хочу сюда!
 

smska

42 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «знання»

Навчаючись - навчайтесь!

Итак, вы утверждаете, что вы из 2019 года, а вовсе не еретик и не сумасшедший, и вас не надо жечь на костре?!...
— Д-да...
— Ну, что же. Предположим, я вам верю, но вот все остальные отцы-инквизиторы — нeт. Но ведь не так уж сложно проверить ваше утверждение. Если вы из будущего, то знаете, что будет происходить. Скажите нам, когда закончится правление Людовика IX?
— Эмм… Я не помню, очень частная дата.
— Допускаю. Тогда так: чем кончится Восьмой крестовый поход?
— Хм… Знаете, я не эксперт в истории.
— Допускаю. Гeография?
— Не очень…
— Maтематика?
— Эмм, ну е равно мц квадрат.
— Что?
— Не важно… B общем, нет.
— Геометрия, быть может?
— Пифагоровы штаны… Нет…
— Я пытаюсь вам помочь, попробуем по-другому. Может, вы что-то расскажете о технологиях будущего, о мироустройстве, науках?
— Ну… Земля круглая…
— Спасибо, мы в курсе. Что-то еще?
— Ну, в наше время есть электричество…
— Уже интереснее, что это?
— В общем, такая штука, на которой работает почти все в мире!
— Можете подробнее объяснить?
— Ну… Там… Электроны, бегут по проводкам… Плюс, минус… Блин…
— Вы можете добыть электричество, продемонстрировать его работу?
— Нет…
— Хм, может хоть какие-то полезные навыки и знания из будущего у вас есть?
— Сожгите  меня на хрен.

Нетиповий Православний  нТП

Знання. Що таке – Знання. Передача Знання.

                                  Знання. Що таке – Знання. Передача Знання.

Хтось першим взнае, - або випадково від чогось;

або вдохновенням сам;

або відчуттями;

або аналізом опиту.

Взнае Істину. Нову.

Після цього з’яляеться намагання цим поділитись. Потихеньку на практиці, якщо ще й повезе, людина розуміе, що оточуючі теж бачать, що це – Істина.

З’являеться чітке бажання поширити це ще більше. Бажання знайти однодумців, які почувши цю Істину – теж ії сприймуть. Бо вона їм зрозуміла, тільки в них ще самих не була сформульована.

Разом з однодумцями поширюеш цю Істину – і вона стае відомою широкій масі загалу.

 -Десь хтось починае задумуватись над цим Питанням, теж вмикае мозок – і найчастіше він теж вірно починае бачити цю Істину. Первинне формулювання ціеї Істини. Йому було просто раніше не до того, усі ж зайняті чимось.

- Десь хтось стадно просто підкориться цьому формулюванню – вони умніки, їм видніше, нехай буде – так, я щось не второпав, але їм – видніше, я в цьому раніше не раз пересвідчився. Я їм трохи довіряю. Я займаюсь іншим, а в плані Істини – е специ, хай говорять, я погоджусь.

.

І Головне – Повторювати це. Повтрювати Істину. особливо Першому. Хто здогадався.

І однодумці щоби теж – повторювали.

 

Тоді з’явиться загальна Істинна думка.

.

Якщо це буде не Життева істина на даний час – вона не приживеться. І однодумці теж будуть лицемірами. Це все – крах.

Якщо це буде Напівжиттева Істина – то все Це зпрацюе, але буде у Напівжиттевому стані. Як, наприклад, вегетаріанство. Бо це – НапівІстина. Хай там скільки буде однодумців.

.

отже, Істина – це Першовідкривач – Пошук однодумців і спільна робота по поширенню даної їстини – Збільшення сприйняття даної Істини у Суспільстві – Загальне сприйняття – Вважання це Їстинним Знаням усім Людством –

-          Передача далі даної Їстини Нащадкам.

-          .

-           

.

Якщо не сильно зрозуміли Системи, навожу 3-и приклади Життевих, битових –

1)      Це Іїсус Христос. Ви вже здогадались та побачили паралелі. Винайдення ним Істини на той час, пошук однодумців, приеднання до ньго однодумців, які теж раніше здогадувались, що це Істина, але мовчали або не могли зформулювати. Поширення Істини, і накінець,-  повне сприйняття цього Суспільством. На той момент то була чиста Істина. Серед напівтварин тодішніх стану Людства Поняття про моральність та частковий відрив від Матеріальності Буття – Те що він казав, було Істиною. Уперше трохи зрозуміли…І Почався рух Істини, яку ми маем зараз. Яку Зараз можна вдосконалювати, бо вже навчились бачити і недоліки, відсталість. Але тоді це Був Прояв Істини.

.

2)      Деякі гравці зрозуміли- відчули- та опитом побачили наявність у танкових іграх Ворлд оф Танкс та Граунд Вар Танкс явно несправидливих ситуацій та пушкокривлення, про це почали говорити. Потім думка з величезним скрипом мізків інших нерозуміючих Істину поширилась…Потім з’явились докази, що «Патент Кислого» дійсно запатентований…Що дані ігри – це просто обман. омана, брехня запрограмована завчасно…..

.

3)      Що росіяни – це не слов’яни, а угро-фіни. Хтось першим це зрозумів і почав поширювати, знайшлись- знайшов однодумців, разом почали далі поширювати…Тепер дуже багато росіян визнае спокійно, що вони е угро-фінами…Істина – поширилась!!!

 

.

Головне у першовідкривача – не покинути Істину, а повторювати ії багато. Можливо, і 4о років…Якщо ця Істина була дурна ( наприклад накрити місто свинцевим куполом для чогось) – ця істина не е істиною – час покаже, що це була – дурня. Ніхто не підтримае і на протязі років, і однодумців не знайдеться, і тим більше суспільство відторгне….

 

.

Так що Знання – це набуте нами від Предків Істини, які пройшли довгий шлях випробовування Часом.

.

оце ВСЕ, що знае Людство на Сьогодні, це все результат Істини. Це називаеться – Знання.

Яке ви знаете ( чого чорне – це чорне, чого правий кросівок на праву ногу надіти – краще, ніж на ліву, чого рослину треба поливати водою, а не іншим…ВСЕ, що Людина, власне ВИ, знаете - Це Не Ваші Знання.

Це хтось відкрив Колись Істину, і з довгим часом везіння, життевості його та ціеї Істини, вона дожила до Сьогодення, і живе, бо це правда. І хтось ії відкрив, постарався...і люди зрозуміли, сприйняли. Не будьте шкурами, ви - не ви. 

Ви е - збірка минулих та сьогоденішних та майбутньоможливоживучих Істин....Бо воно так і е.

 

А хтось у цьому Знанні Зараз – а первинній Істині колись – був першовідкривач.

.

.

Так що шлях Істини ( і першовідкривача) тільки Такий –

1)      Не загублення Істини, - а ії повторення.

2)      Пошук однодумців.

3)      Поширення Істини на Загал. На Суспільство.

4)      Загальносприйнята Істина.

.

І це Вже Називаеться – Знання.

 

Це буде все, що МИ Зараз Усі Знаемо…

 

І передаемо Нащадкам…

.

 

 

Ось що Таке Знання,

 знайдення Істини першопрохідцями, 

і знання нащадків.

Педерастія. Колись ії не було.

Колись педерастії не було...
.
Ну не знали більшість людей. Ну в селі точно не знали...- я пам'ятаю...
.
.
- У 1991-му році я жив в селі.
 І приїзджий росіянин з обласного центру когось назвав підарасом..
.
- Мої однокласники звернулись до мене, як до енциклопедиста, що Це Таке - Підорас??!
.
- Я Відповів чітко і завжди по-простому, - це не "підорас", а "педераст", і Це коли Мужик Мужика в Жопу Їбе.....

.(що насправді у відносинах Там оральний переважае, я не знав звичайно...))
.
В0ни мені майже Хором сказали - "Та Ну Нахуй, Не Може Бути Такого"!!!!!
.
........
І зразу запитали, - "А як Це Так і Для Чого"? Навіщо??
.
.
навіщо, я сказав, що ім так захтілось. хочеться. Зайоб Мужчини. Тих Мужчин. Я Тоді вважав, що це звичайні мужики. Але яким захотілсь чомусь так. Каприз. Зайоб. Експеримент. Протест.
.
Але це - звичайні мужики. Мужчини. Такі як ми всі.
.
Але діло не в моїх поняттях тоді, а в тому, що Люди Здивувались, - навіщо в сраку їбати....
Чоловіка.
Вони навіть не уявляли такого Прикола....
.
Вони не знали. І Знати - власне і не бажали. А для чого в сраку їбати Чоловіка ( Мужика. Такого ж як і ти!!), якщо для цього е  - Жінки?....))))!!!!!!!!!!!!!!! Жінки!!!! Е ж Жінки! Дівчата!!!
.
Вони ж Природою створені, Щоби їх - їбали...!!! Щоби діти, щоб Любов...
 щоби все як раніше і норма....)))
Так жили Предки. Нас Виростили....
.
.
А тут Жека каже їм, що оказуеться, якісь мужики ( у енциклопедіях так пишуть) їбуть друг дружку......
.
Так от.
У 1991-му ніякої педерастії Не Було. Ніхто не знав. Жили - Прекрасно.
.
а у 1992-му з'явився вже на телеекрані Боря Моїсеев...і люди почали задумуватись..., - а що воно таке, оця російська хуїтта....??? що це за Боря?
.
голандських чи німецьких Борь тоді ніхто не знав...їх не було. не існувало))
.
І Після Появи Моїсеева люди вже почали зрозуміти, що там якісь Голубі....На Телеекрані.
В Р0сії. А значить, - і у нас е?...
.
.
А у 1991-му - Ні про яких педерастів у нас в Україні Людям Звичайним Відомо Не Було.
.
.
Не Було Підарасів!.
.
До 1991-го - педерастії, - Не Було.
.
.
ну серед нормальних людей. та ще й в селі. точно, не було. Не знали.
Я - стверджую.
.
.
.
До 1991-го року в Україні не було педерастії.

Що таке Знання?

Твое Знання складаеться з того, що Ти Сам почув, відчув, переварив, зрозумів, відкинув сміття, - і відповідаеш Нормі Сучасності.
І можеш передати Свое Знання і іншим, навколишнім Людям. І Майбуттю.
.
Навколишні Люди сильно сперечатись з тобою не будуть, бо ти говориш більш-менш наближене до Істини. Істини сьогодняшного Дня. Часу. Епохи.
Якщо ти говоришь щось не те, про що вище - ти будеш або не сприйнятий, або скоріше за все - ти говориш туппу хуїтту...
.
Люди тебе не зрозуміють. Про що ти говориш. І не сприймуть. Ні думку, ні погляд.
.
Отже, Знання - це пройдене Тобою, приведене до Істини тобою до тіеї Істини, яку Ти вважаеш Загальнолюдьскою. Бо Істина не може бути - індивідуальна....- так вважають тільки дегенерати))) Індивідуальною може бути Тільки Твоя Ізюмінка..., а Загальне - це Загальне. Общее.

І Твое Знання якщо Ти вважаеш його Істиною, мае бути перевірене на контакті з іншими Людьми, і ти почув, що вони це - теж розуміють.
.


.
ОТ щось сформулював про Твое Знання. Якщо Ти - Розумний. І не росіянин і не жид - Ти все вірно мислиш!
.
Знання - це велика штука!))) Зумівши сприйняти Знання і зрозумівши Його, Аж тепер ти маеш Право Голосу і щось передати Нащадкам....
.
- решта передае нащадкам тільки сміття і проблеми і знання рефлексів і інстинктів . 
А Розум передають далі тільки самі розумні Люди.
.
ось що таке - Знання.
.
.І можеш передати Свое Знання і іншим, навколишнім Людям. І Майбуттю.
.
Навколишні Люди сильно сперечатись з тобою не будуть, бо ти говориш більш-менш наближене до Істини. Істини сьогодняшного Дня. Часу. Епохи.
Якщо ти говоришь щось не те, про що вище - ти будеш або не сприйнятий, або скоріше за все - ти говориш туппу хуїтту...
.
Люди тебе не зрозуміють. Про що ти говориш. І не сприймуть. Ні думку, ні погляд.
.
Отже, Знання - це пройдене Тобою, приведене до Істини тобою до тіеї Істини, яку Ти вважаеш Загальнолюдьскою. Бо Істина не може бути - індивідуальна....- так вважають тільки дегенерати))) Індивідуальною може бути Тільки Твоя Ізюмінка..., а Загальне - це Загальне. Общее.
.
Твое Знання складаеться з того, що Ти Сам почув, відчув, переварив, зрозумів, відкинув сміття.
.
Так само і Загальнолюдське. Зібрало Знання Вас Усіх - Зрозуміло більшість, СКОРЕГУВАЛОСЯ. І між собою. сміття відкинуло.

 І йде далі... це вже Чисте Знання)))...


майбутнім.

Інтернет. Засмічений замусореный Тупі тупые росіянами. Россияне.

Все російське... - заполонили Інет...

Кулінарія....Не знайдеш на українській мові, як смажити наші деруни....Все росіяни одні статті пишуть, як готувати борщ та деруни...80% статей - на російській мові. Як борщ робити ....Пишуть москвічки......(((((   ))))) 80% статей....

Більярд. Жодної статті на українській мові.... одні росіяни грають у більярд))))
.
Спорт. Футбол особливо. мільон статей на росмові, на українській мало....
.
Вивчення Китаю, як сьогодення. Немае статей на укрмові.....
Ігри комп'ютерні. Іхні тонкощі. Вирішення проблем. Покращення. - ні, ніколи. росіянин ніколи. купу мусору тільки зробить. Інші - вміють.

Компьютер. Всі проблеми з ним. Реальне вирішення проблем. ні - все засрано росіянами, які хаотично дають полувідповідь, і само отримавши полувідповідь, бігом строчить полурезультат своїх хаотичних дій на полузапрос...))))
ХАОС В ПРИРОДІ, ЦЕ БУЛА ЗАВЖДИ РОСІЯ. І БУДДДЕ....
.
Усілякі практичні речі.... Туризм. Домашне господарство. Немае. Не пишем ми...

..
В чому різниця наша з сусідами ( нормальними, я про поляків, словаків) , в чому спільність, - ніхто з нас не ПИШЕ. Все засрано сміттям росіянським, яке ще й дебільне, бо хаос в галаве, воно не працюе...

.
Заполонили весь Інет кацапи.... Да, їм нема що робити, їхне Життя просране, вони не розуміють, для чого живуть, і що з собою робити....на політику воно не здатне впливати, бо раб і вівця від Природи, отже йому залишаеться тільки строчити пости....
.
І вони Строчать. Пишуть про все, що можна.
.

Результат. Вони весь Інет списали своею дурістю - а росіянин не здатний написати жодного речення про навіть просту річ. Бо в нього туманн в галаве балот расейских. Він не розбираеться в простих питаннях)) бо логіка у росіян-то - відсутня.

Росіянам Логіка - Не Піддатна! ну не знають вони, що таке - систематичне Знання і Аналіз.

у них мозок по-іншому налаштований. в сторону емоцій. 
емоції ніколи не е логікою))). Росіяни е - Емоційномислячі. це мое відкриття і Патент.

Весь Інет списаний дебільними кацапськими порадами ( що не працюють).
А наші нічого не пишуть.
..
А чого, власне ми не пишемо? Може, треба зменьшити цю кількість гівна російського? Пишіть! Давайте реальні поради! 
Бо ми-то - Реальні Люди! ))) З головою наші-то  дружать-то Нація!! Слава Богу - Не кацапи! ...

Пишіть! Радьте! Давайте Поради!!!!

Про знання

  На вулиці до дядька вчепилась циганка:
- Ой дарагой, дай дєсятку, раскажу правду гладка, всьо, как єсть, і как било, і как будєт!
   Дядька скоса на неї поглянув, вийняв сто гривень з кишені, та каже:
- А скажи мені правдиво - за який час проходить напіврозпад цезію?!
Циганка - omg  мовчить, не знає, що сказати...
Дядько гроші назад до кишені:
- Бач, не заробила...

Beyond The Pale - Procol Harum

Beyond The Pale
           За межею


Who will search for Holy Grail
       Хто шукатиме священий грааль,
Past the edge beyond the veil
       заходячи за завісу, переступаючи межу,
Who will come beyond the light
       хто піде по той бік світла,
Far from reach beyond all sight
       далі від свого розуміння, за рамки всього видимого,
Who will share this bitter cup
       хто розділить зі мною цю гірку чашу,
let the wild dogs tear them up
       хай буде розшматований дикими собаками,
let the cold winds blow them down
       хай висушать його холодні вітри,
drive them deep beneath the ground
       та поглине земля.

Who will live in darkest night
       Хто проміняє день на глупу ніч,
Dankest gloom and quietest quiet
       на сирий морок, найтихішу тишу,
Buried deep beneath the ground
       похований глибоко у землі,     
Far from any human sound
       куди не долинає жоден людський звук,
Who will search for treasure trove
       хто готовий заради скарбів,
Scour the seas and scale the globe
       обслідувати моря, переорати земну кулю,
Past the peaks beyond the heights
       вище вершин, далі небес,
Farmost reaches furthest sights
       за недосяжні межі, за найдальші горизонти,
Who will share this bitter cup
       хто розділить цю гірку чашу,
let the wild dogs tear them up
       най буде роздертий дикими собаками,
let the cold winds blow them down
       най його душу розвіють холодні вітри,
drive them deep beneath the ground
       та поглине земля.

                                  07.07.2016

Слухати

ЗВИЧАЙ - Творіння Рук Божих

  Головні вихідні ключові моменти, які дозволяють більш об’єктивно подивитися на витоки українського Звичаю й відчути їх глибинність та правічність.                                                                                                                                                  Перший “ключовий момент” Це розуміння того, що Світ - унікальна всеохоплююча досконала стійка Система, створена Богом (Творцем, Природою, Всесвітнім Розумом тощо), в якій усе взаємопов’язано і діє за певними вічними ЗАКОНАМИ. І Людина (Людство) невід’ємна частина цієї системи, яка має існувати і діяти за загальними правилами-законами всієї Системи. В разі порушення або ж відходу Людини (Людства) від цих Законів Система-Світ, забезпечуючи свою сталість, або ж вносить певні корективи, або ж міняє ту свою ланку, яка не діє за її законами та порушує стійкість Системи в цілому. Ці Закони Творця є вічними (принаймні на час існування Системи) та обов’язковими для всіх без винятку. Все інше, що поза цими Законами створено людьми, буде суб’єктивним відображенням знань і може сприйматися, або ж ні, більшою чи меншою частиною людей, в залежності від їх обізнаності, інтелекту, уподобань, світоглядних позицій... Божі ж Закони існують і діють незалежно від того, чи подобаються вони комусь,чи знають про них люди, виконують їх, чи ні. 

      Ці Вічні Божі Закони є константами і відображають Суть і Світогляд створеної Системи, є її Духовною суттю.
      Другий “ключовий момент” Людина (Людство) з самого початку знала і володіла Законами Системи (Божими Законами), які дані були саме Людині не лише на рівні інстинкту (як тварині), але й у вигляді ЗВИЧАЮ.
      Ця Духовна сутність Системи в матеріалізованому вигляді дані людям у вигляді ЗВИЧАЮ, який охоплює і регулює усі аспекти людського життя від самого народження і до смерті. Отже ДУХОВНІСТЬ є не що інше як Божі Закони, відображені у Звичаї саме для Людини. Наскільки живе  Людина у ЗВИЧАЇ (саме живе, а не просто знає його), тобто наскільки відповідає Божим Законам її світогляд і, головне, спосіб життя – такий її рівень ДУХОВНОСТІ. Тому ні рівень освіти чи знань, ні будь-який релігійний сан чи будь-яка висока посада не можуть слугувати однозначною ознакою духовної Людини. Головне – як, за якими законами вона живе!
      Таким чином ЗВИЧАЙ є КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, тим параметром, який визначає спосіб буття як окремої людини, так і, що найважливіше, народу в цілому, Він є Найвищим Законом, який забезпечує, за умови його виконання, гармонійне співіснування ЛЮДИНИ з усім у ПРИРОДІ, яка є СВЯТИНЕЮ рівно як і ЗЕМЛЯ, на якій живе народ.
      Втрачаючи ЗВИЧАЙ, людина відходить від природного способу життя, вступає у протиріччя з Природою, втрачає свою ДУХОВНІСТЬ, здоров’я, а заразом і ті могутні можливості, які закладені в неї Богом при створенні. Звичаї – це ті визначальні сталі параметри, які забезпечують, за умови їх дотримання, досягнення і здійснення людиною свого головного призначення на Землі – бути помічником Бога у підтриманні Світового Ладу. Тільки у Звичаї повною мірою та у первинному, неспотвореному вигляді визначена і зафіксована сутність всіх цих визначальних понять. 
      Отже, ЗВИЧАЙ - Творіння Рук Божих, а не людських, - завжди був тією могутньою основою, яка складала і формувала Світогляд наших Пращурів, їхнє ставлення до навколишнього Світу і до самих себе.
      Саме наявність такого інструментарію, такого підходу дозволяє підійти до вирішення цієї архіважливої проблеми, що, в свою чергу, відкриває шлях до визначення не менш важливих життєвих категорій як окремої Людини, так і, що головніше, Людства в цілому – МЕТА ЖИТТЯ, ДУХОВНІСТЬ, СОВІСТЬ, ЩАСТЯ тощо.
      Ніхто не заперечуватиме відомий вираз відомого письменника, що “в людині має бути все прекрасне – і обличчя, і одяг, і душа, і думки”. Але як і хто вимірює і оцінює той рівень “прекрасного”. Мудрець Епікур стверджував “Не можна жити приємно, якщо не живеш розумно, морально та справедливо, і, навпаки, не можна жити розумно, морально та справедливо, якщо не живеш приємно”. Все вірно, але, знову ж таки, як і хто визначає оту “розумність”, моральність”, “справедливість” і, врешті-решт, “приємність” життя? Швидше за все мав бути якийсь прийнятний для всіх мірило-еталон у цих питаннях і тоді все ставало на свої місця. Такими еталонами-мірилом на різних етапах існування людства, як відомо, були панівні в цей час ідеології і, як не дивно, мода, хоча і в меншій степені та обмежених параметрах. Але чи завжди так було? Ми знаємо, що ці еталони-мірила (ідеології) дуже суттєво відрізнялися на різних етапах існування людства. В той же час виникає логічне запитання: невже сутність таких одвічних категорій як, наприклад, МЕТА ЖИТТЯ, ДУХОВНІСТЬ, СОВІСТЬ, ЩАСТЯ могли змінюватись в залежності від зміни суспільного ладу? При цьому не забуваємо про перший ключовий момент, який виключає таку можливість. Але оскільки такі зміни практично  відбувалися і відбуваються, то логічно передбачити, що Система-Світ, яка існує за Божими Законами, рано чи пізно відторгне (скорегує, чи взагалі знищить) людську спільноту, яка вирішила жити за своїми, людськими законами, хоч вони іноді видаються і дуже справедливими. Це і відбувається сьогодні, коли значна частина мислячих учених констатує: людство стоїть на межі глобальної багатоаспектної катастрофи. 
      Духовність (моральність) народу визначається фактичним станом його Світогляду, що відображений у збережених (розвинутих чи, навпаки, втрачених) ЗВИЧАЯХ, які спираються на Закони Природи та унормовують життя людини як частинки Всесвіту, Природи. Натомість державна ідеологія фіксується і діє безпосередньо через закони, усталені людиною для унормування розвитку суспільства і, відповідно, місця особистості в ньому на потребу всьому народові, або ж, що частіше, на догоду правлячій верхівці суспільства. 
      Коли обидва параметри (Звичай та державна ідеологія) спираються на спільний фундамент, тобто закони людські не суперечать Законам Природи, суспільство спокійно, без особливих протиріч розвивається відповідно до своїх моральних та матеріальних цінностей, свого Світогляду. Коли ж підвалини державної ідеології відрізняються від підґрунтя духовності народу - починаються протиріччя, тим гостріші, чим більші ці розходження. З огляду на це можна припустити, що першою і найголовнішою ознакою наближення кінця існування народу (національної держави)  є втрата свого ЗВИЧАЮ – сутності та оборонця Духовного Світогляду та його Національної Окремішності. Відповідно до цього чітко простежується та оцінюється і фактичне місце Держави, її дійсне ставлення до свого Народу, та її, що найважливіше,  духовна основа.
      Ця унікальна особливість ЗВИЧАЮ – глибинність, Божественість - дозволяє йому сьогодні виконати чи не найголовнішу роль у житті Українського Народу – об’єднати націю і зробити її монолітною. Саме ЗВИЧАЙ може стати тією основою, на якій прийде порозуміння усіх багаторазово штучно поділених та переподілених за найрізноманітнішими ознаками українців. Чи може піднятися на ЗВИЧАЙ Пращурів рука українця? А якщо піднімається - то це вже не українець.
      Звичай дозволяє просто і правдиво, органічно визначити ДУХОВНІСТЬ кожного з нас, наше місце у Вічному Українському Роді. Все, що випадає із Звичаю, не стоїть в обороні України та її народу – в більшій чи меншій мірі вороже нашій Землі і рано чи пізно заявить про це! Будь-яка релігійна організація, яка не стоїть на одвічній українській ЗВИЧАЄВОСТІ, є чужинською сектою, якими б гаслами вона не прикривалася, чи якою б чисельною та багатою вона не була. Як не вистачає саме такого погляду нинішнім провідним державникам і науковцям! Навряд би за цих умов могли б у них навіть виникнути питання “яку державу треба будувати?” та “чи може Земля бути товаром?”.
      Безальтернативною умовою, яка може заступити шлях подальшого і уже остаточного знищення українців як нації, є моральне оновлення, повернення до правічної ДУХОВНОСТІ. Без подолання вірусу брехні, який охопив практично всі правлячі верстви суспільства в умовах вседозволеності і, одночасно, пільгового та судового прикриття дій і бездіяльності можновладців, годі сподіватися змін на краще. Тільки позбувшись цієї біди можна вирішувати питання щодо економічної кризи та її соціальних наслідків. Вирішувати саме у такій послідовності, оскільки не “суспільне буття визначає свідомість”, як це стверджувалося в радянський період на основі історичного матеріалізму, а, навпаки, саме свідомістю – ДУХОВНІСТЮ, мораллю суспільства – визначається його соціально-економічне буття. Повернення до Духовного життя, до одвічного ЗВИЧАЮ є не якась гірша, чи краща рекомендація, а безальтернативна умова існування саме ЛЮДИНИ і СВІТУ взагалі. 
      Ніхто не заперечуватиме проти відомого положення, що об’єднаний одним світоглядом, чи хоча б однією ідеєю, народ (чи група людей) набагато сильніші за таку ж кількість людей, які розрізнені. В цьому полягає відомий досить давній підхід завойовників – “розділяй і володарюй”. Усі це знають, але чомусь в котрий раз наступають на одні і ті ж граблі.
Нас намагаються порізнити і на більш високому, духовному рівні. Якими тільки засобами не нав’язувалася і не продовжує нав’язуватися нам думка, що у кожного своя духовність, своя правда, своя совість, своя мета Життя і, врешті, своє особисте Щастя.
      На скільки частин поділені сьогодні українці за своїм світоглядом? Навіть неможливо порахувати.
Тільки більше 100 зареєстрованих політичних партій !!! А скільки найрізноманітніших за своїми світоглядними позиціями релігійних конфесій, сект, течій, груп  паразитують на тілі України??? А скільки нерелігійних клубів, центрів, офісів, шкіл з відмінним від українського світоглядом зомбують і калічать духовно не тільки дорослих людей, але, що набагато небезпечніше – молоде покоління? А ще ж до цього долучаються і спортивні школи, секції, різноманітні танцювальні гуртки тощо, які пропагують чужинський світогляд. Не згадую вже про море різного штибу екстрасенсів, біоенергетиків, магів усіх кольорів і відтінків, які заполонили наше суспільство і, ніби авторитетно посилаючись на Відичний світогляд, намагаються з усіх сил нищити залишки нашого правічного Звичаю. Нас мало не розчиняють у цій масі різноманітних філософських поглядів. При цьому, що цікаво, кожний з них розуміє, бачить і може по своєму, тільки на своєму особливому рівні і світовідчутті, часто не збігаючись між собою у результатах. Тому скільки і яких задіяно сил проти українського світогляду не знає (навіть ще страшніше – просто не хоче знати) ніяка статистика, адже не всі ці сили діють відверто вороже і прямо і, до того ж, далеко не всі зареєстровані. Якщо хтось думає, що таким чином виховується різнобічно розвинена людина, то він дуже помиляється. Відсутність у вихованні підростаючого покоління світогляду свого народу, розмитість та протиріччя нав’язуваних чужинських філософських поглядів сприяє лише відтворенню  штучного космополітичного, інтернаціонального світогляду з досить сумнівними цінностями, далекими від святинь батьківської Землі. Страшний духовний глобалізм давно не тільки став на порозі нашої хати, але й нахабно розсівся в ній. І це ми добре бачимо в реаліях сьогодення. Прикладів шукати не треба, вони просто кричать з усіх боків. 
      За відсутності єдиного, ґрунтовного рідного світобачення, прийнятного для усіх, українці, як і раніше, а може ще й інтенсивніше, підпадають під вплив незліченої кількості найрізноманітніших чужинських ідеологій. 
      Що ж може зарадити справі? 
      Об’єднує нас – Україна, зокрема бажання бачити Україну українською, а значить ДУХОВНОЮ, високоморальною. Тут суперечок немає. І тому всі дії, направлені на це, нам зрозумілі. Всі ми категорично не хочемо бачити на своїй землі панування чужого світогляду, незалежно чий він – християнський, іудейський, мусульманський і т.д. до нескінченості. Ні, ми не проти, що б ці світогляди існували, щоб хтось їх сповідував. Але ми категорично проти того, щоб їх у різних виглядах нав’язували нам, українцям, щоб вони не тільки підступно підміняли наш світогляд, але при цьому ще й різноманітними засобами спотворювали, зневажали і висміювали його. В цьому ми єдині, і це є те, що дає нам наснагу у відстоюванні всього українського, принаймні всього того, що було у нас до так званого хрещення Русі. Зважмо також на те, що процес нищення українського світогляду останнім часом набрав ще більш небезпечних форм – його стали підтримувати представники влади. Як інакше можна пояснити введення в школах християнської етики, вивчення основ християнського віровчення, відкриття церкви у Верховній Раді України, регулярні різноманітні трансляції по головним теле- і радіоканалам тощо. Тобто цей процес стає все більш масовим і, все небезпечнішим.
      Що ж роз’єднує
нас? Як не дивно – знову ж таки Україна, точніше різне розуміння сутності українського світогляду, в першу чергу відмінність у розумінні того, що лежить у його основі. Спостерігається дивна картина – говоримо ніби українською мовою, а, в той же час, не чуємо і не розуміємо один-одного.
- Українців-комуністів, наприклад, цілком задовольняє така Україна, у якої історія починається з 1918 року, а світогляд визначається таким незвичним і незвичайним формулюванням - “демократичною диктатурою”  та “Моральним кодексом будівника комунізму”. Правда ці моральні вимоги, як нам відомо, не стосуються “вождів”, тобто в такому суспільстві сповідуються подвійні цінності. Окрім усього, комуністи не дуже переймаються тим, що було до 1918 року. Більше того, це минуле малюється, як правило, чорними кольорами;
- Другий приклад: більшість сучасних українців-козаків цілком задовольнить та Україна, історія якої починається із величі Запорізької Січі, передбачає реєстрове козацтво, а світогляд спирається на “Звичаєве право”, яке, як відомо, є тільки слабким відбитком-залишком правічного Звичаю, та на конституцію Пилипа Орлика. І ніхто з них при цьому не задумується, що ця конституція фіксує офіційний кінець сприйняттю людьми Божих Законів – Звичаю (навіть у залишковій формі “Звичаєвого права”), натомість освячуючи запровадження людських законів, хоч і дуже непоганих не тільки як на той, але, навіть, і на наш час. І знову ж таки, моральні обмеження практично не виконуються гетьманами, за що значна частина їх страчені безпосередньо самими козаками. І важко сучасним козакам пояснити, що такий підхід практично вирізняє їх від інших верств населення, не узгоджується з хліборобським світоглядом українців, їх лагідною вдачею та миролюбством. Натомість зараз, наприклад, у так зване “Звичаєве козацтво” вноситься поняття гетьмана, як спадкового монарха!? Це вже якась нова, незнана досі якість, а скоріше прояв звички підгортати все під себе, прикриваючись при цьому гарними гаслами.
- Приклад третій - сучасних українців-християн цілком задовольняє Україна, підвалини якої закладені після хрещення Русі князем-зрадником Володимиром, який тільки через двісті років після смерті канонізований як святий чужинською церквою. Ми добре знаїм, як  підступно трактують офіційні провідники християн культурний і духовний стан України до хрещення Русі – дикуни, неписьменні, примітивні, малорозвинені, хижі і т.д. до нескінченості. Безумовно,  ці високоосвічені люди добре знають, що все це чистісінька брехня – інакше б з таким запалом не переписували та не підчищали б  літописи, не нищили б писемні твори, написані далеко до часів Кирила і Мефодія, не залучали б до своїх свят і обрядів цілі пласти української культури і т.д. і т.п. А чи притримуються тих розрекламованих християнських цінностей як самі провідники церкви, так і рядові християни. Хто з них на ознаку своєї доброти і любові підставив праву щоку, коли вдарили по лівій, хто добровільно віддав гвалтівнику другу дочку, після того, як він згвалтував першу. НІХТО!!! Більше того, навіть не можуть сісти за стіл переговорів, аби об’єднатися  усім християнам на землях України на основі хоча б тої єдиної Біблії. Де там, яка ворожнеча!!! Тобто для інших проповідується одне, а самими робиться інше. Таким чином допускається подвійний світогляд, а всі так звані “гріхи” “очищаються” за допомогою механізмів сповіді чи індульгенцій-пожертв.
- І ще хочеться навести один приклад – як веде себе в цих умовах сучасна наука, зокрема історична. Згадаймо, як вона нищила дохристиянські святині, переписувала літописи на догоду князівській, а згодом царській владі і, безумовно, правлячій християнській церкві, як потім віддано служила комуністичній ідеології, а зараз знову переключилася на християнську. Але в усі часи простежується одне незмінне -  аби тільки замовчати, спотворити, не відкрити дійсну історію України… Мета та сама – не дати зазирнути в підвалини  нашого світогляду, спертись на нього і скинути з себе оту облуду багатотисячолітньої брехні, яка павутиною обплутала нас. Згадаймо обрізане саме наукою під самий стовбур історичне коріння України, збиткування над мовою, знищений календар свят… Навіть Трипілля зараз віддають іудеям, аби тільки не виникло питання правічної України.
     Ці приклади можна наводити довго, але краще спробуємо їх узагальнити. І тоді побачимо, що у цих ніби різних світоглядів є багато спільного. Це, зокрема: 
-    Обов’язковий поділ суспільства на нерівноцінні за правами і обов’язками групи-класи, тобто виокремлення своєї верстви від інших верств населення. Присутність правлячої ієрархії, піраміди, верхівка якої стає спадковою, або, в крайньому разі, обирається лише серед певної (своєї) групи (верстви) населення;
- присутність в зв’язку з цим подвійної моралі, яка дозволяє певній частині суспільства (правлячій, або привілейованій на цей момент) послуговуватися одними цінностями, в той час як від другої передбачено виконання інших вимог;  
- початок відліку часу від певного, цілком конкретного історичного моменту та пристосування філософії-світогляду саме до цього моменту (або до особи, групи осіб) і категоричне не бажання брати до уваги загалом все історичне минуле України і, головне, її одвічну духовність – її ЗВИЧАЙ, її Боже походження. 
Всі релігії є плодом діяльності певних, видатних осіб чи груп людей (які з часом переходять у ранг “бога”, “апостолів” чи “пророків”). Антураж різний – безпосередня розмова з Богом, одкровення, які зійшли на певну людину, збережені в окремому роді окремими людьми знання, набуті знання тощо. Результат один – між Богом і сповідниками тої чи іншої релігії є посередник, який володіє якоюсь певною частиною знань, яку він передає Людям. Ці знання, чи якась частина їх, часто чомусь називаються таємними, призначеними для певного кола осіб і т.д. Тобто обов’язково передбачається той чи інший поділ суспільства.
      Виняток становить лише ЗВИЧАЙ, який даний людям безпосередньо Богом для унормування та узгодження Життя Людини від народження до смерті за законами Природи. Збереження цих Божих Законів – Звичаїв, які і є найбільшою нашою Святинею – КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, як і їх передача людям покладалося на Жінку, оскільки саме мати була відповідальна не тільки за народження здорової дитини, за її виховання та навчання, але і, що головне, взагалі за збереження необхідних знань для забезпечення неперервності людського Роду з метою виконання покладеного на нього Богом головного завдання – підтримання Ладу на Землі. Ці Знання-Звичаї зберігалися шляхом усної передачі від матінки до доньки.  І така особлива, визначна роль матері, окреслена Звичаєм, не тільки сприймалась, але свято підтримувалась суспільством. І, мабуть, це найперше, що ми мали б зробити – повернути МАТИ-ЖІНКУ-БЕРЕГИНЮ на своє особливе і почесне місце в суспільстві, одвічно призначене їй Богом, гарантуючи тим самим виконання головного завдання Людства – забезпечення неперервності людського Роду з метою підтримання вічного Ладу на Землі. Як бачимо, в усіх релігіях розповсюдження і ствердження визначальних поглядів кожної конкретної конфесії  спочатку покладалося на певних осіб, а потім – на святців, волхвів, царів, князів, єпіскопів, священників, попів і т.д., в той час як на нашій Землі цю функцію одвічно виконувала мати.
      Є ще одна суттєва відмінність: у всіх релігіях є священні книги в той час як на нашій Землі до сьогодні головні духовні цінності (український одвічний ЗВИЧАЙ) зберігаються (принаймні зберігалися донедавна) шляхом усної передачі від батьків до дітей (в основному від матінки до доньки).
      Звичай, на відміну від будь-якої релігії, передбачає, навпаки, не тільки відкритість, але й обов’язковість виконання для всіх його вимог і обмежень. Більше того, недотримання Звичаю автоматично веде до одлучення від Роду. Тобто, як бачимо, між Звичаєм і всіма іншими релігіями, простежуються різнонаправлені рухи: в релігії набуття певних знань веде до поступу в ієрархічній піраміді, в той час як Звичай, навпаки, передбачає не тільки повний набір знань (співвідносно з віком), але й необхідність жити відповідно до цих вимог. Як бачимо, принципово різні підходи: Звичай – принцип КОЛА, обов’язковість для всіх; інші релігійні світогляди – обов’язкова присутність ієрархії, кастовість, винятковість.
      Особливість Звичаю полягає також в тому, що, на відміну від усіх релігій, він, оскільки є способом Буття, не потребує якихось особливих храмів для своєї реалізації. Він реалізується там, де живе і знаходиться Людина – Природа, Святі Місця, Хата тощо.
Звичай - Божи
й закон, а не плід діяльності Людини, узагальнений витвір людського розуму, що виник як результат повторювання і закріплення окремих звичок, як то стверджує сучасна наука.
     
В жодного українця, якого б світогляду він не притримувався, якщо тільки він дійсно відчуває себе українцем, на Звичай рука не підніметься. Якщо ми станемо на такий фундамент, то у нас не буде ніякої не тільки потреби, але й навіть можливості творити (точніше витворяти) щось своє, особливе, що зараз масово спостерігається в Україні. В змаганнях з Божими (природними) законами ніякий “пророк” перемогти не зможе, він від початку приречений.
      
       Отже, розглянемо зміни в часі світобачення людини, яке відбувалося у такій послідовності заміни і спрощення духовних цінностей: ЗВИЧАЙ, Віра, релігії, атеїзм, гроші (виникнення ганебної але нібито «всеперемагаючої віри» в силу грошей, у того жовтого (чи зеленого) диявола). От відповідно до цих етапів і розглянемо, які особливості Людини при цьому втрачалися, а що, навпаки, з’являлося у результаті такої «еволюції».

      1. Створення Людини. Навряд чи хто буде заперечувати, що Світ, як досконала система, створений на основі певних законів, які є постійними. Нічого непотрібного чи випадкового у ньому немає. І якщо Людина зараз не знає чогось, чи не може пояснити доцільність, чи сутність того чи іншого явища, то це, як говориться, проблеми цієї Людини. Відійдемо від дискусії на тему: хто створив Світ? – Бог, Вищий Розум, Природа… Зупинимось на варіанті – Бог. Отже діють Божі закони – Закони Природи. За цими ж законами створена і Людина, яка від початку живе за Божими законами, який даний для Людини у Звичаї. Людина в цей час знає Бога – Творця всього сущого. Вона знає будову Всесвіту, своє місце в ньому, мету існування Людства в цілому і мету свого життя. Людина шанує (обожнює) Природу та прояви її сили. Вона володіє первинними – істинними – знаннями. В неї необмежені можливості користуватися цими знаннями – мозок працює на 100 %. Вона відчуває і розуміє енергетичні коливання у Всесвіті. Люди спілкуються з оточуючим Світом і поміж собою на енергетичному рівні. Тобто це оті Люде на Землі, які треба писати з великої літери.
      2. Виникнення ВІРИ. З часом Людина в силу своєї ліні і бажання перекласти свої обов’язки на когось (на посередника, на знаряддя праці), або ж ігнорувати, врешті-решт, деякі з них, втрачає частину знань, які заміняються уже Вірою у їх значимість. Людина вже не знає Бога-Творця, а лише вірить у нього. В цей час уже виникає мова символів.
      3. Виникнення МАГІЇ. Іде подальша втрата Людиною своїх знань і здібностей. Відповідно виникає потреба для здійснення певних магічних дій як для забезпечення виконання свого призначення на Землі – колективного ладування Світу, так і для повернення своїх одвічних можливостей і виправлення помилок. Людина ототожнює прояви дій Бога (Природних сил) з окремими явищами Природи, предметами та, взагалі, з конкретними особами. Виникає поняття «Добра» і «Зла». Виникає мова, пісні, танці обряди… Це час Трипільської культури, кінець якої співпадає з КІНЦЕМ ЗОЛОТОГО ВІКУ ЛЮДСТВА.
      4. Виникнення релігій та рабовласництва (І фаза – фізична). Подальша втрата істинних знань унеможливлює їх компенсувати за допомогою магії. Починається розвиток науки на основі досвіду. Виникають паралельно з наукою релігії. Початок будівництва культових споруд та виникнення зображень «богів». Поява серед людей з «надзвичайними» здібностями, а точніше тих, що якось зберегли (чи поновили) свої одвічні здібності – пророків, месій, богів… Виникнення держави в сучасному її розумінні. Формування «права» держави, утвердження «звичаєвого права» - залишку від Звичаю, що його відібрала і узаконила держава. З’являється віра уже не тільки і не стільки в силу Бога  магії, але й в силу і закони людей, держави. Утверджується становий, а потім кастовий поділ суспільства.
      5. Розквіт рабовласництва (ІІ фаза – наймана праця). Подальша втрата одвічних і магічних знань. Продовжується накопичення людського досвіду – розвиток науки. Занепад звичаєвого права. Утвердження віри в силу держави та її закони, в гроші. Засилля релігій та наростання розчарування в них та спротиву. Початок атеїзму.
      6. Стале рабовласництво (ІІІ фаза – атеїзм). Майже повна втрата одвічних і магічних знань, можливостей Людини (мозок працює на 3-4%). Втрата духовності. Влада СИЛИ, ГРОШЕЙ, закону держави. Це час, в якому ми живемо.
      7. Тотальне рабовласництво (IV фаза – глобалізм, гроші – бог). Повна втрата Людиною Божих законів (Звичаю), одвічних і магічних знань, можливостей. Влада ГРОШЕЙ – вони замінили Бога. НАУКА (знання про знання) – в розквіті. Люди перетворюються у нелюдів – кожний сам за себе, нема мети життя, нема духовності, совісті (бо як у кожного своя – значить нема ніякої, адже вони непорівнянні). Люди живуть не енергетичними коливаннями Всесвіту, а коливанням курсів валют на біржах. Кінець існування людського суспільства.

      Чи за цих умов нам треба повертатися назад, на самий початок, «у печери», як дехто любить говорити?  Ні, нам треба повернутися до життя за Божими законами  - за ЗВИЧАЄМ. Але розуміти це – мало. Треба діяти. І діяти спільно. А для цього треба мати єдину систему координат, духовних цінностей, спільну мету життя. Інакше відбувається розмова глухого зі сліпим.
      І ще на одній особливості варто наголосити. Не всі в суспільстві знаходяться на однаковому рівні. Дехто не так далеко відійшов від Божих законів – Звичаю. А це означає, що шлях їх повернення набагато коротший, і тому не така вже це безнадійна справа. 
        Безумовно будуть і певні труднощі на початку такої справи:
- Ми не звикли жити за такими правилами – робити самому. Легше чекати, що цю роботу зробить хтось, а потім лаяти його за те, що я б зробив не так. 
- Нам прийдеться одночасно не тільки жити у Звичаї, що само по собі сьогодні складно, але й одночасно відроджувати, піднімати ЗВИЧАЙ. А це зовсім непроста справа.
- Ми зустрінемось зі спротивом . Але це буде тільки свідченням стратегічної правильності нашого вибору.

      Ми з вами добре знаємо, що у нашої нації підрізане, а багато в чому і вирване коріння – її історична пам’ять, майже відібрано і одночасно спаплюжено найвищу цінність – її СВІТОГЛЯД, що закарбований у ЗВИЧАЇ і Святах, донищується Мова – необхідна умова існування нації – носій її духовного розвитку. За таких обставин ми можемо стверджувати – ворогів у нас поки що не бракує. І не просто “воріженьків”, а саме тих ворогів, що загрожують найголовнішому – існуванню української нації. Тобто спокою нам нема. Навпаки, є стан жорсткої боротьби не на життя, а на смерть за найсвятіше – свій РІД, свої КОРЕНІ, свою ЗЕМЛЮ, своє МАЙБУТНЄ. І нам потрібна, аби зберегтися на майбутнє, – ПЕРЕМОГА.
      Це може статися лише за умови, коли ми з вами, найперше, переможемо себе. Для цього треба поставити собі на службу СВІЙ розум. Ми на загал думаємо, що освіта - засіб отримання знань. Це водночас так і не так. Правдива, справжня освіта – це виховання контролю над розумом. Якщо людина не може підкорити свій розум, вона прожила життя даремно, якою б освіченою вона не була. Подумайте, яким небезпечним у суспільстві може бути освічений негідник, розум якого не контролюється душею.
      Дуже образно і влучно змалювала наш сьогоднішній стан в зв’язку з втратою ЗВИЧАЮ і, головне, можливу перспективу, видатна Людина нашого часу, дійсний представник еліти народу, поетеса Ліна Костенко:
      Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.       Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на “ти”.
      Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм       У колективних нетрях самоти…
      Душа ніяк не вийде із-під варти.       То культ особи, то культура мас.
      Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.       Надалі мавпа виникне від нас.
      Коротко і влучно, як діагноз (недарма і збірка віршів так названа – “Коротко – як діагноз”). І якщо сумніви щодо походження Людини від мавпи досить суттєві, то кінцева перспектива, в разі продовження того напряму, яке сьогодні обрало людство, незаперечна. Тобто повернення до одвічного ЗВИЧАЮ є не якась гірша, чи краща рекомендація, а безальтернативна умова існування саме ЛЮДИНИ і СВІТУ взагалі. Пам’ятаймо це! І не просто пам’ятаймо – діймо, аби це виправити і повернути. Це є наш з Вами обов’язок перед цією Землею, перед нашими Пращурами, перед Всесвітом і БОГОМ - це має бути сенсом Життя!

http://mp3-pesnja.com/artists/letter/9         гурт Соколи Український звичай

Звичай -


0%, 0 голосов

31%, 4 голоса

0%, 0 голосов

8%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

15%, 2 голоса

38%, 5 голосов

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Про віру, знання і богів ...

         Замітка є розгорнутим коментарем у продовження однієї розмови


Отже, як розуміти вислів:
Можлива віра на основі знань, але не можливі знання на основі віри...

1. Ми можемо розглядати знання про Бога, який дає знати про себе людині від самого її народження, коли вона ще не вміє ні говорити, ні мислити достатньо, щоб осягнути поняття, набагато простіші, ніж поняття Бога.
         Такий Бог забезпечує свою невідворотну цілковиту /тотальну/ присутність в житті людини. Завдяки цьому людині не світить рано пізнати поняття порожнечі, але від початку для неї очевидне поняття онтологічної даності: людина перебуває там, де так само перебуває Щось крім неї.
         Яке воно це Щось, щось дане, існуюче? Бог подбав, щоб відповідь на це питання постійно, щосекунди надходила до свідомості людини. Цікаво, що Бог не називає людині перш за все своє ім'я, як годилося б при знайомстві ) Та й не має Він, видно, потреби в тому, щоб мати ім'я. Зате від самого початку життя людині Він вважає за необхідне повідомити їй, наприклад, про свої кольори.
         Людина пізнає зелене, червоне, синє, чорне,          і тд, вона усвідомлює, що це неоднакові кольори. У свідомості людини можуть існувати як істинні, так і хибні уявлення. То може уявлення про зелене, червоне, синє, чорне хибні? Не може ж одна людина перевірити, що відчуває інша людина, що вона розуміє під зеленим, червоним, синім та чорним. Може зелене для мене, виглядає для іншої людини зовсім не як зелене? Але в певний момент ці дві людини доходять згоди, що один і той самий предмет /хай це буде листя дерев від весни до осені/ має зелений колір. Все інше такого ж кольору визнається теж зеленим. Визнається кожною людиною. Так само червоний - це колір крові, наприклад, що з'являється на шкірі при порушенні її цілісності. Синє - небо. А чорна - земля.
          Минають сотні, тисячі, мільйони років, але незмінно листя лишається
зеленим, кров - червоною, небо - синім, а земля - чорною для багатьох поколінь істот, що пізнаЮть.
          Висновок.
          Знання людини про зелене, червоне, синє, чорне і тд істинні. Так! Це Щось, яке існує, без сумніву саме таке! Воно зеленого, червоного, синього, чорного і тд кольорів, однакові уявлення про які є в свідомості різних людей. Віра на основі таких знань - обґрунтована. Знання - достоВІРне.

2. Також ми можемо розглядати знання про Бога як надприродної істоти, яка є продуктом людської свідомості.
          І не просто істоти, а особистості, яка чує, бачить, піддається емоціям, мотивує свою діяльність, відгукується на молитви, чинить чудеса, втручається у події життя. Про цю істоту людина дізнається найчастіше через посередність впливового людського оточення з так званих священих книг. Це знання з'являється в житті окремої людини не від самого народження, а у певному віці, коли навики мислення досягають рівня, достатнього для розуміння абстрактних понять.
          Своєму уявленню про вищезгадану особистість людина приписує об'єктивне /поза свідомістю/ її існування, тобто вірить в її існування. Але уявлення про надприродну істоту, яке поселяється в свідомості людини, їй немає з чим порівняти в навколишній дійсності /адже на те вона і НАДприродна) ця істота/. Людський апарат абстрактного мислення не може залишатися без роботи. Найскладніший інструмент, який дозволяє вигадування і оперування поняттями про неіснуючі речі /а це основа будь-якого проектування, планування,творчості тощо/, обробляє уявлення про надприродне до стадії, наприклад, його об'єктивації, уособлення - зображення у вигляді особистісної істоти.
           Впродовж тисячоліть різні люди пробували уявляти собі такого Бога в багатьох варіантах. Який він?

Такий?

Збруцький ідол

Такий?

Бюст Зевса, знайдений в Отриколі, Музей Піо-Клементіно

Чи такий?

Образ Бога Творця з картини Мікеланджело «Сотворення сонця та місяця»

Може такий?

Бог в образі людини, Ісуса Христа, Вчителя і Спасителя людства.


А чи навіть такий?

Три іпостасі Бога. Ілюстрація на молитовнику у Британській бібліотеці.
Бог в образі Святої Трійці, у виконанні голандського живописця Пітера Коке ван Ельста (1502—1556). Олія, Музей Дель Прада, Мадрід


          Згідно з уявленнями складалися описи Бога в усних сказаннях, пізніше - у літературних творах, що ставали священими книгами різних релігій. Кожна з цих релігій, церков, сект уявляють Бога, який більшою, меншою мірою або зовсім не схожий на Богів інших релігій, церков, сект.    Встановлення істинності Бога апріорі виключено через неможливість порівняти людське уявлення про Нього з чимось реально існуючим, адже Богу приписується НАДприродність. Ці обставини змушують віруючих час від часу відмовлятися від одних богів і складати уявлення про нових. Але й нові уявлення про надприродного Бога часто виходять не кращими за попередні. Завжди в однієї людини є що уточнити, доповнити, заперечити в уявленнях іншої людини.
           Тому кожна релігія кінець кінцем розтікається на безліч течій, розколів, сект. Так наприклад, вшановуючи нібито одного й того самого Бога, читаючи одну й ту саму священну книгу, визнаючи засновником віри одного й того самого Ісуса Христа, католики, православні, протестанти, адвентисти, баптисти, свідки Єгови, старообрядці, ..... теде, тепе.... вважають саме себе /свою групу/, і нікого іншого, істинними християнами, тобто претендують на істинне знання предмету своєї віри.
            Сотні і тисячі років пишеться історія релігій, яка насправді є великою мірою історією відмови самих віруючих від Богів, які деякий час вважалися "істинними", а згодом ставали "неістинними". Очевидно і логічно, що історія ця ставить під сумнів також і сучасні знання про надприродного Бога, на яких базуються актуальні в наш час монотеїстичні релігії.
            Висновок.
            Уявлення про надприродне, про неіснуюче - є нормальною здатністю в рамках абстрактного мислення людини. Це цілком допустимий в людській практиці прийом у пізнанні дійсності, творчості тощо. Але апріорна віра людини в об'єктивне існування надприродного не породжує певного безсумнівного сталого знання людини про це саме надприродне - про Бога.

Сучасність і "Правитель" Нікколо Макіавеллі



Рівно через 20-ть років я перечитав найвідоміший твір Нікколо Макіавеллі "Правитель" і здивувався тому, як змінилось моє сприйняття одного і того тексту: в 30-ть я був сповнений власного егоцентризму, тому наголос ставив виключно на поняттях керівництва, як  "правитель", "повелитель", "володар" тощо, тоді як у свої 50-т в мене наголос змінився виключно на одне: народ, народ  і ще раз - народ!
Звичайно у 1991-му році всі ми мали тоталітарне минуле і відповідні світоглядні принципи, тому вважали головним в керівництві країною просто  в абсолюті персоналії державної влади, тобто конкретних людей. Такою є психічна константа для соціуму в тоталітарному суспільстві: ми були твердо переконанні, що державне і наше особисте благополуччя залежить виключно від тої людини, яка стоїть на чолі державної влади, тоді як ми є звичайні виконавці "великомудрих розпоряджень" і не більше того. Такою була і моя особиста позиція, тому вчитуючись в текст досить невеличкого за об'ємом політичного трактату "Правитель" Нікколо Макіавеллі, я вишукував інформацію про досконалого правителя в ідеалі.
Варто зазначити, що в СРСР цей твір видатного італійського мислителя середньовіччя був заборонений і традиційно піддавався заочній нищівній критиці як підручник щодо політики зверхцинізму та підступності. Перевірити, що все так і є не було можливості, бо книги для ознайомлення простій людині не дістати, а Інтернету тоді не існувало. Заборонене тому і було цікавим, що було забороненим: значить є підстави не давати знати того всім людям. Насправді я був дещо розчарованим від першого прочитання Макіавеллі, тому що не побачив тут чогось надзвичайного подібно до кабалістичних замовляння: проказав - і стаєш володарем царства! А це виявилась  така собі своєрідна технічна інструкція з порадами і прикладами,  скерована на державних управлінців, і яка за своїм цинізмом не більша від навчання студентів-медиків у так званому "анатомічному театрі", де наглядно показують  на людському трупі як правильно розтинати тіло людини і що в ньому де є.
З іншого боку, враховуючи відстань в часі в 400 років, твір дійсно є величезного інтелектуального потугою, який варто обговорити  в порівнянні з сучасними реаліями, що я і маю на меті зробити далі. Просто хотілось зазначити оновлення і свого погляду на цей величний документ епохи, як і оновлення світових реалій. Однозначно можна ствердити, що свідомість більшості людей в Україні, як і загалом в світі,  базується не на авторитарно-тоталітарних системах державного керівництва, а на виборних і колегіальних, тобто - демократичних. Тому я обговорюю далі твір "Правитель" Нікколо Макіавеллі з позицій суто як представника народу, а не претендента в Правителі, як це мені уявлялось раніше.

1.
Одною з головних рис у Нікколо Макіавеллі стосовно його політологічних праць є їх специфічна прагматичність і максимальна об'єктивність у висновках, що і спричинило до звинувачень у цинізмі. В усі часи в основі владних інституцій були як благородні методи і помисли опанування влади, так і підлі, причому домінували власне останні - підлі риси, тому що всяка влада за своєю природною суттю є підлою. Чому? Тому що будь-яка влада незалежно від її форми втілення була, є і буде методом насилля одних над іншими, а будь-яке насилля не може бути благородним. Навіть у найпростішому прикладі, коли батько лупцює неслухняну дитину - це потрібно, щоб вона стала слухняною, але з етичного боку це негарно. Отож воно і є, що влада підла від початку. Чи ж варто дивуватись, що найкраще почуваються при владі люди підлого гатунку, а не благородні. Якщо благородні люди волею долі опиняються при владі, то їм надважко розібратись в правилах підлості і підступності, без яких справжньому Правителю не довго бути в правителях.
Щодо доказу жорстокості влади, як і Макіавеллі, візьму біблійний приклад - особу царя Соломона, щоб розглянути відому притчу про суперечку за дитину двох жінок: ситуація патова, тому що обидві жінки вперлися у своєму домаганні на немовля, а тестів на ДНК тоді не існувало, тому цар Соломон знайшов "мудре" рішення і наказав розрубати дитину навпіл і віддати кожній з жінок рівну частку. Одна з жінок погодилась на це, а інша вжахнулась і відмовилась від дитини на користь суперниці, а по цьому вчинку цар Соломон і визнав справжню матір. Мудро? Надзвичайно. А якщо заглянемо у тектоніку подій: царський суд - найвищий, тому злочинець має бути покараним - це однозначно. Демонстрація безсилля для влади царя виключається. (Свіжий приклад: засудження тинейджерок з Pussy Riot)  Кожна з жінок знала, що за привласнення чужої дитини  її чекає сувора покара, як і знали вони, що якщо цар наказав розітяти дитя - його справді розітнуть навпіл. Якби існував сумнів - сперечались би до безкінечності, але сумнівів не було! Сумнівів не було! Дитина реально могла загинути після такого наказу царя Соломона, тому справжня мати вирішила взяти на себе покару, аби зберегти дитяті життя. Яскравий приклад влади, як "мудрої жорстокості" чи "жорстокої мудрості".
Не берусь стверджувати, що Нікколо Макіавеллі свідомо писав твір "Правитлеь" з метою навчати мистецтву політики починаючих благородних правителів і тим примножувати їх кількість, але стверджую однозначно, що для людей мудрих і порядних політиків конче потрібно вивчати твори цього письменника власне для глибинного розуміння змісту влади як "суто прагматичне дійство життя", граничне з жорстокістю медиків-хірургів, які розтинають тіло людини для її ж спасіння. Знову використовую порівняння з медициною, тому що їх використовує у своєму трактаті сам Макіавеллі, зокрема хочу навести мою улюблену цитату, хоча таких улюблених є ще чимало, але тут я б сказав, що звучить програмна тема всього спрямування як цього твору Нікколо Макіавеллі "Правитель", так за своїм змістом і всього доробку мислителя: вчення, як запобігти лиху, поки воно жевріє з тиху.

Глава 3 "Про перемішані держави": "...Римляни поступали так, як належить чинити всім мудрим правителям, тобто думали не тільки про сьогодення, але також і про день завтрашній, тому намагались усіма силами запобігти можливим бідам, що неважко зробити, якщо вчасно застосувати необхідні дії, бо якщо дочекатись, коли лихо настане, то ніякі вже дії не допоможуть, якщо стан критичний і невиправний.
Тут  стається те саме, що з хворобою на сухоти (туберкульоз - Ред.): лікарі стверджують, що спочатку цю хворобу важко  розпізнати (діагностувати - Ред.), проте легко вилікувати; коли ж хвороба задавнена, то її легко розпізнати, але дуже важко вилікувати. Подібний стан речей і в державі: якщо своєчасно розпізнати започаткування недуги, що дано тільки мудрим правителям, - то позбавитись від неї досить просто, проте якщо вона розповсюдилась настільки, що кожному стає помітна, то вже ніякі засоби не допоможуть."

Прикладів на підтвердження даної тези можна навести безмір, але для нас найактуальним є  як приклад розвал Російської імперії майже водночас з Австро-Угорською, як і зовсім свіжий розвал СРСР так само з того порядку, тоді як Китай завдяки мудрому правителю Ден Сяопіну вчасно запобіг недузі. На жаль, про Україну цього сказати не можу, тому що явно видно вже усім, що наша держава глобально хвора в усіх аспектах завдяки немудрим правителям від початку і до тепер, а те що відбувається зараз включно з поділом держави за мовними критеріями однозначно веде до розколу України і втрати її соборності, тобто знищення унітарного державного управління.

2.
Наступною хочу навести кілька цитат: одну коротку, а другу - значну за розмірами з Глави 6  "Про нові держави, опановані власною силою чи звитягою":

"Обмірковуючи життя і подвиги цих чоловіків (Мойсей, Кир, Тесей), ми переконуємося в тім, що доля послала їм тільки випадок, тобто  постачила матеріалом, якому можна було надати будь-яку форму:  якби не з'явися такий випадок, доблесть їх згасла б, не знайшовши застосування; а не володій вони доблестю, марне з'явився би випадок."
Тут подано точну характеристику феномену лідера: момент і людина взаємопов'язані, що ми і спостерігаємо. В Росії вискочив до гори харизматичний лідер Володимир Путін, тоді як в Україні з цим проблема катастрофічна. Найкращий з можливих випадків був у Віктора Ющенка, але як ми побачили в підсумку - історичний момент не знайшов свого справжнього героя ані героїні... Як і персона теперішнього  президента України Віктора Януковича явно не відповідає моменту сучасності щодо України для глобальних вчинків реформування держави, а не її розвалу, як ведеться дотепер. Чому так? Ось про це наступна цитата з Макіавеллі:
"Той, хто стає правителем доблесним шляхом, на зразок вищезгаданих провідників, тому влада дістається важко, але утримати її легко, а труднощі здобуття влади виникають почасти через нові порядки і правила, що правителі змушені вводити для зміцнення нового устрою і власної безпеки. Варто відзначити, що немає починання, що так само важко задумати, з успіхом провести в життя і безпечно здійснити, як стати на чолі державної перебудови. Вороги реформатора - усі ті, хто розкошував при колишньому режимі; а ті, кому нововведення можуть піти на користь, захищають його досить прохолодно. Ця відсутність підтримки пов'язана почасти зі страхом перед супротивниками, на стороні яких закон, почасти з сумнівів людей, що не вірять у нововведення, поки вони не підкріплені досвідом. Тому всякий раз, як супротивники мають у своєму розпорядженні можливість для нападу, вони її завзято використовують, захисники ж навпаки запопадливості в підтримці не виявляють, так що нові порядки виявляються під загрозою. Бажаючи глибоко вникнути в цей предмет, варто розібрати,  чи є ці реформатори самостійними чи залежать від інших, тобто чи залежні вони для досягнення своїх цілей просити про чиюсь допомогу чи можуть застосувати власні сили. У першому випадку майбутнє їм нічого не обіцяє, і вони нічого не досягнуть, але якщо вони залежать тільки від себе і можуть примушувати інших, тоді в більшості випадків їм нічого не загрожує. От чому всі озброєні пророки перемогли, а всі беззбройні загинули, адже крім усього іншого, народ має мінливу природу, його легко в чому-небудь переконати, але важко утримати в цьому переконанні. Тому потрібно бути готовим силоміць змусити вірити тих, хто утратив віру. Мойсей, Кир, Тезей і Ромул недовго могли б підтримувати дотримання своїх законів, якби  були беззбройними, як доводять події в наш час із братом Джироламо Савонаролой (і Віктором Ющенком - Ред.), що потерпів крах зі своїми новими порядками, як тільки людність перестала йому вірити, і він не міг утримати тих, хто повірив йому раніш, як і змусити повірити тих, що сумніваються. Отже, подібні діячі зіштовхуються з безліччю труднощів, і всі небезпеки, що зустрічаються їм на шляху, вони повинні переборювати своєю доблестю. Але пройшовши через небезпеки і завоювавши повагу, розправившись з тими, хто мають відчувати до них заздрість, вони перебувають у могутності, пошані, безпеці і достатку."

Як бачимо, що в усі часи бути державним реформатором ставало надскладним завданням для особистості правителя, тому мало хто таке подужав. Найяскравішим прикладом вдалого реформаторства для нас є, і що цілком відповідає тезам Макіавеллі, - Йосиф Джугашвілі-Сталін, який зумів реформувати царську Російську імперію з її виродившимся самодержавством та дворянством, як провідною верствою, у ще глобальнішу світову імперію СРСР з абсолютним тоталітарним ладом на обширі від Курил аж до західних кордонів майже всієї Східної Європи і навіть далі по цілому світу. Варто визнати Ульянова-Леніна і його наступника Джугашвілі-Сталіна величезними світовими реформаторами, які і силою переконання, і переконуванням силою - зуміли побудувати новий соціальний лад таким, яким його хотіли бачити. Подальші реформатори, як Микита Хрущов та Михайло Горбачов відповідають категорії  реформаторів-балакунів без сили, тоді як правитель Леонід Брежнєв навпаки був  приклад сили без реформ, тобто консерватором, отже він зберігав існуючи порядки не вдаючись до своєчасних реформ, чим повторив долю царату, де замість дворянства загнивала правляча комуністична номенклатура. При своєчасному реформуванні СРСР можна було врятувати, але на наше щастя - цього не сталось.
Стосовно нашої України, то ми бачимо повну відсутність людей-провідників, які здатні на реформи правдиві, хоч і зі значним ризиком для себе з причин, що їх вказав Макіавеллі. Простий приклад щодо реформування величезної системи різноманітних пільговиків, які є абсолютним соціальним анахронізмом для держави з ринковою економікою, але покажіть мені такого лідера в Україні, який наважиться скасувати і реформувати на справедливий лад цю існуючу злочинну систему пільг - немає такого. Клас пільговиків є найагресивнішим в політикумі України, тоді як прості люди, які фактично оплачують цей прошарок - до дивного байдужі в цьому питанні, щоб підтримати подібного лідера, який забажає справедливості, тобто скасування пільг у тому вигляді, які існують тепер в Україні. Страшно і нецікаво це і для нашого наявного правителя. Краще не зачіпати і якось воно буде, а якщо і завалиться, то вже після нього - так він сподівається.
З іншого боку я часто доводжу своїм опонентам, що там вгорі звичайні люди, звичайні! Таки, як і всі ми! Тому чекати від них чогось надзвичайного тільки тому, що вони опинились на важливих державних посадах - це просто смішно. Хотілось би, звичайно, бачити там мудрих і достойних мужів-державників, але де ж їм взятися? Який народ - така й еліта...
Знову ж таки це абсолютно однозначно має визначення у Макіавеллі, що я спробую довести наступною великою цитатою з глави 9 "Про громадянське єдиновладдя": "Перейдемо тепер до тих випадків, коли чоловік стає правителем своєї держави не шляхом підступу чи беззаконня, але в силу побажання співгромадян - для чого потрібна не так особиста доблесть та вдача, а скоріше сприятлива кон'юнктура і пронирливість. Потрібно зазначити, що такого типу єдиновладдя - його можна назвати громадським - стверджується або на вимогу знаті, або на вимогу народу. Тому що нема міста, де б не відокремились подібні два полюси: знать бажає підчиняти й пригноблювати народ, тоді як народ не бажає знаходитись у приниженні та гнобленні; взаємопоборювання цих сил вирішується трояко: або єдиновладдям, або безвладдям, або свободою.
Єдиновладдя встановлюється або знатю, або народом, в залежності від того, кому першому випаде зручний момент. Знать,  усвідомлюючи, що вона не зможе протистояти народу, звеличує когось з свого прошарку і проголошує його правителем, аби прикриваючись ним задовольняти власні забаганки. Так само і народ, усвідомлюючи, що не може змагатися проти знаті, звеличує когось, щоб під його орудою знайти для себе захист. Отже тому, хто приходить до влади за допомогою знаті, важче втримати владу, чим тому, кого привів до влади народ, тому що коли правитель оточений знатю, яка вважає його рівнею собі, то він не може ні давати розпорядження знаті, ні мати незалежного стилю правління. Тоді як той, кого обрав до влади народ, править самочинно і довколо нього немає нікого чи майже нікого, хто б не бажав йому підкорятись. Поза тим, неможливо чесно, без здирництва щодо інших, задовольняти забаганки знаті, однак  це можливе - за вимогою народу, тому що у народу значно чесніша мета, аніж у знаті: знать бажає пригнічувати народ, а народ не бажає бути гнобленим. Зверх того, з вороже налаштованим народом нічого не можна зробити, оскільки він чисельний, тоді як зі знаттю - можна розправитись, бо вона малочисельна. Народ, в гіршому випадку, просто відсторониться від правителя, тоді як від ворожої знаті можна очікувати не тільки те, що вона відсторониться від правителя, але що вона буде діяти проти нього, оскільки знать розумніша і проникливіша, підступніша, через що вишукує заздалегідь шляхи до порятунку і заграє перед тим, хто сильніший. Також додам, що правитель не вільний обирати народ, але спроможний обирати знать, тому що саме він має право карати і прощати, наближати і піддавати гонінням. (...) Отже якщо правитель прийшов до влади за допомогою народу, то він повинен намагатись втримати його дружбу, що зовсім не важко, тому що народ вимагає тільки одного: щоб його не пригноблювали. Проте якщо правителя привела до влади знать всупереч народу, то найперший його обов'язок - добитися доброзичливості від народу, що не важко зробити, якщо узяти народ під свій захист. Люди завжди готові щиросердечно довіритись тим, від кого очікували всіляке зло, але отримали добро, що особливо пригортає своїми благодіяннями, з чого народ навіть більше симпатизує такому правителю, аніж якби привів його сам до влади.  Домогтись підтримки народу можна різними засобами, які я не стану обговорювати, тому що вони перемінливі від ситуації і їх неможливо підвести під одне правило.  Зауважу тільки в завершення, що правителю належить бути в дружбі з своїм народом, тому що у складний час він буде ним покинутий напризволяще."
Однозначно, що вплив народу на правителя є домінуючим, але для цього народ має впливати! Діяти! І ця спільна дія народу є сумарною величиною конкретних вчинків окремих людей, тобто величина впливу на пряму залежить від масовості народного волевиявлення. І навпаки, чим пасивніший народ - тим впливовішою на правителя стає знать, завдання якої, як вже визначено: гнобити народ, обдирати його, збагачуватись за його рахунок.  Що ми наразі і маємо в Україні.

 (далі буде)

"Правитель" Нікколо Макіавеллі за адресою
http://spavedfront.io.ua/s218079/gosudar_nikkolo_makiavelli
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая