хочу сюда!
 

Nina

36 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 32-42 лет

Заметки с меткой «лонгрід»

Певно існують народи-близнюки...

          ...тобто народи, що в певному вузькому розгляді дуже нагадують близнюків...
Така промайнула в мене думка, коли я не дочитав ще й до половини нижчеподаного тексту. Викладаю, його тут повністю, бо він цікавий для роздумів. А ще тексти (разом з веб-сторінками) часом можуть зникати безслідно...
Отож, автор Robert Nielsen, джерело тексту, переклад тексту розміщено туточки... Поїхали...

          Данці мають данську мову, французи говорять французькою, словаки розмовляють по-словацьки, а ірландці говорять не ірландською, а англійською. Майже всі нації і народи мають свою мову, але ірландці є однією з небагатьох націй, мовою якої володіє мізерно мале число ірландців. Ірландія одна з кількох країн Європи, основною мовою якої є мова іноземної країни. Фактично, в Ірландії в повсякденному спілкуванні польською говорить набагато більше людей, ніж розмовляє ірландською (в потилицю польській в Ірландії дихає французька). Коли я перебуваю за кордоном, мене часто запитують, чи взагалі існує така мова як ірландська, або чи хтось ще говорить ірландською. Тому, хто володів би тільки ірландською мовою і не знав англійської, дуже важко було б навіть проїхатись Ірландією. Але чому це так?
          Перш, ніж розпочати, є два моменти, які варто прояснити. По-перше, педанти люблять сперечатися над назвою мови. Істотно, що ірландці називають свою мову ірландською, тоді як більшість іноземців називають її гельською або ірландською гельською мовою. Деякі ірландці не люблять назви гельська мова, але це неправильно, це просто позначає таких людей як невігласів. По-друге, ірландське слово для назви своєї мови Gaeilge абсолютно відрізняється від слова, яким ірландці називають свій народ ireannach. Це цікава відмінність від англійської, оскільки в ірландській мові назва мови відокремлена від назви національності, таким чином, щоб бути ірландцем людині не обов’язково говорити ірландською.
         Тепер як уявляється поточне становище ірландської мови? За даними перепису населення 2011 року 1 млн. 770 тис. людей в Ірландії заявили, що вони можуть говорити по-ірландському, тобто це 41 % всього населення. Хоча це виглядає вражаюче на папері, перепис нічого не говорить про рівень володіння ірландцями ірландською мовою, або про повсякденне використання ірландської. Більш показовим є число людей, котрі вказали, що повсякденно говорять ірландською, а це лише 77 000 осіб, що є менше 2 % населення країни. Ці люди переважно живуть на західному узбережжі (у районах, відомих як гелтахти) – в найбільш віддалених селах та містечках країни. Найгірше ж в цій історії, що вже давно немає людей, які володіли б лише ірландською як материнською мовою (моноглотів), навіть з дитинства ірландомовні ірландці володіють англійською мовою на рівні рідної.


Стан ірландської мови у 2011 році

           В теорії, ірландська мова є державною мовою Республіки Ірландії, і люди мають право послуговуватися ірландською при зверненні до державних органів. Законодавство приймається двома мовами, якщо ірландська версія Конституції суперечить її англомовній версії, то ірландська версія має переважну силу. Ірландська мова є обов'язковим предметом для всіх студентів, котрі народилися в Ірландії, і Ви повинні скласти іспит з ірландської для того, щоб вступити до коледжу. У школах ставиться основний акцент на вивченні трьох предметів: ірландської мови, англійської мови та математики. Уряд популяризує ірландську мову багатьма способами, до прикладу, через ірландські радіо- та телеканал, тематично присвячені ірландській мові.
            Проте на практиці панує англійська. Кожен, хто народився в Ірландії, вільно володіє англійською мовою. Англійська це мова телебачення, радіо, газет, бізнесу та торгівлі. Практично весь ринок праці послуговується англійською. Політики іноді роблять символічні жести, такі як виголошення початку промови ірландською, проте швидко переходять на англійську, тому що, як багато вважає, політиків ірландською не зрозуміють. Якщо ви не живете в одному із гелтахтів, то говорити на людях по-ірландському вважається чомусь жлобством і вас попросять перейти на англійську. Говорити ірландською в більшості випадків сприймається як ознака бунтарства або принциповості, адже чого ти спілкуєшся ірландською, чого б просто не говорити англійською? Практично по всій країні єдине місце, що відведено ірландській мові - в шкільних класах на уроках ірландської.
             Але як так сталося? Як і в багатьох аспектах ірландського суспільства, можна звинувачувати англійців. Більшу частину ірландської історії Ірландією правили англійці, але ірландська мова почала поступатися місцем англійській після 1600 року, коли останній з гельських правителів зазнав поразки. Хоча в той час ірландська мова ніколи не заборонялася і безпосередньо не переслідувалася, все ж сприяння завжди надавалося англійській. Англійська мова була офіційною мовою державних установ і торгівлі, і ніхто ніколи не підтримував ірландську мову та культуру. Ірландська мова поступово була витіснена англійською, особливо на сході та в столиці Дубліні, тоді як ірландська залишалась відносно поширеною лише на заході. До 1800 року Ірландія за числом носіїв мов стала розділена приблизно порівну.
            Далі відбулися дві великі події, що фактично знищили ірландську мову. Перша – Великий Голодомор (1845-50 р.р.), який найбільше вразив Ірландію на заході. В країні з населенням 8 мільйонів загинуло приблизно 1 мільйон люду, а ще мільйон емігрували. З того часу еміграція стала інтегральною частиною ірландського суспільства, оскільки величезне число ірландців щороку виїжджали з країни, в основному до англомовних країн, таких як Британія та США. Це означало, що більшість ірландців мали говорити по-англійському через високу ймовірність ситуації, коли вони будуть змушені полишити свої домівки і переїхати до інших країн. Ірландська мова для ірландців виявлялась непотрібною в США, бо необхідністю була англійська. Англійська мова була мовою майбутнього та економічних можливостей, ірландська мова – мова минулого і мова бідного острову, який нічим не міг підтримати ірландців.
            Другою великою подією стала поява обов’язкової освіти. Починаючи з 1830-х р.р. в Ірландії створювалися загальнонаціональні школи, в яких навчання здійснювалося лише англійською, а ірландська була категорично заборонена. Проте нічого не можна було зробити щоб заборонити ірландцям спілкуватися ірландською вдома. Ірландську виставляли як примітивну селянську мову, тоді як англійська подавалась як мова шляхетства та багатства. Бідні селяни говорять ірландською, а багаті та успішні бізнесмени розмовляють англійською. Католицька церква та національні політики, навіть такі як Даніель О'Коннелл, теж просували лише англійську мову. Англійська мова стала мовою міст, тоді як ірландська перетворилася на мову найбільш віддалених і економічно нерозвинених частин країни.

Стан ірландської мови у 1871 р.

            Число носіїв ірландської мови знизилося до такої міри, що існували побоювання, що вона взагалі зникне до кінця 19 ст. Проте в той час почалося гельське відродження, коли письменники та освічені люди почали промотувати та більше використовувати ірландську мову. Вірші, оповідання та п'єси писалися на ірландській мові, створювалися різні студії для підтримки та вивчення мови. Коли Ірландія стала незалежною у 1922 році, держава офіційно заохочувала використання ірландської і зробила її обов’язкове знання для державної служби. Проте, нова незалежна держава була дуже бідною і якраз оговтувалася від кровопролитної громадянської війни, а отже не мала ні ресурсів, ні національної свідомості для відродження ірландської мови та культури. Отже не було змінено фундаментальний факт того, що людям для пошуку роботи та заробітку на життя потрібна англійська, а не ірландська.
           Хоча урядова підтримка і сповільнила процес послаблення позицій ірландської мови (для порівняння в Північній Ірландії ірландська практично мертва, навіть серед ірландських католиків) надто багато шкоди було вже заподіяно. Переважна більшість людей вже говорили по-англійському, тому навіщо потрібна та ірландська мова? На додачу ще зоставалась проблема масової еміграції (аж до 90-х років 20 ст.), так що англійська була ще мовою, яка допоможе вам знайти роботу, тоді як ірландська була мовою, якою говорив ваш дід. База носіїв ірландської мови стала малою і існувала тільки в віддалених районах, а частка ірландської мови на радіо і телебаченні була взагалі неістотною.
             Мови значної мірою є об’єктами економічних законів. Батьки навчали своїх дітей англійській мові, тому що це була мова, якою говорило більшість людей і, відповідно, все більше людей вивчало її, тому з кожним новим поколінням англійська мова все зміцнювалася і зміцнювалася. З точністю до навпаки слабшала ірландська мова, тому, що чим менше людей говорило ірландською, тим менше людей були готові вчити ірландську. Використання ірландської мови все більше і більше обмежувалося серед людей похилого віку, які заважали молодим людям, що продовжувало порочне коло. Чим менше людей спілкувались по-ірландському, тим менше ірландську використовували в мистецтві та літературі, що давало людям менше причини для вивчення ірландської. Словом, ірландська мова потрапила в пагубну спіраль.
             Іншою основною причиною занепаду ірландської є те, що ірландці мають викривлений погляд на використання мов. Однією з основних рис "англійського світу" є те, що володіти іншою мовою вважається рідкістю або незвичною здібністю. Більшість ірландців (як правило англомовні) не вірять, що вони здатні вивчити іншу мову, начебто вони мають певну специфічну будову щелепи. Багато людей просто знизують плечима і кажуть: "Ірландці просто мають погані здібності до вивчення мов". Навіть тоді, коли батьки володіють ірландською, вони часто бояться навчати ірландській своїх дітей, бо, як вважають, можуть заплутати дитину або дитина почне навчатися повільніше, ніж однокласники. Лінгвісти вказують, що білінгвізм є можливим і прийнятним, але більшість людей цього просто не знає. Люди переважно вважають, що лише одна мова може використовуватися, оскільки було б надто безглуздо мати дві мови для роботи, телебачення та життя. Цей спосіб мислення сьогодні не настільки сильний, але довгий час саме тому батьки не навчали ірландської своїх дітей.
            Існує кліше, коли при обговоренні проблем ірландської мови у всьому звинувачують систему освіти. У тій чи іншій мірі це правда, бо у школах приділяється надмірна увага граматиці та письму, але насправді цього недостатньо. Таким чином, більшість студентів можуть написати на дві сторінки есе, але їм важко підтримувати живу розмову. Проте не варто звинувачувати школу. Реальна проблема не в школах, оскільки фактом є те, що ірландська не використовується поза класом. Ірландці люблять віддавати данину мові, але не хочуть докладати зусиль, щоб зберегти мову живою. Ми ставимось до ірландської майже як до античної, ми нею захоплюємось і цінуємо її, але зберігаємо мову закритою, крім особливих випадків. Дивно, що багато людей бояться говорити по-ірландському лише з тої причини, що вони нею будуть якось не зовсім літературно.
              Багато ірландців дивляться на ірландську мову як на мову людей похилого віку, як на реліквію з минулого, яку використовували бабусі й дідусі, як на не модну в сьогоденні. Багато хто сприймає мову як на музейний експонат. Також багато ірландців вважають, що ірландською повинні говорити старі чоловіки у плоских кашкетах та старі жінки в хустках, що сидять на верандах своїх котеджних будинків і жартують про життя-буття, поки на дворі падає дощ. І надзвичайно важко їх переконати, що ірландською можуть говорити люди в містах, що носять джинси і сидять в інтернеті. Кожного, хто лише щось скаже про захист чи відродження ірландської мови, називають націоналістами або прихильниками Ірландської республіканської армії, тоді як противники ірландської називають себе «вест брітс» (West Brits) або «анайріш» (UnIrish). Багато ірландців не проти ірландської мови, але виступають проти т. зв. примусового її нав’язування.
               Зараз багато іноземців звертають увагу на сумний факт того, що ми, ірландці, втрачаємо таку важливу частину нашого культурного надбання (на правду, часто здається, що американці люблять ірландську культуру більше, ніж самі ірландці). Але, коли для іноземця ірландська мова звучить екзотично та таємничо, для ірландців це звичайна буденна річ. Це все одно, якщо б людина поїхала до США і була б би здивована побачивши Макдональдс або закохалась в культуру хілбіллі. Люди приймають знайомі речі як належне, і більшість ірландців сприймають ірландську мову і її сучасне занедбане становище як нормальний стан речей. Для багатьох це завжди було так, тому думка про поточне становище ірландської ніколи не перетинає їхній розум. Англійською можна спілкуватись з сотнями мільйонів людей у всьому світі, а з ким ви можете говорити ірландською?
               Чи можливо, що ірландська мова відродиться? Теоретично так, адже є групи людей, які вивчають ірландську, навіть якщо вони не носії мови, і не використовують її кожен день. Є школи, в яких всі предмети викладаються ірландською. Ми могли б відродити мову, якщо б тільки захотіли. Більшість ірландців володіють ірландською на певному рівні і здатні з базовим набором лексики підтримати розмову. Ви будете здивовані, як швидко до людей повертається ірландська навіть після проходження короткого мовного курсу.
              Так чому ж ми нічого не робимо? З тієї самої причини через яку не відбувається і більшість політичних змін. Люди загалом апатичні, вони мають важливіші речі, про які треба турбуватися, і це завжди було так. Як це змінити, і чи може це зробити одна людина? Чесно кажучи, якщо не відбудеться сейсмічного зрушення, що раптово змусить нас стати більш патріотичними (це, мабуть, має бути війна), я не бачу ніякого майбутнього для ірландців як народу, крім того, щоб зникнути.
               Ставлення ірландців до ірландської мови – це суміш протиріч. З одного боку, майже кожен на словах шанує ірландську мову як частину нашої культурної спадщини. З іншого боку, мало хто готовий докладати зусиль щоб розмовляти і поширювати мову. Ми боїмося втратити мову, але не хочемо нічого робити для її збереження. Ми чіпляємось за нашу ірландську ідентичність і обурюємось, коли нас плутають з англійцями, але не хочемо діяти щоб відродити нашу окрему власну культуру. Іншими словами, щоб заговорити ще однією мовою потрібно докласти зусиль, тому для більшості людей простіше просто розмовляти англійською, читати англійські книги та газети, а також дивитися англійське телебачення. Таким чином, ірландська мова остаточно зникне, якщо ми не зробимо свідомого рішення, яке ми чомусь не робимо вже останні 200 років.

Не той у нас Петро,

...але щось є спільного в цих... рехворматорів.

          Трохи нижче охочим до читання пропонується... Просто історичний нарис. Про суть "реформ" Петра 1 та їх наслідки для класової структури Російської імперії, розвитку російської буржуазії та й загалом ходу історії цієї держави.
           З переваг: написаний маловідомим радянським діячем ленінської доби "у стіл", тобто не виданий при житті; легко читається; доступні і наочні аргументи, цифри, приклади і порівняння.
           З недоліків: довгий (для тутешніх блогів); для фахових істориків загалом не містить концептуальної новизни, хіба що в деталях, в додатковому фактажі.
           Склалося враження, що якісь залишки духу Петровських "реформ" свого часу надихали і будівників передової соціалістичної промисловості. А ще - тим самим духом десь і досі просочена наша глибокоринкова українська "еліта", яка робить реформи так, аби нічого не робити. Взяти б тільки численні "перелицювання" - зміни форми без суттєвих змін внутрішніх пружин. Можна звісно називати прибиральницю клінінг-оператором, але чи запрацює від того завод... А чи співвідношення витрат на утримання державного апарату і, приміром, на освіту... А чи у який бік дивиться вітчизняний капітал... А чи страждання незаможного люду...

          Автор очерка - Александр Петрович Спундэ (1892-1962) - активный участник Октябрьской революции, делегат II Всероссийского съезда Советов. В качестве главного комиссара Народного (государственного) банка в 1918 году входил в состав Советского правительства, был одним из организаторов нашей финансовой системы, принимал участие в разработках первого пятилетнего плана.
          Уже в двадцатых годах он со все возрастающим беспокойством вглядывается в процессы экономического развития страны в условиях, когда она уже не может рассчитывать на европейскую революцию. После глубоких раздумий он становится на точку зрения, которую в 1921-1923 гг. в разных формах настойчиво отстаивал Ленин. ("...Мы должны одержать победу медленным, постепенным - быстрым нельзя – но неуклонным повышением и движением вперед").
           Внутренняя необходимость понять происходящее и его последствия привела автора к началу работы над большим экономическим исследованием, частью которого стали "Очерки экономической истории русской буржуазии", написанные в 1948-1951 гг. (он в это время служил кассиром в Мосторге).
            Данная публикация - весьма краткие выдержки из той части "Очерков", которая посвящена эпохе Петра Первого, в последнее время ставшей объектом не только экономических, но даже и поэтических реминисценций. Несколько кратких замечаний, связанных с именами Пушкина, Лермонтова и Гоголя, носят отчетливо выраженную социальную окраску, которая, к сожалению, в свое время была в нашем литературоведении определяющей, а сейчас, тоже к сожалению, рассматривается многими (вероятно, как реакция на горькое прошлое) лишь как ограниченность.
            Полный текст "Очерков" (около 200 стр. машинописи) хранится в архиве Инстнтута истории СССР АН СССР. Я позволил себе предпослать публикации строчки известного стихотворения А. К. Толстого, которые любил повторять автор.

Я. А. СПУНДЭ, заведующий
кафедрой транспортных газотурбинных двигателей
Московского автомеханического института


— Государь ты наш, батюшка.
Государь Петр Алексеевич,
Что ты изволишь в котле варить?
— Кашицу, матушка, кашицу.
Кашицу, сударыня, кашицу.
— Государь ты наш, батюшка,
Государь Петр Алексеевич,
А чем изволишь мешать ее?
— Палкою, матушка, палкою.
Палкою, сударыня, палкою.
— Государь ты наш, батюшка,
Государь Петр Алексеевич,
А кто ж будет ее расхлебывать?
— Детушки, матушка, детушки.
Детушки, сударыня, детушки.
А. К. Толстой

           В феврале 1917 года началась русская революция, которая оказалась крутым переломом в истории человечества. По достигнутому уровню экономического и культурного развития Россия созрела только для перехода к капиталистической экономике.  Но в результате своеобразных условий исторического развития в России в 1917 году сложилось такое соотношение сил, при котором буржуазная революция должна была либо немедленно начать гнить на корню, либо немедленно перерасти в социалистическую, хотя для перехода к социалистической экономике база была ничтожно слабой.
           Это объяснялось главным образом тем, что в России, где остро назрела потребность в буржуазных преобразованиях, возглавить их было некому. Российская буржуазия родилась и умерла рахитичной, неспособной к активной политической борьбе.
[ Читати далі ]