О сообществе

Співтовариство має на меті подавати матеріали з важливими знаннями для думаючих людей. Все має бути українською мовою за рідкісними винятками цитування в оригіналі.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Знання є сила

Втрати РФ у агресії проти України

Реальні втрати російської армії й припущення
Які факти щодо втрат регулярних військ РФ на Донбасі встановлені сьогодні
Матеріал друкованого видання
№ 35 (563) 
від 30 серпня

Чим далі від 2014–2015 років, тим більше війна на Донбасі обростає численними «переможними» міфами, шкоди від яких значно більше, ніж користі. Напевно, якби не сучасні технології — інтернет, супутникові фото місцевості, соцмережі, спеціалізовані сайти та форуми — у нас уже давно з’явилися б міфи в стилі радянських: подвигу панфіловців, авіаційного тарану Гастелло тощо.

Тривалий час Генеральний штаб Збройних Сил України намагається поширити міф про 1700 загиблих військових РФ у війні на Донбасі, у тому числі 200 — під Іловайськом. Востаннє ці цифри були оприлюднені на прес-конференції 28 серпня 2018 року в приміщенні Міноборони, присвяченій 4-м роковинам іловайських подій.

Для нас уже стало звичним усвідомлювати, що проти України вели війну регулярні частини збройних сил Російської Федерації. Про це свідчать зразки озброєння, унікальні документи, захоплені в боях або знайдені на територіях, де вони відбувалися, свідчення очевидців... Але випадки прямого застосування військових частин РФ проти Збройних Сил України можна перерахувати буквально по пальцях.

Пошуковці Місії "Евакуація-200" біля одного з елементівукраїнської "Точки-У" неподалік від Іловайська, 30 вересня 2014 р.

 Однак цікаво: на сьогодні «з першоджерела» є вичерпна інформація про втрати регулярних військ Росії. Ідеться про документ «Безвозвратные потери личного состава ВС РФ по состоянию на 6.00 «7» сентября 2014 г.», оприлюднений у мережі інтернет групою «Інформаційний спротив» 5 березня 2018 року. У ньому подано списки з іменами 103 загиблих та 384 поранених військовослужбовців.

Документ виявився «незручним» як для офіційної України, так і для Росії. «Кровожерливим» українським пропагандистам він не припав до смаку через занадто «мало вбитих». Ну а росіяни, що довіряють офіційній позиції свого уряду — «ихтамнет», — трактують цей список як фальсифікацію. Однак для багатьох громадян РФ, особливо військовослужбовців, які завдяки інтернету ознайомилися зі списками, вони стали протверезним «холодним душем».

Підробити такі документи практично неможливо: для цього треба знати чимало нюансів й особливостей роботи стосовно обліку військових втрат у збройних силах країн світу загалом і в РФ зокрема. В Україні таких фахівців немає.

У російських списках подані такі дані: прізвище, ім’я, по-батькові, категорія обліку, посада, місце служби, назва військової частини, дата смерті (поранення), діагноз, місце знаходження (поховання) загиблого або пораненого.

Щодо походження цього документа, то група «Інформаційний спротив» склала легенду про п’яних російських полковників, які гублять на Донбасі флешки із секретною інформацією. Однак подібні документи на таких носіях не зберігаються й не передаються. Тож цілком очевидно, що таблицю «злив» хтось із опонентів до російської влади (до речі, у збройних силах РФ, як і загалом у російському суспільстві, таких недоброзичливців чимало).

Читайте також: Невідомі захисники України

Перший у списку — капітан спецназу ГРУ РФ С.Б. Суслов, вважається загиблим 14 червня 2014 року. Неважко здогадатися, як він загинув. Напередодні, 13 червня, з боку сепаратистів та російських терористів уперше було використано реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) «Град». Вони мали завдати удару по українському блокпосту в районі Добропілля. Але через помилку в розрахунку снаряди було випущено по складу, що розміщувався неподалік. Загинув один мирний мешканець та ще одного було поранено. Під час стрільби якийсь зі снарядів застряг у системі, тож РСЗВ неможливо було евакуювати. Підрозділи української 93-ї бригади захопили цей «Град» разом із документами, які свідчили про приналежність артилерійської системи до 18-ї мотострілецької бригади РФ. Вочевидь ті, кому російські військові довірили реактивну систему — чи це місцеві мешканці, чи добровольці з Росії, — не впоралися з управлінням. Склалася критична ситуація: потрібно було бодай щось зробити із цим «Градом», тому його намагалися підірвати гранатою. На ліквідацію артилерійської системи було відправлено спецгрупу ГРУ РФ, до якої, як можна припустити, і входив згаданий вище капітан Суслов. Але він загинув. Дату смерті — наступним днем — могли проставити по факту доставки тіла капітана на територію Росії (у діловодстві з обліку військових втрат це поширена практика).

Пошуковець Ігор Слюсар оглядає місце ураження "Точки-У" неподалік від Савур-Могили, 4 вересня 2014 р.

Наступні після Суслова групові втрати серед військовослужбовців збройних сил РФ синхронізуються з днями загострення під час війни на сході України:

— 7–9 серпня — атаки в районі пропускного пункту Маринівка на російсько-українському кордоні. Причому поранені військовослужбовці української 30-ї бригади були добиті на полі бою. Мабуть, як небажані свідки;

— 12–13 серпня — бої в районі населеного пункту Степанівка; створення загонами сепаратистів за підтримки російських військ нового коридору від державного кордону до Донецька;

— 18 серпня — 2 вересня — вступили в бій регулярні частини збройних сил РФ на луганському напрямку; бої під Лутугіним та Луганським аеропортом;

— 23–31 серпня — вторгнення на південному напрямкові та бої в районі Іловайська.

Дуже умовно всі дані по загиблих військовослужбовцях із Росії можна звести в одну таблицю(див. Втрати російської армії на Донбасі). На сьогодні докладно з’ясовано обставини смерті близько 70% кадрових військовиків РФ у літню кампанію 2014 року.

Але де ж сотні загиблих російських десантників, про яких уперше почав розповідати начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал армії Віктор Муженко? І цей офіцер, і деякі інші військові та експерти стверджують, буцімто російські регулярні війська зазнали значних утрат внаслідок ураження ракетами «Точка-У». Причому ці втрати були підтверджені розвідкою.

Знайти на супутниковій карті наслідки вибуху цієї ракети для військового фахівця досить просто. Більше того, завдяки новітнім технологіям можна отримати фото із супутника потрібної тобі місцевості на конкретний день, наприклад, 29 серпня 2014 року. Один із таких інтернет-фахівців Андрій Карлов знайшов місця ураження, докладні фотографії та свідчення очевидців про 38 українських ракет. Практично всі прилетіли в поля або на безлюдні місця.

Читайте також: Іловайський мартиролог

Наприклад, у район Савур-Могили українськими військовиками було запущено аж шість «Точок-У». Свідками прильоту щонайменше трьох із них були наші захисники із цієї місцевості. Один із них, Василь Ковальчук, розповідав: «Бачимо — рухається від кордону з Росією військова колона. Доповідаємо, просимо відкрити вогонь… Через кілька годин (!) прилітають ракети. Звісно, що в «молоко», бо від колони і сліду не залишилося».

Одна з вантажівок артилерійської батареї 98-ї повітряно-десантної дивізії збройних сил Російської Федерації, знищена внаслідок вибуху
української "Точки-У", урочище Червона Поляна

Сліди влучення «Точкою-У» в районі Савур-Могили бачили й пошуковці місії «Евакуація-200», які там працювали у вересні 2014-го: вражаючі гектари понівеченої й порожньої землі.

В район Іловайська у 20-х числах серпня 2014-го було «закинуто» аж дев’ять ракет. Із них шість упали просто серед поля, дві залетіли на території з мирними жителями, і лише одна «накрила» батарею 1065-го артилерійського полку 98-ї повітрянодесантної дивізії у районі урочища Червона поляна неподалік села Чумаки. Ця батарея розстрілювала наші війська, які виходили так званим зеленим коридором. Це, між іншим, один із трьох чи чотирьох вдалих пострілів українських ракетників за весь період війни на Донбасі...

Зі слів наших медиків, які в ніч із 29 на 30 серпня 2014 року перебували там, достовірно відомо, що внаслідок ураження батареї загинуло троє російських військовослужбовців та було знищено три вантажівки. Ще один боєць помер у лікарні 3 вересня (як це видно з оприлюднених списків).

Читайте також: Дебальцівська статистика

Уламки «Точок-У» в районі Іловайська тривалий час використовувалися сепаратистами, росіянами та чималою кількістю «військових туристів» як жаданий об`єкт для фотографування. Відповідні відеоролики та світлини нескладно знайти в інтернеті. Пошуковці Місії «Евакуація-200» у вересні — жовтні 2014 року також відвідали ці «туристичні» місця, де зробили серію фотографій. Більше того, експозиція Національного військово-історичного музею України поповнилась унікальним експонатом — частиною боєголовки однієї з «Точок-У», яку пошуковці вдало «поцупили» з-під носа сепаратистів.

Таким чином, ітернет-користувач Карлов на своєму домашньому комп’ютері за допомогою світової павутини зробив те, що не спало на думку жодному з тисяч генералів та інших офіцерів Збройних Сил України (і сотень дипломованих експертів у погонах). Хоча це начебто й нескладно.

Можна до нескінченості обманювати себе віртуальними перемогами над супротивником, але подібні фантазії традиційно призводять до летальних для країни наслідків. Бо, наприклад, коли перед українськими ракетниками буде поставлено завдання продемонструвати свою майстерність, може статися, що вони почнуть запускати «Точки-У» просто по житлових кварталах населених пунктів України.

 

Детальніше про деяких загиблих росіян, зокрема тих, які нині покояться в українській землі як не ідентифіковані, — читайте в наступному числі Тижня

Просто собі Марк і не Аврелій

Марк Цукерберг – чи не найвідоміший підприємець на планеті. Проте інформації про його особисте життя, звички і захоплення дуже мало. Вирішити цю проблему взявся журнал The New Yorker, який підготував великий матеріал про життя популярного мільярдера.

«Цукерберг - не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

10 вересня The New Yorker оприлюднив величезну статтю про особистість Цукерберга. Письменник і журналіст Еван Оснос розповів в ній про стиль життя, родину, роботу, звички і проблеми відомого мільярдера. Пропонуємо вашій увазі найцікавіші факти з матеріалу, інформують Економічні Новини.

Технології понад усе

Найімовірніше, потяг до технологій, розробок і технічних хитрощів передався Марку Цукербергу у спадок. Едвард Цукерберг, батько відомого мільярдера, працював стоматологом. Під час своєї медичної діяльності він часто винаходив різні технологічні пристосування, що допомагають в роботі. Свого часу Цукерберг-старший створив навіть комп’ютерну лазерну систему для роботи із зубами. Слава сина дуже надихнула Едварда. Він так радів успіхам Марка, що, просуваючи свою діяльність, писав клієнтам рекламні листи, які починалися словами: «Я – батько Facebook! У буквальному сенсі».

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Читайте: Стало відомо про арешт в РФ відомого українського мільярдера

Марк – великий трудоголік. Навіть вдома він багато просиджує над розробкою проектів і удосконаленням Facebook. Еван Оснас поговорив з дружиною мільярдера і дізнався, що Цукерберг може довго працювати над завданням. За словами Прісцилли Чан, одного разу у її чоловіка від тривалого сидіння так затекли м’язи, що пошкодилося стегно. Вона порівнює стиль роботи Марка з німецьким терміном Sitzfleisch, що означає вміння довго працювати, не підводячись.

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Facebook для Цукерберга – ціле життя. Коли в 2007 році у компанії почалися труднощі, він прийняв рішення створити відділ – «Команда зростання». Метою співробітників, які працюють в цій команді, став пошук оптимальних способів залучення до соцмережі нових користувачів. Працівники згадують, що тоді Марк заявляв: «Зростання – головна релігія». Уже в 2011 році працювати в «Команді зростання» було найбільш престижно.

Читайте: Оточення Цукерберга розкрило "цифрові" плани Путіна

Захоплення Марка Цукерберга

У бесіді з Цукербергом The New Yorker дізнався, що мільярдер обожнює настільні ігри. У їхньому будинку часто збираються компанії, а в колекції є багато новинок. Один з друзів сім’ї зізнався, що Цукерберг завжди намагається винайти спосіб, як отримати над вами психологічну перемогу в будь-якому змаганні. Колись Марк, здійснюючи подорож на приватному літаку, грав з дочкою приятеля в «Ерудит». Йому стало дуже прикро, що він програв старшокласниці. Здаватися не збирався і оперативно написав програму, що дає змогу з набору необхідних букв відшукати у словнику різні варіанти. До моменту приземлення Цукерберг зі своєю програмою став вигравати, хоча і з невеликим відривом.

Найкращою історичною добою Марк вважає часи Давнього Риму. Він захопився вивченням цієї теми ще в Гарварді. Одного разу Цукерберг пояснив свою любов до Давнього Риму тим, що в ньому «багато складних поганих і добрих персонажів». Улюбленим своїм героєм він вважає Октавіана Августа, який прийшов до влади у 18-річному віці й перетворив республіку на велику імперію. «У нього був дуже жорсткий підхід до управління, але він домігся того, що 200 років Рим жив мирно», – говорить Марк. Любов до Давнього Риму настільки велика, що медовий місяць з Присциллой вони провели в Римі (тоді його дружина навіть жартувала, що під час медового місяця їх було троє – він, вона і Октавіан Август), а молодшу дочку подружжя назвало Августою.

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Велосипед – улюблене хобі багатьох людей. У Марка ж з ним не склалося. Кілька років тому він придбав супертехнологічного двоколісного «коня», де до педалей необхідно було пристібатися так, як це роблять на лижах. Під час однієї з прогулянок Цукерберг забув вчасно відстебнути педаль і звалився на землю. Тоді мільярдер зламав собі руку. З того часу велосипед – найбільш нелюбиме його заняття. Більше він жодного разу не сідав на нього. Замість двоколісного виду транспорту на ганку Марк встановив велотренажер, оснащений дисплеєм-тренером.

Марк Цукерберг з дитинства мріяв зробити життя на землі кращим. У 2016 році мільярдер повідомив, що збирається витратити 99% доходів від Facebook на благодійність. Він написав, що хоче «допомогти вилікувати всі хвороби на планеті, поки житимуть наші діти». Незважаючи на те, що багато хто сприйняв цю ідею за черговий популізм, Цукерберг вірить, що колись люди зможуть контролювати і лікувати ті хвороби, які зараз вважають смертельними.

Особливості характеру мільярдера

У минулому році Марк Цукерберг гастролював американськими штатами. Він зустрічався з людьми різних професій і приміряв на себе їх заняття: годував тварин, працював на конвеєрі, готував їжу. Тоді шанувальників потішили знімки, на яких мільярдер видає себе за роботягу. Один з учасників цієї поїздки зізнався: всі з оточення бачили, що це нерозумно, але боялися сказати про це Марку.

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Виявляється, Цукерберг має непростий характер. Екс-співробітник Facebook заявив, що Марк хоче чути тільки гарні новини. «Йому не потрібні люди, які з ним не згодні», – додав він. Коли голова компанії з чимось не згоден, він зможе в будь-якій дискусії знайти лазівку і до чогось причепитися. Безглуздість аргументів опонента може бути роздута їм до неймовірних масштабів. Внаслідок цього співробітники компанії під час підготовки чергової презентації часто прибирають з неї «погану» інформацію.

Приблизно таким чином він відреагував на заяву про те, що фальшиві новини у Facebook могли вплинути на результат виборів у США. «На мій погляд, вважати, що людей можна якось обдурити і змусити голосувати певним чином, абсолютно образливо», – заявив Цукерберг. Він закликав довіряти людям, і вважати кожну особу розумною, самостійною і такою, що заслуговує на довіру. Марк впевнений, що проблема фейкових новин ще не закрита і потребує подальшого розгляду.

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Незважаючи на деякі недоліки характеру, близьке оточення Цукерберга вважає його справедливою і чесною людиною. Білл Гейтс охарактеризував його так: «Розумну і багату людину, яка не встигає вчасно помітити свої проблеми, завжди вважають зарозумілою. Проте я б не назвав Марка зарозумілим». Один із співробітників компанії висловив невдоволення тим, як ЗМІ зображують Цукерберга: «Мені іноді стає боляче, тому що це зовсім на нього не схоже». А екс-колега мільярдера зізнався The New Yorker: «Цукерберг – не гівнюк. Тому люди тривалий час працюють у цій компанії».

«Цукерберг – не гівнюк»: що ховається за особистістю відомого мільярдера

Еван Оснос завершує свій матеріал питанням про емоції. Журналіст поцікавився у Цукерберга, чи згоден той з думкою, що він надмірно беземоційний. Марк заявив, що це його хоч і не ображає, але є неправдою. «Є відмінність між тим, щоб перейматися чимось, і тим, щоб твої емоції визначали твої імпульсивні рішення», – підсумував відомий мільярдер.(Visited 301 times, 1 visits today)

Автор: Ольга Маслянко
13.09.2018 yardera

Сирія чи Уккраїна? Де почнеться війна першою?

Сирійське криваве протистояння: в повітрі запахло новою світовою війною ?!
 

Війна в Сирії, то затухаючи, то спалахуючи з новою силою, триває вже дев’ятий рік. Розпочавшись як суто внутрішній громадянський конфлікт, вона переросла у протистояння багатьох глобальних і регіональних гравців. Нині, у зв’язку з російськими повітряними ударами по провінції Ідліб, відносини між США і Росією знову розпалюються на тлі втручання в конфлікт Ізраїлю. Як відомо, 4 вересня російська авіація завдала не менше двадцяти ударів по позиціях повстанців у провінції Ідліб, до кордону з якою Туреччина перекинула важке озброєння. Економічні новини наводить своїм читачам бачення ситуації щодо конфлікту в Сирії, а також короткий екскурс в історію і прогнози розвитку.

Сирійське криваве протистояння: в повітрі запахло новою світовою війною ?!

США також в ніч з 6 на 7 вересня внесли в санкційні списки щодо Сирії чотири фізичні особи та п’ять організацій. До них потрапили, в тому числі, й ті, які причетні до поставок нафти і озброєнь сирійському уряду. Йдеться про дві компанії з Лівану, дві – із Сирії та одну фірму з ОАЕ. Серед фізичних осіб – три сирійця і один ліванець, інформують Економічні Новини.

Про інтереси різних сторін

7 вересня ситуація в провінції Ідліб стала ще більше загострюватися. США попередили Росію, щоб вона не оскаржувала їх військову присутність в цій країні. Дійсно, адже Америка хоче убезпечити своїх військових, присутніх на базі Ет-Танфа в провінції Хомс. Також у США є побоювання з приводу того, що РФ може застосувати для своїх ударів авіацію і корабельну зброю, й це небезпідставно.

Як повідомляє SNN, 7 вересня Росія попередила США, що її авіація, а також сирійські урядові війська готуються до нападу на регіон на півдні країни. Саме там розміщено чималу кількість американських військових баз.

Читайте: Ізраїль атакував іранські об'єкти в Сирії

США також бояться, що наступ сирійських військ і російської армії, що може супроводжуватися використанням хімічної зброї, призведе до чималих потоків біженців.

РФ у свою чергу запропонувала США назвати ті об’єкти в Сирії, які, на думку американців, причетні до виробництва або зберігання хімічної зброї, та спрямувати туди фахівців із заборони цієї зброї. Сьогодні ситуацію у провінції Ідліб має розглянути Рада Безпеки ООН.

Як бачимо, крім Росії, США та Ізраїлю в конфлікті прямо беруть участь Туреччина та Іран, а опосередковано ще і сунітські монархії Затоки. Пояснюється це тим, що в Сирії має місце ще й чергова серія одвічних розборок між двома протиборчими течіями ісламу – сунітами і шиїтами, де останні представлені крім Ірану ліванською Хезболлою, а також загонами афганських шиїтів і єменських хуссеітов. І це не кажучи вже про сирійську правлячу меншість алавітів, яких вважають близькими до шиїзму.

Читайте: Україна серйозно збільшить торгівлю з Ізраїлем

Сирійське криваве протистояння: в повітрі запахло новою світовою війною ?!

У свою чергу, суніти представлені як помірною опозицією до сирійського режиму, так і ісламськими терористами, у тому числі місцевим відокремленням Аль-Каїди, і не добитою остаточно терористичною Ісламською державою Іраку і Леванту (ІГІЛ).

Втручання Туреччини зумовлено передусім курдською проблемою, яка загострилася в ході сирійського конфлікту. Словом, щоб зрозуміти дії, інтереси і мотиви зовнішніх гравців, які загрожують глобальним конфліктом, слід для початку зрозуміти сам конфлікт, який є складним, багаторівневим і багатогранним, його історію та динаміку.

Від демократизації до ісламського екстремізму

Спершу події в Сирії вважалися складовою так званої арабської весни, що почалася в Тунісі, підхопленою в Лівії та Єгипті, яка докотилася до Сирії і ознаменувалася підривом і/або руйнуванням авторитарних або фашистських режимів, що правили в цих країнах. Але незабаром в Сирії, як і в інших країнах, почали чітко вимальовуватися суто місцеві спонукальні мотиви, наприклад, курдське питання і протистояння по осі сунізм-шиїзм, чого в явному вигляді немає, наприклад, у Лівії та Єгипті, в яких у свою чергу були суто місцеві передумови до соціальних вибухів.

Ентузіазм з приводу демократизації арабського світу швидко змінився на наростаючу небезпеку ісламського екстремізму і криваву війну всіх проти всіх. Втім, ще на прикладі Іраку стало очевидним, що диктатури, які правили в деяких арабських країнах, утримували їх від скочування в безодню нескінченного кривавого хаосу з активним зовнішнім втручанням, і як тільки ці режими скидаються, ситуація стає неконтрольованою.

Вкрай мало говориться про те, що так звана арабська весна є, в тому числі, наслідком глобальної економічної кризи 2080-2009 років в ядрі капіталістичної світосистеми, яка спричинила соціальні та військово-політичні катаклізми на арабській периферії цієї системи.

Головні причини сирійського конфлікту, повторимо, крилися всередині самої Сирії. Протягом багатьох років влада країни здійснювала непродуману політику стимулювання сільгоспвиробництва. Це призвело до опустелювання земель і виснаження водних ресурсів. Остаточно сільське господарство знищила посуха 2006-2007 років. Дрібні фермери розорилися, сільгоспвиробництво обвалилося, ціни на продовольство і фураж різко зросли, було знищено майже все поголів’я худоби, і владі довелося вперше за довгі роки робити великі закупівлі продовольства за кордоном.

За даними ООН, в 2010 році до одного мільйона людей 20-мільйонної Сирії опинилися на межі голоду. Приблизно 1,5 млн осіб покинули свої місця проживання і переселилися на околиці великих міст – Дамаск, Алеппо (Халеб), Дейр-ез-Зор, які і без того мали великі проблеми через перенаселеність, відсутність умов, бідність і скупченість. З 2002 по 2010 рік міське населення зросло з 8,9 до 13,8 млн осіб. До внутрішньо переміщених осіб додалися біженці із сусіднього охопленого війною Іраку, чисельність яких тільки за 2003-2007 роки оцінюється в 1,5 млн. Вважається, що мешканці скупчених околиць міст стали соціальною базою суспільного вибуху.

ВВП на душу населення був вищий, ніж в Україні

При цьому Сирія була дуже розвиненою за арабськими мірками країною. У 2010 році, за даними МВФ, ВВП на душу населення становив 4800 доларів, тоді як в Україні в 2017 році ВВП становив приблизно 2600 доларів, і вище 4000 доларів у 2013 році не піднімався. Рівень безробіття в 2010 році в Сирії дорівнював 20% серед дорослих і 30% серед молоді, що цілком порівнянно з Іспанією. Сирія вирізнялася досить високим для свого регіону рівнем грамотності та тривалості життя.

До посухи, голоду і мігрування населення в скупчені гетто міських околиць слід додати масштабне безробіття, глибоку соціальну нерівність, корупцію, а також неадекватну політику режиму Башара Асада, якому 2000 року влада дісталася після смерті його батька Хафеза Асада, який правив країною 30 років.

Слід враховувати і зовнішній вплив. Сирія з моменту свого виникнення внаслідок розділу Османської імперії після Першої світової, отримання незалежності й подальшого перетворення на підмандатну Франції територію відчувала зовнішній вплив завжди. У новітній час значна увагу до Сирії прикута з боку сунітських монархій Аравії, передусім Катару.

Ця країна є одним з найбільших постачальників природного газу в Європу і Південно-Східну Азію. З природних причин поставки здійснюються у вигляді зрідженого газу, що пов’язано з низкою складнощів і обмежень. У Катарі, цьому нафтогазовому карлику з великими грошима і глобальними амбіціями, давно виношуються плани протягнути трубу в Європу, природно, через територію Сирії, в якій править режим Асада, не дуже дружній до сунітських країн Затоки. Проте режим є союзником шиїтського Ірану, якого в сунітському світі вважають чи не найголовнішим ворогом.

У цьому інтереси монархій Затоки збігаються з інтересами Туреччини, яка теж не проти «сісти на трубу» в разі поставок вуглеводнів. Це один з найважливіших інтересів Туреччини в Сирії разом з курдським питанням, яке Анкара традиційно вважає для себе дуже важливим і болючим.

У свою чергу, Іран зацікавлений у збереженні режиму Асада, дружнього політично і конфесійно. Тегеран також зацікавлений в збереженні територіального сполучення через Сирію з воєнізованим шиїтським рухом «Хезболла» в Лівії. Іран теж не проти прокладання нафтогазових трубопроводів до Європи через Сирію. Особливо це стало актуальним останнім часом після зняття з Ірану санкцій в обмін на відмову від ядерної програми і активізацію торгово-економічного співробітництва з Європою, в чому остання зацікавлена не менше самого Тегерана.

Іран і Ізраїль при своїх інтересах

Інтереси Росії не зводяться тільки до геополітики, збереження присутності в регіоні і військових баз на території Сирії. Є у Москви і суто меркантильний інтерес у збереженні і збільшенні поставок російських енергоносіїв до Європи. Тому Москва вкрай не зацікавлена в появі нових шляхів постачання вуглеводнів в ЄС з Аравії, Ірану, Азербайджану, Середньої Азії. Це одна з найважливіших причин присутності Росії в регіоні.

До речі, тут інтереси Москви входять в глибоке протиріччя з інтересами не тільки сунітських монархій, а й свого нібито союзника Ірану. У Тегерані це повинні розуміти, тому розмови про союз Кремля і режиму шиїтських аятолл Ірану виглядають занадто поверхневими. Втім, поки що вони є союзниками, оскільки у них є спільні противники в особі, насамперед, США.

Нарешті, є ще Ізраїль, що перебуває у стані війни з Сирією мало не з 1940-х років. Наліт ізраїльської авіації на ядерний центр Сирії, постійний обмін обстрілами, авіаційними і ракетними ударами – все це ланки перманентного конфлікту двох країн, що триває десятиліттями. Частина території Сирії на Голанських висотах захоплена і утримується Ізраїлем ще з 1970-х років під приводом боротьби з тероризмом. Сирія і Ізраїль не визнають один одного. Сирія підтримує ворожу Ізраїлю «Хезболлу» в Лівані. Словом, тут свій давній клубок ворожості та протиріч.

Картина буде неповною, якщо не згадати участь у конфлікті США. Інтереси Америки різнопланові. Тут боротьба з тероризмом, впливом Росії в регіоні, прагнення контролювати видобуток і постачання вуглеводнів, левову частку яких, до речі, Штати отримують з країн Затоки, передусім з Саудівської Аравії і Катару, що вважаються давніми союзниками Америки в регіоні.

Ось короткий тезовий перелік внутрішніх і зовнішніх факторів, які призвели навесні 2011 року до соціального вибуху, подальшої громадянської війни і зовнішнього втручання в Сирії.

(Visited 299 times, 1 visits today)
Автор: Александр Карпец
07.09.2018 16:21:56

Ростислав Мартинюк розібрав росіян "на запчастини"

Ростислав Мартинюк розібрав росіян "на запчастини"
Ростислав Мартинюк розібрав росіян "на запчастини"
191 352 перегляди

4,8 ТИС.

272

SumyNews
Опубліковано 16 бер. 2012 р.
Черговим гостем прес-центру SumyNews став журналіст і політичний консультант, редактор відомого інтернет-сайту Уграїна.org Ростислав Мартинюк, який виклав свій погляд на перспективу утворення в Україні Єдиної Помісної православної церкви, а також питань інституалізації автокефальних православних церков фінно-угорських народів, які сьогодні проживають на території Російської Федерації.

Запис від 18 серпня 2011 року.




Як Одеса-мама рятувала Неньку-Україну

«Шторм» на Луганщине
Михаил Жирохов
Автор: Михаил Жирохов «Фраза» 
Историк
31.08.18 09:24
 2560
«Шторм» на Луганщине

Созданные весной 2014 года батальоны милиции особого назначения были совершенно не похожи на какие-либо милицейские подразделения до этого. Как уже писалось не раз, в эти батальоны записывались многочисленные добровольцы, которые по разным причинам не шли в армию. Эти батальоны (зачастую не дотягивавшие до роты) в основном несли службу на прифронтовых территориях, не попадая на передок. Исключением стали батальоны, которые волею судьбы попали под Иловайск, и одесский «Шторм».

Шеврон подразделения

В апреле 2014 года одновременно с другими областями при УВД Одесской области стал формироваться батальон милиции особого назначения, который очень скоро получил собственное название «Шторм». Его основу составили действующие сотрудники органов внутренних дел (в том числе и несколько бывших бойцов «Беркута», которые уволились из органов еще до событий на Майдане), а также активисты местной «Самообороны». Серьезным отличием батальона стало то, что практически все офицерские должности заняли военнослужащие запаса, получившие милицейские звания.

Считается, что батальон на службе с 14 мая, однако фактически на тот момент он только проходил слаживание и подготовку. Хотя из-за нехватки личного состава он активно участвовал в охране общественного порядка. Так, 11 мая бойцы батальона обезвредили дезертиров, которые сбежали с оружием из воинской части в районе с. Чабанка Коминтерновского района.

А через месяц после формальной организации  в зону проведения антитеррористической операции ушла 1-я рота, а 20 июля — 2-я. Вот последней и пришлось выдержать реальные боевые действия, причем не просто против бандформирований, а кадровых российских военных.

Прибывших 52 милиционера командование сектора «А» отправило на зачистку только что освобожденную Георгиевку, которая была на тот момент важным ключевым пунктом для снабжения гарнизона Луганского аэропорта (более детально см. Ключевой эпизод «Битвы за Луганский аэропорт» — Георгиевка https://fraza.ua/analytics/250109-kljuchevoj-epizod-%C2%ABbitvy-za-luganskij-aeroport%C2%BB-georgievka-).

Тут они пробыли месяц — вплоть до 20 августа, когда россияне решили взять инициативу в свои руки и отбить поселок. На тот момент основу обороны составляли бойцы 9-й роты 24-й мехбригады при поддержке батареи противотанковых орудий МТ-12 «Рапира» 128-й отдельной горно-пехотной бригады, ну и одесские милиционеры.

Бойцы батальона, лето 2014 г.

В 04:30 в наступление пошли две роты 234-го гвардейского десантно-штурмового полка ВС РФ (место дислокации — г. Псков) при поддержке роты 15-й отдельной мотострелковой бригады (Самарская область) и местных боевиков. Благодаря активной работе артиллерии поначалу россиянам удалось овладеть инициативой, сбив блокпост на дороге Георгиевка — ЛАП. Затем огнем двух танков был сметен второй блокпост. В итоге нашим военным удалось удержать два блокпоста. И мало того — организовать силами 30-й и 24-й мехбригад контратаку, в ходе которой были уничтожены российская БМД-2 и танк Т-72БМ. Потери в живой силе только 1-й роты 234-го парашютно-десантного полка составили от 16 до 22 убитых. Сколько было погибших в других ротах, сказать сложно, однако они однозначно были. По крайней мере, известно, что после боев 20 августа роту вывели в РФ ввиду полной потери боеспособности.

Такое развитие событий подтверждали и боевики. Так, один из участников тех боев в своем интервью заявлял буквально следующее: «А вот десантура псковская попала под раздачу. Их из САУ накрыло, я потом сам ребят раненых таскал с поля боя под Георгиевкой и помогал ловить по зеленке разбежавшихся. Все первый раз под обстрелом, все в шоке, глаза квадратные! Пацаны совсем молодые, срочники. Я разговаривал с ними: они только накануне ввода подписали контракты. Говорили, что никого не заставляли, а просто предложили — кто хотел, тот подписал...».

Были и потери у наших военных, причем не все они погибли на поле боя. Младший сержант милиции Руслан Коваль из «Шторма» вспоминает: «Был там досадный случай, что псковские десантники захватили блокпост 24-й бригады и раненых бойцов вывели на высоту. Воткнули, говорят, [в землю] пиратский флаг („череп с костями“) и воткнули флаг ВДВ России и наши пацанов раненых расстреляли в затылок. К большому сожалению, мы не смогли ничего сделать, так как от этого блокпоста до нашей ближайшей позиции было примерно полтора-два километра». Всего в эти дни погибло 8 бойцов 24-й бригады.

Наши потери в технике тоже были достаточно значительные — так, россиянам удалось сбить один Ми-24П из состава 7-го отдельного полка армейской авиации. Экипаж в составе подполковника Олега Бирюка и капитана Антона Родионова погиб.

Вспоминает один из российских десантников: «В разгар боя появилась пара вертолетов Ми-24 ВСУ. Совершив первый оценочный проход и заметив бронетехнику, вертолеты стали разворачиваться и легли на боевой курс. По ним сразу же открывается огонь из автоматических пушек бронемашин и пулеметов. Видимо, испугавшись большой плотности огня, летчики решают сойти с боевого курса, даже не пробуя отработать НАРами. Отвернув в сторону, Ми-24 пошли вдоль окраины поселка, параллельно позициям противника, на удалении от них. Зенитное подразделение сил, подвергшихся воздушной атаке, производит пуск двух ракет по вертолетам. Один Ми-24 при попадании ракеты взрывается в воздухе. Пуск по второму вертолету оказывается менее удачным, так как он, маневрируя, резко ушел на снижение. Далее уничтожить вертолет не было возможности, „крокодил“ ушел почти впритирку с крышами домов».

И еще один результат тех боев — две захваченные БМД-2 российского производства, а также большое количество тяжелого пехотного вооружения (пулеметов и гранатометов). Опять-таки Коваль продолжает свои воспоминания: «Нашим батальоном тогда во время боя были захвачены БМД-2 2013 года [производства], там была масса документов, которые подтверждали, что машина принадлежит Псковской дивизии...».

Захваченная российская БМД-2

По горячим следам журналист телеканала «Интер» Роман Бочкала выложил в Интернет несколько фотографий, на которых, кроме трофейной БМД,  были запечатлены боевой устав ВДВ, личные вещи российских военнослужащих. Но главное — страницы из журнала вечерней поверки со званиями, фамилиями и инициалами 60 военнослужащих одного из подразделений 76-й Псковской дивизии ВДВ (из них — один майор, остальные — сержанты, ефрейторы, рядовые). Последняя запись в журнале была сделана 12 августа, что прямо позволяет говорить как минимум о дате начала полномасштабного вторжения.

Хотя в том бою у одесситов потерь не было, война собрала свою кровавую жатву: 24 августа в 13:00 во время артиллерийского обстрела погибли рядовые милиции Вадим Рудницкий и Степан Петровский, которые дежурили на наблюдательном пункте.

В конце августа позиции батальона оказались в тактическом окружении. Утром 30 августа одесситы без потерь вывели колонну из 62 единиц техники, включая трофейный БМД (позже передан в Академию сухопутных войск в Одессе) и более 50 автомобилей и автобусов с жителями села Георгиевка и города Лутугино. В основной своей массе это были люди с проукраинскими настроениями и после оккупации их домов россиянами и коллаборантами их участь была бы трагической. Интересно, что несколько мужчин из этой колонны вступили в «Шторм» и служат в батальоне по сегодняшний день.

Последние свои потери в этой ротации «Шторм» понес не в бою:  в ночь на 20 сентября водитель автобуса, на котором 34 бойца «Шторма» возвращались из зоны АТО, не справился с управлением (заснул), в результате катастрофы погибли лейтенант милиции Александр Романюк и старший сержант милиции Александр Лысоконь.

Погибшие бойцы БМОСН «Шторм»

Пробыв на фронте два месяца, 2-я рота батальона потеряла четырех человек погибшими, а всего награжденными по результатам командировки на фронт были 5 человек (только один не посмертно).

Затем было возвращение в Одесскую область, где тоже хватало проблем с общественной безопасностью. Бойцы батальона были брошены на усиление пограничников, дежурили на блокпостах. В апреле-мае 2015 года — в период наивысшей террористической угрозы на южных рубежах нашей родины — бойцы «Шторма» взяли под контроль все въезды-выезды в Одессу. Причем в сентябре батальон был расширен за счет организации 3-й роты «Болград».

Осенью 2015 года батальон снова отправился в Донецкую область — на вторую и третью линию обороны. Затем был апрель 2016 года и мариупольское направление. И еще много выездов на ротацию — всего на май 2017 года их было около двадцати, и это не считая того, что бойцы подразделения ездили на фронт в составе других сводных подразделений.

Вивід прав України - Гетьман Пилип Орлик

Звертаючись до першоджерел

У двадцять восьмому числі «Літературної України» (за  1990 р. - Б.Г.) було надруковано два визначних документи: Угоду й Конституцію Пилипа Орлика. В передньому слові до них згадувалося ще про один документ гетьмана Орлика, який і нині має велике історичне та суспільно-політичне значення, а саме: «Вивід прав України». 
В передньому слові до Угоди й Конституції зокрема було сказано: «Сподіваємося, що і цей політичний документ («Вивід прав України -- ред.) з історії України буде видрукуваний». У цьому числі «Слова» це сподівання ми справджуємо.
Оригінал «Вивід прав України» був написаний французькою мовою. Його знайшов 1922 року професор Ілля Борщак в архівах замку Дантевіль, що належав колись дружині Григора Орлика, графині Олені Орлик. У перекладі на українську цей документ проф. Борщак надрукував у львівському історичному журналі «Стара Україна» 1925 року.
Текст документа подаємо за другим виданням книги «Вивід прав України» (Нью-Йорк, «Пролог», 1964 р.). Правопис перекладу збережено.

Заступник редактора Олександр Сопронюк
газета "Слово" Товариства української мови ім. Тараса Шевченка
вересень 1990 р.

Вивід прав України - Гетьман Пилип Орлик

По довгій й кривавій війні вічної пам'яті найхоробріший гетьман Хмельницький визволив з-під польської кормиги пригнічену козацьку націю. Він то утворив з України незалежне князівство і вдоволився титулом гетьмана війська Запорозького і син його переняв це по нім у спадку й Стани названого князівства по смерті його обирали далі своіх князів і ніяка держава не присвоювала собі права противитися цьому. Україна залежала тільки під деяким оглядом від царів московських.
Не розводитимуся далі про історію України: моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Цей факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були вільними. Яко така Україна увійшла з своїм гетьманом у договір вічного миру, заключеного коло Пруту в Молдавії, де вона називається союзницею султана; яко така увійшла вона в договір з ханом татарським і в договір, який заключив гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом Х і який можна бачити в архівах Корони Шведської.
Але найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суверенности України є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого. Трактат цей уложений в 1654 р. і підписаний уповноваженими представниками. Цей, такий урочистий і докладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, на завжди установити спокій, вольності й лад на Україні. Це дійсно так і було б, якби цар так само сумлінно виконав би його, як у це вірили козаки. Вони передали московському війську свої твердині і злучили свої війська з царськими задля успіху загальної справи, але царські генерали, скориставши з довір'я названої нації, хитрощами захопили велику кількість інших укріплень і потім почали командувати, мов би господарі, в цілій країні.
Одначе козаки залишили тінь суверенности і навіть по смерті гетьмана Хмельницького цар дав в 1658 р. грамоту Станам України.
Гетьман Брюховецький, удавшися в подорож до Москви під покривкою добра для України, вчинив так, що признано царя за протектора козаків. Це була основа всіх нещасть України. Україну примушено зректися прав козацького суверенітету. Громадянство досі не знає, чи Брюховецького примушено до цього негідного кроку погрозами чи чемнішими способами. Але річ відома, що це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало Станам. Дарма скаржилися козаки у неволі і давали їм відчувати увесь тягар деспотичного панування.
Те, що я оце щойно сказав, показує кожній неупередженій людині безперечне право Станів України й вопіючу несправедливість, учинену їй, поневолюючи козаків, позбавляючи їх власних прав та вольностей під покришкою святого союзу і урочистого договору, котрий забезпечив їм уживання цих прав і вольностей. Але які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого законного права москалям щодо України. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів котрого є: Народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час.
Такий слушний час настав для України, бо шведський король прийшов на поміч пригніченій Україні; козаки набрали відваги й думали тільки про те, якби використати цю нагоду, щоб визволитися з неволі. Князь Мазепа і Стани України ужили своєї влади в 1708 р., щоби знову заволодіти тим, що їм належало. Аби краще забезпечити собі свої вольності, вони злучилися з королем шведським і умовилися з ним не трактувати ні з ким окремо. Ось деякі точки договору, що відносяться до мого предмету:
1. Й. К. В. (Його Королівська Величність - Б.Г.) зобов'язується обороняти Україну і прилучені помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь і Стани. Війська ці, вступаючи в країну, будуть під командою шведських генералів, але під час операцій на Україні Й. В. довірить керування ними князеві та його наступникам і це триватиме доти, доки Україна потребуватиме того війська, котрому Й. К. В. видаватиме платню, а козаки постачатимуть хліб і харчі.
2. Все, що завоюється з бувшої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, – що – як виявиться, належало колись народові українському, передається й задержиться при українськім князівстві.
3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин прилучених до нього.
4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством до його смерти, яка – треба сподіватися – не наступить ще довго, а Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами.
5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено щодо герба й титулу князя України. Й. К. В. не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб.
6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України, князь і Стани передадуть И. К. В. на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч.
Уповноважені Його Величества царя зазначають:
1. Що Україна ніколи не була незалежною, що з-під ярма невірних визволила її побідна зброя Його царського Величества.
2. Що коли б змінить щось, то цим би порушилися умови Карловицького договору (1).
Що до першого пункту, то що з того, що Україна була колись польською провінцією, коли зважимо, що від 1649 р. до наших днів її визнала як князівство ціла Европа і навіть сам Цісар. В ім'я якого принципу релігії і побожности Московський Двір, визволивши козаків з-під так мовити польської опіки, накинув їм – як показав це досвід – ярмо безконечно жорстокіше ніж те, яке невірні накидають завойованим народам?
Вкінці, коли, як то дехто твердить – хоч таке твердження зовсім фальшиве, – що його Царське Величество придбав від поляків якесь право на Україну, то це право не може бути нічим іншим, як правом опіки, бо поляки ніколи не мали іншого, тож і не могли передати більших прав, ніж самі мали, і – більше навіть – на які ніколи не претендували. Ось чому Й. Ц. В. не має жадної підстави відбирати Україні її вольності та привілеї.
Отже з цього зовсім законно й природно виходить, що Карловицького трактату ні в чому не порушиться, коли оголоситься Україну вільною, якою вона була колись, з тими границями й межами, які мала вона перед тим, як була підступом поневолена. Я питаю, на що цар включив Україну в інструкції що до миру, котрий мається заключити за посередництвом Англії та Генеральних Штатів (Голляндії), коли він не хотів, щоб Україна брала участь у переговорах?
Отже з повною рацією можна вивести з усього цього, що Московський Двір належить уважати за узурпатора України і що є причина покладатися на зрозуміння права природного й людського тими, що читатимуть це писання, що вони переконаються в безперечнім праві Станів України обрати п. Пилипа Орлика за свого гетьмана і що цей гетьман може допоминатися посідання цеї країни і сподіватися привернення цього посідання від справедливости европейських держав, які є в силі наказати, щоб її йому звернено назад.
Це ж бо інтерес усіх европейських держав так зробити, щоб Україну звернено гетьманові Opликові, котрого вільно обрали й проголосили Стани України. Їх бо власний інтерес – кажу я – обов'язує їх не санкціонувати і не давати спричиняти небезпечних для себе ж самих наслідків від узурпації, що її якась сильніша держава могла би вчинити над слабшою під єдиною прикривкою вигоди. Міжнародне право вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам; тим слушніше, справедливіше і в більшій згоді зобов'язком християнства й навіть гуманности причинитися до відбудування держав, пригнічених тому лише, що повірили в союз (3).
Стародавня історія завела б мене занадто далеко, якби я хотів наводити з неї приклади на доказ, що держави в тих часах | завжди брали сторону пригнічених князів чи республік. Не брак нам і новітніх прикладів і за останнє століття можна було бачити, як у цiлiм Цісарстві Італії, Льотрінгії, Померанії, Швеції і в багатьох інших місцях визнали мирові трактати повну суверенність князівств, на які держави виставляли свої права з різних титулів, а часом просто по причині завоювання (4). Україна знаходиться майже в такому самому становищі. Вона має ті самі права; невже ж не зробиться на її користь того, що було в звичаю робити для інших протягом стількох століть? А що Цісар запропонував гетьманові Хмельницькому свою гарантію й король шведський теж яко союзник, то гетьман і Стани. України мають причини бути переконаними, що гарантії трактатів в Оліві (5) (козаки включені в Олівський мировий договір як союзники шведського короля) спричиняться до того, що не можна буде рабувати Україні її вольності. А тому, що всі европейські держави мають намір утримати цей трактат, що є основою европейського миру, то їм не тяжко буде знайти в ньому мотиви й способи поставити знову гетьмана Орлика на Україні і включити його в цей новий трактат.
Кажу бо, що цей загальний мир не буде тривалим доти, поки не задоволиться справедливих жадань гетьмана Орлика що до України, поки Московський Двір не задоволить справедливі скарги конфедерації, на чолі якої стоїть гетьман. Не треба лякатися, що в разі відновлення цього князівства (України) через ослаблення Московщини нарушиться европейська рівновага. Навпаки – як свідчить про це приклад Генеральних Штатів, котрі ніколи стільки не прислужилися спільній справі, як саме від часу, коли утворили могутню республіку (6). Та, що можна думати, що цей останній доказ не досить переконуючий і що цар після цього миру зможе вжити всіх сил, щоб остаточно підбити й поневолити Україну, я не клопотатимуся виказувати труднощі, невигоди і крайності, до яких такий намір (царя) зможе довести цей народ (український), а саме кинутися стрімголов під турецьке панування. А тим більше не покликуватимуся на мотиви справедливости і слави, котрими повинні керуватися европейські держави, щоб звернути Україну її гетьманові. Все це було виказано й доведено. Скажу тільки, що коли всіх наведених мотивів не досить, то інтереси, котрих я де в чому вже торкався, зобов'язують европейські держави веліти звернути Україну і тим самим обмежити державу (московську), яка незабаром може змагати до повалення европейської свободи.
Ті, що дбають про інтерес цілої Европи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Европи від такої агресивної держави. Вони можуть судити про це краще за мене не тільки з прикладів історії, але також завдяки глибокому досвідові й досконалій Мудрості, котру мають про все, що відноситься до добра їх держав та інтересів Европи.
Треба сподіватися, що вони переконаються, що все сказане тут, основане на доказах і досвіді минулого і що забезпечення та тривалість миру залежить у деякій мірі від реституції України.

1. Карловицький договір (26.01.1699) закінчив війну між Туреччиною з одного боку, Польщею, Цісарем, Московщиною і Венецією з другого. Польща дістала знову Поділля й Правобережжя, яке втратила давніше. В 1712 р. на Правобережжі, над котрим зверхність належала нібито Польщі, стояли московські війська, союзники Августа. Орлик на підставі свого договору з Туреччиною жадав для себе Правобережжя і тому Москва вказувала европейським дипломатам, що Орликові домагання нарушують Карловицький трактат і, значить, зачіпають також інтереси Цісаря і Венеції, словом, загрожують рівновазі Европи. Проти цього аргументу й виступає «Вивід прав».
2. Зборівський договір. (Зборівський договір Криму з Польщею 1649 – договір, укладений між кримським ханом Іслам-Гіреєм III і польським королем Яном II Казимиром Ваза після Зборівської битви)
3. В 17 і 18 віках міжнародне право допускало «інтервенції» і тільки після Віденського конгресу (1815) «право невтручання» стає постулатом міжнародного права.
4. Орлик має мабуть на увазі Вестфальський трактат (1648), який перекроїв Европу.
5. 30.05.1660 р. трактат в Оліві закінчив першу північну війну між Швецією, Польщею, Цісарем і Бранденбургом. В прелiмiнарних переговорах козаки дійсно брали участь і шведська дипломатія вимагала від Польщі допущення на конгрес і України. Руїна, яка почалася на Україні, не дала змоги Швеції відстояти свої вимоги і в остаточній редакції трактату України нема. Неясно, чи свідомо пише Орлик про гарантію для України в Оліві, чи це спосіб пропаганди. Олівський трактат поруч із Вестфальським був підвалиною публічного права Европи аж до Великої Французької Революції.
6. Орлик має на увазі Нідерлянди. Покликування на Голляндію характеристичне для Орлика, як у своїм часі було характеристичне для Хмельницького й Виговського. Голляндія була першою в Европі державою, яка утворилася на національному принципі, повставши збройно проти чужої вірою й походженням Еспанії, і в цьому дійсно була її аналогія з Україною під час Хмельниччини.

Сканування і вичитка Богдана Гордасевича
6 вересня 2018 р. (7526)

Гроші Садопомочі

Кто помогает «Самопомощи»: за счет каких средств существует партия Садового

11 серпня Кто помогает «Самопомощи»: за счет каких средств существует партия Садового

Андрей Садовой для финансирования партии «Объединение Самопомощь» «собирает» много, но не со всех

Финансирование политических партий в Украине, несмотря на принятый в 2016 году закон о выделении на деятельность партий прошедших в парламент бюджетных средств, продолжает оставаться весьма непрозрачным и наполненным вопросами к функционерам партий.

У изучившего финансовые отчеты политических партий Украины за 2016 год Национального агентства по предотвращению коррупции (НАПК) по итогам этих отчетов в апреле возникли вопросы к двум политическим партиям – «Батькивщина» и «Самопомощь». Речь шла о финансовой помощи от физических лиц, предоставляемой в партийные кассы с нарушениями действующего законодательства.

Щедрые, но тайные «Буратины»

27 июня на своей странице в социальной сети Facebook руководитель антикоррупционного агентства Наталья Корчак сообщила о решении Печерского районного суда в отношении Киевской областной организации политической партии «Самопомощь».

«Постановлением суда руководитель областной организации политической партии «Самопомощь», народный депутат Ирина Сысоенко признана виновной в совершении административного правонарушения, предусмотренного статьей 21215 Кодекса Украины об административных правонарушениях», - сообщила Корчак.

 

Суть нарушения по словам руководителя НАПК заключается в том, что благотворительные взносы в пользу политической партии зачастую вносились через кассу партийной организации.

«Взносы были получены от 10 физических лиц на общую сумму в 131900 гривен. В течение трех последних месяцев 2016 года указанные средства вносились руководителем областной парторганизации на текущий счет партии», - отметила Корчак.

Между тем, действующее законодательство требует от финансовых лиц, желающих «облагодетельствовать» партию, осуществлять благотворительные взносы в пользу политсилы исключительно в виде банковских переводов, причем лично физическими лицами с установлением учреждением банка персональной информации о тех, кто делает взносы. При внесении благотворительных взносов через кассу партии личность дарителя остается неизвестной, что позволяет осуществлять финансирование партии «втемную».

Как следствие, суд решил конфисковать в пользу государства, полученные таким образом 131900 гривен взносов, а также оштрафовать руководителя Киевской областной организации «Самопомощи» Ирину Сысоенко на 100 необлагаемых налогами минимумов граждан, то есть 1700 гривен.

Надо отметить, что финансирование партии «Самопомощь» всегда оставалось тайной за семью печатями. На все вопросы партия, называющая себя европейской и декларирующая прозрачность, отделывалась общими ответами в духе названия политсилы -«сами себе помогаем».

«Кто-то давал больше, кто меньше. Какую-то сумму давал Иван Мирошниченко, Анна Гопко. На самом деле каждый в меру своих возможностей. Было небольшое количество людей со стороны, которые давали небольшие суммы. Мы тратили средства на рекламу на телевидении и радио, а также покупали борды. Каждая минута имеет свою цену, это публичная информация, можете поднять и посмотреть все сделки», - так ответил на вопрос о финансировании избирательной компании в парламент 2014 года глава «Самопомощи» Андрей Садовой в интервью «Украинской правде».

Поддержал своего лидера, и глава фракции «Самопомощи» в Верховной Раде Олег Березюк, заявивший, что деньги на партии «дают люди», правда какие именно люди - так и не уточнил, сказав лишь, что сам платит членские взносы в кассу партии в размере 100 гривен в месяц. Также он отметил что члены партийных организаций в регионах ищут внебюджетные средства для проведения той или иной партийной акции.

В то же время он категорически отверг слухи о связи партии с крупным бизнесом, в частности, о том, что финансирование партии, якобы осуществлялось скандально известным экс-владельцем «Приватбанка» Игорем Коломойским, о чем заявлял помощник последнего Геннадий Корбан. 

«Партия «Объединение Самопомощь», которая публично заявляла об открытом отчете своей партии на парламентских выборах, оказалась не такой уж и открытой. Ранее «Самопомощь» сообщала, что получила наибольший вклад 3 миллиона гривен. Но в отчете для Центральной избирательной комиссии максимальный вклад оказался лишь полмиллиона. Не назвала фамилии главного дарителя партия и во время комментария и письменного обращения к ним», - посетовали журналисты программы «Схемы», пытавшиеся собрать данные о спонсорах политических партий Украины, финансировавших последние в ходе парламентских выборов в 2014 году. 

Деньги партии: от государственных до частных

С принятием в 2016 году закона о финансировании из государственного бюджета политических партий, прошедших в парламент, партии получили доступ к бюджетным деньгам, правда взамен должны были отчитываться о собственных доходах.

 

Итак, согласно отчету «Самопомощи» основным источником «дохода» в 2016 году для партии стали средства государственного бюджета – 12,46 млн. грн., к собственным поступлениям можно отнести взносы от физических лиц, которых за 9 месяцев эксперты насчитали 815 на общую сумму 918 тысяч гривен. В январе-марте 2017 года партия получила еще 14,1 млн. грн. из государственного бюджета.

Почти четверть из поступлений от физических лиц приходится всего на 2 человек - крупных предпринимателей.

Первый из них – Максим Смилянец, пожертвовавший в 2016 году на «Самопомощь» 130 тысяч гривен. Предприниматель является одним из учредителей ООО «Украинские магистральные сети» и ООО «Платформа ТВ», занимается бизнесом в сфере телекоммуникации и является партнером ЧАО «Датагруп».

На втором месте – соучредитель и бывший генеральный директор ЧАО «Датагрупп», после избрания народным депутатом Украины от «Самопомощи» вышедший из бизнеса Александр Данченко. Нардеп поддержал партию, благодаря которой получил свой статус, на сумму 80 тысяч гривен по итогам 2016 года.

На общую сумму в 112 тысяч гривен помогли родной партии помощники-консультанты народного депутата Украины от «Самопомощи» Олега Лаврика - Любомир Федюк и Станислав Баланович. Ряд экспертов предполагают, что деньги на самом деле внес Олег Лаврик, который будучи председателем исполнительного комитета партии лично заинтересован в наличии у партии средств и благотворителей. К тому же сам народный депутат, как и многие, пришел в политику из бизнеса, то есть является человеком небедным.

В целом надо сказать, что большинство народных депутатов от «Самопомощи» никак не помогают политической силе, кроме Данченко помощь своей партии в 2016 году перевели лишь 8 нардепов из 26: 

Лев Подлесецкий - 2500 грн.;
Любомир Зубач - 2400 грн.;
Оксана Сыроед - 1700 грн.;
Руслан Сидорович - 1300 грн.;
Егор Соболев - 700 грн.;
Анна Романова – 600 и 500 грн.;
Ярослав Маркевич – 800 грн.;
Игорь Диденко - 800 грн.

Что до расходов, то, как и полагается любой украинской партии львиная их доля уходит на рекламу, в том числе на собственную газету. Так, из 42 миллионов гривен государственных дотаций за 2016 и январь-март 2017 года у «Самопомощи» ушли на рекламу 22,7 млн. грн. или 53%.

В отличие от народных депутатов, не рвавшихся помогать родной партии, рядовые партийцы, в том числе работники главного офиса «Самопомощи», были бескорыстными, так как судя по отчетам партии ни один из них не получал заработную плату, работая таким образом на волонтерских принципах, о чем ранее заявляла народный депутат Украины Оксаны Сыроид.

Впрочем, с началом государственного финансирования политсила смогла себе позволить оплачивать труд партийцев и расходы на зарплату в партии выросли до 1,5 млн гривен.

Не менее интересным является вопрос помещений, в которых размещаются офисы политической силы. Так, в своем «базовом регионе» - Львове, партия имеет два офиса - центральный по адресу ул. Сахарова, 42 в Львове, а также еще один в 320 квадратных метров, взятых в аренду у львовского горсовета в сентябре 2016 года.

Для центрального офис по улице Сахарова партия арендует 18,5 кв. м в ПАО «Львовпромстройприбор», одним из акционеров которого является ОАО «Югозападэлектросетьстрой». Это предприятие в свое время в течение восьми лет возглавлял Андрей Садовый, а его совет до своего избрания народным депутатом возглавлял глава исполкома «Самопомощи» Олег Лаврик. Он же является одним из соучредителей «Львовпромстройприбор». Словом, рычагов для воздействия на собственника арендуемого офиса вплоть до полного неплатежа за офис, у партии хватает, тем более, что в этом же здании арендует помещение и КП Львовского горсовета, возглавляемого Андреем Садовым. 

Свой киевский офис «Самопомощь» арендует у ООО «Бигметр». Это нежилое офисное помещение площадью 164,46 кв. м по адресу улица Златоустовская, 50. Стоимость аренды этого офиса в третьем квартале для партии составила 138 грн. за кв. м – значительно дешевле соседних офисов в Шевченковском районе, аренда которых стоит около 500 грн. за кв. м.

Словом, политическая партия «Самопомощь» предстает типичной «элитарной» кадровой партией, которая не обладает развитым массовым аппаратом, членство в партии особо не предусмотрено, да и не нужно, и задача политсилы – приводить к власти нужных людей, которые сами же зачастую выступают спонсорами партии, хотя и забывают о ней до следующих выборов. И живут такие партии от выборов до выборов.

Впрочем, с вливанием в них государственных средств - по итогам 2017 года та же «Самопомощь» получит более 50 миллионов гривен, они могут стать живее, но все же скорее всего эти средства, как и прежде будут уходить в политический пиар, разве что вчерашние «волонтеры» партийных офисов все-таки получат официальную зарплату.

 https://lviv.comments.ua/article/2017/08/11/162421.html

Реванш не пройде в Україні, бо ноги поламаємо нафік

Росія робить ставку на внутрішній конфлікт в Україні
12 Серпень 2018, 



Плакат із зображенням українських олігархів і президента Росії Володимира Путіна під час акції «Стоп Реванш» біля Верховної Ради України. Перший у шерензі – Віктор Медведчук. За ним Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін, Рінат Ахметов і Вадим Новинський. Київ, 16 січня 2018 року
Плакат із зображенням українських олігархів і президента Росії Володимира Путіна під час акції «Стоп Реванш» біля Верховної Ради України. Перший у шерензі – Віктор Медведчук. За ним Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін, Рінат Ахметов і Вадим Новинський. Київ, 16 січня 2018 року


(Рубрика «Точка зору»)

В Україні фактично почалися президентські перегони, що створює сприятливі умови для активізації впливу Росії. Кремль руками своїх «посіпак» легітимізує в українському медіа просторі «альтернативний» політичний дискурс і, що найнебезпечніше, активно готується до провокування внутрішнього конфлікту в Україні.

Дії української влади щодо отримання томосу про автокефалію та заяви щодо закріплення в Конституції прагнення до вступу в ЄС і НАТО змушують Росію прискорювати свою підготовку до фази активного втручання і роздмухування внутрішнього конфлікту в України.

Можна чітко прослідкувати декілька ключових ознак такої підготовки Кремля.

По перше, формування тотальної недовіри до української влади.

Інформаційні зусилля Кремля сьогодні полягають не в тому, щоб змусити українців повірити в щось – привабливість російського вектору чи цінностей «русского мира». Ніхто вже не кричить, не говорить і навіть не натякає, що «Путін – молодець». Основний акцент робиться на розхитуванні ситуації всередині України та викликанні потрібних емоцій – зневіри і депресії.

Зникли, наче їх і не було, грубі маркери «київська хунта», «каратєлі», «failed state» тощо – «зрада» культивується звичайною лексикою. Для цього використовуються проросійські політики і «експерти», яких запрошують на телеканали і яких цитують проросійські інтернет-видання, а також боти у соцмережах Facebook, Youtube, Twitter.

Акція біля будівлі Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з вимогою позбавити телеканал «Інтер» ліцензії. Київ, 27 червня 2018 року
Акція біля будівлі Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з вимогою позбавити телеканал «Інтер» ліцензії. Київ, 27 червня 2018 року

Один із головних наративів, якого намагаються наполегливо просувати – «найбільша загроза для України – це Порошенко, а не Росія». Причому, доносять цю ідею взаємовиключними меседжами. Мовляв, це «президент війни», який наживається на ній, і «бандерівець», як нещодавно його назвав російський пропагандист Соловйов. І в той же час, паралельно, поширюють думку, що президент вже здав країну росіянам і фактично капітулював, я як аргументи наводять «вишки Бойко», співробітництво Банкової з одіозним мером Одеси Трухановим, а віднедавна ще й закриття «справи Кернеса».

Інші приклади – «підвищення тарифів на газ – це злочин проти народу», «реформа освіти перетворює нас на відсталу країну», «бардак і розбиті авто у поліції», «децентралізація – це гроші дали і забрали», «економіка в кроці від дефолту», «офіцери біжать з армії», «реформа охорони здоров’я вбиває українців».

Причому, Кремль залучається до формування недовіри не тільки до української влади, але й до західних партнерів. Як приклад, максимально «зрадницькі» тлумачення висловлювань Трампа про необхідність повернення Росії до G-7 і чуток щодо Криму, а також гіперболізовано «зрадницькі» коментарі щодо зустрічі Трампа з Путіним у Гельсінкі. Візит деяких європейських лідерів до Росії на Чемпіонат світу з футболу і початок будівництва «Північного потоку-2» подаються як нехтування Європою інтересів України та дружба ЄС з Росією.

По друге, російські ЗМІ приділяють велику увагу ситуації в південно-східних і суміжних з Росією регіонах України.

Аналіз російських ЗМІ за липень 2018 року виявив, що найбільш часто згадуються, окрім Донбасу та Криму, такі регіони: Одещина, Дніпропетровщина, Запоріжчина, Чернігівщина і Харківщина. Найменше згадуються новини з Хмельницької, Тернопільської і Чернівецької областей, які не становлять інтересу для Росії.

По-третє, репетиції масштабної дестабілізації.

Нещодавні вбивства «атошників» і одночасні напади на активістів у південних регіонах маскуються під внутрішні розборки через бізнес або опозиційну діяльність. Мовляв, «влада вбиває патріотів». Ефект втрати почуття безпеки був більш ніж відчутним – миттєво виросла напруга в суспільстві, яке вимагало від влади швидких розслідувань і термінових відповідей щодо замовників.

Окремої уваги заслуговують останні напади на електрички групи людей у балаклавах, які розфарбовують вагони, кидаються камінням і бризкають отруйним газом у вікна. А також напади на супермаркети підлітків у масках, які не просто крадуть, але й чомусь свідомо провокують охоронців. Незалежно від причетності чи непричетності Росії до згаданих інцидентів, можна не сумніватися, що Кремль буде мати в Україні цілі організовані групи для масових заворушень.

По-четверте, натяки проросійських політиків в Україні на можливе громадянське протистояння.

Придивіться уважно, що говорить нардеп Вадим Новинський: «Якщо розкол буде легітимізовано, велика ймовірність громадянської війни на релігійному ґрунті».

Настоятель Києво-Печерської лаври архієпископ УПЦ (МП) Павло (посередині) і народні депутати від «Опоблоку» Вадим Новинський (ліворуч) і Юрій Бойко (праворуч). Київ, 27 липня 2017 року
Настоятель Києво-Печерської лаври архієпископ УПЦ (МП) Павло (посередині) і народні депутати від «Опоблоку» Вадим Новинський (ліворуч) і Юрій Бойко (праворуч). Київ, 27 липня 2017 року

Реальних причин для громадянської війни немає, але такими заявами вимальовується підстава для обґрунтування штучно створених провокацій і сутичок. «Ми ж попереджали», – будуть пояснювати вони роботу Кремля над приготуванням соціального вибуху в Україні.

Враховуючи декілька ознак підготовки Кремля до створення ситуації глибокого внутрішнього конфлікту в Україні, є два основних сценарії розвитку подій.

«М’який» сценарій – провокування Кремлем внутрішнього конфлікту за допомогою інформаційно-психологічного впливу і диверсійно-терористичних акцій. Щоб дезорієнтувати українське суспільство і отримати перемогу для «свого» кандидата спочатку на президентських виборах, а потім привести в український парламент «свою» більшість.

Причому, цей сценарій виключає повномасштабний військовий наступ Росії на Україну, бо це непотрібно. І без цього буде досягнута ціль – достатній контроль над Україною.

«Жорсткий» сценарій – провокування справжньої громадянської війни та введення російських «миротворців» нібито «для запобігання кровопролиття».

Чи здатне українське суспільство зламати плани Кремля, який не полишає надії підкорити собі Україну? В 2014 році це частково вдалося – проукраїнська частина населення мобілізувалася і не дала Путіну реалізувати план «Новоросія» в повному обсязі. Але не факт, що Україна ще раз переживе глобальне потрясіння.

Правоохоронцям слід обов’язково працювати на випередження, а не боротися з наслідками дій Кремля. Громадяни мають об’єднатися довкола національної ідеї і європейського майбутнього України, а не вестися на отруйно-привабливі лозунги про мир. Лише тоді Україна зможе витримати іспит на дестабілізацію.

Олексій Мінаков – політичний експерт

https://www.radiosvoboda.org/a/29427867.html

Вороги без совісті і честі - військові з РФ

Доповідь ООН: українських військових під Іловайськом вбивали, коли ті були позбавлені боєздатності
09 Серпень 2018, 23:55

Українські військові несуть пораненого під час бою поблизу міста Іловайська, 10 серпня 2014 року
Українські військові несуть пораненого під час бою поблизу міста Іловайська, 10 серпня 2014 року12465

Управління верховного комісара ООН з прав людини встановило, що під час бойових дій під Іловайськом поранених українських військових вбивали, коли ті були позбавленні боєздатності, після закінчення бойових дій. Це вдалося з’ясувати після того, як ООН провела понад 80 інтерв’ю з жертвами та свідками тих подій. Окрім того, моніторингова місія ООН зазначає, що близько 300 українських військових та добровольців утримували в нелюдських умовах.

За даними Генеральної прокуратури України, під час бойових дій під Іловайськом загинуло 366 військовослужбовців та добровольців, 429 були поранені. Причиною смерті, згідно з доповіддюУправління верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), в більшості випадків стали вибухові та осколкові поранення.

УВКПЛ повідомляє, що деякі поранені українські військовослужбовці були вбиті, коли вони були hors de combat (позбавлені боєздатності), після закінчення бойових дій. Радіо Свобода публікує дані, які вдалося зібрати ООН.

Вбивство українських військовослужбовців hors de combat

УВКПЛ отримало інформацію про те, що вранці 29 серпня близько 20 українських військовослужбовців сіли в одну з вантажівок колони транспортних засобів, в яких українські сили відступали з села Многопілля до села Новокатеринівка. Через 30 хвилин після виїзду вантажівка потрапила під обстріл, і більшість військовослужбовців, що були на ній, загинули або були поранені. Вижити вдалося семи солдатам. Багато з них мали легкі поранення. Вони сховалися недалеко від дороги. Після закінчення бою вони вивісили імпровізований білий прапор. Озброєні чоловіки, які перебували на сусідньому пагорбі, закричали, щоб вони склали зброю і повзли на пагорб. Коли українські військовослужбовці залізли на вершину пагорба, командир озброєної групи наказав їм зняти куленепробивні жилети і шоломи та роздягнутися. За словами одного з тих, хто вижив, один із військовослужбовців знімав одяг дуже повільно, тому що був поранений. Це розлютило старшого лейтенанта. Він почав стріляти у військовослужбовця: у спину і голову жертви.

Потім військовослужбовцям наказали встати і йти. Сержант кілька разів просив старшого лейтенанта не вбивати його військовослужбовців, оскільки вони були дуже молодими. Двоє свідків повідомили УВКПЛ, що вони бачили, як старший лейтенант зробив два постріли з автомату Калашникова у спину та голову сержанта.

Під час переходу ще один військовослужбовець неодноразово звертався до старшого лейтенанта з проханням дозволити йому подзвонити матері. Двоє свідків чули два чи три постріли. Коли вони повернулися, то побачили, що на землі лежить людина.

Пізніше тих, хто вижив, передали українським силам.

29 серпня вбили поранених українських солдат hors de combat (позбавлених боєздатності) після закінчення боїв, йдеться в доповіді.

В одному з випадків поранений український військовослужбовець сховався в лісі після того, як його машина потрапила під обстріл. Коли той закінчився, він почув, як люди кричали: «Я поранений!». Але після цього лунали одиночні постріли.

Насильницьке зникнення, яке, можливо, призвело до смерті

УВКПЛ з'ясувало, що 30 серпня кілька десятків поранених українських добровольців, переважно з добровольчого батальйону «Донбас», опинилися в селі Червоносільське. З пораненими були декілька фельдшерів із батальйону та неозброєний лікар. Ті, хто вижив, повідомили, що в цей день в село приїхала вантажівка. Командир загону наказав пораненим українським добровольцям та медикам сісти у вантажівку і додав: «Ми не воюємо з лікарями». В якийсь момент фельдшери помітили, що лікар зник. Повідомляють, що він залишився в Червоносільському. Кілька днів потому озброєні чоловіки увірвалися до будинку, де він переховувався, вивели на подвір'я, побили, а потім поїхали, забравши його з собою. Після цього його більше не бачили.

Катування, жорстоке поводження та нелюдські умови тримання під вартою

За даними Генеральної прокуратури України, під час подій під Іловайськом було захоплено близько 300 українських добровольців та військовослужбовців. Цих військовослужбовців та добровольців перевозили до чотирьох основних місць, контрольованих різними озброєними групами: захопленої будівлі міліції у місті Сніжне, будівлі на вулиці Борців Революції, захопленої Академії внутрішніх справ, захопленої будівлі обласного управління Служби безпеки України (СБУ) у Донецьку.

Умови у всіх місцях тримання під вартою у Донецьку та Сніжному були нелюдськими, йдеться в доповіді УВКПЛ, через переповненість, недостатню кількість або повну відсутність матраців, відсутність денного світла, брак свіжого повітря, неадекватні санітарні умови, недостатню кількість або відсутність їжі та брак медичної допомоги. Озброєні групи катували під час допиту захоплених військовослужбовців та добровольців, щоб отримати інформацію, покарати їх за приєднання до добровольчих батальйонів або спробувати змусити їх приєднатися до озброєних груп.

Найпоширенішими формами катувань, за даними моніторингової місії ООН, стали побиття, в тому числі з елементами сексуального насильства, імітація страти та інші погрози фізичного насильства.

Огляд ЗМІ за 9 серпня 2018


ВИСНОВКИ

У Держдепі США повідомили, що другий блок санкцій США щодо Росії, пов’язаних із отруєнням Сергія Скрипаля, може позначитися на дипломатичних відносинах між Вашингтоном і Москвою. Крім припинення дипломатичних відносин, до другого блоку санкцій можуть входити “такі заходи, як заборони на імпорт і експорт, (…) а також різного роду обмеження в сфері авіаперевезень”. Також у разі введення другого блоку санкцій “США використовуватимуть свій вплив, щоб протистояти фінансовому сприянню Росії з боку будь-яких міжнародних фінансових організацій”, а також можуть ввести заборону на видачу кредитів від американських банків. Міністр закордонних справ Великої Британії Джеремі Гант заявив, що «якщо ми хочемо зробити так, щоб хімічна та біологічна зброя, зокрема нервово-паралітичні речовини, не стала новою та жахливою нормою XXI століття, такі країни, як Росія, які використовують або заохочують до її використання, мають знати, що за це доведеться розплачуватися». «Спасибі, США, за те, що твердо підтримуєте нас у цьому питанні», – додав він. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що Росія вважає неприйнятною ув’язку нових рестрикцій США зі “справою Скрипалів”, але поки що говорити про контрзаходи неправильно, оскільки немає офіційної конкретики.

Президент Петро Порошенко заявив, що він має наміри внести на розгляд Верховної Ради на початку нового політичного сезону поправки до Конституції щодо намірів про вступ країни до Євросоюзу і НАТО. Порошенко впевнений, що можливість зібрати 300 необхідних голосів за ухвалення відповідного рішення є.

Президент Петро Порошенко доручив дипломатам підготувати нову резолюцію щодо анексованого Росією Криму до наступної сесії Генасамблеї ООН. Порошенко зазначив, що Україна продовжує боротьбу за деокупацію Криму, за права і свободи кримськотатарського народу.  “Генасамблея вже неодноразово підтримала позицію України, зокрема щодо порушення прав кримських татар, тож позиція цивілізованого світу залишається незмінною: “Крим – це Україна”!”, – додав президент.

Управління ООН з прав людини провело аналіз і дійшло висновку, що під час подій під Іловайськом у серпні 2014 року всі сторони конфлікту припускалися серйозних порушень прав людини. Також там зазначається, що деякі з порушень, можливо, є військовими злочинами. В аналізі також підкреслюється, що українська влада не повною мірою провела розслідування злочинів під Іловайськом. Управління верховного комісара ООН з прав людини рекомендує владі України продовжити процес ратифікації Римського статуту та внесення змін до Кримінального кодексу, які дозволять здійснювати кримінальне розслідування міжнародних злочинів на національному рівні.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова повідомила, що Олег Сенцов наразі переживає третю кризу, він не має наміру відмовлятися від голодування та погодився на відеозйомку в колонії з боку громадської спостережної комісії. Денисова також звернулася до керівника адміністрації президента РФ Антона Вайна з проханням терміново організувати переміщення Олега Сенцова до спеціальної медичної установи безпечним способом. “Дуже стурбований погіршенням здоров’я кримського письменника/кінорежисера Олега Сенцова, який голодує у російській в’язниці. Я повторюю свій заклик до його звільнення. Негайного”, – представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір.

Державна служба статистики повідомляє, що споживчі ціни в Україні в липні знизилися на 0,7%, проте з початку року їх зростання становило 3,6%. За даними Держстату, в річному вимірі інфляція сповільнилася на 1% – до 8,9% з 9,9%.

Заступниця Міністра юстиції Олена Сукманова вважає, що мораторій на купівлю-продаж земель є чинником правопорушень в агросфері. Як зазначає Сукманова, “за законом пріоритетне право на викуп земельної ділянки має її орендар. Тому зараз і почалися такі собі орендні війни, коли багато хто за будь-яку ціну хоче мати в оренді землю, щоб у випадку зняття мораторію мати право її викупу”. За словами заступниці міністра юстиції, кандидати в орендарі застосовують всі доступні методи: і підробляють договори оренди, і використовують психологічний тиск, і залякують власників земельних ділянок тим, що після зняття мораторію їх землю примусово викуплять за смішні гроші тощо.

Генпрокурор Юрій Луценко повідомив, що під час спроби дати неправомірну вигоду в особливо великому розмірі ($200 тис) затримано колишнього першого заступника голови правління ПАТ “Укргазвидобування” Олексія Тамразова.

Прес-служба Нацполіції повідомляє, що правоохоронці затримали у Києві за підозрою в отриманні хабара керівника одного з департаментів Державної фіскальної служби. “Сьогодні, 9 серпня, оперативники управління захисту економіки в місті Києві спільно з прокуратурою міста Києва затримали посадовця. 20 тисяч доларів США неправомірної вигоди вимагав останній від представника комерційної структури”, – розповідають у відомстві. Зазначається, що гроші фіскал вимагав за сприяння у проведенні аудиту підприємства та його подальше закриття.

ТОП-5 РЕЗОНАНСНИХ НОВИН ДОБИ: ПОЛІТИКА, ЕКОНОМІКА.

  • Нові антиросійські санкції США: бити будуть по олігархам та фінансовій системі РФ (184 публікації у ЗМІ)
  • Фото Сенцова надані Росією поставили під сумнів, на Заході вимагають його звільнення (139 публікацій у ЗМІ)
  • Суд залишив Надію Савченко за ґратами до вересня (59 публікацій у ЗМІ)
  • Луценко: Під час спроби дати хабар затримано екс-першого заступника голови правління “Укргазвидобування” (30 публікацій у ЗМІ)
  • МВС проти поновлення Бочковського на посаді голови ДСНС (12 публікацій у ЗМІ)
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
20
предыдущая
следующая