хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

Заметки с меткой «спогади»

Із спогадів лучника Майдану (до річниці Революції).

Світлина від Valerii Utionok.

20 лютого 2014 року студент медик Орест Каракевич з Дрогобича зустрів свій 22 день народження з побратимами на Майдані. Було багато крові, криків про допомогу, снайпери стріляли на ураження. Орест разом з іншими майданівцями кинувся на передову – забирав поранених та виносив вбитих. Не мав ні бронежилета, ні навіть щита. Був поранений -- вижив.
Це був не просто протест. Це була війна, про яку ніхто не попереджав.
18 лютого о16 годині Орест Каракевич приїхав на Майдан вже дев’ятий раз. Самотужки хлопець зробив лук та стріли. Каже, що іншої зброї не мав, а було потрібно захищатися і давати відсіч, бо ж на Майдані тодішня влада почала відкриті військові дії проти власного народу. Чи знав народ, обираючи Януковича президентом або ігноруючи вибори, чим закінчиться його правління? Чи знали чиновники всіх гілок влади, які брали хабарі від Партії регіонів по 0,5-1 млн доларів за допомогу злодіям, які будуть розстрілювати свій народ? А головний провідник і співучасник злодія виявився підкуплений Ющенко, який надав злодію можливість (завдяки укладеному договору про «ширку» з ПР) викрасти з казни держави 2 млрд доларів, які пішли на підкуп (згідно записам «Амбарної книги»).
Орест Каракевич пригадує:
--- З боку Михайлівського собору та Бессарабки пройти було легко. «Беркут» оточив Майдан лише з боку Грушевського та Інститутської. Жовтневий вже був захоплений. Я подумав, що коли буде штурм, то все знесуть. Потім став на барикаду біля Профспілок. Організація оборони була така: перший ряд воїнів Майдану стояв зі щитами на барикаді, а решта позаду – кидали бруківку.
Беркут» послав вевешників «черепашкою». Ми намагалися їх відігнати. Особливо було лячно, коли підігнали БТР і почали роздавати зброю спецпризначенцям. Тоді заспокоював себе, що стріляти по нас вони не будуть, не хотілося вірити. Однак, стріляли по активістах вже тоді. Вночі на 19 лютого силовики використовували гранати і стрілецьку зброю. Поруч, на барикаді застрелили пострілом у голову хлопця, що був у мотоциклетному шоломі, ще один чоловік впав від вогнепального поранення в груди. Потім пішов БТР, кілька разів вдарив. Під ногами трусилась земля, ми падали. І досі в голові ці кадри, коли БТР таранить барикаду і люди з неї злітають додолу. Хлопці організувались і закидали БТР коктейлями. Він спалахнув. Біля Профспілок було багато диму. Пішов у наступ, на передовій одразу отримав поранення з дробовика в голову, відступив назад. Мені почали кричати, мовляв, куди відступаю, чи не злякався гранати, а коли я зняв балаклаву, то побачили, що все обличчя було в крові. Кров очі заливала, мені заклеїли рану, я ще трохи побув на лінії бою. Запеклі бої велися до першої години ночі. Після того, як розболілася голова пішов у Михайлівський собор. Пощастило, що дробина високо попала, кістку не пробила. Трохи пізніше повернувся на барикади. Постійно пересувався, силовики, які кидали бруківку, розбили ногу, потім ще довго шкутильгав.
На Майдкані було повно вогню, спалахували намети, горіли барикади. Я не знаю, хто перший це зробив, але вогонь – це був єдиний спосіб зупинити силовиків. Потім почав горіти будинок профспілок. Крики зі сцени: «Беркут» зупиніться! Не провокуйте!» - тільки дратували. Ми вже навіть просили їх замовкнути. Це вже була війна. Біля п’ятої години ранку бойові дії згасли і ми змогли перепочити.
--- Поспав у Михайлівському соборі десь годину. Залишив свій лук разом з речами в Михайлівському соборі. Коли закінчилися стріли, то він мені заважав, я був дуже помітним з ним -- силовики світили по мені ліхтариками. Залишив його разом з речами в Михайлівському соборі. Дві доби не з’являвся туди -- лук зник.
Цілий день 19 лютого будували барикади, підтримували вогонь. Ввечері почались сутички, все було як завжди, але різниця була у тому, що на Майдані вже майже нікого не лишалося - ні керівників, ні людей. Промайнула думка, що це кінець -- нас покинули. Нам конче потрібна була допомога, ми чекали на підкріплення.
Сцена нам реально допомагала -- говорили, де потрібні люди, де потрібне підсилення і підтримували наш моральний дух.

--- 20 лютого почалися бої. Із самого ранку на барикадах почалося перекидання каміння та матання гранатами. Я передислокувався до пам’ятника засновникам Києва і раптом почув дуже радісну для нас звістку, що приїхало підкріплення – Львівська сотня. Вони вже бігли і прямо з «корабля в бій…» -- відбивати атаку «беркутні». Біля мене вибухнула граната, після поранення до головного болю додався ще й дзвін у вухах. Відійшов назад, ближче до сцени, щоб оговтатись. Почався прорив біля стели та Ощадбанку. «Беркут» дуже швидко відступав. Я пішов в обхід, на гору до Жовтневого. Снайпери вже стріляли на ураження. Одного бачив в клубі Кабміну, він стріляв з вікна.
У мене був дерев’яний щит. Бачив, медики надавали допомогу хлопцю із простріленою ногою, у нього стегнова артерія була зачеплена. Я йому щит підсунув, його понесли. Вперед я побіг вже без щита, потім знову знайшов якийсь дерев’яний щит. Ми зупинилися з боку Жовтневого. Біля готелю Україна ще нікого не було, хлопці тільки починали рух вперед. Ми вирішили, що треба прорватися до барикади. Побігли, стали за два біотуалети. Хотіли зробити ривок, але застрочили автоматні черги, потім я почув звук СВД, зрозумів, що це вже на ураження і тут хлопці почали падати. Це вже «працювали» справжні відморозки, які цілились точно в голову, стріляли прицільно в очі. Вони знали, що у нас немає зброї, але стріляли на ураження – звірі, а не люди.

--- Дуже здивувало і розчарувало те, що не було з 19 лютого на Майдані Правого сектора... Втім, не бачив їх ще з ночі 18-го лютого.. Як мені потім сказав товариш, "славний" Правий сектор склав броніки вночі з 18 на 19 і кудись пішли... Не хотілося вірити, але факт фактом - я їх не помітив ніде, боляче таке сприймати. 18 лютого керівники «Правого сектору» дали наказ своїм бійцям покинути барикади. «Вони щось знали завчасно. Питання інше – чому нас не попередили? До подій 18 лютого я і сам хотів вступити у цю організацію, але потім у мене до них з’явилося дуже багато запитань.
Ярош підтвердив, що був у Януковича. Розповів, що Янукович розказував йому про свою сім’ю і наприкінці Ярош посміхнувся і сказав, що цією історією Янукович поламав його стереотипи. Виглядало так, що Ярош з нас знущався, виправдовуючи вбивцю – це неприйнятно.

--- Людина ніколи до кінця не вірить, що її можуть вбити. Я боявся не так за себе, як за всіх інших. Хіба моє життя так багато варте порівнянні з усіма іншими? Мама мені після подій на Грушевського сказала, що якщо мене вб’ють, то її життя закінчиться. У мене постійно крутилося це в голові, тому я не сказав їй куди їду -- за батьків боявся. У мене день народження якраз 20 лютого -- 22 роки виповнилося -- от і відзначили його… Батько зателефонував привітати, він не знав, що я на Майдані, почув по телефону звук пострілів -- тільки сказав, щоб я вижив. Мамі нічого не сказав. От тільки свій день народження я святкувати вже не буду.
Я молю Бога, щоб це все не було даремно, щоб подвиг Небесної Сотні не просто закарбувався у нашій пам'яті, а був прикладом і постійно нагадував, яку ціну ми заплатили в боротьбі за свободу і незалежність! Я хочу, щоб наша країна, любила захисників своїх так, як любимо її ми!


Рік без коте

Восени рівно рік, як не стало нашого коте Рижика. Нова кицька, плин часу та зміни в домашній обстановці — притупили спогади. Інколи навіть не віриться, що він був з нами. Тільки на дачі і в гостях у родичів згадки самі по собі виринають. Добре, що крім спогадів залишились фотки. Хоча... починаю розуміти, чому відеоблоги стають популярнішими. Ефект присутності може забезпечити тільки відео. Тому добре, що за два місяці до того, як він помер, засняв відео поведінки на дачі. Тепер є пам'ять на згадку.

Нажаль, про пам'ятник поки розмов не було. Але думаю, що не завадив би.

А ще чомусь замість спогадів починаю роздумувати над останніми годинами життя нашого улюбленця. Не знаю з чим це може бути пов'язано. Можливо з тим, що не мав змоги відтермінувати відхід. А можливо від того, що не був присутній на похованні.

 

Погляд

Вчора в маршрутці, їхати майже годину. Навпроти, обличчям до мене, сидить хлопець, років 16 на вигляд. Звичайний ніби хлопець.. але обличчя мимоволі притягує погляд. Не красою, але рисами, такими по-чоловічому гарними. Білявий, коротка, але зачіска.. неймовірної краси блакитні світлі очі, дивовижного розрізу, з пухнастими довжелезними віями... І от нащо вони чоловікам?? )) Дивиться у вікно, а я дивлюся на нього й думаю - просто погляд, а який виразний.. таке обличчя я б задоволенням побачила б десь в рекламі, парфумів від "Шанель" чи одягу від "Труссарді". Уважний, з легким прищуром повік, що якось так майже непомітно додає цьому погляду сконцентрованої уваги й очікування... По чоловічому гарної ліпки ніс.. вольове, ідеальних обрисів підборіддя.. І все це створює разом профіль, на який важко не звернути увагу. Я сиділа і думала - а він цього  ж не розуміє. Але як добре, що ні.. бо бідні б дівчата були )) Але так прикро, така без сумніву фотогенічна зовнішність, доповнена легкою граційністю рухів і справді чудовою посмішкою могла б прикрасити портфоліо не одного агента.
  І супутня думка.. когось же він мені нагадує.. краса ніколи не цікавила, а тут сиджу, дивлюся вже майже годину, і мимоволі ловлю себе на тому, що просто любуюсь.. вбираю очима... І аж коли він виходив сяйнуло - це ж "він".. тільки котячі очі-мигдалини з пухнастими світлими віями в "нього" зелені, настільки пронизливого кольору весняного листя, що зблизька здаються нереальними. І різниця в 12 років.  Нагадав... Щастя їм обом.

Бархатные туфли





Бархатные туфли
Бархатные туфли, на носочках пряжки.
Где же вы гуляли ночью, замарашки?
Каблучок изящный весь измазан тиной;
Это значит – берег у речной плотины;

Это значит – всплески на воде от рыбы,
Хоровод кувшинок, плачущие ивы…
…Как плясали звонко эти туфли в клубе!
Как увлёк их ловко парень белокурый.

Поначалу в танце, а потом – на речку,
Поцелуи жарки, как уголья в печке.
Каблучки стучали! Каблучки кричали!
Как же вы, бедняжки, силу потеряли?..

Затонули звёзды, пряный запах мяты,
Освещает месяц след травы примятой…
…Под блестящей пряжкой притаились вместе
Две кровавых капли – след девичьей чести…

Друзі)

Кожен з нас має хоч 2-3 друзів (дійсно друзів, а не народ в різних соц.мережах).Але вони ж не одразу ними стали...десь ми мали з ними познайомитись, чомусь саме вони стали нашими друзями) От сьогодні я хочу дізнатись чи пам'ятаєте ви першу зустріч зі своїми вже друзями? Яке перше враження було і які якості повинні бути в людини, щоб стати вашим другом?)))

Diamonds and Rust - Joan Baez

Diamonds and Rust
           Діаманти і попіл

Well I'll be damned
          Отже, я знов приречена.
Here comes your ghost again
          Вкотре твій привид завітав до мене!
But that's not unusual
           Хоча нічого особливого,
It's just that the moon is full
           адже Місяць повний...
And you happened to call
           І тут зненацька дзвониш ти.
 
And here I sit
           І ось я сиджу,
Hand on the telephone
           рука на телефоні,
Hearing a voice I'd known
           чую знайомий голос,
A couple of light years ago
           який узнала і зодва роки тому,
Heading straight for a fall
           прямуючи до осені...

As I remember your eyes
           Наскільки пам'ятаю, синь твоїх очей
Were bluer than robin's eggs
           була соковитішою, ніж у волошок*,
My poetry was lousy you said,
           а ще ти казав, моя поезія була нікчемною.
Where are you calling from?
           Звідки ти телефонуєш?
A booth in the midwest
            Якийсь телефон-автомат на Середньому Заході...

Ten years ago
            10 років тому
I bought you some cufflinks
            я купила тобі якісь запонки,
You brought me something
            і ти приніс мені щось,
We both know what memories can bring
            і ми обоє знаємо, що можуть викликати спогади,
They bring diamonds and rust
            вони приносять діаманти і попіл.

Well you burst on the scene
            Тож, ти спалахнув на сцені,
Already a legend
            вже раніше ставши легендою.
The unwashed phenomenon
            Невмитий феномен,
The original vagabond
            дивакуватий мандрівник,
You strayed into my arms
            ти приблукав у мої обійми.

And there you stayed
            І там ти залишився,
Temporarily lost at sea
            хоча тимчасово зник з виду.
The Madonna was yours for free
            Ця мадонна була твоєю безкоштовно.
Yes the girl on the half-shell
            Так, ця дівчина на пів-дорозі
Would keep you unharmed
            вирішила не травмувати тебе.

Now I see you standing
             Я уявляю тебе тепер
With brown leaves falling around
             серед облітаючого бурого листя,
And snow in your hair
             і зі снігом у твоєму волоссі.
Now you're smiling out the window
             Всміхаючись, ти виглядаєш з вікна
Of that crummy hotel
             того дешевого готелю.

Over Washington Square
             Над Вашингтон-Сквер
Our breath comes out white clouds
             наші подихи, спускаючись з білих хмар
Mingles and hangs in the air
             і змішуючись, висять у повітрі,
Speaking strictly for me
             що переконливо свідчить,
We both could have died then and there
             що ми обоє не вмерли там і тоді.

Now you're telling me
             Зараз ти кажеш,
You're not nostalgic
              що не тужиш за минулим,
Then give me another word for it
              і витримуєш паузу,
You who are so good with words
              ти, хто так легко підбирає слова
And at keeping things vague
              і лишається до кінця нерозгаданим.
Because I need some of that vagueness now
              Бо зараз мені потрібно трохи тої непевності,
It's all come back too clearly
              бо все постало так ясно,
Yes I loved you dearly
              справді, я любила тебе так ніжно,
And if you're offering me diamonds and rust
              і якщо ти пропонуєш мені діаманти і попіл,
I've already paid
              я давно вже за все заплатила.


*...ну не прийнято у нас в ліричному контексті порівнювати людські очі з яйцями малинівки чи дрозда ))

                                                                    18.11.2015

Слухати

Spotlight Kid - Rainbow

Spotlight Kid
            Людинка у світлому колі


You don't know what's happening
            Не знаю, що сталося -
you want to go home
            тягне втекти додому.
but there's nowhere to hide
            Але тут ніде не сховаєшся,
you walk out on stage,
            мусиш вийти на сцену,
you first time alone
            вперше сам на сам
the crowd's going wild
            з розшалілим натовпом,
and you feel so alive
            відчуваючи такий живий внутрішній щем.
you could stand up and this all night
            Ти зміг встояти, і всю цю ніч
they love you
             вони люблять тебе.
but you're in love with the spotlight
             Але ти "закоханий" в той прожектор,
You're the spotlight kid
             дитя в освітленому колі.
                                                                      
Jokers and women they hang 'round your door
             Двері твоєї роздягалки в облозі піжонів і жінок -
they're all part of the scene
             то невід'ємна частина сцени.
just like a junkie you've got to have more
             Немов наркомани, ви отримали своє,
             щоб назавтра вимагати більше.
it's a pleasure machine
             Просто конвеєр насолод...                                    
and you fly every night
             І так шквариш в розпалі кожну ніч.                                     
but the dressing-room mirror don't lie
             Але ж і не бреше дзеркало в роздягалці...
they love you
             Вони закохані у тебе,                                                  
but you're in love with the spotlight
             а ти закоханий у той промінь,
You're the spotlight kid
             людинка у світлому колі.

Your audience died, faded away
             Публіка вгамувалася і розсіялася,
leaving you on the stage
             лишивши тебе на сцені...
it's been so many years since that first matinee
             Як багато літ спливло від того першого концерту!
it seems like an age
              Здається, ціле життя.
encore one more time
              І знов викликаєш на біс
for the ghosts of the past in your mind
              привидів минулого в своїй пам'яті.
they love you
              І знов вони люблять тебе,
but you're in love with the spotlight
              та ти любиш прожектор,
You're the spotlight kid
              дитя посеред світлової плями,
you're living in a dream
              летиш на крилах мрії,
you're the spotlight kid
              ти, людинка в освітленому колі,
you're in love with the spotlight.
              закохана в той прожектор...

                                                    21.09.2015

Слухати

=====Сторінками життя=======

Хіба сьогодні цей вечір, знов для мене буде довгий і безсонний,не люблю підступної тиші, тому і напишу пару слів невідомо куди,можливо хто і посумує зімною за компанію,як не як разом завжди краще чим в самоті.Сьогоднішній день в мене почався з головної болі,яка на диво швидко кудись пропала ,коли їдучи на роботу мені довеелось спостерігати за прокидающимся сонечком.Небо в цей ранок було як завжди особливо красиве,все в відтінках червоного, від чого на мить здавалось що це сон,чи якась неймовірна казка, де все можливе і водночас таке рідне,таке знайоме.Інколи в такі миті забуваєш про всі негаразди,проблеми, чи ще щось, що доволі сильно напружує тіло,від чого зовсім не хочеться спускатися на землю відчуваючи всю вагу нелегкого життя, яке ми самі собі ускладнюєм, марними бажаннями,думками,мріями.Посміхаюсь,так як незважаючи на все люблю своє життя,з всіми його контрастами і неочікуваними поворотами долі,які здається випробовують на витривалість наші душі та серця,даруючи нам щасливі миті і звичайно самі теплі почуття,які і відкривають в нас людину,а може щось і більше.

Якщо вам зараз в цю хвилину важко,чи ще гірше,не сумуйте,не жалійте себе,а просто найдіть себе в своєму ранці,відчуйте любов і віру в глибині своєї душі які вас неодмінно здивують,і можливо підбадьорять близьких вам людей переживаючих схожі, тяжкі миті.

Більше писати нічого не буду,так як після мій день перетворився на роботу, в якій напруження обов'язковий інструмент вирішування різних дрібних проблем і корисних планів.





віршування в окупації

5. dormiunt in somnis...

...аріаднову змотуєш нитку
по життю що вела на вихід -
кидАєш мотанку в клітку
де палає у попіл лихо -
навмання попрямуєш в сутінь
у пташиний переспів в розсвіт
де сплетені вітром пута
розкидані сітями в льоса -
ординна там дика гординя
в жертовній сп"яніла крові
і в спогад хихикання хтиве
вузлами у темні схрони
де дзвінко співає пісню
у ніч соловей останній
яснИй і веселий місяць
блукає в садах кохання...
по сітям хистким мов по сходам
ступаєш у марево димне
в якому світило сходить
свічею лампади блима -
спіткнешся заплутаний в сітях
в судомі комахою в путах
в годині спекотній літа
у агоністичних рухах -
втупиш до неба очима
погляд у спокій світлий
повіки повільно зачиниш
себе відділяєш од світу -
і вітер огорне пилом
у травах згублене тіло
і вечір розкриє крила
холодною вкриє тінню -
і в темінь як у спасіння
шепочиш молитву власну
й в життя прокинешся тлінне
в сучасність у час злощасний...


______
domniunt in somnis - сон у сні
льос - доля

Алые паруса для другой Ассоль




Вони йшли поруч узбережжям Дніпра наймальовничішої місцини України лишаючи позаду себе зелені пагорби лісу та славетну гору героїчної козацької фортеці. Лілове, та золотисте персикове сяйво заходу сонця майоріло на всьому навколо і з одного боку кожного обличчя, а подекуди наповнювало низовини кров’ю тих солдатиків, з розповідей старожилів, що неможливо викорінити з пам’яті і не думати.

Вони щойно мали дуже хвилюючу розмову там на височині тієї славної гори.

Старий бронзовий кобзар був слухачем тієї молодіжної дурниці.

Галявина на горі без дерев, самі кущі та колоди покладені колом, спеціально для таких усамітнень. Коли на них сидіти, то між вершечками акацій, що старі ростуть на схилах, видно далекі протилежні береги цього дніпрового моря, та острови, таке саме все зелене.

Вона чула про цього хлопця ще задовго до особистої зустрічі. У його -надцять років бідолашного прямо зі студентської парти власні друзі відправили під саму Молдову гнити у тюрмі замість себе. Ось такі друзі-мажори. І хрест на його престижній кар’єрі юриспруденції. Хоча, там більше батьки вирішують за кого можуть дати судді грошей, а за кого ні.

Співчуття змушувало її думати про цю людину більше ніж зазвичай думають про незнайомців, і прикипати до нього ще задовго до особистого знайомства. Така вже природа юного дівча.

Худе й замучене, з досвідом старого діда, хлопча і мале співчутливе дівча лишали ту розмову позаду себе на тій славетній горі, поруч з душами і кров’ю колись полеглих на ній юнаків, і сповнені внутрішнього світла просто йшли додому ніби омиваючись від думок у світлі заходу сонця.

Широченне море Дніпра відкривало їхньому погляду півострів з пишною віллою якогось багатія. Вілла ніби світилася білими колонами серед зеленого листя дерев та кущів. Тієї ж миті постала незабутня картина, якої більше ніколи в житті не побачити. У гавань десь з-за гори запливла величезна яхта стилізована під старовинне судно. Її височенні численні вітрила наповнені супутнім вітром були неймовірного кольору. Це були справжні алі вітрила.

Подиву й захопленню двох юних на березі, що боялися торкнутися одне одного, не було меж. Картина не схожа на реальність – більше на ілюстрацію казки. Та більше за все цю мить наповнювали внутрішні відчуття молоді. Гримуча суміш трагедії, співчуття, болю, любові, закоханості, таємниці, невідомості, суму, смутку, жалю, і краси. На якусь мить здалося, що серця вирвалися з грудей, злетіли у повітря, поєдналися у сяйві того блискучого заходу сонця над алими вітрилами прекрасної яхти, і з силою гепнули назад у груди, притихли.

Бо бути разом їм все одно не судилося.

По заходу – в обох було дивне відчуття. Ніби стихла музика, ніби щойно обидва на мить перенеслися до казки і повернулися втомлені назад. Вони продовжували свій шлях з гори до хати, і таке враження, що з галявини гори і до цієї миті, коли стемніло пройшло ціле життя. Ціла історія, яка почалася не розпочавшись і вже скінчилася, залишаючи по собі прохолодний спокій.