В ніч на шостий день сотворив Бог
першу людину, і назвав він її
Богданом.
Богдан огледів сотворений світ,
порівняв з садом Едемським та й
утік з раю, бо був дуже
свободолюбивим і не хотів жити в
Едемському зоопарку. Для життя
він обрав собі найкрасивіше
місце на землі - Карпатські гори
і сказав «Моя хата скраю!».
Образився на це Господь і
перетворив Богдана на
неандертальця і сказав «Азм
еси ти у края жити, то всея твоя
нащадки зватимуться українцями!
А я собі сотворю нову расу!». І
сотворив він Адама.
Нащадки Богдана розселились від
Сяну до Дону. Вони першими
приручили тварин - собак, корів
та диких свиней. Вони винайшли
колесо й зробили перший
велосипед. Вони стали першими
землеробами, винайшовши плуг,
борону та комбайн. І вже
подумовували про утворення
Січі. На той момент Адама вже
прогнали з раю і його нащадки
жили в Гоморрі та Содомі
займаючись розпустою.
Але прийшов льодовиковий період
і військові походи довелось
відкласти. Українці винайшли
ткацтво та прялку. А коли стало
зовсім холодно молодий
українець Микола Прометей вкрав
у древніх греків вогонь і приніс
на Вкраїну, давши людям тепло. За
це давньогрецькі фашисти
упіймали його та дуже катували.
Древні греки були частково
нащадками Адама, котрі через
злягались з копитними тваринами
утворили різні гібриди -
кентаврів, сатирів, мінотаврів
та інших пегасів. Наразі вони
вимерли - потопились через
всесвітній потоп, котрий
розпочався після того як
розтанули льодовики. Також
втопились динозаври, бо Ной мав
огиду до плазунів і не взяв їх на
свою баржу.
Українці винайшли писемництво.
Передусім щоб фіксувати для
нащадків та інших народів свої
пісні, та поезію, бо українська
мова була найспівочішою. Досі
людство користувалось тільки
ієрогліфами.
Українці знайшли на Донбасі
каміння що горить і котре
плавиться, й назвали їх вугіллям
та рудою. І незабаром винайшли
ковальство збудувавши першу в
світі кузню яку назвали
Запоріжсталлю.
Досягнення в науці та техніці
привертали все більшу увагу
інших народів. До України
потягнулись каравани купців.
Євреї взагалі вирішили покинути
розведення нільських крокодилів
та виготовлення з них жіночих
сумочок і податись всім табором
ближче до культурного центру
світу - України. Темної ночі вони
втекли з Єгипту в бік України.
Але через 40 років зупинились на
півдорозі - помер
Мойша-провідник, єдина людина,
що знала дорогу та українську
мову.
В цей час в Україну приїхав
Чингізхан з Улан-Батора. Він
навчив українців кататись верхи
на конях, а вони йому подарували
собаку, свиню та корову і
пояснили як їх доглядати, щоб
Чингізхан більше не тинявся по
Євразії, морочачи всім голову, й
десь нарешті осів.
Чингізхан повернувся в Азію. На
близькому сході по дорозі
додому в нього здохла свиня.
Потім трохи далі втекла корова,
по дорозі він зустрів
корейських вчених-астрономів
які повертались з Назарету. Вони
спитали що це, вказавши на
собаку. Чингізхан був
неписьменний, і наплутавши те що
йому казали в Україні пояснив що
собаку можна або доїти або їсти -
в неї смачне сало. Корейці, які
голодували через свого вождя
Кім Чен Іра, купили того собаку
для розплоду.
Корову зустріли індуси. Вона
стояла посеред шосе
перегородивши рух транспорту.
Індуси попадали долілиць й
стали поклонятись небаченій
досі тварюці.
Свиня що здохла, під жарким
сонцем Близького Сходу почала
розкладатись й смердіти. Всі
народи що там жили довго рвало
через той сморід. Їх досі нудить
при виді свиней. Аборигени
близького Сходу вирішили що то
була свиня іудеїв, котрі
приперлись з Єгипту і сказали
щоб ті забирались геть. Так
з’явився антисемітизм.
Крим стає європейською
здравницею. Тут відпочивали та
творили такі видатні люди як
Сократ, Аристотель, Діоген. Сюди
припливали аргонавти та інші
алканавти щоб покращити своє
здоров’я.
Найбільшим курортом було
кримське місто Троя. Але в
надцятому році древньогрецькі
москалі від заздрощів
зруйнували Трою і тоді
троянські українці на чолі з
отаманом Енеєм заснували
Древній Рим, де збудували
Колізей. Тем вони годували левів
москалями й насолоджувались цим
видовищем. Так завдяки
українцям з’явився цирк та
театр.
В той же час в українських
заробітчан Марічки та Йосифа в
невеликому ізраїльському місті
Віфлеємі народився син Іісус,
засновник християнської віри.
Іісус проповідував любити всіх
ближніх та неньку Україну. Його
учні заснували Ватикан,
Царгород, Нью-Йорк та багато
інших міст світу.
Зокрема апостол Андрій,
мандруючи набережною Дніпра та
обираючи де б збудувати
Дніпрогес, зустрів чотирьох
бурсаків, що повертались з бурси
КІСІ додому. «Тут буде велике
місто, з каштанами та скляними
теплицями в центрі міста» -
вказав він на пагорби біля
дорогожицької телевежі (Колись
під час її будування Бог
перемішав мови народів, доти все
людство говорило українською). І
бурсаки Кий, Щек та Хорив
заходились його будувати, а
Либідь була за архітектора.
Так з’явилось найбільше в ті
часи місто - Київ. В ньому було
повно церков, університетів та
універмагів, місто стало
духовним, освітнім та торговим
центром.
В цей період на півночі дикі
племена москалів, з’ївши
останнього мамонта, вирішили, що
далі так жити не можна і треба
загарбати Україну й поневолити
свободолюбивих нащадків
Першобогдана. Вони в глухому
лісі на болоті будують кілька
шалашів та обносять його
парканом. Паркан нарікають
Дерев’яним Кремлем, а болото -
Москвою.
В цей час Колумб відкриває
Америку. Але відкривши її думає,
що потрапив до України, тільки з
іншого боку, бо мистецтво
вишивки інків повністю
співпадає з гуцульськими
орнаментами. Народ інків та
індійців був започаткований
древніми гуцулами, які ще до
Всесвітнього потопу, коли ще не
було винайдено ГрінКард,
потрапили до Америки.
В цей же час у Львові
з’являється перший друкарський
станок створений Федоровичем.
Україна навчила весь світ
друкувати паперові гроші та
книжки.
В Києві розквітає Могилянська
Академія. В котрій винаходять
порох, динаміт, пеніцилін,
безпечну бритву, та багато інших
предметів необхідних у побуті.
В Запоріжжі з’являється
Запорізька Січ - наймогутніше
військове формування в історії
людства. Тільки через сотні
років за зразком Січі буде
збудовано Пентагон. Але звитягу
українських військових так
нікому й не вдасться повторити.
В Україні розквітає культура та
мистецтво. Твори Шевченка
перекладають на всі мови світу.
Завдяки Шекспіру, котрий
перекладав твори Шевченка, Лесі
Українки та Франка англомовне
населення планети дізнається
про романтичну історію кохання
української пари Романа та Юлі.
Тим часом лютим москалям не
давав спокою добробут українців
і вони починають все частіше й
частіше шкодити Україні,
забуваючи що Київ мати
російських міст, а Україна
виплекала для Московії таких
видатних людей як Ломоносов,
Гоголь, Хрущов та Мазепа. Що саме
в Києві московити навчились
користуватись туалетом, носити
штані та краватки, та голити
бороди. Москалі почали все
частіше й частіше робити набіги
на Україну, нищачи її. Українців
вони або вбивали або гнали в
полон, де русифікували та робили
янучарами. Піком москальської
навали стала середина 20-го
століття, коли москалі разом з
фашистами захопили Україну.
Тільки титанічна боротьба
українських опришків під
проводом ОУН-УПА звільнила
Україну та інші народи Європи
спершу від коричневої чуми, а
згодом в 90-хх роках і від
москальської. Нащадки
Першобогдана зберегли його
нестримну любов до Свободи та
власної землі. Слава Україні!

(с) звідси.

Поскольку языковой вопрос из второстепенного все более становится важным, то смоделируем такую ситуацию. Если бы вас поставили перед выбором, то чтобы бы вы выбрали  камрады? Конкретный вопрос относительно конкретной ситуации. 

Ірина Фаріон: 

23 лютого 2011

Смерть і життя у владі язика  Біблія

Ірина Фаріон на урочистій академії у Львові

 У Конфуція запитали: "Якщо Повелитель покличе тебе керувати країною, з чого почнеш?". Учитель відповів: "Із реформи мови". Щоб реформувати українську мову в Україні у всіх смислах цього слова – потрібно щонайменше дві речі: Конфуція та ментальну революцію… З огляду на сьогочасну українофобську та мовоненависницьку орду при центральній владі – Конфуція шукаймо у собі. Джерело ж ментальної революції – в усвідомленні мови як меча .../http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/019701/ 

Надходження від кінопрокату в Україні за перше півріччя 2008 року зросли на 6,3 млн. грн. або на 4 % - до 151,5 млн грн.

Згідно з даними міжнародної асоціації виробників і дистриб’юторів фільмів Motion Picture Association (MPA), за перше півріччя минулого року надходження від кінопрокату в Україні становили 145,2 млн. грн.

За словами генерального директора кінопрокатної компанії B&H Film Distribution Богдана БАТРУХА, оприлюднені MPA дані свідчать про те, що на ринку кінопрокату в Україні сьогодні відсутні якісь негативні тенденції, він продовжує стабільно зростати.

«Сьогодні вже з упевненістю можна говорити, що окремі заяви про якісь проблеми з прокатом дубльованих українською мовою кінофільмів мали не економічний, а політичний підтекст, і були зроблені або далекими від реалій ринку людьми, або просто циніками», - зазначив гендиректор B&H.

«Українці як на заході, так і на півдні, сході країни продовжували і продовжують ходити в кінотеатри. А єдиною проблемою, яка їх справді турбує, є якість кінопродукції, яку вони дивляться», - додав Б.БАТРУХ.

Довідка. Motion Picture Association (MPA) була заснована 1945 року для допомоги міжнародній кіноіндустрії. Асоціація є спонсором декількох нагород.

Членами МРА є найбільші виробники і дистриб’ютори фільмів у світі - Paramount Pictures, Sony Pictures, Universal City Studios, Walt Disney Studios, 20 Century Fox Film, Warner Bros та ін.

Згідно з даними опитування, проведеного компанією First Movies International у грудні 2007 року на замовлення Sony та Disney, 19% опитаних заявили про необхідність збільшення кількості фільмів, що дублюються українською,
ще 24% респондентів підтримують таку ідею, 30% опитаних нейтрально до цього ставляться.

                                                                                                   Володимир Тертишник  Моя мова кольорова - душі шляхетна колискова // Крила, 2005. - №4. - С. 51-54. 

Мова – найбільша цінність суспільства, важлива складова духовного зростання людини. Важко уявити людину без його Величності – Слова. В наукових дослідженнях зустрічаються не безпідставні гіпотези щодо походження назви нашого народу («слов'яни, словени») від «слова» - мови як основи суспільного життя, а термін «словене» трактується як «розуміючі один одного». Слово дійсно важливий засіб порозуміння, що дуже актуально сьогодні. Наших пращурів прозивали вендами (знаючими), які попри все були найбільш духовним народом древності. Тим більше, сьогодні важко уявити високо інтелектуальну, освічену і культурну людину без слова художнього, без володіння багатою палітрою фарб літературної мови.

Головне, щоб мова не перетворилась в маску, якою з майстерністю пройдисвітів можуть хизуватись різного роду псевдо-патріоти, про що влучною римою нагадують мудрі митці слова: “Як Вас багато пігме-патріотів / Всіх рангів, кланів, вір і всіх мастей, / Що гребете  під себе без турботи / Про долю обездолених людей” (Анатолій Поповський).

Мова - це не тільки знаково-інформаційна система, що являє собою запас слів та граматичні принципи їх сполучення, за допомогою якої люди можуть спілкуватися між собою, формувати, зберігати та передавати знання та будь-яку іншу інформацію в просторі та часі, це ще й шляхетна колискова духовності.

Добротна літературна мова зазвичай візитна картка інтелігентної людини, але часто це ще й ознака високої внутрішньої культури. Вона спонукає не тільки шляхетно говорити, а й шляхетно діяти. Отже оволодіння перлинами поезії і літератури – запорука моральності і духовного зростання людини.

Полум'я серця, глибина думок та хвилі, штиль чи буря душі духовно багатої людини знаходять своє віддзеркалення перш за все в поетичних творах, в яких в найбільшій мірі і розкривається красота і величність мови.

Поезія, - мовить Ліна Костенко, - “то не є дзвінкий асортимент / метафор, слів, - на користь чи в догоду. / А що, - не знаю. Я лиш інструмент, / в якому плачуть сни мого народу” (Ліна Костенко).

Як у всій час А. Чехов висловлював захоплення точністю і образністю  дитячого мислення, сьогодні нас приваблює не пейзанство і орнаментальність поетичних творів, а ті хвилі душі, що яскраво передані, ті почуття, що бентежать. «Так – у домірність рим / Рвана й крива любов - / Так – у блакить глин / Залишки катастроф»  (Олена Степаненко Третя Атлантида. – Київ : Факт, 2005).

Поети як пророки, серцем відчувають і душею бачать набагато більше мудреців і в концентрованому виді намагаються образно розкрити пізнане, осяйне їх погляду.

Романтичні почуття надихають поезії талановитого українського поета, якому судилась нелегка доля і коротке життя, патріота України Василя Симоненка: «О море радості безкрає, / Чи я тебе перепливу? / Якби того, що в мріях маю, / Хоч краплю мати наяву»; «Мріють крилами з туману / лебеді рожеві, / Сиплють ночі у лимани / зорі сургучеві» (Василь Симоненко  У твоєму імені живу. – Київ: Веселка, 2003).

Вдале поєднання думки, почуттів й вишуканого поетичного слова бачимо в віршах: “Зачекайте вітри, не війте так стрімко. / Чомусь мені важко, чомусь мені гірко…”(Галина Калиниченко Лезо. –Дніпропетровськ, 2004. – С. 99); “І гордовито й величаво / Тече Дніпро через віки / І у літописі держави / Славетні пише сторінки” (Таня Мартиненко);  “Очі людей – то їх душі, / І вони віддзеркалюють скарби духовні - / осяйні, сіренькі, убогі…” (Анатолій Поповський); “Я бачу: стежини / З далеких куточків / Палають від квітів / Весняним струмочком”  (Анатолій Кублицький ).

В таких творах є  і смак, і стиль, і колорит, і експресія, і легкість, і краса рим. “Але музичність, барвистість поем / Гідно засвідчать: це – мова богем!” (Евген Юхниця Поезія рішучої епохи -  Київ, 2004. – С 11).  Вишуканість зазвичай притаманна поетичним, особливо пісенним творам. Раз од разу листаючи сторінки журналу “Крила”, не можна не помітити нові приємні надбання. Наприклад, (“Осіння соната” - слова В. Олефіра, муз. В. Єрмолаєва):

“Досі, досі тепла осінь,

Жовті ноти вітер носить.

Ноти падають,

Кружляють,

Ладом лагідним лягають.

Жовті ноти і червоні

Залітають у долоні.

Потім їх умілі руки

Перетворюють на звуки”.

У поезії автори прагнуть до образності сприйняття та виразності свого твору. Особливо помітно це в поезії кохання: «Цвіркуни неполохані росами / Засюрчать свою пісню в траві. / І дівчина з русявими косами / Про кохання прошепче тобі»; «В слушну мить вітрець легенький / Мені в вухо нашептав, / Як березі білі груди / Місяць в полі цілував» (Наталя Сазончик); “Німа розмова – слів печать / У шепотінні ночі…/ Мовчать уста, уста мовчать, / Коли говорять очі” (Олеся Кузьменко); “Ти бачишся мені / Коханкою несмілою / Горю в шаленому вогні / Хай буде заздрість білою / Хоча б недовго – в моїм сні” (Володимир Тертишник); “Що приходить до нас непомітно / І бентежить, і збурює кров? / Це жадана, жагуча і світла, / Невмираюча, вічна любов” (Таня Мартиненко).

Гарячий гусарський темперамент рішуче і безнадійно закоханого поета відчувається в строчках “Ніхто, ніяк, - і не у змозі…/ А втім, - це вже не має значення. / Ніхто мене не спинить по дорозі - / Бо я лечу до тебе на побачення” (Микола Данількевич).

Гірка правда українця, безнадійно закоханого в широкоплечу і загадкову Русь, афористично й виразно звучить у поезії нашого земляка, що оселився біля міста-музею Санкт-Петербурга, Володимира Шемшученка:

«Бреду, під ногами сирітська дорога

В мертвеннім місячнім світлі

Ми згадуємо часто про Бога,

Коли нікому уже не потрібні»;

 (Владимир Шемшученко Исповедь. – Киев: Генеза, 2005).

 

Сьогодні як ніколи актуальні слова талановитого сина України Василя Симоненко:

"Де зараз ви, кати мого народу?.."

 Де  зараз  ви,  кати  мого  народу? 

 Де  велич  ваша,  сила  ваша  де? 

 На  ясні  зорі  і  на  тихі  води 

 Вже  чорна  ваша  злоба  не  впаде. 

 Народ  росте,  і  множиться,  і  діє 

 Без  ваших  нагаїв  і  палаша. 

 Під  сонцем  вічності  древніє  й  молодіє 

 Його  жорстока  й  лагідна  душа. 

 Народ  мій  є!  Народ  мій  завжди  буде! 

 Ніхто  не  перекреслить  мій  народ! 

 Пощезнуть  всі  перевертні  й  приблуди, 

 І  орди  завойовників-заброд! 

 Ви,  байстрюки  катів  осатанілих, 

 Не  забувайте,  виродки,  ніде: 

 Народ  мій  є!  В  його  гарячих  жилах 

 Козацька  кров  пульсує  і  гуде! 

 

В устах сучасних українських поетів слова нерідко отримують нове забарвлення, образне значення та незвичне але цікаве естетичне звучання:

“Я вірші писала

Віткою вербиною,

А сама гадала,

Як же стать щасливою”

(Ольга Благодарова);

“Кульбабинки-конопинки,

Жовті сонця діточки,

У траві біля зупинки,

Запалали квіточки…

Жовтячки пухнасті круглі,

Мов курчатка навесні.

Та кували їм зозулі

Квітувать лише три дні”

(Ірина Рева).

Жагучі почуття і вільнодумні думи поети досить часто розкривають за допомогою образно-експресивних засобів – метафор, що нерідко дозволяють у кількох словах реалізувати філософські думки і естетичні задуми. Наприклад: “Поринув в дощ минулого руїн, / Шукаючи надію в непроглядній млі, / Повзу, не щадячи колін, / По грішній та гіркотній, як полин, Землі. / І крізь урочий шепіт ночі: / “Не вір щасливому кінцю”, / Дивлюсь сміливо долі в очі, / Чоло несу терновому вінцю” (Тертышник В. Аудит души. – Киев: «Феникс», 2006. - С. 54).

Легким озоном метафор наповнені поетичні твори Леоніда Губанова: «Де тиша піснею підкраситься, / Де смуток мій договорить, / Де жінка як першокласниця, / В ромашках з ніг до голови».

Багатющу і естетично витончену метафоричну палітру вишуканої художньої семантики являють собою твори класиків поетичного слова. Важко не зауважити, що неперевершена поезія С. Єсеніна, легко перекладається на українську мову, зберігаючи свою виразність та набуваючи деяке нове колоритне забарвлення. Наприклад, оригінал: “Отговорила роща золотая // Берёзовым, весёлым языком, // И журавли, печально пролетая, // Уж не жалеют больше ни о ком”; переклад: “Скінчилась мова золотого гаю // В устах берізок словом пломінким, // І журавлі, що сумно пролітають, // Вже не жалкують більше ні за ким” (Єсенін С. У попелі зотлілих почуттів / Переклад з російської  І. Фаріон. – Київ, 2000).

Можемо стверджувати, що в наш час на слов'янських просторах виросла ціла плеяда талановитих українських та російських поетів. Та рідко хто з низ отримав змогу друкувати свої твори, ділитись своїми надбаннями. Сьогодні поезії деяких з поетів знаходять притулок на інтернетівських сайтах, мережі яких наче крила Пегаса все ж доносять їх до читача. 

Цікаві метафори і поетичні форми знаходимо у поетичних творах Василя Симоненко, Олександра Кабанова, Володимира Шемшученко, Ганни Савіної, Вадима Крищенка, Олександра Розумного, Наталії Далі, Олесі Атаманової, Тані Сальникової, Ніни Камишнікової, Олександра Громова, Катюші Смирнової, Анжеліки Бабич, Лани Альошкіної, Наталії Головіної, Валентини Городецької, Олександри Барвицької, Ольги Корольової, Марини Шевелової, Сергія Обухова, Надії Дьоміної, Лади Єфремової, Сергія Залати, Тані Половинкіної, Анатолія Соколова, Олесі Кузьменко, Ольги Благо дарової, Світлани Цимбал, Іни Ковальової, Тетяни Обухівської, Ганни Дзятківської, Наталі Сазончик, Ангеліни Колеснік, Людмили Степаненко та інших майстрів художнього слова.

Неперевершеною експресією чарують вірші Ліни Костенко:

“На оболонях верби у болоньях.

Туман, туман – нейлонові плащі.

А коло хати пелехатий сонях

Пасе траву в блакитному дощі…

Мені так добре, стіни такі отчі,

Такий у серці невимовний щем!

І тільки чую – набрякають очі,

Як хмари, перегущені дощем…”   ( Ліна Костенко).

Безумовно мова має бути елегантною. А елегантно пише скоріше той, хто елегантно мислить.

Перечитуйте і не скупіться викреслювати та переписувати написане. Ставтесь до рукописів своїх творів вельми критично, зважено і помірковано усувайте все зайве чи невдало викладене. Одного з найвідоміших скульпторів запитали, як йому удалося з безформного каменю зробити вишуканий твір. Він мовив: «Це нескладно. Потрібно просто взяти брилу каменю і позбавити її всього зайвого».

Мова — це одяг думок, вона має бути привабливою. Живе полотнище слів має бути зрозумілим, доцільним і по-своєму вишуканим.

Ясність у поєднанні з образністю і стриманою вишуканістю — вершина красномовства. Подібно до того, як в архітектурі застосовується формула Вітрувія «Міцність — користь — красота», до мови може бути застосована формула: «Ясність — виразність — елегантність».

Елегантність мови – це здатність викладеної думки в простій одежі слів виглядати пишною і в вишуканій оправі слів бути простою і зрозумілою.

Мова поетичних творів – особлива складова культури, її озоновий шар, а розвиток духовності народу беззаперечно вимагає дотримання “кіотських протоколів” щодо обмеження викидів на сторінки періодичних видань сірості та вульгарності й збереження та примноження поетичного надбання, піклування про його майбуття. Ситуація набирає критичної маси – в країні майже зникли офіційні журнали і видання поетичної спрямованості.

Питання “Що робити?” – скоріше риторичне. Держава має невідкладно вжити необхідних заходів і забезпечити підтримку поетичних видань. Шлях до розвинутого суспільства лежить через розквіт духовності і культури. Своє вагоме слово мають сказати як урядовці так і законодавці.

Люди терплячі, але душі людей те терплять порожнечі. Ф. Плевако в промові у справі щодо робітників фабрики, яких звинувачували в бунті і безпорядках, образно і мудро мовив: “Натовп – будова, люди – цегла. Із одних і тих же цеглин розбудовується і храм богові, і тюрма – житло знедолених… Та зруйнуйте тюрму, і цеглини, що залишились цілими від руйнування, можуть піти на храмобудування, не відображаючи огидних рис їх минулого призначення”.

Краса душі вихована і випестувана вишуканою елегантністю та легким поетичним озоном барвінкової мови – врятує і звеличить наш світ. Ніколи не здолати того народу, який закоханий в рідну землю,  мелодійність рідної мови,  має жагу до свободи та є одним з найбільш духовних.

Юрій Макаров

Законопроект № 9073 імені Колесніченка/Ківалова спрямований проти повернення української мови не лише в обіг держустанов, а й у побут, у свідомість

Матеріал друкованого видання № 37 (202) від 8 вересня «Український тиждень»

Припустімо, я міг помилитися. Англійською це називається wishful thinking, а простіше – приймати бажане за дійсне. А потім кілька моїх знайомих, які в різний час поїхали з України (хто до Петербурга, хто до Праги, а хто й до Сієттла) під час екскурсії на рідну землю синхронно, не домовляючись, зазначили: в Києві побільшало української. Під час спілкування в побуті до тебе дедалі частіше звертаються саме нею.

Після таких спостережень я почав фіксувати мовні контакти більш-менш «науково». Зрозуміло, де вони можуть відбуватися в типового городянина: в супермаркеті, в банку, на заправці, в магазині спорттоварів, у аптеці... Ось мій власний баланс за минулий тиждень: 17/33 на користь російської. Судячи з артикуляції, звертаються до тебе мовою Котляревського й Шевченка не вихідці з Галичини чи Волині, а звичайнісінькі уродженці Києва та Київщини.

34%… Комусь це може здатися поразкою державної мови, а я вважаю навпаки. Українською в столиці активно не користувались ані 20, ані 10 років тому. Днями Євген Сверстюк в ефірі «5 каналу» розповідав про свою давню суперечку з товаришем по правозахисному руху Леонідом Плющем. Це сталося на початку 1970-х: Плющ, звичайний радянський киянин, запитав Сверстюка, в чому той вбачає утиски українців. Пан Євген запропонував другові простий тест: цілий день, від ранку до вечора спілкуватися на роботі й на вулиці лише українською. На вечір Леонід прийшов і покаявся, що недооцінював проблему.

У тім-то й річ, що буквально донедавна використання рідної мови для українця (принаймні на схід від кордону 1939 року) було ознакою або лузерства, або виклику – якщо не йшлося про вузьке коло придворної творчої інтелігенції, парадну резервацію для демонстрування невідомо кому.

Послідовно українськомовного українця автоматично вважали небезпечним: його підозрювали в «буржуазному націоналізмі», й не було в нашій квітучій республіці страшнішої підозри, хіба що в «сіонізмі». Аби розвіяти цю тінь неблагонадійності, він будь-що мав доводити свою лояльність режимові. Той, хто цього не робив, наражався на суттєвий дискомфорт і, як мінімум, реальні обмеження в самореалізації. Тому перехід на російську означав переміщення до зони психологічного комфорту й безпеки, й не нам докоряти тим, хто на цей компроміс ішов, свідомо чи несвідомо. Нині поступове повернення до природної мовної поведінки означає повернення до себе. Можливо, ми є свідками лише початку тривалого процесу. Це не питання філології, це питання гідності.

Автора цих рядків важко запідозрити в примітивному етнічному націоналізмі, яким лякають дітей, через очевидні обставини: моє російське коріння, моя рідна російська мова, моє виховання тощо, яких я ніяк не маю наміру позбавлятися. Але саме як росіянин я змалку відчував незручність і особисту провину. Мені здавалося принизливим користуватися перевагами представника спільноти, яка асоціювалася із, назвімо речі своїми іменами, колоніальною адміністрацією. Сьогодні, як уже на те, я вважаю обов’язком справжнього російського інтелігента не захищати права російськомовних, яким поки що геть ніщо не загрожує, крім необхідності хоч якось рахуватися з інтересами й почуттями своїх українськомовних співвітчизників, а дбати про подальше виправлення несправедливості.

Кілька тижнів тому я написав, що нинішня влада не здійснює цілеспрямованої русифікації. Я був неправий. Точніше, так: я мав на увазі, що регіонали не виробили ніякої комплексної, послідовної політики як системи цінностей, стратегій і пріоритетів. Серед них є носії не те, що різних, а кардинально протилежних уявлень про ідеологічну обгортку своїх матеріальних інтересів. Важко зрозуміти, що може об’єднувати Герман і Табачника, Чепак і Калашнікова. Але природа не терпить порожнечі, політики без політики не буває, і, як наслідок внутрішньої конкуренції та перетягування ковдри, ця сила маніфестує країні то один, то інший свій профіль.

Законопроект № 9073 імені Колесніченка/Ківалова «Про засади державної мовної політики» спрямований, вочевидь, проти повернення української мови не лише в обіг держустанов, а й у побут, у свідомість. Інтенції зрозумілі: на тлі банкрутства на інших напрямках бодай чимось порадувати свого виборця – інтелігентного, толерантного… Слухайте, раптом це й не так погано? Хай боротьба проти української мови й української свідомості асоціюється саме з цими чарівними обличчями, їхніми манерами, їхніми успіхами на економічному й соціальному фронті! Може, хай уже дискредитують себе до кінця – разом зі своєю українофобією?

Дякую рідні всі, що ви є!

Зима гарна на дворі.

Будьте щасливі, здорові!

Хай здійсняться всі ваші мрії, які є!  (і будуть, гарнії, добрі, веселі... )

Зі Святами наступаючими всіх!

Для тих, кому не байдуже ....

Володимир Сосюра.

Любіть Україну, як сонце, любіть, 

як вітер, і трави, і води,  в годину щасливу і в радості мить,  любіть у годину негоди!  Любіть Україну у сні й наяву,  вишневу свою Україну,  красу її, вічно живу і нову,  і мову її солов'їну.  Для нас вона в світі єдина, одна  в просторів солодкому чарі…  Вона у зірках, і у вербах вона,  і в кожному серця ударі…  Як та купина, що горить -- не згора,  живе у стежках, у дібровах,  у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,  і в хмарах отих пурпурових.  Любіть у коханні, в труді, у бою,  як пісню, що лине зорею…  Всім серцем любіть Україну свою --  і вічні ми будемо з нею!

          Перш, ніж розпочати, є два моменти, які варто прояснити. По-перше, педанти люблять сперечатися над назвою мови. Істотно, що ірландці називають свою мову ірландською, тоді як більшість іноземців називають її гельською або ірландською гельською мовою. Деякі ірландці не люблять назви гельська мова, але це неправильно, це просто позначає таких людей як невігласів. По-друге, ірландське слово для назви своєї мови Gaeilge абсолютно відрізняється від слова, яким ірландці називають свій народ ireannach. Це цікава відмінність від англійської, оскільки в ірландській мові назва мови відокремлена від назви національності, таким чином, щоб бути ірландцем людині не обов’язково говорити ірландською.
           В теорії, ірландська мова є державною мовою Республіки Ірландії, і люди мають право послуговуватися ірландською при зверненні до державних органів. Законодавство приймається двома мовами, якщо ірландська версія Конституції суперечить її англомовній версії, то ірландська версія має переважну силу. Ірландська мова є обов'язковим предметом для всіх студентів, котрі народилися в Ірландії, і Ви повинні скласти іспит з ірландської для того, щоб вступити до коледжу. У школах ставиться основний акцент на вивченні трьох предметів: ірландської мови, англійської мови та математики. Уряд популяризує ірландську мову багатьма способами, до прикладу, через ірландські радіо- та телеканал, тематично присвячені ірландській мові.
            Проте на практиці панує англійська. Кожен, хто народився в Ірландії, вільно володіє англійською мовою. Англійська це мова телебачення, радіо, газет, бізнесу та торгівлі. Практично весь ринок праці послуговується англійською. Політики іноді роблять символічні жести, такі як виголошення початку промови ірландською, проте швидко переходять на англійську, тому що, як багато вважає, політиків ірландською не зрозуміють. Якщо ви не живете в одному із гелтахтів, то говорити на людях по-ірландському вважається чомусь жлобством і вас попросять перейти на англійську. Говорити ірландською в більшості випадків сприймається як ознака бунтарства або принциповості, адже чого ти спілкуєшся ірландською, чого б просто не говорити англійською? Практично по всій країні єдине місце, що відведено ірландській мові - в шкільних класах на уроках ірландської.
             Але як так сталося? Як і в багатьох аспектах ірландського суспільства, можна звинувачувати англійців. Більшу частину ірландської історії Ірландією правили англійці, але ірландська мова почала поступатися місцем англійській після 1600 року, коли останній з гельських правителів зазнав поразки. Хоча в той час ірландська мова ніколи не заборонялася і безпосередньо не переслідувалася, все ж сприяння завжди надавалося англійській. Англійська мова була офіційною мовою державних установ і торгівлі, і ніхто ніколи не підтримував ірландську мову та культуру. Ірландська мова поступово була витіснена англійською, особливо на сході та в столиці Дубліні, тоді як ірландська залишалась відносно поширеною лише на заході. До 1800 року Ірландія за числом носіїв мов стала розділена приблизно порівну.
            Далі відбулися дві великі події, що фактично знищили ірландську мову. Перша – Великий Голодомор (1845-50 р.р.), який найбільше вразив Ірландію на заході. В країні з населенням 8 мільйонів загинуло приблизно 1 мільйон люду, а ще мільйон емігрували. З того часу еміграція стала інтегральною частиною ірландського суспільства, оскільки величезне число ірландців щороку виїжджали з країни, в основному до англомовних країн, таких як Британія та США. Це означало, що більшість ірландців мали говорити по-англійському через високу ймовірність ситуації, коли вони будуть змушені полишити свої домівки і переїхати до інших країн. Ірландська мова для ірландців виявлялась непотрібною в США, бо необхідністю була англійська. Англійська мова була мовою майбутнього та економічних можливостей, ірландська мова – мова минулого і мова бідного острову, який нічим не міг підтримати ірландців.
            [ Читати далі ]