хочу сюда!
 

Ирина

32 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 31-48 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Певно існують народи-близнюки...

          ...тобто народи, що в певному вузькому розгляді дуже нагадують близнюків...
Така промайнула в мене думка, коли я не дочитав ще й до половини нижчеподаного тексту. Викладаю, його тут повністю, бо він цікавий для роздумів. А ще тексти (разом з веб-сторінками) часом можуть зникати безслідно...
Отож, автор Robert Nielsen, джерело тексту, переклад тексту розміщено туточки... Поїхали...

          Данці мають данську мову, французи говорять французькою, словаки розмовляють по-словацьки, а ірландці говорять не ірландською, а англійською. Майже всі нації і народи мають свою мову, але ірландці є однією з небагатьох націй, мовою якої володіє мізерно мале число ірландців. Ірландія одна з кількох країн Європи, основною мовою якої є мова іноземної країни. Фактично, в Ірландії в повсякденному спілкуванні польською говорить набагато більше людей, ніж розмовляє ірландською (в потилицю польській в Ірландії дихає французька). Коли я перебуваю за кордоном, мене часто запитують, чи взагалі існує така мова як ірландська, або чи хтось ще говорить ірландською. Тому, хто володів би тільки ірландською мовою і не знав англійської, дуже важко було б навіть проїхатись Ірландією. Але чому це так?
          Перш, ніж розпочати, є два моменти, які варто прояснити. По-перше, педанти люблять сперечатися над назвою мови. Істотно, що ірландці називають свою мову ірландською, тоді як більшість іноземців називають її гельською або ірландською гельською мовою. Деякі ірландці не люблять назви гельська мова, але це неправильно, це просто позначає таких людей як невігласів. По-друге, ірландське слово для назви своєї мови Gaeilge абсолютно відрізняється від слова, яким ірландці називають свій народ ireannach. Це цікава відмінність від англійської, оскільки в ірландській мові назва мови відокремлена від назви національності, таким чином, щоб бути ірландцем людині не обов’язково говорити ірландською.
         Тепер як уявляється поточне становище ірландської мови? За даними перепису населення 2011 року 1 млн. 770 тис. людей в Ірландії заявили, що вони можуть говорити по-ірландському, тобто це 41 % всього населення. Хоча це виглядає вражаюче на папері, перепис нічого не говорить про рівень володіння ірландцями ірландською мовою, або про повсякденне використання ірландської. Більш показовим є число людей, котрі вказали, що повсякденно говорять ірландською, а це лише 77 000 осіб, що є менше 2 % населення країни. Ці люди переважно живуть на західному узбережжі (у районах, відомих як гелтахти) – в найбільш віддалених селах та містечках країни. Найгірше ж в цій історії, що вже давно немає людей, які володіли б лише ірландською як материнською мовою (моноглотів), навіть з дитинства ірландомовні ірландці володіють англійською мовою на рівні рідної.


Стан ірландської мови у 2011 році

           В теорії, ірландська мова є державною мовою Республіки Ірландії, і люди мають право послуговуватися ірландською при зверненні до державних органів. Законодавство приймається двома мовами, якщо ірландська версія Конституції суперечить її англомовній версії, то ірландська версія має переважну силу. Ірландська мова є обов'язковим предметом для всіх студентів, котрі народилися в Ірландії, і Ви повинні скласти іспит з ірландської для того, щоб вступити до коледжу. У школах ставиться основний акцент на вивченні трьох предметів: ірландської мови, англійської мови та математики. Уряд популяризує ірландську мову багатьма способами, до прикладу, через ірландські радіо- та телеканал, тематично присвячені ірландській мові.
            Проте на практиці панує англійська. Кожен, хто народився в Ірландії, вільно володіє англійською мовою. Англійська це мова телебачення, радіо, газет, бізнесу та торгівлі. Практично весь ринок праці послуговується англійською. Політики іноді роблять символічні жести, такі як виголошення початку промови ірландською, проте швидко переходять на англійську, тому що, як багато вважає, політиків ірландською не зрозуміють. Якщо ви не живете в одному із гелтахтів, то говорити на людях по-ірландському вважається чомусь жлобством і вас попросять перейти на англійську. Говорити ірландською в більшості випадків сприймається як ознака бунтарства або принциповості, адже чого ти спілкуєшся ірландською, чого б просто не говорити англійською? Практично по всій країні єдине місце, що відведено ірландській мові - в шкільних класах на уроках ірландської.
             Але як так сталося? Як і в багатьох аспектах ірландського суспільства, можна звинувачувати англійців. Більшу частину ірландської історії Ірландією правили англійці, але ірландська мова почала поступатися місцем англійській після 1600 року, коли останній з гельських правителів зазнав поразки. Хоча в той час ірландська мова ніколи не заборонялася і безпосередньо не переслідувалася, все ж сприяння завжди надавалося англійській. Англійська мова була офіційною мовою державних установ і торгівлі, і ніхто ніколи не підтримував ірландську мову та культуру. Ірландська мова поступово була витіснена англійською, особливо на сході та в столиці Дубліні, тоді як ірландська залишалась відносно поширеною лише на заході. До 1800 року Ірландія за числом носіїв мов стала розділена приблизно порівну.
            Далі відбулися дві великі події, що фактично знищили ірландську мову. Перша – Великий Голодомор (1845-50 р.р.), який найбільше вразив Ірландію на заході. В країні з населенням 8 мільйонів загинуло приблизно 1 мільйон люду, а ще мільйон емігрували. З того часу еміграція стала інтегральною частиною ірландського суспільства, оскільки величезне число ірландців щороку виїжджали з країни, в основному до англомовних країн, таких як Британія та США. Це означало, що більшість ірландців мали говорити по-англійському через високу ймовірність ситуації, коли вони будуть змушені полишити свої домівки і переїхати до інших країн. Ірландська мова для ірландців виявлялась непотрібною в США, бо необхідністю була англійська. Англійська мова була мовою майбутнього та економічних можливостей, ірландська мова – мова минулого і мова бідного острову, який нічим не міг підтримати ірландців.
            Другою великою подією стала поява обов’язкової освіти. Починаючи з 1830-х р.р. в Ірландії створювалися загальнонаціональні школи, в яких навчання здійснювалося лише англійською, а ірландська була категорично заборонена. Проте нічого не можна було зробити щоб заборонити ірландцям спілкуватися ірландською вдома. Ірландську виставляли як примітивну селянську мову, тоді як англійська подавалась як мова шляхетства та багатства. Бідні селяни говорять ірландською, а багаті та успішні бізнесмени розмовляють англійською. Католицька церква та національні політики, навіть такі як Даніель О'Коннелл, теж просували лише англійську мову. Англійська мова стала мовою міст, тоді як ірландська перетворилася на мову найбільш віддалених і економічно нерозвинених частин країни.

Стан ірландської мови у 1871 р.

            Число носіїв ірландської мови знизилося до такої міри, що існували побоювання, що вона взагалі зникне до кінця 19 ст. Проте в той час почалося гельське відродження, коли письменники та освічені люди почали промотувати та більше використовувати ірландську мову. Вірші, оповідання та п'єси писалися на ірландській мові, створювалися різні студії для підтримки та вивчення мови. Коли Ірландія стала незалежною у 1922 році, держава офіційно заохочувала використання ірландської і зробила її обов’язкове знання для державної служби. Проте, нова незалежна держава була дуже бідною і якраз оговтувалася від кровопролитної громадянської війни, а отже не мала ні ресурсів, ні національної свідомості для відродження ірландської мови та культури. Отже не було змінено фундаментальний факт того, що людям для пошуку роботи та заробітку на життя потрібна англійська, а не ірландська.
           Хоча урядова підтримка і сповільнила процес послаблення позицій ірландської мови (для порівняння в Північній Ірландії ірландська практично мертва, навіть серед ірландських католиків) надто багато шкоди було вже заподіяно. Переважна більшість людей вже говорили по-англійському, тому навіщо потрібна та ірландська мова? На додачу ще зоставалась проблема масової еміграції (аж до 90-х років 20 ст.), так що англійська була ще мовою, яка допоможе вам знайти роботу, тоді як ірландська була мовою, якою говорив ваш дід. База носіїв ірландської мови стала малою і існувала тільки в віддалених районах, а частка ірландської мови на радіо і телебаченні була взагалі неістотною.
             Мови значної мірою є об’єктами економічних законів. Батьки навчали своїх дітей англійській мові, тому що це була мова, якою говорило більшість людей і, відповідно, все більше людей вивчало її, тому з кожним новим поколінням англійська мова все зміцнювалася і зміцнювалася. З точністю до навпаки слабшала ірландська мова, тому, що чим менше людей говорило ірландською, тим менше людей були готові вчити ірландську. Використання ірландської мови все більше і більше обмежувалося серед людей похилого віку, які заважали молодим людям, що продовжувало порочне коло. Чим менше людей спілкувались по-ірландському, тим менше ірландську використовували в мистецтві та літературі, що давало людям менше причини для вивчення ірландської. Словом, ірландська мова потрапила в пагубну спіраль.
             Іншою основною причиною занепаду ірландської є те, що ірландці мають викривлений погляд на використання мов. Однією з основних рис "англійського світу" є те, що володіти іншою мовою вважається рідкістю або незвичною здібністю. Більшість ірландців (як правило англомовні) не вірять, що вони здатні вивчити іншу мову, начебто вони мають певну специфічну будову щелепи. Багато людей просто знизують плечима і кажуть: "Ірландці просто мають погані здібності до вивчення мов". Навіть тоді, коли батьки володіють ірландською, вони часто бояться навчати ірландській своїх дітей, бо, як вважають, можуть заплутати дитину або дитина почне навчатися повільніше, ніж однокласники. Лінгвісти вказують, що білінгвізм є можливим і прийнятним, але більшість людей цього просто не знає. Люди переважно вважають, що лише одна мова може використовуватися, оскільки було б надто безглуздо мати дві мови для роботи, телебачення та життя. Цей спосіб мислення сьогодні не настільки сильний, але довгий час саме тому батьки не навчали ірландської своїх дітей.
            Існує кліше, коли при обговоренні проблем ірландської мови у всьому звинувачують систему освіти. У тій чи іншій мірі це правда, бо у школах приділяється надмірна увага граматиці та письму, але насправді цього недостатньо. Таким чином, більшість студентів можуть написати на дві сторінки есе, але їм важко підтримувати живу розмову. Проте не варто звинувачувати школу. Реальна проблема не в школах, оскільки фактом є те, що ірландська не використовується поза класом. Ірландці люблять віддавати данину мові, але не хочуть докладати зусиль, щоб зберегти мову живою. Ми ставимось до ірландської майже як до античної, ми нею захоплюємось і цінуємо її, але зберігаємо мову закритою, крім особливих випадків. Дивно, що багато людей бояться говорити по-ірландському лише з тої причини, що вони нею будуть якось не зовсім літературно.
              Багато ірландців дивляться на ірландську мову як на мову людей похилого віку, як на реліквію з минулого, яку використовували бабусі й дідусі, як на не модну в сьогоденні. Багато хто сприймає мову як на музейний експонат. Також багато ірландців вважають, що ірландською повинні говорити старі чоловіки у плоских кашкетах та старі жінки в хустках, що сидять на верандах своїх котеджних будинків і жартують про життя-буття, поки на дворі падає дощ. І надзвичайно важко їх переконати, що ірландською можуть говорити люди в містах, що носять джинси і сидять в інтернеті. Кожного, хто лише щось скаже про захист чи відродження ірландської мови, називають націоналістами або прихильниками Ірландської республіканської армії, тоді як противники ірландської називають себе «вест брітс» (West Brits) або «анайріш» (UnIrish). Багато ірландців не проти ірландської мови, але виступають проти т. зв. примусового її нав’язування.
               Зараз багато іноземців звертають увагу на сумний факт того, що ми, ірландці, втрачаємо таку важливу частину нашого культурного надбання (на правду, часто здається, що американці люблять ірландську культуру більше, ніж самі ірландці). Але, коли для іноземця ірландська мова звучить екзотично та таємничо, для ірландців це звичайна буденна річ. Це все одно, якщо б людина поїхала до США і була б би здивована побачивши Макдональдс або закохалась в культуру хілбіллі. Люди приймають знайомі речі як належне, і більшість ірландців сприймають ірландську мову і її сучасне занедбане становище як нормальний стан речей. Для багатьох це завжди було так, тому думка про поточне становище ірландської ніколи не перетинає їхній розум. Англійською можна спілкуватись з сотнями мільйонів людей у всьому світі, а з ким ви можете говорити ірландською?
               Чи можливо, що ірландська мова відродиться? Теоретично так, адже є групи людей, які вивчають ірландську, навіть якщо вони не носії мови, і не використовують її кожен день. Є школи, в яких всі предмети викладаються ірландською. Ми могли б відродити мову, якщо б тільки захотіли. Більшість ірландців володіють ірландською на певному рівні і здатні з базовим набором лексики підтримати розмову. Ви будете здивовані, як швидко до людей повертається ірландська навіть після проходження короткого мовного курсу.
              Так чому ж ми нічого не робимо? З тієї самої причини через яку не відбувається і більшість політичних змін. Люди загалом апатичні, вони мають важливіші речі, про які треба турбуватися, і це завжди було так. Як це змінити, і чи може це зробити одна людина? Чесно кажучи, якщо не відбудеться сейсмічного зрушення, що раптово змусить нас стати більш патріотичними (це, мабуть, має бути війна), я не бачу ніякого майбутнього для ірландців як народу, крім того, щоб зникнути.
               Ставлення ірландців до ірландської мови – це суміш протиріч. З одного боку, майже кожен на словах шанує ірландську мову як частину нашої культурної спадщини. З іншого боку, мало хто готовий докладати зусиль щоб розмовляти і поширювати мову. Ми боїмося втратити мову, але не хочемо нічого робити для її збереження. Ми чіпляємось за нашу ірландську ідентичність і обурюємось, коли нас плутають з англійцями, але не хочемо діяти щоб відродити нашу окрему власну культуру. Іншими словами, щоб заговорити ще однією мовою потрібно докласти зусиль, тому для більшості людей простіше просто розмовляти англійською, читати англійські книги та газети, а також дивитися англійське телебачення. Таким чином, ірландська мова остаточно зникне, якщо ми не зробимо свідомого рішення, яке ми чомусь не робимо вже останні 200 років.

Роздуми та й годі

Ми живемо в сучасному світі. Людина розвивається, пізнає щось нове. Можна впевнено сказати, що ми прогресуємо. Винаходимо різні прибори, навчились використовувати природні ресурси, лікувати безліч хвороб. Все в світі направлене на розвиток і покращення життя людей. Але...
Сказати, що люди живуть краще, неможливо. Люди працюють, працюють і ще раз працюють, щоб жити, їсти, одягатися, допомагати дітям, внукам, лікуватися і в результаті на те, щоб насолоджуватись життям часу так і не залишається. Технології розвиваються, а життя з кожним роком дорожчає і дорожчає, якийсь парадокс.
Винаходять техніку, з допомогою якої, збільшують виробництво/вирощування продукції, а дуже часто якість її дуже погана, або не корисна нашому організму. 
Знаходять методи боротьби з хворобами, а людей з кожним роком хворіє більше і більше.
А на справді Ми розвиваємось чи деградуємо, як вважаєте Ви?

Преамбула Суспільного договору (проект)


1. ПРЕАМБУЛА
Хто сьогодні панує в Україні? Кому належать земля, надра, інші ресурси та заводи, що залишилися нам у спадок від радянських часів, інше суспільне надбання?
У чинній Конституції записано, що господар всього — це ми, Український народ. І джерело влади — теж ми.
Але насправді це не так.
Тому що сьогодні наша держава належить не нам. Правлячий клас діє в інтересах олігархів та корумпованих чиновників, які привласнили наше суспільне надбання, узурпували наші права і свободи, залишивши нам лише обов’язки та борги.
Прийшов час відновити справедливість.
Ми, вільні громадяни України, маємо перетворити нашу державу на справжню Республіку, де буде спільна справа для всіх. Для цього треба укласти Суспільний Договір, який визначить принципи нашого співжиття, права і обов’язки кожного, хто хоче жити в Україні і користуватися суспільним надбанням.
Заснування Республіки створює засади для нових взаємин між громадянами і перетворює їх на справжніх господарів своєї країни. Що забезпечить стрімкий розвиток Республіки і добробут кожного.
Так, сьогодні триває агресія Росії проти України, анексія Криму та окупація частини Донбасу. Ми потерпаємо від злиднів та сваволі нечесного правлячого класу. І саме тому ми маємо творити літопис успіху з чистого аркушу.
Або укладемо Суспільний Договір, заснуємо Республіку і запропонуємо нову модель суспільного устрою справедливості. Або нас очікує нова Руїна.
Час відродити власну гідність, відновити нашу історичну велич. Для цього в нас є право обирати власне майбутнє, є воля і мужність, щоб боронити цей вибір. Є прагнення бути щасливими.
2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Ми, громадяни України, усвідомлюючи відповідальність перед Творцем або власною совістю, задля заснування Республіки Україна дійшли згоди про таке:
Наша суспільна мета — створення умов для повної самореалізації кожного в гармонії з суспільством, людством, природою.
Основою для досягнення суспільної мети є:
спільне володіння суспільним надбанням: державною власністю, надрами, водним і повітряним простором, об'єктами інфраструктури тощо;
підтримка екосистеми через гармонійну взаємодію людини, суспільства і природи;
збереження та розвиток суспільного спадку: мови, культури, традицій.
Кожен учасник Суспільного Договору має гарантоване право на отримання персональної частки суспільного доходу від використання суспільного надбання.
Ресурси для досягнення суспільної мети:
1. інтелект, творчість, ініціатива;
2. освіта і розвиток особистості;
3. самоорганізація, співфінансування, співпраця;
4. взаємодія українців всього світу;
5. нові відносини власності;
6. нові економічні відносини.
Принципи участі Громадян Республіки Україна у Суспільному Договорі:
усвідомлення, що ми різні, але готові жити однією спільнотою;
свідома відмова від насадження власної волі тим, хто дотримується Суспільного Договору.
Отримання персональної частки суспільного доходу нерозривно поєднано з виконанням умов Суспільного Договору — співуправлінням та захистом Республіки Україна від будь-яких посягань, як зсередини, так і ззовні.
Суспільний Договір реалізується через Конституцію Республіки Україна, яка розроблена на його основі і затверджена на Всеукраїнському Референдумі, а також через відповідні законодавчі акти на основі цієї Конституції.
Суспільний Договір щодо його учасників не має обмежень по строку та території дії.
3. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Ми, громадяни України, які підтримують Суспільній Договір, доручаємо Президентові України, якого буде обрано після вступу в силу Суспільного Договору, забезпечити:
• розробку, обговорення та затвердження на Всеукраїнському Референдумі Конституції України, створеної на основі Суспільного Договору;
• всеохопну і прозору інвентаризацію суспільного надбання, яке отримала Україна після здобуття незалежності;
• повний і неупереджений аудит державних рішень з моменту здобуття Україною незалежності, які стосуються розподілу суспільного надбання; випадки, в яких будуть виявлені ознаки недоброчесності та протиправності, розглядаються судом;
• повний і неупереджений аудит рішень вищих посадових осіб України щодо внутрішньої та зовнішньої політики на предмет відповідності чинній Конституції України та законодавству України, та, у разі необхідності, притягнення цих осіб до відповідальності;
• прийняття і виконання, після інвентаризації та аудиту, комплексу державних рішень, необхідних для отримання учасниками Суспільного Договору персональної частки суспільного надбання;
• створення Реєстру суспільного надбання, проведення відповідних просвітницьких та підготовчих програм.
2. Інвентаризацію суспільного надбання, аудит відповідних державних рішень, отримання учасниками Суспільного Договору персональної частки суспільного надбання належить здійснити впродовж трьох років після обрання Президента України, який прийме на себе такі публічні зобов’язання. У разі невиконання Президент має добровільно подати у відставку, про що оголошується відповідна заява під час складання присяги на вірність Українському народові.
Олександр Кочетков.

Летючий Голландець_2


   І знову сайт i.ua приніс повідомлення:
"День народження Lавина http://narod.i.ua/user/549617/,
   не забудьте поздоровити!"...

   Нагадало допис:  

   Невже знову "летючий голандець", бо пані Lавина
немає на цьому сайті вже 14 місяців...

Закарпаття – це угорський край?

Закарпаття – це угорський край?  

 

Це замість відповіді на коментар.

Якщо є закарпатці, то було б цікаво почути Вашу думку і висновки =)

 

Ну, тут є два чисто угорських райони. Для когось - це вже перебір, а для когось - не такий вже й угорський край. Там навіть не розуміють української, якщо треба, вживають російську.

Деякі закарпатці не хочуть з місцевими угорцями й мати справи, через те, що ними кілька раз був колись обдурений. Інші про їхні поселення відгукуються, що то сум та печаль (мовляв, то такі собі, місцеві здирники-євреї).

Щодо інших районів... Періодично я живу на Заході, отримую політичні листи під назвою "Київ нас не чує".

 

Щодо людей, то бувають різні. Дуже різні.

 

Якщо спитати старших 40 років, то переважно (не всі, значить) вони будуть говорити, що коли Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини, то жилось набагато краще і будуть говорити, скільки інші народи тут зробили

Насправді, історично, цей край був тривалий час відірваний від України і тільки в радянські часи його змогли повернути. Тим часом Закарпаття входило в склад різних імперій. Навіть архітектура і будова вулиць відповідає європейським зразкам. Не знаючи під ким будемо завтра, народ сформувався аполітичний, лояльний до всіх націй. За це, до речі, його можуть недолюблювати інші представники Заходу України - войовничі і патріотичні львів’яни, волиняни і т.д., мовляв: «Як можна бути такими пасивними до своєї країни?». Ворожнечі нема, просто їм це незрозуміло.

Тож старші люди будуть говорити, скільки інші краї зробили для Закарпаття. При чехах (насправді тоді ще чехословаках, але кажуть «чехах»), було збудовано і електростанції, і заводи, і мости, і різна інфраструктура. Будувалось якісно, і ці всі споруди стоять і користуються ними донині. Навіть без жодного ремонту. Чехи справді вірили, що цей край залишиться з ними і серйозно сюди вкладали гроші. Що ж сучасна Україна? Не спромоглась навіть відремонтувати те, що є. Населенню на зарплату виділяє копійки, зате платити треба все більше. Якби не можливість їздити і заробляти десь у західніших країнах, то невідомо як би й жили.

 

 

Якщо спитати молодше покоління, то тут є справжні патріоти. Коли приходила повістка про АТО, багато хто не ховався і відкрито їхав захищати свій край на Схід. Люди тут полюбляють вивішувати українські прапори у себе на будинках (хоча, це мабуть скоріше відноситься до цілої сім’ї, ніж до просто молодшого покоління). Вишиванка – це святковий одяг. Пам’ятаю був якийсь серіал про Захід, де показували, як тут щодня ходять в народному українському одязі. Насправді, це не так. Але прийшовши на якесь свято у місто, можна побачити чималу кількість вишиванок на вулицях чи почути українських пісень на сцені або від вуличних музик. В такий час будь які сумніви щодо  того, Україна це чи ні, зникають, а сусіда ще й скаже: «Як тобі таке взагалі прийшло в голову?»

Є, звісно, й такі, що щороку платять величезний хабар, аби не бути в армії (і де вони стільки грошей беруть? 1000$ за кожен рік). Чимало просто злодіїв, заздрісників, підлабузників, пияків, двуликих, боягузів. Цигани – місцеве повалля, яке промишляє крадіжками, з самого народження вчаться красти й обманювати. Чимало селян люблять лазити через паркан до своїх сусідів, щоб забрати, шо там росте чи залишилось лежати надворі. Наприклад, є людина, що вже 30 років живе в Словаччині, але не може позбутись цих звичок. Приїжджаючи на пару днів на свою батьківщину, можна його побачити раптом у себе в саду. Може навіть твій друг, високопосадовець, попросити підписати якийсь папір по дружбі, а потім майся з цією проблемою.

Схоже, через таке населення до українців ставляться з осторогою в ЄС. Ті, що вже добре вивчили мову і їдуть на заробітки віддають перевагу навіть не говорити, що вони українці. Лише тоді, коли вже деякий час попрацюють і тамтешні побачить, що це хороша людина, можна спокійно повідомити, що ти з України.

Звісно, є такі, що якби таких була хоч десята частина українців, то Україна б процвітала і звідти нікуди б не хотілося їхати. Вони будуть відстоювати те, що на їхню думку є справедливим, працюватимуть стільки, скільки треба, пожаліють, якщо треба.

Пам’ятаю навіть діалог десь на парковці базару часів початку АТО.

- Які?

- П’ятірку, як завжди. Скільки то коштуватиме?

- (думає-думає) 400

- Доларів?

- Тобі гривень.

І пішли за бронежилетами.

 

Є й такі люди, яким більш важливо, як у них огірки ростуть, а ця вся визначеність якої нації і ця ваша війна – це щось далеке і ніяким чином не стосується. Вони собі мирно живуть, нікого не чіпають, закон не порушують – що вам ще треба? Вони можуть навіть зі свого села ні разу не виїхати. Думаю, така пасивність спричинена безгрошів’ям.

 

Це, власне те, що я можу сказати… =)

У підсумку: 

при всіх своїх гріхах тутешні люди ніколи не будуть кричати: "Угорщино (чи інша країна), введи війська!", навіть згадуючи як раніше було добре.

Тут поважають релігію і традиції (а традиційно тут головною є Україна).

Щодо побуту тут теж є +/- різниці з іншими регіонами. 


 

Бонус:

Деякі мої фото з велопрогулянок


повний розмір чомусь не вставляється. Читайте тут https://drive.google.com/file/d/1_54Q8lN0udFGGGsvbAFHMvvGXAlcIUyx/view?usp=sharing

Самозахист чи жорстоке вбивство?

Vbivstvo_17_richnoyi_davnini__dovichno_zasudzheniy_mozhe_viyti_na_volyi_1_2016_11_28_12_25_49-e1516057822580.jpg

Засуджений до довічного позбавлення волі Арсеній Прокоф’єв

Арсенія Прокоф’єва завели до судової зали у супроводі близько 10 озброєних вояків з собакою та посадили у клітку з куленепробивним склом…

Той вечір, 30 листопада 1999 року сколихнув маленьке містечко Хмельницькій.

В той вечір, до бару «Ідеал» що розташувався біля ж/д вокзалу увійшли двоє друзів, Арсеній та Борис. На меті у друзів було перечекати декілька хвилин та дочекавшись телефонного дзвінку піти геть, а тому, що б якось скрасити очікування, вони замовили каву і одразу попросили їх порахувати.

Не дочекавшись розрахунку Борис погукав бармена та наполегливо попросив принести рахунок, чи вони з приятелем підуть так, після цих слів, бармен кинув розрахунок на стіл, а на запитання Бориса, чому він дозволяє собі таку хамську поведінку, бармен запропонував Арсенію пройти з ним для надання пояснень посилаючись на гамір та велику кількість людей у залі.

Бармен та Арсеній пішли.

Борис, хвилюючись за товариша пішов слідом та зайшовши до підсобного приміщення побачив як три співробітники бару мутузять ногами лежачого на підлозі Арсенія, втрутившись в бійку та намагаючись захистити товариша, Борис сам отримав декілька ударів у голову.

Маючи намір захистити себе від жорстокого побиття співробітниками закладу Арсеній дістав пістолет ТТ та зробив декілька (4 чи 5) пострілів, куди стріляв не бачив бо мав намір лише залякати, а ні вбити.

Після цієї сутички, уже в іншому закладі, здався міліції… а згодом, взнав, що маючи намір самозахисту вбив двох та поранив ще двох, серед яких був і товариш Борис…

Така моторошна історія сталася майже 17 років тому, але… повернемося до залу суду, де за клопотанням захисника Арсенія Олени Панченко яка близько 8 років збирала докази того, що Арсеній саме захищав себе, а не мав намір вбити проходитиме судове засідання за нововідкритими обставинами.

Які ці нововідкриті обставини за яких знову почався суд? По-перше, це низка експертиз, та відтворення події яка відбулася тоді, по-друге, допит свідка, якого того разу чомусь не допитали!? Знаючи хто був свідок, у справу його записали як невстановлена особа.

Адвокат Олена Панченко

За ці роки Олена Панченко зробила вважалось би неможливе і… в судовому розгляді цих обставин, після допиту експертів, які робили висновки прокурор Хмельницької прокуратури Вадим Наконечний вважає, що все це, не може бути тими нововідкритими обставинами з яких суд може переглянути справу та змінити вирок.

На пряме запитання адвоката: – це Ваша особиста думка, чи норма Закону? Пан Наконечний потупив додолу очі… відповіді не надав, хоча адвокат запитала тричі.

Чому він так себе повів нам не зрозуміло, але, всім своїм єством він казав: – Я роблю лиш те, що мені сказали робити. Хто сказав? Навіщо? Відповіді на ці питання нам невідомі.

Прокурор Вадим Наконечний

Вирок Арсенію Прокоф’єву суд залишив без змін, довічне позбавлення волі.
Далі, буде апеляційна інстанція та… лише сподівання на чудо, що можливо на цей раз гуманність та справедливість все ж візьмуть верх над безглуздям, безвладдям та корупцією на місцях…

Журналіст ІА “Журналісти проти корупції” Сухаревський Геннадій

Так що ж приховує в своїх стінах Комарівська ОТГ?

Є на Чернігівщині така собі Комарівська Об’єднана Територіальна Громада яка живе своїм, закритим від сторонніх поглядів життям, та дуже не бажає «видавати на гора» життя громади, всіляко ігноруючи Закони України. Ось деякі приклади:


14 січня цього року нами було направлено Запит до Голови Комарівської ОТГ з проханням надати змогу журналістам нашої ІА бути присутніми на сесіях депутатів та засіданнях постійних комісій для висвітлення діяльності ОТГ в ЗМІ, ось цей запит.

Пройшло вже достатньо часу, але й досі відповіді на свій запит ми не отримали, хоча, при особистій зустрічі Голова сільської ради Кантур Юрій Іванович обіцяв надати письмову відповідь на цей запит. Чому Кантур Ю.І. не надав відповідь на офіційний журналістський запит? Чому Комарівська ОТГ не бажає бути відкритою для суспільства? Що приховують від суспільства в своїх стінах посадовці даної ОТГ? Всі ці питання на жаль на даний час без відповіді… до речі, такій самий Запит ми подавали й в Борзнянську районну раду. Відповідь прийшла вчасно. Голова ради радий бачити на засіданнях комісій та сесіях ради наших журналістів… а ось Комарівка не рада. Виникає закономірне: не рада, значить щось приховує, до речі, на сайті Комарівської ОТГ й досі нема ніякої інформації про громаду, органи управління, відділи, куди з якого питання звернутися… нема нічого.
Так собі й живуть, а як тратять бюджетні кошти… воно Вам знати не потрібно, хоча, судячи з заробітної плати, секретаря сільської ради Вороніної Оксанани згідно з декларацією за 2016 р.

це 94037 грн. а це – близько 8000 тисяч гривень на місяць. В приватній бесіді Голова сільської ради казав, що депутати проголосували щоб три посадові особи ОТГ отримували зарплатню аж 200%, ми розуміємо, що тепер голова своїх слів не підтвердить та й запит на інформацію давати… все одно відповіді не буде…
Як же будемо й надалі жити…? Питання риторичне…

Заступник Керівника Борзнянського осередку
ВГО «Журналісти проти корупції»
Журналіст ІА «Журналісти проти корупції» Тарасенко Ганна.

О критике потреблядства и особом пути

Носик сморщила девчонка — восемнадцать лет,
ведь на девочке дубленка, а на парне нет.
И девчонке, если надо, купят десять шуб,
ну куда он — пас бы стадо, да ходил бы в клуб…
(А. НемецЪ), шансон начала 90х.

Иногда в интернете можно споткнуться о пост какого-нибудь коммуниста или около того, где речь идёт о причине упадка цивилизации - потреблядстве. Часто критика этого самого потреблядства сопровождается намёками об особой русской духовности, об особом русском (славянском) пути. Все это в противовес западной идеологии тупого нарастающего потребления. Или потреблядства — говоря нынешним жаргонным языком интернет дискуссий. Этот вопрос настолько часто подымается в последнее время, что хотелось бы понять следующее.

Какая же альтернатива потреблядству? Я вижу два варианта ответа.

1. Противоположность потребителю — творец, тот, кто создает ценности. Но вряд ли все смогут быть творцами. И многие ли из тех, ратующих за «духовность против потреблядства» сами являются производителями материальных или духовных ценностей? Опять таки, чтобы созданную ценность оценили её нужно употребить — скушать кулинарный шедевр, послушать написанную симфонию, прокатиться на свежеизобретенном автомобиле, разобраться в сути научного открытия… Без потребления никак нельзя, да и нет смысла.

Как же не превратить потребление в потреблядство в данном случае? — Выходит, каждый должен быть в первую очередь творцом, причём, зацикленном на самом себе, своём внутреннем мире своих же идей. Так, что мало кто захотел кататься на придуманном и сделанном кем то другим автомобиле, слушать написанную не самим собой музыку, читать чужие книги, есть не самолично приготовленную еду. Апофеоз натурального хозяйства (натурального ментального хозяйства).

И самое страшное. Вы вдумайтесь, если пойти по этому пути, то каждый идущий к великой славянской духовности станет креаклом! Да да, тем самым креаклом, «креативным классом» пусть и без кавычек, но именно им. А вряд ли сторонники антизападного русско-духовного пути хотят ассоциировать себя с креаклами, которых купил госдеп и т.п.

1.1 Есть вариант такой, что творят не все члены общества, а немногие. И творят не что попало, а то, что приближает народ к заранее определённой великой цели. Жить при этом можно хоть в землянках — это не важно, если все творческие силы брошены на… ну, скажем, создание могучего луча смерти для обороны от инопланетян. Каждую неделю население оповещается о ходе дел, о решённых проблемах и о новых трудностях на великом пути. Все вовлечены в процесс созидания.

2. Другой выход — монашество. Отказ от мирской суеты ради общения с Богом. Тут есть та проблема, что богов сейчас много, а путей к ним и того больше.

Самое же интересное в этом всем, и то, чего я не могу понять — как может кому то мешать чужое потреблядство? Не хочешь — не потребляй. Можешь творить, можешь уйти в монахи — пожалуйста! Но почему то считается, что здесь важен отказ от потреблядства именно всей массы людей, и желательно в планетарном масштабе.

(мой текст на https://site.ua/rotozeev/11470-o-kritike-potreblyadstva-i-osobom-puti/ )

Hey you! - Pink Floyd

Hey you!
           Гей, ви!


Hey you! out there in the cold
           Гей, ви! Хто десь надворі в холоді
Getting lonely, getting old,
           стає самотнішим і старішим.
Can you feel me
           Чи можете ви дослухатися до мене?
Hey you! standing in the aisles,
           Гей, ви, в проходах і коридорах
With itchy feet and fading smiles,
           із запрілими ногами і в'янучими посмішками,
Can you feel me
           чи зможете зрозуміти мене?

Hey you! don't help them to bury the light
            Гей, ти, не допомагай їм закопувати вогонь,
Don't give in without a fight
            не здавайся без бою!
Hey you! out there on your own
            Гей, ти! Хто десь сам по собі,
Sitting naked by the 'phone
            сидячи голяка біля телефону,
Would you touch me
            чи ти, бува, не згадаєш про мене?
Hey you! with your ear against the wall
            Гей, ти, хто приклав вухо до стіни,
Waiting for someone to call out
            чекаючи на когось, щоб погукати,
Would you touch me
            чи не звернеш свою увагу на мене?
Hey you! would you help me to carry the stone
            Гей, ти, чи не допоможеш мені нести цього каменя?
Open your heart, I'm coming home
            Відкрий своє серце, я шукаю те серце, що відгукнеться...
But it was only fantasy
           Та це була лиш фантазія...
The wall was too high, as you can see
           Стіна була зависокою, як бачиш.
No matter how he tried he could not break free
            Як не намагався, а не вирвався на волю,
And the worms ate into his brain
            і ті "хробаки" в'їлися тобі у голову.

Hey you! out there on the road
            Гей ти, хтось десь там на шляху,
Always doing what you're told
            хто непохитний у дотриманні слова,
Can you help me
            чи не допоможеш ти мені?
Hey you! out there beyond the wall
             Гей, ви! Десь там за стіною,
Breaking bottles in the hall
             хто розбиває пляшки в цьому залі,
Can you help me
             чи не допоможете ви мені?
Hey you! don't tell me there's no hope at all
             Гей, ви! Годі плакатися про суцільну безнадію!
Together we stand, divided we fall
             Разом ми тримаємося, поодинці - падаємо.

                                                           22.11.2017
Слухати
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая