Цікаві факти з історії незалежної України

  • 21.09.20, 15:50

24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила історичний документ виняткового значення для долі українського народу – Акт проголошення незалежності України, яким засвідчувався новий статус Української держави, на підтвердження всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.

Незалежність України стала реальністю. Вона має свій Герб, Прапор, Гімн і державну мову.

Золотоноша.City підготував для вас цікаві факти з історії незалежної України.

28 804 071 українців (90,32%) ствердно відповіли на запитання референдуму «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Загалом у плебісциті взяло участь 31 891 742 громадян – 84,18% населення України. Щодо українців, які жили у Донецькій області, то більш ніж 80% громадян, що взяли участь у референдумі, проголосували за проголошення незалежності.

 

У 2008 році комісія з естетики Міжнародного фінансового банку визнала українську гривню однією з п'яти найкрасивіших валют світу. Крім неї, у компанії призерів виявилися австралійський і американський долари, євро і болгарський лев. На банкнотній фабриці Нацбанку виготовлено кілька мільярдів купюр, а точна кількість виготовлених банкнот - державна таємниця.

40 секунд тривав перший офіційний мобільний дзвінок в Україні, який 1 липня 1993-го у прямому телеефірі національного телебачення здійснив тодішній президент Леонід Кравчук. Телефонував голова держави нашому послу в Німеччину, поставивши декілька формальних запитань. Кравчук використовував апарат "Моторола Associate-2000" вагою близько 400 г і ціною приблизно $2000.

Національну валюту України – гривню – було введено в обіг 2 вересня 1996 року. 25 серпня 1996 року Президент України Леонід Кучма підписав указ «Про грошову реформу в Україні», якою з 2 по 16 вересня з обігу була вилучена попередня ерзац-валюта - купоно-карбованці - і введена нова повноцінна валюта - гривня та її сота частина - копійка.

  • 1 грудня 1992 року – дата офіційного народження інтернету в Україні: у цей день було офіційно зареєстровано національний домен .ua.
  • Географічний центр Європи знаходиться саме в Україні – неподалік від міста Рахів, що на Закарпатті.
  • Україна – найбільша за площею країна Європи.
  • Метро Арсенальна – найглибша станція в усьому світі. Її глибина складає аж 105,5 метрів.
  • Українська трембіта – найдовший музичний інструмент у світі.

В Україні знаходиться найбільша в Європі пустеля – Олешківські піски, яку ще називають українською Сахарою. Її площа складає понад 160 тисяч гектарів. Українська пустеля така велика, що її можна побачити навіть із космосу!

ЧИТАТИ ДАЛІ

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Україна отримала третій за величиною ядерний арсенал у світі.Та передала усі боєголовки і ракети Російській Федерації. У грудні 1994 року Київ підписав Будапештський меморандум. Цей документ давав гарантії безпеки (або ж запевнення безпеки) в обмін на відмову від ядерної зброї. Гарантами меморандуму виступили США, Велика Британія та Росія. Навіщо українські політики одразу зробили державу беззахисною? В обмін на це вони отримали гроші та офіційні гарантії безпеки від ядерних держав, у тому числі, і від Російської Федерації, з якою нині триває війна.

Першу олімпійську медаль незалежної України взимку 1994 року виборола фігуристка Оксана Баюл у Норвегії.

Перший український футболіст (і поки що єдиний громадянин незалежної України), який отримав престижну нагороду футбольного світу «Золотий м’яч», — Андрій Шевченко. Він також виграв Лігу Чемпіонів.

Серед яскравих досягнень українського літакобудування – найбільший у світі літак АН-225 «Мрія», а також найпотужніший літак АН-124 «Руслан». "Мрія" має вагу 640 тонн та здатен підняти в повітря одразу 80 легкових автомобілів! У 2001 році, взявши на борт вантаж у 253 тонни, літак за один політ встановив 124 рекорди.

Українська мова – одна з найкрасивіших і наймелодійніших у світі. Ще на початку 20 століття на конкурсі краси мов в Парижі українська посіла третє місце, після французької та перської.

McDonald’s, який знаходиться біля київського залізничного вокзалу, останні шість років входив у трійку найбільш відвідуваних закладів мережі фаст-фуду в світі. У 2010 році він посів третє місце серед 30 тисяч закладів, у 2011 - друге серед 33 тисяч закладів.

  • Найбільша в Європі площа знаходиться у Харкові – Площа Свободи. Її протяжність – 750 м, а ширина – 125 м.
  • Хрещатик – найкоротша столична центральна вулиця в Європі. Її протяжність – 1225 м.
  • Наша Україна володіє найбільшими запасами чорнозему в світі. Частка українського чорнозему в світі становить близько 30%.
  • Україна входить до трійки світових лідерів з виробництва меду.
  • Найбільш уживана літера українського алфавіту – П.

«Щедрик» - це різдвяна українська народна пісня, яка отримала всесвітню популярність у музичній обробці Миколи Леонтовича, який написав її в 1916 році. Англійською мовою відома під назвою «Carol of the Bells». Пісня прозвучала у багатьох закордонних фільмах. Наприклад, в улюбленому усіма фільмі «Сам удома» вона є одним з найголовніших саундтреків. Крім того, численні кавери «Щедрика» набирають неймовірну кількість переглядів на YouTube.

***

«Відтінки України» — всеукраїнська прем’єра на Суспільному

  • 21.09.20, 15:41
«Відтінки України» — всеукраїнська прем’єра на Суспільному
«Відтінки України» — всеукраїнська прем’єра на Суспільному
19 вересня на всіх регіональних телеканалах Суспільного, зокрема й на UA: ЗАКАРПАТТЯ, покажуть прем’єрний випуск проєкту про національні спільноти «Відтінки України». Програма виходитиме щосуботи о 19:15.


«Відтінки України» — проєкт, що розкриє глядачам Суспільного мультикультурність країни, різноманіття цінностей та унікальні таланти людей, які мешкають у різних куточках України. Герої говорять й українською, і мовою своєї національної спільноти, зберігають традиції своїх родин та поважають тутешні звичаї.

Журналісти Суспільного зібрали 24 короткометражні документальні історії про талановитих представників 17 національних спільнот, що живуть в Україні: словацької, румунської, німецької, вірменської, ромської, угорської, болгарської, гагаузької, молдавської, єврейської, білоруської, польської, чеської, грецької, азербайджанської, караїмської та кримськотатарської.

Над створенням програми працюють Координаційний центр мовлення національних меншин Суспільного та регіональні команди з Одеси, Закарпаття й Чернівців, що виготовляють програми мовами нацспільнот.

«“Відтінки України” — важливий проєкт регіонального мовлення Суспільного. У співпраці з національними спільнотами з різних регіонів показуємо багатство нашої країни: у переплетенні культур, мов і звичаїв. Саме для таких проєктів ми створили Координаційний центр мовлення національних меншин на Суспільному. Щоб українці більше дізнавалися про свою країну, про цікавих людей, що живуть і творять поряд, про особливості кожного регіону», — коментує член правління Суспільного Микола Чернотицький.

Читайте також: «У фокусі наших проєктів завжди має бути людина», — керівниця Координаційного центру мовлення національних меншин Суспільного

Кожен із героїв «Відтінків України», розповідаючи власну історію журналістам Суспільного, щось майструє чи створює. Ця річ стане експонатом першого в Україні інтерактивного музею культур національних спільнот, який невдовзі запрацює в телецентрі «Олівець». 

«Це правдиві родинні історії. Це про цінності й традиції. Це розповіді про людські долі, часто — драматичні. Спілкуючись із героями в процесі створення проєкту та переглядаючи готові сюжети — я для себе щоразу відкриваю Україну, — розповідає керівниця Координаційного центру мовлення національних меншин Суспільного Анастасія Гудима— Кожен із героїв «Відтінків України» під час зйомок створює щось власноруч, як-от виріб із гарбуза, малює картину кавою чи вишиває унікальним німецьким стібком. Через талант і ремесло ми показуємо глядачам його особистість та світогляд, цінності й звичаї родини. Завдяки командній роботі журналістів Суспільного в різних регіонах зберемо ці розповіді-експонати в єдиній експозиції, яка буде відкритою для кожного».

Зйомки документальних історій проєкту «Відтінки України» відбулися в дев’яти регіонах. Крім самобутності етноспільнот, команді Суспільного вдалося показати природу кожного краю: від малих сіл до великих міст, гори й ліси, степи та морські узбережжя.

Читайте також: «Еко-люди» — новий проєкт в ефірі регіональних телеканалів Суспільного

У першому випуску програми «Відтінки України» цієї суботи йтиметься про болгарську родину Златових із села Кулевча, що на Одещині, та про пані Йожину з Ужгорода, котра має словацьке й чеське коріння.

Художник та педагог Ілля Златов виготовляє унікальні вироби з гарбузів, які вирощує на своєму городі. Один із таких виробів він передасть до музею нацспільнот, що запрацює на Суспільному. Пані Йожина, яка вдома з онукою розмовляє словацькою, створює писанки з бісеру. Їх жінка не продає — лише дарує. Результат її кропіткої роботи невдовзі теж увійде до експозиції музею в телецентрі «Олівець».

У другому випуску програми «Відтінки України», який вийде 26 вересня, розкажуть про представників німецької нацспільноти на Закарпатті й поляків на Буковині. Далі в програмах журналісти Суспільного познайомлять із відомим дизайнером весільних суконь із румунським корінням із Чернівців та представницею білоруської спільноти з Миколаєва.

Нагадаємо, знімальні групи UA: ОДЕСАUA: ЗАКАРПАТТЯ та UA: БУКОВИНА опановували формат сторітелінгу для роботи над проєктом «Відтінки України» на тренінгу з режисерської і редакторської сценарної майстерності. Менторами для команд на навчанні стали Юрій Шилов та Азад Сафаров. 

Бути Українцем це… «прокачувати» себе й інших новими знаннями!

  • 21.09.20, 14:34
Бути Українцем це… «прокачувати» себе й інших новими знаннями!

Після короткої перерви ми повернулися до проєкту YouTube-інтерв’ю «Бути Українцем», який Інформагентство АрміяInform реалізує із нашими постійними інформаційними партнерами з Івано-Франківського обласного телебачення «Галичина».

Ми продовжуємо розповідати вам про волонтерів, громадських діячів, науковців, військових ветеранів бойових дій, які утверджують українську ідентичність у різних сферах, різних містах та навіть у різних країнах!

Сьогоднішній гість студії Івано-Франківського обласного телебачення «Галичина»  Сергій Кузнєв — мешканець Закарпаття, ветеран російсько-української війни, громадський діяч та відеоблогер.

Сергій Кузнєв представляє Міністерство ветеранів у Закарпатській області та є куратором  місцевого напряму проєкту «Україна Норвегія». Народився у Криму. Після військового інституту потрапив на службу в 15-й гірсько-піхотний батальйон та перебрався на захід України. Згодом підрозділ потрапив під скорочення, тож довелося пробувати сили у цивільному житті. Із 2014 року — Сергій Кузнєв вдруге одягнув військовий однострій. Воював на Дебальцівському напрямі. Після демобілізації захопився аерозйомкою та заснував туристично-пізнавальний проєкт «НадКарпаття».

Юлія Юзьків

Як за благодійні кошти крадіїв визволяли

  • 22.08.20, 21:17
Брензович

“ТУКЗ-КМКС” – вони меценати-піарники, які роздають допомогу дитячим садочкам, чи вони кришувальники тих хто розкрав бюджетні гроші на закупівлю недоброякісних засобів захисту на боротьбу з COVID-19.

Лідер “Товариства угорської культури Закарпаття” Василь Брензович вніс майже 2 млн гривень застави за екс-директора Департаменту охорони здоров’я Закарпатської ОДА Єлизавету Біров, яку підозрюють у зловживанні службовим становищем та “відмиванні” 30 млн грн на засоби захисту від коронавірусу.

Починаючи з березня 2020 року, офіційний сайт ТУКЗ не перестає звітувати про надану благодійну допомогу тим чи іншим медичним закладам області, кошти на яку збирають “всім угорським світом”: меценати із США, Європи, Німеччини. Навіть прості угорці Закарпаття, які вірять у те, що читають у ЗМІ, перераховують свої кошти для благодійних цілей.

Брензович

Є звісно багато питань по цільовому використанню цих грошей, але те, що ці закупівлі використовують у рамках піар-кампанії напередодні місцевих виборів, мабуть не викликає жодних сумнівів. Свідченням цьому є широка медійна підтримка вказаних акцій, зокрема на підконтрольних ТУКЗ інформаційних платформах, що створює в медій образ турботи угорських лідерів проблемами простих громадян.

Крім того, ті, хто отримував вже згадувану вище допомогу ТУКЗ, неодноразово скаржились на якість засобів захисту від коронавірусу, які були придбані у тому числі і за кошти, “відмиті” пані Біров через схеми у Закарпатській ОДА.

Але як пояснити простим жителям угорських сіл Закарпаття, що гроші благодійного фонду для боротьби з коронавірусом пішли на заставу якійсь чиновниці, яку заарештували за відмивання майже 1 млн євро? Та ще й у час, коли у школи і дитсадки треба купляти засоби захисту для їх дітей? І чому підконтрольні ТУКЗ ЗМІ про це не пишуть?

Логічних пояснень є декілька. По-перше, лідер ТУКЗ Василь Брензович не міг “кинути” свою багаторічну спільницю Єлизавету Біров, тим паче у той момент, коли на носі вибори, а він практично одноосібно ділить всі гроші фонду. По-друге, першочергове завдання – відкупити і виправдати Біров, щоб вона знову була “при справах”.

Насправді, у програшній ситуації залишиться не Біров і Брензович, а прості угорці Закарпаття, які повірили у добрі наміри своїх лідерів і зробили все можливе, щоб підтримати їх у цьому.

Про інші аспекти “доброчинності” Брензовича читайте в матеріалі : “Покарання” під маскою благодійності.

СБУ розслідує факт використаня бойовиками забороненого озброєння

  • 16.07.20, 12:09

Слідчі Служби безпеки України розслідують факт використання учасниками незаконних збройних формувань неконтактного вибухового пристрою НВУ-П «Охота» російського виробництва, який заборонений Оттавською конвенцією 1997 року.

За даними слідства, вибухівку виявили військовослужбовці підрозділів операції Об’єднаних сил поблизу селища Новотошківка Попаснянського району. НВУ-П «Охота» є комплектом із п’яти протипіхотних мін, які приводяться в дію під час реєстрації руху людини через установлені на місцевості сейсмічні датчики. Небезпечний радіус ураження від центра встановлення блока управління становить 30 метрів.

За оперативною інформацією, цей вибуховий пристрій був встановлений бойовиками незаконних збройних формувань поблизу населеного пункту біля лінії розмежування, що становило потенційну загрозу для місцевих жителів.

Наразі міни, що складали комплект, знищено військовослужбовцями інженерно-саперного підрозділу ООС на місці.

Неконтактний підривний пристрій вилучили слідчі СБУ для його долучення як речового доказу до матеріалів відкритого кримінального провадження за ч. 1 ст. 438 (порушення законів та звичаїв війни) Кримінального кодексу України.

Тривають слідчі дії для встановлення осіб, причетних до протиправної діяльності.

Процесуальні дії проводилися спільно з військовослужбовцями операції Об’єднаних сил і Національною поліцією.

У першому півріччі цього року співробітники СБУ виявили на Луганщині понад 30 одиниць вогнепальної стрілецької зброї, майже 550 мін, гранат і гранатометних пострілів, понад 100 кілограмів вибухівки та майже 15 тисяч набоїв різного калібру.


3 / 3

Неонацизм под крылом российских властей

  • 07.07.20, 12:14

Если включить российское телевидение, которое многие граждане Украины, к сожалению, всё еще смотрят, то там значительный процент эфирного времени занимает пропаганда о «возрождении фашизма на Украине», и страшные рассказы о злодействах «бандеровской хунты», — которые льются из сведенных судорогой от злобы ртов резидентов Италии и Израиля.

Однако если посмотреть на само положение нацизма и неонацизма в России, то картина откроется поистине удивительная. Вот свежий факт, опубликованный германским изданием «Фокус», — в лесах под Санкт Петербургом немецкие неонацисты проходят курсы обучения навыкам владения боевым оружием в лагере «Партизан» организованным «Русским имперским движением».

Недавно департамент США внес «Русское имперское движение» (РИД) в список террористических организаций. Об этом 6 апреля сообщил координатор ведомства по вопросам борьбы с терроризмом Натан Сейлс. Это террористическая организация, ориентированная на совершение преступлений против своих идеологических противников.

Она официально существует в России.

Русское Имперское Движение официально считает своей идеологией — синтез национал-большевизма с более правыми авторитарными течениями политической мысли, однако на практике эта террористическая организация сдвинулась заметно правее и теперь, по привычной классификации, это просто национал-социалистическая (нацистская!) организация, в которой дисциплина и культ подчинения облечены в религиозные формы.

Сама организация не является запрещенной в РФ. Публично проводит свои мероприятия. Запрещены только отдельные публикации лидеров этой организации.

С началом боевых действий на Донбассе, РИД и его структуры стали готовить боевиков для «ДНР» и «ЛНР»…

Другой пример из 2015 г.:

Форум ультраправых движений в Санкт-Петербурге. Форум был ложно обозначен как научный конгресс, хотя научного там не было ничего, и состоялся 22 марта 2015 года. Участниками форума, заявленной целью которого была «демонстрация международной поддержки России в период давления, оказываемого на страну в связи с кризисом на Украине», выступили известные ультраправые политические деятели и публицисты, «цвет нацизма всей Европы». Надо однако указать, что наиболее умеренные из правых партий, например венгерская Йоббик или итальянская фашистская партия «Каза Паунд» отказались от участия в этом «научном конгрессе». Показательно, что полиция даже задерживала протестующих против проведения неонацистского шабаша под видом «научного конгресса».

Стоит подробно рассказать о каждом неонацистском деятеле обласканном путинской властью, но формат короткой статьи этого не позволяет. Потому стоит остановиться лишь на двух персонах.

Первая — это участник «научного конгресса» 2015 г. Алексей Мильчаков, боевик «ЛНР» под позывным «Фриц».

Пропагандист нацизма. Получил широкую известность в 2011 году, когда выложил на своей страничке в соцсети фотографии с отрезанной головой щенка. В 2011 году Мильчаков выложил у себя на страничке в соцсети ВК фотографии того как он сначала убивает щенка, затем отрезает ему голову и съедает. Неравнодушными гражданами было составлено коллективное обращение в прокуратуру Адмиралтейского района Санкт-Петербурга, которое подписали более 5,5 тысяч человек.

Под давлением общественности по факту опубликования снимков была проведена прокурорская проверка, которая для нашего героя закончилась ничем, а вот для составителей обращения — административным штрафом за «демонстрацию нацистской символики». К обращению прилагались фото со страничек из соцсетей Мильчакова где он позирует с нацистским флагом. То есть возлюбленным путинской властью подонкам можно всё, тем кому это не нравится — преследование по закону.

Фото своих «подвигов» во время боевых действий на Донбассе Мильчаков выкладывал в социальные сети. На них он позирует с человеческими ушами в руках и кожей снятой с человеческого лица. Было это сделано с живыми людьми или уже с трупами, по фото понять невозможно.

Но именно этому маньяку-садисту РПЦ доверила в «патриотическом лагере» воспитание группы детей из Беларуси.

По данным СМИ сейчас маньяк-садист завербовался в ЧВК «Вагнера» и совершает свои «геройства» в Сирии.

Другой персонаж о котором бы хотелось поведать это господин Ринальдо Наззаро, создатель неонацистской группировки TheBase («Основа») — одной из самых опасных военизированных организаций, действовавших до недавнего времени в США. ФБР описывает TheBase как «расово мотивированную военизированную экстремистскую группу», которая «стремится свергнуть правительство США, спровоцировать расовую войну и основать этногосударство для белой расы».

После ареста лидеров этой организации 46-летний фюрер скрылся с территории США и объявился… в Санкт Петербурге.

Разоблачить лидера неонацистов помогли фото из соцсетей его русской жены. На одном из фото Ринальдо Наззаро запечатлен со своей семьей за праздничным столом, в центре стола — бутылка водки и салат «сельдь под шубой».

На других фото Назарро позирует в футболке с изображением Владимира Путина и надписью на английском Russia, absolutepower («Россия, абсолютная власть»); точно такие же продаются в подземных переходах Москвы.

Официально фюрер неонацистов зарабатывает частными уроками английского языка, но очевидно, что доходы его превосходят предполагаемые заработки. В 2018 году жена Наззаро приобрела квартиру в элитном жилом комплексе «Дом у ратуши» в Дегтярном переулке Санкт-Петербурга — в 200 метрах от здания, где расположены 13 комитетов администрации города. Сейчас квартиры в нем стоят от 18 млн рублей.

Именно из этой квартиры фюрер заокеанских неонацистов координировал деятельность своих соратников. В конце 2019 года ФБР предотвратила покушение на убийство супружеской пары антифашистов и их детей. Задержаны были три человека — все они оказались членами TheBase.

Конечно, никаких объективных доказательств связи российских властей с деятельностью лидера неонацистов из США нет. Но факт, что лидер маргинальной группировки приобретает во второй столице РФ элитную недвижимость, не может быть скрытым от властей страны, где любой чих иностранца известен спецслужбам.

Как говорилось выше, подобного рода факты можно бы ещё упоминать и упоминать.

Но особого смысла в этом нет. Думаю и так очевидно, что в самых верхах спецслужб и правительстве России достаточно много людей сочувствующих неонацистской идеологии и покровительствующих лидерам группировок.
Но главный наш вопрос, — а что украинцам до этого?

Увы, нам до этого дело есть. Нам, народу который принял на себя основной удар нацистских полчищ Гитлера, и составил ядро всех 56 армий 1-го Украинского фронта, нет никакого резона как-либо вообще доверять людям Путина увлеченно развивающим неонацистские группировки не только в своей стране, но и в других странах мира.

Лживость и лицемерие путинской пропаганды, нагло лгущей о «борьбе с фашизмом» не должна никого обмануть.

Сейчас перед народом Украины стоит необходимость борьбы с самым настоящим нацистским режимом вторгнувшимся на нашу родную украинскую землю.

Автор: Юлиан Худый, обозреватель

Поступове відродження України після нападу російських військ

  • 07.07.20, 11:17
Поступове відродження України після нападу російських військ

Гібридна війна на Сході спричинила багато страждань та залишила великий відбиток на серці у цивільного населення. Люди й подумати не могли, як жахливо зміниться їхнє життя, що жорстока війна в одну мить залишить їх без житла, засобів до існування, а когось і зовсім без сім’ї. Вони не могли передбачити, що все, що було побудовано власними руками протягом усього життя, зруйнується в одну мить.

Війна – жахливе слово. Війна повік-віків не зважала на чинник гуманізму, завжди лишаючи по собі велику кількість жертв не лише серед воюючих сторін, але й серед мирного населення. У тому числі й серед дітей.

За час війни на Сході загинуло більше 300 дітей. Цифра жахлива… Нікому такого не побажаєш, пережити той біль від втрати сина, доньки.

Від початку війни на Донбасі тисячі жителів стали заручниками російських військ. Сотні людей та дітей не мали змоги виїхати до іншого населеного пункту, а деякі просто не змогли покинути свої помешкання. Їхнє життя перетворилось на «до» та «після». На їх вустах виникало питання: «Що буде далі?» Так, тоді для багатьох той період був найстрашнішим у їхньому житті.

В цю страшну мить, багатьом людям на допомогу прийшли українські військові, які повернули у багато населених пунктів спокій та радість життя. Адже, українські військові – це не «зелені чоловічки»! Турбота про український народ найважливіше для них! 

Поступове відродження України після нападу російських військ

Зараз крок за кроком відновлюються життєво важливі об’єкти, які були зруйновані внаслідок війни та присутності російських військ: дороги, мости, будівлі, лінії електро- та водопостачання відновлюється.

Поступове відродження України після нападу російських військКраматорськ, площа Миру

Сьогодні  ми можемо спостерігати  неозброєним оком, як Україна відроджується.

Безвізовий режим. Ми отримали можливість вільно пересуватися по Європі та безперешкодно відвідувати понад 131 державу світу.

Мова. Українська мова зуміла закріпити свої позиції на світовій арені та всередині самої держави, як би цього не хотів наш екс-братній народ. Наразі ми маємо підписаний законопроєкт, який «від і до» регулює функціонування та використання української мови в країні. При цьому, варто зазначити, НІХТО НЕ ЗАБОРОНЯЄ СПІЛКУВАННЯ БУДЬ-ЯКОЮ МОВОЮ!!! Як б не намагалися розкрутити мовне питання країна-агресор та її прибічники.

Не варто також забувати, що українська мова поділяє першу сходинку разом з італійською серед найкрасивіших та наймилозвучніших мов у світі. А їх існує близько 7000.

Важливим є й те, що значно зросло вітчизняне військове озброєння, яке пройшло повну модернізацію до новітніх технологій. Відновлюється армія, яку майже знищили задовго до початку російської агресії. А це означає, що держава становиться сильнішою, більш захищеною і здатною дати опір будь-якому ворогу.

Українців, які захищають свою країну від російської агресії влада поступово забезпечує житлом, надає пільги самим військовим та їхнім родинам. Відкриваються реабілітаційні центри для тих, хто отримав поранення чи пошкодження…

Налагоджується й соціальна сфера для допомоги мирному населенню з боку держави, а саме:

  • відновлення пасажирських перевезень автотранспортом, залізничних та авіасполучень;
  • відновлення роботи дошкільних, середніх, спеціальних та вищих навчальних закладів;
  • відновлення лікувальних закладів;
  • модернізація підприємств, що дозволяє збільшити робочі місця;
  • створення соціальних програм для допомоги молоді;
  • створення програм для розвитку малого та середнього бізнесу;
  • міжнародна співпраця з передовими країнами світу
  • надання пільг;
  • подарунок новонародженим у вигляді «бебі-боксів» тощо.

Усе вище згадане –  це заслуга людей, які  прагнули справедливості та змін.

  • Поступове відродження України після нападу російських військ
  • Поступове відродження України після нападу російських військ

Це подвиг українців! Подвиг народу, який відстоює своє, впроваджує нові реформи, які працюють  та значно змінюють стан справ у державі.

Роздавання російських паспортів в Україні – частина агресії РФ

  • 07.07.20, 11:06
Одне з найповажніших періодичних видань Великої Британії The Times публікує матеріал «Москва пропонує паспорти мільйону осіб у східній Україні»
Одне з найповажніших періодичних видань Великої Британії The Times публікує матеріал «Москва пропонує паспорти мільйону осіб у східній Україні»
ПОДІЛИТИСЬ

• Британський щоденник The Times розмірковує над тактикою Кремля роздавання російських паспортів мешканцям утримуваних проросійськими сепаратистами теренів східної України.

• Іспанський часопис АВС повідомляє про вирішення питання в’їзду в Україну для іноземних родин, чиї немовлята народились на українській території від сурогатних матерів.

• Нідерландське видання Trouw вміщує інтерв'ю з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою.

Одне з найповажніших періодичних видань Великої Британії The Times публікує матеріал «Москва пропонує паспорти мільйону осіб у східній Україні». Кореспондент лондонського часопису у Москві Марк Беннеттс повідомляє, що Росія планує роздати свої паспорти щонайменше мільйону осіб, які мешкають на підконтрольній сепаратистам території східної України.

Беннеттс додає, що Кремль прагне здійснити цей крок ще до кінця поточного року, і все це, на думку британського видання, лише ускладнить зусилля, спрямовані на досягнення миру у цій частині України. Лондонський щоденник нагадує, що президент Росії Володимир Путін заявив торік, що мешканці підтримуваних Росією угруповань «ЛНР» та «ДРН» можуть отримати паспорти громадян Російської Федерації.

The Times далі наводить слова чільного депутата законодавчого органу Росії від путінської партії «Єдина Росія» Віктора Водолацького, який заявив, що 180 тисяч українців вже нібито отримали російські паспорти. Згідно з Водолацьким, ще 98 тисяч мешканців підконтрольних проросійським бойовикам теренів сходу України отримають російські документи впродовж наступних тижнів, і подальші 800 тисяч населення цієї частини України здобудуть російські паспорти до кінця поточного року.

Лондонський часопис у цьому зв’язку зазначає, що президент України Володимир Зеленський заявив, що ці кроки Москви доводять, що Росія є країною-агресором. Водночас, як вказує газета, представники українських служб безпеки вважають, що надання російського громадянства мешканцям районів східної України, які перебувають під контролем сепаратистів, закладає підвалини для відкритого наступу російського війська. Лондонське видання завершує, зазначаючи, що подібна тактика Кремля нагадує те, що свого часу зробила Росія в Абазії та Південній Осетії перед тим, як розпочати війну проти Грузії 2008 року.

«Неприхована агресія з боку держави, якою керує деспот, що вважає себе таким собі сучасним завойовником. Хтось здивований?»

Популярний часопис Іспанії АВС друкує статтю «Україна дозволяє 88 родинам в’їхати до країни для того, аби забрати їхніх дітей, народжених внаслідок сурогатної вагітності». У підзаголовку зазначається, що українська омбудсвумен з питань прав людини Людмила Денисова забезпечила, аби загалом 119 родин, включно з іспанськими громадянами, безперешкодно подали клопотання на видання дозволу на в’їзд в Україну.

Мадридське видання додає, що 88 з тих 119 родин вже отримали особливий дозвіл, а представники 31 родини вже перебувають на території України. Іспанський щоденник нагадує, що від середини березня українська влада заборонила в’їзд іноземцям, які не мешкають в Україні, з метою запобігання поширенню вірусу Covid-19. Газета додає, що авіасполучення з Україною має відновитися у середині червня. Саме у цьому контексті родини з Німеччини, Австрії, Аргентини та Іспанії, а також, як підкреслює видання, велика кількість китайських родин не мали змоги побачити своїх немовлят, народжених у цей проміжок часу від сурогатних матерів в Україні.

АВС зазначає, що Людмила Денисова виступила на захист права всіх цих родин отримати дозвіл на в’їзд в Україну, а також забрати своїх немовлят, народжених в Україні, до країн їхнього проживання. Окремо іспанський часопис розглядає ситуацію 20-25 родин з Іспанії, які бажають поїхати в Україну, але нині не можуть цього зробити з причини обмежень на польоти і в’їзд в Україну з огляду на пандемію коронавірусу.

Далі мадридська газета наводить слова представників Асоціації родин дітей, народжених у сурогатний спосіб у Грузії та Україні (APINGU), які наголосили, що «народжені у сурогатний спосіб немовлята конче потребують аби їхні батьки отримали доступ до них, і зрештою забрали б їх до своїх домівок у країнах свого проживання». Часопис завершує, вказуючи, що зусилля і втручання Денисової до вирішення цієї справи зрештою відкрили для цих родин дорогу в Україну до їхніх дітей.

«Україна дозволяє 88 родинам в’їхати до країни для того, аби забрати їхніх дітей, народжених внаслідок сурогатної вагітності»

Нідерландський щоденник Trouw вміщує інтерв’ю з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою. Кореспондент часопису Міхел Дріберґен насампочаток зазначає, що український міністр пильно стежить за ходом судового процесу у Нідерландах у справі збиття пасажирського літака рейсу МН17 над сходом України.

Автор матеріалу пише, що як на Кулебу, ця справа постає надзвичайно важливою не лише для жертв трагедії у небі України, але й для розуміння того, як саме війна у східній Україні увійде до історії. Тоді як Росія визначає конфлікт на сході України як «внутрішній конфлікт», Україна говорить про «гібридну війну», у якій озброєні і скеровувані Росією бойовики, контролюють райони Донбасу.

Кулеба каже, що тут не йдеться про жодну «громадянську війну», а лише про міжнародний збройний конфлікт. Нідерландське видання пише, що попри те, що президент України Зеленський та президент Росії Путін уклали угоду щодо припинення вогню у грудні, Дмитро Кулеба розповідає про повідомлення щодо загибелі українських військових, які надходять щотижня.

Український міністр вважає, що проведення нової зустрічі на найвищому рівні не виглядає на разі можливим. Міхел Дріберґен вказує, що одним з найскладніших моментів тут постає також і майбутній статус Донбасу, а саме тих його частин, які нині непідконтрольні уряду у Києві. Кулеба на це зазначає, як пише газета, що спершу збройні угрупування мають залишити країну, і Київ має отримати повний контроль над східним кордоном України.

Trouw далі наводить слова Дмитра Кулеби, який каже, що українське керівництво нині працює над амбітною адміністративною реформою, а саме над децентралізацією, коли місцева влада матиме більше повноважень. Відтак, як на українського міністра, говорячи про майбутній статус окремих районів Донбасу, треба зробити так, аби ці райони також пасували до цього процесу. Україна, за словами Кулеби, не бажає створювати нової адміністративної одиниці у східній Україні.

Далі кореспондент нідерландського видання запитує українського міністра, чому Київ виступає проти бажання Путіна, аби Україна уклала федерацію з Донбасом. Кулеба на це відповідає, що згідно з конституцією, Україна – це унітарна держава. Якщо цей статус змінити, за словами Кулеби, відкриється скринька Пандори. Україна ніколи не погодиться на те, аби Донецьк і Луганськ накладали вето на загальнонаціональні рішення.

У цьому, на думку Кулеби, полягає питання виживання для України. Міхел Дріберґен порушує питання так званого «плану Б», на той випадок, коли реінтеграція теренів, окупованих проросійськими бойовиками, не спрацює. Дмитро Кулеба на це відповідає, що жоден з можливих планів не постає опцією для того, аби відмовитись від української території та українців, які там проживають. Нині, за словами Кулеби, президент України Зеленський використовує свій політичний капітал для того, аби уникнути того, що визначається як «заморожений конфлікт».

«Український міністр Дмитро Кулеба: все, що я скажу, буде використано проти мене»

300 років русифікації. Які українські слова ми віддали Росії

  • 07.07.20, 10:44
Українська мова – самородок чи виродок. Чого більше в розмовній українській - власне українського, радянщини, русизмів чи суржику
Українська мова – самородок чи виродок. Чого більше в розмовній українській – власне українського, радянщини, русизмів чи суржику.

Все більше українців свідомо обирає українську мову. За останнім переписом, який відбувся, правда, ще у 2001 році, українську мову вважають рідною 32,6 млн. респондентів (67,5 % населення України), зараз, звісно, ця кількість збільшилася. 

І якраз на цьому етапі не обходиться без крайнощів. Навіть власне українські слова вважаються русизмами (останнім часом часто термін “русизм” замінюють на “росіянізм”), кальками з російської мови, відголосом радянщини, хоча часто це буває зовсім не так.

У полоні стереотипів

Багато з тих слів, які ми вважаємо російськими, насправді українські. Приміром, слово “город”зустрічається ще в 1693 році в “Думі про козака Голоту” – “У городі Килії татарин сидить бородатий…”. Або в назвах міст – “Вишгород”,  “Городок”, “Городище” тощо.

Якраз церковнослов’янське  “град” – неповноголосе, що характерне російській мові, а “город” зберігає суто українське повноголосся. Але для того, щоб ніхто не запідозрив нас у вживанні русизмів, ми використовуємо польське слово “місто”.  

Або слова із закінченням на -я чи  -ая.  “Стоїть гора високая” написав ще Глібов, і ця пісня народна, тобто і слова, й ідея пісні визнані народом. Загалом український фольклор дуже багатий на слова з подібними закінченнями, які ми вважаємо російськими: “Зеленеє жито, зелене”, “Ой наливайте повнії чаші”. Та й, власне, держава УНР називалась не “Народна” республіка, а “Народня”.

Українська мова – самородок чи виродок. Чого більше в розмовній українській - власне українського, радянщини, русизмів чи суржику

Або ще січові стрільці співали “Лента за лентою набої подавай”. Але слово “лента” для нас – русизм, і ми самі винні в цьому. 

 “Слово про Ігорів похід” (кінець ХІІ ст.) – ціла історична “мовна енциклопедія”. У ньому відбито і повноголосся (ворота, голова, полонені, хороброе), і є слова, які ми нині вважаємо русизмами  (господине, велить), і дієслова з м’якими закінченнями -ть (велить, плачуть).

Зараз багато дослідників мови вважають, що багато лексики виникло на українських теренах значно раніше, ніж, приміром, на російських.

Але вона була привласнена старшим братом або по праву старшинства, або в радянський період, коли відбувалася загальна русифікація. І через це особливо наполегливі борці за чистоту української мови намагаються таких слів уникати.

Трохи з історії мови

Звичайно, щоб вважати такі слова власне українськими і сміливо вживати їх, краще мати наукові підтвердження тому, що вони наші. З приводу виникнення української мови загалом також існує багато думок, зокрама дві такі концепції:

  • концепція академіка Юрія Шевельова — українська мова безпосередньо виділилася з праслов’янської мови;
  • концепція російського мовознавця Олексія Шахматова — українська мова виникла зі спільноруської прамови, від якої походять й інші “руські мови” (російська та білоруська).

“Зачіпка” в даному випадку – в твердженні,  що українська мова належить до групи слов’янських мов, основою якої, у свою чергу, стала давньоруська мова.

Бо зараз, відкриваючи нове в історії Київської Русі, уже важко погодитися з тим, що в Київській Русі відбулося етнічне єднання трьох народів, про що нам досить переконливо розказували в школі.

Адже різні території Київської Русі хоч і переділялися досить часто, жили осібно. Об’єднувала східних слов’ян влада київського князя і функціонування службовців та військових, які мали контактувати з усіма верствами населення, але основна ж маса населення була міцно пов’язана зі своєю територією і мовою.

Учений Василь Кобилюх у своїх книжках наводить докази того, що українська мова сформувалася в Х-IV тисячоліттях до нашої ери.

Тому походження найважливіших українських слів слід шукати саме в санскриті, а не в російській, німецькій, турецькій, грецькій та інших мовах, які виникли значно пізніше. Самим свідченням того, що праукраїнська мова поширилася по всій земній кулі, є давні топоніми й гідроніми, які збереглися до наших днів.

Багатьох у цьому зв’язку зацікавить книга Степана Наливайченка “Індоарійські таємниці України”, у якій також говориться про давність української мови. 

Вживаючи слово, яке може видатися, приміром, русизмом, добре було б знати, де вперше це слово виникло і чи не поцупили його в нас на якомусь етапі загальної русифікації. 

Українська мова – самородок чи виродок. Чого більше в розмовній українській - власне українського, радянщини, русизмів чи суржику

Самородок чи виродок? Чому дехто цурається своєї мови

Знову ж таки, певна ідеологія навіть на рівні підсвідомості залишає свій глибокий слід у поглядах.

Ще російський вчений Михайло Погодін проштовхував у наукові кола думку про «зіпсованість» української мови через литовсько-польське насилля, вплив цих мов на українську, бо вважав, що після татаро-монгольської навали все населення Київської Русі пішло на північ, а  Україну заселили вихідці з польських земель.

Відтоді прихильники такої думки почали вважати українську мову зіпсованим діалектом російської мови.

Тоді з’являються такі цитати, як “Літературна мова Малоросії XVI—XVII століть – це якийсь виродок серед мов південноросійської, церковнослов’янської та особливо польської”.

І навіть Солженіцин у своїй брошурі “Как нам обустроить Россию” визначає українську мову не інакше, як “спотворена ненародна мова, нашпигована німецькими та польськими словами”. 

Володимир Селезньов у книзі «Мовні війни» комплексно розглянув ці та інші мовні питання, міфи про «зіпсованість» української мови полонізмами, «галицизмами», неологізмами тощо.

Українська мова – не наріччя

Звичайно, і мовознавці, й небайдужі українці розуміли справжню суть власної мови і говорили про це. 

“Багато російських учених твердили, ніби українська мова – то тільки наріччя мови російської, а польських – наріччя польської. Це чисто суб’єктивні політичні твердження, на науці не оперті. Народ чи нація постає з племен, племена з родів; так само постає й мова зі своїх племінних говірок. Зрештою, термін язик-мова, наріччя, говірка — це все умовні терміни, для окреслення яких нема сталого змісту, нема й ясної межі між ними”. І. І. Огієнко (отець Іларіон),  український вчений, митрополит УАПЦ, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви.

 Радянська мова

Останні зміни до правопису були запропоновані  в 1999 році, але вони так і не були затверджені. І ці, що внесені, і нові, які нині пропонують мовознавці, звісно, покращать позицію української мови і її міць.

А головне – знімуть комплекс меншовартості мови, бо відновлять її місце на мовній мапі світу. Це станеться і тому, що запропоновано внести в правопис ті зміни, які були скасовані в процесі радянізації мови.  

У нас були слова на “и” : индик, инший, иней. Ці слова виключили з мови русифікатори, бо в російській мові нема слів на букву “и”, є лише на букву “і”.   

У Грушевського “Історію України-Руси”, а не Русі. Так само тоді казали “крови”, “любови”, “смерти”. Це наші споконвічні форми. Тепер в цих словах в кінці ми пишемо “і”, бо в російських словах там теж пишеться “і”.

І хоч у нас кажуть, що українська літературна мова – це мова Шевченка, але є навіть цілий словник мови Шевченка на 10 000 слів, який містить чимало таких слів, які зараз відсутні у мові. Знову ж таки – через наше незнання або комплекси.

Помилкові русизми

Чималий пласт слів Шевченка, Котляревського, Лесі Українки і Франка виключили зі словників у 1917-1933 роках. Їх також помилково почали вважати русизмами або суржиком.  

 “Суржик – це власне і є мова, насичена русизмами і навпаки – русизм є тим елементом, що перетворює мову на суржик. Об’єктивним критерієм приналежності чи неприналежності слова до тієї чи іншої мови вважається словник”. Вікіпедія

Запозичення, русизми і суржик – також поняття різні.  

Суржик спотворює мову, бо слово на суржику не відноситься до жодної. Чи слово “понятно” замість “зрозуміло” є русизмом чи суржиком? Те саме про “поняв?” та “зрозумів?” або “скільки врем’я” замість “котра година?”. 

Бути правим чи мати рацію? Їхати в метро чи у метрі?

Такі й подібні приклади – чудовий доказ тому, що ми, українці, думаємо над тим, що і як уживати в мовленні. 

 Ось як це відбувається в наукових колах. Олександр Пономарів (Культура слова: мовностилістичні поради, 2003, с. 148-149) та Іван Вихованець (Розмовляймо українською, 2012), кажуть, що “бути правим” – це калькований вислів з російської мови. У значенні “мати слушну думку” найближчі його відповідники в українській мові – мати рацію та ваша (твоя) правда.

Інша частина мовознавців з цим не погоджується ( відома їхня дискусія ще з 2011 р.). Їх не влаштовує те, що мати рацію – це найкращий відповідник до русизму “бути правим”, оскільки ключове слово у фразеологізмі-відповіднику – рація – запозичене з латині.

Прихована мовна війна

У час незалежності були дві спроби повернути українській мові її споконвічні риси. Поставили на голосування 32 українських риси мови. Запитували в людей, чи хотіли би вони повернення, приміром, букви “ґ” ?

Звісно, багатьох українців влаштовує все, як є, і будь-які зміни їх не те що лякають, але напружують. Тому з 32 рис споконвічної української мови поки що повернуті лише 10.

Тому так багато мовних питань і досі залишаються відкритими – на рівні дискусій, суперечок, а то і війни. Мовна війна, нехай і прихована, триває. І завершити її може наше покоління, просто вивчивши історію своєї мови, занурившись у її джерела і усвідомивши всю важливість наявності власної мови, а не запозиченої деінде чи насильно нав’язаної. Так, це величезна робота, але рідна мова того варта.

Джерело: espreso.tv

Журналісти ДНР пройшли пропагандистську підготовку у РФ

  • 10.06.20, 11:19

Журналіст, який очолював телевізійний канал в окупованій Горлівці протягом трьох років, «перейшов на сторону» України та надав важливу інформацію про роботу пропагандистських ЗМІ в самопроголошеній «республіці Донецького народу» (ДНР). Незважаючи на те, що його акаунт не може бути легко підтверджений, він відповідає результатам моніторингу українською строною, пишуть Human Rights in Ukraine.

Журналіст проінформував Службу безпеки України (СБУ), ймовірно, беручи участь у програмі СБУ «Вони чекають на тебе». Вона допомагає українцям, які зіграли незначну роль у так званих «народних республіках», але не вчинили жодних серйозних злочинів, відновлювати своє життя в  Україні. Чоловік має сім’ю на окупованому Донбасі, і лише погодився дати інтерв’ю телеканалу «Україна» під іншим ім’ям – Сергій і з маскою та одягом, що перешкоджали його ідентифікації.

Він працював на телеканалі Горлівки три роки і втратив ілюзії щодо ДНР. Журналіст пояснює, що на каналі не могло бути жодної критики щодо «влади ДНР», що ви можете тільки їх хвалити і давати позитивні новини.

Прикладом такого роду новин, які були табуйованими на його каналі, був страйк підпільників у Зоринську (у межах так званої «республіки Луганського народу», або «ЛНР»).

Гірники з шахти Ніканор-Нова провели шість днів під землею, вимагаючи погашення заборгованості із зарплати за 20 місяців, і що плани закрити шахту будуть відкладені. «Влада ЛНР», вочевидь, пообіцяла заплатити гроші, але проігнорувала вимогу зберегти шахту відкритою.

Подія  не отримала жодного висвітлення в ЛНР / ДНР, ні на телебаченні, ні на веб-сайтах Інтернету. Звичайно, не можна сказати, що страйк не цікавив людей Горлівки, оскільки, за словами Сергія, у його місті була аналогічна ситуація або, принаймні, замах на неї. «На заводі «Стрирол» була така ж ситуація. Люди хотіли провести страйк і почали збирати підписи бажаючих взяти участь. Потім підписи потрапили до рук «ДНР міністерства державної безпеки». Всіх людей у списках викликали «на розмову».

Сергій пояснює, що такі «розмови» проводяться з усіма, хто, на їхню думку, може зіпсувати репутацію так званої «республіки». Якщо люди не реагують належним чином, то далі застосовуються інші, більш жорсткі методи переконання.

Він каже, що «Міністерство державної безпеки ДНР» контролює те, що показано, а що є табу, на місцевих ЗМІ. Кожен канал чи засоби масової інформації мають свою службу безпеки, яка «контролює» їх. При цьому в Горлівці – це Олексій Алчин, колишній офіцер СБУ, який зараз працює в ДНР.

Він повністю контролює місцеві ЗМІ: Алчин чи його люди звертаються, якщо щось не так, або наважилися сказати чи подати інформацію  інакше, ніж вимагається.

Сергій називає росіянина Олександра Казакова відповідальним за пропаганду ДНР. Казаков був офіційно «радником» Олександра Захарченка, лідера бойовиків, убитого в результаті вибуху бомби 31 серпня 2018 року.

Неофіційно вважається, що Казаков керує справами у ФСБ Росії. Казаков, за словами Сергія, проводив зустрічі з усіма структурами, включаючи всі ЗМІ. Люди повинні були мати ілюзію, що Донбас рухається в напрямку Росії. Він наводив освіту як приклад. Людям сказали, що вони переходять до російської системи освіти і що підручники були привезені з Росії.

Загальним повідомленням на всіх телеканалах повинно було бути те, що в Україні (під контролем уряду) все гірше. Журналіст каже, що вони отримали інструкції щодо кількості функцій, необхідних для підштовхування цієї ідеї.

Росія, вочевидь, не довіряла журналістам, щоб виправити це  російські наглядачі, за словами Сергія, відправили їх на «професійну підготовку» до Ростова-на-Дону в Росію. Він стверджує, що особисто не створював агітаційних матеріалів про «хунту в Києві» та «карателів» українських солдатів.

Прес-секретар СБУ Олена Гітлянська стверджує, що сотні українців, які були причетні до так званих «республік», змінили сторони. Вона каже, що переважна більшість розуміє, що вони повинні співпрацювати з СБУ, щоб «регулювати» свою ситуацію, але додає, що кожна людина перевіряється.

Опис роботи Сергія в окупованій Горлівці має багато спільних рис із тими, які давали колишні журналісти російських державних ЗМІ.

Одним із перших кроків російсько-озброєних бойовиків в 2014 році після захоплення контролю над містами Донбасу,  було скасування всього доступу до українського телебачення. Протягом наступних місяців і років Інтернет-сайти також були заблоковані, хоча і менш систематично.

Згідно з моніторингом «Лабораторії цифрової безпеки в Україні», у 2019 році в ЛНР активніше слідкують за лідерством Росії в цензурі.

Це жодним чином не відображає поваги до свободи думок в ДНР. Двох журналістів – Станіслава Асєєва та Олега Галазюка – катували та ув’язнили до двох років лише за те, що вони написали правду про життя на окупованому Донбасі. Існує ряд заручників, які все ще знаходяться у в’язниці, а «звинувачення» проти них пов’язані з коментарями, зробленими в Twitter або соціальних мережах.

 Наталя Толуб

Страницы:
1
2
3
4
6
предыдущая
следующая