хочу сюда!
 

Елена

44 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «аналітика»

Книга про «жорстоку любов» США до України

Посол США написав про «жорстоку любов» до України
 
05.09.2017
Микола Бєлєсков 




Стівен Пайфер
  
Поява в США книги, де Україна фігурує одним із головних предметів дослідження є відносною рідкістю.

Навіть незважаючи на значне пожвавлення інтересу до України із початком російської агресії, нові книги губляться на фоні тієї кількості досліджень, які з’являються щодо КНР, військових і економічних питань. Тому книга колишнього посла США в Україні (1998-2000), а нині – директором Інституту Брукінгса - Стівена Пайфера «The Eagle and the Trident. U.S.—Ukraine Relations in Turbulent Times» є унікальною відразу із декількох причин.

По-перше, важко згадати інше дослідження, де докладно аналізуються саме українсько-американські відносини протягом більшої частини їх 25 річної історії. Тим паче, автором цього дослідження є людина, яка впродовж перших 14 років двосторонніх взаємин, була одним із відповідальних за формування і реалізацію політики США щодо України на різних посадах в американському уряді. Тому згадана книга – це в першу чергу можливість заглянути за закриті двері, за якими відбувалися важливі зустрічі і переговори.

Стівен Пайфер присвятив 7 із 8 розділів книги відносинам протягом 1991-2005 років, коли автор перебував на дипломатичній службі і безпосередньо мав справу із офіційним Києвом як представник Вашингтону. Такий підхід є логічним: він дає змогу не тільки повернутися до тих років, які давно відійшли на другий план на фоні останніх подій в Україні і навколо неї, а й зрозуміти, яким чином розвивалися відносини на одному із ключових напрямів національної зовнішньої політики.

По-друге, книга безперечно цікава своїми деталями, які важко знайти зібраними разом в одному джерелі. І в цьому плані книга буде цікава абсолютно для всіх. Однак на певних моментах, які описані в книзі можна зупинитися докладно, оскільки вони гарно контрастують із тим їх сприйняттям, яке сформувалося в Україні.

Перший такий момент стосується відомої промови Джорджа Буша-старшого у Верховній Раді УРСР на початку серпня 1991 року, в якій тодішній Президент США закликав Україну не виходити із складу СРСР. Цей факт згадують, коли критикують загалом політику Вашингтона щодо України. Стівен Пайфер переконує, що США насправді дуже цікавили події, які розгорталися в Україні в той період. Тому на початку 1991 року в Києві було відкрито консульство. Окрім того сама поява Джорджа Буша-старшого в Києві після саміту із Горбачовим була задумана США як спосіб продемонструвати, що американці починають рахуватися із окремими республіками, а не лише з союзним центром. Показовим є і те, що проти візиту Буша-старшого до столиці УРСР була Москва. А тому, виходячи із цієї ситуації, сама присутність тодішнього Президента США вже була позитивом для України, переконує автор. Щоправда, потім сам визнає, що США не були готові до дезінтеграції СРСР і займали більше вичікувальну позицію з цього питання.

Окремий розділ (Розділ №2) займають питання ядерного роззброєння. Для США питання ядерної зброї і її нерозповсюдження були і залишаються одним із головних пріоритетів. У таких умовах Вашингтон не міг допустити, що після краху СРСР кількість офіційних ядерних держав збільшилася б. І тому не дивно, що протягом 1992-1994 років приорітет Вашингтона полягав у вирішенні саме цього питання.

Показовою є деталь, яку наводить Стівен Пайфер в цьому контексті. Коли навесні 1993 року міжвідомча група уряду США розробляла стратегію щодо України, у ній було чітко визначено, що майбутнє відносин має бути поставлене в залежність від успішного ядерного роззброєння. Безперечно, в самій Україні дискусії щодо того, як Київ провів процес ядерного роззброєння, будуть тривати і надалі. Ми ж тепер маємо пояснення іншої сторони.

Не менш цікавий і інший період – 1995-1997 років, який можна назвати золотим часом українсько-американських відносин. Саме в цей час починається активний діалог, оформлений в «Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва» (листопад 1994 року). Цей документ формує широкий порядок денний,  прописується інституціоналізація співпраці на основі створення в 1996 році Комісії Кучма-Гор, підрозділи якої займалися окремими напрямками. Показово, що Україна на той час входила в четвірку країн колишнього СРСР за обсягами фінансової допомоги. Між США і Україною в цей час ведеться активний діалог щодо архітектури безпеки в Європі, результатом чого стало підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО і початок щорічних військових навчань.

Що попереду: політика чи економіка?Не секрет, що українсько-американські відносини стосуються перш за все стратегічних питань (європейської безпеки), при цьому економічна складова значно поступається політичній частині. Так було тоді, так залишається і сьогодні. Лише у 1998 році, як пише Пайфер, американці почали ставити питання щодо вирішення і бізнес-суперечок. Мова йшла про дискримінацію американських компаній в Україні. Однак офіційна влада не поспішала їх врегульовувати. Хоча від цього залежало отримання фінансування у рамках Freedom Support Act (1992) – Конгрес міг заблокувати цей процес, якщо Державний департамент у своїй доповіді не надавав докази успішного вирішення бізнес-суперечок.

Замість цього офіційний Київ, як згадує Стівен Пайфер, попросив у США прийняти так зване «політичне рішення» - тобто закрити очі на ситуацію, зважаючи на загалом важливість України. Це словосполучення було дивним для американського дипломата. Як і ідея що США мають закривати очі на те, що відбувається всередині країни, зважаючи на геополітичну важливість України – коли Вашингтон шантажували можливістю повороту «на Москву». Колишній посол Пайфер згадує щонайменше про два таких приклади – в 1999 році на фоні виборів Президента і під час так званого «Кольчужного скандалу» 2002 року. Хоча таких випадків було точно більше, якщо згадати зовнішньополітичні метання Віктора Януковича.

Попри те, стверджує Пайфер, Вашингтон зберігав позитивні настрої щодо України. Особливо вони були відчутними після виборів Президента в листопаді 1999 році і візиту Леоніда Кучми до США. Дані очікування лише посилилися із призначенням на посаду прем’єр-міністра України Віктора Ющенка, який на той час мав імідж реформатора і позитивно сприймався у Вашингтоні. Однак позитивні очікування США зникли менше, ніж за рік. Вже у жовтні 2000 Стівен Пайфер, залишаючи посаду посла в Україні, пише так зване заключне повідомлення «в центр». І в цьому контексті він згадує, що особливих очікувань на прорив у відносинах із Україною в нього не було аж до періоду, коли Леонід Кучма залишить свою посаду.

У контексті кризи українсько-американських відносин упродовж 2002-2004 року, якою власне і закінчується історична частина книги Стівена Пайфера, цікаво відзначити іще одну деталь. В Україні прийнято вважати, що причиною цієї кризи стало резонансне вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і наростання авторитарних тенденцій в стилі правління тодішнього Президента України. Однак, як можна зробити висновок, для американців принциповими питаннями була невиконана обіцянка, яка була дана Кондолізі Райс під час її візиту до Києва в 2001 році, щодо припинення постачання озброєнь в Македонію. Також свою негативну роль зіграв «кольчужний скандал» - сама можливість постачання радарів до систем ППО ворожій США країні (Іраку).  Тобто, сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх чинників викликала першу глибоку кризу українсько-американських відносин.

Аналітика і рекомендації

Однак книга «The Eagle and the Trident. U.S.—Ukraine Relations in Turbulent Times» була б неповною, якби автор не намагався запропонувати відповідні рекомендації, як США мають вибудовувати в майбутньому політику щодо України. Цьому присвячений розділ №8 «Уроки і політичні рекомендації». Саме з нього, певно, і треба починати читати книгу представникам українського політичного істеблішменту. Оскільки автор ставить доволі невтішний діагноз – в Україні і досі не було жодного керівництва, яке було б повністю готове відставити в сторону власні політичні і економічні інтереси з метою реалізації реформ, що насправді переформують структуру управління країною.

При цьому Стівен Пайфер і далі наполягає на тому, що в інтересах США сприяти трансформації України у державу із функціональною демократією і ринковою економікою. В нинішніх умовах для реалізації цієї цілі Вашингтон постає перед подвійним завданням – допомога Україні у протидії агресії РФ і сприяння внутрішніх перетворенням.

Щодо українсько-російського конфлікту американський експерт говорить про необхідність продовження політики тиску на РФ із метою змусити виконати Мінські угоди. При цьому Україна могла б активно протидіяти звинуваченням у повільній реалізації цих угод прийняттям закону про місцеві вибори в ОРДЛО із усіма відповідними умовами.

Стівен Пайфер не бачить особливого сенсу у відмові від окупованих територій, оскільки, як він дуже влучно зазначає, Кремль цікавить не контроль за Донбасом, а інструментарій постійного тиску на Київ через ці території.

Також Стівен Пайфер акцентує увагу на тому, що не можна забувати про питання окупованого і анексованого РФ Криму, а також не можна допустити визнання факту окупації. При цьому він не бачить, на відміну від Донбасу, як можна було б хоча б гіпотетично вирішити ситуацію із Кримом на основі приписів міжнародного права.

Головним інструментом посилення звязків України із заходом Стівен Пайфер називає Угоду про асоціацію. Це необхідно пам’ятати на фоні вступу в дію цієї Угоди 1 вересня 2017 року, а також необхідності імплементації відповідних норм у національному законодавстві. Цей процес щонайменше займе близько 10 років, і від того, як успішно Україна із цим завданням справиться, буде залежати її майбутнє.

У питаннях відносин Україна-НАТО посол Пайфер радить робити наголос на практичних моментах співпраці, які можуть розглядатися як посилення обороноздатності України. При цьому він нагадує, що Київ уже має аналог ПДЧ, яким є Річна національна програма. А тому питання не в назвах, а в успішній реалізації цієї програми.

Щодо реформ, Стівен Пайфер визнає, що Україна здійснила більше прогресу із 2014 року, ніж до цього часу. Але він вкотре повторює, що цього може виявитися замало. Він рекомендує Вашингтону взяти на озброєння принцип «tough love» (жорстока любов) – поєднання більших вимог щодо прогресу в реформах із готовністю надавати більшу допомогу, в тому числі фінансову. Він визнає, що для успіху необхідним буде подолання існуючих інтересів окремих гравців, а отже - одночасного тиску міжнародних партнерів, реформаторів в Верховній Раді і громадянського суспільства. При цьому для боротьби із корупцією колишній посол США радить використовувати відмову у видачі американських віз і заморозку активів спільно США і країнами ЄС. В іншому випадку він попереджає про «втому від України» - третю в історії українсько-американських відносин.

Цей розділ певною мірою натякає про втрачені можливості і певну циклічність у відносинах Україна-США – ні того, ні іншого не можна допустити в майбутньому. Але не зважаючи на всі проблеми, Стівен Пайфер залишається оптимістом, хоча і визнає, що США мають не лише підтримувати Україну, але і більше тиснути на владу, яка має продовжувати реформи в країні. 

Книгу посла Пайфера розраховано не тільки на американську аудиторію. Вона, скоріше, потрібна нам. Щоб усвідомити прорахунки, які були в минулому - і надалі їх не повторювати. І врешті-решт зруйнувати цю «негативну циклічність». 


Мир і ГМО - чи це воно?

Стратегія гібридного миру
Арсен Аваков, для УП

Четвер, 22 червня 2017

Редакция "Украинской правды" получила этот текст от министра внутренних дел Арсена Авакова. Мы публикуем его полностью без изменений, поскольку считаем, что в данном материале высказаны важные мысли, требующие дискуссии в украинском обществе.

*   *   *

"Война – всего лишь трусливое бегство от проблем мирного времени"

(Томас Манн)

2017 год. Украина. Гибридная война.

Постмайданный синдром, военная агрессия, вызванная ею тяжелая экономическая ситуация в стране…

Сегодняшнюю украинскую ситуацию – и внешнюю и внутреннюю – следует оценивать именно в терминах гибридной войны. И, совершенно очевидно, что по своей внутренней сути фактор "гибридной войны" имеет внешнее измерение.

Эта ситуация воплощается у нас в более чем непростой феномен "гибридного общества". Общества, для которого все более значимой повседневной компонентой является гибридная война. Вольно или невольно, прямо или косвенно – но это так!

Гибридная война воплощается не только в реальные боевые действия, погибших и раненых. Гибридная война входит в нашу жизнь постоянным токсичным присутствием в политико-информационном, социально-экономическом и психо-эмоциональном полях нашей действительности.

Все, конечно, наблюдали за самыми яркими за последнее время проявлениями гибридных действий. Прошлогодний "крестный ход", "бессмертный полк" этого года и десятки похожих ситуаций, оставшихся вне поля зрения широкой публики. Пограничное манипулятивное телевещание, блокады, псевдопатриоты, фейковые "народные" политические силы, управляемые извне, и мощный поток фейковых формирующих новостей… Все это имеет своей глубинной целью внести "жесткую" (силовую) составляющую фактора "гибридной войны" в украинское общество и политикум.

К счастью, у наших правоохранительных органов и спецслужб оказалось достаточно воли и профессионализма, чтобы не допустить реализацию инициированных такими внешне "богоугодными действами" сложных провокационных "многоходовок" с достаточно тяжелыми для Украины последствиями. Но потери все равно есть – наша сила созидания серьезно ослаблена ведущимися против нас гибридными действиями.

 
вадим голубьВадим Голубь

Однако, в целом успешное противодействие как гибридным пиковым попыткам дестабилизации ситуации, так и регулярным фоновым атакам – ставит всех нас перед очевидной необходимостью — "играть на опережение". A la guerre comme a la guerre. Мы просто обязаны научиться не только оперативно реагировать, не только превентивно продуманно действовать, но и – что гораздо важнее — готовиться к восприятию следующего за гибридной войной гибридного мира.

Гибридная война рано или поздно закончится. Однако уже порожденные, и все еще порождаемые ею проблемы социального плана никуда не уйдут. Скорее наоборот – они войдут в качестве значимых составляющих в специфический феномен "гибридного мира", с которым жить украинскому обществу придется еще очень долго.

Социально-административную подготовку к изнанке "гибридного мира" нужно даже не начинать, а полноценно вести уже сейчас!

Прежде всего, следует обратить внимание на порождаемый гибридной войной ФЕНОМЕН ДЕСТРУКЦИИ – как на индивидуальном/психологическом уровне, так и на уровне коллективном/социальном.

Этот общественный феномен проявляется, прежде всего, в рисках тяготения к простым решениям, основанным на упрощенных дихотомиях "хорошее-плохое", "правильное-неправильное", "выгодное-невыгодное".

Но можем ли мы в текущей ситуации позволить себе такую бескомпромиссную роскошь черно-белого зрения?

Социологи уже фиксируют в массовом сознании нашего общества стремление решать проблемы максимально простыми и силовыми способами. Эти обманчиво "простые" и быстрые способы, которые зачастую предлагают левые и правые популисты, ни в коей мере не могут дать желаемый результат.

Более того, грядущее за такими ошибочными действиями — человеческое разочарование и фрустрация по ниспадающей спирали может разрушить наше общество и нашу страну.

Стремление, склонность общества к такого рода "простым" решениям всегда возникает на фоне недоверия к действующей власти, к текущим ее шагам и решениям, определяющим повседневный ритм жизни страны. И тут многоствольной канонадой на сознание и без того шокированного и травмированного войной и непростой экономической ситуацией человека — обрушивается град негатива. "Зрада", "все пропало", и "ничего нет вокруг позитивного и хорошего" – вот ключевое оружие врага, разрушающего веру и терпение украинца, на очень непростом пути перемен...

С этой разрушающей атакой негатива, деструкцией, солидаризуются своими поступками и действиями немалый отряд политических негодяев. Некомпетентность и стяжательство этих субъектов, зачастую обосновавшихся в ядре власти – добавляет топлива и снарядов для деструктивных вражеских машин разрушения веры в гармоничное будущее человека в Украине…

Как бороться с этой ключевой гибридной угрозой? Чудовищной угрозой, основанной на тяге к упрощению и разрушению, через утрату веры в созидание и в возможность и существование позитивного движения к лучшему?!

Это ключевой вызов современности для каждого из тех, кто думает о будущем Украины.

Я уже говорил, и повторю еще раз:

Популизм ведущих политических сил способствует фрустрации населения – завышенные ожидания и разочарование от недостаточной их реализации в реальности – яд, который методично отравляет всех нас. Этому способствуют как политики, находящиеся при власти, так и оппозиционные силы.

Фрустрация – источник агрессии. Особенно в том случае, когда населению рассказывают, как все плохо, но не предлагают действенных вариантов решения проблем. Таких доморощенных и заезжих мессий у нас — пруд пруди. Да еще всему, что способствует разрушающему самоедству и фрустрации – активно помогает реальный наш враг, ведущий против нас войну.

В этой ситуации жизненно важны – торжество здравого смысла и диктатура реальных постулатов выживания и развития. Постулатов тяжелых, не популярных, не красивых, не ведущих тех, кто их провозглашает, к вершинам власти или богатства. Постулатов правильных. Таких, при реализации которых мы охнем от тяжести предстоящего пути, но будем точно знать, что ЭТО нас выведет к состоянию процветающего общества и мы будем жить в счастливой и успешной стране...

Нам, каждому в отдельности и всем вместе – нужно это пройти – трансформировать сознание и действия.

Надо определить свою позицию и ориентироваться на тех, кто созидает, на конкретные результаты и четкие реальные планы.

*   *   *

Отдельно хочу остановиться на одном, возможно частном, но чрезвычайно значимом и, к сожалению, масштабном факторе общей деструкции сознания в результате гибридной войны — ПОСТВОЕННОМ ВЕТЕРАНСКОМ СИНДРОМЕ.

С каждым днем идущей войны все больше появляется людей, обожженных боевыми действиями, со смещенными ценностными категориями – людей, которым легко перейти грань этических норм и применить силу, а то и оружие.

К феномену деструкции, присутствующему в обществе, вплотную примыкает, фактически переплетаясь с ним, как раньше бы сказали "вьетнамский/афганский синдром" — а теперь украинский поствоенный ветеранский синдром.

Нам, украинцам, больше знаком "афганский синдром", но не как медицинская или точнее медико-социальная проблема общества, а в виде трагичных историй жизни родных, друзей, знакомых… Советские "афганцы" зачастую не смогли найти себе достойное место, вернувшись с войны, на которую их "никто не посылал"… Наркомания, суицид, агрессивное поведение, конфликтность, разрушенные семьи, разрушенные судьбы…


По доступной, явно неточной, советской статистике, через военный конфликт в Афганистане прошло 546 255 человек – примерно 0,2 % населения СССР. Никаких программ по реабилитации и социальной адаптации тогда не проводилось.

"Афганский синдром" остался частной трагедией каждой отдельной "советской афганской семьи".

Для нас важно обратиться к опыту преодоления "вьетнамского синдрома" в США – который был признан на государственном уровне.

"Вьетнамский синдром" в США является медицинским термином, объединяющим различные нервные и психические заболевания, жертвами которых стали американские солдаты и офицеры, прошедшие войну во Вьетнаме. По наблюдениям американских ученых, большинство солдат, вернувшихся из Вьетнама, не могли найти свое место в жизни. Причем, причины были в подавляющем большинстве не материального плана, но социально-психологического. У вернувшихся солдат было ощущение, что общество отторгает от себя "вьетнамцев", которые вернулись в него "другими", не похожими на остальных.

В течение десяти лет после окончания Вьетнамской войны 62 тысячи бывших американских солдат покончили жизнь самоубийством (в мирное время), а к 1988 году эта цифра превысила 100 тысяч. (Для сравнения, по данным Пентагона, во время самой Вьетнамской войны общие боевые потери США составили 47 378 человек, небоевые потери – 10 799 человек, 153 303 человека получили ранения и увечья, а 2300 человек считаются пропавшими без вести). Таким образом, количество самоубийств (совершенных!) – почти равно половине суммарной численности ВСЕХ потерь во время боевых действий.

"Вьетнамский синдром" является характерным и, пожалуй, наиболее изученным и осмысленным прикладным примером характерного "посттравматического стрессового расстройства" (ПТРС), проявившимся в массовом масштабе (те или иные проявления посттравматического синдрома наблюдались у 30% ветеранов Вьетнамской войны во Вьетнаме) и ставшим для США полноценной социальной проблемой общегосударственного значения.

Проблема "Вьетнамского синдрома" была признана в США на государственном уровне, для ее решения разрабатывались широкие и хорошо финансируемые программы реабилитации.

Согласно открытым источникам, общий бюджет программ реабилитации людей, пострадавших от "вьетнамского синдрома" составляет $ 4 млрд. Однако до сих пор каждый военный конфликт, в котором принимают участие военнослужащие США, приносит в общество проблему посттравматического стрессового расстройства.

По официальной статистике в 2005 году покончили с собой 6256 ветеранов, в 2012 около 6,5 тысяч ветеранов, и еще 349 случаев суицида было зафиксировано среди действующих военных. (Для сравнения, боевые потери составили 295 человек) По состоянию на 2008 год на учете в Департаменте по делам ветеранов США состояло 12 тысяч бывших солдат, пытавшихся покончить с собой. Департаментом в июле 2007 года создана горячая линия для помощи тем американским ветеранам, которые задумываются о самоубийстве. Бюджет проекта составил 2,9 млн долларов. Ежедневно в телефонную службу поступает около 250 звонков. Только за первый год функционирования этой "горячей линии" психологи предотвратили 1221 самоубийство ветеранов. Согласно социологическому исследованию, проведенному американским институтом RAND в 2008 году каждый пятый солдат, отслуживший в Ираке или Афганистане, страдает от посттравматического синдрома и склонен к самоубийству. Исследователи из государственного университета Портленда установили, что ветераны иракской и афганской кампаний США совершают самоубийства в два раза чаще остальных американцев.

Как обстоит дело в Украине – спустя три года после начала войны?

По состоянию на середину июня 2017 – 280,5 тысяч человек имеют статус участников боевых действий. Это только те, кто оформил документы официально, то есть, далеко не все. Но даже так, это уже почти 0,7 % населения страны, включая младенцев и стариков.

Общепризнанный международный стандарт по военным конфликтам – 90-95% участников боевых действий впоследствии имеют медицинские (связанные с нервной системой) и социальные проблемы, а около трети диагностируется посттравматический синдром, результатом которого нередко бывают самоубийства.

По данным военной прокуратуры, на начало июня 2017 зарегистрировано около 500 случаев самоубийств участников антитеррористической операции после возвращения из зоны боевых действий.

По информации Международного правозащитного центра "Ла страда Украина", уже в 2015 году количество обращений членов семей участников АТО с жалобами на бытовое насилие увеличилось в восемь раз.

С точки зрения наличия поствоенного синдрома, необходимо учитывать сотни тысяч вынужденно перемещенных лиц и тех, кто остается на оккупированных территориях в зоне боевых действий. То есть, в группе риска находится в несколько раз больше людей!

 
Вадим Голубь

Например, по мнению психологов, после теракта 11 сентября посттравматический стрессовый синдром с большей или меньшей интенсивностью был отмечен почти у 70% жителей Нью-Йорка. Через полгода эта величина упала до 30% (не считая, конечно, членов семей погибших). До сих пор немало людей по-прежнему испытывают чувство тревоги, подавленности, плохо спят и полностью утратили радость беззаботного существования. У них это состояние сохранилось и даже закрепилось.

Симптомы постстрессового синдрома (повышенная тревожность, потеря концентрации, утрата радости жизни, депрессия вплоть до суицида) у переживших Спитакское землетрясение в 2013 году возвратились и усилились в 30% случаев через 3-5 лет. Само землетрясение длилось всего 30 секунд.

В Украине три года идет гибридная война и когда она закончится, признание и преодоление последствий военного посттравматического синдрома, как среди ветеранов, так и среди мирных жителей – станет одним из ключевых вызовов гибридного мира.

Для преодоления украинского эквивалента "вьетнамского синдрома", усугубленного национальной спецификой, разработаны и действуют программы социально-психологической и социально-экономической помощи. Однако, пока это в основном ведомственные программы, которые решают проблемы преимущественно на индивидуальном или внутриведомственном уровне, но "выносят за скобки" проблему в целом.

Требуется комплексная, целостная программа на государственном уровне, направленная на минимизацию негативных последствий "поствоенного синдрома" как социального явления. Необходимо понимание и признание, что эта проблема является глобальной проблемой Украинского общества.

Есть забытая максима, что "война заканчивается только тогда, когда похоронен ее последний солдат". Эта более чем справедливая в гуманитарно-историческом плане максима, пожалуй, имеет свое продолжение: в общественном плане война заканчивается лишь тогда, когда социально адаптируется ее последний солдат.

*   *   *

Гибридная война является фактом нашей жизни и должна быть осознана, принята и учтена всеми: каждым гражданином и государственными институтами, со всеми своими особенностями, рисками и угрозами. Осознание этого факта, противодействие факторам гибридной войны — требует мужества, отваги и бдительности каждый день и от каждого из нас.

Очень важно уже сейчас готовиться к будущему гибридному миру, который в свою очередь принесет с собой новые невиданные до сих пор вызовы и риски.

Украине и каждому из нас предстоит первыми научиться жить в этом новом мире, понять его и найти в нем свое место.

Но еще до этого нам предстоит пережить сложнейший переходный период, выстоять на труднейшем этапе восстановления страны и души, всем вместе преодолеть постстрессовый синдром этой войны.

Я отметил два главных деструктивных фактора, которые, по моему мнению, обществу и каждому из нас следует преодолеть: деструкция, порождающая фрустрацию и военный посттравматический синдром.

Однако, наверное, можно сказать и так: это один и тот же деструктивный посттравматический синдром, только выражается он по-разному.

Если мы думаем о будущем, если ответственны перед грядущим поколением украинцев – нам сегодняшним, находящимся в состоянии гибридной войны – нужно думать о СТРАТЕГИИ ГИБРИДНОГО МИРА.

Она шире того, что упомянуто в этом тексте – и нам надлежит ее сформулировать, выписать и принять (если хотите – общественным договором) уже сейчас, опираясь на весь интеллект страны.

Будущее должно быть заложено в настоящем!

Арсен Аваков, для УП


Вибухові аргументи ядерного арсеналу в Світі

Вибухові аргументи

 
      
Як змінилася диспозиція Заходу й Росії в питанні ядерної зброї
    
15 липня, 2017      Едвард Лукас      автор The Economist, старший віце-президент аналітич­ного центру CEPA, Лондон 

Аргументи на користь погано прихованого ядерного пацифізму в кампанії Джеремі Корбіна скидалися на рішучий гол у власні ворота. Але, як виявилося, в оцінках громадських настроїв у цьому питанні прорахувалися якраз критики лідера лейбористів. Попри позицію унілатералізму Корбіна, на якій він стоїть уже десятки років, нині він має рейтинги вищі за Терезу Мей. І думка про те, що понад 30 млрд фунтів, призначених для оновлення британської системи сил ядерного стримування «Трайдент», можна витратити краще, панує не тільки серед ідеалістів-корбіністів. Навіть пересічний консерватор у приватних розмовах гадає, чи може країна в позиції, у якій зараз Велика Британія, дозволити собі утримувати арсенал на рівні світової потуги?

Може, ядерна зброя дійсно виходить із моди в Британії. Але аж ніяк не деінде. Західних військових стратегів особливо непокоїть дедалі більший російський арсенал засобів доставки малої дальності з боєзарядами невеликої потужності (їх називають тактичною ядерною зброєю).

Це не «стратегічна» зброя, як у доктора Стрейн­дж­лава (і як у британському «Трайденті»), що допомагала утримувати воєнний баланс під час холодної війни. Ці боєголовки установлюються на ракети класу повітря-земля, балістичні ракети малої дальності, гравітаційні бомби, глибинні бомби й торпеди, а також ракети, що можуть збивати кораблі, субмарини й літаки. Активний арсенал такої зброї в Росії, за даними аналітичного звіту, який минулого тижня опублікувало Розвідувальне управління Міністерства оборони США, налічує близько 2 тис. одиниць. Це щонайменше в чотири рази більше за аналогічний американський арсенал у Європі.

У минулому це вважалося відображенням слабкості, не сили. НАТО більше, багатше й сильніше за Росію. На випадок традиційного нападу російські військові стратеги скористалися б ядерним арсеналом нижчого класу для (як вважають вони) «деескалації» конфлікту.

Такий підхід відомий із холодної війни. Тоді військові стратеги НАТО розуміли, що без використання ядерної зброї протистояти нападу блоку Варшавського договору не змогли б. Їхня ядерна зброя противажила величезній радянській перевазі в традиційних силах, а ще компенсувала затримки, які могли б виникнути під час транспортування американських сил підкріплення через Атлантичний океан. У Радянському Союзі добре знали про це вразливе місце й могли говорити, що ніколи не застосують ядерну зброю першими: це був пропагандистський кульбіт, у якому Захід змальовувався необачним розпалювачем війни.

Із днів розвалу Радянського Союзу диспозиція змінилася. Кремль без своєї імперії став слабшою стороною й у листопаді 1993 року відмовився від обіцянки «не використовувати першим» ядерну зброю.

Це створило хоча крихку, але стабільність. НАТО не тільки не мало наміру нападати на Росію (і всі люди, які ухвалювали рішення в Москві, здається, це розуміли), а й Росія мала серйозний оборонний арсенал, реагувати на який західним союзникам було непросто.

Утім, у червневому дослідженні Шведської агенції з досліджень у сфері оборони (FOI), висновки якого відлунюють і в інших аналітиків, що спеціалізуються на безпеці та розвідці, йдеться про те, що ця картина змінюється. По-перше, у Росії росте параноя з приводу зовнішнього втручання. У звіті Розвідувального управління Міністерства оборони США чітко вказано, що кремлівські провідники вірять: Захід зациклений на зміні режиму в Росії.

Понад те, вражаюча модернізація російського війська передбачає нові озброєння (як-от крилаті ракети, що запускаються із землі й можуть нести ядерний заряд). Простої відповіді на такий розвиток подій у НАТО немає. Найгірше, що Кремль більше не вважає власний тактичний ядерний арсенал просто силою стримування, а бачить його таким, який цілком можна використовувати. Торік колишній керівник Російського федерального ядерного центру Віктор Міхайлов говорив про майбутнє, коли російську зброю невеликої потужності можна буде використовувати як «ядерний скальпель». Інші російські військові мислителі, схоже, розглядають таку ядерну зброю просто як потужний вид артилерії.

Російські дипломати так говорять про використання ядерної зброї з політичних міркувань (для зміни оборонної політики інших країн, наприклад), що в їхніх західних співрозмовників відбирає мову. А на російських військових навчаннях відпрацьовується застосування ядерних боєголовок.

Усе це становить серйозні труднощі для Заходу. Дорівнюватися до російського арсеналу своїм — це вкрай дорого й непопулярно. Якщо важко зберегти громадську підтримку навіть оновлення британського «Трайдента», що є головною опорою нашої обороноздатності, і коли оборонний бюджет під величезним тиском через модернізацію авіаносців, спроби відстояти пропозиції про іншу ядерну зброю здаються марними.

Тому реагувати на розвиток російської зброї, з одного боку, можна через відновлення контролю над озброєннями та інші форми діалогу. Навіть якщо Росія зациклилася на вірі у власну пропаганду про вигадану загрозу із Заходу, їй усе-таки вигідна прозорість, можливість перевірок й обмеження кількості та дислокації зброї. Низькі ціни на нафту змушують Москву робити болісний вибір у власних оборонних пріоритетах: нам слід заохочувати Кремль до того, щоби він схилявся до безпечнішого, а не ризикованішого життя.

Зокрема, непоганим початком було би збереження в дії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, яким заборонялися найнебезпечніші ядерні ракети середньої дальності в Європі. Також варто спробувати відновити дію Договору про звичайні збройні сили в Європі. Дислокувавши додаткові сили для захисту Естонії, Латвії, Литви, Норвегії, Польщі та Румунії (хоч запізно та в обмеженому обсязі), НАТО тепер може вести переговори з позиції сили.

Але в дослідженні шведського FOI також йдеться про те, що у відповідь на пониження Росією порогу застосування ядерної зброї нам слід переосмислити все: від громадянської оборони та воєнної готовності до планування на випадок надзвичайних обставин.

Якщо не хочемо нової ядерної зброї в Європі, треба знайти якусь іншу відповідь: можливо, непомітні ракети зі звичайними боєголовками великої дальності, які могли би закрити прогалину в нашій системі стримувань. Фінляндія та Польща вже придбали такі ракети. Те саме можуть зробити й інші держави. А ще нам слід розглянути інші форми стримування, як-от оперативну конфіскацію та замороження російських активів на Заході. Такий інструмент можна було б використовувати для зупинки конфлікту до застосування будь-якої сили.

Найбільші питання тут лежать у політичній, не військовій площині. Росія компенсує власну слабкість залізною рішучістю. Але вихваляння ядерною зброєю з боку слабкої країни, як Росія, працює тільки тоді, коли ним удається залякати противників. А наскільки боїмося ми?
http://tyzhden.ua/World/195966

Гумористи РФ говорять правду для розумних людей


Дуже гарна аналітична думка Виктора Шендеровича на смішному матеріалі анекдотів



Виктор Шендерович и народ. Анекдоты про Ельцина, Путина и Медведева. И немного о происхождении видов. Фрагменты лекции о месте сатиры в русской истории и литературе. Полная версия - на два часа. Начиная от Гоголя и Грибоедова и заканчивая Булгаковым, Шварцем и Эрдманом. Будете смотреть?


- Как бы вы могли охарактеризовать Путина одним словом?
- Заебал.
До чего богат русский матерной язык: для ответа друзьям это значит неприязнь ибо "наебал", а в суде вроде как бы удовольствиє получил, радуешся и благодаришь: ебал-ебал и заебал вконец наконец.


© Богдан Гордасевич

Трикутник "україна, рф та сша"

 06.02.2017
ПОЛІТОЛОГ ПРО "ГЕОПОЛІТИЧНИХ МАЧО" ПУТІНА ТА ЕРДОГАНА, СТРАТЕГІЮ ТРАМПА ТА ТРИКУТНИК "УКРАЇНА, РФ ТА США"
Політичний експерт, кандидат політичних наук, координатор Бюро протидії гібридній війні Євген Магда в інтерв'ю журналістам 5.UA розповів про взаємодію Путіна із Трампом та іншими світовими лідерами, про російську агресію на сході та про підтримку України з боку сусідніх держав
 


МІФ ПРО ПРОРОСІЙСЬКОГО ТРАМПА ПРИДУМАЛИ ПОЛІТТЕХНОЛОГИ ГІЛЛАРІ КЛІНТОН

Як може вплинути проросійська налаштованість Трампа на долю України і на ситуацію у світі в цілому?

Перш за все, Трамп не може бути проросійським, він може бути проамериканським. Будь-який президент США може бути виключно проамериканським. Міф про проросійського Трампа придумали політтехнологи Гілларі Клінтон, а наша політична еліта, яка бере інформацію в кращому випадку із західних медіа, теж на це зважала і вважала, що Трамп – це горе.

Можна сперечатися про те, чи Трамп горе, чи ні, але хто сказав, що Гілларі Клінтон була б радість? Незрозуміло, звідки така ілюзія, що якийсь американський президент прийде до влади, кине все та буде займатися виключно покращенням ситуації в Україні.

Можна сперечатися про те, чи Трамп горе, чи ні, але хто сказав, що Гілларі Клінтон була б радість?
Трамп насамперед проамериканський, дуже ексцентричний. Він – людина без досвіду державного управління, і це зараз дуже відчувається. Вони вичистили Держдепартамент настільки, що на третю добу після того, як почались жорстокі бої в Авдіївці, Держдеп "розродився"  заявою із глибоким занепокоєнням. А це для США є дивним і дає для України негативний сигнал, а з іншого боку – все-таки примушує нас мобілізуватись та розраховувати на власні сили. І в цьому є своя логіка. Українці, українська політична еліта за 25 років незалежності настільки багато сказали про унікальний потенціал, унікальні можливості та унікальних людей, що вже треба почати щось робити. Якщо ми не робимо, то ми опиняємось у практичному світі, де такі люди, як Трамп, будуть задавати тренд . А очікувати, що там буде імпічмент, то така версія буде спрацьовувати для таких людей, які подивились багато разів "Картковий будиночок". Але для тих, хто хоч опосередковано погортав  хоча б якусь книжку про американську історію та американську політичну систему, така версія не спрацює.

РОСІЯ ПРЕ, ТОМУ ЩО ХОЧЕ ДОВЕСТИ, ЩО ВОНА В ОДНІЙ ВАГОВІЙ КАТЕГОРІЇ ЗІ СПОЛУЧЕНИМИ ШТАТАМИ

Розглядаючи ланцюжок послідовностей: нещодавні переговори Трампа зі світовими лідерами Меркель, Олландом, Путіним, після чого почались активні обстріли Авдіївки, слідом за якими Президент Порошенко вирушив на зустріч із Ангелою Меркель. Це все якось взаємопов’язано?

Так, зв’язок звичайно є. Давайте згадаємо про те, що Трамп говорив телефоном з Меркель, Олландом, Путіним. Але перед тим він особисто проводив зустріч із Терезою Мей, прем’єром Великої Британії.

Я певен, що українське питання так чи інакше звучало, але воно не звучало настільки голосно. Це взагалі одна з проблем України, що в нас є відчуття того, що наші проблеми є в центрі всесвіту. Але це не так. Географічно вони в центрі Європи. Так, ми одна з найбільших країн Європи, і це природно привертає увагу, але це не означає, що всі навколо нас будуть витанцьовувати та говорити, що вони за нас переживають.

Прагнення Путіна при цьому зрозуміло – він хоче розхитати Мінські домовленості.
За нас ніхто проблему не вирішить, тому питання звучало, але прагнення Путіна при цьому зрозуміло – він хоче розхитати Мінські домовленості в такий спосіб, щоб переукласти їх на власних умовах. Вони насправді про це зараз забули. Домовленості були продовжені наприкінці 2015 року ще на рік, а вже наприкінці 2016 року їх ніхто не продовжував.

До речі, дослідники за деякий час будуть вивчати цей документ, як документ класики гібридної дипломатії.

Документ, під яким немає жодного підпису керівника держави, але який схвалений Радою безпеки ООН.

Росія пре, тому що хоче довести, що вона в одній ваговій категорії зі Сполученими Штатами.

Уявіть собі, що на зустрічі із людьми до Володимира або Віталія Кличка підходить якась людина та намагається його вдарити, це означає, що така людина в такий спосіб хоче показати, що знаходиться із опонентом в одній ваговій категорії.

Отак і Росія поводиться, тільки вона б’є не свого противника, а того, кого вважає, що може вдарити ефективніше, в даному випадку Україну.

ЩО НАТО, ЩО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ – ЦЕ КЛУБ З ДОСТАТНЬО ЖОРСТКИМИ ВИМОГАМИ

Ми знаходимося в центрі Європи, в частині країни ідуть бої, Росія наступає. Які країни в такій ситуації нам дійсно можуть надати підтримку та для яких країн питання миру в Україні є стратегічно важливим з точки зору подальших наслідків для їх функціонування?

Я скажу так. Складно перефразовувати відому фразу про те, що у країни немає постійних союзників – є постійні інтереси, тому що у нас немає союзників, а інтереси не виписані. У нас немає стратегічного чітко визначеного інтересу. Він лише зараз вибудовується та й то під зовнішнім впливом, що ось ми маємо з іншими державами знайти спільну мову щодо вступу до Європейського Союзу та НАТО. Тобто такий шлях країни Центральної Європи та Балтії пройшли в 90-х роках, у них ця ідея європейської, євроатлантичної інтеграції була ідефікс, що ми з цим біжимо, а на все інше не звертаємо уваги. Хоча у них теж були корупційні скандали, і різні партійні розбірки, і все що завгодно було – ніхто там теж не живе в ідеальному суспільстві. Просто вони щось робили. А в нас представники нашої еліти фактично проїдали залишки Радянського Союзу, Радянської України – найбагатшої республіки Радянського Союзу. І коли вже все, коли дочерпались та кілька разів "лопатою по дну пошкребли", тоді вже почали рухатися далі. І проблема виявилася в тому, що нас з одного боку офіційно більше 20 стратегічних партнерів, яких президенти, здебільшого Кучма та Ющенко, оголосили стратегічними партнерами, а з іншого боку – у нас немає держави, з якою у нас є договір про допомогу у випадку нападу. Мало того, що країна-стратегічний партнер проти нас здійснює агресію, та ще й у нас є всі ці проблеми.

Наприклад, ситуація з Польщею у такому випадку є показовою. Польща – країна, яка першою визнала Україну. Польські експерти, дипломати говорять, що без вільної України немає вільної Польщі. Але при цьому Качинський, лідер країни, говорить про те, що вони вважають, що українці повинні відмовитись від "бандеризації". Але незрозуміло одне – де вони побачили "бандеризацію".

Україна дійсно і зараз має одну з найбільших армій у Європі, але треба розуміти, що це дуже дорого та складно для економіки.
Що НАТО, що Європейський Союз – це клуб з достатньо жорсткими вимогами: фінансовими, вимогами поведінки внутрішньої політики, якою вона має бути. Тому до них усіх треба прислухатися, адже ми туди вступаємо, а не вони до нас. Тому нам на це доведеться зважати. Якщо ми не готові це брати до уваги, то тоді буде складно.

Україна дійсно і зараз має одну з найбільших армій у Європі, але треба розуміти, що це дуже дорого та складно для економіки. У нас зараз немає іншого виходу – ми змушені шукати собі шляхи для захисту.

Тут теж треба розуміти, наприклад, питання летальної зброї, про яке у нас багато говорять. Це – символ. Постачання летальної зброї оборонної, нам може дати тільки оборону, наступальної ж зброї нам ніхто не продасть в нинішній ситуації, бо ніхто не захоче сваритися з Російською Федерацією, яка є ядерною державою. Але постачання оборонної зброї – це символ. Символ того, що ми бачимо, що відбувається, ми допомагаємо слабшим та готові десь підтримувати Україну. За це і треба боротися, просто у нас система комунікації "влада-суспільство" дуже часто дає збій. Але якщо наша держава не буде показувати, що вона буде боротися, що вона готова себе відстоювати, то нам ніхто не буде допомагати. У світі слабких не люблять, у світі своїх проблем вистачає і без України.

Але якщо ми говоримо про вступ України до світових організацій, то ми бачимо, що для цього Україна старається проводити реформи та боротися з корупцією. На скільки за 5-бальною системою в даний момент можна оцінити підготовку країни до вступу в міжнародні організації?

Ситуацію можна оцінити на "задовільно", на "трієчку". Не можна сказати, що нічого не робиться, але й сказати, що у нас все проходить активними темпами, теж не можна.

Є ще одна проблема. Зміни здійснюються, але складно, по-перше, усвідомлювати зміни в критичній ситуації, бо навколо нас дуже багато чого негативного, і це важко пережити. А по-друге, ми перебуваємо всередині цього процесу, і нам важко його оцінювати. Тому цьому треба теж вчити, громадян теж треба вчити скепсису, громадян теж треба вчити критичному мисленню.

Просто ніхто нам не допоможе без нас самих, бо вважати, що весь світ молиться на Україну – це перебільшення. Весь світ навіть не молиться за Україну. Світ живе своїм життям і нам весь час потрібно доводити : ми тут, ми вам потрібні, ми одні з вас, ми – простір для можливостей, ми – справді унікальна країна, ми змінюємось.

Ніхто нам не допоможе без нас самих, бо вважати, що весь світ молиться на Україну – це перебільшення.
Так, ми переживаємо складний період, але в наc можуть бути якісь інші рухи вперед. Україна стикається з тим, що в оточуючому світі нашу країну намагаються подати в якомусь образі, наприклад, моста. Міст – між Заходом та Росією. Але питання в тому, як може бути мостом країна, яка знаходиться посередині континенту? Де ви бачили міст, який просто лежить на березі, як нікому непотрібна річ. Мости зазвичай підривають, якщо іде війна. Якщо це міст, то він не може інтегруватися в якійсь одній частині, він не може стати її складовою.

Нам потрібен образ України, на який можна звернути увагу, який привертає до себе увагу. От я бачу такий образ як образ будинку. Тому що будинок може розвиватися, якась еклектика, суміш стилів, він може бути самодостатньою цінністю. Багато людей хоче жити у власному будинку, тому цінність повинна бути універсальною та зрозумілою.

Є, наприклад, такий момент, що Тарас Шевченко, геніальний поет, у світі відомий набагато менше, ніж його російські сучасники.

Тому для популяризації треба вибрати мову, якою можна говорити з оточуючим світом, якесь універсальне есперанто, на якому ми можемо розповісти про елементарні речі. Необов'язково шаровари, горілка, сало та гопак. У нас так було протягом тривалого часу, але на це народ не ведеться.

У кожної події є свої жанрові особливості, але не можна це абсолютизувати.

Наприклад, не можна абсолютизувати перемоги України в ПАРЄ, тому що ПАРЄ не має механізму втілення своїх рішень. Не варто сидіти та чекати, щоб Рада безпеки ООН засудила ситуацію на Донбасі.  Засудження – це звичайно крок вперед, але від дипломатичного документу ми не отримуємо якогось зовнішньополітичного профіту, тобто він не перетворюється на кулемети, патрони, танки. Ми маємо покладатися на себе.

Ми, як би це жорстоко та цинічно не звучало, зараз змушені проводити роботу над помилками та працювати над тими речами, які були не здійснені раніше,  від початку української незалежності.

В НИНІШНІЙ СИТУАЦІЇ ФЕДЕРАЛІЗАЦІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ – ЦЕ СМЕРТЬ

Чому воєнні дії відбуваються саме на території Донбасу?

Насправді низка причин, чому саме Донбас. По-перше, можна говорити про те, що Донбас – це територія, де вплив української держави був більшим, ніж у Криму, бо в Криму взагалі не було української політики державної, на жаль.  А по-друге, там дуже близько кордон із Росією, тому дуже легко транслювати меседжі і в прямому, і в переносному сенсі.

Росія розраховувала в 2014 році провернути такий фокус – створити низку народних республік і відрізати основну частину України від морських портів. І в такий спосіб Україна втратила б можливості для експорту. За таких умов яким би був тепер курс гривні, просто навіть ніхто не візьметься прогнозувати, якщо б ми не змогли вивозити хліб, метал, олію та все, що складає основні статті нашого експорту.

Варто також звернути увагу, що Донбас і в етнічному сенсі складний та перемішаний, багато людей з кримінальним минулим, багато людей, які не відчувають якоїсь етнічної ідентичності.

А у нас політики чіткої щодо того, що ми маємо будувати незалежну Україну, не було. Ми світові, насправді, тільки останні роки доводимо, що ми не Росія, а до того такої боротьби переконливої не було.

Зважаючи на те, що на Донбасі ідуть військові дії, і частина населення стверджує, що для чого нам потрібен цей регіон, то в таких умовах можна говорити про федералізацію?

В нинішній ситуації федералізація для України – це смерть.

А Путін може її добитися?

Путін хоче її добитися і він показує дві моделі: з одного боку Боснію, а з іншого боку Молдову. І це стає чимдалі очевиднішим, тому на це треба звертати увагу. Цьому треба протидіяти, причому конкретними кроками. Чи ми готові до цього? Це вже серйозне питання, і на нього треба давати відповідь якомога швидше та якомога чіткіше.

Децентралізація – це відповідь, просто треба розуміти, що децентралізація не означає безвладдя. І це абсолютно очевидна річ.
Якщо продовжувати тему Молдови, то у зв'язку з перемогою ярого прихильника Путіна Ігора Додона чи може Путін його брати собі в соратники та яким чином це може вилитися? Чи про їхню дружбу та спільну шкоду для України говорити не варто?

Дружити вони будуть, і на Молдові можуть обкатати якийсь сценарій для України, але є кілька речей, які заважають Путіну в цьому питання. По-перше, немає спільного кордону між Молдовою та Росією, тому велику кількість людей туди важко перекинути.

По-друге, Молдова – все-таки парламентська республіка. В цілому президент багато говорить, але в нього немає реальних повноважень це все зробити. Тому до цього треба ставитись уважно, але розуміти, що його ініціативи мають під собою подвійне дно і десь спрямовані на те, щоб зачепити Україну. Але, все-таки, не варто шукати повного драматизму.

Україна не повинна говорити з Молдовою крізь зуби.
Додон наголосив, що ніхто в Молдові не визнає Крим російським, бо там хочуть будувати з Україною добросусідські відносини.

Між Україною та Молдовою є комплекс різних проблем, тому Україна не повинна говорити з Молдовою крізь зуби. Не треба забувати, що зовсім недавно Євросоюз ставив Молдову у приклад у проведенні реформ.

Якщо говорити про світових лідерів та їх ставлення до України, то яку позицію щодо України сьогодні займає Олланд, чи не послабив він свою позицію стосовно Росії?

Він не ослабив своєї позиції, ось буквально зовсім недавно він піддав Трампа критиці, ну це така критика. В зовнішній політиці він виявився достатньо ефективним, а у внутрішній політиці недостатньо ефективним для французів, тому вони знімають його з перегонів, він навіть не балотується у президенти. Це, до речі, ознака політичної відповідальності – людина, яка розуміє, що у неї низький рейтинг і що вона є тільки тягарем, не йде боротися за президентство.

Щодо проросійського прем'єр міністра Італії. Чого можна очікувати Україні від нового прем'єра?

Людина проросійська Паоло Джентілоні  став прем'єр міністром Італії. Я думаю, що тут є не те що велика загроза, просто ситуація складається таким чином, що доки канцлер Німеччини Меркель стоїть на своїх позиціях, то Україна почувається більш впевнено, проте у Франції не варто чекати на проукраїнського президента.

Контакт Туреччини та Росії? Чи несе для України загрозу їхня дружба?

Туреччина та Росія – це два геополітичні мачо. У них обох є свій інтерес. Тільки вони хочуть стабілізації в Сирії різними способами – Ердоган хоче Асада знищити, а Путін його хоче зберегти. І це питання між ними є конфліктним, але сказати, що вони все кинуть і одна з одною будуть змагатися, то такого не буде. Зараз Туреччина та Росія є прикладом прагматичної співпраці.

Туреччина – член НАТО, і вона не визнаватиме анексію Криму.
Чим закінчиться? Вже ж раз був, коли вони між собою посварилися, а потім пішли на примирення, тобто вони між собою достатньо взаємозалежні. Проте Туреччина – член НАТО, і вона не визнаватиме анексію Криму, бо це фактор кримських татар, яких на території Туреччини проживає набагато більше, ніж у Криму.

Росія боїться НАТО?

Я б сказав, що Росія боїться гонки озброєнь зі Сполученими Штатами, тому що заявити про те, що вони не збільшують арсенал ядерної зброї, Росія не зможе, а якщо вона у це втягнеться, то у неї дуже швидко розв'яжеться пупок і це стане очевидним усьому світові.

http://www.5.ua/suspilstvo/mahda-137710.html

100%, 2 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Три світи України і боротьба між ними


Результати дослідження Українського Інститута Майбутнього громадської думки з класичних ліберальних питань показали, що сучасна Україна – країна з переважаючим лівацько-соціалістичним, аграрним, патерналістським дискурсом і цінностями.

Ось результати по кільком ключовим питанням:



 Украинский Институт Будущего

 
Висновки однозначні:

– сучасна Україна – країна з переважаючим лівацько-соціалістичним, аграрним, патерналістським дискурсом і цінностями.

Тобто рівно така, якою її малювала радянська пропаганда, в повоєнний типу у фільмі «Максим Перепелиця» і все таке інше.

Дві спроби революції і війна, разюче мало вплинули на неомарксистські вподобання суспільства.

Ось цей стан речей – найбільша українська проблема.

Проблема, тим більша, що зав’язана на національний аграрно-лубочний міф, де симпатія до «садка вишневого кола хати», виступає основним розрізненням у системі «свій – чужий», і вподобання тем космосу та фундаментальної науки відносить суб’єкта до «чужого».

Процеси, що відбуваються в колективному несвідомому мозку, настільки проблемні і, при цьому, загальмовані, що панівна ідеологія примудряється «не помічати» ні шести атомних станцій, ні бюро Антонова, ні цілого субкласса програмістів світового рівня, ні української наукової станції в Антарктиді – вони існують в окремому, паралельному лівацької, агроельфійський Україні, просторі.

Міське населення, що тяжіє до індустріального міфу, має відчувати і відчуває себе в такій країні, вкрай незручно – бо причавлюється більшістю і не може уявити, захистити і просунути свої права, свободи та інтереси.

Ситуація тим складніше, через належність індустріального міфу, переважно російськомовному середовищу і його генетичним походженням з СРСР.

Аграрний миф плекає україномовність і тяжіє до періоду націогенезу, який співпав з розкладанням традиційної фази хазяйнування.

Є ще (англомовний, переважно) тонюсенький постіндустріальний прошарок, люди Третьої хвилі (по Тоффлеру), публіка інформаційної фази.

Цей стан речей і є – головною загрозою національній безпеці.

І справа не в сумі протиріч між класами трьох різних історичних фаз, і навіть не в тотальному домінуванні людей традиційної фази, які відстають від загальноісторичного такту на два (!) кроки.

При вмілому використанні, і з таким ресурсом можна добре працювати для досягнення модернізаційних цілей.

Проблема – в надзвичайній загальмованості процесів ( «болото») в національному колективному підсвідомому, за 25 років незалежності практично не зсунулись з місця un masse ( в масі - Б.Г.), і, одночасно – сильно форсованому у груп модернізаційного дискурсу.

У суспільстві створені (і розбіжність посилюється) ножиці між людьми трьох історичних фаз, трьох світів, які, якщо не принципово ворожі одна одній, то принципово погано розуміють одна одну. І «хочуть розуміти» – додамо.

Таке протиріччя має знайти вихід і – знаходить.

Найбільш очевидний – міграція індустріально-актуалізованого і пост-індустріального (інформаційного) населення за кордон, в простір, де вони можуть себе реалізувати.

Інший вихід – агрегація модерністських груп, усвідомлення ними себе, своїх завдань і загальних інтересів, становлення в якості суспільно-політичних суб’єктів і початок боротьби за своє представництво і вплив / отримання влади, з завданням проведення в життя рішень, що забезпечують їх інтереси.

Тобто – втеча від проблеми, або спроба вирішити проблему.

Особисто я бачу вихід в трансцеденції проблеми:

– розвитку пост-індустріальних / інформаційних технологій, з тим, щоб вирішити проблему конфлікту «сільських» та «міських», шляхом її деактуалізації.

Слід зазначити, що конфлікт на Донбасі можна розглядати, як певний випадок цього загального конфлікту – «традиційників» та «індустріальників».

Іншими способами (переворотом, реформами і ін.) ця суперечність в даних умовах, на мій погляд, не вирішується.

Насамперед, це створення філософських передумов для формування когнітивного світогляду та нових технологій освіти, яки мають створити в Україні свідомість нового історичного типу.

Але, це вже зовсім специфічна розмова.

Олексій Арестович

 http://hvylya.net/analytics/society/oleksiy-arestovich-tri-sviti-ukrayini-i-borotba-mizh-nimi.html

Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №42

«Публічний аудит» виділив цього тижня інформаційні повідомлення авторства державних відомств, які, на нашу думку, заслуговують на увагу українців. 

Почнімо з  макроекономічної ситуації в країні 

Так, Міністерство економічного розвитку і торгівлі покращило прогноз інфляції на 2015 рік до 43 % із 44,8 %, прогнозованих раніше.

Причинами цього стало те, що в жовтні 2015 року Державний комітет статистики зафіксував дефляцію 1,3 % після інфляції 2,3 % у вересні. За січень-жовтень 2015 року в порівнянні з відповідним періодом 2014 року базова інфляція становила 41,3 %.

«До кінця року очікується відновлення тенденції незначного зростання цін, що буде обумовлено сезонним збільшенням попиту наприкінці року, поліпшенням стану на ринку праці відповідно до активізації виробничої діяльності, певним напруженням на валюту», – повідомляє прес-служба.

Спробуємо розібратися з деякими факторами, про які, зокрема, зазначають у самому відомстві.

Напруження на валюту та послаблення гривні в другій половині жовтня.

За даними НБУ, офіційний курс гривні до долара в першій декаді жовтня коливався в діапазоні 21,15–21,49 грн/$; у першій декаді листопада офіційний курс знизився до показників 23–22,75 грн/$, тобто, у середньому на 6–7 %, і це за відсутності об’єктивного тиску на валюту з боку зовнішніх виплат.

Відповідно до прогнозів Міністерства фінансів України, в очікуваний Закон України «Про державний бюджет України на 2016 рік» закладатиметься середньорічний курс на рівні 24,1 грн/$ (при тому, що в деяких пунктах обміну валют такий показник було досягнуто та перевищено вже цього тижня), а на кінець 2016 року – на рівні 24,4 грн/$. У відсотках це знецінення гривні до курсу на початок жовтня становитиме 11–12 % (інфляційний таргет якого повинен досягти НБУ за підсумками 2016 року), якщо розрахувати відсоток девальвації взявши базовим курс початку листопада, то знецінення національної грошової одиниці у 2016 році (за умови стримання курсу на рівні прогнозів) становитиме 6–8 %.

Таким чином, Україна знову ж таки умовно вже сьогодні майже досягла орієнтовного рівня інфляції 2016 року та курсу, який прогнозується до закладення в державний бюджет на 2016 рік.

Це ситуація, яка має місце сьогодні, а враховуючи навантаження на національну грошову одиницю в грудні 2015 року (фактори хоч і виключають виплату зовнішніх державних та гарантованих державою боргів, але від цього не зменшують дефіцит валюти, необхідної принаймні для оплати імпорту поточного обсягу споживання природного газу, а також акумулювання коштів, що потрібні для погашення валютних кредитивів. Крім цього, досі відкрите питання з третьою частиною фінансової допомоги від МВФ, отримання якої гальмується бездіяльністю органів державної влади. Компенсаторів валютної виручки за таких умов у країні залишається не так багато – в основному це експорт сільськогосподарської продукції та інших сировинних ресурсів (саме сировинних, а не кінцевих товарів), ціни на які на міжнародних ринках зменшуються, і, хоч Україна збільшує обсяги експорту, це не має якісного впливу на загальну суму отриманої валютної виручки), умовно можна говорити про інфляцію тільки за рахунок девальвації на рівні показників 2016 року, яка матиме місце в перспективі найближчих 3–4 місяців, якщо не перевищить її.

Звісно, знецінення курсу гривні на цінах продовольчих товарів та послуг не відбудеться одномоментно – цей процес буде розтягнутий на певний період у часі. Однак, спостерігаючи сьогодні за знеціненням гривні в обмінних пунктах, Ви повинні розуміти, що завтра це знецінення побачите у вигляді підвищення цін  в торговельних мережах.

Крім того, сьогоднішня ситуація з курсом ставить під сумнів реалістичність прогнозів Міністерства фінансів України щодо середньорічного курсу гривні на рівні 24,1 грн/$ у 2016 році, а тому цю межу доведеться опускати ще нижче.

Одним із факторів, які можуть вплинути на індекс споживчих цін у 2016 році, а саме на його зменшення (за умови, якщо курс гривні буде контрольованим та не покотиться вниз), може стати зменшення верхнього граничного тарифу на природний газ для населення.

У середу було повідомлено, що НАК «Нафтогаз України» погоджує з МВФ питання зниження тарифу для населення в разі падіння ціни імпортного газу нижче $ 209 за тисячу кубометрів.

«Коли у нас ціна імпорту знизиться нижче 209 доларів, то в уряду виникне можливість, якщо на це буде згода МВФ, ці 7,188 тисяч гривень за тисячу кубометрів газу (верхній тариф для населення – ред.) можна буде опускати», – сказав він.

А. Коболєв пояснив, що ціна в $ 209 еквівалентна 5,044 тис. грн (враховуючи прогнозний курс на 2016 рік 24,1 гривні за долар), – це дорівнює ціні газу як товару, закладеної в поточний тариф, – 7,188 тис. гривень.

Спробуймо спрогнозувати верхню межу тарифу на природний газ для населення, який, ймовірно, буде затверджено в березні 2016 року за аналогією з попереднім. (При цьому ми свідомо абстрагуємось від поняття «національний видобуток», скорочення споживання природного газу по країні на 19 %, про що цього тижня говорив Яценюк. У цьому випадку візьмемо за основу хворобливу формулу розрахунку НАКу як аксіому).

Отже, у березні 2015 року, коли була ухвалена постанова НКРЕКП, ми мали такі вихідні дані. Середня ціна імпортного природного газу в І кварталі  2014 року – $ 31  за 1000 куб. м. Середній показник курс гривні до долара станом на березень 2015 року (коливання значні) – 23,12 грн/1$. Вартість газу як товару закладена в тариф 7188 грн – 5 044 грн (на момент прийняття рішення НКРЕКП – еквівалент 220 $).

Виведемо пропорцію між вартістю імпорту та вартістю природного газу як товару:  220$/315$ = 0,7

Отже, відсоток покриття вартості імпортного природного газу в структурі верхньої межі тарифу для населення становила 70 %. Відповідно, проведемо зворотний прогнозний розрахунок:

Середня вартість імпорту за прогнозами – $ 209.  Середній курс – 24,1 грн.  Відсоток покриття – 70 %.

Розрахункова вартість природного газу як товару:  (209 х 24,1) х 0,7 = 3 500 грн. 

Поточні ціни на послуги з транспортування та постачання – 948 грн.

Тариф – 3 500 грн (газ як товар) + 948 грн = 4 450 грн + ПДВ = 5 340 грн за 1000 куб. м.

Відповідно, з прийняттям рішення НКРЕКП про встановлення тарифу на природний газ для населення на 2016–2017 рік, у порівнянні з сьогоднішньою верхньою межею вартості природного газу в 7 188 грн за 1000 куб. м, тариф знизиться на 25 %.

Ці 25 % у тому числі дозволять говорити в 2016 році про дефляцію та скорочення темпів інфляції.

Міністерство інфраструктури України 

Цього тижня відомство для публічного обговорення оприлюднило проект Стратегічного плану розвитку залізничної галузі до 2020 року.

Основною метою Реформи залізничної галузі є лібералізація ринку залізничних перевезень та запровадження ринкової моделі роботи галузі.

Функції державного управління відійдуть до новостворених державних структур – Агентства залізничного транспорту як державного органу регулювання ринку залізничних перевезень, а також Нацкомісії з регулювання у сфері транспорту (НКРТ), яка відповідатиме за тарифоутворення.

«Укрзалізниця» здійснюватиме бізнес-функцію.

При тому, що програма має доволі загальний та декларативний характер, розуміння самої стратегії розвитку в частині вантажних та пасажирських перевезень вона дає.

Так,  за часом реалізації план розподілено на три періоди:

  • І етап (2015 – початок 2016 року): розробка та затвердження нормативно-правової бази для реформування, утворення ПАТ «Українська залізниця», початок реформи тарифної системи;
  • ІІ етап (2016–2020 роки): формування вертикально-інтегрованої системи управління (за видами діяльності) в ПАТ «Українська залізниця», формування єдиних правил діяльності для всіх суб’єктів ринку залізничних перевезень, забезпечення вільного ціноутворення в конкурентних секторах ринку транспортних послуг;
  • ІІІ етап (після 2020 року): продовження структурних змін, ліквідація перехресного субсидування пасажирських перевезень за рахунок вантажних, розвиток конкуренції, надання підтримки для закупівлі рухомого складу, будівництво об’єктів залізничного транспорту, що мають соціальне значення.

ПАТ «Українська залізниця» планує розподілити організаційні повноваження та фінансові рахунки оператора інфраструктури й перевізників (вантажного та пасажирських) всередині ПАТ «УЗ»:

— запровадити європейські норми та стандарти допуску й роботи на ринку залізничних перевезень, виходячи з вимоги доброї репутації, фінансової спроможності, професійної компетентності, наявності тягового рухомого складу;

— формування нових принципів ціноутворення на залізничному транспорті, з урахуванням ринкових перетворень у галузі та зважаючи на конкуренцію між видами транспорту.

Питання, що стосуються пасажирів, відповідно до плану заплановані до реалізації на 2016–2017 рр., вони передбачають поступову ліквідацію субсидування пасажирських перевезень за рахунок вантажних, впровадження державного замовлення на соціальні пасажирські перевезення, розроблення тимчасового порядку прозорого субсидування збиткових пасажирських перевезень (через створення фонду – на державному рівні або на рівні УЗ).

Запровадження монетизації пільгових перевезень, укладення  договорів із місцевими органами влади щодо пільгових перевезень із чітким визначенням відповідальності сторін щодо якості перевезень (з боку перевізника) та вчасності розрахунків за надані послуги (з боку органів влади).

Загалом концепція реформування залізничного транспорту в деякій мірі нагадує концепцію реформування НАК «Нафтогаз України»: зокрема, також передбачає забезпечення вільного доступу суб’єктів господарювання до транспортної інфраструктури (тобто, за аналогією відбувається виділення функцій оператора мереж), а відповідно – конкуренцію на ринку перевезень (як тепер відбувається на ринку природного газу для промислових споживачів, де постачальники конкурують критеріями ціни, умов оплати, обсягами постачання), що має сприяти як зростанню обсягу перевезень, так і зниженню їх вартості (приведенню до реальних ринкових умов), покращенню якості послуг.

За аналогією з НАК «Нафтогаз України» як гарантованим у минулому постачальником природного газу для потреб населення, у випадку з УЗ швидше  за все вбачається реалізація аналогічного субсидіюванню механізму.

Тобто, після розробки методики розрахунку обґрунтованого тарифу на пасажирські перевезення Нацкомісія з регулювання у сфері транспорту (НКРТ) встановить високі ринкові тарифи на перевезення пасажирів.

У подальшому перевізники (тут важливо розуміти, що з часом це може бути не тільки вітчизняна ПАТ «УЗ», а й інші перевізники, оскільки доступ до ринку буде відкрито) на підставі договорів із органами місцевого самоврядування надаватимуть інформацію про кількість пільгових перевезень та отримуватимуть компенсацію живими коштами, інакше матимуть законні підстави для припинення надання таких послуг.

Таким чином, як і «Нафтогаз України», «Укрзалізницю» намагаються вивести на ринок без соціального навантаження, тобто у вигляді підприємства, діяльність якого має приносити прибуток від кожного відокремленого виду діяльності, без перехресного покриття збитків від одного виду послуг прибутками від іншого.

Стосовно споживачів, то беззаперечним наслідком втілення реформи буде подорожчання подорожей; амбітні плани щодо залучення 20 млрд грн у наступному році у вигляді інвестицій в інший спосіб акумулювати не вдасться, оскільки навіть зовнішні позики необхідно повертати. Пільгові категорії громадян отримають чергову субсидію. З позитиву – очікуємо на покращення якості послуг, а також можливості вибору надавача цих послуг.

Так само, як положення Закону України «Про ринок природного газу» (набрав чинності з 1 жовтня 2015 року), вагомого значення матимуть положення Закону, який розроблено Міністерством інфраструктури, – «Про залізничний транспорт», який покликаний лібералізувати ринок залізничних перевезень, кардинально змінить принципи тарифоутворення, введе поняття соціальних перевезень.

Наразі законопроект знаходиться на розгляді Кабінету Міністрів.

Як зазначають автори Плану розвитку, ймовірними ризиками вчасного впровадження реформи залізничного транспорту вбачаються в тому числі на стадії його прийняття в парламенті. У цьому фахівці ГО «Публічний аудит» погоджуються з профільним міністерством, оскільки лобі бізнесу представлені в парламенті та не зацікавлені в перегляді ні існуючої моделі ринку, ні, що головне, системи тарифоутворення, яка для сировинних товарів, які займають основну частину перевезень, є найнижчою в країнах Європи та близького зарубіжжя, дозволяючи постачальникам конкурувати на зовнішніх ринках, демпінгувати в ціні та отримувати надприбутки.

Міністерство регіонального розвитку 

Не могли ми обійти увагою одне повідомлення Мінрегіону. Під час доповіді на Міжнародній практичній конференції «Дорожня карта для України у сфері поводження з відходами та електронного врядування» керівник одного з управлінь Максим Барінов зазначив, що сьогодні органи місцевого самоврядування позбавлені можливості встановлювати тарифи на послуги щодо поводження з побутовими відходами. Це призвело до нестабільності та паралізувало роботу підприємств із перероблення та захоронення побутових відходів.

Змінити цю ситуацію, з його слів, можливо шляхом демонополізації ринку послуг  шляхом передачі повноважень органам місцевого самоврядування та встановлення економічно обґрунтованих тарифів на ці послуги, а також запровадження принципу укладання договорів між учасниками ринку.

Сприяти таким перетворенням, на його думку, має прийняття розробленого Мінрегіоном проекту Закону України № 1742 від 14.01.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з побутовими відходами», який допоможе залучити міжнародну допомогу, пільгові кредити міжнародних банківських установ та інвестиції для впровадження роздільного збору побутових відходів – взагалі зменшити їх кількість.

Відповідно до висновку Головного науково-експертного управління від 27.04.2015, дослівно: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно повернути на доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій. Інші відомості щодо проходження законопроекту відсутні. 

Ще одним кроком на шляху змін у галузі, як зазначив Барінов, може стати прийняття законопроекту «Про упаковку та відходи упаковки», який розроблено Мінрегіоном за участю представників органів місцевого самоврядування, соціальних партнерів та бізнесу в сфері виробництва тари й упаковки.

На сьогодні  законопроект з такою назвою на порталі Верховної Ради значиться лише один: його розробником була народний депутат Ляпіна Ксенія Михайлівна, за результатами розгляду в комітеті його було відкликано 27.11.14.

Ми навели ці два приклади для розуміння того, як в дійсності відбувається реформування тієї чи іншої галузі, як відбуваються процеси, про які говорить Арсеній Петрович, зазначаючи: «Ми внесли, а депутати не прийняли». Пафосні спічі на конференціях про світле майбутнє по їх завершенні лягають у шухляду письмового столу.

Фонд державного майна України 

Варто похвалити з точки зору роботи, виконаної для  презентації товару, який вони продають. ФДМУ з метою активізації продажів сформував Перелік із 907 об’єктів малої приватизації, а згодом суттєво вдосконалив базу даних об’єктів малої приватизації, додавши до неї фото об’єктів, дані про відстань до населеного пункту, центру села чи міста, пожвавленої дороги чи залізниці.

За даними видання, Фонд організував цільову розсилку вдосконаленої бази даних об’єктів малої приватизації до великих громадських об’єднань професійних ріелторів, ріелторських компаній. Найменування кожного об’єкта містить гіперпосилання, яке переправляє Вас на коротку характеристику об’єкта з візуалізацією.  Справді проведена непогана робота.

Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №42

Незважаючи на це, складно поділяти оптимізм щодо успіхів такої приватизації. Це пов’язано з тим, що об’єктивно на частину об’єктів правоустановлюючі документи не виготовлено, не говорячи про правоустановлюючі документи на земельну ділянку; значна частина з них перебуває в незадовільному стані, строки дійсності висновків про їх оцінку закінчились два – три роки тому.

Крім цього, для деяких об’єктів найбільшою проблемою при приватизації, на нашу думку, буде саме форма її проведення, а саме: аукціон, який передбачає наявність декількох учасників, що змагатимуться між собою.

Для ряду об’єктів це в принципі важко уявити, і, на нашу думку, щодо них необхідно приймати рішення про відчуження навіть за наявності хоча б однієї заявки. Організаційні витрати на проведення аукціону можуть перевищити очікуваний дохід. Питання щодо таких об’єктів розташоване в площині вартості їх утримання та як такої корисності перебування у державній власності.

Поряд з цим відкритість інформації щодо об’єктів малої приватизації, наявність вихідних даних для прийняття рішення про об’єкти зацікавлення, вже саме по собі є непоганим зрушенням у діяльності Фонду.

На завершення тижневика проаналізуємо роботу парламенту цього тижня. 

Проваливши минулого тижня голосування за законопроекти, прийняття яких необхідне для гіпотетичного безвізового режиму з ЄС, цими днями Верховна Рада в низці питань продемонструвала неймовірну консолідованість.

Взагалі парламент все більше нагадує клуб за інтересами. Судіть самі: потрібні законодавчі зміни для отримання коштів міжнародних донорів голосуються на останньому пленарному засіданні до умовного дедлайну. Законопроекти щодо безвізового режиму голосуються послідовно – мабуть, через небажання брати на себе відповідальність за те, що програму реформ, необхідних для його впровадження, не виконано.

Із важливих для населення законопроектів прийнято за основу проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо уточнення сфери застосування та удосконалення окремих положень передачі гуртожитків у власність територіальних громад і забезпечення реалізації житлових прав законними мешканцями гуртожитків)».

Внесено зміни до  Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», визначивши, що сфера його застосування    поширюється на громадян (та членів їхніх сімей), які (сукупність характеристик):

1) не мають власного житла, +

2) не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, +

3) перебувають (перебували) у трудових (службових) правовідносинах з підприємством (організацією), яке надало їм право проживати в гуртожитку, +

4) тривалий час на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей та фактично проживають у них (проживають у гуртожитку відповідно до спеціального ордера, виданого на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, відповідно до статті 129 Житлового кодексу Української РСР. Громадяни, які проживають у гуртожитках на законних підставах, вважаються їх законними мешканцями відповідно до цього Закону. Поняття «проживають у гуртожитку тривалий час» законодавець розкриває як  «проживають у гуртожитку постійно п’ять і більше років». Вимога щодо проживання у гуртожитку тривалий час не поширюється на членів сім’ї громадянина, якому було видано ордер на жилу площу в гуртожитку та який є основним наймачем житлового приміщення в гуртожитку).

Поряд з цим з переліку осіб, на яких поширюється сфера дії зазначеного Закону, виключено тих, хто мешкає в гуртожитку, але не перебував (не перебуває) у трудових (службових) відносинах із підприємством (організацією), яке надало їм право проживати в гуртожитку

Для цілей цього Закону визначено поняття  гуртожитки включені до статутних капіталів – як гуртожитки, збудовані в радянські часи за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що було включено до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені іншим способом, передбаченим законом.

Законні мешканці гуртожитку, які проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, набувають права на приватизаціюжитлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади відповідно до цього Закону та Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у комунальну власність.

Передача повинна бути здійснена в строки, визначені Загальнонаціональною програмою.

Гуртожитки державної форми власності у власність територіальних громад передаються на безкомпенсаційній основі.

Передача гуртожитків, що були включені до статутних капіталів товариств, у тому числі і тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені іншим способом, у власність територіальних громад здійснюється на:

добровільних (договірних) умовах;

у випадку відмови органів управління (уповноважених осіб) власників гуртожитків від такої передачі – за рішенням суду. Для цього і внесено зміни до Цивільного кодексу України.

Гуртожитки, включені до статутних капіталів, передаються у власність територіальної громади:

— на безкомпенсаційній основі відповідно до цього Закону – за рішенням власника гуртожитку;

— на частково-компенсаційній основі – за спільним рішенням власника гуртожитку та сесії місцевої ради;

— на частково-компенсаційній основі відповідно до Цивільного кодексу України в розмірі, меншому ніж повний розмір компенсації, – за спільним рішенням власника гуртожитку та сесії місцевої ради або за рішенням суду за позовом місцевої ради; 

— на повній компенсаційній основі за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, – за рішення суду за позовом власника гуртожитку.

За згодою власника гуртожитку та місцевої ради компенсація власнику гуртожитку відповідно до цього Закону може здійснюватися грошима, векселями (належним чином оформленими) або майном (майновими правами).

Тобто, апріорі законодавець розуміє, що реальних коштів для виплати компенсацій фактично найближчим часом ні в місцевому, ні в державному бюджетах віднайдено не буде. Тому допускає розрахунок борговими  паперами.  Порядок визначення розміру компенсації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідь на питання про те, хто оплачуватиме компенсацію, визначено у властивий законодавцю завуальований спосіб: «видатки, пов’язані з передачею гуртожитків у власність територіальних громад <…> здійснюються за рахунок передбачених на це відповідно до Загальнодержавної цільової програми  <…> коштів державного та місцевих бюджетів, а також інших коштів, не заборонених законом». Тобто, усіма та одночасно ніким.  

Рішення про передачу гуртожитків у власність територіальних громад приймають відповідні органи управління (уповноважені особи) власників гуртожитків або суд за позовом місцевої ради.

Які особливі правомочності щодо ініціювання судового розгляду надано місцевим органам?  

Стосовно судового розгляду: 

1) звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків в належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у випадку відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу;

2) звертаються до суду з позовом про визначення розміру відшкодування власнику гуртожитку за передачу гуртожитку у власність територіальної громади на частково компенсаційній;

3) звертаються до суду з позовом про визначення розміру відшкодування власнику гуртожитку за передачу гуртожитку у власність територіальної громади на повній компенсаційній основі, у меншому розмірі, ніж розмір, на якому наполягає власник гуртожитку.

Для того щоб органи місцевого самоврядування мали можливість реалізувати першу правомочність, внесено зміни до Цивільного кодексу України, а саме до ст. 268, ч. 1 якої доповнено п. 7, визначивши, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку, на який поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.

Внесення таких змін надає можливість подальшого оскарження, однак лежить у тій площині, що судам доведеться вирішувати питання про те, що на момент, коли спливав термін позовної давності, за справами цієї категорії, відповідна норма в цивільному кодексі була відсутня. Закон зворотної сили в цьому випадку не має.

Отже, як це, ймовірно, виглядатиме на практиці: 

1) Загальнонаціональна програма визначає перелік та строки.
2) Теоретично державні гуртожитки передаються органам місцевого самоврядування без ускладнень та відповідно приватизовуються суб’єктами, які мають на це законне право. Питання в тому, як на практиці виселити тих незахищених осіб, які проживають, але не підпадають під поняття тих, хто має право на приватизацію в розумінні цього закону, залишається відкритим. 
3) Органи місцевого самоврядування запропонують власникам гуртожитків, які передані до статутних капіталів підприємств, добровільну, безкоштовну передачу їм гуртожитків. Очікувано, вони отримують відмову, оскільки останні можуть отримати матеріальну компенсацію.
4) На підставі не розробленої ще методики Кабінету Міністрів розраховується сума компенсації, яка має бути сплачена з місцевого бюджету, яку в кращому випадку погодять, у гіршому – ні.
5) А далі – довгі роки судових розглядів та виконання рішень судів. Що ж, норма є – час покаже, як її реалізують.

Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №40

Символічний 40-й тижневик, у якому вкотре дамо оцінку корисності діяльності органів державної влади. За 40 тижнів вимушені констатувати, що приводів для особливої радості вони нам дарували мало, якщо взагалі такі приводи були. Цей тиждень, на жаль, не став винятком.

Результати місцевих виборів для деяких політичних сил стали лакмусовим папірцем, який засвідчив втрату електоральних позицій і, відповідно, амбіції на прийдешні парламентські вибори змусили до активних дій на ниві соціально болючих тем, позаяк підвищилася підтримка партій, які мають радикально-націоналістичне спрямування.

За три дні була організована під стінами Кабінету Міністрів України громадська акція, яка об’єднала в собі ті теми, які інертно дрейфували осторонь уваги та активних дій політиків протягом передвиборчого періоду, а саме: проблема валютних позичальників, тарифів, чорнобильців.

І ось наприкінці тижня населенню як умовне досягнення та перемогу «згодували» прийняте рішення Кабміну, за яким запроваджується механізм зміни застосування соціальної норми споживання газу.

Так, встановлюється соціальна норма в розмірі 1200 кубометрів на увесь опалювальний сезон (6 місяців). Це означає, що людина може сама визначати, скільки газу вона використовуватиме в рамках соціальної норми щомісяця протягом опалювального сезону.

Крім того, прийнято рішення, що в лютому 2016 року буде здійснено контроль реальних витрат населенням газу для опалення та оцінено необхідність збільшення соціальної норми у випадку холодної зими.

Що ж, пропонуємо коротко порахувати, що нам продали за зарплату, яку чиновники отримують зі сплачених нами податків.

Опалювальний сезон (а саме протягом нього діє пільгова ціна 3,6 грн за 1 куб. м газу для опалення будинку) триває з 1 жовтня до 30 квітня, тобто сім повних місяців, протягом яких Ви мали можливість використовувати 200 куб. м за пільговою ціною. Отже, обсяг газу за пільговим тарифом, який можна було рівномірно використовувати протягом цього періоду, становив 1,4 тис. куб. м на споживача.

Тепер споживач отримає 1,2 тис. куб. м на цей же період, тобто мінус 200 куб. м, плюс обіцянку переглянути в лютому цю норму, яка фактично теж повинна зігрівати (ми аналізуємо вихідні дані – звісно, можна говорити, що жовтень вже завершився і опалювального періоду залишилось 6 місяців; от і виходить 1, 2 тис. куб м, але давайте припускати, що нормативний акт КМУ приймається не на 1 опалювальний сезон, а на більш тривалий час, оскільки в цивілізованих країнах саме так і відбувається).

Що ж змінилося? Справді, Вам як споживачам надано можливість самостійно розпоряджатися обсягом природного газу за пільговим тарифом. Тепер Ви можете його використати в один-два місяці, коли температура повітря буде дуже низькою чи, приміром, напередодні новорічних і різдвяних свят, коли й без того збільшуватимуться витрати родини. Скорочення фактичних витрат у ці місяці Ви зумовлює пропорційне збільшення витрат на природний газ в інші три-чотири місяці опалювального сезону, оскільки за газ доведеться платити по 7,2 грн за кубічний метр.

Проте й до цього українцям варто звикати, оскільки Україна, як ми вже неодноразово акцентували, взяла перед МВФ зобов’язання взагалі скасувати з 2016 року пільговий тариф у 3,6 грн/куб. м.

Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №40

Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №40
Поступово українців до цього готують. Наведемо для прикладу тези голови НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва, озвучені в інтерв’ю DT.UA напередодні вильоту до Берлін на підписання угоди з ЄБРР. Відповідаючи на питання журналіста щодо тарифів на природний газ він дослівно зазначив таке: «…Для споживачів, які не використовують газу для обігріву житла, а тільки для приготування їжі й підігріву води, ціна — 7,188 грн за кубометр. Це ще не ринкова ціна, але вже наближена до ринкової. Ринкова зараз ближча до 8 грн за кубометр».

Крім того, він повторно акцентував увагу саме на тому, що тариф у 7,2 грн/куб. м не є ринковим, відповідаючи на питання про те, за якою ціною НАК «Нафтогаз України» закуповує природний газ в «Укргазвидобування»: «…якщо вже на те пішло, то непорочною практикою буде продавати газ усім категоріям споживачів за ринковою ціною, яка на цей час становить близько 8 тис. грн за тисячу кубометрів. Ми готові до такого кроку? Команда «Нафтогазу» одразу пропонувала зробити такий кардинальний крок. Ринкова ціна плюс субсидії для тих, кому складно платити. Але той же парламент заблокував це рішення і прийняв варіант поступового підвищення цін. Тому поки що ціни реалізації «Укргазвидобування» залишаються нижчими від ринкових».

Отже, що маємо на виході? Обсяг природного газу, який відпускається населенню за пільговими тарифом 3,6 грн за кубометр, ймовірно, доживає останній опалювальний сезон, тому умовна поступка від Уряду начебто під тиском громадськості в кабінетах на Грушевського, мабуть, супроводжується усмішками. І якщо навіть у лютому переглянуть обсяг споживання, на який нараховуватиметься пільговий тариф, це буде подарунок на прощання.

Крім того, КМУ також ухвалив рішення, згідно з яким за результатами першого кварталу наступного року залежно від ціни імпортованого газу та курсу національної валюти буде здійснено коригування ринкової ціни на природний газ.

По перше, в цьому випадку мова йде про ринкову ціну на газ, яку сплачують промислові споживачі, а не тариф для населення (хоча, зважаючи на те, як акцентовано говорить про ринкову вартість для всіх споживачів Коболєв, ймовірно, скоро ці поняття не диференціюватимуться і населення платитиме за тією ж вартістю газу, що й промисловість).

Ринкова ціна визначається вже сьогодні за правилами попиту і пропозиції, а тариф встановлюється «незалежним» регулятором, який досі не має правової підстави для функціонування, а саме Закону, і який досі виконує свої функції на підставі положення, затвердженого Указом Президента України.

По-друге, коригування тарифу на основі факторів вартості імпорту та курсу гривні й без того передбачене програмою співпраці з МВФ. Що ж виходить? Нам повторно підсовують ту ж страву, тільки з іншою подачею.

На підтвердження того, що ринкова ціна має місце вже сьогодні для промислових споживачів, свідчить таке.

Внаслідок скасування державного регулювання цін на газ для всіх категорій споживачів, крім населення та ТКЕ для потреб населення, з 1 жовтня 2015 року НАК «Нафтогаз України» відкоригував ціни на газ для промислових споживачів залежно від умов оплати та обсягів постачання. Газ реалізовуватиметься за цінами від 5 739 грн/тис. куб. м (на умовах передоплати для великих споживачів, що не мають заборгованості перед «Нафтогазом») до 6 470 грн/тис. куб. м без врахування податків та вартості транспортування.

Вийшовши з такою ціновою пропозицією, НАК «Нафтогаз України» обвалив ціни приватних газових трейдерів на 10–15 %.

Відповідно до звітів компанії за 2014 рік, частка НАКу на оптово- промисловому ринку торгівля газом склала 35 %, або ж 5,3 млрд куб. м. У той же час інші постачальники поставили на ринок близько 10 млрд куб. м газу.

Співвідношення цього показника до загальної виручки компанії становила 54,4%, або ж 24,7 млрд грн.

Вбачається, що НАК прагне збільшити свою роль на ринку промислових споживачів, відповідно, збільшити виручку компанії за рахунок продажу природного газу підприємствам.

Для фінансового оздоровлення компанії це непогано – можливо, оздоровившись, припиниться долання дефіциту за рахунок бюджетного фінансування та населення, хоча апетит приходить під час їжі, тому навряд.

Разом з тим, посилання на імпортну вартість та курс наразі лунають неспроста. Так, цього тижня важливою новиною став прогноз середньорічної ціни російського газу для України в 2016 році на рівні 146,47 долара за тисячу кубометрів. Про це йдеться в розрахунках надходжень до федерального бюджету Росії.

Обсяг експорту газу в Україну, оподатковуваний митом, у 2016 році очікується на рівні 10 млрд кубометрів. Ставка експортного мита на газ становить 30 %. $ 150 за прогнозним на 2016 рік курсом в 24 грн/1 $ = 3600 грн за 1000 куб. м.

За умови збереження чинних цільової надбавки, тарифів на постачання та транспортування, ПДВ отримаємо приблизний розрахунковий тариф у 5,4–5,5 грн за 1 куб. м.

Цілком вірогідно, що черговою порцією брехні буде повідомлення Уряду та НКРЕКП у квітні 2016 року про те, що за результатами перерахунків та розрахунків, на виконання вимог мітингувальників встановлено єдиний тариф у 5,6 грн за 1 куб. м. для населення. І буде подано це приблизно так: «Нічого собі – було ж 7,2 грн, а тут ми аж на 2 грн тариф зменшили, і не забувайте про субсидії. Як бачите, держава дбає про Вас».

У цілому це риторика, але такий розвиток подій є більш ніж вірогідним, і він відповідає ринковим умовам, а не політиці Уряду йти назустріч населенню. Ринкові ж відносини у нас формуються виключно завдяки міжнародним фінансовим донорам, які в обмін на гроші змушені вимагати у можновладців робити хоч щось.

Поряд з цим прогноз ціни імпортного природного газу ставить у незручне становище А. Яценюка, хоч останній вже давно в ньому перебуває.

Пригадаймо вересневе повідомлення прем’єр-міністра України: «Собівартість газу власного видобутку становить залежно від свердловин і підприємств від 70 до 100 доларів. Але в цю собівартість не входить найосновніше – інвестиції, які нам необхідні для того, щоб бурити нові свердловини».

Виходить, що імпортний газ на кордоні коштуватиме приблизно стільки ж, скільки й газ власного видобутку з врахуванням інвестицій? Нонсенс.

Чекаємо на нову казку в неділю в десятихвилинці.

І на завершення паливно-енергетичної теми – декілька слів про те, як відбувається утеплення населення.

Голова Держенергоефективності Сергій Савчук повідомив, що в жовтні видано рекордну суму «теплих» кредитів — 227,8 млн грн, а станом на 26 жовтня 2015 року банки видали 49 113 таких позик на загальну суму 810,9 млн грн. Загальна кількість виданих ОСББ «теплих» кредитів із початку дії програми по Україні становить 94 на загальну суму 10,60 млн грн. За його словами, Дніпропетровські ОСББ стали найактивнішими учасниками державної програми, оформивши 9 «теплих» кредитів.

Про що це свідчить? У першу чергу про те, що теплими кредитами на утеплення стін, встановлення приладів обліку та заміну вікон скористалися приватні домогосподарства. Вкрай низька статистика по ОСББ свідчить про те, що цей інститут не виконує тієї ролі, яку він покликаний виконувати, оскільки кількість кредитів, що надаються на утеплення саме багатоквартирних будинків, є вкрай низькою, і, як би не було, саме такі будівлі є основними споживачами комунальних послуг, саме такі будинки потребують теплоізоляції. На стадії постачання теплової енергії та природного газу ці споживачі несуть найбільші втрати.

Реагуючи на низьку популярність кредитів серед ОСББ, цього тижня прес-служба Ощадбанку поширила повідомлення про те, що кредити для ОСББ строком на 1 рік надаватимуться під 23 % річних, а понад рік — під 24 % річних.

Середньо- чи довгостроковий кредит під 24 % річних? Нечувано «вигідна» пропозиція, стимул наприкінці жовтня починати утеплення будинку.

Тепер зупинімося на питаннях фінансової допомоги Україні та її інвестиційної привабливості

Про те, як наш Уряд та Верховна Рада України заграють із фортуною, не виконуючи контрольні маяки, визначені програмою співпраці з МВФ, ризикуючи існуванням України як такої, «Публічний аудит» зазначав у попередньому тижневому огляді.

Зазвичай, коли в силу банального невиконання Україною попередніх заходів, визначених програмою, поставало питання щодо отримання чергового траншу фіндопомоги МВФ, на виручку нашим урядовцям приходили США. Так було при наданні перших двох кредитних гарантій, в тому числі в першій половині цього року.

Так, Уряд України в травні цього року підписав угоду з Урядом США про отримання нашою країною кредитних гарантій на $ 1 млрд у рамках декларації про надання кредиту на $ 2 млрд, сума яких може бути збільшена ще на $ 1 млрд у разі успішного проведення реформ в Україні.

Цього тижня, в понеділок, міністр торгівлі США Пенні Пріцкер після зустрічі з Петром Порошенком повідомила, що США мають намір надати Україні третю мільярдну кредитну гарантію. Дещо пізніше цього ж дня вже на брифінгу вона розповіла, що Україна в найближчі місяці отримає кредитні гарантії США на $ 1 млрд у разі успішної реалізації програми Міжнародного валютного фонду і проведення антикорупційної реформи.

«Основними попередніми умовами виділення кредитних гарантій є виконання програми МВФ і боротьба з корупцією, антикорупційна реформа», – сказала вона.

Як повідомлялося, кредитні гарантії США на суму $ 1 млрд, які Україна може отримати через декілька місяців, будуть спрямовані на проведення реформ в економіці та поліпшення інвестиційного клімату.

До речі, поліпшення інвестиційного клімату – одна з топ-тем в Україні протягом цього тижня.

Так, відповідальний міністр та члени Кабміну в цілому з неприхованою гордістю зазначали, що Україна в рейтингу Світового банку за легкістю ведення бізнесу піднялася з 87 на 83 місце, що є свідченням впровадження реформ.

У декількох тезах зазначимо, за рахунок чого відбулось це зростання. Фактично, єдиним критерієм, який входить у структуру загальної оцінки, в якому Україна досягла успіхів, є підвищення з 70-ї позиції на 30-ту в рейтингу легкості реєстрації бізнесу, за швидкістю отримання свідоцтва платника ПДВ. Так, в Україні, щоб зареєструвати підприємство, потрібно пройти чотири процедури, тоді як, до прикладу, в Німеччині — 9; строк реєстрації в Україні — 7 днів, у Німеччині – 10,5.

Стосовно інших критеріїв: отримання кредитів – 19 місце (у минулому році –17-те); захист інвесторів – 88 місце (у минулому році – 89-те); вирішення неплатоспроможності – 141 місце; оподаткування – 107 місце; під’єднання до електромереж – 137 місце (приміром, у Польщі — 39-те); отримання дозволу на будівництво – 140 місце; міжнародна торгівля – 109 місце; забезпечення виконання зобов’язань – 98 місце.

Тобто, за тими критеріями, на які в першу чергу звертають увагу міжнародні фінансові групи та інвестори, оцінюючи інвестиційну привабливість, не те, що не відбулось покращень, спостерігається навіть тенденція до погіршення умов ведення бізнесу.

Далі. Індекс інвестиційної привабливості України у ІІІ кварталі цього року на противагу ІІ кварталу знизився на 0,1 бала – до 2,55 бала з п’яти можливих. Про це йдеться в дослідженні Європейської бізнес-асоціації.

Три бали – це нормальний рівень, а все, що нижче, має негативне значення. Згідно з отриманими даними, 89 % бізнесменів не задоволені станом інвест-клімату в Україні. Топ-менеджери констатують, що рівень боротьби з корупцією не відповідає її розмірам, а реформи, на жаль, втілюються занадто повільно і мляво. Більше половини опитаних бізнесменів не очікують позитивних змін у IV кварталі 2015 року. Лише 12 % респондентів вважають, що Україна буде досить прибутковим напрямом інвестування для нових інвесторів у жовтні–грудні 2015 року.

«Якщо інвестор буде розуміти, що його права захищені, що до нього не прийдуть вимагати хабарі, якщо він не стане об'єктом нескінченних експериментів у податковій і митній сферах, – він буде працювати в інтересах економіки країни, вкладати гроші і розвиватися. Якщо ні – рівень інвестиційної привабливості буде і далі залишатися вкрай низьким», – зазначила виконавчий директор ЄБА Ганна Дерев'янко.

Крім того, цього тижня Нідерландсько-британська нафтогазова компанія Shell, яка починала процес розробки родовищ нетрадиційних вуглеводнів у Харківській та Донецькій областях, остаточно вийшла з цього проекту. Нагадаємо, у грудні 2014 року від інвестиційного проекту в Україні з розробки сланцевого газу на Олеській площі відмовилася американська корпорація Chevron.

Площа Юзівської ділянки становить майже 8000 км кв., а прогнозні запаси газу оцінюються в 4,1 трлн кубометрів. Проект розробки родовищ вуглеводнів на Юзівській площі, який проводиться через компанію «Надра Юзівська», зі слів міністра Демчишина, не закрився і Україна шукатиме нового інвестора.

А вже 27 жовтня 2015 року в газеті «Урядовий кур'єр» «Надра Юзівська» оголосила про відбір інвестора для розробки газової площі в рамках УРП.

У когось є сумні стосовно того, що якщо конкурс відбудеться, то інвестором з часом виявиться компанія, пов’язана з кимось із представників сьогоднішньої політичної еліти?

Повернімося до питання боротьби з корупцією та проведення реформ як запоруки міжнародного фінансування.

Є умовні успіхи)

Арсеній Яценюк вимагав звільнити корупціонерів із ДФС минулого тижня? Будь ласка! «На понеділок я уже звільнив 42% керівного складу центрального апарату і 15% керівників в областях. Це майже 80 людей», – повідомив Голова Державної фіскальної служби Насіров.

Прем’єр-міністр України так захопився боротьбою з корупцією, що цього тижня на брифінгу після зустрічі з міністром торгівлі США Пенні Прітцкер заявив, що Україна просить Європейський Союз створити фонд оплати праці високопоставлених чиновників. «Ми попросили наших європейських друзів забезпечити донорський фонд… для зарплат і окладів для високопоставлених чиновників і тих, хто насправді може втілювати реформи в цій країні», – сказав прем’єр.

Цинічно, смішно, а головне, «сказано з властивою йому мімікою» (згадайте цитату мера Харкова з відомого ролику – продовження фрази матиме місце і в цьому випадку)!

Якщо простіше, то Уряд готовий боротися з корупцією грошима ЄС, а реформи у нас, виявляється, втілюють високопоставлені чиновники і тільки для них потрібна особлива система оплати праці. Наведені вище рейтинги інвестиційної привабливості якось не дають підстав вірити в такі твердження.

А щодо реформ, зокрема лакмусової та показової, пов’язаної і з питанням бюджетування, тобто податкової, то цього тижня голова комітету ВР з податкової і митної політики Ніна Южаніна в ході презентації проекту заявила, що вона надала розрахунки МВФ і представник Фонду пообіцяв на початку листопада надати відповідь: підтримує останній проект Фонд чи ні.

Пропонуємо спрогнозувати: проект Податкового кодексу Мінфіну до ВР ще не внесено; профільний комітет, очолюваний Южаніною, впевнено просовує власний і вже зареєстрував його у Верховній раді України, при цьому розуміючи, що МВФ схильний підтримати проект саме Мінфіну. Відповідно, протидія тому законопроекту, який запропонує Мінфін, з боку Ради буде колосальною, і, як наслідок, консенсус віднайдуть шляхом банального шантажу та вимагання. Сторону «агресора» знову ж таки посядуть міжнародні країни-донори: хочете гроші, кредитні гарантії від США на $ 1 млрд, тоді ухвалюйте проект Мінфіну.

Відтак, за тиждень до нового року або вже в наступному році Україна побачить бюджет на 2016 рік.

Ще одне ключове питання для економіки України сьогодні – приватизація

Надходження до державного бюджету від приватизації за підсумками січня–вересня становили 126,8 млн грн, що становить 0,7 % від встановленого на поточний рік плану.

У січні–вересні ФДМУ через фондові біржі виставив 67 пакетів акцій 44 акціонерних товариств загальною номінальною вартістю 959,3 млн грн, продав п’ять пакетів акцій за 100,5 млн гривень.

Згідно з затвердженим на 2015 рік державним бюджетом від приватизації планувалося отримати 17 млрд гривень. При цьому голова Фонду Ігор Білоус повідомив, що ФДМУ в 2015 році не виконає план з наповнення бюджету від приватизації державних підприємств. За його словами, від приватизації у 2015 році планується отримати 1 млрд гривень.

Велика приватизація у нас очікує змін до законодавства – привіт все тій же ВР України. Вона перенесена на наступний рік.

Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №40

Малу приватизацію здійснюватимуть і в цьому році. Ось що про це зазначив очільник Фонду Білоус: «...там 907 об'єктів малої приватизації. Здебільшого це нерухомість — їдальні, прохідні, напівіндустріальні об'єкти, невеликі. Ми для них уперше запустили голландські аукціони, там ціна спускається до 100 тис. грн і менше. Ми повинні їх продавати. Вони висіли десятки разів у продажу, і їх ніхто не купував. А зарплати тим же сторожам, бухгалтерам платити треба. За електрику платити потрібно. Гроші з держбюджету йдуть, і ніхто їх не рахує, ніхто не знає цієї цифри. Стоять собі ці об'єкти, податку на землю не платять, зарплати мінімальні, є якісь орендні договори. Куди йдуть ці гроші за оренду, скільки?». Грубо кажучи, основне – це скинути баласт, і не важливо за скільки грошей. Справжній державницький підхід! Такий чиновник заслуговує на оплату праці зі спецфонду, про який згадувалося вище. Ось воно, справжнє обличчя реформ.

Складно сказати, до якої з двох приватизацій відніс Фонд держмайна «НДІ електромеханічних приладів», однак, не вдаючись у подробиці розслідування, лобізму і т. ін., хочемо навести для аналізу та розуміння процесів, які відбуваються в державі, цитати з інтерв’ю очільника Фонду Ігора Білоуса, пов’язані з цим об’єктом:

«”Cтратегічне” (підприємство – примітка автора) уже шість років не одержує ніяких держзамовлень. За землю не платить, земля взагалі не оформлена. Основний вид його діяльності – здавання в оренду площ. Зокрема, на території багато років перебуває заклад “Корвет” – триповерховий розважальний комплекс із саунами, рестораном та іншим.

…Нам прокуратура доручила провести службову перевірку. Уже втретє нас не пустили на підприємство… Це відбувається на кожному третьому об'єкті. Їхні директори вже давно вважають себе власниками, знати нас не знають, спілкуватися не хочуть. І ніякої звітності у нас доладно й немає. <…> Ми звернулися в СБУ, адже всі стратегічні об'єкти мають перевірятися першим відділом, а в СБУ нічого про це не знають. Ми організували перевірку, записали в неї всіх, кого можна було, включаючи КРУ й СБУ, а перевірити не можемо. Я вже зустрічався з Аваковим, він пообіцяв мені міліцейську підтримку, щоб ми, вдумайтеся, зайшли на наше ж підприємство, щоб перевірити, що там насправді є. Чи є там документи і які.

…Усе кажуть, що ми продали півкраїни за три копійки. Але в нас є експертиза. Ми зробили оцінку за тією методикою, яка у нас є. Грубо кажучи, балансовим методом. Оцінили об'єкт у 15 млн грн… продали за 16 млн. Прокурори говорять, що об'єкт коштує 200 млн грн. А я вам кажу, що він не коштує 200 млн. Тому що “Президент-готель”, який ми теж будемо виставляти, міжнародні експерти оцінили лише в 330 млн грн. Чому? Тому що в цьому підприємстві немає ніякої економіки… Для того щоб було одним банкрутством менше, ми й провели приватизацію. І продаємо ми корпоративні права, а не оформлену землю. Зрозумійте, земля там не оформлена, це не земля підприємства, це земля міста. Її ще треба оформити, заплатити за оренду. Але вже говорять і про 17, і про 7 га, кому як подобається…

От у нас є реальний інвестор (ПАТ “Вентиляційні системи”, що виграло аукціон. — Ю.С.), який хоче там запустити виробництво двигунів. Абсолютно нормальна українська компанія з мільярдними оборотами, сотнями робочих місць, з реальним виробництвом, експортною виручкою, сплаченими податками. Приходить і, за великим рахунком, робить нам ласку, купуючи НДІ. І тут прибігають прокурори, зупиняють приватизацію».

Підсумовуємо. У словах очільника Фонду державного майна максимально повно відображається сьогоднішня спільна, єдина державна ідея та політика, спрямована на процвітання. Чиє процвітання? Якщо говорити формально та умовно, то України, якщо фактично, то категорично єдиний висновок зробити складно, оскільки в кожному випадку буде інше прізвище.

Теза стосовно того, що земля не оформлена, наштовхує на запитання: чи міг Білоус публічно звернутися до очільника Уряду та голови КМДА, аби провести круглий стіл, з такою риторикою: «Хлопці, цей об’єкт без оформленої землі коштує 16 млн грн, із землею – 200 млн грн. Давайте оформимо правоустановчі документи на землю та принесемо в бюджет в 10 разів більше коштів?».

Це б вимагало на декілька місяців більше часу, але ж користі для держави значно більше.

Тепер стосовно тези, що немає доступу до документів та на підприємство. Аналогічний круглий стіл, тільки за участю Авакова, Шокіна, Насірова, представників Укроборонпрому, СБУ. У когось є сумніви, що ці інститути влади не забезпечили б доступу на територію підприємства?

Не існує проблем, яких не можна вирішити. Питання полягає лише в тому, чи хочуть люди докладати зусиль для цього, чи об’єднані вони спільною ідеєю? У випадку приватизації та того, як цей процес описує Ігор Білоус, ми явно вбачаємо, що спільними ці ідеї язик не повертається назвати.

У світлі того, що в 2016 році нас очікує «Велика приватизація», а такі прогалини допускаються на стадії репетицій, цілком вірогідно, що увесь приватизаційний актив буде продано як баласт – просто для того, щоб скоротити бюджетні витрати.

Такі висновки напрошуються самі по собі, але нехай кожен їх зробить сам.

І наостанок декілька слів про реформування Державного агентства резерву

Цього тижня Державне агентство резерву поширило повідомлення, що в Україні мають бути створені стратегічні запаси нафтопродуктів. Запропоновано створити холдинги зі зберігання зерна, а також нафтопродуктів на базі теперішніх потужностей Державного резерву України.

Концепція створення цього органу – Державного стратегічного резерву – має бути винесена на розгляд Кабінету Міністрів України до кінця 2015 року. Зі слів голови агентства Вадима Мосійчука, «Україна — чи не єдина країна на континенті, яка взяла на себе зобов'язання з формування резервів нафтопродуктів відповідно до Євродирективи 2009/119/ЄС від 14 вересня 2009 р. і ще нічого для її імплементації не зробила».

Паливний резерв повинен буде містити, крім нафти і нафтопродуктів, також і запаси газу та вугілля. Ресурс треба накопичити як мінімум на 61 день середньоденного споживання, хоча деякі країни здійснюють це в обсязі споживання на 90 днів.

Загалом стратегія створення стратегічного запасу палива є правильною та необхідною і сподіваємось при формуванні запасу не будуть допущені помилки, які супроводжувалися при закупівлі дизпалива Державним агентством резерву протягом минулого та поточного років.

Нагадаємо, що 29.09.2015 року Держрезерв завершив багатостраждальну та довготривалу процедуру закупівлі дизельного пального, уклавши відповідний договір на постачання 18 тис. т дизельного палива, переможцем якої було визнано ТОВ «Вог Аеро Джет» за ціною 23 970 гривні за тонну з ПДВ.

З квітня 2015 року, коли було акцептовано пропозицію, тривали розгляди скарг учасників закупівлі, і за цей час вартість дизпалива на ринку значно знизилася, у зв’язку з чим напередодні укладення договору ціну контракту було зменшено на 118 млн грн.

Цю подію у вересні було поширено у пресі як неймовірну перемогу Мінекономрозвитку та Держрезерву – мовляв, вдалося отримати аж 30 % знижку, хоча насправді йшлося просто про приведення вартості товару до умов ринкової ціни.

Розрахунок за квітневою ціною однозначно став би предметом розслідування правоохоронних органів, тому був варіант або відмовитися від укладення договору у звязку з втратою необхідності в предметі закупівлі, або досягати згоди з переможцем щодо знижки.

Звісно, представники Державного агентства резерву можуть заперечувати та спростовувати інформацію про можливість відмови від укладення договору з посиланням на рішення суду. Однак цьому випадку була одна підстава, загалом достатня для цього, а саме: сам предмет закупівлі. «Публічний аудит» більш детально зупинявся на цьому питанні в окремому дослідженні, а для нашого тижневика нагадаємо хронологію закупівель пального Держрезервом.

Так, перша закупівля, запланована відомством, датована 17.06.14 року – її предметом було дизельне пальне, літнє (-5).

Наступна закупівля 24.09.15 передбачала придбання зимового дизпалива.

Останню процедура, тобто ту, за якою в результаті було укладено договір, оголосили 24.12.14 року, її предмет – дизель зимовий з датою розкриття пропозицій конкурсних торгів 04.02.15.

У подальшому 04.03.15 до документації конкурсних торгів внесено зміни та предмет змінено на дизпаливо літнє, яке в підсумку і закупив Держрезерв. Навіть якщо припустити, що переможець конкурсу встигне поставити до кінця жовтня увесь обсяг за договором, використання цього дизпалива можливе тільки по завершенні зими, тому станом на сьогодні резерв, який забезпечував би потребу дизпалива протягом найближчих 60 днів, в Україні немає.

Стосовно зберігання зерна, то, за словами Мосійчука, у цьому питанні повністю покладатися на приватний сектор недоцільно (реформа Держрезерву враховує, що стратегічний резерв зберігатиметься на двох майданчиках). «У рамках оновленої структури ми плануємо організувати холдинг, в який зберемо елеватори і комбінати хлібопродуктів, що зберігатимуть зерно і матимуть можливість швидко його переробити».

«Холдинг повинен мати правильну корпоративну структуру: наглядову раду, незалежних директорів, якісне корпоративне управління. Працювати він має прозоро, тарифи повинні бути уніфіковані».

Нова структура, яка об’єднає елеватори та комбінати хлібопродуктів, це цікава бізнес-модель. У період відсутності потреби в переробці стратегічного запасу хлібокомбінати будуть вести прибуткову господарську діяльність, а отже, від комерційної діяльності наповнюватимуть бюджет. Оскільки власником цієї нової корпоративної структури з розподілом на види діяльності зі зберігання та виробництва буде, сподіваємося, все ж таки держава.

Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №39

Чому протягом минулого тижня лихоманило гривню? До якого шантажу вдаються представники Міжнародного валютного фонду, щоб примусити українських політиків провадити хоч якісь реформи? Чому органи державної влади відчувають різкий кадровий голод та який єдиний шлях, аби його втамувати? Як компанія, газ видобутку якої використовується для населення, умисно ставилася й ставиться державою в ганебні умови?А на завершення щотижневої Об’єктивки дізнайтеся, що спільного між енергоефективністю та контролем за будівництвом доріг.

Міністерство аграрної політики та продовольства України 

«За оцінками незалежних експертів, реформування у сільському господарстві є одним із найбільш прогресуючих», – наголосив міністр Олексій Павленко. За даними Національної Ради Реформ, за 9 місяців прогрес Мінагрополітики у виконанні завдань на 2015 рік оцінюється на 80%.   

Як він зазначив, реформа в сільському господарстві України має на меті забезпечити продовольчу безпеку країни та конкурентоспроможність вітчизняної продукції на внутрішньому ринку, утвердити лідерські позиції України на світовому ринку продовольства та сільськогосподарської продукції, забезпечити прозорість та прогнозованість аграрної політики. Незалежними фахівцями визнано суттєвий прогрес у реформуванні АПК України. У той же час не все так безхмарно та оптимістично на стадії реалізації конкретної концепції.  

Пропонуємо зупинитися на окремому аспекті сільського господарства, на який профільному Міністерству варто звернути увагу, оскільки він як може мати експортний прогнозний потенціал, так і напряму впливає на продовольчу безпеку всередині країни.  

Із початку жовтня на біржі в Нью-Йорку березневі ф’ючерси на цукор підвищилися в ціні за фунт на 11 % (до 14,43 цента), що є максимальним приростом вартості серед усіх 22 сировинних товарів.   

Згідно з прогнозами International Sugar Organization (ISO) через негативний вплив природного феномена Ель-Ніньо урожай цукроносних культур знизиться в наступному сільгоспроці, а дефіцит підвищиться більш ніж удвічі – до 6,2 млн тонн. В Україні посіви цукрового буряка зменшилися майже на 30%. Відповідно, у нинішньому сезоні виробництво цукру становитиме 1,2 млн т, що приблизно на 42 % менше, ніж показник минулого року. Галузева асоціація «Укрцукор»  прогнозує, що виробництво цукру в Україні у 2015–2016 маркетинговому році (вересень–серпень) становитиме 1,1-1,15 млн т.   

За підрахунками Мінагрополітики, якщо вдасться зберегти споживання цукру на рівні 37 кг на душу населення, попит на внутрішньому ринку в 2015–2016 м. р. становитиме 1,57 млн т.   

Перехідні залишки з 2014–2015 м. р. – приблизно в 500 тис. тонн, що дозволяє покрити нестачу виробництва нового маркетингового року.  

Обсяги експорту в цього товару протягом останнього десятиріччя зазвичай коливалися в межах від 1 до 7 % від пропозиції на внутрішньому ринку України. Таким чином, з урахуванням експорту, квоти на який Україна вже використала, на внутрішньому ринку утвориться дефіцит пропозиції, який матиме наслідком подорожчання продукції для споживачів, а також дотично вплине на вартість продукції, яка в структурі виробництва має таку складову, – в першу чергу це кондитерські вироби, консервації тощо. Фактично, в наступний маркетинговий 2016–2017 рік Україна увійде з майже порожніми залишковими складами цукру, що, за відсутності належної політики Уряду, матиме подальше стрімке зростання цін на цю товарну продукцію.  

Тому принаймні для збереження рівня цін на внутрішньому ринку міністерству варто включити до власних прогресивних планів на наступний рік програму та умови, спрямовані на стимулювання додаткового посіву цукрового буряку.  

Додамо, що Уряд скасував державне регулювання цін на цукор і ми отримуємо всі передумови, аби ціни на зазначений товар у найближчій перспективі тільки зростатили.  

До кінця року українцям, які споживають цей товар, варто формувати запаси або ж відмовитися від нього – корисніше для здоров’я).

Кабінет Міністрів України  

Міністерство фінансів України  

Цікаво розвивалася цього тижня ситуація навколо національної грошової одиниці, яку незвично лихоманило в бік знецінення.   

Незвично, оскільки напередодні будь-якого волевиявлення населення, як правило, влада намагається створити ілюзію стабільності та благополуччя.  

Що ж, повторити минулорічний «подвиг», коли на стримування курсу гривні було використано декілька мільярдів доларів золотовалютних резервів, цього разу НБУ не дозволяє МВФ.   

Слід зазначити, що на сьогодні в Україні спостерігається повний хаос у питаннях погодженої діяльності профільних фінансових інституцій.  

Рейтинги, політичні чвари починають переростати з площини внутрішньої, коли міжнародна спільнота цього не помічала, а власне населення звикло й не зважало, у площину, від якої прямо залежить фінансове благополуччя країни.  

До прикладу, цього тижня було повідомлено про те, що Міжнародний валютний фонд може призупинити програму фінансування України, якщо парламентський комітет з питань податкової та митної політики внесе до парламенту свій проект податкової реформи. Про це зазначила голова відповідного комітету Ніна Южаніна. З її слів, постійний представник МВФ в Україні Жером Ваше сказав, що за умови реєстрації законопроекту зараз він зробить заяву про те, що місія МВФ не підтримує нашу реформу. Це матиме негативний результат для країн-донорів України, які прислухаються до думки Фонду. За словами Южаніної, вирішено зареєструвати законопроект у понеділок, тобто після голосування на виборах.  

«Я думаю, це призведе до того, що ми сядемо з Наталією Яресько за стіл переговорів і будемо шукати компроміси  щодо  скасування пільгового режиму оподаткування ПДВ для аграріїв, зниження ставки ПДВ тощо. Це позиція парламентського комітету», – зазначила вона. А за повідомленням Міністерства фінансів, напрацьована депутатами та експертами модель податкової реформи призведе до втрат бюджету в розмірі 207 млрд гривень.  

Чому ми говоримо про відсутність спільної позиції та загравання з майбутнім країни? Все дуже просто. Наведемо декілька цитат із виступу міністра фінансів України Наталії Яресько, озвучених тиждень тому, по приїзді з заокеанського вояжу: «С начала года Украина получила от международных партнеров почти $10 млрд финансовой помощи. За счет этих денег мы возобновляем резервы НБУ. Мы финансируем расходы госбюджета. До конца этого года Украина имеет возможность получить дополнительно еще около $ 4 млрд. Из них очередной транш МВФ $ 1,7 млрд и еще 2,3 млрд средства других наших международных партеров. Получение этих денег напрямую зависит от того, продолжит ли Украина движение в рамках реформ. И не менее важно, насколько качественными эти реформы будут. Мы должны договориться по изменениям по налогам, исходя из граничного дефицита госбюджета 3,7%». «У нас очень хорошие отношения с МВФ, разочарования у них нет. Есть ожидания, и мы пока что их не оправдали. И не по одному вопросу, а по нескольким. В частности, это налоги. Их можно уменьшать. МВФ нам не скажет "нет". Но нужно представить проект уменьшения расходов… МВФ уехал, потому что мы не готовы сказать, как сбалансировать этот вопрос. Если мы хотим получить деньги в этом году, мы должны принять это решение в ближайшее время.  Миссия МВФ в очередной раз приедет через одну-две недели после выборов». «Я просила наших иностранных партнеров удвоить объем предоставления нам финансовой поддержки с $ 7,5 млрд, которые были обещаны, до $ 15 млрд. Эти деньги нужны, чтобы обеспечить реальное увеличение внутренних иностранных инвестиций в нашу экономику, реальный рост рабочих мест, заработных плат и пенсий». 

Резюме: якщо реформ немає, то немає фінансування; якщо немає фінансування, забудьте про зростання міжнародних резервів та фінансування бюджетних видатків. 

Позиція щодо податкової реформи справедлива: скорочення доходів бюджету за рахунок зменшення ставок оподаткування, на яких піариться парламентський комітет, має супроводжуватися скороченням бюджетних витрат – це логічно і розумно. Правило просте: заробляєте менше, то й витрачайте менше.  

Фахівці та представники міжнародного валютного фонду вимушені вдаватися до шантажу, щоб примусити українських політиків думати в напрямі порятунку країни.  

Не отримавши та маючи вже зараз примарні надії на отримання в цьому році допомоги в розмірі $ 4 млрд, український Уряд не вживає жодних дій,  але просить подвоїти обсяг допомоги. Плачевний стан української економіки  значно гірший, ніж може видаватися. І це в тому числі розуміють міжнародні рейтингові інституції. Так, Міжнародне рейтингове агентство Fitch цього тижня погіршило прогноз зниження ВВП України з 9 % до 10 % за підсумками 2015 року. Рейтинги українських банків швидше за все залишаться на нинішньому слабкому рівні в близькому майбутньому.   

Крім того, агентство наголошує, що обмеження на готівковому і валютному ринках є важливими елементами, які підтримують банківський сектор. Fitch не очікує, що ці міри будуть повністю зняті найближчим часом. У той же час перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Юлія Ковалів розповіла цього тижня про очікування міністерством від Нацбанку скасування або послаблення валютного регулювання.  

Стосовно цього напередодні висловилася і глава НБУ: «Мы – однозначно за либерализацию. Я вообще не вижу там никаких проблем. Мы это планируем и будем это делать. И я за то, чтобы делать это быстрее, чем планирует МВФ. На мой взгляд все основания для этого есть». Цікаво, кого хочуть переконати в покращенні стану справ та в самостійності під час прийняття стратегічних економічних рішень у НБУ? Курс гривні знижується вже далеко не під впливом мілітарних факторів, а в силу виснаження економіки та бездіяльності чиновників і політиків. За таких умов знімати обмеження МВФ не дозволить, а тому проведіть аналогію з питанням податкової реформи, недотриманням програми, припиненням фінансування не тільки МВФ, а й Світовим банком, ЄБРР, відсутністю підтримки у питанні виплати боргу РФ у грудні цього року.  

Дуже хотілося, щоб владні представники переламали власні лобістські й меркантильні інтереси та почали думати головою і працювати хоч трохи на країну, бо поки вони доводять її до повного фінансового краху. 

«Кадровий голод»

Окремий блок у цьому тижневику хотілося б присвятити кадровій темі формування органів державної влади.  

Минулого тижня «Публічний аудит» зазначав, що Номінаційний комітет при Уряді не зміг обрати гідного кандидата на пост генерального директора енергогенеруючої компанії «Центренерго». «Гідних кандидатів не знайшли. Знову. На конкурси подаються нинішні керівники, колишні, і директори інших держкомпаній. Їх-то ми й не хочемо! Замкнуте коло. Де нові обличчя?», – додав тоді Абромавичус. 6 жовтня 2015 року Комітет з призначень керівників особливо важливих для економіки підприємств, що працює при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, розглянув кандидатів на посаду керівників державних компаній «Укрспецекспорт» та «Укрспирт» і не підтримав жодної з кандидатур через низьку кваліфікацію претендентів.   

Низька якість претендентів – це проблема, і вирішити її можливо, лише змінивши застарілу систему оплати праці керівників. Прем'єр-міністру України було надіслано листа з проханням підтримати постанову з впровадження ринкової систему зарплат.   

На сьогодні тривають конкурси на посади керівників ще дев’яти важливих для економіки підприємств, а саме: ПАТ «Центренерго», ДП «Регіональні Електричні мережі», ДП «Укрінтеренерго», Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького, ДП «Антонов», ДП НЕК «Укренерго», ПАТ «Укртранснафта», УДППЗ «Укрпошта», ДП «Міжнародний аеропорт Бориспіль». Цього ж тижня було опубліковано низку повідомлень щодо кадрових рішень. Так, за результатами перевірки, проведеної Міністерством юстиції України, Арсеній Яценюк вимагає від Голови Державної фіскальної служби України невідкладно виконати закон про очищення влади і звільнити 42 % центрального апарату ДФС і 15 % апарату обласних підрозділів служби.   

Водночас цього ж тижня директор департаменту з питань люстрації Мін'юсту Тетяна Козаченко заявила: «Міністерство фінансів, Національне агентство з питань державної служби, Секретаріат Кабміну поставили питання про притягнення  самого Насірова до дисциплінарної відповідальності».   

Козаченко уточнила, що Насіров, зокрема, призначив керівником управління Фіскальної служби в Києві Людмилу Демченко, яка підпадає під дію закону «Про очищення влади». За її словами, глава Фіскальної служби повинен був знати про цей факт, коли призначав Демченко на посаду. З цих двох повідомлень не складно зрозуміти, що кардинальної зміни в підході до формування кадрової структури державної служби в Україні не відбувається.  

І надалі пріоритет віддається поняттям лобізму, «свій», «чужий», але не професіоналізму.  

Крім того, доки ці критерії в нас переважають, думки про те, що ці призначенці працюють в інтересах держави, є ілюзорними. Такі люди йдуть заробляти капітал, відстоювати інтереси власних та наближених бізнес-структур. Їх професійні риси відходять на другий план.  

Варто розуміти, що позиція Міністра економічного розвитку стосовно належної грошової винагороди є справедливою не тільки по відношенню до стратегічних підприємств України. Вона стосується всього апарату державних службовців та правоохоронців.  

Виконавши доручення Арсенія Петровича, звільнивши всіх працівників, виникне питання із заповненням вакансій, і вивільнені місця у більшості випадків (йдеться про рядові посади), заповнюватимуть випускники вишів без досвіду роботи та ті працівники, які безальтернативно повинні відпрацювати на державу, оскільки навчались за державним замовленням.  

Отримавши першу заробітну плату та зрозумівши, що її вистачає в кращому випадку на місячний проїзд у громадському транспорті на ту ж роботу, молоді фахівці підуть второваною стежкою старожилів — корупції.  

Професіоналізм, робота, винагорода за працю та корупція є пов’язаними явищами, причому нерозривно. Таким чином, ми знову повертаємося, хочемо цього чи ні, до вимог МВФ про реформування підходу до функціонування державної служби як такої.  

У цьому ключі цікавою є інформація про схвалення Урядом основних засад змін до Конституції України, які мають забезпечити проведення судової реформи та формування нової ефективної судової системи в Україні. Міністр юстиції Павло Петренко наголосив, що українцям не варто переживати через можливу відсутність необхідної кількості спеціалістів.  

Україна має достатній кадровий резерв для проведення такої реформи. Щороку вітчизняні внз випускають понад 12 тис. юристів, у державі працює близько 40 тис. адвокатів, 8 тис. нотаріусів та декілька тисяч науковців, які викладають у вишах. Усі вони могли б взяти участь у відкритих конкурсах на суддівські вакансії. «Має бути прибраний політичний вплив на суддю при його призначенні, переміщенні з посади на посаду, при його кар’єрному рості чи звільненні. Ці всі функції будуть передані оновленому складу Вищої ради юстиції, яка, в свою чергу, буде позбавлена політичних впливів і до складу якої в більшості буде входити саме суддівська спільнота», – зауважив Павло Петренко. Оптимізм пана Павленка без докорінних змін у системі оплати праці не вартий нічого.  

Жоден нотаріус, успішний юрист-практик, який готовий відмовитися від корупційної складової в потенційній професії, не покине власну роботу, якщо не розумітиме, що його життєвий рівень, а відповідно й забезпечення родини, не постраждають. Це аксіома.   

А випускники вишів, по-перше, не відповідатимуть кваліфікаційним вимогам, які висуваються до суддів, по-друге, не варто забувати про якість судочинства у виконанні недосвідчених юристів.  

Деякого прогресу в питанні оплати праці цього тижня досягнуто на рівні Міністерства внутрішніх справ: йдеться про поки ще нестворений департамент кіберполіції Національної поліції. 

Так, постановою Кабінету Міністрів від 13 жовтня 2015 р. № 832 встановлено верхню межу виплат загального грошового забезпечення в межах 30 тис. грн. Поряд з цим на сьогодні не визначено або ж принаймні не оприлюднено інформації про структуру департаменту, штатну чисельність працівників – відповідно, яким буде загальний фонд оплати праці, невідомо.  

Встановлення верхньої межі означає, що розмір грошової винагороди може бути диференційованим, тому залишається висока ймовірність того, що рядові працівники не отримуватимуть таку гучну цифру. Однак самореклама як з уст міністра, так й очільника Уряду щодо цього, була на висоті.  

На нашу думку, в Україні достатньо професійних людей із високими моральними та патріотичними настроями, однак їх заробітна плата, на відміну від губернатора Одеської області, фінансуватиметься в межах фонду оплати праці, і її на сьогодні недостатньо для прожиття та забезпечення родини, виховання дітей і особистого розвитку.  

Відповідно, ринок праці особливо не відрізняється від будь-якого іншого ринку – хочете отримати хороше, запропонуйте соціальний пакет та заплатіть стільки, скільки ця робота справді коштує. Тоді й вимагати від службовця можна і потрібно. Інакше – це перетасовування чиновників з однієї колоди до іншої, коли змінюватиметься лише посада та назва відомства на ній, а менталітет і принципи організації роботи залишаться тими ж.

Енергоефективність та контроль за будівництвом доріг – що спільного?

Цього тижня відбулась конференція «Удосконалення місцевого екологічного планування та розвиток екологічного громадянського суспільства в Україні: міста, як рушії сталого розвитку в Україні», на якій була присутня Джуді Гарбер, в. о. заступника Держсекретаря США в справах міжнародної політики щодо Світового океану, довкілля, науки і технологій. Під цю конференцію та високу гостю Уряд у середу затвердив Примірний енергосервісний договір, предметом якого є здійснення енергосервісу виконавцем, оплата якого здійснюється за рахунок досягнутого скорочення споживання та/або витрат на оплату паливно-енергетичних ресурсів та/або житлово-комунальних послуг порівняно зі споживанням (витратами) за відсутності таких заходів.   

Причому, затвердження такого договору за відсутності інвесторів та розпорядника коштів попахує черговим формалізмом та окозамилюванням.  

За розрахунками Держенергоефективності, щоб провести повну термомодернізацію житлового комплексу необхідно 35 млрд євро, у тому числі 8,2 млрд євро до 2020 року.  

Агентство, зі слів його очільника, працює над створенням Фонду з енергоефективності і не втрачає жодної можливості для співпраці з міжнародними організаціями, фінансовими установами, інвесторами для обговорення концепції такого фонду, механізму його роботи та наповнення. Як стверджує С. Савчук, на сьогодні близько 100 тис. бюджетних установ потребують проведення термомодернізації, яка дозволить зекономити у 2020 році до 100 млн куб. м газу та інших ресурсів за рік. «Енергосервісний договір дозволить при зменшенні споживання тепла, електроенергії та інших енергетичних послуг залишати частину різниці між запланованими і реально витраченими коштами інвестору (80–90 %) у рамках договору, а іншу частину вже спрямовувати до місцевого або державного бюджету (10–20 %)», – зауважив голова Агентства. Фонд, який протягом чотирьох років освоїть $ 8,2 млрд іноземних інвестицій, – це ласий шматок.  

Здавалось би, до чого тут дороги?  

На початку тижня підписано тристоронній меморандум про започаткування в Україні міжнародної ініціативи з забезпечення прозорості в будівельній галузі CoST (Construction Sector Transparency Initiative).   

В Україні проект буде реалізовано незалежною Консультативно-наглядовою групою (КоНГ), до якої увійдуть представники Уряду, приватного сектору та громадських організацій. Вони здійснюватимуть нагляд за процедурою розкриття інформації в рамках визначених проектів, стежитимуть за тим, щоб дані про державні інфраструктурні проекти були зрозумілими й доступними для читача, а також розширять можливості впливу громадськості на процеси контролю та аудиту. Пілотними для тестування стандартів CoST обрано чотири проекти в дорожньому секторі: виконання робіт на автомобільній дорозі Н-01 Київ–Знам’янка, проект реконструкції автомобільної дороги М-03 Київ–Харків–Довжанський на ділянці Лубни–Полтава, проект «Дороги карпатського краю», а також виконання ремонтних робіт на автомобільних дорогах загального користування в 2015 році. Світовий банк надасть Україні грант у сумі $ 120 тис. на реалізацію CoST, що дозволить протягом наступних 18 місяців підтримувати систему в Україні і розкривати інформацію для населення.  

Таким чином, Світовий банк та ЄБРР, які фінансують проекти будівництва автомобільних доріг в Україні, самостійно фінансують і систему контролю за освоєнням цих коштів – це, з-поміж іншого, говорить і про рівень довіри до тих очільників відомств та міністерств, які на сьогодні управляють галуззю.  

Крім того, значно вагомішим є фактор відсутності довіри до вітчизняних органів системи контролю під час як виконання робіт, так і формування фінансової звітності.  

Загалом, якщо простежити тенденції, які мають місце в Україні на стадії контролю, то ми можемо бачити, що аудит фінансової діяльності державних підприємств та установ здійснюється представництвами Великої четвірки аудиторських компаній.  

Тепер якість доріг контролюватимуть за кошти міжнародних фінансових організацій.   

Виникає питання: навіщо державі внутрішні власні органи контролю, якщо роботу виконують іноземці, виконують її якісніше в силу незаангажованості, і тут ми знову повертаємося до попереднього розділу тижневика, чому вітчизняним контролерам властива заангажованість. Зважаючи на обсяг коштів, якими потенційно управлятиме Фонд енергоефективності, дуже сподіваємося, що за його діяльністю стажитимуть з не меншою пильністю як внутрішні національні, так й окрема інституція міжнародного контролю.  

І на завершення…  

Цього тижня НАК «Нафтогаз України» повністю розрахувався з ПАТ «Укргазвидобування» за попередні роки та оплатив газ, вже реалізований населенню. Заборгованість за придбаний у минулі роки газ становила 2,2 млрд грн, за газ, що був придбаний у 2015 році, – 5,9 млрд гривень. У світлі цього повідомлення пригадується нещодавнє інтерв’ю новопризначеного Голови Правління ПАТ «Укргазвидобування», який  зазначав, зокрема, про фінансовий стан компанії.  

Загальне падіння обсягу видобутку  в цьому році сягнуло 4 %, при цьому «Укргазвидобування» – єдина компанія, газ видобутку якої використовується для потреб населення.   

Ось, що він зазначив стосовно фінансового стану, не беручи до уваги заборгованості перед бюджетом у розмірі 3,6 млрд грн, яка існувала на час його призначення і на цей момент вже погашена: «На компании висят банковские кредиты в размере 3,1 млрд грн, по которым только одних процентов в год нужно выплачивать 650–700 млн гривен».   «…. до сих пор компания поддерживала уровень добычи газа преимущественно за счет нового бурения. То есть, бурится скважина и добывается газ. Если скважина истощается – переходят на новую площадь. Это – нормально, если у вас есть большое количество лицензий. Но у «Укргазвыдобування» – катастрофическая нехватка новых площадей. К примеру, с 2007-го по 2013 год были получены всего четыре новые лицензии! За это время частники получили десятки. Всего же было распределено свыше 100 лицензий». Які висновки напрошуються з цих повідомлень? Компанія, газ видобутку якої використовується для населення, і за рахунок нарощення її видобутку можна зменшити тариф для населення, умисно ставилася й ставиться в умови, за яких фінансові зобов’язання не дозволяли їй нарощувати видобуток родовищ та брати участь у придбанні ліцензій на розвідку нових.  

Зрозуміло, що корупційна складова у внутрішніх витратах компанії теж мала місце і досягала легендарних розмірів. Однак у цьому випадку цікаве інше: НАК «Нафтогаз України», отримавши в минулому році державну підтримку в рекордних розмірах (понад 100 млрд грн), продаючи зараз населенню природний газ за тарифом, що на 20 % перевищує ринкову вартість імпортного газу, не вважав за потрібне розраховуватися з видобувним підприємством.  

При цьому збиток у тому числі завдавався державному бюджету, оскільки сплата ренти відбувається не касовим методом  а авансовими платежами. І лише зараз проведено ці розрахунки, погашено заборгованість із ренти, тобто наповнено бюджет, і, можливо, буде погашено заборгованість за комерційними позиками.    

Місцеві вибори 25 жовтня 2015 р. в Україні




Місцеві вибори 25 жовтня 2015 р. в Україні

Почну з висновків: я буду голосувати за партію "Солідарність" в міську та обласну ради та Оксану Юринець на голову міста Львова від тої самої "Солідарності", тобто від Блоку Петра Порошенка, куди увійшла партія "УДАР" Володимира Кличка, а також опосередковано долучилась партія "Народний фронт" Арсенія Яценюка своєю неучастю у цих виборах.
В опонентах для мене на першому місці є два ВО: "Свобода" та "Батьківщина" - задовбали, м'яко кажучи, мене ці два "всеукраїнські об'єднання" або як я їх іронічно обзиваю: "виконуючих обов'язки". Далі в меншому форматі йде моє несприйняття таких партій, як "Об'єднання "Самопоміч" А. Садового, "Радикальна партія О.Ляшка" та "Громадянська позиція" А. Гриценка, а за тим чисто теоретично - "Опозиційний блок". Щодо всіх новітніх партій я наразі нічого проти не маю, бо ще їх не знаю як реальність, а на рекламність чогось по-суті сказати важко: пожуємо, розжуємо, прожуємо - тоді побачимо: проковтнути чи виплюнути.
Також я однозначно проти Андрія Садового як голови міста Львова з багатьох причин, але головним є причина демократичного поступу, тобто перебування одної людини на тій самій виборній посаді повинно бути не більше 2-х термінів підряд. Навіть від геніальної людини всі втомлюються, коли то занадто довго, а що вже казати про втому від добротної посередності. Зазначу, що ні пан Гірняк, ні тим паче пан Васюник як претенденти на посаду голови міста у мене якогось захоплення не викликають, але най то люди вирішують. Я особисто завтра проголосую за Оксану Юринець. На тому - крапка.Така моя позиція щодо таємниці голосування під час виборів. Далі пішла теорія, яку друкую виключно для бажаючих знати мою думку, бо не бажаючих далі зі мною знатись я вже "відшив" тим, що оприлюднив з самого початку свої пріоритети.
Перш за все хочу видати панегірик Уряду Арсенія Яценюка - молодці! Втримали країну Україну від дефолту, на що дуже розраховував Пуйло і його банда, а також всі головні соціальні виплати провадяться вчасно. Хто пережив в Україні кризові 90-ті, той знає, що краще вчасна виплати маленької зарплати та пенсії, чим невиплати їх взагалі і то роками (наголошую: роками! і в мирний час!). Не раз зазначав, як мені набридли різні фахівці псевдо-аналітики та інші базіки з їх безкінечним критиканством влади в стилі "все погано, бо погано". Зовсім не вимагаю захвалювати Уряд, як в часи Совка чи Азазеля-Азарова або як зараз в РФ, але я вважаю, що справжній аналіз йде в руслі змагальності: ось позитив, а це - негатив. Які шальки терезів в кого з аналітиків переважать - то вже інша справа, але ж принаймні так буде чесно на противагу скидання одного негативу, бо сам десь там не там, а так же хочеться і самому прорватися-дорватися до влади... Хочеться, а не виходить: всі місця іншими зайняті. Ось і гавкають, а караван собі йде.
Отже ми завдяки діяльності Уряду України під керуванням Арсенія Яценюка гарно уникнули дефолту і що найголовніше: економіка України працює. Так, є спад, але не шалений обвал, не повний розвал, не катастрофічна криза 90-х, а є цілком керована економіка в загальнодержавному масштабі. Керованість державою не втрачено і це найголовніше! Молодці!
Тепер простий приклад, щоб всім стало зрозуміло що називається "на пальцях": загальновідомою є інформація про витрати України на війну під назвою "АТО" (антитерористична операція), яку оприлюднив Президент України Петро Порошенко, а саме: щодень ми, тобто Уряд України (!), витрачаємо на АТО 5 мільйонів доларів. Оскільки це було сказано для закордонних представництв, яким що гривня, що рубль, що рупія - мало що скажуть, то я прошу кожного перевести ці долари у наші гривні, що за скромним курсом у 20 грн. за 1 дол. дасть 100 000 000 грн. Ну, панове українство, як вам ця сума? За один день - 100 мільйонів, за 10 днів - 1 мільярд! За місяць - 3 мільярди з хвостиком! За рік - 36,4 мільярдів! Це при тому, що весь державний бюджет України приблизно в 600 мільярдів гривень. І окрім АТО є ще інші виплати чималі як зовнішні, так і внутрішні! Задумайтесь, як це їм в Уряді вдається зводити кінці з кінцями, тоді і заповажаєте, якщо маєте розум і совість, на противагу відомо кого: всіх тих, хто Уряд Яценюка паплюжить за цю фантастичну роботу. Так, визнаю, що немає у нас ні шаленого економічного розвитку, ні сталого всезагального процвітання, ні динамічного збагачення українців тощо, але погляньте тільки на цю ораву своїх же паскуд, які тільки паскудять і паскудять в Україні та всілякі фронди стосовно влади вчиняють і жодним чином нашому Уряду не допомагають, неначе то їх заклятий ворог, а другом є Уряд Російської Федерації...
З цієї причини я вважаю дуже і дуже вдалим політичним маневром для партії "Народний фронт" не приймати участі у місцевих виборах безпосередньо, що повністю позбавило опонентів їх коронного чорного піару типу звинувачень про "використання адмінресурсу", фальсифікації і тому подібне. Не той час, щоб країна залишилась без прем'єр-міністра, який пішов у відпустку, аби зайнятися виборчою компанією... Не той час, навіть за певного затишшя на фронтах АТО. Тому молодчина Арсеній і як політик, а заразом і його партійна команда "Народного фронту" молодці. Давно хотів похвалити Арсенія Яценюка, тому і роблю це сповна щиро та з приємністю, бо ж маємо з чим порівнювати: отой "помаранчевий антагонізм" Ющенко з Тимошенко ще дотепер допікає до живого. Не доведи Боже ще одного подібного повторення.
Якщо хтось сподівається, що я ще втну наступний панегірик пану Петру Порошенку та його партії "Солідарність", як самим, самим, самим!- то ні. Маю за честь розчарувати: тут все ще в живому процесі, отже зробити навіть етапні висновки наразі неможливо. Найкраще за все говорить затишшя на Донбасі, а далі - то деталі. Єдине, що хочу відповісти всім, хто кричить по ЗМІ і деінде, що вони-де бач не бачать ніде ніяких реформ і змін на краще тощо. В таких випадках мені дуже хочеться сказати наступне: - Перепрошую, а ви не пробували дивитись з розплющеними очима?.. Бо то є просто анекдотична ситуація: - Ах, я нічого доброго не бачу! Мені все фе, все бяка, отже і влада погана, і все в країні погано. І тоді хтось має довкола цього недобачайла бігати навколо і сюсюкати: пояснювати, показувати і розказувати де і що є доброго або недоброго насправді. І все одно не вгодить такому зарозумілому цабе... 
Ні, я звичайно за звітність і відкритість, але в тому плані найкращий аргумент є конкретні справи і їх результати. Затихло в АТО - добре є. Газ, світло, воду і тепло в хаті маю - добре є. Пенсії і зарплати регулярно виплачують - добре є. Нова поліція по району їздить в авто, тоді як раніше ментів не дочекаєшся - добре є. І так далі. Конкретна дія і конкретний результат - це головний принцип. Власне я завжди так і ставлю питання: - Назвіть мені два-три досягнення того чи іншого чоловіка, як лідера, як керівника. Або здобутки окремої партії - тоді можна обговорювати щось конкретно, а то як в АТО: головне "отжать" побільше всякого добра собі, а війна - то дурня.
Для прикладу, в одному товаристві хвалили пана Гриценка - отого, що його "Громадянська позиція", але коли я власне запитав про його якісь конкретні справи і здобутки - то ніхто нічого назвати не зміг. Чи при ньому як міністрові Збройних сил України вони почали стрімко модернізуватись? Ні. Чи сильно проявив себе на посаді голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони? Ні.Чи ним була розроблена новітня суперова воєнна доктрина для України? Ні. Показав себе знаменито під час подій на Євромайдані? Також ні. Ну то може було сформовано ним особисто підрозділ добровольців в АТО чи волонтерська мережа? Теж ні. Ну то є хоч щось?! Нема і не може бути, бо пан Гриценко є людина, яка ніколи не помиляється, що для політика дуже важливо: незаплямована репутація. І вона насправді у Анатолія Гриценка є незаплямована - він справді ніколи не помилявся і не помилиться, бо як відомо, що "не помиляється тільки той, хто нічого не робить". Подальші коментарі щодо пана Гриценка і його партії "Громадянська позиція" є зайві.
Зовсім інша справа ВО "Батьківщина" і її керманич Юлія Тимошенко, хоча вона і стверджує в своїх заявах у ЗМІ, що "за всі 16 років вони ніколи не зраджували український народ". Можливо це справді сказано щиро. Пропозиція створити свого часу так звану "ширку", тобто "широку коаліцію у Верховній Раді України з фракцій "БЮТ" та "Партії регіонів" - то у жодному разі не було зрадою щодо своїх виборців з точки зору пані Юлі. Яка ж тут зрада? Звичайне собі "кидалово". А що? Хіба так не можна? Дивно? Чому не можна? Юля вважає, що можна і треба, якщо це корисно для справи, тобто вигідно особисто для неї, супермоделі в застінках Кабміну. Як вона Ющенкові клялася-божилася, що є вірна йому соратниця і помічниця на віки-вічні, а тоді "гоп-стоп, Вітя" і то так круто, що другий Вітя не дивлячись на зеківський гарт налякався не на жарт, зачувши пропозицію від Юлі: "А давай, любчику Янукович, будемо разом дружити і Україну на двох ділити". Дав Вітя драла, як пес від жала (гадюки). А пані Ю. тоді видала в ефір за Фройдом, обмовившись словами: - Все пропало! Пророче ляпнула, хоча зараз пробує повернути все те, що відтоді пропало. А зась! Вже хоч би мовчала, нерозумна комсомолія, про газ і тарифи, бо всі в курсі, що саме з подачі Юлії Тимошенко було денонсовано договір поміж Україною і Російською Федерацією про постачання газу за 50 дол. за 1 тис. кубів в об'ємі понад 50 мільярдів щорічно до 2019 року. Причому цей процес не мав грошового взаємозаліку, а був обрахований в своєрідній манері "послуга за послугу". Звичайно всіляких махінацій з газом було повно, бо ж газу тоді було повно! Дешевого газу! І в один момент за чарівним помахом владної ручки пані Ю все змінилось до невпізнання: з 50-ти ціна газу стала понад 500 дол. США і пішло-поїхало з України мільярди і мільярди до скарбниці РФ. А кишені українців стали ще більше порожніми, бо ж леді Ю героїчно поборола і зліквідувала злочинні корупційні схеми без її участі на інші вже за її участю. Що тут додати? Одне хіба нагадаю: на виборах Президента України 2010 року кандидатуру Віктора Януковича у РФ підтримував Дімон Медведєв, а у обранні Юлії Тимошенко був більш зацікавлений Вова Путин і мав на те вагомі газово-долларові причини, і не тільки їх. Тут також можна було б обмежитись фразою "подальші коментарі зайві", але не можу втриматись і замовчати тему внутрішнього видобутку газу і нафти в України, яку так активно піднімає на свій щит чи скорше надто сильно близько бере останнім часом до свого червоного серця Юлія Тимошенко. Тут можна сказати одне: якщо ти, жіночка нелегкої поведінки, така, трясця твоїй мамі, - розумна і всезнаюча, то чому ж свого часу сама не зробила того, чого тепер вимагаєш від інших? Знаю добре відповідь: тоді це було вигідно виключно тобі, а тепер це вигідно іншим, отож тебе жаба дусить і ти казишся до нестями за своїм втраченим джерелом бабла, а не захищаєш насправді убогий український народ від газового ярма, який тобою ж на нього і накинуто. Хвойда з серцем потвори! Як можна так лицемірно звинувачувати в усіх негараздах в країні і обливати помиями теперішню владу, будучи сама членом провладної коаліції? Для мене особисто Юлія Тимошенко ще гірша за Олега Ляшка, хоча початково вони свою кар'єру робили абсолютно однаково через ліжко з ким потрібно. (Свічку не тримав, а просто знаю - Б.Г.)
Тепер щодо інших "виконуючих обов'язки", тобто ВО "Свобода". Прикро, коли за величними ідеями патріотизму і щирого українського націоналізму переховуються підлі люди, але що є - те є. Як не заперечую і того, що серед "свободівців" є багато чесних і порядних людей, як колись були вони і серед ультра радикального УНА-УНСО або їх спадкоємця "Правого сектору" - є там правдиві патріоти і чесні люди - є! І досить значна частина, але маніпулюють ними люди далекі від порядності, що є факт. Події під Верховною Радою 31 серпня 2015 року зі значними жертвами серед правоохоронців через злочинні дії ультра радикальних бойовиків від ВО "Свобода" стали кульмінацією виявлення реального значення цієї політсили: вони є соціальні провокатори, дестабілізатори правопорядку і дебілізатори ідей українського націоналізму. Знову ж я не буду перечити, якщо хтось наведе мені якісь факти з реально існуючих позитивних дій та їх результативності від ВО "Свобода", але я особисто такого не знаходжу в історичній ретроспекції їх існування. Якщо вони навіть вже традиційний "Марш героїв" в Києві на 14 жовтня перетворили цього року з вшанування правдивих героїв Української Повстанської Армії в політичне шоу з ходою до Лук'янівського СІЗО на підтримку вбивць-"свободівців", то це досить перегукуються з їх минулорічним маршем дуже і дуже провокаційного характеру з киданням газової гранати в хол столичного готелю, що разом дало багато матеріалу для злобних репортажів в російських ЗМІ про "українську хунту та громадянські беспорядки в Україні". Що вже казати про цьогорічну трагедію під стінами ВРУ 31 серпня, яку у викривленому з користю для себе форматі російські ЗМІ рознесли по цілому світу. То на кого працює політична партія ВО "Свобода"? Явно не на Україну та її народ. До речі, "свободівці" це самі підтверджують в своїй політичній рекламі, заявляючи, що вони єдині спроможні "протистояти будь-якому режиму" в Україні. Прошу ласкаво: хороший чи поганий той режим в Україні панам зі "Свободи" байдуже - головне для них протистояти йому, тобто сіяти розбрат і дестабілізацію державного устрою. Як кажуть в таких випадках: "На злодієві і шапка горить". 
Доречно навести ще одну цьогорічну політагітку з арсеналу ВО "Свобода": "Маючи всього 6 членів у фракції ми зупинили приватизацію тисячі державних підприємств" Тобто ось які вони начебто герої: не дали розкрадати народне добро. Але ж тоді треба було продовжити і сказати, що за рік ці державні підприємства принесли державі 3 мільярди прибутку. Чомусь "свободівці" промовчали і це дивно... Дивно? Та нічого дивного! Бо ж не прибутку, а збитків принесли 3 мільярди державі ці підприємства цього року! Як були вони збиткові і в минулі роки. Хто б їх продавав, якби вони були прибуткові! За збитковість їх і виставили на приватизацію, яку "героїчно" заблокували турботливі "свободівці", тоді як справді прибуткові і стратегічні держпідприємства в Україні ніхто приватизувати не збирався і не збирається. Просто є купа державного мотлоху з часів Совка - підприємств, яким конче треба дати нормального господаря-власника, бо чиновник на посаді директора ніколи не буде надриватись на своїй роботі виключно за одну службову зарплату. Ніколи! Тому і потрібен власник! Справжній господар на підприємстві. Інше питання, що має бути належний державний контроль над діяльністю всіх підприємств та бізнесу загалом в Україні, але якраз цього "свободівці" і не домагаються, бо ж вони "протистоять будь-якому режиму".
Я не є ворог справжнім патріотам України, але я є ворог провокаторам та маніпуляторам, я ворог всім тим, хто паплюжить високі ідеї українського націоналізму. На минулих місцевих виборах вся Львівщина дружно проголосувала за політичну силу ВО "Свобода", тому вона отримала значну більшість серед депутатів як обласної, так і міських та районних рад. Зокрема у Львові майже 90 % депутатів було в міськраді від ВО "Свобода" - і що то дало? Нічого. Навіть програмну обіцянку відмінити двоставковий тариф на теплопостачання не спромоглись, а про щось інше і взагалі тихо. Не чути про якісь значні зрушення і в інших областях поряд, де також потужно перемогла ВО "Свобода": Тернопільській та Івано-Франківській. Побачимо, які висновки зроблять люди на теперішніх місцевих виборах щодо цієї політсили, але сподіваюсь на здоровий глузд та тверезих висновків по результатам, а точніше за наявності їх відсутності.
Подібне рішення очікую від виборців і стосовно іншої політичної партії, якою стала новоявлена "Об'єднання "Самопоміч". Поява її в українському парламенті стала великою несподіванкою, але сама діяльність фракції"Об'єднання "Самопоміч" виявилась несподіванкою ще більшою. Такої наглої деструкції в парламентській діяльності від новачків стіни Верховної Ради України напевно ще не бачили ніколи, аж ось воно з'явилося та зневажливо базіка не тільки щодо українських владних персоналій і структур, але взагалі бачили вони десь всю "Венеціанську комісію" з її рекомендаціями, а також Євросоюз зі Спосученими Штатами разом узятими. Ось тільки проти Російської Федерації якась дивна скромність в риториці членів фракції "Об'єднання "Самопоміч" у стінах ВРУ і поза нею. З чого б це? Взагалі, що то була за дивна обструкція внесення змін до Конституції України, яка була вигідна виключно країні-агресору з півночі. Пригадайте, як об'єднались в своїх зусиллях фракції "Самопоміч" Садового, "Радикальна партія Ляшка" та несподівано змінила позицію фракція "Батьківщина" і приєдналась до них (явно Вова з Кремля нагадав леді Ю дещо), а знадвору ВРУ бушувала ВО "Свобода". І якщо всередині парламенту заледве не дійшло до бійки та кровопролиття, то зовні події набули значно трагічнішого характеру. (детальніше: http://espreso.tv/news/2015/08/31/rada_zminy_do_konstytuciyi_ukrayiny, а ще: http://espreso.tv/news/2015/09/01/poroshenko_vidvidaye_poranenykh_pid_radoyu_biyciv_nacgvardiyi)
Водночас всі розуміли, що зрив прийняття "Закону про внесення змін до Конституції України" означав одночасно зрив і денонсацію всіх так званих "Мінських домовленостей" з вини виключно України. На щастя, розум і політична компетентність тоді перемогли, у тому числі і завдяки голосам з "Опозиційного блоку", чому я зовсім не дивуюсь, бо і в трагічні часи лютого 2014 року багато хто з цього боку зробив вагомі вчинки щодо порятунку жахливої ситуації в Україні. Взагалі варто визнати, що найбільше постраждала від війни на Донбасі та анексії Криму саме ця частина політичних діячів, що зазнала катастрофічних втрат як електорального, так і економічного характеру, тому їх бажання припинити війну і повернути все назад більш ніж зрозуміле. Несприйняття персоналій з "Опозиційного блоку" не є причиною щодо його абсолютної обструкції. В даній ситуативній співдружності при голосування проявилось те, що представники "Опозиційного блоку" є значно більшими патріотами України і є набагато незалежнішими від впливів з Кремля, на противагу "Об'єднання "Самопоміч", "Радикальної партії Олега Ляшка", ВО "Батьківщина" та ВО "Свобода". Сучасне затишшя в зоні АТО тому найяскравіше підтвердження.
Дещо затягнулось моє розмірковування на тему місцевих виборів 25 жовтня 2015 року, але вже як почав, то все і до кінця викажу, щоб не плуталось в подальшому. Фактично я видаю це просто для фіксації своєї позиції, причому свідомо роблю саме в так званий "день мовчання" (ягнят), бо це є перевага Інтернету та блогерів: коли схочу - тоді і бурмочу, що захочу. Так про новітні партії говорити не маю бажання, хіба що отримав газетку від партії "Укроп", де вони декларують: "В наших рядах немає комуністів та регіоналів", а на першій сторінці красується їх провідний член Володимир Яворівський, який щось з років 15 перебував у лавах КПРС за СРСР і вискочив звідтам в самий останній момент. Причому комунякою був активним, як он і зараз гіперактивний націоналіст... Смішно буде побачити в "Укропі" ще Бориса Олійника, або й самого Петра Симоненка на тій підставі, що в Україні комуністична партія заборонена і розпущена, отже відтепер комуністів взагалі серед нас немає... Трошки гумору для розрядки.
Підсумком вищесказаного буде наступне. 
Великої уваги і поваги не надаю виборам 25 жовтня, тому що це, на мою думку, є чисто технічна потреба тимчасово перезавантажити місцеву владу згідно Конституції України, але всі вже знають про майбутні нові місцеві перевибори десь за 2 роки.
Чому ж стільки галасу і така чимала кількість бажаючих стати депутатами? Причини різні: одні хочуть лишитись ними, а інші хочуть стати ними і вкоренитись на довший час, отже потрібен початок на майбутнє. Однозначно комусь не хочеться закінчувати своє перебування коло влади, коло "державного корита" - бюджетних грошей, тобто народних. Вічна пісенька: "Вибори-вибори, депутати..." неначе всі з Європи. Не в розумінні політичної культури, а в розумінні деяких меншин.
Насправді вся цінність цих місцевих виборів у тому, що вони стануть своєрідним референдумом з вотуму "довіри" чи "не довіри", причому не так виключно владі, як всім учасникам українського політикуму - всьому тому політичному кодлу зі старого і нового партійного сум'яття, того компосту і гумосу, з якого наш народ формує сучасну українську політичну еліту, нашу майбутню національну гордість, славу і основу держави. Так, дорогі і не дуже, любі і не дуже, шановні і не дуже громадяни України - саме так! Зараз безпосередньо нами формується наше майбутнє! І саме з того політичного і соціального матеріалу, що є в наявності, маємо означити досить чітко усе майбутнє України. Нові часи вимагають нових людей і нових підходів - це однозначно. Але віднайти їх маємо тут серед своїх - виключно серед своїх людей! Це також однозначно!
Ще одна заключна теза така: я є прихильником децентралізації влади в Україні. Власне тому я проголосую і агітував інших голосувати за партію "Солідарність" та її представників на місцевих рівнях для керованості процесу передачі владних повноважень з центру на місцевий рівень, тому що я категорично не повірю в те, щоб хтось при здоровому глузді передавав значні владні повноваження своїм опонентам, а то і ворогам. У даному випадку вирішувати людям, яко виборцям, що є співзвучно зі словом "борцям" і нагадує славетний заклик нашого Пророка Тараса Шевченка: "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає"

Богдан Гордасевич
 м. Львів-Рясне
 24.10.2015


Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая