хочу сюди!
 

ГАЛИНА

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «життя»

"Коли немає з ким поговорити" (лист від ubb.org.ua)

Такого ось листа отримала сьогодні від ubb.org.ua
Всім раджу прочитати - розповідь дарує щось світле і невимовне.





Привіт,
Друзі!


В нас стають гарною традицією листи від співробітників та історії з життя. Сьогодні саме такий день, День пам'яті напередодні 9 Травня. 

Моєму діду цього року виповнилося 89 років, а в свої 17 його забрали одразу на фронт. Він пережив голод, війну, але не втратив життєвого оптимізму і віри в краще майбутнє. Звісно, його цінності відрізняються від цінностей молодого покоління, однак, його любов до життя та відсутність будь-яких упереджень наводять на думки, що до старших треба прислуховуватися частіше.

Нещодавно, ми говорили з ним про сім'ю та самотність. Дід розказав, що в парку, де він гуляє вдень, є багато самотніх стареньких. В когось діти померли, в когось їх не було, а в когось - наче немає. І тоді, мій старий промовив дуже правильну фразу: "Уявляєш, мені йде 90-й рік, але я живу, бо в мене є онуки, є правнуки - мені є заради чого жити. А що є в них? В них нікого немає. Тому, я щодня ціную вас всіх ще більше".

Можна мати різне ставлення до свят, до політичних сил та думок. Однак, перед самотньою старістю відступають будь-які моменти, лишається лише бажання, щоб було заради чого жити у 80, 90, 100 років. 

В нас є кілька проектів, присвячених стареньким, які живуть у скрутних умовах і я б дуже хотіла, щоб ви звернули на них увагу. А завтра, якщо побачите на вулиці ветерана, чи просто самотню бабусю - підійдіть поговорити. Часто, увага - це найважливіше в їх житті.


З вірою в краще сьогодні,
Вікторія Бондар
та
вся команда ubb.org.ua
та
собака Кузя, йорк, який сьогодні в нас у гостях :)




Jesse - Joan Baez

Jesse
         Джессі.


Jesse come home, there's a hole in the bed
         Джессі, приходь додому, ця пустка в ліжку,
Where we slept; now it's growing cold.
         де ми спали, тепер повниться холодом,
Jesse your face, in the place where we lay
         Твоє лице на тлі рідного кубельця біля коминку -
By the hearth, all apart, it hangs on my heart
         ця картина, витіснивши все, закарбувалася в моїй пам'яті.
And I'm leaving the light on the stairs
         Я лишу світло на сходах,
No I'm not scared; I wait for you
          ні, я не боюся - я чекаю на тебе.
Hey Jesse, it's lonely, come home.
         Ей, Джессі! Так самотньо... Вертайся додому.

Jesse the stairs in the halls, recalling
         Джессі, сходи в залі пам'ятають твої кроки,
Your step; and I remember too.
         пам'ятаю їх і я.
All the pictures are shaded and fading in grey
         Світ втратив свої барви і потопає в сірому.
And I still set a place on the table at noon
         Як і раніше я накриваю стіл на два місця.
And I'm leaving the light on the stairs
         Залишаю світло при вході,
No I'm not scared; I wait for you
          і не тому, що налякана...
Hey Jesse, it's lonely, come home.
          Ей, Джессі! Так самотньо... Вертайся додому.

Jesse the spread on the bed,
          Джессі, покривало на ліжку недоторканне
It's like when you left, I kept it for you.
          з тих пір, як ти поїхав. Я берегла це ради тебе.
All the blues and the greens have been recently cleaned
          Де й поділися останнім часом колишні печалі та ревнощі!
And are seemingly new; hey Jess, me and you.
          Ми ніби знову народилися, чуєш Джесс, ти і я!
We'll swallow the light on the stairs
          Вимкнемо світло на сходах.
I'll fix up my hair, we'll sleep unawares
          Я вкладу своє волосся, і заснем ми зненацька, як раніше...
Hey Jesse, it's lonely, come home
          Ей, Джессі! Так самотньо... Приходь додому.

Joan Baez Jesse lyrics

                                                                 20.03.2015
Слухати

я не понимаю...

Сегодня в одной статейке на одном сайте читаю: 

 В хoдe пepeгoвopoв лидepoв "нopмaндcкoй чeтвepки" сoбeceдники пoддepжaли пpeдлoжeниe пpeзидeнтa Укpaины o дeмилитapизaции Шиpoкинo... (http://strana.in.ua/news/9807-razmeschenie-mirotvorcev-na-donbasse-vozmozhno-putin.html)

В другой на другом читаем:

 В Широкино уже почти час продолжается бой. Террористы обстреливают позиции полка" Азов " из 82- и 120 мм минометов, АГСов, крупнокалиберных пулеметов и стрелкового оружия. Азовцы удерживают позиции и дают врагу адекватный ответ... Информация о потерях уточняется. (http://gazeta.ua/ru/articles/np/_v-sirokino-idet-boj-azov/624192)

Люди, скажите, если вы понимаете, что происходит, зачем наши воины несут потери, т.е., говоря человеческим слогом, зачем они погибают, защищая нас с вами, нашу страну, если завтра это Широкино всё равно сдадут боевикам с россиянами, как это сделали в Дебальцево и в других точках этой войны??!



Лист Надії...





68%, 13 голосів

21%, 4 голоси

11%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Минулося... Неначе й не було!

Останній шістдесятий...


— Я зачекалась твоїх слів, 
Посидь зі мною, Друже.
Подалі від холодних днів
І галасу «недужих».

Заглянь у вічі й розкажи
Так тихо й гомінливо,
Як Ти  свою віддав любов
Так просто й неквапливо.

Чому немає вороття
З дороги за Тобою?
Чому  ж у мене не життя -
Одне лиш поле бою?

Чому троянди цвіт живий
На стеблах з колючками?
Краси цієї не торкайсь,
Не обіймай руками.

Чому добро мовчить крізь тінь,
А зло вершить у світі?
Чому майстерність знань і вмінь,
Це вдало звиті сіті?

...Ти завжди лагідно мовчав
І з сумом усміхався,
І твоя відповідь була:
Я йшов - і не вагався! 


— Я не топтав чужих доріг,
Радів маленькій миті,
Я спав, де втомою знеміг,
І бачив чудо-квіти.


Руками брав колючки я,
А цвітом чудувався.
Й хоч кров текла жива Моя,
Та Я з любов'ю знався.

Я не шукав легких доріг
І кожним днем втішався.
Я знав, що радість і краса -
Скарб, що мені дістався.

Я думку в небо посилав,
Й Землі Я не цурався. 
Все просто, Подруго моя,
Я йшов – і не вагався.

Такий от шлях я вже пройшов.
Йди й ти, якщо здолаєш.
І як пройдеш весь без вагань,
Отримай що бажаєш.

А чи стане сили все відпустити?

Хочешь понять что действительно твое — отпусти всё, и твоё останется с тобой.

© Экхарт Толле

Не прячьтесь в себя




Находчивые, изобретательные, остроумные, ловкие и смышленые – где вы, друзья??!!

Почему, сколько живу на этом свете, не вижу я этих людей. Что не так? Почему все так?

И вот, казалось бы, попадает в поле зрения и общения некий индивид, казалось бы, что-то может получиться то, что нужно – тут же наблюдаются подводные камни в виде недоверия, сомнений, спящего сознания, ухода в себя… Почему так? Хочется схватить человека за плечи встряхнуть и кричать «Ты крутой(крутая)! Ты супер! Ты можешь! Все возможно и все может получиться! Осознай это! Проснись!». Но он (или она) не желают ничего понимать, уходят в себя, «спят» и помогают себе засыпать с помощью либо алкоголя, либо наркотиков, либо еще чего-то там, (разные могут быть средства).

Никто никогда ни во что не верит, никому никогда ничего не нужно из них. Не верят в себя. Не верят в возможности. А мы ведь сами эти возможности себе добывать должны! Это же интересно даже! Это и есть жизнь – увлекательная головоломка!

Но они уходят. В себя. Не желают ничего достигать. Чем-то критически разочарованы. Придумывают несуществующие барьеры между собой и желаемой целью. И ты хочешь опять кричать им в ухо, пытаясь достучаться именно до них внутренних «Нет этих барьеров! Цель достижима! Цель ждет тебя и ничего тебе не мешает ее достичь!». Но они не верят, не слышат, не желают слышать.

Почему?

Где-то что-то заранее вложено в головы этих людей. Что-то, чего я никак не пойму, но эта закладка заставляет их сойти со своей колеи. И прятаться за маревом опьянения разных наркотических средств. Сойти с колеи, прекратить стремиться и желать чего-то достигать, а главное – прекратить бороться.

Всегда мечтала быть психологом, психоаналитиком. И мне жутко недостает всех этих знаний, чтоб разложить для себя все по полочкам. Очень много уже хвостов в моей коллекции оторванных от птиц истины, которые от меня удрали.

Хвосты вижу, а истина увиливает.

Вижу, что многим людям очень сильно что-то мешает быть самими собою. Вижу, что в своем большинстве это люди интеллектуального склада ума, те самые находчивые, изобретательные, остроумные, ловкие и смышленые. Но понять, что именно их сбивает с колеи – уловить не могу, не хватает для этого знаний в области психоанализа.

Подозреваю, что причина может быть в том, что все эти личности относятся к типу «одинокие волки», с акцентом на слове «одинокие». И это истребляет их с лица земли. Они просто не объединяются в стаи. Потому, что по природе такие гордые.

Блин, волки действительно уходят.

 

Життя минає, часу не залишає...

Скоро моя сім'я поповниться маляткою.

Ходимо на батьківські курси - там нам пояснюють, що таке вагітність, як проходять пологи, і, якщо чесно, я багато корисного дізнався.
.. А зараз на очі все частіше трапляються різні дитячі фотографії, магазини, об'яви...
Нещодавно потрапив на сторінку сімейного гумору: http://sarcasm.zone/anekdoty/kategorii/pro_muja_i_jenu і завис там більше години... Над деякими жартами сміявся, над деякими замислився.

Життя змінюється, коли стаєш відповідальним батьком... Це в мене не перша дитина, але вперше я дійсно відчуваю, що стаю ЧОЛОВІКОМ...


Рядки, які скорили світ.

Коли в будинку для людей похилого віку маленького австралійського містечка помер цей дідусь, всі вважали, що він тихо пішов із життя, не залишивши в ньому якогось помітного сліду. Але потім, коли медсестра розглядала його нехитрі пожитки, вона знайшла цей вірш. Його зміст настільки вразив співробітників цієї установи, що вони почали робити копії вірша і роздавати їх усім знайомим.

З того часу заповіт старенького, перекладений на різні мови, вражає людей в усьому світі глибиною і щирістю душі людини, яка його написала…

На жаль, я не знайшов хорошого перекладу цієї поезії українською, тому друкую російський варіант.

 

*     *     *

Входя будить меня с утра,

Кого ты видишь, медсестра?

Старик капризный, по привычке

Еще живущий кое-как,

Полуслепой, полудурак,

«Живущий» впору взять в кавычки.

Не слышит – надрываться надо,

Изводит попусту харчи.

Бубнит все время – нет с ним сладу.

Ну сколько можно, замолчи!

Тарелку на пол опрокинул.

Где туфли? Где носок второй?

Последний, мать твою герой.

Слезай с кровати! Чтоб ты сгинул…

Сестра! Взгляни в мои глаза!..

Сумей увидеть то, что за!..

За этой немощью и болью,

За жизнью прожитой, большой.

За пиджаком, побитым молью,

За кожей дряблой, «за душой».

За гранью нынешнего дня

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

…Я мальчик! Непоседа милый,

Веселый, озорной слегка.

Мне страшно. Мне лет пять от силы,

А карусель так высока!..

Но вот отец и мама рядом,

Я в них впиваюсь цепким взглядом.

И, хоть мой страх неистребим,

Я точно знаю, что любим…

…Вот мне шестнадцать, я горю!

Душою в облаках парю!

Мечтаю, радуюсь, грущу,

Я молод, я любовь ищу…

…И вот он мой счастливый миг!

Мне двадцать восемь. Я жених!

Иду с любовью к алтарю,

И вновь горю, горю, горю…

…Мне тридцать пять, растет семья,

У нас уже есть сыновья,

Свой дом, хозяйство. И жена

Мне дочь вот-вот родить должна…

…А жизнь летит, летит вперед!

Мне сорок пять – круговорот

И дети не по дням растут.

Игрушки, школа, институт…

Все! Упорхнули из гнезда

И разлетелись кто куда!

Замедлен бег небесных тел,

Наш дом уютный опустел…

…Но мы с любимою вдвоем

Ложимся вместе и встаем.

Она грустить мне не дает,

И жизнь опять летит вперед…

…Теперь уже мне шестьдесят.

Вновь дети в доме голосят!

Внучат любимых хоровод.

О, как мы счастливы, но вот…

…Померк внезапно солнца свет.

Моей любимой больше нет!

У счастья тоже есть предел…

Я за неделю поседел,

Осунулся, душой поник

И ощутил, что я старик…

…Теперь живу я без затей,

Живу для внуков и детей.

Весь мир со мной, но с каждым днем

Все меньше, меньше света в нем…

Крест старости взвалив на плечи,

Бреду устало в никуда.

Покрылось сердце коркой льда.

И время боль мою не лечит.

О господи, как жизнь длинна,

Когда не радует она…

…Но с этим следует смириться.

Ничто не вечно под луной.

А ты, склонившись надо мной,

Открой глаза свои, сестрица.

Я не старик капризный, нет!

Любимый муж, отец и дед…

…и мальчик маленький доселе

В сиянье солнечного дня

Летящий вдаль на карусели…

Попробуй разглядеть МЕНЯ…

И, может, обо мне скорбя,

                           найдешь СЕБЯ!