Зимова подорож від Дніпра до річки Оріль

Зима  приваблює своїми чистими снігами, якими Зима заботливо накриває Землю наче немовля в колисці, піклуючись про тишу і затишок.  В цей час Земля не просто відпочиває, вона стає  чистішою, молодіє, накопичує сили, готуючись до приходу Весни. Зимові подорожі, незважаючи на певний ризик, неперевершені своєю хвилюючою романтикою. Стартуємо з берегів Дніпра. Ніч дивувала небаченим снігопадом.  Ранок   ще хмурий, але день обіцяє бути сонячним і с-ніжним. 


Шлях до зимової казки  ризиковий з елементами драйву … 


Свобода в смак, широчінь небозводу,

І байдуже, яка там  погода.




Дніпро притих, сопе собі  під кригою  січневого морозу


А шляхи все біліші 


Ліс неперевершений зимою

Він знає - Лютий марить зустріччю з Весною...


Дорога в самий кращий день ...


А яка романтика без пригод...


І без фантастичних  стежин 


По зимових килимах на Субару бездоріжжя майже не буває 





Мандруємо крізь лісові хащі 


Ну і як серед чарівного лісу в цей  чудовий день не зустріти друзів. Що може бути смачнішим за каву на морозі...


Тиха година .. Спить водій і спить машина ...   




Перепочили  і ...   на рівну стежину ...

 Зупинемось, зігріємось ... насолодимось картинами зимового лісу 


Порадіємо  Сонечку


Помилуємось  зимовою рікою 



Знову лід між берегами,

А в душі  світанок.

Січень знов малює гами

І сніжинки підуть в танок.






 Бажання мандрів  кличе знову в дорогу

І скізь, куди не дивись - красоти, красоти, красоти...







Нехай білесенькі  сніжинки

До негараздів заметуть стежинки

Мороз  на вікнах  павутинкою

Життя малює Всім  картинкою 

І вірші мої квапливо  без   похапки

Не залишать місць для крапки…

 



Це моя Україна (літня мандрівка від річки Оріль до Шацьких озер)

Україна – неперевершена своєю красотою країна. Тут і гори й полонини, добротні поля та безмежні степові простори, тут і ріки і моря, лісові хащі та квіткові галявини, ставочки й озера, кургани і затоки.

Земля наша чарівна  і благодатна. Вона чарує  тихими просторами степу, неймовірно красивими і мальовничими берегами річок, таємничими і величавими горами та полонинами, тінистими розлогими лісовими гаями та  шикарними лугами. Різні пори року по своєму неповторні, а сама природа як самий мудрий календар підказує нам  свій ритм часу. 

Українці вже знають про Петриківку, де народні умільці – майстри художнього розпису виготовляють свої чудові твори мистецтва.  Поблизу Петриківки та Царичанки протікає найчистіша річка в Європі моя улюблена Орель, яка тисячоліттями несе свої прозорі води по степовим просторам України. Своєю назвою вона співзвучна  з давнішньою назвою нашого народу ("орії"- пахарі землі, землероби). На її берегах живуть добрі, працьовиті і миролюбні люди, які з давніх пір з великою шаною відносяться до своєї землі і природи. На білому пісочку берегів  річки варто позагорати, скупатись в прохолодних водах Орелі в оточенні казкових білявок – білосніжних лілій, які порадують вас своєю красою і ніжністю.






На живописних берегах Орелі, завдячуючи жителям цього краю,  які засівають свої поля різними лікарськими травами, майже щоліта можна прогулятись по волошковому полю.


Яу тут не згадати слова моєї студентки, юної поетеси  Наталі Сазончик

«Цвіркуни неполохані росами 

 Засюрчать свою пісню в траві. 

І дівчина з русявими косами

 Про кохання прошепче тобі»...



Третього  липня оголошується днем Волошок. В цей день та протягом усього тижня  буде  правильно зробити подорож до барвистих полів та полонин, пробігтись босими по ранковій росі, провести фото сесію на фоні цих чарівних квітів, зустріти з ними чарівний захід сонця, а потім  вечерком прийняти баньку з віничком берези, та попити чайку з чебрецю. Добра Вам і натхнення. ..

 

Дороги, що на захід,  ведуть до річки Ворскла. Добираючись до її правого берега, в районі с. Лучки, можна побачити одну з красот України, її полтавську Швейцарію, де дві річки Ворскла і Дніпро стискаються в міцних обіймах. А берега зваблюють терпким запахом квітучої  Шавлії. 





Згідно започаткованою автором цього блогу та підтриманої Леонідом Булавою та іншими поважними українцями ідеї шанування певних днів календаря за природними ознаками нашої благодатної землі, характерними її  представниками рослинного світу, 25 травня оголошено днем Шавлії (рос. – Шалфей). В цей день свята чарівних квітів  Шавлії не чіпаючи її представників, занесених до Червоної книги,  буде корисно: прийняти баньку з віничком берези, добавляючи в нього  трошки Шавлії; попити чайку з листям, чи з добавленням таких; приготувати шашличок (замочуємо його на розчині з красного сухого вина і кидаємо щепку листочків шавлії), такий шашличок буде м’якеньким, ароматним як ніколи і дуже смачним -)))) Приєднуємося і пропагуємо здоровий образ життя!!!

Ось ініціативи, уже підтримані друзями. Їх можна продовжувати …

31 березня -  «День пролісків»

8 квітня – День Адоніса

10 квітня -  «День сон-трави»

16 квітня – День Сакури

19 травня  - «День конвалії»,

25 травня  -День Шавлії

27 Травня - День Ромашок ….

4 червня – День  Чебрецю

8 червня – День польових трав

12 червня - День Маків 

24 червня – День білих Лілій

3 Липня День Волошок)

12 липня – День Лаванди

22 Липня – День Іван Чаю

30 липня – День Материнки

19 серпня – День Соняшника…

23  серпня – День Мальв

27  серпня   …

Береги наших живописних рік дивують своєю неперевершеною красотою та квітучим різнотрав’ям весною і літом.  Подивіться на цю чудову річку Псел. 

“Кульбабинки-конопинки,

Жовті сонця діточки,

У траві біля зупинки,

Запалали квіточки…

Жовтячки пухнасті круглі,

Мов курчатка навесні.

Та кували їм зозулі

Квітувать лише три дні

(Ірина Рева).

Поети як ніхто відчувають велич біль і красу рідного краю …


«В слушну мить вітрець легенький

 Мені в вухо нашептав,

Як березі білі груди

Місяць в полі цілував» (Наталя Сазончик)


 



Я давно вже переконаний, що краса нашої землі, скарби її природи є найкращим бальзамом для душі і ліками для тіла. Тихі вечори на березі невеличкої річки під сяйвом місяця, нічне зоряне небо, зорепади, світанки, ранкова роса, ліс, свіже повітря, тепле сонечко і щира земля, аромати польових квітів – це кращий акумулятор нашої енергетики іжиттєвого оптимізму...




Маки  дуже красиві  рослини й прикрашають землю! Вони сильні і не тільк затінюючи бур’яни, а й можуть їх витісняти. Тож назбираємо головок і сіємо маки на галявинах і вздовж доріг, де ваші очі бажають бачити не амброзію, а ніжну ароманту красу ...


МАЛЬВИ – здавна є одним із символів України, символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Мальв налічують до 20-25 видів, які ростуть часто як на приватних садибах та в дикому стані, в лісах, лісосмугах, на узбіччях доріг


Чудовими  краєвидами, стежинами і дорогами України ...


 











Через  Прикарпаття ...



До неперевершених Шацьких озер 











Піддавшись спокусам реклами, в другий день мандрівок по неперевершеним Шацьким озерам, вирішив добратись до острова закоханих, та насолодитись пригодами в стилі Робінзона. День починався легеньким вітерцем і прогнозувався бути сонячним. 

Ранком, обравши мальовничого човна, відчалив від берега. 


Лотка пливла за вітерцем легко, буцім то під парусами, але відчуття пригодницького драйву посилювалось по мірі наближення до загадкового причалу. 


Тим більше сумнівів появлялось, коли справа по курсу побачив якийсь крейсер, похоже авіаносець з невідомими летальними апаратами. Наче флот без ідентифікаційних знаків з загадковою назвою когось "збирався рятувати" чи може таємниче охороняв … Білокрилі літальні апарати періодично покидали палубу з дивними звуками... посилюючи тривожні відчуття... Драйв пригодницьких мандрів зашкалював ...


Та коли добрався до острова, настрій почав бути все більш кепським - нічого крім чагарника та очерету не побачив. Накупавшись досита в чистій і теплій воді поквапився стартувати до берега обітованого… Але тут нарвався на шквальний вітер. Годин три махав веслами посеред озера і майже на місці. 


Підкачав біцепси. М’язи досі ще дають знати про пригодницькі мандри. По законам природи цього краю, коли уже докульгав до свого берега, шторм затихав і згодом день став сонячним і лагідним. Насолода неймовірна

...


Озеро Світязь – це дар Землі Україні. Воно дійсно чудове і цілюще своєю водою. Озеро незрівнянне своїми  мальовничими світанками та  вечорами на його берегах.


 

 





Жалко, що гарне босоноге Літо так швидко кудись  пішло, залишаючи відчуття ностальгії...

 

А для мене особисто, розбалуваного білими ліліями річок полісся та Орелі, було майже символічно відчути  що Україна єдина,  побачити живописні лагуни Шацьких озер  з квітучими ліліями…

 




Любіть Україну ...


Романтична осіння подорож (листопад від Дніпра до річки Грунь)

Осінь – неперевершена пора! Чудовий час для романтичних мандрів нашою дивовижною своєю природною красою,  рідною країною. Дороги осені барвисті і багаті контрастами  та ніжними акварельними  красками мінливих фантастичних пейзажів. В жовтні та листопаді можна зустріти дивовижне поєднання сині небес і золота полів, помаранчевого  вогню лісів і свинцевих налитих дощем хмар, магічного спокою лісу і шуму вітрів,  прощальних криків журавлів    і тихого шелесту листя в безголоссі березового гаю.  Свою жовтневу подорож до моїх  родинних помість починаємо з берегів  Дніпра і чудної річки Оріль.


Добираємось до берегів Ворскли, де її величність впадає в Дніпро.  Тут варто перепочити і насолодитись вволю дивовижними картинами, що відкриваються зору з правого берегу (своєрідними пейзажами української Швейцарії).   

 


 Погожий день. Яка чудова осінь!

 Яка розкішна золота пора!

 В очах її легенька мила просинь.

 Вона мені подруга і сестра…   (Наталка Ярема)


По дорозі на Полтаву варто заглянути  до березових лісів  у села Чорбівка.  Тут і плодами калини можна поласуватись і підберезовика відшукати…  




Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, –

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо...

(Ліна Костенко) 


Край Полтавщини настільки багатий, добротний, пишний своєю красою, що взагалі потребує окремої ілюстрації….  Але важко оминути таку красу… 



І нехай кажуть, що не той тепер Миргород ...


Особливо вражає фантастичними  палітрами красок маленька річка  з чудернацькою назвою - річка Свинківка ...


Красива осінь вишиває клени 

Червоним, жовтим, срібним, золотим. 

А листя просить: – Виший нас зеленим! 

Ми ще побудем, ще не облетим.  ( Ліна Костенко)



Вода неначе із джерел холодних,

І берег в кленах золотавих

Це юна  Осінь в шляпах  модних

Знов заплуталась в  октавах 

( Володимир Тертишник)



А дороги до Сумщини – це довгий серпантин тихої краси …




Дихаємо в повні груди...


Після дощику  ліс пахне березою, сосною, озоном і  ... опеньками...


За Котельвою і Охтиркою знову зустрінемось з чарівницею нашого краю – чистою і живописною річкою Ворскла

 

 Біля славного міста Лебедин не варто оминати березову казку …


Берези стали в щільний ряд

Поета давнішні  подруги

Готові зняти свій наряд

В чеканні  рим, як завірюхи

( Володимир Тертишник)



Мимо чарівної річки Псел,


 добравшись  до козацького села Капустинці і унікальної своєю красою річки Грунь, можна отримати неперевершену насолоду пейзажами осінньої пори ...

Вітерець нудьгу прогнав

На серці вже немає щему 

Сьогодні в зливу я попав 

Із листя клену 

( Володимир Тертишник)  


 

Осінь як бабуся для  Весни

Застилає  внучечці коляску

Хай будуть їй солодкі сни

Напише небо Вам красиву казку.



 Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.

 Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.

 Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,

 літопис  тиші  пишуть  у  траві.

 ( Ліна  Костенко)  


 Ліс шелестить пожовклою листвою

 Підріс за літо під дощем,

 Ніколи Осінь  не зустрінеться з Весною

 На серці лиш від цього невимовний щем…..  ( Володимир Тертишник)



Лист осінній Казанова

Знов нам казку заморочить

І перо  поета знову

Всім удачу напророчить  ( Володимир Тертишник)


Берега тихої, спокійної і мальовничої річки Грунь неперевершені в будь-які пори року, зимою вкриті інієм та сніговими наметами, весною прикриті вуаллю ніжної зелені, літом сховані у дібровах, а золотогривою осінню  - сяють платиною берез, рум’яняться плодами глоду та шипшини, що ховаються в тіні дубових крон. Листаючи пейзажні фотосюжети невимушено заряджаєшся позитивом!




Тут раки сами ідуть до Вас ...



При бажанні можна і бобра за хвіст спіймати ...


Красива Осінь в дзеркалі води

Осінній ліс як золоте руно...

Бобри готують хату до зими

А ми червоне приготуємо вино  ( Володимир Тертишник)





Жовтень жде вітрів холодних,

А берег в кленах золотих

Це знову Осінь в шляпах  модних

Малює росами триптих ( Володимир Тертишник) 



Мимо золотого гаю

В’ється стежка до ріки.

Осінь! Я тебе кохаю...

Де ж ті юності роки…



 Немає бажання покидати цей блаженний край ... 


Та життя диктує свій ритм…  Беремо курс на  м. Суми . Та знову зупиняємось...



Пломеніє ліс дубовий

Нарядився наче в вишиванки

Стоїть то жовтий то ліловий…

До Зими готуйте санки

 

Пора повертатись до дому, до  рідної хати...





Усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

(Ліна Костенко)


Осінь! Моя улюблена пора

З берези листя майже злива

Шумлять  собі як дітвора…

Хай буде осінь всім щаслива! 

Моє кохання – Сон-трава.


Після пролісків, які по весні безшабашно сміливо тягнуться своїми синіми бутонами до сонця, ці обережні першоцвіти, перш ніж виглянути з під талої землі, як би завбачливе   "утеплились", одігнуішись  в свою самобутню  м'яку та сріблясту хутряну й  занадто екзотичну шубу, яка захищає їх і від  запізнілих заморозків і від раннього спекотного весняного сонця. В цій модній одежі вони виглядають неповторними  мудрими пілігримами степу. А їх безшабашні пелюстки шляп, просто неперевершені за «дизайном» і кольоровою палітрою. Витончений аромат лише підкреслює їх особливість. 

  

Сон-трава (лат. Pulsatlla ptens) — яркий пушистий та рум’яний весняний першоцвіт, який пов'язується з багатьма легендами, магічними ритуалами, поетичними творами, народними  обрядами.


Існує легенда, нібито покладена на ніч під голову ця рослина викликала пророцькі сни.  За народними повір’ями, сон-трава слугує захистом від порчі, наговорів інших  негараздів…  Кажуть, що соком цієї трави в давнину навіть обробляли списи, щоб відігнати темну силу. Здавна народ вірив в те, що нечисть не сміє і наблизитися до сон-трави, а саму рослину вважали не тільки оберегом від усякого чаклунства і лихого ока, але і символом перемого добра над злом.




11 квітня – День Сон-трави.


З Днем СОН-ТРАВИ!!!!!

 

Тепла Весна в Холодному Яру

Холодний Яр (природничий комплекс, який розташований в Чигиринському районі Черкаської області  неподалік від села Мельники)  – унікальне, мальовниче за своєю природою та багате на історичні і духовні події місце, яке приховує і береже  в собі загадки багатьох сторінок історії України періодів  козацької доби, визвольної боротьби, Коліївщини, Холодноярської республіки, партизанського руху, а кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових об`єктів (їх тут налічується понад 150 найменувань)  Холодний Яр займає одне з  перших місць в Україні.

На землях Холодного Яру знайдені сліди майже багатьох відомих  археологічних культур, починаючи з трипільської. Тут збереглись ще скіфські кургани, а на території скіфського Мотронинського городища (VI в. до н.э.) знаходиться Мотронинський монастир, який часто  як сам Холодний Яр з його ландшафтними особливостями, землянками і підземними катакомбами,  слугував сховищем для місцевих жителів при нападі ворогів. Не дивно, що тут в різні часи активно діяли як козацькі загони з їх славетними отаманами, так і гайдамаки, українські повстанці проти більшовицького терору та навіть партизани часів другої світової війни.

Ця земля відома славою ватажків визвольного руху повстанських отаманів та славетних козаків Максима Залізняка, Ларіона Завгороднього, Дениса Гупала, Мефодія Голика-Залізняка, Трохима Компанійця, Костянтина Здобудь-Волю, Івана Ляшенка, Григорія Яковенка, Олексія Добровольського. Сергія Захарова, Корнія Черкаса, Івана Грисюка (Гайовий), Василя Чучупака, Олекси Чучупака,  Василя Ткаченка,  Федора Уварова, Кості Пестушко (Степовий-Блакитний), Івана Гонти, (Лютий Іван Макарович), Герасима Нестеренко, Івана Чорновуса, (Чорного Ворона Лебединського), Юрія Дробатковського та багатьох інших патріотів України…. Символічно, що прапор холодноярських повстанців майорів під час Євромайдану у Києві в 2014 році. Тут в1941-1943 роках діяв партизанський загін під командуванням П. Дубового, звідси в березні 1943 почався легендарний рейд партизанського об’єднання М. Наумова.

Холодний Яр за своєю історичною, культурною, духовною і природньою спадщина по суті стає сакральним місцем для українського народу.

По весні в Холодному Яру як і скрізь по нашій добротній землі, просипається різноманітна й неповторна природа. Круті схили ярів і балок, вкритих густим лісом з тисячолітніми велетнями – дубами, кленами, а місцями і білявками-березами та модринами, з унікальними природними джерелами чистої води, уже в березні покриваються черемшою та прикрашаються першоцвітами. 











 19 квітня красиве свято весни - День підсніжника (Galanthus). Підтримаємо, збережемо, продовжимо і зміцнимо цю традицію. Ці квіти є символом надії, дружби, невинність, чистоти. А це варто того, щоб симпатизувати їм та

Проліски радість весни, перший квіти, які з'являються після холодної зими і його півень цвітіння, що символізує прирівнює до перемоги тепла протягом холодної, транслювати її Величності прибуття весни.

Підсніжники (Galanthus) одні з самих ніжних, разом з тим сміливих, впертих і красивих весняних квітів, які налічують 100 різновидів. Їх цибулини отруйні, тому ніхто з гризунів них не сміє їх чіпати.

Існує легенда, що Вони  були першою квіткою на землі. Коли Бог вигнав Адама і Єву з раю, а справа була взимку, і земля була покрита шаром снігу, то Єва замерзла і почала плакати, згадуючи красу райського саду. Для полегшення їх страждань Бог перетворений кілька сніжинки в білі квіти.

Не будемо страждати, будемо будувати і берегти рай на землі та  охороняти  першу квітку Весни.

Подорож від Східниці до озера Синевир

Східниця розташована на висоті 600-900 м над рівнем моря. Вершини гір, які оточують місто, досягають висоти  823 м. клімат помірно континентальний. Для Східниці гори створили унікальний мікроклімат. Зима – м'яка. Літо тепле, з чергуваннями ясної сонячної погода і благодатних дощиків. Ранком в долині часто стелиться легкий, прохолодний туман.

 

Схили гір усіяні щільним різнотрав'ям та наповнені   ароматами карпатських  трав. 






В  лісах як на подіумі красуються  ялини, смереки, бук, а також  біляві своїми стволами берізки.

Пейзажі полонин прикрашають ягоди малини, чорниці, ожини, ваблять зір лісні горіхи, а на узліссі час від часу можна поповнити корзину улюбленцем грибників   - білим грибом.

Східниця благодатна земля.  В околицях міста до 40 різних і унікальних за своїм складом  мінеральних джерел, які багатьом допоможуть забути шлях до аптек. 


 

На південь від Східниці село Урич - IX-VII столітті до нашої ери, яке досі зберігає історію  походів Святослава. Тут  збереглась одна з найбільш давніх фортець – Тустань (від слів "Тут стань"), що нагадує про славетні часи  колись величної нашої  Київської Русі, береже історію часів Данила Галицького. Фортеця, яка залишалась неприступною.   Фортеця в оточенні карпатських лісів (сосна, ялиця, смерека), які чергується з полянами порослими  кущами  чорниці, ожини, ялівцю, калини та покритими польовими квітами.


 

Стінами фортеці служили скелі. Самим скелям 50 тисяч років. Після відходу льодовик видається судячи з зображення сонця, а також календаря на скелях тут був один з культових центрів давніх слов'ян. На північній стороні підніжжя фортеці два джерела живої води. Одне лікує бачення, інше цілюще іонами срібла. Є і мертва вода – вода в колодязь біля стін фортеці (30 м у гранітному шарі). Дослідники стверджують, що коли фортеця була оточена неприятелями, місцевий знахар (мольфар) заповнив колодязь  настоями з трав і зміїної отрути. Багато хто з нападників знімаючи снагу таким зіллям були отруєні. З тих пір там  -"мертва" вода!

 


Рухаємось до річки Стрій (стрімкий потік), яка змійкою в'ється  поміж карпатських вершин несучи свої стрімкі води  до не менш стрімкого Дністра.



На річці Стрій

Хвилиночку постій

Подивись в далечину

І закохайсь в таку Галичину.


 


 Через гори, через живописні полонини, через перевал  у м. Воловець, мимо  хребтів Смерек і Палений Грунь, через   чарівний Пилипець мандруємо в  неперевершене своїми красотами Закарпаття .



Зимові лижні траси тут літом як ніколи будуть в нагоді для фотохудожника.

 




Не реагуємо на примхи погоди і не полінуємось піднятись на гору Гимба та Великий верх.

 


 

В спекотний сонячний день , ковтнувши холодної унікальної водички з природного джерела курортного містечка Сойми, побажавши вдалого польоту літаючим птахам Карпат


та поділившись останнім бутербродом з бурим карпатським хазяїном тайги , косолапим Мішкою,






держимо курс до водопаду Шепіт

  

  


Отримавши уроки гри на трембіті  в місцевій колибі

 

нарешті добираємось до довгоочікуваного високогірного озера Синевир. Про нього існує багато різних легенд і розповідей. Але його красоти завжди неповторні з огляду на непередбачуваність погоди.  Воно викликає тихе захоплення.


 Повертаємось милуючись палітрою   полонин та гірськими закатами 










Краще гір можуть бути лише  Карпати!!!

Найчарівніші туристичні маршрути України (авторський ексклюзив)

Близ Петриковки, Царичанки, Могилева  , что на Днепропетровщине протекает чудная речушка Орель. Своим названием она напоминает о древности нашего края, созвучна с давним названием нашего народа («ории» - землепашцы), и многие века ретиво несет свои воды по степным просторам. Орель по праву  считается одной из самых чистых рек Европы.  На песчаных берегах Орели можно с удовольствием позагорать, взбодриться, окунувшись в ее прохладные родниковые воды,            насладится легким ароматом белых лилий (рвать их – кощунство, приносит неудачу),



 



      а при  большом желании и прогуляться по васильковому полю (место нахождения указывается только истинным любителям и защитникам природы). 



Далее  едем  мимо приветливых гнездышек Аистов и сельского колорита

 









до  Ольховатки. переезжаем реку Ворсклу, заезжаем на ее правый берег. Здесь можем побывать на горе Змеиной (к реке не спускаться – змей дейстительно много),  полюбоваться неповторимыми пейзажами. Здесь две реки сплелись словно в любовном поцелуе! Заповедные, сказочные, красивые места.

        


          (Фото , что ниже сделано уже моей внучкой Катюшкой! Эй пришелся по душе этот живописный берег)





На одном из островов устья Ворсклы остался старинный графский замок. Сейчас там територия кафедры экологиии одного из вузов Полтавы. Доценты и студенты здесь лелеют луговые и редкие полевые травы. Пролиска, сон трава, фиалка - коренные жители берегов. А, берега здесь не только крутые, но и в прямом смысле слова тернистые. Буйно заросшие цветущими и благоухающими терновником, грушами и абрикосами. Чистый лесной воздух, сдобренный озоном и дыханием реки, запахом трав и весенних цветов, такой сладкий и бодрящий,  что грудь распирает.




Теперь я пленник этой земли. Место настолько красивое, что Швейцария со своими озерами просто отдыхает. Раставаться с таким раем весьма сложно.


Едем  по степным просторам мимо Екатериновки




Через Цибульковку и Царичанку  на  Чорбивку,  мимо чудных берегов Ворсклы и белокурых берез.

Далее Вас  может порадовать Полтава, река Свинковка, а при желании Деканька,  Сорочинцы,  Миргород и их окрестности.


Отсюда можно проехаться, миновав Полтаву,  до живописного "Берега свободы" и его пляжных мест...



Затем взять курс на Котельву,  через  родину Ковпака, по дорогам мимо живописных березовых и еловых лесов добраться до Ахтырки. 



Лучшего пляжа чем на реке Ворскла,  по пути на г. Лебедин, найти трудно..  Ну, где еще можно понырять среди белых лилий. (Народ здесь хорошо воспитанный – лилий не рвут, наоборот ревниво берегут. Берегите их и Вы). Здесь поистине райское место.






На выезде с Ахтырки на Лебедин остановитесь на мгновение у этих склонов реки. Здесь вы можете найти  и полуничку, надышитесь ароматом чебреца и колокольчиков, разнообразием трав. 



 

Но не спешите  гнать автомобиль. На самом подъеме  вы увидите и ощутите ароматы этого чудесного поля. 

Давно уже убедился, что красота природы лучший бальзам для души. Лениво плывущие за окном авто неповторимые облака, неизбежно фантастические закаты, утренняя роса, лес, ароматы буйствующих белизной весениих садов, робкие запахи первых полевых цветов надолго остаются в памяти и додают отпимизма.

Побывав на Лебедином озере, 

   

рекомендую добраться до реки Псел, и накупаться досыта...,  а далее мимо Михайловки или Чернетчины 





 

Едем полевыми дорогами 


Мимо нетронутых островков природы 

 

 до реки Грунь, что близ села Капустинцы Липово-Долинского района. Это небольшая, но невероятно красивая и живописная река. Берега с загадочными изгибами обрамленные лесом, а подпитанная родниками вода настолько чистая и прозрачная, что видно даже щук-охотниц. К середине дня припекло солнышко. И как тут не искупаться. Заплывы по зеркальной глади невероятно чистой воды бодрящее и словно омалаживающее. 

Места здесь действительно сказочные. Берега тихой речушки Грунь весьма живописны в любые времена года, а осенью просто благоухают, буйствуют неповторимыми палитрами красок. Осень здесь куражится платиной берез, румянится плодами шиповника и боярышника, укрывающимися в тени мощных ветвистых дубов. Воздух пянящий чистотой девственного леса... Перелистывая фотосюжеты , заряжаясь положительной энергетикой !!!




Поднимитесь на верхний склон берега через разнотравье  оврагов во поле.

 






Поля здесь  раскошные, ароматные, живописные, а палитра их красок  удовлетворит самые изысканные запросы. 


Это поле может стать и конечным пунктом маршрута. Не увлекайтесь.

 


Возвращаемся  к истокам. На Псел,



 


На берега Ворсклы...




На Ворсклу...





               

              И снова до Орели 

             

            

          

          
            

         

         Ароматы белых Лилий и Васильков разные, но такие нежные и изысканные...,  очень позитивно сказываются на настроении...

                   

            В любом путешествии помните, что нужно  чаще  держать ноги в тепле, а  голову в холоде... 

             

           

             

            

           Желаю приятного путешествия и добра!!!!!!!!!!!!!

Володимир Тертишник Моя мова кольорова - душі шляхетна колискова

                                                                                                   Володимир Тертишник  Моя мова кольорова - душі шляхетна колискова // Крила, 2005. - №4. - С. 51-54. 

Мова – найбільша цінність суспільства, важлива складова духовного зростання людини. Важко уявити людину без його Величності – Слова. В наукових дослідженнях зустрічаються не безпідставні гіпотези щодо походження назви нашого народу («слов'яни, словени») від «слова» - мови як основи суспільного життя, а термін «словене» трактується як «розуміючі один одного». Слово дійсно важливий засіб порозуміння, що дуже актуально сьогодні. Наших пращурів прозивали вендами (знаючими), які попри все були найбільш духовним народом древності. Тим більше, сьогодні важко уявити високо інтелектуальну, освічену і культурну людину без слова художнього, без володіння багатою палітрою фарб літературної мови.

Головне, щоб мова не перетворилась в маску, якою з майстерністю пройдисвітів можуть хизуватись різного роду псевдо-патріоти, про що влучною римою нагадують мудрі митці слова: “Як Вас багато пігме-патріотів / Всіх рангів, кланів, вір і всіх мастей, / Що гребете  під себе без турботи / Про долю обездолених людей” (Анатолій Поповський).

Мова - це не тільки знаково-інформаційна система, що являє собою запас слів та граматичні принципи їх сполучення, за допомогою якої люди можуть спілкуватися між собою, формувати, зберігати та передавати знання та будь-яку іншу інформацію в просторі та часі, це ще й шляхетна колискова духовності.

Добротна літературна мова зазвичай візитна картка інтелігентної людини, але часто це ще й ознака високої внутрішньої культури. Вона спонукає не тільки шляхетно говорити, а й шляхетно діяти. Отже оволодіння перлинами поезії і літератури – запорука моральності і духовного зростання людини.

Полум'я серця, глибина думок та хвилі, штиль чи буря душі духовно багатої людини знаходять своє віддзеркалення перш за все в поетичних творах, в яких в найбільшій мірі і розкривається красота і величність мови.

Поезія, - мовить Ліна Костенко, - “то не є дзвінкий асортимент / метафор, слів, - на користь чи в догоду. / А що, - не знаю. Я лиш інструмент, / в якому плачуть сни мого народу” (Ліна Костенко).

Як у всій час А. Чехов висловлював захоплення точністю і образністю  дитячого мислення, сьогодні нас приваблює не пейзанство і орнаментальність поетичних творів, а ті хвилі душі, що яскраво передані, ті почуття, що бентежать. «Так – у домірність рим / Рвана й крива любов - / Так – у блакить глин / Залишки катастроф»  (Олена Степаненко Третя Атлантида. – Київ : Факт, 2005).

Поети як пророки, серцем відчувають і душею бачать набагато більше мудреців і в концентрованому виді намагаються образно розкрити пізнане, осяйне їх погляду.

Романтичні почуття надихають поезії талановитого українського поета, якому судилась нелегка доля і коротке життя, патріота України Василя Симоненка: «О море радості безкрає, / Чи я тебе перепливу? / Якби того, що в мріях маю, / Хоч краплю мати наяву»; «Мріють крилами з туману / лебеді рожеві, / Сиплють ночі у лимани / зорі сургучеві» (Василь Симоненко  У твоєму імені живу. – Київ: Веселка, 2003).

Вдале поєднання думки, почуттів й вишуканого поетичного слова бачимо в віршах: “Зачекайте вітри, не війте так стрімко. / Чомусь мені важко, чомусь мені гірко…”(Галина Калиниченко Лезо. –Дніпропетровськ, 2004. – С. 99); “І гордовито й величаво / Тече Дніпро через віки / І у літописі держави / Славетні пише сторінки” (Таня Мартиненко);  “Очі людей – то їх душі, / І вони віддзеркалюють скарби духовні - / осяйні, сіренькі, убогі…” (Анатолій Поповський); “Я бачу: стежини / З далеких куточків / Палають від квітів / Весняним струмочком”  (Анатолій Кублицький ).

В таких творах є  і смак, і стиль, і колорит, і експресія, і легкість, і краса рим. “Але музичність, барвистість поем / Гідно засвідчать: це – мова богем!” (Евген Юхниця Поезія рішучої епохи -  Київ, 2004. – С 11).  Вишуканість зазвичай притаманна поетичним, особливо пісенним творам. Раз од разу листаючи сторінки журналу “Крила”, не можна не помітити нові приємні надбання. Наприклад, (“Осіння соната” - слова В. Олефіра, муз. В. Єрмолаєва):

“Досі, досі тепла осінь,

Жовті ноти вітер носить.

Ноти падають,

Кружляють,

Ладом лагідним лягають.

Жовті ноти і червоні

Залітають у долоні.

Потім їх умілі руки

Перетворюють на звуки”.

У поезії автори прагнуть до образності сприйняття та виразності свого твору. Особливо помітно це в поезії кохання: «Цвіркуни неполохані росами / Засюрчать свою пісню в траві. / І дівчина з русявими косами / Про кохання прошепче тобі»; «В слушну мить вітрець легенький / Мені в вухо нашептав, / Як березі білі груди / Місяць в полі цілував» (Наталя Сазончик); “Німа розмова – слів печать / У шепотінні ночі…/ Мовчать уста, уста мовчать, / Коли говорять очі” (Олеся Кузьменко); “Ти бачишся мені / Коханкою несмілою / Горю в шаленому вогні / Хай буде заздрість білою / Хоча б недовго – в моїм сні” (Володимир Тертишник); “Що приходить до нас непомітно / І бентежить, і збурює кров? / Це жадана, жагуча і світла, / Невмираюча, вічна любов” (Таня Мартиненко).

Гарячий гусарський темперамент рішуче і безнадійно закоханого поета відчувається в строчках “Ніхто, ніяк, - і не у змозі…/ А втім, - це вже не має значення. / Ніхто мене не спинить по дорозі - / Бо я лечу до тебе на побачення” (Микола Данількевич).

Гірка правда українця, безнадійно закоханого в широкоплечу і загадкову Русь, афористично й виразно звучить у поезії нашого земляка, що оселився біля міста-музею Санкт-Петербурга, Володимира Шемшученка:

«Бреду, під ногами сирітська дорога

В мертвеннім місячнім світлі

Ми згадуємо часто про Бога,

Коли нікому уже не потрібні»;

 (Владимир Шемшученко Исповедь. – Киев: Генеза, 2005).

 

Сьогодні як ніколи актуальні слова талановитого сина України Василя Симоненко:

"Де зараз ви, кати мого народу?.."

 Де  зараз  ви,  кати  мого  народу? 

 Де  велич  ваша,  сила  ваша  де? 

 На  ясні  зорі  і  на  тихі  води 

 Вже  чорна  ваша  злоба  не  впаде. 

 Народ  росте,  і  множиться,  і  діє 

 Без  ваших  нагаїв  і  палаша. 

 Під  сонцем  вічності  древніє  й  молодіє 

 Його  жорстока  й  лагідна  душа. 

 Народ  мій  є!  Народ  мій  завжди  буде! 

 Ніхто  не  перекреслить  мій  народ! 

 Пощезнуть  всі  перевертні  й  приблуди, 

 І  орди  завойовників-заброд! 

 Ви,  байстрюки  катів  осатанілих, 

 Не  забувайте,  виродки,  ніде: 

 Народ  мій  є!  В  його  гарячих  жилах 

 Козацька  кров  пульсує  і  гуде! 

 

В устах сучасних українських поетів слова нерідко отримують нове забарвлення, образне значення та незвичне але цікаве естетичне звучання:

“Я вірші писала

Віткою вербиною,

А сама гадала,

Як же стать щасливою”

(Ольга Благодарова);

“Кульбабинки-конопинки,

Жовті сонця діточки,

У траві біля зупинки,

Запалали квіточки…

Жовтячки пухнасті круглі,

Мов курчатка навесні.

Та кували їм зозулі

Квітувать лише три дні

(Ірина Рева).

Жагучі почуття і вільнодумні думи поети досить часто розкривають за допомогою образно-експресивних засобів – метафор, що нерідко дозволяють у кількох словах реалізувати філософські думки і естетичні задуми. Наприклад: “Поринув в дощ минулого руїн, / Шукаючи надію в непроглядній млі, / Повзу, не щадячи колін, / По грішній та гіркотній, як полин, Землі. / І крізь урочий шепіт ночі: / “Не вір щасливому кінцю”, / Дивлюсь сміливо долі в очі, / Чоло несу терновому вінцю” (Тертышник В. Аудит души. – Киев: «Феникс», 2006. - С. 54).

Легким озоном метафор наповнені поетичні твори Леоніда Губанова: «Де тиша піснею підкраситься, / Де смуток мій договорить, / Де жінка як першокласниця, / В ромашках з ніг до голови».

Багатющу і естетично витончену метафоричну палітру вишуканої художньої семантики являють собою твори класиків поетичного слова. Важко не зауважити, що неперевершена поезія С. Єсеніна, легко перекладається на українську мову, зберігаючи свою виразність та набуваючи деяке нове колоритне забарвлення. Наприклад, оригінал: “Отговорила роща золотая // Берёзовым, весёлым языком, // И журавли, печально пролетая, // Уж не жалеют больше ни о ком”; переклад: “Скінчилась мова золотого гаю // В устах берізок словом пломінким, // І журавлі, що сумно пролітають, // Вже не жалкують більше ні за ким” (Єсенін С. У попелі зотлілих почуттів / Переклад з російської  І. Фаріон. – Київ, 2000).

Можемо стверджувати, що в наш час на слов'янських просторах виросла ціла плеяда талановитих українських та російських поетів. Та рідко хто з низ отримав змогу друкувати свої твори, ділитись своїми надбаннями. Сьогодні поезії деяких з поетів знаходять притулок на інтернетівських сайтах, мережі яких наче крила Пегаса все ж доносять їх до читача. 

Цікаві метафори і поетичні форми знаходимо у поетичних творах Василя Симоненко, Олександра Кабанова, Володимира Шемшученко, Ганни Савіної, Вадима Крищенка, Олександра Розумного, Наталії Далі, Олесі Атаманової, Тані Сальникової, Ніни Камишнікової, Олександра Громова, Катюші Смирнової, Анжеліки Бабич, Лани Альошкіної, Наталії Головіної, Валентини Городецької, Олександри Барвицької, Ольги Корольової, Марини Шевелової, Сергія Обухова, Надії Дьоміної, Лади Єфремової, Сергія Залати, Тані Половинкіної, Анатолія Соколова, Олесі Кузьменко, Ольги Благо дарової, Світлани Цимбал, Іни Ковальової, Тетяни Обухівської, Ганни Дзятківської, Наталі Сазончик, Ангеліни Колеснік, Людмили Степаненко та інших майстрів художнього слова.

Неперевершеною експресією чарують вірші Ліни Костенко:

“На оболонях верби у болоньях.

Туман, туман – нейлонові плащі.

А коло хати пелехатий сонях

Пасе траву в блакитному дощі…

Мені так добре, стіни такі отчі,

Такий у серці невимовний щем!

І тільки чую – набрякають очі,

Як хмари, перегущені дощем…”   ( Ліна Костенко).

Безумовно мова має бути елегантною. А елегантно пише скоріше той, хто елегантно мислить.

Перечитуйте і не скупіться викреслювати та переписувати написане. Ставтесь до рукописів своїх творів вельми критично, зважено і помірковано усувайте все зайве чи невдало викладене. Одного з найвідоміших скульпторів запитали, як йому удалося з безформного каменю зробити вишуканий твір. Він мовив: «Це нескладно. Потрібно просто взяти брилу каменю і позбавити її всього зайвого».

Мова — це одяг думок, вона має бути привабливою. Живе полотнище слів має бути зрозумілим, доцільним і по-своєму вишуканим.

Ясність у поєднанні з образністю і стриманою вишуканістю — вершина красномовства. Подібно до того, як в архітектурі застосовується формула Вітрувія «Міцність — користь — красота», до мови може бути застосована формула: «Ясність — виразність — елегантність».

Елегантність мови – це здатність викладеної думки в простій одежі слів виглядати пишною і в вишуканій оправі слів бути простою і зрозумілою.

Мова поетичних творів – особлива складова культури, її озоновий шар, а розвиток духовності народу беззаперечно вимагає дотримання “кіотських протоколів” щодо обмеження викидів на сторінки періодичних видань сірості та вульгарності й збереження та примноження поетичного надбання, піклування про його майбуття. Ситуація набирає критичної маси – в країні майже зникли офіційні журнали і видання поетичної спрямованості.

Питання “Що робити?” – скоріше риторичне. Держава має невідкладно вжити необхідних заходів і забезпечити підтримку поетичних видань. Шлях до розвинутого суспільства лежить через розквіт духовності і культури. Своє вагоме слово мають сказати як урядовці так і законодавці.

Люди терплячі, але душі людей те терплять порожнечі. Ф. Плевако в промові у справі щодо робітників фабрики, яких звинувачували в бунті і безпорядках, образно і мудро мовив: “Натовп – будова, люди – цегла. Із одних і тих же цеглин розбудовується і храм богові, і тюрма – житло знедолених… Та зруйнуйте тюрму, і цеглини, що залишились цілими від руйнування, можуть піти на храмобудування, не відображаючи огидних рис їх минулого призначення”.

Краса душі вихована і випестувана вишуканою елегантністю та легким поетичним озоном барвінкової мови – врятує і звеличить наш світ. Ніколи не здолати того народу, який закоханий в рідну землю,  мелодійність рідної мови,  має жагу до свободи та є одним з найбільш духовних.

Мій отчий дім заріс полинем

Мій отчий дім заріс полинем ,

Кує Зозуля щось пророче,

Як хмари набрякають очі,

Ось-ось, і дощик хлине.

 

Я все іду, іду по скалах,

То  безодня, то вершина.

Душа ще юна, не  устала

Серце гоне кров по жилах.

 

Які чарівні звуки в тишини…

Як хмари  по небу несуться,

То може  зорі   посміхнуться

Й Мені  з нічної   далини.

Причина

 

Я – алый цветок, в чужой заплетенный венок,

Я – странник лесной, смешной Колобок.

Я – мысль, поспешно одетая в рифму,

Я – рифмой ласкающий Нимфу.

Я – ёжик в тумане,

Я – фига в кармане.

Я – лимон, шоколадка,

Сплошная загадка!?

Я – ковыль на ветру,

Я – лентяй, поутру.

Я – для плача жилетка,

Я – мушкет и рулетка.

Я – птица, что в поле,

Я – небо и море.

Я – гусар-весельчак,

Бывает и так!

Я – романтик тайги, археолог,

Я – пират и геолог,

Я – сердца запруда,

Я – родник и зануда.

Я – загадка небес,

Я – и Ангел и Бес.

Я – Рыцарь Добра.

Мне творенья милы из Адама ребра…

Я – раб у Музы на галерах,

Я – Мишка в цирке на шарах.

Я – юный наивный пастух,

Я – вулкан, что затух.

Я – гурман, альтруист,

Я – тих и речист.

Я – штурман отважный…

Мой кораблик - бумажный.

Я – Днепр - бурлящая река,

Я – степь, зеленая тоска.

Я – ширь небосвода,

Я – узник свободы.

Я – рука кузнеца,

Я – хода удальца.

Я – в любви Казанова…

Пытаюсь понять себя снова и снова.

Я – сильный и гордый,

Я – ветер свободный.

Я – старый мудрец,

Я – вечный юнец.

Я – забытый пророк,

Я – удача и рок.

Я – Владимир Тертышник,

По сути и форме – «крещеный язычник».

Я – пушистенький кот у камина,

Я – вожак журавлиного клина.

Я – путник, нашедший руно.

Я – игристое жизни вино.

Я – колючий шиповник,

Я – нежный любовник.

Я – крут и могуч,

Я – рукою до туч…

Так в чем же суть и где причина?

Я – поэт и я - Мужчина!


                              Владимир Тертышник

 

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая