Профіль

Акварель

Акварель

Україна, Кременчук

Рейтинг в розділі:

Останні статті

Хто пояснить що це було?


  Сьогодні вперше місяців за три на екрані телефону висвітлилося "гугл-хронолонія, місця, де ви побували протягом місяця" і цей самий Гугл запропонував мені проглянути де ж я була в квітні. 
  Заглянула, перше, що кинулося в вічі, що я нібито за місяць проїхала на авто 6 км, а пройшла пішки 5 км (??)
Та мені одного разу поїхати в місто це під 55 км на авто і ще з 7 пішки по місту, і так двічі на тиждень. Ну та то таке. Далі йшла карта місць, де я побувала. Там теж було повно цікавого - крутий ресторан, готель, кожвендиспансер, автосервіс, два салони епіляції, два банки, автовокзал, купа магазинів в тій частині міста, куди з початком війни я взагалі не їжджу, відділення НП там же, і відділення Укрпошти про існування якого я тільки здогадуюсь, бо буваю виключно на головпоштампті , разом 78 локацій. І серед них одна взагалі цікава - десь в лісах між Харковом і Охтиркою, десь там якраз йдуть військові дії схоже.
  Ну я ще по Кременчуці можу якось виправдати зафіксовані локації, але між Харковом і Охтиркою?? 
 Хто може пояснити мені що це таке могло бути?


Подумалося

  • 26.04.22, 16:01


  До війни я думала, що вмію цінувати людей і миті. 

Рахуючи дні

Я так чекала весну... Щороку єдине, що чекаю - це вона.
Не свят якихось, не дня народження, не відпустки чи ще чогось, просто весни, я народилася весною і щороку мій особистий рік починається тоді, коли з'являється перша зелень. Але не такої весни.
Пам'ятаю, як щороку тут, на блогах, всі вітали з першим днем весни - купами картинок, щирими текстами, гумором і оцією атмосферою "скоро!" . Як кипіло все восьмого березня - з гумором і спорами - свято чи ні? Цьогоріч мене коли сусід привітав зі святом - я з хвилину думала про що це він?
Кілька днів як пройшло відчуття нереальності , хоча я з моменту , коли почула про те, що Китай з невідомої причини скупив майже половину світової пропозиції зернових, мала усвідомлення, що війна реальна як ніколи, але коли о п'ятій ранку 24-го задзвонив мамин телефон і сусід прокричав "війна!!" так, що ці слова почула навіть я - було повне відчуття сну, нереальності того, що показували нон-стоп в новинах.
Думок дуже багато, і одночасно мало. Повернулося почуття гумору і навіть не спокій, а конструктивний пофігізм мабуть. Я живу в місцевості, де є ніби стратегічний об'єкт, але поки нас не трогають, хоча вчора збили дві ракети, залишки яких впали на територію сусідніх з нашою тергромад. Колись , після перемоги, я напишу про цей момент невеличку замітку, бо це був мій, особистий, момент війни, і це було таке неймовірне для мене, яка спить в цей час звично як сурок, співпадіння - ці перші в нас авіаудари я чула, бо не тільки не спала, а саме вийшла надвір, хоча до цього світанок востаннє споглядала кілька років тому. Задумалася щойно.. які пам'ятні мені всі мої світанки. Той кілька років тому ... "як думаєш, котра зараз година?". Посмішка і хитрі жовті "котячі" очі...
Минуле життя.
А про майбутнє не думаю, тримаю в голові "спокійну картинку" того, що напланувала раніше, "до", і справді вірю, що так воно і буде.
Після перемоги.

Третій пункт


  Обіцяла щось написати. Натхнення було, по слідах свіжої пропозиції "вийти заміж", написати про те, що "всі ж баби мріють заміж". Але народ голосував за тему про мед і бджоли. Мода якось нікого не цікавила...
   А вийшло, що через відсутність часу на написання дійсно цікавого тексту про оте все, вийшла саме мода smutili



  Навіть не знаю як це коментувати lol

Урбаністичні барви зими


Сьогодні чекала маршрутку на абсолютно пустій маленькій зупинці, сіла, і так раптом якось час перестав існувати - падав повільно і гарно лапатий білосніжний сніг, якась така спокійна краса, і очі не помічають брудний мокрий асфальт, чорну розкислу землю там, де влітку зеленіє трава і голі, такі ж чорні дерева, і навіть машини, що проїжджали за кілька метрів якось пропадали за отим снігом. Наче крім тебе і заметілі нічого більше не існує. 
  В моєму житті велику роль грає оце вміння раптово зупинитися і відчути красу моменту. Це насолода і відпочинок. І навіть не вдома, де природа така, що від тебе навіть зусиль особливих не треба.Люблю посеред "бігу" в справах в місті, коли ніби хвилина в хвилину ледве встигаєш - присісти десь в парку на лавці, і відчути - або красу весни, або прохолоду тіні влітку, або власну відособленість в гамірному потоці людей навколо восени. П'ять хвилин - і все якось сприймаєш інакше.
   От і тут так - сніг перейшов, і я раптом побачила, що буквально за десяток метрів від мене ось це:



  Індустріальні барви зимового міста як вони є.
  Чомусь покращився настрій, засміялася навіть, і якраз підіспіла моя маршрутка і в цьому настрої я поїхала в справах далі.
   

Зустріч на замкових сходах


 Автором цієї краси, яка носить титул "найпрекраснішої картини Ірландії" є художник Фредерік Вільям Бертон. 
  Написана вона була по мотивам давньої датської легенди, в якій розповідається про нещасливе кохання принцеси Хіллеліли та одного з її охоронців, простого солдата Хільдербрандта, і носить назву "Зустріч на замкових сходах".
  В ній дійсно прекрасно все... і багатство думок, коли бачиш сюжет, і кольори, і особливе моє захоплення - це акварель (!!!) , я особисто чудово розумію наскільки складно написати таке полотно, та ще й немаленького розміру , картина має метровий розмір, в акварелі, і настільки досконало, що багато хто думає що це масло.
А колір то особливе естетичне задоволення..
 Для мене ця картина певним чином довершена. І коли ще її запостити, як не на день святого Валентина podmig



За появу цієї краси в моєму житті дуже вдячна Мушціkiss

Два!!

  • 27.01.22, 21:35



Боюся, що після того як я щойно побачила цей мем - я сьогодні теж не засну lol

Найкращий день


  Написати хотілося, але спати дужче, останні днів шість спала не більше п'яти годин на добу по два заходи, вчора так взагалі в маршрутці свою зупинку ледве не продрімала . Не до оцих маленьких буковок , коли екран пливе перед очима. 
   Але зайшла сьогодні на ай.юа... Пишу! День ще не закінчився))))

   Найкращий день мого життя. Я не пам'ятаю точно дату, тоді про таке не думалося, але зараз якраз річниця - це сталося 31 рік тому якраз десь в ці дні, на початку січня. 
   О, як давно ми з сестрою чекали на це! І ось вона, мрія, вже є, тільки ховається у діда з бабусею по батькові, вже три дні як є, а завтра їдемо побачити... Пів ночі заснути не могли))) І ось він ранок! Вірніше який там ранок - прямо скажемо обід, бо то нам аби пошвидше, а що батькам - поки ми виспались ( пів ночі ж не спали)) , поснідали, вдяглися, тоді батько завів свого "Запорожця" ( машина-звір , класичного жовтого кольору була в батька)) і ми поїхали.
   День був як сьогодні, до речі - морозець, яскраво-сліпуче сонце і пухнастий мерехтливий сніг, на який було навіть боляче дивитись.. гарно. Чомусь немає спогадів про те , "як довго їхали", мабуть тоді такою дорога не здалася, пам'ятаю тільки вкриті інеєм вікна і оце відчуття, що ось-ось.. зараз... Зараз, коли вже дорослою іноді трапляється щось отримати схоже, давно омріяне, завжди є відчуття невеличке неможливості, нереальності того, що це ось, бери, а тоді батько сказав - значить точно! Діти завжди вірять. Тільки доросле життя вчить, що слова іноді кажуть просто щоб сказати ((
  Пригадую наче зараз, як машина зупинилася біля воріт, і як з нетерпінням , бо не можеш відразу вискочити, задніх дверей в "запорожці" немає, чекали поки батько обійде машину і відкине переднє сидіння. 
 - Па, куди, куди??
  Батько сміється і відразу веде не в будинок, вітатися з дідом і бабусею, те почекає, а направо, за літню кухню. Дід з бабусею обоє невисокі, і все побудовано під них, дощаті двері з накинутою клямкою невисокі, старі вже, причорнілі, з даху звисають сяючі на сонці бурульки.
  А за дверима...
  Скільки дитині треба для щастя? 
  Одна красивенна, пухнаста наче хороший такий зимовий кіт, сіра в яблуках кобила )))))
  Вона висунула до нас у відкриті двері сарайчика свою голову і з цікавістю, нашорошовши пухнасті, з гострячками зверху вуха-рурочки , дивилася своїми вологими чорними розумними очима. В мене й досі перед очима ця картина - білосніжний сяючий сніг, скляні бурульки і наче рама з сіруватого почорнілого нефарбованого дерева з якої виглядає біло-сріблясто-чорна Зорька.
   Своя коняка!! Вдома, і тепер можна буде щодня ходити її гладити і годувати хлібом..О, скільки планів на неї відразу в дитячій уяві))) Дорослі інакше дивляться на світ, а я й досі так само часто)))  Я іноді й зараз не можу багато кому пояснити нащо я тримаю коней? З ними ж мороки більше як прибутку, бо от чесно - буває, що за день тільки поїсти присяду, зате вони обидві лежать ліниво в тіньку під грушею, ще й перебирають накошеною мною і принесеною досить здалека травою)))) От як пояснити отим всім "практикам", що кінь він не для роботи, він для погладити, дати яблуко і полюбуватися?
  Зорьки в нас давно немає, хоча мені на все життя рам'ятатиметься оте перше погладити по боку, по пружній густій і дивно пухнастій для коней шерсті, і своє захоплене "ой, яка пухнаста!", на що батько засміявся і з виразом сказав - "так, як ковер" )))
  Ось це завжди буде в моїй пам'яті.
  Дитячі мрії мають справджуватися....
  З тих пір в мене було повно щасливих днів, з тихим чи навпаки - неймовірним щастям. Були здобутки і взаємне кохання, були перемоги і просто - вперше вдалі пиріжки. Але ось той день для мене найщасливіший. Просто тому, що я згадую його вже 31 рік і не можу забути.
  Якось так от. Відклала справи і пишу оце зараз, хоча думала, що таки ні, ручки не стоять, оченята не бачать))), але прочитала Сказочника конкурсне, про скарб, і так щемливо подумалося - дитячі мрії мають справджуватися... Я щаслива людина, в моєму житті це було cvetok

Про одружених чоловіків



  Вчора спілкуючись з одним знайомим впіймала себе на думці, що навіть якщо одружений чоловік не носить обручку це дуже помітно - він відразу втрачає сексуальність, з'являються примарні бігуді, халат на "блискавці" і чути сильний запах борщу і домашніх котлет...wakeup lol

П.С. Друга звуть Діма , Андрій це я не про тебе lol

Рожевий зефір і зелений змій



  Один з коментарів до замітки про "як скучно ми живемо" нагадав мені одну історію про зефір, яка трапилася зі мною років десять тому.
  Ми саме будували літню кухню, і будівельну бригаду традиційно в нас годують обідом, до якого завжди йде аперетив в вигляді як зараз багато хто правильно подумає - ста грамів.
  Вдома в мене такого не водиться, ні магазинного розливу, ні тим більше самогону, тому щодня десь о десятій годині я сідала на велосипед і їхала по свіжу хлібину, якраз завозили в цей час, і півлітровку. Ціна була стабільна, я завжди брала одну й ту ж купюру, якої вистачало і ще там пару гривень решти залишалося. Того разу треба було ще пачку солі купити, і це аккурат виходило до копійки всі гроші.
  Зайшла в магазинчик наш і створила чергу - продавчиня одна, біля каси вже купувала щось жіночка, тоді я, а за мною став в чергу якийсь незнайомий мені чоловік з дорожньою сумкою на плечі, схоже якраз з того автобуса, що від'їхав щойно від зупинки.
  В черзі стояти не люблю - коли довго роздивлятися вітрини може щось захотітися lol, що й сталося - на прилавку стояв ящик ще не відкритого навіть свіжесенького зефіру. Я зефір не люблю, його любить молодша сестра і тому вдома він з'являється ( і швидко зникає)) часто, я можу ну половинку з'їсти, причому рожевого, але маючи великий досвід легко своїм тренованим оком бачу той зефір, який саме мені смакує, бо зефір буває дуже різним. І от в тому ящику лежить саме ВІН - ідеальний, апетитний, виблискуючий кристалами цукрової пудри рожевий зефір... Тут якраз моя черга, вітаюся з продавчинею, однокласницею старшої моєї сестри, хоча в принципі тут всі один одного знають по-любому))), перечислюю свій специфічний список "продуктів", який виставляється нею з скляним дзенькотом на прилавок переді мною, дістаю гроші...і не витримую lol
  Кажу - Таня, а можеш мені два зефірчики зважити і під запис? Я ж завтра знову по оце все заїду і заодно віддам. Вона під мій монолог важить зефір - як зараз пам'ятаю що на дві гривні рівно))), а я в цей момент закінчую "а то бачиш - грошей немає"
   І тут не витримує чоловік позаду мене і з непередаваною інтонацією , такою сумішшю зневаги з гидливістю, досить голосно каже - "грошей в неї немає...а на водяру так є!" lol
   Ось так зефір зробив з мене алкоголічку unsmile lol
   Скільки років пройшло, а дівчата-продавчині й досі мені це пригадуютьlol

  Ну і картинка не в тему, звичайно, але...
   
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
27
попередня
наступна