О сообществе

Співтовариство має на меті подавати матеріали з важливими знаннями для думаючих людей. Все має бути українською мовою за рідкісними винятками цитування в оригіналі.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Знання є сила

Про електромобілі та їх майбутнє в Україні

Світ хоче повністю перейти на електромобілі. Як на наших очах відбулась революція

 13 ВЕРЕСНЯ, 2017, 10:00



Автівки на батареях в Україні можуть подешевшати на 22%. Що стримує ринок зараз та як світ переходить на еко-автівки

Тотальна заборона

Все більше країн заявляють про намір повністю відмовитися від двигунів внутрішнього згоряння (ДВЗ). Франція оголосила про намір повністю припинити продажів бензинових і дизельних автомобілів до 2040 року. Британія взяла на себе зобов’язання здійснити 100-відсотковий перехід на транспортні засоби з нульовим рівнем викидів до цього ж часу.

Та найбільш рішучими в прагненні чистого довкілля є Норвегія та Німеччина. Перша хоче повністю відмовитися від ДВЗ до 2025 року, а от німці пообіцяли зробити це до 2030 року.

Кінець ери двигуна внутрішнього згоряння в Європі

Та європейські країни - не єдині, що так активно взялися за розвиток електротранспорту. До ініціативи приєдналися дві найбільші країни світу, що розвиваються. Індія хоче здійснити цей план до 2032 року.

Останній учасник «зелених» перегонів - Китай - довго не робив офіційних заяв з цього приводу, хоча саме КНР є лідером з виробництва електромобілів у світі.

Про намір пересадити громадян на транспортні засоби з нульовим рівнем викидів Китай заявив лише напередодні й зобов’язався здійснити перехід на гібриди та електрокари вже до 2040 року.

Україна поки жорстких обмежень на володіння автомоділями з ДЗВ не накладає.

До цього в ряді країн автівкам з паливним двигуном було зась до центру міста в певні дні. З роками обмеження на ДВЗ тільки посилювалися. Екологічні проблеми та викликані ними стихійні лиха змусили світ підійти до боротьби за екологію значно радикальніше.

Фахівці The Economist підрахували, що якщо до 2040 року 90% з 2 млрд авто будуть електричними, лише за рік вдасться зберегти 11 млрд бареллів нафти (а це половина річного світового виробництва). Окрім того, в атмосферу не потрапить 4,7 млрд тонн вуглецевого газу.

Дешево й екологічно, та є проблеми

Зрозуміти відмову від ДВЗ на користь електрокарів легко й з раціональної точки зору. Через зростання цін на бензин, дизельне паливо, автогаз та паливно-мастильні матеріали,  вартість володіння традиційними автомобілями щороку збільшується.

Читайте також: Чому дорожчає газ на авто та на що чекати водіям

При середній витраті бензину в місті 10 літрів, кожні 100 км шляху обходяться українським автомобілістам приблизно в 250 грн. Електрокар на 100-150 км шляху, за розрахунками спеціалізованого ресурсу Аutonews, витратить енергії в середньому на 25-30 грн. залежно від сезону. Тобто, подекуди різниця буде в 10 разів.

Тож аналітики ринку вже цілком серйозно заявляють про майбутню нафтову кризу, яка нас чекає у зв’язку зі зростанням продажів електроавтомобілів. До прикладу, лише в США за перше півріччя 2017 продаж електрокарів зріс на 86% в порівнянні з минулорічними показниками аналогічного періоду.

Ще однією перевагою таких авто є те, що їхні власники значно рідше змушені платити за сервісне обслуговування машини. Найчастіше електрокару перевіряють підвіску, змінюють фільтри салону та здійснюють діагностику двигуна. Хоча це забирає значно менше часу та грошей, аніж у випадку з традиційним авто, поки існує проблема знайти СТО, що спеціалізується на електрокарах.

До слова, відсутність належної сервісної інфраструктури - не єдине, що хвилює власників електоавтомобілів та спримує попит на них. Серед проблем також висока ціна, обмежений заряд батареї, недостатня кількість станцій для зарядки, необхідність чекати поки авто зарядиться та проблеми з утилізацією батарей.

Незабаром можна буде забути й про них

Щодо ціни, очікується, що до 2022 року електромобілі будуть коштувати стільки ж, скільки і автомобілі з ДВЗ. Згідно з прогнозами Bloomberg, до 2040 року близько 35% усіх проданих автомобілів будуть оснащені електромоторами.

Зрештою, еко-автівки дешевшають щороку. Нещодавно, General Motors оголосила, що починає продажі електрокарів за п’ять тисяч доларів. Щоправда, поки що така ціна доступна лише для жителів Китаю.

Вирішити обіцяють й проблему зарядки. До прикладу, американський виробник електромобілів Tesla Motors вирішила встановлювати зарядні станції в будинках своїх клієнтів.

Така послуга обійдеться власникам екологічних машин приблизно в $1 тис., пише Autocar. Поки йдеться лише про США, але незабаром послуга може стати доступною й для клієнтів в інших країнах.

Але перейматися стосовно заправочних станцій для електрокарів щороку можна все менше, адже їх кількість невпинно зростає. Ось карта, на якій можна дізнатися скільки таких станцій й в Україні:

Щороку скорочується й кількість часу, необхідного для повної зарядки двигуна. Tesla Motors активно впроваджує систему суперчарджерів (зарядні станції), які дають можливість за півгодини зарядити батарею в автомобілі на 80%. Зменшити витрати часу на заряд намагаються й інші автовиробники.

Та статистика свідчить, що 95% автомобілістів в світі не проїжджають в день більше 100 км. Для таких досить ввечері поставити автомобіль на зарядку в звичайну розетку і з ранку поїхати на роботу повністю зарядженим.

А от для тих, хто прагне подорожувати електрокаром подовгу, вчені постійно шукають вирішення проблеми. До прикладу німецькі інженери нещодавно розробили бюджетний електромобіль, обладнаний сонячними панелями. Тож “харчуватися” авто зможе й в заторі, щоправда лише за сприятливої погоди.

Та справжню революцію підготували вчені зі Стенфордського університету. Їм вдалось забезпечити стабільну бездротову передачу енергії між двома об’єктами, що рухаються, пише журнал Nature.

Виходить, що електрокар фактично заряджатиметься від дороги. Поки що науковцям вдалося передати таким чином лише 1 міліват енергії та незабаром її кількість спробуюють збільшити.

Перейматися стосовно утилізації використаних батарей, за словами Олександра Вовка, генерального директора компанії Оксіжен Груп, також не варто.

Батарея - це набір комірок. Якщо в електромобілі ємність батареї показує 80%, то це означає, що мінімальна ємність однієї комірки не вище 80%, і контролер обмежує комірку до такого рівня.

Немає необхідності міняти всю батарею, досить поміняти тільки комірку, яка вийшла з ладу. У всьому світі прийнята практика їх не утилізувати, а давати друге життя - поміщати в батарейне сховище. Наприклад, помістити в павербанки для будинків, використовувати в суперчарджерах, які стоять на дорозі, біля будинку.

Середній термін експлуатації такої батареї - 10 років.

По суті, єдиною важливою проблемою залишається виробництво електроенергії до рівня, щоб забезпечувати всі потреби громадян.

Електрокари та Україна

Український попит на електромобілі не відстає від світових тенденцій. За період з січня по травень поточного року попит на автомобілі з нульовими викидами серед українців зріс в 2,8 рази, якщо порівнювати з минулорічними показниками.

За словами Олександра Вовка, Україна нині посідає п’яте місце в світі за темпами розвитку електромобілів.

Особливістю вітчизняного електроавторинку є те, що більшість електрокарів вживані - більше 80% ринку.  Якщо рік тому частка нових машин в первинних реєстраціях електрокарів становила майже 45%, то в 2017 році- лише 18%.

Пояснюється це вкрай просто. Нові електрокари для наших громадян поки задорогі й вони користуються можливістю ввозити автівки, що відповідають “Євро-5”, уникаючи зайвих мит.

Читайте також: Наскільки здешевить вживані авто двадцятикратне зменшення акцизу

Абсолютним лідером на українському ринку автомобілів на електричній тязі залишається модель Nissan Leaf. Ця модель підкорила й світовий ринок. Якщо з салону Leaf обійдеться автовласнику приблизно в $30 тис., то два роки експлуатації можуть зменшити її вартість вдвічі.

Були спроби розвивати й вітчизняний автопром електрокарів. Ще в далекому 2010 році ЗАЗ презентував електромобіль ЗАЗ Lanos фургон Електро і автобуси ЗАЗ-A10C31 та ЗАЗ-А10L50. Однак то були лише прототипи, налагодити серійне виробництво поки не вдалося.

Міністерство інфраструктури проводило переговори з американською компанією Tesla Incorporated щодо випуску електрокарів в Україні. Та далі слів поки не пішло.

Вже восени нові електромобілі можуть стати для українців доступнішими. В Раді зареєстрований законопроект №5494, що скасовує ПДВ на ввезення електрокарів. Це повинно здешевити автівку на 17%.

Також документ пропонує звільнити електрокари від сплати акцизу (ще десь -5% вартості авто) та надати пільги на послуги електричних таксі та оренди електромобілів. Це, як наголошується у пояснювальній записці, збільшить в Україні попит на електромобілі, адже ціну на них буде знижено.

Раніше депутати проголосували за скасування ввізного мита для таких авто. Якщо зазначений законопроект буде ухвалено, вартість автівок з електричними двигунами стане близькою до вартості звичайних автомобілів.

СБУ обіграло ФСБ, а гра є - війна

Агент «Кнопка»: Грицак розповів подробиці резонансної спецоперації СБУ проти ФСБ
 04.09.2017 
 


ФСБ обманом заманила трьох учасників АТО у Москву на заробітки, де збиралася звинуватити їх у здійсненні терактів

Головним вербувальником Федеральної служби безпеки учасників антитерористичної операції, яких російська спецслужба намагалась використати у якості «виконавців» терактів у Москві, була Дар’я Мастікашева з агентурним псевдонімом «Кнопка».

Про це розповів голова Служби безпеки України Василь Грицак на телеканалі «Прямий», коментуючи ситуацію з трьома учасниками АТО, яких ФСБ обманом заманила у Москву на заробітки, де збиралася звинуватити їх у здійсненні терактів.

«У цій операції було задіяно кілька громадян України, зокрема Дар’я Мастікашева, вже нами заарештована. Я відкрию вам маленьку таємницю, – у неї позивний як у агента російських спецслужб, псевдонім – агент «Кнопка». Саме вона зіграла ключову роль у цій операції», – заявив Грицак.

Він підкреслив, що бійців АТО російські спецслужби використовували «в темну» – просто пообіцяли по 500 доларів оплати за сім днів роботи в Росії, попередньо сфотографувавши їхні посвідчення учасників АТО, а речі їм пакувала безпосередньо Мастікашева.

«Вона безпосередньо передала колишнім учасникам АТО речі на автовокзалі міста Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ). Це було 23 липня 2017 року близько 18 години», – зазначив голова СБУ.

За його словами, громадянський чоловік Мастікашевої, Сергій Соколов, який раніше був керівником однієї з охоронних структур російського олігарха Бориса Березовського, є набагато серйознішою людиною аніж видає, навіть у якості функціонера Федерального інформаційного центру РФ «Аналитика и безопасность».

«Насправді цей центр – це виключно структура ФСБ і вона проводить спеціальні інформаційні операції. У нас є розробка щодо діяльності цього центру, аналітика щодо його керівників і функціонерів, і свого часу ми покажемо ці матеріали. Це будуть дуже резонансні матеріали про діяльність цього центру. Цей центр нами вже віддокументовано під час проведення декількох інформаційних операцій ФСБ РФ», – заявив Грицак

Голова спецслужби додав, що у людей, які брали участь у цих операціях дуже сумнівна репутаційна і кредитна історія: «Сколов – спеціалізується на проведені потужних СЕО-операцій ( я з повагою до нього ставлюсь, як до професіонала), але його дружина, спортсменка, чемпіонка з тхекводно, вона має декілька цікавих кредитних історій. Ми не маємо права копатися у цих речах, але, так чи інакше, даю просто журналістам напрямок для пошуку – вони знайдуть багато цікавих речей у її біографії».

Грицак також розповів, що Мастікаш до арешту багато часу проводила Росії, де очолювала у московській області клуб, який займається вихованням молоді. «Так от, я вважаю, що людина , яка займається вихованням молоді має мати хорошу кредитну історію і хорошу репутацію», – підсумував голова СБУ.

Соціологічний зріз соціуму України на 24 серпня 2017 р.

Чи підтримують українці незалежність і як бачать майбутнє України: результати опитування
14:02, 24 серпня
День Незалежності України 2017
День Незалежності України 2017 / 24 Канал
 

Якби сьогодні перед українцями стояв вибір, вони б підтримали проголошення незалежності України. У 2017 році за незалежність проголосували б 76% опитаних. Цей показник залишається незмінним з 2014 року.

Про це свідчать результати опитуванння соціологічної групи "Рейтинг".

Кількість українців, які підтримують незалежність країни, суттєво зросла з 2013 року – тоді ця цифра становила 61%. До слова, на Всеукраїнському референдумі щодо проголошення незалежності України, який відбувся 1 грудня 1991 року, незалежність підтримали 90,32% виборців, які прийшли проголосувати.

День незаежності України: опитування
76% українців підтримали б сьогодні проголошення незалежності України

Найбільше тих, хто підтримує проголошення Незалежності України, – на Заході (93%). У Центрі таких опитаних 76%, на Півдні – 66%, на Сході – 64%. Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їхньої освіти, тим рівень підтримки проголошення Незалежності України серед них вищий.

Водночас патріотами сьогодні себе вважають 83% українців. У кожному з регіонів цей показник не є нижчим, ніж 75%: на Заході таких 88%, у Центрі – 84%, на Сході – 83%, на Півдні – 77%.

Скільки українців вважає себе патріотами
83% опитаних назвали себе патріотами України

Українським громадянством найбільше пишаються на заході країни, найменше – на півдні, як показали результати дослідження фонду "Демократичні ініціативи" імені Кучеріва. Загалом понад 60% наших співвітчизників пишаються тим, що вони українці. Наразі на заході України пишаються своїм громадянством 81% (не пишаються 7%), у центральній частині 67% (не пишаються 16%), на півдні 46% (не пишаються 28%), на сході 56% (не пишаються 17 %). На неокупованих територіях Донецької та Луганської областей 39% співвітчизників пишаються своїм громадянством, 27% – не тішаться, 34% опитаних не змогли визначитися з відповіддю.

Скільки українців пишаються своїм громадянством
Найбільше пишаються українським громадянством на заході, найменше – на півдні

Серед почуттів, які охоплюють українців, коли вони думають про наше майбутнє, називають надію (47%), тривогу (30%), оптимізм (26%) та страх (17%). Відчуття надії превалює в усіх регіонах (особливо на Півдні); тривога також посідає друге за частотою згадувань місце в усіх регіонах, крім Заходу (в цьому регіоні на другому місці опинився оптимізм).

Як українці оцінюють майбутнє України
З якими почуттями українці думають про майбутнє України

Серед основних страхів у 2017 році превалюють економічні. На думку опитаних, зараз люди найбльше бояться зростання цін (77%), невиплати зарплат, пенсій (63%), а також безробіття (61%). Ще серед найбільш вагомих страхів – зростання злочинності (43%), напад зовнішнього ворога (38%). Побоювання зростання цін посідає перше місце в усіх регіонах, але частіше про цей страх згадували на Сході України (87%), а відносно рідше – на Заході (66%).

Чого бояться українці
Найбільше українці бояться зростання цін

У 2017 році 12% опитаних висловили намір найближчим роком виїхати за кордон на тимчасові заробітки – це найвищий відсоток за час постановки цього питання (у 2002 році таких було 7%). Регіонально найбільше охочих виїхати працювати за кордон виявилося у Західному регіоні – 18%. Водночас майже 51% українців зазначили, що нікуди б не виїжджали зі свого населеного пункту – ні в межах України, ні за кордон.

Скільки українців хотіли б виїхати
Половина українців не хотіла б нікуди виїжджати

Доступно про головне. Долучайтеся до паблік

Ответ на гибридную войну «Укроборонпрома»

Ответ на гибридную войну: «Укроборонпром» похвастался разработками последних трех лет 
Ответ на гибридную войну: «Укроборонпром» похвастался разработками последних трех лет (ФОТО, ВИДЕО)
01.09.2017 
За последние три года государственный концерн «Укроборонпром» создал десятки новейших образцов вооружения — от самолетов, ракет, беспилотников до бронетехники и штурмового катера

Создание новейших образцов вооруженияявляется достойным ответом Украины на вызовы гибридной войны, сообщает пресс-служба «Укроборонпрома».

За три года были разработаны боевые модули для бронетехники, ракеты, артиллерийские системы, в том числе залпового огня, беспилотники и радиолокационные системы.

С июля 2014 года по июль 2017 года украинскую армию усилила 5 тыс. 281 единица новой и модернизированной техники.

Одной из наиболее инновационных разработок концерна является беспилотный тактический многоцелевой БТР «Фантом».

Беспилотный БТР "Фантом"
Беспилотный БТР "Фантом"

Танк Т-72АМТ
Танк Т-72АМТ

БМП-1УМД
БМП-1УМД

Реактивная система залпового огня "Верба"
Реактивная система залпового огня "Верба"

Боевой модуль "Дуплет"
Боевой модуль "Дуплет"

Ан-132
Ан-132

Радиолокационная станция кругового осмотра 80К6К1 "Пеликан"
Радиолокационная станция кругового осмотра 80К6К1 "Пеликан"

Напомним, что «Укроборонпром» собрался модернизировать вертолеты Ми-24 и Ми-8 с помощью украинского оборудования. Контрольные испытания ударного вертолета Ми-24ПУ1 с отечественными агрегатами системы управления двигателями прошли в апреле на Конотопском авиаремонтном заводе «Авиакон».

Источник: Ракурс

Як державні підприємства отруюють економіку

УКМЦ : CASE-UKRAINE : ЦІНА ДЕРЖАВИ
ПРОЕКТ "ЗАХАЛЯВНА КНИЖЕЧКА"
ЯК ДЕРЖАВНІ ПІДПРИЄМСТВА 
ОТРУЮЮТЬ ЕКОНОМІКУ
Що ховається за "простими" заявами про переваги та недоліки роботи державних підприємств
Напередодні сезону відпусток уряд знову розпочав дискусію щодо "критичної необхідності приватизації". Такі гасла звучать щороку, проведення приватизації є частиною передвиборчих обіцянок Президента та партій, що входять в чинну коаліцію. Від приватизації очікують не тільки грошей в бюджет, але і приросту іноземних інвестицій, приходу нових технологій, нових робочих місць.

От тільки далі гасел "масова приватизація" не йде. Проведений нещодавно урядом "тріаж" (визначення: які з державних підприємств треба продавати, які закрити, а які залишити) мав би закласти ґрунт для початку справжнього приватизаційного буму. На заваді можуть стати два типи політиків. Або самі урядовці, які ніяк не можуть почати продавати підприємства, або "політики-популісти", які виступатимуть проти.

Давайте послухаємо, що вони говорять (і чому це не зовсім правда).

Ми свідомо уникали облич та прізвищ українських популістів з уряду, владних фракцій, опозиції та так званих "лідерів громадської думки". Ви впізнаєте їх.
"Державні підприємства – наше стратегічне багатство. Ми не можемо передавати його якимось іноземцям. Це продаж країни"
 
Теза про те, що "державні підприємства – стратегічний ресурс" росте корінням із соціалістичного минулого. У розвинутих державах Заходу більшість підприємств насправді приватні, і суспільство не страждає від цього. Звісно, є особливості – атомна енергетика в деяких країнах державна, державними є німецькі залізниці. Але двигуном розвитку та зарплат в сучасному світі є якраз приватний капітал. В Україні ж ми від роботи державного сектору більше втрачаємо, ніж отримуємо, як з'ясували експерти під час круглого столу в Українському кризовому медіа-центрі. Заробляють на державних підприємствах зовсім інші люди.

Наталія Лещенко
Наталія Лещенко, економіст, CASE-Україна

На державних підприємствах працює 862 тисячі людей, це 11% штатних працівників в усій економіці. 

Загальна вартість активів державних підприємств станом на 1 жовтня 2016 року становить півтора трильйона гривень. Це 27% великих та середніх підприємств в Україні. За оцінками МВФ, станом на 2014 рік на підприємствах комерційного державного сектору вироблялося близько 20% ВВП. 

Власне, такий розмір сектору державних підприємств в Україні завеликий, ми перші в усіх міжнародних рейтингах. Також було в ЗМІ заявлено паном Гройсманом, що за результатами 2016 року збитки державних підприємств становили 82 мільярди гривень. Це трохи менше половини збитків взагалі в Україні. 

Державні підприємства також є джерелом фіскальних та соціальних ризиків. По-перше – заборгованість із заробітної плати. 38% всієї заборгованості з заробітної плати накопичили державні підприємства. За даними МВФ сума субсидій та податкових пільг чи дотацій в 2017 році державним підприємствам становила близько 5% ВВП. Все це – наші збитки. 

Недосконалим є також контроль за державними підприємствами. У нас немає повної інформації щодо кількості державних підприємств в економіці України. Згідно моніторингу Мінекономрозвитку, у нас 3634 підприємства, а згідно даних Фонду держмайна – на 176 одиниць підприємств більше. А якщо брати ЄРДПОУ, в Україні взагалі в два рази більше державних підприємств. 

Не всі держпідприємства звітують. Згідно даних рахункової палати у 2013-2015 роках взагалі не затверджували фінансові плани 40% підприємств. А звітують про виконання фінансових планів ще менше. 
[ Читати далі ]

Аграрна реформа 2017

АГРАРНА РЕФОРМА 2017
Через 100 років після революцій 17-го року в Україні знову стоїть питання: як віддати землю селянам? Існує можливість, що мораторій на продаж землі цього року нарешті скасують, і люди отримають повне право на свою власність. Економісти вважають, що це приведе в країну інвестиції, дозволить працювати на землі більш ефективно. Фермери та частина політиків бояться, що земля втече в руки кількох багатих власників. Український кризовий медіа-центр в травні зібрав експертів, яких попросив розповісти про ключові проблеми, вирішення яких необхідне для завершення реформи. Ці питання варто пам'ятати, коли ми будемо слухати політичну дискусію про реформу землі. Головне — йдеться не тільки про продаж землі, а про аграрну реформу загалом. Ось у чому різниця: 

ЯК ВІДПОВІСТИ НА ПРОСТІ ПИТАННЯ
читайте весь текст або переходьте одразу до питання, яке цікавить
Чи готова країна до ринку землі? 
державні кадастри, місцева влада, сільські ради і справді не готові до відміни мораторію. Але це має бути завданням для державних структур, а не причиною відтермінування рішення .
далі
Хто купуватиме землю крім іноземців?
Питання курки і яйця: без села, що працює не буде коштів для купівлі землі, а без ринку землі кошти не з'являться. Захист селян та прав громадян на перехідному етапі - завдання держави.
далі
Скільки можна переносити зняття мораторію?
Відтермінування аграроної реформи, щодня забирають в селян право розпоряджатися своєю власністю. Якщо в радянські часи в них забирали паспорт, то сьогодні — право продати власну землю
далі
Як зміниться село?
Економічна теорія стверджує: саме ринкові відносини підштовхують розвиток. Це працює в усіх сферах, і добре підготована реформа дозволить запустити ефективне виробництво.
далі
Що робитиме великий бізнес?
Великі агрохолдинги хоч і лякають кількістю земель, які контролюють, насправді теж не надто прихильні до реформи. Який сенс вкладати гроші в купівлю землі, якщо її легше орендувати?
далі
Як не нашкодити?
Україна так довго живе в умовах мораторію, що люди звикли до нього. Будь-яка зміна лякає людей, які налагодили бізнес та роботу. Але щоб покращити життя селян потрібні саме зміни. Питання в тому хто і як їх зможе використати
далі
 
[ Читати далі ]

Політична осінь в Україні


Про наше майбутнє: що чекає на Україну в новому політичному сезоні

Бійка у Верховній Раді
Бійка у Верховній Раді / Фото із відкритих джерел

Починаючи з Дня Незалежності політичний сезон можна вважати відкритим, хоч його публічна частина стартує синхронно із стартом парламентського тижня. А до цього часу вестиметься не публічна кулуарна політика: домовленості, перегрупування, доукомплектування, трансфери, плани та стратегії.

Головним трендом осені стануть масові вуличні опозиційні івенти, боротьба з корупцією та протистояння стабільності і зради. Чільне місце займе популізм та суспільні маніпуляції.

Боротьба із корупцією

Півсотні подань на народних обранців мають створити видимість бурхливої боротьби із корупцією, але через нереформовану судову систему усі благі намагання прокурорів та співробітників НАБУ можуть виявитися марними.

Більше того, Парламент буде шантажувати Президента та антикорупціонерів зупинкою своєї діяльності, якщо не закінчаться масові подання. Але головний законодавчий орган чекає глибоке розчарування, думка громадськості якраз таки на боці правоохоронців, через що робота продовжиться, хоч уже в основі торгів будуть не держпотоки чи відкати, а реальна не публічна недоторканність. Яка доречі й стане головною валютою осені.

Парламент

Що ж до самої недоторканності, то згідно інсайду: група депутатів уже готує різні законодавчі форми щодо її зняття та обмеження. Враховуючи всі реалії, які зустріне даний проект у залі, шансів на повну відміну феодального права – немає. Через це будуть намагатися або обмежити таку недоторканність під впливом громадськості та західних партнерів, або спростити зняття.

Від депутатів варто чекати подвійної гри: на публіку – всі будуть за, а по факту – голосів не даватимуть.

Президент

Публічно займе поле міжнародної діяльності та військової справи, намагаючись досягти успіхів у кожній із них.

В той же час, не публічно він буде намагатись вирішити кілька ключових для себе питань:

  1. Як технічно підтримати рішення йти на другий термін.
  2. Як потрапити у другий тур? А потім уже, кого туди вивести.

Наразі найбільшим конкурентом Порошенка являється не Саакашвілі і навіть не Тимошенко, а він сам, а точніше його падаючий рейтинг. Через що ми ще почуємо безліч гучних заяв у стилі підвищення доходів, витрат на ремонт доріг та порятунку звичайних українців.

В той же час, якщо рейтинг гаранта просяде нижче реальних 5%, почнуть розігрувати план "Б – точніше план "Н – наступник". Наразі їх кілька, але поки що папка міцно зачинена у сейфі, і бажання витягнути її поки що на головній вулиці країни немає.

Читайте також: В ГПУ прокоментували список депутатів, яких хочуть позбавити недоторканості

Уряд

Кабінет Міністрів має кілька власних заготовок, серед яких реформа медичної галузіпенсійна реформа та перші кроки освітньої, яку на собі в першу чергу відчують і вчителі, яким мають підняти заробітну плату.

Паралельно, на низку урядовців уже чекають підшиті кримінальні справи, всі прізвища ще не оголошені, хоч і у вузьких колах відомі. Кейс із 5-ти обговорюють уже досить давно.

Загалом робота Уряду буде найменш цікавою зі всієї політичної палітри в силу своєї технократичності, бо деталі капітального будівництва доріг чи децентралізації, хоч якби успішно вони не проходили, виглядатимуть менш яскраво, ніж подання у ВР чи вуличні акції. В той же час, Кабмін може виступити із власними законодавчими антикорупційними ініціативами, в основі яких будуть законопроекти, що попереджають корупційні діяння. Але їх прийняття багато в чому буде залежати від настроїв у Верховній Раді.

Опозиція

Міхеїл Саакашвілі буде одним із головних подразників Порошенка, як мінімум таку стратегію він уже зайняв, виходячи із аналізу його відео звернень та запланованих акцій. Але якось у всіх вийшло з під поля зору, що і Порошенко в даній партії не король і точно не головна фігура на шахівниці: перші, хто злякався і досі катастрофічно боїться Саакашвілі, це українські олігархи. Практично всі бенефіціари потоків із держбюджету зрозуміли його недоговороздатність і використали усі свої можливості для адміністративної ліквідації даної загрози.

З політичної точки зору це було не розумно: і в силу низького рейтингу, і в силу конфлікту. Але з олігархічно-корупційної точки зору – операція однозначно переможна.

Але на Саакашвілі українська опозиція не починалась, тому на ньому і не закінчиться. До речі, вся опозиція буде чітко розділена на кілька груп:

  1. Проросійська, яка вимагатиме будь-яких виборів, на які вона уже отримала фінансування.
  2. Помірковано-реакційна, яка протестуватиме в межах державного суверенітету в Парламенті та на вулиці, але зберігатиме цілісність держави.
  3. Опозиція молодих політичних сил, так зване нове покоління, яке увійшло у ВР та у вищу політичну лігу, але масово ще не закріпилось.

От останнім найбільше дістанеться. Адже весь правлячий клас боїться їх, як свого часу команда Кучми боялась партії Ющенка, типовий страх перед еволюцією та зміною поколінь. Через що правлячий клас боротиметься не на жарт і в рази сильніше, ніж проти корупціонерів-мільярдерів та олігархів-монополістів. Бо всі вони зрозумілі та договороздатні, а от нові – ні.

На завершення

Восени кристалізуються короткострокові кандидати в президенти, частина з яких вибуде, інша частина закріпиться в ТОП 5.

Відбудеться певне переформатування телевізійного та медійного ринків. Прогнозується низка союзів, найбільш епатажним з яких може виявитись коаліція Тимошенко-Авакова, адже фронтовики, вони ж екс-бютівські партійці, розуміють, що Яценюк не може бути їх публічним лідером, через що вправні технократи шукають нових-старих сподвижників публічного рейтингу. Хоча на Тимошенко кастинг може й не закінчитись. Наразі такий варіант активно обговорюється.

Сезон обіцяє бути цікавим та динамічним, щедрим на події та заголовки. Виходячи із того, що, за логікою подій, це мала бути осінь, коли б мали відбутись вибори. Але враховуючи, що таких не буде, вся політична енергія буде направлена на акції, заяви, піар та бунтарство.

http://24tv.ua/pro_nashe_maybutnye_shho_chekaye_na_ukrayinu_v_novomu_politichnomu_sezoni_n856123

Глайвицкий инцидент

Глайвицкий инцидент
[править | править вики-текст]
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 8 августа 2016; проверки требует 1 правка.

Гляйвицкий инцидент, или Гляйвицкая провокация, также операция «Консервы» — инсценирование нападения Польши на немецкую радиостанцию в городе Гляйвиц (ныне Гливице), проведённое СС в рамках широкомасштабной «операции Гиммлер», и послужившее одним из поводов к нападению[1] Германии на Польшу 1 сентября 1939 года, ставшему началом Второй мировой войны.

Операция была организована Рейнхардом Гейдрихом и его подчинённым — начальником группы VI-F (диверсии) штурмбанфюрером СС Альфредом Науйоксомпо указанию Адольфа Гитлера.

Подготовка[править | править вики-текст]
Памятная доска

Идея операции «Консервы» родилась у Гейдриха ещё в 1938 году, во времяСудетского кризиса, но тогда она не нашла применения, так как Великобритания иФранция пошли на уступки, подписав Мюнхенское соглашение.

В связи с запланированным нападением на Польшу возникла необходимость в правдоподобном поводе. И здесь пригодилась идея инсценировать нападение.

Согласно плану Гейдриха, сотрудники СС, переодетые в польскую военную форму, должны были:

  • напасть на радиостанцию в Гляйвице (теперь Гливице, Польша) и передать в эфир антигерманское воззвание на польском языке;
  • напасть на лесничество в Пинчене севернее Кройцбурга (теперь Ключборк, Польша);
  • в Хохлиндене, на участке границы между Гляйвицем и Ратибором (теперьРацибуж, Польша) уничтожить таможенный пункт.

Роль «погибших во время нападения» предназначалась заключённым концлагерей, умерщвлённым посредством инъекций и уже после этого доставленным на место событий. На эсэсовском жаргоне они назывались «консервами»; отсюда и название операции.

Руководству 23-го и 45-го штандартов СС, расквартированных на месте предполагаемой операции, было направлено указание немедленно предоставить в распоряжение СД 120 человек личного состава, владеющих польским языком.

Ответственными были назначены: за нападение на таможенный пункт — оберфюрерСС Герберт Мельхорн, за нападение на радиостанцию — штурмбанфюрер СС Альфред Науйокс, за нападение на лесничество — оберфюрер СС Отто Раш, за обеспечение польской формой — бригадефюрер СС Хайнц Йост, за доставку «консервов» — оберфюрер СС Генрих Мюллер. Мельхорн должен был также очистить местность вокруг Хохлиндена от вермахта и координировать действия групп оберштурмбанфюрера СС Оттфрида Хелльвига («польские военнослужащие») и штандартенфюрера СС Ганса Труммлера («немецкие пограничники»). Общее руководство операцией было возложено на Альфреда Науйокса, который получил от Гейдриха следующие указания:

Первое: по поводу этой истории вы не имеете права связываться ни с каким немецким учреждением в Гляйвице. Второе: никто из вашей группы не должен иметь при себе документы, доказывающие его принадлежность к СС, СД, полиции или удостоверяющие подданство германского рейха.

Кодовым сигналом должна была служить фраза Гейдриха: «Бабушка умерла».

10 августа Науйокс с пятью сопровождающими и переводчиком прибыли в Гляйвиц и поселились в двух гостиницах. Он провёл рекогносцировку и выяснил, что захват радиостанции не будет представлять проблем.

В середине августа Гиммлер и Гейдрих доложили о готовности Гитлеру, который приказал адмиралу Канарисупредоставить СД комплекты польской военной формы. Форма была передана Йосту капитаном Динглером, офицером абвера при штабе VIII военного округа в Бреслау.

Группа, атакующая лесничество, должна была изображать ополченцев в штатском, остальные — польских военнослужащих.

Вспоминает гауптшарфюрер СС Йозеф Гржимек:

Одеждой этих парней служила зелёная рубаха, штатские пиджаки и брюки различной расцветки. В качестве головных уборов использовались шляпы и кепки.

20 августа Мельхорн собрал всех в актовом зале школы СД, проинструктировал и сообщил о сути операции. После этого эсэсовцы в крытых грузовиках выехали к месту назначения.

Йозеф Гржимек:

Перед отъездом нам категорически запретили в течение поездки высовываться из машин, общаться с посторонними, ввязываться в разговоры.

22 августа Гейдрих получил доклад о полной готовности. 23 августа (в день подписания Пакта Молотова — Риббентропа) Гитлер определил время и дату акции — 26 августа, 4:30 утра.

Більшість підтримують українізацію

Дві третини громадян підтримують українізацію (опитування)

Переважна більшість (64%) громадян України підтримують політику державного сприяння українській мові. Частка прибічників поширення української виросла на 11% з 2014 року, а підвищення статусу російської – впала на 9%, – повідомляє доктор політичних наук Володимир Кулик.

Такі результати опитування, проведеного 19-29 травня 2017 року Київським міжнародним інститутом соціології за кошти Університету Альберти в Канаді в межах дослідницького проекту Research Initiative on Democratic Reforms in Ukraine під проводом проф. Олени Білаш,

Як пише Володимир Кулик, на запитання про те, “яку мову держава має підтримувати насамперед”, 64% відповіли, що українську, 19% – що “всі мови однаковою мірою”, 10% – що “в кожній частині країни – ту мову, яку там найбільше вживають” і лише 2% – що російську.

На інше запитання, де йшлося про те, що має в першу чергу робити “державна політика в мовній сфері”: 61% відповіли, що “сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя”, 20% – “вирішити питання статусу російської мови”, а 12% – “забезпечити реалізацію прав національних меншин у мовній сфері”.

Прикметно, що частка прибічників поширення української за неповних три роки виросла аж на 11%, а підвищення статусу російської – впала на 9%.

На запитання про те, якою мовою “має вестися документація в державних закладах у Вашому місті” (для сільських респондентів – районі), аж 68% відповіли, що українською, 19% – що обома, 11% – “на вибір (українською або російською)” і лише 1% – російською.

“Тобто навіть у переважно російськомовних реґіонах більшість громадян погоджується, що без української мови не обійдешся, – пояснює політолог. – Важливіше, що це усвідомлення вже поширилося й на усне спілкування, для якого 59% бажає української мови, 30% – на вибір відвідувача, 8% – на вибір працівника установи і лише 2% – російської”.

На запитання про те, “чи повинні відповідати українською мовою громадянам, які звернулися до них цією мовою”, аж 70% (на 9% більше, ніж 2014-го) відповіло “Так, на всій території України” і ще 15% – “Так, але лише в тих місцевостях, де цією мовою говорить більшість”.

Тільки 13% уважають, що чиновники “можуть відповідати тією мовою, якою їм зручніше”.

Також за останні три роки радикально зросла підтримка позиції, що поважати мовний вибір громадян мають також “працівники торгівлі та сфери послуг”. Аж 54% (проти 35% 2014-го) сказали, що ті мають відповідати українською по всій Україні, й лише 26% – що так, як зручніше.

Обов’язок на всій території України відповідати російською підтримали набагато менше респондентів: 31% для чиновників і 23% для сфери послуг (ще приблизно стільки ж обмежили цей обов’язок територіями переважання російської мови).

Нагадаємо, згідно з результами нещодавнього дослідження, респонденти в південно-східних регіонах, де домінує російська мова, вказували на необхідність захисту і розвитку української мови для подолання наслідків політики русифікації, яка активно проводилася в СРСР.

Як показує соціологія, українська мова є рідною для 73% учасників АТО, російська – для 6%.

27 липня минає 15 років від Скнилівської трагедії у Львові

Скнилівська трагедія: 15 років болю і приховування фактів
27/07/2017 

27 липня минає 15 років від Скнилівської трагедії у Львові, яку називають найбільшою катастрофою в історії авіаційних шоу.

Тоді святкували 60-річчя 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України і обіцяли видовище – оглядини авіаційної техніки, польоти літаків.

Однак за вісім хвилин до 13-ї години навчально-бойовий літак Су-27 впав у натовп глядачів. 77 людей загинули, з них 28 дітей, близько 300 були поранені.

Загалом у справі проходили понад півтисячі потерпілих. Чи було незалежним і об’єктивним слідство? Як склались долі обвинувачених? Чи відома на сьогодні причина падіння літака?

«Я тоді нічого не розумів, що мама загинула. Лише пам’ятаю фрагментами: дорога, як літаки стояли, коли все вже сталось, коли паніка була, крики, міліція, швидкі», – пригадує 27 липня 2002 року Остап Хміль.

Йому тоді було 3 роки. А братові Олегу – 10. Обоє були на авіашоу разом з мамою Галиною і бабусею, які загинули. Мама накрила своїм тілом Остапа і врятувала йому життя. Тоді фотографія 3-річного хлопчика зі Скнилова облетіла весь світ, – нагадує Радіо Свобода.

Остапові сьогодні 18 років, він студент коледжу, у планах – здобути вищу освіту. Юнак каже, що нечасто дивиться на фотографію, але про трагедію, суди чув від тата і бабусі – мами тата.

«Фото побачив після трагедії, а вже пізніше усвідомив у школі, вже тоді зрозумів», – каже хлопець.

3-річний Остап Хміль3-річний Остап Хміль

Тоді рідні дуже хвилювались за психологічний стан дітей, говорили, що падає у хлопців зір.

«Після самої трагедії було трішки важко, до дитячих психологів ходив, ігри всякі тоді проводили, вже з часом не дуже згадувалось. Якщо б не було психологів, було б важко, ще до 6 років були спогади. Після трагедії у нас з братом почав падати зір», – говорить Остап Хміль.

Що, на його думку, є причиною трагедії, чому літак впав? Адже Остап переглядав відео, читав матеріали.

«Немає у мене ніякої ні на кого образи. Певно, був людський фактор, частково безвідповідальність. Думаю, що зрозуміли свою помилку ті, хто винен. На той час дуже хотіли прикрити цю трагедію, щоб про неї ніхто нічого не знав. Багато років пройшло, все забулось вже, змирилось. Вже не дуже згадується це, хіба що перед річницею», – каже Остап Хміль.

Офіційно 77 людей загинули внаслідок падіння літака Су-27. Однак офіційно у матеріалах справи фігурувало, що понад 300 кілограмів біологічної маси були захоронені і неідентифіковані. Коли проходив судовий процес, то приходило кілька людей, які припускали, що це можуть бути їхні зниклі рідні.

«12 офіцерів мають сидіти, сказав тоді президент Кучма»

У день 27 липня 2002 року Львів охопила паніка. На Скнилівське летовище їхали швидка за швидкою. Сотні травмованих людей у лікарнях. Тисячі осіб кинулись у морг на впізнання рідних, інші – у пошуку своїх дітей, чоловіків, братів сестер, які не виходили на зв’язок.

Львівський морг у ці дні був суцільним згустком людського болю і горя. Машинами сюди везли тіла і людські останки. А ще не видавали якийсь час упізнані тіла для поховання, бо медики не знали, що вписати у графі «причина смерті». Щодня – похорони. Домовини везли Львівщиною, відправляли на Харківщину, Донеччину, Дніпропетровщину, звідки родом були жертви катастрофи. На одному цвинтарі поблизу Львова ховали молоду маму і сина, поруч молоду жінку, чоловіка, їхню 11-місячну дитину та брата чоловіка, батьків маленького хлопчика, мама прощалась зі своїми трьома дітьми, а батько – з усією родиною…


Тодішній президент Леонід Кучма перервав свій відпочинок у Криму і прилетів через дві години після катастрофи у Львів – побував на Скнилівському летовищі, у трьох лікарнях, де були потерпілі. Захисник у справі Скнилівської трагедії Віталій Домашовець вперше розповів Радіо Свобода подробиці візиту президента у Львів, про що дізнався з матеріалів кримінальної справи.

«Тоді президент Леонід Кучма відпочивав у Криму, Віктор Медведчук посадив його в літак і його привезли на Скнилів. Коли перед ним вишикували офіцерів, у нього були запитання. «Скільки їх, винних? Сім чи вісім. Повинно сидіти 12, так тоді сказав президент Кучма. Після цього все слідство пішло – 12. А чому не 10, 11, 9? Всім 12 особам були висунуті обвинувачення, всі вони проходили по справі. Вони ознайомились з матеріалами справи, і коли мав розпочатись суд, то чомусь четверо осіб генералів виділили в окреме провадження, ніби по них ще щось треба додатково розслідувати. Це було процесуально спеціально зроблено. А обвинувачення було одне і те ж саме для всіх», – каже адвокат.

Президент Леонід Кучма відправив у відставку головнокомандувача Віктора Стрельникова. Серед обвинувачених були головнокомандувач Військово-повітряних сил України, генерал-полковник авіації Віктор Стрельников, командувач 14-го авіаційного корпусу, генерал-лейтенант Сергій Онищенко, заступник командувача 14-го авіакорпусу, генерал-майор авіації Анатолій Третьяков, помічник керівника польотів у зоні пілотажу підполковник Юрій Яцюк, двоє пілотів, які катапультувалися, кримчанин Володимир Топонар і Юрій Єгоров із Вінничини, заступник головнокомандувача ВПС із бойової підготовки, генерал-лейтенант Олександр Волошенко, заступник начальника з бойової підготовки, генерал-майор Володимир Алексєєв, начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних, командир авіаполку, полковник Олег Дзюбецький з Озерного, звідки був наданий Су-27.

6 вересня 2002 року офіційною причиною трагедії назвали помилку пілотів – «відхилення екіпажу від польотного завдання і помилку в пілотуванні Су-27». Однак після цього експерти, фахівці, державні посадовці називали різні причини падіння військового навчально-бойового літака Су-27: відхилення у траєкторії польоту літака, службова халатність військових посадовців, відмова техніки, помилка пілотів, відсутність льотної практики у них, проблеми з організацією авіашоу, фінансуванням загалом ЗСУ, поле розміщення глядачів не відповідало попередній схемі, як вказувалось на плані польотів.

Момент падіння Су-27Момент падіння Су-27

До сьогодні продовжують обговорювати причини падіння військового літака. Слідство тривало кілька років, перше судове засідання відбулось у Львові у 2002 році після сорока днів жалоби. У зал 80-ї десантної бригади рідні прийшли з фотографіями загиблих і змусили 12 підозрюваних стати перед ними на коліна…

У 2005 році суд назвав винних у катастрофі, але кримінальне провадження щодо чотирьох генералів прокуратура виділила в окреме провадження, і до суду дійшла справа щодо 8 обвинувачених. А чотирьох генералів – Сергія Онищенка, Віктора Стрельникова, Олександра Волошенка і Володимира Алексєєва – суд виправдав.

«На 100% ми не знаємо справжню причину, чому впав літак. Як на мене, питання у професійності. Зі слів пілота Юрія Єгорова, який припускав, що це був бойовий літак Су-27 УБ, тобто навчально-бойовий. Напевно, літак стояв у навчальному режимі. Перший пілот Володимир Топонар почав сам крутити фігуру, вирішив показати свою професійність, але не там, де треба, додатково. Це була доріжка для повернення, ця фігура йому не вийшла. Друге питання: Анатолій Третьяков, Юрій Яцюк, Юрій Єгоров йому кричали (про це є в матеріалах справи): «виводь», «добав обороти». Він запізно включив форсаж для виведення. Навіть ту помилку, яку він зробив, можна було виправити, але треба було виводити. Третє – технічне: лівий форсаж не спрацював. Справність літака? Четверта причина: гілка дерева не може пробити крило літака Су-27. На лівому крилі, лівому стабілізаторі були пробоїни. Це є на фото в червоній папці Євгена Марчука при розслідуванні. А вони пишуть: гілка дерева. Це з’ясували тоді 4 генерали, можливо, їхню справу і виокремили тоді в окреме провадження. До слова, тоді була боротьба за цей військовий аеропорт, щоб його закрити і передати землі у приватні руки. А ще глядачі були розташовані не згідно зі схемою. Коли на Скнилів приїхав Юрій Яцюк, то його зустрів генерал Анатолій Третьяков і показав, що люди будуть спостерігати за шоу в кінці доріжки, то Яцюк йому сказав, що вони не там мають розташовуватись, зранку перед шоу просив перевести людей в інше місце», – розповів адвокат Віталій Домашовець.

Покарання

Перший пілот Володимир Топонар отримав 14 років ув’язнення (вийшов через 11 років), другий пілот Юрій Єгоров – 8 років позбавлення волі (вийшов через 2 з половиною роки), командувач 14-го авіаційного корпусу, генерал-майор Анатолій Третьяков – 6 років ув’язнення (вийшов на волю у 2007-му), помічник керівника польотів, підполковник Юрій Яцюк був позбавлений волі на 5 років (відбув за ґратами майже 3 роки), начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних – 4 роки покарання (умовний термін ув’язнення). При цьому жоден із засуджених свою вину не визнав. Уникнули покарання генерал-полковник авіації Віктор Стрельников і генерал-лейтенант Сергій Онищенко (у 2011-му він став командувачем Повітряних сил). Сергія Онищенка і ще трьох генералів виправдала колегія суддів Військового апеляційного суду Центрального регіону у 2008 році. Перед тим у 2007 році президент Віктор Ющенко помилував генерала Анатолія Третьякова і зменшив термін ув’язнення другому пілотові Юрію Єгорову. Пілот Володимир Топонар вийшов на волю у 2013 році.

Володимир Топонар (ліворуч), Юрій Яцюк (центр) і Анатолій Третьяков під час судового засідання у справі трагедії на авіашоуВолодимир Топонар (ліворуч), Юрій Яцюк (центр) і Анатолій Третьяков під час судового засідання у справі трагедії на авіашоу

«Раціональна і заспокійлива відповідь на будь-яке нещастя – це об’єктивне пояснення того, що сталося, в поєднанні з розумними заходами, які під силу людині, щодо запобігання подібному лиху в майбутньому. Фактів не потрібно заперечувати, а тим більше – вигідно інтерпретувати чи використовувати у вузьких, власних інтересах», – сказав на 40-й день після катастрофи блаженніший Любомир Гузар. Та до слів владики не вельми тоді прислухались.

Протягом слідства і судових засідань потерпілі висловлювали претензії до судових рішень, до розслідування, фаховості комісії з розслідування авіаційної катастрофи, яку очолював танкіст, тому сумнівались у його професійності, обурювались тим, що високі посадовці так і не відповіли за трагедію. Неодноразово під час судових засідань захисники потерпілих наголошували на фактах підтасовування, за їхніми словами, документів у матеріалах справи.

Долі

Долі засуджених військовослужбовців склались по-різному, розповідає адвокат Віталій Домашовець. Пілот Володимир Топонар проживає в селі на Київщині, тримається «відлюдником», другий пілот Юрій Єгоров, росіянин за національністю, виїхав у 2014 році в Росію, генерал Анатолій Третьяков – на пенсії.

Цікава історія у помічника керівника польотами Юрія Яцюка, який двічі просив генерала Анатолія Третьякова перевести глядачів у те місце на летовищі, як зазначено у плані, попередив про ці зміни і льотчика. Під час польоту до його команд пілоти теж не дослухались. За зразкову поведінку Юрія Яцюка звільнили на два роки раніше з ув’язнення, він намагався поновитись на службу, але постійно отримував негативну відповідь. Втім, у 2014-му, коли почались бойові дії на Донбасі, про нього, як професійного льотчика, таки згадали. Він тренував у Миргороді пілотів, налітав більше годин, аніж за всю свою військову кар’єру. Зараз живе і працює у Вінниці у штабі Військово-повітряних сил.

Каплиця, побудована на честь загиблих у катастрофіКаплиця, побудована на честь загиблих у катастрофі

Через 15 років після трагедії змінилось життя кожної потерпілої людини у цій катастрофі. Біль від втрати рідних людей сховався глибоко у серці, але нагадує про себе щоразу. Хтось не витримав горя і пішов у засвіти за дорогою людиною, чимало захворіли. Люди кажуть, що не отримали статус потерпілих, а держава виплатила різні суми компенсації, від 10 до 100 тисяч гривень, що розцінили дуже негативно. Кілька років потерпілі говорили про несправедливі виплати і позивались проти держави Україна у Європейському суді з прав людини. Але торік суд не задовольнив позов громадян України, дійшовши висновку, що обставини аварії були задовільно розглянуті на національному рівні, що заявники отримали адекватну компенсацію, а винні були покарані. Розгляд справи у Страсбурзі тривав 10 років.

«Всі шість позивачів аргументували порушення статті другої, «Право на життя», з боку держави, що держава порушила це право, і що безпосередньо сама українська влада несе відповідальність за падіння літака, і що вона була не в змозі ухвалити відповідне законодавство, вжити адміністративні та практичні заходи, зокрема, які могли б захистити життя під час повітряного шоу. 2016-го року Європейський суд з прав людини одностайно – 7 суддів – вирішив, що українська держава не порушувала статтю другу», – каже адвокат Сергій Войченко, який також стежив за перебігом справи про авіакатастрофу у Скнилові.

За словами адвоката, говорити про те, що держава покинула жертв і їхніх родичів взагалі напризволяще після трагічних подій, не варто.

«Якщо порівнювати, в середньому кожному постраждалому у Скнилівській трагедії держава виплатила кожному потерпілому компенсацію у 55 тисяч гривень. Для порівняння, родинам 78 жертв в Росії за збитий Ту-154 над Чорним морем у 2001 році Україна виплатила в майже 20 разів більше, тобто по 200 тисяч доларів», – каже Войченко.

За його даними, одноразову матеріальну допомогу, згідно з розпорядженням міського голови Львова, до 15-ї річниці трагедії нададуть 43 членам родин, загиблих в авіакатастрофі, в розмірі 2 тисячі гривень кожному.

Від часу трагедії в Україні більше не проводили жодного авіашо
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая