хочу сюда!
 

Елена

31 год, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 25-40 лет

Заметки с меткой «думки вголос»

«Чехословаччина-68» i тривожнi думки Мирослава Поповича …

     

     Наш відомий вчений, громадський діяч, директор Інституту філософії Національної академії наук України Мирослав Попович досить тривожно висловився в інтерв’ю "Фактам". За його словами, час від часу наша держава балансує буквально на межі. I зараз дійсно дуже небезпечний момент історії. Він може закінчитися дуже погано для України, навiть, вона  може втратити свою державність. На його думку, нинішній період в Україні нагадує той, який проживала Чехословаччина у 1968 році. Це був час контрреволюційного перевороту у країні.

     "Відомо, що в 1968 році ініціатором і головною опорою контрреволюційного перевороту, вчиненого комуністами Словаччини і Чехії, був СРСР... Чому я про це згадав? Фактично, ми зараз приблизно в таких же умовах, як чехи в ту пору. Правда, є величезна різниця. Тоді радянські танки стояли на кордоні з Чехословаччиною. Зараз, мабуть, повномасштабного наступу Росії на територію України вже не буде. Кремль видихався", – зауважив Попович.          Так, повномасштабного вiйськового наступу, скорiше за все, зараз не буде, але з тих часiв Росїя значно вдосконалила свої гiбриднi засоби керування справами сусiдiв. Тож треба з обережнiстю ставитися до всiх можливих провокацiй щоб «Чехословаччина-68» не повторилась в Українi.

Про дзен (думки вголос)

Коли твоя їбанутість межує з ексклюзивністю - знайди спокій у своїй душі. Тоді все інше саме знайде тебе.

Слід.



   "Много думаю в последнее время о следах, которые оставляют люди в жизни других, если вообще оставляют. И почему одни оставляют, а другие нет. Моя коллекция таких следов довольно разнообразна. Кто-то вошел ненадолго и заставил сменить мировоззрение на какие-то вещи и людей. Кто-то оставил после себя три-четыре музыкальных композиции. Или два-три слова, которые стали своими. Или чемодан. Кто-то изменял так, что навсегда научил быть верным. А кто-то так объяснял любовь, что, даже любя, не захочется говорить это слово вслух, настолько оно теперь испорчено. Кому-то спасибо, что был, кому-то спасибо, что больше нет. А кто-то исчез как не было, и ни слов нет про это, ни сожаления. Удивительно."

Короткі думки про безглуздий світ

Ця задумка прийшла до мене після перегляду низки наукових, документальних, науково-популярних фільмів, які мій мозок завжди спиймає як грунт для роздумів. Не можу приховувати, що фільми подібного типу завжди наштовхували мене на подібне. Отже, я буду періодично публікувати власні уявлення та думки про влаштування нашого світу.
Я являюся студенткою фізичного факультету певного університету. Так склалося, що я стану астрономом. І зовсім невипадково. Космос завжди приваблював мене. Не можу пояснити, чому, але ця безодня сприймається мною кожен раз по-різному. То вона затягує у себе, немов ліжко після тяжкого дня, то я тону у ній, немов у вирі. Інколи це дійсно жахає. 
Часто, переглядаючи записи у соцмережах або наукову літературу я ловлю себе на вигадуваннях теорій. Одна з них дійсно може мати певний сенс - що весь наш світ - лише атом у якомусь гігантському Всесвіті. А кожен атом у нашому світі - гігантський Всесвіт. Дещо парадоксальна думка, проте чому б і ні?
Багато вчених наголошують на тому, що загальною та єдиною одиницею вимірювання має бути час. Дійсно, ідея чудова. Але наразі це неможливо, бо ми занадто мало знаємо про сам час - четвертий вимір. Для нас він являється лінійним, хоча на більш високому рівні розвитку ми можемо сприймати так, як ми зараз сприймаємо тривимірний простір. Подорож в іншу часову епоху міг би виглядати як підйом на гору чи спуск з неї. Не хочу розділяти людей на класи, але не всі можуть зрозуміти це. Для багатьох жодні одиниці існування простору не мають значення - вони живуть тим, що мають і не бажають змін. 

Сильна жінка

  "Пожалуйста, заботься обо мне"

    Марина Цветаева

- Пожалуйста, заботься обо мне!
Я вырвалась из замкнутого круга,
В тебе найдя любовника, и друга,
И принца на серебряном коне…

Я вырвалась из круга «я-сама».
Я самоутвердилась. Я устала.
Возьми меня на ручки с пьедестала
Гордыни, честолюбия, ума...

Я самоотвердела. Я тверда.
На мне не остается ран от терний.
А я хочу быть мягкой, и вечерней
Я женщина. Я самка. Я – вода.

Я слабая. Не баба. Мне слабо:
Коня, и шпалы веером, и в избу,
И если в доме мышь – то будет визгу,
И я не претендую на любовь –

Я слабости минуточку хочу.
Я девочка. Я жалуюсь. Я плачу.
Лежу в постели, свернута в калачик –
И таять, как Снегурочка, учусь.

Я сдам свои права, с таким трудом
Добытые. Ты прав и ты по праву
На всех моих врагов найдешь управу
И всех моих друзей запустишь в дом.

Ты добрый. Ты высокий. Ты – плечо.
Ты два плеча, и твой спокойный запах
Уткнуться и не думать ни о чем,
Уснуть в твоих больших мохнатых лапах..

Ты сильный, но о каменной стене
Не тщусь – наелась. Хватит. Не желаю.
Любить не обязую. Умоляю:
Пожалуйста, заботься обо мне!

Думки... – осінні



Ще серцю хочеться доріг
У листопад. Ще любі серцю 
Осінні сповіді вітрів
Під срібні дзвони й спів у церкві.
Та їх все менше – тих бажань…
Думки – осінні листолети:
І осінь жаль, і трішки жаль
Себе невдалого поета.
Уже ровесниці мені
Про душу радять більше думать.
Чи не тому такі пісні,
Як пізня осінь, повні суму.
Коли все встигло відцвісти?
Невже це я – у тім свічаді:
На клен осінній схожий так
В холодну пору листопада.
Гілки та стовбур… Постарів... 
Ото хіба що душу тішать
Церковні дзвони, шал вітрів.
І спогади про дні колишні.
Колись прогляне даль доріг 
У листопад, де дзвін і вітер:
Церковний дзвін і шал вітрів,
І осінь – осінь в цілім світі.
Вже літ та літ, але вона,
Як перше звідане кохання,
Милує око. Дзвін луна
Під тужне вітру завивання.
Чи не тому болить душа
У мудру пору листопаду,
Що все минає: осінь теж 
Життя залишилось позаду.
А вітер – вітер наздогін:
Як сам колись – палкий та дужий.
І тільки дзвін – церковний дзвін,
Як ті ровесниці, – про душу…

сьогодні 1.

сьогодні перший день, як я пишу щось публічно. моя мова далеко не ідеальна, я пишу о півночі і навіть не знаю, чи буде це хтось читати. одна дівчина, я думаю, вона більш ніж достойна, щоб її називати Подругою, сказала, що я пишу непогано і мені варто було б вести блог. що ж... думаю це і є початком моєї історіїї.
ви можете сказати, що я дурне дівча, що нічого не розуміє в житті. і ви будете праві. річ в тому, що я або ідіотка, або дуже погана людина. мені немає кому писати про свій біль. є тільки твіттер і пес. знаєте в чому проблема? там мої слова теж не сильно потрібні. у вас було враження, що ви пусті і навколо вас така ж пустота? все немов скляне. ти не чіпаєш нічого, бо боїшся розбити. але вже пізно, гірше вже нікуди. я - скло. і, здається, скоро розіб'юсь, бо тріщин купа. 
знаєте, я люблю різко обривати теми і слово "чому".воно вас ступорить. хіба ні? ти щось пишеш, а потім "Чому?" і лише сильні люди відповідають на це запиння. ти довго думаєш, що відповісти, бо правда може ранити, але брехня б'є набагато сильніше. вона б'є по серцю, а правда - по душі. вибирай, що тобі важливіше. так і влаштований цей світ. 
знаєте, я не читаю блогів і до цього моменту їх ніколи не вела. я - поганий автор, що хоче, але боїться показатись. от так. хтось кличе себе блогером, хтось письменником, хтось поетом. я - Автор. не можу якось визначити, що я пишу. це Щось. так, я зовсім не знаю, що в цьому Світі. я користуюсь сталими словами і мене це влаштовує. я не придумую нових слів, я прагну придумати свій шлях, щось своє, чого хотітимуть інші люди. я хочу, щоб мене любили, щоб мене потребували. я хочу бути корисною і це моя величезна біда. це не треба людям. просто я погана людина. ви можете запитати, що в мені поганого. чесно, я не знаю, у мене інтуїція. просто от так.
я погана людина і це початок моїх змін.

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Підсумки року 14-го

Ось і пройшов цей рік рік перемоги і поразки,рік який приніс нещасття багатьом сімям,рік що є неоднозначним,хорошим і поганим,для кожного цей рік запамятається,вріжиться в тіло(в прямому і переносному розумінні),рік що викликав радість але з величезним присмаком гіркоти.
Це просто неймовірний по свої значимості і важливості.
Рік підняття людської свідомості,рік неймовірних подій що змінили Україну,світ, і історію в цілому.Рік який показав що немає нічого неможливого, показав нам людську сміливість,прагнення,щирість,показав нам те якими людьми ми повинні бути.Але водночасі показав якими продажними і жорстокими можуть бути люди,люди які за певну суму продадуть свою совість,гідність.
Також цей рік показав як просто керувати людьми,їх мізками,як просто їх обдурити,подавши нісенітницю (яка невяжеться із здоровим глуздом)за правду.Люди які лиш би зберегти свою стабільність,зберегти свою зону комфорту їдять брехню захльобуючись,і мовчать в тряпочку.Як людей яких ти вважав за братів і вже точно знав що НІКОЛИ вони нештрихнуть ножа вспину,чого чого але несподівався що люди дозволять своїм вбивати своїх,заради якихось ідей і примх правителя.
21-ше століття,як багато я вкладав в ці слова.
Рік тому я теж думав що яка там третя світова,та тепер то і війна як така неможлива,технології і так далі,тепер хіба літаками бах-бах і все або кнопка і хлоп і світу нема.
Тобто впевненість була 100% що початком війни наша країна точно небуде,нерозумів навіщо взагалі нам армія,видатки на неї,який мудак нападатиме на нас,нах ми комусь здалися,тай взагалі ми мирна держава і наші кордони гарантують зверх держави.
Я жив в рожевих окулярах.
Я вважав (як подавали в різні інформації) що є світова змова,що підла Гамерика хоче всіх під себе загнати,що цього ворога треба боятися але ворог виявився сусід,який своєю параноїдальною боязню перед США вирішив що краще буде якщо брат перетвориться в ворога.Де той здоровий глузд?
Рік цей просто жахливий своїми втратами,жертвами,жахіттям,але це зламний рік,рік що зняв маски і показав хто є хто,звичайно що є ще багато хамелеонів,але нічого з часом все виплеве назовні.
Ніби два народи які вважаються словянськими,але як порізному вони сприймають світ,свободу,брехню.
Одне я точно зрозумів щоб змінити свідомість людей,їх зомбованість,мало лише слів,потрібно щось таке що  вплине шоком на свідомість,виверне її примусом,дасть зрозуміти правду минулого і напрямок майбутнього.



Прогнози і побажання щодо виборів до ВРУ




Звичайно є таємниця голосування, але я заради цікавості люблю наперед оприлюднити свій вибір, щоб потім порівняти точність своїх прогнозів.

Отже я однозначно голосую за Блок Петра Порошенка та мажоритарника по нашому 116-му округу Володимира Маліновського

Також мені б хотілось, щоб до Верховної Ради України пройшли чим більше від партій "Народний фронт", ВО "Свобода" та "Самопоміч", у тому числі і мажоритарники. На жаль, є досить мажоритарних кандидатів, які начебто йдуть від Блоку Порошенка, але яких не дуже бажано, як на мене, бачити у ВРУ. Зокрема я досить критично ставлюсь до кандидатур Дмирта Добродомова та Тараса Возняка від Львівщини. Чому? Дуже просто: ці люди з давен-давен ошиваються при владних структурах, а це випадковим не буває. Загалом вибір є і критично поганих в ньому немає, тому я більш-менш спокійний, що хто пройде - той і заслужив на те. Найголовніше - чесність підрахунків. Ми маємо звикнути, що вибори є чесними і від нас справді залежить їх результат.
Я особисто підтримую думку, що треба голосувати за того, кого насправді вважаєш вартим за власним уподобанням не приглядаючись на тему "прохідний" чи "не прохідний". Якщо хтось однозначно "прохідний", то обійдеться і без вашого голосу, а ось якщо ви віддасте свій голос тому, хто вам дійсно подобається, то це дасть стимул на майбутнє балотуватись цьому кандидату. Тому раджу: обирайте власним інтересом і голосуйте за найкращого за вашим особистим визначенням.
Ще мені дуже хочеться, щоб Ляшко повторив долю Королевської, щоб Тимошенко та інші опозиціонери не пройшли до ВРУ і не робили там зайвого безладу, бо ота "боротьба за знедолених" чомусь обертається завжди проти тих же знедолених, а не на суспільну користь. То є справді погана демократія, коли опозиція йде до влади через принцип "чим гірше - тим краще". Давайте говорити серйозно: якщо опозиція добилась від правлячої влади зробити щось корисне, то всі плюси йдуть владі, тому опозиція резонно зацікавлена вимагати від влади такого, чого вона не може жодним чином виконати, бо інакше настане руйнація економіки чи інша криза і опозиціонери стануть кричати, що ось бачите, яка нездала ця влада - обирайте нас! А не буде робити на їх вимоги - тим більше галасу включно до бійок вчинять опозіціонери. Що в тому доброго? Нічого.
Моя особиста думка, що правдива опозиція є контролером і резервом для правлячої влади, десь як футболісти на лавці запасних: ніхто з них не зацікавлений, щоб їх команда програла, а водночас вони хочуть, щоб гра стала кращою, якщо б їх випустили на поле. Оце, як на мене, є зміст опозиційних сил. Не обгаджувати владу і не творити їй капостей, а значить і людям-виборцям, щоб набрати собі балів яко "білі і пухнасті", а якраз працювати в діловій конкуренції: жорстко контролювати і критикувати помилки влади, як і допомагати у випадку кризових ситуацій. Якщо так буде, то опозиція, коли прийде до влади, буде продовжувати напрацювання попередників, а не руйнувати геть чисто конкурентів і все починати заново по-своєму. Типу: одні приватизували, інші - реприватизували, а ще наступні - націоналізували тощо. Тоді нам грозить перебувати вічно за китайським прокляттям: "Щоб ти жив у часи перемін"
Щодо загроз узурпації влади, то я даю особисту гарантію неможливості цього в Україні - відтепер Майдан жевріє в серці кожного правдивого громадянина України. Ніхто ніколи не зможе узурпувати владу в Україні! Януковичем і його кодлом клянусь! Вже неіснуючим і ще зовсім недавно всемогутнім "Беркутом" клянусь! Народ є влада в Україні! Найвища і незнищенна! Крапка.
Також мені подобається Арсеній Яценюк на посаді прем'єр-міністра Україні, бо він цілком спокійно на рівних співпрацює з Президентом України Петром Порошенком, а не ворогує за повноваження, як це робили інші. Водночас він не є слухняною маріонеткою, якою був його "попєрєднік". Гарний тандем двох особистостей, який варто зберегти і я за це та закликаю інших підтримати подібний позитивний стан речей.
Далі дещо з рівня неймовірного, але я б хотів, щоб головою Верховної Ради України став Олег Тягнибок, а його першим заступником - Андрій Садовий, як головний опозиціонер. Так, я волів би побачити "Самопоміч" у майбутній ВРУ в якості опозиції, тому що новичкам і не годиться одразу до влади попадати, а треба досвіду парламентаризму набратись, як знову ж звернусь до аналогій з футболу: команди з першої ліги не один рік обживаються у прем'єр-лізі, а чемпіонами взагалі за роки стають, якщо стають.
Що з того, про що я вище виклав, стане реальністю - покаже час. Мені подобається, що відтепер вибори в Україні є справді ВИБОРИ ! Тобто ніхто не знає наперед результату і це дуже гарно.
Всі на вибори! Голосуй! Голосуй! Бюлетені в урни суй! Голосуй!

Богдан Гордасевич
14:51 23.10.2014
м. Львів, 116-й виборчий округ




Маліновський Володимир Степанович, народився 28 сiчня 1967 року в місті Львові, громадянин України, протягом останніх п’яти років проживає на території України, освіта вища, президент, громадське телебачення Львівщини «Разом ТВ», член політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка», проживає в місті Львові, судимість відсутня, самовисування.
http://nbnews.com.ua/ua/rada2014/candidat/6646/


30%, 3 голоса

30%, 3 голоса

40%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая