хочу сюди!
 

Катерина

42 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «дописи»

Дописи з Фейсбуку.

7.01.2022 р. (Ч.1)
  Пам'ять і подорож у минуле.
  "Що ви робите, коли лягаєте спати? Про що думаєте? Що плануєте? Чи, можливо, згадуєте?" Певно такими словами можна було б розпочати мою невеличку оповідь, якою я хочу поділитися. Але я почну по-іншому.
  Перед сном мені у голову різні думки. Найбільше я полюбляю про щось мріяти. Інколи щоь згадую, уявляю, обдумую чи просто від великої втоми швидко засну. Та нещодавно я трішечки уявляла собі..
  ...Берег мого дитинства. Я стою на горі цього берега і знімаю відео про ті місця, де минуло моє дитинство. На дворі зима, така, яка вона у нас буває останні роки - без снігу, інколи мокра, проте завжди сіра, невесела і трішечки депресивна. Знімаю відео на телефон і розповідаю...
  "Це наш берег, де пройшло усе моє дитинство. Колись він був людний. Коли починався купальний сезон, то уся дітвора і дорослі приходили на цей берег.І біля розчищених місць для купання було повно відпочиваючих і майже неможливо було знайти зручний камінь, щоб обсохнути після купання. А на свята увесь берег був зайнятий відпочиваючими. Аж до піонерського табору. А там, біля табору унизу, ще й невеличкий пляжик був і туди полюбляли приїздити з дітками, бо ж там пісочок і мілко.
  А там ((повертаю телефон ліворуч)) були човни, на яких місцеві чоловіки на риболовлю їздили. Тепер немає ні човнів ані відпочиваючих на березі. Вже не один рік тут цірює природа. Увесь берег захопила амброзія, висота якої сягає майже два метри. І біля табору теж ніхто не відпочиває, бо вже і пляжика отого з писочку немає. Сумне видовище. А ось тут колись були городи і стежки, по яких ми йшли на берег (( повертаюсь назад і йду у напрямку вулиці, знімаючи і розповідаючи про місцевість свого дитинства)).
  На берег вели не тільки ці дві стежки, але й дві дороги. Проте тепер ніхто ними не ходить і вони, як і берег, потрапили у полон природи. Щоб прийти на берег, потрібно йти навростець, через колишні городи. Та і то не завжди знайдеш ту стежину, яка щоразу заростає. Скрізь бур'ян, амброзія... Сумно дивитись на ці зарослі і розуміти, що колись тут кипіло життя. А це моя вулиця ((доходжу до своєї вулиці і поринаю у спогади)).
  На вуглу колись стояв невеличкий стовпчик із поштовими скриньками. Їх було багато. Мабуть уся вулиця, а вона розділена на три частини, приходила до цих скриньок, щоб забрати пошту. Чи, можливо, тільки юди з цієї частини за поштою сюди ходили. А біля цього двору ріс абрикос, а жила тут баба Катя. Я часто зі своєю бабусею ходила до баби Каті у гості. Навпроти неї жив татків знайомий чи друг. Н пам'ятаю імені, проте знаю, що у них були дві дівчини Ліза та Марта, здається. Точно не можу згадати, це було так давно, та і товаришувала з ними не дуже довго. Поряд жив дядько Сашко і тітка Віра. Здається, що вони були родичами баби Каті. Поряд жила тітка Шура. Можливо, її так звали. Точно вже і не згадаю. Сусідів баби Каті я не пам'ятаю, проте через двір од неї жила тітка Ліда. Зараз там ніхто не живе і хата, здається, вже нічия. А двір поряд - там взагалі хати немає.
  Навпроти двору моєї бабусі (зараз там живе мій тато і брат), живуть свекор і свекруха моєї найкращої подруги. Двір поряд з ними - не знаю, хто там живе зараз, та колись там жила моя хрещена, таткова сестра. Навпроти живуть дуже хороші сусіди - тітка Валя і дядько Вітя. Їхніми сусідами були колись тітка Тамара і баба Шура. Здається баба Шура була в інвалідному візк, бо у неї не було однієї ноги. Навпроти них двір, де жила моя подруга Альона, з якою ми дружили. А потім вона переїхала з батьками кудись і більше я її не бачила.

Далі буде...

Дописи з Фейсбуку.

27.07.2021 р.
Мої роздуми.
"Навіщо я це роблю? Навіщо кожен день в сторис додаю якісь малюнки з фразами чи листівки з побажаннями? Для чого? Адже, по суті, це має безглуздий вигляд. Але мені це подобається. Подобається, тому що я знаю, що будь-яка людина, подивившись мою сторис - усміхнеться. Мені хочеться дарувати людям грний настрій чи, принаймні, змусити їх усміхнутис. Знаю по собі, що навіть від маленької усмішки день стає яскравішим, приємнішим і настрій покращується. Ось чому я кожного дня це роблю. А ще я знаю, що мою сторис обов'язково перегляне мій коханий чоловік і усміхнеться, навіть якщо у нього була важка зміна."

Дописи з Фейсбуку.

10.10.2019 р.
"Повернутися б назад, у минуле, щоб пережити знову деякі події. Поглинути їх в себе, немов губка воду, і понести в теперішні дні, щоб, як зі скрині, дістати з душі, із себе і займати їх, насолоджуючись відчуттями. Пережити знову і знову ті емоції, що виходом, зливою, грозами і ураганами захоплювали душу і тіло, даруючи неймовірні відчуття. Закутатися б теплими спогадами, немов пледом в морозний вечір, і, заплющивши очі, розчинитися в них, як шматочок цукру в гарячому чаї."

Дописи з Фейсбуку.

Кілька років тому я почала у фейсбуці на своїй сторінці записувати свої думки. Вони часто не давали мені змоги заснути, лізли у мою голову. І щоб позбутися їх, я почала записувати. Після цього засинала швидко, адже голова звільнялася від процесу мислення.
Тому, пропоную вашій увазі нову рубрику з моєї блогової діяльності під назвою "Дописи з Фейсбуку".
Можна коментувати і висловлювати свої думки стосовно цих дописів. Мені буде цікаво почитати ваші роздуми. Кожен допис - це тема на тиждень обговореньpodmig .

30.09.2019 р.
"Правду кажуть, що чужа душа темрява. І, як і правда у кожного своя, так і біль у кожного свій. Інша людина не може твій біль, тому що це твій біль. Навіть якщо вона скаже, що знає, що ти відчуваєш, що розуміє тебе... Це все не правда. Тільки ти можеш відчути те, що відчуваєш. Твій біль - він ТІЛЬКИ ТВІЙ! Ніхто його не знає, адже у кожного він свій. Це тільки слово для всіх одне, загальне, а самі емоції, почуття, стан душі - у кожного різні, свої."