хочу сюди!
 

Лара

45 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Замітки з міткою «герої»

Полеглі Герої України: червень 2020

01.07.20 00:03 Полеглі Герої червня-2020
Автор: Ян Осока
У цій статті наведено дані про бойові втрати Української армії на Сході за червень 2020 року. Тут можна знайти не тільки імена та прізвища, а більш детальну інформацію про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

ВСТУП

"Моєму незабаром десять. Мрію про те, щоб він став на шлях науки, щоб цілком віддався який-небудь галузі, де зміг би зробити багато корисного. А він у мене такий, що зробить. Хлопець не по роках розумний, прочитав уже стільки, скільки я сам за все життя не зміг, причому не усілякі там комікси, а серйозну, не його віку, літературу. Я спочатку дивувався, звідки це в ньому, я до війни був простим комбайнером, батько мій теж не відзначався відмінною освітою, рід наш простий і робочий, а ось мій син зліплений з іншого тіста, сподіваюся, у нього все вийде, якщо залишуся живий - всі сили покладу для цього.

А моїй доні вже двадцять три, доросла, хоча для мене завжди залишиться маленькою кнопкою, яка крутить косички на моїй голові. Чесно сказати, замучила вона мене, коли була малою, все волосся повидирала, дружина весь час довго сміялася, дивлячись, як я своїми двома метрами зросту та ста кілограмами ваги швендяю по квартирі з головою, утиканою рожевими та салатовими гумками. Блін, самому досі смішно, як згадую. Ну а коли я вирушав на полігон, доня вже на той час і юридичний закінчила, і заміж вийшла, але висіла на мені біля військкомату, прилипнувши, мов маленька, й голосно плакала прямо у вухо.

Троє у мене. Спочатку син народився, а за шість років дружина подарувала мені ще двійню, всі вони вже роз'їхалися по різних місцях: донька мешкає в Австрії, а обидва брати - в Україні, тільки далеко один від одного і від нас із дружиною. У кожного своя спіраль долі, що розкидала їх по різних місцях, але ми не стали чужими. Два або три рази на рік всі обов'язково збираємося разом, і знаєте, хлопці, наші родинні зв'язки не послабшали і не порвалися, чому я дуже радію, ми любимо один одного, і мені легко дихається від знання того, що це почуття сімейної єдності ніколи не щезне.

А на мене ви чого дивитесь? У мене поки що все попереду, хочемо із моєю дівчиною собі донечку. Але ми домовилися почекати, поки не повернуся на дембель, контракт за три тижні закінчується, ось тоді і займуся впритул цим питанням. Ще не знаю, як це - бути батьком, але дуже хочу дізнатися, тримати на руках, годувати кашею, гуляти в парку, підняти над головою та крутити, почути її веселий сміх. Мрію. Дуже мрію. Знаю, що буду хорошим татом, рахую вже хвилини до повернення додому".

Вільні від чергувань на спостережних пунктах солдати сиділи в бліндажі, і кожен розповідав про своїх дітей: деякі з сумом, деякі - з гордістю, але в голосах кожного була присутня любов до тих, хто залишився їх чекати. Їх було четверо - втомлених чоловіків різного віку, з різних куточків країни, яких об'єднала та згуртувала разом війна, що тривала вже багато років. Сьогодні у них було свято - День батька, тому й тема розмови була відповідною. Кожен розповідав про своїх дітей, показував світлини, а решта уважно слухала та не відволікалася, оскільки всі вони знали, що сімейні розповіді в умовах бойових дій дуже важливі для всіх.

На війні цінується кожна секунда життя, адже наступної може вже не бути.

Полеглі Герої червня-2020 01

  1. Леонід Цезарович Добрянський (позивний Старий) народився 31.07.1974 року у селі Зарудинці Ружинського району Житомирської області у багатодітній родині. З 1992 року мешкав у Києві.

1991 року закінчив 10 класів сільської школи, встиг попрацювати у рідному селі, після чого його було призвано на строкову службу, яку він проходив у лавах Національної Гвардії України з 1992 року, а у 1994 році закінчив школу прапорщиків.

Звільнившись з армії 1999 року, Леонід Цезарович працював на багатьох роботах: у державній службі охорони, в пожежній частині, на склозаводі, а з 2010 року працював на державному підприємстві "Антонов". Коли він туди влаштувався, йому довелося вступити до авіаційного технікуму на спеціальність "Виробництво авіаційних літальних апаратів", який він закінчив 2013 року, отримавши фах "технік-технолог".

Дуже важко усвідомлювати, що війна забирає від нас таких людей, як Старий. Це був унікальний чоловік: суцільний позитив, турбота та працьовитість. Він щиро мріяв про щасті своєї родини, робив усе для того, щоб дружина та донечка почували себе з ним, мов за кам’яною стіною, щоб вони жили у спокої та злагоді. Усю роботу брав на себе, чи то на городі, чи то з технікою (він мав власного трактора, з яким полюбляв "возитися"). Плекав надію про власну дачу, аби туди до дідуся приїжджали онуки.

Вже перебуваючи у лавах ЗСУ під час війни, Леонід Цезарович Добрянський показав себе мужнім, добрим, сміливим чоловіком та солдатом, відповідальним та надійним товаришем, який завжди піклувався про своїх молодших побратимів, прагнув передати їм свій досвід та намагався тримати їх у безпеці, займаючи місця у найгарячіших точках під час обстрілів та боєзіткнень. Ці його якості не з’явилися під час війни – він завжди був таким, людиною, яка без жодних вагань йшла назустріч небезпеці, іноді – смертельній. Ще під час його роботи пожежником, він здійснив геройський вчинок – врятував людину з полум’я, працюючи на одній з пожеж.

Вперше його було призвано за мобілізацією 28.03.2014 року. Старий рвався у розвідку, він не бачив себе ніде, окрім цієї структури, і врешті-решт домігся свого, його було доправлено до батальйонної розвідки 72-ї окремої механізованої бригади, у складі якої брав участь у бойових діях в районі Маріуполя, Артемівська, Червонопартизанська, біля якого зазнав контузії. За час служби, Леонід Цезарович відзначився надзвичайною хоробрістю та нестандартним військовим мисленням, на його рахунку були й атаки ворожих блок-постів, й захоплення полонених.

Восени 2015 року Старий перейшов служити до 30-ї ОМБр, де знову прагнув бути розвідником, казав, що не може без цього, що там його хлопці. Тож, розвідувальний підрозділ бригади прийняв його, і він цим дуже пишався, адже ніде більше себе не бачив, тільки у якості розвідника. 2015-2016 року брав участь у бойових діях в районі Світлодарська, 2018-2019 – на Світлодарській дузі, а цього року виконував бойові завдання на Луганщині.

Прапорщик, командир відділення взводу управління розвідувальної роти 30-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 13 червня близько 21.45 в районі селища міського типу Троїцьке Луганської області внаслідок смертельних мінно-вибухових поранень, що зазнав під час мінометного обстрілу з боку найманців РФ.

Поховали Леоніда Цезаровича 17 червня на Алеї Слави Лук’янівського військового кладовища у Києві. У нього залишилися двоє братів (ще один його рідний брат трагічно загинув 2015 року на Яворівському полігоні), дружина та донька.

продовження є тут

https://censor.net.ua/ua/resonance/3205077/polegli_geroyi_chervnya2020


З Днем Героя!

Зі святом всіх, хто не шкодує сил для перемоги України!

Отець Дмитро: «Якщо з нами Бог і Вони — то хто проти нас?»

 

Герой «Сповіді» про своїх побратимів…

Я постійно згадую хлопців. Тих, яких вже немає, які загинули. Я згадую їх такими, якими бачив їх востаннє, такими, як вони мені здалося були. Звичайно, це моє враження, можливо, фантазія. Але мені цього достатньо...

 

Я згадую очі Сергія Демиденка http://memorybook.org.ua/5/demidenko.htm, заступника комбата рідного 20 БТРо, підполковника. Я запам’ятав чомусь тоді тільки його, і саме очі, коли рота відбувала до Маріуполя, а я благословляв їх і давав цілувати Хрест, навіть бігав по автобусах, щоб всі приложилися до Хреста. Очі сумні, але очі людини, яка зробила вибір усвідомлено, без примусу, впевнено. Таким він був до кінця, поки куля снайпера не обірвала його життя в останньому бою. Я з ним ніколи не розмовляв...

 

Ще я згадую веселі очі Анатолія Голозубова http://memorybook.org.ua/4/golozubov.htm, його привітність, щирість. Було кумедно, коли ми з ним, зустрічаючись, обіймались він був високим, а я не дуже. Тих зустрічей було десь 3-4, і я не пам’ятаю про що ми з ним говорили, але я буду його пам’ятати завжди. Він схопив «свою» кулю під Гострим, в розвідці...

Я згадую Альберта Саруханяна http://memorybook.org.ua/21/saruhanyan.htm, коли він «стібав» мене темою Святого Писання, віри, ставив незручні питання, а я як я, заходився і емоційно пояснював, і це була цікава, щира розмова, бо він також був віруючою людиною. Ми розмовляли, коли повертались з похорону Дениса Верескуна. Альберт загинув під час бою в Красному Партизані. Останнього разу я бачив його, коли забирав хлопців додому...

Я згадую Олександра Завгороднього, бійця 39 БТРо http://memorybook.org.ua/9/zagorodniy.htm. Ми з ним познайомились спочатку заочно, телефоном, а потім вже особисто, під Волновахою, коли ми привезли для них продукти. Він був трошки здивований такою ситуацією, бо він християнин іншої деномінації. Молитвою підтримував хлопців, і відповідав за побут свого підрозділу, бо був старший за віком, а тут приїхав православний піп з продуктами, з проповіддю, з молитвою. Ми з ним порозумілись. Він загинув на блокпосту, коли вибухнула замінована автівка...

Я згадую Сергія Іщенка, бійця 74 ОРБ http://memorybook.org.ua/11/ishenko.htm. Ми познайомились на війні, і він двічі запрошував мене помолитися, посповідати, причастити, і я приїздив до нього під Велику Новосілку, Новобахмутку. Коли він був у Дніпрі, то приходив з дружиною до храму. В Донецький аеропорт він мене вже не запрошував, останній раз я чудом Божим додзвонився туди, 18 січня, привітав його з Різдвом, а 19 він загинув під час підриву ДАПу. Я ховав його через півроку після загибелі...

Згадую Олега Сизоненка (Чорного) http://memorybook.org.ua/21/sozonenko.htm, бійця спецпризначення, мовчазного, зовні суворого, але відданого друга і справжнього воїна. Він пройшов війну в Афганістані, пішов добровольцем в 20 БТРо, демобілізувався, але не зміг стояти осторонь і пішов на контракт спецпризначинцем. Він загинув 10 лютого, повертаючись з глибокої розвідки. Його я також відспівував...

Згадую багатьох. І знаєте, завдяки ним я тримаюся. Коли втома і опускаються руки, коли панічна хвиля «всьо пропало» збиває з ніг, а ґвалт «зрадо-перемог» і «нас слівают» такий, що не чути власного голосу, Господь дає розраду, і я чую їхні голоси, і вони звертаються до мене…

Вони кажуть: «Не здавайся, давай вперед, братан! Ми прикриємо!»

А я, буває, відповідаю: «Так бачите, кращі гинуть, а нікому нічого не треба, кожен займається своїм грошима-політикою-дєламі-вибороми. Їм не до нас-вас-них... всьопропало», кажу.

Тоді полковник Демиденко відповідає: «Солдат, ти хоч і батюшка, але ж ще й солдат, а солдат чи з щитом, чи на щиті. Кращі гинуть, щоб ви живі не були байдужі, щоб розуміли, чого вартий мир, як його легко втратити, і як важко повернути. Війну можуть привести до хати байдужі, а повернути мир можуть тільки кращі, і тільки ціною свого життя. А «всьо пропало» не буває, повір. Навіть, 9 травня 2014 року, коли я один, поранений, тримав поверх, і не знав як там мої хлопці, я вірив, що вони зроблять те, що мають робити солдати, до кінця, як я. Тепер я знаю точно і мені за них не соромно. І ти, отче, АТАКУЙ, бо ти солдат, а я свій поверх над тобою тримаю!».

А я все шукаю привід, та кажу: «Нас зливають, суцільна зрада, договорняки!».

Тоді Толя Голозубов сміється й каже: «Головне, ти сам не зрадь. Не зрадь, в першу чергу, собі. Нам з хлопцями подобалось, про що ти говорив і як ти говорив. Це нам дуже допомагало. І якщо ти це говорив щиро, а я тепер знаю, що щиро,то не бійся, відповідай за базар, я з тобою».

А Сергій Іщенко, стримано посміхнувшись, додасть: «Я тобі вірив, отче Дмитро, а ти вірив в мене, і це допомагало мені в ДАПі, я знав і відчував, що за нас моляться, і те, що я вистояв, хоч і загинув, це результат нашої спільної віри. А зараз я вже не вірю, а точно знаю, що у тебе все вийде, повір мені!».

Олежа Чорний додає: «Отче, ти ж знаєш, я багато не розмовляю, то ти вмієш побалакати (посміхається), скажу просто, я з тобою в розвідку піду».

Я тоді починаю вже верзти що попало: «Та хлопців не нагороджують, немає уваги до героїв, виникає непорозуміння, недовіра. Хтось вважає себе несправедливо ображеним, хтось обділеним увагою, хтось вважає, що він, боєць, потрудився найбільше, а відзначають не гідних, штабних. А ця несправедливість руйнує бойове братство, довіру, вони навіть ображають одне одного. Я не знаю, чим можу тут зарадити?».

На це вони геть всі регочуть аж до сліз. А Сашко Завгородній відповів: «Брате, повір, тут всіх чекає стільки нагород, що навіть Брежнєв нам заздрить. Вистачить, Слава Богу, всім. А оті твої земні медалі, тут як вугілля, порівняно з золотом».

А Альберт Саруханян додав: «Так заздрість то отрута. Якщо їй піддатися, вона може зруйнувати все братство, дружбу, любов. Ми всі рівні, всі гідні, просто тут у нас це ясно, а там, у вас не дуже. Розкажи їм про це, доведи, ти ж можеш. А ми тут всі за тебе і за вас молимось, тому Усе Буде Добре».

Вони всі http://memorybook.org.ua/index1.htm, один перед одним говорять мені: «Отче, давай, ДЄЛАЙ, ми підтримаємо!», «Не здавайся, ми підвеземо БК!», «Давай вперед, до кінця, АТАКУЙ, ми прикриємо!», «Ти ж знаєш, ми це вміємо!».

Я не знаю, як виправдати свою бездіяльність, коли Небесний Легіон допомагає, прикриває і молиться за нас. #НебеснаГвардія хлопців і дівчат з різних міст і селищ України, з різних підрозділів, офіцерів та рядових, робітників, співаків, вчителів. Вони там не діляться на своїх чи чужих, патріотів і зрадників. Вони приклад Відданості, Честі і Любові. Вони засвідчили це ціною свого життя. Так хто нам може завадити? Якщо з нами Бог і Вони,то хто проти нас? Просто смішно!..

Ми вистояли завдяки їх жертовності

Мітингувальники, які загинули під час "спецоперації" (не у хронологічному порядку, точний час встановлюється):

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 01

Бойків Володимир – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 02

Бондарєв Сергій – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 03

Брезденюк Валерій – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 04

Капінос Олександр – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 05

Кульчицький Володимир – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 06

Максимов Дмитро – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 07

Пасхалін Юрій – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 08

Плеханов Олександр – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 09

Прохорський Василь – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 10

Черненко Андрій – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 11

Швець Віктор – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 12

Сидорчук Юрій – штурм (помер 28 червня 2014 р.);

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 13

Орленко Віктор – штурм (помер 3 червня 2015 р.);

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 14

Васільцов Віталій – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 15

Веремій В’ячеслав – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 16

Клітинський Олександр – пожежа у ФПУ;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 17

Топій Володимир – пожежа у ФПУ. Джерело: https://ua.censor.net.ua/n3051220

Проміжок від 19:39 до 22:00 18 лютого 2014 року Євромайдану

19.02.18 14:01 Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis
"Бумеранг" – Відеореконструкція від Jus Talionis першої фази штурму Євромайдану.
Відео реконструкції подій - Jus Talionis Reconstruction Lab.

https://youtu.be/SKjI9QmoQ2g



Мітингувальники, які загинули під час “спецоперації” (не у хронологічному порядку, точний час встановлюється):

Бойків Володимир – штурм;
Бондарєв Сергій – штурм;
Брезденюк Валерій – штурм;
Капінос Олександр – штурм;
Кульчицький Володимир – штурм;
Максимов Дмитро – штурм;
Пасхалін Юрій – штурм;
Плеханов Олександр – штурм;
Прохорський Василь – штурм;
Черненко Андрій – штурм;
Швець Віктор – штурм;
Сидорчук Юрій – штурм (помер 28 червня 2014 р);
Орленко Віктор – штурм (помер 3 червня 2015 р);
Васільцов Віталій – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;
Веремій В’ячеслав – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;
Клітинський Олександр – пожежа у ФПУ;
Топій Володимир – пожежа у ФПУ.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
10
попередня
наступна