хочу сюда!
 

Лада

45 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 40-56 лет

Заметки с меткой «пам'ять»

Минуле каже сучасному: - Це не має повторитись





Опубліковано 4 вер. 2017 р.
ПІДПИСАТИСЯ 6,3 ТИС.
1937-1938 роки увійшли в історію України як роки Великого терору. Тоді, 80 років тому, по всій Україні і за її межами, розпочалися масові репресії, які мали за мету знищити всіх реальних та уявних ворогів Сталіна. ___

Україна в роки репресій комуністичного терору за СРСР

Репресії за релігійні переконання[ред. • ред. код]

Репресії за релігійні переконання проходили в кілька етапів

Великих втрат зазнала анексована в 1939—1940 рр. Західна Україна, де рівень релігійності був високим. Винищення представників релігійних культів, активних віруючих, культових споруд тривало тут протягом усієї радянської доби, особливо запекло в період пізнього сталінізму[7]

Процес проти «Спілки Визволення України»[ред. • ред. код]

у 1929 р. почався сфабрикований процес проти вигаданої «Спілки Визволення України». У належності до таємної націоналістичної організації під назвою «Спілка визволення України» (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія ЄфремоваВолодимира ЧехівськогоАндрія НіковськогоЙосипа ГермайзеМихайла СлабченкаГригорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську. «Виявленій» організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР.

Боротьба зі «шкідництвом»[ред. • ред. код]Підґрунтя репресій[ред. • ред. код]

Вирішення завдання форсованої індустріалізації вимагало не тільки вкладення величезних засобів, але і створення численних технічних кадрів. Основну масу робітників, однак, складали вчорашні неписьменні селяни, що не володіли достатньою кваліфікацією для роботи зі складною технікою. Радянська держава також сильно залежала від технічної інтелігенції, що дісталася в спадщину від царських часів. Ці фахівці найчастіше були досить скептично налаштовані стосовно комуністичних гасел. Партія комуністів, що виросла в умовах громадянської війни, сприймала всі збої, що виникали в ході індустріалізації, як свідомий саботаж, результатом чого стала кампанія проти так званого шкідництва. У ряді процесів у справах про шкідництво і саботаж висувалися, наприклад, такі обвинувачення:

  • Підготовка невірних звітів про фінансове становище СРСР, що приводило до підриву його міжнародного авторитету (справа Трудової селянської партії).
  • Саботаж за завданням іноземних розвідок шляхом недостатнього розвитку текстильних фабрик, створення диспропорцій у напівфабрикатах, що повинно було потягти за собою підрив економіки СРСР і загальне невдоволення (справа Промпартії);
  • Псування насінного матеріалу шляхом його зараження, свідоме шкідництво в галузі механізації сільського господарства шляхом недостатнього постачання запчастин (справа Трудової селянської партії);
  • Нерівномірний розподіл за завданням іноземних розвідок товарів за районами, що приводило до утворення надлишків в одних місцях і дефіцитові в інших (справа меншовицького «Союзного бюро»).
Найвідоміші справи проти «шкідників»[ред. • ред. код]
  • Шахтинська справа — відкритий процес, що відбувся в 1928 на Донбасі. 53 інженери і керівника звинуватили у навмисному шкідництві, створенні підпільної шкідницької організації. 11 осіб засуджені до розстрілу.
Докладніше: Шахтинська справа
  • Справа Промпартії. У 1930 році відбувся відкритий процес у справі «Промпартії», державним обвинувачем на якому був призначений прокурор Криленко (розстріляний у 1937). Обвинувачуваними в основному були представники так званої «буржуазної інтелігенції», яким приписувався саботаж індустріалізації СРСР, співробітництво з іноземними розвідками, підготовка іноземної військової інтервенції в СРСР. Іноземним технічним фахівцям приписувалося ведення в СРСР шпигунської діяльності. Процес пройшов не у всьому гладко. Обвинувачуваний Разін дав свідчення про те, що він на випадок інтервенції пропонував на посаду міністра промисловості і торгівлі в окупаційному уряді фабриканта Рябушинського, однак з'ясувалося, що Рябушинський помер за рік до того, як йому «пропонували посаду міністра».
  • Справа Трудової селянської партії. Справа так званої «контрреволюційної есерівсько-куркульської групи Чаянова — Кондратьєва» відбулася також у 1930 році. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі сільського господарства та індустріалізації.
  • Справа «Союзного бюро». Відкритий процес над колишніми меншовиками відбувся в березні 1931. Обвинувачуваним приписувався саботаж в галузі планування господарською діяльністю, зв'язок з іноземними розвідками.
  • «Пулківська справа» Справа сфабрикована НКВС проти групи радянських вчених за звинуваченням в «участі у фашистсько-троцкістсько-зінов'євській організації». Їм інкримінувалась спроба терористичних актів проти керівників СРСР, а також шкідництво (зокрема саботаж спостережень сонячних затемнень).

Репресії в СРСР та УРСР в історичній ретроспекції

Радянський дисидент та публіцист Ігор Буніч зазначав: «Якщо порівняти ці події з гітлерівським геноцидом євреїв, то треба визнати, що нацисти були набагато гуманнішими у власній країні. Ворог був визначений чітко. Якщо ти єврей — ти ворог, якщо ні, то ні. Як пощастило народитися. Такі ж ярлики, як „буржуй“, „ворог народу“, „кулак“, „підкуркульник“ та інші — могли бути навішені на кого завгодно і в будь-якій кількості. У цьому й полягає головна відмінність масового терору від терору вибраного.»[1]

Всього у 1921—1953 роках (роки правління І. В. Сталіна) у СРСР, за підрахунками державного російського історика РАН В. Земськова, було засуджено 3,77 млн осіб, з них до вищої міри покарання — 643 тисячі осіб, на заслання — 765 тисяч осіб (дані з довідки на ім'я Н. С. Хрущова). В книзі з промовистою назвою «Велика брехня XX століття» Земськовим вказується, що найбільша кількість засуджених (загалом, не лише за «політичними» статтями) знаходилась у ГУЛАГу у 1950 році — 2,56 млн осіб.[2] При цьому, деякими дослідниками констатовані факти навмисного применшення істориками РАН значущості питань, що ними вивчалися,[3] і це ставить під розумний сумнів результати досліджень працівників Російської академії наук.

Так за підрахунками незалежних від влади російських та західних істориків, кількість жертв сталінського демоциду зазначається, як в десятки разів більша від наведеної В. Земськовим. Наприклад, багаторічний радянський політв'язень O. Солженіцин на підставі власних спостерігань і досліджень, в книзі Архіпелаг ГУЛАГ[4] вказує більш реалістичну кількість жертв сталінського режиму в розмірі 66 мільйонів людей, а оцінки західних істориків називає між 45 млн та 80 млн жертв репресій.

Заслужений професор Гавайського університету, автор терміна і концепції демоциду<, історик та дослідник Рудольф Руммель в одній зі своїх 24 наукових праць «Смертельна політика: Радянський геноцид і масові вбивства з 1917 року», посилаючись на чисельні джерела, фахово обґрунтовує розрахунки та вказує кількість людських жертв серед цивільного населення за період правління Йосипа Сталіна в розмірі 51 млн 755 тис. осіб, з яких близько 40 мільйонів померло або було вбито в таборах ГУЛаг.[5]

Багаторічний радянський політв'язень Розанов Михайло Михайлович згадував про надвисоку смертність в російському таборі Ухтинсько-Печорський ВТТ, де він відбував 3650 днів каторги«Що не день, то списують 200—300 людей. Мруть, як мухи. Одні від цинги, інші від виснаження, треті від роботи і холоду».[6]

Репресії як метод покарання[ред. • ред. код]

Термін «репресії» використовується в СРСР для визначення методу покарання людей, які вважалися антиреволюційними елементами і ворогами народу. Чистки мотивувалися бажанням частини партійного керівництва позбавитися інакодумаючих елементів з Партії і з метою утвердження влади Сталіна. Інші кампанії репресії проводилися проти соціальних груп, які вважалися або були звинувачені у діяльності з прихованими політичним мотивами чи протистояли радянській владі і політиці Комуністичної партії.

Також велика кількість чисток зображалася як усунення можливості саботажу і шпигунства, з огляду на можливу війну з Німеччиною. Найбільша суспільна увага була сконцентрована на репресіях як проти самих лідерів Комуністичної партії, так і проти державних службовців і командного складу збройних сил, широкого загалу членів Партії. Масові репресії в цей час супроводжувалися разом з порушеннями радянськими державними органами радянської законності.

Однак, кампанія репресій торкнулася представників багатьох інших груп суспільства: інтелігенціїселян і особливо, яких називали «надто багатими селянами» (куркулями). Вістря репресій НКВС було спрямоване також проти цілих етносів і етнічних груп, яких називали «п'ятою колоною».

Судячи з промови Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки», що прозвучала на ХХ з'їзді КПРС у 1956 р., та недавніх досліджень, більшість звинувачень, включаючи ті, що прозвучали на Московських процесах, були базовані на примусових зізнаннях, часто здобуті за допомогою тортур і під впливом вільної інтерпретації статті 58 Кримінального Кодексу. На основі цієї статті звинуваченим приписували контрреволюційні злочини. Замість судових процесів часто діяли так звані трійки НКВС. Сотні тисяч людей були звинувачені за сфабрикованими доказами у різноманітних політичних злочинах (шпигунствошкідництвосаботаж, антирадянська агітація і пропаганда, таємна підготовка до державного переворотутероризм), а потім розстріляні або відправлені у табори ГУЛАГу. Багато з них померло у робітничих таборах від недоїдання, хвороб і виснаження. Широкомасштабні політично вмотивовані вбивства сьогодні називається терміном «демоцид» або «політцид».

Ідеологічне обґрунтування репресій[ред. • ред. код]

На об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року Сталін заявив «Сильна і могутня диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер, для того щоб зітерти в порох останні рештки вимираючих класів і розбити їхні злодійські махінації».«Репресії, — заявив Сталін влітку 1930 року на XVI з'їзді партії, — є необхідним елементом наступу» [1]. Ідеологічною основою репресій була боротьба проти «ворогів народу».

Підбиваючи на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року підсумки першої п'ятирічки, Сталін включив у доповідь спеціальний розділ про завдання і результати боротьби «із залишками ворожих класів» [1]. «Ми утвердили, — заявляв Сталін, — у всіх сферах народного господарства принцип соціалізму, вигнавши звідти капіталістичні елементи». Далі він по-перше розкриває хто мається на увазі під останніми. Останніми залишками вимираючих класів є «промисловці і їх челядь, торговці і їх посіпаки, колишні дворяни і попи, куркулі і підкуркульники, колишні білі офіцери і урядники, поліцейські і жандарми, різного ґатунку буржуазні інтелігенти і всі антирадянські елементи. Єдине, що їм залишається робити, це пакостити і шкодити робітникам і колгоспникам, Радянській владі, партії. І вони шкодять як тільки можуть. Сила і міцна диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер для того, щоб розвіяти останні залишки помираючих класів і робити злодійські махінації» [61:22]. Сталін стверджував, що представники цих ворожих класів «розповзлися по наших заводах і фабриках, по наших установах і торговельних організаціях, по підприємствах залізничного і водного транспорту і головним чином — по колгоспах і радгоспах. Розповзлися і сховалися вони там, нап'явши маску „робітників“ і „селяни“, причому дехто з них проліз навіть у партію» (Сталин Сочинения. Т 13. с.207-208) [1 ].

Найбільш масштабні репресивні акції[ред. • ред. код]Розгром троцькістської опозиції[ред. • ред. код]

Відразу після смерті Леніна у 1924 утворилося декілька угруповань всередині керівництва партії, кожна з якої претендувала на владу. Троцькому протистояла більшість керівництва країни на чолі з Зінов'євимКаменєвим і Сталіном, так звана «трійка». Привід до конфлікту з Троцьким був в тому, що, на його думку, необхідно було всіляко сприяти всесвітній революції. При цьому Сталін відстоював концепцію побудови соціалізму в одній країні. Але насправді коренем конфлікту була боротьба за концентрацію всієї повноти влади в руках Сталіна. Троцький був усунутий з займаних посад, його прихильники були витіснені від керівництва Партії і держави. Погляди Троцького («троцькізм») були оголошені ворожою ленінізму дрібнобуржуазною течією. В середині 1920-х років до нього приєдналися Зінов'єв і Камєнєв, які після розгрому Сталіном т. зв. «Нової опозиції» стрімко втрачали владу. В липні-жовтні 1926 року Троцький, Зінов'єв, Камєнєв були виключені з політбюро. Проти «троцькістів» і «зінов'євців» почалися справжні гоніння і репресії. В лютому 1929 р. Троцький був видворений за межі СРСР, а 1940 — вбитий агентом НКВС.

Вважається, що «троцькістів» було остаточно розгромлено у 1934 році. 26 січня 1934 року на «З'їзді переможців» Сталін заявив: «Ми перемогли ворогів партії, тобто троцькістські і бухарінські групи опозиції, але залишки їх ідеології все ще живуть в умах індивідуальних членів…, а також їх контрреволюційна програма відновлення капіталізму в СРСР.»

Протягом 1934—1936 років з лав партії було виключено 18,3 % із 1916,5 тисячі її членів, більшість яких було заарештовано і страчено. Зокрема з 1966 делегатів «З'їзду переможців», 1108 було арештовано й більшість із них розстріляні. Пізніше чистки торкнулися також і органів НКВС — з 1 жовтня 1936 р. по 15 серпня 1938 р. було арештовано 2273 людей, з них за «контрреволюційні злочини» — 1862. Після приходу Берії за 1939 рік до них додалося ще 937 людей.

Ліквідація куркульства як класу[ред. • ред. код]

Сталіну і партійному керівництву для проведення колективізації на селі потрібна була опора. Сталін розумів, що найбільшим ворогом його планам є клас заможного селянства і тому партія взяла курс на ліквідацію куркульства. Сталін закликав до «ліквідації куркульства як класу». Ця класична тактика за принципом «поділяй та володарюй» була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних селян. Проте визначити, хто саме є куркуль, було не просто. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману працю. Підрахували, що вони становили близько 5 % селян. Але зображення урядом куркулів як «кровопивців-лихварів» та «експлуататорів» своїх односельців рідко відповідало дійсності.

Тих, хто чинив найупертіший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори примусової праці на Північ чи до Сибіру. Решту позбавляли всієї їхньої власності (включаючи хату й особисті речі), не приймали до колгоспів, лишаючи їх напризволяще. Розкуркулювання сягнуло апогею взимку 1929/1930 рр. Найпоширенішою його формою стала депортація. Сотні тисяч селян разом із сім'ями виганяли з домівок, саджали у товарні потяги й вивозили за тисячі кілометрів на Північ, де їх скидали серед арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку. З понад мільйона українських селян, експропрійованих радянським режимом на початку 1930-х років, близько 850 тис. депортували на Північ, де багато з них, особливо дітей, загинули.

Та найстрашнішим засобом боротьби сталінської влади проти українського селянства став Голодомор 1932—1933 років.

Вшанування пам'яті мучеників політичних репресій

В Киеве почтят память жертв политических репрессий
На территории заповедника «Быковнянские могилы» состоится церемония возложения цветов и пройдет молебен

19 мая 2018 г. 16:41
В Киеве почтят память жертв политических репрессий

В воскресенье, 20 мая, на территории Национального историко-мемориального заповедника «Быковнянские могилы» (Броварской проспект в Днепровском районе Киева) почтят память жертв политических репрессий.

Как сообщают организаторы в Facebook, ориентировочный план мероприятий будет следующим:

11:00 - 12:00. Официальная церемония памяти жертв политических репрессий при участии президента Петра Порошенко и других чиновников.

12:10 - 14:00. Межконфессиональный молебен по жертвам политических репрессий, митинг-реквием и выступление Национального хора имени Г. Г. Веревки.

При входе в заповедник будет организована фотодокументальная выставка «Расстреляна элита: Быковнянское измерение» с экскурсионным сопровождением.

Бесплатные автобусы к заповеднику будут курсировать с 9:00 до 15:00:

  • от станции метро «Лесная» (выход из метро от головы поезда на остановку маршрутных такси в направлении Броваров);
  • от остановки общественного транспорта напротив здания «Блиц-Информ» (ул. Киото, 25).

Организаторы предупреждают, что при входе в заповедник будут установлены рамки-металлоискатели, поэтому посетителей просят приезжать заранее - до 10:00 и не брать с собой острые и колюще-режущие предметы.

Отметим, Быковнянское захоронение жертв сталинских репрессий относится к крупнейшим на территории Украины. Тайный спецучасток НКВД УССР в Быковне появился весной 1937 года - 20 марта президиум Киевского городского совета принял решение об отграничении земельного участка «для спецнужд» в 19-м и 20-м кварталах Быковнянского леса. В течение 1937-1941 годов грузовики почти каждую ночь привозили тела расстрелянных НКВД в киевских тюрьмах для тайного захоронения в Быковнянском лесу. Эксперты, исследовавшие останки жертв Большого террора, свидетельствуют о том, что большинство из них погибли от выстрела в затылок или основание черепа. Тела людей закапывали вместе с вещами, документами, мелкими деньгами, которые были при них. Всегда в одежде и обязательно засыпались известью.

Количество похороненных в Быковнянском лесу окончательно не установлено. По мнению историков, оно может составить  20-100 тысяч человек. По данным, обработанным сотрудниками Отраслевого государственного архива СБУ и Национального историко-мемориального заповедника «Быковнянские могилы», установлены фамилии более 18 500 человек, которым были вынесены приговоры в Киеве и которые захоронены в Быковне. Только на основании документов тройки НКВД в 1937-1938 годах в Киеве было расстреляно 15 тысяч человек. Наибольшее число расстрелов приходится на 19 мая 1938 года - только на основании решений тройки НКВД за ночь в киевских тюрьмах расстреляли 563 человека.

В Быковнянском лесу похоронены писатели Михаил Семенко, Майк Йохансен, Вероника Черняховская, художники Михаил Бойчук, Николай Касперович, академики Федор Козубовский, Петр Супруненко, митрополит УАПЦ Василий Липкивский и десятки тысяч других жертв Большого террора.

Указом президента Украины № 431/2007 от 21 мая 2007 года «О мероприятиях в связи с 70-й годовщиной Большого террора - массовых политических репрессий 1937-1938 годов» в Украине установлен День памяти жертв политических репрессий, который отмечается ежегодно в третье воскресенье мая.


Статистические итоги «Большого террора».


http://www.memorial.krsk.ru/Articles/2007HrBT.htm

Октябрь 1936 – ноябрь 1938


По делам, которые вели органы госбезопасности (органы ГУГБ НКВД)


Арестовано – не менее 1710 тыс. чел


Осуждено – не менее 1440 тыс. чел.


В том числе приговорено к расстрелу – не менее 724 тыс. чел.

Из них:


«Тройками» по «кулацкой операции» – не менее 436 тыс. чел.


Комиссией Наркома Внутренних дел СССР и Прокурора СССР («двойками») до сентября 1938 г. и «особыми тройками» в сентябре–ноябре 1938 г. по «национальным операциям» – не менее 247 тыс.чел.


Военной коллегией Верховного суда СССР, Спецколлегиями областных судов, военными трибуналами – не менее 41 тысячи человек.

Кроме того за тот же период:


Осуждено «милицейскими тройками» как «социально вредный элемент» (СВЭ) – не менее 400 тыс. чел.


Подвергнуто высылкам и депортациям в административном порядке – не менее 200 тыс. чел.


Осуждено судами общей юрисдикции по общеуголовным обвинениям – не менее 2 миллионов человек, из них в лагеря отправлено не менее 800 тыс. чел.


* Настоящая Хроника составлена специально для газеты «30 октября» (2007. № 74. С. 1, 3–7). В интернет-версии сделаны небольшие исправления и дополнения, а также вставлены ссылки на документы и справочные статьи, опубликованные в сети Интернет (при этом мы старались избегать ссылок на публикации, содержащие существенные текстуальные искажения или фактографические ошибки, однако полностью ручаться за качество привлекаемых ресурсов мы, конечно, не можем). Газетный вариант хроники см. также: http://www.memorial.krsk.ru/Articles/2007HrBT.htm

Політичні репресії в СРСР були неймовірних масштабів

В Украине отмечается День памяти жертв политических репрессий
По всей стране будут организованы памятные мероприятия, состоится возложение цветов и венков к памятникам, памятным знакам, местам гибели и захоронений репрессированных
 0 0googleplus0
20 мая 2018 г. 10:14
В Украине отмечается День памяти жертв политических репрессий

Сегодня, 20 мая, Украина чтит память жертв политических репрессий – всех тех, кто был убит и замучен во время правления коммунистического режима на территории нашей страны.

День памяти жертв политических репрессий отмечается ежегодно в третье воскресенье мая согласно указу президента № 431/2007 от 21 мая 2007 года «О мероприятиях в связи с 70-й годовщиной Большого террора - массовых политических репрессий 1937 - 1938 годов».

С участием руководителей местных органов власти и представителей общественности по всей стране будут организованы мероприятия по почтению памяти жертв политических репрессий, состоится возложение цветов и венков к памятникам, памятным знакам, местам гибели и захоронений репрессированных. Для широкой аудитории будут проведены тематические информационно-образовательные, медийные, выставочные мероприятия.

Также будет рекомендовано религиозным организациям провести 20 мая поминальные мероприятия по погибшим в результате политических репрессий. На зданиях и сооружениях органов государственной власти, местного самоуправления, государственных предприятий, учреждений и организаций будет приспущен Государственный Флаг Украины. Кроме того, ограничат проведение развлекательно-концертных мероприятий, спортивных соревнований, внесут соответствующие изменения в программы радио и телевидения.

В местах проведения памятных мероприятий обеспечат дежурство машин скорой помощи и медицинское обслуживание, дежурство пожарно-спасательной техники, охрану общественного порядка, патрулирования.

В Киеве памятные мероприятия - церемония возложения цветов и молебен – с участием первых лиц государства пройдут на территории заповедника «Быковнянские могилы».

Этот заповедник создан на месте одного из крупнейших захоронений жертв сталинских репрессий на территории Украины. Тайный спецучасток НКВД УССР под Киевом стал использоваться весной 1937 года. В течение 1937-1941 годов грузовики почти каждую ночь привозили тела расстрелянных в киевских тюрьмах НКВД для тайного захоронения в Быковнянском лесу. В заранее подготовленные ямы сбрасывались тела жертв, затем присыпались известью и землей.

Количество похороненных в Быковнянском лесу окончательно не установлено. По мнению историков, оно может составлять от 20-100 тыс. человек.

Напомним, 2 июня 1937 было принято постановление политбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Об антисоветских элементах», согласно которому 5 августа 1937 вышел приказ НКВД СССР № 0044, который положил начало массовым репрессиям.

Уже к середине ноября 1938 года без суда вынесено 681 692 смертных приговора, которые выполнялись немедленно. Более 1,7 миллиона человек отправлены в лагеря.

Согласно рассекреченным архивам и документам СБУ, в Украине с 1935 по 1951 год жертвами раскулачивания стали более 2,8 миллиона человек.

В 1936 году арестовали 15 717 человек, в 1937-м – 159 537, в 1938-м – 106 096, в 1939-м – 11 744. Около 16,5 тыс. человек были расстреляны в 1937-м.

Померлі строєм не ходять

Померлі строєм не ходять

Дмитро Вовнянко



 

Дивлюся на побєдобесіє, що охопило мишебратьєв, і починаю розуміти, як особисто для мене виглядатиме Пекло. Не те, з казок – з казанами і чортами-шабашниками, а справжнє – таке, що примусить перевертатися в труні та з того світу прокляттями сипати.

Справжнім Пеклом для мене буде ситуація, коли мого онука чи правнука добровільно-примусово закличуть взяти моє фото у камуфляжі та долучитися до якоїсь акції “Невбитий курінь” а-ля їхній “Безсмертний полк”. Більшого плювка в мою пам’ять я собі й уявити не можу.

Я маю право так говорити – по моїй родині Друга Світова війна пройшлася у всій її жахливий нелюдськості. Мій дід, офіцер-артилерист, був в’язнем нацистського концтабору. Другий дід пройшов війну авіамеханіком у винищувальному полку. Воювали обидва брати моєї бабусі – офіцер-автомобіліст і розвідник відповідно. Бойовим льотчиком пройшов війну чоловік сестри мого діда. Їхні родичі, що не потрапили на фронт, пережили окупацію, тобто той самий фронт, який двічі прокотився через їхні голови. І от за такої сім’ї, я у дитинстві про війну від родичів чув… та практично нічого. Не розповідали родичі про війну.

Точніше так – бувало розповідали, але мама з бабусею мене стабільно виставляли за двері. Бо розповідали родичі-ветерани таке…

Та самі прикиньте. Якщо бабця-сусідка якось обмовилася, що хліба вперше наїлася лише під німцями. Якщо родичі-жінки згадували, як ховали хліб від наступаючої Червоної армії, а родичі-чоловіки – про те, як жити доводилося на “бабціному атестаті”, бо жерти визволителям було нічого. Якщо Червона армія, наступаючи по Україні, втрачала по 15000 народу щодня (скільки ми втратили за все АТО?). Якщо…

Якщо все так – чим було для моїх рідних, а разом з ними – для сотень тисяч ветеранів Другої Світової сама згадка про війну? Відповідь – вона була диким, нелюдським, жахливим болем. Болем таким, відчувши який знову, бажання виникало лише одне – НІКОЛИ БІЛЬШЕ.

Саме тому ніяких “Безсмертних полків” не було в часи СРСР. В часи Сталіна – геть і Дня Перемоги не було, бо біль за війну був настільки живий, що навіть червоний Кремль не тягло святкувати. Саме тому чимало ветеранів геть і нагороди на 9 травня не вдягали – я пам’ятаю таке.

Вони кажуть, що “Безсмертним полком” надають шану… Мати Божа?! А вони хоча б ПОРАХУВАЛИ всіх громадян колишнього СРСР, на тій війні загиблих? А вони хоча б знайшли і ПОХОВАЛИ їх всіх? Вони хоча б написали історію тої війни, яка вдовольнила б усіх громадян? Чи так і буде довіку дві історії – одна 12 томник “Великая Отечественная война”, друга – твори Суворова, Бешанова, Соколова, Гогуна, тощо, кому що ближче?

На цій, нинішній, уже справді нашій війні, я бачив всяке. Я бачив добровольців, які так і не потрапили в штат частин після їх легалізації – не переймаються тим. Я бачив ветеранів із ЗСУ, які не оформлюють собі УБД, бо не вважають за потрібне. Я бачив волонтерів, які залишилися на бобах, але відмовляються і від нагороди, і від УБД – бо не хочуть. Я розумію, всім їм не потрібні ніякі “Невбиті курені” чи то “Безсмертні полки”. Їм потрібно, аби їхні діти та онуки думали про дівчат, про кіно, про кар’єру, про нові комп’ютерні розробки – про що завгодно, крім нормативу збирання АКС. Я згадую своїх рідних і розумію, вони хотіли того самого. Аби не було війни. І всі “Безсмертні полки” – це не вшанування, це знущання з пам’яті про них.

Нащадки тих, хто клепав собі політичний капітал на спинах моїх родичів живих, тепер силяться склепати його на них же – тільки вже на мертвих. Їм не звикати. Люди для них завжди були ресурс.

Тільки померлі строєм не ходять. І пам’ять про ту війну, справжню пам’ять, а не за шаблоном зайвої хромосоми Мединського (міністра культури РФ), не запхати в межі ніяких “Безсмертних полків”.

Ніколи більше.



В Другій світовій Україна була першою проти Гітлера

Україна почала воювати проти Гітлера раніше всіх, – історик

Українці повинні знати уроки історії
Українці повинні знати уроки історії / Еспресо

Політики і суспільство не дуже розібралися, в чому різниця між 8 і 9 травня. в України досвід Другої світової набагато складніший, ніж у більшості європейських держав. На тлі того, що для когось – це свято, а для когось – переосмислення, пролазять російські пропагандистські проекти.

Про це сайту "24" розповів координатор громадського проекту "LIKБЕЗ. Історичний фронт" Кирило Галушко.

Читайте також: Уроків історії не можна забувати, – Турчинов порівняв війну на Донбасі із Другою світовою

За його словами, свято має бути для тих, хто брав участь у Другій світовій війні, але їх лишилися одиниці, адже учасникам бойових дій нині вже за 90 років. Для них це було свято. А для нас мають бути інші історичні уроки. Історик зауважує: ще з 2005 року в Україні пролазять російські пропагандистські проекти. Повторюється схема Брежнєва (генсек СРСР – "24"), який у 1965 році почав святкувати 9 травня як основний внесок СРСР у все "добре".

Формулювання "велика перемога", "бєссмєртний полк", георгіївська стрічка – символіка історичної місії Росії або СРСР – або ж тоталітарного режиму, коли люди не мали свободи, але мали нею пожертвувати для шляхетної мети і великої перемоги. У нас це часто плутається,
– розповідає Кирило Галушко.

Тому фахівець наголошує: держава повинна чітко сформулювати, що таке українська перемога, чому ми не святкуємо, а вшановуємо і згадуємо. Це, підкреслює він, не перемога Сталіна. Це перемога над нацизмом, гітлеризмом.

Галушко зауважує: в Україні не могли обирати між поганим Гітлером і добрим Черчиллем чи Рузвельтом. Був або Гітлер, або Сталін. Фактом є те, що "Карпатська Січ" (Організація народної оборони на Закарпатті – "24") почала воювати проти союзника Гітлера Угорщини за кілька місяців до офіційного початку Другої світової війни.

"В перший день війни українці воювали в складі польської армії, потім – Червоної армії, американської, канадської. Прапор над Іводзімою (відома історична фотографія, зроблена 23 лютого 1945 року Джо Розенталем, зображує бійців морської піхоти США, що встановлюють прапор на горі Сурібаті у ході битви за Іводзіму – Японія – "24"), там теж є українець. Перемога була дійсно великою. Втрати України величезні. Та, заперечуючи московські підступи, треба не виплеснути дитину разом із водою. Має бути своє бачення. У нас з Москвою різні перемоги", – підкреслює Кирило Галушко.

Гордість України - Ярослав Гомза


ГОМЗА ЯРОСЛАВ ЮРІЙОВИЧ
(народився 18.09. 1927, с. Монастирець Стрийського р-ну Львівської обл. --
помер 22.09. 2011, смт. Очеретине Ясинуватського р-ну Донецької обл.). Остарбайтер, політвязень, просвітянин, публіцист. Борець за Незалежну Україну. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D...

На згадку про Галину Гордасевич



Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.
Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.
З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття. 
Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і  перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф". 
Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".
До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.
Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.
Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)
Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.
На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.
В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.

Богдан Гордасевич
12:08 11.03.2018
м.Львів-Рясне 

Вірші Галини Гордасевич

Галина

"Галина" - по-грецьки "тиша". 
Ах, яка я дурна була! 
Якби я це знала раніше,   
То зовсім інакше б жила.     

Я б не пхалась, куди не кличуть, 
Ще й подумала б чи іти, 
Не торкнулись би мого обличчя 
Знаки болю і самоти.

Я б усім посміхалась лагідно, 
Все б доводила до пуття, 
І було б квітчасте і ягідно 
В тихім гаї мого життя.

Чи це батьки помилились, 
А чи може, моя вина, 
Що у тому гаю поселилась 
Тонкостебла тернина одна?

Я її руками відводжу, 
Я ще зовсім не знаю про те, 
Що у днину весняну погожу 
Так рожево вона зацвіте.

 
У Львівській кав'ярні  "Гроно Діоніса"

Сиджу в кав'ярні маленькій,
п'ю каву,
чорнющу, як ніч, 
і гірку, як доля моя,
і все чекаю ще
на руку твою ласкаву,
і вслухаюсь в глибини пам'яті,
чи почую твоє ім'я?
Та вже не надіюся,
що колись-то отримаю Нобеля,
хоч би й писала
до знемоги,
до самозабуття,
бо після голодоморів,
концтаборів 
і Чорнобиля,
що напишеш,
щоб вразило більше,
аніж саме життя?
Я вже знаю,
що не об'їжджу всю Європу,   .
а де вже, щоб побувати
на іншому материку,
а проте не наливайте
в чашку мою сиропу -
ні на що не проміняю
долю свою гірку.
Бо кожна моя сльоза
вже діамантом стала,
а кожен мій чорний день
в небі зорею сія.
Крутою дордгою йшла,
та дійшла таки - не пристала.
В маленькій порожній кав'ярні
п'ю чорну каву я.

Благання
                                              З вогню я вийшов –
                                                           і в вогонь вернусь. 
                                                       Володимир Свідзинський
                                             Щоб Бог зіслав мені
                                                             найбільший дар: 
                                             Гарячу смерть -
                                                              не зимне умирання. 
                                                                   Олена Теліга
                                             Скінчиться все в обшарпанім хліву, 
                                             Де ще стоїть моє стареньке ліжко.
                                                               Леонід Терехович

Не програмуйте своєї смерті, 
Поети, діти, ворожбити! 
Стисніть уста в мовчанні вперті, 
Лиш подумки: - Я буду жити! 
Я буду довго і щасливо 
Життя, як чисту воду пити. 
Мене умиє літня злива, 
Скульптури буде сніг ліпити, 
А я на все не надивлюся, 
Коли ж я на вершині стану, 
То не помру. А утомлюся –
За синім обрієм розтану.

Доля поета

Минули дні поразок й перемог, 
Верхів'я щастя й урвища розпачні. 
За кожен день, який тобі дарує Бог, 
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом! 
Той, що укрився за твоїм плечем, 
Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,-
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі, 
Пускають плітки й дотепи солоні,-
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі 
Найкращу зірку покладе в долоні.



Жертви «Ягільницької трагедії»

Степан Барна: Жертви «Ягільницької трагедії» – це приклад патріотизму та боротьби за Україну


З розкопками братської могили, де були поховані 60 українських націоналістів, відкривається черговий пласт української історії і боротьби за незалежність. Це 60 Героїв, які віддали свої життя за свою вільну державу, за національну ідею. І лише сьогодні, через 75 років, їхні душі знайдуть спокій, бо нарешті ми поховали їх за християнським звичаєм. На цьому наголосив голова Тернопільської ОДА Степан Барна під час перепоховання в’язнів Чортківської тюрми, жертв «Ягільницької трагедії», яких у листопаді 1942 року розстріляли німецькі окупанти.

Повідомляє ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ БЮРО з посиланням на ТОДА.

«Бог дав нам можливість знайти цих воїнів, які були родом з Тернопілля, з Франківщини та Львівщини. Тут присутні делегації з Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, представники з Інституту національної пам’яті. Адже всі ми оцінюємо важливість цих 60 Героїв, серед яких були священик та дівчина», – зазначив Степан Барна.

Він підкреслив, що ми вшановуємо воїнів Організації Українських Націоналістів, воїнів українського підпілля, котрі віддавали свої життя і не чекали, що про них згадають.

«А сьогодні їхню пам’ять вшановують всі, хто хоче будувати та утверджувати українську державу. Тут присутні сучасні воїни, військовослужбовці Збройних сил України, ветерани УПА. І дивлячись на все, що ми сьогодні маємо та що здобули, дивлячись на українську армію, яку вдалося відродити за останні кілька років, я переконаний, що задуми цих патріотів через 75 років здійснилися. Вони отримали свою державу, отримали з боку людей пошанування, українську молитву. І вони вкотре своїм прикладом демонструють, що їхня єдність у двох прапорах синьо-жовтому – українському та червоно-чорному – бойовому. Оце і є уроком єднання, відповідальності тоді і відповідальності нашої спільної тепер», – зауважив голова ОДА.

Нагадаємо, могилу із 60 останкам українських націоналістів після багатьох років пошуків знайшли нещодавно в полі між селом Ягільниця та Нагірянка Чортківського району.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая