О сообществе

Співтовариство має на меті подавати матеріали з важливими знаннями для думаючих людей. Все має бути українською мовою за рідкісними винятками цитування в оригіналі.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Знання є сила

Меланія "Заглянула в очі злу"

"Заглянула в очі злу": Меланія Трамп не змогла приховати емоцій після рукостискання з Путіним
18 Липня 2018, 

Обличчя першої леді США різко змінюється після рукостискання з президентом РФ

<p style="text-align: justify;">Фото: AFP</p>Фото: AFP

Користувачі мережі звернули увагу на вираз обличчя дружини президента США Дональда Трампа Меланії після рукостискання з головою РФ Володимиром Путіним у Гельсінкі.

Спочатку Меланія з посмішкою тисне Путіну руку, а потім вираз її обличчя різко змінюється

"Схоже, вона подивилася в очі злу", – пишуть користувачі мережі.

https://www.segodnya.ua/rules/Usloviya-ispolzovaniya-materialov-sayta-SEGODNYAua.html

Богдан Гордасевич: 

Найкоротше резюме про зустріч президентів США і РФ випадково виказав один з українських радіоведучих: - Трамп більше слухав, аніж Путін говорив.

Далі невеличка фантасмагорія:

Американська перекладачка Дональда Трампа знаходиться досі в трансі, оскільки не знайшла відповідного перекладу першим висловлюванням Путіна: - Ну, здраствуй-здраствуй, Исаев. Вот мы и встретились, наконец. На него, родного, и присаживайся...

Дикий вираз обличчя Меланії після вітання з Путіним пояснюється шоковою ситуацією, бо начебто чоловік їй лишився вірним, оскільки мав інтимні стосунки не з іншою жінкою, а також не він, а його мали. І то не як окремого коханця, а як цілу країну... Звідси і вираз "муміфікації" обличчя Меланії після привітання від бой-френда її чоловіка.

До речі, на цій світлині дуже чітко видно, до кого нахилився Трамп.



Комунальні перспективи в Україні

"Ложка дьогтю" в європейській реформі: як змінюється українське ЖКГ
ВІВТОРОК, 26 ЧЕРВНЯ 2018, 12:28 — СОФІЯ ЛІНН, СВІТОВИЙ БАНК

"Коли вже в Україні буде європейська система ЖКГ? І що для цього потрібно? Якого ще закону бракує?" – час від часу запитує мене київська подруга.

Подібні запитання мені стали ставити набагато частіше після того, як Верховна рада відклала набуття чинності закону "Про житлово-комунальні послуги, водопостачання, електрику, газ і поводження з відходами" на рік. Цей закон окреслює договірні взаємини між споживачем і всіма постачальниками послуг, розділяючи права і обов'язки сторін.

То що, шансів на позитивні зміни більше немає? На це запитання доводиться відповідати дуже часто.

І що дуже важливо – на нього можна дати помірно оптимістичну відповідь.

Як не дивно, перенесення набрання чинності цим законом збільшує шанси на проведення справжніх європейських реформ. Причин декілька.

Демонополізуй це

По-перше, новий закон розділив штучно створені та природні монополії постачальників послуг ЖКГ. Було відкладено набрання чинності лише частиною законопроекту, що стосується ринку комунальних послуг. Стосовно житлових послуг закон з 10 червня вже чинний.

Житлові та комунальні послуги в Україні історично об'єднані в один комплекс. Однак це не зовсім правильно. Їхня ключова відмінність – в можливості конкуренції.

Складно демонополізувати ринок постачання гарячої або холодної води, газу або електроенергії (хоча за бажання можна зробити і це). Що ж до ринку житлових послуг, або того, що в Європі називають послугами з управління будинком, то тут домогтися демонополізації простіше.

Уточнимо, це стосується тих багатоквартирних будинків, які не створили ОСББ – а таких в Україні понад 80%. Навіть для них з'явилася можливість обирати керуючу компанію для свого будинку.

Що стосується будинків, де вже створені ОСББ, то вони як юридичні особи досить захищені договірними зобов'язаннями сторін (споживач – постачальник послуг) і можуть змінити постачальника послуг в будь-який час відповідно до договору. Для будинків, де не створене ОСББ, власник фактично був позбавлений можливості вибору або зміни існуючого управителя, якого призначив муніципалітет.

Що ж змінилося? В першу чергу, з 10 червня зникло таке поняття, як тариф на утримання будинку. Цей тариф раніше вираховувався місцевою владою і був безальтернативний для всіх.

Нині ж його замінила ціна за обслуговування будинку, яка може визначатися на ринкових умовах.

То що ж тут доброго, зазвичай запитують мене? Тепер власники в будинках без ОСББ позбулися останнього механізму захисту від завищення цін ЖЕКу, який часто дуже дозовано поставляє послуги управління будинками.

Але насправді їм це не вдасться. І це друга причина, чому можна сподіватися на успіх реформи.

Річ у тім, що в перехідний період – до підписання нового договору з керуючою компанією – перегляд уже встановлених тарифів заборонений. Деякі міста, наприклад Київ, встигли підстрахуватися, заздалегідь підвищивши тарифи для своїх ЖЕКів.

Однак більшість муніципалітетів цього зробити не встигли, а отже, вони самі в першу чергу зацікавлені, щоб реформа відбувалася якомога швидше.

Тепер "м'яч на половині поля" споживачів. Саме вони тепер мають усі можливості вибирати керуючу компанію, не погоджуватися на запропоновані тарифи.

Головне – пам'ятати, що покупець тепер завжди має право вибору. Відповідно, не слід, не дивлячись, підписувати нові договори, які будуть пропонувати ЖЕКівські працівники.

Де тут Європа? І це саме ті зміни, які дозволять отримати європейські стандарти ЖКГ?

Так, пропоновані зміни – це саме те, що ми називаємо європейськими стандартами управління житлом. Незалежні керуючі компанії (іноді – муніципальні, але найчастіше – приватні) працюють у всіх європейських країнах.

І часто неякісна робота однієї з них або ж бажання істотно підвищити ціну призводить до розірвання з нею контракту. І ця загроза – набагато дієвіший інструмент контролю за роботою, ніж усі можливі муніципальні інспекції.

І це не дивно – споживачі краще за чиновників бачать, де якісна робота, а де – ні.

Що тепер чекає на українську реформу? Для остаточного запуску цього механізму уряду ще необхідно підготувати підзаконні акти. Наприклад, розробити типові договори з керуючими компаніями. А також визначити, якою більшістю голосів має ухвалюватися рішення про розірвання чи підписання угоди.

Зазвичай ситуація, коли від Кабміну потрібно забезпечити імплементацію будь-якого закону, створює масу ризиків затягування реформи. На щастя – не в даному випадку!

Явний привід для оптимізму – скасування тарифів стимулює владу якомога швидше завершити реформу!

Безумовно, один лише запуск цієї системи не означає появи в Україні європейських стандартів управління житлом. На початку колишні ЖЕКи будуть безальтернативними керуючими.

Однак, як вже доведено практикою, вільний ринок швидко все розставить по місцях. І можливість заробити на управлінні будинками повинна призвести до створення нових керуючих компаній, які й створять конкуренцію в житловій сфері.

Цим шляхом пройшли всі східноєвропейські країни – їхні результати демонструють, що і в України все має вийти.

Ціна питання

Втім, Україна не була б Україною, якби в діжку меду не спробувавши впихнути й ложку дьогтю.

Цією ложкою є бажання лобістів внести норму, що перегляд розцінок керуючих компаній буде відбуватися автоматично, виходячи зі зміни собівартості послуг.

Ця норма повністю суперечить "європейськості" реформи. Чому так?

Тому що звичайний споживач рідко вивчає формування послуг. Він може навіть не помітити чергового перегляду.

І така ситуація дуже вигідна продавцям послуг – але геть не вигідна споживачам.

Безумовно, цінова ситуація в Україні є нестабільною. І цілком можливо, що у керуючої компанії з'явиться необхідність підвищити вартість своїх послуг (уточнимо – в умовах вільного ринку це бажання, як правило, стримується конкуренцією, а також необхідністю зберегти лояльних клієнтів).

Однак – і це також є спільною для всієї Європи нормою – перегляд ціни можливий виключно за згодою мешканців.

На практиці це відбувається таким чином: керуюча компанія зобов'язана повідомити про підвищення розцінок за кілька місяців. І мешканці мають час знайти альтернативного підрядника, відмовившись від співпраці зі старим.

Замість цього українців хочуть позбавити права приймати рішення – віддавши це право управителям. А без побоювання втратити клієнтів керуюча компанія швидко деградує до знайомого радянського ЖЕКу.

А отже, за європейські принципи ЖКГ треба боротися до кінця. Структури, які звикли "сидіти на потоках", до останнього подиху чинитимуть опір конкуренції.

Але, як показує досвід, на тих ринках, де в Україні є реальна конкуренція, якість послуг нічим не поступається європейській.

Сурогат від Суркова про Рефію

Одиночество полукровки 
9 апреля 2018
Владислав Сурков



Резюме: Россия четыре века шла на Восток и еще четыре века на Запад. Ни там, ни там не укоренилась. Обе дороги пройдены. Теперь будут востребованы идеологии третьего пути, третьего типа цивилизации, третьего мира, третьего Рима...

Статья опубликована в новом номере журнала "Россия в глобальной политике".

Разные бывают работы. За иную можно браться только в состоянии, несколько отличном от нормального. Так, пролетарий информационной индустрии, рядовой поставщик новостей это, как правило, человек со всклокоченным мозгом, пребывающий как бы в лихорадке. Неудивительно, ведь новостной бизнес требует спешки: узнать быстрее всех, скорее всех сообщить, раньше всех интерпретировать. 

Возбуждение информирующих передается информируемым. Возбужденным их собственная возбужденность часто кажется мыслительным процессом и заменяет его. Отсюда – вытеснение из обихода предметов длительного пользования вроде «убеждений» и «принципов» одноразовыми «мнениями». Отсюда же сплошная несостоятельность прогнозов, никого, впрочем, не смущающая. Такова плата за быстроту и свежесть новостей. 

Мало кому слышно заглушаемое фоновым медийным шумом насмешливое молчание судьбы. Мало кому интересно, что есть еще и медленные, массивные новости, приходящие не с поверхности жизни, а из ее глубины. Оттуда, где движутся и сталкиваются геополитические структуры и исторические эпохи. Запоздало доходят до нас их смыслы. Но никогда не поздно их узнать. 

14-й год нашего века памятен важными и очень важными свершениями, о которых всем известно и все сказано. Но важнейшее из тогдашних событий только теперь открывается нам, и медленная, глубинная новость о нем теперь только достигает наших ушей. Событие это – завершение эпического путешествия России на Запад, прекращение многократных и бесплодных попыток стать частью Западной цивилизации, породниться с «хорошей семьей» европейских народов.

С 14-го года и далее простирается неопределенно долгое новое время, эпоха 14+, в которую нам предстоит сто ( двести? триста?) лет геополитического одиночества. 

Вестернизация, легкомысленно начатая Лжедмитрием и решительно продолженная Петром Первым, за четыреста лет была испробована всякая. Чего только ни делала Россия, чтобы стать то Голландией, то Францией, то Америкой, то Португалией. Каким только боком ни старалась втиснуться в Запад. Все оттуда поступавшие идеи и случавшиеся там трясения наша элита воспринимала с огромным энтузиазмом, отчасти, может быть, и излишним.

Самодержцы усердно женились на немках, имперские дворянство и бюрократия активно пополнялись «бродяжными иноземцами». Но европейцы в России быстро и повально русели, а русские все никак не европеизировались. 

Русская армия победоносно и жертвенно сражалась во всех крупнейших войнах Европы, которая по накопленному опыту может считаться наиболее склонным к массовому насилию и самым кровожадным из всех континентов. Великие победы и великие жертвы приносили стране много западных территорий, но не друзей. 

Ради европейских ценностей ( в то время религиозно-монархических ) Санкт-Петербург выступил инициатором и гарантом Священного Союза трех монархий. И добросовестно выполнил союзнический долг, когда нужно было спасать Габсбургов от венгерского восстания. Когда же сама Россия оказалась в сложном положении, спасенная Австрия не только не помогла, но и обратилась против нее. 

Потом евроценности сменились на противоположные, в Париже и Берлине в моду вошел Маркс. Некоторым жителям Симбирска и Яновки захотелось, чтобы было, как в Париже. Они так боялись отстать от Запада, помешавшегося в ту пору на социализме. Так боялись, что мировая революция, будто бы возглавляемая европейскими и американскими рабочими, обойдет стороной их «захолустье». Они старались. Когда же улеглись бури классовой борьбы, созданный неимоверно тяжкими трудами СССР обнаружил, что мировой революции не случилось, западный мир стал отнюдь не рабочекрестьянским, а ровно наоборот, капиталистическим. И что придется тщательно скрывать нарастающие симптомы аутического социализма за железным занавесом. 

В конце прошлого века стране наскучило быть «отдельно взятой», она вновь запросилась на Запад. При этом, видимо, кому-то показалось, что размер имеет значение: в Европу мы не помещаемся, потому что слишком большие, пугающе размашистые. Значит, надо уменьшить территорию, население, экономику, армию, амбицию до параметров какой-нибудь среднеевропейской страны, и уж тогда нас точно примут за своих. Уменьшили. Уверовали в Хайека так же свирепо, как когда-то в Маркса. Вдвое сократили демографический, промышленный, военный потенциалы. Расстались с союзными республиками, начали было расставаться с автономными... Но и такая, умаленная и приниженная Россия не вписалась в поворот на Запад. 

Наконец, решено было умаление и принижение прекратить и, более того, заявить о правах. Случившееся в 14-м году сделалось неизбежным. 

При внешнем подобии русской и европейской культурных моделей, у них несхожие софты и неодинаковые разъемы. Составиться в общую систему им не дано. Сегодня, когда это старинное подозрение превратилось в очевидный факт, зазвучали предложения, а не шарахнуться ли нам в другую сторону, в Азию, на Восток. 

Не нужно. И вот почему: потому что Россия там уже была. 

Московская протоимперия создавалась в сложном военно-политическом коворкинге с азиатской Ордой, который одни склонны называть игом, другие союзом. Иго ли, союз ли, вольно или невольно, но восточный вектор развития был выбран и опробован. 

Даже после стояния на Угре Русское Царство продолжало по сути быть частью Азии. Охотно присоединяло восточные земли. Претендовало на наследие Византии, этого азиатского Рима. Находилось под огромным влиянием знатных семей ордынского происхождения. 

Вершиной московского азиатства явилось назначение государем всея Руси касимовского хана Симеона Бекбулатовича. Историки, привыкшие считать Ивана Грозного кем-то вроде обериута в шапке Мономаха, приписывают эту «выходку» исключительно его природной шутливости. Реальность была серьезнее. После Грозного сложилась солидная придворная партия, продвигавшая Симеона Бекбулатовича уже на вполне настоящее царство. Борису Годунову пришлось требовать, чтобы присягая ему, бояре обещали «царя Симеона Бекбулатовича и его детей на царство не хотеть.» То есть, государство оказалось в полушаге от перехода под власть династии крещеных Чингизидов и закрепления «восточной» парадигмы развития. 

Однако ни у Бекбулатовича, ни у потомков ордынского мурзы Годуновых не было будущего. Началось польско-казацкое вторжение, принесшее Москве новых царей с Запада. При всей мимолетности правлений Лжедмитрия, задолго до Петра огорчившего бояр европейскими замашками, и польского королевича Владислава, они весьма символичны. Смута в их свете представляется не столько династическим, сколько цивилизационным кризисом – 
Русь отломилась от Азии и начала движение к Европе. 

Итак, Россия четыре века шла на Восток и еще четыре века на Запад. Ни там, ни там не укоренилась. Обе дороги пройдены. Теперь будут востребованы идеологии третьего пути, третьего типа цивилизации, третьего мира, третьего Рима...

И все-таки вряд ли мы третья цивилизация. Скорее, сдвоенная и двойственная. Вместившая и Восток, и Запад. И европейская, и азиатская одновременно, а оттого не азиатская и не европейская вполне. 

Наша культурная и геополитическая принадлежность напоминает блуждающую идентичность человека, рожденного в смешанном браке. Он везде родственник и нигде не родной. Свой среди чужих, чужой среди своих. Всех понимающий, никем не понятый. Полукровка, метис, странный какой-то. 

Россия это западно-восточная страна-полукровка. С ее двуглавой государственностью, гибридной ментальностью, межконтинентальной территорией, биполярной историей она, как положено полукровке, харизматична, талантлива, красива и одинока. 

Замечательные слова, никогда не сказанные Александром Третьим, «у России только два союзника, армия и флот» – самая, пожалуй, доходчивая метафора геополитического одиночества, которое давно пора принять как судьбу. Список союзников можно, конечно, расширить по вкусу: рабочие и учителя, нефть и газ, креативное сословие и патриотически настроенные боты, генерал Мороз и архистратиг Михаил... Смысл от этого не изменится: мы сами себе союзники. 

Каким будет предстоящее нам одиночество? Прозябанием бобыля на отшибе? Или счастливым одиночеством лидера, ушедшей в отрыв альфа-нации, перед которой «постораниваются и дают ей дорогу другие народы и государства»? От нас зависит. 

Одиночество не означает полную изоляцию. Безграничная открытость также невозможна. И то, и другое было бы повторением ошибок прошлого. А у будущего свои ошибки, ему ошибки прошлого ни к чему. 

Россия, без сомнения, будет торговать, привлекать инвестиции, обмениваться знаниями, воевать (война ведь тоже способ общения), участвовать в коллаборациях, состоять в организациях, конкурировать и сотрудничать, вызывать страх и ненависть, любопытство, симпатию, восхищение. Только уже без ложных целей и самоотрицания. 

Будет трудно, не раз вспомнится классика отечественной поэзии: «Вокруг только тернии, тернии, тернии... б***ь, когда уже звезды?!»

Будет интересно. И звезды будут.


Чи існує вирішення циганського питання в Європі?

Напад на «циганський» табір у Львові: хто виявився крайнім?



Вихідними група людей у масках напала на табір ромів у Львівській області, заколовши ножем його 24-річного мешканця, а також поранивши декількох людей, серед яких дитину. Захід засудив убивство на національному ґрунті, експерти звертають увагу на невтішну тенденцію утисків циган, націоналісти наполягають на тому, щоб поліція не заплющувала очі на злочини, які ті чинять, а в СБУ побачили російський слід.

Це не перший випадок погрому ромських таборів цього року. Перший стався навесні в Києві. Тоді праворадикальна група С-14 розгромила поселення на Лисій горі, обійшлося без жертв. Ще один напад стався в Тернополі, до нього були також причетні представники правих. Нещодавно в Києві в Голосіївському лісі також розігнали табір ромів, інформують Економічні Новини.

Як розповіли тоді в Нацдружині, їх на допомогу покликали лісники, бо роми завдавали шкоди зелених насадженням, розводили антисанітарію в національному заповіднику. Потерпілих не було, роми зібрали свої речі та пішли, побоюючись нападу націоналістів. Напади у Львові, що сталися минулими вихідними, – перші, що призвели до людських жертв.



Мер Львова Андрій Садовий жахнувся жорстокості нападників, вік яких становив 17-18 років. «Загиблого кололи ножами групою і з однозначною метою вбивства. Маму порізали за те, що намагалася захистити 10-річну дитину. Я прошу вас чітко усвідомити цю картину, перш ніж писати коментарі в стилі “так їм і треба!”. Історія свідчить, що відстань від цивілізованої людської істоти до бездушної бестії невелика. Залишайтеся людьми», – написав він у Facebook. Мер пообіцяв дати притулок усім постраждалим.

У прокуратурі Львівської області повідомили про затримання восьми осіб, семеро з яких – неповнолітні. Їм загрожує до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення. Затримані назвали себе членами незареєстрованого ультраправого угруповання «Твереза і зла молодь», яка використовує символіку націоналістичної організації Misanthropic Division. Вони називають себе «соціальними санітарами».

Голова Служби безпеки України Василь Грицак не виключив, що за погромами ромів може стояти Росія. «Декілька днів тому ми запобігли терористичному акту в Харкові. Це може робитися для розпалювання міжнаціональної ворожнечі», – припустив Грицак. Голова СБУ пояснює це тим, що РФ намагається всіляко зіпсувати імідж України у світі, виставляючи українців агресивними.

З цією думкою погодився міністр закордонних справ Павло Клімкін. «Росія намагається послідовно представити Україну як якусь радикальну реальність, що не дотримується прав людей. Ми дуже активно намагаємося зруйнувати ці зусилля Росії, проте маємо чесно сказати, що атмосфера толерантності, яка завжди була притаманна Україні, має зберігатися. І це не дасть Росії робити те, що вона послідовно робить», – сказав він.

Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко звернув увагу, що організація «Твереза і зла молодь», члени якої брали участь у нападі на табір, у соціальних мережах іменується як «Lemberg Jugend» і є підрозділом неонацистської організації Misanthropic Division.

«І все б нічого, одні неонацисти пов’язані з іншими неонацистами, загалом один суцільний круговорот неонацистів, але куди веде ниточки Misanthropic Division? А прямо до продажного поляка, клоуна всія російського ТБ, Томаша Мацейчука! Річ у тім, що «Misanthropic Division» – це організація, яка вийшла, скажімо так, з-під пера саме цього креативного поляка. Саме він нею залякував у своїх інтерв’ю, нібито викриваючи страшний режим київської хунти, що ввібрав у себе елементи «бандерівщини та нацизму», – пише експерт.

За його словами, «креатив Мацейчука» належно оцінили у ФСБ. І саме членів організації «Misanthropic Division» згодом нібито відловлювали в Криму. Повідомляли, що майже всі «українські диверсанти» були з «татуюваннями Misanthropic Division», проте жодного фото чи відео цих наколок не оприлюднили.



«І от починаються погроми таборів ромів, та ще й із жертвами. Тему відразу підхоплюють російські пропагандисти, зокрема Дмитро Єрмолаєв, головний редактор Федерального тижневика «Российские вести» і на півставки кадровий співробітник СЗР РФ, куратор Мацейчука. А телеграм-канал, що був каталізатором нападів на ромів, отримав величезну кількість репостів через російські групи Вконтакте. Підбиваючи підсумки вищезазначеного, вимальовується цілком певна картина того, що ситуація з ромами – це не просто ефект невдоволення гарячої та радикально налаштованої молоді, а ретельно спланована операція СЗР РФ для створення інформаційної хвилі як усередині України, так і за її межами», – резюмував Коваленко.

А директор ромської програми міжнародного фонду «Відродження» Ольга Жмурко бачить в останніх погромах таборів ромів політичний підтекст і пов’язує такі дії праворадикальних організацій із наближенням виборів. На її думку, такі інциденти – не що інше, як «роздмухування ситуації та спроба через найбільш вразливих отримати якомога більше суспільної підтримки». «Праворадикальні рухи активізувалися в гонитві за «дешевими» голосами, але за дуже трагічну ціну», – сказала експерт.



До таких випадків, як у Львові, призводить бездіяльність і байдужість правоохоронних органів і влади загалом, уважає керівник штабу «Національний корпус» Родіон Кудряшов. «Ми акцентуємо на тому, що ніхто не має права самовільно відбирати чуже життя. Проте також звертаємо увагу на те, що такі жахливі ситуації є похідними непрофесіоналізму та бездіяльності правоохоронних органів і влади загалом, які ігнорують проблеми, пов’язані з ромською меншістю», – сказав він.

У цьому солідарний і політичний аналітик Дмитро Корнійчук. «У чому проблема з цими радикальними організаціями? Усі найбільші контролюються СБУ і МВС. І їм дають команду «фас» тільки в потрібному напрямку для створення картинки в ЗМІ. Але є різні дрібні тусовки неонацистів. Для влади ці товариші нецікаві як ресурс. Однак молоді «нацики» дивляться ТБ, бачать картинку безкарності «старших товаришів» (не знаючи, що їх контролюють силовики) і вирішують діяти самі. Як діяти? Це ми побачили на прикладі вбивства циган біля Львова. Тоді як контрольовані погроми в Києві за участю С-14 були без жертв. Пора Авакову та Грицаку зрозуміти, що вони загралися. І не можуть контролювати ситуацію», – сказав експерт. Корнійчук переконаний, що вихід із ситуації є – почати «закручувати гайки» своїм «ручним» націоналістам, щоб непідконтрольні боялися».

Зі свого боку, політичний експерт Валерій Димов звертає увагу на те, що проблема ромів сьогодні є в багатьох західних країнах. «Ксенофобські настрої є не лише в Україні. Сьогодні ми бачимо неприйняття на Заході біженців і взагалі людей іншого способу життя. У Німеччині навіть у керівній коаліції заявляють про те, що виганяти з країни тих, хто має прописку в інших державах ЄС. Такі проблеми в Італії, Греції. У США роблять гучні заяви про емігрантів», – зазначає експерт.

На його думку, вирішити проблему «циган» складно через те, що їх дуже важко інтегрувати в суспільство. «Важко інтегрувати тих людей, які ставлять питання власної ідентичності саме в тому, що вони не хочуть бути інтегрованими. Складно зробити соціальні ліфти в кастовій громаді, якою є цигани. Ці проблеми треба вирішувати, проте навіть багаті країни не в змозі. І вони просто можуть знайти крайніх – Україну, звертаючи увагу на нас як державу, де порушуються права нацменшин, щоб приховати власні проблеми», – вважає Димов.

В Україні є план заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської нацменшини на період до 2020 р., проте програма не фінансується вже понад два роки.

Якщо спиратися на останній перепис населення, в Україні офіційно зареєстровано близько 40 тис. представників ромської національності. Водночас неофіційно, за даними профільних правозахисних організацій, на території країни проживає 300-400 тисяч ромів.

«Наслідки взагалі непередбачувані. Якщо зараз країна не почне на державному рівні вирішувати цю проблему, то через десять років у нас може бути близько чотирьох мільйонів людей, які проживають без паспортів, неписьменних і несоціалізованих. І з цим потрібно працювати вже сьогодні», – говорить член комітету Ради з питань прав людини, нацменшин і міжнаціональних відносин Ірина Суслова (БПП).

Напад на табір ромів засудили в посольстві США в Україні. «Шоковані нападом на табір ромів у Львові. Зловмисників потрібно притягнути до відповідальності. У Європі, зокрема в Україні, немає місця расизму та насильству», – ідеться в повідомленні.

З аналогічною реакцією виступили в Раді Європи, закликавши українську владу збільшити зусилля для протистояння радикалам. Як зазначила комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович, в інших випадках реакція влади на насильство та залякування, спрямовані проти ромів, «була байдужою або неефективною». «Тому я закликаю українську владу посилити превентивні заходи, кримінально переслідувати і притягувати до відповідальності винних у таких актах», – заявила єврочиновник.

Тим часом представники ромської національності не мститимуться у відповідь на погроми їхніх таборів, заявила віце-президент ромської організації «Чіріклі» Зола Кондур. Вона запевняє, що «ромські групи захисту» створювати ніхто не буде. Натомість роми розраховують на ефективне розслідування інцидентів правоохоронними органами.

Автор: Ксения ЛАЗОРЕНКО
27.06.2018 18:27:24

Хвороба на ЛГБТ




КиївПрайду, який відбудеться 17 червня.
 
КИЇВПРАЙД-НАГОРОДУ ЗА ПІДТРИКУ ЛГБТ+ СПІЛЬНОТИ В УКРАЇНІ ОТРИМАЛА ІВАННА КЛИМПУШ-ЦИНЦАДЗЕ
 15 червня 2018
КиївПрайд вручив другу щорічну КиївПрайд-нагороду за підтрику ЛГБТ+ спільноти в Україні віце-прем'єр-міністерці з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванні Климпуш-Цинцадзе.

"Це завжди виклик – боротися за щось, що сьогодні не є зрозумілим. Будь-яка ідея про рівність, про те, що ми заслуговуємо на повагу до прав кожної людини, в нашому суспільстві, яке ще знаходиться в трансформації, – це великий виклик", – наголосила віце-прем'єр-міністерка.

МАРШ РІВНОСТІ КИЇВПРАЙД2018 ПРОЙДЕ 17 ЧЕРВНЯ У ЦЕНТРІ КИЄВА
 07 червня 2018
З 8 по 16 червня у Києві проходитиме прайд-тиждень КиївПрайд-2018 – тиждень культурно-просвітницьких заходів, присвячених життю ЛГБТ+ спільноти в Україні.

Завершиться прайд-тиждень 17 червня вже традиційним Маршем Рівності. Він стартуватиме о 9.00 від Національної опери України і пройде центром Києва.
 
РІВНОСТІ КИЇВПРАЙД-2018
 01 червня 2018
Відкрито добровільну реєстрацію на Марш Рівності КиївПрайд-2018
17 червня, у неділю, в Києві відбудеться Марш Рівності КиївПрайд-2018. Щоб Марш пройшов безпечно та успішно, організатори просять зареєструватись на захід. Також є можливість підтримати тих учасників Маршу, хто має бажання, проте не має можливості приїхати.

Реєстрація не є обов’язковою, втім, вона допоможе організаторам оцінити кількість людей, які візьмуть участь у Марші і відповідно підготуватись та подбати про безпеку. Зареєструвавшись, учасники раніше дізнаються про час та місце проведення Маршу, а також отримають додаткові корисні інструкції.

Приблизно за тиждень до Маршу повідомлять про деталі заходу, які поки що не оголошуються через загрози безпеки. Організатори просять учасників зарезервувати час у неділю, з 8:00 до 13:00 для участі в Марші (це включає дорогу в обидва боки).

Ось ще кілька причин, чому варто заповнити форму реєстрації:

1) Заповнюючи форму, ви також ознайомитесь з безпековою інструкцією для учасників і учасниць. Ви також отримаєте інструкцію з безпеки на вашу електронну скриньку.
2) Ви отримаєте інформацію про час та місце проведення Маршу Рівності трохи раніше, ніж вони будуть оголошено публічно.
3) Ви отримаєте детальну інформацію про шляхи і способи відходу після завершення Маршу.
4) Якщо з якихось причин захід буде перенесено чи скасовано, ви отримаєте смс та електронного листа з повідомленням про те, що на Марш приходити не потрібно - це важливо для вашої безпеки.
5) Заповнивши форму, ви зможете вказати, як допоможете Маршу Рівності

У формі ви також можете подати заявку на компенсацію проїзду. Пріоритет буде надаватися мотивованим людям з регіонів України та організованим групам (від 10 осіб).

ПРОСТА ПРИЧИНА, ЧОМУ ТАК БАГАТО КОМПАНІЙ ПІДТРИМУЮТЬ ПРАВА ЛГБТ
 07 серпня 2017 This article is part of the World Economic Forum Annual Meeting
Проста причина, чому так багато компаній підтримують права ЛГБТ


Коли британське видання «Mail on Sunday» 10 років тому розкрило гомосексуальність Лорда Брауна, вже за кілька днів його змусили покинути роботу в корпорації «BP». Однак коли керівник Apple Тім Кук прийняв проактивне рішення повідомити про свою гомосексуальність в інтерв’ю виданню «Businessweek» у 2014 році, світова бізнес-спільнота схвалила цей вчинок.

Слова, що використовувались в обох випадках, були абсолютно різні: Лорд Браун говорив про «сором і шок», через те, що його викрили. Натомість Тім Кук сказав, що «пишається тим, що він гей», і додав: «Я вважаю свою гомосексуальність одним із найбільших дарунків, які мені дав Бог».

У сфері прав ЛГБТ цього десятиріччя відбувся справжній переворот, причому бізнес постійно на крок випереджав законодавців. Подумайте лише: на сьогоднішній день федеральне законодавство США не включає жодного трудового захисту ЛГБТ-працівників, і тим не менш, 91% компаній зі списку Fortune 500 запровадили антидискримінаційні практики щодо сексуальної орієнтації. Шістдесят сім відсотків із них пішли навіть далі та добровільно розширили соцпакет із лікарняними і страховими виплатами на всі ЛГБТ-родини.

В Європі також відбувся значний прогрес. МІ5, британська національна контррозвідувальна агенція, зараз очолює рейтинг «Найкращий Роботодавець Року» від британської ЛГБТ-організації «Stonewall»: видатне досягнення, якщо згадати, що на початку 90-х років ЛГБТ-спільноті було повністю заборонено працювати у британських розвідувальних організаціях.

Хоч цей прогрес і вселяє оптимізм, роботи ще залишається чимало. У більш ніж половині країн світу ЛГБТ не захищені від дискримінації на робочому місці. Одностатеві стосунки досі криміналізовані у понад 70 країнах, а найбільше, ймовірно, засмучує те, що 50% учнів і студентів з ЛГБТ-спільноти у США та Великобританії досі зазнають серйозного цькування в навчальних закладах. Як наслідок, до третини вирішують покинути навчання. Мабуть, те, що 40% молоді без постійного місця проживання на вулицях великих американських міст належать до ЛГБТ-спільноти, – аж ніяк не співпадіння.

Марнування людського й економічного потенціалу вражає. За оцінкою звіту Out Now, економіка США могла б щорічно отримувати на $9 мільярдів більше, якби компанії покращили свою здатність затримувати ЛГБТ-кадри, запроваджуючи інклюзивні політики. Країни, де таких політик не існує, програють: за підрахунками Світового Банку, Індія щорічно втрачає $32 мільярди виробничої потужності саме через широко розповсюджену дискримінацію проти ЛГБТ.

З іншого боку, компанії, які відкрито підтримують права ЛГБТ, пожинають плоди. ЛГБТ-споживачі належать до найбільш вірних: вони винагороджують компанії, які на їхньому боці, навіть якщо такі покупки дорожчі. А покупки це чималі, якщо врахувати, що в самих лише США купівельну спроможність ЛГБТ-спільноти оцінюють приблизно в $800 мільярдів на рік.

У генерального директора Starbucks Говарда Шульца слова не розходяться зі справою: як відомо, він сказав гомофобу-акціонеру, що той міг продати свої акції та вкласти гроші деінде. Компанія також успішно продемонструвала свою поінформованість про сучасну ЛГБТ-культуру, знявши рекламу з відомими драґ-королевами Б’янкою дель Ріо й Адор Делано. Ролик вже став міжнародним хітом на YouTube.

Uber також активно виступає на підтримку ЛГБТ-спільноти і забороняє своїм водіям по всьому світу дискримінувати ЛГБТ-пасажирів, навіть якщо державні закони країн, де вони працюють, це дозволяють. Після стрілянини в Орландо компанія надала можливість безкоштовних поїздок до низки вибраних ЛГБТ-локацій по всьому світу і запропонувала безкоштовні перевезення родинам загиблих.


Виробники спортивних товарів та одягу також не відстають від тренду. Протягом Прайд-місяця, Adidas випустили оновлену версію свого канонічного кросівка Stan Smith із веселковим прапором, а частину прибутків від його продажу перерахували в благодійний фонд у штаті Орегон, який підтримує бездомних ЛГБТ-підлітків. І, звичайно, минулого року НБА сенсаційно перенесла гру 2017 All Star Game з Шарлотти, міста у Північній Кароліні, через неоднозначний закон НВ2, прийнятий у березні.

Цифри однозначні: включення ЛГБТ має під собою вагоме економічне підґрунтя. Компанії з продуманими ЛГБТ-політиками схильні до найбільших інновацій, у них вірні працівники, проти них значно рідше позиваються через дискримінацію. Крім того, вони позитивно сприймаються клієнтами. Це безпрограшна ситуація.

Однак шлях до включення неможливо пройти за один день, і компанії потребують настанов. З чого почати, особливо якщо вони працюють у країнах, де одностатеві стосунки протизаконні? Відповідь: думати й діяти «глокально»: підкреслювати економічні вигоди розмаїття на місцевому рівні та запроваджувати глобальні політики, завдяки яким робоче місце стає безпечним, справедливим та доброзичливим до всіх.

Перший крок у цьому напрямку – відкрито оцінити, чи комфортно ЛГБТ-працівникам говорити про свою сексуальну орієнтацію на роботі та заявляти про гомофобне цькування в офісі. Також важливо мати видимі ЛГБТ-моделі в організації. Союзники – наступний крок: чи є в організації керівники вищої ланки, які відкрито захищають і підтримують ЛГБТ-інклюзивні політики та ЛГБТ-працівників? Роль союзників особливо потужна, оскільки вона переводить розмову з дискурсу «меншин» у площину таланту, досягнень та інновацій.

Послуговуючись словами ООН, зараз боротьба з гомофобією більше ніж будь-коли є «необхідністю заради розвитку». Коли компанії винаходять внутрішню культуру включення, яка виходить за межі національних політик, хоча й свідома цих політик, вони мають неймовірну можливість максимально використати свій глобальний вплив, щоб посприяти соціо-економічному прогресу.

Працівники міжнародних корпорацій повинні мати можливість бути впевненими, що незалежно від того, в якій країні вони живуть, на роботі вони не постраждають від дискримінації через те, кого вони люблять і ким вони є.

Антоніо Заппулла, Головний операційний директор Thomson Reuters Foundation

Переклад: Наталія Сліпенко для ГО "КиївПрайд

ЩО ДУМАЮТЬ УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИКИ ПРО КИЇВПРАЙД?
 06 червня 2016 Марія Семенченко
Що думають українські політики про КиївПрайд?
Коли йдеться про заходи, пов’язані з ЛГБТ-тематикою в Україні, публічну підтримку їм варто очікувати від іноземних дипломатів, але аж ніяк не від українських політиків. Це можна пояснити багатьма причинами. Зокрема, і страхом народних обранців розгубити свій електорат серед досить консервативного українського суспільства, і особистими упередженнями щодо ЛГБТ-теми, і не усвідомленням того, що йдеться не про сексуальну орієнтацію,а про фундаментальні права людини тощо. Але факт лишається фактом. Українські політики мовчать, а то й дозволяють собі дискримінаційні зауваження стосовно подібних заходів. Утім, деякий прогрес все ж таки є. Минулого року в«КиївПрайді» вперше взяли участь народні депутати. Аж двоє – Світлана Заліщук і Сергій Лещенко.Крім того, цього року депутати з міжфракційного об'єднання «ЄвроОптимісти» засудили насильство, а ще пасивність поліції та міської влади Львова, що призвело до зриву Фестивалю рівності у цьому місті.Для політичного середовища – це, звісно, прогрес.

Напередодні «КиївПрайду2016» ми розпитали народних депутатів України про їхню публічну позицію щодо проведенняподібних заходів. Підтримують? Не підтримують? Чим аргументують?

 «ПОЛІТИКИ МАЮТЬ БУТИ ТАМ, ДЕ ЇХНЯ ДОПОМОГА І ПІДТРИМКА РЕАЛЬНО МАТИМУТЬ ЗНАЧЕННЯ»

Світлана ЗАЛІЩУК, народний депутат України, партія«БлокПетра Порошенка», член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

Ми країна, що обрала євроінтеграційний курс. Одні з найважливіших цінностей, які поділяє демократичний світ,– це рівність і толерантність. Це значить, що ми поважаємо одне одного, ми толерантні одне до одного. Це і є реалізація тієї гідності, за яку ми боролися, зокрема, і на Майдані.Коли ми говоримо про Революцію Гідності, то люди найчастіше очікують, що будуть визнавати саме їхню гідність. Але так само має працювати і зворотній механізм. Ми боремося за гідність не тільки свою, а й за право визнавати гідність будь-кого іншого в цьому суспільстві. І якщо філософськи дивитися на Марш рівності, то, мені здається, через підтримку таких акцій, які відстоюють права людей, суспільство стає більш толерантним, а відповідно і щасливішим.

Що ж до політично-правового контексту. Наша Конституція гарантує нам як громадянам різні права, гарантує нам право на мирні зібрання, на свободу слова, на свободу вираження. Це основа розвитку демократії й сталого суспільства. І тому ЛГБТ-спільнота має таке ж право на свої зібрання, як, наприклад, і журналісти, які борються проти цензури і вимагають більше прав щодо доступу по публічної інформації. Так само, як, наприклад, волонтери, які вимагають унормувати їхню діяльність через законодавчі органи тощо. Абсолютно очевидно, що в українському суспільстві цю толерантність треба ще формувати і виховувати, і досить поширеною і проявленою все ще лишається гомофобія. Саме тому нам треба показувати, що ми здатні в цьому європейському суспільстві вибудувати більше толерантності.

На жаль, дуже мало моїх колег підтримують такі заходи… І заява президента Петра Порошенка, – попри його консервативність і релігійність, – про те, що люди мають право на проведення КиївПрайду – для мене була дуже важливою. Він показав себе справді як президент європейської держави.

Водночас нам треба все це проявляти тепер на дуже практичному рівні. І я хочу стояти біля людей, які борються за свої права, так само, як ми стояли на Майдані, як ми виходили на антикорупційні протести під Генпрокуратуру, коли вимагали звільнення Шокіна, як ми раніше виходили на протести, коли були побиття журналістів... Я думаю, сьогоднішні політики мають бути там, де їхня допомога і підтримка реально матимуть значення. І матимуть вплив.

Минулого року я на «КиївПрайд» їхала з французьким дипломатом. І він розповідав, що 30 років тому в його країні так само перші акції представників ЛГБТ-спільноти зустрічали протидію, їх били, переслідували, на них в суспільстві дивилися зверхньо, все це супроводжувалося дискримінацією, насильством, агресією тощо. Але історія, час, зусилля змінюють ситуацію. Змінюють ситуацію і бажання людей, практичні дії у законодавчому та побутовому напрямках, у напрямку демонстрації цієї культури.

Я думаю, перед нами довга дорога із побудови толерантності, у перетворення її в нашу рису. Але я вже зараз бачу зміни…

Я знаю, дехто з народних депутатів в приватних розмовах підтримували цей захід, але публічно побоялися, можливо, через страх осуду суспільства, яке є досить консервативним. Я бачу, як цей процес рухається – повільно, складно, – але рухається.

Найефективніше реформи відбуваються там, де є рух назустріч політичного лідерства – тобто певних людей, які готові на практичному рівні змінювати якісь норми,– і людей, які активно потребують і вимагають цього. І на цьому перетині відбуваються справжні зміни.

«Є ПРОСТО МОДА, ЯКІЙ РЯД МОЇХ МОЛОДИХ КОЛЕГ НАМАГАЮТЬСЯ СЛІДУВАТИ»

Ігор ЛУЦЕНКО, народний депутат України, ВО «Батьківщина»,член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

Серед дискурсу прав людини сьогодні варто говорити про найбільш актуальні й корисні для суспільства речі. Тобто ми можемо дійсно повертатися до тих речей, які зараз активно обговорюються в Європі і є там модними, але після того, як розберемося з нашими домашніми порушеннями прав людини – вбивствами людей на сході, наприклад. У нас знову ж таки серед гендерної частини прав людини є багато питань, наприклад, щодо нерівності жінок в армії. Є питання, наприклад, надзвичайно великого відсотка невдалих шлюбів в Україні тощо. Тобто я б просто активізував і пріоритезував цей порядок денний, який ми маємо у гендерній сфері прав людини. Натомість є просто мода, якій ряд моїх молодих колег намагаються слідувати. Але я, чесно кажучи, не розділяю цей підхід, бо в нас тут своя країна зі своїми проблемами.Давайте їх вирішувати у першу чергу.

Я за те, щоб визначитися з пріоритетами, які права людей треба відстоювати, в першу чергу, в тому числі і в сфері, дотичній до тематики «КиївПрайду». І я думаю, тут не потрібна підтримка політиків. Якщо хтось хоче, щоб якийсь захід пройшов справді безпечно, то треба вдатися до практики Януковича, за якого був проведений перший захід такого типу. А саме до посиленої охорони «Беркутом». Тоді це вперше, наскільки я пам’ятаю, вдалося зробити.

Я не думаю, що тема ЛГБТ-прайду зараз є найбільш актуальною для України. Хтось думає, що якщо ми будемо робити такі заходи, то станемо ближчими до Європи. Але Європа – це набагато глибше і ширше поняття, і вона не через те Європа, що там певні меншини мають право на певні пільги. Скоріше навпаки.

«РІВЕНЬ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ – ЦЕ ПОКАЗНИК РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА»

Андрій ТЕТЕРУК, народний депутат України, партія «Народний фронт», в минулому – командир батальйону патрульноїслужбиміліції особливого призначення«Миротворець» МВС України:

Кожна людина має конституційні права і має повне право їх реалізовувати згідно із законом тоді, коли вважає за потрібне. Це стосується і Маршу рівності. У наших радикальних організаціях працюють деякі росіяни, які намагаються надати цим заходам і цій темі загалом відтінок провокацій. Вони озвучуючи прямі погрози – перетворити Марш рівності на «криваву кашу», імені це категорично не подобається. Це виглядає як провокація і порушення законних прав людей. І я вважаю, що тут слід працювати нашим правоохоронним органам, щоб убезпечити мирних громадян від тих погроз, що лунають на їхню адресу. У нас вільна країна, і я вважаю, що всі, хто хоче реалізувати свої права, повинні мати таку змогу. Не зважаючи на те, якої віри, кольору шкіри та якої сексуальної орієнтації вони...

Погрози ж варто розглядати в контексті порушення українського законодавства. Отже, має місце певна погроза і заклик до застосування насильства щодо певних осіб, і тут наші правоохоронні органи повинні діяти на випередження. Тут повинна навести лад держава – у конституційний і законний спосіб. Ці погрози речників радикальних рухів є недолугими і, на мій погляд, досить низького рівня з точки зору інтелекту і моралі.

Рівень дотримання прав людини – це показник розвитку суспільства. Чим більш розвинене суспільство, тим краще держава захищає і гарантує права своїх громадян. Чим нижчий рівень, тим менше приділяється уваги цим питанням. Ми нині на правильному шляху. Незважаючи на те, що зараз ми потерпаємо від агресії з боку Російської Федерації, ми робимо правильно речі, наприклад, прийняли новий закон про Трудовий кодекс.

«ПОГРОЗИ Й ЗАКЛИКИ ДО НАСИЛЛЯ МАЮТЬ БУТИ ПУБЛІЧНО ЗАСУДЖЕНІ, ЗОКРЕМА Й НАРОДНИМИ ДЕПУТАТАМИ»

Альона ШКРУМ, народний депутат України, ВО «Батьківщина»,член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

Будь-які події, які підтримують права людини, розвиток прав людини і рівність громадян – абсолютно важливі. Якщо цим заходам загрожує небезпека, то ми маємо виступати проти такої агресії, засуджувати її йговорити про захист прав людини. А от щодо брати участь у таких акція – це особистий вибір кожного.

Нам доводиться вибирати, в яких подіях брати участь. Ми не можемо одночасно бути в багатьох місцях, а важливих подій насправді багато. Темаправ людини –завжди на часі, але ми не можемо бути всюди і підтримувати своєю присутністю все й одразу. Тут кожен депутат сам вирішує, в яких подіях брати участь.

Що стосується відкритих погроз учасникам таких заходів та заклики до насилля, то вони мають бути публічно засуджені, зокрема, й народними депутатами. Ми маємо звернутися до правоохоронних органів, щоб вони посилили заходи безпеки й звернули увагу на погрози щодо будь-яких мирних зібрань.

«ПРАВА ЛЮДИНИ НЕ МАЮТЬ РОЗМЕЖУВАНЬ – НА ПРАВА ПЕРШОГО ТА ДРУГОГО СОРТУ»

Сергій ЛЕЩЕНКО, народний депутат України, партія«БлокПетра Порошенка», член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

Марш рівності – це захід на захист прав людини, і його проведення є чітким індикатором прогресу Україні протягом останніх двох років, оскільки Майдан був не стільки проти конкретного Януковича, скільки за європейські цінності і права людини, за права кожного з нас. Відповідно, ми не можемо говорити про прогрес після Майдану, якщо проведення подібних заходів зіштовхується з блокуванням, а їхні учасники – з погрозами.

Я сподіваюся, що цього року вдасться провести Марш рівності десь у центрі, а не у віддалених районах міста, не десь в гетто. Заради безпеки учасників. Тому що подібні заходи на обмеженій території, як показує минулорічний досвід, жодним чином не убезпечує учасників від нападів, а навпаки створює додаткові переваги для агресивно налаштованих людей, які не поважають права інших.

Якщо хтось дозволяє собі дискримінаційні висловлювання щодо учасників Маршу рівності, зокрема, і народні депутати, то це вказує лише на культурний рівень цих людей. Що стосується підтримки українськими політиками подібних заходів, то минулого року вперше у Марші рівності участь брали два депутати – я і Світлана Заліщук. Ми безпосередньо вийшли на нього разом з іншими учасниками. І це теж важливий сигнал змін, які відбуваються.

Що стосується проявів нетерпимості, то люди, які це собі дозволяють, показують, що їхні демократичні погляди часто є лише риторикою, а не реальними діями.

Часом можна почути як аргумент, що поки війна, таких заходів не можна робити, цю тему не варто піднімати. Я завжди наводжу у приклад Ізраїль, де війна триває роками, але там сфера прав людей розвивається, зокрема і прав ЛГБТ-спільноти. Там узаконено одностатеве партнерство і, відповідно, права і обов’язки людей, які вступають у це партнерство. Або приклад Греції, яка є православною країною, але там так само є узаконення прав та обов’язків одностатевого партнерства. Тому люди, які використовують такі аргументи, або взагалі не володіють інформацією, або є свідомими брехунами.

Чому особисто я беру участь у цій події? Для мене важливо показати, що, по-перше, права людини не мають розмежувань – на права першого та другого сорту. Крім того, для мене як представника нового типу політиків важливо показати, що політики змінюються, стереотипи і теми-табу зникають. Більше того, люди, які потерпають від дискримінації, можуть мати серед політиків союзників. На відміну від інших пострадянських країн ми не замовчуємо тему одностатевого партнерства і в політиці будемо просуватися в напрямку легалізації такого партнерства і гарантування прав партнерів.

Я прогнозую, що цього року на Марші рівності має бути більше депутатів, оскільки я попередньо чув про бажання ще кількох людей долучитися до цих заходів. Тобто їх буде більше ніж двоє. І це – прогрес.

«Я НЕ ЗНАХОДЖУ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ТОГО, ЩО У НАС СЕКСУАЛЬНІ МЕНШИНИ МАЮТЬ ЯКІСЬ ДИСКРИМІНАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ»

Олександр БРИГИНЕЦЬ, народний депутат України, партія«БлокПетра Порошенка»:

Моя позиція щодо Маршу рівності, «КиївПрайду» і подібних заходів така, що все в країні повинно відбуватися природно. Якщо в країні є якась конкретна проблема і є люди, які готові протестувати, добиватися якихось прав, яких в них, як їм здається, немає – і це природний процес, який відповідає подіям в країні, – це нормально. Якщо ж треба проводити певні марші тільки для того, щоб виглядати так, як інші країни, де є із цим проблеми, то я вважаю це неправильним. В Україні всі процеси повинні відбуватися не на догоду Росії, Європі чи США. Що ось, мовляв, посли США і європейських країн хочуть такий марш, і якісь українські депутати його підтримали, щоб показати американцям і європейцям, що ми цивілізована країна – як на мене, це фальшиво. У даному випадку, як мені здається, певні процеси, запущені в тому числі ЛГБТ-спільнотою, це процеси, які запущені тільки для того, щоб певні політики могли продемонструвати іншим певним політикам, які вони прогресивні і просунуті. Така моя точка зору.

Якщо справді існують якісь проблеми, то вони знаходили б своє підтвердження в судових процесах, у ЗМІ. Коли я читаю пресу, коли дивлюся судові процеси, я не знаходжу підтвердження того, що в нас сексуальні меншини мають якісь дискримінаційні проблеми. Мені було б дуже цікаво почути, але поки що я про такі судові процеси не чув. Виявом проблеми, передусім, є не акції протесту, а реальні проблеми, які знаходять підтвердження в реальному житті – через проблеми конкретної людини в конкретному місці, яка може бути віддзеркалена певними судовими процесами.

Оскільки таких процесів не існує, то, відповідно, можна сказати, що такої проблеми у масштабному вимірі в країні немає. А раз такої проблеми немає, немає і сенсу проводити якісь марші для того, щоб подолати цю проблему. Це моя точка зору. І це стосується не лише сексуальних меншин, це стосується будь-якої групи людей чи будь-якої окремої людини.

Немає жодного політика в Україні, який би публічно виступив за те, щоб будь-яка людина піддавалася дискримінації будь за що. Усі люди в Україні повинні мати рівні права, але не спекулювати рівністю цих прав для того, щоб попіаритися, бо це одне, а показати проблеми і закликати людей разом їх вирішити – це інше. Це зовсім різні речі.

«ПОТРІБНО БІЛЬШЕ ПРОСВІТНИЦЬКИХ ЗАХОДІВ…»

Сергій КІРАЛЬ, народний депутат України, політична партія «Об'єднання «САМОПОМІЧ»,член міжфракційного об’єднання «ЄвроОптимісти»:

У ситуації, яку ми сьогодні маємо з російською агресією, є загроза дискредитації цього питання ЛГБТ, його маргіналізації і окремих маніпуляцій. Я не виключаю, що працюють російські спецслужби, які розуміють, що тематика ЛГБТ в українському досить консервативному суспільстві сприймається не завжди однозначно. А тут ще нещодавно підписана угода про асоціацію з ЄС і прагнення українців бути частиною Європи, чому очевидно противиться Росія. І російські спецслужби будуть використовувати ці заходи, щоб продемонструвати всьому світу через різного типу провокації і проплачених провокаторів, які будуть підбурювати до агресії, що Україна не готова бути Європою і не готова до європейських цінностей. Тому, мовляв, її треба лишити у спокої і повернути до політичного інтересу і впливу Росії. Я не виключаю і таких сценаріїв.

З одного боку, такі події як Марш рівності завжди на часі, бо це права людей. З іншого боку – є брак інформації. Тому потрібно більше просвітницьких заходів у різних суспільних групах і середовищах. Фахові професійні дискусії. Важко буди однозначним у цьому питанні. Потрібно бути мудрим, потрібно зважати на той контекст, на ті обставини, в яких ми живемо. І потрібно все-таки більше ресурсів залучати для поширення більшої кількості інформації про права людини і про ЛГБТ-тематику. У тому числі потрібно працювати з церквою.

Тобто спочатку потрібно наситити інформаційне поле, розвіяти страхи, подолати стереотипи, а вже потім вдаватися до таких масових публічних акцій, інакше вони перетворяться на провокативні речі і можуть бути використані проти нас.

Підготувала Марія Семенченко, Центр інформації про права людини

Рівність кого з ким?




Для мене всі оті "марши рівності" ЛГБТ-спільнот є відпочатку анекдотом, тому що дурня в усьому: хто з ким рівний? Збоченці виясняють стосунки поміж собою? Рівність гоміків з лезбіянками? Чи навпаки з ними рівняються учасники не таких відомих ЛГБТ-спільнот зі сексзбочених сфер типу зоофілів, некрофілів, ексгібіціоністів, мазохістів тощо? 
Ще в тому цікавий зміст, що всі оті активісти ЛГБТ-спільнот вважають себе вищими надлюдьми від звичайної сексорієнтації людей, то нащо вони себе свідомо принижують до рівня нормальних здорових людей отими різними демаршами "рівності"? Мазохістів цей процес захоплює сам-по-собі і тут усе зрозуміло, але інші ЛГБТ-шизи стогнуть від франшизи. Для чого їм цей ризик?
Завтра у Києві має відбутися чергова фігня з того сорту подій, як "Марш рівності" ЛГБТ, і тут я чи не єдиний раз згадаю з вдячністю поточний Чемпіонат світу з футболу в Рефії, бо принаймні на 6 тисяч чоловік буде менше на цьому ганебному дійстві у нас. Але як завжди є свої недоречності, бо влада вирішила компенсувати таку велику прогалину серед учасників тим, що залучила до охорони ЛГБТ-параду аж 5 тисяч поліцейських. Дикість якась: на одного учасника по 3-5 поліцейських в охороні! То про яку рівність може бути?! Люди і нелюди! Схаменіться! Де рівність?! Таке приниження для всіх ЛГБТ-спільнот! Ганьба! Зрада! Ганебна влада!
Не маю бажання заглиблюватися в огидну для мене тему, а хотів би порадити всім, хто проти подібних демонстрацій за популяризацію сексуальних збочень, не застосовувати силу, а продемонструвати чим більше всю брутальність змісту цього дійства. Тобто як я вже зазначив, що відомі геї та лезбіянки не є виняткові ЛГБТ, а їх є значно більше за переліком усіх можливих збочень, отож варто провести одночасно поряд псевдо-парад рівності з розрядженими учасниками, де "коханці" будуть на рівних всілякі песики, кози, віслюки і коні. “Некрофіли” нехай несуть гроби з “коханими”, а ще можуть вимагати приватні холодильники-морги та полігамію! Мазохісти нехай вимагають від влади припинити реформувати транспортне сполучення та ремонтувати дороги, бо це жорстока дискримінація їх ЛГБТ-спільноти.
Тема безкінечна, як і діагностика сексуальних збочень посеред людей. Тому і тільки тому розпорядником всього дійства "маршу рівності" повинен бути відомий лікар-сексопатолог, хоча ще краще - патологоанатом. Як казав один лікар своєму пацієнту: - У вас таке унікальне захворювання, що я просто не можу дочекатися результатів вскриття.
На завершення визнаю, що поняття не маю, як розшифрувати абревіатуру ЛГБТ і не збираюся взнавати, тому що це є своєрідне тавро типу ОРДЛО, хоча зміст останнього я знаю. Призначення тавра - попереджати. У цьому випадку вас попереджають: "Обережно - ЛГБТ!" Не вступіть в лайно! Краще обійдіть, щоб не засмердітись, як вони.

Богдан Гордасевич
15:27 16.06.2018
м. Львів 

Богдан Гордасевич: Був проти і є проти ЛГБТ як актуальної частини соціуму, бо це процес деградації і нації, і цивілізації.
Коли заходиться про права людини, то я питаю, а де враховано права нормальної людини? Чому нас примушують знати про сексуальні збочення окремої людини, а тоді забороняють реагувати не це негативно. Де захищенні права людини психічно і фізично здорової!

Скільки 200-х повернуться додому з ЧСФ у РФ? Відлік пішов

До Дня донора та Свята медиків я безпосередньо підводжу поєднання з відкриттям Чемпіонату світу з футболу у Російській Федарації, тому що певен, що цей мондіаль буде винятково кривавий через побоїща серед вболівальників, спровоковані місцевими аборигенами, а постраждають численно власне туристи. Медики і донори будуть тут дуже затребувані.
Воююча країна, якою є Рефія через злочинні бойові дії в Сирії та Україні, переповненна ненавистю до зовнішнього світу, що й отримає своє вираження у насиллі над туристами-вболівальниками.
Я починаю відлік на кількість 200-х серед іноземних вболівальників ЧСФ.


У Криму нема води - це вже повід для війни

В Крыму нет воды. Как Кремль решит проблему?

С каждым днем ситуация с обеспечением водой в Крыму все хуже. Например, Белогорское водохранилище сможет обеспечить потребителей только до конца июля. На что может пойти Россия для решения этого вопроса?

Во-первых, все водохранилища, которые существуют в Крыму, строились исходя из решения проблем какого-то конкретного региона. Они строились с точки зрения создания определенного резерва воды в первую очередь для использования в сельском хозяйстве. Допустим, в Белогорске есть два водохранилища — Тайганское и Белогорское. И так по всей территории Крыма есть ряд водохранилищ. Значительная часть из них строилась еще в 30-е, 40-е, 50-е годы. В 70-е построено самое последнее. И строились они из расчета того количества населения, которое там проживало, и тех поливных площадей, которые на тот момент существовали.

Основным инструментом решения всех проблем при ведении агробизнеса в Крыму являлся Северокрымский канал, который на 85% обеспечивал потребности полуострова в пресной воде. Отсутствие днепровской воды — это отсутствие агробизнеса, в первую очередь на севере Крыма, который до момента пуска Северокрымского канала представлял собой полупустыню, так называемую «Голодную степь».

Перед оккупантами стоит не только проблема обеспечения пресной водой агробизнеса и промышленных предприятий, которым она необходима для производства той продукции, которую они производят, тот же «Крымский титан». Уже сегодня это и проблема обеспечения бытовых потребностей населения отдельных регионов Крыма. В первую очередь это как раз регионы севера Крыма (Красноперекопский, Первомайский, Раздольненский, Советский, Красногвардейский, Нижнегорский) – часть из перечисленного, это районы, в которых уже объявлено ЧС. Кроме того, это Судак, Севастополь, Феодосия, Керчь.

Тот период времени, который прошел с момента начала оккупации и соответственно с момента, когда в 2014-м году Украина перестала подавать днепровскую воду в Крым по Северокрымскому каналу, принес уже свои негативные результаты. При этом действия оккупантов на территории Крыма ускорили нарастание негативных итогов их присутствия и отсутствие днепровской воды. Что имеется ввиду?

Для точечного одномоментного решения вопросов, как это в общем-то и принято в России (не особо кто-то задумывается о перспективе), началась выкачка пресной воды из существующих водохранилищ и переброска их на север Крыма для решения возникших трудностей. А также началось хищническое использование подземных пресных горизонтов.

Но уже сегодня можно говорить, что ресурс исчерпан. На севере Крыма подземные пресные горизонты воды все больше и больше минерализуются. Т.е. фактически пресной воды под землей, которую можно нормально использовать только в бытовых нуждах, там уже не осталось. И уже на протяжении прошлого и этого года поступает информация о том, что в Армянске, в Красноперекопске, в Керчи и в других населенных пунктах севера Крыма из крана течет непонятная цветная жидкость или же соленая вода.

Пресные горизонты замещаются соленой водой, соответственно воды уже не хватает и на бытовые нужды, не говоря об агробизнесе.

Соответственно, что остается России? Или договариваться с Украиной, что по тем заявлениям, которые на сегодняшний день уже были и по тем настроениям, которые сегодня превалируют в украинском обществе, сложно прогнозировать, что такая договоренность может состояться. Да и агрессивные заявления Путина, которые прозвучали на последнем теле общении не дают оснований думать, что крымский переговорный процесс в ближайшее время может начаться.

Остается одно, пытаться расширить территорию, которая находится сегодня под оккупацией с тем, чтобы обеспечить себе возможность поставки электроэнергии и пресной воды в Крым

https://mhub.top/2018/06/13/v-krymu-net-vody-kak-kreml-reshit-problemu/

Ворог готується до нападу на Україну

РФ побудувала вздовж українських кордонів потужну військову інфраструктуру, а особовий склад налічує цілі армії.

Росія націлила на Україну ракетні комплекси та декілька армій, – Турчинов

Про це заявив секретар РНБО Олександр Турчинов, відкриваючи дев’ятий Національний експертний форум, передає “Радіо Свобода”, інформує Економічні новини.

“П’ятий рік точиться війна Росії проти України, і жодних ознак нормалізації ситуації ми не маємо… Два корпуси, що входять до складу восьмої російської армії, фактично виконують функцію, яку виконували штрафбат під час Другої світової війни. Їхнє завдання – затримати просування наших військ до підходу основних сил. Але де вони дислокуються? Побудовано потужну військову інфраструктуру вздовж нашого кордону. Росія проти нас оперує не батальйонами чи дивізіями, а арміями”, – говорить він.

Серед загроз із моря секретар РНБО називає частину Каспійського флоту Росії, перекинуту до Чорноморського басейну. Також він говорить про російські ракетні комплекси в Криму й на східних кордонах, які, за його словами, здатні завдати удару “фактично по всій території України”.

Читайте: Росія готується наступати,- Турчинов

“У цій війні Росія, на жаль, має союзників, яких ми вважаємо нашими стратегічними партнерами. Одним із найнебезпечніших для нас є так званий проект “Північний потік 2, це є реальний виклик для нас, і випробування для нашого партнерства із західними колегами, тому що втрати, яких зазнаємо ми, на порядок більші, ніж ті кредити, які нам сьогодні пропонують”, – заявив Турчинов.

Читать полностью на http://enovosty.com/uk/news_politics-ukr/full/806-rosiya-nacilila-na-ukrainu-raketni-kompleksi-ta-dekilka-armij-turchinov

Це «розстрільний список» із 47 журналістів


ЗМІ оприлюднили «розстрільний список» із 47 журналістів та блогерів

Як стверджує видання з посиланням на джерело в СБУ, дані списки Борис Герман нібито передав своєму «куратору Дмитру» в контррозвідці

Одне з українських видань сьогодні оприлюднило список з 47 українських журналістів і блогерів, яким, за версією СБУ, загрожує смерть від рук кілерів, яких винаймають спецслужби РФ.

«З огляду на велику суспільну значимість даної історії, а також величезний резонанс, який вона придбала (в тому числі і в міжнародному масштабі), ми прийняли рішення опублікувати список», - зазначили в «Страна.ua».

1__01

21

Зазначимо, що деякі представники мас-медіа підтвердили «Главкому» інформацію про виклик до СБУ.

Як стверджує видання з посиланням на джерело в СБУ, дані списки Борис Герман нібито передав своєму «куратору Дмитру» в контррозвідці ще 21 травня 2018 року. Сам Герман, за його ж версією, отримав їх від В'ячеслава Пивоварника, якого раніше звинуватив у фінансуванні тероризму на території України на гроші «фонду Путіна». Прокурори спростували заяви Германа.

Нагадаємо, глава СБУ Василь Грицак та генпрокурор Юрій Луценко 1 червня ввечері провели зустріч з журналістами, які опинились у так званому розстрільному списку спецслужб РФ.

Повідомлялося, що крім деяких українських журналістів на зустрічі також були присутні росіяни Євген Кисельов та Матвій Ганапольський. Вони підписали в СБУ документ про нерозголошення.

Луценко заявив, що 47-ми потенційним жертвам зі «списку Бабченка» повідомили про небезпеку.

Як відомо, про інсценоване вбивство російського журналіста Аркадія Бабченка, організоване в ході спецоперації СБУ 29 травня в Києві, знали до 10 людей.

Також 1 травня іноземним послам розкрили деталі спецоперації з Бабченком.

Нагадаємо, у четвер ввечері, 31 травня, суд заарештував Бориса Германа, підозрюваного в організації «вбивства» журналіста Аркадія Бабченка, на 60 діб.

У суді Герман назвав себе агентом СБУ, прокурор цю інформацію спростував.

Адвокат Бориса Германа повідомив, що його підзахисний є директором компанії з виробництва зброї - українсько-німецького СП «Шмайсер».


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
19
предыдущая
следующая