хочу сюда!
 

Оля.

25 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 23-30 лет

Заметки с меткой «донбас»

Діти не винні ...



Діти не винні, що їх ватяні батьки накликали смерть своїм дітям.
Звали: "Путін, введи війська". Ось він і ввів.
Спочивайте з миром, янголята...angel
[ Читати далі ]

Прозаїк із Донеччини про україномовний Донбас та війну

Прозаїк із Донеччини про україномовний Донбас та війну
19 Серпень 2017
Ольга Стрижова Донбас.Реалії



Обкладинка антології «Порода»



Олег Полоз – прозаїк із Донеччини. Виїхав до Києва ще у 2010 році, тож запевняє, писати про події 2014 року на Донбасі не має права. Адже сам не бачив. «Має бути чесно», – це головний принцип, за яким донецький автор і пише твори. До антології «Порода» увійшли два оповідання Полоза: одне про музиканта, інше – про поєднання сучасності та минулого.

– Чи вплинув воєнний конфлікт на вашу творчість?

– Опосередковано донецька атмосфера впливала на мою творчість. У Донецьку коли я жив та навчався, можна було знайти, як гарне, так і химерне, і потворне. Як і в будь-якому місці.

Але сама війна не вплинула, бо я не готовий писати про це. Я поїхав із Донецька у 2010 році. Востаннє там був, коли в Києві відбувався Майдан. Тож маю уявлення, як все розпочиналось. Але саме про війну, я вважаю, що не маю права писати.

– Ви спілкуєтеся та пишете українською принципово?

– Це мій вибір. Я не можу сказати, що спілкуюсь українською, щоб комусь щось довести. Ні. Це був мій вибір до всіх подій. Колись на Донбасі українська мова була поширена – і це не було рідкістю.

Я сам народився в Лисичанську (Луганська область), і почути там українську можна було щодня. Це не було якоюсь несподіванкою. Просто ми звикли сприймати Донбас, як великі міста – Донецьк, Луганськ – а в селах там спілкувалися українською.

– Про що ви взагалі пишете? Що вас надихає?

– Життя. Те, що я сприймаю та бачу. Головне – це має бути чесно. Мені здається, якщо писати не відверто, це буде нецікаво для читача.

Я не такий титулований письменник. І для мене було несподіванкою, коли запросили взяти участь в антології «Порода». Але, як-то кажуть, поганий той солдат, який не хоче стати генералом. І кожен письменник пише для когось. Необов’язково, щоб прославити себе, він хоче, щоб його почули. Такий собі крик душі.

– Якщо порівнювати ваші перші твори і ті, над якими працюєте зараз, дуже змінився стиль?

– Я став жорсткішим. Я не вважаю, що заради кон'юктури потрібно писати щось недозволене та маргинальне. Є тепер вже життєвий досвід… Розумію, що сентиментальні речі – це красиво, але тебе турбують вже більш серйозні речі.

– Як вважаєте, така антологія важлива для Донбасу?

– Я не можу казати за всіх мешканців Донбасу. У першу чергу, це важливо для тих, хто буде опублікований у цій антології. Сказати своє слово та нагадати, що Донбас – літературний.

Ми звикли, що відомі літературні прізвища Донбасу – Стус, Сосюра, Голобородько та Жадан. А про інші імена знають одиниці.

А ось для людей, які залишилися на тих територіях, і читають українські новини та просто українське, для них «Порода» – це знак, що їх не забули.

– До речі, не всі українці взагалі знайомі зі своєю рідною літературою. Наскільки це проблема для нації?

– Після Майдану, навпаки, багато людей почали цікавитися саме українською літературою. Хтось взагалі відмовився від російської. І це не одна людина… Я не впевнений, що в Україні ця проблема настільки гостра.

– Ви були на Майдані. За ці три роки змінилися емоції?

– Ні! Я не розчарувався в жодному дні, які я там провів. Це було щастя. Звичайно, були якісь події, що не подобалися. Але вразила сама організованість людей та ставлення один до одного. Ми були незнайомі, але ми були одним цілим.

Люди, з якими я познайомився, емоції, що там отримав, нові думки, переконання – це все нікуди не ділося. Навіть через три роки не змінилося, бо ми знали, що за один день ми не потрапимо до райської держави. Але мені, як перекладачеві, цікаво спостерігати, як збільшується кількість іноземців у місті. І це не лише ті, хто приїхав через бізнес. Дуже багато туристів, яким цікава Україна.

– А що ви перекладаєте?

– Загалом наукові публікації. Був досвід перекладу історичного твору – щоденникові записи 18-го століття.

– Існує стереотип, що жителі Луганської та Донецької областей з іншим менталітетом, ніж на Західній Україні…

– Так, але це не означає, що вони – не українці. Якщо відкинути емоції та політику, ми зможемо знайти погане і на півдні, і на півночі, і в центрі.

– А як ви ставитеся до думки, що Донбас потрібно «зробити україномовним»?

– Ми зробили україномовними Київ, Херсон, Миколаїв? «Зробити україномовним»… Це як вони уявляють: написали закон, а вже наступного дня всі заговорили українською?

Це довгий процес. Це зміна вектору життя – і справа не лише в мові.

Ми робимо з цього питання якесь страховисько. Щось потрібно змінювати. Більше приділяти уваги українській історії, мові та літературі в школах і в університетах. Але це і так потроху робилося.

На Донбасі багато людей залишилося з проукраїнською позицією. І вони не знають, що робити з усім тим, що там відбувається

Дуже легко когось звинувачувати, щось кричати про патріотизм, коли ти тут, а вони – там. Але, якби я через сімейні обставини був змушений залишитися там у цей час, я не знаю, як би діяв.

– Для вас можна вважати антологію «Порода» – новим етапом?

– Так. Це відповідальність. Інколи ти думаєш: «Яка література? Які збірки? Потрібно гроші заробляти». Але все одно в тобі залишається потяг до письменництва. І ця антологія – це аванс, щоб далі щось робити.

– І що збираєтеся робити?

– Писати. Але чесно. Якщо ми там не були, то не можемо писати про це. Але не писати про ті відчуття, які залишив Майдан та війна, мовчати про те, що відбувається та робити вигляд, що нічого не змінюється, ми теж не можемо. Потрібно бути чесними і, наскільки можна відверто, не вигадуючи подій, писати.


Епізоди з війни в АТО

Бойовики на Донбасі застосовують тактику ВСУ: що з цим робити


Суспільство, яке морально розкладає саме себе, зазнаватиме ще більших втрати Алексей Арестович, військовий експерт, спеціально для "Апострофа" Пятниця, 21 липня 2017

Суспільство, яке морально розкладає саме себе, зазнаватиме ще більших втрати Фото: EPA/UPG

Нинішні події на Донбасі не варто розглядати як масштабний наступ або зміну тактики противника. Чому суспільство не повинно панікувати у цій ситуації і яким способом підрозділи Збройних сил України можуть протистояти противнику, "Апострофу" розповів військовий експерт Олексій Арестович.

Немає ніякого загострення. Є тактичний бойовий епізод, який нічого не змінює на фронті, нічого не змінює у війні. Це маленький епізод позиційної війни, яка там весь час йде. Бувають на війні вдалі та не дуже вдалі епізоди. І ситуація біля Красногорівкі - це наша перемога, яку ми здобули в непростих умовах. Спочатку вони захопили частину опорного пункту, а потім ми їх вибили звідти.

Технічно сталося наступне - вони просто перевернули ту тактику, яку ми використовували проти них півтора року. Ця тактика полягає в тому, щоб знайти в лінії позиційної оборони слабке місце і під прикриттям артилерійського вогню або інших відволікаючих факторів швидко його захопити і там закріпитися. За 2015-2016 роки в нас було близько 12 таких епізодів.

Це вже другий такий епізод, коли супротивник використовує нашу тактику проти нас, перший був під Кам'янкою в 20-х числах червня. Вони шукають слабкі місця у всіх сенсах: морально-психологічний стан, погане несення служби нашими підрозділами. Все це перевіряється і готується, як пограбування банку - по сантиметрах, дециметрах і секундах, а потім - удар. Все це супроводжується потужними інформаційно-психологічними операціями, в яких з їхнього боку розганяється страшна "зрада": нездатність воювати, ворог в Києві, розвертаємо батальйони на Адміністрацію президента, імпічмент та інше. Саме цього нам і потрібно уникати. Жодних стратегічних змін, ніякої зміни тактики, зміни політичної ситуації з цього робити не треба - це звичайний бойовий епізод і винні в ньому командири на місцях.

Давайте міркувати логічно. Якщо ворог вривається на опорний пункт, то "злочинна влада" в Києві не може бути в цьому винна. Винен той, хто тримав цей опорний пункт. Якщо у вашу квартиру зайшли, то навряд чи глава МВС в цьому винен - винен той, хто не зачинив квартиру.

Я там два тижні тому був у цих місцях, безпосередньо. Мені тоді по морально-психологічному стану підрозділів та деяких недоліках у несенні служби було зрозуміло, що щось буде неприємне. Якраз тоді був епізод із Кам'янкою, де було зрозуміло, що вони вирахували підрозділ, який дещо дозволяє собі зайвого, і почали атакувати.

Щоб протистояти противнику, який використовує нашу тактику проти нас, необхідно зібратися і придумати, що робити з тим, коли вони переходять у наступ. І треба придумати, як зробити так, щоб вони не переходили в наступ - бити на випередження, коли ми їх знаходимо. Але далеко не кожен командир бере на себе відповідальність, тому що війна має паритетний характер - якщо ми стріляємо, то вони обов'язково будуть стріляти. Тому багато хто не стріляє не тому що в них наказ не стріляти, а тому, що не хочуть відповіді. Одна справа - мати два-три автоматних обстріли за ніч, а інша справа - чекати два-три дні, коли вони накопичують сили і почнуть ображати тебе. Тому намагаються не чіпати.

На 500 кілометрів фронту обов'язково знайдеться якийсь запопадливий командир, який хоче результату. Він жене їх на забій, захоплення, перезахоплення, несемо втрати. Або в нас якийсь запопадливий командир, який вирішує завдати поразки, чекаємо, за три дні вони накопичують сили і б'ють по нас. Так там все й рухається. Шахова логіка: вони хід - ми хід. Бувають вдалі і невдалі ходи для нас. У них перший напіввдалий епізод на 12 наших таких, а "зрада" така, ніби вони нас вже тридцять разів захопили, а ми жодного разу. Йде конкретний інформаційно-психологічний супровід і розганяється страшна "зрада", а нам потрібно утриматися і не розганяти цю "зраду". Якщо ми будемо на кожен невдалий епізод так кричати, то воювати ми будемо ще дуже довго. Суспільство, яке морально розкладає саме себе, буде нести ще більші втрати.

Насправді ситуація така, що бойові порядки військ та суспільство перенасичені інформаційними засобами - у кожного в кишені по смартфону та соціальній мережі, тому навіть командир взводу стає політичною фігурою. Наприклад, під час Другої світової політичною фігурою був командир армії, а зараз - командир взводу. І коли йде засідання "Великої двадцятки", до країни прибувають держсекретар США Рекс Тіллерсон і генсек ООН Антоніу Гутерріш, є міжнародні рамки, які треба тримати. Під це оголошується перемир'я з нашого боку - Україна виглядає хорошим позитивним героєм, а Росія, якщо вона стріляє, виглядає поганою. Коли який-небудь командир взводу або героїчний доброволець вирішує стріляти невчасно, то потім отримують наші дипломати, які будували картковий будиночок для того, щоб підштовхнути важливі рішення для України. І все, що будували дипломати, гучно валиться. В сучасних умовах, якщо ми хочемо виграти війну, наші дії, всього суспільства, мають бути узгоджені: від вищої дипломатії і солдатів на фронті до реакції у соціальних мережах. А то виходить, що солдати воюють, дипломати - будують архітектуру міжнародної підтримки, а ми ганяємо по мережах "зраду".

Алексей Арестович, військовий експерт, спеціально для "Апостро

Катастрофа MH17 через три роки

Доповідь Bellingcat: що стало відомо про катастрофу MH17 через три роки



Сьогодні виповнюється три роки з тих пір, як був збитий в небі над Донбасом пасажирський "Боїнг-777" авіакомпанії Malaysian Airlines, внаслідок чого загинуло 298 осіб.

 17 липня 2017

 Міжнародна експертно-журналістська розслідувальна група Bellingcat опублікувала доповідь, яка узагальнює докази причетності до цього проросійських бойовиків на Донбасі і спростовує найбільш відомі альтернативні версії.

  Як повідомляє Бі-бі-сі, в 72-сторінковій доповіді Bellingcat описує свою версію розвитку подій до і після збиття MH17. В період з 23 по 25 червня 2014 року військовослужбовці 53-ї зенітно-ракетної бригади РФ перегнали кілька транспортних засобів до російсько-українського кордону. В їх числі була ракетна установка "Бук" під номером 332.



false "Бук" під номером 332 на території Росії в 2012 році \ Bellingcat

Вранці 17 липня 2014 року (тут і далі вказано місцевий час) установка перебувала у Донецьку. Там "Бук" помістили на платформу вантажної машини. Звідти вона попрямувала на схід через територію, підконтрольну проросійським бойовикам. Номер "Бука" був замазаний, однак Bellingcat вдалося впізнати установку за вм'ятинами і слідами фарби. За перевезення установки на Донбас відповідав відставний російський офіцер Сергій Дубинський з позивним "Хмурий", стверджувала група. У 2014 році Дубинський був начальником розвідки в підрозділі проросійських бойовиків, який очолював Ігор Стрєлков (справжнє прізвище - Гіркін). Стрєлков, який зараз живе в Ростові, вважається одним з головних ідеологів руху "Новоросія", що виступає на підтримку сепаратистів на Донбасі і так званого "руського міру".

Вдень того ж дня вантажівка з "Буком" прибула у місто Сніжне, що знаходиться приблизно в 80 км від Донецька. Зі Сніжного установка своїм ходом рушила на південь. Близько 16:20 17 липня "Бук" збив "Боїнг" авіакомпанії Malaysian Airlines, що летів з Амстердама в Куала-Лумпур. На борту рейсу MH17 було 298 осіб. 196 з них були громадянами Нідерландів. Всі вони загинули. Вранці 18 липня "Бук" під номером 332 був знятий на відео. Він проїжджав через підконтрольний бойовикам Луганськ. На установці не вистачало однієї ракети. Перехоплені бесіди бойовиків свідчать про те, що незабаром після цього ракетна установка повернулася в Росію. Причиною загибелі пасажирського лайнера стала ракета "земля-повітря", випущена з установки "Бук". До такого висновку дійшла Рада безпеки Нідерландів і Об'єднана слідча група, куди, крім голландців, увійшли представники правоохоронних органів Австралії, Бельгії, Малайзії та України. Російська влада продовжує стверджувати, що в збитті літака винна українська сторона.

У звіті Bellingcat вказує, що в інтернеті існує низка конспірологічних версій. Наприклад, про те, що MH17 нібито був підірваний зсередини, а також про зв'язок збиття з таємничим зникненням іншого рейсу "Малайзійських авіаліній" - MH370 - в небі над Південно-Китайським морем. 21 липня Міністерство оборони Росії опублікувало документи по катастрофі. Серед матеріалів були сильно відредаговані супутникові знімки, зроблені в інший час, з'ясував Bellingcat з допомогою експертів з фотомонтажу. За версією російського військового концерну "Алмаз-Антей", який провів власне розслідування, ракета, що знищила літак, була знята з озброєння російської армії і випущена з території, яку не контролювала жодна сторона конфлікту. Відомості "Алмаз-Антея", оприлюднені в жовтні 2015 року, не підтверджуються свідченнями очевидців переміщень "Бука", загальнодоступною інформацією та оцінками Ради безпеки Нідерландів, підкреслюється в останній доповіді Bellingcat. Інша альтернативна версія приписує пуск ракети, яка збила "Боїнг", українському "Буку" за номером 312. Помилка була зроблена Службою безпеки України, яка опублікувала не той "Бук" 19 липня 2014 року. У двох машин "мало спільного", - наголошується в доповіді Bellingcat. Знімок, опублікований СБУ 19 липня 2014 року.


На фото зверху - Знімок, опублікований СБУ 19 липня 2014 року. На фото зверху - "Бук" 332 в Луганську. На нижньому фото від 19 березня того ж року - український "Бук" 312 \ Bellingcat

Доповідь Bellingcat заснована на даних з відкритих джерел, доступних в інтернеті: репортажах журналістів, фотографіях і відеозаписах в соціальних мережах і супутникових знімках. Група була створена британським журналістом Еліотом Хіггінсом в 2014 році.

У МЗС Росії називали докази, зібрані групою, "сфальсифікованими". "Всю цю нісенітницю під вивіскою Bellingcat готують в цілях додаткового заробітку півтора десятка блогерів, які, як ви розумієте, не мають взагалі ніяких даних і уявлення про реальні аспекти події", - заявила в березні 2016 року на брифінгу МЗС його офіційний представник Марія Захаро

 https://www.unian.ua/world/2031904-dopovid-bellingcat-scho-stalo-vidomo-pro-katastrofu-mh17-cherez-tri-roki.html

Додатково є тут:

http://tyzhden.ua/News/196588

БГ: Третя річниця катастрофи над Україно. Зараз багато є мудрих заднім числом, а тоді у червні 2014-го ніхто навіть у найстрашніших жахіттях не міг уявити подібного свідомого розстрілу пасажирського лайнера військовими з РФ. Стосовно ЗСУ, то немає жодного факту застосування ними сил ППО на Донбасі за весь час АТО і то є правда!

Про звільнення окупованих територій

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов вважає, що в Україні потрібно завершити антитерористичну операцію і перейти до нового формату захисту країни від гібридної війни, яку веде проти нас РФ.



О. Турчинов: Подальше звільнення окупованих територій у межах формату АТО - неможливе

Треба восстановити кордон України повністю.

Чогось зараз бояться силового сценарію... 
.
Щоби наші прикордонники пройшлися хвилею вздовж наших кордонів - і відновили владу і порядок.

Да, Европа не сприйме...Скаже, це ж ви людей вбили!!!

а кого вбили? оцих сепаратистів? що людям мішають жити, наче Глисти якісь?

Кордони восстановити. Нехай всередині лишиться лишай, який мае свое поняття. Даунбас. З ним треба домовлятись - бо то Росіяноукраїнці. В них особливе мишлення.

З ними можна і поговорити спробувати.

А Загалом про Крим і Донбас треба забути. Бо ті Землі рождають одну Заразу. Кобзона, Усика. То не Люди...
вони - Нелюди.
.
Ось ти , урод, ти родом із Криму чи Донбасу, ти там родилося, неповезло  - ти розуміеш, що ти росіяномишляче? 
.
Ти що зробив Доброго для України у Свому Житті??? 
.
ти - урод, який мисле тільки про себе..
.

 бо усі, хто у вас там народжуються - думають тільки про роботу. і про свою шкуру. 

Отже - ТИ - УРОД. 

тобі комфорт дорожчий за все інше? Ти недолюдок. Люди вже стали вище. Ім Комфорт не настільки значим.
нам такі не потрібні))))
а кордони - потрібні. Восстановити кордони!

Повернення української землі з під окупації ворога йде успішно

Наступ ЗСУ: як повертають території військові на Донбасі
29 Травень 2017,

Одна з передових позицій українських військових в Авдіївській промзоні
Одна з передових позицій українських військових в Авдіївській промзоні

Нещодавно з’явилася інформація про просування українських військових на Донбасі. Майже кілометр території звільнили на Світлодарській дузі в Донецькій області. Утім, це далеко не перший подібний випадок цього року. Військові експерти запевняють, що з 2015 року українські бійці повернули вже десятки квадратних кілометрів української території. «Донбас.Реалії» розбиралися, як і чому відбувається так званий «повзучий» наступ.

Сенсаційна новина: українські військові просунулися на передовій. Про це першим на своїй сторінці на Facebook написав волонтер з Дніпра Юрій Мисягін.

«З причини безперервних провокацій і обстрілів з боку супротивника деякий час назад піхота 53-ї бригади була змушена добряче пройти вперед. Дебальцеве стало ще ближче на 1 кілометр», – написав волонтер.

Хоча потрапити на нові позиції Збройним силам України поки не вдалося, у Міністерстві оборони не спростовують інформацію про просування.

Звичайно, можливо, що певні території можуть переходити з рук у руки
Олександр Мотузяник

«Якщо підрозділи вступають у бій з противником – можлива контратака. І тоді можливо, що певні території можуть переходити з рук у руки і це абсолютно зрозуміла річ для тих людей, які знаються на цій справі. А загалом же хочу зазначити, що мова йде про Світлодарську дугу», – прокоментував представник Міністерства оборони України з питань АТО Олександр Мотузяник.

Світлодарська дуга – стратегічно важлива територія

Це не перший прорив вперед українських військ на цьому фронтовому відрізку за останні півроку. Зураб Чихелідзе – заступник командира «Грузинського легіону», зараз перебуває у військовому госпіталі у Києві. Але в грудні 2016 року був на фронті: звільняв нову ділянку української землі.

Заступник командира «Грузинського легіону» Зураб Чихелідзе
Заступник командира «Грузинського легіону» Зураб Чихелідзе

«Це було зроблено без пострілів. Складність була в тому, щоб зробити це непомітно й раптово, а вся та територія була замінована», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Тоді, згадує військовий, контроль над новими висотами на Світлодарській дузі значно спростив роботу його підрозділу на передовій.

«Це висота, яка дає нам можливість спостерігати за територією і вже стовідсотково мати уявлення про ворога. Спостерігати за їхніми пересуваннями. Щоб у нас була інформація про те, що вони роблять і як вони це роблять», – каже військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

Військові експерти ж пояснюють: просування українських бійців на передовій відбувається за рахунок «сірих зон» – територій, які раніше не були зайняті жодною зі сторін конфлікту. Цей процес розпочався взимку 2015 року.

Спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» під час проведення «Широкинської операції» (скріншот відео спецпідрозділу «Азов»)
Спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» під час проведення «Широкинської операції» (скріншот відео спецпідрозділу «Азов»)

Тоді в лютому спеціальний підрозділ Національної гвардії України «Азов» провів «Широкинську операцію». У результаті – лінію фронту від Маріуполя відсунули і відгородили приморське місто від обстрілів.

Чотири напрямки наступу ЗСУ

Всього ж експерти виділяють чотири основні напрямки, за якими просунулася українська армія.

Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові, –Приазовська, зауважують військові аналітики. Їм вдалося взяти під повний контроль село Широкине на півдні Донецької області і змістити лінію фронту на схід від Водяного, Пищевика і Павлополя.

Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові – Приазовська
Найбільша з чотирьох ділянок, які зайняли українські військові – Приазовська

Друга ділянка – район Докучаєвська. Бійці фактично впритул наблизилися до цього міста, підконтрольного бойовикам. Третя – Авдіївка. Тут військові повністю відбили у бойовиків так звану промзону. Також під вогневий контроль потрапила стратегічно важлива Ясинуватська розв’язка.

Остання важлива ділянка – Світлодарська дуга. Тут військові повернули Новолуганське, на кілька кілометрів просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної. У Луганській області таких маневрів практично немає. У цьому регіоні дві сторони розділяє природний бар’єр – ріка Сіверський Донець.

На Світлодарській дузі українські військові повернули Новолуганське, просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної
На Світлодарській дузі українські військові повернули Новолуганське, просунулися в напрямі окупованого Дебальцева і зайняли сіру територію в районі Попасної

Дані про так званий «повзучий наступ» української армії журналісти програми «Донбас.Реалії» отримали від військового експерта Михайла Жирохова. За його підрахунками, загальна площа територій, звільнених таким чином – від сорока до п’ятдесяти квадратних кілометрів.

«Увечері, якщо це стандартна тактика, висуваються до найближчої посадки, яка не контролюється бойовиками, наш взвод, або два взводи і окопуються. Вранці бойовики опиняються перед фактом, що це вже наша територія», – пояснює військовий експерт Михайло Жирохов.

«Жаб’ячі стрибки» крізь «сірі зони»

Тактика «жаб’ячих стрибків», як ще називають подібні дії військових, дозволяє зберегти життя бійців, оскільки просування зазвичай відбувається без застосування зброї. Але сьогодні, як зазначають аналітики, така тактика практично вичерпала себе.

«Зараз такі «сірі зони» майже скінчилися. Тепер, щоб десь щось змінити, ти маєш посунути супротивника. Саме тому і виникають ці бої під Світлодарськом в районі висоти 220 і під Авдіївкою, в районі Ясинуватського блокпосту», – зауважує військовий журналіст Юрій Бутусов.

Авдіївська промзона – бойова точка, яка стримує противника – військовослужбовець

Журналісти програми «Донбас.Реаліі» побували на одній з передових позицій в Авдіївській промзоні, де українській армії якраз і вдалося відсунути бойовиків. Сталося це під час останнього масштабного загострення цієї зими.

«Зрозуміло, що всі «стрімались». Рили. Повзли, рили на животах. Взимку, зрозуміло, що рити не сильно було зручно», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Антон.

Кілька місяців тому ця територія перебувала під контролем бойовиків. Зараз це передовий рубіж захисту, який ще на кілька сотень метрів відсунув бойовиків від будинків мирних жителів.

«Це саме така бойова точка, яка стримує противника і обороняє місто Авдіївку», – говорить військовослужбовець ЗСУ Антон.

Військовослужбовець ЗСУ Антон
Військовослужбовець ЗСУ Антон

Утім, бойовики не припиняють спроб повернути втрачений клаптик землі. Калібрами, дозволеними Мінськими домовленостей, не обмежуються, кажуть військовослужбовці.

Військовий: це дуже важливо, хоча б метр своєї землі людина повернула

На відміну від Авдіївської промзони, визнають опитані нами експерти, більшість «сірих зон» не мали особливого стратегічного значення. Але у військових свій погляд на це питання.

Це дає мотивацію: хоча б метр своєї української землі людина повернула
Зураб Чихелідзе

«Це дуже важливо, тому що це дає мотивацію: хоча б метр своєї української землі людина повернула. Це дає дуже велику мотивацію і для нього це важливо. І що він не дарма там сидить», – зауважує військовослужбовець ЗСУ Зураб Чихелідзе.

У Міноборони України просування української армії в «сірій зоні» порушеннями Мінських домовленостей не вважають. Аргумент – нові позиції не порушують меж, встановлених угодою. Крім того, військові контролюють навіть менше, ніж дозволено, адже окуповане бойовиками місто Дебальцеве, згідно з документом, теж повинно залишатися під захистом українських бійців.

https://www.radiosvoboda.org/a/28514775.html

Перемикаючи канали...

Оце дивилася новини на "плюсах", аналізувала мордокнигу та новинні сайтики. І навели на думку оці всі зарядки з шоколадними Марінами, побиття ярошівцями через мову та повідомлення про те, що данєцкіє почали повертати свої проросійські вподобання у зворотний бік на те, що нас (і їх теж) плавно підводять до примирення... Мало того, БПП готуються до виборів на Донбасі.
Що думаєте?

17%, 5 голосов

83%, 25 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
24
предыдущая
следующая