Протоієрей Василь Дідик, священик, котрий пише, усвідомлюючи минуле і розповідає про сьогодення — Олег Володарський

Молитва за спасіння народу й держави Української і втихомирення в ній розбрату та ворожнечі

Господи Боже, Ісусе Христе, Спасителю наш! До Тебе припадаємо зі скорботним серцем і сповідаємося у гріхах і беззаконнях наших, а також батьків, дідів і давніших пращурів наших, що ними зранили Твоє милосердя та благодать і віддалили від себе щедроти Твої. Бо відступили від Тебе, Владико, і законів та настанов Твоїх не дотримуємося, і не робимо того, що заповідав Ти нам. Тому й терпимо від великого безладдя і потоптання та зневаження ворогами й недоброзичливцями нашими, і принижені й пригнічені ми більше від багатьох інших народів, і зневагу й наругу. У т. ч. криваву збройну агресію, переносимо від правителів і можновладців сусідів наших та їхніх тутешніх поплічників, посіпак і угодовців.

Боже Великий і Дивний, що вболіваєш за злобу й злостивість людську, підіймаєш тих, що впали, і підводиш повалених! Святим Духом могутню й благодатну Твою силу з неба народові нашому зішли, зціли рани сердець і душ та тіл наших і підійми нас із постелі немочі й недуги. Бо вражені розслабленням стегна наші, бо хворі на неправду і спричиняємо численні беззаконня й ідолослужіння. Вгамуй руйнівну ворожнечу, ненависть і розбрат, різні й усілякі упередження, нетерпимості і забобони у землі українській, породжені і залишені нам ще предками нашими. Котрі — поміж різного іншого — тяжко згрішили, зокрема, нещадними, запеклими братовбивствами й міжусобицями та рясним пролиттям невинної крови, і віддали від нас заздрощі і чвари, зарозумілість та багатолику злочинність. Включаючи корупцію й забруднення, засмічення і нищення довкілля, аборти, пияцтво, наркоманію й розпалення пристрастей, розбещення, розпусту і всілякі збочення й безбожні гидоти. Попали в серцях наших терня нечистоти, непримиренності й озлоблення тощо.

Щоб, нарешті, взаємно простили і полюбили ми один одного: різні покоління і частини України, брат — брата, сусід — сусіда, співвітчизник — співвітчизника. Причому, попри те, куди саме сягають їхні регіональні й мовно-етнічні, конфесійні і соціально-станові корені і сьогоденні реалії, у т. ч. політичні й світоглядні переконання й уподобання і т. п. Щоби, як одне ціле, перебували в Тобі, Господі і Владиці нашому, в Тілі Твоєму — Православному і Вселенському, як і вчив та заповідав Ти нам. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо сповнилися ми приниження і негідні навіть очей своїх на небо звести. Згадай милості, що їх явив Ти отцям нашим, переміни гнів Твій на прощення й милість і дай нам поміч у скорботі. Молить і благає до Тебе Церква Христова Твоя молитвами всіх святих, праведників і угодників Божих землі української.

Врозуми і благослови народ український, а особливо тих, хто при владі стоїть, та наповни всіх правдивим страхом Божим. Та, відповідно, прагненням і бажанням сповняти закони і заповіді Твої. Щоби всім нам добре дбати про Христову Церкву нашу Київську — Православну і Кафолічну, яку Ти, Всеблагий і Премудрий, територіально помістив на перетині християнських Сходу і Заходу, різних вірувань, культур і цивілізацій. Про відновлення в Україні духовного єднання її Божого люду, яке було за часів Київської Русі, та запанування в серцях й розумі всіх різноликих вітчизняних християн взаємопорозуміння і злагоди, взаємоповаги й щиросердної любові одне до одного. Про Батьківщину нашу Україну і весь народ та відстоювати й утверджувати їх добробут і благо, державність, незалежність і соборність. Силою Хреста Твого зміцни державу та її людність і воїнство наше та захисти від змов і нападів, агресії та підступів ворожих й віддали цих цинічних і затятих загарбників за межі наших кордонів.

Демонтувавши олігархічно-корупційно-кланову систему, поклич і піднеси людей вповні й щиро побожних, високоморальних і правдивих, компетентних, відповідальних і дійсно патріотичних, розуму й сили та постав їх на служіння Вітчизні нашій. У т. ч. на різних керівних і ключових посадах різних рівнів, профілю і рангів — від найвищих державних і до місцевих та сільських. А нам усім дай Твого Святого Духа — духа мудрости і страху Божого, духа міцности та благочестя і даруй кожному вогонь любови до матері нашої України — єдиної й соборної, цілісної і неподільної.

Господи, до Тебе вдаємося, навчи нас чинити волю Твою святу, бо Ти — Бог наш, бо в Тобі — джерело життя і в світлі Твоєму побачимо світло. Подай милості й щедроти Твої народу українському, щоб ми правдиво славили святе ім’я Твоє з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь!

Вишнівецький замок

Вишневецький палацово-парковий комплекс розташований у волинському містечку Вишнівець на мальовничих берегах річки Горині. Місто стало родовим гніздом одного з найвідоміших князівських родів Корибутів-Вишневецьких. Перша писемна згадка про Вишневець зустрічається в історичних джерелах 1395 року. Великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитрія Корибута Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишневець. Тоді на правому березі річки Горинь там, де нині розміщується село Старий Вишнівець, Дмитрій Корибут збудував перший укріплений замок для захисту від татаро-турецьких набігів. В 1494 році князь Михайло Вишневецький переніс його на лівий високий берег, де сам рельєф допомагав краще організувати оборону. З того часу і на декілька віків стає Вишнівець родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких.

В 1640 році Ярема Вишневецький розпочав будівнцтво великого замку. Значно модернізував замкові укріплення і збудував оборонний монастир кармелітів, який входив в єдину оборонну систему Вишневецького замку. Місто, маючи магдебурію, на той час було великим торговим і ремісничим центром, куди з’їжджалися на торги купці з Кременця, Почаєва та інших міст Волині. Проте після підписання Зборівського миру, Вишнівець був ущент пограбований і зруйнований татарами, що на довгі роки відбилося на його розвитку.

На початку ХVІІІ століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої, Міхал Сервацій перебудовує розорений родовий замок у пишний палац по типу французьких позаміських резиденцій. Інтер’єри палацу вражають сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація у 1744 році маєток переходить у власність найближчих родичів князів Вишневецьких — графів Мнішків. Як люди культурні та високоосвічені, Мнішеки дбали про палацовий комплекс, опікувалися Вишневцем, його господарством та культурою.

Завдяки діяльності, щедрості, прагненню до науки й краси князів Вишневецьких та графів Мнішків містечко Вишневець та сам край взагалі став багатющим осередком знань, оплотом культури та мистецтва. Адже саме у Вишневецькому палаці знаходилася бібліотека, що висвітлювала науково-художні смаки епохи, театральний зал, на сцені якого постійно ставилися спектаклі, новинки театрального мистецтва. Не менш важливу роль відіграють живописні полотна, що прикрашали стіни палацу та сама естетика оформлення інтер’єрів.

Палацово-парковий комплекс займає чималу площу і кожен із його елементів є архітектурним та мистецьким взірцем. В’їзна брама вражає своєю величчю, а огорожа — красою декоративності, стилістичністю та символізмом. Осередком духовності та взірцем храмової архітектури є призамкова церква Вознесіння Господнього. Важливим елементом палацово-паркового комплексу є ландшафтний англійський парк, який приваблює природністю й загадковістю. Костел був закладений ще Яремою Вишневецьким у 40-х роках ХVІІІ століття. Після зруйнування під час козацьких повстань був відбудований Міхалом Сервацієм Вишневецьким. Костел святого Михаїла вражав своєю масштабністю та помпезністю. Він став родинною опочивальнею своїх католицьких володарів. Церква Вознесіння Господнього теж виконує функцію усипальниці князів Вишневецьких, але вже не католиків, а православних. Датою її побудови вважається 1530 рік. Вона стала свідком заручин Марини Мнішек та Лжедмитрія І. Зберігала у своїх стінах цінні реліквії сакрального мистецтва, а саме чудотворну ікону «Знамення Пресвятої Богородиці» ікону Божої Матері та інші.

Протоієрей Василь ДІДИК, настоятель храму Святої Трійці (Божа Гора) та храму Вознесіння Господнього (смт. Вишневець, Збаражського району, Тернопільської області)

Погляд в минуле. Священик, котрий пише. Усвідомлення минулого і розповідь про сьогодення, як дар сучасникам та майбутнім поколінням. Старовинний храм, що розташований в надзвичайно мальовничій місцевості, куполи якого додають надзвичайної чарівності пейзажу. Стіни цього храму надзвичайно схожі на стіни храму Михаїла Архістратига, що у Видубицькому монастирі. І я вкотре усвідомив, що немає відмінностей між Центром, Заходом, Сходом чи Півднем України, поки ми всі любимо одну країну і молимося одному Богу. Бог і Україна.

Богом дана Україна, велична та сильна, хоч і втомлена війною та нашою байдужістю до власної Неньки-Батьківщини. Господь подарував нам можливість заново навчитися любити та цінувати нашу країну. Війна — найдієвіше ліки від байдужості. Молитва дарує нам ВОЛЮ, не скуту мирськими пристрастями. І зараз душа кожного, в кому жевріє українство розривається від болю Нації.

Душа благає про мир. Та воля не дозволить погодитися на мир за всяку ціну. Не дозволить схилити голову перед ворогом. Мир має бути у вільній, суверенній та незалежній Україні, від Закарпаття до Луганська, від Чернігова до Ялти. Все інше — принизливий сурогат. Поразка. Зрада тих, кого не стало на цій війні.

Нам постійно заважають, по-сатанинськи перекручуючи нашу історію, винищуючи нашу суть, а ти йдеш вглиб храму, туди, де живе Господь, і молиш його про вільну та квітучу Україну, про усвідомленість та єднання Нації.

Догорали свічки після програми, ми молилися, дякуючи Богу за цю «Сповідь»… Поважний священик з теплом обійняв мене на прощання. Ми обидва були стривожені і вражені глибиною нашого діалогу.

Усипальниця предків, як нагадування про велич та непереможність нашого народу, свято віруючого в свою рідну землю і в Господа нашого Ісуса Христа. Більше сотні «Сповідей» подарували мені беззастережну впевненість в тому, що ми, українці, Є. Та за наше відродження Нація платить страшну, криваву ціну.

Василь Дідик. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/d8TcSgZYCbQ

Протоієрей Василь Дідик, священик, котрий пише, усвідомлюючи минуле і розповідає про сьогодення — Олег Володарський

Молитва за спасіння народу й держави Української і втихомирення в ній розбрату та ворожнечі

Господи Боже, Ісусе Христе, Спасителю наш! До Тебе припадаємо зі скорботним серцем і сповідаємося у гріхах і беззаконнях наших, а також батьків, дідів і давніших пращурів наших, що ними зранили Твоє милосердя та благодать і віддалили від себе щедроти Твої. Бо відступили від Тебе, Владико, і законів та настанов Твоїх не дотримуємося, і не робимо того, що заповідав Ти нам. Тому й терпимо від великого безладдя і потоптання та зневаження ворогами й недоброзичливцями нашими, і принижені й пригнічені ми більше від багатьох інших народів, і зневагу й наругу. У т. ч. криваву збройну агресію, переносимо від правителів і можновладців сусідів наших та їхніх тутешніх поплічників, посіпак і угодовців.

Боже Великий і Дивний, що вболіваєш за злобу й злостивість людську, підіймаєш тих, що впали, і підводиш повалених! Святим Духом могутню й благодатну Твою силу з неба народові нашому зішли, зціли рани сердець і душ та тіл наших і підійми нас із постелі немочі й недуги. Бо вражені розслабленням стегна наші, бо хворі на неправду і спричиняємо численні беззаконня й ідолослужіння. Вгамуй руйнівну ворожнечу, ненависть і розбрат, різні й усілякі упередження, нетерпимості і забобони у землі українській, породжені і залишені нам ще предками нашими. Котрі — поміж різного іншого — тяжко згрішили, зокрема, нещадними, запеклими братовбивствами й міжусобицями та рясним пролиттям невинної крови, і віддали від нас заздрощі і чвари, зарозумілість та багатолику злочинність. Включаючи корупцію й забруднення, засмічення і нищення довкілля, аборти, пияцтво, наркоманію й розпалення пристрастей, розбещення, розпусту і всілякі збочення й безбожні гидоти. Попали в серцях наших терня нечистоти, непримиренності й озлоблення тощо.

Щоб, нарешті, взаємно простили і полюбили ми один одного: різні покоління і частини України, брат — брата, сусід — сусіда, співвітчизник — співвітчизника. Причому, попри те, куди саме сягають їхні регіональні й мовно-етнічні, конфесійні і соціально-станові корені і сьогоденні реалії, у т. ч. політичні й світоглядні переконання й уподобання і т. п. Щоби, як одне ціле, перебували в Тобі, Господі і Владиці нашому, в Тілі Твоєму — Православному і Вселенському, як і вчив та заповідав Ти нам. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо сповнилися ми приниження і негідні навіть очей своїх на небо звести. Згадай милості, що їх явив Ти отцям нашим, переміни гнів Твій на прощення й милість і дай нам поміч у скорботі. Молить і благає до Тебе Церква Христова Твоя молитвами всіх святих, праведників і угодників Божих землі української.

Врозуми і благослови народ український, а особливо тих, хто при владі стоїть, та наповни всіх правдивим страхом Божим. Та, відповідно, прагненням і бажанням сповняти закони і заповіді Твої. Щоби всім нам добре дбати про Христову Церкву нашу Київську — Православну і Кафолічну, яку Ти, Всеблагий і Премудрий, територіально помістив на перетині християнських Сходу і Заходу, різних вірувань, культур і цивілізацій. Про відновлення в Україні духовного єднання її Божого люду, яке було за часів Київської Русі, та запанування в серцях й розумі всіх різноликих вітчизняних християн взаємопорозуміння і злагоди, взаємоповаги й щиросердної любові одне до одного. Про Батьківщину нашу Україну і весь народ та відстоювати й утверджувати їх добробут і благо, державність, незалежність і соборність. Силою Хреста Твого зміцни державу та її людність і воїнство наше та захисти від змов і нападів, агресії та підступів ворожих й віддали цих цинічних і затятих загарбників за межі наших кордонів.

Демонтувавши олігархічно-корупційно-кланову систему, поклич і піднеси людей вповні й щиро побожних, високоморальних і правдивих, компетентних, відповідальних і дійсно патріотичних, розуму й сили та постав їх на служіння Вітчизні нашій. У т. ч. на різних керівних і ключових посадах різних рівнів, профілю і рангів — від найвищих державних і до місцевих та сільських. А нам усім дай Твого Святого Духа — духа мудрости і страху Божого, духа міцности та благочестя і даруй кожному вогонь любови до матері нашої України — єдиної й соборної, цілісної і неподільної.

Господи, до Тебе вдаємося, навчи нас чинити волю Твою святу, бо Ти — Бог наш, бо в Тобі — джерело життя і в світлі Твоєму побачимо світло. Подай милості й щедроти Твої народу українському, щоб ми правдиво славили святе ім’я Твоє з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь!

Вишнівецький замок

Вишневецький палацово-парковий комплекс розташований у волинському містечку Вишнівець на мальовничих берегах річки Горині. Місто стало родовим гніздом одного з найвідоміших князівських родів Корибутів-Вишневецьких. Перша писемна згадка про Вишневець зустрічається в історичних джерелах 1395 року. Великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитрія Корибута Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишневець. Тоді на правому березі річки Горинь там, де нині розміщується село Старий Вишнівець, Дмитрій Корибут збудував перший укріплений замок для захисту від татаро-турецьких набігів. В 1494 році князь Михайло Вишневецький переніс його на лівий високий берег, де сам рельєф допомагав краще організувати оборону. З того часу і на декілька віків стає Вишнівець родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких.

В 1640 році Ярема Вишневецький розпочав будівнцтво великого замку. Значно модернізував замкові укріплення і збудував оборонний монастир кармелітів, який входив в єдину оборонну систему Вишневецького замку. Місто, маючи магдебурію, на той час було великим торговим і ремісничим центром, куди з’їжджалися на торги купці з Кременця, Почаєва та інших міст Волині. Проте після підписання Зборівського миру, Вишнівець був ущент пограбований і зруйнований татарами, що на довгі роки відбилося на його розвитку.

На початку ХVІІІ століття останній з князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої, Міхал Сервацій перебудовує розорений родовий замок у пишний палац по типу французьких позаміських резиденцій. Інтер’єри палацу вражають сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація у 1744 році маєток переходить у власність найближчих родичів князів Вишневецьких — графів Мнішків. Як люди культурні та високоосвічені, Мнішеки дбали про палацовий комплекс, опікувалися Вишневцем, його господарством та культурою.

Завдяки діяльності, щедрості, прагненню до науки й краси князів Вишневецьких та графів Мнішків містечко Вишневець та сам край взагалі став багатющим осередком знань, оплотом культури та мистецтва. Адже саме у Вишневецькому палаці знаходилася бібліотека, що висвітлювала науково-художні смаки епохи, театральний зал, на сцені якого постійно ставилися спектаклі, новинки театрального мистецтва. Не менш важливу роль відіграють живописні полотна, що прикрашали стіни палацу та сама естетика оформлення інтер’єрів.

Палацово-парковий комплекс займає чималу площу і кожен із його елементів є архітектурним та мистецьким взірцем. В’їзна брама вражає своєю величчю, а огорожа — красою декоративності, стилістичністю та символізмом. Осередком духовності та взірцем храмової архітектури є призамкова церква Вознесіння Господнього. Важливим елементом палацово-паркового комплексу є ландшафтний англійський парк, який приваблює природністю й загадковістю. Костел був закладений ще Яремою Вишневецьким у 40-х роках ХVІІІ століття. Після зруйнування під час козацьких повстань був відбудований Міхалом Сервацієм Вишневецьким. Костел святого Михаїла вражав своєю масштабністю та помпезністю. Він став родинною опочивальнею своїх католицьких володарів. Церква Вознесіння Господнього теж виконує функцію усипальниці князів Вишневецьких, але вже не католиків, а православних. Датою її побудови вважається 1530 рік. Вона стала свідком заручин Марини Мнішек та Лжедмитрія І. Зберігала у своїх стінах цінні реліквії сакрального мистецтва, а саме чудотворну ікону «Знамення Пресвятої Богородиці» ікону Божої Матері та інші.

Протоієрей Василь ДІДИК, настоятель храму Святої Трійці (Божа Гора) та храму Вознесіння Господнього (смт. Вишневець, Збаражського району, Тернопільської області)

Погляд в минуле. Священик, котрий пише. Усвідомлення минулого і розповідь про сьогодення, як дар сучасникам та майбутнім поколінням. Старовинний храм, що розташований в надзвичайно мальовничій місцевості, куполи якого додають надзвичайної чарівності пейзажу. Стіни цього храму надзвичайно схожі на стіни храму Михаїла Архістратига, що у Видубицькому монастирі. І я вкотре усвідомив, що немає відмінностей між Центром, Заходом, Сходом чи Півднем України, поки ми всі любимо одну країну і молимося одному Богу. Бог і Україна.

Богом дана Україна, велична та сильна, хоч і втомлена війною та нашою байдужістю до власної Неньки-Батьківщини. Господь подарував нам можливість заново навчитися любити та цінувати нашу країну. Війна — найдієвіше ліки від байдужості. Молитва дарує нам ВОЛЮ, не скуту мирськими пристрастями. І зараз душа кожного, в кому жевріє українство розривається від болю Нації.

Душа благає про мир. Та воля не дозволить погодитися на мир за всяку ціну. Не дозволить схилити голову перед ворогом. Мир має бути у вільній, суверенній та незалежній Україні, від Закарпаття до Луганська, від Чернігова до Ялти. Все інше — принизливий сурогат. Поразка. Зрада тих, кого не стало на цій війні.

Нам постійно заважають, по-сатанинськи перекручуючи нашу історію, винищуючи нашу суть, а ти йдеш вглиб храму, туди, де живе Господь, і молиш його про вільну та квітучу Україну, про усвідомленість та єднання Нації.

Догорали свічки після програми, ми молилися, дякуючи Богу за цю «Сповідь»… Поважний священик з теплом обійняв мене на прощання. Ми обидва були стривожені і вражені глибиною нашого діалогу.

Усипальниця предків, як нагадування про велич та непереможність нашого народу, свято віруючого в свою рідну землю і в Господа нашого Ісуса Христа. Більше сотні «Сповідей» подарували мені беззастережну впевненість в тому, що ми, українці, Є. Та за наше відродження Нація платить страшну, криваву ціну.

Василь Дідик. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/d8TcSgZYCbQ

Андрій говорив правду. Інколи неприємну, злу, але завжди правду — Олег Володарський

«Білі берети» — медичний загін спецпризначення, створений навесні 2014 року

До складу організації входять медики і студенти, які на волонтерських засадах надавали медичну допомогу бійцям добровольчих загонів і Збройних сил України.

Метою діяльності «Білих беретів» є:

— підготовка фахівців, які б володіли знаннями та навичками у галузях надання першої домедичної допомоги, організації надання медичної допомоги у надзвичайних, екстрених ситуаціях, при введенні військового стану та при масових заходах;

— забезпечення керування в разі необхідності мобільними медичними пунктами, члени яких мають знання та навички, управління та координація медичною службою на полі бою;

— в мирний час при потребі підсилення будь-якого підрозділу, бригад швидкої допомоги, міліції, чи МНС кваліфікованою лікарською допомогою;

— забезпечення долікарської медичної допомоги під час масових заходів, до приїзду швидкої допомоги.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Білі_берети

Учасник російсько-української війни, волонтер Андрій Салагорник, псевдо — «ХРЕСТ». З Андрієм нас познайомив Роман Мельник «Мамонт». Розповідаючи про Андрія, він говорив: «Поспілкуйся з ним. Ти не пошкодуєш. Він один з тих, хто заслуговує на повагу Нації. Він сталевий. Витягував із надскладних ситуацій і на Майдані, і на фронті, і по волонтерці. Він фанат України».

Медик. Стоматолог за освітою. Засновник ГО «Білі берети». Я уявляв його собі іншим. Але Андрій виявився надзвичайно простим в звичках та спілкуванні. Він один з тих людей, на котрих дивишся і розумієш, що перед тобою СВІЙ.

В перші 10-15 хвилин передачі зазвичай відбувається ніби «розігрів», необхідний для того, щоб знайти правильний ритм діалогу. Відчути героя, а іноді — оминути гострі кути, адже потурбувати спокій чи душевну рівновагу людей, котрі є частиною війни за Україну, війни за майбутнє, недопустимо. Це авангард нашої нації.

Серед героїв «Сповіді» є ті люди, про діяльність яких не повинні знати «з того боку». Ні про їх сімейний стан, ні про їх військову або волонтерську діяльність. Ті, хто знає цих людей, з розумінням кивнуть, ті, хто бачить вперше, душею усвідомлять суть людини, за «Сповіддю» котрої вони спостерігають.

Медична та психологічна реабілітація вкрай необхідна. Та для одужання не менше за допомогу спеціалістів потрібна любов та підтримка Нації, заради якої ризикуєш життям. Ось чому я продовжую наголошувати: «Озирнися навкруги, почуй свою країну. Ми навчаємося підтримувати тих, чиє тіло скалічила війна, проте серед нас не менше, а може навіть більше тих, чию душу було травмовано. Цих ран не видно, та вони часто страшніші за фізичні. Ці рани лікуються любов’ю та турботою. Байдужість вбиває. Спочатку душі тих, ким вона заволоділа, а поступово і тих, до кого її проявляють. Війна не на Сході. Віна в Україні. Пам’ятай про це, жовто-синій!».

Передивляючись «Сповіді», мене завжди вражає різниця між спокійним стриманим діалогом і безмежністю усвідомлень, емоцій та відчуттів. У цій бесіді на очах у Нації і Бога так мало говориться словами і так багато душами.

Говорити з Андрієм було просто. Він говорив від душі. Говорив правду. Інколи неприємну, злу, але завжди правду. Ту, від якої значна частина суспільства продовжує закриватися, ховаючи голову в пісок. Від цього болить нашим білим янголам, котрих наша байдужість штовхає у безодню війни.

Він говорив мовчазною молитвою: «Я поруч. Я не покину. Мені б тільки видихнути та заспокоїтися. Віднайти себе в шумі обстрілів, неспокійних поїздках на фронт і в болю від того, що відбувається». Ми мовчки курили після зйомки. Я подивився йому в очі і запитав: «Ми переможемо?». Він просто та щиро посміхнувся і відповів: «Героям слава!»

Андрій Салагорник. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/6d3vQ7RAWtM

Олег Володарський: «Тетяна Кочергіна – переконана ПЛАСТунка. Від самого серця. Від Бога»

Тетяна Кочергіна, волонтер, член проводу Кременецькоі станиці ПЛАСТу. Той день для нашої знімальної групи видався складним, проте насиченим і продуктивним.

Втомлені ми приїхали у Кременець, щоб зняти «Сповідь» із Тетяною. І застали її за облаштуванням дитячого класу, в котрому вона нещодавно завершила ремонт і тільки почала обживатися. Заклопотана, вона не стала метушитися через наш візит, а навпаки, спокійно завершувала свої справи, поки ми налаштовували апаратуру. А я, сидячи в оточенні дитячих стільчиків, зошитів та яскравих плакатів, відчував себе неймовірно затишно, по-домашньому. Сама собою на обличчі з’являлася посмішка.

Складно буде описати цю «Сповідь», адже людина така – величезна. Душа, котра виховує в українських дітях українство, мужність та честь. Переконана ПЛАСТунка. Від самого серця. Від Бога.

Людина, котра, спостерігаючи темряву війни та зросійщеного невігластва, випромінює стільки світла, що зігріває всіх навколо. Вона бачить, розуміє та відчуває горе та біль, проте не поринає в них, не тоне, а навпаки, всім теплом своєї душі намагається його зменшити, замінити якомога більше темряви світлом. Світлом любові та турботи. Їй болить. Неймовірно болить кожен удар і зовнішніх  і внутрішніх ворогів. Але, розділяючи той біль своєї нації вона все одно продовжує випромінювати любов та світло.

Серце. Серце України. Материнське серце. Такі Матері, як Тетяна Кочергіна, не розуміють, що таке чужі діти. У неї всі діти свої. Українські. Вона велика мати. Величезна. І душа її, наче берегиня, прагне обійняти всю Україну, аби захистити, підтримати, розрадити кожного. Ця любов – її суть. Вона лікує чужий біль, забуваючи про власний. Саме таким людям ми спокійно можемо довіряти найдорожче – виховання та душі наших дітей.

Тетяна зачепила якісь струни в моїй душі. Вона нагадала, як треба любити – самовіддано, усім серцем. Нагадала, що кожен з нас – частинка майбутнього України і що тільки від нас залежить, яким воно буде. Вона стала для мене іскрою.

Після виходу перших програм Тернопільського циклу пролунав телефонний дзвінок. Відповівши на нього, я почув стривожений голос Тетяни:

– Не показуй мене. Не випускай програму.

– Ні!

– Будь ласка, не роби цього, адже ти напишеш правду.

– Так, напишу.

– Ти маєш мене почути – не показуй програму.

– Ні. Я покажу все, що побачив. Я не маю права не показати того, хто так свято та щиро любить нашу країну.

– Ти думаєш?

– Я знаю. Нас усіх не стане, якщо ми раптом опустимо руки і дозволимо собі здатися. Навколо забагато ворогів. Зовнішніх і внутрішніх. Наша сила в єдності. Ми повинні знати одне одного.

– Роби так, як хоче твоя душа!

– Такі як ти несуть нас до світла. Завдяки вам жива моя Нація.

– Я дуже поважала Олега. Це був справжній патріот і герой моєї країни.

– Дякую, рідна! Ми обов’язково повернемо його чесне ім’я і проведемо його в останній путь. Це питання честі.

– Думаєш все ж таки потрібно?

– Впевнений у цьому.

Ми попрощалися. Я ще довго дивився на метушливий Київ за вікном, згадуючи Кременець. Щось там є таке, що я відчув, проте ще не можу усвідомити і пояснити. Ірина Мельник. Віктор Панфілов. Андрій Біндас. Андрій Любунь. Наталя і Богдан Неділі. Володимир Буграк. Тетяна Кочергіна. Юрій Камаєв… І Почаївська святиня, котра все одно буде українською. З Божою допомогою.

Тетяна Кочергіна. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/XTi-W2h9xR4