О сообществе

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Слава Україні!

Шевченко на світлинах - 205-річчя Великого Кобзаря

Кобзар і доба фотографії. Шевченко на світлинах

Тарасове «свідоцтво про народження» першого фотоаматора України

У 2019-му фотографія відзначає 180-ту річницю. Коли в січні 1839-го Франсуа Арагон зробив доповідь у Парижі про відкриття Луї Даґером світлопису, Тарасові Шевченку було 24 роки...

 Якщо уважно перечитати «Щоденник» Тараса Григоровича, його листи та спомини, впадає у вічі одна ще не зовсім досліджена сторінка в його житті: постійна дотичність Кобзаря до світлопису. Адже дагеротипія, а пізніше й фотографія розвивалися в Петербурзі на очах у молодого поета.

 Задля такого висновку біографія Кобзаря налічує достатньо неспростовних фактів. Але спочатку треба відтворити головні історичні віхи з життя Тараса Шевченка. Почнемо, мабуть, із 1838-го, коли в Санкт-Петербурзі 24-річного юнака, кріпака поміщика Енгельгарда друзі викупили з кріпацтва. До публічного проголошення епохи світлопису залишався ще цілий рік. І цей рік аж до 1845-го Тарас навчався в Академії мистецтв у майстерні Карла Брюллова. Юнак поглинав книжки з мистецтва, всесвітньої історії, слухав лекції з анатомії, фізіології, часто бував у театрах і музеях.

 

 

У той час у столиці Російської імперії бурхливо розвивався новий напрям мистецтва — дагеротипія — первісний вид світлопису на металевих пластинах, вкритих сріблом. Першими, ясна річ, ознайомили петербуржців із дивами світлопису іноземні фотомайстри, а вже з 1843 року в місті стали з’являтися фотоательє місцевих фотографів. Серед майбутніх майстрів пензля з найближчого оточення Тараса в академії одразу з’явилися палкі шанувальники нового напряму відтворення дійсності. Це передусім двоє студентів-живописців, друзів Шевченка по майстерні Брюллова: українець Іван Гудовський та швейцарський підданий Генріх Деньєр. Деньєр відкрив одне з перших фотоательє в Санкт-Петербурзі у 1849-му, ще навіть не закінчивши навчання в академії, а Гудовський того самого року започаткував фотографію в Києві, у кам’яниці на Великій Васильківській.

 Як і більшість тогочасних майстрів живопису, Тарас Шевченко одразу ж викреслив світлопис з усіх творчих видів мистецтв, залишивши за ним тільки функцію копіювання. Причому цю «фізико-хімічну» властивість «нерукотворного» копіювання сам Кобзар залюбки використовував упродовж усього життя. Ось що писав Тарас у листі до свого товариша поляка Броніслава Залеського влітку 1855 року із заслання: «Очень не рад, что ты занимаешься теперь фотографиею, она у тебя много время отнимает теперь, а после, я боюся, ты увлечешься ею, когда покажутся удовлетворительные результаты. Это дело химии и физики, пускай Михайло (Цезік. — Ред.) и занимается ими, а тебе это как художнику повредит. Фотография как ни обольстительна, а все-таки она не заключает возвышенного прекрасного искусства».

 

Наступна зустріч Тараса Григоровича з фотосправою відбулася вже в засланні, в Оренбурзькій губернії. Але навіть там, «на задвірках імперії», світлопис став поширюватися з вражаючою швидкістю. Тарас не тільки був свідком народження нової течії у світлописі — фотоаматорства, а навіть посприяв його розвитку. Річ у тім, що і в Оренбурзі, і на півострові Мангишлак — у військовому укріпленні Новопетрівське — друзями Кобзаря ставали люди, безмежно закохані в цей новий напрям мистецтва. Прибувши до Оренбурга, Тарас Шевченко, який під час заслання постійно хворів, невдовзі познайомився з місцевим аптекарем Михайлом Гнатовичем Цезіком, мабуть, першим фотоаматором того краю. Пізніше Цезік залюбки допомагав поетові в засланні, виконуючи фотокопії його малюнків та пересилаючи його листи з Новопетрівської фортеці.

 

 

Звісно, весь вільний час аптекар присвячував своєму новому хобі. Вивчав апарат, знімав офіцерів, фасував хімікати, готував розчини, друкував відбитки, постійно говорив лише про «світлописаніє» та мріяв про нові лінзи. Демонструючи всім свої «досягнення», Цезік заклав непереборну жагу до цієї справи в ще одного з офіцерів — ад’ютанта командира Оренбурзького корпусу Іраклія Ускова. Це був простий і добрий чоловік родом із запорозьких вільних козаків. Фотографія в той час тільки з’явилася в Оренбурзі, і новий командир корпусу генерал Перовський часто отримував світлини із самого Петербурга. Таким чином, його ад’ютант бачив не тільки перші фотоспроби початківця Цезіка, а й роботи найкращих фотографів столиці. Мабуть, це й відіграло свою вирішальну роль. Цілих чотири роки Усков цілеспрямовано наближався до омріяної мети й тільки у 1857-му став щасливим володарем фотокамери. Придбати її йому допоміг Тарас Шевченко через своїх друзів у Петербурзі.

 Після Оренбурга капітан Іраклій Усков був призначений командиром цього крайнього форпосту імперії, а Тарас за черговим доносом переведений туди «на перевиховання»... Важко навіть уявити, як склалася б солдатська доля Шевченка, якби комендантом укріплення був призначений хтось інший. Ось що писала у своїх споминах про Кобзаря старша донька Іраклія Олександровича Наталя: «Батько був завзятий аматор-фотограф і фотографував аж до смерти, коли вже був на відставці. Тарас Григорович, здається, через своїх столичних знайомих виписував приладдя для фотографування моєму батькові. Навряд чи він міг виписувати для себе. Фотографічне приладдя коштувало тоді дуже дорого, а засланець Шевченко не був багатий. Може, він допомагав батькові фотографувати ці краєвиди. Батько й Шевченко були великі приятелі. Мені відомо, що батько й Тарас Григорович садили при форті садка, допомагаючи один одному».

 

 

Нині чотири світлини першого українського фотоаматора Ускова, датовані 1857–1865 роками, прикрашають експозицію Національного музею Тараса Шевченка. Дружина Ускова Агафія все своє життя дбайливо зберігала для нащадків як дописи і малюнки поета, так і ці «новопетрівські» світлини свого чоловіка... В інтернеті я випадково дізнався про те, що молодша донька Ускових Надія за заповітом матері повернула роботи та речі поета в Україну. А трохи пізніше в матеріалах про створення у 1920-х роках у тодішній столиці УСРР Харкові Інституту Т. Г. Шевченка натрапив на цікаві подробиці. Виявляється, «у 1929 році за 3000 рублів харківський інститут Т. Г. Шевченка купив у Надії Ускової-Смоляк (молодшої доньки Ускових) разом з іншими раритетами п’ятнадцять (!) світлин її батька Іраклія Олександровича». Мало який фотографічний музей Європи має у своїх архівах таку кількість безцінних фотодокументів одного автора, датованих 1857–1865 роками...

 

 

Коли торік я розповів цю історію Дмитрові Стусу, директорові Національного музею Тараса Шевченка в Києві, він одразу загорівся ідеєю розшукати світлини й зробити із цього вагомий проект-відкриття. Вже через три місяці разом із науковим співробітником Олексієм Дубровим ми, затамувавши подих, роздивлялися безцінні фотовідбитки Ускова, яким щонайменше 160 років. Обережно перегортаючи пожовклі світлини коменданта фортеці, друковані на тонкому альбуміновому папері, ми достеменно пересвідчилися в наявності справжнього історичного документального артефакту — 15 старовинних фотографій, датованих 50-ми роками позаминулого століття. Усі сюжети цих зйомок розповідають про місце служби поета на півострові Мангишлак (Новопетрівське укріплення). І, на жаль, майже всі вони потребують реставрації. Але головне те, що знайдені світлини засвідчують дві нові тези в українській шевченкіані. По перше, повертають суспільству ім’я одного з перших українських фотоаматорів Іраклія Ускова, а по друге, стверджують факт конкретної участі в цьому Тараса Григоровича Шевченка. Наведу лише одну цитату з листа засудженого Шевченка до свого приятеля Михайла Лазаревського в Петербург у червні 1857 року: «...побывай ты с человеком, практически и хорошо знающим фотографическое дело, побывай с таким человеком у г. Чернягина по означенному адресу. И выберите, по крайней мере освидетельствуйте, выписываемую И[раклием] А[лександровичем] камеру для фотографии с прибором, в особенности обратите внимание на объективы Фогтлендера. Деньги ему, г. Чернягину, посылаются с этой же почтою».

 Мов блискавкою, мене ошелешив суто фотографічний вислів у дописі поета «об’єктиви Фогтлендера», яким і нині оперують тільки затяті професійники. Адже й сьогодні фотокамери Leica, Sony, Samsung використовують ті лінзи. Виявляється, ця австрійська фірма оптики та фотознаряддя не тільки була відома 162 роки тому — її назву промовляв і шанував сам Тарас.

 

 

...Як бачимо, завдяки сплетінню цих двох доль — поета-вільнодумця Тараса та нащадка запорозького козацтва Іраклія Ускова — до нас дійшли найстаріші аматорські світлини в історії України. Уже відомо, що в жовтні цього року Національний музей Тараса Шевченка, анонсуючи нові сторінки з життя Кобзаря, запросить громаду Києва на виставку світлин, які «ховалися» в його фондах майже сторіччя. Ці 15 знайдених старовинних фотографій, я певен, спонукають багатьох українських музейників до нових пошуків та відкриття в царині вітчизняного світлопису.

Композитор, поет, співак Володимир Івасюк

Володимир Івасюк 

Композитор, поет, співак Володимир Івасюк.

 Легенда, геній, людина, яка суттєво вплинула на українську музика. Автор «Червоної рути». Автор «Водограю». Автор пісень «Я піду в далекі гори», «Балада про мальви», «Дві скрипки», «Пісня буде поміж нас», «Лиш раз цвіте любов», «Два перстені» та багато інших. Про Володимира Івасюка написано багато статей, книжок, знято чимало документальних фільмів. І не дарма, бо ж він був унікальною особистістю, він був єдиним серед всіх. У 20 років написав пісню, яка стала символом української естради. 
4 березня легендарному Володимиру Івасюку виповнилося б 70 років. Сьогодні 


 Володимир Івасюк 

Він був одним із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. А ще український Орфей був професійним медиком і скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Мав він і талант художника, був неординарним живописцем і фотографом (щоправда, сам не любив фотографуватися). Загинув молодим за нез’ясованих обставин у Брюховицькому лісі поблизу Львова. Звання Героя України отримав посмертно – через 30 років після своєї трагічної смерті. Володимира Івасюка пам’ятають ті, хто любить українську пісню, а його «Червона рута» і «Водограй» стали музичними брендами нашої країни, на яких виросло не одне покоління артистів і слухачів. За спогадами сучасників, Івасюк був надзвичайно м’якою, лагідною людиною. І доброю. Ця лагідність і доброта світилася в його очах. Мав дивовижний талант спілкування, тож люди радо відкривалися йому назустріч. «Він був романтичний, розумний. З ним завжди було цікаво. Ніколи не пив горілки – тільки трохи шампанського», - згадує одна з приятельок Івасюка. Володимир Івасюк - композитор, поет, співак, легенда, геній, людина, яка суттєво вплинула на українську музика. Автор «Червоної рути». Автор «Водограю». Автор пісень «Я піду в далекі гори», «Балада про мальви», «Дві скрипки», «Пісня буде поміж нас», «Лиш раз цвіте любов», «Два перстені» та багато інших. Про Володимира Івасюка написано багато статей, книжок, знято чимало документальних фільмів. І не дарма, бо ж він був унікальною особистістю, він був єдиним серед всіх.
Народився Володимир Івасюк 4 березня 1949 року в Кіцмані. Там же закінчив школу, там закінчив музичну школу, створення якої зініціював його батько, Михайло, вчитель французької мови. У Кіцмані почав писати перші музичні й поетичні твори. Після переїзду сімї Івасюків до Чернівців у юного Володимира розпочався справжній прорив у музичній творчості. Тут він написав свої найвідоміші пісні. Паралельно із навчанням у медичному училищі пісняр відшліфовував музичну грамоту. З 1974 року почав навчатися у Львівській консерваторії. У Львові Івасюк творить окрім естрадних пісень класичні твори. 24 квітня 1979 року вийшов з квартири у Львові. Більше його ніхто не бачив. Аж до 18 травня, коли тіло Івасюка знайшли у підвішеному стані в лісі в Брюховичах. Про Володимира Івасюка можна написати тисячі слів, але вартий він тільки одного – геній. Геній музики, адже він створив мелодії, які запали в серця й душі всім, хто хоча б раз почув їх

Джерело: https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/aleya-zirok-volodimir-ivasyuk-ta-bogdan-krizhanivskiy-chomu-yihni-imena-prikrashayut-teatralnu-ploschu-foto-35693?fbclid=IwAR06PgD2rm-rQ3LRrwEAxv_mdN9ROMXgSvNjbGqcPa-Fb80e9LGUHNxZwes. Сайт http://acc.cv.ua/

Померла відома українська поетеса Ганна Чубач

Галина Гордасевич написала цього вірша своїй подрузі після звістки про смерть її матері, а сьогодні надійшла прикра новина, що на 79-му році життя 19 лютого померла українська поетеса Ганна Чубач. 
Вічная память і упокій.

ЛИСТ ДО ГАНІ ЧУБАЧ

Ганнусю, серденько, поплач!
Давай поплачем вдвох з тобою.
Хоч не лiкують сльози болю,
Та все ж полегша. Ти поплач.

Коли вмирають матерi,
Стає темнiше в цьому свiтi,
Ну, бо кому ж тодi свiтити,
Коли вмирають матерi.

І вже ми крайнi у життi.
Куди вiдповiдальнiсть дiти,
Як вже за нами нашi дiти!
То ж стiймо крайнi у життi.

На те й родились ми, жiнки.
Це нам сивiти i старiти,
Щоб освітити і зігріти
Увесь цей світ, бо ми – жінки.

Отож востаннє ще поплач,
Що вже не донька ти, лиш мати,
І мусиш бiль в собi тримати,
І витри сльози, i не плач.



Подяка художнику Миколаю Горда в річницю пам'яті

Завтра  13 лютого річниця відтоді, як не стало гарного художника Миколи Горди, людини доволі непересічної і видатної. 

Хочу спробувати написати про Миколу різні епізоди спогадів, а почати маю ось з чого.
Познайомила нас моя мама, Галина Гордасевич, незадовго до своєї передчасної смерті, а з того всього вийшла ось така подія. Знайомство з Миколою надихнуло мене на думку, щоб він намалював портрет до дня народження Галини Гордасевич. Я приніс йому кілька світлин і обумовив стиль портрету, як парадовий і урочистий. У мами нічого подібного ніколи не було, тому робилося все в таємниці від неї, щоб зробити приємну несподіванку... Не судилося.

Від самого початку Микола жалівся мені, що малювання йде йому тяжко, але якось мусить довести до ладу роботу. Аж одного дня після тривалої перерви мені подзвонив Микола і піднесенним голосом повідомляє, що сьогодні йому рптово надійло неймовірне піднесення та прозріння і він буквально за кілька годин намалював зовсім іншу картину, і на цьому портреті Галина Гордасевич ну просто як жива! День цей був 11 березня 2001 р. До свого 66-річчя Галина Гордасевич не дожила 20 днів і ніколи не побачила ні першого, ні другого свого портрету, як і жодної зі своїх подальших дуже заслужених нею нагород.

В тому і була загадковість події та провидіння, що живопис набув свого правдивого змісту, бо відлітаюча у вирій душа Галини Гордасевич у цей момент була дивним чином перехоплена талантом і духовним чуттям митця Миколи Горди та зафіксована навічно ним на полотні. Велике диво для кожного, хто це зрозуміє: уввічнити людину через живопис з нами усіма.
Від самого початку хвороби Галини Гордасевич і до її передчасної кончини художник Микола Горда нічого про то не знав і саме в тому уся загадковість і грандіозність усього дійства, як на мене. Я щиро вдячний Миколі, царство йому небесне, що він намалював ці різні портрети Галини Гордасевич і навічно залишив її живою з нами.
 
Богдан Гордасевич
12 лютого 2019 р.
Львів-Рясне

Вічная пам'ять загиблим героям за Україну у війні з РФ

Полеглі герої січня 2019 року
Автор: Я. Осока
У цій статті наведено дані про бойові втрати української армії на сході країни за січень 2019 року: імена та прізвища, а також детальніша інформація про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

Полеглі герої січня 2019 року 01

  1. Микола Олегович Голубєв народився 17.12.1998 року у селі Вочківці Волочиського району Хмельницької області.

Закінчивши 9 класів Волочиської школи №5, хлопець вступив до Волочиського промислово-аграрного ліцею, який закінчив 2017 року, здобувши фах зварювальник і муляра.

21.06.2017 року у Миколи був останній екзамен, а вже 26.06 він підписав контракт із ЗСУ, не з’явившись навіть на вручення диплома, адже був доправлений до навчального полігону у Старичах. Після бойової підготовки, 07.09 він був відряджений до зони АТО, до міста Попасна Луганської області.

Старший солдат, навідник кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1-ї роти 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 1 січня о 13.15 в районі селища Новотошківське Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, які дістав внаслідок обстрілу наших позицій з озброєння БМП-1.

Похований 4 січня на центральному кладовищі Волочиська. У нього залишилися батьки та брат.

Полеглі герої січня 2019 року 02

  1. Микола Іванович Семенюк (позивний Саїд) народився 28.11.1973 року у селі Леляки Жмеринського району Вінницької області. З 2005 року мешкав у селищі міського типу Браїлів.

Закінчивши 9 класів сільської школи, хлопець вступив до Жмеринського вищого професійно-технічного училища, у якому здобув фах столяра. Працював на різних роботах, останнім часом – на Браїлівському цегельному заводі.

На першому місці для Саїда завжди були його діти, яких він шалено любив та намагався надати їм правильне виховання. Захоплювався риболовлею, дбайливо ставився до тварин, дуже багато з яких зносив додому.

У кінці березня 2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Безвідмовний добряк, імпульсивний, з шаленою енергією, Микола Іванович не боявся ризикувати та дивитись небезпеці в очі. У березні 2017-го в районі Авдіївки він врятував життя двом побратимам, коли витяг їх з палаючої БМП. Пройшов бої під Волновахою, на Світлодарці, в районі Старогнатівки та Авдіївки, брав безпосередню участь у встановленні контролю над позицією "Орел".

Молодший сержант, заступник командира бойової машини - навідник-оператор 7-ї роти 3-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 14 січня о 15.50 в районі селища Гладосове Донецької області від смертельних поранень, що їх дістав під час обстрілу наших позицій з великокаліберних кулеметів.

Похований 18 січня на Леляцькому кладовищі. У нього залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей.

Полеглі герої січня 2019 року 03

  1. Віталій Анатолійович Губенко (позивний Батюшка) народився 16.02.1965 року у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Закінчив духовну семінарію, богословські курси у Києві. Вступив на військову службу за контрактом. Тривалий час у підрозділі виконував обов'язки капелана.

Прапорщик, стрілець, помічник гранатометника роти вогневої підтримки 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь" 54-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 25 січня вранці в районі села Катеринівка Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, яких зазнав під час обстрілу військової вантажівки з протитанкового ракетного комплексу.

Похований 28 січня у рідному селі.

ПІСЛЯМОВА

Привіт, мамо, привіт, дорогенька моя.

Не знаю навіть, з чого почати, новин начебто і немає, але новин багато. Стоїмо, окопавшись, серед полів, довго вже стоїмо, від монотонної рутини починає притуплятися зосередженість, тому всі знаходять собі якусь роботу: хто пиляє дрова, хто зміцнює стіни, хто вигадує різні страви з того набору продуктів, що у нас є. Один хлопець пише вірші, так-так, уяви, прийшов з бойових і починає творити. Потім нам читає, соромиться, червоніє, але читає. Не всі його вірші гарні і бездоганні, але ми нічим цього не виказуємо, він пару місяців тому побратима втратив, і видно, що болить у нього, сильно болить.

У нас у всіх болить, мамо. Ми втрачаємо друзів, і з кожною втратою щось вмирає у нашій душі. Різні тут хлопці зі мною, є далекобійник з Тернополя, є пенсіонер з Дніпра, є навіть студент звідкись з-під Миколаєва, у нього вбили брата під Луганськом, і цей молодий зовсім хлопчик залишив навчання та прийшов до нас. Відчайдушний такий, знаєш, не боїться нічого, воює краще від багатьох дорослих дядьків, а сам голиться лише раз на тиждень. Різні тут люди, але наскільки ж вони кращі за тих, хто перебуває на мирній території.

Тут дуже швидко з'ясовується, хто є хто, тут оголюється кістяк людської душі, її структура та складові, тут за короткий період часу з людини, як скальпелем, зрізаються всі шари фальші та штучних обгорток оманливих ілюзій, всередині яких існує інший світ. Я і сам був таким, не буду приховувати, та й ти сама все прекрасно знаєш, проте в цих холодних окопах щось в мені змінилося, я став відчувати себе щасливішим. Так, мамо, ось такий нонсенс. Люди у переважній кількості своїй нещасливі, навіть якщо думають навпаки, але це самообман, по-справжньому щасливою людина робиться серед тих, хто без найменших роздумів готовий за тебе померти.

Я знайшов на цій війні своїх братів, мамо. Їх багато, і нехай у кожного з них своя мати, кров у нас одна на всіх. У нашій крові сплелися в тугий вузол єднання та витримка, взаємодопомога і розуміння, слова, які у цивільному житті часто є порожнім звуком, тут набувають свогосправжнього сенсу. Ми різні, але, у той самий час, ми схожі один на одного, як дві краплі води, тому що у нас одна мета та мотивація, одна справа та загальна воля. Нікому не даємо впасти у відчай і засмутитися, за перших ознак депресії всі спільно піднімаємо тій людині настрій.

Іноді буває лячно. Іноді - дуже. Ми всі хочемо жити, і це - природний стан, коли по нас працюють з того боку. Але якщо забитися в кут і закрити очі, міни падати не припинять, правда ж, мамо? І ми знаходимо сили подолати наш страх, загнати його глибше і не звертати на нього уваги. Ми зобов'язані вижити, хоч і не всім це вдається, але за тих, хто не доживає, ми відповідаємо сповна, повір. У нас не працюють принципи жалості та прагнення до миру. Там нема з ким миритися таз ким домовлятися. У нас один спосіб переговорів, який має приціл і запасний магазин.

Час мені йти на чергування, мамо. Так, щоб не хвилювалася, доповідаю: поїв, одягнений тепло. Хоча останніми днями холоднішає, а сьогодні взагалі щось сильно впала температура, небо прояснилося, напевно вночі буде неабиякий мороз, але ти не хвилюйся, мені не вперше, переживемо, прорвемося, і скоро я приїду, мамоНезабаром я приїду, обіймемося міцно і надовго, я дуже за тобою сумую. А повернуся з чергування - продовжу, багато ще хочу тобі розповісти. Матусенько мояще одне. Тут я зрозумів, наскільки сильно я те…

Написані далі слова неможливо розібрати через кров, що залила листа.

Ян Осока, "Цензор.НЕТ"

Про загиблих Героїв серпня 2016 читайте тут.
Про полеглих Героїв вересня 2016 читайтетут.
Про Героїв, загиблих у жовтні 2016, читайтетут.
Стаття про загиблих Героїв листопада 2016тут.
Про загиблих Героїв грудня 2016 - стаття тут.
Про загиблих Героїв січня 2017 читайте тут. 
Про загиблих Героїв лютого 2017 читайте тут.
Про Героїв, загиблих у березні 2017, читайте тут. 
Про загиблих Героїв квітня 2017 читайте тут.
Про Героїв, полеглих у травні 2017, читайте тут. 
Про полеглих у червні 2017 - матеріал тут
Стаття про загиблих у липні 2017- тут.
Про загиблих Героїв серпня 2017 читайте тут.
Про загиблих у вересні 2017 матеріал тут. 
Матеріал про загиблих Героїв жовтня 2017- тут
Про полеглих у листопаді 2017 читайте тут.
Про загиблих у грудні 2017-го - стаття
 тут.
Про полеглих у січні 2018 року читайте статтю.
Про загиблих у лютому - стаття тут.
Про полеглих у березні 2018-го читайте тут
Про загиблих Героїв квітня 2018 матеріал тут.
Про загиблих Героїв травня 2018 матеріал тут.

Про полеглих у червні 2018 читайте тут

Стаття "Загиблі Герої липня-2018" тут

Про полеглих у серпні 2018 року читайте тут

"Полеглі Герої вересня" читайте тут.

"Загиблі Герої жовтня-2018" читайте тут.

Полеглі Герої листопада 2018 читайте тут

Про загиблих у грудні 2018 читайте тут

https://censor.net.ua/ua/resonance/3109278/polegli_geroyi_sichnya_2019_roku

Два види націоналізму Степан Ленкавський

Два види націоналізму


Степан Ленкавський

Мотивом політичного діяння можуть бути безпосередні життєві потреби, потреби господарські або самооборонні, або емотивні спонуки. їх переживається, їх відчувається прямо. Самим “звірячим інстинктом” чується самозбережний гін забезпечити себе і свою спільноту. Тому ті історичні часи, коли оборона забезпечування інтересів нації спричинювалася безпосереднім діянням прямих, стихійних, так би мовити діянь інстинктових спонук, називаємо добою інстинктового або стихійного націоналізму. Ця доба обіймає середньовіччя і значну частину новочасної історії, а в деяких народів цілу історію. Характерною рисою для інстинктового або стихійного націоналізму є схильність діяти за законами імпульсів, тобто діяти безпосередніми рефлексами на життєві імпульси.
Прикладом цього є самочинна оборона українських племен перед нападами орди. Ніяких призовників не було, на ніякі мобілізаційні накази ніхто не ждав — кожному було самозрозуміло, що коли віхи горять, чи коли б'ють в барабани, а пізніше у дзвони, чоловікам треба хапатися за зброю і боронити своїх осель. Жінкам — рятувати дітей і майно перед ясиром. Імпульс — орда нападає — без ніяких міркувань і застанов приносить негайно рефлекс: всі під зброю. Отаке діяння: імпульс-рефлекс — в інтересі власної національної спільноти під прямою спонукою життєвої конечности є інстинктовим або стихійним націоналізмом. Він у всяких формах виявлявся і виявляється посьогодні упродовж цілої історії.

Пізнішим розвитковим ступенем від інстинктового націоналізму є свідомий націоналізм. Що це таке? Описуючи, що таке націоналізм, ми сказали, що націоналізм є діяння і мислення інтересами свого народу. Коли основою історичного факту є само лише (імпульсивне) діяння — тоді ми маємо до діла з інстинктовим, або стихійним націоналізмом. Коли ж оборона національних інтересів є не лише відрухом на якусь подію, але наслідком діяння окремих течій політичної думки, — тоді ми маємо до діла з свідомим націоналізмом.
Інстинктовий націоналізм і свідомий мають ті самі основи і джерела. Ними є: оборона і забезпечення життєвих інтересів свого народу, зокрема його потреб — фізичного буття, господарського забезпечення й свобідного існування й розвитку.
Простіше кажучи.
Коли нарід обороняє чи забезпечує свої життєві інтереси, тоді в того народу проявляється і доходить до голосу його інстинктовий націоналізм. Коли ж, крім цього, серед народу якась частина його людей ще зокрема думає (і працює) виключно над обороною й забезпеченням життєвих інтересів свого народу, тоді цих людей називаємо свідомими націоналістами. Через однакове політичне думання і дію вони творять серед свого народу політичний напрямок або політичну течію в тому народі. Коли ж люди зорганізуються разом, тоді кажемо, що той політичний напрямок оформився в одну чи кілька націоналістичних партій або організацій.
Націоналізм у формі окремих партій почав повставати від поч. XX століття серед деяких народів, а саме:
а) серед тих державних народів, які були послаблені настільки, що не могли ані силами суспільства, ані силами державної влади задовільно забезпечити своїх національних інтересів;
б) серед бездержавних народів, головно в тих, у яких національні інтереси були особливо загрожені при одночасному рості бажань їх охороняти.
Отже різниця між інстинктовим і свідомим націоналізмом така, що:
1) Інстинктовим або стихійним націоналізмом є прямі і самочинні дії самого населення во ім'я оборони своїх національних інтересів.
2) Свідомим націоналізмом, або коротко: націоналізмом (у сучасному значенні) називаємо ті окремі політичні напрямки, організовані в партії або в організації, які утворюються на те, щоб діяти для національних інтересів свого народу.
В державних народах окремий обов'язок працювати над обороною й забезпеченням життєвих [інтересів] нації має державний уряд. Як довго він як слід це завдання виконує, нема серед суспільства соціологічних основ для повстання окремого націоналістичного руху чи партії. Але націоналізм інстинктовий існує серед усіх народів, відколи існують народи, по сьогоднішній день.
Існування націоналізму є фактом таким давнім і так само природним і конечним, як факт існування нації. Одно з другим нерозривно зв'язане: як довго існують нації, так довго існував і існувати буде націоналізм. Форми його вияву залежать від різних факторів, з яких головним є ступінь забезпеки національних інтересів. В країнах, де національні інтереси не були століттями смертельно загрожені, націоналізм існує в формі інстинктового посьогодні (Англія). Там, де вони були не забезпечені силами суспільства й держави, на підмогу їм творилися окремі націоналістичні партійні напрямки (Німеччина, Італія).
В бездержавних народів (Україна), де ступінь забезпеки національних інтересів найменший, націоналізм як інстинктовий рух і як політична організація має сповнити велике історичне завдання: організовування народу до боротьби за національні інтереси і до закріплення державного будівництва.
Націоналізм так довго не може перестати існувати, як довго існують нації. Чому? Він є результатом тої внутрішньої потреби народу, що називається самозбережний гін народу. А самозбережний гін буде існувати в природі народу так довго, доки народ існує. Перестати існувати може така чи інша форма вияву націоналізму. Наприклад, націоналістична партія, чи навіть націоналізм як окремий духовий чи політичний рух, коли сповнить своє завдання, стане для населення самозрозумілою категорією його мислення.
В Англії, в країні, де ступінь забезпеки національних інтересів найвищий, маємо приклад того виїмкового народу, де інстинктовий націоналізм вкорінився так глибоко в свідомість усіх без виїмку громадян, що він творить головну основу політичного мислення всіх англійців, без різниці на їхні партійні переконання. Тому творення в Англії окремої націоналістичної організації, як це пробував робити Мосли, є штучним снобізмом, який не тільки не обґрунтований ніякою внутрішньою потребою народу, але не має загалом нічого до роботи в країні, де націоналістів взагалі нема.
[Трохи інший стан в Америці, де в силу особливостей американської духовости національні інтереси утотожнювані з можливостями “бізнесу” громадян, тому в свідомість кожного американця є вкорінений особливого типу інстинктовий націоналізм, який покривається з його розумінням свободи широких меж для національного бізнесу. Загальна принаявність того типу інстинктового націоналізму, як і великі господарські й мілітарні спроможності країни, є настільки високими забезпеками національних інтересів Америки, що немає там ніяких конечностей для творення окремого націоналістичного руху.]*
На Україні, як серед бездержавного народу, така конечність є. Націоналізм в організованих формах має заступити в нас два неіснуючі на Україні чинники, що забезпечують народові здійснення його національних інтересів:
1) державну владу, якої завданням є охоронити інтереси нації;
2) самочинне думання самого громадянства інтересами своєї нації.
Доки український народ не буде мати власної суверенної влади й доки думання інтересами нації не ввійде в кров і кість усього українського громадянства без різниці партій, так як є в Англії, так довго існування націоналізму як окремого політичного напрямку на Україні буде зумовлене потребою повнішого забезпечення оборони національних інтересів. Коли ці дві цілі будуть досягнені — тоді завдання українського націоналізму як окремого руху буде сповнене. Більший або менший ступінь забезпечення національних інтересів даного народу рішає (в відворотно-пропорціональному відношенні) про меншу, або більшу потребу для нації в існуванні націоналізму як окремого, оформленого в політичну організацію, руху. Для старих державних народів, що звикли всією масою свого громадянства думати державно-національними проблемами, творити такі окремі партії потреби нема. Для народів, що власної держави не мають і яких громадянство само не думає в своїй масі державно-національними категоріями, потреба існування окремого націоналістичного руху на довгі роки зумовлена самою конечністю самозбереження народу.
* Як мотто до цієї праці Степан Ленкавський використав т. 1 “Загальних означень” із Постанов Основного Збору ОУН, у виробленні яких він особисто брав участь. — Ред.
• Ця частина тексту є в рукописі, однак викреслена в правленому автором машинописному варіанті праці. — Рeд.
“Український націоналізм”. Твори. Т.1 с.102-108

У Запоріжжі на честь Героїв Крут запалили смолоскипи

У Запоріжжі на честь Героїв Крут запалили смолоскипи
29 Січень 2019, 20:37
У Запоріжжі на честь Героїв Крут запалили смолоскипи , 29 січня 2019 року
У Запоріжжі на честь Героїв Крут запалили смолоскипи , 29 січня 2019 року
    У Запоріжжі День пам’яті Героїв Крут відзначили смолоскипною ходою. Її учасники пройшли центральним проспектом Запоріжжя від міськради до майдану Героїв революції, де відбувся мітинг.

«Між 2019 роком і 1918 ром можна провести паралель, адже з початком російсько-української війни саме молодь 17–18 років, добровольці, молоді хлопці пішли захищати свою державу. Так само, як і крутянці, вони не мали належної підготовки військової. Так само, як і крутянці, які всього тиждень готувались до бою, так само наші хлопці зараз. І досі ми втрачаємо молодих героїв. Дуже шкода, але ми обов’язково йдемо до перемоги», – розповіла організаторка акції Ярина Геращенко.

Смолоскипна хода на знак вшанування пам’яті Героїв Крут відбувається в Запоріжжі п’ятий рік поспіль.

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції в сучасній Чернігівській області за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном із київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько 400 людей, тривав 5 годин. 27 юнаків потрапили після бою в полон до більшовиків та були страчені.

У березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди та з поверненням уряду УНР до Києва, Центральна Рада вирішила урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Щороку в Україні урочисто вшановують пам’ять Героїв Крут.


https://www.radiosvoboda.org/a/news-den-pamyati-geroyiv-krut-u-zaporizhzhi/29740391.html

Промова Патріарха України Філарета 23 січня 2019 року

Промову Патріарха України Філарета під час урочистої академії з нагоди його 90-річчя варто прослухати кожному, бо то ціла епоха.


Дивився всю трансляцію наживо на каналі "Рада", бо інші канали припинили завчасно, а даремно, бо то варто уваги в повному обсязі з виступами і промовами. Давно не бачив нічого з більш величного заходу на славу державі і людині одночасно. Слава Україні! І слава Філарету!
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
16
предыдущая
следующая