Растворившись в мире — потеряешь себя. Растворившись в другом, потеряешь себя. Только растворившись в себе, можно найти себя подлинного.   Дзен

Любая заимствованная истина есть ложь. Пока она не пережита тобой самим, это никогда не истина. (c)

Можно набрать много знаний — и не знать ничего. Можно не иметь знаний — и знать многое. Только в тишине собственного опыта рождается прозрение. (c)

Человек — своего рода фонарь. Его внутренний свет, его любовь и истинная доброта — это сила, которая освещает мир вокруг него. И вокруг каждого из нас всегда ровно столько света, сколько мы его отдали. Чем больше ты открываешься, тем светлее вокруг тебя становится. (c)

Тысячи свечей можно зажечь от единственной свечи, и жизнь ее не станет короче. Счастья не становится меньше, когда им делишься.  Будда

Осінь...

А що тут скажеш? Осінь найкраща пора, як і рання, так і пізня! Про осінь майбуть написано набільше віршів, та і блогів теж. Я люблю осінь, люблю осіннє сонце і багряно-жовте листя, яке злітає з дерев і падає тобі під ногі. А ще я люблю осінню подорожувати! Їдиш, а навколо тебе різнокольоровий світ. А захід сонця в цю пору незвичайно красивий, особливо в Криму, на березі моря! Заздрю Кримчанам, по доброму. Якось потрапив в Крим якраз на Оксамитовий сезон. Дочого там красиво... Ні, я не можу написати, це неможливо передати словами. Та це все початок осені, Вересень і Жовтень, але найбільш мені подобається Листопад! Чому? Тому що я дуже люблю дощ, особливо осінній. Мені подобаються похмурі дні, коли небо затянуте хмарами а на землю падає дрібний холодний дощ! В таку погоду я вдягаюсь так щоб мені було комфортно й тепло і прогулююсь містом, розглядаючи голі та мокрі дерева на яких подекуди ще висять самотні листочкі. Сірі люди, які повертаються з роботи або магизину, хто в авто, хто під парасолькою, хто з піднятим комірцем куртки, пошпішають до теплого дому. Я ж собі іду малим кроком і просто насолоджуюсь і мрію. Ех... Якби я мав автівку, я б залив повний бак і просто їхав, байдуже куди аби тільки було менше авто і людей. Їдиш собі тихенько, розслаблено, нога ледь-ледь торкається педалі газу, в салоні грає тиха спокійна музика а двірники час від часу прибирають краплі на лобовому склі.

 

P.S. Для тих хто не зрозумів що таке Термінал http://blog.i.ua/user/1003466/323584/

вже й не знаю, що було причиною. чи то пиво, чи то просто так сентименти. сиджу собі під телевізором (ну люблю я іноді на підлозі подивитися ТВ — так і часу менше витрачаєш,  навіть не знаю чому), потягую пиво, ввімкнув “музичний” М1... дивлюсь на кліп В. Дейнеки... “Клякса” наче називається... щось про те, що вона хотіла бути гордою, але сльози капають  на новий мобільний — ось і все, що зміг запам’ятати...

ось яка думка навідала мене, поки я намагався цей кліп дивитися. їм же все важче й важче бути оригінальними. і пісні треба купувати за чималі гроші. особисто я нічого в пісні не  знайшов цікавого, але це ж людина знає, що її будуть оцінювати всі, кому не лінь. і я, потягуючи пиво, також буду думати щось на зразок: “фігня, нічого цікавого”... блін, а людина  старалася, витрачені гроші якісь на кліп. і (дивився пару випусків “Две звездьі”) знаю, що  голос у дівчини є (там же в живу співали, а я начебто чую — чи є в людини голос), а у кліпі не бачу нічого...

просто я сьогодні подумав, що на щастя не займаюся музикою (тим більше такою  музикою)... так, для себе я можу пограти на гітарі та поспівати. а от поставити собі таку  професію як справу життя... це життя під прицілом ЗМІ, це твоя робота, яку оцінюють всі, навіть ті, хто зовсім не розбирається у питанні, хоча у нас всі думають, що розбираються у   всьому...

ну й вже зовсім не в тему... дякую Keiko Matsui, що грає зараз в моїх колонках, якось ще  більше налаштовує на ліричний лад... молодець вона все ж таки...

все, бачу сьогодні якось  сумбурно виходить ділитися думками... ну й нехай...

 Мені давно не боляче,

Вже не сумую і не мрію.

Тобою серце не хворіє.

…Невпинно час-вода тече -

Повз нас, крізь нас… День, місяць, рік…

Ми – вдвох. По(роз’)єднані навік…

 

 

05.02.2010

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Перелицюю лінію обличчя -
І усміх перекривлю на образу,
І все разом, і все отак - відразу
Знесу під дах старезно-черепичний.
Я зберігаю там свої відрази,
Там тиша стереже мої личини,
Там час-святий повільно-сумноплинний
Хитає з павутиння довгу рясу.
Немов молитву, таємницю зронить
І щось мені шепоче, і зітхає,
І тихо на чолі моїм лишає
Із зір нічних припилену корону...

Минулої п'ятниці вирушив в подоріж по Україні. Попередньо планував завітати на тиждень до друзів в Коломию, а потім повернутись додому... Тільки я планував все зовсім не так, як вийшло...
Замість автобусів та потягів - подорожую автостопом... замість проживання в квартирі - ночую в наметі в лісі... загубив свій записник із всіма координатами та телефонами тих людей, до яких мав навідатись по дорозі в Коломию і назад... намагаюсь знов зібрати, а ці сайти, де можна було подивитись - не працюють...
Як завжди, купа нових знайомств... як завжди, купа нових думок про різні аспекти життя. Тільки чи писати про це зараз? Не люблю напівфабрикати...
А ще, життя наповнюється сенсом та радістю від того, що займаюсь справами, які подобається..
І цікаво спостерігати за подіями, що відбуваються начебто "випадково"... Хтось щось раптом сказав... або зробив... чи нові люди з'являються з такими намірами, що я диву даюсь... Але думка вже працює чітко. Бачу і причини і наслідки того, що трапляється, і що може траплятись...
Навіть гра в шахи стала зовсім іншою. Більш багатограннішою, якщо можна так сказати. Звісно, не тільки гра в шахи... це так, на приклад...

Щось обов'язково має трапитись в цьому місяці дуже значне для мене... таке, що вплине на все моє подальше життя...
Може, і правда одружусь? Не знаю, ще, що саме це буде за подія така... просто відчуваю, що вона вже ось-ось настане.. Це як відчуття змін в повітрі перед грозою... В цьому неможливо помилятись!

P.S. тим друзям, хто читає мої записи, хочу сказат: я дуже радий, що ви такі є.
 І що я можу ділитись своїм із вами, і ви іноді теж щось про себе кажете.
 Це правда важливо. Дякую вам, що ви є!

От чому людина, що їде на ЛендКрузері з крутими номерами вважає, що може проігнорувати біленький трикутничок та не поступитися дорогою біленькому Поло? Вони погано бачать в таких машинах? Чи для них якісь інші правила? Чи отими великими дверцятами прищекують яйця та тому такі нервові?
Позитивний момент: вперше скористалася гудком Полічки та почула її голос - приємний, ага.
В нас нарешті дощ, поки доїхала до роботи, зустріла три дтп "вжопудоганялки", будьте обережні.
Всім добра!

Стани станів



Вступ

Обговорення про сучасні стани різних державних, політичних і соціальних станів українського суспільства я б хотів розпочати від означення методології мого аналітично дослідження, яке я фактично запозичаю у Нікколо Макіавеллі, а саме: «раціо» навіть щодо «емоціо». Тобто я відкидаю поняття «партійності літератури» запроваджене Леніним (і ще безліч ким), де все тотально підводилось під один копил: «так треба для нашої справи», тобто інакше кажучи: об'єктивна суб'єктивність. А простіше кажучи: все трактую так, як хочу, бо треба, щоб саме так було. Йде принципова установка, щоб всю об'єктивну реальність звести до якоїсь суб'єктивної концепції і тим її утвердити. Я ж навпаки хочу досягти суб'єктивної об'єктивності, тобто я наперед знаю, що неможливо уникнути особистої психічної упередженості в своєму дослідженні просто тому, що це неможливо для однієї особи. Ще колегіальний твір людей різних світоглядних позицій може вийти на більш-менш узагальнену об'єктивність, але не одна людина. Власне тому я не зарікаюсь наперед щодо свого абсолютного нейтралітету, а декларую своє суб'єктивне бажання намагатись бути об'єктивним в своїх аналітичних роздумах та висновках. Щоб прояснити на прикладі, як це виглядає, я звернусь до моєї улюбленої біблійної притчі про царя Соломона і двох жінок, що судилися за право материнства на дитину.

Притчу про суд царя Соломона я вже використав у своїх роздумах «Сучасність і "Правитель" Нікколо Макіавеллі» (http://blog.i.ua/community/1925/1072641/), де хотів підкреслити головні критерії влади: вольову послідовність в насильстві заради справедливості. Будь-якій владі апріорі надано право вчиняти насильство над іншими, а основою цього права на насильство є справедливість. Тоді я обмежився тими положеннями, бо вони і розглядались щодо твору про функції влади. Тепер я хочу дещо в іншому ключі розглянути притчу, тому що всі, як на мене, мають упереджену впевненість, що дитина дісталась фізіологічній матері, не турбуючись про докази, яких дійсно немає. Чим можна довести, що присуд царя Соломона стосувався саме фізіологічної матері? Нічим! То ми собі так здогадуємось і все. Але погляньмо глибше в конфлікт: дві жінки сперечаються щодо права на материнство. Яким чином виникла подібна ситуація? Варіантів може бути безліч у тому числі з причин релігійних чи корисливих, але я пропоную взяти до розгляду моральний варіант: жінки просто хотіли мати цю дитину заради неї самої.
Наступний етап: а чому виник конфлікт? Маємо всі підстави стверджувати, що правдива мати, яка дійсно народила дитину, не дуже ретельно за нею доглядала, тому інша жінка споглядаючи за покинутою немічною дитинкою пройнялася жалем і співчуттям до неї й стала її доглядати з тією ретельністю, з якою б насправді мала це робити мати фізіологічна, але не робила того. За тим нерідна мати вирішила взагалі забрати дитину до себе назовсім, і  аж тоді нерадива рідна мати схаменулась і стала намагатись повернути собі дитину, але було пізно і їй дитини не віддали, тому вона  і змушена була звернутись до суду. Колізія для суду надскладна: свідки переважно бачили дитину під опікою нерідної матері, а з рідною матір'ю навпаки ніхто не бачив – про що неважко здогадатись. Але жодна з жінок не хоче поступитись і таким чином справа доходить до самого вищого рівня – суду в царя Соломона. Присуд його відомий: «Раз жодна з жінок не зрікається права на материнство і довести протилежне неможливо, то наказую розрубати дитину навпіл і дати кожній з жінок її частину»
 Як я вже зазначав у роздумах над трактатом Макіавеллі: всі доконано знали, що наказ буде виконано однозначно, як знали, що порушника буде жорстоко покарано за злочин викрадення чужої дитини. І тоді одна з жінок визнає себе отим злочинцем-крадієм, чим врятувала життя дитині. І саме їй за цей героїчний вчинок цар Соломон віддає дитину, а іншу жінку, ясна річ, – покарано. Справедливість встановлено, але одразу виникає ряд запитань.
Спитатись, чому фізіологічна мати, яка вже один раз зреклася дитини заради своїх особистих інтересів, не зробить це так само і тепер, а раптом визнає себе винною і добровільно прийме на себе кару?
Так само спитатись: якщо інша жінка, яка вже раз порятувала дитинча, – чому вона не зробить цього і вдруге?
Нарешті не так запитання, як висновок: а з якою матір'ю дитині буде ліпше жити: з рідною чи з тією, що готова пожертвувати власним життям заради неї?
Традиційно ми поєднуємо ці поняття, бо в основній масі так і є в житті, але ж бувають і винятки, а тому я особисто вважаю, що цар Соломон справедливо віддав дитину тій жінці, яка готова була піти на великі жертви заради неї, а чи це була справді рідна чи нерідна мати – то достовірно знає хіба що один єврейський бог, але не ми з вами.

Таким чином я сподіваюсь моя методологія подальших дописів всім стала зрозуміла, а завершити цей розділ я б хотів зверненням до сучасних моментів нашого суспільного життя, зокрема мене надзвичайно злостять закиди різних «надправовірних патріото-ідіотів», що всі-всі біди українців походять від того, що «при владі в Україні знаходяться не українці» – цей допис і є моя відповідь на подібні бздури.   
       
Богдан Гордасевич

19:57 27.09.2014