хочу сюда!
 

Алиса

38 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «скіфи»

Потужний доказ

Нинішній, більш ніж незаздрісний, політико-економічний стан в Україні не сприяє розвиткові науки. Меркантильно-недалекий й загальмований в справі поступу примітивно-плебейським інтелектом люд заповзято стверджує, що справа пізнання власних минулого та історії не належить до числа сьогоденних пріоритетів. Ця насправді не нова, проте вкотре виряджена в шати «необхідності вижити в цей складний час» теза є не лише астрономічно далекою від дійсності, а і вкрай шкідливою. Воїн, котрий вимушено взявши до рук геть не учбову зброю, боронить терени Батьківщини від загарбників, рівно як й землероб, що, вмиваючись потом, наповнює крамниці плодами українського чорнозему, та зрештою й інтелектуал, котрий рятує мізки загалу від застою й деградації, окрім матеріального заохочення (себто заробітної плати) потребують й духовних мотивацій. Невблаганний у своєму плинові час, поставив вимогу повернути історію України в її дійсне і природнє русло. Знання і навіть гордість (але, звісно, що не пихата зарозумілість) за славні сторінки власного минулого, для багатьох є дієвим поясненням необхідності конкретних дій та вчинків.

Впродовж восьми тисяч років, терени України засіювалися артефактами та скарбами цивілізацій котрі стали підмурівком в справі формування українців. Проблема упередженого, а віднещодавна ще й довільно-безвідповідального трактування сторінок української минувшини, завдає великої шкоди справі осмисленого пошанування українцями власної ідентичності. Сучасним, і навіть прийдешнім історикам доведеться здійснити не один десяток наукових досліджень задля спростувань базованих лише на здогадках, а нерідко і на замовлених зовнішніми, або і формально внутрішніми, проте вкрай неприхильними до національної ідеї чинниками тез щодо походження та етнічної приналежності трипільців, скіфів (самоназва «сколоти»), сарматів та інших народів котрі мешкали на теренах нинішньої України задовго до початку відліку нинішньої ери.

Однією з (без перебільшення) славних сторінок праукраїнської минувшини, є період панування на її безкраїх просторах (від Причорномор`я до Лісостепу) у VII-III століттях до н.е. скіфів. В часи комуністичного свавілля й бездержавності, душі зацікавлених власною минувшиною труїли фальшивими байками про їхнє «індо-іранське коріння», а знайденим в скіфських земляних поховальних спорудах виробам з золота, бронзи й міді приписували грецьке походження (себто отриманими внаслідок торгівельних зносин з еллінськими поселеннями на Чорноморському узбережжі), або ж плодом підневільної праці нібито силоміць переселених у Скіфію внаслідок походів в Передню Азію майстрів. Авторами цих помилкових тез зумисне замовчувались факти помітної різниці хімічного складу золота, міді і бронзи в знаряддях вжитку котрі продукувались ковалями Еллади і грецьких поселень й тими, котрі дійшли до нас внаслідок археологічних пошуків з скіфських могильників. До останнього часу не оприлюднювались й висновки експертів з генеалогії котрі досліджували і порівнювали рештки похованих скіфських царів з генотипом нинішніх українців. Саме вони й дають підстави стверджувати, що скіфи (попри природній і закономірний для досить обширного ареолу проживання поділ на дрібніші підгрупи) були для території, котра відома нині світові як Україна, автохтонним населенням. Для авторів історичної фальші, визнати тезу активної участі скіфів в справі постання вже слов`янського, а, отже, українського етносу, й, таким чином, погодитись з фактом прямої спадковості українцями скіфів, означає руйнування упередженого, проте донині активно пропагованого міфу про «спільні походження та історію східнослов`янського народу», яким донині виправдовують кількасотлітнє силове утримання України в складі чужорідної імперії.

Першим, хто істотно розширив знання українців про власне минуле в добу скіфів був Борис Мозолевський. Власними грунтовними археологічними дослідженнями він наважився кинути виклик нікчемним сповідникам «теорії міграцій народів і культур» і практикам кастрованої історії. Показовим є той факт, що відбулося це в часи бездержавності українського народу. Здійснена ним титанічна праця на ниві дослідження поховань скіфської знаті виявилася ще однією жилкою в справі поєднання штучно обмежених в знанні власної історії українців часів комуністичного тоталітаризму з власним минулим. Звичайно, Мозолевський вимушений був маневрувати, замовчувати (і, тим самим провокував сучасників до дослідження й витворення правильних висновків), але, знайдена ним пектораль, на якій вилиті з золота скіфи, антропологічно нічим не відрізняються від сучасних українців, донині вважається найціннішим в світі виробом із золота. Хіба для нас, українців, це не підстава для (ні, не пихи а) гордощів? Наші предки досягли справжніх висот, то невже ми не спроможні довести право називати себе їхніми нащадками?

Процеси котрі відбуваються в Україні піж сучасну пору вже карбуються на скрижалях історії як вихід з гнітючої і задушливої духовної резервації. Обтяжитись справою очищення агієвих конюшен української історії від неприродньої, штучно продукованої ідеології наважиться лише той, для кого переймання минулим, нинішнім буттям і шляхом в майбутнє не є пустопорожнім дзвоном або проявом самозакоханого себелюбства. Вчинки людини є проявом її внутрішньої сутності. Маленька свічка спроможна позбавити пітьми велику й не наділену вікнами кімнату. Після кількох перевидань «Скіфського степу» Бориса Мозолевського (а цей період розтягнувся майже на сорок років), українська наука не бачила (оскільки дійсно не мала) більш поважної, виданої друком праці, аніж та, про яку мені випала нагода написати. Науково-популярне видання «Містерії скіфів та Знахар Еллади» Миколи Гладкого та Катерини Сідіропуло без перебільшення є найповажнішим з часу проголошення незалежності виданням в царині дослідження української минувшини періоду скіфської доби. Зібраній ними та запропонованій на огляд кожному зацікавленому власною історією поважній колекції старожитніх культурних артефактів позаздрить будь-який музей в Україні. Складу кожного предмету (будь-то псалій, меч, горщик, золота нашивка, котел або прикраса) здійснено спектральний аналіз на основі якого дана відповідна характеристика, повідомлено про місце знайдення і побутове призначення. Факт визнання, логічного доведення, а головне наукового обґрунтування вже згаданої спадковості українцями скіфів, котрі попри відсутність власної писемності все ж становили потужно розвинуту цивілізацію, поглиблює історію України до двох з половиною тисяч років. Для українців це доказ спорідненості з територією замешкання, а для лихих недоброзичливців - гучний ляпас.

Великим недоліком «академічної науки» є замкненість. Оперування зібраним кілька десятків років тому матеріалом є формою тупцювання на місці. Завдячуючи «Містерії скіфів та Знахарю Еллади» українці отримали величезну нагоду розширити власні знання про своє минуле. Доречі, для Миколи Гладкого рік 2018-ий виявився напрочуд плідним. Згадана «Містерія скіфів та Знахар Еллади» є третім виданням, й згідно відгуків дослідників скіфської доби заслуговує на якнайширше поширення. Перші дві книжки, «Золоті хвилі Скіфії» та «Скіфські реліквії України» напрочуд швидко знайшли своїх поціновувачів. Нехай і третя праця стане духовно-моральним орієнтиром в справі пізнання власної стародавньої історії.

Олесь ВахнійИсточник: https://censor.net.ua/f3111361

Скіфські витоки української державності

Навіть в незаздрісні часи стагнації, втираючи породжений непосильною працею піт зі свого чола, або й кров, після лютої січі з поневолювачами, народи не втрачали прагнення до поступу. Невблаганний в своєму плинові час засвідчив, що суспільно пасивні, застиглі в розвитку спільноти (народи в цій справі не є виключенням) є позбавленими історичних перспектив. Неконтрольований ними зовнішній чинник розчинить їх в собі, і без найменшого докору сумління привласнить створене іншими. Таку геть непривабливу долю впродовж кількох століть пророкували українцям теоретики «злиття націй і асиміляторства». Дослідження української минувшини обмежувалося упередженим трактуванням часів Запорізської Січі та окремих періодів Русі.

Першим, хто істотно розширив знання про минуле українців (в данім випадку не є істотним, якою самоназвою послуговувались наші предки) був археолог-подвижник Вікентій Хвойка. Маючи за своєю спиною поважних меценатів з родин свідомих свого коріння і походження Терещенків та Ханенків, він першим на весь світ (восени 1897-го року) повідомив про віднайдену в українському Подніпров`ї найдавнішу європейську цивілізацію, що існувала в VIIV тисячоліттях до н.е. Доказів того, що українці  є нащадками трипільців-землеробів постало більше ніж достатньо. Одяг, споживаний харч (пшениця, горох, ячмінь, просо), житлові будівлі (трипільські хати нагадують відомі українські мазанки), технології ткацтва, старші майже на три тисячоліття за ті, що вважалися найдавнішими в Європі горни, культура оброблення землі зокрема і праці вцілому. Вивчаючи археологічні пам’ятки від кам’яного віку до часів Київської Русі, Вікентій Хвойка довів, що населення на Середньому Подніпров’ї було автохтонним і незмінним.

Борис Мозолевський був наступним з плеяди подвижників, хто своїми грунтовними археологічними дослідженнями наважився кинути виклик нікчемним сповідникам «теорії міграцій народів і культур» і практикам кастрованої історії. Показовим є той факт, що відбулося це в часи бездержавності українського народу. Здійснена ним титанічна праця на ниві дослідження поховань скіфської знаті виявилася ще однією жилкою в справі поєднання штучно обмежених в знанні власної історії українців часів комуністичного тоталітаризму з власним минулим. Звичайно, Мозолевський вимушений був маневрувати, замовчувати (і, тим самим провокував сучасників до дослідження й витворення правильних висновків), але, знайдена ним пектораль, на якій вилиті з золота скіфи, антропологічно нічим не відрізняються від сучасних українців, донині вважається найціннішим в світі виробом із золота. Хіба для нас, українців, це не підстава для (ні, не пихи а) гордощів? Наші предки досягли справжніх висот, то невже ми не спроможні довести право називати себе їхніми нащадками?

Події, котрі відбуваються в Україні під сучасну пору, кличу трактувати дієвим доказом любові Творця Землі і Всесвіту до нашого народу. Війна на Сході і безугавні політичні баталії прикували до себе увагу обивателя, але все це дійство насправді є безглуздою і скороминучою суєтою. У світі існують речі вартість яких тяжко навіть зрозуміти, а тим паче, оцінити. Втомлений зневагою до себе чорнозем з власної ініціативи почав дарувати українцям докази автохтонності. Впродовж кількох останніх років плуги українських селян витягли з землі гідну подиву і захопленню кількість предметів часів скіфської культури. Казани, кінська збруя, зброя, прикраси. Господь дарує українцям доказ їхньої первородності на рідній землі. Лишається лише взяти, дослідити і пишаючись (але не чванячись пихою), довести всьому світові, що ми є нащадками творців великої культури.

Непоінформованому обивателю щораз складніше розрізнити, що є правдою і відповідає дійсності, а що просто думкою чи навіть спеціально спотвореною інформацією, яка з`являється в публічному просторі через політичні, економічні чи навіть особистісні причини. Нинішні «колекціонери виритих з землі предметів» збагачують власні «збірки» підробками, чим завдають іміджу України величезних збитків. Ігнорація здорового глузду й гін за славою уможливлюють постання астрономічно далекої від дійсності теорії «України як території кочівних мандрівок багатьох племен і народів». Насправді, дійсність є далекою від цієї, геть не наукової, тези. Історики віднаходять логічні пояснення причин чому один народ в різні часи вживав різні терміни задля власної самоідентифікації. Зрештою, генетичну особливість і менталітет неспроможні змінити навіть тисячолітній плин часу.

У перших днях квітня 2018-го року теза спадкоємництва українцями етнобуття та культури скіфів збагатилася ще одним дієвим доказом. Ним стала науково-популярна розвідка справжнього збирача і поціновувача предметів скіфської культури Миколи Гладкого «Золоті хвилі Скіфії». Зібраній ним поважній колекції старожитніх культурних артефактів позаздрить будь-який музей в Україні. Складу кожного предмету (будь-то псалій, меч, горщик або прикраса) здійснено спектральний аналіз на основі якого дана відповідна характеристика, повідомлено про місце знайдення і побутове призначення. Зібраний в книзі матеріал про скіфський період історії української держави поглиблює пракорені історії і культури нашого народу на глибину до трьох тисяч років, та віддає належну шану нашим предкам.

Шляхетна справа дослідження і навіть відтворення власної стародавньої історії є великим стимулом задля подальшої боротьби за право бути господарем на власній землі. Життя варте того, аби за нього змагати.

                                                

                                                                                                 Олесь Вахній


Скіфська золота пектораль із Товстої Могили

Скіфська пектораль - найбільш сенсаційна, найбільш сакральна знахідка 20 ст. Скіфи як, наприклад, і кельти - є одні з найлегендарніших народів минулого, про яких складено сила-силенно книжок, досліджень. У всьому світі знають хто такі скіфи, а їх батьківщиною світова наука вже давно визнала - Причорномор'я. Так, саме в Причорномор'ї - від Дніпра до Дону проживали царські скіфи, скіфи-кочівники і скіфи-орії землероби. Це унікальна розповідь про золоту пектораль допоможе Вам відкрити браму безсмертя української культури. Бо археологія корисна тим, що дає підтвердження усім нашим здогадкам, археологія - це факти. Сьогодні ми поговоримо про один із таких фактів. Як Мозолевський її розкопав? Чи знаєте ВИ що курган Товста могила був ритий-переритий, і його не раз грабували чорні археологи, а за кілька годин до того як Борис знайшов її - мали остаточно підписати про знищення кургану - тодішлня влада всі такі поля розробляла тракторами, йшли різні пятилітки, хто більше посії і пожне- тому, сотні інших курганів, на жаль не вдалося врятувати, а разом з ним й інші сенсаційні знахідки. Отож, читайте. Стаття дійсно цікава і набита фактами + фільм про Мозолевського:

http://spadok.org.ua/starozhytnosti/skifska-zolota-pektoral-iz-tovstoyi-mohyly




Київ заснували скіфи?

Хто заснував древній Київ? Чи знали Ви про те, що більшість київських топонімів мають іранське походження? Що спільного між скіфами та киянами? Про це та інше дізнаєтесь зі статті. Насправді, є чимало фактів, про які ми просто не знали. Слава археологам і лінгвістам!

Читати статтю: http://spadok.org.ua/skifiya/skifski-vytoky-stolytsi-ukrayiny

Скіфське золото: найцінніші знахідки

Легендарне скіфське золото заворожує кожного, хто коли-небудь дивився на нього. Скіфські вожді прагнули максимального комфорту в потойбічному житті, а тому разом з ними в могили клали дружин, рабів, коней, зброю і, звичайно, золото. В українській землі похований не один скіфський воїн. Нічого дорожчого за скіфські прикраси в Україні археологи ще не знаходили. Знаково, що усі найцінніші знахідки були знайдені саме на території Причорномор'я - Батьківщині скіфів.  

Хто такі скіфи?

Скіфи - ядро українського народу, родичі сарматів і прабатьки козацтва. Їх велич та могутність заворожує. Скіфи довгий час панували майже на всьому просторі Індоєвропи, а їх держава - Скіфія, простягалась від Причорномор'я до гір Алтаю. Скіфи увійшли в праісторію як одні з наймогутніших воїнів стародавнього світу. Складалася їх держава - з Великої та Малої (Царської) Скіфії. Остання простягалася майже по всій території України, практично один в один повторюючи її мапу XIX ст. Саме в Україні знаходяться кургани скіфських царів, Некрополь, зашифрований на пекторалі. Саме цю землю вони вважали своєю Батьківщиною.

Джерело: http://spadok.org.ua/skifiya/blog


Опитування: Чи варто державу Україна переіменувати у державу Скіфія (Скитія)?

21%, 3 голоса

57%, 8 голосов

21%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Амазонки - чи вигадка це?

Амазонки - так називають історики давніх войовниць, які з'явилися на просторах Скіфії у 3-4 ст. до н.е. Могильники цих кремезних дів знайдені по всій території України і Європи, а також Росії. Якого зросту були амазонки? Чи справді у них був звичай відрізати праву грудь? Чи мали амазонки дітей? 

Про усе це дізнаєтесь із чудової статті: http://spadok.org.ua/sarmaty/amazonky

Наше скіфське золото

Після повернення з Нідерландів скіфське золото покажуть у Києві
15 грудня, 2016



Виставка скіфського золота після повернення з Амстердама експонуватиметься в Національному музеї історії України

Про це повідомила на брифінгу генеральний директор Національного музею історії України Тетяна Сосновська, повідомляє "Укрінформ".

"Приблизно через рік, як сказав міністр юстиції, решта експонатів з виставки мають бути в Україні, і буде абсолютно справедливо, якщо наші співвітчизники і закордонні туристи зможуть побачити її в музеї історії України, ту ж саму виставку, яка була в Амстердамі. Тому є ідея повністю і цілісно представити її в нашому музеї", - сказала Сосновська.

Вона додала, що ця виставка також включатиме 21 експонат, які два роки тому повернулися до Києва.

За словами директора музею, після повернення артефакти будуть оглянуті і за потреби реставровані досвідченими реставраторами.

Читайте також: Скіфське золото повернеться в Україну. Чому це важливо

Вона нагадала, що в Амстердамі залишається понад 500 артефактів, і висловила сподівання, що після апеляції Росії суд прийме рішення на користь України.

Сосновська уточнила, що місцем зберігання всіх артефактів визначено Національний музей історії України, де виставка буде «не один місяць, навіть не один рік для того, щоб якомога більша кількість людей змогла її побачити».

Вона також припустила, що через кілька років експонування цієї виставки може відбутися за кордоном.

    Нагадаємо, що конфлікт виник через анексію Криму Росією, саме в цей період експонати перебували на виставці в Амстердамі. Після завершення виставки нідерландська сторона, незважаючи на надані гарантії, не повернула кримські експонати в Національний музей історії України, який був визначений їхнім зберігачем відповідним рішенням Міністерства культури.
    Причиною відмови було визначено "можливі претензії з боку кримських музеїв". Контракт на тимчасове зберігання колекції Музей Аллард Пірсон завершився 13 червня 2014 року. Згідно із законом ці культурні цінності вважалися незаконно вивезеними з України і підлягали поверненню.
    Окружний суд Амстердама 14 грудня виніс рішення, згідно з яким колекцію експонатів з кримських музеїв повернуть Україні

http://espreso.tv/news/2016/12/15/pislya_povernennya_z_niderlandiv_skifske_zoloto_pokazhut_u_kyyevi



 Що таке "скіфське золото" та чому сьогоднішнє рішення Амстердамського суду є важливим

Роки боротьби за скіфське золото між Україною та кримськими музейниками, здається, нарешті завершаться. Сьогодні суд Амстердама відмовив кримським музеям у поверненні коштовностей на окупований півострів. Суд постановив, що Крим не є суверенною країною і тому не може претендувати на скарби як культурну спадщину.

Еспресо.TV коротко нагадує історію, яка триває вже три роки.

Анексовані коштовності

У ХІХ ст. у Криму, поблизу Керчі були вперше виявлені коштовності, визначені археологами як унікальні історичні знахідки. Ці ювелірні прикраси, скульптури датуються IV ст. до н.е. – V ст. н.е. Сьогодні їхня страхова вартість складає майже 700 тис. євро.

Поблизу села Піщане (Бахчисарайський район) були знайдені коштовності пізньоскіфської культури. Зараз вони формують музейну колекцію Бахчисарайського історико-культурного заповідника, що складає 1400 предметів, страхова вартість яких дорівнює 400 тис. євро.

150 експонатів страховою вартістю у 172 тис. євро – це археологічні артефакти пізньої Античності та раннього Середньовіччя. До окупації Криму вони зберігалися у Центральному музеї Тавриди у Сімферополі.

Предмети, які представляють давньогрецький посуд, фрагменти античної архітектури, що були знайдені у стародавньому місті Херсонес, оцінюються у суму 170 тис євро.

Ці 565 експонатів (2111 музейних предметів) загальною страховою вартістю 1,4 млн євро вже три роки залишаються в Амстердамі.

Частина експонатів, що також відносяться до скіфського золота, належать Національному музею історії та зберігаються у Музеї історичних коштовностей на території Києво-Печерської лаври.

Серед 19 експонатів, страхова вартість яких складає 11,4 млн євро, зокрема скіфський шолом та меч, прикраси одягу, предмети побуту тощо. 31 серпня 2014 року усі ці коштовності були повернуті в Україну.



Чому скіфське золото опинилось у Нідерландах

Ще до анексії Криму, у січні 2014 року, Київський музей та 4 музеї Криму: Керченський історико-культурний заповідник, Бахчисарайський історико-культурний заповідник, Центральний музей Тавриди та "Херсонес Таврійський", - надали експонати Музею Алларда Пірсона в Амстердамі для виставки "Крим: золото і секрети Чорного моря".

Виставка у Нідерландах мала тривати до літа 2014 року. Однак через окупацію Криму Росією постало питання, куди повертати кримські коштовності.

Музейники анексованого півострова наполягали, що експонати мають повернути безпосередньо музеям, отже у Крим. Натомість, оскільки предмети виставки є частиною культурної спадщини України, українська сторона наполягала на поверненні їх у Київ.

Судова тяганина

Після закінчення виставки, 31 серпня 2014 року, частина експонатів, яка належить Національному музею історії України була повернута до Києва.

Інші 565 експонатів опечатали та залишили в Нідерландах.

Тепер долю експонатів вирішує суд в Амстердамі. Першими до суду Амстердама звернулись кримські музеї, вимагаючи у Нідерландів повернути колекцію скіфського золота на півострів.

Перше слухання у справі відбулося без участі сторін 21 січня 2015 року, і Нідерланди визнали, що всі експонати виставки є державною власністю України.

У квітні суд дозволив Україні долучитись до процесу в Амстердамі, адже лише Україна є законною учасницею процесу. Остаточне рішення постійно затягувалося, а Росія не припиняла наголошувати на тому, що коштовності мають бути повернуті саме в Крим.

14 грудня суд в Амстердамі таки ухвалив рішення на основі конвенції ЮНЕСКО, згідно з якою витвори мистецтва мають бути повернуті суверенній державі, що надала ці витвори у тимчасову експозицію.

Зберігачем і цієї частини колекції визначено Національний історичний музей України. Він має все необхідне обладнання для того, щоб зберігати експонати.

Коли скіфське золото повернеться в Україну

Утім, судове рішення не означає, що незабаром скарби будуть у Києві. Ще протягом трьох місяців коштовності залишатимуться у Музеї Алларда Пірсона. Саме стільки часу відведено, щоб друга сторона могла подати апеляцію.

У Криму вже заявили, що оскаржуватимуть рішення Амстердама про скіфське золото. І хоч є всі підстави вважати, що зрештою рішення суду буде позитивним для України, це знову затягує повернення коштовностей до Києва.

А за словами міністра юстиції України Павла Петренка, колекцію скіфського золота можна буде побачити в Києві наприкінці наступного року.
http://espreso.tv/article/2016/12/14/quotskifske_zolotoquot

До дня народження Ліни Костенко

Які тут не прокочувались орди! Яка пройшла по землях цих біда! Мечем і кров'ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада. Немає дат, немає фактів голих, усе дійшло у вимірах легенд. Але в курганах скіфських — не монголи. На пекторалі — теж не Орієнт. Лише прапам'ять долітає звідти, перемиває золотий пісок. Багато міг би розказати вітер, але у вітру голос пересох... Про скіфів добре згадував Есхіл. В Гомера є, що скіфи — справедливі. В цьому краю царів і пастухів суворі люди, горді і вродливі. Любили степ, і волю, і пісні. Приносили присягу при вогні. Стріляли з лука, билися мечами. Зі списа їли здимлений шашлик. Недаром "скіф" колись і означало — суворий, грізний, воїн-степовик.

Українське народознавство як навчальний предмет

        Український поет Олександр Бучинський-Яскольд у 1678 році написав панегірик “Чигирин”, присвячений героїчній обороні козацької столиці від турків. І от у цьому творі звертає на себе увагу одне місце: поет пише, що коли б турки перемогли, то почали б нам тлумачити в наших школах “літеру”, тобто по-своєму подавати й історію землі нашої, й мови нашої, й буття, а коли б це сталося, то з цього була б нам кривда. Слова знаменні, бо моральної кривди не знає тільки той народ, який уміє пізнавати себе сам і сам оповідає собі власну історію та й плекає власну культуру, а коли йому його “літеру” тлумачить загарбник, ясна річ, той тлумачитиме її за власним розумінням та баченням і на користь собі, а не поневоленому народові. Істина, здавалося б, абеткова, але ми пережили П силу на своїй, як то кажуть, шкурі й болісно відчуваємо, що це таки справді немала кривда, коли поневолювач тлумачить тобі твою ж “літеру” з усім безсоромним цинізмом, не даючи при цьому поневоленому змоги сказати своє слово, тобто з’явити бачення себе, народу свого, звичаїв, історії, національного самоусвідомлення, розуміння сусідів тощо. [ Читати далі ]

Валерій Шевчук