Про зиму.

  Я мерзлячка і зиму зараз, дорослою, люблю не так щоб сказати дуже. Що не заважає мені катати сніговиків, кидатись сніжками і годину-півтори гребти по коліно в снігу, щоб типу "вигуляти собаку", хоча по-факту я "вигулююсь" в рази дужче за них

 Але в дитинстві зиму ми любили всі. Правда всі пори року інші теж, бо в кожній свої можливості перетворити реальність в казковий світ ігор і фантазії. Але взимку було особливо, бо весною-літом-восени як не крути, а снігу й льоду нема..
  День взимку короткий, після школи нічого не встигнеш, але на вихідних.. а ще краще на канікулах.. Як ми їх чекали )) Зранку сніданок - і вперед, до діда з бабцею. Це казкове місце для дітей. В них будинок стояв, та й зараз він там же, за сто метрів від лісу, і за десять хвилин від річки, але то розваги для літа, а взимку на перший план виходило те, що за будинком в нас була власна гірка, з якої можна було метрів 30 їхати лижами, санками, а коли хороший сніг - зробити тунель, добре втрамбувати - і мати власну трасу для бобслею на шматку плівки, а ще краще коли маєш мішок з міндобрив, з товстелезної прозорої плівки, чи з сажзаводу, той чорний і більший. Мати такий "агрегат" в нас було великим щастям )))
  А якщо правильно і вміло повернути на ходу внизу гірки направо - то спуск продовжиться, і потрапиш просто на замерзле озеро. Озеро це завжди звалося просто Ковбаня, тобто "калюжа без імені"))), бо ковбаньками в нас звуться озірця-стариці, що залишились на місці старого русла Псла. От про це озеро мої найкращі дитячі спогади взагалі.. Про нього взагалі треба окрему розповідь. А взимку ми перетворювали його в казковий світ дитячих ігор, щороку з іншим дизайном. Коли хлопцям покупляли ковзани, ми посередині розчищали хокейну площадку, а до того центральне місце в нас завжди займав лабіринт)))) Копали самі, колективом, позносивши совкові лопати з усіх будинків)))  До речі колектив в нас був чудовий - десяток погодків, з найбільшою різницею в 4 роки, всі з'їжджалися на канікули до бабусь і всі дружно щодня збиралися в нас, на горку й озеро))) Таксопарк санок був вражаючим)))))) Крики, шум і гамір - теж)))) Й досі пам'ятаю свою шубу з штучного хутра коричневого кольору, "під ведмедя" мабуть))), без капюшона, але з коміром, під який треба було обов'язково зав'язати шарф, а щоб він не заважав - зав'язувати мав хтось інший, щоб кінці були на спині. Зараз смішно, а тоді, коли хтось з бажанням пожартувати ТУГО його затягував, а самому розв'язати теж нереально - було трохи інакше))) І от коли разів з двадцять впадеш з санок в сніг - та шуба перетворювалась в ходячий сугроб, бо сніг набивався в хутро і її вага збільшувалась кілограмів на десять, їй-богу))) тоді доводилося таки з прикрістю визнавати, що час йти грітися, ех(( )))) Ходити просто ставало реально важко))))
Коли ми отакі закочувались в будинок, бабуся завжди сварила нас, роздягала, бо не тільки шарф зняти, а й розстібнути гудзики, страшенно незручні, самостійно було неможливо, тоді ставила шуби й рукавиці розтавати і стікати))), а нас заганяла грітися і обідати))))) Обов'язковими було ще сказати, що більше вона нас сьогодні надвір не випустить, бо вдягати більше нічого)))) і поки шуба не висохне - санки нам тільки снитимуться)))))
  Дуже запам'ятався один момент. Зима тоді прийшла морозом раніше ніж снігом, і озеро вкрилося неймовірно гарним, рівним і чистим льодом, він завжди чорний прозорий, трохи страшний..)))) А потім пішов сніг, розкішний, пухнастий і багато, сантиметрів 15-20 випало. І погода така гарна - коли тихо, мороз невеликий, сонячно, все навколо вкрите снігом, який ще не обсипався з дерев, і вони такі пухнасті й об'ємні... Ми дружно розчищали новий лабіринт, це треба робити відразу, доки сніг легко розгорнути, і він не прилип до льоду, тоді лід буде як скло, і прозоро-чорним, казково-новим))) з, як зараз модно казати - 3D узором в своїй товщі з бульбашок метану, що завжди підіймаються з глибини озера.
  І от ми розкидаємо сніг, і тут на берег прийшли два чоловіка, гості одного з сусідів, з Харкова приїхали . І от вони стоять, дивляться на все це, і один другому каже - "Вот как бы я хотел ребёнком жить в ТАКОМ месте. Посмотри - какая красота!" Я тоді вперше якось побачила все іншим поглядом, без звичного "це було, є і буде завжди".

 Взагалі багато що можна ще розповісти.. це ж роки життя, а не дві-три історії. А головне в них те, що моє дитинство було щасливим.
  А сама сиджу оце і думаю - а що напишуть про своє дитинство теперішні діти? Як мерзли пальці коли водити по сенсорному екрану при -10?