В кіно щойно почула діалог:

- а ти що, її номер мобільного на пам'ять знаєш?
- звичайно. Якщо кохаєш - це тобі важливо.

Задумалася. Та я й свій пам'ятаю тільки тому, що там комбінація цифр, яку важко не запам'ятати. Для мене якось більше завжди важливими були і є зовсім інші речі відносно того, хто мені дійсно дорогий.
Пам'ятаю, яке обличчя в нього, коли він спить, зовсім спокійний і розслаблений. В житті ми всі носимо маски, і собою стаємо рідко, дехто взагалі тільки коли засне. Тому особливо пам'ять тримає моменти, коли бачиш таке ж абсолютно розслаблене обличчя в момент, коли разом.
Пам'ятаю, як жартує і про що - в чоловікові секс це мозок, єдина еротично приваблива його частина, що б вони там не думали)
Пам'ятаю, як комфортно разом мовчати, і про що цікаво розмовляти.
Пам'ятаю з яким дитячим захопленням він якось говорив про своє хобі, зазвичай не цікаве жінці, але оте щастя дитяче в голосі...яке не ховав, бо не страшно показати.
Пам'ятаю багато що, але не номер. Просто тому, що я жінка, а він чоловік, і якщо він хоче мене знайти - мій номер телефона для нього все ще той самий незмінно.

І подумалося - а недаремно ж цей діалог з фільму чоловічий , це "онлі фо мен"

 

  

Я так чекала весну... Щороку єдине, що чекаю - це вона.
Не свят якихось, не дня народження, не відпустки чи ще чогось, просто весни, я народилася весною і щороку мій особистий рік починається тоді, коли з'являється перша зелень. Але не такої весни.
Пам'ятаю, як щороку тут, на блогах, всі вітали з першим днем весни - купами картинок, щирими текстами, гумором і оцією атмосферою "скоро!" . Як кипіло все восьмого березня - з гумором і спорами - свято чи ні? Цьогоріч мене коли сусід привітав зі святом - я з хвилину думала про що це він?
Кілька днів як пройшло відчуття нереальності , хоча я з моменту , коли почула про те, що Китай з невідомої причини скупив майже половину світової пропозиції зернових, мала усвідомлення, що війна реальна як ніколи, але коли о п'ятій ранку 24-го задзвонив мамин телефон і сусід прокричав "війна!!" так, що ці слова почула навіть я - було повне відчуття сну, нереальності того, що показували нон-стоп в новинах.
Думок дуже багато, і одночасно мало. Повернулося почуття гумору і навіть не спокій, а конструктивний пофігізм мабуть. Я живу в місцевості, де є ніби стратегічний об'єкт, але поки нас не трогають, хоча вчора збили дві ракети, залишки яких впали на територію сусідніх з нашою тергромад. Колись , після перемоги, я напишу про цей момент невеличку замітку, бо це був мій, особистий, момент війни, і це було таке неймовірне для мене, яка спить в цей час звично як сурок, співпадіння - ці перші в нас авіаудари я чула, бо не тільки не спала, а саме вийшла надвір, хоча до цього світанок востаннє споглядала кілька років тому. Задумалася щойно.. які пам'ятні мені всі мої світанки. Той кілька років тому ... "як думаєш, котра зараз година?". Посмішка і хитрі жовті "котячі" очі...
Минуле життя.
А про майбутнє не думаю, тримаю в голові "спокійну картинку" того, що напланувала раніше, "до", і справді вірю, що так воно і буде.
Після перемоги.