О сообществе

Для всіх, хто цікавиться історією України, а також задумується над її майбутнім, яке не можна уявити без свободи і справедливості.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Свобода і справедливість

Честь герою Франції з поліції

Субота, 24 березня 2018, 08:42 • Олексій Супрун 



У Франції загинув офіцер поліції, який обміняв себе на заручників під час теракту
У Франції загинув офіцер поліції, який обміняв себе на заручників під час теракту

ФОТОГАЛЕРЕЯ

КИЇВ. 24 березня. УНН. Підполковник Арно Бельтрам, який погодився стати заручником в обмін на звільнення відвідувачів супермаркету, захоплених в результаті теракту на півдні Франції, помер від отриманих поранень. Про це повідомляє УНН з посиланням на BBC.

Раніше президент Франції Емманюель Макрон назвав Бельтрама героєм.

За словами французького лідера, в результаті теракту в комуні Треб на півдні країни загинули три людини, ще 16 були поранені.

Як повідомляв УНН, терористичне угрупування “Ісламська держава” взяло на себе відповідальність за напад на супермаркет у Франції.

 

Джерело: УНН

Британія знищить Рефію!

В темі замаху на життя мешканця Великої Британії Сергія Скрипаля мене і дивує, і водночас - не дивує фахова безталанність українських ЗМІ-їстів телебачення і радіомовлення, тому що всі вони дружно говорять про замах на життя колишнього російського розвідника, але жодного разу мені не довелось почути, що насправді було здійснено замах на громадянина Великої Британії - Сергія Скрипаля, а це головна тема конфлікту, як на мене. Донька Скрипаля була громадянкою РФ, тому її отруєння не є настільки аж у сфері відповідальності британського уряду, чого не можна сказати про самого Скрипаля та поліцейського й інших постраждалих від хімічної зброї, яка за всіма міжнародними правилами є забороненою до застосування на рівні злочину проти людяності.
Ще раз наголошую, що замах було здійснено на громадянина Великої Британії на території цієї держави за вказівками та спорядженням з іншої держави, тому саме держава Велика Британія має застосувати всі можливи засоби, щоб подібне злочинне іноземне втручання на її території було припинено, а винуватці - покарані. За інших обставин цей інцидент цілком був би достатній для оголошення війни, що, як я сподіваюся, і станеться, але не у відкритому форматі, а прихованому. Тому іронія стосовно нікчемності просто висилки 23-х дипломатів Російської Федерації показує нерозуміння того, що це всього-навсього початок тривалої і потужної помсти з боку Великої Британії стосовно Російської Федерації. Загалом це буде зрозуміло за декілька років, а поки що закономірний початок: "копен-дупен" дипломатам Рефії та бойкот тамтешнього чемпіонату світу по футболу.
Друга тема, що тупо відсутня наразі в українських ЗМІ - це згадка про паралелі на подібні сповна відомі вбивства зі застосуванням хімічного озброєння агентом Кремля Сташинським проти провідників ОУН Степана Бандери 15-го жовтня 1959 року, а перед тим - Лева Ребета 12 жовтня 1957 р  в Мюнхені (Німеччина). Дивна відсутність ерудиції, хоча які вчителя на кафедрах журналістики - такі самі "совкові" інтелектуали і їх вихованці. Огидно, прикро, але як казав відомий львівський композитор Станіслав Людкевич на зборах після 1945 року: "Нас визволили і на те нема ради" 

Я подаю для порівняння просто уривок з оповіді про вбивство Степана Бандери:
"Другого жовтня 1959 р. СБ ОУН стало відомо про ухвалення ЦК КПРС рішення щодо ліквідації Степана Бандеру, щоб завдати таким чином, якщо не остаточного удару, то хоча б такого, що після нього націоналістичний рух не піднявся на такий рівень. Агент Станіслав Зажицкі, також повідомив, що КГБ отримало доручення ліквідувати Ярослава Стецька, Степана Ленкавського і Степана Мудрика, а Івана Кашубу вивезти до Східної Німеччини.
Одержавши додаткові інформації, які підтверджували дану інформацію, Провід ЗЧ ОУН на своєму засіданні в складі Степана Бандери, Степана Ленкавського, Івана Кашуба, Данило Чайковського, Ярослава Бенцаля, Григорія Васьковича та Дмитра Миськіва 5.10.1959 р. прийняв рішення про збільшення особистої охорони Провідника ОУН та вироблення йому нових документів з виїздом закордон, ймовірно, до Іспанії 14 жовтня.
Відтоді С. Бандеру супроводжували 5-6 охоронців вранці з дому з Крайтмайрштрасе до організаційного бюра при Цеппелінштрассе, 67 і так само назад додому о 17-ій годині. Однак, Бандера, як і раніше, не дуже дотримувався вимог СБ. Сам керував автомобілем, мав дуже бадьорий настрій, який не покидав його протягом тижня до смерті, послаблюючи при цьому інстинкти самозбереження.
Зранку 15 жовтня 1959 р. Бандера виїхав автомобілем з дому після сьомої години в супроводі охорони на роботу. На Цеппелінштрассе він працював до обіду і о 12-ї годині поїхав додому, взявши із собою Євгенію Мак з якою планував купити на базарі овочі. Після покупок на базарі він відвіз назад на роботу пані Мак та поїхав додому на обід.
Декілька хвилин по 13-й годині Ярослава Бандера повідомила проводу ЗЧ ОУН, що її чоловіком залитий кров'ю лежить на сходах будинку. Одразу ж на місце випадку виїхали С. Ленкавський, Я. Бенцаль і І. Кашуба.
Тим часом сусіди викликали швидку допомогу, яка о 13.10 хв. прибула та відвезла Бандеру разом з його дружиною до лікарні Червоного Хреста на вулиці Льота № 2, що знаходилася за 5 хвилин їзди від дому. Тим часом з помешкання вибігла няня дітей Вайнерів, побачивши пораненого, намагалася допомогти йому холодними компресорами. Дружина Бандери збігши вниз сходами побачила, як сусіди обернули тіло її чоловіка і він ще декілька разів відкрив і заплющив вії. В його уст, носа і вух спливала кров.
Прибулі члени Проводу ЗЧ ОУН на першому поверсі застало подружжя Ґамзе, яке розповіло про те, що сталося. Коли вони почали обідали, несподівано почули важкий стукіт кроків на сходах і приглушений, схожий на хрипіння стогін. Вийшовши з квартири, вони побачили на сходової клітці, перед дверима ліфту Степана Попеля, який лежав у крові обличчям до землі. Близько нього стояв кошик з помідорами, а біля дверей ліфту в'язка ключів.
За свідченнями Сташинського, завантажений продуктовими пакетами Бандера, намагався витягнути ключ із замка дверей. Зійшовши сходами вниз він запитав його, чи потрібна йому допомога. Коли він наполовину обернувся до вбивці, то в цей момент йому вистрілив в обличчя з пістолета-шприца, що його сховав під газетою в правій руці. Лівою рукою Сташинський роздушив у носовій хусточці ампулу з протиотрутою і, тримаючи її собі під носом, спокійно відійшов, не чекаючи на реакцію жертви. Декілька хвилин перед тим сходами вниз зійшла жінка, яка завважила вбивцю, хоч тільки з плечей, бо він відвернувся обличчям до дверей ліфту.
В лікарні Червоного Хреста на вулиці Льота № 2 Степан Ленкавський, Ярослав Бенцаль і Іван Кашуба побачили струмки крові біля уст, носа і вух покійного Бандери. Слідів побиття на обличчі і голові не було видно, одначе, при ближчому розгляді було зауважено довкола уст дрібненькі цяточки. На краватці, сорочці й вилогах блюзи ясніли біляві крапки.
Бенцаль звернув увагу поліції на дивні осколки та цяточки довкола уст, а також вказав, що на сходовій клітці будинку він відчув дивний запах. Однак поліція не звернула увагу на його слова і в перші дні слідства пішла цілком фальшивою дорогою.
Лікарі під час оглядин тіла знайшли під його правою пахвою револьвер, тож повідомили про це кримінальну поліцію. Після 16-ій години Ярослава Бандера зайшла до лікарні з редактором газети "Шлях Перемоги" Данилом Чайковським. Вони побачили як з кімнати, де лежало тіло небіжчика, вийшла група фахівців на чолі з головним лікарем. В розмові з Чайковським він поставив запитання, чи не міг хто вкласти в уста Бандери дуло револьвера й вистрілити в саме горло. Отже, перший лікарський огляд не міг визначити причини смерті, а це позначилося на пізніших дуже суперечних і недоречних описах німецької преси.
За наказом німецьких спецслужб тіло Бандери перевезено до Медично-судового інституту мюнхенського університету на вулиці Лібфравен, де 16 жовтня було проведено медичну експертизу, яка тривала дві години.
На вимогу проводу ЗЧ ОУН при розтині тіла був присутній проф. Ярослав Гинилевич. Її проводив керівник інституту, проф. В. Лявес з двома німецькими лікарями.
19 жовтня 1959 р. слідча комісія оприлюднила заяву такого змісту: "Проведені в суботу 17 жовтня в Судово-медичнім Інституті розслідування для встановлення причини смерти виявили, що Бандера помер на затруєння ціянкалієм. Тепер комісія для справ убивств перевіряє, чи наявним є самовбивство чи злочин".
Провід ЗЧ ОУН повідомив, що Провідник загинув від ворожої руки телеграмами та листами організаційні підрозділи: Англії, Бельгії, Німеччини, Франції, Голландії, Іспанії, Австрії, Канади, США, Аргентини, Венесуели, Бразилії, Австралії, окремих провідних членів ОУН у найвіддаленіших країнах, українським й іноземним засобам масової інформації."




Pussy Riot у Криму на підтримку Сенцова

Затримані за Сенцова: пригоди активістів Pussy Riot у Криму
27 Лютий 2018, 18:01

Марія Альохіна, Олександр Софєєв та Ольга Борисова (зліва направо)
Марія Альохіна, Олександр Софєєв та Ольга Борисова (зліва направо)

До анексованого Росією Криму приїхали троє активістів російського гурту Pussy Riot Марія Альохіна, Ольга Борисова і Олександр Софєєв. Вони мали намір провести акцію на підтримку українського режисера Олега Сенцова, який відбуває 20-річний вирок Північно-Кавказького військового окружного суду в сусідній Росії. Акцію їм провести не дали російські поліцейські: Борисова і Софєєв удень 27 лютого мали повернутися до Москви, але не повернулися, а Марію Альохіну після сутички з місцевими «казаками» знову відвезли до поліції. Окрім того, українська сторона приїзд активістів на півострів сприйняла як порушення своїх державних кордонів.

Ольга Борисова і Олександр Софєєв приїхали до Криму 25 лютого. Вони дісталися до Порт-Кавказу на таксі і там, іще на російській території, їх уперше затримали. Але все обійшлося мирно: їх протримали кілька годин, перевірили документи і відпустили. Потім на поромі вони прибули до Керчі, де буквально біля трапа їх знову вже чекали шестеро поліцейських.

Тепер з активістами поводились досить різко: відразу посадили до машини і відвезли до місцевого управління ФСБ, де зробили дактилоскопію, перевірили всі речі і довго розпитували про причини приїзду до Криму. Перевірили документи і візитки, які опинилися серед паперів. Далі читайте в деталях тут 

https://www.radiosvoboda.org/a/29065938.html

Сплачувати оренду за приватне житло несправедливо



Шановний прем'єр-міністр України п. Володимир Гройсман, вдячний вам за вашу дуже потужну роботу на вашій посаді, де ви реально показуєте "як потрібно керувати державою" разом з фаховою командою міністрів та віце-прем'єр-міністрів.
Я звертаюсь до вас з наступною вимогою та проханням закінчити й покінчити в комунальному господарстві України, або так званого "ЖКХ", радянську систему безгосподарності типу "бери, якщо зможеш, але плати, скільки скажуть". Я категорично не згоден з існуючою системою оплати за комунальні послуги в багатоквартирних будинках в цілому і щодо себе зокрема.
В період існування СРСР фактично весь житловий фонд з багатоквартирних будинків був у державній власності, а мешканці квартир перебували там на правах тимчасових винаймачів і, відповідно, сплачували за житло за схемою оренди, тобто всі послуги комунального господарства були прив'язані до квадратури житлової площі, що знаходилася згідно державного ордеру у користуванні окремої особи чи сім'ї.
Після благодатного розвалу "Імперії зла"-СРСР і за ще більш благодатного утвердження Незалежної України у 1991 р. майже одразу за прийнятим законом Верховної Ради України відбувся процес безкоштовної приватизації житла з передачею його з державного у приватну власність окремим громадянам. Але в подальшому відбувся прикрий казус, який тупо не осягнуло і не виправило в подальшому ні керівництво країни, ні народні депутати ВРУ багатьох скликань, а саме: власність житла приватна, а плата за нього і далі зберігалося як за винайняте! Тобто усі послуги і надалі обчисляються не за фактичною величиною, а у прив'язці до квадратних метрів житлової площі, що є абсурдним, але і дуже вигідним для надавачів комунпослуг, точніше: для різноманітних шахрайських схем.
Тому я звертаюся до вас, пане прем'єр-міністр України, навести правопорядок у цій сфері "житлово-комунального хазяйства", щоб власники житла не сплачували за нього оренду надавачам комунальних послуг, які за будь-що ухиляються перевести надавання цих комунпослуг у просте пряме обчислення. Для прикладу, здається простіше-простого у під'їздах встановити електролічильники для чіткого обліку використаної електроенергії для освітлення "місць загального користування", але цього немає і я буду приємно здивований, якщо десь це було зроблено по Україні. Так само щодо електрики та ремонту ліфтів на кожен місяць є своя калькуляція, а не "кіловати у метрах квадратних". Вивіз сміття має свою вагу і кількість конкретно! А найбільш абсурдним обчисляти прибирання під'їздів та прибудинкової території, які мають свою власну квадратуру, за житловою площею мешканців квартир у будинку. Причому вартість цих двох останніх послуг сягає вже понад половини оплати комунпослуг і не підлягає жодному контролю ціноутворення, як і унеможливлено відмовитись від таких наддорогих послуг окремому власнику квартири.
Моя позиція полягає в тому, що кожна комунальна послуга має своє реальне обчислення і калькуляцію вартості, яку можна перевірити за наявності засобів контролю з відеозапису та обліку, якими є лічильники. Причому наголошую, що основна маса лічильників в приватних оселях має бути встановлена за державною і муніципальними програмами безкоштовно!  А надання всіх пільг і субсидій повинно бути прив'язано до наявності лічильників тощо. Не менш важливим є тема безкоштовного обслуговування лічильників, а зняття показів взагалі має бути дистанційним в автоматичному режимі з вчасним інформуванням споживача. Особисто я переконаний, що там де буде максимальний облік та належний контроль - там буде спокій і справедливість, а шахрайство просто не матиме шансів на існування. Це все з цього питання, але не все з темою оренди.
Я не є фахівцем в темі ЖКХа, точніше я в ній фахівець в якості споживача, який ну дуже незадоволений і через те багато понаписував і опублікував без значної користі, але і надалі пишу, зокрема ось до вас. Я на початках з великою прихильністю поставився до утворення ОСББ, доки не вияснив усю підступність цього процесу, коли муніципальна влада перекладає всі свої проблеми по наданню послуг та їх якості на самих споживачів, але при тому привласнює собі всі кошти за вказаною вище схемою пседо-оренди. Не знаю, як запрацює новоприйнятий закон по ЖКХ з його "управляючими компаніями", але я знаю твердо одне: житло має бути місцем спокою і релаксації для людей після їх щоденної напруженої праці, а не черговим полем битви за виживання.
Саме тому я є прихильником того, проти чого і виступаю - оренди. Наскільки мені відомо саме цей варіант винаймання житла найбільше розповсюджений в Німеччині, тому що він дає високий рівень мобільності та комфорту: живеш заможніше - винаймаєш дорожче житло, а як щось не склалося - одразу підшукуєш економваріанти. За тим легко змінити роботу і місце проживання, що для сучасного життя дуже актуально. Не потрібно думати про ремонти чи ще якісь проблеми з житлом, а це все обумовлює найкращий рівень комфорту. На жаль, в Україні проблема законодавчого обгрунтування щодо оренди житла, як і вся ця житлова сфера вцілому не врегульована належно, тому на теперішній час це є величезна проблема з наявного "тіньового ринку" в Україні та оббігу неоподаткованих грошей. Зокрема, потрібно чітко опрацювати законодавчо права та обов'язки надавача і користувача орендою, як і чітко розмежувати подобову і довготривалу оренду, готельний сервіс та хостели тощо. А головне: зробити це так, щоб було вигідно знаходитись в легальному стані ведення бізнесу і не вигідно шахраювати.
Шановний пане прем'єр-міністр, я твердо переконаний у тому, що наведення порядку у  сфері приватного житла з ліквідацією схем псевдо-оренди є, по-суті, засобом для створення умов існування правильної сфери орендованого житла. Отже пов'язано і з покращенням життя пересічних українців, чого ви і добиваєтесь своєю щоденною наполегливою працею, за що висловлюю свою щиру подяку. Підтримую весь Кабмін, бо видно, що люди реально є державотворці!

З повагою, Богдан Гордасевич

Підзаробили робята з Донбасу та РФ

12.02.18 11:11 Унаслідок контратаки ЗС США в Сирії знищено близько 100 солдатів військ Асада, підтримуваних РФ, - FoxNews. ВIДЕО
Минулої ночі американські збройні сили протягом майже 3 годин відбивали непровокований напад, який почався близько опівночі.

Як інформує Цензор.НЕТ, про це йдеться в сюжеті FoxNews.

Повідомляється, що 500 бійців, які мають стосунок до Росії та сирійського режиму Башара Аль-Асада, почали атаку на аванпост США в східній Сирії, який розташовується за п'ять миль від річки Євфрат, що розділяє війська, підтримувані Америкою, та сили режиму президента Асада, які підтримує Росія.

Підтримувані Росією війська почали атаку, використовуючи міномети, танки та артилерію. Коли снаряди почали вибухати в небезпечній близькості від розташування американських сил спецоперацій, ті запросили масований удар з повітря.

Читайте на "Цензор.НЕТ": Ми попереджали, але росіяни все заперечували і говорили, що нічого не відбувається, - генерал сирійської опозиції Хасан про розгром найманців РФ

У контратаці брали участь американські літаючі артбатареї безпосередньої підтримки Lockheed AC-130, винищувачі F-15, F-22, ударні вертольоти "Апачі" та артилерія морської піхоти наземного базування. Уся авіація США в цьому районі була задіяна в контратаці, унаслідок якої знищено близько сотні ворожих солдатів. Американські військовослужбовці при цьому не постраждали, але було поранено одного бійця військ Сирійської опозиції, яку підтримує США.

Після того як американські військові протягом тижня перед атакою спостерігали нарощування цього угруповання неподалік їхньої бази, вони зв'язалися по спеціальному каналу зв'язку з росіянами, які їх запевнили, що причин для побоювань немає.

Зазначається, що це вже не перше пряме зіткнення американських збройних сил із військами режиму Асада: минулого року ВМС США випустили 51 крилату ракету "Томагавк" по Сирійській авіабазі після того як Пентагон звинуватив режим Асада у використанні хімічної зброї. Також винищувач ВМС США збив сирійський військовий літак.

Для Американських ВМС і збройних сил загалом цей повітряний бій, який закінчився знищенням ворожого літака, став першим за останні 18 років. Збройні сили США підозрюють, що росіяни, які підтримують режим Асада, намагалися зайняти нафтове родовище, раніше контрольоване терористичним угрупуванням "Ісламська держава", яке охороняється військами, підтримуваними Америкою.

Причини удач і шанси невдач України напишу я

Україна-2018: причини невдач і шанси на успіх

Система вичерпала ресурси та дійшла до межі міцності. 

Всупереч млявим ознакам депресивного зростання, міжнародні рейтинги наочно демонструють, що економічна ситуація в Україні якісно не поліпшується. Сталими складовими її іміджу стали корупція, війна, борги, рейдерство. Ситуація виявилася законсервованою на десятиліття — за роки після розпаду радянського блоку Україна є єдиною серед своїх найближчих сусідів, хто не розвивається. Чому?

Країна здобула державну незалежність ще у 1991 р., тоді її економіка була однією з найбільш розвинених не лише в Європі. У складі СРСР вона також була лідером: важка промисловість, унікальне машинобудування, ядерні, ракетні та космічні технології, сільське господарство, значна частина інтелектуального потенціалу радянської імперії. В України були всі шанси швидко повернутися на шлях цивілізованого розвитку, стати однією з провідних економік світу. ЄС ще тільки формувався, Китай ще не був світовою фабрикою...

"Радянська влада" мала дві головні відмінності: заборона приватної власності на засоби виробництва та матеріалістична комуністична ідеологія. Незалежність привела до скасування першої та принаймні до формальної відмови від другої. Розпочаті реформи, ключовою серед яких стала приватизація, були покликані впровадити в пострадянську економіку ринкові інструменти створення активів і перерозподілу власності. Захід активно підтримував цей процес фінансами та знаннями. У короткий час було створено ринкову інфраструктуру, банки, біржі, регуляторів, прийнято законодавство, навчено кадри. Громадяни стали власниками мільйонів акцій. У відкриту економіку прийшли іноземні інвестори.

Однак дуже скоро розпочався рух у зворотний бік. Розпорошена власність на основні промислові активи виявилася в підсумку сконцентрованою в руках кількох фінансово-промислових груп (ФПГ) — сформованих на основі колишніх партійних номенклатур і кримінальних структур олігархічних кланів. Вони поділили між собою галузі та підприємства, обзавелися політичними партіями, телеканалами, розподілили державний бюджет, міністерства й посади. Джерелом влади замість народу став олігархічний консенсус.

Почалося вичавлювання з країни іноземних інвесторів — тих, які встигли увійти. Стали організовуватися протестні акції та виникати політичні скандали, які відлякували тих, хто увійти лише збирався. Іноземні інвестиції стали загрозою для стабільності існуючої влади, і задля самозбереження вона доклала максимум зусиль, щоб вичавити їх із країни. Єдине, на що не зважився кланово-олігархічний режим, — це знову скасувати право приватної власності. Утім, немає потреби скасовувати право власності на найважливіший український актив — землю сільськогосподарського призначення, його й так фактично немає дотепер.

Міжнародне співтовариство не змогло чи не захотіло адекватно реагувати. Зовні все було добре. Законодавство прийняте, ринкові інститути нібито створені. Усі формальні ознаки демократії наявні, навіть із надлишком. Міжнародна бюрократія вирішила, що в Україні зроблено достатньо, і процес реформ незворотний. Крім того, світ зайнявся іншою проблемою. Сталося 9/11 і розпочалася глобальна війна з тероризмом. Про Україну забули.

Олігархія не згаяла шансу і приступила до цементування своєї влади. Головною загрозою для неї в цей період стали ринкові інститути. Особливо небезпечною була спроможність фондового ринку розмивати неефективні майнові комплекси та концентрувати капітал у більш ефективних бізнесах. Олігархічний же бізнес, що спирається на ресурси держави, неефективний апріорі та не виносить конкуренції ні за ринки, ні за капітал.

Фондовий ринок знищували в кілька етапів. Спочатку з нього забрали акції найважливіших підприємств, які ввійшли в олігархічні ФПГ. Були дискредитовані інститути спільного інвестування. Потім національні регулятори "прогледіли" російську експансію, фактично байдуже спостерігаючи за переходом під "добросусідський" контроль основних біржових майданчиків. Ефективна приватизація, розміщення пенсійних коштів, залучення капіталів для розвитку та навіть для спекуляцій стали неможливими. Особливо гостро це відчувалося під час початку бойових дій у Донбасі. Виявилося, що в держави немає механізмів оперативного залучення коштів навіть на потреби оборони. Перший час армія фінансувалася за рахунок пожертвувань населення. Фондовий ринок перебуває в комі й досі. Україна не в змозі мобілізувати для потреб економіки заощадження населення, вільні кошти бізнесу, і вони залишають країну. Тим часом держава постійно шукає зовнішні позики, одержати які дедалі складніше.

Таким чином, ФПГ в Україні вийшли за рамки просто великих бізнес-систем, настільки глибоко вжившись і вкоренившись практично в усіх сферах життєдіяльності, які фактично перетворилися на неформальні, але надзвичайно впливові квазідержавні інститути. У ті, які насправді визначають стратегічні перспективи країни. А точніше, їхню відсутність… Адже головними завданнями ФПГ були та залишаються власне виживання, паразитування на державних ресурсах й усунення конкуренції. Задля самозбереження та усунення ризиків, які випливають із права власності та загрози сторонніх інвестицій в олігархічні активи, було знищено можливість інвестування в Україні взагалі. У цьому є своя логіка. Державний інститут не може бути об'єктом інвестування. Інакше кожний захоче купити собі, наприклад, акції податкової служби...

Однак кошти населення треба було якось утилізувати. Багато хто дивувався, який незрозуміло високий рівень споживання демонстрували українці ще недавно. Не могли зрозуміти, чому такі високі ціни на нерухомість у Києві. Кошти, які в розвинених країнах населення вкладає в національну економіку, українці спрямовували на споживання. Щоб підтримувати це споживання, уряд підтримував заборону на інвестиції за межі України. Капітали опинилися в капкані, де їх періодично "стригли" обваленнями валютного курсу, фінансовими та будівельними пірамідами, банкрутствами банків.

Основним видом економічної експансії та бізнес-зростання стало рейдерство. Олігархічні ФПГ розширювалися за рахунок захоплення рентабельних виробництв, що вижили, і нових підприємств, у тому числі створених іноземними інвесторами. У цивілізованих країнах діяльність M&A існує, але жорстко регулюється та використовує ринкові методи. Через відсутність ринкових методів в Україні ця функція була передана корумпованим державним судам і стала їхнім основним заняттям.

На той час було вирішене й питання з ідеологією. Зайняти місце викинутої в сміттєвий кошик зношеної комуністичної моралі український націоналізм не був готовий. За роки радянської влади було маргіналізовано релігійні концепції влади та організації суспільства. Тому державною ідеологією України стала корупція. Принципами цілісності державного апарату стали пов'язаність взаємним компроматом, загроза кримінальної відповідальності для відступників та участь у розподілі корупційного доходу. Корупційні ідеали проникли й у суспільну свідомість, сталі впливати на політичний вибір, формувати політичну еліту.

Ситуація, аналогічна з фондовим ринком, відбулася і з іншими суспільними інститутами, відродженими з допомогою міжнародного співтовариства. Була позбавлена повноважень та існує тільки на папері система альтернативного вирішення спорів — третейських судів. Вони мали взяти на себе основне навантаження з вирішення бізнес- і особистих конфліктів. У якийсь момент корумпована судова система відчула загрозу своїй монополії та виключному праву перерозподіляти власність у країні.

Був заблокований на початковій стадії розвиток саморегулівних організацій (СРО). Вони стали загрожувати підзвітним олігархії державним регуляторам. За сприяння міжнародних донорів було створено кілька таких організацій, насамперед у фінансових галузях, де найвищі вимоги до оперативності регулювання та контролю. Деякі існують і нині — як пам'ятники зростанню, що не відбулося.

До менш помітних жертв олігархічного переродження належить галузь довірчого управління, трастів. Один із найдавніших правових інститутів був відтворений і в Україні, активно використовувався в процесі приватизації, мав перспективи. Але проблемою виявилося використання трастів при концентрації активів олігархами та відмиванні коштів для цього (потрібно було ховати кінці). У підсумку інститут трастів був дискредитований і став юридичною "примарою".

Шкода від втрати трастів і досі повністю не усвідомлена. Крім виплат стипендій і утримання, найважливішим призначенням трастів є управління активами держслужбовців. Це всесвітньо визнаний механізм профілактики корупції. Чиновник втрачає можливість поєднувати державну службу та бізнес, не приховує власності, оформлюючи її на родичів і друзів, як це масово роблять українські чиновники. Його активи перебувають під загрозою швидкого блокування та конфіскації у разі злочинної поведінки. Нині в Україні тільки один державний службовець робить вигляд, що використовує траст для цих цілей. Це — президент Порошенко. Під тиском світового співтовариства відому широкій публіці частину його активів було передано в управління Ротшильд-трасту.

Як бачимо, існування багатьох ринкових інститутів в Україні не більш ніж ілюзія, яка успішно підтримувалася тривалий час олігархічним режимом. Але спроба обпертися на ілюзію дає тільки один результат — падіння. Це й відбувається з Україною.

Система вичерпала ресурси та дійшла до межі міцності. Економіка ввійшла в постійну кризу. Населення продовжує стрімко скорочуватися і внаслідок вимирання, і в результаті імміграції. Держава втратила можливість контролювати територію. Поки що це Крим і Донбас. Наступним закономірним етапом може стати розподіл країни між окремими, "заточеними" на різні регіони олігархічними кланами, кожний з яких може створити "сіру" зону та продовжити там своє угасання, що може тривати багато років.

Процес зайшов настільки далеко, що внутрішніх зусиль українського суспільства для його зупинки вже недостатньо. Нині, під загрозою виникнення в центрі Європи "чорної діри", Захід знову спрямував свої зусилля на реформування України. Створюється ціла альтернативна система антикорупційних органів, покликаних зруйнувати корупційну мережу, в якій перебуває українська держава. Вдаються до спроб відсторонити олігархів від управління державою, що призводить, утім, поки що тільки до перерозподілу сфер впливу та заміни одних олігархів на інших.

Одна з головних причин невдач — відсутність систематичної роботи з відбудови навіть тих ринкових інститутів, які були перелічені вище. А без них неможливе усунення головної причини блокування економічного розвитку країни — корупційного чиновницько-олігархічного режиму, який загрожує обваленням держави та економіки України.

І все-таки чому в України є шанс і може вийти? Світове співтовариство навряд чи бажає одержати посеред Європейського континенту неконтрольовану територію, що постійно експортує хаос. Ще один мотив починає звучати дедалі частіше, хоча поки що усвідомлюється не так явно в Європі, як в Америці. Те, що відбувається в Україні, — прев'ю, своєрідна проекція того, що може очікувати Європу вже в найближчі десять років (і не тільки її). Неефективна, уже неспроможна адекватно виконувати свої функції застаріла держава, посилення протестних настроїв і величезні маси соціально пасивного населення, зростання влади транснаціональних компаній, постійний бюджетний дефіцит на тлі зміни промислової парадигми — це загальні, не тільки українські, симптоми. Просто в України немає імунітету, і вона — один із "найважчих" пацієнтів. Але всі мають бути зацікавлені в тому, щоб вона першою видужала. Тому що на її досвіді можна буде знайти ліки та допомогти іншим.

#Олександр Ситухо
https://dt.ua/macrolevel/ukrayina-2018-prichini-nevdach-i-shansi-na-uspih-268864_.html

Жертви «Ягільницької трагедії»

Степан Барна: Жертви «Ягільницької трагедії» – це приклад патріотизму та боротьби за Україну


З розкопками братської могили, де були поховані 60 українських націоналістів, відкривається черговий пласт української історії і боротьби за незалежність. Це 60 Героїв, які віддали свої життя за свою вільну державу, за національну ідею. І лише сьогодні, через 75 років, їхні душі знайдуть спокій, бо нарешті ми поховали їх за християнським звичаєм. На цьому наголосив голова Тернопільської ОДА Степан Барна під час перепоховання в’язнів Чортківської тюрми, жертв «Ягільницької трагедії», яких у листопаді 1942 року розстріляли німецькі окупанти.

Повідомляє ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ БЮРО з посиланням на ТОДА.

«Бог дав нам можливість знайти цих воїнів, які були родом з Тернопілля, з Франківщини та Львівщини. Тут присутні делегації з Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів, представники з Інституту національної пам’яті. Адже всі ми оцінюємо важливість цих 60 Героїв, серед яких були священик та дівчина», – зазначив Степан Барна.

Він підкреслив, що ми вшановуємо воїнів Організації Українських Націоналістів, воїнів українського підпілля, котрі віддавали свої життя і не чекали, що про них згадають.

«А сьогодні їхню пам’ять вшановують всі, хто хоче будувати та утверджувати українську державу. Тут присутні сучасні воїни, військовослужбовці Збройних сил України, ветерани УПА. І дивлячись на все, що ми сьогодні маємо та що здобули, дивлячись на українську армію, яку вдалося відродити за останні кілька років, я переконаний, що задуми цих патріотів через 75 років здійснилися. Вони отримали свою державу, отримали з боку людей пошанування, українську молитву. І вони вкотре своїм прикладом демонструють, що їхня єдність у двох прапорах синьо-жовтому – українському та червоно-чорному – бойовому. Оце і є уроком єднання, відповідальності тоді і відповідальності нашої спільної тепер», – зауважив голова ОДА.

Нагадаємо, могилу із 60 останкам українських націоналістів після багатьох років пошуків знайшли нещодавно в полі між селом Ягільниця та Нагірянка Чортківського району.

Трагедія під Волновахою три роки тому

Трагедія під Волновахою: В окупованому Докучаєвську розвісили проукраїнські листівки
36685 ПЕРЕГЛЯДІВ
 
Субота, 13 січня 2018, 22:27

В річницю трагедії під Вохновахою, коли від обстрілу бойовиків автобуса на блок-пості загинули 12 людей, в окупованому Докучаєвську розвісили проукраїнські листівки.

Про це повідомив у Facebook журналіст Андрій Цаплієнко.

"Сьогодні в Докучаєвську, який контролює "ДНР", з’явились ці листівки. З пробаченнями в скоєному злочині. З нагадуванням, хто це зробив. На чиїх руках кров земляків. Що це - каяття чи спецоперація?", - написав Цаплієнко.

На листівках з фотографією автобуса написано: "Волновахо, вибач за вбивство!".

 
 
 

"Я маю лише три фотодокази. Але листівок було багато. На стінах "хрущовок", на парканах, на порталах офіційних будівель. Їх бачили на Театральній та Центральній, на Леніна, на Жовтневій та Незалежності. Бойовики поспіхом зривали їх на Мельникова, Куйбишева та Свердлова. Марно. Люди встигли не те, що прочитати їх, а навіть сфотографувати", - додав він.

Також Цаплієнко зазначив, що невідомо, хто саме розвісив ці листівки.

Як відомо, 13 січня 2015 року бойовики завдали артилерійського удару по блокпосту сил АТО і влучили в автобус із мирними жителями. В результаті обстрілу загинули 12 людей, з яких, п'ятеро чоловіків і сім жінок.

Українська правд

З тарифами в Україні вже наведено порядок

Нацкомісія ввела RAB-тарифи для "Укренерго"
СЕРЕДА, 10 СІЧНЯ 2018 
 

Рішення Національної комісії, що здійснює держрегулювання в сфері енергетики і комунальних послуг, необхідні для переведення НЕК "Укренерго" на стимулююче регулювання, вступлять в силу з 11 січня 2018 року.

Постанови №№973-980 від 27 липня 2017 року, що формують нормативну базу для переведення "Укренерго" на RAB-регулювання, оприлюднені в газеті "Урядовий кур'єр" 10 січня 2018 року, передає "Інтерфакс-Україна".

Регуляторна норма доходу визначена на рівні 12,5%.

"Це повний пакет для впровадження стимулюючого тарифоутворення для магістральних електричних мереж, для державного підприємства "Укренерго", - відзначав в липні глава НКРЕКП Дмитро Вовк.

"Урядовий кур'єр" також оприлюднив постанови №№964-967, якими затверджується процедура та порядок формування тарифів на транспортування тепла по магістральних і розподільних мережах на принципах стимулюючого регулювання.

Регуляторна норма доходу для таких компаній встановлена НКРЕКП на рівні 12,5% для першого регуляторного періоду.

"Ми практично завершили формування нормативної бази, проте необхідно ще працювати спільно з іншими органами влади, щоб повний пакет був готовий", - заявив Вовк.

Він звернувся до компаній у сфері теплопостачання з проханням активізувати роботу з переходу від системи "Витрати+" до стимулюючого тарифоутворення.

"Після проведення відкритих слухань конкретними компаніями комісія розглядатиме перехід від системи "Витрати+" до стимулюючого регулювання", - зазначив Вовк.

"Укренерго" здійснює експлуатацію магістральних і міждержавних ліній електропередач, а також централізовану диспетчеризацію об'єднаної енергосистеми країни.

НЕК є державним підприємством, перебуває в підпорядкуванні Міністерства енергетики та вугільної промисловості, але буде перетворено в закрите акціонерне товариство.

Як зазначалося, НКРЕКП підготувала нормативну базу для переведення енергокомпаній на RAB-регулювання.

Голова комісії Дмитро Вовк заявив, що перехід на стимулююче регулювання дозволить енергокомпаніям залучати інвестиції, підвищити енергоефективність, надійність та якість послуг, а в довгостроковій перспективі і знизити тарифи.

Виходячи з документу, комісія збирається закласти в так зване RAB-регулювання дохідність для обленерго на рівні 12,5% річних на нову базу (йдеться про інвестиції в нові активи) та так само 12,5 річних дохідності на стару базу (наявні активи компаній).

На думку експерта з енергетики Андрія Геруса, це дасть можливість власникам обленерго отримувати близько 30 млрд грн щорічно, оскільки "такий RAB-тариф збільшить тариф обленерго у 3 рази".

Також він наголошує, що "cтара база" активів обленерго була оцінена за новою методикою і через це їх вартість зросла удвічі.

Крім цього, він вважає, що ставка 12,5% на нову базу не буде спонукати обленерго  інвестувати в розвиток мереж (наразі банки пропонують близько 15% річних для вкладів - ЕП).

Стимулююче тарифоутворення або RAB-регулювання – система довгострокового тарифоутворення, основною метою якої є залучення інвестицій у розвиток та модернізацію електричних мереж. Ця система широко застосовується в Європі.

Читайте також: Що відбувається по той бік розетки: репортаж з диспетчерської "Укренерго

У справі Сергія Колмогорова

Справа Колмогорова: про баланс між обвинуваченням і захистом
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій Колмогоров. Фото: tsn.ua
Сергій ЯРОШ14.11.2017 р.
Вирок у справі прикордонника Сергія Колмогорова не можна вважати ані законним, ані справедливим

Нещодавно генеральний прокурор України Юрій Луценко зробив заяву про те, що у кримінальній справі прикордонника Сергія Колмогорова доведеться знайти баланс між обвинуваченням і захистом. Як юрист я повністю підтримую цю точку зору генпрокурора, однак у мене виникли запитання. Чому «доведеться»? Тобто органи прокуратури в принципі не бачать необхідності в такому балансі, але змушені його шукати саме в цій конкретній справі? Чому цей баланс необхідно шукати тільки у справі Колмогорова? Хіба в інших кримінальних справах немає такої потреби?

На мою думку, головна проблема правової системи України — наявність системного конфлікту між законністю і справедливістю. Врегулювання цього конфлікту і є основним завданням держави та суспільства. Саме це завдання мало бути наріжним каменем усіх проведених в Україні реформ. На жаль, це питання практично навіть не обговорюється.

Тому подібна заява, зроблена саме генеральним прокурором України, є вкрай важливою. Вона може стати тим камінчиком, який нарешті зрушить з місця лавину змін у кримінальному процесі. Якщо це станеться, то Юрій Луценко назавжди залишить свій слід в історії права України, незалежно від інших його досягнень або невдач.

Одна з основних проблем, пов'язаних з правовою реформою в Україні, — вкрай односторонні підходи до її вирішення в основних учасників процесу. Правоохоронці нав'язують свою точку зору, адвокати — свою, бізнес — свою, громадські активісти та політики — кожен свою. При цьому практично ніхто не намагається оцінити ситуацію системно — з погляду балансу між обвинуваченням і захистом, хоча такий підхід міг би вирішити багато спірних питань.

У зв'язку з цим виникла ідея написати цикл статей, в якому буде проаналізовано найбільш спірні моменти у сфері кримінального права і процесу саме з цього погляду.

Таких питань багато, але буде справедливо, якщо ми почнемо саме зі справи Сергія Колмогорова.

Наприкінці жовтня 2017 року група прикордонників пікетувала Вищий спеціалізований суд, вимагаючи скасування вироку у справі свого товариша по службі Сергія Колмогорова. Ця подія інтенсивно висвітлювалася у ЗМІ, які повідомили публіці таку версію: перебуваючи на бойовому посту в зоні АТО, прикордонник Сергій Колмогоров отримав наказ зупинити підозрілий легковий автомобіль, який рухався в його бік. На накази зупинитися і попереджувальні постріли водій не реагував і продовжував рух, створюючи загрозу бійцям. По автомобілю було відкрито вогонь, внаслідок якого загинула жінка-пасажир. Стріляло кілька осіб, але саме Колмогорова звинуватили у навмисному вбивстві, засудивши до 13 років ув'язнення.

Справа набула великого суспільного резонансу. Народний депутат Дмитро Тимчук заявив про необхідність перевірити суддів у справі на предмет їхньої прихильності ідеям «русского мира», а генпрокурор Юрій Луценко зробив заяву, яка стала приводом до написання цієї статті.

Вищий спеціалізований суд України вирок скасував і спрямував справу на новий розгляд.

Справа є безумовно цікавою як з професійного, так і з суспільного погляду. Однак, як лікар не може ставити діагноз, не опитавши й не оглянувши хворого, так і юрист не має робити висновки, не ознайомившись з усіма обставинами справи. На жаль, не опубліковано жодних подробиць. Було зовсім незрозуміло, чому суд виніс такий вирок, якщо все відбувалося саме так, як це описували ЗМІ (стан української юридичної журналістики проаналізуємо іншим разом).

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя в Єдиному державному реєстрі судових рішень виявилося засекреченим. Незрозуміло чому, адже за законом таке рішення не підлягає обмеженню в доступі.

На щастя, Апеляційний суд Донецької області виявився ліберальнішим, і його ухвала у справі є у відкритій частині реєстру.

Спробуймо сформувати неупереджену думку у справі виходячи з інформації, яка є в цій ухвалі. Ми не бачили матеріалів справи, не досліджували особисто докази, не чули свідків і не можемо самостійно оцінити правдивість їхніх свідчень. Давайте просто візьмемо на віру висновки суду з цих питань і вважатимемо, що всі описані у вироку обставини дійсно мали місце.

Моя особиста думка: під час розслідування справи та розгляду її судом мали місце системні помилки, які роблять винесений вирок як мінімум несправедливим, а як максимум — незаконним. Безумовно, така думка є суб'єктивною і не може вважатися істиною в останній інстанції, проте не можу не поділитися нею.

Для початку слід викласти суть справи так, як вона виглядає в описі апеляційного суду (природно, все максимально спрощуючи й узагальнюючи).

7 вересня 2014 року близько 21.30 в Маріуполі з боку зони бойових дій в'їжджав легковий автомобіль, в якому перебували чоловік з дружиною. За кермом був чоловік. Автомобіль зупинився на узбіччі. Особливістю цього автомобіля було те, що при включенні запалення на кілька секунд спалахували фари. Подружжя курило в машині й для відкриття вікон включало запалювання. Тому в автомобілі, що стояв, кілька разів спалахували й гасли фари. (Саме через це автомобіль здався бійцям підозрілим — подавав сигнали!)

Надалі автомобіль почав рухався в бік поста прикордонників, який не був відповідним чином освітлений і обладнаний. Знаків, що зобов'язують водія зупинитися, не було. Наказів зупинитися і попереджувальних пострілів водій не чув і чути не міг — вогонь на ураження було відкрито, коли автомобіль був у 68 м від поста.

Більшість випущених куль потрапило по мотору і колесах, але кілька потрапили по лобовому склу та вбили жінку-пасажира. Куль не знайшли, але експертиза встановила, що вони прилетіли з того місця, де займав позицію і вів вогонь Сергій Колмогоров.

Суд встановив, що водій автомобіля не скоював жодних правопорушень, не міг чути наказу зупинитися, не мав можливості зрозуміти, що попереду є правоохоронці й не становив для них загрози (суд відхилив доводи захисту про те, що автомобіль швидко рухався в бік поста, оскільки стан дорожнього покриття був поганим і на вулиці практично не було освітлення).

Суд визнав, що, відкривши вогонь у такій ситуації, Сергій Колмогоров перевищив свої посадові повноваження і вчинив умисне вбивство, оскільки, відкриваючи прицільний вогонь з автомата по лобовому склу автомобіля, він свідомо допускав можливість смерті осіб, які перебувають у ньому. Суд зробив висновок, що стану необхідної оборони у Сергія Колмогорова не було, адже з боку водія і пасажира автомобіля не було жодної загрози ані для нього особисто, ані для інших осіб.

Скоріш за все, багато хто з юристів погодиться з такими висновками суду (за умови, що всі зазначені факти дійсно були підтверджені належними доказами). Подобається це комусь чи ні, але такий вирок повністю відповідає чинній судовій практиці. Подібних справ і вироків у країні величезна кількість (не за фактичними обставинами, а за підходами слідства й суду до розслідування і розгляду подібних справ). Водночас сам вирок виглядає несправедливим, та й до його законності є певні запитання.

Сергій Колмогоров
Сергій Колмогоров

Розгляньмо ситуацію детальніше.

Перше запитання: що прикордонники робили в Маріуполі? Хіба державний кордон України проходить тут? Чи мали взагалі прикордонники право встановлювати будь-які блокпости на в'їзді в місто?

Згадаймо ситуацію. Початок вересня 2014 року. Щойно завершилися події під Іловайськом. Офіційної лінії розмежування немає. Місто Маріуполь хоча й не розташоване безпосередньо в зоні бойових дій, але однозначно перебуває в зоні ризику. Бойові дії тут можуть початися в будь-який момент. За день до події було розстріляно українські прикордонні катери. Офіційно було оголошено про проведення антитерористичної операції, але воєнний стан не введено. Керівництво АТО дезорганізоване й не має необхідних організаційних і матеріальних ресурсів.

Навіть не вивчаючи питання, впевнений: розташування та обладнання поста прикордонників на околиці Маріуполя не відповідало чинному законодавству. Таких ситуацій ним просто не було передбачено. Якщо підходити формально, то ані Сергій Колмогоров, ані решта бійців узагалі не мали права перебувати в тому місці й тим більше не мали повноважень зупиняти машини. Тобто сам факт їх виходу на цей пост вказує, що і бійці, і ті, хто їх послав, порушили закон. При цьому не має значення, стріляли вони в когось чи ні.

Чому ж щодо цього нікому не було пред'явлено жодних обвинувачень? Відповідь очевидна: це дії в стані крайньої необхідності (ст. 39 КК України). Під час організації поста були явно порушені вимоги законодавства, але ці порушення очевидно мали вимушений характер і були допущені з метою запобігти більшій шкоді, тому не розглядаються як злочин.

Питання друге. По автомобілю стріляло кілька людей. Чому обвинувачення пред'явлено одному тільки Сергію Колмогорову? У чому різниця в їхніх діях? У тому, що він випадково влучив, а решта випадково не влучили? Якщо його звинуватили в умисному вбивстві, тоді чому всіх інших не звинуватили в замаху на умисне вбивство?

Суд намагався обґрунтувати, що Сергій Колмогоров прицільно стріляв по лобовому склу, а решта — тільки по капоту і колесах. На мою думку, цей висновок не витримує критики: о 21.30 у вересні в Маріуполі якщо ще не зовсім темно, то вже глибокі сутінки (горять ліхтарі, машини їдуть з фарами). Уявіть собі: як можна в темряві вести прицільний вогонь з автомата на дистанції близько 70 м?

Але питання не в цьому. Якщо Колмогоров стріляв неправомірно, то неважливо, куди він цілився: сам факт відкриття ним вогню — вже злочин, а це означає, що інші стрілки скоїли такий самий злочин. Однак головне питання в іншому. П. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачає, що в кримінальному провадженні підлягають доказуванню умисел, мотив і мета вчинення злочину. І якщо умисел ще так-сяк наша правоохоронна система якось намагається доводити, то в більшості справ мотив і мета злочину просто ігноруються.

Справа Сергія Колмогорова не виняток. Звинувачуючи його в умисному вбивстві, ані слідство, ані суд так і не довели: який же саме мотив був у нього для умисного вбивства потерпілої і яку мету він переслідував, відкриваючи вогонь?

Здавалося б, не встановлено мотив і не треба — яка різниця? Але це тільки на перший погляд. Мотив і мета злочину — це ті обставини, які можуть обтяжувати або пом'якшувати вину, а в деяких випадках можуть змінювати кваліфікацію або навіть бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.

Який мотив і яка мета могли бути у Сергія Колмогорова, якщо виходити з описаного судом фактажу? Та такими ж самими, як і у решти бійців — відбиття нападу і затримання злочинців.

Уявімо: початок вересня 2014 року. Чіткої лінії розмежування немає. До зони боїв близько 30 км, але саме місто в зоні ризику. Всіх турбує питання — захоплюватимуть росіяни Маріуполь чи ні. У такій ситуації їде автомобіль, який поводиться підозріло (постояв — моргнув фарами, потім поїхав). На крики з вимогою зупинитися і попереджувальні постріли не відповідає. У крові адреналін — страшно. Досвіду немає, часу на роздуми теж немає. Дорога погана, машина, начебто, не повинна їхати швидко, але в темряві здається, що вона мчить з величезною швидкістю. Могли в такій ситуації бійці сприймати автомобіль, що їде в їхній бік, як загрозу? Мені здається, так. Тому й стріляли усі. Своя життя дорожче за якісь інструкції із застосування зброї.

Пізніше з'ясувалося, що стрілки помилилися й насправді автомобіль не становив загрози. Жодного реального нападу не було, але ж це стало відомо вже пізніше.

Яке це має значення для справи? Та пряме. У КК України окрім ст. 36 про необхідну оборону є ще й ст. 37, яка дає визначення уявної оборони, тобто стану, коли людина помилково вважає, що відбувається напад, якого насправді немає. Особа, яка завдала шкоди в стані уявної оборони, залежно від обставин або повністю звільняється від кримінальної відповідальності, або несе відповідальність як за шкоду, заподіяну з необережності.

Ми не знаємо матеріалів справи й не можемо стверджувати, що Сергій Колмогоров діяв у стані уявної оборони. Проблема не в цьому. Проблема в тому, що слідчі, прокурори та судді зобов'язані були перевірити наявність у діях обвинуваченого ознак уявної оборони, однак не зробили цього. У вироку суд мотивував, чому дії обвинуваченого не є необхідною обороною, але не згадав про уявну оборону. Саме з цих причин вирок у справі не можна вважати ані законним, ані справедливим.

Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко
Фото: facebook.com / Андрій Ляшенко

Мені здається, якби суд визнав дії Сергія Колмогорова уявною обороною і засудив його навіть до максимального строку за вбивство з необережності, то ця справа не мала б резонансу. Ба більше, цілком імовірно, що обвинувачений сам визнав би свою провину і весь тривалий судовий процес був би не потрібен.

Якщо ж докази у справі вказують на відсутність уявної оборони, то суд мав на ці докази послатися і встановити справжній мотив і цілі дій як Сергія Колмогорова, так і інших, хто стріляв. Якщо всі стріляли по машині для відбиття загрози, нехай і уявної, то це одна ситуація. Якщо ж стрілки розуміли, що цей автомобіль не становить загрози, і стріляли сп'яну заради розваги — це принципово інша ситуація.

У першому випадку запитання — чому засуджено Сергія Колмогорова, у другому — чому не засуджено решту бійців, які стріляли.

Чому ані прокуратура, ані суд не звернули уваги на ці аспекти справи? Відповідь зрозуміла: це практика роботи правоохоронної системи, що склалася за багато років. По-перше, доводити мотив і цілі обвинувачених складно, тут хоча б наявність умислу довести. По-друге, якщо в кожній подібній справі встановлювати істинні мотиви й цілі обвинувачених, то їм же потім потрібно буде давати оцінку у вироку, а вони можуть істотно змінювати кваліфікацію дій обвинуваченого. По-третє, українські прокурори та судді в принципі дуже рідко застосовують норми закону про крайню необхідність і необхідну оборону — що в такій ситуації казати про якусь уявну оборону. Можливо, багато хто з суддів і прокурорів після завершення навчання навіть і не пам'ятають про те, що поняття уявної оборони взагалі існує.

Крім того, слідчі й прокурори зацікавлені в розкритті резонансних справ. Розкрите умисне вбивство — це гарний статистичний показник, просування по службі, піар та інші позитиви. Розкрите вбивство з необережності, а тим більше справа, закрита на підставі ст. 36, 37, 38 або 39 КК України, таких результатів не принесуть.

То навіщо брати на себе відповідальність — закривати справу чи перекваліфікувати її? Якщо є підхожий труп і потенційний обвинувачений, то з імовірністю 99% йому буде інкриміновано саме умисне вбивство, незалежно від фактичних обставин. Якщо є обопільна бійка з тілесними ушкодженнями, то один учасник обов'язково буде злочинцем, а інший — безневинною жертвою, і ніяк інакше. Для нашої правоохоронної системи в принципі характерний чорно-білий підхід.

Підіб’ємо підсумок. У справі Сергія Колмогорова баланс між обвинуваченням і захистом знайти дуже легко — просто потрібно виконати вимоги закону і встановити справжній мотив і мету його дій і тим самим або підтвердити, або спростувати наявність у нього стану уявної оборони. Але робити це слід у всіх подібних справах.

Для цього у генерального прокурора України є унікальний інструмент — згідно з п. 9 ч. 1 ст. 9 закону «Про прокуратуру» він має право видавати методичні рекомендації для всіх нижчих прокурорів.

Тож попросімо шановного Юрія Віталійовича, щоб він «порекомендував» усім прокурорам України під час складання та спрямування до суду обвинувальних актів обов'язково вказувати в них мотиви та цілі дій обвинувачених, а також перевіряти наявність у діях обвинувачених ознак крайньої необхідності, необхідної оборони або уявної оборони.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая