хочу сюда!
 

Татьяна

40 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-55 лет

Заметки с меткой «радість»

Літо.На конкурс ))

      Це було давно і не правда lol
      Було нам тоді по 18 років, навчались ми на 2 курсі технікума і звичайно ж були беззаботні, веселі і авантюрні, в хорошому смислі цього слова angel .
       Прийшла наша класна керівничка і сказала: "Хто хоче поїхати вожатими в дитячий табір, треба дати через урок (45 хвилин) відповідь, завтра швидко отримати заліки і екзамени по 5 предметам, а післязавтра з чумайданами прибути до центрального входу в технікум"
       Ми з подругою, 2 дівчини з нашої  групи і 2 хлопця з інших груп на післязавтра стояли в указану місті і чекали чартерний аХтобус на табір.
Попередні два дні ми звичайно ж не заморочувались куди нас завезуть, хоча попередньо було говорено, що їдемо на край географії (області) в село. І от вже тут, сміючись і спілкуючись між собою ми все таки  зрозуміли, що їдемо ми таки далеченько від домівок.
       По доріжці до технікума під"їхало чудо совєтского автопрома. І з"ясувалось, що це і є наш зафрахтований корабель в ЛЄТО prey


       За рульом сидів червонощокий веселий молодий дядєнька. Всю дорогу він чудив, а ми з радості, що вирвались на волю, та ще й з супер бонусом - зданими іспитами, веселились і розглядали у вікно поля і пробігаючі села. Їхали ми більше 2-х годин.
      На другий день по приїзду нас закріпили за отрядами і корпусами і дали  завдання готувати кімнати до приїзду дітей.
А які там у нас в голові діти, як ми ще самі діти vkaske lol  
    Ми з подругою побачили у вікно, що за нашим корпусом є качелі. І гайнули трішки покататись smutili 


      
       Трішки мабуть длилось не так мало, бо нас вже подали в розшук lol  Вже дехто впорався з підготовкою кімнат і пішов отримувати постільну білизну, а у нас ще ой-ой-ой скільки до білизни було роботи.
Ну ми ж не могли впасти в грязь ліТСом і ускореними темпами ринулись доганяти прокатаний на качелях час.
     На наступний день ми зустрічали майже братьєв по разуму privet , своїх дітей подопічних на 1 лагерну зміну.
Час проведений у лагері з дітками був чудовий, цікавий, яскравий на емоції, щодня ми придумували якісь конкурси, грали у войнушку з хлопцями, плели коси дівчатам і плели з ними віночки, змагались за звання кращого отряда, ходили у міні походи, брьохались в одній з чистіших річок Європи - Орілі. Чудили між собою зі своїми однолітками.

ЛІТО В ТОМУ РОЦІ БУЛО ТЕПЛЕ,
АЛЕ Я, З РАДІСТЮ, В ТІ ДНІ ПРАЦЮВАЛА cat dada dance


 

Таки встигла нагрИбти

Цього року я вже думала, що пролечу як хванєра над Парижем, але таки встигла отримати насолоду від цьогорічного осіннього грибного сезону. Влітку я теж кайфонула від сбору маслюків, але ця грибалка запам'ятається надовго.
Зранку у п'ятницю я написала замітку, що їду на гриби і....наготувала їсточки, зібрала сумки, дочекалася дитину зі школи, дочекалася чоловіка (бо падлюка вєчно мені плани пересере своїми ділами), завезли Степана до мами і, майже зранку у 15 з гачком, я була у лісі. 
Людей було як на Хрещатику, чого їм вдома не сидиться, я не розумію. Мене тішать наші грибники. Майже всі у камуфляжі і з лукошками (не з корзинами, а саме з лукошками), у всіх круті швейцарські ножі і модні мешти. Ми серед них були як цигани, не скажу, що як броварські цигани, бо ті ще крутіші. Ми були приблизно як бердичівські цигани. Коли ми заходили до лісу, то всі хитрі і розумні вже виходили. Але, як кажуть, твій гриб тебе дочекається. За дві години ми взяли відро поляків, шалену купу зонтів і трохи гливи. Збирали гриби до того моменту, поки у мене не почалася куряча сліпота.
 
Фото "шедевральні", бо у мого бабушкофона теж сталася куряча сліпота.


Наступного ранку я ледве дочекалася. Коли ми приїхали до лісу, то зондеркоманда вже робила свою справу. Ми знайшли вільне місце у строю і стали прочесувати територію разом з ними. Головне в цій справі, коли ти знайдеш галявину з сімейкою поляків, голосно не радіти, бо якесь чудо обов'язково ненароком опиниться поруч і почне різати твою здобич. А ще подумки тре про себе казати: "Тут грибів нема... тут грибів нема". Не повірите, але це діє! Гриботелепати з часом розсмоктуються і ти вже починаєш вголос співати: "Грибочок-грибочок, покажи бочочок". Це теж 100% діє (перевірено роками) і збираєш спокійно гриби вже без свідків і конкурентів. 

Спочатку було це.
             
    Потім це. Бо нажарити пательню свіжих грибів, то святе!


А вже потім це.

 
І наостанок, що я хочу сказати. Я вас всіх люблю і цілую, але якщо ви колись підете у ліс по гриби і у вас в голові буде лунати голос: "Тут грибів нема...тут грибів нема", то краще йдіть, бо ставати між мною і грибами не слід. lol kiss

Що сповнює нас радістю?

Вже кілька днів ходжу щасливою. Мені зробили неоціненний подарунок – подарували 2 фотографії, про існування яких я навіть не здогадувалася. Фото з далекого доінтернетного та домобільного періоду, де зображена я і дорогі мені люди. При чому подарували без показухи чи помпи, якось трохи по-буденному, мимохідь. Типу, “о, тут є пару фоток, на – подивися”.

Непростий тиждень, сповнений раптово ускладнених взаємодій і невизначеності у важливих для мене проектах, а тут ТАКИЙ подарунок!.. Ця подія сповнила мене глибокою радістю, піджививши Щось неймовірно важливе в мені.

Ми всі різні і у кожного з нас є свої унікальні способи для підживлення свого духу, сповнення радістю власного серця. Скільки людей, стільки й шляхів віднайти ту істинну глибинну радість, доторкнутися до струн власної душі. Нас може сповнити радістю та любов’ю миле душі заняття, якесь особливе проводження часу. Або спілкування із особливою для нас людиною, коли ми радіємо по-справжньому – від самого факту зустрічі, від самої можливості спілкуватися. А потім подумки знову повертаємося до цієї розмови…

Після подібного підживлення батарейок ми помічаємо, що обставини перестають на нас тиснути. Вони втрачають свою владу над нами, припиняють пригинати нас до землі. Наші потріпані крильця потроху розправляються, починають наливатися силами.

Ми стаємо здатними відчувати любов, відчуваємо вдячність Життю за несподівані подарунки та миттєвості щастя.

Що частіше підживлюється наш дух, тим сильніше виявляються в нас істинні цінності. З наших бажань зникають дріб’язкові речі, нав’язані рекламою та оточенням. Ми стаємо центрованими у своєму єстві, нас перестає кидати із сторони в сторону. Життя набуває якісно нового рівня, сповнюється новими значеннями та сенсом.

Ми перестаємо жити новинними та політичними телесеріалами, адже віднаходимо красу та глибину реального світу, який так довго лишався поза нашою увагою. Нам відкривається радість від спілкування із реальними живими людьми.

Ми починаємо знову помічати все навколо і тішитися цією неосяжною пишнотою та різномаїттям…

Гарного всім дня і побільше миттєвостей радості)

© Катерина Когут, 2017


Весела розмова.



Д(дитя) – Еееее! Еееее!
П(перехожий) — Чого ти плачеш друже?
Д — Тлицька тлє-ба-й-дюже.
        Еееее! Уеее!
П — Тлицька тре байдуже?
Д — Нетлицька, а тіцька тлє!
П — А кіцька тре байдуже.
        А що вона тре і чого байдуже!
Д — Еееее! Уееее!
П — Дивне маля дуже.
Д — Уееее! Еееее!
П — Як зовуть хоч кицьку?
        І що вона може терти дуже?
Д — Уееее! Еееуу!
        Не кіцька тлє, а ціцька тлє-ба-й-дюже.
П — А ціцька тобі тре!  І дуже?
Д — Еееее! Уееее!
П — То кіцька, то ціцька.
        То що тобі тре-ба-й-дуже?
Д — Ціцька тлє-ба-й-дюже!
П — Дюже?
Д — Дюже, дюже тлє-ба!
П — А-га, тобі цицька треба й дуже.
        От в чому справа друже!
Д — Ціцька тлє-ба й дюже!
        Еееуу! Уееее!
М(мама) — Циць Катре, бо йду вже!
Д — Ма-мааааа!
П — Циць-Ка-тре-ба-й-дуже?
         Вона цицьку хоче й дуже!
М — Сам ти цицьку хочеш.
         Вона хоче соску!


Подаруємо разом радість для собаки

Знайшли величезну добру, розумну собаку просто в кюветі. Люди бачили її та не звертали увагу не повірите, протягом 4-х тижнів. Собаку, судячи з огляду лікарів отримав сильні травми не від удару машини, а УВАГА, його добре били арматурою, всього, скільки було сили. А потім викинули в кювет Висновки медиків. Мабудь лиходії думали, що його вбили. На щастя, помилились.

http://photo.i.ua/user/655618/490136/

Голова Гостомельського притулку, Ася Вільгемівна їхала за кормами в село, та чудом помітили в кюветі собаку. За 4 тижні собака весь висох. Робили всілякі рентгени, МРТ, та інші аналізи, щоб врятувати собаку. Зробили декілька операцій. Зі слів українських та зарубіжних медиків його стан вкрай важкий, частина органів за цей період часу в кюветі, без їжі, від зневоднення відмовились працювати. Та він хоче жти, та вірить,  що йому допоможуть. Та й ми звичайні люди, віримо, що ми зможемо йому допомогти. 2 тижні собака лежав в стаціонарі на Малишка, м..Чернігівська в зооакадемії. 25 тис грн пішло на його реанімацію, результати трошки є. Та потрібно трошки більше, зібрати на коляску для цього мужнього радісного собаки. Та, коляска, яка в нас є в Гостомельському притулку, йому не підходить по розмірах. Нова коляска коштує прибл 250-300 євро, в залежності від комплектації.

Собака грається, жвавий, рухливий, повзає на передніх лапках.. а щоб не було собаці зовсім скучно підселили до нього маленьких цуценят. Йому веселіше, але на душі волонтерам справді, важко.

Оптимізм цього собаки дає надію і кожному з нас, хто хоче та може йому допомогти.

Також для швидшої реабілітації та одужання потрібний масажист – ветеринар, так як у нього проблеми з сечовипусканням. Портібно проводити деякий час з ним.

Спинний мозок цілий, з хребтом є  тимчасові проблеми.

Хто може допомогти, прошу допомогти, хто може провідати, прошу провідати собаку в Гостомельському притулку.

http://animalprotect.org/  Серпінська Ася Вільгельмівна 097 564 5907, 063 582 2240

Ми віримо та собака вірить, що йому допоможуть.

Бережи нас Господь та всю Україну!

 

Найправильніше рішення)

Радіти життю - найправильніше рішення, яке варто приймати кілька разів на день)

Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая