Володимир В’ятрович. Ігри патріотів.

На носі вибори, тож знову почалися ігри патріотів. При чому в них успішно бавилися по обидва боки барикади на Грушевського, яку охороняв щільний кордон спецназівців.

В записі побачив "борців із злочинним режимом в дії". Гарненько так стояли під стіночкою. Поки що – стінкою Верховної ради, поки що – недоторкані.

Потім "чесно" сказали: "Ой, вибачте, ми не зорієнтувалися". Лише один чомусь зметикував, як діяти. Звичайно, голови інших були ущерть забиті думками, як врятувати неньку Україну, де ж тут слідкувати за якимись голосуваннями.

Потім один з депутатів із старшого покоління, який ще не розучився говорити правду, сказав: "Минулого разу (24 травня) ми самі все зробили і вийшло, а сьогодні нам казали чекати вказівок керівництва". Дочекалися.

Втім як і з ратифікацією Харківських угод, коли саме вказівки керівництва опозиції зупинили зрив голосування.

Інше я протягом дня спостерігав вже безпосередньо під час мітингу. І це інше теж не було боротьбою, а лише грою.

Як інакше назвати те, що у момент голосування принаймні кілька народних обранців замість того, аби відстоювати переконання своїх виборців у залі, полум'яно промовляли до натовпу на вулиці?

Мітинг проти ганебного закону Ківалова-Колісніченка дізнався про прийняття цього акта з вуст одного з чільних керівників опозиції Олександра Турчинова. Той вже кільканадцять хвилин стояв не у парламенті, куди він неодноразово потрапляв при бажанні і де міг надихати своїх колег, а на імпровізованому "броньовику" "Останньої барикади". І отримавши повідомлення про результати голосування телефоном, поділився новиною з мітингувальниками.

За кілька хвилин, розштовхуючи захисників мови руками своїх дебелих охоронців, на "броньовик" піднявся ще один революціонер, в дорогому костюмі та взутті, явно не призначених для гарячих суперечок у стінах парламенту.

Арсеній Петрович впевнено переконував присутніх, що "ми зупинимо цю банду, друге читання не пройде" і закінчив полум'яним "Слава Україні!". Тож не треба розчаровуватися, варто лише дочекатися появи в парламенті Яценюка в спортивному костюмі чи навіть кімоно, яке означатиме, що і він очолювана ним опозиція врешті готова до бою.

А цього дня бойові дії треба було показати на вулиці. Тому Олександр Турчинов із групою своїх охоронців спровокували безглузду бійку спочатку на Грушевського, а потім на Майдані.

Бойові дії не лише показували – їх ретельно фіксували. Все, як має бути: "Камера, мотор, дубль третій". Отже, незабаром на екранах: "Рішуча опозиція проти бандитської влади". В головних ролях – головні опозиціонери, в якості масовки і гарматного м'яса – протестанти.

На носі вибори, тож знову почалися ігри патріотів. При чому в них успішно бавилися по обидва боки барикади на Грушевського, яку охороняв щільний кордон спецназівців.

На жаль, поняття патріотизму в Україні далеко не однозначне, тут побутують як мінімум три його версії. У першій, найбільш очевидній, патріотизм – це любов і повага до України як до своєї держави, з її історією, мовою, культурою. У другій – це любов до частини колись могутнього СРСР, і Україна тут вже лише географічне поняття, "малая родіна".

Тому тут повинні бути представлені всі мови і культури, своє скромне місце серед них, принаймні на деякий час і лише певною мірою, може зайняти й українська. І врешті третій патріотизм, який проявляється в любові до цієї землі, як до частини "русского міра", де, звісно, немає ані української історії, ані мови, ані культури.

Тому і Калашніков з одного боку барикад і Турчинов з іншого дуже вправно проявляли патріотизм для свого електорату. Дуже вправно відволікали увагу громадян України від того, що політичні сили, які вони представляють, однаково бездарно керували країною. Що в обох не залишилося аргументів, аби повернути свій електорат крім розмов про "мову" та "язик".

Вівторок для обох закінчився ідеальною ситуацією "win-win", тобто перемоги двох сторін. Партія регіонів зробила важливий крок до виконання бодай однієї своєї передвиборчої обіцянки, опозиція – отримала легкозаймисту тему для мобілізації свого електорату.

Тепер тема єдності у боротьбі з режимом, яка є інструментом демонстрації гасла: "всі, хто не з нами – проти України" , буде освячена ще й відстоювання української мови.

Що лишається тим, кому справді небайдужа доля мови, культури, країни загалом? Гадаю, старе бандерівське: "Опора на власні сили".

Володимир В'ятрович, історик, учасник Самоврядної альтернативної мережі (САМ) 

http://www.pravda.com.ua/columns/2012/06/7/6966129/

Василь Овсієнко: Варяги внутрішні і варяги зовнішні

30 травня 2012 року в Москві від серцевого нападу помер мій 58-річний друг Петро Винничук. Він разом із сином та односельчанами вкотре поїхав туди на заробітки як будівельник. А повернувся з Москви в домовині. Подружили ми 1974 року в Мордовії, де разом відбували кару за «антирадянську діяльність». Я – за поширення українського самвидаву, а Петро – що разом із друзями підніс над Чортковом чотири національні прапори 22 січня 1973 року (того дня року 1918-го Центральна Рада проголосила Україну незалежною державою). Президент Віктор Ющенко Указом від 18 серпня 2006 року нагородив Петра Винничука і сімох його побратимів орденами „За мужність” І ступеня. Їхні імена викарбувані на памятній таблиці, освяченій 26 січня 2012 року на приміщенні Чортківського педучилища, де вони теж установили були прапор. Але герой Петро Винничук, виборовши незалежність України від Москви, мусив шукати заробітку в тій-таки Москві. То чи визволився він від Москви? Бо держава Україна нічого йому, крім ордена, не дала. Він, щоправда, й не просив, бо найбільшою йому нагородою і платнею було піднесення національного прапора над усією Україною. Але чи стала Україна під синьо-жовтим прапором справді незалежною державою? Особисто я за Президента Ющенка, принаймні першого півроку, почувався щасливим. Бо нібито збувалася наша споконвічна мрія: нарешті в Україні українська влада. Це щастя тривало 5 років. А нині, за Президента Януковича, чия в нас влада? За інерцією кажуть: українська влада. Але погляньмо, хто тепер в Україні владарює. Хто такий Віктор Федорович Янукович? Батько його, Федір Володимирович, народжений 1923 року в с. Януки Вітебської области (Білорусь), за «дизертирство и пособничество немецко-фашистским оккупантам» відбував покарання в Сталінській (Донецькій) області. В Інтернеті досі гуляє документ: КГБ Білорусії пропонує КГБ Сталінської області повернути пятьох вязнів, у тому числі Ф.В.Януковича, для додаткового розслідування (див.: http://ord-ua.com/2007/09/25/politsajskaya-blyaha/ ; http://polizaisled.blogspot.com/). Мабуть, за батьків гріх дух загиблих червоноармійців побив Головнокомандувача вінком. Бо за гріхи треба відповідати до сьомого коліна. Звільнившись, Федір Янукович одружився з росіянкою Ольгою Семенівною Леоновою з Орловської области (Росія). Народивши сина Віктора, через два роки померла. Батько лишив сина на бабусю. І на виховання вулиці. У лютому 2011 року В.Ф.Янукович, збираючись їхати в Польщу, розпускав чутки, що його дід і прадіди були литовськими поляками, католиками (http://gidepark.ru/user/CHERNENKO/content/665815). Тільки – боронь Боже! – не українцями. Можна бути українцем по роду, а можна – за вихованням. Янукович аж ніяк не є людиною української культури. Він у свої майже 60 років уперше на могилі Тараса Шевченка прочитав по складах зі шпаргалки: «І на стороні кола їх поставлю слово» (замість «І на сторожі коло їх…»). Це було відкриття в геометрії: досі сторони мали трикутник, многокутник, а коло сторони не мало, бо воно кругле. А в Умані читає: «Ґулаґ Артьомовскій». Замість «Гулак-Артемовський». ҐУЛАҐ він знає зі власного досвіду, а «Артьомовск» – це десь поблизу його рідного Єнакієвого. Що вже казати про «великого українського поета Антона Чехова». Я з 6 класу знав, що Чехов українець, але російський письменник і драматург. А Янукович що, і в шостому класі не вчився? Щоправда, є випускний знімок за 8 клас. А за середню школу – нема. Зате є диплом проФФесора. Янукович – поза українською культурою. І взагалі поза будь-якою культурою. Вершина його культури – футбол. «Сьогодні вмирає нація, а світ очманів на футболі» (Микола Холодний, 1961). Недарма Янукович у зоні мав «клікуху» Хам. Там він подружив із «хазяїном» зони, який мав, як на моє українське вухо, карикатурне прізвище Льовочкін. Що не завадило йому згодом очолити Департамент виконання покарань. Янукович під опікою Володимира Анатолійовича «встал на путь ісправлєнія» і був достроково звільнений. Хто сидів, той знає, за що, як правило, звільняли достроково… Тепер начальником Януковича є син того Льовочкіна, Сергій Володимирович, – Глава Адміністрації Президента. «Не первий, але й не другий чоловік у государстві», як казав про себе незабутній Олександр Ткаченко. Третій, мабуть, Азаров. Цей «парєнь із Калуґі» прибився на Донеччину 1984 року. Кажуть, нащадок «красних латишів», що посоромився чомусь прізвища свого батька (Пахло Ян Робертович) і взяв жінчине. Я гадав, що князь Святослав Ігоревич розгромив Хазарський каганат ще в 969 році. Аж ні: Ніколай Янович хАзаров – досі повновладний каган України! Він щодня прилюдно знущається з української мови. Раніше вона йому була «без надобності», а тепер вивчити – «ум слабоват и здоровье не позволяет». (Так ґоспожа Простакова казала про свого синочка Митрофанушку – комедія Дениса Фонвізіна «Недоросль», 1782 р.). Хто там четвертий? Може, Сергій Леонідович Тигипко з села Драгонешти в Молдові, який не вміє правильно по-українському написати своє прізвище? Воно походить від звуконаслідувального «тигипнути» – ударити чимось важким. Недавно він по телевізору тигипнув мене щирим зізнанням, що свої гроші тримає в офшорній зоні. Тобто не платить податків державі, в якій працює віце-премєром. Даремно юний Пушкін закликав: «Мой друг! Отчизне посвятим души прекрасные порывы!». До влади дорвалися урвителі. Далі за ранґом, мабуть, секретар Ради національної безпеки й оборони. Донедавна її очолювала гінеколог із Челябінської области Раїса Василівна Богатирьова (уроджена Лактіонова). Тепер безпеку й оборону Україні ґарантує нам «донєцкий» мільйонер Клюєв Андрій Петрович. Звідки походять його батьки – Інтернет мовчить. Може, з «двадцятипятитисячників». Або з переселенців, яких навезли з Росії у спорожнілі після голоду 1933 року українські села. Це офіційно визначалося терміном «допрісєлєніє». Голодомор – це не їхня історія, тому Янукович і його коло не визнають геноциду українського народу. Бо вони – фізичні або ідейні спадкоємці організаторів і виконавців того геноциду. У совєцькі часи бойовим авангардом КПСС був КГБ. Партія Реґіонів, яка складається переважно з росіян і надійно русифікованих «донєцкіх», теж хоче мати надійний щит. Тому в лютому 2012 року поставила на чолі Служби безпеки України щирого москаля… Пардон, уродженця Московської области Калініна Ігоря Олександровича – кадрового кагебіста (кандидат військових наук зі спеціальності розвідка та іноземні армії). Тобто СБУ під його мудрим керівництвом стає структурою, яка відкрито прислужує ФСБ Росії. Ще недавно міністром внутрішніх справ у нас був Могильов Анатолій Володимирович, родом з Петропаловська-Камчатського. Який напередодні Дня Соборности 2011 року каркав нам «кровопролітіє». Що до цього додати? Хіба те, що він з 8 листопада 2011 року – Голова Ради міністрів Автономної Республіка Крим. Хоча більшу частину життя прожив в Україні («донєцкій»!), та оскверняти свої шляхетні вуста українською мовою (тим паче кримськотатарською!) він не бажає і вимагає надати статус державної його рідній, російській мові. Я не помилився в «табелях про ранґи»: міліції в нас удвоє більше, ніж військовослужбовців. Але й цю другорядну посаду не можна доручати абориґенам. Тому Янукович виписав собі на цю посаду росіянина Саламатіна Дмитра Альбертовича. Народився він у Караганді (Казахстан). Має бойові заслуги: бився у Верховній Раді України, куди потрапив незаконно. Цей російський громадянин отримав громадянство України 6 грудня 2005 року. Щоб стати народним депутатом України, потрібно не менше 5 років побути громадянином України. А Саламатін став депутатом за списком Партії Реґіонів уже в 2006 році. Який народ представляв цей «народний депутат» у Верховній Раді? Казахський? Російський? Що точно – то це шахрайську Партію Реґіонів. І оцей розбишака (за фахом гірник) оборонятиме Україну від зазіхань своєї власної батьківщини – нашого найзапеклішого історичного ворога – Росії? Ще один віце-премєр, Борис Вікторович Колесников, родом з Маріуполя. Тобто «донєцкій». Хтось чув від нього хоч одне українське слово? Хоч би картаве? Єфремов Олександр Сергійович – лідер фракції Партії Реґіонів у Верховній Раді. З Луганська. Формально Головою Верховної Ради є українець Володимир Литвин, «примкнувший» до реґіоналів. Але дириґентом Верховної Ради є росіянин Чечетов Михайло Васильович, який народився в Курській області. Як він махне – так більшість і проголосує. Голова Національного банку – Сергій Геннадійович Арбузов, росіянин, «донєцкій». Тоді якої національності в нас банк? Ґенеральний Прокурор України Пшонка Микола Павлович – «донєцкій». «Донєцкій» – це вже майже «русскій». Кажуть, на Донеччині небезпечно на вулицю виходити: зараз хапають, везуть в іншу область і ставлять якимось начальником, хоч би й дрібненьким. Навіть директори кладовищ уже «донєцкіє» – прибуткове місце! «Всё будет Донецк!». Один лише Діма Табачник – «корєнной кієвлянін», з Подолу. У журналі “Книголюб” № 6, року 2010-го, він безсоромно хвалився: «Дід по батьковій лінії був затятим більшовиком двадцятих років; дід – викладач і професор кафедри політекономії, яскравий і несамовитий прихильник радянської влади». Зрозуміло, чому онук несамовитого (тобто кривавого) большевика-чекіста так само несамовито ненавидить усе українське. Він вважає, що „Нельзя вести культурную политику только в интересах узкого слоя украиноязычной интеллигенции, которая просто боится конкуренции во всем”. Полковник, доктор історичних наук, нібито автор двох дисертацій про репресії в Україні 20–40-х рр. добре знає, де поділась «украиноязычная интеллигенция» і хто тоді трудився в ЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. Однокурсники Табачника пригадують, як він хвалився іменною зброєю діда… Чи випадково Янукович добирає на найвищі державні посади переважно росіян та неукраїнців? Що, серед українців нема талановитих професіоналів, які здатні були б здійснювати конституційне положення, що Україна є державою Українського народу? Ба, Українського народу як державотворця нинішня влада України воліє взагалі не згадувати. Натомість кажуть: «Народ України». Лідер Комуністичної партії України (не української! Бо українських комуністів нема в природі з 20-х років ХХ ст.) двоязикий Петро Симоненко (і цей теж «донєцкій»!) взагалі не визнає існування українського народу. Тільки «народ України». Ба, новий претендент на лідера нації, буковинець Арсеній Петрович Яценюк теж щодня кричить по телевізору, що Україна належатиме «народу України». А не українському народові. Ще перераховувати міністрів та високопосадовців – неукраїнців на -ов та -єв – окупантів та нащадків російських окупантів? Це не український уряд. Це «сборная СССР», яка грає не за Україну, а за той таки СССР. Тобто за його спадкоємця – Росію. Стратегічне завдання цього уряду, продиктоване з Кремля, – остаточно скомпрометувати Україну перед цілим світом, показати, що український народ неспроможний бути державотворчою силою, що його очолювати можуть лише «варяги». Як оті шахраї, що руйнують підприємство, щоб здешевити його і купити за безцінь, так оці «варяги» руйнують і компрометують Україну, щоб задешево здати її під владу їхньої матері-Росії. Такий уряд в УССР був у 20 – 30-х роках. Сталін тримав там кількох українців, точніше, хохлів. Для декору і відстрілу. Усі ті урядовці поводилися в Україні як окупанти в завойованій країні. (Ленін був відвертим: «Теперь с завоеванием Украины…» – ПСС, т. 38, с. 300-305; «Киев, Полтава, Харьков взяты…» – т. 40, с. 29; «Чем больше мы завоевываем Украину…» – т. 40, с. 251). На всі рівні влади українці допускалися лише за умови, що вони слухняно здійснюватимуть колоніяльну політику Москви. А як тільки Москва запідозрювала найменший національний ухил – зараз їх відстрілювала. Та й своїх окупаційних адміністраторів теж не милувала (Хатаєвич, Постишев, Балицький, Косіор). Даремно нинішні адміністратори сподіваються, що коли вони на тарілочці піднесуть Україну цареві-батюшці Путіну, то він їх милуватиме і нагороджуватиме посадами й маєтками. Путін усюди настановить своїх іванів. А наших злодіїв у Росії чекає «одна Сибір неісходима». Хай мене після цієї статті обзивають націоналістом, шовіністом, расистом, нехай звинувачують у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі – я звик. За вироками совєцьких судів я – «український БУРЖУАЗНИЙ націоналіст» із 1968 року. Тільки сліпий, забамбулений хохол не бачить, не хоче бачити, що в Україні вже відверто російська влада. Кадри в неї добираються за національною ознакою. Щоправда, беруть і українців, які втратили свої національні ознаки і стали на бік окупанта. Тобто зрадників українського народу. Ця чужа, ворожа українському народові влада готує – ні, вже здійснює тихий державний переворот. Залишилося лише ввести «другу державну мову» – і Україна буде розтоптана остаточно, її можна буде «упразднить за ненадобностью». Час, пророкований Тарасом, настав: …Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… P.S. Читач запитає: а чому я назвав статтю «Варяги внутрішні і варяги зовнішні»? За аналогією до статті Михайла Драгоманова 1876 року «Турки внутрішні і зовнішні». Щоб застерегти: росіянам внутрішнім і росіянам зовнішнім держава Україна не потрібна. А якщо вона, всупереч їхній волі, зявилася, то вони взяли в ній гору, щоб попанувати над дурними хохлами – недобитками українського народу. Якщо ж цей «проект» не вдасться, то не шкода цю країну покинути напризволяще і втекти за кордон, де в іноземних банках вони зберігають «з пожару вкрадений покров». Адже Україна для них – не Батьківщина, а лише територія і населення. Для пограбування. А поки що – за нашою, панове виборці, мовчазною згодою! – вони будують в Україні Росію № 2. Малоросію. Де ми, абориґени, потрібні хіба як робоче бидло, чисельність якого вони реґулюватимуть на свій розсуд.                                Василь Овсієнко, лавріят премії імени Василя Стуса.                                                                                     1 червня 2012 року.

Навздогін: Агов! А чи є тепер в Україні (та й у Росії) російська інтеліґенція? На зразок Ґерцена, Чернишевського, Короленка, Сахарова, яка б запротестувала проти глуму над Україною з боку їхніх знахабнілих співвітчизників?

http://maidan.org.ua/2012/06/vasyl-ovsijenko-varyahy-vnutrishni-i-varyahy-zovnishni/

Як депутати замовчують про симпатію Тимошенко і Путіна.

  • 01.06.12, 12:08
Проти України розігрується "дуже небезпечний сценарій, який складений у Кремлі". В епіцентрі цього сценарію головною дієвою особою є Юлія Тимошенко. Про це у коментарі Gazeta.ua заявив народний депутат від фракції НУ-НС Ярослав Кендзьор. Зокрема, за словами політика, Володимир Путін, який повернувся у крісло президента РФ, є величезним симпатиком Юлії Тимошенко.

"І ми, українські депутати, про це знаємо. Тільки не кожний вголос про це чомусь говорить", - зауважив Кендзьор.

Він відзначив, що під час останніх президентських виборів в Україні московські політтехнологи і ФСБ лобіювали окремо двох кандидатів: одна група вела Віктора Януковича, друга - Юлію Тимошенко. "Кремль мав завдання №1 - у другий тур президентських виборів провести ці дві кандидатури. Після цього питання про те, хто виграє у другому турі - чи Тимошенко, чи Янукович - Кремлю вже було не цікаво. Бо і одна, і друга кандидатура абсолютно влаштовували Москву", - пояснив нардеп.

"Згадайте, як Медведєв влітку 2009 року у Сочі заявив, що "якщо ви, панове українці, хочете нормальних стосунків з Росією, то голосуйте за будь-кого із кандидатів, тільки не за націоналіста Ющенка. Чомусь він тоді не назвав другого прізвища людини, про яку говорять, що вона "єдина рятівниця України", - зауважив Кендзьор. На його переконання, і зараз очевидно, що Путін - "один із захисників Юлії Володимирівни". "Він вимагає її звільнення. Так що як Янукович, так і Тимошенко на великому гачку у Росії", - підсумував Кендзьор.

http://gazeta.ua/articles/politics/_kendzor-rozpoviv-yak-deputati-zamovchuyut-pro-simpatiyu-timoshenko-i-putina/438813

"Список опозиції перенасичений кадебістами"

  • 01.06.12, 10:36
На зустріч нардеп-"нунсівець" 70-річний Ярослав Кендзьор приходить із блокнотом у клітинку. Півтори сторінки списані дрібним почерком. Тези пронумеровані. Сідає спиною до Верховної Ради на лавку в Маріїнському парку. Зачитує: — Нинішня влада — це типова бригада переважно донецьких братків, які не мають нічого спільного з Україною. Велика частина цієї команди не знають мови, історії, традицій, звичаїв українського народу. Це чудово ілюструють табачники, саламатіни, калініни, симоненки. Верховне керівництво цієї екзотичної команди здійснює не менш екзотичний "інтелектуал" президент.

Починає накрапати дощ. Ярослав Михайлович відкриває парасолю. Відкладає блокнот на лавку.

Чи є в Януковича шанс на другий термін?

— Немає. Нарешті до тями прийшли виборці в східних, південних та центральних регіонах країни, які збагнули, що припустилися величезної помилки. Чи можуть бути дострокові президентські вибори? — Це багато в чому залежатиме від результатів парламентських виборів. Якби у Раді з'явилася монолітна ефективна одностайна більшість принаймні у 226 депутатів — це би ускладнило роботу президента. Сьогоднішні розмови про імпічмент — демагогія. Виборця знову починають дурити. Якщо буде 226 голосів у новому парламенті, можна буде прийняти закон про імпічмент. Але всі знають, що для реального імпічменту потрібно більше 300 голосів. "Батьківщина" та "Фронт змін" об'єдналися. На що вони можуть розраховувати? — Я був на Форумі, де проголосили це рішення. Це жалюгідне повторення Співочого поля 2004 року (висунення Віктора Ющенка кандитом у президенти України. — "ГПУ"). Яценюк виголошував гасла, що коли опозиція прийде до влади, то зробить народ багатим, а чиновника — бідним. Коло мене з колегою по фракції Павлом Жебрівським стояла жінка і, коли прозвучала ця теза, вона каже: "Так чиновники втричі більші хабарі братимуть". Послухавши виступи на Форумі, ми з Жебрівським розвернулися, пішли в сквер, випили каву, по маленькому пиву та пожурилися. Проблема насамперед у політиках чи в людях? — І в тих, і в інших. Виборці говорять, що вже нікому не вірять, бо всі однакові. Але яка альтернатива? Коли аналізую, з якого політичного матеріалу формується нинішня опозиція, з достовірністю мінімум 95 відсотків можу спрогнозувати фінал. Об'єднання групи людей може бути міцне, ефективне, якщо вибудуване на ідеологічних засадах. А в це об'єднання ідуть абсолютні антиподи. Що може бути спільного у "кучмівського директора" Олександра Волкова та Андрія Парубія? Одна мотивація — потрапити до парламенту. Коли найбільш вересклива частина опозиції — БЮТ бореться проти бандитів, диктатури, то я згадую політичні "загули" Юлії Володимирівні та її фракції із сьогоднішньою владною командою. 2008 року вони понаприймали низку законів, що творили диктатуру. Говорите про проект Конституції, який охрестили ПРіБЮТом? — У березні 2009-го я побував у партійному офісі Юлії Володимирівни. Нас прийшло шестеро депутатів. Привів Борис Тарасюк. Аби підкреслити свою близькість із прем'єр-міністром, він демонстративно при нас подзвонив Юлії Володимирівні, сказав: "Наша команда уже у вашому офісі". Нам переповів, що вона буде через 40-50 хвилин. Секретарка для кожного витягла проект Конституції. Вона була прописана під дві політичні сили і двох лідерів, аби робити, як Путін із Медведєвим. Бо консультантом та зв'язковим у них був Віктор Медведчук. Не знаю, що Януковичу впало на голову на Зелені свята на подвір'ї Печерської лаври. Але якби його тоді не осінило і він не відмовився від цього "сватання", ми сьогодні вже мали б сформовану типову диктатуру, проти якої сьогодні так активно бореться команда Юлії Тимошенко. Але опозиція таки зробила крок до об'єднання. Що з цього вийде? — Хотілося б сподіватися, що чергове об'єднання омине родове прокляття розвалів. На це наштовхує епізод, коли об'єднана опозиція 24 травня не допустила похорону української мови. Можливо, це спільне протистояння мародерам, освячене кров'ю, триматиме опозицію в єдності. З якими проблемами зіштовхнеться опозиція на виборах? — Ще немає остаточних кандидатів на мажоритарні округи. Якщо керуватися наявною інформацією, то на Львівщині від опозиції шестеро людей із дванадцяти — круглі нулі. Їх ніхто не знає. Тут є закамуфльовані представники влади — найперші кандидати в "тушки". Наприклад, у Яворівському окрузі вже два роки працює страшний чоловік Тарас Козак — колишній керівник західної регіональної митниці, близький друг Сергія Медведчука (рідний брат Віктора Медведчука, який очолював Адміністрацію президента Кучми. — "ГПУ"). Він засипав округ мільйонами гривень. Усі школи, садочки, сільські ради ремонтує. Робить комп'ютерні класи. Священиків звозив у Єрусалим. І тепер дехто з них на проповідях закликають — хто відверто, хто натяком, — що нам був би потрібен ось такий депутат, який щедро ділиться з людьми. На форумі об'єднаної опозиції Яценюк пообіцяв провести люстрацію. — Пізно це робити. Юлії Володимирівні треба було робити люстрацію, коли вона формувала список 2007 року. Може, не було б Лозінського, Фельдмана. Губського та ще 50 "тушок". Дивлюся список сьогоднішньої опозиції — він перенасичений кадебістами легальними і нелегальними. Маємо генерала КДБ Кожем'якіна, цілий оберемок партійних і комсомольських діячів радянського активу. А людей, які у 1970-1980-ті страждали від радянського режиму за свої українські ідеї, практично немає. Дід потомственого чекіста Андрія Кожем'якіна "наводив порядок" — звільняв Західну Україну від "бандформувань" ОУН-УПА, його батько так само працював у КДБ. Я не маю нічого проти Андрія, так склалося життя. Але чому ти сьогодні маєш бути в українському парламенті? Туди тобі — зась. Бо ти з того середовища, яке нищило Україну. Чому ми не почули від опозиції визнання помилок, каяття за "тушок" і стратегії розвитку країни? — Якщо 2010 року Тимошенко особисто вручила партійний квиток Олександрові Волкову, то про що можемо говорити? Вона не знала, що це за людина? По духу, способу мислення і життя — це її побратим. Про яку перспективу України можемо говорити? Яка альтернатива цій опозиції? — Починати треба з чистого аркуша. Ви балотуватиметеся восени? — Самостійно йти по мажоритарці не хочу, щоб не нариватися на звинувачення, що мене купила Банкова (Адміністрація президента. — "ГПУ"). А бути в такій команді як БЮТ — не можу. Це рішення я прийняв, коли Яценюк підписав угоду з БЮТом про об'єднання. Нам потрібно розчистити політичне поле від таких, як Тимошенко. Вона ж не має ніякого стосунку до демократії. Тарасюк дуже боїться свого інтерв'ю, яке в мене є за 2006 рік. Тоді довго не могла сформуватися коаліція, бо Юлія Володимирівна з Морозом у парі вели переговори про підписання коаліційної угоди. Борис Іванович розповідає мені: "Затягуються переговори, бо Тимошенко з Морозом проти "Нашої України" зайняли спільну позицію, щоб в угоді не було згадки про ОУН-УПА, НАТО, української мови". У суспільстві є запит на третю силу. Так себе позиціонує Віталій Кличко. Чи здатен він упоратися з викликами, принести європейськість в українську політику? — У нього є розуміння загальнолюдських цінностей, європейської демократії. Він здатен це принести, бо більше живе за кордоном, ніж в Україні. Це людина, яка знає, що красти — погано. Він чесно заробляє свої мільйони на ринзі, отримуючи по щелепі й голові. Він прийняв правильне рішення, що не пішов в об'єднану опозицію? — Правильно зробив, бо це — різні політичні сили. Яценюк помилився, підписавши угоду про єдиний список. Соціологія показувала, що сумарно вони з БЮТом не наберуть більше, ніж порізно. Багато прихильників "Фронту змін" не сприймають БЮТу і навпаки. Які наші перспективи на півроку-рік? — Сумні. Ця команда опозиціонерів, сформована з чекістів, комсомольців, партійців, напівкримінального чи відверто кримінального бізнесу, не може врятувати Україну. Виключили з Руху за критику Тарасюка Ярослав Кендзьор родом із села Солонка Пустомитівського району Львівщини. Один із трьох чинних нардепів, які були в усіх скликаннях Верховної Ради. Однак цієї осені не балотуватиметься. — Нарешті візьмуся за свій унікальний відеоархів, де є понад 700 касет, — каже. — Там уся історія творення української державності — з 1988 року по недавній час. Це події у Раді, коли приймали Декларацію про народний суверенітет, Акт незалежності, конституційна ніч. Я мав унікальні можливості знімати все, будучи в сесійній залі. До січня 2009-го Кендзьор був членом Народного руху. Його виключили з партії за критику її лідера Бориса Тарасюка. Уже рік Ярослав Михайлович на лацкані піджака замість депутатського значка носить тризуб. — Минулого року їхав у 62-му автобусі додому, бо всі 22 роки на роботу і з роботи їжджу громадським транспортом. Сидить жінка, підняла голову й каже, що як приємно бачити народного депутата в громадському транспорті, що поважає мою позицію. Враз коло вікна інша жінка й говорить: "Женщина, успокойтесь, они там все воры и пройдохи в Верховном Совете". Вже між ними йде діалог. Тоді якийсь чоловік ззаду втручається: "Я вас умоляю, у депутатов акция сегодня такая — всем выйти в общественный транспорт". Щоб не привертати увагу, не ношу депутатського значка. Ольга МОСКАЛЮК, Оксана ПЕРЕВОЗНА Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/politics-newspaper/_spisok-opoziciji-perenasichenij-kadebistami/438679">Gazeta.ua

Новий анекдот від голубців.

  • 31.05.12, 18:30

Виявляється, людина може потонути, а потім комусь, щось розповісти. Не вірите? Читайте самі.

Єврофанам заборонили купатися в Києві. Щоб, коли помруть, не говорили багато.

Київська влада попереджає футбольних фанатів, які приїдуть на матчі Євро-2012, що їм заборонено купатися у столиці. Про це заявив заступник голови КМДА Анатолій Голубченко, повідомляє "Інтерфакс-Україна". "Ми всі посольства попередили, що фани купатися не повинні", - сказав він. "Це не тому, що пляжі не готові, а тому, що він (фанат) вип'є 300 грамів, стрибне і потоне, а потім розповість, що у нас пляжі не готові. А це ж різні речі: потонулий п'яний і неготові пляжі", - пояснив Голубченко. Разом з тим столична влада запевняє киян, що купатися в Києві безпечно, мовляв, усі пляжі не лише обладнані туалетами і роздягальнями, а й мають рятувальників на човнах.

http://kiev.pravda.com.ua/news/4fc7826633cf5/

Як бачите, не тільки Овощ може бути кловуном. Блазнів у ПеРдунів  на усих рівнях вистачає.

Депутат Кендзьор попередив, що підірве у Раді тротил.

Депутат Кендзьор попередив, що в разі зазіхання на українську мову підірве у Раді тротил.

Народний депутат від фракції НУ-НС Ярослав Кендзьор заявив, що в разі повторних спроб розглянути законопроект про засади мовної політики, які пропонують регіонали, він готовий на все. Так він кореспонденту Gazeta.ua прокоментував заяву спікера ВР Володимира Литвина про те, що парламент ще повернеться до розгляду мовного законопроекту.

"Якщо Партія регіонів і голова парламенту Володимир Литвин хоче не тільки зламаних пальців, розсіченої голови і синців, якщо вони хочуть значно серйознішого протистояння, то вони на наступному тижні можуть його отримати", - попередив Кендзьор.

За його словами, багато чого в світі можна віддати або продати, тільки не мову. "Для представників влади і насамперед для фракції мародерів і ґвалтівників - регіоналів - немає можливості збагнути, що для тої частини депутатів, які вважають себе українцями, мова є найсвятіша річ", - сказав нунсівець.

Політик переконаний, що ніхто з депутатів не буде знову уникати протистояння. "Особисто я готовий на все. Я навіть боюсь, що готовий принести у Верховну Раду пакет тротилу і підірвати його, - припустив Кендзьор. - Тому що терпіти цю наругу, це знущання над Україною з боку команди окупантів далі немає сил. Ці мародери і ґвалтівники можуть нарватись на такий відчай".

http://gazeta.ua/articles/politics/_deputat-kendzor-poperediv-scho-v-razi-zazihannya-na-ukrajinsku-movu-pidirve-u-ra/438075

Тимошенко, за сценарієм Кремля, стане президетом.

  • 31.05.12, 09:56

Тимошенко, як велика мучениця за сценарієм Кремля, стане президентом - нунсівець.

Народний депутат від фракції "Наша Україна - Народна Самооборона" Ярослав Кендзьор вважає, що у Кремлі продумали наперед сценарій щодо ув'язнення Юлії Тимошенко. Згідно нього, Тимошенко має вийти з колонії президентом України. Про це Кендзьор розповів у коментарі кореспонденту Gazeta.ua. За словами парламентарія, необхідно надати належне московським політтехнологам і спецслужбам, які "дуже тонко" прорахували перспективу, що буде з чинним главою держави Віктором Януковичем.

"Вони знали, що цей чоловік малограмотний, чоловік, який не зможе підняти Україну і заробити репутацію президента, і який може бути обраний на наступний термін", - пояснив Кендзьор.

На переконання нардепа, у Москві знають, що Янукович довго не протримається у президентському кріслі. "А так у Кремля в запасі, дублером, буде друга кандидатура, яка, як велика мучениця, має вийти на волю перед наступними президентськими виборами і виграти їх, ставши президентом", - резюмував Кендзьор.

http://gazeta.ua/articles/politics/_timoshenko-yak-velika-muchenicya-za-scenariem-kremlya-stane-prezidentom-nunsivec/438570

Пан Ярослав озвучив те, про що багато хто здогадувався і раніше. Абсолютно не маю бажання розпалювати пристрасті, але переконуватися в правоті пана Кендзьора на ділі теж нема бажання. Тим паче, що ми вже не раз обирали хибні шляхи та не тих лідерів. Повторювати все заново -- так і життя не вистачить дочекатися на реальні зміни. Тому ще раз пересвідчуюся -- нагальною є потреба на нових за своєю сутністтю лідерів. УКРАЇНСЬКИХ за духом і за мисленням. Совок треба на смітник історії, яким би привабливим він не був

Прохання до прихильників ЮВТ висловлюватися коректно, без образ і ярликів, а головне по ділу. Інакше коменти буду видаляти .

Розповідати мені хто такий Ярослав Кендзьор не треба -- особисто з ним мав нагоду спілкуватися і йому я довіряю. Навіть коли не згоден, думку пана Ярослава поважаю. 

Терміново! Міліція побила журналістів під час оголошення вироку.

Міліція побила журналістів під час оголошення вироку у справі народного месника Віталія Запорожця.

30 травня 2012 розпочалося вирішальне судове засідання у справі народного месника Віталія Запорожця, який зупинив міліційне свавілля у Броварському районі Київщини. На підтримку Віталія, якому намагаються присудити найвищу міру покарання, зібралися декілька сотень українців – вони заповнили всі місця зали засідань і навіть сиділи на підлозі. Решта групи підтримки розмістилася біля будинку суду. На початку засідання суддя відхилила клопотання про допит свідків та відмовила у задоволенні клопотання адвокатів щодо допуску ЗМІ на оголошення вироку; після цього оголосила перерву, під час якої представники ЗМІ зайшли в зал суду. Тоді Віталія Запорожця без речей вивели в невідомому напрямку, а працівники спецпідрозділів "Грифон" і "Беркут" почали крутити руки та бити журналістів (серед постраждалих журналісти 5 каналу, "Свідомо", газети "ВО "Свобода""), жорстоко били присутніх у залі суду, які прийшли підтримати Віталія Запорожця та не заважали роботі суду й міліції. Станом на 12-30 від міліційних побоїв постраждали десятки людей, яких били в приміщенні суду та в коридорах. Серед затриманих – журналіст газети "ВО "Свобода"", прес-секретар Київської "Свободи" Кирило Бабенцов, свободівець Сергій Бондар, координатор Комітету визволення політв'язнів Микола Коханівський; жорстоко побито Онисію Гарай, кількох неповнолітніх, голову "Братства святого Луки" Ганну Сінькову, Ольгу Ключкей, неповнолітнього Богдана Григоренка (16 років) та молодь, яка прийшла до суду, аби підтримати народного месника Віталія Запорожця. Громадськість вимагає припинити суддівське і міліційне свавілля. Суддя оголосила перенесення судового засідання на 18 червня. До суду підтягнуто спецпідрозділ "Беркута", який охороняє автозаки із затриманими. Довідка: Віталій Запорожець із с. Семиполки на Київщині повстав проти міліцейського свавілля та припинив знущання над селянами місцевого керівника міліції. За сфабрикованою кримінальною справою селянину загрожує довічне ув'язнення, але на захист Віталія Запорожця встало все село та вся Україна. Нещодавно його було нагороджено премією імені Олекси Гірника. Нагороду отримала мати Віталія, яку зала зустріла оваціями.                                                                                                                                                 Прес-служба ВО "Свобода

http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/030309/

Небезпечні хвилі кочубеївщини.

Синдром «кочубеївщини», «кочубейства» з’явився вже після Богдана Хмельницького, який у 1654 році уклав iз Московією невигідну угоду, котра відтак відкрила шлюзи не лише зросійщенню. За словами Юрія Шевельова, Переяслав політично і військово «став початком поразки тому, що різні українські кола втягали Москву в Україну, намагаючись використати її проти своїх внутрішніх ворогів». Саме у 1954 році — до 300–літнього ювілею Переяславської угоди — всесвітньо відомий український учений iз Харкова написав у діаспорі статтю «Москва, Маросєйка», у котрій визначив: «три страшні вороги українського відродження — Москва, український провінціалізм і комплекс кочубеївщини», шкода, «живуть і сьогодні».

Читати повністю: http://www.umoloda.kiev.ua/number/2082/180/74214/

Чи не жертва ти ТиМошенства?

За обставин, коли одна персона, навіть із небувалим досі, за Ю. Щербаком, коефіцієнтом інтелекту (IQ), трясе Україною, Європою і світом, варто хоча б трішки задуматися кожному, а відтак запитати самого себе і ближнього: «Чи не жертва ти ТиМошенства?» Паче того. Чи не стала вся нація жертвою сучасної кочубеївщини, коли денно і нощно останні вісті починаються з інформаційного шумовиння про українську «Матір Терезу», про те, що на тілі буцімто носія морально–духовної чистоти, патріотизму і цифрового мислення з’явилися плями? Спочатку «гениальные мальчики» з її партії інтенсивно спекулювали їхньою невідомою природою, а нині — відбитком небувалих нібито досі катувань.  Хто проти здоров’я Тимошенко? Дай, Боже, їй, як кажуть наші сябри, моцної спини і хребта, як у Амурського тигра. Юлії Володимирівні буде легше, Україні перед Заходом теж, але не чисельному загалу хворих українських в’язнів. Коли аналізувати великі газетні шпальти, виступи в електронних ЗМІ кочубеїв від розгублено–залишкової опозиції, на вулицях перед дорогими прихильниками, судами, тюрмами, то розумієш: не та соціальна «несправедливість» турбує нині бютівців. Найбільше зло, що буцімто є в Україні (ним сучасні кочубеї щоденно зомбують пересічних): чому ВОНА в тюрмі, а Ющенко ще на волі? На цей раз відповім словами вчительки історії Луцької гімназії №14 Лесі Бондарук, яка була близько знайома з багатьма відомими учасниками національно–визвольного руху, але її криваві рани, як інших політв’язнів кадебістських катівень, ніхто по ТБ не показував. Та не задля піару вони боролися, а за волю України. «Відкриття Інституту національної пам’яті роками гальмувалося Ю. Тимошенко та її урядом, бо це був проект Ющенка й тут також відбувалися політичні торги. І в тому, що сьогодні наша держава скочується в тоталітаризм, є провина попередніх політиків через їхню нерішучість в обстоюванні національних інтересів. Але Ющенко поки єдиний з українських президентів, та й узагалі політиків високого рангу, хто побував у Сандармосі й на Соловках і вшанував пам’ять українців, які там загинули» («День», 20—21 квітня 2012 р.—С.22). Додам, він також єдиний, котрий запросив Патріарха Константинопольського Варфоломія в Київ, поїхав у Грузію, коли там у крові топили відродження її державності, запалив всеукраїнську Свічку народної пам’яті за невинно убієнними штучним Голодомором дітьми і жінками. А Тимошенко очікувала хитромудрою паузою, а відтак підхихикувала (?) разом з Путіним над отруєним Президентом. Я не відбілюю Ющенка. Але є очевидним: те, що він робив задля національного відродження, історичної пам’яті українського народу, не знаходило позитивного відгуку ні в фіналістів останніх президентських виборів, ні в їх зарубіжних друзів, підтримкою котрих кожен із претендентів хотів один проти одного скористатися. У цьому контексті будьмо чесними, а не лукавмо, хитро вишукуючи причини небувало великого відсотку «противсіхівського» голосування. Тут, як кажуть, двоє на один копил. І заангажованим політологам, соціологам, журналістам, письменникам не треба мудрувати, спекулюючи «більшим» чи «меншим» злом. Справді, невже ж досі не ясно, що це була реакція свідомої національної інтелігенції на комплекс сучасної кочубеївщини, коли, здавалось, новітні мазепівці, не самозвані січові стрільці, справжні борці за волю вже були поруч, на Майдані. Проте інтелектуали копнули глибше і зрозуміли: проблема не тільки в тім, що з Майдану не прийшов «апостол правди і науки», а в масі своїй українство не готове його спізнати. Ми далі, як дорікав Франко, дрібні і не приготовані. Це був протест проти нашої регіональної провінційності, кочубеївщини, що вже були в нашій історії та змусили нас спілкувалися із Заходом «через новозасноване вікно в Європу, а радше пролаз — Санперербурх, а не через Київ». Тобто, це виступ проти ідей новітньої кочубеївщини як несамодостатньої національної політики: разом iз Росією в НАТО, через Митний союз до ЄС, православні українці — в «русский мир», без старшого брата ні кроку. З іншого боку, — протест проти неєвропейських нескінченних демонстрацій нових мод, чвар та набридлого перманентного монологу перед народом, що дедалі більше зубожіє. Зрештою, це реакція суспільного загалу на щедрі обіцянки економічного, науково–технічного «прориву», дешевого цукру, м’яса, ліків, контрактної армії і всяких інших небилиць.