О сообществе

Для всіх, хто цікавиться історією України, а також задумується над її майбутнім, яке не можна уявити без свободи і справедливості.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Свобода і справедливість

Дума про кредити та економічне зростання з рання

Кредит від МВФ, держбюджет, інвестиції та економічне зростання України в оцінках Світового банку

Тривалі переговори України з Міжнародним валютним фондом (МВФ) нарешті принесли довгоочікуваний результат. Кредитний транш в розмірі майже $4 млрд. має надійти на початку наступного року відразу по прийняттю українськими парламентаріями держбюджету-2019 та погодження рішення Виконавчою радою організації. Ці кошти є критичними не тільки для фінансування зовнішнього боргу держави, пік виплат по якому припадає на наступні два роки і становитиме майже третину бюджету, що без додаткових валютних ресурсів здійснити буде практично неможливо, але і для позитивного сигналу іншим потенційним міжнародним донорам та поліпшення інвестиційних настроїв в цілому. Зокрема, за ходом переговорного процесу України та МВФ пильно спостерігає наш інший важливий партнер – Світовий банк (СБ). То ж наскільки важливою для України є дана фінансова підтримка, на що необхідно звернути увагу керівництву, щоб покращити інвестиційну привабливість країни, наскільки збалансованим буде бюджет 2019 року та яку ціну за це повинні заплатити українські громадяни «ЕН» розповіла економіст представництва Світового банку в Україні Анастасія Головач.

Кредит від МВФ, держбюджет, інвестиції та економічне зростання України в оцінках Світового банку

Світовий банк  нещодавно презентував прогноз економічного зростання щодо України. Та чи не занадто оптимістичні цифри на поточний і наступний рік, враховуючи, що країна увійшла в передвиборчі перегони, коли рівень політичного популізму буде зростати і  країні буде не до реформ? , інформують Економічні Новини.

Прогноз на 2018 рік ми не вважаємо оптимістичним. За результатами першого півріччя, економіка України зросла на 3,5%. На кінець року ми прогнозуємо 3,3%, тобто ми закладаємо певне сповільнення темпів економічного зростання у другому півріччі. Цього року ми мали аномально ранній врожай, але протягом другого півріччя ситуація буде вирівнюватися. Порівняно з минулими роками ми можемо побачити навіть незначне скорочення, оскільки сам по собі врожай не рекордно великий. Окрім того, логістичні проблеми в Азовському морі мали негативний вплив на промислове виробництво, насамперед на металургію. Наприкінці серпня ситуація дещо покращилася і затримка суден через Керченський міст, за інформацією великих гравців, становила майже 4 дні, що вже не так критично. Але обсяги виробництва в літні місяці було втрачено.

Що ж стосується 2019 року, то в наш базовий сценарій ми закладали прискорення впровадження реформ і відновлення співпраці із міжнародними кредиторами. Ми не вважаємо, що цей сценарій є нереалістичним, оскільки Україні на наступний рік потрібно погасити близько 7% ВВП зовнішнього і внутрішнього державного боргу. І якщо не буде додаткового притоку валюти в країну, то фактично це має фінансуватися з резервів. На сьогодні резерви країни становлять $16,6 млрд. Це еквівалент 2,6 місяців покриття імпорту наступного року, що  є не дуже комфортним рівнем. Саме тому ми думаємо, що без додаткових запозичень від МВФ, СБ, від Євросоюзу (ЄС) ситуація на валютному ринку може суттєво погіршитися, що небажано у рік виборів. В України просто немає кращої альтернативи, ніж впроваджувати реформи, передбачені програмою МВФ та інших міжнародних партнерів. Можливо, такий сценарій оптимістичний, але реальний відносно того, що нікому невигідно допускати «гойдалки» на валютному ринку, дестабілізувати резерви і банківську систему в цілому.

Які ще показники бралися за основу в прогнозі?

Читайте: "Відвертий прорахунок": Озвучена серйозна помилка України в переговорах з МВФ

Протягом двох років ми бачимо великі темпи зростання внутрішнього споживання – 6,7% та 4,2%. Це дає певний поштовх для розвитку галузей, які орієнтуються на внутрішній попит. Ми не очікуємо, що у передвиборчий рік буде зменшуватися внутрішній попит. Тим паче, що з’являються додаткові важелі його стимулювання: як зовнішні (зростання надходжень від заробітчан), так і внутрішні. Тому цей фактор  впливатиме на зростання економіки.

Крім того, за нашими оцінками, наступного року, найбільшим із факторів, які роблять внесок у зростання ВВП, буде чистий експорт. Не тому, що ми очікуємо, що країна зможе більше експортувати. У нас досить стримані прогнози щодо цін на український експорт і щодо його попиту, а за рахунок очікуваного сповільнення темпів росту імпорту проміжних товарів.

Протягом останніх двох років імпорт зростав високими темпами через так звані проміжні або інвестиційні товари. Це було пов’язано з відносно високими темпами зростання капіталовкладень в основний капітал. І в рік виборів традиційно в Україні інвестиційний попит суттєво знижується.

Читайте: Місія МВФ завершила роботу в Україні. Підсумкові заяви

Тому ми закладали невисокі темпи зростання інвестицій в основний капітал. Якщо на цей рік ми очікуємо близько 10%, то на наступний рік – лише 4%. Таким чином навіть при збереженні нинішніх тенденцій в експорті, де темпи зростання залишаються на рівні 1%, через скорочення імпорту проміжних товарів, внесок чистого експорту в економічне зростання збільшується.

В цілому важливо розуміти, що зростання на 3,5% – це недостатньо високий показник, якщо порівнювати з падінням, яке економіка бачила протягом кризи.

Чинники, які сьогодні впливають на показники росту економіки в Україні відомі. Проте війна на Донбасі триває вже не перший рік. Як Ви оцінюєте спроби держави диверсифікувати свої ринки?

Основна роль має належати приватному сектору. Держава має створити умови, які б стимулювали приватний сектор переорієнтовуватися з традиційних сировинних ринків на нові, з більшою доданою вартістю. 20 років у нас була одна структура економіки і одні напрямки для експорту, потім стався великий шок. Ми спеціально досліджували цю тему. Тому під час нашого останнього економічного огляду ми підготували спеціальну аналітичну записку щодо потенціалу України у сфері зовнішньої торгівлі. У ній сказано, що протягом останніх років структура економіки суттєво не змінилася і тільки зараз відбуваються перші трансформації. Нова економіка проти старої починає розвиватися швидшими темпами. З’являються нетрадиційні промисловості. Наприклад, виробництво дротів для автомобілей. Це саме той випадок, коли Україна починає повноправною мірою брати участь у світових ланцюжках створення доданої вартості. Але на сьогодні цей потенціал абсолютно нереалізований. Таких прикладів, як із дротами, має бути більше.

Що повинна робити держава для покращення інвестиційних настроїв? Забезпечити верховенство права та справедливу систему судочинства, серед іншого завершити побудову антикорупційних інституцій. Майже всі опитування інвесторів показують, що першочерговою умовою для виходу на український ринок є ефективна система протидії і боротьби з корупцією. І, звісно, потрібна також дієва банківська система.

Відновлення довіри інвесторів та поступова якісна зміна структури економіки і будуть відповіддю на те, як Україні бути менш  чутливою до зовнішніх потрясінь.

Яка Ваша оцінка інвестиційної привабливості України на сьогодні і чи можна ситуацію в найближчі роки переломити в кращу сторону?

Все впирається в незавершеність зазначених реформ, навіть якщо Україна має певні конкурентні переваги, як от: дешеву робочу силу, кваліфікованих людей, земельні ресурси. Поки немає базової гарантії прав власності і довіри до системи держаних інституцій, ситуацію з недостатністю інвестицій буде неможливо переломити найближчим часом. Крім того, економічна стабільність також є важливою складовою інвестиційного клімату. Якщо інвестори очікують, що протягом наступного року з якихось причин в Україні буде макроекономічна нестабільність, волатильність на валютному ринку, в банківській системі, ніхто не інвестуватиме навіть за умови створення Антикорупційного суду. Ніхто не любить нестабільності і непередбачуваності.

На минулому тижні представники МВФ і українська влада досягли домовленості в рамках економічної політики по введенню нового 14-місячного угоди Stand-By (SBA) на $ 3,9 млрд., що замінить програму розширеного фінансування (EFF), затверджену в березні 2015 року, яка повинна була завершитися в березні 2019 р. Наскільки цей момент є визначальним для співпраці України та СБ?

Хоча ми й тісно співпрацюємо з МВФ, СБ не розглядає партнерство з Україною через співпрацю з МВФ. Але для СБ є дві основні умови: макроекономічна стабільність і виконання повною мірою узгодженої матриці реформ. На сьогодні в Україні макроекономічна стабільність в середньостроковій перспективі без програми МВФ неможлива. Тому динаміка нашої співпраці пов’язана і залежить від того, наскільки Україна зможе реалізувати заходи, направлені на підтримання макроекономічної стабільності. Ми бачимо, що відбувається в Аргентині, Туреччині… Інвестори не дуже схильні інвестувати в країни, що розвиваються, особливо в країни з високими потребами у фінансуванні. Ринки зовнішніх запозичень без програми МВФ фактично закриті для України. То ж позитивно, що сторонам вдалося домовитися щодо подальшої співпраці.

Для нас також важливо, щоб наш пакет реформ був ухвалений парламентом і підписаний президентом. Тут фактично більшість наших домовленостей виконані.

Наскільки підвищення тарифів на газ на догоду МВФ в нинішніх економічних умовах себе виправдовує?

Тарифи – дещо ширша історія, ніж просто передумова збалансованості бюджету. Природний газ –це товар. Держава є його власником і має зобов’язання перед своїми громадянами використовувати ресурс найбільш ефективним чином. Що держава може з цим газом зробити? Може віддати його населенню. Може продати його на зовнішніх ринках. Як ефективний власник держава має вибирати найвигідніший варіант. Тому вважається, що для ефективного використання газу на благо всіх жителів України, його ціна на внутрішньому ринку має відповідати ціні на зовнішніх ринках.

На сьогодні це не так. Ми перебуваємо в тій в ситуації, коли один товар має дві різні ціни, що створює величезні ризики для корупції. Від цього не виграють ні люди, ні країна, ні бюджет. Навіть якщо склалося так, що НАК «Нафтогаз» має позитивні грошові потоки без підняття тарифів на газ і фіскальна ситуація, на перший погляд, не страждає, фундаментально не правильно створювати розрив в ціні між одним і тим самим продуктом. Ідея не тільки фіскальна, але структурна, економічна. Ресурс, яким володіє Україна, має мати справедливу цінність.

Тоді що можна сказати про механізми соціального захисту держави?

Друга сторона медалі – те, що держава має захищати людей, котрі не можуть сплачувати цю ціну. Житлово-комунальна субсидія від самого початку створювалася, щоб захистити вразливі версти населення. Програма існує з 2015 року. Але за останні три роки вона покрила таку кількість домогосподарств, що стала дуже дорогою для бюджету. Тому нині стоїть питання щодо її ефективності. Ідея ж була не в тому, щоб підняти ціну на газ і всім дати субсидію, а захистити тільки тих, хто цього потребує. Всі інші мають сплачувати справедливу ціну. За таким принципом працює весь світ. Наразі необхідно покращити таргетування житлово-комунальної субсидії, щоб вона максимально допомагала саме вразливим категоріям громадян.

Однією з умов продовження співпраці України з міжнародними кредиторами значиться, в тому числі створення Антикорупційного суду. Чи є реальні зрушення в цьому напрямку, окрім прийняття відповідного  закону?

Ідея в тому, щоб це був виокремлений спеціалізований суд, який би розглядав саме справи, пов’язані з корупцією високопосадовців. Адже часто, коли проводяться певні розслідування, такі справи застряють в судах через перевантаження іншими справами, які не менш важливі, але мають іншу специфіку. Задумка в тому, щоб зробити повністю завершену вертикаль з моменту подання декларації, розслідування можливих зловживань до моменту забезпечення справедливого суду. Ухвалення закону про Антикорупційний суд – це одна з реформ, яку ми підтримали своєю програмою. Зараз іде робота з його впровадження. Ми сподіваємося, що це буде зроблено, оскільки це одна з передумов забезпечення притоку іноземних інвестицій в Україну і покращення інвестиційних настроїв. Без цього взагалі дуже складно говорити про стале економічне зростання.

Що Ви можете сказати про проект державного бюджету на 2019 рік?

Важливо дотримуватися фіскальної дисципліни. Цього року в першій половині півріччя ситуація була досить складною, оскільки певні джерела надходжень в бюджет не виконувалися. В липні були навіть проблеми з виплатою пенсій. Це відбувається тому, що інколи плани доходів можуть бути досить нереалістичними.

Тому в роки, коли треба забезпечити потребу у зовнішньому фінансуванні, дуже важливо, щоб бюджет був із реалістичною дохідною частиною, а видатки відповідали наявним фінансовим можливостям, щоб дефіцит не перевищував 2,5% від ВВП.

Ми позитивно оцінюємо проект бюджету, поданий на розгляд парламенту. Дохідна частина виглядає досить реалістичною і краще прорахована, ніж торік. Видаткова частина не роздувається, хоча могла б бути більш структурною. Зростання видатків на заробітну плату у рік перед виборами утримано в межах 12%, що дорівнює зростанню номінального ВВП. Деякі інші видаткові частини також в межах норми. Наскільки вдасться за нього проголосувати в такому вигляді – питання. Але спроба зробити гарний реалістичний бюджет є. Дуже важливо, щоб ті, хто голосуватимуть за цей бюджет, розуміли, це є критично важливий документ, який має допомогти нам уникнути негативних економічних явищ, як-от дефолту, падіння резервів, нестабільності на валютному ринку. І щоб на його основі запрацювала програма міжнародних донорів.

Сьогодні активно ведуться розмови про заміну податку на прибуток підприємств податком на виведений капітал. Яке підводне каміння може ховатися за цією пропозицією?

Це все можна обговорювати на експертному рівні. Але світовий досвід показує, що в перший рік, коли відбувалися такі зміни, втрати дорівнювали втратам від скасування податку на прибуток. А в Україні це більш ніж 2,5%ВВП. І якщо його скасують наступного року, — це щонайменше мінус 2,5% ВВП. Шалена сума. Є різні оцінки скільки Україна може отримати від введення нового податку, що компенсувати ці втрати. Але для України це новий податок, тому реалістично передбачити, скільки отримає в цьому випадку бюджет країни, наразі практично не можливо. Крім того, це досить екзотичний податок, який використовується лише в невеликих країнах із маленькою часткою державного сектора. Естонію часто згадують як позитивний приклад. Однак естонський бюджет не перенавантажений соціальними видатками, як-то: зарплатами бюджетникам, видатками на медицину, освіту, субсидіями. І введення цього податку відбувалося паралельно зі скороченням видаткових статей. В Україні, якщо подивитися на видаткову частину бюджету, то у 2019 році не плануються такі фундаментальні скорочення, які б компенсували можливі втрати. Такі реформи, на нашу думку, потрібно робити більш виважено і системно.

Можна розглядати, яким  чином вводити цей податок в Україні. Але робити це в рік, коли дохідна частина бюджету і так крихка, видатки незрозуміло куди різати, а позитивний ефект від цього для економіки під питанням, поки ризиковано. Це питання можна обговорювати в експертних колах, але вносити як серйозну пропозицію для бюджету 2019 року небезпечно.

Було сказано, що після відновлення співпраці з МВФ Україна може отримати бюджетні гарантії від СБ на суму $ 800 млн. Куди планують направити ці гроші і під які умови вони надаються? Як взагалі відбувається розподілення робити в світі між СБ і МВФ?

МВФ направляє свої гроші зазвичай в резерви Центробанку і допомагає боротися з макроекономічними кризами, проблемами з  валютним курсом, платіжним балансом. Світовий банк – longterm developing partner, тобто довгостроковий партнер. Ми дуже тісно працюємо з МВФ, намагаємося, щоб наші програми доповнювали одна одну. Але наш мандат – підтримувати структурні реформи на довгострокову перспективу, які б допомагали країні ефективно долати бідність. Наші програми називаються позикою на політику розвитку. У попередні роки ми зробили чотири таких позики: дві загальні і дві на реформи банківського сектора. Сумарно майже $2,5 млрд. позик з 2014 року. Наші гроші йдуть до бюджету. Уряд має право розпоряджатися ними як завгодно після того, як програма реформ ухвалена. Цього разу ми робимо фактично ту ж саму позику на політику розвитку, тільки у формі гарантії.

Цей інструмент не новий для СБ. Він активно використовується іншими країнами в регіоні, що допомагає, з одного боку, збільшити обсяг запозичень, з другого – зменшити вартість цих запозичень, зробити певний орієнтир для інших інвесторів. Тобто в даному випадку ідея в тому, що Україна під гарантію СБ зможе залучити відносно дешеві ресурси, порівняно з іншими опціями, які наразі існують. 283 times, Автор: Ксения ЛАЗОРЕНКО 22.10.2018 

Це контури розпаду РФ

Росія та решта. Якими можуть бути контури розпаду РФ
Невідворотний крах режиму Путіна здатний спровокувати розпад Росії. На відміну від унітарної України в РФ усі області та республіки формально є рівноправними суб’єктами федерації.
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347) 
від 3 липня, 2014

 Конституційна заборона на їх відокремлення не матиме жодного значення, адже, наполягаючи на праві на самовизначення не лише автономної республіки, якою був Крим, а й таких звичайних регіонів України, як Севастополь, Донеччина і Луганщина, Москва створила прецедент для проголошення «народних республік» у межах будь-якої області чи їх груп уже на своїй території.

При цьому суперечності між різними частинами РФ, хоч і з різних причин, значно більші, ніж ті, які роздмухуються в компактній Україні. Росія 1990-х, до президентства Путіна, мала чіткі відцентрові тенденції як у національних республіках, так і в низці регіонів із російською етнічною більшістю. ВВП загнав ці процеси всередину, частково заморозив, використовуючи спецслужби та підсаджуючи бунтівні території на голку перерозподілених Москвою нафтогазових доходів, які забезпечують лише кілька з 83 регіонів. Іншим фактором утримання єдності країни стали експансіоністська зовнішня політика та імперсько-шовіністична ідеологія. Проте й імперські ілюзії приречені розбитися об сувору реальність об’єктивної обмеженості можливостей Росії в сучасному світі.

Читайте також: Похмурі перспективи російської міжнародної політики

Для України розпад Росії життєво необхідний, попри всі ризики від можливої хаотичності цього процесу. Ми не можемо почуватися в безпеці, маючи під боком у кілька разів більшу за низкою параметрів мілітаризовану імперію, у якій на офіційному рівні ведеться повномасштабна кампанія заперечення права на існування окремого українського народу та його держави. Тим більше що її керівництво публічно проголошує доктрину необмеженого втручання у внутрішні справи України лише на тій підставі, що в різних її регіонах проживає більша чи менша кількість людей, які використовують у побуті російську мову. У цих умовах національна безпека нашої країни безпосередньо залежить від припинення існування Росії в її нинішніх кордонах. Причому це має відбутися в такий спосіб, щоб на її теренах не залишилося жодного державного утворення з демографічним, економічним чи військовим потенціалом, який значно перевищував би український.

Саме з цієї причини Україна вже зараз має докладати всіх зусиль, щоб у міру своїх можливостей сприяти майбутньому розпаду Росії та впливати на його бажані контури. Так само необхідно переконувати європейців та американців у тому, що переваги від цього процесу для західного світу потенційно набагато більші, ніж можливі ризики через тимчасову дестабілізацію такої великої території з ядерною зброєю. Врешті, аналогічний досвід світ уже мав під час розпаду СРСР. У підсумку, як відомо, нічого страшного не сталося, натомість світ явно виграв: можна лише уявити собі, наскільки складнішою була б ситуація зараз, якби у 1999-му Владімір Путін прийшов до влади не в РФ у її нинішніх кордонах, а в СРСР у кордонах 1990 року.

Ключовий розлам

Підштовхнути сучасну Російську Федерацію до розпаду може лише кілька суб’єктів – потенційних осередків сепаратизму, для відокремлення яких уже зараз є достатньо етнічних та/або економічних передумов. Після їх виходу зі складу РФ подальше її існування як єдиної держави стане неможливим з об’єктивних причин.

Насамперед ідеться про сучасний Уральський федеральний округ, який чітко поділяється на два спеціалізованих регіони: Тюменську область із двома нафтогазовидобувними автономними округами (Ханти-Мансійський – Югра і Ямало-Ненецький) та металургійний Урал (Челябінська та Свердловська області), до яких прилягає Курганська, що спеціалізується на важкому машинобудуванні.

Велика Тюменська область (разом із автономними округами) є найбагатшим за природними ресурсами регіоном. Тут видобувається близько 2/3 усієї нафти та понад 90% природного газу РФ (Газпром, наприклад, без неї ніщо). Без її вуглеводнів решта Росії автоматично перетворилася б на великого імпортера природного газу та щонайменше не змогла б експортувати ані нафти, ані нафтопродуктів, але, найімовірніше, змушена була б і їх ввозити. Тим часом її населення на початок 2014 року становило лише 3,55 млн (власне автономних округів, де й видобуваються нафта та газ, – тільки 2,15 млн, зокрема Ханти-Мансійського автономного округу – Югри – 1,6 млн). Тобто цей край за співвідношенням населення та видобутку нафти нагадує Кувейт (2,7 млн осіб), але з тією різницею, що її видобуток на особу у Великій Тюменській області майже у 3,5 раза більший, а природного газу – взагалі у понад 150 разів. За видобутком вуглеводнів (газу та нафти разом) Тюменська область випереджає навіть Саудівську Аравію, хоч там мешкає понад 27 млн осіб.

Читайте також: Едіп Заліський. Епілог

Тим часом ренту з усіх цих багатств наразі привласнює Москва і спрямовує її на непотрібне місцевому населенню протистояння із зовнішнім світом та утримання депресивних регіонів РФ, зокрема фактично сплату данини північнокавказьким республікам. Відтак, хоч абсолютну більшість мешканців Великої Тюменської області й становлять етнічні росіяни, соціально-економічна мотивація цілком достатня для підтримки ними створення самостійної держави під назвою, скажімо, Югра. Її віддаленість від КНР мінімізує китайську загрозу, а інтегрованість із європейською економікою відкриває великі можливості для переходу під протекцію ЄС і НАТО, яка в найгіршому разі обходитиметься регіону все ж у десятки разів дешевше за дотування всієї Росії та дедалі більші запити на фінансування ВПК і зовнішньої експансії.

Друга частина Уральського федерального округу (Свердловська, Челябінська та Курганська області) також має давні традиції сепаратизму. Зокрема, були спроби створити Уральську та Південно-Уральську республіки у 1990-х. Вона органічно доповнюється приуральським Пермським краєм, разом із яким територія «Великого Уралу» (у складі чотирьох сучасних суб’єктів РФ) становить 517 тис км із населенням на початок 2014 року 11,3 млн осіб. Окрім експортоорієнтованої металургії такий регіон загалом може самостійно забезпечити свої потреби і в нафті, має зовнішній кордон із Казахстаном та географічне розташування між Європою та Азією, здатне перетворити потенційну Уральську республіку ще й на важливий транспортно-комунікаційний вузол.

Проте Югрою та Уралом справа не обмежується, адже на північний захід від них може постати держава Комі. Мотивація тут аналогічна до багатої вуглеводнями Югри: разом у Республіці Комі та сусідньому Ненецькому автономному окрузі (НАО; об’єднання з ним їй потрібне ще й для виходу до моря) на сьогодні видобувають близько 30 млн т нафти та 4 млрд м природного газу. Майже все чорне золото та частина блакитного палива можуть експортуватися, забезпечуючи за нинішніх цін близько $20 млрд валового доходу й щонайменше $10 млрд різних відрахувань до бюджету маленької за кількістю мешканців (915 тис. осіб на початок 2014-го) країни. Тож у постанні окремої держави цілком зацікавлене й місцеве російське населення, яке тут усе ще становить більше ніж 50%.

На південь від Комі дві тюркські мусульманські республіки: Татарстан і Башкортостан, які видобувають до 50 млн т нафти щороку. Її видобуток у першому становить близько 8,5 т на одного мешканця, у другому – близько 4 т, тоді як загалом для РФ цей показник наразі не перевищує 3,5 т. У випадку цих двох республік менша, ніж у Югри чи Комі, економічна мотивація сторицею компенсується традиціями сепаратизму та їх чужорідністю у складі Росії. У Татарстані частка титульного етносу вже перевищила 53%. Тюркське мусульманське населення Башкортостану, схоже, має суттєві проблеми з етнолінгвістичною ідентифікацією, що може створити передумови для об’єднання з Татарстаном в одну державу. Наприклад, за етнічним поділом переважають башкири (29%) і вже на другому місці перебувають татари (25%), за мовним – спершу татари (34%) і лише потім башкири (25,8%). Третина всіх башкирів послуговуються татарською мовою, а в столиці республіки татар удвічі більше, ніж башкирів.

Утім, можливе й самостійне існування двох держав після виходу зі складу РФ. Натомість актуальнішим питанням для них є доля прилеглої з півдня Оренбурзької області, яка відрізає Башкортостан і Татарстан від Казахстану, а отже, від альтернативних маршрутів експорту вуглеводнів задля уникнення монопольної залежності в цьому питанні від Москви. На Оренбуржчині все ще переважає російське населення, однак велика його частина, особливо в сільських районах, – тюркські мусульманські народи: татари, башкири та казахи. Тож у разі об’єднання Башкортостану й Татарстану в одну державу вони цілком могли б приєднати цю двомільйонну область або принаймні потрібну для коридору до Казахстану частину її районів із високою часткою тюркського населення.

Другий удар

Якщо поглянути на карту сучасної РФ, стає зрозуміло, що за умови виходу з її складу навіть Великої Тюменської області, Комі й Татарстану з Башкортостаном азійська та європейська частини Російської Федерації будуть розірвані надвоє. Тим часом уже є передумови для аналогічного розриву й самої азійської частини РФ.

На півночі Сибіру й Далекого Сходу вимальовується держава Саха (Якутія). Площа цієї республіки становить 3,08 млн км, а населення становить 954 тис. осіб. Частка якутів у ній уже сягнула 50%, але впродовж останніх двох десятиліть стрімко зростає (з 33,4% у 1989 році). Вона, як і прилеглі малозаселені райони так званої Крайньої Півночі, має величезні, як для такої кількості мешканців, поклади кольорових металів, каміння та інших корисних копалин, що є запорукою набагато вищих доходів, аніж у на решті території РФ. В умовах розпаду останньої Саха потенційно може інтегрувати до свого складу також сусідні рідко заселені переважно нечисленними аборигенами Півночі (чукчі, долгани, ненці, евенки, евени, коряки та ін.) Чукотський автономний округ, райони Красноярського, Хабаровського, Камчатського країв, а також Іркутської області. Це саме стосується й Магаданської області, яка має лише 160 тис. осіб населення (значна частина якого перебуває там тимчасово), однак відрізає Саху від Тихого океану. Обсяг означеного територіального прирощення – лише 4,07 млн км, однак на початок 2014 року там проживало ледь півмільйона мешканців, а росіяни та інші вихідці з Європи були сконцентровані лише в кількох великих та середніх містах, що є адміністративними центрами, а також у селищах довкола родовищ дорогоцінних металів чи каміння. Разом така Велика Якутія мала б 7,15 млн км площі (40% сучасної РФ) та 1,47 млн мешканців, близько третини яких уже зараз та до половини в перспективі 20 років становили б якути. Тим більше що в разі розпаду РФ велика частина росіян покинула б ці території, як це вже було в середньоазійських республіках СРСР після його розпаду.

На південь від Великої Якутії можуть виокремитися три національні республіки, корінні народи яких або вже становлять абсолютну більшість мешканців, або їхня частка має позитивну динаміку для досягнення відповідного результату в недалекому майбутньому. Це нинішні республіки Буряад-Орон (Бурятія), Тива та Алтай. Усі вони мають зовнішній кордон із Казахстаном або Монголією, а їхнє сукупне населення становить, як і у Великій Якутії, 1,5 млн осіб, хоча територія – 613 тис. км – набагато скромніша. Тива до 1944 року була окремою державою за межами СРСР. Частка тувинців перевищує 82%. У Буряад-Ороні частка бурятів хоча наразі й не перевищує 30%, проте динамічно збільшується за рахунок як вищого природного приросту, так і виїзду російського населення. У результаті з 1989-го по 2010-й питома вага титульної нації зросла на чверть (із 24% до 30%). Аналогічна ситуація в Республіці Алтай, де частка алтайців становить 36%, однак, як і в Бурятії, динамічно зростає (ще в 2002 році їх було лише 30,6%).

Відтак потенційна Велика Якутія та Бурятія відрізали б від решти РФ Забайкальський край та адміністративні одиниці Далекого Сходу (Камчатський і Хабаровський краї без районів, які можуть увійти до складу Великої Якутії, та Сахалінську, Амурську області, Приморський край і Єврейську АО). Відтак з’явилися б передумови й для їх оформлення в одне чи кілька державних утворень. На Далекому Сході уже зараз невдоволені управлінням Москви, а будучи ще й географічно відрізані від Європейської частини РФ хоч-не-хоч будуть змушені створити власну державу. Якщо вона буде одна, то її площа може сягнути 1,63 млн км, а населення (за даними на початок 2014 року) – 6,14 млн осіб. Переважна частина населення тут – нащадки переселенців із Росії та України (хоч офіційно частка українців мала). Проте останнім часом стрімко зростає частка переселенців зі Східної Азії: китайців, корейців та в’єтнамців (за даними перепису 2010 року, приблизно 5% (див. Тиждень, № 6/2014). В умовах, коли поряд міститься значно більш густонаселена китайська провінція Хейлунцзян (432 тис. км і понад 38 млн осіб), перед потенційною далекосхідною державою від моменту появи постала б перспектива масштабної китайської колонізації.

Решта сучасного Сибірського федерального округу, що за таких обставин буде обмежена на заході Великою Тюменською областю (Югрою), а на сході Буряад-Ороном і Сахою (Великою Якутією), мала б шанс стати самостійною державою, цілком зіставною за параметрами зі своїм південним сусідом Казахстаном. Площа такої республіки чи федерації становила б 1,92 млн км, а населення на 1 січня 2014 року дорівнювало 16,4 млн осіб (проти 2,7 млн км і 17,2 млн мешканців у Казахстані). У її межах росіяни та нині зрусифіковані нащадки інших вихідців із європейських країн (передусім українці та білоруси) – це понад 90% усього населення. Тут зосереджено 80% російських запасів вугілля, чималі сільськогосподарські угіддя, що робить Сибір великим експортером твердого палива, зерна та іншої сільськогосподарської продукції на світовий ринок. Зокрема, тут збирають близько 20 млн т зернових (на особу населення – як в Україні).

Читайте також: Росіє, куди несе тебе

Європейська частина

У європейській частині РФ великий потенціал для виходу з її складу крім розглянутих вище Башкортостану, Комі, Пермського краю і Татарстану мають також прилеглі до останнього республіки Чаваш (Чувашія) та Марій-Ел, а також північнокавказькі (які, своєю чергою, можуть поділитися на нові у важкопрогнозованих конфігураціях, як-от на теренах сучасного поліетнічного Дагестану). У разі втрати Москвою нафтогазових надприбутків зі своїх внутрішніх колоній нинішні щедрі дотації автоматично припиняться, а без них у гірських республік не буде жодної мотивації залишатися під владою Кремля.

Водночас прилеглий до них Південний федеральний округ історично розпадається на козацький Дон, до якого свого часу належали майже вся сучасна Ростовська область, велика частина Волгоградської та Кубань (сучасний Краснодарський край та Республіка Адигея). Залишаються Хальмг-Тангч (Калмикія) та Астраханська область. У першій калмики вже переважають поміж населення та обіймають більшість керівних посад у республіканських органах влади. На території республіки розробляють поклади вуглеводнів, великі запаси яких також є на прилеглій ділянці шельфу Каспійського моря. Друга ж упродовж останньої чверті століття також стрімко дерусифікувалася: хоча росіяни все ще становлять більш як половину мешканців області загалом, однак у половині адміністративних районів уже є меншістю, а в самій Астрахані зростає частка мігрантів із країн Середньої Азії та Кавказу. Маючи строкатий склад населення, велика частина якого сповідує іслам, історичний прецедент існування Астраханського ханства та будучи потенційно відрізаною від Московії територією «Великого Дону», в Астрахані будуть усі передумови, щоб також стати самостійною державою.

Сам «Великий Дон» хоч історично й включав у себе лише західну частину сучасної Волгоградської області, однак у разі розпаду РФ може претендувати на всю Волгоградщину, що за низкою ознак є близькою до нього. Це регіони, що мають схожі козацькі традиції, спеціалізуються на експортоорієнтованому сільському господарстві з кількома індустріальними осередками. Разом вони мають 214 тис. км території та 6,8 млн мешканців.

Розташована південніше Кубань у складі Краснодарського краю та Республіки Адигея, природно, зливається із сусіднім Ставропольським краєм, який, по суті, є її органічним продовженням (і водночас в умовах розпаду РФ залишиться сам на сам із сусідніми північнокавказькими республіками, насамперед Дагестаном і Чечнею). Утворена шляхом їх об’єднання «Велика Кубань» за чисельністю населення, територією та економічним потенціалом була б значно більша від Болгарії, що по той бік Чорного моря. Зокрема, лише експорт зерна за нинішніх обсягів виробництва може становити 15–20 млн т. Врешті, саме через порти Кубані проходить значний обсяг транзиту з країн Центральної Азії, Сибіру, зокрема й експорт десятків мільярдів кубометрів газу та десятків мільйонів тонн нафти щороку. А на кавказькому узбережжі процвітає туризм. Усе це створює надійний економічний фундамент для самостійної держави, яка в такому разі мала б державотворчий досвід 1917–1920 років.

У разі розпаду Російської Федерації та втрати Москвою своїх нафтогазових колоній, вочевидь, невідворотним є й вихід із її складу Калінінградської області. Оточена країнами ЄС, вона інтегрована з ними економічно, має достатні населення (майже 1 млн; для порівняння: в Естонії 1,2 млн) та територію, щоб стати ще однією балтійською самостійною державою під назвою, скажімо, «Пруссія» (за назвою племен, які населяли цю територію до завоювання німцями).

«Нехай буде Росія як Голландія»

З огляду на викладене вище власне Росія (Московія), що з певними корективами фактично повернеться до кордонів, які Московське царство мало на момент появи у 1547 році, збереже до 2,23 млн км території, на якій на початок 2014-го проживало 66 млн осіб. У її складі окремо можна розглядати також прилеглу до України Східну Слобожанщину: 12 південних районів Воронезької та 11 південно-східних районів Бєлгородської областей, де до 1930-х усі переписи населення фіксували абсолютну більшість українського населення. Тож під час розпаду РФ Україна могла б спробувати приєднати цю територію, що за площею та чисельністю населення зіставна з низкою наших областей (36,5 тис. км із 920 тис. осіб населення).

Тим часом на зменшену до природних розмірів Росію (Московію), вочевидь, чекатиме соціально-економічний та психологічний шок, який змусить переоцінити своє місце у світі та регіоні й відмовитися від гегемоністських амбіцій. Так, у нових територіальних межах власне Росія буде змушена імпортувати фактично весь обсяг потрібного їй газу, нафти і нафтопродуктів. Не вистачатиме їй і зерна та інших базових сільськогосподарських продуктів. Припинення надходження нафтогазових доходів призведе до обвального зменшення фінансування підприємств ВПК і Збройних сил, бюджетних організацій та сфери послуг. Усе викличе різке стискання внутрішнього попиту та кризу пов’язаних із його задоволенням галузей економіки. Колапс чекає на Москву та, ймовірно, Санкт-Петербург із їх околицями, де наразі мешкає понад 26 млн осіб, які в таких масштабах виявляться непотрібними і непосильними для позбавленої бодай якихось природних ресурсів 65-мільйонної Росії. Усе це, своєю чергою, спричинить вторинну економічну кризу, різке зростання безробіття та хвилю еміграції.

Відтак із високою ймовірністю спрацює ефект «сербізації» Росії (Московії). Нарешті усвідомивши брак елементарних підстав для претензій на старий імперський статус, перед загрозою соціально-економічної катастрофи країна змушена буде стати на шлях реальних демократичних і ринкових реформ, адаптації всіх сфер життя до стандартів пересічної європейської держави. У новому форматі Росія навряд чи зможе претендувати на роль у європейській політиці, яку відіграють навіть Франція та Велика Британія (не кажучи вже про Німеччину), а її вага буде зіставна з тією, яку мають Україна, Польща та Іспанія чи в крайньому разі дещо потужніша Італія. Інші подрібнені держави на теренах сучасної РФ, природно, будуть позбавлені імперських амбіцій, а частина з них зможе еволюціонувати в бік нормальних європейських національних держав і, не виключено, в перспективі навіть стати партнерами України в складі ЄС і НАТО. Центрально-Східна Європа дістане шанс на стабільність.


Для влади роздаю поради - Urbi et Orbi

Можна почати з далеку, а можна і не починати. Один час я займався книговидавничим бізнесом і напридумував чимало проектів, але класичне але: хочеш розмішити Бога - розкажи Йому про свої плани. Господа я веселив досить багато і нижче частинка з того. Все це я запланував реалізувати сам і тривалий час вичікував на потрібну кон'юктуру, але так і не дочекався. 
Тоді я вирішив, щоб не пропадало даремно, запропонувавати-подарувати ці проекти людям і політсилам, як мені були більш-менш симпатичні, але в процесі переконався, що рагулізм львівських книговидавців не є локальним явищем, а це  досить поширено в усіх частинах нашого незбагненного українського суспільства. 
Зміст такого рагулізма полягав у тому, що першим і зачасту - останнім було запитання: -А що я з цього буду мати? Дізнавшись, що нічого, окрім морального задоволення у підтримці доброї справи, в цих проектах немає, подальша розмова втрачала всякий сенст для обох сторін перемовин, що фіксувало просте і конкретне - НІ ("Не дам!" - "Не дасть!") З того всього мене опосів сумнів: а чи насправді це щось вартісне для суспільства? Врешті-решт я прийшов до одної-єдиної простої відповіді для себе у вирішенні цієї задачі: - А нехай суспільство і вирішує, що йому потрібно.  Від сьогодні вирішив працювати з людьми і владою в стилі Urbi et Orbi, або інакше кажучи за технологією відкритих листів. Навіщо? А захотілося.

ЗАЯВА

голові Львівської ОДА Олегу Синютці від 27 вересня 2018 р.


Шановний пане Голово ЛОДА, звертаюсь до вас з проханням взятись за патронат над одним чи кількома з нижче запропонованих поліграфічних проектів. На моє переконання це є такі проекти, які не варто робити приватно на власний розсуд, а які мають бути скоординовані з владними інституціями. Якщо Вас це зацікавить, то прошу надати мені можливість на особистий прийом у зручний для вас час для детальної інформації. Єдине, що зазначу наперед: це має бути реалізовано не за бюджетні, а доброчинні кошти.

1. Альбомне видання з світлинами та біографіями загиблих на Євромайдані та в АТО-ООС зі Львівщини.

2. Альбомне видання з світлинами та біографіями видатних діячів Львівщині за 19-21 століття, як митців, так і науковців, політиків, промисловців.

3. Альбомне видання всіх пам'ятників, погрудь та інших знаків вшанування Тараса Шевченка на Львівщині з довідками про їх встановлення.

4. Альбомне видання лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка зі Львівщини з біографіями і коли та за що отримано нагороду.

5. Збірник вибраних промов Президента України Петра Порошенка за 2014-2018 роки.

6. Збірник стратегічних державних та місцевих програм і документів, як Військова доктрина України, Програма 2020, програм дій Уряду України та Програма розвитку Львівщини, яка є на сайті ЛОДА тощо.

7. Настінний календар на 2019 рік з адміністративною картою Львівщина та всієї України з гербом України та портретом Президента України і гербом Львівщини і портретом голови ЛОДА та різними додатками адміністративного змісту.

З повагою   Богдан Гордасевич

Падло Віктор Медведчук

Адвокат Медведчук лив на мене більше бруду, ніж прокурор – дисидент Кунцевич
06 Вересень 2018, 23:45
Софія Середа
Володимир Паутов
 Дисидент Микола Кунцевич пригадує, що призначений адвокат Віктор Медведчук не сподобався йому з першого погляду



Дисиденту Миколі Кунцевичу 63 роки. За його плечима – три кримінальні справи, порушені проти нього радянською владою у 1974, 1980 та 1984 роках. У рамках останньої сторону захисту Кунцевича представляв Віктор Медведчук, нині лідер проросійської сили «Український вибір» та кум президента Росії Володимира Путіна. Медведчука часто звинувачують у порушенні адвокатської етики під час захисту іншого радянського дисидента –українського поета Василя Стуса. Микола Кунцевич стверджує, що і у випадку з його справою, Медведчук радше нагадував прокурора, ніж адвоката, адже не лише проявляв бездіяльність у захисті, але й навіть особисто посприяв тому, щоб йому додали до передбаченого цією справою терміну у три роки ще майже два. Більше про це, а також про те, чому адвокат Медведчук не прийшов на оголошення вироку своєму підзахисному та чи бачились вони уже після тих подій, Микола Кунцевич розповів у ексклюзивному інтерв'ю Радіо Свобода.

– Мене возили на психіатричну експертизу, а потім слідчий прийшов і каже: «Завтра ми починаємо знайомитись зі справою». Я кажу: «Хвилиночку! Мені адвокат потрібен, мабуть». На що він мені: «Ваші батьки уже визначились з адвокатом».

– Як саме вони вибрали вам захисника?

Слідчий показав список з 10 прізвищами і одразу сказав: «От цього», – і показав пальцем на Медведчука
– Мати розповідала мені, що слідчий показав список з 10 прізвищами і одразу сказав: «От цього», – і показав пальцем на Медведчука. Немає сумнівів, що цей список затверджувався десь нагорі, тобто слідчий не сам визначав кандидатів.

– Чим він аргументував свій вибір?

– Нічим. Але мама знайшла цікаве пояснення, що юридична консультація, в якій працював Медведчук, знаходилась поруч з тією вулицею, на якій працювала вона, то каже, можливо, їй його і запропонували, щоб далеко не бігати. Та й хто тоді знав, хто такий Медведчук. Тоді ще про справу Стуса ніхто не чув.

Коли мама прийшла до Медведчука і сказала, що вона мати Кунцевича, він відповів: «Я знаю».

Медведчук сказав моїй мамі: «Ви мені винні 300 рублів». Мовляв, за те, що трохи перепрацював, хоча гроші йому мала платити держава
– Чи спілкувався він потім ще з вашими батьками?

– Ні, був лише один момент, коли він сказав моїй мамі: «Ви мені винні 300 рублів». Мовляв, за те, що трохи перепрацював, І це при тому, що він був державним адвокатом, тобто гроші мала платити йому держава.

– Яке у вас було перше враження від адвоката?

– Неприємне. Чисто візуально. Але потім я переконався, що це так і є. Слідчий приніс нам три томи справи на ознайомлення, а Медведчук одразу мені: «Давайте быстренько все за два часа закончим». Я кажу: «Хвилиночку», – адже в мене вже був досвід: у першій справі два томи, у другій справі один.

Кунцевич: «Адвокат Медведчук не зробив жодної виписки з моєї справи»

Слідчий приніс нам три томи справи на ознайомлення, а Медведчук одразу мені: «Давайте быстренько все за два часа закончим»
– Скільки часу ви тоді витратили на ознайомлення з ними?

– На першу – сім днів. У мене досвіду тоді ще не було, але мій тодішній адвокат Каплан підказував, на що я маю звертати увагу і що маю записувати. Окрім того, він собі теж тоді багато усього переписував. Згодом ми з ним знайомились з одним томом другої справи два дні.

А тут три томи і Медведчук каже: «За дві години ми закінчимо»! Я кажу: «Ні! Я буду читати стільки, скільки мені треба буде!» І я читав, робив виписки. Загалом десять днів я знайомився.

– Медведчук допомагав у цьому процесі?

– Із 10 днів він прийшов лише 5 разів.

Навіть у ті 5 днів, коли Медведчук приходив знайомитись зі справою, він не зробив жодної виписки!
– Інші 5 ви знайомились зі справою самостійно?

–Так, зі слідчим. Але навіть у ті 5 днів, коли Медведчук приходив, він не зробив жодної виписки. Жодної!

– Просто сидів?

– Просто сидів. Я кажу: «Зверніть на це увагу чи на це», – а він у відповідь: «Да это не нужно!» Але я собі все одно виписував.

– Як часто він потім з вами спілкувався?

– Лише ці 5 разів. У той час адвокат долучався до справи тільки з моменту ознайомлення з її матеріалами.

– Призначили судове засідання. Що відбувалось далі?

– Вирішили, що мене будуть судити у Білій Церкві. Мене привезли туди. Я чекав, що до мене прийде адвокат, бо попередній, Каплан, завжди до мене приходив перед кожним судовим засіданням. Наприклад, у першій моїй справі за 1974 рік було 26 судових засідань і перед кожним Каплан підходив до мене в суді і ми з ними перемовлялися, а цей до мене навіть не підійшов.

– Чому цього разу перший адвокат з вами не працював?

– Він поїхав на батьківщину на той час. До того ж його прізвища точно не було серед тих, що пропонував слідчий.

Почався судовий процес. Мене запитують, чи визнаю я себе винним. Я запитую: «У чому?». Мені пояснюють:«У тому, що поширював поему». Кажу: «Це не я поширював її, а журнал ЦК ВЛКСМ «Юність».

Потім почався допит свідків. 26 їх, здається, було. Чотири із них це ті, у кого нібито знайшли зошити з моїми віршами, решта – ті, хто чув, як я декламував на концерті «Братську ГЕС».

Я запропонував провести експеримент: «Ви берете журнал «Юність» як оригінал, свідки сидять в залі, я читаю по пам’яті те, що я читав зі сцени. Ви перевіряєте у журналі, чи співпадає це з оригінальним текстом, а свідки підтверджують: це я читав чи не це».

Суддя запитав думки у прокурора, на що той відповів: «За бажанням суду». А адвокат Медведчук сказав: «Я категорически против. непонятно, с какой целью подозреваемый хочет зятянуть процес».

Я заявив про відвід адвоката. Суд зробив перерву, щоб порадитись, але потім повідомив, що відмовляє. Причин було дві: перша – адвокат мені призначений державою, друга – за моєю статтею підсудний не може захищатися самостійно, без адвоката. Потім я ще 5 разів просив відводу Медведчука, суд вже на місці радився, але відповідь була незмінною.

– Скільки всього судових засідань було?

– Два.

Медведчук дуже психував, що я затягую судовий процес. Навіть одного разу попросив зробити мені зауваження на цій підставі
– Як адвокат Медведчук себе поводив під час них?

– Він дуже психував, що я затягую судовий процес. Навіть одного разу попросив зробити мені зауваження на цій підставі. Він увесь час кудись поспішав.

– А що було між судовими засіданнями?

– Не підходив до мене жодного разу.

Кунцевич: «Адвокат Медведчук не прийшов на зачитання мого вироку»

– Що було під час другого дня судових слухань?

– Того дня прокурор сказав: «Безумовно, вина підсудного доведена. Це злочин передбачений статтею 187-1 (поширення завідомо неправдивих вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад – ред.). Тому прошу призначити максимальне покарання у вигляді трьох років позбавлення волі».

А потім слово взяв адвокат, який підтримав прокурора у тому, що моя вина доведена, і що покарання мені має бути максимальним – три роки. Водночас він додав: «Товариш прокурор чомусь не врахував, що згідно зі статтею 43 КПК до терміну цього покарання повинен бути доданий термін 1 рік 9 місяців і 19 днів з попереднього терміну».

– Що ви відчули в цей момент?

Ще на ознайомленні з матеріалами справи я в принципі зрозумів, хто такий Медведчук і який він «адвокат»
– Що я міг відчути, якщо я 6 разів просив його відводу… Я розумів, що воно таке. Я прекрасно розумів, що мені три роки дадуть, бо за цією статтею, наприклад, Сергія Набоку засудили до трьох років.

Ще на ознайомленні з матеріалами справи я в принципі зрозумів, хто такий Медведчук і який він «адвокат». А коли приїхали на судове засідання і почалося з того, що «з матеріалів справи видно, що він скоїв злочин...» Вибачте, якщо ти адвокат, то ти в будь-якому випадку повинен захищати свого підзахисного, а він лив на мене бруду більше, ніж прокурор!

У мене був на пам’яті Каплан: двічі людина не випускала ручку з рук під час судового засідання, усе одразу нотував. А у цього навіть папірця не лежало! Він сидів і дивився. Свідок щось говорить, а суддя каже: «Товаришу адвокат, у вас є питання до свідка?» «Так а вот какое впечатление у вас было, когда подсудимый читал стихотворение со сцены?» – починав Медведчук до усіх свідків, навіть до тих, які не були присутніми на тому виступі.

– Що було далі?

– Потім мені дали останнє слово. Суддя сказав: «Только предупреждаю, если что-то антисоветское начнете говорить, я вас лишу последнего слова». А я кажу: «Товаришу суддя, справа в тім, що в мене таке враження, що скоро взагалі настане кінець радянській владі і те, що ви тут написали, все піде до смітника. І все!»

Після цього суд оголосив перерву на два дні. Я ще здивувався, думаю: «Як це два дні?!», бо був впевнений, що вирок написаний (так завжди робили). До того ж на суді у першій справі у мене було 40 хвилин перерви і майже годину суддя читав вирок, тобто тоді написали швидше, ніж прочитали. А тут дві доби! Протягом цього часу мене не повезли до Києва, а тримали там у Білій Церкві.

– Чи був присутній адвокат Медведчук під час оголошення вам вироку?

Медведчук не прийшов на зачитання мені вироку
– Вирок був, а адвоката ні. Він не прийшов на його зачитання. Я йому ще казав раніше, мовляв, після вироку нам треба зустрітися, касаційну скаргу подати, на що він мені відповів: «Не надо никаких кассационных жалоб! Все как они скажут, так и будет».

Медведчук говорив: «Не надо никаких кассационных жалоб! Все как они скажут, так и будет»
Після оголошення вироку я написав заяву з проханням надати мені можливість ознайомитись з протоколом судового засідання. До мене прийшов суддя Васильєв, він сам приніс протокол судового засідання, і я його запитав, чому так довго готували текст. Він відповів: «Чесно тобі скажу: у нас був написаний вирок на три роки, але я ж не маю права, якщо адвокат просить додати рік і дев'ять, не додати цього. Тому йому довелося переписувати».

– Тобто востаннє ви бачили Медведчука перед оголошенням вам вироку. Чи зустрічались ви з ним ще колись-небудь після цих подій?

– Так. Вже після звільнення. Одного разу керівництво Народного Руху України зустрічалось з керівництвом партії СДПУ (о).

– Він вас впізнав?

– Я йому нагадав. Але він дуже поспішав, з Кравчуком якраз був.

– Що Ви йому сказали?

– Сказав: «А пам’ятаєте, ви мене захищали в Білій Церкві?» «А, так-так», – відповів він і побіг.

Після цього я з ним перетинався ще одного разу, але тоді він зі мною навіть не говорив.

Сталося так, що на мене та ще двох моїх товаришів завели кримінальну справу. Ми якось поверталися з київського Гідропарку на метро і спілкувались між собою українською. Двом пасажирам це не сподобалось. «Прекратите это, а то ни слушать это, ни дышать, ничего из-за ваших разговоров нельзя», – сказали нам вони. Зав'язалась сутичка. Згодом з'ясувалось, що один з цих двох був співробітником КДБ, а інший старшим лейтенантом міліції. В результаті справу відкрили щодо нас, а не щодо них. Невдовзі її припинили, але перед тим слідчий мені радив шукати адвоката і я прийшов до Медведчука з копією мого звинувачення, яку мені надрукував слідчий. Я підійшов до нього в його тодішньому офісі, він зупинився, прочитав, але ані слова не сказав: просто віддав мені все назад і пішов.

– Але чому після вашого досвіду роботи з ним у 1984 році, Ви все одно вирішили звернутися до нього?

– Бо тоді він вже був у СДПУ (о), не був комуністом. Плюс його прізвище було на слуху. Я просто хотів налякати слідчого.

– Загалом, як би ви охарактеризували роль Медведчука у вашій справі?

– Прокурор.

Кунцевич: «Ще на ознайомленні з матеріалами справи я зрозумів, який Медведчук «адвокат»

– Чи вважаєте ви його винним в тому, що він фактично допоміг засудити вас, а не захищав?

– Є таке розуміння як адвокатська етика. Її порушення є кримінальним злочином. От у цьому він винний. Каплан був порядним адвокатом, хоча я впевнений, що йому теж телефонували і казали, що робити, але він робив так, як вважав за потрібне. Він вважав, що мене треба вивести на «хуліганство», бо так мені буде легше. І дійсно, так було легше, бо якби мене вперше засудили за 187-ю статтею, то вдруге у мене вже була б 62 стаття (антирадянська агітація і пропаганда – ред.) і втретє знову була б 62 і я би тоді точно отримав 15 років.

Богдан Гордасевич: "Думки на злобу дня"

Несподівано для себе став послідовником Франсуа де Ларошфуко, Блеза Паскаля та  Жана де Лабрюйера з їхніми сентеціям, максимами і всілякими думами на тему життя не науково, а прагматично, часто навіть цинічно, але тому і реалістично.
В Україні подібного авторського жанру "Думок на злобу дня" не існує, а що навіть і є - того ніхто не знає, тому і розпочинаємо з нульової позначки.
Все нижче є зібрано і опрацьовано Богданом Гордасевичем, або його побратимом Жоржем Диким.

1. Суспільство є результат нашої порядності, а влада є наслідком нашої непорядності.

Варто визнати, що особиста порядність кожного з нас поокремо творить організований соціум, де нам комфортно жити, і тільки непорядність окремих осіб потребує наявності апарату насилля, тобто - влади, задля контролю і внормування ситуацій за умов появи різноманітних соціальних неподобств та конфліктів.
Простежується пряма залежність в тому, що чим гірші ми кожен окремо - тим жорстокішою мусить бути влада і тотальнішою держава, як апарат насилля для встановлення і підтримки порядку. Водночас встановлена інша закономірність: жорстокість покарання не ліквідовує наявність злочинів у соціумі, оскільки всі злочинці вірять у те, що не будуть спіймані.
Таким чином вислів "кожен народ вартий своєї влади" цілком слушний. Отож критикуючи деструктивність Світу, держави і влади, спершу озирнись на себе. Злочин не має виміру - він є злочин незалежно від того вкрав хтось тисячу чи одну гривню. Злочином є саме аморальність вчинку людини, а не причинно-наслідковий антураж. Кишеньковий злодій і безквитковий "заєць" в різний спосіб, але грабують однаково порядних пасажирів, тобто є злочинці, хоча "зайці" себе такими не вважають і то є найгірше й огидніше. Це найхарактерніший приклад девальвації совісті.
Корупцію породжує не тільки той, хто бере хабара, але і той, хто його пропонує і дає. Саме друге живить перше, а не навпаки. Важить не так "не бери", як особисте - "не давай!" 
Не можна допускати, щоб люди порядні і непорядні співіснували разом, а як сказано в Писанні "маємо відділити овець від козлищ" і най останні живуть собі окремо своїм стадом "на зоні". Амінь.


2. Не можу без іронії слухати метафору: "Стадо левів на чолі з бараном загине, а стадо баранів на чолі з левом - переможе"
Воістину треба бути повним бараном, щоб бігти за левом, як і леви ними не є, якщо біжать за бараном не як за здобиччю, а своїм провідником.
Доречно зауважити, що кажуть про таке люди, які вважають себе левами, а насправді є абсолютними баранами, бо ж не розуміють реального змісту того, про що вони говорять.



Текст промови Петра Порошенка 24 серпня 2018 р.

Виступ Президента України Петра Порошенка на урочистому Параді військ «Марш нової армії» з нагоди 27-ої річниці Незалежності України

24 серпня 2018 року 

Виступ Президента на урочистому Параді військ «Марш нової армії» з нагоди 27-ої річниці Незалежності України

Зродились ми великої години
З
 пожеж війни і полум’я вогнів.
Плекав нас біль за долю України,
Зростив нас гнів і лють на ворогів.

Дорогі співвітчизники!

Шановні гості!

Це – слова «Маршу нової армії», який сьогодні уперше пролунає на нашому військовому параді. Створили його на основі легендарної пісні, написаної наприкінці двадцятих років минулого століття. І символізує він нерозривний зв’язок між різними поколіннями борців за свободу Вітчизни.

Воістину «великою годиною» для нас, українців, стали останні чотири з половиною роки. Ми пережили неймовірні випробування війною та економічною кризою, що її спричинила російська агресія. Від рук ворога полягли тисячі й тисячі українців – військових та цивільних; чоловіків, жінок, дітей. Нас тестували і на міцність, і на розрив. Намагалися розділити народ і розчленувати країну. Пробували заблокувати наш рух до Європи. Хотіли загнати волелюбний народ назад в осоружне імперське стійло.

Слава Богові і подяка кожному українцю за те, що ми з вами вистояли. І не просто вижили у лихолітті, а й наростили міцні м’язи. Стали сильнішими і впевненішими в собі і власних можливостях. На майбутні роки й десятиліття заклали основу для руху вперед – з чіткими стратегічними орієнтирами на Європейський Союз та НАТО.

Дорогі українці!

Цей рік особливий тим, що відзначаємо століття незалежності УНР, проголошеної Четвертим універсалом Центральної Ради. Наближається і сто років Акту злуки, коли УНР та ЗУНР об’єдналися в єдину соборну українську державу. Українська національна революція, визвольні змагання початку минулого століття тривали приблизно чотири роки, але державу тоді втратили. Наші предки не встояли у тій війні з Росією. Так само, як свого часу не встояли наші гетьмани Іван Виговський та Іван Мазепа. Причини були різні, але результат один і той же: довгі роки трагічної залежності від імперії з репресіями, голодоморами. Зі спробами знищити українську мову і розчинити український народ на неозорих просторах Євразії.

Перед нашим поколінням постало завдання розірвати фатальне історичне коло. Зробити так, щоб українську незалежність, як раніше, не вимірювали місяцями чи декількома роками. І потім довгими десятиліттями бездержавності не оплакували її втрату. Не аналізували причин чергової поразки.  А щоби пишалися перемогами і гордилися успіхами.

За чотири роки війни, яку Росія розв’язала проти України, ми з вами зберегли державу і зміцнили її. Нація консолідувалася на засадах захисту країни і патріотизму. Ми з вами створили сильну армію. І кропіткою роботою наших дипломатів забезпечили міжнародну політико-дипломатичну підтримку незалежності України.

І, головне, ми твердо обрали власний шлях розвитку. І не маємо права з нього зійти на догоду зовнішнім ворогами та їх агентам усередині країни.

Перше. Ми розриваємо всі пута, які пов’язують нас з Російською імперією та Радянським Союзом. Зробити незалежність незворотною, Україну – великою та сильною, без жодної перспективи повернення в зону російського впливу – це головне завдання нашого покоління. Це – завдання суспільства і обраної ним влади.

Друге. Ми, українці, йдемо своїм шляхом і розуміємо, що насамперед маємо спиратися на власні сили. Використовувати багатства країни в інтересах народу і наступних поколінь. Україна має жорстко захищати свої національні інтереси. Зовнішня допомога для нас все ще важлива, але насамперед маємо допомогти самі собі.

Третє. Конкретними кроками зміцнити незалежність. Вже понад рік діє безвізовий режим для поїздок українців до Євросоюзу. Ми невідворотно стаємо частиною європейського простору. Це зміцнює нашу політичну незалежність.

Набула чинності Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. І як результат і наслідок частка експорту до ЄС становить тепер майже 43 % проти 32 % ще чотири чи п’ять років тому. Чітка європейська стратегія дала нам можливість компенсувати величезні втрати, яких ми зазнали внаслідок політично вмотивованого закриття Росією і свого ринку, і транзиту для третіх країн для українських товарів. Вона, Росія, більше не зможе нас шантажувати, тому що ми посилили нашу економічну незалежність.

Із осені шістнадцятого року – вчора була вже тисяча днів, - як ми не купуємо газу в Росії. Український «Нафтогаз» блискуче обіграв Газпром в Стокгольмському арбітражі, принісши до державної кишені 4,6 млрд доларів. Так здобуваємо нашу енергетичну незалежність.

Четверте, на чому хотів би окремо наголосити. Не може бути вільним тіло, коли душа - в полоні. Нехай сьогодні нас почують у Константинополі, в Москві та Ватикані. Ми маємо твердий намір розрубати останній вузол, яким імперія відчайдушно намагається нас прив’язати до себе. Ми сповнені рішучості покласти край протиприродному та неканонічному перебуванню вагомої частини нашої православної спільноти у залежності від російської церкви. Церкви, яка освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо - теж російське.

Хрещення прийшло до нас від Константинопольської Церкви-Матері. І саме з Києва розійшлося широкими просторами Східної Європи. Українське християнство має понад тисячолітню історію, власну богословську, літургійну і церковну традицію. Зараз, коли ми відновили і захистили державну незалежність України із столицею в Києві, немає жодних причин для того, щоб серед інших помісних Православних Церков не було рівної їм Помісної Православної Церкви України.

Питання Томосу про автокефалію для Православної Церкви України виходить далеко за межі релігійного. Воно з того ж ряду, що зміцнення армії; що захист мови; що боротьба за членство в Євросоюзі та НАТО. Це – ще один стратегічний орієнтир на нашому історичному шляху. Це - вагома складова нашої незалежності.

Інтеграція до європейського та євроатлантичного простору –  надійний спосіб забезпечити безпеку, розвиток України та гідні умови життя для людей. Така інтеграція - стовідсоткова гарантія нашої незалежності. Але хочу окремо наголосити - і ми потрібні Європі, бо без нас Євросоюз не стане завершеним і довершеним проектом. Адже цивілізаційна межа сучасної Європи проходить уздовж північно-східного кордону України.

На континенті всі, хто не засліплений російськими грошима, розуміють, що без незалежної європейської України миру і безпеки в Європі було би менше. Точно менше, а не більше. Без відновлення територіальної цілісності, суверенітету нашої держави всі кордони в Центральній та Східній Європі будуть непевні.

Війна Росії проти України - це частина плану Кремля розвалити Європейський Союз і НАТО. Наші воїни на сході стоять на захисті безпеки і добробуту не лише України, але всієї Європи. Отож, до Євросоюзу і до НАТО ми прямуємо не з порожніми руками. У нас сьогодні – ви будете мати можливість це побачити і переконуєтесь вже чотири роки - одна з найкращих армій континенту. Вона істотно посилить східний фланг НАТО. А навзаєм - ми розраховуємо на гарантії колективної безпеки, які надає Альянс.

Дорогі українці!

Відтоді, як ви довірили мені посаду Президента України, державний компас впевнено показує на Захід – у бік, протилежний імперії. Його стрілка жодного разу не здригнулася. І запевняю вас, не здригнеться, допоки цей компас знаходиться в моїх руках.

Більше того, наполягатиму на закріпленні у Конституції нашого прагнення приєднатися до Євросоюзу і вступити до НАТО. Юристи знайшли формулу, як це зробити оптимально і швидко. До відкриття осінньої сесії Верховної Ради, яке заплановано на 4 вересня, буде зареєстрований відповідний мій законопроект. І буду працювати в день і вночі, робитиму все, щоб його ухвалили.

Найнадійнішими гарантами Незалежності України та мирної праці українців є наші воїни: Збройні Сили, Національна гвардія, флот, прикордонники, СБУ, поліція, інші силові структури. Про те, як змінилася українська армія за чотири роки, можна говорити хоч чотири години, є про що. Але ліпше за будь-які слова промовлятимуть зараз впевнена хода героїв, випромінюючий силу рух техніки та озброєнь і майстерність пілотів.

Народна армія сьогодні звітує перед українським народом, а народ пишається своєю армією. Кожний, хто долучився до її розбудови, кожний, хто в 2014 році відправляв смс з грошима, хто кинув рідний дім і поїхав волонтером, військовослужбовці,– кожен по праву хай гордиться власним внеском у зміцнення обороноздатності.

Схилімо голови на згадку про героїв, які віддали свої життя за мирне майбутнє України. Вклонімось кожній українській родині, що втратила чоловіка чи сина, матір чи сестру. Вічна пам'ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну. Вічна їм слава.

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять українських воїнів і мирних громадян України, які загинули у війні, що розв'язав російський агресор. Повік не забудемо, і не пробачимо ніколи.

Хвилина мовчання

Дорогі українці!

Наша українська армія – це армія миру. Влітку чотирнадцятого року вона успішно звільнила більшу частину Донбасу від бойовиків. А, після того, як сталося пряме вторгнення російських регулярних військ, міцно тримає оборону на лінії зіткнення. Надійно захищає Україну вздовж усієї лінії кордону з нашою агресивною сусідкою.  

Влада зробила все, аби вплив війни на суспільство був якомога меншим. Свого часу я відкинув пропозиції оголосити воєнний стан, який би істотно обмежив політичні права і свободи громадян. Від часткової мобілізації ми перейшли до формування контрактної армії. Витрачаючи понад 5% ВВП на оборону та безпеку, не знімаючи пальця з курка, - зосередилася на реформах і мирному будівництві.

Ми нічого не прагнемо більше, ніж миру.

І ніхто не прагне миру більше, ніж ми, українці.

Справжній мир обов’язково настане на нашій землі. Забезпечити мир і перемогу може тільки боєздатна армія, і вона день за днем стає дедалі сильніша.

«Доки нація бореться, вона живе», - казав Левко Лук’яненко, автор Акту проголошення незалежності України. Сьогодні Левкові Григоровичу виповнилося б дев’яносто років. Ми всі глибоко вдячні людині-легенді за його видатний внесок у боротьбу за волю України і свободу її громадян.

Дорогі співвітчизники!

Ви щойно чули й бачили, як Міністр оборони вперше в історії вітав учасників параду словами «Слава Україні». Найміцнішими стають ті традиції, які народжуються в народі. Які генеруються народом і людськими серцями, передаються з покоління в покоління. Серед наших символів є не лише Прапор, Герб і Гімн, про які написано в Конституції, але й національне гасло «Слава Україні! Героям слава». Від нього ми почуваємо колосальне піднесення, а наших ворогів корчить як чортів від ладану. Воно саме увійшло в наше життя, а тепер настав час надати йому силу закону. Ось чому подаю до Верховної Ради законопроект про зміни до військових статутів, згідно якого це гасло стане головним вітанням у Збройних Силах України.

З двадцять сьомою річницею Незалежності України!

Зі сторіччям відродження української державності!

Слава українському війську!

Слава Збройним Силам України!

Слава українському народу!

Україні – слава!

Милість до переможених дає перемогу у війні в цілому

 
Усі фігуранти скандальної справи про "податкові майданчики Клименка" опинилися на волі 
 Всього слідством було встановлено 50 фігурантів справи
Фото: МВС

Всього слідством було встановлено 50 фігурантів справи

Після гучних затримань 2017 року у межах спецоперації проти так званих "податкових майданчиках Клименка" всі фігуранти скандальної справи у підсумку опинилися на волі.

Про це йдеться у відповіді Генеральної прокуратури на запит Української правди.

Як зазначається, усі затримані наразі вийшли під заставу або за закінченням терміну можливого арешту.

"Станом на 30 липня, підозрювані під вартою не перебувають, унаслідок закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою - дванадцять місяців і сплаченого встановленого судом розміру застави", - заявили у ГПУ.

Всього слідством було встановлено 50 фігурантів справи, які, імовірно, брали участь у корупційній схемі Олександра Клименка, що очолював на той час Міністерство доходів і зборів.

Нагадаємо, 24 травня 2017 року працівники Національної поліції спільно з військовими прокурорами провели понад 400 обшуків у 15 областях у межах одномоментної антикорупційної операціїпроти "податківців Клименка".

За даними слідства, чиновники Міндоходів створили та сприяли роботі так званих податкових майданчиків, завдяки яким Клименком та його соратниками бюджету України було завдано збитків на 95,921 млрд гривень.

https://nv.ua/ukr/ukraine/politics/vsi-fihuranti-skandalnoji-spravi-pro-podatkovikh-majdanchikakh-klimenko-opinilisja-na-voli-2488772.html

Кривавий карлик хоче помститись

Наталія Каплан не виключає, що у справі Сенцова йдеться про особисту образу Путіна



Справа Сенцова, можливо, це особиста образа Путіна через те, що режисер його назвав у суді «кривавим карликом», а цього Путін сильно не любить. Олег Сенцов – єдиний політв’язень, хто так висловився, і, ймовірно, це зіграло свою роль.

Про це в ефірі програми HARD з Влащенко на телеканалі ZIK заявила сестра Олега Сенцова Наталія Каплан.

Гостя програми, говорячи про обмін українського режисера, зауважила, що їй не відомо, що господар Кремля хоче взамін.

«Це все на межі чуток, і я не вірю, що тут можливо обміняти на людину. Можливо, на якісь умови, але що це за умови і що конкретно хоче Путін, я сказати не можу. І чи хоче взагалі? Може, ті чутки правдиві, що він просто хоче смерті Сенцова, щоб показати іншим», – припустила Наталія Каплан.



Сестра Олега Сенцова також зазначила, що коли його затримали, співробітникам ФСБ наряд чи було відомо, що він – режисер.

«Спочатку там просто хапали проукраїнськи налаштованих людей, а потім все закрутилося так, що він став доволі цінним заручником. На жаль, це так. Плюс іще те, і це теж на межі чуток, що це особиста образа Путіна через те, що Олег його назвав у суді з-за грат «кривавим карликом», чого Путін сильно не любить. Олег – єдиний політв’язень, хто так висловився. Можливо, це зіграло свою роль», – припустила Наталія Каплан.

Гостя програми переконана, що петицію на сайті Білого дому, у якій йдеться про заклик звільнити Олега Сенцова, і яку на сьогодні підписали 8 тисяч осіб, підтримають необхідні 100 тисяч громадян: «Я переконана, що підпишуть точно, а далі будемо продовжувати боротися».

Олег Сенцов – український кінорежисер, сценарист і письменник, активіст Автомайдану. 11 травня 2014 року Олега Сенцова затримала у Криму ФСБ РФ. Режисера звинуватили у тероризмі та незаконному зберіганні зброї. У серпні 2015 року Сенцова засудили до 20 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму. З листопада 2017 р. Сенцов перебуває у виправній колонії «Білий ведмідь» в місті Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ). 16 травня 2018 року Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування з вимогою відпустити всіх українців, утримуваних у РФ та анексованому Криму.

21 червня Уповноважений ВРУ з прав людини Людмила Денисова, яку так і не допустили до політв'язня, повідомила, що в Олега Сенцова – проблеми зі здоров'ям.

В українського режисера Олега Сенцова, який голодує в колонії, 10 серпня був 

У Сенцова був консиліум лікарів, – правозахисниця
консиліум із запрошенням лікарів місцевої лікарні.

На сайті Білого дому зареєстрували петицію із закликом врятувати Сенцова. 

Читайте більше тут:
 https://zik.ua/news/2018/08/13/nataliya_kaplan_ne_vyklyuchaie_shcho_u_spravi_sentsova_ydetsya_pro_osobystu_obrazu_1385771

Греція відкликала свого посла з РФ

Афіни публічно звинуватили Москву у спробі підкупу держслужбовців Греції — The Guardian
Греція. Фото: flickr.com
Греція. Фото: flickr.com
11.08.2018 19:34 Коментарі

Грецька влада публічно звинуватила Кремль у спробі підкупу своїх чиновників. Дії Російської Федерації в Афінах вважають втручанням у внутрішні справи країни

Греція звинуватила Росію в підкупі своїх державних службовців. Про це 11 серпня повідомляє The Guardian.

Глава Міністерства закордонних справ Греції Нікос Кодзіас нагадав Росії, що жодна країна у світі не лишатиметься осторонь, коли її чиновників намагаються підкупити й втручаються у внутрішні справи.

Видання пише, що Афіни також відмовили у в’їзних візах російським священнослужителям, які планували потрапити на гору Афон на півночі Греції.

Нагадаємо, що 10 серпня Міністерство закордонних справ Греції відкликало з Москви свого посла Андреаса Фріганаса, який повернеться до Афін. У столицю РФ направлять іншого посла, але поки невідомо, коли це станеться.

Раніше «Ракурс» повідомляв, що глава МЗС Греції звинуватив РФ в діях, спрямованих на підрив національних інтересів його країни. Йшлося про спонсорування акцій протесту, спрямованих на зрив угоди з Македонією. Раніше прем'єр Македонії Зоран Заєв заявляв, що пов’язаний з РФ грецький бізнесмен витрачає гроші на підготовку насильницьких провокацій з нагоди референдуму щодо зміни назви країни.

На початку липня влада Греції вирішила вислати з країни двох російських дипломатів, ще двом заборонили в’їзд. Заходи, вжиті Афінами, були відповіддю на втручання у внутрішні справи країни та протиправні дії дипломатів на території Греції. Серед обвинувачень, які висували росіянам, — збір та поширення інформації, яка підриває безпеку країни, та невдалі спроби підкупу державних службовців.

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter

Чесно зароблене краще за корупцію

Стало відомо, як члени правління "Нафтогазу" розділили винагороду в 127 млн грн

Загальна сума винагороди в 2017 році зросла у 2,5 рази порівняно з 2016 роком

16:3317.07.2018
Нафтогаз Україниubr.ua

Члени правління НАК "Нафтогаз України" отримали винагороду в сумі 127,7 млн грн за 2017 рік. Про це йдеться у річному звіті "Нафтогазу", передають "Українські новини".

Зокрема, голова правління Андрій Коболєв отримав минулого року винагороду в розмірі 47,1 млн грн, перший заступник голови правління Сергій Коновець - 15,2 млн грн, перший заступник голови Сергій Перелому - 17 млн грн, Юрій Колбушкін - 14 млн грн. 

Також вказано, що винагорода для членів правління НАК Олега Прохоренка (голова правління "Укргазвидобування") та Миколи Гавриленка (гендиректор "Укртрансгазу") становила 24 млн і 10,4 млн грн відповідно, а у виносці зазначено, що вони не отримують винагороду як члени правління.

Загальна компенсація управлінському персоналу в складі 6 членів правління і 9 директорів у 2017 році склала 214 млн грн з урахуванням заробітних плат і додаткових поточних премій (в 2,46 рази більше, ніж у 2016 році).

Згідно з інформацією, загальна сума винагороди в 2017 році зросла у 2,5 рази порівняно з 2016 роком. 

Нагадаємо, що в 2018 році Спостережна рада НАК "Нафтогаз" вирішила виплатити премії на суму 46,3 млн дол. працівникам, які доклали зусиль для перемоги у Стокгольмському арбітражному суді в спорі з "Газпромом" стосовно транзитного контракту.

Прем'єр-міністр Володимир Гройсман висловився з цього приводу, заявивши, що це "перебір"

Згодом Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження за фактом виплати преміїкерівництву Національної акціонерної компанії "Нафтогаз".

Генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що Коболєва не притягатимуть до відповідальності за виплату премій керівництву "Нафтогазу".

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая