Профиль

Невільна

Невільна

Украина, Львов

Рейтинг в разделе:

А яка різниця в якій країні бути рабом ситуації?

Недавно натрапила на статтю, в якій йшлось про подружнє життя і що 87% жінок розвелися б зі своїми чоловіками, якби не залежали від їхнього матеріального становища. І тут я зрозуміла, що належу до тих 87% відсотків!.. 

Моєму чоловікові комфортно, щоб я сиділа 3 роки в декреті - а значить в 4-ох стінах і варила борщі (мабуть, які кожному на цій Землі.)  Я змінила місто і нема мені з ким тут піти на каву, з народженням дитини - половина так званих "подруг" відсіялось і збереглась лише одна найкраща подруга дитинства з якою я зідзванююсь час від часу і яка приїжджає до мене в гості під час своєї відпустки (я ж не можу приїхати, понятне діло!). В серпні вона виходить заміж і кличе мене на весілля, а я маю відмовитись. Не через матеріальну ситуацію, не через маленьку дитину, а через те, що мій чоловік боїться залишитись зі своєю дитиною на півдня! І ця наволоч (в сенсі - чоловік) ще сміє давити мені на совість?! Це йому має бути встидно, за те що боїться сам з дитиною залишитись, а не мені! - яка за 2 клятих роки нікуди ще не вийшла сама, без дитячого візка. 

Я розумію, що він не найгірший. Він не п'є, не піднімає на мене рук...але його впертість, невміння прийняти чужу думку, прислухатись до бажання оточуючих і безпорадність - мене обурюють/бісять/дратують/зводять з розуму. Якби не дитина, я б вже давно спакувала речі і першою маршруткою звідси поїхала. Можливо б, працювала посудомойкою чи на заводі в Польщі, щоб вистачало на винаймання чужого житла і харчування. Але не в мами, яка так і марить щоб я пошвидше виписалась з квартири і вона належала нашій гордості сім'ї, матусиному головному досягненню - моєму старшому братові!
.
А яка різниця в якій країні бути рабом ситуації? 
 

(с) Незнайомка

Безлад думок

Спочатку я думала, що мій дитячий комплекс "я лайно, а мій старший брат-молодець" з часом зникне. Та він породив ще два нових: "я нічого не добилась в житті" і "я обуза для своїх рідних". Зараз я вже дружина і мама, але я всеодно живу з цим чортовим комплексом власної нікчемності! Дожилась до того, що живучи в незнайомому місті не можу дозволити і не маю з ким вийти з дому на чашку кави. Не можу виговоритись своїй мамі, бо спочатку вона не сприйме мене серйозно, а в момент кульмінації скаже, що зайнята. Не можу виговоритись своєму чоловікові. Не можу виговоритись своїй донечці, бо вона ще надто мала...та й не потрібно їй знати, яка в неї божевільна мама. Кожного разу мені доводиться душити в собі цей комок негативу і засинати з ним. Але ж дійсно - чого я добилась? Живу в чужому місті, в [не]своєму домі, намагаючись відчути радість материнства, яку так нав'язує суспільство. І що найбільше мене добиває - розуміння того, що лайно, в якому погрузла - винна Я сама!

Іноді я думаю: яким було б прекрасне моє життя, якби я не познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і не залетіла від нього. Тільки от думати зараз про це надто пізно...



(с) Незнайомка