О сообществе

Для всіх, хто цікавиться історією України, а також задумується над її майбутнім, яке не можна уявити без свободи і справедливості.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Свобода і справедливість

100 років Соборності України

100 років Соборності України. Сергій Жадан про відчуття простору «від Сяну до Дону»
21 Січень 2019, 14:30
Письменник Сергій Жадан
Письменник Сергій Жадан
Сто років соборності

Людям, які все життя живуть на кордоні, їхнє порубіжжя зазвичай нормою й видається – воно визначає систему координат, воно є осердям ландшафту. Ми, східняки, часто дивимось на нашу українську географію саме так – чіпляючись периферійним зором за кордон, що весь час тяжіє на Сході – ось тут, зовсім поруч, на відстані одного марш-кидка. Західний кордон нами сприймається скоріше метафізично, аніж суто географічно – межа країни, брами Європи, час безвізу. Все це відбувається так далеко, що складно вважати це особистим досвідом.

Що цікаво, за галичанами, буковинцями чи закарпатцями доволі часто теж помічаєш це уявлення про Схід, як про щось із теленовин, причому теленовин на каналі, який не дивишся. Країна виявляється надто великою, аби вважати своїми всі її кордони. Кожен тримається за свій шматок простору, за свою систему координат. Відчуття простору «від Сяну до Дону» ближчим є, скоріше, для залізничників, ніж для політиків чи поетів. Себто, я не нарікаю – я дивуюсь. Країна дивує, і це, мабуть, не найгірше, що вона може зробити зі своїми громадянами.

Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році
Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

Ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша

Хоча є певна печаль у тому, що на сторіччя Злуки ми далі змушені нагадувати самі собі про те, що ці дві складові – східна й західна – є природнім доповненням одна одної, що вони одна одної потребують, підсилюють, надають сенсу. Переконуємо не лише тих, хто це заперечує, але іноді й самих себе, оскільки підстав засумніватись – завжди більш, ніж достатньо. Це печально, але і повчально теж. Ці, майже за Маркесом, сто років української самотності, себто соборності – вони ж можуть не лише пригнічувати, але й наснажувати. Слід, мабуть, трішки змінити стереотипи й визнати, що українську історію цілком можна читати й без брому. І дійсність нашу цілком можна сприймати без комплексу меншовартості. Ну ось така країна – складна, суперечлива, займає багато місця на географічних картах, займає багато місця в нашому серці. Ну але іншої немає. Та й не потрібна вона – інша.

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)
Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. „Свобода”, орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Якось так сталось, що День Соборності, попри всю свою вписаність у контекст конкретного історичного періоду, далі є датою відкритою, живою і дражливою. Себто важливою. Можливо навіть, не менш важливою за День Незалежності. Оскільки наповнює цю саму нашу незалежність якимось реальним сенсом. Оскільки і тоді, сто років тому, і нині, за святкуванням злуки, за «живими ланцюгами» та словами про необхідність єднання, проступає розуміння того, що єднання насправді недостатньо, що воно далі є проблемним, а отже – затребуваним. І це насправді дещо насторожує – адже, здавалося б, цей шов, який поєднує дві частини єдиного, не мав би аж так вирізнятись на тілі країни, здавалося б давно слід сприймати її, країну, як єдине ціле, не надто акцентуючи на відмінностях і суперечностях, зосередившись натомість на спільному й подібному. А ось ні, поки що не виходить, Дніпро і далі лишається серйозним бар’єром, і не всякий політичний птах долетить до його середини.

Сто років соборності окреслили кордони на карті, проте не для всіх окреслили їх у свідомості

Сто років соборності окреслили кордони на карті, проте не для всіх окреслили їх у свідомості. Іноді ми схильні триматись своєї ділянки цього кордону, забуваючи одну просту річ: кордон, він як електроповодка – коли рветься в одному місці, без світла лишається весь будинок. Тому весь будинок і повинен бути зацікавлений у тому, аби ніде не рвалось. Саме тому нині всі ми й змушені разом відновлювати наші кордони. Адже йдеться тут не про шматок території, що знаходиться десь поза полем твого зору. Йдеться про те, що кордони стосуються всіх, кого вони окреслюють. Інакше не буває. Добре було б пам’ятати про це, святкуючи й проголошуючи урочисті, пафосні промови.

Одне слово, нам далі доводиться говорити про соборність – згадуючи історію, остерігаючись майбутнього. І якщо ретельне вивчення історії насправді може бути корисним, то ось оця невпевненість і настороженість стосовно майбутнього – нічого, окрім неврозів не дає. Майбутнє не повинно лякати, воно мало б налаштовувати тебе на чесну працю й правильне інвестування. Лишається вивчати історію. Бажано, не зловживаючи бромом.

Сергій Жадан, поет, прозаїк, перекладач, громадський активіст

Посмертна перемога! "Смерть - не кінець боротьби!"

Знімок, на якому зображений український захисник, переміг на міжнародному конкурсі у Японії



Військовослужбовець Збройних Сил України гранатометник 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергій Кобченко. Фото: mil.gov.ua

 Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Світлина італійського фотографа із загиблим українським воїном отримала золоту нагороду міжнародного конкурсу в Японії.

Про це повідомляє прес-центр Міністерства оборони України.

«Історія загиблого українського захисника Сергія Кобченка вразила журі авторитетного міжнародного конкурсу «Tokyo International Foto Awards». Фотографія, на якій зображений наш мужній Герой, отримала золоту нагороду конкурсу в номінації «Останній погляд...», – йдеться у повідомленні.

Зазначається, що постать, обличчя та останній погляд старшого сержанта Збройних Сил України, гранатометника 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергія Кобченка, які були навічно зафіксовані італійським фотографом Роберто Траваном, стали відомі також тисячам європейців під час фотовиставки відомих італійських фотографів «Аrma – prossima tua» у 2018 році в Національному музеї м. Турин (Італія).

Повідомляється, що італійський фотограф Роберто Траван, перебуваючи в лютому 2017 року в районі бойових дій на сході України, зокрема в промзоні Авдіївки, був вражений самовідданістю українських воїнів та зробив багато фотографій. «Та фотографія, на якій зображений український Герой Сергій Кобченко, кидається у вічі, оскільки містить незвичну деталь: в одному з відділень тактичного спорядження міститься православний хрест, який оберігав сержанта...але, на жаль, не зберіг...», – йдеться у повідомленні.

Старший сержант Сергій Кобченко героїчно загинув 25 квітня 2017 року в результаті обстрілу російськими терористичними військами опорного пункту в промзоні м. Авдіївка, нагадують у Міноборони.

Повідомляється також, що військовослужбовець Збройних Сил України гранатометник 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергій Кобченко Указом Президента «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Слід зазначити, що Роберто Траван нещодавно повернувся із району проведення операції Об’єднаних сил та готує низку фоторепортажів про мужніх українських захисників, які боронять від російської агресії не тільки Україну, а й усю Європу та світ.

 Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/01/14/znimok_na_yakomu_zobrazhenyy_
ukrainskyy_zahysnyk_peremig_na_mizhnarodnomu_1487965

Подробности обрушения моста в Москве на 110-річчя Бандери

Подробности обрушения моста в Москве: опубликовано видео из самого "пекла"
2 января 2019, 14:00
Состояние людей, пострадавших в результате обрушения моста в московском Парке Горького, — удовлетворительное.
В Москве госпитализировали 10 пострадавших в результате обрушения мостаВ Москве после обрушения моста госпитализировали 10 пострадавших / Скриншот видео с twitter.com/golub

В столице России Москве были госпитализированы 10 пострадавших в результате обрушения секции деревянного пешеходного перехода в Парке Горького.

Состояние людей, госпитализированных после обрушения моста, уточняется, сообщил Интерфакс со ссылкой на источник.

Состояние пострадавших оценивается как удовлетворительное, сообщили ТАСС в пресс-службе Парка Горького.

В Сети уже появилось видео, на котором обрушение моста было снято из эпицентра инцидента — с самого сооружения. 

Напомним, 31 декабря поздно вечером в московском Парке Горького обрушилась секция деревянного пешеходного перехода, расположенного над катком, пострадали 13 человек. В мэрии Москвы сообщили, что мост обрушился в результате технической неисправности конструктивных элементов катка.https://glavred.info/world/10039229-podrobnosti-obrusheniya-mosta-v-moskve-opublikovano-video-iz-samogo-pekla.html

Ось що було в Княжичах за версією винуватців

Княжичі: «контролери» за скоєнням злочинівКняжичі: «контролери» за скоєнням злочинів

Спецоперація із затримання зловмисників, яка мала характер «контролю за вчиненням злочину», — от що було в Княжичах за версією винуватців тих трагічних подій грудня 2016 року, які наразі мають статус підозрюваних поліцейських.

За версією правоохоронців, напередодні трагічної події група осіб вчинила розбійний напад у Києві та мала продовжити злочинну діяльність у Київській області. Спостереження за ними та ретельна розробка їхніх осіб привели поліцейських у село Княжичі, де було вирішено провести спецоперацію з парадоксальною для обивательського вуха назвою — «контроль за вчиненням злочину».

Насправді ж це ніякий не оксюморон, хоч і виглядає як навмисне поєднання суперечливих понять. Контроль за вчиненням злочину — це такий собі вид негласних слідчих розшукових дій (НСРД), що має за мету запобігання злочину та виявлення винних осіб. Контроль має різні форми, в тому числі є серед них і так званий слідчий експеримент. Саме його і обрали «контролери».

 

Наріжне питання в нашому випадку — зрозуміти, що ж саме відбувалося в Княжичах: контроль за вчиненням злочину як негласні слідчі розшукові дії для попередження злочину чи контроль за вчиненням злочину задля сприяння його професійному виконанню. Одне розкриває злочин, інше — розвиває.

За українським законодавством спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину (Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні).

Наприклад, створюється обстановка очікування посадовою особою хабара і перевіряється, чи справді зацікавлена особа готова його надати. Або залишаються на видному місці цінні речі для перевірки — чи не схоче певна особа заволодіти ними. Тобто має бути створено низку штучних умов, які виглядали б як обстановка, сприятлива для вчинення злочину. Отже, це штучне створення сприятливих умов для безперешкодного вчинення злочину і спостереження за намірами осіб як потенційних злочинців. Зауважу, що при цьому обстановка злочину має бути реальною лише для потенційних злочинців, тобто її не повинно бути де-факто.

Враховуючи, що двом фігурантам, що перебували у розробці Нацполіції як грабіжники, там само — в Нацполіції — і видали зброю напередодні спецоперації, можна стверджувати, що умови для скоєння злочину і справді створювались найсприятливіші. Окрім спорядження зброєю двох людей з банди грабіжників перед трагічними подіями у Княжичах жодних штучних умов створено не було. Та і це були не штучні умови, а справжня зброя і справжні особи, що розроблялися за подією пограбування в Києві, що сталося напередодні. Це не перебільшення! Серед осіб, що входили до кола фігурантів вчинення злочину, перебували діючі працівники Нацполіції, яким там само, в Нацполіції, видали зброю напередодні трагічних подій та оформили відрядження до АТО.

В чому ж тоді полягала суть законного процесуального контролю за вчиненням злочину під час спецоперації у Княжичах? Чи, може, мав місце фактичний контроль за вчиненням злочину задля сприяння йому? В такому разі, звісно, все мало відбуватись саме так, як і відбулось:

  • поліція м. Києва приховала спецоперацію в селі Княжичі від правоохоронних відомств Київської області;

  • паралельно у столичній поліції озброїли двох грабіжників, яких самі ж і розробляли;

  • інших грабіжників не затримали на місці злочину по гарячих слідах у селі, а відпустили до Києва;

  • розстріляли Державну службу охорони, яка прибула на сигналізацію, що спрацювала.

Якщо повірити у версію спеціального слідчого експерименту Нацполіції Києва, то на непідвідомчій їм території Київської області, без попередження колег з обласної поліції та прокуратури, в житловому секторі села Княжичі вони гралися зі створенням сприятливих умов для реалізації ст. 187 КК — вчинення розбою. Тобто озброєного нападу з метою заволодіння майном, пов’язаного з небезпекою для життя людей. Саме так вони пояснюють підготовку до спецоперації, виправдовуючи трагічні події трагічною випадковістю. В такому разі, виходячи з постанови про таке НСРД, вони визнають свідоме створення цієї небезпеки, ретельну підготовку до неї і створення умов для скоєння злочину.

Отже, за таких обставин підписанням і виконанням постанови про контроль за вчиненням злочину у вигляді слідчого експерименту правоохоронці свідомо йшли на злочин, документально засвідчивши це.

До речі, за всіма канонами кримінально-процесуального законодавства про контроль за вчиненням злочину в Княжичах була видана постанова київського районного прокурора. Проте нікого не збентежило, що в постанові не було жодного слова про узгоджені дії з силовими відомствами, що мають безпосередній стосунок до території контролю за вчиненням злочину. Які там узгоджені дії! Не йшлося навіть про те, щоби попередити поліцію Київської області та місцеве Управління поліції охорони, на територіальну юрисдикцію яких проникали «контролери» зі столичної поліції за узгодженням колег — «контролерів» з районної прокуратури.

Також логічно, що слідчий експеримент передбачає наявність у спецопераційній групі НСРД хоча б одного слідчого. Нікого не турбувало, що постанову про спеціальний слідчий експеримент виконували всі хто завгодно, окрім слідчих.

Завідомо та свідомо не повідомили, приховали. Чому? Якщо контроль законний — то це нелогічно, адже потрібна допомога, хоча би для усунення потенційних перешкод. Логічно лише в тому разі, якщо контроль злочинний. Навіщо посвячувати в це сторонніх, тим більше правоохоронців, ще й державну охоронну поліцію, яка опікується недоторканністю будинків.

Навіщо було оформлювати звичайне спостереження за грабіжниками під негласні слідчі розшукові дії у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі слідчого експерименту? Може, щоб надати солідності удаваній операції? Адже грабіжників не планували затримувати по гарячих слідах. Це стало гострою необхідністю вже після форс-мажорного взаємного розстрілу.

І все ж таки, хто саме був у Княжичах — «контролери» чи «гастролери»? Чи всередині Нацполіції між ними немає особливої різниці?

https://racurs.ua/ua/2184-knyajychi-kontrolery-za-skoiennyam-zlochyniv.html

Раша гудбай! Дружба скінчилася, починається дрючба

Рада розірвала договір про дружбу між Україною та РФ: як голосували нардепи
 6 грудня 2018, 15:31

Верховна Рада ухвалила рішення припинити дію договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Росією. Відповідно до ухваленого законопроекту, який ініціював президент України Петро Порошенко, договір буде припинений із 1 квітня 2019 року. Відзначимо, що цей договір був підписаний у 1997 році, за ним країни визнали кордони одна одної й закріпили принципи стратегічного партнерства та поваги територіальної цілісності.

За відповідний законопроект проголосували 277 народних депутатів, проти виступили – 20 (позафракційні Юрій Бойко, Юлій Іоффе та Яков Безбах, інші – з «Опозиційного блоку»), не голосували – 34, тих, хто утримався, не було.

Фракція «Блоку Петра Порошенка» дала 108 голосів «за», «Народного фронту» – 72, «Самопомочі» – 17, Радикальної партії – 20, «Батьківщини» – 16.

Лише чотири голоси дала група «Відродження», від «Волі народу» законопроект підтримали шість депутатів, позафракційні парламентарії дали 34 голоси «за». Майже вся фракція «Опозиційного блоку» виступила проти розриву договору – 17 голосів, інші не голосували або були відсутні.

Детальніше – на інфографіці.

Нагадаємо, міністр закордонних справ Павло Клімкін повідомив, що найближчим часом буде припинена дія близько 40 двосторонніх договорів між Україною та Росією.

Коли влада нам не рада

Коли влада нам не рада



Тривалий час я ніяк не міг зрозуміти і з того сильно нервував, коли мої такі начебто гарні ідеї та дуже класні пропозиції не знаходили підтримки у певних грошовитих колах, зокрема і у владних інституціях. Тільки з часом я врешті-решт уяснив одну просту істину, що: «Кожен пан має свій план». І саме тому якими б твої, Богдане, пропозиції не були на вигляд геніальні, перспективні й вигідні, але воно все не є цікаве тим панам, до яких ти звертаєшся з невідомих наївних причин. Не цікаво і все тут! Іншого пояснення немає. Власне, що і не треба.
Будучи певний час журналістом-«ЗМІ-їстом», я багато раз вештався коридорами влади і в Львівській ОДА, і міськради Львова, бував на сесіях і різноманітних нарадах, навіть є третій рік членом Громадської ради при ЛОДА і начебто в культурно-релігійній комісії, але чогось розумного і позитивного в тому не знаходжу ніяк. Скрізь безкінечний сморід «Рекреацій» або «Московіади» Юрка Андруховича як був – так і залишається. Якраз в тому дусі я придумав собі своєрідну акцію при зміні влади в ЛОДА подавати туди якусь свою пропозицію і чекати, що з того буде як кажуть науковці: «у сухому осаді». Було різне і я, власне, починаю від кінця оприлюднювати свої пропозиції та відповіді на них і всілякі інші результати.
Остання епопея почалася з появою на чолі ЛОДА п. Олега Синютки, якого я сповна поважаю і зневажаю одночасно, бо ну а чого, як нічого? Є гарний вислів, що «короля творить його оточення» і це правда, як правдою є думка Жоржа Дикого, що «короля творить його оточення, але перед тим король утворює своє оточення, а вже тоді воно створює або спотворює короля» Начебто і старається людина, але якось воно «сікось-накась-викусь» усе. І я спробував було помогти, щоб так не виглядало, тому і надіслав у середині 2016-го такого ось листа з пропозиціями, якого особисто заніс до відділу реєстрації звернень громадян ЛОДА і за якийсь тиждень-два був звідти навіть дзвоник, де мене ввічливо розпитали і на тому все скінчилося. Відповіді письмової жодної. Власне я тим не переймався, бо то ж не мені особисто було потрібно, як чітко ясно зі мого звернення, а суто самій владі я робив підказку і добру пораду. Не хочете – не треба. Робіть свої задуми і думи. Минув рік 2017-й і мали відбутися звітні річні збори Громадсьої ради, яку очолив молодий і зовні енергійний хлопчина Андрій Болюбаш, отож я зробив копію і вручив особисто йому зі словами, що мені не відповіли ніц з ЛОДА на це, то може він використає. Голова красномовно скипів на очах: - Що?!! Не відповіли?!! Я розберуся і вам нададуть відповідь!!! Ага, розігналися! Навіть не передзвонили. «І втретє закинув старий свої сіті…» і нарешті витягнув свого облизня, який публікую нижче.
Розповідаю по-секрету, що цього разу «сіті були значнішими»: я вислав копію електронною поштою на сайт Кабміну типу самому Гройсману і саме тому відповідь таки знайшла свого героя. Причому лист був у такому стані пожмаканий, неначе його підпільна пошта доставляла таємними кур'єрами з ризиком для життя, бо виявляється «Укрпошта» з ЛОДА до Рясне в межах міста листи тупо губить або й знищує зумисно. Біда, ой біда. Ворожа агентура чи якесь прокляття? Хоча я мав не один раз справи з держорганами і переконався, що коли листа насправді висилали – він завжди приходив, бо нафік він кому здався викрадати?! Це ж не з Америки чи Канади з можливими грошовими вкрапленнями. Ну і хто ви після того, панове службовці з ЛОДА? На чолі з головою паном Олегом Синюткою – хто ви?
Хіба не ви маєте на 5-тому році війни вшанувати пам'ять всіх полеглих зі Львівщини на Євромайдані та АТО-ООС альбомним видання зі світлинами героїв та їх біографіями, щоб вручити батькам і рідним як знак пошани? Також розповсюдити по навчальних закладах, аби діти знали своїх героїв поряд. Невже це дурня? Невже повний непотріб зібрати разом всіх видатних людей різних часів та національностей Львівщини в одному виданні й хвалитися тим перед світом і самими собою? Що ми про них знаємо? Та нічого! Два-три зачовгані до невпізнання генії: Франко, Шашкевич і Крушельницька, а більше тупо нікого немає?! Є!!! Багато є! Та не для вас.
Де збірки державного(!) пошанування провідних митців Львівщини? Немає. Нашій владі не до того – війна все спише! Ось тільки дурість війна не спише. Тема Шевченкіани актуальна начебто завжди і скрізь, але в ЛОДА так не є. А що є? Шукайте і може щось знайдете, а я чомусь нічого там не знаходжу. Нічого.  Хіба що парадові містерії-буф до урочистих дат та подій і на тому гаплик.  
Якби при владі були… Думаєте я далі скажу: Справжні патріоти! Українці! Та ні, панове, - не скажу, бо тут потрібно не міфічних «українців-патріотів», а просто розумних людей! Та на превеликий жаль таких при нашій обласній владі немає, бо як хтось бачив таке диво – оголосіть на загал, дуже про те прошу. Тому що я бачу домінуючу тупість і нікчемність при сучасній владі. І саме тому ці люди бояться опублікувати програмні документи, бо тоді кожен з ними ознайомиться і почне допоминатися, а так що вартує підправляти чи зачищати сайти? Надруковане знищити значно важче. На сайті Президента України в розділі «промови» крайньою є інформація, датована 6 грудня 2017 р., а що було сказано до того – знищено. Це як розуміти? 
Захочеш взнати програмні партійні зобов'язання або умови коаліційної угоди? Шукай десь сам в Інтернеті і якщо натрапиш, то доведи самотужки, що то не є фейкова дезінформація. Що з чим порівнювати і за що в кого спитати? А немає! Ку-ку в руку!     
Далі читайте документ-відповідь і милуйтесь тими розбитими ночвами, які я виловив за третій раз.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

ЗАЯВА

Голові Львівської ОДА Олегу Синютці від 27 вересня 2018 р.

Шановний пане Голово ЛОДА, звертаюсь до вас з проханням взятись за патронат над одним чи кількома з нижче запропонованих поліграфічних проектів. На моє переконання це є такі проекти, які не варто робити приватно на власний розсуд, а які мають бути скоординовані з владними інституціями. Якщо Вас це зацікавить, то прошу надати мені можливість на особистий прийом у зручний для вас час для детальної інформації. Єдине, що зазначу наперед: це має бути реалізовано не за бюджетні, а доброчинні кошти.

1. Альбомне видання зі світлинами та біографіями загиблих на Євромайдані та в АТО-ООС зі Львівщини.

2. Альбомне видання зі світлинами та біографіями видатних діячів Львівщині за 19-21 століття, як митців, так і науковців, політиків, промисловців.

3. Альбомне видання всіх пам'ятників, погрудь та інших знаків вшанування Тараса Шевченка на Львівщині з довідками про їх встановлення.

4. Альбомне видання лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка зі Львівщини з біографіями і коли та за що отримано нагороду.

5. Збірник вибраних промов Президента України Петра Порошенка за 2014-2018 роки.

6. Збірник стратегічних державних та місцевих програм і документів, як Військова доктрина України, Програма 2020, програм дій Уряду України та Програма розвитку Львівщини, яка є на сайті ЛОДА тощо.

7. Настінний календар на 2019 рік з адміністративною картою Львівщина та всієї України з гербом України та портретом Президента України і гербом Львівщини і портретом голови ЛОДА та різними додатками адміністративного змісту.

З повагою   Богдан Гордасевич


Яким є анархіст!

Яким є анархіст!



Коли людина обирає певну ідейну платформу, то вона шукає в тому за звичай щось позитивне аби переповісти іншим, чому було обрано саме цей варіант життєпису. У мене все навпаки: я не агітую за анархізм з тої причини, що не вбачаю в тому значних позитивів, бо анархізм не обирають: анархізм не обраність, анархізм – це є приреченість. Всі люди від природи приречені на анархізм, тому що майже буквальний переклад цього слова означає просто «самотність»! І нічого більшого! Власне у той момент, коли людина відчуває себе безкінечно самотньою – вона автоматично стає анархістом. А найвищого стану анархізму досягають самогубці, бо ж зрікаються навіть вищості Бога над собою, який дав їм життя і сам його не відбирає, а то суто сама людина вирішує: вчиню собі смерть. Це вже точно «нікого над»!
Також хочу зазначити, що зовнішнє насилля для анархіста можливе тільки задля самозахисту і не більше того. Самооборона анархіста зовсім не тотожна агресії тероризму чи ще чогось, бо якщо і можна звинуватити анархістів у сваволі, то це суто щодо самих себе. Насилля одних людей над іншими – це зовсім інші ідейні течії, зокрема це і комунізм, і нацизм, і демократія також. Анархізм людини полягає у виключно сваволі щодо себе самого! І це поширено надзвичайно в Світі. Давно відомо, що всі шкідливі звички людина продукує суто власною волею. Хіба потрібно доводити, що пияками чи інакшими наркозалежними люди стають в значній більшості самотужки, а не за обставин чи примусу, бо то є дуже невеликий відсоток і тому не важливий. У 99% людина сама шукає і знаходить свої «смаколики» від життя, а це і є суть анархізму: вирішувати самому навіть свою приреченість. Анархізм – це обирати варіант шляху до свого самознищення. 
Впізнати класичного анархіста досить просто: це самотня людина, яка може все, але нічого не хоче. Крапка.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

Націоналізм і анархізм - чи є можливим поєднання?

Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етноса, як в Польші - поляки, в Угорщині - угри, Болгарії - болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресліній кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська - угрів, Болгарська - болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення - добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто - нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цтому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого "Я" на користь національного "МИ", тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятисна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінатою егоїзму, коли власне "ego" є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів - все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і вцілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довколо себе, а потім поглянути на світ в цілому - ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушуння такі масові, що легше назвати цей стан "узаконенним беззаконням", аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: "Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого супільного життя! А не визнавати не означає не мати!"
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому "законні зміни і доповнення" - ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні - яка тут "логіка порядку"?  Що це за "правова держава", де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами - чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв*язки, абсолютно ніким не регульовани. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників - хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадяна, і підприємст не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя - розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дисткусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ - першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішим детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу "История политических и правовых учений" - учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість - розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре - відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішних "державотворців" за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там "сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо", то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: "А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?" Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном - ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей - задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом "сильна світова держава".
Як не мене - подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у "найкрутішій в світі дережаві" є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріорітет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названонної вище книги: "...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія - це є недорозвинуте до височин політики "варварське" правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах."
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу - Людині!
І не безпідтавно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також - не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово "монархія" означає досліно "один най", тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що "анархія" означає дослівно "нема най", тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави вцілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами : живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу - я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.

Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: "На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі".
Власне це і стало моїм дивізом націонал-анархізму в далекц вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже - іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.

Голодомор, як невичерпна тема болю і трагедій

Голодомор – це ще одна червона лінія, яка назавжди розділила Україну і Росію
24 Листопад 2018, 23:45

Плакат на воротах Генерального консульства Росії у Львові під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Львів, 25 листопада 2017 року
Плакат на воротах Генерального консульства Росії у Львові під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Львів, 25 листопада 2017 року

Розуміння того, чим був Голодомор – це ще одна червона лінія, яка назавжди розділила Україну і Росію, організаторів голоду і жертв, окупантів і окуповану територію, метрополію і колонію.

Причому не складно зрозуміти, чому цей жахливий злочин стався саме у ХХ столітті, а не за часів імперії Романових. Романови теж були готові до найстрашніших злочинів щодо України – згадаємо Батурин – і все ж для них це була своя, споконвічна земля, рівень звірств стосовно мешканців якої не сильно відрізнявся від звірств, які можна було творити щодо великоросів або поляків. Меньшиков часів Петра І – такий приблизно кат, як Суворов часів Катерини ІІ.

Але більшовики пережили період української незалежності. Їм довелося Україну повертати. Їм довелося українців обманювати. І вони продовжували ставитися до України як до чужої підкореної країни. Країни, в якій потрібно було знищити сам дух прагнення до самостійності – а вони переконалися в 1917–1920 роках, яким сильним був цей дух, якою масовою була підтримка української державності.

Голодомор був не тільки інструментом колективізації і «приборкання» українського селянства, він був перш за все зброєю для знищення цього духу. Духу, який вирішили знищити голодом.

Тому що голод – це шок, це втрата національної пам'яті, це зміна демографічної ситуації у «зачищених» районах. І не можна сказати, що у них не вийшло, у них вийшло, ми і 85 років по тому спокутуємо результати перемоги цієї армії людожерів. І не можна сказати, що це – більшовицька політика, звірства комуністичного режиму.

Ні, це саме імперська політика, дбайливо обгорнута у червоний прапор. Саме тому вони не хочуть визнати правди. Саме тому їм набагато легше сказати, що «нас всіх в Радянському Союзі морили голодом більшовики», ніж визнати, що у Москві вирішили знищити українське село. Так, тому що воно село – теж, але перш за все – тому що воно українське.

Під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Київ, 26 листопада 2011 року
Під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Київ, 26 листопада 2011 року

Україна ніколи не забуде цей Голод

Визнати таке – значить сказати самим собі, що недостатньо просто демонтувати Радянський Союз і комуністичний режим, що важливо ще і відмовитися від імперських амбіцій, визнати злочин керівництва СРСР саме як дію, спрямовану проти іншої країни – України і визнати право цієї країни на існування. І ще визнати свою відповідальність за те, що сталося. І зрозуміти, що спокутування гріхів – це якраз допомогти Україні відбутися як державі, що це – російський борг навіть не перед нами, а перед закатованими українцями. Це якраз той мотив, яким керувалася Німеччина, коли виплачувала гроші Ізраїлю після Другої світової війни. Знищених у таборах і ярах не повернути, але моральний обов’язок – допомогти єврейській державі вижити – це ще і борг перед усіма цими людьми.

Але в Росії ніколи не погодяться з необхідністю оплати такого боргу. У Росії взагалі все роблять з точністю до навпаки: замість того, щоб допомогти країні, яка була ареною замовленого з Москви голоду, вони цю країну добивають. Замість того, щоб визнати етнічний характер Голодомору, вони цей характер заперечують. І це заперечення, ця їхня неготовність до відповідальності рано чи пізно розділить росіян і українців більше ніж кордон, ніж стіна, ніж навіть війна. Україна ніколи не забуде цей Голод, а Росія навряд чи колись захоче зрозуміти, що це було насправді.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

«До московської окупації тут ніколи не було голоду!» – Іван Малкович про геноцид 1932–1933 років

Нищення інтелігенції і духовенства в 1932–33 роках: чому Голодомор є геноцидом

«Люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна!» – історик про причини Голодомору 1932–1933

Голодомор-геноцид 1932–1933 років і нинішній погляд на ворога через приціл

Світ починає розуміти, що політику терору продовжує Путін – генсекретар СКУ про Голодомор

Вселенський патріарх Варфоломій I (в центрі) під час вшанування жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 років. Поруч пам’ятного знаку на Михайлівській площі в Києві, 26 липня 2008 року
Вселенський патріарх Варфоломій I (в центрі) під час вшанування жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 років. Поруч пам’ятного знаку на Михайлівській площі в Києві, 26 липня 2008 року

Соцмережі про запровадження воєнного стану


Верховна Рада України ввечері 26 листопада підтримала запровадження воєнного стану на 30 діб в деяких областях України та у внутрішніх водах Азово-Керченської акваторії. Радіо Свобода зібрало реакції користувачів соцмереж.

Воєнний стан запроваджується у 10 областях України. Це – Вінницька, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська, Сумська, Чернігівська області.

Голосуванню у Верховній Раді передували тривалі обговорення та суперечки між депутатами. Причини – термін дії воєнного стану та можливе скасування або перенесення виборів президента України.

У підсумку рішення підтримали 276 народних депутатів. Після цього парламент встановив дату проведення президентських виборів – 31 березня 2019 року.

https://www.radiosvoboda.org/a/zrada-skasovuetsya-review/29622423.html


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
13
предыдущая
следующая