Про співтовариство

У співтовариство запрошуються всі кому цікаві популярні розповіді про наукові та колонаукові теми.
Зокрема, замість булочки до кави, пропонуєм короткі розмови про сучасну фізику і не тільки.

Шукати в архіві

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Квантова кав"ярня

Lulu

Lulu

Ракети (і люди)

           Еволюція живих істот (і організму людини зокрема) то такий повільний і непомітний процес, що про нього не люблять говорити. І взагалі підозрюють, що то брехня. Але ж можна навести приклади швидших еволюцій, які у всіх на виду. Тепер таке: відкриваєш десь новинну стрічку, а "героями" доброї половини новин є дрони і ракети. Звідки впала ця напасть, яка італійською лагідно зветься "веретенце"?
           Як грип і короновірус, папір і зубну щітку, компас і вітрило, порох і повітряного змія, ракети людству подарував Китай. Традиційно вже, це відбулося задовго до припливу туди західних інвестицій.



            Своїми ракетами китайці влаштовували дивовижні або жахливі видовища, пізніше названі феєрверками, залежно від того, чи призначалися ці видовища для друзів, чи ворогів. Хоча ідея транспорту на ракетній тязі теж родом з Китаю, але, як тепер кажуть, "не пішло". Надійніше тоді було кіньми. Тому на століття вперед ракети загрузли у сфері візуального шоу. І так було до першого суто бойового застосування.
            Не відомо, яка була дальність, яку тоді використовували боєголовку, але саме ракетами індуси у 1780-х роках атакували війська Британської Ост-Індійської компанії у колоніальних війнах за індійське князівство Майсур. Рокова помилка! Тямковиті англійці все схоплювали на льоту. І вже у 1805 році бойові твердопаливні ракети поповнили арсенал Британської корони на постійній основі. Наступного ж року той азійський жах полетів на голови їх одвічних противників - французів, у 1812 році - американців, у 1813 - на німців.
            Відтоді і триває млява еволюція ракет у рамках призначення: зменшувати густоту ворогів на полі бою. За винятком паузи, коли недовго-тріумфально царювала логічна асоціація "ракети-космос".



Вектор еволюції бойових ракет, наче олімпійський девіз, не змінювався: більше, дальше, точніше. Так і було б далі, якби не синтез ординського і ленінського світобачення у чиємусь світлому бункерному розумі, що обрав собі у  персональні вороги залізничні вокзали, меблеві фабрики, панельні багатоповерхівки і універсами.   Крокування у напрямі того вектору призвело до абсурдної досконалості принаймні за однією ознакою, коли вже дальше нема куди (але то тимчасово, поки людство безвилазно сидить на своїй планеті).           



             Багатьом подобається запускати ракети, але мало подобається самому бути змішаному з чорноземом чужими ракетами. Так і з'явилися особливі ракети, метою яких було поцілити ворожі ракети, викликаючи у місці зустрічі ефект взаємної матеріальної анігіляції (що втім не заважає фінансовій суперпозиції).



             Не диво, що бойові ракети задали напрям еволюції і масштаб розвитку ракет ПРО, тож на кожну орбітальну ракету вже є своя орбітальна протиракетна ракета. Так би мовити, вдаримо абсурдом по абсурду. Навіть не знаю, чи варто міняти цю парадигму для свого еволюційного прогнозу.
             Тож тепер напрошується такий варіант, коли на підльоті до зони дії ворожої ПРО у череві бойової ракети відкривається потайний лючок, звідки вилітає ескорт протипротиракетних ракет, які за потреби готові поцілити ворожі протиракетні ракети аби ті не заважали летіти материнській ракеті, куди ведуть її електронні мозги. Нашим ракетним спеціалістам за ідею можна не дякувати :))  Ординсько-ісламським, слава аллаху, клепка не дасть того зрозуміти.
            Власне все... Нема чого довго розмазувати дискурс по тарілці і тринькати електроенергію. У наші-то спартансько-непрості часи.
3

Lulu

Lulu

Неевклідові паралелі - два.

Крила, ріг і голова...

             Не менше ніж пегас, популярні у сучасних культурах такі постаті стародавньо-міфічного виродко-звіринця, як одноріг -- теж коник але з гострим довгим шипом на лобі







а також грифон -- потворка із головою і передом, схожим на дикого птаха або дракона, і задом від лева.





              Відмінність від крилатого жеребчика цих двох монстрів полягає в тому, що вони не вважаються чистим плодом еллінського культурного натхнення, бо прихильність до аналогічних істот (хай і не зовсім подібних) спостерігають у культурних традиціях Вавилону, Єгипту, Ассирії і навіть Індії. Більше того, деякі греки вустами пером своїх письменників Арістея, Есхіла і Геродота навіть визнали за грифоном -- та невже!!! -- СКІФСЬКЕ походження shock Ніби саме ці звірі стережуть входи до гірських копалень, де скіфи добувають своє золото (агов, чекайте, так золото же ж грецьке shock ). До речі, про які саме гори у серці Азії йшлося, точно невідомо, тож на роль згаданих гір нині "приміряють" все від Кавказу до Уралу і навіть Алтай shock Є ще Памір і Тібет, але популярність цих гірських систем у геологічній свідомості освічених греків була чомусь вкрай низькою, якщо не нульовою.
              Враховуючи таку видатну роль цих кицько-птахів у скіфському житті, не дивно, що вони неодноразово були зафіксовані скіфами у жовтому металі, що за пропозицією Дмітрія Мєндєлєєва на письмі виглядає як Au. З цих "картин" (як і з центральної нижньої "картини" на знаменитій пекторалі) видно, що історично у скіфських грифонів якось не складалися відносини із козлами, конями та іншими копитними, через що останні завжди бували жорстоко покусаними і пошматованими.







            Однорогів античні автори практично одностайно вважали реальними тваринами, з якими просто рідко кому вдається здибатися. Себто їх ніхто не бачив, але вони є, і реальніші навіть за цвіт папороті!  lol
            Така вперта впевненість стародавнього люду могла мати своїм джерелом якісь відголоски ще раніших усних переказів, що естафетою прийшли від їхніх печерних предків, які могли застати чи навіть полювати на цілком реальних Elasmotherium sibericum. То є підтверджений вид доісторичних носорогів, що жили в Азії і вимерли, як виявилося, досить пізно -- десь після 37000 року до н. е.



              Крім того, джерелом уявлень про однорогів могли бути і цілком реальні генетичні відхилення, одне з яких, зафіксоване недавно, відоме, як одноріг з Тоскани. Ось таке симпатичне оленятко.



               Як би там не було, але й цих двох тварюк грецька культура цілком могла запозичити собі з кам'яних послань давньої Хеттії -- країни, яку варвари-ахейці почали потроху захоплювати ще з кінця 13 ст. до н. е. По-перше, вже у попередньому нарисі можна було бачити разом з грифоном хеттського пегаса, що за сумісництвом був нібито і однорогом із крученим бичачим рогом.



Проте хеттам були чимось дорогі і звичайні, безкрилі однороги, цілий табун яких згодом перескочив у сучасну геральдику. Чи треба писати за ліком 1-ша ліворуч картинка? -- нижче всі три вони несуть у собі зразки, які теоретично могли бути успадковані пізнішими культурами.

  
           Чи не того крилатого лева привели із собою згадані Гомером малоазійські (в)енети та й посадили собі прямо у герб міста Венеції?




              А крилатих ангелів, гадаєте, придумали іудаїзм чи християнство? Іслам чи сам Бог задовго до створення світу? Хто б із смертних не спромігся на такий винахід вивих думки, у нього і для янголів, і для різного роду амурчиків, і для Дедалового Ікара, і богині Ніки -- для всієї відомої крилатої братії був готовий прототип, який на розсуд майбутнім дизайнерам і фантазерам представили на своїх кам'яних "картинах" хетти. Вони на другому місці, після Всевишнього звісно lol



               Все якось збігається до купи. Маю на увазі підпертий ангельськими кулачиськами місячно-солярний знак, що вже траплявся нам на гербі Монголії. Коли почилу у бозі Хеттію добряче забули, саме така конфігурація Сонця і півмісяця стала поширеним символом на прапорах і гербах регіонів і країн, що зазнали... індійського культурного впливу. Хоча відомі трактування цих символів через уявлення про "місячну" і "сонячну" династії арійського народу. З розвитком індуїзму та буддизму з'явилися додаткові значення наведеної символіки.

               А візьмімо просто сонечко! Тут навіть вогне- і сонцепоклонникам хеттам буде, мабуть, відмовлено у першості формування знаку солярного кола у вогняній "гриві". Мабуть все ж у цінності і неперевершеному значенні для власного життя нашого палкого світоча людство переконалося задовго до набуття умінь писати / читати чи щось там вишкрябувати на вапняку. Відзначу просто, що хетти тут не перші,


 
ну, а поки є ще порох у порохівницях, і ягоди в ягодицях запаси водню у нашої зірки, сучасні слов'яни (і не тільки) будуть далеко не останніми, хто попри численні ірраціональні нашарування береже і демонструє на своїх гербах і прапорах, відмічених печаткою Ярила, ясне усвідомлення практичної і непрактичної цінності нашого природного термоядерного реактора. Єдиний містично-релігійний культ, якому можна знайти розуміння і виправдання, навіть не приймаючи його. Єдиний, як я гадаю, адекватний культ, за який людству! ніколи! не! буде! соромно! Більшість інших культів, вигаданих людьми, не варті навіть найменшого протуберанця чи плямки "на поверхні" цієї розжареної газової кулі lol, яка навіть не підозрює, що вона -- НАША! lollol




Лик Сонця на стіні Кам'янець-Подільського замку

Ех-ех... Невідомо їм, звідки...          unsmile





              lol А вас непокоїть психічне здоров'я фантазерів хеттських потвор? От і я скажу те саме, шо вище, тільки стосовно нашої теми. Спитати б, звідки у сучасного просвітленого людства така пристрасть до різних ірраціональних дійств: тут і кельтський (нібито) геловін, тут і слов'янські (нібито) народні гуляння типу свята Маланки, всі ці переодяганки, лякачки до усрачки, весь цей театральний балаган в ім'я святої нечисті? Ортодоксальним християнством, між іншим, все це не сприймається за норму, і було, поки змога, жорстко гнаним, аж поки дехто гнучкомислячий не надумав це все адаптувати і очолити.



       boyanО соллє міо! Аби все було, як слід, до хеттського 8-променевого солярного символу, зара підберемо хеттську рогату потворку... Що ж, може і не точно така, але хай їй буде пробачено, адже тепер ми можемо заразом припустити, що і усмішка Джоконди теж має хеттське походження. Пожартував...


               Або ось ще, екстремальніший варіант.



             Майже впевнений, що у звіринцях давньої Хеттії, звідки колись придибало плем'я енетів (і нібито не рідний їм герой Еней), можна знайти чи не до всіх цих відповідні прототипи.
             Хоча звучали зауваження, що суспільство, поділене на зебілів і педіотів, є згубним середовищем для логіки, що не варто до нього із цим апелювати ітд ітп... Проте виборна статистика окрім 30 % + 16 % дає чималеньку "третю" групу, що дозволяє вважати надуманим згадане розділення, в яке я в принципі ніколи і не вірив. Тож на завершення випуску дозволю собі скористатися одним з арістотелевих інструментів. У формі запитання.
             Коли припустити, що кожен з розглянутих раніше символів має свій початок у Малоазійській Хеттії, яка  проіснувала від 1800-их до 1200 років до н. е. (і це тільки у формі сильної централізованої спадкової монархії), а згодом все це стадо пегасів, однорогів, грифонів, солярні кола, свастики і т.п. поширюється на великі простори не тільки Європи (тут ясно: греки, римляни -- потужні "ретранслятори" у культурній естафеті, а ще були енети, кельти, про яких ми знаємо менше), але й Азії, як раз до меж, що збігаються із скіфським культурним впливом, то питається, хто такі є скіфи? Хто в азійському регіоні був мобільнішим за скіфів? І найголовніше, а хто є хетти?
             Відповідь на останнє питання пошукаємо у наступному випуску, причому винятково на старо- і новохеттських кам'яних різьблених "посланнях".
9

Lulu

Lulu

Негеометричні паралелі - раз. Пегас!

             Наступний цикл заміток повинен би і далі мати кочуючу назву "Шляхи слов'ян. Продовження" із змінним номером. Хоча немає підстав називати так матеріал, де явно не згадуються слов'яни, проте його ідея, знову ж таки -- звернути увагу на зв'язки між певними культурними традиціями, явищами і місцями, що розглядаються як "батьківщина" слов'янського етносу (насамперед, це Мала Азія і давно не існуюча на цій території держава давніх хеттів) або місцями їхніх міграцій і формування.
             Якби оголосили конкурс на влучний синонім до поняття людської душі, то моїм варіантом було б "МАЛО". Бо що б не було дано цій завидющій сутності, все мигцем кане у її чорній пащі, а вже наступної миті вона чогось хоче... вже не такого. "Я мислю отже існую" актуальне для людини. Коли ж замінити "мислю" на "бажаю", то вислів буде стосуватися людської душі. Бажати -- ось атрибут душі та єдиний спосіб її існування. Це все до того, що я вже ніби багато нашкрябав і наче напіввідкрив цю тему у кількох блоках. Проте як втримати те, що ллється через край?



           Коли людська душа у симбіозі з іншою підкореною душею навчилася переміщатися наввипередки з вітром, то їй закортіло... переміщатися ще швидше.



Коли ж через технічний прогрес і всепроникний консьюмеризм нечисленні кінські стайні майже спорожніли, деякі пересичені інтелекти утвердили ідеал: подорожувати найліпше було б зі швидкістю думки umnik



Егеж, дурний думкою багатіє думки матеріальні тобто uhmylka А що маємо у великій кількості, так би мовити, те і слід застосовувати, і з того тішитися, коли вже не вистачає хисту на щось "твердіше" і відчутніше.





          Добре, що коти Шрьодінгера досі живі і переміщаються на своїх чотирьох разом з усіма своїми блохами. Добре, що не всі подібні бажання нині доступні людській душі. Можна далі їх, любих, плекати. Бо інакше було б невідомо, чого б такого ЩЕ можна бажати. І душа, мабуть би, впершись рогом в одну з кам'яних стін тісного бажаннєвого льоха, луснула би, розпавшись на кванти.

          Гаразд, преамбула вже надала достатнього імпульсу, вказала вектор нашого викладу і обґрунтувала місце розміщення цієї побрехеньки. Тож повернімося до крилатої кобилки.

До речі, на відміну від "півня" з"куркою" "кінь" і "кобила" - однокорінні слова!
Хоча і не всяк проведе необхідні перетворення і вхопить за хвоста
цю підковану очевидність.

 

              Кажуть, коріння стійкої моди на цю генно-модифіковану потвору у логотипах фірм, торгових марок, готелів, у державних, місцевих і фамільних гербах, сягає сивої давнини. Під "сивою давниною" пересічна думка у цьому разі розуміє еллінський билинний жанр. Нібито народилося це міфічне лоша з тіла медузи Горгони, або з її крові, коли дехто на ім'я Персей відрубав медузі голову (не вивернуло там часом якого естета huhчерез таку правдоподібну фізичну картину?  nini годі ж бо!  lol хіба був хтось культурнішим за греків з їхньою рабовласницькою демократією?).
             Система грецьких міфів була зцементована у творах Гомера і Гесіода. Щодо Гомера, то навіть античні уми були понадміру скуйовджені, хто він, коли жив і чи існував взагалі. Вириваючи Гомера з пазурів ефемерності, греки все ж записали його собі у культуру 9 ст. до н. е. Тоді як Гесіод -- особа цілком історична. І жив у 8 ст. до н. е. А вже у байках александрійських поетів 3 ст. до н. е., пегас впевнено вважався улюбленцем муз. У Гаю Муз, вдаривши у скелю копитом, він вибив джерело натхнення.
             От з тої пори пегас і дарує натхнення поетам, художникам та іншим "творцям", котрим вдається його осідлати. Останнє, схоже, вдалося геральдистам двох специфічних і чимось подібних між собою азійських країн.



              Після того, як стало широко відомо про злочини  комуністичного режиму Орди російсько-радянського періоду проти мільйонів людей на підкорених землях, і жодна зірка з прапорів / гербів світу не злетіла, користуючись такою апріорною реабілітацією, Казахстан без жодних самогризот засвітив і собі  провідну зорю, що не дає заблукати у степах кочовим тюркським пегасикам - тулпарам. Вони тут, схоже, "два в одному" -- поєднують обов'язки також і однорогів (останніх обов'язково буде представлено у наступних замітках).
              Проте найбільшу кількість арійських символів на одному сучасному гербі вдалося зібрати... монголам. Від трипільських переплетених зміюк "Інь-Янь", яких з іншими фішками (зовсім нетутешнього походження, як побачимо пізніше) несе небом літучий жеребчик, і до характерного орнаменту, яким взято в круглу рамочку цей політ! Спостережливі люди подейкують, що наразі це єдиний у світі державний герб зі свастикою. Ось вона, незакомплексованість третьої сторони, що не морочить собі голови арифметичними порівняннями кількостей жертв "німецького" хреста і "комуністичної" пентаґрами.




             Між свастикою на сучасному гербі держави у серці Азії і оцим культовим предметом, який знайшли у серці давньої Хеттії, на 30 км північніше від її колишньої столиці Хатусси (у місці, що нині зветься Алакагююк),


або свастикою на ось цій дошумерській керамічній мисці,


або численними матеріалізованими варіантами слов'янських 4-8 променевих коловратів, або кельтськими свастичними орнаментами пролягли не тільки тисячі кілометрів, а ще й період до 4...5 тисяч років, протягом яких ніхто не додумався забороняти цей символ, якщо не рахувати вбивчо-бісове тавро, пожиттєво накладене на свастику Нюрнберзьким трибуналом. От і для тверезого монгольського глузду ножик, схоже, лишається просто ножиком. Ножем протягом довгої історії його застосування часто штрикали між ребра у темних під'їздах і на відкритих площах, та не менш часто проводили і рятівні хірургічні операції, а у більшості випадків просто нарізали батони чи огірочки... Залежить же ж, хто застосовує. І хто зна, чи було б добре, якби після вбивства сенаторами божественного Юлія Цезаря ножі заборонили для всіх майбутніх поколінь римлян... Гаразд, головне не дати ліричному відступу перерости, власне, зміст замітки. 



             Лишається достеменно невідомим, як до того поставилися коні, а стародавній світ сповна оцінив потугу, силу і швидкість, які людина отримала від залучення коня у транспортну галузь народного господарства. Це трапилося, як гадають, у ІІІ тис. до н. е. Тож не дивно, що чиясь вдячна уява наділила його білою мастю, розлогими крилами, звеличуючи до символу неба, символу шляхетності і краси, наділяючи чарами, що долають всі земні перепони. Хоча чому ні? Саме такою і могла уявлятися людиною ВДЯЧНІСТЬ коневі за нелегку працю та й, чи не в першу чергу, вдячність собі, коханій, за свої не марні старання.
             Перші приручені коні були не набагато більші за поні. Вони не могли тримати вагу дорослої (часто озброєної) людини. Тому протягом відносно довгого часу селекції крупніших порід використовували коней винятково запряженими у колісницях. І то не по одному, а по парі чи більше особин. Ще у часи Тутанхамона (2-га половина 14-го ст. до н. е.) навряд чи кому збігла би на ум ідея приладнати до конячої спини крила. Тіснота у товаристві запряжених сусідів просто-напросто не дозволила би розправити ті крила. Очевидно, що образ пегаса, що самотньо лине небом,



був осяжний для логіки, зрозумілий із практики та й у пригоді міг бути лише... ВЕРШНИКАМ!
               З історії війська відомо, що перші загони озброєних кінних воїнів з'явилися не раніш, як у 9 ст. до н. е. в Ассирії. Чи ж випадково саме ассирійці вважаються піонерами кавалерії у сучасному розумінні цієї справи? Про це слід судити, обов'язково звертаючись до зображень крилатого коня на кам'яних барельєфах, залишених майстрами пізньохеттських царств. І подібні до хеттських трохи охайніші ассирійські барельєфи не мають збивати нас з пантелику! Як відомо, після падіння централізованої Хеттської держави на початку 12 ст. до н. е. під ударами "народів моря" (греків-ахейців та фригійців із заходу,


касків-вірменів -- зі сходу), а також Ассирії - з південного сходу, ще два-три наступні століття відбувалися міграційні переміщення народів хеттської імперії на схід і південь подекуди із утворенням нетривалих держав, таких як Табал або Камману, населення яких вважало себе хеттами і використовувало хеттське (лувійське) письмо.



              Ассирія стала старим-новим суперником новохеттських царств, сила яких була лиш тінню колишньої хеттської потуги. Ці нещасні "уламки" царства Хатті могли собі дозволити існувати лише у періоди, коли патологічно войовнича Ассирія відволікалася на інших сусідів або на свої політико-економічні проблеми. Через що часом заради життя вони охоче визнавали зверхність Ассирії, а за зручних нагод так само легко здобували кілька вдихів державної незалежності. Крім того, вже настав час і активного протистояння Ассирії із ірано аріяномовними кімерійцями, які не знати де тільки й взялися на північних кордонах Ассирії. Та й скіфи, зазначимо, гуляли щось дууууже далеченько від своєї наддніпрянської квартири. В той же час вони були в дууууже неочікуваному місці відносно своєї гаданої алтайсько-казахстанської "батьківщини"...



               Отак от на знаменному дев'ятому (ДОнашенському) столітті наче клином зійшлися ассирійці і кімерійці, невдахи-хетти і варвари-греки, революційна новація від невідомих перших кавалеристів, її образне опрацювання у нестямно захоплених умах - крилатий пегас, ну і пильні погляди всюдисущих грецьких гомерів. Тому-то тут і дозволяється сумніватися в тім, хто ж запровадив, а хто (і у кого) запозичив спосіб пересуватися верхи на конях. Хто вигадав того копито-крилого гібрида, а хто змавпував...


Барельєф новохеттського стилю. Знайдено у селищі Tell Halaf, Північ Сирії. Датовано 10-9 ст. до н. е. На той час місто називалося Guzana і входило до складу арамейського царства Bit-Bahiani, яке наприкінці 9-го ст. було інкорпороване до Ассирійської імперії. Першовідкривач німецький дипломат Макс фон Опенгейм. 1911 р.

             Але ж історію творить той, хто її записує, інші ж -- "пролітають", як фанера над Парижем як іраномовні кочові народи -- над Кавказом і повз Каспіське море. Тому-то перші у світі вершники - ассирійці, а скіфський пегас заскочив у курган Куль-Оба з грецького Херсонеса, тут, неподалік. Або навіть, - що йому, крилатому, важко? - "пряміком" з Афін... аге ж...


4

Lulu

Lulu

Шляхи слов'ян (європейські блок-пости)

            Стан знань у сфері походження слов'ян, відображений у раніших нарисах:
1) Шляхи слов'ян
2) Шляхи слов'ян (Продовження)
3) Шляхи слов'ян (азійські магістралі)

призвів з часом до дивної необхідності розглядати та "вимірювати" роль у етногенезі слов'ян якихось азійських зайд - скіфів, тому ось...

            Палеогенетики невтомно міркують над градієнтами предкових гаплогруп у скіфів у напрямі від Карпат до Алтая. Після перших їхніх досліджень одразу з'явився поділ на західних і східних скіфів. Археологи вкотре пригадують про зображення символів засіяного поля, свастики, інь-янь та інших трипільських штучок на старовинній китайській кераміці культури Яншао. Чого тільки не тулять у скіфський контекст. Ну, а рідкісні завсідники аналітико-фентезійних кафешок міркують ще й про те, що коли хтось виганяє когось з обжитих місць, хай скоро сам буде готовий зібрати манатки. Степ може прийти і до нього, і по нього.



            Якось так склалося, судячи з усього, багато люду пройшло через степ. І його нащадки знають ЦЕ саме як С Т Е П . Так звучить це поняття деякими мовами Індії, Непалу і Бангладешу, абсолютною більшістю європейських мов (включно із такими НЕіндоєвропейськими мовами, як  угорська і естонська)... Мови народів Африки, Азії, Австралії й Океанії що сприйняли це поняття від своїх колонізаторів, коректно не згадуємо... Передмова для розгону, ну а далі...

              Чергова байка про азійських степовиків... Спитали одного купця, що був "джерелом" Геродота про землі Подніпров'я: як йому вдавалося порозумітися зі скіфами. "Дуже легко, - була відповідь, - скіфи мають у своєму середовищі перекладачів сімома мовами". І ця розмова відбулася не пізніше 445-444 р. до н. е., отже характеризує скіфів задовго до пізнього (Кримського) періоду із його нібито тотальною еллінізацією.
              Ех-ех, кочові "іраномовні" племена... Ми почули науку, однак ми і разу не чули скіфів. А між тим, іраномовні скіфи-кочовики стали на довгі століття торговими посередниками між хто-зна-якою-мовними скіфами-орачами-землеробами та базованими у таврійських колоніях грекомовними гендлярами. Це не заважає певним дослідникам говорити про скіфське "іго", пограбування природних ресурсів землеробів і скотарів лісостепу і лісу, накладання непосильної данини... При цьому найвитонченніші, найпрестижніші зразки зброї, речей небуденного вжитку та прикрас із золота/срібла, як нам кажуть, грецьких майстрів, у якості оплати за хліб та продукти тваринництва осідали у скіфських олігархів. І були вони тим степовим естетам такі дорогі, що зрештою забиралися ними у кращий світ.



              Особливий - СКІФСЬКИЙ звірячий стиль у мистецтві... Чи не дивно: з того, що бачать у "зображеному" на речах "скіфського золота", видобутого з курганів та могил, судять про життя скіфів? Коли насправді то ж золото ніби грецьке, то ж зразки майстрів грецьких. То ж плата за збіжжя! Чи не наступає хтось на горло власній пісні? Хіба переймалися висококультурні елліни нікчемним життям варварів аж настільки, щоби карбувати його у металі? А може, золото справді скіфське? У тому плані, що метал, за хліб отриманий від греків, перетворено на виріб... скіфами? То й знов питання купа питань: що ж то за небачений досі кочовий мистецький геній?! Чи диміли труби над ювелірно-металургійними повстяними кібітками на возах? Чи все "золото скіфів" то є вироби спритних єврейських ювілірів Одеси, які вони не встигли продати Лувру слідом за тіарою царя Сайтафарна? А якщо греки цілеспрямовано розвивали скіфську тематику у ювелірному мистецтві, то це як? Висококласні золотих справ корифеї Еллади були удостоєні честі відливати свої шедеври на замовлення скіфських дизайнерів? Тоді хто де є на осі варварство-культура? Чи краще накинути на свої фантазії гамівну вуздечку? Сказано в офіційних підручниках історії "кочовий" - значить, кочовий, крапка!
              Ще трохи характеристик КОЧОВОГО ІРАНОМОВНОГО народу? Поїхали...
              Вважається, що скіфи не мали писемності. От тільки в "Історії Персії" Ктесія Кнідського повідомляється про "гнівне" листування царя Скіфарба і перського царя Дарайявагауша, краще відомого під грецькою кличкою Дарій Перший. Хоча в освоєному історично-літературному масиві скіфи і греки здаються нерозлийвода, як полярний ведмідь і тюлень, але листувалися вищезгадані персонажі певно що не грецькою - мовою запеклого ворога Персії...



              В античній грецькій мові побутував вираз "налити по-скіфськи". Це означало, налити вино у тому стані, як воно вибродило, не розбавляючи його водою. Паралельно із назвою (нині Чорного) моря Понт Евксинський (дослівно - Гостинне море) греки вживали назву Понт Скіфський. А вражаючий багатьох (і новаторський тоді) елемент військової тактики, коли скіфи під час своїх блискавично-оманливих відступів, обернувшись назад на майже 180 градусів, не тримаючи віжки, на повному скаку коня стріляли з лука у ворогів, яким здавалося, що вони переслідують скіфів, було названо "скіфський постріл". Красномовні реверанси з огляду на притаманну грекам рису зверхнього ставлення до народів, що стояли нижче у розвитку, аніж самі греки.


              Наступний фрагмент для тих, хто вільний сприймати і обговорювати будь-які теми. Гіпертонікам, дітям, інфантильним, емоційно вразливим, прихильникам "позитиву" тощо бажано, не заглиблюючись, тягти вниз до тексту у звичному ч/б форматі.

              На відміну від висококультурних еллінів, що просто стинали голови захопленим ворогам, скіфи часто знімали скальпи з відрубаних голів (головний закид у варварстві з боку греків!). Висушені скальпи вони зв'язували мотузочкою, яку продівали у отвір спеціальнго дзвоноподібного ковпака (або футляра іншої форми) і вішали вдома чи на збруї коня. Інших медалей тоді ще просто не придумали.



              Крім того, голови, зітнуті скіфським воїном у бою, підлягали суворому персональному обліку, оскільки були звітним матеріалом перед воєначальниками і впливали на отриману частку військових трофеїв.



              Буття-таки визначає свідомість. Якщо для скіфа освіжування туші бика чи барана буденне заняття, то коли йдеться про шкуру вбитих ворогів, чого ж пропадати добру - вона часто теж знімалася і після звичайної обробки використовувалася для пошиття одягу.
              Суха практичність скіфів контрастує із романтичністю кельтів. Чим більш вправним, знатним, заможним був представник ворогів, з яким кельту випала нагода вступити у двобій і перемогти, тим із вищою імовірністю його голова буде відтята, муміфікована якимсь засобом на основі кедрової олії і трав, і повішена перед входом у хату, або ж навіть схована глибоко у її надрах немов священна сімейна реліквія. І коли б ви потрапили у якості гостя до такого кельта, то після щедрого обіду із вином, музикою і веселощами, коли він вже вбачає у вашій особі чи не рідного брата, і готовий поділитися найпотаємнішим і сокровенним, то у слушний момент він обов'язково дістане свій "сувенір", і, тримаючи за волосся, пошепки, урочисто-відсторонено розповість вам про кожну деталь того бою, про обопільне завзяття, що гойдало шальки фортуни то в один, то в другий бік, про рани, про вичерпання і знесилення, зрештою, про свою геройську перемогу над противником, до якого немає і тіні зневаги, натомість є чи не надприродне схиляння і респект. І якщо при цьому ви, замість смакування екзистенційними моментами життя і смерті, замість подивування цій матеріалізованій сторінці славної біографії воїна і вірного сина кельтського народу, як той римлянин Посидоній, тікатимете у ліс, тамуючи блювотні пориви, то для кельта це буде просто неподобством, піком нерозуміння і образи.
               Ну, а у нас, сучасних, звісно вже інші практицизм, естетика і романтика, і нічого не лишається, як вважати все викладене за прояви варварства і військові злочини.
 
              У питанні грецьке versus скіфське, цікаво згадати і таке. Відкриті археологами десь у 1830 р. руїни Неаполя (що зараз у межах міста Симферополя) довгі десятиліття вважалися руїнами грецького міста, поки мало-по-малу не постало розуміння, що 22-гектарний Неаполь Кримський - столиця Малої Скіфії і був збудований... скіфами у 4-3 ст. до н.е.



І це лиш одне з численних міст (городищ) і селищ, побудованих... кочовим народом, що зводив свої шедеври аскетичного урбанізму - увага! - із фортецями-акрополями та захисними мурами товщиною 2, висотою 5 - 20 метрів, із покритими черепицею двоповерховими житловими будинками аристократів із цегли-сирцю, іноді із мавзолеєм (померлого царя Скілура), хижками-напівземлянками простолюду, громадськими будівлями з портиками і колонами, статуями божеств на площах, зерновими елеваторами у вигляді величезних кам'яних "глеків", поміщених під проїжджими частинами вулиць.



             Можна сказати, стандартна європейська столиця. Як Лютеція Париж, розбудований прогресивними римлянами, і лиш під кінець раннього середньовіччя (межа І і ІІ тисячоліть) перерослий за межу 30 Га. Тоді як городища-гіганти лісостепової зони початку скіфської доби (7-6 до н. е.) - Велике Ходосівське, Більське (гіпотетично ототожнюється із Гелоном), Каратульське за площею вимірювалися КІЛОгектарами, іноді у рази переплюнувши Рим часів імператора Авреліана (270–275 р.), що вміщався на 1400 Га.
             Номінально такі само кочові, племена майбутніх золотоординців ніколи не зводили жодних постійних, напівпостійних огороджень навколо своїх "станів", навіть навколо ставок верховних ханів. Лише руйнували. Не завдавали собі такого клопоту ні гуннські, ні аварські орди. Туркам-османам пощастило більше, ніж Аварському Каганату. Завоювати збудоване Римом, Візантією - це ДЕЩО. Це не зруйнуєш бравим кавалерійським наскоком. Вистачило снаги закріпитися і стати імперсько-паразитичною надбудовою над багатьма скореними народами, чиї вміння і забезпечили довге вируюче життя Османської імперії. Те саме справедливо щодо Хозарського каганату, але на іншій території і у скромніших масштабах.
              Чим же може пояснюватися все, зазначене вище щодо скіфів, як не високим ступенем еллінізації? Авжеж - зручно, зрозуміло... Природно! lol Раз греки писали про скіфів, а не навпаки, значить, вони і впливали. Щодо пізньоскіфського суспільства, то вважають, що воно практично злилося із грецьким світом. Коли Ольвія входила до складу Скіфії, у всіх таврійських грецьких містах-колоніях греки і скіфи жили впереміш і майже порівну. Авжеж, від шкіряних кібіток на возах - до міської інфраструктури і способу життя. Буденна річ -- такі метаморфози для азійських волоцюг, так? Хіба довго треба дозрівати для такої дурнички? А на ранніх етапах, до переселення скіфів у Таврію, ті далекі боспорські і херсонеські торгаші та ремісники, слід гадати, були геніями у дистанційно-телепатичній педагогіці... Ех, вічно хтось мріяв культурно повпливати на те перекотиполе. Близькосхідні ассирійці та мідяни навчили цих зайд "ішкузза" полюбити золото, запровадити деспотичне східно-монархічне управління державою. Стоячи на краєчку Єгипту, на березі Нілу вони підгледіли, як вирощувати збіжжя. Греки нав'язали добру половину богів, навчили всіх своїх мистецтв, торгувати, будувати міста... Було таке собі таємниче і знамените, як Атлантида місто Гелон площею на тисяч декілька Га у віддаленій від греків зоні мішаних лісів - його творців мабуть надихали довколишні угрофінські племена... Ну а золоті вироби царицям приуральських сарматів, казахських та сибірських "скіфів" (чи хто вони там були) мабуть доставлялися пряменько з Афін чартерними авіарейсами та мережею "Нової пошти".
              Таки витягли бідолах у люди... Якби не та всебічна педагогічно-цивілізаційна підтримка, спокійно раювали би і досі ті скіфи у степах. Дип-дип, чалап-чалап, -- щасливі, пасли б свій скот, вичиняли б шкури, пили б молоко та їли сир. А вечорами, відпочиваючи, у своїх казках домальовували би в уяві те, чого нема... Натомість, дідько, переламані об коліно грецького (м)учителя, вони воліли спізнати таїнства металургії заліза, впрягтися у землеробське каторжне рабство, жити у землянках, і ходити в золоті.


             lol "Золото й срібло забирають у людей пам'ять", - казав друг філософа Солона, знаний і шанований в Афінах (!) мудрець, скіф Анахарсіс. Згодом був скараний на смерть своїм братом, скіфським царем rose за те, що rose пропагував і намагався запровадити якийсь там грецький звичай чи обряд. Штришок до теми культурного впливу і "закон - для всіх закон". До речі, його ім'я у дослівному перекладі трактують як "непокараний" чи "невразливий"...
               Але ж і викохали на свою голову учнів! Грецькі колоністи 3-го століття до н.е., що вже зо три сотні років звикли вважати, що Крим їхній, раптом були змушені безпосередньо, тісно мати справу із велелюдним, добре озброєним, кочовим збродом, що мав... зрілу соціальну ієрархію і досконалу монархічну політсистему. Прототій, Мадій, Скіфарб, Марсагет, Іданфірс, Аріапейт, Таксакіс, Скопасіс, Атей, Скілур, Палак, Інісмей - ось відомі імена царів скіфів... Пантеон, у якому за ознаками спеціалізації або звучанням імен (Арей - бог війни) елліни запросто впізнали аналоги своїх богів-олімпійців, при тому, що ім'я скіфського бога Геракла звучало настільки близько, що взагалі не потребувало перекладу. А на чолі тої святої гвардії, вигаданої кочовим народом, була Табіті - богиня, що опікувалася... домашнім вогнищем, побутом, кулінарією... Міфологія з усною традицією збереження-передачі, що містила аж дві версії народження світу і скіфського народу: трійко божественних синів Агафірс, Гелон та Скіф мали батьком Геракла, а трійко божественних онуків Арпоксай, Ліпоксай, Колоксай мали батьком першу людину на землі - Таргітая. Останній був сином бога Папая (скіфського варіанта Зевса) і змієногої богині землі і води Апі, дочки ріки Данапріс (краще відомої нам під назвою Дніпро)...
             В обох легендах, доведених до відома Геродоту, є згадки про золото, причому на центральних місцях. Частково стає зрозумілою справжня пристрасть скіфів до цього металу. І походження її вгадується у колись осілому і зріло-цивілізованому способі життя, та аж ніяк не уявляється у логіці мандрів посушливими євразійськими степами. Вони не гірше пустель, де вартість склянки води або в'язанки дров може зростати до вартості всього золота світу.
             Важко сказати, хто здолав перську навалу, скіфи, що у десятки разів поступалися числом 700-тисячній армії Дарія, чи пекельне літо причорноморського степу, через який скіфська кіннота, немов миша кицьку, провела перське військо, заманивши аж у Полтавську область. А за спалений мегаполіс Гелон на зворотному шляху трохи притомлені і спраглі перси отримали такої прочуханки, після якої ціла генерація євразійських ворон до зими була забезпечена в'яленим падлом, і навіть пихаті еллінські нацисти сповнилися найглибшим респектом до переможців їхнього, тоді спільного, ворога.



              Так чи так, але після загибелі 90-річного царя Атея в історично першому македонському "нокауті" скіфів в далекому військовому поході, після падіння столиці у Нікополі, увалившись через Кримський перешийок, ці залишки знедолених-переможених ватаг, ці невдячні степові гопники ясно дали зрозуміти "вчителям", що подальше існування їх Боспорської колонії можливе лише на умовах вчасно сплаченої орендної плати. А Керкінітиду та інші поселення, особливо з морськими портами, будьте ласкаві, передайте скіфам. А у посередництві між заморськими купцями і придніпровським хлібом ви, греки - ланка вже зайва. Чи ж можна так чинити з учителями? Тільки допомога метрополії своїм кримським колоніям в організації жорсткого педагогічного втику у незабаром розпаленій війні (близько 113 р. до н.е) тимчасово розвіяла еллінський смуток. Регулярне військо під орудою полководця Діофанта змогло довести перевагу фахової тактики та дисципліни над числом та стихією, захопивши та знищивши скіфські міста, скасувавши данину та повернувши втрачені раніше грецькі поселення.       
             Для багатьох співвітчизників "іранське" походження давніх мешканців України є нездоланним більмом спотикання на траекторії їх власного бачення себе у рамках слов'янської ідентичності. А все чому? А все - через одне усталене звукове спотворення.
             Хто хоча б довідково зацікавиться історією цієї країни, виявить, що початок "появи" власне іранських племен на території, що тепер зветься Іраном, датується - увага! - 12-11-им століттям до н. е. Час великих заворушень, якими супроводжувався перехід від бронзи до заліза! Ну, і чергова таємничо-історична "поява" цілого народу, без документування, хто, коли і звідки. Поширення "іраномовних" триває до початку І тис. до н. е. Проходить нерівномірно. В деяких районах країни аж до 8 ст. до н. е. переважало старе неіраномовне населення. Хто ж то був?



             У наявності лише дуже архівні мапи. Але чи є підстави вважати, що тисячоліття з хвостиком змінило цей розклад?

Реконструйована зовнішність за черепом жінки, знайденої у передмісті Тегерана, близько 5000 р. до н. е.

Хуррити, урарти, субареї та інші кавказці, ассирійці, амореї, араби, акадці, вавилонці, еламіти та інші семіти... Проте з 8 ст. до н. е.,  переважну більшість вже складали "іранці", що стало підґрунтям до зародження нової держави - Персії. З цією ж добою, 8 ст. до,  пов'язане широке розповсюдження могил озброєних вершників... Проте це проникнення, як вважають, носило не завойовницький характер, а було змішанням з місцевим доіранським населенням. Отже можна здогадатися, кого ми бачимо у сучасних підданих Ірану.




             Сучасна назва "Іран" походить з авестійської "Airyаna", що утворене від самоназви індоіранців - "aіrya". Airyаna дослівно є прикметником "арійська" (країна). Вираз "airyanam dahyunam" (авест.) - "країна аріїв". Авестійська - найдавніша писемна (!) мова іранців, якою написане святе письмо зороастризму - Авеста. Ось ця основа - "Airyаna" незмінно мандрувала крізь віки і династії: Aryаnam Dahyunam трансформувалося в Aryаnam Xatram (Ар'янам Кшатрам - Арійське Царство ) за Ахеменідів, пізніше - у  Aіrynar або Aіrynahr (Ар'яншатр / Ар'яншар - те саме) за Аршакідів.
             Висловлювалися думки (і їх ніхто не пробував спростувати), що предками отих перших іраномовних племен були... скотарі Східної Європи, звідки частина з них переправилася через Кавказ і вздовж узбережжя Каспійського моря в Іран і Середню Азію. У рамках розселення аріїв з гаплогрупою R1a, що тривало протягом кількох тисячоліть перед тим.



             Знов-таки, здавалося б, цілком виважене, переконливе концептуальне твердження, а таїть у собі свою протилежність - кляте питання! Це ж виходить, "іранці" вийшли з території України (чи Сх. Європи), щоб звільнити місце для приходу тих самих "іранців" (вже скіфів, - себе самих!) багатьма століттями пізніше? Це ж тоді виходить, спочатку на місці України був Іран? shock Це ж тоді буде ніби й не нашестя зі сходу, а повернення після прогулянки додому...
             А де ж на мапі вище індоєвропейська Хеттія, для якої державність беззаперечно доведена з 1800-х років? А що робити із дрейфом Новохеттських мікроцарств з Центральної Анатолії на схід-південь, що відбувався у цей же час - після Троянської поразки? Прокляття процесійного мислення! А хто здатен вбити гадку, що нагло проривається крізь чиюсь неупереджену стриманість? Гадку про те, що якісь гілки аiryаn'ського племені з країни Пала пройшли транзитом, не осівши, не змішавшись, віддалилися, аж поки Великий Скіфський Степ не присвоїв їх собі? І що у цьому є неприродного, незбутнього? Адже на якихось підставах з'являються і такі мапи.

Мапа, що використовувалася у контексті походження хорватів

             Хід повільної масштабної міграції, що тривала тисячоліття, відстежується за топонімікою, за археологічними знахідками, зокрема за генетичним матеріалом знайдених решток, за культурною належністю знайдених речей. Але ж хіба диво, що якісь племена під проводом своїх Енеїв прошмигнуть за 2-3 століття супроти домінуючого напряму міграції? Хоча дані одного вірменського історика часів царя Аршака 1-го показують, що у зовсім неісторичний спосіб цьому племені прошмигнути таки й не вдалося (згадка про країну Вананд). Але припустімо, пройшли, не лишивши жодних  культурних / генетичних слідів по собі, але увібравши все найпрогресивніше, чим відрізнялися зустрічні народи? Так замикається траекторія умоглядних блукань чергове коло питань без відповідей.
             Варто відзначити спільну рису скіфів і кельтів: ті і другі легко, не буде перебільшенням казати - майже охоче йшли на змішання і самоасиміляцію у тих народах, з якими близько жили. Відомими продуктами ірано => слов'янського етногенезу нині вважаються племена антів, у(г)личів, сіверян, білих хорватів.
             Отже вчімося правильно казати: Україну населяли іраномовні кочові племена ар'яномовні мобільно-активні землероби. Через їхній стосунок до формування мов (а іранізмів, особливо топонімів, предостатньо не лише в українській мові, а й є загальнослов'янські) ми і користуємося нині однією із найстаріших мов у світі. Невеличкий витяг авестійсько-українського словничка нижче:

анья - інший
асті - кістка (схоже на "остов")
атар - вогонь (схоже на "ватра")

бага - Бог
бара - нести (схоже на "беру" і англ. bear )
бойврат - битва
брата - брат
бу - бути
буд - будити
будра - бадьорий

ва - вас
вак - голос, розмова (схоже на "звук", "вокал", "воркування")
варса - волосся (схоже на ворс)
васрі - весна
вата - вітер
вібрт - відділення (схоже на "вибір")
від - видіти
врк - волокти (р -> л)
вехрка - вовк (р -> л -> в)

гав - корова (схоже на "говядина")

да - давати
дайва - демон (схоже на "диво")
дам, демана - дім
дарга - довгий (р -> л -> в)
даса - десять
дата - дане, закон (схоже на "дати")
датар - той, що дає, творець
джива - живий
два - два
дер - дерти
друдж - брехати (д -> б)
дью - небо (схоже на день)

задо - сідниці, зад
зв - звати
зім - зима
зем - земля
зн - знати
зр - злитися (р -> л)
і - йти
ім - тримати (схоже на рос. імєть; укр. йму - беру, маю)
ката - кімната, хижа, комора (хата)
карана - край (схоже на "країна")
куда - де (схоже на куди)
кута - куди
кхру - кров

мана - мене
марта - смертний
масі - великий (схоже на "масивний" і шотл. Mac' у прізвищах)
матар, мата -  мати, мама
мітра - мир
мр - помирати
нао - нас
набо - небо
ну - ось, зараз (схоже на "ну")

пад - падати
пана - пан
паойрья - перший
пара - перед
пасу - худоба (схоже на "пасти")
пат - шлях (схоже на "путь" і англ. path)
патра - наглядати, стерегти (схоже на "патронаж")
пача - варити (схоже на "піч")
перса - просити, питати
пі - пити

рада - опікун (ясно, що то є "дати раду")
рай - сяйво, блиск (схоже на "рай" і англ. "ray")

сад - сидіти (схоже на садовити, саджати)
сагаріс - сокира
сата - сто
сва - свій
спа - собака
спака - собачий
спента - святий
ста - стояти
стр - стелити (р -> л; також схоже на "простирати")
сура - сильний (р -> л)

тап - гріти (схоже на "теплий")
тач - текти
ту - ти
трі - три
трітья - третій
трс - тремтіти (схоже на "труситися")

фрава - (р -> л) плавати
худао - благодійність (ху - хороший, дао - дане)
чатур - чотири
юн - юний
ясна - поклоніння (схоже на "ясність")



Цього субстрату вистачить не на одну мову

             У якийсь момент людству стало цікаво, чому саме "слов'яни"? Все "венеди", "венеди", і раптом, ні сіло ні впало (з космосу) - СЛОВ'ЯНИ... Звідки взялася ця самоназва? Отже на завершення внесу власні 3 копійки у це, більш ніж сторічне, розгадування етимології усталеного тепер етноніму слов'ян. Не перевіряв, чи хто де-небудь висловлював подібне раніше, всеодно, хай це побачать хоча б стіни цієї кав'ярні. Ну, а раптом  хто підкаже, що така версія теж мала місце, то хіба ж я не можу дійти до неї незалежно від інших? Таке буває...
             Як же ж з'явилося слов'янство? Звідки взялося на землях, раптово звільнених від сколотів-землеробів, та скіфів-орачів, ніби тих корова язиком злизала?



             Отак ще якесь одне-два століття тому вони є-є, орють-орють, з усім сколотським завзяттям, і раптом, ррраз... Родичі-сармати винищили, погнали в рабство в Угорщину? Та ніхто не повідомляв про жодні винищення, які б за масштабом тягнули на геноцид, хоч часи і були жорстокі. У Гамерицький край перша хвиля? До інків заробітчанами подалися, чи що? Як пояснити такий розрив?
             А може, жодних особливих змін і не відбулося? Скіфська військово-політична верхівка виявилася замкнутою у своїй Таврії, комунікація перервана через непрохідно-щільні сарматські лави. Радянський сою Скіфське консервативне начало усунуто, а відтак пішов зростати ідеологічний безлад, як і обіцяє 2-ий закон термодинаміки,  настав час новацій. Плюс ще зерно на античних ринках не витримувало конкуренції із дешевшим єгиптянським - хай живе Алєксандр зе Грейт (Македонський)! хоч жив і недовго Імпортне вино поступилося місцем власному мед-пиву. Одяг, прикраси стали скромнішими... Та й зодягати їх стали тепер тільки на якісь народні гуляння - свята історичних спогадів...



             Змінилися і назви: серед констант, що похитнулися, виявилася і мова. Численні сарматські племена (серед яких були ніхто інший, як білі хорвати, алани = ті самі булгари, роксолани, наприклад, - царські алани)  розмовляли іранською ар'янською, спотвореною у бік звичного для нас слов'янського модусу.
             Хай там як, святе місце пустим не буває. Сармати замінили Царських і кочових скіфів, аж якісь... "венеди" посіли землі сублімованих у вселенський етер сколотів-землеробів і орачів.. (м)угу... bye
             Засвоєння східними венедами крутого скіфського норову, що побутував протягом цілої епохи, демонстрація його в усій красі багатьом племенам, навіть імперіям, що намагалися стати на їхньому шляху, у Західній Європі призвели до потреби розрізняти східних (кровожерно-войовничих) венедів і західних (давно відомих своїм відносно лагідним норовом і цілком оРИМлених) венедів, прибулих після троянської війни шляхом Енея і близькими до нього шляхами (верхня мапа). Задовольнити цю потребу і був покликаний  термін "склаві", "склавіни", "с(к)ловени". Як показано у початковій частині цього циклу, історики і хроністи часто ставили на перше місце саме цей новоявлений термін, а потім давали пояснення, де зводили його до старого-знайомого "венеди".
             Хто може категорично стверджувати, що тодішні східні венеди не мали історичної пам'яті та історичної гордості за якийсь свій черговий "золотий вік" - кілька століть відносно спокійного, узвичаєного рільничо-землеробського життя? Тим більше, як показано угорі, вік і справді золотий. А черняхівська (постскіфська) культура ще якийсь час жила у селах і не знала взагалі, що таке укріплене поселення. Може через це гуннська орда і викликала всі ті хвилі міграцій (а точніше масових втеч від геноцидів), які згодом назвуть велике розселення слов'ян на Захід і Південь Європи 5-7 століть?
             Звісно письмо було не поширене серед східних венедів. Нібито не поширене. У білих хорватів поширене, в італо-адріатичних венетів поширене, навіть у готів, прийшлих


Письмо білих хорватів

Письмо європейських венетів

з балтійського острова, - поширене, і у деяких тюркомовних азіатів - поширене (!),  а іншим - зась кирили з мефодіями їм у поміч, най чекають. Але ж традицій усної передачі ніхто не скасовував. Тож можливо, що натхненні просвітницькими бесідами з носіями історичної пам'яті (саме 2-3 сотні років минуло - термін, замалий для вивітрювання пам'яті але достатній для героїзації, зміцніння пієтету, особливо на базі порівнянь "тоді <--> тепер"... і такими носіями пам'яті були не інститути історії, а крутіше - володарі живого слова, дідугани-волхви, як тут не згадати паралель із кельтськими друїдами) наші предки, аби гордо вип'ятити на щиті зв'язок із давніми сколотами, самі себе так і подавали :

             Ми - сколотські венеди!!!

             Не знаю, чи був у давнину такий, досить модерний, як здається, спосіб словотворення. Покладаюся на відкриття невідомих мені лінгвістів, що інтерпретували ім'я одного з царів Малої Скіфії таким чином: Скілур = Скіл + Ур = Сокіл Сяючий. А також на деякі, явно складені, слова з вищеподаного словничка. З чого випливає, що синтез нових слів з основ існуючих слів був, схоже, цілком прийнятним способом іранського аір'янського словотворення, тому...



             Тому, коли в ході вторинних чи третинних міграцій  населення  т. зв. "достовірно слов'янських" культур із зон гуннського погрому на захід-південь блок-пости племен Європейського союзу lol спиняли ці групи питанням "Ви хто?", то подальші балачки могли протікати десь у такому руслі:

- Венеди prostite
- foo"Венеди"...  Ви орда брехунів! devil Венеди на заході, у нас за спиною. І ми самі венеди. Тоді як ви ідете зі сходу...beat
- А ми сколото-венеди... smile
- Буууулл шіііііт!!! angry Тіки сколовенедів (чи як вас там) і не вистачало, матьївоіті, нам тут для повного щастя, холєра т(ч)єуншкая би вас взяла!!!hammer

- Сколоти-венеди! -  залунало з якогось часу на багатьох таких блок-постах.
- Сколото-вени? Сколото-ванди? Скла-вінди? - понеслося по всіх усюдах тисячоголосим телеграфом.

Коли ж через блокпости проходили "анти", то слід нагадати, що антами вони були лише у візантійських джерелах, для чиєї грекомовності невластивий звук "в". Себе ж вони подавали, як мінімум (сколотські) вант(д)и, а може і повним іменем "вандали".

                 Так отримала Європа слов'янський нібито "прихід" зі сходу і термін, якого потребувала. Ну, а далі вільне плавання усім охочим не розчути, перебрехати, покривляти, спотворити для зручної вимови...

Ск(о)ло(ти)вен(еди)и = Скловени
Ск(о)л(оти)аван(т)и = Склавани
Ск(о)л(оти)авін(д)и = Склавіни
С(кло)ло(ти)вен(еди)и = Словени

           * * * * * *
               Версія умоглядна. Але, гадаю, мій заміс дилетантизму, тупості і фантастичності цілком дотягує до тих точок зору, що виводять назву слов'ян від сучасного англійського слова "раб" slave, від того, що хтось там когось славив, був своєю людиною серед своїх, говорив словами тобто був грамотний lol на противагу німакам (тоді логічно геть усіх іноземців, припустимо, візантійців, наректи німцями, а не лиш одну певну націю) чи ще від бозна-якої чортівні. І саме тому ця версія, мені здається, теж має право на буття, як усі згадані.
9

Lulu

Lulu

Шляхи слов'ян (азійські магістралі)

              Розвиток продовження теми

              Тепер скіфи...
              Сьогодні для того, щоб людину записали у скіфи, потрібно зовсім небагато. Треба аби поховання з її рештками було виявлено десь у межах оранжевої плями нижчеподаної мапи і було датоване скіфською епохою. А усталена тріада речей (військова зброя+кінська збруя+цяцьки прикраси та предмети побуту), залишена небіжчику турботливими співвітчизниками для користування у кращому зі світів, містила на собі здоровенне волаюче тавро Made by Skythae. Час скіфам було відведено у 8...3 століттях до н.е. Майже повсюдно, за винятком Криму  (якого Кириму? - предки татарів тоді жили десь між Китаєм і Арктикою) Таврійського півострова, де і після 2 ст. до н.е. царство Малої Скіфії занепадало ще мінімум три сотні років, поки її охлялий напівтруп не розшматували одноплемінники Германаріха. У якості тавра для будь-якого дослідника виступає стійке та сильне враження, що покладені у поховання речі випущено одним і тим самим виробничим конвеєром, що забезпечив їм майже незмінну від часу і місця специфіку, упізнавану і давно асоційовану, саме зі скіфами. Отож коли це все збігається, шо тут далі думати, перед нами скіф.



            У 8-7 ст. до н. е. ніби з нізвідки вони матеріалізуються на величезній території між Дністром і Доном. Це їх називали ассирійці "ішкуза", тоді як самі себе тутешні скіфи звали словом "сколоти" (тільки мені вчувається якесь там знайоме відлуння?).



            "Прийшли десь зі сходу..." - ось так звучать найточніші відомості про походження скіфів.



             У тогочасній еллінській науці Азія починалася за річкою Дон Танаїс. А все відоме зло для всіх "варварсько-європейських" цивілізаційних розбудов приходило час  від часу з Азії. Проте серед всяких навал, нашесть і пошестей якось не прописалося, не прижилося в історії "скіфське нашестя" ба навіть "кімерійська навала", хоча за останніми водилося і грабунки, і інші лихі діяння. Тоді як скіфи не просто "прийшли", а позначили добрячий відтинок часу терміном "скіфська доба". І от знов... ну дуууже цікаво! Назвіть, які ж це пізніші, монголоїдні чи тюркські номади, відхопивши значний кусень Європи, так скоро переповнилися жагою зорати бодай маленького городика чи утнути яку іншу сізифову дурницю! Коли б на якійсь культурологічній конференції з вуст оратора злетіли слова "огузи-садівники" чи "гунни-землероби" чи "половці-орачі", то не один дрімаючий антрополог стрепенувся би зі свого високоінтелектуального напівсну: ШО?!!omg Проте саме такими були НАШІ таємничі азіати...



             "Вишенькою на торті" людожери у середній течії Борисфена... Ось таке розселення ери розквіту Великої Еллади, переказане Карамзіним, дійшло до наших шкільних підручників від античних казкарів, яких мали за істориків або географів. Найпомітнішого з них - Геродота Галікарнаського кликали батьком. Частина співвітчизників - Батьком Історії, інша частина - Батьком Брехні. За прикладом Скіфії, всю Західну Європу "батьки" звали Кельтикою, Африку - Лівією. До відома тим, хто замислюється, звідки взявся такий соціологічний параметр, як середня температура по лікарні. Сил нема на таке нехлюйство, що ще й тепер вводить в оману письменників та поетів!!!



             У чиї голови треба залізти, щоб напевно дізнатися, КОГО саме і якими "скіфами" назвали Геродотові знайомі коммівояжери? Хто б збудував машину часу, щоб довідатися щось про людей, розселених у двох чудернацько-синонімічних орійсько-землеробських колгоспах по обидва боки Борисфена Данапра... А може, "скіфи-орачі", "скіфи-землероби" то були такі собі "політичні" назви нібито підкорених скіфами-кочовиками пастушо-землеробських племен, що одвічно жили тут, принаймні, задовго до прибуття кочовиків і початку верховодства останініх? Подібно, як пізніше філії "єдиного радянського народу" у 15-ти республіках "сплатіла навєкі вялікая русь", а верховодив над усім ефемерно-невловимий русіч Слава Капеесес... Але і тоді не зникає привід для подиву. Адже ті диво-кочовики не лише не згноїли у концтаборах класово ворожих "землеробів", не виморили голодом "орачів", але спромоглися протягом століть чудово з ними скооперуватися, завдяки чому такий важливий для греків придніпровський хліб харчував еллінський культурно-цивілізаційний розквіт. Також, не зважаючи на усі ознаки східної деспотичної рабовласницької держави, притаманні суспільно-політичному устрою цієї спільноти, жоден історик не повідомляє про опір чи повстання скіфських аграріїв на пригноблених територіях.
             І хто ж ким керував? Хвіст - собакою, чи собака - хвостом? Чи були то азіати, яких у мандри вела потреба не відстати від своїх "годівниць" - летючих у змаганні з вітром табунів диких копитних? Чи все ж таки азіати, що йшли зі своїми отарами, імовірно, у пошуках втраченого раю? Того раю, що сяяв непевним видивом онукам з казок їхніх бабусь над дитячими колисками, раю, що гнав сон від зігнутих дідуганів, здіймаючи із дна їхньої пам'яті драглисте шмаття жалю за не розпитані вчасно деталі чудернацьких побрехеньок їхніх власних дідів біля давно згаслих кочових вогнищ.
            От же ж, волоцюги! Що, поки гуляли від Кавказу до Китаю, не забули!? І потягло ОЦИХ скіфів перекваліфікуватися на орачів та землеробів, покопирсатися у землиці? Та що ж воно у біса за кочовики такі?!

   Мільйони - вас, нас - тьми, і тьми, і тьми,
Потуга наша не зборима
Так, скіфи ми, так, азіати ми
З розкосими захланними очима

... ... ...

Щоб з вами не зустрітися в бою,
Ми, у тайгу сховавшись дику,
Розступимось! Покажемо свою
Лукаву азіатську пику!

..... ..  ... ....

             Колишні прості рецепти ідентифікації цієї азійської людності, за якими плекав свої уявлення зокрема і Олександр Олександрович Блок, вже за три десятиліття були перекреслені і викинуті на смітник. Ніхто не розуміється у методології реконструктивної скульптури М. М. Герасімова. Проте коли він почаклував із черепами, добутими у скіфських  могильниках, курганах Подніпров'я та в Неапольському мавзолеї, то якось невдобно получілось, не по-блоківськи.

Нікопольський скіф
Скіф зі Східної України

            Розріз очей, з якого насміхаються всі китайські дітлахи, поки не зазнали мультикультурно-соціалізуючого впливу вихователя. Бо "як у корови"...



Цар Малої Скіфії Скілур роботи М. М. Герасімова

            Абсолютне домінування європеоїдних ознак зовнішності спостерігалося і набагато далі на схід і сходопівніч. Так, численні "скіфські" племена жили праворуч від Каспійського моря. Звалися "массагети", "тиссагети", "іседони", "тохари", "саки".


          Це від останніх етимологічно простежують свою назву ка(с)за(к)хи.

Східні скіфи - саки



            Проте, як бачимо, тогочасний Казахстан все ж мав розріз очей, переважно незвичний для себе сьогоднішнього.



Саки, Сх. Казахстан

Сибірські скіфи

              Далі на схід починають проглядатися певні зміни зовнішності, що тягнуть хіба що на легеньку вуаль монголоїдного расового комплексу.


                                                                                                                              Скіф "юечжи"

              Навіть для скіфів Центральної Монголії - "юечжи" іноді лиш результати генетичних досліджень ліпше за зовнішність переконували у деякому "розбавленні" арійсько-натуфійського комплексу алтайським генотипом. Ну, а відверто східні типажі подибуються тільки серед найсхідніших скіфів..


Скіфи з кургану Аржан-2, республіка Тьіва

                Взагалі-то за винятком найближчого історично-часового контексту можна ставити під сумнів навіть коректність терміну "європеоїд"! Одна тільки гессенська людина чого варта... Тепер вже і кроманьонців не обов'язково асоціюють з європеоїдністю, бо основні расові комплекси почали формуватися дещо раніше їх появи (35000 років тому).


Сармати Південного Уралу, 7 століття до н.е.

               Сармати, іраномовний народ-родич, до речі, теж! Попри те, що в раніші століття були чистісінькими європеоїдами (навіть із рисами обличчя, десь тендітнішими за скіфські). Це вже згодом, коли вони почали свій дрейф на Захід, то показали себе десятикрат більш дрімучими варварами. Навіть стосовно скіфів.





Ті самі, з Уралу

             На додачу до природного кочового випасання худоби мали яскраво виражену військово-розбійницьку економіку з класичним набором "галузей": збір данини (під маркою "заступництва", "протекції"), митний контроль товаропотоків, гоп-стоп грабіжницькі набіги, работоргівля, військове найманство. Воювали охоче і з усіма підряд. Їхня самоназва "савромати" дослівно перекладається як "оперезані мечем". Очолював пантеон бог війни. Амазонки, що володіли мечем. І не виходили заміж, поки не вб'ють першого ворога... Так, своїх амазонок мали і скіфи, але тут цьому інституту не був притаманний сарматський екстремізм. По-перше, поховання жінок-воїнів не численні. По-друге, скіфи із їхньою вірою у продовження життя безсмертної душі у потойбічному світі клали у могили тільки те, що було потрібне людині у житті земному. У похованнях скіфських войовчинь знаходили завжди обладунки, завжди персональний кинджал (офіцерське посвідчення? чи нарізати паляницю й сир у паузі битви? для бою у ближній дистанції, проти меча, наприклад, кинджал не мав жодного значення), звичайно ж лук і стріли, іноді дротики (короткі списи для метання) і ніколи - меч. З цього вважають, що скіфам їхні жінки допомагали лише на певних стадіях битв, згущуючи хмару стріл, що летіла у ворожі лави. Виконавши цю роботу, амазонки відходили у тили скіфського війська. Тоді як пізньосарматське суспільство було наскрізь паталогічно мілітаризованим. Не дбало, не примножувало інфраструктуру захоплених міст, не користувалося нею для постійного життя, перетворюючи ті міста, як Танаїс, на дикі торжища воєнними трофеями, серед яких не останнім були обернені на рабів полонені. Міст (городищ), збудованих сарматами у північному Причорномор'ї, історія поки не знає. І це вони серед інших різко підтинали сили скіфського суспільства, остаточно витіснивши останніх з придніпровських степів десь у 2 ст. до н.е.






А ось такі сармати (язиги) прийшли завойовувати береги Нижнього Дунаю

              Підсилення монголоїдних рис у пізньосарматського населення, пов'язане із регулярними хвилями мігрантів зі сходу у перші століття н. е., було індикатором поступового утвердження гегемонії тюркомовних народів у степах Східної Європи.


Сарматка, 2-3 ст., Челябінська обл.

              На землях древніх сауроматів все більш і більш явно маячило постання держави із закономірною назвою Хозарський Каганат. Та досить вже про цю погіршену версію скіфського племені.



               А от насправді розкосі очі, гармонійно поєднані із широкими вилицями та по-єльцинському розлітними бровами, у Герасімова та його школи "получілось" для інших місцевостей або інших, пізніших епох. І якби Блок ознайомився б із тими результатами, його вірш зазвучав би якось по іншому...


                  Є версії, що з племені огузів, майбутніх будівничих Османської імперії                                           Азійський гунн

              Задовго до монголо-татарів пізнала і Західна Європа не одну навалу. У 4-5 столітті зі стихійно-погодних явищ можна згадати гуннський буревій, що пронісся з глибин Азії і майже до Іспанії, змітаючи на своєму шляху хиткі державно-варварські конструкції, і поєднуючи раніше непоєднуване у майже марних спробах його зупинити. В результаті лукаві азійські "привіти" подибують, так би мовити, і "вдома", і далеченько від дому.


Бургундська фрау, знайдена на берегу Женевського озера, 5 ст.

              Так само "получілось" і з першим високопоставленим московітом Руської епохи, онуком половецького хана Аепи Андрієм Юрійовичем Боголюбським. Із волзькими булгарами. І з Тимуром ібн Тарагай Барласом, краще відомим під прізвиськом Тамерлан, епохи постчінгізідів.


Тамерлан, роботи Герасімова.


Боголюбський А. Ю. виліплений Герасімовим


Волзькі булгари

              Тож, коли йдеться про скіфів, то насправді поумати є про шо. Дуже навіть є! Макроетнос? На зразок кельтів/слов'ян/тюрків? Чи різнорасове поліетнічне середовище самим життям продиктованої, єдино раціональної у континентальному кліматі культури? Мегаетнос чи культурний модус? Наплив людей чи трансфер культури? Інакше кажучи, коли предки казахських кипчаків (майбутніх половців) відмовилися "винаходити велосипед", запозичили готові зразки кінської збруї, обладунків та зброї лицарів, яких можна було здибати у багатьох куточках степу, чи припинили від того вони бути кипчаками і обернулися на... "скіфів"? То може, це скіфи турбували Русь своїми набігами? А потім наймалися у дружини до руських князів, родичалися з ними, необачно бравшими у свої гареми половецьких дочок?




Половець. Сучасна фотообробка скульптури by Герасімов

             Чи увійшли до мегаетносу європейців японські, корейські чи китайські менеджери, коли вдяглися у костюми з краватками європейського фасону, посідали на кочові повозки, запряжені, кожна, табуном коней у напрочуд досконалому двигуні імені Карла Бенца, та й поїхали у свої надцятиповерхові офісні соти зі скла та бетону відслідковувати індекс Доу-Джонса? Чи може, то була поїздка у палац - обробляти розвіддані з американських космічних супутників та малювати геополітичні лінії стримування своїх чисельніших сусідів...



               Чому азійський винахідник біткоїна не дав собі клопіт знайти у рідній мові назву для цієї монети?
             

              unsmile Ех, вчергове місцевий редактор повідомляє, що поле "текст" надто довге, доведеться прибрати надлишок і пообіцяти, що


Д а л і   б у д е
             
9

Lulu

Lulu

Шляхи слов'ян (Продовження)


            У початковій частині бачили мапу, що показувала напрямки переселення народу енетів із країни Пала-Па(ф)лагонії, належної до Хеттської імперії, перед лицем смертельної загрози десь на межі 13 та 12 ст. до н. е. Повторимо її тут для згадки.

               Слід гадати, що значний відтік був у західному напрямі і тими небезпечними землями, звідки насунула ворожа варварська орда. Хоча з точки зору військової тактики це можна пояснити. Адже коли основні сили противника перебувають у походах по Малій Азії, то імовірність стикнутися із серйозною загрозою на їх "домашній" території набагато нижча. Особливо коли не шукати пригод собі на одне місце, а обійти лігво ахейського монстра північніше, по землі дружніх до Трої фракійців. Останні так само, як і енети, кілька разів згадуються у Гомеровій "Іліаді". Фракія, родючий край з лісистими горами та засніженими вершинами гір, що лежить по той бік Геллеспонту (протока Дарданели), і де розводять коней и овець та роблять чудове вино...



               Але не слід виключати можливість міграції у східному напрямі. І та стрілка - без розвитку та наслідків. Як ми знаємо, в тому напрямі наших енетів-палайців, що лишали світлі доми на віками обжитих землях, могли чекати лише кам'янисті плоскогір'я Каппадокії, порізані долинами рік, помережані пасмами скель.



               Лишили на правах натяку? Добре, поворожимо, яку ж долю міг передрікати зазубрений наконечник тієї стріли у час, коли  ще не котилися по рейках швидкісні експреси за наперед укладеним розкладом, не літали алюмінієво-сяючі птахи. Коли первинні потреби нелегальних безвізових мігрантів та їх подальша репатріація ще не забезпечувалися коштом держави, кордони якої порушили ті мігранти. Які поневіряння чекали на наших утікачів у тому напрямку, поки не знайшлася та вільна з належними умовами земля, що відповідала їхнім уявленням про норму? А що, коли омріяний спокійний куток так і не знаходився їм дуже-дуже довго? Не треба мати хист у хитрих реконструкціях аби розуміти:  що на західному, що на східному напрямку нашим мандрівникам часом доводилося долати збройний опір їхньому пересуванню від тих народів, по чиїх землях вони мандрували. Останнє звісно за умови, що то був слабший суперник аніж самі втікачі. Чи не важливий цей момент? Чи не так народжувалися культури номадів індоєвропейського походження? Чи не так гартувався їхній войовничий дух, щоб через століття повернутися на місце спустошеного дому та завдати відплату колишнім кривдникам?
                 Цікаво би знати відповідь і на питання: чи володіли палайці конаючої Хеттії судноплавством? Чи не могли котрісь з них морем хутенько гайнути на протилежне узбережжя Понту Евксинського, де, можливо, так давно не були? На що їх пішим, а згодом кінним побратимам в обході через Кавказ, чи Середньоазійські піски, чи К(о)аза(к)хські степи, чи через Памір, чи через Тибет знадобилося кілька століть... Такі часові терміни виправдані, коли йдеться про міграції великих людських груп. Адже усереднена швидкість міграції народу, що прагне тримати себе у єдиному-цілому, насправді дуже низька і може не перевищувати одного чи кількох десятків кілометрів на рік. Навіть за сприяння всесильного Ягве євреї свій, значно коротший, шлях здолали аж за 40 років. До того ж, не цілком всі індивіди колоною по три похідним маршем слухняно прямують наперед визначеним маршрутом, зрідка поглядаючи у свої GPS-навігатори. Окремі відгалуження племені можуть збочувати, ремонтувати колеса возів, зализувати рани, отримані у випадкових сутичках, блукати, потерпати від голоду та інших лих, словом, творити в дорозі цілковито свою, окрему історію та приходити із запізненням або не туди, куди вирушали. Хвилями. Дехто, прийнявши нову реальність, втратив зв'язок зі старою реальністю, ідею, мету, зв'язок із рідним тілом племені настільки, що здибавши його ж століттям пізніше, може і сприйняти вороже... Таким чином, на "кінцеве" місце (місце, де народ удостоївся уваги давніх  істориків, вже будучи сформованим, досить помітним та маючи свою еліту) могли прибувати вже пра-і-кілька-разів-пра-внуки тих, хто вирушив у путь. А це вже покоління все-того-ж-але-зовсім-зовсім-іншого народу! Ну, а поки народ мандрує під зірками, а його існування мандрує під важелезним знаком question питання, готовим розтовкти ті непевні волевиявлення на генетично-культурну кашу, принадну для інших, охочих та сильніших, то яким у біса історикам цікавий такий народ? Він не цікавий навіть самому собі.


              Взяте з собою поспіхом нехитре начиння, давно обміняне у зустрічних мирних поселеннях на харч. Тепер інші, ніж раніше, турботи. Перепетії довгого шляху... Варіанту сконати посеред байдужого кришталево-морозного карколомно-зубастого небокраю доля ні-ні та й підсуне якусь альтернативу: можна животіти з нечастої співчутливої допомоги зустрічних аборигенів, харчі можна собі уполювати, а можна і забрати, хитрощами чи навіть силою. Військовий вишкіл, дисципліна та мілітаризація - розвиток нових занять, включно із засобами війни. Тяглові волики давно здохли, загнані / з'їдені: освоєння нових тварин та засобів транспорту. Підвищення мобільності військового авангарду з деякою його автономізацією. Підвищення середньої швидкості міграції.



               Перші уроки кровожерливої січі у найманих озброєних ватагах місцевих аристократів, військові союзи та повномасштабні військові дії проти регулярних армій могутніх держав, не збалансовані демографічні втрати, полігамія, зміцнення набутого військово-політичного досвіду, збагачення трофеями... Ще інший підхід легально забрати матеріальні блага, та так, що їхні колишні власники лишалися живими, неушкодженими, а часом і вдоволеними, - через багато століть це назвуть бізнесом, а покищо... Так! Перше заняття тимчасовців усіх часів і народів - торгівля! Генетичні, культурні впливи, іншомовні союзники, мовні адаптації, нові самоназви під опікою нових "політкоректних" богів... Докорінні зміни у розумінні понять війни й миру, страху і страждання, батьківщини і родини, праці і добробуту, свободи і щастя. Інший світогляд!  "Мені з жінкою - не возитися..." - отакої тепер заспівали, авжеж, шаблюка, "тютюн" та люлька у дорозі важливіші, коли своє, підвішене на волосині життя можна так само легко віддати сьогодні, як легко відбиралися чужі життя вчора ...



               Проте демографія для війська має надвелике значення: менш або більш короткочасні зупинки на довгому шляху, поселення на узвишші, біля ріки, на крутому березі, укріплені частоколом з трьох інших сторін (ріка то ж і захист, і корм, і транспортна артерія), військова простота, тимчасовий мінімалізм, ковалям та металургам найзручнішу ділянку! - все-все, що відповідає європейському поняттю "берг" або "бург" (по-нашому - берег),



а ті, як колись, відкриті посеред долин та незахищені огорожею поселення із розмальованими хатами селян - це тепер не практично, це лишилося хіба для пісень та мрій у години спочинку...


              А часу та безпеки якось всеодно тепер не вистачає, щоб зорати, посіяти та зібрати врожай... ще буде нагода пізніше, десь, може отам, за краєм степового океану, куди щовечора закочується багряно-палаючий круг, що, немов сигнал світлофора, велить зупинитися та розкладати вечірні багаття...
              Все-все, що поступово синтезувалося у інший модус вівенді, але тепер вже ніби свій, власний. Модус кочового народу зі спакованою осідлістю. Але спакованою не у валізи на возах, а в головах...
              Коли навіть відсотків 88 цього - брехня, то на якийсь 1 % щось з усього вищеуявленого десь, колись обов'язково відбулося із якимись втікачами, на тому шляху у велику сім'ю народів-степовиків, що простяглася по безкраїх просторах Євразії.
              Пробіжимося по окремих яскравих цятках часо-фактової мозаїки на сіренькому тлі "подій у собі"...  Початок 12 ст. до н. е. - крах Трої. Початок агонії Хеттії від нашестя народів моря. І протягом того ж 12 ст. до н.е. кардинальними етнокультурними та технологічними зрушеннями ознаменувалася поява у Південно-Східній Європі культури т. зв. фракійського Гальштатту. Одне з відгалужень його - Ґава-Голіградську культуру на західних теренах України - датують початком 10 ст. до н. е. Є підстави визнавати фракійське походження за племенем агаф(т)ірсів, що у часи Геродота населяло береги річок Тиси, Серета, Прута і Дністра. А вже 9-м століттям до н. е. датуються перші знахідки культури класичного Гальштатту (пізніше Латену), що за кілька століть поширилися на величезні простори Центральної і Західної Європи включно зі Скандинавією, Британією. Це "вибухнув" кельтський світ.



              Звідки взявся? Чому саме у 9 столітті, не раніше? Римські автори називали цю спільноту "галли", у грецьких працях співіснували назви – "кельти", "галати". Дехто сучасний влучно написав про них десь так: не злічити, скільки всього ми знаємо про кельтів, проте нема народу більш таємничого, аніж кельти. Так, саме вони зчинили деякі технологічні прориви, стали провідною політичною і військовою силою Європи тоді, коли культурний геній Еллади був ще у колисці.


               Здебільшого в очах "культурного" античного свту кельти були жорстокими дикунами, які живуть війною, вдаються до людських жертвоприношень і нелюдського насильства. Летючі загони вождя Бренна, граючись пройшлися Італією з кінцевою зупинкою у Римі. Саме тут на щойно урівноважені ваги, на шальку із гирями полетів метровий меч Бренна, а у відповідь на обурення римських сенаторів з його вуст вперше в людській історії злетів і вмить обріс крилами вислів "Горе переможеним!".



              Ще за століття невгамовні кельтиська навідалися і в Елладу з офіційним військовим візитом. Окремі волоцюги у своїх марш-походах досягли Малої Азії (чи ж не додому вернулися, звідки дуже давно вирушили їхні пра-надцять разів-прадіди?), забрели далеко за Карпати і у степи Північного Причорномор'я. Присутність кельтів на сучасних теренах України нині неспростовно доведена археологічними знахідками, лінгво-дослідженнями географічних назв. Є підстави вважати кельтським плем'я неврів, що сиділо на землях Волині у часи Геродота. Пізніше було відомим і "германське" плем'я із співзвучною назвою "неврії" (у Страбона), коли вже така нагода, згадаймо і про плем'я "хатти", що дуже нагадує назву давно сплячого на історичному цвинтарі царства Хатті, ну то таке...




               У тому ж визначному ДЕВ'ЯТОМУ столітті (до. н. е.) повзуть чутки про прибулих десь зі сходу кочовиків-кімерійців у степах Північного Причорномор'я.



Дуже дивних кочовиків, що окрім закономірного кочового скотарства промишляли також і ремеслами, і торгівлею, і за першої-ліпшої можливості... землеробством! Ну й, зрозуміло, грабунками та війною! Справжньою повномасштабною війною у союзі з іншим, нібито кочовим, збродом.



               Відомі з асирійських письмових розвідданих народи ішкуза та гімірра, що завжди підставляли один одному братнє плече і наводили жах на правителів могутніх тоді царств Ассирії, Мідії і навіть Єгипту. Ще за 2-3 століття "відстрілялися", відгуляли вже кімерійці. Частина втратила ідентичність, злившись із народом ішкузза, що досяг більшої могутності і величі раніше за них. Частина сіла відпочити у Криму під ім'ям таврів ("таурус" - бик грецькою, "тур" - українською; якщо кому вчулася співзвучність, присягаюся рогатим шоломом хеттського бога Тархунта, вона випадкова). Ще частина кімерійців чкурнула на... Захід (що там казали вище? той візантійський історик - про вандалів?!).



Дорогою, можливо, час від часу хтось назавжди випадав з кочового воза, стаючи, можливо, пращуром того чи іншого народу, наприклад, європейських болгар або британських валійців (самоназва - кімри). Кримські "бики" згодом теж ніби знайшли якусь часову воронку та й пірнули у небуття.



              Давні кімерійці лишили по собі фрагментарні враження переважно в асирійців та греків, коли ще ці, останні, теж були напівлегендарними народами, натомість бренд "Кім(в)ри" добряче обсмоктаний у розлогих працях римських (епохи імперії), та пізньогрецьких письменників, чиї дані з огляду на добре освоєні тепер мови трактуються однозначно. Вважають, що нема підстав не довіряти цим джерелам. Згідно з ними: кімври вийшли з території Данії, по Ельбі та Одеру піднялися до місць розселення племен боїв на території сучасної Чехії; далі, власне, йдуть відомі події кінця 2 ст. до н. е., коли весь Рим очима своїх розвідників із здриганням спостерігав жахливий плин людського цунамі. Лише воїнів 300.000 - це навіть сьогодні вам не кіт чихнув. А на той час у Європі це було небачене військо. А ще - незліченні юрби жінок і дітлахів. І вся ця варварська навала, перерісши, як вважали автори, скромні можливості похмуро-кам'янистого Данського півострова, потребувала родючіших земель аби прогодувати своїх членів. Якби не перемога Риму у дуже дивній війні із кімврами 113-101 рр до н. е., це нашестя цілком могло б приректи Європу на іншу долю, ніж ми її знаємо.
               І от, ці кімври та тевтони згідно з римськими даними, а відтак - і даними сучасних німецьких істориків вважаються германцями. Та насправді не все так очевидно. По-перше, за часів Тита Лівія і Страбона (межа ер), Плінія, Тацита (друга половина 1 ст. н.е.), тим більше, Плутарха (2 ст. н.е.) германці були вже добре знані римлянами: цим ім'ям називалися всі племена на північ від верхнього і середнього Дунаю до Балтики і Скандинавії, і від Рейну до Вісли. Проте інакше було на межі 2-1 століть ДО н.е. Сучасник кімврського нашестя, філософ-стоїк Посидоній з Апамеї, який побував у Галлії, не називає кімврів і тевтонів германцями. А германцями він називає невеличке плем'я, що живе у верхів'ях Рейну і має дивний звичай запивати смажене м'ясо сумішшю молока і вина. У джерелі 73 р. до н. е. від Саллюстія германці не відрізняються від галлів - ці терміни вживаються на правах синонімів. Римські диверсанти/розвідники, що засилалися у тили германських племен, змушені були вчити галльську мову і виряджатися по-кельтському. Дослідник, німець Ф. Шлетте проаналізував всі свідчення джерел про перші згадки німців. За його висновком термін "германці" був вкрай маловживаним до галльських війн Юлія Цезаря. І лише стократ прописане у щоденниках останнього "германці" стало етнонімом для нібито відмінної від кельтів групи племен і повсюдно було рознесено численними наступниками, що сприймали "Записки" Божественного Цезаря, як дехто - книжки "Малая зємля" чи "Краткій курс історії ВКП(б)".
               Навіть із "класиків" Страбон у ввідній частині про германців доладно не пояснює, чим же вони різняться із кельтами. Етимологічно слово "germani" не латинське, хоча вкорінилося і набуло у цій мові значення "істинні", "справжні". Мовляв цих кельтів вважаймо тепер за справжніх, коли переважна їх маса на заході та півдні Кельтики вже достатньо "оРИМлилася" - мирно займаються кожен своїм заняттям заради індивідуального збагачення та справно платять податки у імперську скарбницю. А ці ще воюють, отже істинні "germani". Зате у галльській мові, яку успадкувала мова сучасних валійців, корінь gerr- трактується, як "близько розташований", "сусідній". Тож  кельти, що розповідали випадковим у своєму середовищі римським зайдам щось про "germani", цілком можливо, мали на увазі лише плем'я, що мешкає з ними по сусідству. Історія знає подібні випадки: "Карпати" у перекладі з мови народу, від якого про них вперше почули інформатори Геродота, перекладається просто "гори". Корінь подібного звучання heri- є  у давньонімецьких мовах. Трактується як "зброя", "військо". Чи не слідом його є французьке "guerre"? А ля ґер ком а ля ґер. Таким чином, з якихось пір "herimann" --> "hermann" (простіше) могло означати статус воїна. Траплялися племена, люди яких тільки й займалися військовим ремеслом, не маючи ні землі, ні будинку, ні родини; коли війни не було, вони ходили з будинку в будинок і годувалися, чим пригостять. Саме такий прошарок воїнів у пізньокельтському суспільстві міг позначитися як "herimann" / "hermann".
                В описах, кімври (пізніше, германці загалом), як і кельти, русяві, блакитноокі, високі, дужі. Гостинні, щирі, веселі, відкриті, патологічно чесні. Полюбляють полювання, ігри азарту, військового та спортивного суперництва, веселощі й гулянки, хильнути вина, не охоче копирсаються у землиці, лишаючи це діло жінкам, неповносправним, занадто літнім для війська членам племені, а також особистим кріпакам, що було близько до стану раба. Рабом міг стати навіть одноплемінник, що програв все своє майно у кості. Особисті наділи, приватна власність на землю їм невідомі: де плем'я зупинилося, та земля і належить всьому племені. Розписують химерними візерунками щити, безоглядно сміливі у битвах, презираючи смерть чи рани, часто не захищають голий торс обладунками... Імена германських вождів Бойорікс, Кезарікс, Лугіус мають цілком кельтське звучання. І ті, і ті мали інститут волхвів (друїдів) і замість храмів здійснювали релігійні ритуали простонеба, у священних гаях.



Речова культура (Ясторфська: від 7 ст. до н.е. до межі ер) давнього населення півдня Скандинавії, Данії, узбережжя Північного та Балтійського морів, де уявлялася батьківщина кімврів і тевтонів, у загальних рисах повторює культуру Латену, що панувала в усій Кельтиці - від Іспанії до Карпат, з поправкою на північний клімат. Та й не могла б "германська" своєрідність, якби вона мала місце, бути подолана за якихось 12 років їхніх походів Кельтикою. З огляду на всю цю картину деякі сучасні дослідники припускають, що вихід кімврів і тевтонів зі своєї "германської батьківщини" і їхнє  нашестя на Кельтику співвідносяться так само, як на городі бузина - з якимсь київським перехожим. У свідомості пізньоантичних авторів (або їх інформаторів) могла відбутися певна контамінація даних про реальні для них події зі свідченнями про виселення з  прабатьківщини, що збереглися у племінних міфах та сказаннях і оповідалися усно кімврами, що потрапили у римський полон і рабство.  А далекою прабатьківщиною запросто могла бути зовсім і не Данія... Просто перенаселення 3-го світу, кельтської периферії, привело в рух маси людей, що почали відчувати нестачу ресурсів. Їх цікавили землі Кельтики: Богемія, Норик, Гельветика, Галлія. І не цікавили Італія з Римом. Їх біда була у тому, що ті самі землі вже цікавили могутню тоді Римську імперію або вже стали її колоніями.
              Окрім непорозумінь двигуном етногенезу можуть бути і цілком свідомі духовні потуги та екзистенційний вибір. Коли пересічні особини чи невдахи вважають за честь, або з комплексів, або через віддаленість від рідного середовища, або з явного чи неявного примусу рівняються та уподібнюються успішнішим, талановитішим, щасливішим, заможнішим, сильнішим, домінуючим групами. Елементарні акти такого типу етногенезу можна подибати і у ближчій до нас історії. Це коли один син датських німців Марії Фрайтаґ та Йогана Христіана Даля називає себе попервах Козаком Луганським, а згодом входить у науку як Владімір Івановіч Даль.



              Або навспак: один підліток Андрій Андрійович Варгола, порвавши із замкненою атмосферою маминого гніздечка, стрімко шліфуючи свою англійську від лемківського акценту, отримує паспорт на ім'я Енді Воргол. Байдуже, що мама Юлія так до кінця життя і не освоїла доладу англійську, суті це не міняє: одним слов'янином стало менше, одним англосаксонським американцем - більше. Можливо, в окремих випадках це і на краще, хто знає...
             Ось чому за великим рахунком позбавлені сенсу пристрасті навколо доказів чи спростувань, існував той чи інший народ раніше або ж він не існував. Тоді як глибокий сенс слід визнати лише за намаганнями встановити, ЯК існував цей народ, під якою соціо-, лінгво-культурною маскою. І що змушувало його ті маски міняти... І де взагалі народи ті маски видобувають... Проте повернімося до наших баранчиків кімврів...
               Отож надзвичайно пікантну загадку містять відомості Посидонія, цитовані Страбоном і Плутархом. У ґрунтовних працях сучасних істориків рідко можна їх подибати - аж надто вони виглядають... карколомно-фантастичними. Але хто зна...
              Страбон передає, що кімври "здійснювали походи навіть до області Меотиди", і що "греки називали кімврів кімерійцями" [Strabo, VII, 2, 2].
              Суголосні байки наводить Плутарх: "Кельтика на стільки велика країна, що від Зовнішнього океану і холодних країв вона простяглася в сторону сонячного сходу і Меотиди, де межує з Понтійською Скіфією. Саме звідти, де дотикалися землі цих племен, виселилися вони. Не одним неперервним потоком, але кожне літо, рухаючись все вперед і вперед, воюючи, пройшли материк за великий проміжок часу. Тому, хоч вони поміж собою ділилися на чимало частин під різними назвами, все їхнє військо сукупно звалося кельтоскіфами... .... Ті кімерійці, що у давнину вперше здибалися з греками, були не більшою частиною свого народу, а лише групами вигнанців... Тоді як найчисельніші, найвойовничіші з них посіли землі на краю світу, на берегах Зовнішнього моря та у похмурих лісах... аж до Герцинcького лісу... саме звідти почався наступ на Італію цих варварів, що звалися спочатку кімерійцями, а потім кімврами" [Plut., Mar., XI]. Як тепер кажуть: упс! Кельтоскіфи... Аж ось яка байка і яких людей поєднала, у яку химерну конструкцію! І це окрім золотих нашийних гривен, специфічного гостродзьобого ковпака (шолома) і норову, що являв собою сплав найдикішої кровожерливої жорсткості (часом у прямому кулінарному розумінні), безжальної жорстокості не тільки до ворогів, а й до одноплемінників, цілком ірраціонально-містичних на наш сучасний погляд речей та аскетично-доброчесної натуральності, загостреного відчуття справедливості та моралі. Що ж, скіфи у нас стали у чергу до розгляду у продовженні цієї серії.







               До чого тут вищенаведений приклад етногенезу "кельти >>>------> германці"? А до того, що тут-таки можна би пошукати і сліди слов'ян. Плем'я нориків, що жило у передгір'ї Альп, вважалося римськими авторами до 2 ст. кельтським. А от Нестор у своїй праці 12 століття ототожнює їх зі слов'янами:



"...взяли сини Симові східні країни, а Хамові сини - полудневі країни, Афетові ж сини взяли захід і північні країни. Від цих же сімдесяти і двох народів і був народ словенський племені Афетового, названий норцями, що суть словени. По довгих временах сіли словени по Дунаю, де нині Угорська земля і Болгарська. Від тих словен розійшлися по землі і прозвалися іменами своїми, де хто сів, на якому місці. Хто прийшов і сів на ріці Мораві, то й прозвалися морава, а інші нареклися чехами. А се ті ж словени: хорвати білії, серпи і хутани. Коли на дунайських словен найшли волохи, і сіли на їхніх землях, і чинили над ними насильство, словени ж ті прийшли і сіли на Віслі і стали називатися ляхами, а від тих ляхів пішли інші назви - поляни, ляхи другії - лютичі, інші - мазовшани, ще інші - поморяни. Також і ті словени, що прийшли і сіли по Дніпру, нареклися поляни, а другії - деревляни, оскільки сиділи в лісах; а інші сиділи межи Прип’яттю і Двиною і називалися дреговичі; ще інші жили на Двині і називалися полочани від назви річки Полота, що впадає в Двину. Від неї і прозвалися - полочани..."
             Як бачимо, за відомостями Нестора першоджерело і напрямки поширення слов'ян з кельтського середовища до Карпат і далі на північ  і північний схід є на 180 градусів противні щодо Транскарпатської теорії, якою розпочата перша замітка цієї теми.
              Проблема більшості стародавніх народів у тому, що багато чого відомо про їхні діяння, заняття, навіть про їхню мову, часом, про їхню зовнішність, невідомо лише, звідки вони вигулькнули і куди в біса поділися. Ми бачимо сплеск, але за мить до того навіть не думали дивитися на матеріал, що ось-ось сплесне, і назавжди лишається питання, куди поділося маля, що випало з корита зі сплеском...
              Як результат, тепер по різних країнах і континентах ми дивимося на людей, що схожі, як схожі між собою бувають краплини води чи взимку сніжинки... Чи звірі одного виду... Так, є там-он і там якісь відмінності, там плямки на шкірі, там на пів голови вище, там бровки не так вирівняні, там кучерики не так в'ються, а там не досить руді, там вуха мочками не так приросли, там швидше псуються зуби, там скоріше сідають очі, там не їдять гречку, а там гидують устрицями, але все це настільки не істотне! І хай грім Тархунта вразить того, хто скаже, що це не одне плем'я!!!
              Хто буде заперечувати впливи географії, клімату, доступних природних ресурсів, генетики оточення, модусу життя, традицій, їжі? Ніхто! Хто заборонить вправлятися на цій ниві різним фізіогномістам-лінгво-антропологам? Ніхто. Звісно науково-статистичні підходи дивляться ширше, копають глибше і дозволяють виявляти навіть у близько споріднених націй тонкі, а часом і товсті відмінності, що за своєю важливістю наближаються до архікричущої суперечності між колом і прямокутником.


Хати давніх кельтів, германців (реконструкції) і сучасних українців

              Лишімо тим підходам право на існування. Проте за великим рахунком все зводиться до принципу: "Якщо звір плаває, як качка, літає, як качка і крякає, як качка, то це качка і є". І щойно ці зв люди починають крякати говорити, лиш тоді бачиш, що вони належать до різних племен: то хорват, а то валлон, то ісландець, а то італієць...



            Поки ж вони мовчать, спробуй вгадай podmig хто слов'яни, а хто НЕ (?) слов'яни.



              Хто германці,



а хто НЕ (?) германці...



Що є оте, що не дає їх розрізнити, поки вони мовчать?



Що то за начало, у якому вони єдині, і, не зважаючи на несхожість мов, визнають, свідомо чи несвідомо, одне одного ближчими аніж інших?






Д а л і    б у д е
6

Lulu

Lulu

Шляхи слов'ян

          Однією з найбільш дивних теорій міграції індоєвропейських народів є теорія про закарпатську батьківщину слов'ян. Нібито звідти в епоху раннього середньовіччя - 5-7 ст - слов'яни, нібито під тиском войовничих кочових племен зі степового сходу, стали масово мігрувати на захід-південний захід - південь-північ. Так звана "транскарпатська теорія".



          Відповідно територію, окреслену річками Одра-Прип'ять-Ворскла-Дністер такі теоретики відносять до  батьківщини слов'ян, які, ні сіло ні впало, з'явилися тут не раніш як у 5 ст. н. е. Так, ніби і не мали ті слов'яни батьків, а ті, своєю чергою - своїх батьків. Такий собі біблейський принцип етногенезу, коли одного чудового дня закликав Бог Аврама і призначив йому бути першим зачинателем народу Ізраїля.

           Наведемо далі деякі історичні згадки про слов'ян, що йдуть урозріз "транскарпатській теорії", але працюють на теорію їх нібито автохтонного (корінного) походження на широких теренах Європи.
           Юлій Цезар (100 - 44 рр. до н. е.) наголошував на морському мистецтві венедів та на їх домінуванні в Атлантиці між сучасним французьким та британським узбережжями. “Це плем’я, – писав римський полководець, – має великий вплив на всьому морському узбережжі, оскільки венеди мають найбільшу кількість кораблів, на яких вони входять у Британію... Венеди володіють гаванями і зробили своїми данниками всіх, хто плаває по цьому морю". Він відзначав переваги венедських кораблів і вказував, що “тільки швидкість і робота гребців дозволяла римлянам перемагати, бо у всьому іншому кораблі венедів були краще пристосовані до місцевих умов і до боротьби з бурями”
           Страбон (63 до н. е. - 23) вказує, що венеди перешкоджали висадці римлян у Британії. Вони мали вітрильні судна і під час морського бою “римляни зривали їх паруси з допомогою списів з серповидними наконечниками, тому що паруси у них... були шкіряні і замість канатів натягнуті на ланцюги"
          Птолемей (близько 87 - 165 рр.) відносив венедів до числа "дуже великих племен", що посідають землі "вздовж усієї Венедської затоки", як у ті часи називали Балтійське море.
          Про те, що бурштин у їхні південні країни завозять з краю венедів (Балтійське Помор'я), добре знали і Діодор Сицилійський з Плінієм Старшим.
          У різний час деякі венедські племена були союзниками Риму. Іншим племенам венедів доводилось вести війни проти Риму, а також і проти готів, гунів, аварів та інших. Відомо, що римський імператор Волузіан (3 ст. н. е.) за перемогу над венедами одержав титул "венедського". Проте встановити панування над поморськими венедами римлянам не вдалося          
          Згадками про слов'ян рясніли джерела візантійської епохи. Так, Германаріх (близько 265 - 375) та його наступник Витимир були остготськими королями, що на Північному Причорномор'ї вели тривалі війни з антами, племінний союз яких очолював король (князь) Бож. Витимирові навіть пощастило схопити і скарати на смерть Божа, після чого він отримав прізвисько Вінітар (Winith-arja, гот. переможець аріїв венедів).
          Візантійський історик Йордан сповіщає, що в 6 ст. існувало три різновиди слов'ян: венети (басейн Вісли), анти (Подніпров'я) і склавини (Подунав'я). Дослівно у Йордана в його "Гетиці" (551 р.): Лівіше Альп і Дакії, де кордон проходить на північ від джерел Вісли, величезний простір посів народ венетів. Їх називають по-різному ... але їх основні імена - склави і анти.  У праці Vitae sanctorum Columbani (615 р.) монах Jonas Bobbiensis прохопився кількома словами, але також ототожнив венедів і слов'ян: Одного разу він задумав поїхати в країну Венді (в Альпах), яких також називають Склаві.
           Чимало записів стосовно вендів наводить в своїй хроніці (48, 68, 72-77) Fredegar (?-659). Запис 48: Само (невідомий купець з франкського міста Санс) приєднався до племені Склаві, ім'я яких Венди. Цікаво, що з невідомих причин цей купець Само відмовився від початкових планів своєї торгівлі з місцевими племенами, натомість очолив боротьбу слов'ян проти Аварського Каганату. Своєю доблестю у сутичках та мудрістю керівництва він здобув беззаперечний авторитет слов'ян, за що вони вибрали його своїм королем, королем заснованої ним держави Само. Чимало венедських дівчат мало за честь стати дружинами короля Само та народити йому десятки нащадків. Його держава 35 років витримувала тиск тюркських завойовників - аварів з півдня та франків із заходу, і занепала лише після смерті свого засновника. Але це такий ліричний відступ...
          Ці джерела разом з "Історією лангобардів" Павела Диякона (8 ст.), в якій у 6 ст. згадується Слов'янська провінція Sclavorum provincia, описують венедів не як щойно прибулих зайд, а як активних і впливових конструкторів тогочасної європейської геополітики. Навіть у середньовічного читача вони цілком формують уявлення про древність та слов'янське походження народу на ім'я Венді / вінди / венеди / венети. І навіть іншого народу... вандалів!
          У пізньоантичні часи побутувала думка, що вандали вирушили від берегів своєї батьківщини Скандинавії, перетнули Балтійське море й прибули на терени сучасної Польщі приблизно в ІІ-му ст. до н. е., оселившись у Сілезії близько 120 р. до н. е. Трохи відволікаючись: чого тільки варте співзвуччя назв: в Норвегії це вимовляли як Hallingdal - (тут виняток; lolгаличанам не турбуватися!), але ось у Швеції (Vendel) та Данії (Vendsyssel)...letsrock Відомі історики тих часів, а також услід за ними і Вікіпедія 21-го ст. вважали, що вандали - давнє східногерманське плем'я. Що ж до істориків, то відомо, з якою погордою дивилися римські "арійці" на північних варварів. Це тягло за собою часом нерозбірливість, звалювання до купи всіх "унтерменшів" та суперечливість окремих даних. Увага та інтерес римлян до варварів загострювалися лише у міру того, як останні завдавали їм відчутніших поразок на полях брані.
          Римський історик і політик Тацит описав місця проживання вандалів між річками Одером та Віслою в творі "Германія" (98 р. н. е.).
          А от Прокопій Кесарійський, візантійський історик в 6 ст., стверджував: Вандали спершу жили поблизу Меотиди (Азовського моря) (!!!) Потерпаючи від голоду, вони попрямували до германців, званих тепер франками, і до річки Рейну, приєднавши до себе готське плем’я аланів.
          Хроніст Адам Бременський (? -1081) писав у своїй "Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum": Склаванія - дуже велика область Німеччини, населена вінулами, яких колись звали вандали. Вона в десять разів більша за нашу Саксонію, особливо, якщо врахувати Богемію і полян (!!!) по той бік Одри, оскільки вони не відрізняються ні мовою, ні зовнішнім виглядом.
          Пастор Гельмольд із Боса (бл. 1125-1177) у своїй Chronica Sclavorum пише: За Польщею є величезна слов'янська країна - країна древніх вандалів, яких тепер звуть Венді і Вінулами.
          Історик 15-го ст. Альберт Кранц пише у книзі "Вандалія": Ми вважаємо виправданим говорити про Польщу, Богемію, Далмацію та Істрію як про один народ, який наші предки називали склавонами, а перед тим справжнім ім'ям - вандалами. Навіщо ж соромитися свого вендського походження, коли їх предки прославилися своїми справами у Франції, Іспанії та Африці?
          Історик Мавро Орбіні на межі 16-17 ст. у книзі "Слов'янське царство" свідчить: Слов’янський народ озлоблював своєю зброєю ледь не всі народи світу ... І від цього славного народу у давні часи пішли найсильніші народи, а саме – слов’яни, вандали, ... венеди або енети, що заселили берег моря Балтійського, і розділилися на багато начал ... Всі вони були народ слов'янський.
          Адам Бохоріч - лінгвіст, 16 століття - вважав, що генети, венети, вінди, вандали і слов'яни - один народ. Янез Вайкард Вальвазор, історик і географ 17-го століття, писав: Венді і склавени один народ, вандали і венді однієї нації. Балтазар Аке, бретонський антрополог 18-го століття, у своїй праці "Slavus-Venedus-Illyricus" ототожнив венетів, віндів і склавенів зі слов'янами. Він також вважав: Нація венедів, віндів, склавенів або сьогоднішніх слов'ян ... Цей народ бере свій початок в Європі на кордоні Італії, венеціанської і тірольської землі на заході.



          Карл Зіха (Karl Sicha) у 19-му ст. писав у книзі "Namen und Schwinden der Slaven": Слов'яни в давнину заселяли набагато ширші простори в Європі, ніж у наш час. Багато їх племен зникло на початку середньовіччя. А колись вони населяли більшу частину Європи. Це можна довести географічними даними. І далі таке: Старі історичні назви слов'ян свідчать про їх сильну експансію в Європі і глибоку давнину.
          Ймовірно Зіха не перший дослідник, хто дійшов такого висновку. Згадаймо тут про локалізовану за часом і місцем традицію (моду?) візантійських авторів 4-6 ст. називати слов'ян антами (попервах державною мовою Візантії була латина, латиною "антиквус" - древній). Крім візантійців ніхто і ніде слов'ян більше так не називав. Правда, існує думка, що це специфічне спотворення назви тих самих слов'ян-вандалів, пов'язане з тим, що в давньогрецькій мові немає звуку "в", а поняття про благовучність змушували їх замінити "д" на "т". Так "вандал", скоротившись, був перетворений на (в)ант(д).
          Видання 1900-го року "Всесвітньої історії" Ганса Фердинанда Гельмольта, стор. 270: Народи, що жили в римських провінціях Паннонія, Норіка, Реція та Вінделіція, були широко відомі як слов'яни або словени. Раніше вважалося, що міграція слов'ян на Балкани була в період з 5 по 7 століття. Тепер сліди їх перебування датуються набагато раніше. Це підтверджують стародавні назви місцевостей. Крім того, ця нова точка зору цілком узгоджується зі старими історичними свідченнями і природним чином пояснює феномен "раптової" появи слов'ян в цих краях і у такій кількості.


          Карл Зіха теж відверто вважає, що твердження про міграцію слов'ян у Західну Європу з 5 по 7 ст. абсурдні і називає багато давніх народів, з яких, на його думку, формувалися слов'яни: Heneti, Veneti, Antes, Vinidi, Armorici, Getae, Daci, Sarmatae, Scythae, Poloni, Illyrii, Moesii, Liburni, Norici, Rhaeti, Paeones, Pannonii, Taurisci, Vindelici, Boji, Helvetii, Triboci, Nemetes, Vangiones, Suevi, Vinuli, Vandali, Vinithi, Lankobardi, Baemi, Marcomani, Marovani, Quadi, Rugi, Ruthen. Отак от! Тут і згадувані Нестором-літописцем норіки, і сармати зі скифами (зразу видно, Блок був незнайомий з таким баченням, так і з'явився його знаменитий шедевр - всі ж бо, хто приходить з Азії, мають монгольські очі-щілинки - що тут неясного?); далі йдуть і наші бойки - хто б сумнівався; далі - shock що це! - навіть корінні  швейцарці - вінделіки, рети і гельвети, і навіть - omgо диво! - готи/свеви/маркомани/лангобарди - племена чиє германське походження ні в кого і ніколи не викликало сумніву. Ну, що ж... Хай це буде на совісті цього Зіха.

Отак от!!!  Рим наш, і Альбіон наш!

          Бачимо, що теорія автохтонності слов'ян по майже всій Європі за чисельністю свідчень вже від раннього середньовіччя не могла являти собою нічого нового і тепер не повинна в когось викликати подив чи відмову у праві на життя. Можливо, наведені відомості спокушують читача тепер обговорити окрім загальноприйнятої, нібито єдиної, колиски слов'ян на соковито-зеленій плямі верхньої мапи ще принаймні три "батьківщини" слов'ян: у Західній, Північній Європі та у Приазов'ї? Проте йому не варто робити цього, поки у контексті піднятого питання ми не розглянемо згадок... ще давніших, ніж навіть від діячів античної доби, від Геродота до Юлія Цезаря (згадано вище).
           Тому далі у нас власне одне, найдавніше повідомлення про слов'янський народ Venedi, Veneti, Venethi, Venethae, грец. ; іноді Енети від грец. ; нім. Wenden. І воно залишене на другу чергу тому, що йде не від історика, політика, хроніста, а від напівлегендарного поета Гомера (9-8 ст. до н. е.). Грецька назва Трої була Ілліон, отже назва "Ілліада" ніщо інше, як "Троянська війна/епопея". Саме гомерівська поема "Ілліада" містить першу у часі письмову згадку слов'янського народу енетів у Малоазійській Пафлагонії, що брав участь у десятилітній війні греків-ахейців проти троянців (яка могла бути орієнтовно між 1260 та 1194 р. до н. е.) на боці Трої:
               "Вождь Пилеменъ предводил Пафлагонцевъ с косматою грудью,
                В крае Энетовъ живущихъ, где дикие мулы родятся.
                Киторъ они населяли, окрестные земли Сезама,
                Подле потока Парфения въ светлыхъ домахъ обитали,
                И въ Эгиале, и в Кромне, равно в Эрифинахъ высокихъ".
                (Гомер, Ілліада. Пісня II, 851-855. Переклад Н. М. Мінського)

umnikОоояк !
           Українські селяни теж донедавна масово жили у вибілених хатах. Окремі певно живуть і тепер.


В. ван Гог.  Хатина та жінка з козою. 1885 р.
           Вінсент не підгледів цю картину в Україні, вона була намальована ним у містечку, де жила його сім'я. А ще сто літ назад від його часу містечко називалося селом Брабант (неподалік від Гельмонта, Голландія).

Будинок в англійському селі Вілмінґтон



Будівля у вигляді традиційної кельтської круглої хатини, мазаної глиною...



Реконструкція за даними археологічних досліджень свідчить, що і таємничі трипільці (між 5500 і 2750 роками до н. е.) плетений з прутів та лоз каркас своїх хат, старіших за найпершу єгиптянську піраміду, обмазували глиною, ретельно відбілювали та прикрашали. Якщо вже пішло про піраміди... Пелазги = лелеки. А Птах, або Пта - єгипетський бог-творець, що шанувався у Мемфісі. Земним втіленням душі Птаха, його ба та оракулом вважався священний бик Апіс. Як бог-творець Пта вважався покровителем ремесел, мистецтва, майстерності та істини. А відомий архітектор пірамід Імхотеп був глибоко пошанованим у Єгипті і вважався сином бога Пта.



Ще один ключовий елемент - солом'яна стріха. Візитка хліборобів. Англійці кажуть на солому straw, угорці - szalma... Але перепрошую за ще один раптовий відступ, і повернімося до наших барашків енетів!

            Отож, вище на деяких мапах вже можна було бачити, де на території сучасної Туреччини мешкали енети Пафлагонії. Деталізуймо це місце look 



Вже добре знайома нам багатоваріантність назви народу:



           На початок троянської війни Пафлагонія входила до складу Хеттської імперії, потужної держави, що існувала десь між 1800 та 800 роками до н. е. А троянців з хеттами пов'язували тісні союзницькі відносини і взаємна військова допомога. Назва Пафлагонії споріднена із назвою народу пе(а)ласгів, котрих деякі дослідники ототожнюють із народом трипільської культури. Ще одне ім'я, під яким були відомі пеласги у Малій Азії до окупації регіону грецькими варварами, а також назва землі, яку вони населяли, це "Пала" і, відповідно, палайці, що і бачимо на мапі нижче. Якщо це слушно, то дати підказують, хто чий нащадок. І саме мова паласгів могла вплинути на хеттську настільки, що в ній з'явилося чимало коренів, співзвучних зі слов’янськими. Приклади: агниш - вогонь, ватар - вода, вали - великий, малла - молоти, нева - новий та багато інших. Основою ж хеттської мови була мова хурритів із невстановленої досі мовної сім'ї. А сучасні палеолінгвісти дослідили вузько локалізований у часі корінний злам, що призвів до суттєвих змін у її правописі.


Хеттська імперія, 14 ст. до н. е.

               Якби Троя вижила після ахейської навали, то кінь там був би, мабуть, зловісною твариною umnikяк чорна кицька. Завдяки Гомерові тепер добре знаємо і про спосіб, і про те, як долю троянської війни вирішило хитре проникнення ахейських воїнів всередину оточеної неприступними мурами Трої, і про нищівний розгром міста-держави та геноцид його мешканців, що настав після того. І навіть коли Троянський кінь лише художня вигадка поета, призначена аби не псувати трагічну героїку прісною розповіддю про банальний хабар, не ставімо тепер це йому у провину, зважаючи на те, який культурний масив з картин, фільмів, книг, прислів'їв, троянських вірусних програм тримає тепер той кінь на своїй тендітній дерев'яній спиніlol



           Для розвитку теми важливо відзначити ось що. Не тільки і не стільки саме через локальний військовий успіх загарбників колись могутнє царство Хатті після троянської війни увійшло у круте піке занепаду тривалістю у 1-3 століття. Окреслимо у кількох рисах загальну причину, що повалила або відсунула на другий план колись впливові "Великі" царства тієї доби, включно з Єгиптом.
            На 13-12 тисячоліття до н. е. припадає так звана криза бронзової доби та перехід до залізної. В цей час невідомо що призвело до великого заворушення добре відомих народів та виходу на світову арену раніше невідомих численних агресивних народів. За інтенсивністю міграцій все Середземномор'я разом із прилеглими землями Європи, Азії, Африки та численними островами стало нагадувати гігантський казан з вируючим кип'ятком. Схоже на те, що ці нові народи стали для Великих царств минулого тим самим, чим для Риму пізніше стануть північні варвари, а для Руси - татаро-монголи. А можливо, навіть і тим, ким набагато раніше став представник культури грубої шнурової кераміки щодо представника культури мальованої тонкостінної кераміки (тобто культури трипільців).


             Кілька таких народів зафіксовані у текстах на барельєфах та стелах, а також у численних документах дипломатичного листування правителів великих царств між собою, з намісниками та васалами. Об'єднуючою назвою для всіх цих нових народів було багато разів повторюване зловісне тавро "народи моря". Сюди належать добре відомі корінні (чи може і ні) племена Грецького півострова - ахейці, дорійці, фригійці і менш відомі або зовсім невідомі народи, що демографічно вибухнули теж, можливо, на своїх корінних землях Балкан, Італії, Корсики, Сардинії, Сицилії, Лівії, периферії Хеттського царства, Близького Сходу та Кавказу.


Шардана. Найраніші згадки були про цей народ, походження якого з Сардинії тепер з високою ймовірністю доведене не тільки співзвучністю назв, але і подібністю археологічних знахідок зброї на Сардинії та у Близькосхідному регіоні, а також до зображень воїнів шардана на єгипетських барельєфах.


           Пелесет або пеласти. Увійшли у давні семітські перекази під ім'ям філістимлян. Походження пелесет достеменно не розгадане, не зважаючи на численні теорії. В одній книзі пророків Старого Заповіту є вказівки, що Господь вивів філістимлян з острова Кафтор. В іншій Кафтор фігурує як місцевість. Розглядаються гіпотези і Балкан на півночі Греції, і Кіпру, і Криту, і деяких місцевостей на узбережжі Малої Азії. Пелесет відзначилися тим, що вже володіли секретом виробництва залізної зброї, забезпечуючи собі неабияку військову перевагу. А їхні кораблі не мали великої кількості гребних весел, лише вітрила. На відміну від інших народів, що після короткого перебування на захопленій території завіювалися світ за очі, значна частина народу пелесет, завоювавши Близький Схід, прийняла осідлий спосіб життя на землі, якій дала своє ім'я - Палестина, а також стала сповідувати культи місцевих семітських божеств (Дагон), конкуруючих із Яхве


 Дін'їн. Версії походження від Фінікії, Ханаану, Малої Азії і аж до ототожнення з грецькими данайцями.
Тереш. Можливо, походять з міста Тарс. Або ж це згадувані пірати тірсени, чи, те саме, італійські тіррени - пращури етрусків у Геродота і Фукідіда. Відомо, що полонений єгиптянами вождь народу тереш мав світле волосся, що говорить про північне походження цього народу.
             Аби просто насолодитися неповторною мелодикою єгиптянської мови, перелічимо інші єгипетські назви "народів моря", уявлень про які в сучасних дослідників ще менше: Тйеккер, Шекелеш, Еквеш, Вешеш, Мешвеш, Лабу (лівійці, під питанням), Каркіса, Лукка.



            Ось ці та інші народи, об'єднуючись у різні союзні комбінації, поступово шматували та знекровлювали Великі царства Єгипту, Хатті та припинили існування у колишньому вигляді великої морської і торгової цивілізації Фінікії. Троянська війна була лише маленьким епізодом цієї навали "народів моря". Крім того, Хетська імперія тримала облогу з інших сторін: удари від мушків - пращурів сучасних вірмен, а з південного сходу - від постійного суперника - Асирійського Царства, поки останнє і саме не зазнало критичного ослаблення від тієї ж навали "народів моря".
            Модус вівенді та культура мандрівних та войовничих "народів моря" суттєво відрізнялася від осідлих з діда-прадіда народів Великих царств. Як свідчать єгипетські джерела, в багатьох випадках вони чинили свої загарбання із метою, нез'ясованою для тодішньої прагматичної людини. Пам'ятаєте фільм "Троя"? Менелай йшов на війну аби повернути свою красуню-дружину. Агамемнон - через жадобу влади. А Ахілесу були до лампочки амбіції царів. Діалог з того ж фільму (може, трохи не дослівно): "Якщо лишишся, то в тебе буде родина, спокій, багато дітей. Але ти помреш! І діти твої помруть. І діти дітей, і їхні діти, і тебе забудуть. А підеш на війну, то загинеш у бою, але пам'ять про ту війну, слава її героїв переживе віки". І це не лірика античних міфів, а спосіб мислення і мораль природжених воїнів-руйнівників. Як співав незабутній Цой: "война без особьіх причин, война - дело молодьіх"... Не для тривалого присвоєння собі земель, господарств і матеріальних благ, не для взяття переможених у раби. Часто це було схоже на азартну воєнну гру, в ході якої, бувало, нападники, вщент розбиті, без жалості до себе йшли на загибель усі, хто не міг уникнути полону. А отримавши перемогу, вони у геноцидний спосіб позбавляли життя цілі народи на захоплених територіях. Доповіді про ці жахливі події у єгипетських джерелах часто закінчувалися словами: **н а з в а   н а р о д у** всі були знищені ніби їх ніколи й не було. Ймовірно таке життя знайшло своє відображення в епізодах тотального геноциду, що містяться у священних книгах Тори і Танаху. Так, під час завоювання євреями під керівництвом Ісуса Навіна Палестини 1165-1157 до н.е всіх жителів захопленого міста Єрихон, включно із жінками й дітьми, було вбито, а саме місто спалене. В наступних битвах проти ханаанських племен були захоплені ще кілька міст, мешканці яких так само були знищені.
            Такий то був час та руйнівний світогляд природжених воїнів. Фараони та інші великі правителі користалися з такого норову молодих народів, коли вдавалося з ними договоритися і залучити у наймане військо. Але що досягалося цим підвищенням ентропії у Всесвітньому порядку? Переформатування культурних традицій заради схиляння до спроб нового способу життя? Оновлення заскорузлих політичних систем? Ліквідація перенаселення у місцях демографічних вибухів? А може, гомогенізація (рівномірний розподіл по планеті) знань, досвіду і культури? Адже завжди має місце не лише "обрив", але й "стик" та успадкування. Подібно до германської Римської Імперії. Наразі складно відповісти про причини регулярного настання в історії людської цивілізації "темних" віків тотального відчуження.
             Зрозуміло, що такий характер ведення війни і ставлення до поверженого противника зумовлювали щось на зразок гуманітарної катастрофи народів на тих землях, куди причалювали летючі вітрильники "народів моря". Тому, якщо страшним звісткам щастило мати ноги, прудкіші за блискавичні озброєні орди, то оповіщене і нажахане мирне населення, що не могло сподіватися на наявні збройні сили, швиденько складало свої манатки на вози і скільки могло, збільшувало відстань між своїми дорогоцінними життями і вірною смертю.
Хіба міг стати винятком і відносно мирний осідлий народ енетів-палайців-пеласгів?


Імовірні напрями переселення малоазійських енетів/палайців

          А пам'ятаєте? Таке знайоме:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди - козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятіший од всіх бурлак.
Но греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він, взявши торбу, тягу дав;
Забравши деяких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
П'ятами з Трої накивав.
             Ось ще одна, від Вергілія, підказка щодо маршрутів втечі у західному напрямку на прикладі (В)Енея, сина (В)Енери. Через Котляревського. Його "Енеїда" наскрізь політизована на відміну від "Енеїди" росіянина Н. Осипова. Зруйнована Троя, як зруйнована московським царизмом Гетьманщина? Карикатурний балаганно-травестійний виклад не допускає і думки у читача: а чи не здогадувався, бува, знаменитий пересмішник про слов'янське походження царя Енея. Що ж, може в тому і задум автора. А от гіпотеза про троянське походження Риму (через заснування цього міста нащадками Енея) без особливих доказів була з викликом вип'ячена на щиті імперії у протистоянні римлян з колишніми кривдниками Трої, греками та зведена у римській політиці до рівня державної ідеологічної догми, як і закономірний культ Енея.          
            Мабуть таким-от чином занепадало та знелюднювалося попервах царство Хатті. А за кілька століть маємо повністю змінений склад населення за рахунок нащадків грецьких окупантів (ахейців та фригійців), дещо таємничих лідійців, а також, судячи з усього, вірменів, які вподобали Каппадокію. Мінливий калейдоскоп державотворчих сплесків та згасань на всіій території "старого світу" свідчив про невичерпність воєнної наснаги протягом всього останнього тисячоліття до н. е. .



Д а л і    б у д е
11

Lulu

Lulu

Питання ваги.

                Люди  рідко замислюються, що діється і як виглядає щось поза шкаралупою їхньої персональної буденності. Один промок від дощу, другий - від пролитого компоту, третій - від незакритого крану у сусідів вище. Один полишив бізнес, інший - сім'ю, третій -  країну. Один святкує Різдво 7-го, другий - 25-го, третій ігнорує. Як правило, лише у цій гамі легко спостережуваних подій людьми виокремлюється щось доленосно важливе.
                Метою подальшого викладу є нагадання одного зі способів оцінити велич і вагу вищезгаданих подій. На фоні співвідношень, речей та явищ, що одночасно теж мають місце у Всесвіті.
                Людство ділиться на два сорти людей: одних такі нагадування / співставлення  втішають, дають приклад найяснішого уявлення про ДИВО у його матеріалістичному розумінні. Інших - засмучують, лякають, бо відкривають краєчок порожньо-вічної реальності за лаштунками комфортно впорядкованих ілюзій. Тому такого роду замітки корисні для обох груп, як освіжаючо-тріумфальні і шокуючо-пізнавальні, відповідно.

                Ось наша тендітна краплина розплавленого металевого сплаву у шлаковій оболонці, наш третій "камінь" від Сонця, на якому всі ми на даний момент летимо,


і Сонячна система, в якій наша планета займає почесну траекторію поряд з іншими сотнями і тисячами великих і малих "каменюк".



Ось яка відстань (у масштабі) від Землі до Місяця. Здається, не дуже й велика.


Тим не менш, достатня аби вільно (зі шпаринами) розмістити всі інші планети Сонячної системи в цьому проміжку. Чи не занадто порожньо навколо сонечка?


Юпітер - гігант Сонячної системи. Він настільки великий, що весь континент Північної Америки виглядає на ньому, як зелена родимка.


Інша велика куля дістала у людей назву Сатурн. Ось наскільки вона велика порівняно із Землею (точніше, шістьма "землями")...


Якби кільця Сатурна були розміщені навколо Землі, ось як би вони  виглядали.


А так художник уявив комету 67P (Чурюмова-Герасименко) порівняно з центром Лос-Анджелеса.


Якість наших спостережень об'єктів Всесвіту останнім часом дещо покращилася, і ці зображення Плутона добре це ілюструють.


Ось як виглядає Земля з поверхні Місяця - не так вже й погано...


Марс переконує, що вигляд нашої планетки дещо інший.


Хоча про Сонце не скажеш, що воно так само ледь помітне, коли дивитися з поверхні Марса.


Отримано вид Землі також із зовнішнього краю кільця Сатурна. Всі ці точки зйомки можуть переконати кого завгодно, що Земля від початку була задумана як планета чи то для комашок, чи то для мікробів,


а з відстані близько 4,7 мільярда км, за Нептуном, ми виглядаємо меншими, ніж зернинка солі.


Проте жоден з попередніх об'єктів не вражає своїм розміром так, як наш жовтий карлик Сонце. Тут і Земля в порівнянні з Сонцем,


і інші планети


Первісні люди обожнювали у перших релігійних культах наше світило. Та вони, певно, не були б такі ревні у своїх боготвірних потугах, якби знали, що розсипи світлих цяток у нічному небі являють собою такі самі сонця, що й їхній знайомий Ра. І існує тих розжарених газових куль більше, ніж  піщинок на всіх пляжах Землі.


Майже всі окремі зірки, які ми у змозі бачити в нічний час, розсипані по небу в межах цього кола.


Більше того, те, що нам бачиться окремою цяткою, при збільшенні може виявитися цілим розсипом перлів


Це означає, що наше Сонце є лише не дуже гарячою, мізерною порошинкою, загубленою у безкраї. Особливо, у порівнянні з такими гігантами, як VY Великого Пса.


Якби Сонце було зменшено до розмірів білої клітини крові - лейкоцита, то у тій же пропорції наша галактика, Чумацький (для декого - Молочний) Шлях, набула б розміру Сполучених Штатів.


Тому, коли дивитися зовні на нашу галактику, важко, мабуть, буде добрати об'єкт, аналог величини нашої крихітки-Землі, що знаходиться приблизно туточки


Але якщо ви вже готові визнати, що Чумацький Шлях величезний, не поспішайте. Тут він, поряд з Андромедою, якоюсь М87, знаною тільки фанатами від астрономії, і такою ж галактикою IC 1101, що існує собі на відстані у якихось 1,04 млрд світлових років від нього.


При цьому ніхто доконечно не стверджує, що IC 1101 є найбільшою з тисяч відомих галактик, частку з яких зафіксовано на цьому фото за допомогою космічного телескопа Хаббла.


Приклад пересічної з них дістав у людей назву UDF 423. Від нас до неї 7,7 млрд світлових років. Це означає: якою вона є саме у цю мить, можна буде дізнатися тільки через 7,7 млрд років. Але, без сумніву, саме ось такою вона була 7,7 млрд років тому. Легко сплутати з Чумацьким Шляхом, чи не так?


Якщо все про космос і про космос, то як же пройти повз чорні дірки! Ось вхід до однієї такої бездонної нори! Це в порівнянні з орбітами відомих планет.


             Отож, на одній шальці терезів розписана вище картинка Всесвіту, на іншій - роїння білково-нуклеїнової субстанції на поверхні зараженої життям ледь примітної загубленої в космосі порошинки. Тої самої субстанції, найвищим продуктом життєдіяльності котрої постала думка, що людина - міра всіх речей. Навіть тих, що протягом мільярдів років недосяжні для її бачення. Тої самої, зі своїми прибутками, гріхами, науками, революціями...
             Всеохопна вічна собідостатність vs пихата мікроскопічна зарозумілість! Що ж насправді має вагу?
             Вирощення рису у Китаї, чи спалах наднової зірки?
             Вполювання антилопи мисливцем племені мвезі десь в африканській савані, чи, може, спостережуване тепер зближення і спрогнозоване майбутнє злиття Чумацького Шляху і Андромеди з втратою обома галактиками спірального типу і переходом склеєного гравітацією конгломерату зірок до типу еліпсоїдних галактик?
             Війна "квадратних" проти "круглих" із масовим стинанням зайвих голів на мільярдголовій людській гідрі, чи, може, те, що міріади квазарів поступово насмоктуються вдосталь зоряної речовини через чорні дірки у своїх центрах і стають звичайними галактиками?

*     *     *
             На філософських обідах та засіданнях філософських гуртків, популярних в університетському середовищі Німеччини на межі 18 і 19 століть, часто велися справжні полемічні війни між опозиційними філософськими школами і відгалуженнями. Холодні чи зневажливі коментарі, громова критика то були найлегші військові засоби в тих війнах. Нерідко ж дискутанти вважали, що можуть донести до опонентів тонкість своїх світоглядних систем лише на крилах принизливих таврувань, відвертих проклять чи відбірної лайки.
             Був один саме такий обід, що переріс аж в опівнічну вечерю. Повне емоційне вигорання розпашілих лицарів Ордену Священої Метафізики вимагало відкласти пощерблені мечі заради чергового бодай короткого перемир'я. Саме тоді тьмяно освітлене нутро квартири випустило через розчахнуті двері балкону у яснозоряну ніч спочатку одну, а невдовзі другу постать.
             - То ось де Ви, друже! Вирішили проміняти ницість і бруд цієї кімнати на товариство шляхетних і чистих зірок?, - заливсь веселим сміхом, приправленим залишками сарказму, той, хто щойно приєднався.
              - До того, що діється у цій кімнаті, цим зіркам ще рости і рости, - по недовгій паузі замислено відповів перший. Історією не підтверджено, але кажуть, що його ім'я було Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель.

За матеріал для натхнення і набір картинок свою подяку адресую
сюди


10

Lulu

Lulu

Мак і шлак інформаційного суспільства.

         Один приклад, що ілюструє потужність інформаційних масивів, накопичених людством протягом свого нікчемного життя на цій тимчасовій каменюці.
***
Сто хімічних елементів (за грубим наближенням) можуть утворювати сплави.
Припустимо: на опис властивостей одного сплаву потрібна 1 сторінка А4.
На опис чистих елементів, отже, потрібно 100 сторінок – загальний зошит.
На опис всіх подвійних сплавів потрібно 10000 сторінок – дві полиці книжкової шафи.
На опис всіх потрійних сплавів потрібно 1000000 сторінок – добряча бібліотека.
Насправді: опис властивостей будь-якого матеріалу забирає трохи більше uhmylka ніж 1 сторінку.
        Вже для одного зі ста – заліза – становище набагато ближче нагадує снігову лавину. Горе тому, кого засмоктало в її нутро.
       Тільки структурних класів та груп сталей за призначенням існує десятки. А марок сталей у світі десь 50000.
       Тільки неминучих легуючих елементів сталі (які є майже завжди) три – C, Mn, Si.
       Більше пів-десятка інших елементів: найрізноманітніші співвідношення у численних складнолегованих композиціях – результат хаотичного задоволення багатьох нагальних потреб.       
       Сталь як 5...10-компонентний сплав – то банальна буденність вже не одну сотню років. Всі сталі, що застосовуються, вивчені краще нікуди. Отже знання це у міру надходження хтось записує. Хай не ковалі постнеолітичних кузень, не алхіміки, але, як-не-як, вже напевно з 19 століття – мартени і бессемери, ледебури і аустени, аносови і чернови, гудремони і бейни, сорбі, троости, коттрелли, бюргерси, гудцови, бочвари, таммани, курдюмови, брауни і тьма-тьменна великої та дрібної риби...
        І це, що дехто гордо іменує "область знання", воно є тільки мізерними цятками мозаїки в тій картині світу, що її розгледіло наразі людство мільйонами пар своїх діяльних рук і цікавих очей. Так. Весь цей вузькоспеціальний інформаційний колапс – то є не більше ніж макове зернятко у вбогому врожаї людської Впевненості під назвою... навіть не "Металознавство" чи "Металургія" чи "Механіка", а всього лише "Металургія..." та "Механіка СТАЛЕЙ". Той випадок, коли поєднуються безмір і мізер, коли одночасно мало і багато, коли стає гранично зрозумілим знамените: "Знаю, що нічого не знаю"...
***
          То чому ж термін "інформаційне суспільство", ніби якась новація, з'явився лише з появою електронної форми інформації (ФОРМи інФОРМації!)? Незрозуміла раптовість появи цього терміну, а надто закладена у ньому претензія на ґрунтовну критеріальну ознаку. Назразок: кам'яний вік – мідний – залізний... і от гегелівський світовий Дух, наче кінь, доскакався вже до якогось особливого "інформаційного" віку... Якщо вже так розсудити, то справедливіше було би називати суспільство, як і вік "електричним". Відповідно до "субстанції", що тримає вкупі всю цю вавілонську конструкцію на досягнутому рівні розвитку. Чи не так?

         Саме через останні - найпрогресивніші - види носіїв вся інформаційна сфера людства стає, як ніколи, залежною від індустріальної сфери. Натуральна заручниця енергетики. Коли електронні сховища стають недоступними, а інформаційні потоки згасають так само миттєво, як зупиняється вода у водогоні, як завмирають ліфти між поверхами, чи потяги в підземці, конвеєри на заводах і хірурги над операційними столами, щойно в мережі щезає напруга. Як було це під час "великих затемнень" в Нью-Йорку, коли через аварії регіональних енергосистем мегаполіс залишався без напруги 12 годин в 1965;  20 годин – в 1977   та  12 годин - у 2003 роках.    
          Що ж то у нас є "інформаційним" суспільством? Вбачати в інформації таку собі субстанцію, яку можна продавати подібно до нафти по трубах? Але ж знання обмінювалося на інші блага в усі часи. Прирости очима та пучками пальців до віконця ґаджета?



          Спродукувати за хвилину 100 зображень події, яка не варта й однієї згадки? Чи текст, подібний до цього? Забити цим памороки комусь на іншому континенті?


         А мільйони очей, що століттями пасуть міріади чорних бліх на білих паперових рівнинах – не менш дивне заняття білої людини, що, не гірше від мушкета, повергло у благоговійно-містичний стовбняк не одного аборигена диких географічних та цивілізаційних далей – це який титул присвоїти тому суспільству?



          А копирсання гусячим пером? Тисячоліттям раніше?
          А відмічання спеціальним значком дерева зі знайденим бджолиним дуплом задля присвоєння меду, що робить мисливець племені онге, після чого жоден "колега", що може натрапити на те саме дерево пізніше, не посміє посягнути на власність того глибоко шанованого одноплемінника?
          Для довідки. Згадане плем'я, як і інші племена Андаманських островів, навіть у 20 столітті не вміло добувати вогонь. Зате всі ці племена станом на час їх вивчення (18-20 ст.) мали легенди, які передаються усно, і в яких присутні уявлення про першопричину, прабатьків всього і всіх та креативну роль якихось давніх природних катаклізмів.
           Ні. Цей термін навіть не те що спізнився. Якщо вже вживати його, то вживати як термін атрибутивний щодо суспільства. Бо від самого свого народження людське суспільство, навіть блукаючи в еволюційних тупиках, є інформаційним.

5

Майка

Майка

Предновогоднее эссе в свете Квантовой Теории Поля.

  • 15.12.11, 13:04
"А Дедушка Мороз настоящий?"
Счас докажу, что самый чтонинаесть НАСТОЯЩИЙ!!!!

                                                    Научное обоснование.umnik

Квантовая механика это уже не модная наукаnini . Уважающий себя квантовик в процессе дискуса делает пальцы веером и лихо, по-молодецки переходит на квантовые поля, в которых элементарные частицы, перешагнув эпоху дуализма, растекаются по Вселенной непаханными полями кварко-глюонных интерпретаций.

Если раньше другом физика был опыт, то в нынешнем развитии квантовой теории лучший друг, не, хозяинpodzatylnik физика это математик. В эпоху до исторического материализма физик старался под опыт подвести математический аппарат, теперь же математик предлагает физику искать подтверждения своих теорий (вопрос кто сверху кто снизу уже не актаулен, впрочем и сам процесс запутался в вероятностях физико-математических выкрутасовfingal ). Мир перевернулся....физики не могут предложить ничего, кроме как бомбить частицы (или кварко-глюонные возмущенияprostite ), сталкивая их друг с другом, а математики тут же правят свои математические выкладки, создавая новые частицы или описывая новые операторы возмущения полей...Математики увели физиков в пространства математических операторов, виртуальный мир математики заменил физический опыт- ни понюхать, ни пощупать, ни послушать....ну разве посмотреть на фоты с детекторов микрокосмических войн, за которые тут же хватаются математики, дотачивая нехватающее и объясняя лишнее...

Отчет о бомбежке с БАКа, типа бозон Хиггса открыли...

                                     Дедушка Мороз самая мощная волновая функция планеты Земля

Простая и понятная элементарная частица воспринимается как точечное возбуждение волновой функции поля в пространстве Наблюдателя...т.е если Наблюдателя нет или он интерес к данной точке не испытывает, то и поле не возбудится. Ну как в жизни, нет интереса- нет процессаsmeh 

Тогда одна и та же частица замечается во многих местах, она как бы размазана по всей Вселенной- создает свое собственное поле, так говорят наблюдатели от КТП. 
Я вот к чему подхожуumnik Если верить Теории Квантового Поля, то на вопрос, как может один и тот же Дедушка Мороз в одно и то же время положить под ёлочку подарочки всем детишкам одновременно, ответ имеется!ura
Потому что его волновая функция, подкрепленная ожиданием сотен миллионов Маленьких (ну и вы, взрослые не стесняйтесь!) Наблюдателей, обладает небывалой Мощью и в состоянии охватить своим полем ВСЮ Вселенную. Думаю, что даже на экзопланетах без подарочков не останутся! moroz podarok podarok podarok elka

Ну что, кто у нас в этом году маму с папой не слушался?angel  
12
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
…
8
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2024.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more