Президент Віктор Янукович обіцяв вивести Україну в "двадцятку" найрозвиненіших держав. І це сталося! Вертоліт, яким президент літатиме з Межигір'я до Києва, коштує щонайменше 17 мільйонів доларів, утричі більше, ніж у керівників США, Німеччини й Росії.

А Микола Азаров тим часом говорить, що нема чим платити пенсії.

Щоб підвести базу під знищення малого бізнесу, влада подарувала громаді вал чудових самовикриттів. Ще кілька днів тому, за словами урядовців, в країні була повна "стабілізація". А на десятому місяці президентства Януковича той нарешті закликав уряд "не брехати" і "показати графіки".

Тож, президент засудив "азаровщину" - так колись одна пані назвала повну невідповідність слова ділу. Як заявив Янукович, "у нас уже через кілька років буде 50 на 50 - половина будуть працювати, половина будуть на пенсії". Що ж сталося: обіцянка президента про збільшення числа українців до 50 мільйонів до 2020 року - цинічна брехня?

Янукович підкреслив, що він "виходить з позицій, що платити податки повинні всі, без преференцій для малого і середнього бізнесу". То заяви про податкові канікули під час виборчої кампанії теж були "порожняком"?

За словами президента, "суспільство треба готувати до того, що в 2011 році буде серйозне зниження соціальних стандартів". Так ось воно яке, "покращення життя вже сьогодні"!

За словами президента, "зараз ми стикаємось із жахливою статистикою щодо розповсюдження ВІЛ-СНІДу, наркоманії та алкоголізму. Соціальна деградація вже зараз досягла загрозливого рівня і суспільство просто не витримає це у подальшому".

Але президент чомусь не відзначив, що показники соціальної деградації найгірші саме в регіонах півдня і сходу України, там, де традиційно панує Партія регіонів.

То можливо і така думка: а чи не пов'язані показники Партії регіонів на виборах з рівнем соціальної деградації?

Не відзначив президент і того, що дрібні підприємці, на яких спрямовано вістря нового Податкового Кодексу, як раз і є людьми, що в умовах хаосу й розвалу промисловості самі втрималися від соціальної деградації та втримали мільйони людей.

Чимало з них на те, щоб утриматися на плаву, витратили більше творчих зусиль, ніж олігархи на те, щоб "утилізувати" народну власність.

Податковий Кодекс як раз і спрямований на посилення деградації. Адже, прямі наслідки знищення малого бізнесу - це кількісне зменшення "середнього класу", зростання еміграції економічно активної частини населення, зростання безробіття, збільшення патерналістських настроїв у суспільстві, посилення його залежності від влади.

І це вже не кажучи про економічні наслідки - зниження ділової активності, закриття значної кількості підприємств, зменшення податкової бази, зменшення динамічності та гнучкості економіки, збільшення тінізації економіки, здороження товарів і послуг через зниження конкуренції на ринку.

Щоправда, є й "позитив" - все подорожчає, а робоча сила подешевшає. Олігархам не треба буде витрачатися на модернізацію виробництва - їхні шахти й заводи чекають на робочу силу, дешевшу ніж у Китаї.

За словами президента, протестують проти Податкового Кодексу "ті, хто звик працювати за межами закону". Можна було б залишити за дужками те, що навряд чи нинішній президент є великим авторитетом у питаннях, як працювати за законом.

Мета Податкового Кодексу - не лише зміцнення позицій наближеної до влади олігархії, що отримає конкурентні переваги та можливість ліквідації конкурентів. Справжня ціль - ліквідація прошарку особисто вільного населення, яке законно отримувало відносно достойні доходи.

Видима мета Кодексу - затягнути податкову петлю, змусити бізнес піти в тінь, щоб потім з нього брати побори; максимальне утвердження корупційного податку та подальша криміналізація країни.

При цьому, влада говорить, що виписати нормальні податкові правила дуже важко. Мовляв, над цим місяцями працювали "кращі уми Кабміну". А насправді корупційний податок (хабар) збирається в країні дуже ефективно, кожен бізнесмен розкаже. Навіть голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський підтвердив, що в податковій є спеціальна кімната для хабарів.

Нині Бродський стверджує: "Ми живемо в борг, ми банкрути". Так, українські можновладці банкрути. Але при цьому не сходять з екранів, повчаючи людей жити. А розмови про бідність України - це все "азаровщина", тобто брехня.

Якби Україна була така бідна, то її б не розкрадали вже стільки років, і не ставали в чергу до влади, щоб продовжувати цю приємну справу і далі.

Президент заявив, що "платити податки мають усі". А чому ж тоді всі знають, у якому бізнесі чий "дах", і скільки він коштує? І чому влада не демонструє жодного наміру ліквідувати застосування угоди ще СРСР (!) з Кіпром, яка дозволяє без жодних податків виводити за кордон колосальні кошти?

Найцікавіше: чому в розхваленому владою Податковому Кодексі (за яким "мають платити усі") звільняється від оподаткування строком на 10 років: готельний бізнес (з усіма сукупними сферами), легка, суднобудівна, літакобудівна промисловість?

Звільняється від оподаткування "прибуток інвестиційних проектів у Криму", прибуток підприємств енергетичної галузі "в межах витрат передбачених інвестиційними програмами схваленими Національною комісією регулювання електроенергетики України" (цікаво, скільки коштуватиме таке схвалення?).

То це так "платять усі"? Між тим, довгострокові галузеві пільги знижують стимули для конкурентоспроможності та не враховують змін в економіці.

І ще: чому влада тупою мовчанкою відреагувала на публікації про 370 мільйонів державної підтримки для двох донецьких родин, про мільярдні збитки для бюджету в результаті безмитного ввезення в країну нафти, про державні гарантії під розвиток приватного бізнесу можновладців?

Усе це на тлі зростання на 20% адміністративних витрат влади у бюджеті 2010 року.

І це в той час, коли, приміром, у Британії ухвалено наймасштабніший після Другої світової війни план скорочення державних витрат. Бюджет багатьох урядових відомств, включаючи МЗС, Мінфін, та інші міністерства Великобританії в середньому уріжуть на 20%. Бюджет МВС - на 24%!

Натомість оборонний бюджет майже не зазнає скорочень.

В Україні, між тим, за 2010 рік витрати держустанов зросли (!) в середньому на 20%. І лише по Міноборони України вони скоротилися на ті таки 20%.

У Греції зарплати чиновникам у 2010 році скорочені на 20%, в Італії (з червня цього року) - на 10%, в Іспанії - на 5%. Йдеться про скорочення зарплат саме чиновників, а не бюджетників.

Основним рецептом оздоровлення економік Греції, Іспанії, Італії, Португалії, Ірландії та інших держав ЄС та світу є саме скорочення бюджетних витрат.

А в Україні влада збирається витрачати мільярди на проведення міфічної Олімпіади-2022 (бо Євро-2012 вже мало), будівництво на десятки мільярдів переїздів через залізниці (бо шлагбаум і справний світлофор - це так банально) тощо.

Після своїх витрат влада вимагає підвищити ціни на газ для населення, пенсійний вік тощо (бо, мовляв, режим суворої економії). А "саботажники" з дрібного бізнесу не хочуть віддати гроші на новий гелікоптер, влада такий гарний Кодекс написала, а вони пручаються, бачите, їм дітей годувати треба...

Тож, влада "будує нову країну". А стару вже побудували?

За даними всеукраїнського соціологічного опитування Інституту політики, проведеного на початку листопада, 58,9% громадян не підтримують ухвалення Податкового Кодексу. Підтримують його всього 9,2%. То, може, час "почути кожного"?

Микола Азаров дивується, що українці не вкладають інвестиції в українську економіку. Бо дурних мало. Адже, як тільки хтось "розкрутить" в Україні привабливий бізнес, то влада стане першою, хто буде той бізнес до рук своїх прибирати.

Не може бути успішною країна, де податкова роздає усні вказівки, де податки збирають наперед, де підприємець винен усім уже тим, що просто існує. Тому всім треба буквально розуміти слова президента про те, що у 2011 році планується погіршення життя. З такою владою інших планів бути не може.

Після очевидної для суспільства корупції влади, валу брехні, "кадилаків" і вертольотів президент нарікає, що "найголовніша загроза національній безпеці - криза довіри людей до влади і держави". А хто ж цю кризу створює?

За словами Януковича, реформи в країні неможливі "без соціальної стабільності та довіри людей до власної держави". Отже, суспільство має надати владі, яка повсякдень демонструє свої глибоко патологічні клептоманські нахили, "соціальну стабільність" і "довіру". А інакше реформи "не можливі": "ну не змогла я, не змогла".

А може спробувати навпаки: зробити щось хороше для країни, і отримати за це підтримку?

Цікаво, що за словами президента, "неможлива зовнішня політична підтримка без послідовної та єдиної політики усіх гілок влади". Що таке "зовнішня політична підтримка" - невідомо, як і те, хто, кого і під що підтримує.

Між тим, "реформи" просуваються. Депутати-регіонали підготували законопроект: дозволити полювати в заповідниках (поки що на тварин?). Ніхто цих депутатів навіть не обсмикнув. Що, до речі, свідчить про те, що превалюючі оцінки розумового рівня нинішньої влади явно завищені.

Насправді для успіху реформ потрібно менше красти. А в ідеалі краще було б не красти зовсім (та й зібралися ж люди не бідні).

Тому у президента нині є єдиний шлях врятувати своє політичне майбутнє. Треба просто призначити провадити реформи справді професійних людей, що не мають клептоманських ухилів.

Чи може вовк на старості років стати вегетаріанцем? Питання риторичне. Але, як кажуть старі люди, дива бувають.

В іншому випадку можна сподіватися встигнути втекти. Нацарьовано ж бо немало.

Найімовірніше, влада вирішить іти звичним шляхом. Тоді на тлі останніх антиурядових мітингів у містах півдня і сходу рішення про купівлю гелікоптерів і будівництво майданчиків для них виглядає значно логічнішими за решту владних рішень.

Цікаво, що колишній румунський лідер Чаушеску теж любив показову розкіш при злидоті населення. Можливо, він не розумів, що безсердечність підриває зв‘язок між людьми, який, власне, їх людьми і робить. Можливо, він навіть не знав, що такий зв‘язок існує.

Румунський лідер теж скасовував вибори. Теж вигадував собі нові повноваження, які йому не давав народ. Призначав на посади за принципом корупційної пов‘язаності. Чаушеску теж любив літати на гелікоптері (хоча це йому й не допомогло).

Але навіть якщо українські "колеги" будуть більш успішними і долетять до місця призначення, не важко спрогнозувати, що "вдячні співвітчизники" заплюють місця, де вони колись ступали - чи в Києві, чи в Донецьку, чи будь-де.

Олександр Палій, для УП

З метою недопущення фальсифікації майбутніх виборів Президента України цього тижня чинний глава держави Віктор ЮЩЕНКО повинен розпустити Верховну Раду.

Про це заявив експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України Олександр ПАЛІЙ сьогодні на прес-конференції в УНІАН.

Він, зокрема, прокоментував можливі наслідки подолання фракціями Блоку Юлії Тимошенко і Партії регіонів вето В.ЮЩЕНКА на закон стосовно виборів Президента України.

“Фактично, деякі політичні сили оголошують про свій намір сфальсифікувати президентські вибори і демонтувати демократію в державі”, - сказав політолог.

Експерт висловив упевненість, що за умови подолання Верховною Радою вето на закон стосовно виборів Президента, В.ЮЩЕНКО звернеться із поданням щодо визначення його законності до Конституційного Суду.

“Також буде досить жорстка критика цього закону з боку міжнародних інституцій”, - заявив О.ПАЛІЙ, зауваживши, що легітимність президентських виборів буде підставлена під сумнів діями самих депутатів.

На його думку, оптимальним виходом із внутрішньополітичної кризи і недопущення фальсифікації виборів глави держави є розпуск парламенту.

“Думаю, що оптимальним є те, щоб за цей тиждень Президент розпустив парламент”, - сказав О.ПАЛІЙ.

Для цього, вважає експерт, у Президента ще зберігаються можливості, принаймні, до кінця серпня.

“Президент, відповідно до Конституції, має право розпустити парламент за півроку до закінчення своїх повноважень. Я упевнений, що через півроку від сьогоднішнього дня В.ЮЩЕНКО все ще буде Президентом. Оскільки, буде, безумовно, два тури виборів”, - пояснив експерт.

На переконання політолога, якби Президент зараз розпустив парламент, то суспільство зустріло б це рішення “з великими оплесками”.

http://www.unian.net/ukr/news/news-331676.html

З Міністерства закордонних справ Росії надійшов потік "фе" з приводу того, що українці вирішують, хто у них в історії герой, і хто ні.

У коментарі Департаменту інформації й преси МЗС Росії засуджено намір України відсвяткувати 350-ту річницю перемоги українського війська під проводом гетьмана Івана Виговського над московським військом у Конотопській битві.

У коментарі, зокрема, сказано,що "російський загінОлексія Трубецького змушений був, понісши відчутні втрати, але аж ніяк не розгромлений, відійти до Путивля. Сам же похід загону Трубецького був викликаний необхідністю протидії планам гетьмана Виговського, який порушив власну клятву у вірності Москві, включити частину українських земель за назвою Велике князівство Руське до складу Речі Посполитої".

За даними МЗС Росії, "Гетьман Іван Виговський завершив свій життєвий шлях аж ніяк не героїчно – у жовтні 1659 року козаки його скинули й змусили бігти в Польщу, де через п'ять років уже поляки обвинуватили його в зраді й стратили".

Згідно з заявою департаменту російського МЗС, в Україні "піднімаються на щит імена й діяння, яких в інших умовах можна було б і посоромитися. Кривава битва через чергове зрадництво чергового гетьмана – з їхнього числа”.

Таке трактуванням історії традиційно не дружить ані з фактами, ані з мінімальною логікою.

Якщо перемога під Конотопом була не розгромом, то звідки ж тоді взявся загальновідомий в російській історіографії факт підготовки евакуації царя з Москви після Конотопської битви?

І що означає в інтерпретації російського МЗС "відчутні втрати, але аж ніяк не розгром?"

Як відомо, під час облоги Конотопу московські війська втратили 10 тисяч військ і ще 30 тисяч під час самої битви. Це учетверо більше, ніж втрати шведи у Полтавській битві. Невже й там не було розгрому?

Закиди про те, що гетьман Виговський "закінчив своє життя аж ніяк не героїчно", виглядають з явною натяжкою. Негероїчно втікав з України Олексій Трубецькой, залишивши на полі битви воєводу Семена Пожарського та недобитки своїх військ.

Та й сам Іван Виговський боровся проти Польщі так само, як і проти Москви, за що й був страчений поляками. Чим не героїзм, з точки зору України? Якщо ж героями можуть бути лише ті, хто сам є росіянином, або зраджує свій народ заради інтересів Росії, тоді в інтерпретації російського МЗС усе гаразд.

Між тим, говорити, що український гетьман міг когось зрадити – дурний тон. Український гетьман не винен нічого жодній іншій країні. Тож про зраду не може йти мова.

Він відповідає лише перед своєю країною і своїм народом. А інакше можна дійти до того, що й Дмитро Донський – зрадник Золотої Орди, або Андрій Боголюбський – зрадник Київської Русі.

Взагалі, з цієї збоченої точки зору, усі українські гетьмани – зрадники, бо вони чомусь вперто думали про інтереси України, а не Росії.

Але справжнім апофеозом стала заява вже російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, який зробив заяву щодо відзначення 1020-ліття Хрещення Русі, на святкування якого президент Ющенко запросив у Київ патріарха Олексія Другого.

"У Російської православної церкви існує серйозна заклопотаність у зв'язку з тим, що на ці ж торжества запрошений і Константинопольський патріарх... Територія України – це канонічна територія РПЦ".

Хоча, насправді, більше логіки в тому, що Росія є канонічною територією Київського патріархату, адже навіть російський МЗС потребуватиме значних зусиль, щоб довести, що християнство прийшло в Росію з Києва, а не навпаки.

Для Москви чомусь виявилося проблемою й те, що до Києва приїде патріарх Константинополя, звідки в Київ прийшло християнство.

Між тим, Ющенко формально міг би й не запрошувати Московського патріарха на святкування. Адже добре відомо, що на території Росії ніякого утвердження християнства в 988 році не було.

Цей процес розтягнувся на століття. І не факт, що закінчився.

Ще через століття після хрещення киян, воєвода Київського князя Ян Вишатич, при зборі данини на території сучасного Нечорнозем’я, десятками виловлював місцевих шаманів.

Через століття після хрещення Русі навіть у Новгороді, який міцно контролювався Києвом, син Великого Київського князя Святослава Ярославича Гліб змушений був вдаватися до суворих заходів проти язичників.

Як пише вітчизняний літопис: "І розділилися люди надвоє: князь же Гліб і дружина його стали коло єпископа, а люди всі ішли за волхвом, і стався заколот великий вельми.

Гліб тоді, взявши топірець під полу, прийшов до волхва і мовив йому: "То чи знаєш ти, що має бути завтра, а що до вечора?" І він сказав: "Я все знаю". І спитав Гліб: "А чи знаєш ти, що тобі сьогодні має бути?" І він сказав: "Я чудеса великі сотворю". Гліб тоді, вийнявши топірець, розтяв його. І упав він мертвим, а люди розійшлися".

Можливо, лише з чисто педагогічної точки зору, присутність на святкуванні у Києві Московського патріарха може мати якийсь сенс.

На всі ескапади російського МЗС можна було б і не реагувати – якби вони поширювалися, приміром, російською школою. Зрештою, це їхня внутрішня справа: вигадувати казки і вирити їм.

Однак, російське зовнішньополітчине відомство невідомо з якої радості безпардонно присвоїло собі право вказувати Україні, як їй ставитися до самої себе.

Колись візантійський імператор спробував вказати князеві Святославу, що тому корисно і що ні, але був піднятий київським князем на глум. Схоже, це єдино правильне ставлення до такого нахабства.

Олександр Палій, історик, політолог, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, для УП