Світлана Пиркало, письменниця, Лондон

Мені часто сняться дивні сни про політиків, найчастіше – про Віктора Януковича. Зазвичай я пишу про них до своєї іншої колонки, в «Газету по-українськи», але в останніх двох фігурувала капуста і кухня, тому формально вони ніби підпадають під проект «Кухня егоїста».

Попереджаю одразу: що це все означає, я не маю жодного уявлення, і Фройд, за вдалим висловом письменниці Ірени Карпи, точно плакав би.

Так от, спершу мені наснився теперішній прем’єр: ніби я листоноша, розношу газети по хатах, а в одній із них сидить Віктор Федорович Янукович за великим столом. Стіл застелено зеленою скатертиною з китицями, приглушено світить настільна лампа, як у Леніна, а Віктор Федорович в окулярах, зсунутих на ніс, на вирваному із зошита аркуші пише листа до газети «Сільські Вісті» – про капусту. Що одну половину треба на зиму нашаткувати і заквасити, а другу – покласти у погріб, тільки таким чином, щоб качани один одного не торкалися, бо погниють.

– Федоровичу, – кажу я, – чого ви тут сидите? У вас виборча кампанія, вам же треба їздити по регіонах, агітувати. Що ви оце пишете, гаєте час?

Янукович зиркає на мене поверх окулярів і каже:

– Світлано, ви молоді, нетерплячі, про вибори тільки й думаєте. Вам аби стрибати по регіонах та на мітинги ходити. А людям треба зберігати на зиму капусту. Не всі знають, наприклад, що качани не мають лежати підряд, а хто їм розкаже, якщо не я? От я по суботах і пишу до «Сільських Вістей», бо мені болить кожна капустина.

На цьому сон закінчився. А сьогодні вночі приверзлася Юлія Тимошенко. Ми сиділи на кухні після виборів, голоси вже було підраховано, я бринькала на гітарі пісню «Спроси у меня» із фільму «С легким паром». А Тимошенко психувала.

– Знову уряд треба формувати. Та тільки-но очолиш – як одразу хтось почне підсиджувати. Якщо і вдасться стати прем’єром, то за рік мене точно з’їдять. І це якщо дивитись оптимістично. До того ж – уже треба починати керувати, а в мене ані скіпетра, ані держави.

Мене осяяло.

– Юле, давай так, – сказала я. – Доля твоя дійсно важка: навколо вороги, газові схеми, провокації. Давай заведемо традицію по суботах зустрічатися на кухні: я тобі даруватиму який-небудь символ влади, а ти гратимеш мелодію чергової пісні зі старого совкового фільму. Почнемо прямо зараз: ось скіпетр Петра Першого, а ти давай грай «Мохнатий шмєль».

– Добре, – каже Тимошенко, – хороша ідея. Давай сюди скіпетр, бо вже без нього хоч кричи, і налаштуй гітару.

Я давай готувати інструмент, а він не піддається. Тільки одну струну підтягну, як тут же інша розкрутилась. І ще хтось почав грюкати в двері. Гуп-гуп! Трясь-трясь-трясь! Гуп!

– Кого це принесла нечиста сила? – вилаялася Тимошенко. – Мабуть, Турчинов знову зі своїм газом. Я ж сказала: не турбуйте мене, коли я на кухні.

Трясь! Трясь! Я прокинулася. З’ясувалося, що це дійсно через газ: мужик із газової компанії прийшов знімати дані на лічильнику. Він скидався на якогось індуса, на Турчинова ж зовсім не був схожий.

А наостанок – сон від моєї колеги Ірини Мойсеєнко. Їй також сниться політик, проте лише один: Білл Клінтон. І в її сні також була присутня їжа, але не реальна, а потенційна.

– Було таке, – повідала вона, – що Клінтон мені снився щоночі. Ніби ми з ним на пару читаємо новини в радіостудії, і він мене страшенно дратує: то вступить не там, то підводку не до того матеріалу прочитає. Непрофесійно, словом. А в студії він – бо після отих усіх скандалів (Моніки Левінськи і Поли Джонс) його розжалували з президента аж до радіопродюсера. І тут ми чуємо страшенний крик – наш звукорежисер у паніці вибігає. Нам видно через студійне скло, як двері студії підпирає величезний смугастий тигр, що стоїть на задніх лапах, а передніми лупить у двері. І решту сну ми з Клінтоном не можемо вийти зі студії, бо з’їдять, тигр реве за дверима, і всі про нас забули.

Така от, дітки, капуста. Хоч зовсім спати не лягай.

Світлана Пиркало, письменниця, Лондон

Ця колонка вийде вже після Дня незалежності, але сподіваюся, що патріотичний читач іще й досі прокидається від власного крику «Будьмо-гей», стискаючи в руці уявну булаву.

Тож порадую вже старим, проте від цього не менш приємним фактом: наше пиво відоме на Заході. Хоча й не все, а лише пшеничне.

Кілька днів тому я відвідала Боро-маркет, ринок гурманської продукції, що працює по п’ятницях і суботах під мостом Лондон бридж. За останні кілька років кожна захланна, зажерлива, пересичена, снобістська, сибаритська істота середнього класу протоптала стежку до його розкладок із бальзамічним оцтом, морськими гребінцями й олениною. Є там і паб: найменший у Лондоні, але з найбільшим вибором пива (як вони стверджують), під назвою Rake – «Граблі». Ми зайшли туди після прогулянки базаром сьорбнути трапістського пивка на розлив. Поруч зі мною якийсь невизначений, як і я, пиволюб роздивлявся бар і холодильник – західне суспільство 21 сторіччя отруєне вибором, і це ще всім гикнеться. Навіщо нам 38 видів молока? Навіщо 48 видів мюслі на сніданок? Навіщо 154 варення в супермаркеті? Невже натовпи людей ходили на демонстрації, вимагаючи у своєму абрикосовому джемі не 8,8 грама цукру на 100 г продукту, а 8,9? Навіщо нам ментальний параліч щоразу, коли треба просто вибрати гидотний чай у пакетиках на роботу? Так от, повертаючись до бару «Граблі»: бармену набридло дивитися на бігання очей нерішучого клієнта, і він порадив йому:

– Візьми українське пшеничне пиво. Послухай мене, не пошкодуєш. У них дуже гарне пшеничне пиво. Взагалі, коли думаєш про пшеничне пиво, одразу в уяві постає Україна.

У мене відпала щелепа. Знаючи, що пиво «Еталон» завоювало золоту медаль у цьому ж Лондоні кілька років тому, я все-таки була не готова до такого радикального ототожнення України із пшеничним пивом. Якось усе більше думалося про синє небо й жовте колосся, героїчну боротьбу за незалежність і соборність держави, на крайняк – сало напополам із Андрієм Шевченком. А ось, виявляється, що люди думають. Комусь, може, хотілося б, аби Україна викликала асоціації не з пивом, а з оперою й космосом, але таким я скажу: пиво – це вже дуже добре. Це чудово, бо могло бути й таке: я стою в клініці з пересадки органів, а офіс-менеджер мені й каже: візьміть українську нирку. Коли думаєш про донорську нирку, одразу в уяві постає Україна…

Україна не має такого капіталістичного надлишку, як розжирілий Захід, проте іноді може запропонувати цікаві альтернативи. Тут, наприклад, уже два місяці не можна курити в громадських приміщеннях, включно з пабами, цигарки коштують від 5 фунтів (50 гривень пачка), і на них завжди написано: Smoking kills. Куріння вбиває. Жодних варіантів. Мій чоловік не любить таких цигарок; йому більше подобаються українські, на яких щось написано красивими незнайомими літерами. Він тоді читає цей напис так: цигарки зроблять вас невідпорним і дуже дотепним, дадуть свіжий подих і довге життя.

А мама написала мені про сцену, які спостерігала у Полтаві. «Не так давно на цигарках стали писати, що паління спричиняє імпотенцію, на деяких пишуть, що паління викликає захворювання на рак, а на деяких – що паління шкодить вашим дітям. Так от, біля кіоску з цигарками чоловік читає про імпотенцію і запитує: «А у вас немає без напису?» – «Ні, немає», – каже продавець. –«А з якимось іншим?» – «Ну, ось – про рак» – «Хух! Давайте краще рак».

Де ще є така країна, в якій людина може вибирати між імпотенцією й раком усього за п’ять гривень? Ніде. Із Незалежністю всіх, будьмо здорові!

На очах у всіх у самому центрі Полтави руйнується пам’ятник великому сину українського народу Тарасу Григоровичу Шевченку. Представники місцевої влади роблять вигляд, що нічого про це не знають.

Довідка (з офіційного сайту Полтавської міської ради): Пам'ятник великому сину українського народу Тарасу Григоровичу Шевченку (1814—1861) відкрито 12 березня 1926 року. З нагоди цієї події відбувся багатолюдний мітинг трудящих Полтави і навколишніх сіл. Коли спало покривало, полинула добре знайома всім чудова мелодія композитора Г. П. Гладкого, і кількатисячний могутній хор заспівав «Заповіт». Цим незвичайним хором керували добре відомі полтавцям композитори В. М. Верховинець га Ф. М. Попадич.

На архітектурі пам'ятника позначилися художні принципи конструктивізму. Споруджений він за проектом українського скульптора, уродженця Полтавщини І. П. Кавалерідзе. Пам'ятник виконано із залізобетону. Матеріал, незвичайний для монумента, відповідає його формам. П'єдестал подано як асиметричне нагромадження площин і обсягів, з яких органічно виростає постать поета. Суворий лаконізм, узагальнені композиції форм пам'ятника створюють образ борця за народну справу. На постаменті напис: «Т. Г. Шевченко», а під ним рядок із «Заповіту» — «...І вражою злою кров'ю волю окропіте».

На фото: Пам’ятник Т.Шевченку у Полтаві.

Європейська народна партія підтримує дії прем’єр-міністра Юлії Тимошенко як голови уряду і як лідера коаліції. Про це сказав президент Європейської народної партії Вільфред Мартенс в Брюсселі (Бельгія) на спільній прес-конференції з Тимошенко, передають «Українські новини».

«Ми солідарні з демократичним курсом, який проводить Тимошенко, і підтримуємо її як лідера демократичної коаліції», - сказав Мартенс.

В той же час він виразив стурбованість партії з приводу атак усередині України на уряд Тимошенко і прагненням заблокувати роботу Кабміну, направлену на проведення демократичних реформ.

«Ми як партія і я, ми всі стурбовані атаками на уряд і прагненням деяких сил заблокувати проведення урядом демократичних реформ», - сказав він.

Він додав, що ЄНП підтримує економічні реформи Кабміну Тимошенко і його антиінфляційні методи.

У саміті ЄНП 19 червня взяли участь 15 прем’єрів країн ЄС.

За інформацією прес-служби Кабміну, в рамках саміту Тимошенко провела зустріч з прем’єрами Італії Сільвіо Берлусконі, Швеції Фредріком Рейнфельдтом, Бельгії Івом Летермом.

Крім того, Тимошенко мала нетривалу зустріч з канцлером Німеччини Ангелой Меркель.

Нагадаємо, 19 червня Тимошенко відбула з одноденним робочим візитом до Брюсселя (Бельгія) для зустрічей з владою ЄС і участі в саміті ЄНП, в якому взяли участь керівники європейських держав.

У січні Європейська народна партія прийняла партію «Батьківщина», лідером якої є Тимошенко, в свої члени.

---

А ви схвильовані атаками на Тимошенко?

Інформація про ситуацію, яка склалася з автомобілями «Швидкої допомоги» у Семенівському районі на Полтавщині, вийшла за межі області.

Учора бездіяльність районної влади щодо визволення автомобілів «Швидкої допомоги», які описані виконавчою службою в якості погашення боргу перед КП «Кременчукводоканал» прокоментував Майдан-ІНФОРМу активіст ВГО Альянс «Майдан» Тарас Токар.

І в цей же день, дізнавшись з сайту «Майдан», про припинення роботи автомобілів «Швидкої допомоги», народний депутат України (фракція БЮТ) Віктор Уколов написав і відправив депутатське звернення голові Семенівської районної державної адміністрації Григорію Пипичу та міському голові Кременчука Миколі Глухову. У своєму зверненні народний депутат просить чиновників втрутитися у ситуацію, що склалася, і не допустити порушення прав мешканців Семенівського району на отримання невідкладної медичної допомоги через відсутність машин «Швидкої допомоги» у районній лікарні.

З текстом депутатського звернення народного депутата України Віктора Уколова можна ознайомитися тут.

Майдан-ІНФОРМ у подальшому інформуватиме громадськість про хід розв’язання цієї проблеми.

Архів Майдан-ІНФОРМу на цю тему:
http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1213777984.html
http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1213859868.html

 

Прикольна ідея. Але завжди "Наша Україна" робить всі свої ініціативи за запізненням. Правда, цього разу з невеликим.

Запрошую також відвідати більш конкретніший сайт про відносини України з НАТО: www.ukraine-nato.gov.ua

Активіст ВГО Альянс «Майдан» Тарас Токар стурбований ситуацією, яка склалася у Семенівському районі, що на Полтавщині, з автомобілями «Швидкої допомоги».

Про факт заборгованості Семенівської районної лікарні Майдан-ІНФОРМ вже повідомляв тут: http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1213777984.html

Т.Токаря обурює факт байдужого ставлення районної влади до взаємовідносин між районною лікарнею та комунальним підприємством "Кременчукводоканал". Рішення про конфіскацію транспорту в районній лікарні було оприлюднене ще в грудні 2007 року. За півроку, на думку активіста «Майдану», можна було погасити заборгованість, або віднайти інше рішення, яке б надало можливість повернути районній лікарні машини «Швидкої допомоги». Цього не було зроблено.

Тому активіст ВГО Альянс «Майдан» звертається до керівництва обласної державної адміністрації та обласної ради з пропозицією втрутитися у розв’язання проблеми районного масштабу, а також оголосити догани всім відповідальним особам Семенівського району.

За даними Майдан-ІНФОРМу, народний депутат України (фракція БЮТ) Віктор Уколов має намір приєднатися до розв’язання вищезгаданої проблеми.

Джерело: "Майдан".

А які враження у вас від цих фото і взагалі від візиту Пола МакКартні в Україну?

Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко подарувала Генеральному секретареві НАТО Яапу де Хооп Схефферу монографію Віктора Януковича, у якій декларується вступ України до Альянсу у 2008 році.

"Тут якраз на 24-й сторінці Віктор Федорович Янукович зазначив, що у 2008 році він бачить вступ України до НАТО. Це символ того, як політичні сили, коли вони бувають при владі, тоді вони сповідають такі цінності. Я хочу вам передати, щоб це було у вас в арсеналі", — наголосила Тимошенко, передає "Корреспондент".

У свою чергу, приймаючи подарунок, генсек НАТО посміхнувся і запросив представників усіх політичних сил України до штаб-квартири Альянсу для проведення дискусій із цього приводу.

"Я запрошую представників усіх політичних партій і політиків України до Брюсселя і готовий обговорити з ними співпрацю з НАТО з усіх боків", — сказав він.

На прес-конференції після зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Яапом де Хооп Схеффером, який перебуває з візитом у Києві, Тимошенко заявила, що вважає недоцільним проведення референдуму для приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО.

За словами Тимошенко, "не потрібно створювати провокацій там, де їх не потрібно робити. Я ще раз хочу наголосити, що вступ України до НАТО здійснюватиметься виключно за рішенням всеукраїнського референдуму".

Прем'єр нагадала, що колишній прем'єр-міністр України Віктор Янукович поставив свій підпис під Універсалом національної єдності, в якому йшлося про проведення референдуму тільки з питання членства України в НАТО.

"Більше ніяких претензій у Партії регіонів, коли вони підписували Універсал, не було", — підкреслила Тимошенко.

"Саме Янукович і його фракція в парламенті і він як прем'єр-міністр, якраз приймали Закон України про основи національної безпеки, в якому чітко було написано: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейських системах колективної безпеки і здобуття членства в Європейському союзі та Північноатлантичному альянсі", — додала вона.

Главред.

З Міністерства закордонних справ Росії надійшов потік "фе" з приводу того, що українці вирішують, хто у них в історії герой, і хто ні.

У коментарі Департаменту інформації й преси МЗС Росії засуджено намір України відсвяткувати 350-ту річницю перемоги українського війська під проводом гетьмана Івана Виговського над московським військом у Конотопській битві.

У коментарі, зокрема, сказано,що "російський загінОлексія Трубецького змушений був, понісши відчутні втрати, але аж ніяк не розгромлений, відійти до Путивля. Сам же похід загону Трубецького був викликаний необхідністю протидії планам гетьмана Виговського, який порушив власну клятву у вірності Москві, включити частину українських земель за назвою Велике князівство Руське до складу Речі Посполитої".

За даними МЗС Росії, "Гетьман Іван Виговський завершив свій життєвий шлях аж ніяк не героїчно – у жовтні 1659 року козаки його скинули й змусили бігти в Польщу, де через п'ять років уже поляки обвинуватили його в зраді й стратили".

Згідно з заявою департаменту російського МЗС, в Україні "піднімаються на щит імена й діяння, яких в інших умовах можна було б і посоромитися. Кривава битва через чергове зрадництво чергового гетьмана – з їхнього числа”.

Таке трактуванням історії традиційно не дружить ані з фактами, ані з мінімальною логікою.

Якщо перемога під Конотопом була не розгромом, то звідки ж тоді взявся загальновідомий в російській історіографії факт підготовки евакуації царя з Москви після Конотопської битви?

І що означає в інтерпретації російського МЗС "відчутні втрати, але аж ніяк не розгром?"

Як відомо, під час облоги Конотопу московські війська втратили 10 тисяч військ і ще 30 тисяч під час самої битви. Це учетверо більше, ніж втрати шведи у Полтавській битві. Невже й там не було розгрому?

Закиди про те, що гетьман Виговський "закінчив своє життя аж ніяк не героїчно", виглядають з явною натяжкою. Негероїчно втікав з України Олексій Трубецькой, залишивши на полі битви воєводу Семена Пожарського та недобитки своїх військ.

Та й сам Іван Виговський боровся проти Польщі так само, як і проти Москви, за що й був страчений поляками. Чим не героїзм, з точки зору України? Якщо ж героями можуть бути лише ті, хто сам є росіянином, або зраджує свій народ заради інтересів Росії, тоді в інтерпретації російського МЗС усе гаразд.

Між тим, говорити, що український гетьман міг когось зрадити – дурний тон. Український гетьман не винен нічого жодній іншій країні. Тож про зраду не може йти мова.

Він відповідає лише перед своєю країною і своїм народом. А інакше можна дійти до того, що й Дмитро Донський – зрадник Золотої Орди, або Андрій Боголюбський – зрадник Київської Русі.

Взагалі, з цієї збоченої точки зору, усі українські гетьмани – зрадники, бо вони чомусь вперто думали про інтереси України, а не Росії.

Але справжнім апофеозом стала заява вже російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, який зробив заяву щодо відзначення 1020-ліття Хрещення Русі, на святкування якого президент Ющенко запросив у Київ патріарха Олексія Другого.

"У Російської православної церкви існує серйозна заклопотаність у зв'язку з тим, що на ці ж торжества запрошений і Константинопольський патріарх... Територія України – це канонічна територія РПЦ".

Хоча, насправді, більше логіки в тому, що Росія є канонічною територією Київського патріархату, адже навіть російський МЗС потребуватиме значних зусиль, щоб довести, що християнство прийшло в Росію з Києва, а не навпаки.

Для Москви чомусь виявилося проблемою й те, що до Києва приїде патріарх Константинополя, звідки в Київ прийшло християнство.

Між тим, Ющенко формально міг би й не запрошувати Московського патріарха на святкування. Адже добре відомо, що на території Росії ніякого утвердження християнства в 988 році не було.

Цей процес розтягнувся на століття. І не факт, що закінчився.

Ще через століття після хрещення киян, воєвода Київського князя Ян Вишатич, при зборі данини на території сучасного Нечорнозем’я, десятками виловлював місцевих шаманів.

Через століття після хрещення Русі навіть у Новгороді, який міцно контролювався Києвом, син Великого Київського князя Святослава Ярославича Гліб змушений був вдаватися до суворих заходів проти язичників.

Як пише вітчизняний літопис: "І розділилися люди надвоє: князь же Гліб і дружина його стали коло єпископа, а люди всі ішли за волхвом, і стався заколот великий вельми.

Гліб тоді, взявши топірець під полу, прийшов до волхва і мовив йому: "То чи знаєш ти, що має бути завтра, а що до вечора?" І він сказав: "Я все знаю". І спитав Гліб: "А чи знаєш ти, що тобі сьогодні має бути?" І він сказав: "Я чудеса великі сотворю". Гліб тоді, вийнявши топірець, розтяв його. І упав він мертвим, а люди розійшлися".

Можливо, лише з чисто педагогічної точки зору, присутність на святкуванні у Києві Московського патріарха може мати якийсь сенс.

На всі ескапади російського МЗС можна було б і не реагувати – якби вони поширювалися, приміром, російською школою. Зрештою, це їхня внутрішня справа: вигадувати казки і вирити їм.

Однак, російське зовнішньополітчине відомство невідомо з якої радості безпардонно присвоїло собі право вказувати Україні, як їй ставитися до самої себе.

Колись візантійський імператор спробував вказати князеві Святославу, що тому корисно і що ні, але був піднятий київським князем на глум. Схоже, це єдино правильне ставлення до такого нахабства.

Олександр Палій, історик, політолог, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, для УП