О сообществе

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Слава Україні!

Світова слава Тараса Шевченка

ДВА РОКИ ШКОЛИ, ДВІСТІ РОКІВ СЛАВИ


«Мені тринадцятий минало...»

Основною освітою Тараса були два роки навчання у церковно-парафіяльній школі. Майбутня гордість української культури – Шевченко, – був зобов’язаний багатьма своїми знаннями баронесі Софії Григорівні Енгельгардт. Чарівна красуня навчала юного козачка польській та французькій мовам, а загальне уявлення про світ Тарас отримував від лакеїв.

БУРХЛИВЕ ДОЗВІЛЛЯ


 Тарас Шевченко з друзями у Петербурзі

Сучасники генія стверджували, що Тарас Григорович захоплювався випивкою ще з часів Петербурга. Більш за все він любив відвідувати трактир біля біржі, у котрому зазвичай бенкетували іноземні матроси між рейсами. Тихий за тверезості, випивши алкоголю, Тарас ставав некерованим: лаявся на всіх, ладен був вступити у будь-яку бійку. А напиватися у компанії було звичною справою.

Один зі знайомих поета, котрий брав активну участь у визволенні Тараса з кріпацтва, розповідав про період життя у Казахстані: «Виходжу я години в три ночі вдихнути свіжого повітря. Раптом чую спів. І що ж, ви думаєте, бачу? Четверо несуть на плечах двері, зняту з петлею, на якій лежать дві людини, покриті шинеллю, а інші йдуть по сторонах і співають: «Святий Боже, Святий міцний!» – Точно ховають кого. «Що це ви, панове, робите?» – Запитую їх. «Так ось гулянка у нас була, відповідають, – на якій двоє наших, Тарас та поручик, лягли кістьми. Так ми їх і розносимо по домівках».

ДОРОГА «ДУША»


Павло Васильович Енгельгардт, поміщик Шевченка

У різних історичних джерелах вказано різні дати звільнення Шевченка з кріпацтва: одні дослідники називають 1838 рік, інші кажуть, що вільним громадянином Тарас став лише за кілька років до смерті. У своїй автобіографії Тарас Григорович писав, що своєю свободою він завдячує Карлу Брюллову та Василю Жуковському: великий російський художник написав портрет поета. Картину вирішили продати на аукціоні та витратити отримані кошти на звільнення Шевченка.

Портрет було продано за фантастичні по мірках того часу кошти – дві з половиною тисячі рублів. Найцікавіше, що частково гроші були надані імператорською родиною, про що є запис у її щоденнику: так, імператриця Олександра Федорівна витратила 400 рублів, наслідник престолу Олександр ІІ та велика княгиня Олена Павлівна – по 300 рублів. Вже за тиждень поміщик полковник пан Енгельгардт відпустив на волю цю «кріпосну душу».

ХІПСТЕР ХІХ СТОРІЧЧЯ


Карл Брюллов, Автопортрет для Галереї Уффіці, 1834.

Ми звикли до образу Шевченка, зображеного на портретах у вигляді втомленого вусатого чолов’яги у шапці та свиті. Втім така однобока картинка не зовсім відповідає дійсному образові Тараса. Шевченко був молодим прогресивним демократом та не любив ані надмірної пишності, ані скромної стриманості у одязі. Але у роки життя у Петербурзі, модний портретист заробляв пристойні кошти, які з радістю витрачав на модний одяг. Зокрема, у своєму щоденнику поет писав про особливе задоволення, отримане від придбання гумового плаща-макінтоша, який вартував 100 карбованців. Для порівняння, перебуваючи у складі археологічної комісії, Шевченко заробляв 150 карбованців на рік.

«ТОВАРИСТВО МОЧЕМОРДІЯ»


Тарас Шевченко. Віктор Закревський, його всепьянейшество. 1843.

Гультій Шевченко товаришував з Віктором Закревським, українським засновником жартівливого «товариства мочемордія». Алкогольне товариство проводило регулярні засідання, на яких обирався голова «його всепьянейшество». Під час подорожі до України у 1843 році у «товаристві мочемордія» бував і Шевченко.

Товариші по чарці вживали благородні світські напої: ром, настоянки і наливки, ведучи необережні розмови «за життя» і мріяли про свободу та світле майбутнє. Це був такий собі гурток п’яниць – молодих вільнодумців та осіб, опозиційно налаштованих щодо російського самодержавства, до якого належали Віктор та Михайло Закревські, брати Яків та Сергій де Бальмени, історик М. Маркевич, офіцер Ціхонський та інші.

Молодь, збираючись, проголошувала вільнодумні тости, розмовляла про: «фальш шляхетсько-панського життя, що виробилась віками, та особливо при кінці ХVIII і на початку ХІХ дійшла до найвищого ступеня…».

ЛИКЕРА ПОЛУСМАКОВА: ВЕСІЛЛЯ, ЩО НЕ ВІДБУЛОСЯ


Тарас Шевченко. Ликера Полусмакова. Вугілля. 1860.

20-річна наймичка Ликера Полусмакова цілком полонила серце поета, про що відомо з біографії митця. На 46 році життя Шевченко закохався у дівчину та збирався на ній одружитися. Він готував для нареченої посаг, готувався до весілля, найняв міського вчителя для грубуватої та простакуватої Ликери. Але не судилося. Подейкують, що Тарас застав кохану у обіймах того-таки вчителя, що і стало причиною розриву.

За другою версією, Ликера сама не схотіла їхати з Шевченком до Петербурга, воліючи лишитися у звичних обставинах життя. Але найбільш дослідники схиляються до версії, що Кобзар зрозумів, що Ликера жадібна, груба та неохайна, а найголовніше, – погодилася на шлюб з Тарасом Григоровичем виключно з корисливих міркувань.

А ЧИ БУВ ХЛОПЧИК?


Тарас Шевченко. Михайло та Марія Максимович, 1859.

З відомим українським вченим Михайлом Максимовичем Шевченка поєднували вельми дружні стосунки. Під час гостювання у Москві, Тарас познайомився з молодою дружиною вченого – Марією. Між ними зав’язалися теплі дружні стосунки, вони багато листувалися, Марія обіцяла посприяти у пошуках нареченої для Тараса. Але деякі дослідники біографії Кобзаря певні, що стосунки Марії та Тараса були ну дуже близькими, бо через дев’ять місяців після відвідин Тарасом родини Максимовичей у подружжя народився син. А до того дітей у них не було.

Втім, противники цієї версії стверджують, що Тарас ніколи б не переступив межу, адже Михайло був його близьким та вірним другом.

«ТІЛЬКО НЕ ПО МОСКОВСЬКОМУ, А ТО Й ЧИТАТИ НЕ БУДУ...»


Тарас Шевченко. Начерки на листі до брата Микити Шевченка. 1840.

Важко уявити, але до кінця життя Тарас Шевченко писав навдивовиж безграмотно. Ось фрагменти з одного його листа, відправленого братові: «Брате Микито треба б'тобі погавкати та я не сирдитий. Не хай буде так Як робіця .... За цілуй старого діда Івана за мене, і поклонися всій рідні Нашій Яка є ... Скажи іваново Федерці не хай він' до мене напишу листа окрім. – Та тілько не по московському а то й читати не буду – Кланяйся йому. Залишайся здорова – Твій брат тарас' Шевченко».

«ЩОБ ЛАНИ ШИРОКОПОЛІ, І ДНІПРО, І КРУЧІ БУЛО ВИДНО...»

У Кобзаря є дві могили: у Петербурзі та Каневі. Адже спочатку його поховали в північній столиці, на Смоленському кладовищі, де зараз встановлено пам'ятний камінь, і тільки за два місяці труну з тілом покійного перевезли на батьківщину, до Канева, де перепоховали, відповідно до Заповіта.

МІНІАТЮРНИЙ «КОБЗАР»

Український майстер Микола Сядристий створив найменше у світі «видання» «Кобзаря», розміром трохи більше половини квадратного міліметра, – набагато менше од макового зерняти. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі та мініатюрні, що гортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Переплет зшито павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

ШЕВЧЕНКО НА ПРИДНІСТРОВСЬКИХ БАНКНОТАХ

Дещо неочікувано вшанували пам’ять Кобзаря на території невизнаної Придністровської Молдавської республіки: у 1995 році в обіг було введено банкноту у 50 тисяч рублів, на лицьовій стороні котрої був портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на зворотній – пам’ятник Шевченкові перед університетом у Тирасполі.

А вже у 2002 році дизайн купюри обновили. Відтак, на банкноті у 50 рублів з’явився портрет Тараса Шевченка. Банкнота була зеленкуватого кольору, тому у свідомості молдаван «зеленими» довго лишалися не американські долари, а саме гроші з Шевченком.

У 2007 році було затверджено остаточний дизайн грошей – сіро-зелений колір з незмінним Кобзарем.

ШЕВЧЕНКО НА МЕРКУРІЇ

У 1973-1975 роках автоматична станція «Марінер-10» вперше провела фотографування Меркурія з близької відстані. Було виявлено, що поверхню планети покривають кратери різних розмірів. За правилами Міжнародного астрономічного союзу їх називали на честь видатних художників, музикантів, письменників і поетів. Відтак один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Кобзаря. Діаметр кратера Шевченко – 137 кілометрів.

ТВОРИ ШЕВЧЕНКА МОВОЮ ЕСПЕРАНТО

Твори Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Серед них — японська, корейська, арабська і навіть міжнародна мова есперанто. Найбільшу кількість перекладів було здійснено російською, німецькою, польською, англійською мовами.

180 НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ


Пік Шевченко на Кавказі

У 1964 році, коли відзначався 150-річний ювілей Великого Кобзаря, 196 населених пунктів СРСР носили ім’я Шевченка. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь митця. У Казахстані на його честь названо Форт-Шевченка, з 1964 по 1991 роки місто Актау мало назву Шевченко. Також однойменну назву носять 3 села, 4 селища і 8 хуторів в Адигеї, Башкортостані, Краснодарському краї та 8 областях Російської Федерації, і село у Рибницькому районі Придністров'я.

Крім того, на честь Тараса Григоровича Шевченка названі морська затока в Аральському морі та вершина висотою 4 200 м на північному схилі Великого Кавказу, в Боковому хребті. Це ім'я дали їй українські альпіністи, які вперше підкорили цю кавказьку вершину у 1939 році.

РЕКОРДНА КІЛЬКІСТЬ ПАМ’ЯТНИКІВ


Незвичний пам’ятник Шевченкові Івана Кавалерідзе

У світі налічується 1384 пам’ятника Кобзареві. Така кількість є другою для однієї особи. Більше, як вважають дослідники, лише пам’ятників Ісусу Христу. Щоправда, існує версія, що Шевченка випереджає Володимир Ленін. Але останніми роками, принаймні в Україні, кількість таких пам’ятників суттєво зменшилася.

На території України нараховують 1256 монументів, а ще півтори сотні – у інших 35 країнах світу, – від Бразилії до Китаю.

Невідомий Шевченко

Сьогодні 22 травня 2015 р., у день, коли тіло Тараса Шевченка перепоховали в Україні, я ще раз кажу наступне: це була прекрасна людина за змістом свого життя, а тому не є важливо, як і звідки він походить, тому я мало переживаю стосовно своєї правоти щодо родоводу Тараса Шевченка, але я знаю, що він похований у Каневі на горі тому, що то була куплена ним особисто земля для свого житла. Як і знаю, що на горі ця земля не тому, що з гордині, а тому, що була дешева: мати господарство на височині завжди було проблемою для доброго хазяїна, бо ж як виїхати з вантажем, як і з’їхати - нелегко, що знає кожен, хто хоч раз конями у фірі це робив. Горби цінувались дешево, а для поета навпаки головним був краєвид. Тому запам’ятайте: канівська височина з могилою Кобзаря є приватна власність Тараса Шевченка.  

Невідомий Шевченко

Сьогодні 10 березня 2004 р. я не зміг за особистою традицією побувати коло пам’ятника Шевченка через повну відсутність грошей навіть на дорогу до міста, тому я вирішив відзначити роковини смерті Тараса Шевченка іншим чином. В мене давно вже виникла одна гіпотеза стосовно родоводу Шевченка доволі оригінального характеру. Я навіть не дуже поспішав її оприлюднювати через певну скандальність і поділився тільки з мамою ще за її життя (письменниця Галина Гордасевич). Мама поставилась до моєї ідеї доволі спокійно і сказала, що можна було б про це написати. Минуло вже років 7-8, якщо не більше, відколи я до цього додумався: чи справді Тарас Шевченко походить з простих селян? Занадто вже дивна його біографія, як для простого кріпака.
Пригадую, що я прочитав перед тим товсту книгу з біографією Шевченка радянського взірця доволі тупу і цікаву тільки певною кількістю фактажу. Читав довго, тому що було нудно, зате для аналізу мав час. А потім мені випадково попала в руки книга про біографію Тараса Шевченка нерадянського дослідника П.Зайцева, яку я до цього часу всю до кінця не дочитав, але там мене вразила фраза про те, що Карл Брюллов чомусь дуже сильно наголошував на благородстві рис обличчя Шевченка. І тут я подумав, що в той час розквіту живопису і науки про фізіономістику художники як ніхто інший добре розумілися на родових рисах людей, тому захоплення Брюллова було далеко невипадкове: він побачив схожість в рисах Шевченка з кимсь добре йому відомим, тому і так захоплювався, навіть тішився знайомством з Шевченком і не просто допустив до себе в якості учня, а подружився на рівних. Тут щось значно глибинніше приховано, чого ми не знаємо.
Мені завжди подобалось займатись аналітикою, тобто продумувати можливі невідомі данні за відомими незначними фактами. Як кажуть: по кігтях лева пізнають. Тут я пригадав ще одну важливу аналогію, над якою довго бився ще з шкільних часів, а саме про долю Ломоносова: не міг я повірити в тогочасну трактовку простого з народу генія з Холмогор, який добився визнання і доступу до самої цариці Катерини тощо. Ключик був у фізіологічній подібності Ломоносова до царя Петра І, після чого я проаналізував дату народження Ломоносова і побачив, що воно припадає майже рівно через 9 місяців після подорожі Петра І до Архангельська через ті самі Холмогори. Що цар Петро був добрим гулякою по жіночкам загальновідомо, тож ніхто не здивується дізнавшись, що він мав інтимні стосунки з якоюсь простолюдинкою там, де зупинявся в Холмогорах, а коли Ломоносов підріс і всі побачили його схожість з царем, то він узяв та й пішов до Санкт-Петербургу шукати ліпшої долі до родини свого тата. І знайшов.
Тепер перейдемо до Тараса Шевченка, доля якого дуже аналогічна до Ломоносова за трактуванням: кріпацька дитина вийшла в люди своїм лише генієм. Варто вказати, що Ломоносова так офіційно не був визнаний сином Петра І, тому його успіхи так само приписувались його геніальності. Далі загальновідомо про значну кількість позашлюбних дітей від вельмож різних рангів по всій Європі, що мали повне визнання з народженими в шлюбі по крові батьків. Але ще багато важило визнання батьківства офіційно, що робило позашлюбних дітей майже рівними за статусом з народженими в шлюбі. Тобто можливим були суперечки стосовно спадщини й інших прав, тому з цим не дуже поспішали. Але коли верхівка суспільства мало не до половини складали позашлюбні діти, то вони легко приймали до свого оточення подібних до себе байстрят тільки за зовнішніми ознаками фізіологічної схожості з вельможною особою і реальної можливості батьківства. Байстрюками, зокрема, були і пан Шевченка – Енгельгард, і його побратими Пантелеймон Куліш, а також Микола Костомаров.
Про позашлюбне походження Тараса Шевченка можливо знали чи здогадувались його біографи, але всі вони були українофілами і тому допускати думку, що батьком Шевченка насправді є москаль було для них антиприродньо. Водночас всім москалям-дослідникам теж було не з руки доводити шляхетське коріння Шевченка з великокняжої родини, тому чи свідомо, чи підсвідомо тема можливого позашлюбного походження Тараса Шевченка всіма обходилась стороною. І даремно, тому що багато опосередкованих подій свідчать про дуже поважне батьківство Тараса Шевченка щонайменше великокняжого кола близьких до царської родини. Принаймні чому всі гроші за лотерею викупила саме царська родина? І жодному іншому поясненню не підлягає та легкість, з якою Тарас Шевченко увійшов до великосвітських салонів Санкт-Петербурга, що для простого справді сина селянина-кріпака було неможливо навіть при фантастичному багатстві, яскравим свідченням чому є ставлення до купецького класу, яке насправді було низького походження, - зневажливе та утримування від нього на обов’язковій дистанції.
Від самого дня народження Тарас Шевченко генетично поводився не так, як його брати і на все життя він від них відрізнявся власне за природньою обдарованістю, можливо, що відрізнявся він і зовні. В усякому випадку хоч офіційний батько Григорій Грушівський не був надто суворий до малого Тараса, проте перед смертю він його одного залишив без частки спадщини прикрившись словами, що тому його спадщина нічого не значитиме. Доволі дивне, м’яко кажучи, обгрунтування свого прикрого вчинку. Відповідно він позбавив малого Тараса всіх прав на майно, отже він спровокував мачуху на погане ставлення до "свого сина", який просто почав блукати по людях. Таким вчинком батько явно не визнав Тараса Грушівського-Шевченка своїм сином. Напевно він мав на те вагомі підстави і справжнього батька треба шукати серед гостей чи подорожніх в маєтку Енгельгарда в травні-червні 1813 р. Зауважимо, що мати Шевченка в цей час була молодиця, що називається в розквіті своєї краси, отож повністю могла приглянутись своєю природною свіжістю великосвітському пану. Треба також зауважити, що її чоловік займався промислом чумакування і влітку вдома взагалі не був, тому жінка ніяк не могла зачати дитину від нього.
Варто звернути увагу на те, що темі байстрят та безчестя української дівчини москалем у творчості Шевченка надано аж занадто багато значення, тобто воно кревно зачіпає долю Тараса Шевченка особисто, а не тільки через трагічну долю його дитячого кохання Оксани. Тема долі байстря і підступного пана-москаля є наскрізною в творчості Шевченка, особливо варто звернути увагу в поемі „Катерина”на момент сцени зустрічі пана з матір’ю і дитиною з одночасним впізнанням і невизнанням свого сина. Певним чином тут можна бачити причину дивного поводження Енгельгарда, який спочатку дуже гарно поставився до Тараса, як тільки той появився у маєтку і швидко з прислуги на кухні став елітним козачком, майже членом родини.
У період перебування у Вільно Тарас взагалі гарно вбирався, залицявся до панянок і йому навіть оплачували навчання малярству. Він мав навіть кишенькового годинника - велику розкіш на той час. Важко пояснити подібне ставлення інакше як до дитини благородного походження, хоч і позашлюбного. Переїзд до Санкт-Петербурга погіршило становище Тараса Шевченка саме через те, що його батько не хотів з ним знатись, а пан Енгельгард сподівався на компенсацію витрат на Шевченка, тому й відмовився відпускати його на волю просто так, без грошей на одне клопотання Карла Брюллова. З іншого боку неморальне ставлення батька до своєї дитини спричинило до підвищеної турботи про неї охоронців моралі при царському дворі в особі поета Жуковського та інших. І варте особливої уваги, що всі лотерейні білети до одного були викуплені царською родиною - тобто його визвопили з кріпацтва завуальовано суто родиною, без допуску якогось жертодавця зі сторони! 
Також можна здогадатись, що фізіологічний батько ставився з певним презирством до хохлів, тому не схотів признатися до власного “хахльонка”, але цим він спровокував у Шевченка агресивне і навіть епатуюче виказування свого етнічного походження. Якщо він в молоді роки вдягався виключно за сучасною великосвітською модою і поводився відповідно, розмовляючи доброю російською мовою, то в подальшому він все більше демонстративно вдягається у вбрання українського строю і розмовляє по українські, зокрема, просить свого брата по матері Йосипа писати йому листи не російською, а рідною мовою.
Нарешті про благородне походження Тараса Шевченка говорить покарання "в солдати" де він був нарівні з іншими дворянами, покараними за злочини різного характеру. Простого смерда, звільненого кріпака цар за брутальність до його особи спровадив би на каторгу без зайвих роздумів, а тут традиційне для дворян-штрафників перебування в ранзі солдата і служба у віддаленій місцині.
Про кохання княжни Рєпніної до Тараса Шевченка і їх можливий шлюб теж варто згадати, як ще один промовистий факт його шляхетного походження. До нерівного це було неможливо однозначно.
Тобто коли багато хто з плебеїв розбагатівши починали приписував собі шляхетне походження, то з Тарасом Шевченком ситуація цілком протилежна: він був дуже знатного походження, але не афішував того, навіть цурався. Звичайно довести це важко, хіба що експертиза на ДНКа може дати чітку відповідь, проте варто визнати вже зараз, що нічого ганебного в тому нема і не може бути, якщо Тарас Шевченко був позашлюбним сином якогось москаля-панича, особливо якщо той з царської великокняжої родини. Все одно Шевченко був, є і буде генієм українського народу.

Богдан Гордасевич

P.S. Як доказ може бути поема Тараса Шевченка “Катерина”, присвячена Жуковському: зміст прозоро-автобіографічний, а приурочена вона якраз до звільнення з кріпацтва. І там чітко вказано на пана, який не визнав своєї дитини. Жуковський був виховником майбутнього імператора Росіі Олександра ІІ, що був молодшим від Шевченка на 4 роки, отож наявність позашлюбного рідного старшого брата у "престолонаследника" була досить проблемною ситуацією для царської родини.
2 P.S. У своїй автобіографії Шевченко вказав, що став сиротою по смерті матері у 8 років, хоч його офіційний батько був на той час ще живим.  І ще раз наголошую, що батько з усіх своїх дітей єдиного Тараса залишив без спадщини з чітким визначенням причини. Селянин не міг обділити власних дітей задля байстрюка - однозначно.
3 P.S. Зверніть на родову тотожність будови черепів Шевченка з Олександром ІІ і особливо це помітно з Олександром ІІІ - дуже високі лоби і залисини. А з лицем Миколи І повна тотожність!
4 P.S. Як відомо великий російський поет Олександр Пушкін є онуком раба-мурина, а великий російський письменник Микола Гоголь є чистокровним українцем. А класик української літератури Марко Вовчок насправді є етнічно росіянкою. Ну і що з того? Для життя важливим стає сам вчинок і його наслідки, а не його передумови.
5 P.S. Нещодавно увагу привернув той факт, що матір Тараса Шевченка поховано в саду коло їх хати. Не на цвинтарі! На тодішні часи це явна вказівка на причину смерті - самогубство. Церква вважала подібну смерть через самогубство дуже гріховною і тому покійника хоронили без священника і виключно позацвинтарем православних. Тема зовсім не досліджена, хоча в творчості Шевченка досить багато описана, що також явно має особисті причинни. Зокрема в поезіях "Причинна", "Слепая" тощо.
6 P.S. Чимало є підстав вважати, що всі спроби одружитись для Шевченка виявлялись невдалими через таємні підступи третього відділення жандармів, щоб він не мав законних нащадків, що і сталось.
7 P.S. А хіба не цікаво дослідити той факт, що викуплений виключно царською родиною портрет Жуковського було намальовано Брюловим аж через 3 роки потому, як Шевченко вже отримав свободу! До речі, гроші викупу на той час були еквівалентні більше 40 кілограмам срібла!
8. P.S.Довго не міг зрозуміти, чому Тарасу Шевченку-Романову було суворо забороненно царем-батьком "писать и рисовать". Ну писати було ще зрозуміло за що заборона, а малювати?
І нечекано один художник підказав: а Шевченко як художник намалював дуже потворні карикатури на царицю, тому йому і заборонили суворо малювати. Потім я знайшов підтвердження, що коли після самогубства Миколи І став царем Олександр ІІ, то він також не хотів звільнити Тараса з солдатччини, кажучи прохачам-заступникам наступну основну причину: "Он же матушку оскорбил"
9. P.S. Варто нагадати, що під час солдатчини Шевченка йшла багатосраждальна Кримська війна, але переслати туди рядового Шевченка ніхто не збирався, а для наглядання за ним призначили окремого ефрейтора. Щоденник Шевченка яскраво доводить, що ставлення до нього було не як до солдата, що походить з кріпаків, а дуже поважливе. Звичайно булиі вороги у Щевченка, але далеко не з рядового, а офіцерського рівня, що теж показово. А фактично дружба з комендантом і ще багато подібних випадків - це як? Скрізь простежується явне ставлення прихованого співчуття до принца крові, що зазнав недолі від батьківської злої волі.

Ще цікаво знати: "Николай I - российский император с 1825 г., родился 25 июня 1796 года... Третий из пятерых сыновей императора Павла I, великий князь Николай Павлович не мог рассчитывать на российский престол, и это наложило отпечаток на его воспитание и образование. Его воспитатель Ламсдорф оказывал на ребенка постоянное моральное давление и даже допускал телесные наказания. Впоследствии Николай вспоминал о своем воспитании со смешанным чувством, а свое образование считал абсолютно неудовлетворительным... Военизированная атмосфера Петербурга с ранних лет определила увлечение Николая военным делом, особенно тем, что касалось его внешней, парадной стороны. "
Тобто в червні 1813 Миколаю виповнилось 17-ть! Самий час для романтичного флірту! А пильнували його досить поганенько. Дослідники, порівняйте москаля з картини Шевченка "Катерина" з портретом Миколи 1, де і сам Шевченко фігурує - це ж сімейний портрет!

Загинув у цей день 1952 року Ніл Хасевич - митець віку



Цей день в історії загинув у бою з російськими окупантами видатний повстанський графік, автор ескізів нагород УПА, бофонів, пропагандистських матеріалів:
Хасевич Ніл Антонович – «Бей», «Джміль», «Зот», «Іван-2», «КВ-37», «Левко», «Н.Панасенко», «Рибак», «Старий», «141», «301», «333», «3-14», «8510» («85-10») (25.11.1905, с. Дюксин Костопільського р-ну Рівненської обл. – 4.03.1952, с. Сухівці Рівненського р-ну Рівненської обл.). Народився у сім’ї диякона-псаломщика. У підлітковому віці втратив ногу. Здобув вищу освіту у Варшавській академії прикладних мистецтв (1926-1935), де був активним діячем студентської громади. У міжвоєнний період роботи Н.Хасевича експонувалися на 35-ти виставках у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі. Нагороджений багатьма міжнародними відзнаками: премією Ватикану (1931), дипломом Варшавської академії прикладних мистецтв (1932), призом міжнародної виставки гравюр у Варшаві (1937). Після закінчення навчання працював учителем у с. Дюксин. Член ОУН із 1930-х рр. У липні 1941 р. переїхав до Рівного, де працював референтом відділу мистецтв окружної управи, ілюстрував газету «Волинь», працював мировим суддею Деражненського р-ну (1.05.1942 – весна 1943). У лавах збройного підпілля із весни 1943 р. Член редколегії пропагандистських видань ОУН і УПА, зокрема, журналів «До зброї», «Український перець», «Хрін» та ін. Співробітник референтури пропаганди крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, а з весни 1948 р. водночас керівник графічної ланки крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, провідний графік збройного підпілля ОУН, автор багатьох агітаційних матеріалів, бофонів, ескізів нагород тощо. В умовах підпілля підготував групу фахових граверів. Член УГВР. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948), Золотим хрестом заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Загинув в оточений криївці на господарстві Л. Стацюка, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога.
Біографічна довідка взята із документального збірника Т.27 Нової серії “Літопису УПА” (упорядник Михайло Романюк).


Мистецький проєкт "Леся Українка: 150 імен"

У Києві презентували проєкт «Леся Українка: 150 імен»
У Києві презентували проєкт «Леся Українка: 150 імен»
24.02.2021 21:31
У столичному Українському домі відбувся показ Мистецького проєкту "Леся Українка: 150 імен" до 150-річчя від дня народження видатної драматургині, поетеси, письменниці та громадської діячки Лесі Українки.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

"150 імен – це метафора, у якій втілено 150 подорожей, 150 друзів, 150 героїв її творів. І це сотні людей, які надихалися нею – художники, кінематографісти, театрали, скульптори. Ми говоримо про те, що Леся – це неймовірний імпульс для натхнення та інтерпретації", – розповів куратор проєкту Павло Гудімов.

Він також наголосив, що концепція експозиції полягає у висвітленні Лесі Українки передусім як людини. За його словами, у процесі підготовки виставки було зроблено спробу привідкрити моменти, "які були некомфортні або приховані радянською пропагандою".

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, який також був присутній на презентації, розповів, що мистецький захід було організовано для того, аби розвіяти сформований радянською школою образ поетеси, показати, що Леся Українка – не тільки зображення на двохсотгривневій купюрі.

"Леся – це образ не тільки літераторки, поетеси. Це образ великої людини, яка дуже вплинула на формування свідомості українців", – підкреслив Ткаченко.

Окрім цього, міністр зауважив, що на виставці представлені багато мультимедійних експонатів. За його словами, це було зроблено для того, щоб наблизити проєкт до молоді.

Експозиція складається з кількох експонатних залів.

Перший має назву мистецького проєкту. У ньому представлені всі "150 імен".

Другий називається "Лінії життя". Три лінії (біла – події життя Лесі від народження до смерті; жовта – культурні події, які переплітаються із життям драматургині; вишнева – політичні події) проілюстровані відповідними світлинами.

Третій – "Особисте". Тут можна ознайомитися з листами авторки, серед яких два оригінали, особистими речами, одягом та фотографіями.

Четвертий – "Образ" показує, як художники та скульптори бачили Лесю. Зокрема, представлені два портрети Івана Труша, макет пам‘ятника поетесі, який розробив Петро Кулик, та інші.

Читайте також: У Києві відкрилася виставка «Леся Українка - лицарівна Belle Epoque»

П‘ятий – "Акценти". Цей зал допоможе розтлумачити факти про життя Лесі Українки, наприклад, історію псевдоніму, культ "Лісової пісні", вплив радянської пропаганди на образ авторки тощо.

Шостий – "Ілюстрації". У ньому представлені ілюстрації до творів Українки. "Цей зал показує, як можна зробити музей на одній стіні", – сказав про експозиційний елемент Гудімов.

Окрім цього, на території мистецького майданчика створено інтерактивну зону-гру, під час якої можна перевірити знання, здобуті після ознайомлення з виставкою. Мистецький майданчик можна відвідати безкоштовно, але за попередньою реєстрацією (https://150imenlesi.org), з 26 лютого до 8 березня.

Як повідомлялося, 25 лютого виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки.

29 січня Президент Володимир Зеленський підписав указ про відзначення цієї ювілейної дати.

Моя молитва на щодень

Моя молитва на щодень 
"Батьку мій"

Для справжнього анархіста в Світі існує тільки один авторитет - Бог. Тільки Бог є не на рівних на противагу усім іншим у анархіста. І щоденна Молитва до Бога є складовою життя анархіста, що і засвідчую своїм авторським варіантом, бо не можна промовляти в молитві до Бога те, що тобі не подобається. Що саме - не уточнюю. Здогадайтесь самі. Для мене то є лукавство говорити слова недоречні і суперечні для самого себе. Тому ось це є мій щирий текст щоденної молитви "Батьку наш", а скільки я в однині, то і молитва є "Батьку мій"


Моя молитва на щодень 
"Батьку мій"

(хресне знамення тричі зі словами)
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.

Боже, Батьку мій, що є скрізь,
хай святиться Ім'я Ваше,
хай прийде Царство Ваше,
хай буде Воля Ваша і на небі, і на землі.
Хліба щоденного вділіть мені
і пробачте за всі провини мої перед Вами,
а я прощаю щиро всіх покривдників своїх.
І не впровадьте мене у випробування
та вбережіть від поганого,
бо Вашим є Царство, і Сила, і Воля повік.

(хресне знамення тричі зі словами)
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
(поклон)
На все Воля Ваша, Господи! І неволя також, за що і дякую.
Хай завжди буде Божа Благодать наді мною, всіма друзями та  благодійниками моїми.

Амінь.

Пресвятая Діва Марія, Богородице, благословенні Ви поміж жінками і благословен плід лона Вашого,
бо Ви породили Ісуса Христа, Сина Бога Живого, Спасителя нашого.
Дякую, Пресвятая Діва Марія, що Ви стали Матір'ю для всіх нас, хто в Христа вірує,
а для мене, зокрема, Ви найдорожча Мати. 
Дякую, Матінко! Дякую, Матінко! Дякую, Матінко!

Хай Ваш святий покров, Пресвятая Діва Марія, оберігає мене і всіх нас від зла, хвороб і нещасть.

Амінь.

Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого, 
простіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого, 
простіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого, 
простіть мене, грішного.

Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого, 
спасіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого, 
спасіть мене, грішного.
Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого, 
спасіть мене, грішного.

Господи, Ісусе Христе, Син Бога Живого, дякую, що Ви з нами, серед нас і зі мною,
а через Вас з нами, серед нас і зі мною, Пресвята Трійця:
Бог Батько - Творець
Бог Син - Любов
і Бог Святий Дух - Життя
(тричі поклон)
Дякую Богу Батьку і Святій Трійці.
Дякую Богу Сину і Святій Трійці
Дякую Богу Святому Духу і Святій Трійці

(хресне знамення тричі зі словами)
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.
В ім'я Бога Батька, і Сина, і Святого Духа навічно.

Амінь.

16:01 19.01.2021

Служба безпеки ОУН. Зачинені двері

Служба безпеки ОУН. Зачинені двері


Центр досліджень визвольного руху
Підписалося 1,04 тис. користувачів
ВИ ПІДПИСАЛИСЯ
«Служба безпеки ОУН. Зачинені двері» режисера Віталія Загоруйка — перша документальна стрічка про один із найбільш професійних та засекречених підрозділів Організації українських націоналістів. СБ залишила про себе мало інформації, зате багато чуток та пліток, стараннями простих людей та ворогів перетворених на жахливі та таємничі історії. Багато документів, які свідчили про її діяльність, зникли в спецархівах, інші були знищені співробітниками СБ в останні хвилини свого життя. Ще донедавна дисертації на цю тему були засекречені. Проте інтерес до неї безсумнівний. Автор сценарію та режисер-постановник — донеччанин Віталій Загоруйко, автор декількох десятків документальних фільмів та телевізійних передач. У фільмі представлені унікальні інтерв'ю колишнього співробітника СБ, зв'язкової УПА, та особистого охоронця Романа Шухевича. Консультативну підтримку надали Центр досліджень визвольного руху та Галузевий державний архів СБУ. У зйомках фільму взяли участь близько 70 членів товариства «Пам'ять», залучалася авто- та бронетехніка, активно використовувалися піротехнічні ефекти. Зйомки відбувалися в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», музеї-садибі Устияновичів (с. Вовків), інших місцях Львова та Львівської області.

Не стало поета Миколи Петренка



10 жовтня не стало автора тексту відомої пісні «Намалюй мені ніч» Петренка Миколи Євгеновича – члена Національної Спілки Письменників України від 1960 року, автора більш ніж 100 книг поезій, прози, драматургії, Заслуженого працівника культури України, лауреата понад 20 літературних премій. Він відійшов у вічність, не доживши один місяць до свого ювілею – 95-ліття.  
Народжений на Полтавщині, Микола Петренко в дитячі роки пережив голодомор 1933 року, під час другої світової війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. За спробу втечі відбував покарання у концтаборах, спершу в Янівському у Львові, згодом у Бухенвальді. Після визволення американськими військами повернувся на батьківщину, де пройшов фільтраційні та трудові табори – шахти Донбасу, лісорозробці та рибні промисли Камчатки. Згодом працював у Бродівській районній газеті, редактором Львівського телебачення, кореспондентом «Літературної України». Свою першу поетичну збірку «Дні юності» видав у 1957 році.   
Члени Львівської обласної організації НСПУ висловлюють співчуття родині, близьким та всім, хто знав Миколу Петренка.

Леся Бернакевич

Світла пам'ять великому поету, щирій людині, спілчанському патріарху Миколі Петренку. Втік і вже не зловлять... Поширюю вірш, написаний ним 6 вересня цього року:

ВТІКАЧ
=======
Я утік, я зарився в самітницький скит,
Я лікую скалічені лапи...
А за мною погоня, і стукіт копит,
І скривавлені піною  храпи.
Я утік - бо неправди страшливе ярмо,
Бо терпіти не стало спромоги:
Хай довкола облуда - та ми живемо,
І до нас їм немає дороги.
Я утік від фальшивих щедрот,  я в собі:
Досить світу - що в краплі уяви.
Перетерплять сильніші - а ми заслабі,
Ми такі, як столочені трави.
Так, ми зводимось в росах, ранкових світах,
До таємної правди охочі:
Я утік - наче в хащах причаєний птах,
Тільки очі з пітьми, тільки очі.
Я сховався від себе, від вас поготів,
Я живу - потаємно і гоже.
і не треба мені фарисейських світів -
Тільки царство дароване Боже!..
© Микола Петренко

Африканець закликав українців балакати українською

Африканець, який вчиться та живе у Львові, закликав українців балакати українською
Опубліковано 31.07.2020

Український студент, який вчиться в університеті ім. Івана Франка, приїхав до Львова із держави у Західній Африці – Буркіна-Фасо. Недавно він створив свій YouTube канал, дотепно назвавши “Львівський батяр“, де активно закликає українців балакати державною мовою України, а російськомовних жартома називає “м@ск#л*ми”.

Хлопця звати Ніт Абдель Кадер, йому 27 років. З його слів, він є сином заступника Міністра охорони здоров’я країни, з якої приїхав. Але як стверджує, він не хоче просити у батьків кошти на життя, тому вирішив приїхати до Львова здобувати освіту та підробляти.

Буркіна-Фасо – це колишня французька колонія і дуже багатомовна країна. За оцінками, там говорять 68 мовами та діалектами, але державною є лише французька. Саме тому його друзі та родичі при першій ж можливості виїхали жити чи то до Канади, чи то до Франції.

Абдель також мав такий шанс, однак його дядько, який колись вчився у Києві на інженера, а зараз працює геологом-розвідником у компанії, що добуває корисні копалини, зокрема, золото, порекомендував їхати вчитись саме до України.

Так він тут й опинився. Розповідає, що його африканський друг навчається в Одесі, але через те, що там у ВУЗі викладають переважно російською, а також майже усе навколишнє середовище зросійщене, той погано знає мову і їм іноді навіть важко порозумітись українською.

Хлопець розповідає, що перед переїздом до України слухав багато українських пісень, щоби пізнати культуру, і йому найбільше сподобався львівський співак Андрій Кузьменко (відомий як Скрябін). Абдель навіть зацитував слова пісні про маму: “Мам, а можна я до тебе завтра приїду…”. Спочатку пісні прослуховував без перекладу, та вже вже після переїзду почав активно вивчати їхній зміст.

Абдель дуже здивований, що багато українців не спілкуються або й ледь знають українську мову. Апелюючи до мовного закону, він стверджує, що діти, які змалку в школі вчаться виключно державною мовою, значно легше себе почуватимуть потім у ВУЗі. Для прикладу навів сценарій своєї країни, про який ми згадали вище.

На запитання, що б він хотів сказати українським нардепам, які ініціюють недолугі правки до мовного закону, він відповів коротко: “Пацани, не будьте m@$€@лями, вчіть мову”.

Особисто йому українська далась легше, ніж, наприклад, англійська, яку він вивчав з першого класу як іноземну. А тут вивчив мову за 1 рік. Мабуть, значну роль у цьому відіграло власне україномовне середовище та постійне спілкування з львів’янами.

Недавно студент почав вивчати й львівську ґвару (львівська говірка), аби вже стати справжнім львів’янином. В першому випуску у своєму блозі львів’янин Володимир провів з Абделем урок та навчив таких слів: стрих, мешти, кишка і кобіта.

“Давайте усі будемо говорити українською!”, – звернувся до українців Ніт Абдель Кадер.

Європейці і формула крові

Європейці і формула крові

                Сучасна цивілізація – це, в основному, витвір європейців. Вони не тільки в Європі. Вони на всіх континентах. Створені ними держави є по всьому світу. Чи мають європейці якісь унікальні відзнаки з точки зору формули крові? За найпопулярнішою класифікацією груп крові їх є чотири: перша, або О, друга, або А, третя, або В, четверта, або АВ. З урахуванням резус-фактора, який може бути або додатним, або від’ємним для кожної з перерахованих груп, матимемо вісім груп крові. Європейських країн багато, країн, створених європейцями також. Яку б з восьми груп крові ми не взяли, крім однієї, ми побачимо, що вони не можуть бути ознакою лише європейців. Серед країн, населення яких має високу частоту першої групи крові (без врахування резус-фактора) лідерами є країни Азії, Африки і Латинської Америки. Європейські країни і країни, створені європейцями замикають цей список, але в кінці списку є і такі країни як Індія та Японія. Серед країн, населення яких має високу частоту третьої і четвертої груп крові (без врахування резус-фактора) лідерами є країни Азії та Африки. Проте у верхній частині списку є і такі європейські країни, як Московія і Естонія. Список закінчується європейськими країнами і країнами Латинської Америки. Серед країн, населення яких має високу частоту другої групи крові (без врахування резус-фактора) лідерами вже є переважно країни Європи. Але серед них зустрічаються і азійська Японія, і африканська Уганда. Якщо розглянути лише від’ємне значення резус-фактора незалежно від групи крові, то тут лідерами будуть переважно європейські країни, і країни створені європейцями. Проте серед них ми знайдемо і деякі африканські країни. Цікава картина спостерігається, якщо провести одночасне сортування країн за другою групою крові і негативним резус-фактором. Результати такого сортування наведені у таблиці.

Таблиця

Тут на чолі списку вже будуть виключно європейські країни і країни, заселені переважно європейцями. Серед європейських країн найвища частота другої групи крові при негативному резус-факторі спостерігається у населення Норвегії, хоча список починається з Бразилії. З чого можна припустити, що саме населення Бразилії є генетично найближчим до європейців з усіх країн Латинської Америки. Зразу за Норвегією з однаковим значенням частоти іде низка провідних країн Західної Європи, таких як Австрія, Данія, Велика Британія, Іспанія, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Швеція, та  центральної Європи: Болгарія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Угорщина. До цієї групи належить і Австралія. З невеликим відривом далі ідуть Португалія і Сербія та Ліхтенштейн,  Румунія, Ліван, Словакія і Сполучені штати. На перший погляд дивним тут є присутність Лівану, але якщо згадати численні Хрестові походи у Палестину Середніх віків, то Ліван цілком можна зарахувати до країн, етнічну основу яких заклали хрестоносці-вихідці з Європи. Нарешті, з невеликим відривом від попередньої групи йде найчисельніша група європейських країн: Бельгія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Молдова, Німеччина,  Північна Македонія, Польща, Україна, Фінляндія, Хорватія, Чеська республіка. Сюди входять також і Канада та Нова Зеландія, європейське походження яких не викликає сумнівів.  Замикають список європейських країн Московія, Ісландія, Ірландія, Естонія, Мальта, Кіпр. Але в кінці списку до європейських країн починають підмішуватись деякі, країни Азії та Африки. Цікаво, що частота для першої позиції таблиці і останньої відрізняється у сімдесят чотири рази. Так що зазначена група крові разом з резус-фактором можуть чітко ідентифікувати приналежність населення тої, чи іншої країни до споріднених по крові з європейцями. За цим показником Русь-Україна - це типово європейська країна. Московія – на межі між Європою і рештою світу. Шануймо наше європейське коріння. Наше прагнення до об’єднаної Європи – це, крім усього іншого, і голос нашої крові.

                Примітка 1. Дані щодо частот груп крові для різних країн світу взяті з

RACIAL & ETHNIC DISTRIBUTION of ABO BLOOD TYPES BLOODBOOK.COM  

Sorted by Population Groups

http://www.bloodbook.com/world-abo.html#Ukranians

                Примітка 2. Дані щодо наведених частот груп крові характеризують населення країн, а не етносів, що є в них провідними. Якщо з населення України виокремити 20% московитів, то Україна значно підвищиться у наведеному рейтингу. Якщо з населення Московії виокремити 15% українців, то Московія значно понизиться у наведеному рейтингу. Найвищий рівень населення Норвегії у рейтингу серед європейських країн пояснюється ще і тим, що це населення в найменшій мірі піддалось розбавленню вихідцями з країн Азії і Африки.


 Повний текст статті з формулами і таблицями можна подивитись на ресурсі:

https://www.ar25.org/article/ukrayinci-formula-krovi-povne-doslidzhennya.html


Привітання Голови СБУ Баканова з нагоди Дня Конституції України

Щиро вітаю співробітників Служби безпеки України та всіх українців зі святом!
У своїй роботі Служба керується Головним законом України - Конституцією нашої держави.

Щодня ми не просто дотримуємося букви закону, а захищаємо свободи та цінності, відображені в ньому.

СБУ дбає про збереження суверенітету і незалежності України, наші співробітники виконують завдання під час здійснення Операції об’єднаних сил, викривають терористів і сепаратистів, затримують злочинців – все для того, щоб кожен українець, як і визначено в Конституції, жив у демократичній, правовій, і головне, незалежній державі.

Як і автори Конституції, ми усвідомлюємо частину своєї «відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями» за збереження української державності, конституційного ладу та безпеки кожного громадянина.

Ця відповідальність дає нам сили для подальшої боротьби, яка обов’язково завершиться перемогою.
Успіхів нам всім на цьому шляху! Миру, злагоди в родинах і незламної віри в щасливе майбутнє України!

Іван Баканов
Голова Служби безпеки України

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
20
предыдущая
следующая