хочу сюди!
 

Юлія

40 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «тема»

Дописи з Фейсбуку.

28.01.2022 р.
Є і свої плюси у хвороби...
Минулого року чоловік захворів. Як виявили аналізи - вірус, що зараз популярний. А там і ми з малою. Неприємно.
Після того у мене зник нюх і смак. Дуже неприємно і страшно водночас. Неприємно, що не можеш насолоджуватись смаком улюблених страв, страшно - бо не почуєш запах газу, якщо станеться витік. Проте, невдовзі відновилися зниклі відчуття і все, начебто, стало нормально. До першого різкого і неприємного запаху фарби у під'їзді (на той час у нашому під'їзді робили ремонт і фарба була такою вонючою, що тільки із затриманням подиху можна було пройти по під'їзду). Отже, цей катастрофічно неприємний запах дешевої фарби "збив" мої "налаштування" нюху і смаку і життя моє стало нестерпним і дратівливим. Звичайні продукти почали ділитися на їстівні і не їстівні. Так і жила до цього Нового року.
Не дуже радісний був новорічний настрій, так як один його компонент був відсутній. А саме мандарини. Я дуже полюбляю ці фрукти. І Новий рік завжди асоціюється у мене з мандаринами, бо це з дитинства так. (Думаю, так у багатьох.) Але цього разу усе було не так. Тож, коли донька чистила мандарини у моїй присутності, мені хотілося втекти від цього запаху якнайдалі. Неприємний він мені став, і дратувало мене це дуже. Проте...
Пройшов рік після хвороби. І от знову. Чоловік пішов на лікарняний знову, потім мала температурила день-два, а потім я. Як же вчасно я примітила, що не відчуваю запаху... Зате мандарини їсти можу, бо не відчуваю запаху, а смак лишився.
Все ж таки, є свої плюси у хвороби.
________________________________________________
Тепер я під час відсутності запаху при хворобі, завжди стараюся їсти ті продукти. які не можу зазвичай. Наприклад: солодкий перець, огірки, цибулю. Користуюся такими моментами і насолоджуюся тим, що з певних причин втратила.

Дописи з Фейсбуку.

16.01.2022 р.
  Спогади. (Про "Орльонок 8".)
  Спогади бувають різні - гарні і погані, приємні і не дуже. Іноді хочеш забути щось, наче страшний сон, а іноді хочеш пам'ятати усе життя.
  От і я, інколи (останнім часом частенько), щось згадую із свого життя. Здебільшого це спогади про дитинство.
  ... Літо - найкраща пора року. Особливо ця пора року подобається дітям. А літо в моєму дитинстві було найприємніше, бо не було тієї спекотної погоди, що тепер. Сонечко було лагідне, гріло, а не пекло, і люди відчували себе комфортно.
  Скільки мені було років - не пам'ятаю. Певно шість чи сім. Щоліта ми, здебільшого, жили у бабусі, яка проживала на іншому кінці міста.
  На той вік я вже вміла їздити на велосипеді. І мені дуже подобалося кататися на велосипеді.
  Починала я, як і усі діти тоді, з триколісного дитячого велисопеда з дитячою назвою "Гномик" (хороший був велисопед). Потім був "Зайчик", до заднього колеса прикріплялися два невеличких колеса, піднятих трішечки догори, щоб ми вчилися тримати рівновагу. А вже після могли пересідати на більший велосипед. І пройшовши усі ці етапи, навчившись їздити на велосипеді через раму, можна було сміливо сказати, що я вмію їздити на цьому транспорті. Це було цікаво і весело.
  І от я, вже вміючи добре їздити, кожного ранку прокидалася о шостій годині, одягала зручний літній одяг, виводилиа із сараю велосипед "Орльонок 8", сідала на нього і їхала по вулицям.
  То були мої найкращі ранки. Сонечко тільки зійшло, повітря після ночі ще не прогрілося, навкруги ранкова тиша, пташки щебечуть, а в даличині чути стукіт коліс потяга. Я завмирала, коли чула цей звук. Стояла і слухала, поки він не стихав. І завжди це був товарний потяг*, бо звук був важкий і сильний. І коли потяг проходив, я знову їхала далі.
  Той велосипед був моїм найулюбленішим, бо був легким і зручним. Проте, він належав моєму братові. Та поки він спав, я каталася.
  Не любила сидіти на одному місці. Та і що я робитиму о такій годині ранку? Ще усі друзі сплять, а я ні. От і їздила по вулицях району, спостерігаючи, як він (район) прокидається. Я так могла кататися годинами. Проте, коли відчувала, що сонечко вже почало пригрівати сильніше, я поверталася додому. Бо вже і брат прокинувся, і бабуся приготувала сніданок, і вже час снідати та йти до подруги.
  І так майже ціле літо кожного ранку, коли батьки були у першу зміну на роботі, а мені не спалося...
  Багато я тоді вулиць об'їздила. Увесь район. Я і зараз з радістю та тому "Орльонку 8" покаталася б по тих вулицях... Проте, вже давно немає того велосипеда, а на дворі зима, холодно і бабусі немає давно. Можливо, одного гарного дня я все ж таки прогуляюсь пішки деякими місцями свого дитинства...
________________________________
*Щодо товарного потягу... Тепер маю сумніви. Можливо, то був не товарний потяг, а пасажирський, чи взагалі електропотяг. Але факт один - я обожнюю той звук і досі. Залізничний вокзал - моє улюблене місце у будь-якому місті.

Дописи з Фейсбуку.

7.01.2022 р. (Ч.2)
  У сусідньому дворі жила баба Мотря (здається так її звали). Біля її двору стояла лавка і всі бабусі там збиралися потеревенити. З ню жили тітка Марина (не впевнена, що вірно згадала її ім'я), дядько Льоня і дві їхні дочки - Марина і Оксана, з якими я також дружила і чісто гралася у них у дворі. Найбільше мені подобалася гойдалка, що висіла у їхньому дворі. Вона була така класна, зручна.
  Навпроти цього двору жила тітка Ніна. Як потім виявилося, у неї є онук, з яким я дружила пізніше. Поряд двір - там жила сім'я з двома дітьми - Антон і Марія. Теж товаришували. Навпроти них хтось жив, проте я не пам'ятаю хто. Зараз біля цього двору усе залито бетоном і жодного дерева немає. А колись там росли дві вишні, паркан був дерев'яний і була стежка, по якій ми ходили інколи. У сусідньому дворі жила дівчина Аліна. Проте я її мало знала. Навпроти теж якась бабуся жила, але як її звали - не пам'ятаю. Знаю, що біля її двору є гараж і колись туди ставив свою машину мій хрещений. Поряд жила якась сім'я, вже точно не згадаю хто саме, але був у них син Андрій. Навпроти них жили дві дівчини Галя і Валя. До 2005 року я не дуже товаришувала з ними. Проте потім із Валею я навчалася у медичному училищі. Згодом, вже в училищі, я дізналася, що мама Валі померла. А вже коли пройшли роки після випуску з училища, помер її тато.
  В сусідньому дворі жила бабуся, до якої приходив онук, з яким ми (я і подруга) грали. У них у дворі була велика купа піску і ми там радісні рились, щось будували-ліпили. Ми ж були малими. Навпроти них теж хтось жив, але я пам'ятаю лише залізні ворота і абрикос біля двору. Стежина із цегли вимощена під парканом. Більше нічого про цей двір не пам'ятаю і не знаю. Якийсь він загадковий був для мене. Поряд будинок, до якого із Донецької області переїхала сім'я з двома дівчатами - Настя і Оксана. Пам'ятаю, як ми з моєю найкращою подругою, проходячи мимо них, радилися, чи варто нам підійти до цих дівчаток і познайомитися з ними. Такі невпевнені були, але все таки підійшли і познайомились.
  Навпроти двір, де були найсмачніші черешні. Жив там якийсь дядько Микола і росли у його дворі біля самого паркану дві черешні. І коли вони були стиглі - ми намагалися якомога більше нарвати тих черешень, адже вони були такими смачними. А у сусідньому дворі жила моя найкраща подруга, з якою я дружу вже багато років, і яка стала хрещеною моєї донечки. З нею пов'язано дуже багато спогадів. Навпроти у дворі жила якась тітка, яку я не пам'ятаю, але у неї хвіртка була не така, як у всіх інших. У неї вона була з двох половинок і не дуже широка. Мені подобалася та хвіртка. Поряд жила бабуся Марія. Хороша була жіночка. На її похорон, непевно, уся вулиця зібралася. Сусідами моєї подруги була сім'я з хлопчиком, якого звали Родіон. Ніколи б не назвала таким дурнуватим ім'ям свого сина. Дім поряд з ними мені запам'ятався тим, що там була пожежа. От не можу згадати, чи то будинок горів, чи гараж, проте біля двору тоді була купа горілого сміття, в якому мій брат знайшов непоганого ножа. Тепер той ніж з оплавленою ручкою десь у гаражі валяється.Двір навпроти - теж не пам'ятаю, проте мої батьки знали тих хазяїв. Два сусідні двори - там живуть мої знайомі, принаймні, хлопці з тих будинків тепер є чоловіками моїх подруг. Біля будинку, що горів, живе начебто двоюрідний брат моєї подруги. У сусідньому дворі - якийсь дядько. Ніколи не знала, хто такий. А біля цього будинку, у сусідньому, жили два хломці, з якими в дитинстві я дружила."
  ... От і дійшла я до краю вулиці, на якій минуло моє дитинство. А звідси мені відкривалися напрямки. Можна було піти чи поїхати на велосипеді у будь-яку сторону...
  І після такої подорожі у минуле, коли згадувала ці двори, тих людей, ті дні - мені здалося, що те минуле і це теперішнє неначе наклалися одне на одне. Коли згадувала двір баби Мотрі у літній день, на мить здалося, що я перенеслась у той теплий і сонячний день і знову побачила усіх живих, радісних. Наче почула їх голоси, побачила їх обличчя. І відчула сонячне тепло.
  Здається, що я побачила усе знову, до найменшої дрібнички...
  Ця подорож у минуле дала зрозуміти, що наша пам'ять може зберегти набагато більше, ніж ми собі уявляємо. Достатньо лише почати згадувати крок за кроком і ми згадаємо усе...

P.S. Зараз, коли писала про Валю і Галю, стало сумно. Дуже сумна доля у цієї сім'ї. Спочатку їхня мама померла, потім тато. Потім Валя померла від пухлини. А потім і Галя померла. Проте, з їхньої сім'ї залишилася маленька дівчинка (донька Галини), яка тепер зі своїм татом десь за кордоном. Сумно і боляче думати, що ця дівчинка ніколи не знатиме ніжності і любові своєї мами. Це страшно. Але нехай у неї життя складеться набагато щасливіше.
Сама мама і думка про те, що моя доня може залишитися без мене, лякає.

Дописи з Фейсбуку.

7.01.2022 р. (Ч.1)
  Пам'ять і подорож у минуле.
  "Що ви робите, коли лягаєте спати? Про що думаєте? Що плануєте? Чи, можливо, згадуєте?" Певно такими словами можна було б розпочати мою невеличку оповідь, якою я хочу поділитися. Але я почну по-іншому.
  Перед сном мені у голову різні думки. Найбільше я полюбляю про щось мріяти. Інколи щоь згадую, уявляю, обдумую чи просто від великої втоми швидко засну. Та нещодавно я трішечки уявляла собі..
  ...Берег мого дитинства. Я стою на горі цього берега і знімаю відео про ті місця, де минуло моє дитинство. На дворі зима, така, яка вона у нас буває останні роки - без снігу, інколи мокра, проте завжди сіра, невесела і трішечки депресивна. Знімаю відео на телефон і розповідаю...
  "Це наш берег, де пройшло усе моє дитинство. Колись він був людний. Коли починався купальний сезон, то уся дітвора і дорослі приходили на цей берег.І біля розчищених місць для купання було повно відпочиваючих і майже неможливо було знайти зручний камінь, щоб обсохнути після купання. А на свята увесь берег був зайнятий відпочиваючими. Аж до піонерського табору. А там, біля табору унизу, ще й невеличкий пляжик був і туди полюбляли приїздити з дітками, бо ж там пісочок і мілко.
  А там ((повертаю телефон ліворуч)) були човни, на яких місцеві чоловіки на риболовлю їздили. Тепер немає ні човнів ані відпочиваючих на березі. Вже не один рік тут цірює природа. Увесь берег захопила амброзія, висота якої сягає майже два метри. І біля табору теж ніхто не відпочиває, бо вже і пляжика отого з писочку немає. Сумне видовище. А ось тут колись були городи і стежки, по яких ми йшли на берег (( повертаюсь назад і йду у напрямку вулиці, знімаючи і розповідаючи про місцевість свого дитинства)).
  На берег вели не тільки ці дві стежки, але й дві дороги. Проте тепер ніхто ними не ходить і вони, як і берег, потрапили у полон природи. Щоб прийти на берег, потрібно йти навростець, через колишні городи. Та і то не завжди знайдеш ту стежину, яка щоразу заростає. Скрізь бур'ян, амброзія... Сумно дивитись на ці зарослі і розуміти, що колись тут кипіло життя. А це моя вулиця ((доходжу до своєї вулиці і поринаю у спогади)).
  На вуглу колись стояв невеличкий стовпчик із поштовими скриньками. Їх було багато. Мабуть уся вулиця, а вона розділена на три частини, приходила до цих скриньок, щоб забрати пошту. Чи, можливо, тільки юди з цієї частини за поштою сюди ходили. А біля цього двору ріс абрикос, а жила тут баба Катя. Я часто зі своєю бабусею ходила до баби Каті у гості. Навпроти неї жив татків знайомий чи друг. Н пам'ятаю імені, проте знаю, що у них були дві дівчини Ліза та Марта, здається. Точно не можу згадати, це було так давно, та і товаришувала з ними не дуже довго. Поряд жив дядько Сашко і тітка Віра. Здається, що вони були родичами баби Каті. Поряд жила тітка Шура. Можливо, її так звали. Точно вже і не згадаю. Сусідів баби Каті я не пам'ятаю, проте через двір од неї жила тітка Ліда. Зараз там ніхто не живе і хата, здається, вже нічия. А двір поряд - там взагалі хати немає.
  Навпроти двору моєї бабусі (зараз там живе мій тато і брат), живуть свекор і свекруха моєї найкращої подруги. Двір поряд з ними - не знаю, хто там живе зараз, та колись там жила моя хрещена, таткова сестра. Навпроти живуть дуже хороші сусіди - тітка Валя і дядько Вітя. Їхніми сусідами були колись тітка Тамара і баба Шура. Здається баба Шура була в інвалідному візк, бо у неї не було однієї ноги. Навпроти них двір, де жила моя подруга Альона, з якою ми дружили. А потім вона переїхала з батьками кудись і більше я її не бачила.

Далі буде...

Дописи з Фейсбуку.

27.07.2021 р.
Мої роздуми.
"Навіщо я це роблю? Навіщо кожен день в сторис додаю якісь малюнки з фразами чи листівки з побажаннями? Для чого? Адже, по суті, це має безглуздий вигляд. Але мені це подобається. Подобається, тому що я знаю, що будь-яка людина, подивившись мою сторис - усміхнеться. Мені хочеться дарувати людям грний настрій чи, принаймні, змусити їх усміхнутис. Знаю по собі, що навіть від маленької усмішки день стає яскравішим, приємнішим і настрій покращується. Ось чому я кожного дня це роблю. А ще я знаю, що мою сторис обов'язково перегляне мій коханий чоловік і усміхнеться, навіть якщо у нього була важка зміна."

Дописи з Фейсбуку.

10.10.2019 р.
"Повернутися б назад, у минуле, щоб пережити знову деякі події. Поглинути їх в себе, немов губка воду, і понести в теперішні дні, щоб, як зі скрині, дістати з душі, із себе і займати їх, насолоджуючись відчуттями. Пережити знову і знову ті емоції, що виходом, зливою, грозами і ураганами захоплювали душу і тіло, даруючи неймовірні відчуття. Закутатися б теплими спогадами, немов пледом в морозний вечір, і, заплющивши очі, розчинитися в них, як шматочок цукру в гарячому чаї."

Дописи з Фейсбуку.

Кілька років тому я почала у фейсбуці на своїй сторінці записувати свої думки. Вони часто не давали мені змоги заснути, лізли у мою голову. І щоб позбутися їх, я почала записувати. Після цього засинала швидко, адже голова звільнялася від процесу мислення.
Тому, пропоную вашій увазі нову рубрику з моєї блогової діяльності під назвою "Дописи з Фейсбуку".
Можна коментувати і висловлювати свої думки стосовно цих дописів. Мені буде цікаво почитати ваші роздуми. Кожен допис - це тема на тиждень обговореньpodmig .

30.09.2019 р.
"Правду кажуть, що чужа душа темрява. І, як і правда у кожного своя, так і біль у кожного свій. Інша людина не може твій біль, тому що це твій біль. Навіть якщо вона скаже, що знає, що ти відчуваєш, що розуміє тебе... Це все не правда. Тільки ти можеш відчути те, що відчуваєш. Твій біль - він ТІЛЬКИ ТВІЙ! Ніхто його не знає, адже у кожного він свій. Це тільки слово для всіх одне, загальне, а самі емоції, почуття, стан душі - у кожного різні, свої."

Ну і які плани на залишок літа?

Багато писати не буду. Проведу невеличке опитування.

0%, 0 голосів

30%, 3 голоси

0%, 0 голосів

30%, 3 голоси

10%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

30%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Агата Кристи Гетеросексуалист

Я конечно трижды извиняюсь перед некоторыми, кому  не нравится этот подход по жизни, тема и объект вдохновения.

Реклама - Тела фирмы -Узел-.

0.5.6. Реклама: «Тела фирмы "Узел"».
«Души, давай, – разбирайте тела,
К телу ещё додаётся жратва.
К телу ещё додаётся бабло,
К одному – очень много, к другим – только «дно».
Ещё, мы вдобавок, судьбу предоставим
И этим все точки над «и» мы расставим.
В телах, по программе, подвижете дальше,
Тела наши – класс, и это без фальши.
Ведь вам без него не вступить в новый класс,
К тому же ещё ощутите оргазм,
Когда до него Вы дорастёте.
Играете Вы, а не живёте».
Душам всегда нужны лишь тела,
Такие в игре в этой вечно дела;
И души за это готовы платить
Своими очками, и этому быть.
И это вот есть везде и всегда,
И правило это – парадокс навсегда.
Все души играют, они – игроки,
Играть им без тела совсем не с руки.
«Вы тело берите, Вы тело хватайте,
Вы по очкам его выбирайте.
Кто больше заплатит, тот тело получит,
С которым ему в иге будет лучше.
Дороже чем тело – тем больше очков
Он сможет набрать и может, без слов».
Тела все берут и все разбирают,
Очки просто все свои отдавают,
Чтоб с новеньким телом получше сыграть,
На уровне новом себя воссоздать,
До класса другого дойти, чтоб быстрей
И за собой захлопнуть, чтоб дверь.
Но только вот, многие всё ж, облажают,
Ведь в новых телах их убивают.
«Чтобы в телах Вас не убили,
И из подтежка чтоб не замочили –
Читайте инструкцию к телу всегда,
Там и написана ваша судьба.
Тот, кто инструкцию не прочитал –
«Здоровую кучу в миг навалял»,
Инструкция эта лежит в ДНК,
В генах цепочках, закодирована;
Энергией вы своей прочитайте,
Но с генными кодами, дурака не валяйте.
Заранее мы вас предупреждаем:
Появится в теле СОЗНАНЬЕ своё,
И с ним подружиться Мы, Вам предлагаем,
Чтобы Вы добиться могли своего.
Не то Вам сознание вдруг помешает
И Вам путь в игре оно обломает.
И чтобы оно Вам помогало
И с Вами очки для Вас набирало –
Ему во всём всегда помогайте –
Желания все его исполняйте.
И если подружитесь с ним Вы прекрасно,
То – станет оно для Вас не опасным,
Мечты и желания будут его
О том, что Вас к выигрышу и приведёт.
Мы скидку на праздник уже предлагаем
И в теле всю память чужую стираем,
Точнее – чтоб память в сознанье не влилась
И сбоев в программе чтоб не получилось.
У нас в фирме «Узел» такие дела:
Совсем молодые, с утробы тела,
И Вы их возьмёте, если захотите,
Когда из утробы… – Вы поглядите.
И сразу с утробы вылезет тело,
Но не одно, а с Тобою – с Душою,
И этим, ты уровень новый откроешь,
Возможность получишь ты на другой класс,
И может быть, выиграешь полый экстаз.
У нас в фирме «Узел» сплошной перекрёсток –
Из класса – в другой, и в этом же классе:
Из уровня в уровень, и без прикрасу.
Мы Вас не обманем, Мы Вас не обдурим,
А только поманим Вас выбором лучшим,
У нас его много, конкретно, в натуре,
И цены любые устроят здесь вас».
И лишь через эту сейчас фирму проходят,
Все души подряд и «глаз не отводят».
Но эта реклама нужна для того,
Чтоб знали они – покупают чего.
«А то, без рекламы, ещё затормозят:
Назад повернут и себя заморозят,
И мы тогда платы от них не получим,
И этим не станет всем сразу лучше.
Вы наши тела, за очки, разбирайте
И вида «слепого» вы не подавайте.
Берите, смотрите, точнее – читайте,
Ну, или «не глядя», тела разбирайте.
Оплата идёт у Нас автопилотом
И это не Ваша, а Наша забота.
И Вы за очки свои не переживайте,
Получите тело за них, так и знайте;
И этим мы имидж себе лишь намутим.
Реклама у Нас уже знаменита
Для всех подряд душ и совсем не закрыта.
Попав в перекрёсток – закончив свой класс,
Вы сразу спешите лишь только до Нас.
В других перекрёстках, ну, и поворотах,
У вас будут только одни лишь заботы,
Возьмите проверьте – очки потеряйте,
А лучше – поверьте, – и к Нам «зашагайте».
У нас в фирме «Узел» лишь «автопилоты»,
И нету совсем ни кому тут заботы,
Но Вам всё же выбор придётся, придётся
Осуществить, он без Вас не срастётся.
Поэтому, класс когда отыграли, –
Решайте, – что делать, не то – проиграли:
Остаться в том классе ещё поиграть
И в уровнях тех же очки набирать,
Иль – выйти поглубже, точнее – зайти
И в новеньком классе проблемы найти,
Чтоб их решить и выиграть игру,
Потом отдыхать навсегда, «угу-гу»;
И тело, какое выбрать – решайте:
То, что по дороже – все очки отдавайте,
В новый класс заходя, с нуля начинайте;
Или по дешевле – очки, чтоб остались
И в классе другом вам пригождались.
У Нас в перекрёстке тела вот такие:
Есть маленькие, есть большие».
Ну, в общем, – что тело? Тело есть – тело.
Оно есть лишь средство для нового дела,
Сознанье есть – пульт, Вы им управляйте,
Но только смотрите, чего «нажимайте»,
Душа есть – игрок – в игре один раз,
Как выиграет если, то – полный экстаз,
Игру победила и напрочь свалила,
Точнее – в «ничто» она превратилась.
«Ничто» это – приз, все это желают
И на перекрёстках об этом мечтают,
Ведь вечно играть они задолбались,
Во всём есть напряг, они замахались.
Когда душа выиграет – туда выпадает,
Откуда она в игру попадает,
Но этот вот круг всего лишь один,
Он не повторится и он не «кретин».
Такая система, и что тут попишешь,
Лишь, кроме того, что где услышишь.
Я – Душ – автор темы, пишу я программы,
Втулил я в них, фирмы такую рекламу,
Я – Душ, я – душа, и для душ я пишу,
А не для сознаний и я не шучу.
Сознанье своё, ну, то есть – Романа
И тело его задолбал без обмана,
Но всё же рекламу уже дописал,
Хоть, впрочем, об этом он только узнал.
Сторінки:
1
2
попередня
наступна