хочу сюди!
 

Киев

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 42-53 років

Замітки з міткою «смерть»

Жили собі люди.

Жили собі люди.
Жили собі в мирі.
Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.
Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
А хтось у селі від тих міст недалечко...
Хтось хліб випікав.
Хтось дітьми опікався.
Хтось дім будував. Одружитись збирався.
Хтось мріяв про море, про подорож літом,
А хтось для окраси висаджував квіти...
Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
Свої виставляв кольорові картини.
Хтось думав про вічне блукаючи парком,
А хтось все крутився знаходячи шпарку.
Хтось серце старе запускав по новому,
А хтось добирався до рідного дому.
Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
Хтось справи вирішував всі полюбовно.
Хтось палко кохав.
Хтось не знав ще кохання,
А хтось від невдачі приймав покарання.
Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо,
А хтось вже роки рахував за плечима.
Хтось бачив себе у маленьких онуках,
А хтось тамувався в сердечних розлуках.
Хтось мчав на авто у незвідані далі,
А хтось залюбки напирав на педалі
Стежками рідненькими рідного краю
І тішився:« Кращого в світі немає...»
І все обірвалось...
За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі.
На безцінне життя...
Хтось дім залишав. Переборював втому.
А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
Комусь народитись на світ не судилось.
Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
А чобіт ворожий топтався по квітах...
Хтось Богу молився за брата, за тата.
Хтось сина свого проводжав воювати.
Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
А хтось малював в чорних фарбах картину.
Хтось все необхідне складав для потреби,
Тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
Свій краєць, чужому синочку і доні.
Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито,
А хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
Хтось сіяв життя на смертельнім плацдармі.

Біль

Ці, подібні на ангельські крила,
Чорні протяги зайшлих століть...
Те, що вчора терпенно боліло,
Нині просто нестерпно болить.
Пам'ять, ніби ікона у храмі,
Поміж геть обгорілих ікон
І поцілений хрестик на брамі,
І абетка, мов зграя ворон,
І душа сповідалась у вірші,
І за віршем виднілась орда,
Випливала із лютої тиші
Та, що мертвою стала, вода...
Озивалась опівніч совою,
Місяць був, як сльоза скрипаля,
Тихо вчилася бути вдовою
Після шлюбної ночі земля...
В ніби кимось придуманій драмі
Прилітала звізда, як снаряд,
Де хрестили на згарищах храмів
Незачатих іще немовлят...

Богдан Томенчук.

Війна

То знов за кимось запалили свічку,
І сонце, мов калач на парастас.
І знов ця смерть, що вже давно як звичка
Тремким морозом пробирає нас.
І білий біль колотить білим світом,
Когось мордує, а когось мина
І знов черешня гомонить із вітром,
І знов у чорнім білий світ - війна...
А Бог...Що Бог? По-іншому не вміє...
Він сотворив...Чи, може, натворив?
Все шкереберть...І він глухоніміє.
З-поза небес до глибини морів.
Та він ще вірить в ці світи...А, може?
Упертий часе, не чимдуж біжи...
Всесильний Боже, ми Тобі поможем...
Але Ти нам, нарешті, поможи...
Нас коло Тебе ще тримає віра,
А кожна смерть від Тебе віддаля...
Ти помилився, охрестивши звіра,
Коли він був манюньким москалям...
Відтак пішли хреститись москалята,
Невинні з виду, майже що святі...
Моя Вітчизна стогне, розіп'ята,
Поміж пришесть на Синовім хресті...

Богдан Томенчук

Ваше "я" являється іллюзією

Давайте уявимо собі, що ви кожну ніч можете бачити сон який тільки захочете. І що ви, наприклад, можете на протязі однієї ночі проживати 75 років життя і стільки часу скільки ви захочете. І цілком очевидно, що вирушаючи в таке сновидіння, ви втілите всі свої бажання. Ви отримаєте всі задоволення, які тільки можете собі уявити. І після декількох ночей задоволень довжиною в 75 років кожна ви скажете - "Оо, це було здорово! А тепер хай буде якийсь сюрприз. Хай я тепер побачу сон, в якому не все буде під контролем. В якому може статися щось, про що я навіть не підозрюю.". І вам сподобається, і прокинувшись ви скажете - "Вау, нічого собі! Це було ризиковано, хіба не так?!". Потім ви захочете все більше і більше ризикованих пригод. І ви станете більш азартним. І в кінці-кінців ви опинитеся там де знаходитеся зараз. І ви будете мріяти саме про таке життя, яке маєте в теперішній момент.. Це станеться в результаті вибору серед нескіннченної кількості варіантів. І коли ви будете готові, ви пробудитеся. А якщо не будете готові, то залишитеся там роблячи вигляд, що це бідний, нещасний "я". Але якщо ви всетаки прокинулися від іллюзії, тоді ви зрозуміли, що біле це чорне, а ви це хто завгодно. І що життя це смерть чи краще сказати смерть це життя.. Тоді ви зможете себе відчути не так наче ви чужий в цьому світі, не так наче ви тут з випробувальним терміном, не так наче ви просто випадковість. Але ви зможете усвідомити, що ваша присутність в цьому свті абсолютно фундаментальна. І ви зрозумієте, що насправді, в своїй основі, ви лише матеріал та структура всього сущого..
©Алан Уотс

Частушки кремлевские...заупокойные...эхх, паааехали!!!

Вот те раз, вот те бля,
Нету больше корабля
И "Москва" идёт по курсу
К кладбищу у стен кремля.

У кремля вонь и вой
Орков пьяный мордобой
Это очередь до гроба
путин сдох и неживой.

Милка чё, милка чё?
Мне здесь в танке горячо!
Я домой вернуся скоро,
Как пакетик "суп харчо".

Кумэ, стой и погляди
Твой собачка чёт едит!
Фуу, Сирко, отравишься!
Это труп от кремляди.

Солнце красило руины
Кремлядей строения
Скрыла русская ракета
Свои преступления.

Тарас Шевченко: від народження 208, а похорону -161 рік

Тарас Шевченко: від народження 208, а похорону -161 рік

https://www.youtube.com/watch?v=IZam-chePT4



Вдалося задумане і з того тішуся. Виповнилося нашому Пророку України - Тарасу Шевченку 208-й від часу народження. Своє 190-річчя Шевченко зустрічав перемогою Помаранчевої Революції, а своє 200-ліття ще одною перемогою Революції Гідності. Нова війна, як поширення старої, сталася зараз і наші вояки гідно стоять на захисті України! Слава Тарасу Шевченку! Слава Україні! Героям слава!



Дай мне повод для встреч

На траве моих ног проступают цветы – синяки.
Любоваться таким можно только изрядно напившись.
Как чека, сорван план пикника у ближайшей реки
и заброшен войной в наше прошлое, всуе родившись.

Дай мне повод для встречи! Прошу, умоляю: не жди
тех времен, что – не дрогнув – наступят на грабли столетий.
Дабы гриб ледяной красовался в Фейсбуке, вожди
подготовили фон из немыслимых слов-междометий.

Гомерическим эхом картинно направленный ствол
расшивает корсет бытия, отрывая петельки.
То не пуговиц грохот струится о мраморный пол:
это жизней лишают, стреляя по мирным панелькам.

Перемелят планету под вой материнских сирен...
Этот стон, этот плач никому никогда не простится –
до последнего вздоха, до крови осушенных вен.
Дай мне повод для встреч! Перед тем, как навеки проститься.

100%, 7 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
63
попередня
наступна