хочу сюда!
 

Алинка

25 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 22-27 лет

Заметки с меткой «щоденник»

Тільки мені проблем не вистачало

Якщо нічого не пишу, значить скоріш за все, просто не хочеться писати. Такий п%здець коїться. В батька тепер не тільки загіпсована рука, а ще й нога. Помітив набряк на руці. Вирішив піти до лікаря. Там безапеляційно сказали: операція. На двох руках(!). І не призначили ніякого лікування. Мало було переживань через батька — тепер ще й за себе переживати треба.

Як порвав зв'язки на коліні обійшлися без втручання. Хоча інший лікар пропонував.
Коли поламав руку теж пропонували вставити імплант. Але все само зрослося.
Так що одразу погоджуватись на радикальні міри не хочеться. Таке враження, що лікарям аби різати. А ще це ж гроші. Яких нема.

Вичитав (а перед тим і визначив діагноз) по інтернету, що оперативне втручання дуже травматичне. З високим рівнем ускладнень. І потім дуже довго заживає. А реабілітація може зайняти 3 місяці. А від фотографій операції (в результати пошуку видало відео) ледве не блюванув.

Призначили замість ліків — купу аналізів. Це ж їх проходити тиждень, не менше. А в чергах скільки вистояти!
Ну і вершина цинізму — лікар сказав: «Приходь, коли надумаєш».

Коротше, треба поборотись. Лікарям аби тільки гроші дерти і різати.

«Ай, проскочу!» до добра не доведе.

Батько завжди дзвонить, як на зміні. Але цього разу дзвінка не було. Виявляється, батько по дорозі на роботу вирішив проскочити перед машиною на велосипеді. І віз з собою банки.
Ага! Проскочив? Ще й впав на банки.

Тепер буде довго на лікарняному. І мінус — гроші на лікування. І в лікарню треба водити кожен день.
І сам же винен? Реакція вже ж не та, що в молодості.

З мамою вважаємо, що цей випадок навряд чи чомусь навчить батька.

Ще й невідомо, кого визнають винним у ДТП.

P.S.: Зараз навіть переходячи дорогу на зелене світло, необхідно дивитись по сторонам.
Пригадую, як мене ледве не збила машина на односторонній дорозі(!). Так що й на односторонніх дорогах треба дивитись в обидва боки.

Ну а «Ай, проскочу!» взагалі неприпустимо.

Хоч виспався

Став вкладатись спати, як зазвичай + не нервуюсь — і став краще спати. Хоч виспався.

От такий коротенький допис. Хоча є ідеї про що поговорити. Ну, якось іншим разом.

P.S.: Контора, куда спочатку взяли, а потім передумали брати на роботу, знову виставила оголошення. Зарплата 7 000. Хе-хе! Брехня! Мені розповіли, що зарплата 5 000.

Несподівана розв'язка історії з працевлаштуванням

Несподівана розв'язка історії з працевлаштуванням. Довго розпитували — і передумали. Що маємо: А) Даремно переживав. В)  Даремно підстригся (нічого, скоро волосся відросте — добре, що не поголився налисо). С) Можна сміливо пізно лягати спати і спати хоч до обіду. D) Знову треба шукати роботу.

А знаєте в чому причина? Не сподобалось, що запропонував маршрут без пересадки. Сказали, що швидше буде по-іншому, з двома пересадками. Ну, добре, поїхав би маршрутом, як сказали.

Перший день на новій роботі

Може, не варто було б писати, щоб не зурочити. Але оскільки вже вихвалявся, що взяли на роботу, напишу.

Ліг спати на 3 години раніше звичного. Спати хотілося. Але цього, як не дивно, недостатньо. Півгодини-годину подрімав. Не спав, а дрімав — начебто у свідомості, але вже показують сни — було де набратись вражень: півдня дивився відео-сталки, ще й вдалося поюзати порносайти. Однак ні заброшки, ні еротика відмовлялись показувати повнометражки, тому прокинувся десь близько 22ї. Послухав радіо (а шо ж ще робити?). Далі не спалося (хоча спати хотілося). Під ранок декілька годин поспав, хоч нічого не снилося. Як не дивно, не дуже відчував недосипання.

Вийшов з дому рано, о 6й ранку. На вулиці темно. На дорогах калюжі. Не видно, де калюжі. Навіть там, де є освітлення, — ліхтарі освітлюють дорогу, а не тротуар (!). Маршрутки виїждають на маршрути(!). Продавці відкривають магазини. На вулицях, як не дивно, є люди.

Маршрутка ледве їхала. Мабуть, вже налаштовуються на обмеження швидкості по населеним пунктам до 50 км/год. Але доїхав вчасно — на роботу приїхав раніше всіх. :)  Поки зачекав, доки всі прийдуть. Потім трохи ввели в курс справи. Тільки збирались дати завдання і... сказали, що роботи мало, тому до завтра можу гуляти.

А нова стрижка наче сподобалась. Хоча моя шапка чомусь не сподобалась (а ви кажете: чого нервуєш?).
Борідку, мабуть, доведеться поголити. На всяк випадок.

Підстригтися налисо, чи що?

Не знаю, чи можна казати «гоп», поки не перескочиш. А пофіг... На новій роботі прискіпалися до зовнішнього вигляду. В т.ч., до волосся. От і думаю: а може зовсім налисо? Так можна подолати одразу дві проблеми — і зачіска зрозуміла, і не треба часто мити.

Навесні псіханув, підстригся під «їжака». В принципі, пережити можна) Тим паче, заради роботи.

P.S.: Вангую, що скоро доколупаються до борідки (сьогодні поголив щетину). Нехай, бородку в образу не дам!


Результат економії на опаленні?

На стінах конденсується волога. Це не дивує в прохолодну і мокру погоду. Але випадково глянув — і побачив таке.
Не дивно, чому я весь час кашляю і горло болить.

І тільки ж нещодавно витриав. Знову назбиралось. І вологи стало ще більше.


Стіна навіть почорніла.


Здається, що це результати економії на опаленні. Чи може вікна такі? Раніше начебто такого і не було.

Ярмарки вакансій

Здається, я зрозумів, для чого ярмарки вакансій у Центрі звайнятості! Щоб пофоткати безробітних, типу: «Дивіться, скільки прийшло бажаючих!» А  саме цікаве, що ні у кого нема запить. Довелося самому віддуватися і хоча б щось по темі спитати. Хоча й так не підходить.

Ну а стостовно запропонованих вакансій: якщо ти молодий і здоровий — тобі будь-де раді. І ще одне: гарні вакансії рекламувати не стануть — або вимоги завищені (гарний фізичний стан, гарне здоров'я, профільна освіта), або погані умови праці (і, відповідно, є протипоказання).

Вишневе в розкопках

Таких дорожніх ремонтів, як у цьому році, не пригадую. На днях їздив у Вишневе — так все розрито: декілька тижнів тому ще можна було пройти, а зараз ні. Тротуари розкопані, бордюри перекладають, встановлюють нові стовпи освітлення.

Вслід за асфальтуванням дороги Боярка - Київ, дісталися до заміни бордюрів. Схоже, тепер бордюр з'явиться і з протилежного боку дороги.

[ Іще дорожні ремонти... ]

… Із щоденника тупоголової вчительки

П’ятниця, вечір… дуже довго хотіла надрукувати цю замітку, та все не вистачало часу. Та все ж, в черговий раз перечитуючи коментарі батьків, вчителів, викладачів вузів, що стосуються освіти, у соціальних мережах… просто хочеться виговоритись.

Я мріяла вступити до педагогічного, вступити на державну форму навчання (що вважала нереальним, оскільки я не була відмінницею). Пам’ятаю, як ще навчаючись у старшій школі, коли я пробувала вести уроки (чи то це був день самоврядування чи щось типу цього..), яке це було чудове відчуття: «ти можеш когось навчати», «саме завдяки тобі вони це пізнають»… пам’ятаю, як діти дивились із захопленням, слухали.

Я вступила до омріяного вузу на державну форму навчання. Більше того, коли ми проходили за рейтингом на 5 курс, я увійшла в першу десятку кращих студентів потоку. Мені дуже подобалось розробляти уроки і вони були, на думку викладачів, доволі хорошими.

Пам’ятаю, як проходила практику на четвертому курсі в одній із шкіл. Щоправда провела там лише один урок (в силу певних обставин), кілька днів була на спостереженні у інших вчителів. Та коли я ці кілька днів приходила у цей клас, то деякі діти прибігали і обіймали мене. Після свого проведеного уроку, я чула від однієї учениці, що це її улюблений предмет і вона теж хоче бути вчителем. А потім, через рік, я зайшла у цю школу на кілька хвилин, і учні цього класу з посмішкою  вітались зі мною (хоч пройшло багато часу, а практикантів там чимало  і доволі часто міняються), вони мене запам’ятали. Як же це було приємно!

Я мріяла бути вчителем! Я дійсно любила свій предмет. Я захоплювалась викладачами базових предметів вузу. Тому що вони показували такий приклад викладання, якого я не бачила у школі. А може просто, я вже знала, що це мені потрібно.

Я мріяла бути вчителем! Я вважала, що навчити зможу кого завгодно, так як самій здобути знання вдавалось складно (немає такої феноменальної пам’яті, не все зразу можу зрозуміти). «Але якщо я це розумію -  зумію пояснити так, що зрозуміє кожен, навіть двіюшник». Я знала, як це неприємно, коли на тебе кричать, «читають моралі», коли ти чого не вивчиш. Як недопустимо, коли вчитель говорить про щось інше, а не про те, що варто вчити на уроці. Так як я була донькою учительки, то знала як це коли за кожен твій поступ зразу дізнається мама. «Я дуже добре розумію учнів, так як нещодавно сама навчалась і знаю як їм важко».

Пам’ятаю, як на п’ятому курсі знову проходила практику, вже у школі, якій навчалась сама. Практика тривала кілька тижнів (здається 6). Які це чудові були часи… Я вела уроки в 9-10 класах і була «класним керівником» 10 класу. Діти працювали на уроках, слухали. А на виховних годинах 10-класники навіть пригощали мене чаєм. Пам’ятаю, як ми готовили свято квітів і врожаю… Які ж вони були старанні…

Я мріяла бути вчителем. І бути вчителем у своїй  школі. Та знову ж таки, ця мрія на той час здавалась неосяжною, так як вчительці мого предмету ще було далеко до пенсії.

Закінчивши вуз. Я зразу вийшла заміж і пішла у декрет. З часом почала писати дипломні  і курсові роботи в Інтернеті і це почало приносити доволі непоганий дохід. При чому, маючи диплом спеціаліста учителя двох предметів, я писала дипломні, магістерські, навіть одну дисертацію писала, зовсім з інших галузей і в доволі престижні вузи (замовники були задоволені). Пам’ятаю, як один студент просив написати курсову з хімії. Я кажу, що це не мій фах і з цього предмету в школі я мала 6 балів… а він, «а моєму одногрупнику ви робили, і у нього відмінно!». Та я мріяла бути вчителем… Думала, прийду в школу, навчу їх писати реферати (писати, а не скачувати готовий). Щоб вони у вузах не тратили кровні батьківські кошти на липові роботи, а робити їх самі, адже це зовсім не важко. Варто лише вміти знаходити потрібну інформацію. Я мріяла бути вчителем.

Тут, напередодні Нового Року я дізнаюсь, що вчителька, яка вела мій предмет пішла на   пільгову пенсію. Моєму щастю не було меж. Невже я стану вчителем?!

З того часу минуло 3 роки. Що змінилось? Дуже багато.  Що саме напишу в іншій замітці, Бо потрібно хоч іноді висипатись.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая