хочу сюда!
 

Елена

52 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 47-58 лет

Заметки с меткой «вогонь»

Реквієм

Реквієм

Кладовище… Тут тихо. Тут легко думається і легко плачеться. З німих фотознімків лагідно і уважно дивляться очі. Під їх поглядом все можна назвати своїми іменами, не приховувати почуттів. У Бога і мертвих для живих прохати щасливої долі. В цих проханнях найчастіше два імені живих і дорогих спливають. Одне  - обов’язок і поклик до життя. А друге – забуття. Назвеш його і перетворишся в прозору тінь вітрил чужої щасливої долі. Від цього хочеться  стати: землею, що лежить біля власних ніг; травою, що шелестить поруч; вітром – всім тим, над чим панує Вічність.

   І, доторкнувшись до неї серцем, я знову і знову опускаюсь на коліна біля маминої могили. Їй одній я несу всі свої образи і жалі. Бо в кожного із нас своя зоря.. Зоря світить яскраво і далі здаються безхмарними доти, поки слідкують за нами мамині очі. Як -  пересторога лихові… Як -  талісман…Тепло маминих очей зігріває нас, мов сонце. А згасне те Сонце і жити шкода…

  Та час іде. І все минає. Не зникає біль – стає частиною пам'яті. В ній продовжується життя близьких нам людей. Нехай і зникли їх тіла за гранню смерті. Але самі вони, якщо ми пам’ятаємо їх голоси, усмішки, очі, руки та часто відвідуємо їх могили, живуть. І лише від нас залежить, щоб ті, кого ми любили за життя, жили довго.. В нашій пам'яті. В наших серцях.Lzarichna/

 

/

Help...... Part II

Доброго дня усім. Прошу допомогти...

Потрібні будь-які матеріали про "ВОГОНЬ"... міфи, легенди, народні повір'я, казки, можливо книги та їх автори....статті, замітки, наукові роботи (наукові, філософські)

Дуже вдячна!

Фаер шоу




У нашому місті проводився оупен-ейр. Один з номерів - екстремальне фаер-шоу (вогняне шоу). Я, звісно, засняв це на відео) Може вам також сподобається!

100%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Сни не мають ані вимірив простору ані вимірив часу

Твоїх очей вогонь
Твоїх цілунків жар
Я  спопелюсь безслідно
Якщо не скінчиться оцей нічний кошмар.

Щоночі ти вриваєшся в мій сон
Щоночі я в твоїх обіймах тану
Щоночі…
- Боже невблаганний!
Даруй мені надію на майбутнє
І не труї химерами забутими.

Я не кажу , що це не до вподоби
Я не прошу байдужість дарувати…
Але не можна кожну ніч так по-недоброму
Мене в полум’ї пристрастей лишати.

Такії сни чіпляють старі рани
Такії сни - блаженна ночі суть.
Але настане той жорстокий ранок
Який не подарує нам нічних відлунь.

71%, 5 голосов

29%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Вогонь

Сонце — то тепло й світло, а його проміння вогненні, цебто вогонь походить від сонця. Силу вогню люди пізнали дуже рано, і рано його обожили, зробивши другим сином Сварога. Вогонь, вірили, був виявом соняшного бога на землі, послом Неба на землю. У деяких народів вогонь став окремим, ясно означеним богом, але в нас він таким не став, хоч стародавні пам'ятки часом звуть його Сварожичем, цебто сином бога Неба Сварбга.

Різні старші повір'я, а то й пам'ятки, ясно вказують, що і в нас вогонь обожувався й його шанували, як бога. Арабський письменник X віку Ібн-Даста оповідає, що слов'яни були вогнепоклонниками, бо поклонялися вогню. Кирило Турівський в XII віці, як я вище подав, пише, що з прийняттям Християнства вірні не будуть уже звати вогонь богом. В „Слові Христолюбця" XI віку читаємо про наших предків, що вони „і вогневі моляться, зовуще єго Сварожичем, моляться вогневі под овином" (клунею)10.

Домове вогнище, „очаг", береже щастя дому і всіх його членів, чому воно сильно шанувалося (пор. пенатів у римлян). В кінці земля згорить у вогні, і тоді буде кінець світові.

Не вільно плювати на вогонь, бо він Святий, а то на язиці висипле „вогник". У гуцулів іще й тепер говориться: „Огонь Святий мститься, як го не шінуїм". Вогонь Святий, Божий, праведний, тому вдавнину ним робився різний Суд Божий, що перейшло й до християнських часів, і було поширене за середніх віків, бо вірили, що невинний не згорить на вогні. Звичайно підозрілу людину кидали в вогонь, вірячи, що вогонь невинного не спалить. Це був „Суд Божий". Таке уживання вогню відоме й тепер у весільному ритуалі: на Волині, коли молода йде до Церкви на Вінчання, вона переходить через вогонь; і вогонь спалить Дівчину, якщо вона вже втратила дівоцтво й обманює молодого (Вовк: Студії, ст. 283). Звідси й наша приповідка: На злодію шапка горить.

При вогні не прийнято говорити непристойного, бо вогонь Святий. Не прийнято вимітати піч нечистим віником. Запалюючи вогонь у печі, господиня хрестить його й ставить горщик води, — жертва вогню. Як засвітять лямпу — хрестяться всі.

Блискавка — це небесний вогонь, що його посилає бог чи то на кару людям, чи на відігнання злих сил, тому не можна гасити пожару від неї, хіба тільки... молоком. Вогонь своєю силою рівняється з блискавкою: як ця проганяє злих духів, так проганяє їх і домашнє вогнище, очаг. Взагалі, вогонь Святий, — зужиті освячені речі тепер кидаються або в воду, або в вогонь; напр. шкаралущу від великодніх крашанок можна палити в вогні, або кидати в річку. Так робили вдавнину й зо старими церковними книгами й речами, Церковним Посудом.

Грім, посланець Неба й вогню, має цілющу силу, тому як весною вперше гримить, треба спиною обпертися об дерево чи об що інше, і спина не болітиме до нового грому в наступному році. Ібн-Фадлам свідчить, що слов'яни удар грому вважали за Суд Божий.

 

Коли Християнство заступило поганство, почитання вогню проте позосталося аж до нашого часу. Ще й сьогодні простолюддя хреститься при запалюванні ввечері лямпи чи взагалі світла, а грамотні ще й проказують: „Слава Тобі, показавшому нам Світ!" Вогонь має й благодійну силу, — Йорданською свічкою підсмалюють волосся дітям, щоб були розумні, щасливі й не страхітливі. Взагалі, первісне пошанування вогню перейшло й на церковні свічки, напр. страсна або громнична (Стрітенська) свічка боронить від грому й подає здоров'я.

Вогонь частий ще й тепер у ритуальних наших обрядах, і має в них велику очищальну силу, чому через нього скакали в Купайлову ніч. Вогні Великого Четверга та Великодньої ночі — це очищення землі від нечисти. В Святу ніч під Великдень у нас часто кладуть великі вогні кругом Церкви, чим займаються головно парубки й нестарі чоловіки, — це очищення Громади від злого.

В весільному ритуалі вогонь і тепер частий, як очищальна сила. Коли молоду привозять до молодого, то її й увесь її поїзд переводять через вогонь, щоб очистити всіх, що приходять до іншого роду. Обох молодих на дорозі переводять через вогонь, а без цього молода ще не жінка, бо „не обсмалена". По першій шлюбній ночі відбувається обряд „смалити молоду": жінки за селом кладуть вогонь і скачуть через нього з молодою.

Особливо велику силу має живий вогонь, цебто добутий через тертя дерева об дерево.

Вогонь був і символом плодючости, чому на весіллі вживаються свічки.

Відомі в нас і Прометеївські легенди, цебто оповідання, як уперше постав вогонь на землі. В одному стародавньому апокрифі читаємо: „Како огнь зачася? — Архангел Михаїл зазже огнь от зіница Господня, і снесе на землю"11. Так Прометея народня фантазія переробила в Архагола Михаїла.

А народня легенда розповідає таке. Одного разу „розклав чорт велике багаття. Побачивши це, Бог послав до нього Архангела Гавриїла, щоб він добув вогню. Заговорюючи чорта, Гавриїл всадив у вогонь кінця своєї залізної палиці. Коли палиця розжеврілась, Архангел відійшов, але чорт зрозумів, у чому річ, і кинувся його здоганяти, і вже був мало не здогнав. Тоді Бог сказав Гавриїлові: „Кинь палицю". Архангел кинув, палиця вдарилася об камінь, і з нього посипалися іскри. Так перейшов вогонь до каменю, і люди навчилися здобувати його звідти, вдаряючи об камінь залізом".

Протилежно вогню в народньому віруванні є й Мороз, — це старезний дід, що все морозить своїм подихом. Він дуже лютий на тих, хто не кличе його на кутю в Святий Вечір, у вечір під Різдво, і виморожує їм збіжжя на полі. Щоб того не сталося, на кутю (різдвяний вечір) завжди кличуть: „Діду Морозе, діду Морозе, — йди до нас куті їсти!"


10 Ф. Буслаев: Историческая христоматія, ст 519, 522 Москва. 1861 рік 11 Памятники отреченной литературы. т. II, ст. 145.
 

Так народжується вулкан

 

Так народжується нищівне, нестримне, жахливе виверження вулкану, прекрасне в своїй стихійній красі.

Ще зовні ледь примітне, воно свідчить про себе лише легким нуртуванням, прихованим глибоко-глибоко; це – слабко відчутне пульсування надр, яке посилюється. Це перейми полум’яні , гарячі; вони народжують вогонь. Вогонь спустошливий, невблаганний; він причаровує око, викликає зойки розпачу та захоплення. Це – сама сутність, сама таїна непізнанних глибин, які ненадовго себе відкривають в повній силі, залишаючи потму руїну…

Кохання – вулкан, кохання – потужний вир шаленіючого полум’я, яке знищує. Знищує, якщо ним неможливо нікого обдарувати, якщо його як дарунок щедрий, найкоштовніший, відкидають. Воно переповнюється саме собою, вихлюпує свої хвилі назовні, вибухає, розкидаючи уламки та бризки пекучі, спопеляючі… І вмирає… вмирає… конаючи жаринами кволими та жалюгідними….

наиисано 26.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270290