З поміж багатьох визначних діячів національно-визвольного руху середини минулого століття одне з чільних місць посідає Роман Шухевич. У його постаті віддзеркалилася доля покоління українців 30 - 40-х років, які мужньо і жертовно боролися за незалежність своєї Батьківщини.
Його суспільно-політична діяльність тісно переплелася з такими визначними та відомими особистостями як Степан Бандера, Євген Коновалець, Ярослав Стецько та інші. Дослідження громадсько-політичної діяльності Романа Шухевича та висвітлення її в діаспорних виданнях важливе для новітньої історії України, дає можливість краще збагнути та з’ясувати чимало неоднозначних подій, зокрема про ОУН - УПА, загалом характер та суть українського національно-визвольного руху, насамперед, в період Другої світової війни, які й донині є предметом гострих дискусій науковців та широкого загалу.
 “Роман Шухевич – середнього зросту (до 170 см), русявий, міцної статури, погляд рішучий, зосереджений, проникливий. Звичайно ходив у куртці, підперезаній військовим ременем, у галіфе та чоботях. Завжди при зброї – на шиї автомат, під курткою-пістолет. Завжди мав при собі натільний медальйон із зображенням Матері Божої. Роман Шухевич був релігійною людиною, починаючи свій день з молитви. Пропускав він молитви лише за надзвичайних випадків…” . Таким Романа Шухевича запам’ятав Петро Дужий.
Вже з дитячих років Роман Шухевич знаючи ким були його попередники-Шухевичі, відчував певний внутрішній обов’язок: бути одним з його славетного роду. Його мати – Євгенія Стоцька-Шухевич 1883 р.н., із старовинного священицького роду Стоцьких, була репресована і відбувала своє заслання в Джамбульській обл. у Казахстані, де й померла 30 червня 1956 року. Батько-Осип Шухевич, народився 1879 року, закінчив Академічну гімназію і правничі студії Львівського університету. Працював повітовим суддею у містах Краковець та Кам’янка-Струмилова (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині. 1918 року був призначений повітовим політичним комісаром Західно Української Народної Республіки. За це 1919 року був заарештований польськими властями, сидів у львівській тюрмі Бригідки. Був під постійним наглядом НКВС-МГБ 1944-47 рр. Коли стало зрозуміло, що його не можливо використати для арешту сина, Осипа Шухевича, важко хворого, радянські спецслужби відправили на заслання у Кемеровську обл. в Росії, де він і помер.
Саме найкращі риси трьох поколінь - прадіда, діда й батька - передалися Романові Шухевичу, якому доля присудила очолити боротьбу українського народу проти наїзника-фашиста та проти поневолення України комуністичною Росією.
Свої дошкільні роки Роман провів у м. Краківці, Ярославського повіту неподалік Яворова. А згодом, після переведення батька на іншу роботу- переїхав до Камінки-Струмилової (Камянка-Бузька). Неподалік Камянки тече річка Західний Буг, на берегах якої любив гратися малий Роман. Там же він навчився плавати. Іноді він міг годинами сидіти на березі річки, приглядаючись у воду. У такі хвилини його краще було не чіпати. Він на всі прохання піти казав різко “Не піду!”, поринаючи далі в свої думки.
У власних спогадах Степан Шухевич описав епізод з розмови Романа з батьками. “Певна особа маючи нагоду чути розмову Романа з батьками, так переповіла її: ”Слухаючи розмову старших про те, що Шухевичі походять із старовинного українського боярського роду Роман заявляє своєму батькові Осипу категорично: ”Який з тебе боярин, коли ти війська немаєш”.
Дещо пізніше, восени 1918 року, прислухаючись до розмови старших про українсько-польську війну за Львів 1918-19 рр запитав: ”А чому не переломите на якімсь відтінку залізничного шляху, і не відітнете Городок від Львова?”. Це говорить про те, що Роман Шухевич будучи малим вивчав і цікавився діяльністю національно-визвольного руху.”
Покоління Романа Шухевича — це українські гімназисти та студенти, дуже часто з відомих родин, озброєні не лише патронами, а й добрими знаннями та вірою у свою справу. “Шуха” підпільне членство характеризувало як “105 - відсоткового” — більш ніж ідейного, надійного та вірного.
В гімназії Роман проявив себе як зразковий учень. Його товариш по шкільній лаві Лев Ярошевський писав: “Був він щуплим, сухорлявим, зовсім незамітним хлопцем... Але в дуже короткому часі Роман своїми здібностями, своєю вдачею та своєю поведінкою звернув на себе увагу не лише нас, учнів, але й наших професорів... Він усім радо помагав, а робив це в такій субтильній (ввічливій) формі, щоб не показувати своєї вищості над другими або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але принциповим, працьовитим, дуже обов’язковим і на свій вік серйозним та притім веселої, погідної і лагідної вдачі, завжди приязно успосібленим до своїх товаришів. Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові... До професорів відносився з пошаною… Вже в 6-й клясі Роман Шухевич став духовним провідником цілої гімназії”. Відзначені автором спогадів прикмети характеру Романа залишилися на ціле його життя. Про це свідчать усі, кому довелося познайомитися з Р. Шухевичем в різний час та за різних обставин.
30 жовтня 1918 р. Р. Шухевич, будучи учнем другого класу Академічної гімназії, приїхав на три дні до батьків у Кам’янку Струмилову. 2 листопада повернутися до Львова він вже не зміг, оскільки після Першолистопадового чину розпочалася польсько-українська війна. Перестали їздити залізничні поїзди на лінії Львів–Підзамче–Сапєжанка–Кам’янка–Радехів. Ці та інші події цього часу мали великий вплив на одинадцятирічного Романа. Однією пам’ятних дат визвольних змагань для Р. Шухевича була великодня поштова листівка 1919 р., надіслана для привітання “стрільця і лицаря” Ромка. В ті буремні часи вона виявилась єдиним поштовим подарунком, який Р. Шухевич переховував у своєму архіві, як пам’ятку з часів польової пошти УГА.
Після закінчення польсько-української війни Р. Шухевич поновлює своє навчання. У вересні 1919 р. він знову замешкав у своєї бабці Герміни Шухевич у Львові, перейшовши навчатися до 3-го класу гімназії. В Академічній гімназії Р. Шухевичу вдалося ближче познайомитися з пластовою організацією. Діяльність “Пласту” так припала до душі Романові, що він вирішує стати пластуном. 12 листопада 1920 р. його прийняли до 1-го пластового полку імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Р. Шухевич став членом 2-го гуртка “Крук”. В цей час він активно займався кількома видами спорту: плаванням, футболом, бігом на різні дистанції, кошиківкою (баскетболом) та відбиванкою (волейболом). 12 березня 1921 р. Р. Шухевич склав пластову присягу, а 9 червня цього ж року отримав третє пластове відзначення.
Учасник націоналістичного підпілля, згодом відомий в еміграції Петро Терещук (справжнє прізвище Олександр Матла) вказував, що Р. Шухевич був унікальною особистістю, що значною мірою вплинуло на весь розвиток націоналістичного підпілля: “Факт, що Роман Шухевич був пластуном, добрим спортсменом, любителем музики, а рівночасно вірним членом УВО і ОУН свідчить про його всебічний талант”.
Керівництво пластового полку імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного високо оцінювало його якості, зокрема з цього приводу зазначалося: “найліпший з гуртка. Честолюбивий. воєвничий, енергічний”. Р. Шухевич проявив себе якнайкращим чином, невдовзі ставши провідником (керівником) гуртка. На той час він мав пластовий однострій, до якого входили такі елементи: капелюх, сорочка, пояс та палиця.
Влітку 1925 р. відбулась чергова мандрівка “Турів” Карпатами (загалом відбулося три одномісячні мандрівки “Турів”). Ця мандрівка звершилась участю в Другій пластовій зустрічі, що проходила 2–6 серпня за участі 205 пластунів і пластунок та представників громадськості. Почалася вона на скелях Бубнища біля Болехова. Окрім незвичайно сильної бурі та зливи в ніч з 5 на 6 червня, яка більшість учасників зустрічі позбавила даху над головою, запам’ятався ще один геройський вчинок “Шуха”, який він здійснив разом із своїм пластовим побратимом Іваном Сенівим. Двоє старших пластунів по прямовисній стіні видряпались на верх найвищої скелі “Вежа”, зняли з неї австрійську чорно-жовту хоруговку, вивішену в часи Першої світової війни, а на її місце закріпили український національний прапор (пізніше поляки його збили скорострілами). Після двох днів таборування всі учасники зустрічі під проводом Івана Чмоли вирушили в марш слідами стрілецьких боїв.
Перебуваючи в “Пласті” Р. Шухевич пам’ятає і про свій улюблений водний спорт. Як згадує “чорноморець” Антін Іванюк: “Вже змалку Роман-Тарас любив воду і залюбки годинами просиджував над ставком у рідному Краківці, задивляючись у глибокій задумі, як бурхливі мутні води з гомінким плюскотом пробігали шлюзою вниз. Ходив у дитячім моряцькім одінні, що в старшопластунських роках стало, може, і висловом його зацікавлення водним пластуванням. Захопився українським морем і його вагою, тим - то й пристав як один з перших до гурту пластунів, що не тільки популяризували культ українського моря серед суспільства Західної України, але й дали у Пласті почин новій галузі пластування”.

Роман Шухевич в УВО
Шухевич став членом Української військової організації у 1923 році, ще учнем 6-го класу гімназії. В один із осінніх вечорів під брамою львівського собору Святого Юра колишній січовий стрілець, а на той час член УВО Петро Сайкевич заприсяжив “Шуха” та його найкращого приятеля Богдана Підгайного. Мине три роки, і вони здійснять свій перший бойовий чин — 19 жовтня 1926 року на вулиці Львова загине шкільний куратор, відповідальний за знищення українського шкільництва, — Станіслав Собінський. Це був акт помсти за приниження і утиски українців на території Польщі. Ось як про це писав Ю. К-рий в 31 числі видання СУРМА – травень 1951 р. в статті “Атентат (спогад про Романа Шухевича). “...Перед моїм від’їздом я був коротко з Романом у Петра. Петро представив нам всі труднощі виконання плану. Наша розвідка донесла, що польська безпека чогось сподівається і що куратора стережуть... На цей випадок Петро подав план: повкладати до кишень екразиту і висадити себе разом з куратором в повітря. Чи ми чуємося на силах виконати це завдання?
Мені пробігли мурашки по спині. Я кинув поглядом на Романа. Побачив його гострий енергічний профіль, його стиснені уста, і – мабуть рівночасно Петро почув два рішучі: так.
Різні думки приходили: хотілось кинути працю, бо й пощо? – але тоді ставав мені перед очима Роман і я чув при від’їзді поїзду його останні слова: “Юрку, ми мусимо”. Певні сумніви в душі Ю. К-рого з’явилися після розмови з одним з учасників майбутнього атентату, Генком, який намагався переконати, що “немає найменшого сенсу давати життя кількох молодих людей за ціну якогось там куратора...” бо це, на його думку, нічого не допоможе, адже на місце вбитого прийде інший.
Після розмови перебуваючи в змішаних почуттях Ю. К-рий відправився до Романа, щоб отримати від нього пораду: “... Як звичайно, щиро і відкрито, Роман кинувся мені на шию, обняв і поцілував, і нараз – немов чимось вражений, відскочив від мене, та запитав коротко , що зі мною? Я почав розказувати про мою розмову з Генком, про його думки і погляд на справу атентату, почав схилятися до його думок. – і говорячи чув, що мені ніяково, соромно, огидно, і глянувши Роману в очі – замовк. Я побачив в його сталевих очах якийсь дивний блеск, його затиснені уста легко усміхнулися... Ми стиснули собі руки і довго йшли мовчки... Я чув, що разом з ним мене опановує цілковитий спокій , відчував що разом з ним можу ставити чоло цілому світові...”.
На початку 1930-х “Дзвін” очолив бойову реферантуру ОУН. Саме його постать стоїть за найгучнішими атентатами ОУН: убивством радянського дипломата Майлова у 1933 році (як виклик проти Голодомору на Великій Україні) та міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Величезна хвиля арештів провідників ОУН не оминула й «Шуха». Довгий час він перебував у концтаборі «Береза Картузька» для українських в’язнів. Володимир Янів, член ОУН, згодом відомий український психолог, який перебував у сусідній камері, згадував, що часто перестукувався через стінку з «Шухом». Одного разу Роман не вийшов на контакт, а пізніше відгукнувся — перепрошував за те, що не зміг відповісти, бо в той час молився. Зрештою «Шух» започаткував традицію спільної для політичних в’язнів ранкової та вечірньої молитви у львівській в’язниці Бригідки.
Під час гучного львівського процесу над «Бандерою та товаришами» Шухевича запитали: «Що спонукало підсудного вступити до ОУН?”, Роман відповів: «Це був наказ мого серця!» Згодом адвокат Степан Шухевич у своїх спогадах запише: “Тих чотири слова викликали таке велетенське враження, що коли б це було можливо, ціла зала загула б від оплесків”.

Роман Шухевич в батальйоні "Нахтігаль"
Окрема сторінка в біографії головнокомандувача УПА , це його військова служба в батальйоні вермахту “Нахтігаль”, частині ДУН (Дружини Українських Націоналістів) з 1941 по 1943 рр. Про цю сторінку біографії Романа Шухевича написано в книзі “Дружини Українських Націоналістів у 1941-1942 роках”, яка була видана в 1953 р закордоном, В цьому виданні є кілька спогадів про Шухевича, де він постає перед читачем не лише як вправний військовий, а і як вихована, порядна, товариська людина. Ця книга цікава ти, що вперше після другої світової війни піднято тему українських легіонерів в німецькій армії. Її автори, колишні вояки батальйонів “Нахтігаль” та “Роланд”, дивізії СС Галичина, та бійці УПА Є. Побігущий, Т. Крочика, К. Малий, Є. Рен (останній присвятив свої спогади Романові Шухевичу) пишуть про мету створення та діяльність ДУН (Дружин українських націоналістів). Книга вперше відкрила маловідомі сторінки визвольних змагань.
Історія створення ДУН виглядає так. Завдяки домовленості Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери з командуванням вермахту, останнє зобов’язалося надати бази для підготовки та навчання особистого складу Дружин Українських Націоналістів, складової частиною яких був і український батальйон „Нахтіґаль”.
“Організатори ДУН також виєднали в німців, щоб ми не присягали Гітлерові на вірність, а Україні. Ми були українська самостійна військова одиниця, яка мала свій український прапор, українську команду й персонал старшинський і підстаршинський. Був лише зв’язковий старшина до вермахту, як це водиться в усіх союзних арміях. Нашим зв’язковим у «Ролянді» був сотник Новак, великий наш приятель і дуже інтеліґентна людина. Назвали наш Леґіон для маскування «Роляндом». Другий Леґіон, що ним командував сотник Роман Шухевич, німці назвали «Нахтіґаль» (соловейко). Цікаво, що назву „Нахтіґаль” (соловейко) українська частина отримала від німецьких офіцерів, які були буквально зачаровані співом українських вояків. Саме під цією легковажною пташиною назвою батальйон і ввійшов до історії Другої Світової війни.”
На початку 1941 року місцеві осередки ОУН провели спеціальну мобілізацію, потім майбутніх вояків спрямували до Кракова, де вони пройшли спецперевірку комісії ОУН, лікарський огляд, а також щось на зразок „курсу молодого бійця”. По цьому вони спрямовувались на головну навчальну базу батальйону в Нойгамер. Командиром частини було призначено сотника Романа Шухевича, при якому постійно знаходились представники німецького командування – Альбрехт Герцнер і офіцер зв’язку, старший ляйтенант Теодор Оберлендер.
“Свої перші широкомасштабні маневри курінь “Нахтігаль” проводив разом з першим батальйоном спецполку абверу “Бранденбург 800”. Вишкіл проходив надзвичайно інтенсивно, головний акцент робився на польові вправи та міські вуличні бої. Часто підготовка відбувалася ночами…
Загальне командування куренем з боку німців здійснював командир 1-го батальйону Бранденбурзького полку Ганс-Альбрехт Герцнер, а зв’язковим старшиною був обер-лейтенант Теодор Оберлендер (майбутній міністр у справах переселенців в уряді ФРН). З українського ж боку куренем командував сотник Р. Шухевич Загалом офіцерський склад “Нахтігалю” був німецьким. Тільки окремі українці керували взводами та відділами…
Документи свідчать, що на початку літа 1941 р. “Нахтігаль” налічував 330 бійців і був укомплектований старшинським складом. Солдати батальйону носили вермахтівські польові уніформи Національна символіка з’явилася на формі “нахтігалівців” після входження до Львова. Тоді вояки на своїх погонах нашили вузенькі блакитно-жовті стрічки…”
Численний склад „Нахтіґалю” був достатнім, аби претендувати на роль абсолютно самостійного підрозділу. Тому з початком бойових дій „Нахтіґаль” було придано до першого батальйону полку „Бранденбурґ 800”, що підпорядковувався німецькій військовій розвідці – Абверу. Втім, ніяких розвідувальних функцій українцям виконувати не довелося. Та й поспішних висновків із підпорядкування „німецьким шпигунам” робити не слід, адже офіцерам і солдатам „Нахтіґалю”, незважаючи на протести німецького керівництва, вдалось вимогти для себе право на присягу українському народові, чим ветерани батальйону заслужено пишаються й досьогодні.
“ Після короткого слова коменданта Леґіону підходили до нього вояки і він кожному вручав рушницю, а вояки говорили наче присягу: «Цією зброєю здобуду волю України або згину за неї» і цілували рушницю.”
Спогади про Романа Шухевича дуже теплі. Його згадують не лише як вправного військового, а і як гарного друга, людину. яка любить Україну. Його вихованці проявляли себе як порядні люди, навіть у відношенні до тих, хто був їм неприємними. Яскравий приклад – це історія з гауптманом Мохою (теж вихованцем Шухевича). Моха – “авзіхтсофіцер”, мав компетенцію зв”язкового старшини. “Доводилося співпрацювати з різного ступня німецькими старшинами. і всюди стрічав людей інтелігентних, часом також дещо зарозумілих щодо свого стану і нації,але чогось подібного як гавпт. Моха, не доводилось більше в житті бачити...
Відразу він хотів усунути всіх українських старшин, щоб сотнями командували німецькі підстаршини. Це йому не вдалося... На Білорусі він заборонив співати по українському, щоб населення не знало, яка то частина квартирує... Доходило до таких абсурдів, що часом хотілося сміятися...” Але незважаючи на це Шухевичу вдавалося залагоджувати будь-які конфлвкти між Мохою і солдатами. Під різним приводом він запрошував Моху на різні свята. і все заспокоювалося на певний час.
І ось під час одного з боїв проти більшовицьких партизанських загонів Моха опинився на межі між життям і смертю. “...Кілька кроків від Мохи наші хлопці також у боротьбі, і один помічає, що Мосі вимкнулась ручна граната з руки і впала йому під ноги. Моха блідне, ще секунда – і біля стіп розірветься власна граната, рознесе його на шматки... А біля нього ті ж українці, яким він забороняв співати українських пісень, яким видає лише по три цигарки на день, коли німецькі вояки отримують по шість... Ось той Моха вилетить за хвилину догори...”
Такі думки були в голові найближчого до Мохи бійця, але водночас були і інші, про те, що вони всі – виховані Шухевичем, і Моха теж. І всіх Шухевич навчав товаристкості, дружбі, а отже судити може лише Бог. І одна мить, і бієць кидається до гранати і відкидає її в сторону ворога. Такими були вихованці Шухевича.
Подальша історія легіону є типовою для німецької піхотної частини, яка входила до складу групи армій „Центр” під час літньої кампанії 1941 року.
18 червня особистий склад „Нахтіґалю” був перекинутий у прикордонний Ряшів, а в ніч з 22 на 23 червня без бою перейшов радянський кордон на ріці Сян, опісля чого ходою дістався Львова досвітнім ранком 30 червня. Саме вояки батальйону зайняли львівську радіостанцію, звідки на весь світ пролунав знаменний „Акт Відновлення Української Державності”. 7 липня батальйон був перекинутий у Тернопіль, що його здала совєтська армія, після чого в складі передових німецьких частин продовжив наступ на схід. Із боями „соловейки” зайняли Браїлів і Вінницю, після чого для відпочинку були передислоковані до невеличкого польського містечка Юзвин. Саме там особистий склад батальйону узнав про ув’язнення Степана Бандери, а також всього коаліційного Українського уряду – Українського Державного Правління – на чолі з прем’єром Ярославом Стецьком. Після цього командир „Нахтіґалю” Роман Шухевич був змушений заявити представникам вермахту про те, що батальйон більше не в змозі існувати в складі німецького війська.
“Зі Львова "Нахтіґаль" пішов далі на Схід. Його старшини, підстаршини і вояки відзначились у боях своєю відвагою, і кілька з них були нагороджені медалями. Курінь дійшов аж до Вінниці, й звідти його стягнули до Австрії. Там, у порозумінні з сотником Романом Шухевичем ми опрацювали меморандум ДУН до німецької влади, і цей меморандум підписали всі леґіонери.
Вичувалось непевне положення ДУН. У нас не було ніякого зв’язку з нашим проводом, тобто з тими, що мали зв’язки з вермахтом, бо всі вони були ув’язнені. Безпосередньо помагав чи творив технічно «Ролянд» полк. Ріко Ярий. Його також заарештували. Сотник Новак зовсім одверто сказав нам, «що існує якась дивна й неймовірна політика. Висилати Леґіон на фронт, а водночас ув’язнювати всіх тих, хто творив цей Леґіон».
Після довгих дебат наша команда вирішила, що треба подати німецькій владі меморандум, щоб усе-таки з’ясувати становище і дальшу долю ДУН. Підготовою цієї справи займався я в порозумінні зі сотником Романом Шухевичем. Такий меморандум ми опрацювали, його підписали всі члени ДУН, і ми подали його представникам Берліна. У відповідь наспіла телефонограма, що наш меморандум розглядатиметься і ми одержимо відповідь на нього за кілька днів, а в між часі маємо виїхати до Франкфурту над Одрою, щоб там об’єднатися з групою «Північ», тобто курінем Романа Шухевича, і там відбудеться реорганізація ДУН у нову військову одиницю. Зміст нашого меморандуму був такий:
1. Привернути проголошення самостійности України.
2. Негайно звільнити всіх арештованих провідників ОУН і Степана Бандеру.
3. Негайно звільнити з ув’язнення членів Тимчасового Державного Правління з Ярославом Стецьком на чолі.
4. Забезпечити негайно членів найближчої родини членів Леґіону і звільнити з ув’язнення їхніх найближчих.
5. Реорганізований Леґіон може бути вжитий до дальших воєнних дій тільки на українських теренах.
6. Команда Леґіону і вишкільної кадри має бути українська.
7. Обов’язки і права командного складу такі, як і в німецькій армії.
8. Члени Леґіону зложили вже присягу на вірність Україні, а тому не можуть вже присягати на вірність іншій державі.
9. Реорганізований Леґіон може підписати умову однорічної контрактової служби (до кінця 1942 року).
10. Контракт підписує кожний член індивідуально і кожний одержує копію тієї двосторонньої умови.
Звичайно, що ми мало надіялися на будь-який позитивний відгук і вважали, що німецькі чинники відкинуть наш меморандум. Проте так не сталось. За декілька днів нашого перебування вже у Франкфурті над Одрою нас повідомлено, що приїде представник ОКВ (Головного Військового Командування). На збірку цілого Леґіону цей представник приїхав на коні, а я не дістав коня. Це не був випадок, а зумисне продумана справа, щоб принизити українського старшину.”
Конфлікт між ДУН та німецьким командуванням загострився після неприємного епізоду. Ось як про це згадує Євген Рен “Останннім поштовхом , який випровадив з рівноваги весь Легіон, була жахлива подія ,непростимий злочин, якого допустилося тоді німецьке командування нал стрільцями Легіону. На одному похороні поляглого добровольця нечайно не було українського прапорця на могилі, а лише німецький. Тоді один доброволець по похороні підсунув той німецький прапорець із свастикою під вінець. Це підглянув один німецький поліцай, з того зробили страшний злочин, і не помогли жодні переконування й прохання з української сторони. Ображено Німецьку Державу, і того стрільця забрали до тюрми і ... розстріляли. Від того моменту остаточно змінилося відношення вояків Легіону до німців” Вже 13 серпня весь особистий склад батальйону було відправлено назад, до Нойгамера, для вирішення його подальшої долі. Війна на східному фронті для „Нахтіґалю” скінчилася.

 © Костянтин Литвиненко (Каменяр)

http://korrespondent.net/ukraine/3775057-operatsyia-ympychment-yntryhy-v-verkhovnoi-rade

Громадськість Києва вимагає від міськради перейменувати проспект на честь Шухевича.
24.12.2016



Громадські організації міста Києва закликають депутатів Київської міської ради дослухатись до позиції киян та перейменувати проспект Генерала Ватутіна у Деснянському районі на честь Головного командира Української повстанської армії, генерала-хорунжого Романа Шухевича.

22 грудня 2016 року, Київрада не змогла ухвалити  рішення про перейменування проспекту Генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича. Головною причиною стала неконструктивна позиція фракції "Солідарність" у Київраді, яка в останній момент відмовились підтримати це рішення.

На засіданні Київради був присутній син Романа Шухевича, політв’язень радянських концтаборів, народний депутат України Юрій Шухевич, який закликав депутатів вшанувати свого батька і перейменувати  проспект на його честь.

Таке рішення отримало підтримку киян, що засвідчило громадське обговорення та підтримка профільних депутатських комісій:

    28.03.2016-28.05.2016 під час громадського обговорення на єдиному веб-порталі  КМДА більшість киян, що взяли участь в голосуванні, підтримали пропозицію перейменувати проспект Генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича;
    08.06.2016 комісія з питань найменувань рекомендувала Київському міському голові внести до Київради подання щодо перейменування проспекту Генерала Ватутіна на пр. Романа Шухевича.
    Рішення про перейменування підтримали обидві профільні комісії Київради: Постійна комісія з питань місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв’язків та Постійна комісія з питань культури, туризму та інформаційної політики

Перейменування вулиці на честь Головного командира УПА в столиці України, вважають автори звернення, буде достойним доповненням крокам на вшанування пам’яті борців за незалежність України, серед яких:

    Рішення Президента України Петра Порошенка про запровадження Дня Захисника України саме в день створення УПА 14 жовтня;
    Ухвалений Верховною Радою України Закон "Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті", серед яких — бійці УПА.
    22 грудня 2016 р. Верховна Рада України ухвалила Постанову про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році, згідно з якою у 2017 році Україна на державному рівні відзначає 75 років створення Української повстанської армії та 110 років з дня народження Романа Шухевича.

Громадські організації Києва закликають депутатів Київської міської ради дослухатись до позиції киян та перейменувати проспект Генерала Ватутіна на честь головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича, який є одним із символів антитолітарного спротиву та боротьби українців за Незалежність у ХХ ст.

Звернення підтримали 27 громадських організацій та об’єднань:

Громадський сектор Євромайдану

Громадянський рух "Відсіч"

Пласт – Національна Cкаутська Організація України

Київське крайове братство ветеранів ОУН-УПА

Центр досліджень визвольного руху

Група "Політика національної пам’яті" Реанімаційного пакету реформ

Благодійний фонд "Героїка"

ВГО "Молодий Народний Рух"

Київська міська організація Товариства "Меморіал" імені В. Стуса

ВГО "Не будь байдужим!"

ВМГО "Батьківщина молода"

ВМГО "Молодіжний Націоналістичний Конгрес"

ВГО "Спілка Української Молоді в Україні"

Всеукраїнське об'єднання військово-патріотичних організацій

ГО "ТСЗСУТВМФ "Цивільний Корпус "АЗОВ"

Ініціатива "Дріжджі"

Рух "Простір свободи"

Просвітницький центр національного відродження ім. Євгена Чикаленка

ГО "ВМР "Національний Альянс"

Фонд Оборони України

Громадська організація "Голінська сотня"

Київське національне товариство "Ерзянь Вал"

Міжнародна благодійна установа "Центр Національного Відродження ім. С.Бандери"

ГО "Молодіжний клуб Джура"

ГО "Українська справа"

ГО "Наша Воздвиженка"

ГО "Всеукраїнська люстрація"

ГО політичних експертів "Український меридіан"

ДОВІДКА:



Як відомо, в 1943 році українці створили Українську повстанську армію, яка мала на меті боротися за незалежність України. 6,5 років повстанською армією керував Роман Шухевич. Українські повстанці воювали проти нацистських окупантів. Після повернення радянської влади УПА під командуванням Шухевича продовжувала опір радянському режимові до середини 1950-х років.

Боротьба УПА — це приклад найтривалішого  в Центрально-Східній Європі спротиву тоталітарним режимам. У СРСР історію ОУН і УПА фальсифікували, а постать Шухевича, загиблого в бою з чекістами, намагалися скомпрометувати. З відновленням незалежності історики розпочали дослідження фактів про Українську повстанську армію.

http://www.istpravda.com.ua/short/2016/12/24/149414/

РОМАН ШУХЕВИЧ СУЧАСНИЙ ЗАВЖДИ
 
30 червня виповнюється 110 років з дня народження Романа Шухевича (1907-1950), політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА.

10 фактів із життя Романа Шухевича


1. Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священик Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Іван Франко написав передмову до посмертного видання його творів. Дід, професор Володимир Шухевич був активним учасником товариства «Просвіта» і дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка. Володимир Шухевич був автором дослідження «Гуцульщина», найґрунтовнішої праці про гуцулів у 5-ти томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі.
 


Батьки Романа Шухевича: Йосип-Зенон Шухевич та Євгенія-Емілія Шухевич (Стоцька). Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР)

 Батько Романа Осип Шухевич, суддя, під час проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став політичним комісаром в Кам’янці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині, за що після поразки визвольних змагань карався польськими окупантами у львівській тюрмі «Бриґідки». Мати Євгенія  була донькою-одиначкою отця Єтоцького, пароха в селі Оглядів на Радехівщині. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України (батька в Кемеровську область Росії, матір в Казахстан), де вони невдовзі померли.
 
2. 15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах врятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легенів.
 
3. Навчаючись у 1917-1925 роках в Академічній гімназії, Роман мешкав у Львові під опікою бабусі Герміни. У неї в 1921-1922 роках винаймав кімнату полковник Євген Коновалець – Командант УВО. Гімназист Роман часто спілкувався із полковником, прислухався до його розмов, які справили великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Командира УПА.



Фото зі студентської справи Романа Шухевича, 1926. ЦДВР

4. Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорозьких іграх у Львові він встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався він також планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака.

 5. Шухевич захоплювався мандрами по річках: на човні проплив з Галичини по Бугу та Віслі до Балтики і назад — на веслах проти течії. Також він заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші ріки Західної України.

 

Роман Шухевич серед членів 10-го куреня УУСП "Чорноморці". Зліва праворуч: 1-й ряд: невідомий, Яро Гладкий, Роман Шухевич; 2-й ряд: невідомий, Роман Рак, Антін Івахнюк, Євген Полотнюк, невідомий (1929) ЦДВР

6. Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано. Він виступав з концертами на різних сценах Львова. У студентські роки у Львові Роман грав у студентському квартеті «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси»). Одним із солістів квартету був рідний брат Романа Юрій, пізніше, у 1941-му закатований більшовиками. Брати навіть виступали спільно у Львівському оперному театрі. Роман полюбляв грати на фортепіано і робив це за кожної слушної нагоди. Як зазначали квартиранти родини Шухевичів, коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано, грав і співав з «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина». Після цього сварки вщухали. Одного разу молодий Шухевич грав на фортепіано на вечірці в карпатському містечку. Інструмент привезли на возі, але назад коштовне фортепіано пошкодували трясти на возі, тому понесли на руках. Несли разом зі стільцем, на якому сидів Шухевич, який продовжував грати всю дорогу.

 

Роман Шухевич із сестрою Наталею (1938 рік). Історична правда, ЦДВР

 
Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті

http://www.memory.gov.ua/news/roman-shukhevich-suchasnii-zavzhdi

Мой ПРИВЕТ   "донецким"судьям, принявшим решение  по Р.Шухевичу и С. Бандере!

110-річчя від дня народження Головного командира УПА Романа Шухевича.
Село Гуків Чемеровецького району 30.06.2017 
Слава Нації !

Роман Шухевич народився у Львові 30 червня 1907 р. http://www.forum.vosvoboda.info/viewtopic.php?t=9724&highlight=%F0%EE%EC%E0%ED+%F8%F3%F5%E5%E2%E8%F7+%ED%E0%F0%EE%E4%E8%E2%F1%FF Батько Осип Шухевич (1879-1948 рр.) був за фахом суддею, мати Євгенія (1883-1956 рр.) походила зі священичого роду Стоцьких. Майже всі представники родини відзначались активною громадською, культурно-просвітницькою працею серед народу. Як і Степан Бандера, Роман Шухевич у дитинстві був свідком бурхливих подій української національно-демократичної революції в Галичині 1918- 1923 років. Він з дитинства життя своє присвячує Україні. Займався спортом, ще гімназистом відвідував пластовий гурток "Ясний тризуб", згодом увійшов до Львівського куреня "Лісові чорти", потім "Чорноморці". Роман Шухевич у 1921 році знайомиться з Євгеном Коновальцем, і вступає до Української Військової Організації (УВО) у 1923 р., а в 1925-1929 рр. організовує бойові акції проти польських окупантів. Роман Шухевич міг закінчити студії у Львівській Політехніці і зі званням інженера, таки отриманим в 1934 р., жити досить пристойно. /Навчання він переривав, в 1928- 1929 рр., через військову службу в польській армії./ Катування українців Великої України (зокрема Донбасу) московськими жидами, що організували Геноцид українців через голодомор, як і знущання над українцями, що знаходилися під Польщею, вимагали протидії. Він, під проводом Бандери, організує атентати на радянського консула у Львові Майлова (21 жовтня 1933 р.) і польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького (15 червня 1934 р.).
Коли НКВД і гестапо німецьке виступили єдиною бандою проти українців, він став одним із натхненників й безпосередніх організаторів героїчної боротьби за волю Карпатської України, в 1938-1939 рр. Боротьба з угорськими фашистами підтриманими Гітлером була для українців жорстоким уроком. Сталін разом з Гітлером організовують підле вбивство Євгена Коновальця, бо його обоє боялися. Поляки теж приклали свою руку до фізичного знищення відступаючих з Карпат українських бійців.
Тому одним з напрямків діяльності Організації Українських Націоналістів була підготовка військових кадрів ОУН. Військові вишколи відбувались конспіративно і давали переважно теоретичні знання. Але Україну здобути могли лише справжні вояки. Тому ОУН використовувала всі нагоди заповняти своїми членами військові, озброєні відділи за таких умов, з яких не виникали жодні політичні чи військові зобов’язання, але які давали змогу проводити повновартісні військові вишколи. Надалі Шухевич був активним учасником подій: створення Дружин Українських Націоналістів (батальйони "Нахтігаль" і "Роланд"), ввійшов до Державного Правління на чолі з Ярославом Стецьком проголошеного Актом 30 червня у Львові. Вояки ОУН, після німецьких репресій проти українських націоналістів, арешту Степана Бандери, відмовились присягати на вірність рейху, батальйони були розформовані, а в майбутньому стали кадровою основою Української Повстанської Армії, яку з серпня 1943 року очолив Тарас Чупринка (Роман Шухевич).
Тісні контакти Бандери і Шухевича зберігались до самої смерті Головного Командира УПА в 1950 р.
І ось маємо незалежну державу, за яку віддав все своє життя, до останнього подиху, славної пам’яті вельмишановний пан Шухевич. Він лише ОУН-УПА очолював 7 років, сім років безперервного бою з каральними загонами німців та москалів, проти польських банд і «бандерівців» засланих з Москви. «Бандерівці» московські засилалися, в основному, для катування частини направлених на Західну Україну молоденьких спеціалістів зі Сходу України. При цьому частину спеціалістів залишали живими. Операції проводили методом подвійних вбивств, які застосовували лише комуністи, для більшої секретності операції. Метод був придуманий Сталіним для створення вічної ворожнечі між «східними» і «західними» українцями. Причому ката, що вбивав одного із спеціалістів, теж вбивали доблесні «визволителі». Сотні таких «бандерівських» банд зробили свою чорну справу. Сталін може бути спокійним. Його чорна справа вдалася. Українці, як дурні, діляться на партії і готові до бою за своїх вождів, що і мови української не визнають і іншим вивчити заважають. Сім років війни, без допомоги ззовні, за Україну проти найбільших армій світу, що це для наших, «українських» олігархів, які грабують власний народ?

«Сьогодні, 12 січня, Вищий адмінсуд розгляне позов щодо скасування присвоєння головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу звання Герой України. Відповідний позов до суду подав донецький адвокат Володимир Оленцевич.» http://www.zaxid.net/articlesbytype/news/ 
Адвокат, бажає мабуть прославитися не захищаючи шахтарів, які роками не отримують зарплату, а «засвітитися» на фоні справжнього, не «присвоєного», Героя України? Гарний адвокат, приклад який подає: «Славу у покійних героїв забирати». Це гасло має за «честь» присвоїти собі Партія Регіонів?
Яку «славу» натягує на населення Донбасу це чмо нікому не відоме?
«Какашки» за позбавлення Шухевича звання Героя! 
А Ви?

Командир Армії Нескоренних -
Роман Шухевич




Командир Армії Нескорених Роман Шухевич

В сучасній українській літературі щодо героїв національно-визвольних змагань існує одна глобальна проблема – це і усвідомлена, і навіть, зачасту, неусвідомлена суб’єктивність. Значні періоди минулого часу борці за самостійну Україну вважалися людьми негативного змісту – зрадниками і ворогами, тому що такими вони і були по відношенню до пануючої влади імперського окупаційного плану. Зокрема, гетьмана Івана Мазепу затаврували як зрадника і паплюжили його ім’я як в часи Російської імперії Романових, так і в часи імперії під абревіатурою СРСР. Всіх членів Організації Українських Націоналістів вважали і, на превеликий жаль, вважають дотепер злочинцями і терористами польські провладні інституції, що не бажають, знову ж таки: на жаль, і  дотепер визнавати окупаційного та дискримінаційного характеру свого панування в Західній Україні у 20-30-х роках ХХ-го століття. Особливо огидного вигляду набувала критика видатних постатей та подій в історії України за часів панування комуністично-терористичного режиму, коли нещадно оббріхували і оскверняли все, що мало неузгоджені ідейні смисли щодо пануючої ідеологічної схеми комуністичного догмату. Тобто будь-які прояви в українців національного та державного суверенітету визнавались владою апріорі злочинними, а їх виразники – злочинцями.
Подібні умови створили для українців фатальну необхідність постійно виправдовуватись та роз'яснювати собі та іншим, що то є неправда і не є таким поганим насправді, а навпаки: герої є героями, бо боролись за свій народ і свою державу, а ніякими не зрадниками, тим більше – ворогами. За тим ми в Україні переважно займались не об’єктивним вивченням життєписів видатних постатей з нашої історії, скільки мусили спростовувати різні наклепи, а за тим вихваляти, шукаючи і підбираючи всі позитивні моменти з їх біографій та свідомо обминаючи і не помічаючи наявні негативні вчинки, які потребували критичного  осмислення. Нарешті настав час, коли українці не повинні ні перед ким виправдовуватись і спроможні відверто поглянути на свою правдиву історію відкритими очима. Для цього маємо спиратись на чітко наукову методику дослідження як історичних процесів з історії України, так і в дослідженнях стосовно окремих персоналій.
В повнім об’ємі ця проблематика стосується і особи Романа Шухевича: ми дотепер не маємо правдивого дослідження ні його життєпису, ні його ідейного доробку. Власне тому при формуванні мною збірника матеріалів про Романа Шухевича до його 100-річя був застосований метод котроверсійності та включено кілька матеріалів псевдо-критичного змісту про його особу задля ширшого осмислення цієї видатної постаті. Будучи Головним командиром Української Повстанчої Армії, Головою секретаріату Української Головної Визвольної Ради, керівником Організації Українських Націоналістів-революцонерів в Україні у найважчий період збройної боротьби, саме Роман Шухевич потребує грунтовної наукової праці над всім його життєвим шляхом фактично по-денно починаючи від часу його дитинства. Доля так розпорядилася, що особа Романа Шухевича від малечку перебувала у епіцентрі тогочасних суспільних подій, отже у детальному дослідженні перед нами постане не окремий життєпис, а ціла епоха з української дійсності кінця ХІХ-го і початку та середини ХХ-го століть. Спробую стисло окреслити перелік таких епохальних тем, які безпосередньо дотичні до особи Романа Шухевича.
Найперше, це його родовід. Шухевичи належала до прадавніх галицьких священицьких родів, які були основою всього класу шляхетства для українського етносу по цілій Україні. То був особливий феномен в українського народу, що основну верству його еліти складало виключно духівництво, а не військово-урядовий клас, як в інших державах та народах поряд. Відсутність державного суверенітету і постійна підпорядкованість українських земель від часів їх загарбання Золотою Ордою почергово різним окупантам не надавала можливості розвинутись власній українській еліті з місцевих феодалів-воевод, їх дружини та двірні, тому що вони швидко асимілювалися з домінуючою окупаційною владою і ставали її частиною. Особливо це стосується періоду панування Польщі та Московії. І тільки верства українських священників, як органічна складова українського народу за всім змістом свого буття, несла на собі той фермент елітності, без якого народ ніколи не переродиться в націю, основою чого є державна єдність та суверенітет. Саме тому з священицького роду Шухевичів вийшла ціла когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність. Певним чином родова шляхетська елітарність обумовила в значній мірі світогляд і долю Романа Шухевича. 
Наступною  темою є дитинство і сімейна атмосфера, в якій зростав маленьких Роман. Хоч сам він народився у Львові і отже є корінним львів’янином, але ріс дитиною і навчався в початковій школі провінційних містечок Краківець та Кам'янці-Струмиловій (тепер – Кам'янка-Бузька), де його батько Осип-Зиновій Шухевич працював у судах. Знову варто зазначити, що якщо у самому Львові була чимала етнічна мішанина з домінуванням німецької, а потім – польської культур, то в провінційних містечках Галичини беззастережну перевагу мало українське культурне середовище, тому що і населення там було переважно українське, ще й міщанське, тобто як тепер кажуть: середній клас. Це важливо зрозуміти і дослідити, тому що виростаючи в домінуючому україномовному середовищі у Романа Шухевича не було з дитинства закладено своєрідного комплексу національної неповноцінності, а навпаки у нього розвинулась і ствердилась самовпевненість автохтона: це моя земля і я на ній є правдивий господар. А пануючі зайди тут тільки випадкові небажані гості. Важлива деталь при аналізі причин того, чому Роман Шухевич відмовлявся емігрувати з України, а буквально прирік себе боротьбі до кінця: перемога або смерть! В Декалозі українського націоналіста це гасло розширено звучало так: Здобудеш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї. Господар зі своєї домівки втікати не повинен, а має її боронити до останнього, що і сталося.
До теми дитинства Романа Шухевича варто додати тогочасну атмосферу війни Першої Світової, яка йшла безпосередньо поряд на землях Галичини. У 7-річному віці дитина вже досить свідомо схоплює події та розмови, які відбуваються навколо неї, що має вплив на формування світогляду та характеру. Тема війни була основною на той час, а воєнна форма і зброя стала буденним атрибутом життя. Жорстока окупація російськими військами Галичини у 1914-1915 роках назавжди розвіяли міф москвофільства на місцевому рівні, отже Роман Шухевич ніколи не мав подібних помислів щодо «братніх слов'янських народів» або надмірної прихильності до росіян тощо. Водночас полі-етнічне середовище Львова привчило Романа до етнічної толерантності і він за все життя не проявив жодних ознак ксенофобії до будь-якої етнічної групи. Важливий факт, що також потребує наукового вивчення та обгрунтування, оскільки звинувачень у ксенофобії вистачає аж занадто.
Час повернення до Львова у 10-річному віці Романа Шухевича співпав зі значними зрушеннями у тогочасному суспільно-політичному середовищі як розпад Австро-Угорської імперії, проголошення 1 листопада 1918 року Західно-Української Народної Республіки і всі події польсько-української війни. У цей час Роман навчався у Львівській академічній гімназії з 1917 по 1925 роки, отже перебував у самому вирі подій, зокрема, його батько обіймав посаду повітового політичного комісара 3УНР в Кам'янці-Струмиловій, a його стрийко Cтепан Шухевич став до лав вояків Української Галицької Армії. Програш в боротьбі за Соборну Україну та окупація Польщею земель ЗУНР не могли не справити сильного враження на підлітка, отже і мали спричинити до формування світоглядних цінностей та характеру Романа Шухевича. Однозначно велике значення мав щодо цього полковник Євген Коновалець – командант Української Визвольної  Організації, який у 1921–1922 роках разом з колишнім старшиною УГА Степаном Шахом деякий час винаймали у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування його свідомості та глибокого розуміння сутності боротьби за Україну. За самим фактом подальших подій можна беззастережно стверджувати, що саме Роман Шухевич став тим безпосереднім ідейним спадкоємцем чину провідника і вождя українських націоналістів Євгена Коновальця в усій повноті справи. Давайте згадаємо, які посади обіймав за своє життя Роман Шухевич і чи не відповідали вони рівня особи Євгена Коновальця, якби він був живим? Думаю, що наукове дослідження цього питання було б дуже доречним.
Не маю на меті переповідати всю біографію провідника Романа Шухевича, яка заслуговує, повторюсь, буквально на по-щоденно детальне дослідження, але хочу наголосити на певних моментах, що не мають належного наголосу і поголосу в Україні сьогодення. Одним з найголовніших я вважаю недооцінка факту приналежності Романа Шухевича до високого рівня інтелігента та інтелектуала, про що засвідчує його одночасне навчання у двох вищих навчальних закладах: Львівській політехніці на стаціонарі та ще він став студентом заочного курсу музичного інституту ім. Миколи Лисенка по класу фортепіано і успішно обидва їх завершив. Музичний інститут закінчив також його брат Юрій. Разом вони виступали у Львівському оперному театрі, де Юрій співав під акомпанемент Романа. Улюбленими композиторами Шухевича були Гріг та Шопен. Те, що на будинку Львівської Консерваторії дотепер немає меморіальної дошки про те, що тут навчався  Роман Шухевич – показник недооцінки нами всіма високої творчої інтелігентності Провідника.  А то був інтелектуал найвищого рівня! Освіта в тогочасній Польщі-Речі Посполитій і шкільна, і гімназійна та університетська була європейського рівня, значно вища за колишню радянську та сучасну пост-радянську – просто не до порівняння. До того ж для українців існувало ще чимало перепон в їх навчанні та розвитку через насильницьку «полонізацію» як основну державну політику щодо етнічних меншин і в першу чергу щодо українців, які в Галичині та Волині якраз були етнічною більшістю! Тобто і Роману Шухевичу, і Степану Бандері, і ще багатьом-багатьом українцям-студентам доводилось докладати величезних зусиль та проявляти особливо видатні здібності у навчанні, щоб здавати позитивно іспити і проходити далі аж до закінчення навчання. Даремно зараз про цей феномен замовчують, як українці не піддавались гнобленню й духовному деградуванню, тобто не ставали тупим бидлом, чого постійно домагався досягти кожен окупант. Якраз високоосвічені українські інтелектуали змогли надати ту неймовірну силу впливу і УВО, і ОУН, і УПА. І живлять дотепер нас своєю наснагою, оскільки сучасний рівень інтелігентності, судячи з наших сучасних депутатів у ВРУ та їм подібних, – нижче культурного рівня галицьких селян до 1939 року. То наболіла окрема тема винищення української еліти, проте особа Романа Шухевича саме тут є актуальним прикладом.
Найкраще тому свідчення: комерційна діяльність у створеній  Романом Шухевичем рекламній агенції «Фама» – ця фірма (кооператив) стала першою українською рекламною компанією в Галичині. Водночас вона існувала не просто собі прибутковою роботою для прожиття багатьох працевлаштованих тут українців, але насправді була геніальним грандіозним проектом легального надбання коштів задля діяльності всієї ОУН. Так само робота рекламних агентів мала характер значної мобільності, тобто інформаційний зв'язок поміж осередками ОУН та інших громадських організацій був забезпечений і убезпечений. Абсолютно відпала потреба у небезпечних «ексах»-пограбуваннях польських державних установ для здобуття коштів на діяльність українського підпілля. Припинились непотрібні трагічні втрати серед найкращих українців, як і жорстокі «пацифікації» – відплатні репресії з боку польського уряду, але не припинилась боротьба! Розвиваючи свою діяльність, Роман Шухевич виявив неабияку креативність, проводячи несподівані рекламні кампанії та створюючи власний оригінальний стиль, що в цілому стало запорукою фінансового успіху. «Фама» розробляла та розміщувала рекламні оголошення кооператив «Центросоюз», «Маслосоюз» та інших у газетах «Діло», «Новий час». Завдяки вмілому менеджменту фірма розрослась у розгалужене підприємство, і незабаром були зорганізовані й успішно працювали відділи оголошень у пресі, кінорекламі, для друкування рекламних буклетів, виготовлення фірмових вивісок та рекламних щитів, рекламного оформлення вітрин (дизайн), організації рекламних виставок і ярмарків, виробництва мінеральної води, виготовлення «адресарія» (книги адрес установ і фірм) та власний транспортний відділ. Чи могла б такого досягти людина без високого рівня інтелекту? Безперечно, що ні. Наскільки нам не вистачає подібного сорту людей в сучасності. Конфліктна ситуація з так званою «блокадою ОРДЛО» надзвичайно чітко викрила проблему, коли відсутність елементарного рівня інтелекту призводить до таких явищ, що колишні герої-захисники з ветеранів АТО за наслідками своєї, можливо цілком щирої,  «патріотичної» діяльності стають фактично на бік ворога, наносячи шкоду виключно Україні, її економічному стану, отже і українському народу в цілому. Не даремно в народі кажуть: краще розумний ворог, аніж дурні друзі. На превеликий жаль, це задавнена проблема в українському політичному середовищі: діяльність різноманітних провокаторів та агентури під виглядом ультра радикального патріотизму і рафінованого націоналізму, що нічого доброго за собою не мало, тому і щезало, подібно до формувань колишньої УНА-УНСО, або теперішніх ВО «Свобода» чи «Правий сектор». Як кажуть в таких випадках: не потрібно бігти по переду потяга, бо це тільки заважає набирати йому швидкість. Вибачаюсь за цей відступ, але подібна проблема  була актуальна і за часи діяльності Романа Шухевича, тому що і він був у певному сенсі радикально налаштованим активістом в ОУН, але це допомагало справі, а не знищувало її в глобальному обширі тогочасного життя.
З точки зору поглиблення інтелекту варто спробувати проаналізувати час, проведений в ув'язненні Романом Шухевичем, як і іншими учасниками національно-визвольних змагань. Дивним чином цей час сприймається як просто змарнований і фактично його начисто викреслюють з життя героїв, тоді як насправді в цей час йшла активна розумова робота як ідеологічного - так і практичного змісту. Йшло осмислення пройденого шляху, зроблених помилок, оновлення ідейного набутку і планування подальших дій. Українські націоналісти ніколи не марнували часу за жодних обставин і на це потрібно звертати увагу науковцям. Так само не було простим часовим перебуванням у тривалих зимових сидженнях членів ОУН та УПА в сховках-криївках, а навпаки там і тоді йшла активна аналітична робота, навчання і підготовка, яка набувала реального запровадження у діях підпільників і повстанців у наступний період боротьби. Власне тому не зважаючи на значні втрати від репресій і просто неймовірні за кількістю силами війська та спецслужб СРСР у Західній Україні, націоналістичне підпілля було життєздатним там настільки тривалий час.
Нарешті в завершення невеличкої розвідки про теми і проблеми з прогалинами в життєписі Романа Шухевича, хочу вказати на важливе дослідження здобутого фаху, зокрема викликає подив і захоплення система та різноманітність конструкцій схронів-криївок та бункерів, які було збудовано українськими підпільниками, але чому ніхто ще не поєднав цей феномен з тим, що Роман Шухевич мав вищу освіту інженера. До речі, Степан Бандера мав агрономічну освіту, яка обумовлювала добре знання географії регіону і його особливостей. Чимало було фахівців з лісництва серед провідників українських націоналістів, тобто це не була спонтанна дійсність, а глибокопродумана наперед комплексна стратегія освіти і дій по вихованню цілого покоління українців, готових до активної боротьби добре навчених, зі наявними глибокими фаховими знаннями. На цей напрямок майбутнього Визвольного Чину були скеровані і всі українські спортивні товариства, як «Сокіл» чи «Пласт» тощо з чітким воєнізованим ухилом, а товариство «Просвіта» переважно діяла як ідеологічна націоналістична установа і її культурологічна оболонка була суто формальним прикриттям. Таким чином нам потрібно вивчати життєписи наших Героїв, як Роман Шухевич, не виокремлено зі загального контексту життя тогочасної України, а якраз навпаки в комплексному висвітленні часу, суспільного буття і сприйняття його Романом Шухевичем на той момент. За тим відпадуть суперечності щодо розколу в ОУН, звинувачень в тероризмі з боку поляків чи в колабораціонізмі з нацистами Німеччини. Не кажучи про радянські штампи «шпигунів» або «зрадників Батьківщини». Якщо ми зможемо в історичній науці нарешті відійти від хворобливого синдрому виправдовуватись перед кимось стороннім, а почнемо просто чесно досліджувати власну історію українського народу для найпершу чергу нього самого – тоді і тільки тоді ми зможемо постати як суверенна самостійна світова Нація і Держава.

Богдан Гордасевич
м. Львів
5 березня 2017 р.

           Я думав, що Ляшко просто підарас. Просто, звичайний підарас. Зараз вся влада з них складається. Тому, дивуватися всі вже втомилися і не дивуються. Ну підарас і підарас. Народ звик, що майже всі 25 років ними керують підараси.
           Але, ось послухав відео, де цей, як я вважав, підарас, з люттю та ненавистю, якою не було навіть у Ющенка, Януковича, та Порошенка разом взятих, коли вони говорять про Тимошенко, а зараз вивергає зі своєї чорної пащі на адресу Юлії Тимошенко цей ублюдок, створений з кала щура, то в мене волосся дибки стали.
          Ні, це не підарас, це якась аномалія людини, який-то бракований людський матеріал, що інфікує людей, серед яких поки що знаходиться, отруйним та спотвореним ДНК, яке може перетворити українців на орків, гоблінів та якихось гремлінів.
          Зрозуміло, що Ляшко давно вже сидить в лайні і жре лайно, хоча бува іноді виринає з нього, максимум по пояс, трішки вискубує дерьмо, що засохло в його носі, вухах, на лисині, але тепер він вже занурився в нього остаточно та назавжди.
          Тут вже потрібна допомога санітарів та хірургів по мозку, яким треба робити термінову трепанацію черепа Ляшка, вичищати його від залишків гниющої сірої маси та поставити там проблесковий маячок ALARM, щоб люди бачили, що тут небезпека.
          Але, тут є і інший бік.
          В цій історії замішана поважна людина. Юрій Шухевич.
          Не буду все переказувати, вже всі все знають і все бачили. Ляшко сам в це вляпався і на ходу вигадав безумну версію вбивства Шухевича. Пишуть, що він вже бігав на консультацію до свого боса, Порошенка.
          І не виключаю, що вони могли домовитися самі вбити Шухевича і повісити це на Юлію Тимошенко. Не дарма ж такий шалений наголос та переконання від Ляшка йде саме в цьому напрямку. Мабуть це йде гебельсівсько-інформаційна підготовка суспільства, щоб воно повірило в такий безумний розвиток подій, і тим самим припинило довіряти Юлії Тимошенко. Це, як мінімум. Головна їхня мета, знов кинути Тимошенко за грати.
          Воно ж влада то не змінилася, ті самі бандити і кремляді. І ідея фікс та сама, позбутися Тимошенко.
          Там у Шухевича є якась організація, "Українські патріоти" здається. Не знаю, чи прочитають вони цей допис, але я закликаю їх взяти на себе охорону Шухевича, бо Порошенко і Ляшко можуть його вбити.
          Ще раз.
          ПОРОШЕНКО І ЛЯШКО МОЖУТЬ ВБИТИ ШУХЕВИЧА!!!!
          І повісити це вбивство на Тимошенко. Це для них рівнозначно виживанню. Виживанню в усіх аспектах. І збереження всього награбованого, і можливість залишитися на свободі, і можливість далі набивати свої кишені за рахунок зубожілого народу.

       Приєднуйтеся до
            спільноти