О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Притча про мову

Притча про мову

Василь Кравчук

Давно цю притчу в серці я ношу...
Болить душа: чи ж все в ній розкажу.
Було це так, чи снилося мені,
На Україні в рідній стороні.

...Коли у небі зблиснула зоря,
Явивсь Шевченко прямо з «Кобзаря».
— Ну, як ви тут? — озвався він до нас, —
Здається вже й держава є у вас.
А є держава, значить є народ,
Що береже у серці вічний код.
Нехай озветься гордо із віків
Козацьке слово в душах козаків...
— Ну што ви? Што ви? — раптом чує крик.
У нас пока не мова. А язик.
Ми — малороси, ми іще хохли,
Козацьке слово ми не зберегли.
Сложилось так, що ми не козаки —
На душі наші вчеплено замки...
Нам какось нині легче із чужим —
Зі словом розминулися своїм.
Зайшов у зал парламенту Тарас
Й вулканний гнів єство його потряс.
Там яничарський чує лемент-крик:
— При чем здесь мова, коли в нас язик.

Нам також какось легче на чужім

Національний лаяти режим.
Якийсь «свирепый» кличе у союз.
Він теж не українець-малорус.
В руках чужого прапора стиска.
Душа лакея, гнів більшовика.
Зітхнув Тарас: «О, Боже! Це ж хохли.
А предки ж українцями були.
Таким байдуже мова і народ.
Аби шматок жбурнули їм у рот».
І загримів Шевченка грізний бас:
— О люди, люди, що зробили з вас?
Ви ж українці. Мова у вас є.
Чому ж ганьбою криєте своє?
В святу криницю плюнули не раз
І в душах ваших сором не озвавсь?
О схаменіться, євнухи чужі,
Що біля прірви стали на межі!
Вам слово дав у спадщину народ.
Це ваш національний гордий код.
Лиш з ним в душі сягнете до висот.
Зречетесь слова — зрадите народ.

...І зал мовчав під куполом скляним,
Коли Шевченко мову вів із ним.
На мить погасло світло в залі враз.
Коли ж його ввімкнули — зник Тарас.
Лиш на столі президії як дар
Лежав його новісінький «Кобзар».
Така ось притча снилася мені.
Я й розповів її для вас в ці дні.
Ото ж читайте, люди, «Кобзаря» —
Нехай для вас всміхається зоря.
Хай рідне слово гріє вам серця
Во ім'я Бога, Сина і Отця!!!

Він був Першим



 Чудесна ікона св. Івана Хрестителя “

Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Хрестителя” (Мат. 11, 11) Дещо скромніше місце в історії чудотворінь після Пресвятої Богородиці посідають інші святі та їхні ікони, а зокрема Івана Хрестителя. Перші свідчення культу св. Івана походять ще з ІІІ-IV ст. і повязані зі святом Різдва Івана Хрестителя. На це свято проповідували св. Амбросій (+397 р.), св. Йоан Золотоустий (+407 р.), та св. Августин (+430 р.). На Заході празник Різдва св. Йоана Предтечі знаходиться в найдавнішому календарі Африканської Церкви з V ст. Вже в VІ ст. це свято було одним з найбільших, в хієрархії свят займало четверте місце після Різдва Христового, Великодня і Зіслання Святого Духа. А священослужителі мали привілей відправляти три Богослужіння у свято Різдва Івана Хрестителя: вечірню Службу, на якій славили святого як Предтечу, по опівночі –славили як Хрестителя, та в день – як пророка і мученика. В історії людства було тільки три славні і чудесні зачаття, що їх Церква звеличує своїми богослужіннями: зачаття Пресвятої Діви Марії св. Анною, зачаття св. Івана Хрестителя св. Єлисаветою та зачаття Ісуса Христа Пресвятою Богородицею. А через чудесне зачаття Діви Марії, Івана Хрестителя та Ісуса, християнська Церква святкує тільки три, – саме їх св. народження. Це ще раз доказує, як почесне місце в рядах святих займав св. Іван Хреститель. Чернець Чину оо. Систерсів та учитель Церкви, св. Бернард (+1153 р.) пише так: “Церква почитає смерть своїх святих, бо їхнє життя і смерть були святі. Але в св. Йоана вона святкує вже його народження, бо те народження було святе і було джерелом св. радості, і воно є якраз тим винятком, що відрізняє св. Йоана від усіх інших, яких народження не попереджали такі знаки, як попереджали народження св. Йоана”. Отець Юліан Катрій ЧСВВ, у своїй книжці „Пізнай свій обряд”, говорить так про св. Івана Хрестителя: “Його особа поміж святими Старого Завіту особливо визначна, незвичайна і геройська. Це велетень духу, що стоїть на грані двох завітів – Старого і Нового. Він замикає пророків, а отвирає апостолів. Він не тільки пророк, але й предтеча-вістун, хреститель і мученик. Він одинокий мав ласку хрестити Того, що його інші пророки тільки пророкували і в дусі бачили.” А св. Августин так проповідував: “Пророки, патріархи, апостоли, мученики не родилися пророками, патріархами, апостолами, мучениками, а родилися, як усі люди, і ласку Святого Духа одержали аж по своїм народженні, але св. Йоан народився як Хреститель. Він іще не народився, а вже пророкує , а тому, що ще не може пророкувати устами, то знаком виявляє свою радість. Він одержав скоріше Божого, як людського духа”. Oсобливим культом Господній Предтеча славиться у Східній Церкві. “Візантія, від першопочатків віддавала святому велику честь. Та, ще більшої сили там набрав культ св. Івана Хрестителя за часів правління Михайла ІІІ (842 – 867), коли втретє було віднайдено голову святого та поховано у монастирі св. Івана (Студіон)”. Від того часу св. Предтеча на завжди зайняв місце з лівої сторони при троні Христа, а Мати Божа з правої – на іконі Деісіс. Св. Предтеча враз із Богородицею стали найбільшими заступниками перед Господом, простягаючи руки, просять прощення провин та милосердя для людства. Про особливу набожність до св. Івана найкраще свідчать аж шість свят на його честь в церковному році: Празник зачаття, Різдва, Усікнення голови, Перше і Друге знайдення голови, Третє знайдення та Собор Предтечі. Також свідком поширеного культу св. Івана є почитання його святих мощів, посвята церков на його честь, а передовсім численна іконографія. Найстарші зображення св. Івана Хрестителя походять з ІІІ ст. з Римських катакомб, де він був представлений в туніці та плащі. В VІ ст. вже його зображують як пророка чи пустельника в шатах з верблюжої шерсті, перев’язаної паском. А від ХІІ ст. у візантійській іконографії Предтечу малюють з крилами, і тим прирівнюють його до ангела – посланця, або без крил, а одітого в звірячу шкіру, бо як пишуть апокрифи – “самі ангели на пустині подарували св. Іванові шкіру, яка приросла до його тіла.” На Сході акцентували на зовнішній вигляд святого, зображували його дуже худим, з непідстриженим волоссям, бородою та з босими ногами. Найчастіше, зображували св. Івана Хрестителя на іконах Хрещення Ісуса в Йордані. Часто Предтеча пальцем вказує на Ісуса, і тримає звій з написом: “Це Агнець Божий”, або “Покайтеся, бо близьке Царство Небесне”. Також, св. Івана малювали як юнака, що тримає баранця на своїм рамені, або дитя в образі Пресвятої Родини. На чудотворній Улашківській іконі св. Івана Хрестителя, св. Іван зображений у довгій туніці та плащі, перев’язаний паском і взутий в сандали. Права рука і вказівний палець святого піднесені вгору, а лівою рукою тулить до себе розгорнутий звій з написом “Покайтеся”, та одночасно тримає довгий жезл, який вгорі закінчується хрестом. Яків Креховський тлумачить жезл у руках святих, як “символ авторитету та місії уповноважених Божих посланців”, “хрест, як символ мучеництва”, а “піднесена з долонею одна рука – символ напоумлення і перестороги”. Але тут, можливо св. Предтеча також вказує умовно на Ісуса, та промовляє: “Покайтеся, бо близьке Царство Небесне”. Нажаль, про ікону св. Івана Хрестителя з Улашковець немає майже жодних архівних записів. Як повідомив о. парох Теодозій Крецул: “колись вони були, та пропали безслідно – частина ще в трагічному 1740 р.”, про який неодноразово вже згадувалось, “а частина в комуністичні часи”. Тому, цей підрозділ виглядатиме значно меншим від попереднього. Ікона св. Івана Хрестителя справді вимагає і заслуговує глибокого дослідження. Щодо її походження, то відомо тільки, що “принесли її з собою у 1315 р. кілька монахів, що поселилися у вапнякових печерах гори,” та, що вже тоді “ікону принесли чудотворну і старовинну”.Саме через чудотворну ікону св. Предтечі село Улашківці стало славним місцем паломництва. В Календарі Світла згадується, що “вістку про монахів – василіян та ікону св. Івана розносили по всій Європі купці. Бо ж Улашківці були містечком, що стояло на торговому шляху від Балтійського моря до Чорного, та із Сходу на Захід. Тут пізніше влаштовувалися великі ярмарки, на які збирали купців з Греції, Волощини, Туреччини, Німеччини та Чехії”. Ще до сьогоднішніх днів збереглась скельна печера-каплиця, яку з давна називають “Святий Ян”. У ній же спочатку зберігалась чудотворна ікона св. Івана Хрестителя, при якій у 1673 р. молився майбутній польський король Ян Собєський ІІІ зі своїм військом, яке за його наказом поширило ту каплицю, яка була завбільшки 4-5 м. кв. Також, над тією каплицею, у скелі стояла колись фігура св. Івана Хрестителя, з-під якої випливала вода. Неподалік від цього місця, на старому постаменті, у 1856 р. о. Ігнатій Нагурський своїм коштом поставив кам’яний хрест. Цей хрест, хоч дещо пошкоджений, зберігся до наших днів, а неподалік, як колись – випливають потужні джерела, “жива” вода яких, як запевняють прочани, помічна на хвороби очей, тому під час відпусту до цієї води завжди велика черга людей. Відомо також, що “у 1775 р. перероблено шати ікони св. Івана Хрестителя, які збереглись донині, а сама ікона напевно перемальована”. У деяких опрацюваннях згадується, що чудотворна ікона знаходилась на правому бічному престолі в кам’яній церкві, збудованій в 1865 р. Нажаль, жодних інших відомостей про історичну долю ікони, те, де вона цілий час знаходилась, коли була перенесена з однойменної каплиці до церкви, не збереглось, в порівнянні з іконою Богородиці. Тим не менше, відомим і певним є те, що набожність народу до Улашківської чудотворної ікони св. Івана Хрестителя була надзвичайно велика. Про це виразно свідчать відпусти монастиря на честь св. Предтечі. Найстаршим і найбільшим – восьмиденним відпустом, який славним залишився й до тепер, є відпуст у Свято Різдва св. Івана Хрестителя 7 липня. Поширив, надавши право на восьмиденний відпуст у це свято – митрополит Атаназій Шептицький у 1738 р. Також, саме в це свято, на монастирській горі відбувались колись згадані у попередньому розділі великі ярмарки, якими Улашківці прославились на цілий світ. Щодо інших відпустів на честь св. Предтечі, то був теж відпуст у свято Усікнення голови св. Івана Хрестителя, проте вже менш знаний. На протязі кількох десятків літ більшовицької влади улашківський монастир перебував у руїні та забутті, а духовні провідники скиталися по тюрмах і таборах Сибіру. Не було тих славних відпустів на улашківській Ясній Горі. Та 1990 р. дав нове життя монастиреві. Повернулись монахи – василіяни, які з поміччю парафіян відновили монастир і церкву з руїн. Віднайшлась теж, хоч і “в плачевному стані, обпалена ікона св. Івана Хрестителя, яку в травні 1997 р. у Львові реставровано. А опісля, сяючу золотом ікону було виставлено в одній з церков міста Чорткова на місячне паломництво”. І знову, як колись десятки тисяч людей спішило помолитися у стіп св. Предтечі, отримуючи від нього численні ласки зцілення й оздоровлення душі і тіла. І тепер, щорічно в Улашківській обителі відбуваються відпусти, як у свята Богородичні так і Святойванівські, проте найбільшим, як колись залишається відпуст на Різдво св. Івана Хрестителя.

Джерело: https://pilgrimage.in.ua/sv-ivana-hrestytelya/
2016 © Pilgrimage.in.ua

Я ваш вирок: час блазня і облизня

Я ваш вирок: час блазня і облизня



От і все: пішов останній з «команди Порошенка»: голова Національного Банку України Яків Смолій подав у відставку, хоча мав повноваження бути ще чимало часу на цій посаді, але урвався хлопові терпець. І добре є. Нехай вже Зе-кодло панує сповна в усьому по Україні. У мене тепер настрій весь у цьому коменті до всього з нашого життя: «Я в захваті від Зе-кодла, бо то є найкраща моя помста всім тим, хто за них проголосував»
Зрозуміло, що я тому не радію, що буде чим далі – тим більше зе-зле, але більшість громадян України вибрали цей варіант соціального розвитку як я вже писав про «покращення через погіршення» – нехай буде так. Власне, про то і розмова, що я не маю жодного зе-зла на пана Зе-Зеленського чи ще когось зі зе-кодла, бо їх саме таких обрали така сама неміч. Простіше кажучи: чмо обрало чмо. У мене була одна цікава розмова з дуже кардинальним у висловах і висновках чоловіком, що казав, як влада погана – її треба показова розстріляти, щоб іншим було страшно, хто до влади прийде, і тоді точно ніхто не буде красти чи інакше зловживати владою. Я ж з іронією на то відповів, що суті проблеми це не вирішує, бо залишається незмінною першопричина такого зла – виборці! Так званий: електорат. Як люди обирають до влади різних паскуд, то скільки їх потім не розстрілюй, а оберуть нових таких самих, як і попередні, бо ж виборці ті самі будуть. Тому єдиний вихід змінити ситуацію – розстріляти всіх виборців. Цим своєрідним сократівським силогізмом я примусив того чоловіка замовкнути і задуматись. Зрозуміло, що то дурниця, але щось раціонального в тому є. 
Аналогічно звучить як дурниця висновок, що два хлопа з одного клану артистів, тільки один комік, а другий – трагік, тобто Зеленський і Портнов, об'єдналися з одною метою очистити від скверни наклепів славне імя 5-го Президента України Петра Порошенка. Ви тільки подивіться яку вони обоє в тандемі зробили промоцію для Пороха з тими його судами і його слідами неіснуючих злочинів. Було б все тихо і кожен би казав: то «договорняк» не чіпати Порошенка, але щось там було… А так Петро Порошенко набирає популярності просто шалено, майже як Зеленський у другому турі. До речі, не без допомоги того самого Порошенка, що на диво невдало проводив виборчу компанію, в усьому підігруючи і програючи Зе-супернику включно зі стадіоном тощо. Як бачимо, Зеленський хоч і блазень, але сука з благородними домішками сіонізму, тому тепер віддячує Порошенку в реабілітації і конформації на новий термін президента. Повторюсь, що це звучить як повна нісенітниця, але чомусь виглядає на те. А що вже Портнов ю(мо)рист ще той адвокатик продажний можуть сповна оповісти Юля Тимошенко та Вітя Янукович, яким він влаштував «кидалово» крутіше не придумати, а зараз Зеленського з Пуйлом водночас обігрує в чисту, працюючи на Пороха тихцем. Щось тут пороблено, ой! – пороблено!
А як ви хотіли? Актори – вони такі! Вони – генії! Треба зіграти роль хорошого президента Голобородька в кіно – зіграють! Треба зіграти роль поганого президента Зеленського на посаді Президента України – і це без проблем. Талант він і на Банковій – талант! Його не проп’єш і не винюхаєш. Ви тільки спробуйте уявити ситуацію, що ось зараз на місці Зеленського перебуває Порошенко! Та це було б для Пороха гірше за пекло! І так було не мед, як хто пригадує, а з цим коронавірусом ще й додалося б «маски на крові», медиків без маєтків, і ще чого завгодно скільки завгодно. А зараз він реально весь в шоколаді, хоч бери і облизуй Зеленському, аби підсолодити собі життя наркотичне. Так-так: шоколад хоч і не кока чи героїн, а має наркотичні властивості також. Всім же електоральним прихильникам Зе-кодла я кажу наступне: -Для вас настав час отримати від свого блазня великого облизня! Смокчіть скільки влізе, бо чогось доброго вам точно не вилізе, навіть якщо очі від старанності повилазять. І бережіть свої гроші хороші відтепер подалі від НБУ. Угу?

Богдан Гордасевич
2 липня 2020 р. (7528)
Львів-Рясне

Зебля-експерт про відставку Якова Смолія

Четвер, 2 липня 2020, 13:39 • Саша Картер • 59850
Експерт розповів, чи відчують украінці наслідки відставки Смолія
Експерт розповів, чи відчують українці наслідки відставки Смолія

Яків Смолій

КИЇВ. 2 липня. УНН. Відставка очільника Національного банку України Якова Смолія – це ніщо інше, як звичайна ротація, і до економічних наслідків для життя українців, зокрема таких, як коливання курсу валют, вона не призведе. Таку думку журналісту УНН висловив економіст, міжнародний експерт Ігор Гарбарук.

“Я вважаю, що з відставкою пана Смолія вже затягнули достатньо сериозно, тому що ми розуміємо, що це — повністю команда пані Гонтаревоі, всі иого заступники були сформовані ще в ті часи, відповідно, достатньо дивно основу регулятора складають люди, які були ще за минулого президента. По-друге, я вважаю, що Нацбанк в останні роки працював в більшіи мірі на зовнішні джерела впливу, аніж на національні інтереси Украіни. Відповідно, повернення НБУ під чіткии контроль, наприклад, Верховноі Ради, є одним із ключових завдань”, — сказав Гарбарук.

ЧИТАИТЕ ТАКОЖ: Правління Нацбанку звернулось до Зеленського через відставку Смолія: даите НБУ виконувати своі функціі

Він зазначив, що бачить у нинішніи ситуаціі більше позитивних, аніж негативних факторів.

“На сьогодні немає ніяких передумов через те, що буде змінено очільника Національного банку, для курсових коливань. Вони можуть бути тільки в одному випадку — якщо певні групи фінансових впливів, певні фінансові спекулянти будуть намагатись на цьому заробити”, — зазначив він.

Водночас, зі слів експерта, наразі з боку держави, зокрема Президента, Прем’єр-міністра, законодавчої гілки влади, мають бути зроблені всі необхідні діі і комунікаціі, які будуть казати про те, що відставка Смолія — це абсолютно нормальна ротація одного з очільників НБУ.

Він навів декілька фактів, щоб підкріпити своі слова.

“Я взагалі вважаю, що, факт першии, ми отримуємо транш від Міжнародного валютного фонду в розмірі 2,1 млрд доларів. При цьому, якщо подивитись заяви пана Смолія, вони за квітень-травень скупили на ринку Украіни валюти на 1,8 млрд доларів. Тобто, з однієі сторони ми робимо все, щоб отримати просто неимовірно дорогі кредитні кошти, при цьому виявляється, що у нашого Нацбанку були власні ресурси, які він, замість того, щоб далі направляти іх в економіку краіни, просто скуповує валюту. Що він робить? Підтримує тои курс валюти, якии є на сьогоднішніи день”, — зазначив Гарбарук.

Він пояснив, що, якби банк не викуповував валюту з ринку, курс був би ще нижчии, при чому значно нижчии.

Іншии факт, з иого слів, — це заяви Смолія про зниження обліковоі ставки до 6%.

“Ще би вони це зробили, якби Зеленськии іх кожен день не тиснув. Це була одна з иого передвиборчих обіцянок”, — додав він.

Говорячи про ризики втратити підтримку міжнародних партнерів, зокрема Міжнародного валютного фонду, експерт висловив думку, що Украіна в змозі прожити без кредитів МВФ.

ЧИТАИТЕ ТАКОЖ: У МВФ відреагували на відставку Смолія: наполягають на забезпеченні незалежності НБУ

“Ми можемо відіити від ситуаціі, коли наш Нацбанк керується з лондонського Сіті. Він має керуватись тільки з будівель на Грушевського та Інститутськіи, з Києва. Він має керуватись з Верховноі Ради Украіни, взаємодіяти з Кабінетом міністрів Украіни і працювати в руслі тих зобов’язань, які взяв на себе Президент Украіни, коли приходив до влади. Це так зване незадоволення, яке висловлюється десь з інших краів, говорить про те, що НБУ керується звідти... Я вважаю, що в більшіи мірі нам кредит був нав’язании. У нас достатньо великии золотовалютнии запас, у нас не було ніякоі потреби брати ці кошти в МВФ”, — підкреслив економіст.

Нагадаємо, пізно ввечері 1 липня голова Національного банку Украіни Яків Смоліи подав Президенту Володимиру Зеленському заяву про свою відставку через “систематичнии політичнии тиск”.

2 липня Зеленськии передав на розгляд Верховноі Ради проект постанови № 3772 про звільнення Якова Смолія з посади голови Національного банку Украіни.

Джерело: УНН
Завдяки заяві Петра Порошенка, ми чітко бачимо, що відставка Смолія- це результат політичного тиску з боку Зеленського який особисто висунув вимогу до Смолія покинути посаду.
👉Варто зауважити, що від Смолія зажадали відставки:
⭕наступного дня після отримання траншу Світового банку;
• ⭕через тиждень після отримання першого траншу МВФ;
• ⭕через тиждень після отримання першого траншу макрофінансової допомоги з боку ЄС.
📝Партнери повірили підпису під меморандумом МВФ, оскільки крім підпису керівництва уряду, Національного банку, міністра фінансів там стоїть підпис Зеленського.
📈Перші результати таких дій чітко видно по курсу міжбанку, який вчора був 26,60, а сьогодні вже 27,25. І щоб отримати навіть ці 27.20 була потрібна підтримуюча інтервенція НБУ на 100 мільйонів доларів.
🔺 З 1 мільярд 750 мільйонів гривень розміщених вчора в єврооблігації України вже скасовані, бо інвестори не вірять. Покупці євробондів вимагають більших процентних ставок і це прямі збитки до яких призвело рішення відставки Смолія.
‼️Висновки говорять самі за себе: замість того щоб обрати Україну з 40 мільйонним народом і відстоювати її інтереси, традиції та права, діючий президент відстоює інтереси Коломойського, який прагне отримати з держави мільярди крадених доларів, і повернути собі Приватбанк.

Тільки Аваков тут не винуватий - то на місцях "перегнули палицю"

Четвер, 2 липня 2020, 14:22 • Анна Мурашко • 23820
Тортури у відділку поліції в Кагарлику: ще двом поліцейським повідомлено підозру
Тортури у відділку поліції в Кагарлику: ще двом поліцейським повідомлено підозру

КИЇВ. 2 липня. УНН. Оперуповноваженому Кагарлицького відділення поліції у Київській області повідомлено про підозру у катуванні, вчиненому за попередньою змовою групою осіб у відділку поліції, через події, що відбувались у ніч з 23 на 24 травня, як і ще одному працівнику Кагарлицького відділення поліції через інший епізод. Про це УНН повідомляє з посиланням на пресслужбу ДБР.

“Слідчі ДБР, за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генпрокурора, повідомили про підозру оперуповноваженому Кагарлицького відділення Обухівського ВП ГУ Нацполіції в Київській області. Правоохоронець підозрюється у катуванні, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 Кримінального кодексу України)”, — йдеться в повідомленні.

Так, слідством встановлено, що під час подій, що відбувались у ніч з 23 на 24 травня 2020 року, правоохоронець за вказівкою безпосереднього керівника утримував руки потерпілої у той час, як його керівник надягнув протигаз на жінку та з метою отримання викривальних показів періодично затискав дихальну трубку.

“Після початку досудового розслідування до Державного бюро розслідувань почали звертатися особи з повідомленнями про факти катувань, що раніше відбувалися у Кагарлицькому відділенні поліції”, — зазначається в повідомленні.

Повідомляється, що за даними слідства, на початку січня 2020 року працівники Кагарлицького відділення поліції, раніше підозрювані у катуванні та зґвалтуванні, катували двох осіб з метою отримання зізнання у вчиненні крадіжок.

“Так, правоохоронці били потерпілих, перевозили їх у багажному відділенні автомобіля за околиці міста. Після доставки потерпілих до Кагарлицького відділу поліції — застосовували до них електричний струм та прикували кайданками до батареї в коридорі, де вони знаходилися до наступного дня”, — йдеться в повідомленні.

Окрім того, слідством встановлено, що підозрюваний начальник одного з секторів Кагарлицького відділення поліції у травні 2020 року з метою отримання зізнавальних показів побив ще одного громадянина. У результаті чого потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

“За даними фактами слідчі ДБР повідомили про підозру ще одному працівнику Кагарлицького відділенні поліції, а також затриманим у травні оперуповноваженому та начальнику одного з секторів Кагарлицького відділення поліції, які наразі утримуються у Київському слідчому ізоляторі (ч. 2 ст. 127 Кримінального кодексу України)”, — зазначається в повідомленні.

Таким чином, слідчі ДБР повідомили про підозру 4 працівниками Кагарлицького відділення поліції.

“Наразі вирішується питання про обрання стосовно двох нових підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави”, — повідомляє ДБР.

Нагадаємо, слідство змінило кваліфікацію злочину щодо поліцейських з Кагарлика.

Як повідомлялося, в ніч з 23 на 24 травня 2020 року правоохоронці у своєму службовому кабінеті з застосуванням насильства кілька разів заґвалтували жінку, яку викликали до відділення поліції як свідка. Крім цього, правоохоронці побили чоловіка, який у цей час перебував у приміщенні відділення поліції та погрожували потерпілому зґвалтуванням, ставили його на коліна, били по голові дубинками, надягали протигаз та стріляли із пістолета табельної зброї над головою. За цими фактами розпочалось досудове розслідування.

Полеглі Герої України: червень 2020

01.07.20 00:03 Полеглі Герої червня-2020
Автор: Ян Осока
У цій статті наведено дані про бойові втрати Української армії на Сході за червень 2020 року. Тут можна знайти не тільки імена та прізвища, а більш детальну інформацію про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

ВСТУП

"Моєму незабаром десять. Мрію про те, щоб він став на шлях науки, щоб цілком віддався який-небудь галузі, де зміг би зробити багато корисного. А він у мене такий, що зробить. Хлопець не по роках розумний, прочитав уже стільки, скільки я сам за все життя не зміг, причому не усілякі там комікси, а серйозну, не його віку, літературу. Я спочатку дивувався, звідки це в ньому, я до війни був простим комбайнером, батько мій теж не відзначався відмінною освітою, рід наш простий і робочий, а ось мій син зліплений з іншого тіста, сподіваюся, у нього все вийде, якщо залишуся живий - всі сили покладу для цього.

А моїй доні вже двадцять три, доросла, хоча для мене завжди залишиться маленькою кнопкою, яка крутить косички на моїй голові. Чесно сказати, замучила вона мене, коли була малою, все волосся повидирала, дружина весь час довго сміялася, дивлячись, як я своїми двома метрами зросту та ста кілограмами ваги швендяю по квартирі з головою, утиканою рожевими та салатовими гумками. Блін, самому досі смішно, як згадую. Ну а коли я вирушав на полігон, доня вже на той час і юридичний закінчила, і заміж вийшла, але висіла на мені біля військкомату, прилипнувши, мов маленька, й голосно плакала прямо у вухо.

Троє у мене. Спочатку син народився, а за шість років дружина подарувала мені ще двійню, всі вони вже роз'їхалися по різних місцях: донька мешкає в Австрії, а обидва брати - в Україні, тільки далеко один від одного і від нас із дружиною. У кожного своя спіраль долі, що розкидала їх по різних місцях, але ми не стали чужими. Два або три рази на рік всі обов'язково збираємося разом, і знаєте, хлопці, наші родинні зв'язки не послабшали і не порвалися, чому я дуже радію, ми любимо один одного, і мені легко дихається від знання того, що це почуття сімейної єдності ніколи не щезне.

А на мене ви чого дивитесь? У мене поки що все попереду, хочемо із моєю дівчиною собі донечку. Але ми домовилися почекати, поки не повернуся на дембель, контракт за три тижні закінчується, ось тоді і займуся впритул цим питанням. Ще не знаю, як це - бути батьком, але дуже хочу дізнатися, тримати на руках, годувати кашею, гуляти в парку, підняти над головою та крутити, почути її веселий сміх. Мрію. Дуже мрію. Знаю, що буду хорошим татом, рахую вже хвилини до повернення додому".

Вільні від чергувань на спостережних пунктах солдати сиділи в бліндажі, і кожен розповідав про своїх дітей: деякі з сумом, деякі - з гордістю, але в голосах кожного була присутня любов до тих, хто залишився їх чекати. Їх було четверо - втомлених чоловіків різного віку, з різних куточків країни, яких об'єднала та згуртувала разом війна, що тривала вже багато років. Сьогодні у них було свято - День батька, тому й тема розмови була відповідною. Кожен розповідав про своїх дітей, показував світлини, а решта уважно слухала та не відволікалася, оскільки всі вони знали, що сімейні розповіді в умовах бойових дій дуже важливі для всіх.

На війні цінується кожна секунда життя, адже наступної може вже не бути.

Полеглі Герої червня-2020 01

  1. Леонід Цезарович Добрянський (позивний Старий) народився 31.07.1974 року у селі Зарудинці Ружинського району Житомирської області у багатодітній родині. З 1992 року мешкав у Києві.

1991 року закінчив 10 класів сільської школи, встиг попрацювати у рідному селі, після чого його було призвано на строкову службу, яку він проходив у лавах Національної Гвардії України з 1992 року, а у 1994 році закінчив школу прапорщиків.

Звільнившись з армії 1999 року, Леонід Цезарович працював на багатьох роботах: у державній службі охорони, в пожежній частині, на склозаводі, а з 2010 року працював на державному підприємстві "Антонов". Коли він туди влаштувався, йому довелося вступити до авіаційного технікуму на спеціальність "Виробництво авіаційних літальних апаратів", який він закінчив 2013 року, отримавши фах "технік-технолог".

Дуже важко усвідомлювати, що війна забирає від нас таких людей, як Старий. Це був унікальний чоловік: суцільний позитив, турбота та працьовитість. Він щиро мріяв про щасті своєї родини, робив усе для того, щоб дружина та донечка почували себе з ним, мов за кам’яною стіною, щоб вони жили у спокої та злагоді. Усю роботу брав на себе, чи то на городі, чи то з технікою (він мав власного трактора, з яким полюбляв "возитися"). Плекав надію про власну дачу, аби туди до дідуся приїжджали онуки.

Вже перебуваючи у лавах ЗСУ під час війни, Леонід Цезарович Добрянський показав себе мужнім, добрим, сміливим чоловіком та солдатом, відповідальним та надійним товаришем, який завжди піклувався про своїх молодших побратимів, прагнув передати їм свій досвід та намагався тримати їх у безпеці, займаючи місця у найгарячіших точках під час обстрілів та боєзіткнень. Ці його якості не з’явилися під час війни – він завжди був таким, людиною, яка без жодних вагань йшла назустріч небезпеці, іноді – смертельній. Ще під час його роботи пожежником, він здійснив геройський вчинок – врятував людину з полум’я, працюючи на одній з пожеж.

Вперше його було призвано за мобілізацією 28.03.2014 року. Старий рвався у розвідку, він не бачив себе ніде, окрім цієї структури, і врешті-решт домігся свого, його було доправлено до батальйонної розвідки 72-ї окремої механізованої бригади, у складі якої брав участь у бойових діях в районі Маріуполя, Артемівська, Червонопартизанська, біля якого зазнав контузії. За час служби, Леонід Цезарович відзначився надзвичайною хоробрістю та нестандартним військовим мисленням, на його рахунку були й атаки ворожих блок-постів, й захоплення полонених.

Восени 2015 року Старий перейшов служити до 30-ї ОМБр, де знову прагнув бути розвідником, казав, що не може без цього, що там його хлопці. Тож, розвідувальний підрозділ бригади прийняв його, і він цим дуже пишався, адже ніде більше себе не бачив, тільки у якості розвідника. 2015-2016 року брав участь у бойових діях в районі Світлодарська, 2018-2019 – на Світлодарській дузі, а цього року виконував бойові завдання на Луганщині.

Прапорщик, командир відділення взводу управління розвідувальної роти 30-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 13 червня близько 21.45 в районі селища міського типу Троїцьке Луганської області внаслідок смертельних мінно-вибухових поранень, що зазнав під час мінометного обстрілу з боку найманців РФ.

Поховали Леоніда Цезаровича 17 червня на Алеї Слави Лук’янівського військового кладовища у Києві. У нього залишилися двоє братів (ще один його рідний брат трагічно загинув 2015 року на Яворівському полігоні), дружина та донька.

продовження є тут

https://censor.net.ua/ua/resonance/3205077/polegli_geroyi_chervnya2020


Львів, дня 30 черв[ня] 1941, год. 21-а



Український уряд
Ч: 1/41
Львів, дня 30 черв[ня] 1941, год. 21-а
РІШЕННЯ ч.1
Національних зборів українців
Акт відновлення Української держави після 23 років неволі
1.Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.

Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад та порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.

2.На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України  — Києві з волі українського народу.

3.Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.

Українська Національна-Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.

Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава,хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!

Слава Україні! Героям Слава!
[підпис] Ярослав Стецько –
Провідник Національних зборів

Вони були активом 30 червня 1941 р. у Львові

Підготовчі дії ОУН(Б)

Найбільш підготовленою з усякого погляду до початку німецько-радянської війни, попри всі негаразди, що характеризували стан організованого українства на еміграції та у Західній Україні[36], виявилася саме ОУН під проводом Степана Бандери. Організація мала чітку і ясну програму дій, схвалену у квітні 1941 року Другим Великим Збором, здисципліновану й зорганізовану силу членства як за кордоном, так і в Західній Україні. Вимушені задля досягнення мети йти на пряме співробітництво з німцями, мовчки погоджуючись з роллю, яка їм відводилася німцями у поході на Схід, бандерівці водночас трималися найбільш незалежно, мали власну точку зору, вміло конспірували від німців свої плани конкретних дій. Енергійність і наполегливість С. Бандери і його прихильників у досягненні поставленої мети визнавали як їх політичні конкуренти з українського середовища, так і німці. Що бандерівці в стосунках з німецькими службами поводяться більш незалежно, ніж їхні опоненти, зазначала у своїх донесеннях і агентура НКДБ УРСР

Певна частина керівництва Вермахту вважала плани Гітлера й націонал-соціалістичної партії — перетворити Європу на німецьку колонію і, заради цього, вести світову війну — божевільними. Вони вважали, що Німеччина мусить мати союзників, що можливо лише при щирому шануванні суверенних прав союзного народу, яким, в боротьбі з Москвою, вони вважали українців, і тому не заперечували права українського народу на державну самостійність. Від тих військових революційна ОУН отримувала досить докладну інформацію щодо дійсних планів гітлерівців стосовно України, які, за своєю суттю, були тотожними з планами російських більшовиків і, певною мірою, навіть жорстокішими.

Володимир Горбовий зазначав, що ОУН та інші українські діячі «… припускали, що Гітлер не допустить до створення нашої самостійної держави. Адже брався займати наші землі для створення там свого, а не нашого життєвого простору. Одначе це був німецький, а не український погляд на справу. Ми знали, що суспільно-політична зрілість нашого народу дійшла до вершин свого розвитку і що настала історична хвиля, яку ми повинні використати для свого народу.»

Провід революційної ОУН прийшов до висновку, що українському народові не залишається іншого, як тільки, не змінюючи свого безкомпромісно-ворожого ставлення до більшовицької Москви, виступити рішуче й відкрито проти німецьких нацистських планів замінити москалів німцями в колоніальному визиску України. ОУН(Б) усвідомлювала, що вона матиме підтримку українського народу проти німців лише тоді, коли ворожість німців до української справи стане для народу явною і очевидною. Єдиним виходом у цьому становищі було створити ситуацію, в якій Німеччина неспровоковано була би змушена виявити своє справжнє ставлення до української справи і свої дійсні плани щодо України.

Так виникла концепція проголошення Акту відновлення української держави вже в перші дні німецько-радянської війни

У «Політичних постановах» Другого Великого Збору ОУН було вказано: «Організація українських націоналістів бореться за Українську суверенну соборну державу, за визволення поневолених Москвою народів Східньої Європи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах московської імперії СРСР. Організація українських націоналістів продовжуватиме всіми силами революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на всі територіяльно-політичні зміни, які зайшли б на терені Східньої Європи»

На території Третього Райху діяла заборона політичної діяльності стосовно всіх ненімецьких організацій. Попри цю заборону обидва проводи ОУН провадили у Кракові підготовчу роботу зі створення майбутніх державних структур в Україні, не взаємодіючи один з одним. ОУН(Б) створила «Державну комісію ОУН» на чолі з Володимиром Горбовим, мельниківці — «Комісію державного планування»В цілому прихильне ставлення німецької окупаційної адміністрації, обумовлене планами використати кадри ОУН в органах місцевого самоврядування на окупованих Вермахтом територіях[ дало змогу обом проводам ОУН розгорнути роботу щодо розбудови організаційних структур, та здійснити певні заходи військового вишколу членів організації

У травні 1941 року були видані Політичні вказівки щодо боротьби і діяльності ОУН(Б) під час війни Вони містили розділи: I. Діяльність ОУН до вибуху війни і в перших її початках; II. Збройний зрив; III. Вмарш чужих військ на Україну й українська державність; IV. Будова Української Держави; V. Відношення ОУН до іншої революційної і державотворчої ініціятиви; VI. Відношення ОУН до питання державної влади; VII. Політична організація.
Це була програма практичної державотворчої діяльності.

В «Напрямних…» проводу ОУН(Б) наголошувалось, що ОУН «використає війну з СРСР для розгортання боротьби за суверенну соборну українську державу, за прискорення її здобуття» ОУН зуміла підготувати до бою сильну підпільну армію, що намагалася відіграти значну роль в прийдешніх подіях Зроблено було немало.

Дії ОУН(б) мали на меті «поставити німецькі власті перед доконаним фактом»

З початком бойових дій Вермахту проти Червоної армії похідні групи ОУН просувалися на територію СРСР услід за лінією фронту.

Звіт Національних зборів у Львові 30 червня 1941. «Зборівські вісті», 31 липня 1941 року
Українські Національні Збори[ред. | ред. код]Організаційна підготовка[ред. | ред. код]Склад Зборів[ред. | ред. код]

На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України, а також представник митрополита УГКЦ А. Шептицького о. д-р Йосиф Сліпий

30 червня 1941 року у Львові постала Україна!

Склад Українського Державного Правління[ред. | ред. код]
Печатка Українського Державного Правління

Українське Державне Правління було утворене Зборами 30 червня 1941 року[50]. 5 липня 1941 р. Ярослав Стецько оголосив його персональний склад.
До Державного правління увійшли:

Офіційною тимчасовою резиденцією УДП визначено приміщення колишнього палати праці за адресою: м. Львів, пл. Смольки, буд. 4.

Додаток до теми про Конституцію України

Додаток до теми про Конституцію України

Володимир Земляний: Як приймалася Конституція України
28 червня 2016

Відразу вибачте за плагіат. Назва статті запозичена у народного депутата, відомого економіста і фінансиста Вадима Гетьмана, вбитого в квітні далекого 1998 року в під'їзді свого будинку. «Як приймалася Конституція України?» - так називалася його книга, написана по гарячих слідах, по суті, відразу після прийняття головного документа держави.

Дискусії про зміни Конституції ще радянської України почалися після прийняття Декларації про державну незалежність. До речі, те, що документ заявляв про право на свою банківську, фінансову і податкову системи, на свою грошову одиницю, - заслуга народного депутата Вадима Гетьмана. І в тому, що згодом через шість років була прийнята Конституція незалежної України, - теж чимала його заслуга.

Конституційний шлях України на кшталт тернистому. Ще за пару місяців до здобуття незалежності України Верховна Рада прийняла концепцію майбутньої Конституції, а через рік її проект було винесено на всенародне обговорення. Але потім пішов політична криза і нові президентські вибори. У 1994 році була створена нова конституційна комісія на чолі з президентом Леонідом Кучмою і головою Верховної Ради Олександром Морозом. Колишні конкуренти по президентській гонці продовжили своє суперництво. Леонід Кучма говорив, що парламент тільки плутається під його ногами. У парламенті називали його поганим танцюристом, а соціалістична партія Мороза і комуністи Симоненко взагалі вважали президентську посаду зайвою. На рік президент і Верховна Рада підписали «пакт про ненапад» - конституційний договір, визначивши і розмежувавши повноваження. До його закінчення, крім проекту конституційної комісії, було офіційно подано ще 15 проектів. Комуністи виявилися «революційними» - пропонували зберегти УРСР і увійти в новий Союз. Конгрес українських націоналістів відстоював унітарну державу без збереження Кримом статусу автономії.

Компроміс полягав у урізання президентських апетитів на владу, що не подобалося Банковій
Однак всерйоз обговорювався проект конституційної комісії, оприлюднений в лютому 1996 року. У ньому проглядався хребет моделі авторитарного політичного режиму на чолі з президентом, унітарна форма держави з бутафорним місцевим самоврядуванням і слабким парламентом.

Вадим Гетьман вважав, що таку Конституцію приймати не можна. Єльцинське єдиноначальність призвело до Чеченській війні, яку вже і бажали погасити, та не могли. Приводив як один з прикладів народний депутат. Вадим Гетьман, лідер парламентської групи «Незалежні», став одним з ініціаторів спеціальної депутатської комісії з вироблення компромісного проекту Конституції. Компроміс полягав у урізання президентських апетитів на владу, що не подобалося Банковій. На одному із засідань комісії побував глава адміністрації Дмитро Табачник і залишився явно незадоволений, згадував у книзі Вадим Гетьман. Чи не продавивши свій варіант Конституції через парламентську комісію, президент Леонід Кучма вирішив винести його на референдум, а коли Верховна Рада пішла на «Конституційну ніч», Банкова, намагаючись зірвати голосування, заблокувала поява в залі міністрів-депутатів - тоді таке поєднання не заборонялося. І хоча вранці 28 червня Україна здобула свій основний закон, в якому передбачалася президентсько-парламентська форма правління, вважаю, що в адміністрації президента не всі були раді «обрізаним» повноважень.

Мені довелося брати участь в останньої передвиборної кампанії Вадима Гетьмана до Верховної Ради. Як відомо, місцева влада в таких випадках напоготові. Головне, правильно зробити ставки, кого-то явно або приховано підтримати, кому-то непомітно підіграти. Багато керівників районного рівня запитували відкрито: «входжу або не входжу Вадим Гетьман в головний кабінет? Чи не втратив довіру? ». Почувши про сумніви адмінресурсу, Вадим Петрович витягнув з шухляди столу фотографію: він, Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Віктор Кравець, ще пара чоловік. У тенісках і футболках. «Покажи їм. Це ми в Криму на відпочинку, після преферансу »... Фотографія була недостатньою аргументом« довіри », а інших, схоже, не було.

Цілком допускаю, що, не обов'язково діючий президент, а, наприклад, хтось із його близького оточення, розраховував на конституційні, а, по суті, диктаторські повноваження свого патрона
Самостійний і авторитетний, незалежний, як і його парламентська група, політик не вважав за потрібне шукати у кого-то підтримки, нехай навіть і в кабінеті президента. Він скоріше б виступив опонентом будь-кому, як у випадку з проектом Конституції, якби цього вимагали інтереси народу і держави. Може, тут слід шукати причини вбивства народного депутата, одного з головних політичних важковаговиків країни Вадима Гетьмана? Цілком допускаю, що, не обов'язково діючий президент, а, наприклад, хтось із його близького оточення, розраховував на конституційні, а, по суті, диктаторські повноваження свого патрона. Парламентські вибори Вадим Гетьман програв, що стало прологом до його вбивства.

Звичайно, це лише одна з версій. Вадим Гетьман міг плутати фігури на наступних президентських виборах будь-якого з потенційних претендентів на найвищу посаду. Коли в одному з інтерв'ю тодішнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка запитали про президентські амбіції, він перевів розмову на банківську групу «Гетьман-Ющенко». В кінці-кінців, за політичним полем, як за шахівницею, міг стежити хтось з боку, той, хто поступово зачищав його від самостійних політиків, авторитетних лідерів, безкомпромісних патріотів. І тоді в цю канву лягає не тільки вбивство Вадима Гетьмана, а й В'ячеслава Чорновола ....

Безпосередній вбивця народного депутата Вадима Гетьмана, автора української Конституції і грошової реформи, екс-глави Національного банку і творця валютної біржі, відбуває покарання. Але родичі Вадима Петровича, його друзі і колеги вважають, що крапка буде поставлена після суду над замовником вбивства.

https://ru.krymr.com/a/27823919.html

Володимир Земляний
письменник, журналіст


Забутий референдум 2000 року

16 квітня 2000 року в Україні відбувся всеукраїнський референдум – опитування думки громадян з приводу реформування державного управління. Початком акції були 7 грудня 1999 року збори громадян Житомира‚ які створили ініціятивну групу з проведення референдуму. Центральна виборча комісія (ЦВК) 14 грудня 1999 року відмовила в реєстрації цій ініціятивній групі, але 21 грудня 1991 року Печерський районний суд Києва своїм рішенням визнав постанову ЦВК неправомірною і зобов’язав ЦВК зареєструвати житомирську ініціятивну групу. Згідно з указом Президента Леоніда Кучми „Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціятивою“ на референдум було винесено чотири питання.

За право президента України достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо вона протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючу парляментську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців Державного бюджету України висловилися  85.9 відс. громадян. За скасування депутатської недоторканости проголосували 90.2 відс.  Зменшення  загальної кількости народних депутатів України з 450 до 300 осіб схвалили 91.1 відс. громадян. Формування двопалатного парляменту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси реґіонів України‚ визнали доцільним  82.9 відс. учасників.

Народ України дав ствердну відповідь на усі чотири поставлені питання.

Конституційний суд двома рішеннями підтвердив законність та остаточність рішення, що було винесено громадянами України на референдумі. Відтоді минуло 19 років‚ але відповідні зміни до законодавства так і не було внесені Верховною Радою. Про референдум ніби забули.  Проте висліди всеукраїнського референдуму залишаються актуальними й досі. Більше того – загальне погіршення умов життя населення викликає зростаюче незадоволення Верховною Радою‚ її складом і ефективністю діяльности.

За роки, що відтоді минули, больовий поріг українців неймовірно зріс. Саме зараз, коли суспільство, пройшовши шлях кривавого випробування, вимагає негайних і докорінних змін тих правил, які викликали потребу референдуму 2000 року. Ще тоді‚ у 2013 році громадські організації Харкова і Херсона зажадали розпуску парляменту, а також виступили за скасування депутатської недоторканости і зміни політичної системи. І знову вимоги суспільства не були почуті.

Зрозуміло‚ що виконання чотирьох пунктів референдуму вимагало їх вивчення експертами. Наприклад‚ колишній народний депутат‚ викладач Києво-Могилянської академії Юрій Ключковський вважає‚ що зменшення чисельности Верховної Ради може неґативно позначитися на її дієздатності‚ а повне скасування недоторканости депутатів не послужить захистові опозиції. Але такі зауваження стосуються повноцінного парляменту‚ депутати якого відвідують усі сесії та засідання комітетів і є бездоганними перед законом. Наразі так не є і населення добре це усвідомлює.

Викликають критику великі платні та досконалі побутові умови урядовців та депутатів порівняно з рівнем життя усієї громади. Генеральний прокурор Юрій Луценко в грудні 2018 року розповів на телебаченні‚ що йому ніяково отримувати щомісяця 150 тис. грн.‚ тоді як середня платня в Україні становить 7,000 до 10 тис. грн.‚ тому третину платні він віддає на благодійні цілі.  Це добре‚ але чи наслідують цей приклад інші урядовці?

Забутий референдум мав би стати сиґналом небезпеки для проводу: у 2000 році населення лише висловило свої побажання‚ які тепер можуть стати радикальною вимогою.
7 лютого, 2019


Референдум як шанс для України
ЧЕТВЕР, 5 ЛИПНЯ 2007, 13:32
32 ПЕРЕГЛЯДУ
Додати у Вибране
Тиждень тому на відзначенні Дня Конституції президент висловився за запровадження двопалатного парламенту (перша палата з законодавчими повноваженнями і друга - з контролюючими і кадровими) зменшення терміну депутатських повноважень, зменшення кількості депутатів, більш чіткий розподіл повноважень між гілками влади. Все це саме ті пропозиції, про які писала УП ( http://pravda.com.ua/ru/news/2007/4/23/57830.htm ).

Ключовим моментом виступу президента Ющенка до Дня Конституції є ініціатива затвердити зміни до Конституції на референдумі.

При очевидних ризики прийняття нової Конституції на референдумі, це дає країні унікальний шанс нарешті виплутатися з перманентних криз.

Адже, по-перше, прийняття Конституції через референдум дасть можливість міцно легітимізувати новий документ і уникнути ситуації, при якій кожен новий парламент пише Конституцію "під себе".

Компанія Жені Лукашина щороку на 31 грудня ходила в баню, а в Україні кожен політичний сезон змінюють Конституцію.

Постійна зміна правил, яке відбувається в Україні - конституційних, виборчих тощо - просто не дає можливості суспільству використати набутий політичний досвід. Під час зміни Конституції 2004 року, коли певні політики зрозуміли, що президентські вибори вони в Україні ніколи не виграють. А коли шахраї не можуть виграти гру, вони змінюють правила.

По-друге, референдум щодо Конституції дає можливість ухвалити справді якісну Конституцію (правда, вона повинна бути саме такою). Така Конституція може працювати в інтересах розвитку суспільства, а не з метою ситуативного розподілу сфер впливів між політиками.

По-третє, загальнонаціональний референдум з питання затвердження Конституції підвищить легітимність держави, оскільки означатиме волевиявлення всього населення, а не кількох сотень політиків, які користуються нульовим авторитетом в суспільстві. Засудження суспільством порушень Конституції, прийнятої на референдумі, буде більш енергійним.

По-четверте, Конституція 1996 року з доповненнями від 2004 року має занадто великий досвід неповаги. Слід визнати - це документ, який вже ніхто в країні не поважає.

Коли сумські студенти на виборах 2004 року показували міліції Конституцію, міліціонери (тобто, по ідеї, охоронці закону) говорили: "Моє начальство - це моя Конституція".

В Україні протягом тривалого часу можна було й досі можна красти, шахраювати, брати хабарі, іноді навіть вбивати - але при цьому законники вимагають, щоб звільнення і призначення чиновників відбувалося в суворій відповідності з процедурою. Просто політиків це цікавить найбільше - їх звільнення і призначення.

Просто по Конституції і народному уявленню про справедливість, на якій може базуватися Конституція, занадто довго і енергійно топталися.

Тому, коли політики з команди екс-президента Кучми кричать про загибель Конституції, вони повинні були б згадати, хто саме її делегітимізувати - знехтувавши поняття про справедливість, яке невіддільне від поняття закону.

Затвердження Конституції на загальнонаціональному референдумі дасть можливість суспільству, політикам і державному механізму почати все "з чистого аркуша".

Конституція 1996 року народжувалася, як ситуативний компроміс між елітами, виходячи з балансу сил, які на той час склалися. Конституція дала можливість тодішньому Президенту Кучмі фактично сконцентрувати основну владу в своїх руках, в обмін на збереження можливості для виникнення осередку опору в особі парламенту, який було неможливо розпустити.

Тоді Кучма отримав повноваження, які можна порівняти з повноваженнями у Наполеона, Ататюрка і Мохатмі Ганді разом узятих. Проте, повівся як Кучма.

Конституційні зміни 2004 року досягли двох основних цілей. Перша - це очевидна для суспільства дестабілізація держави, аж до створення загрози територіальній цілісності країни. Ці зміни спровокували внутрішні чвари і усунули Україну від серйозних претензій на природну для України роль регіонального лідера.

Свого часу з цього приводу "великий доброзичливець" нашої країни, депутат російської Держдуми Костянтин Затулін з унтер-офіцерською прямотою сказав: "Нам потрібна парламентська Україна, так як нам не потрібна сильна Україна". Його українські "партнери" довели справу до логічного кінця.

Друга мета конституційних змін 2004 року - забезпечити фактичну безвідповідальність верхівки. Реформою 2004 року була паралізована робота правоохоронних органів проти правопорушень з боку народних депутатів і пов'язаного з ними бізнесу (а це переважна частина економіки країни).

Ці зміни означали перетворення депутатів на касту недоторканих. Коли до злочинів причетні депутати Верховної Ради, тим більше з коаліції, правоохоронні органи безсилі й залежні. Сьогодні часто говорять про дух Конституції. Так ось, якщо "понюхати" конституційні зміни з 2004 року, то дух цих змін цілком вкладеться в одну фразу: "крадіть під нашим дахом, і вам за це нічого не буде". По крайней мере, до сих пір так нікому нічого й не було.

В результаті конституційної реформи, замість відповідальності влади, громадяни отримали посилення її безвідповідальності. Раніше у всьому був винен Кучма, а зараз і звинувачувати нікого. Розірваність практичного керівництва національною безпекою, запроваджене конституційними змінами, місяць тому ледь не призвела до трагедії під час штурму Генпрокуратури.

Підконтрольність МВС прем'єру і коаліції, а СБУ та армії - президентові, створили надзвичайно серйозну загрозу конфлікту в країні. Очевидно, саме цього і домагалися ініціатори конституційної реформи.

На щастя, сьогодні після всіх потрясінь всі політичні сили прийшли до висновку, що чинна Конституція, зіпсована в 2004, не може забезпечити потреби розвитку країни.

Зокрема, прем'єр-міністр Янукович сподівається, що у новообраній Верховній Раді буде сформовано конституційну більшість, яка внесе зміни до Конституції, необхідні для збалансування системи влади.

"Найважливіше питання - розвиток такої збалансованої системи влади, яка б ефективно мала можливість працювати. Не може жити країна в умовах, коли одна гілка влади блокує іншу або заважає працювати", - сказав Янукович.

Такий консенсус основних політичних сил - уже певний плюс.

Партія регіонів цілком може погодитися на відкриті виборчі списки (оскільки розраховує на ресурси бізнес-діячів там, де не має власних електоральних ресурсів), і на двопалатний парламент (оскільки у верхній палаті ключові діячі Партії регіонів без особливих проблем забезпечать собі пожиттєве членство завдяки вірним виборцям в мажоритарних округах, таким чином, зміцнивши свою автономність від можливих змін в партійному керівництві).

Таким чином, слід максимально використовувати той факт, що меркантильні інтереси Партії регіонів або окремих її діячів можуть збігтися з національними інтересами України.

Слід підкреслити, що вагомі конституційні підстави для проведення референдуму дає рішення Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року. У ньому, зокрема, зазначено:

" Положення частини третьої статті 5 Конституції України" право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами "треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україна, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами " .

Що стосується нинішніх протестів проти референдуму, то вони схожі на "дежа вю". Таке вже було 11 років тому. Тоді Кучма, видав Указ про призначення референдуму на 25 вересня, змусив депутатів ухвалити Конституцію в ніч на 28 червня.

Тоді ж нинішній віце-прем'єр з гуманітарних питань, а тоді глава адміністрації президента Кучми, Дмитро Табачник заявляв: "Рішення Президента про проведення референдуму буде абсолютно законним" (газета "Всеукраїнські відомості", 27.06.1996 р).

Треба йому вірити. Тоді ж Дмитро Табачник сказав: "Я впевнений, що відсторонення Олександра Мороза з посади голови Верховної Ради створить у парламенті стійку українську більшість і буде сприяти нормальній роботі всього законодавчого органу, і не тільки з питань Конституції" (газета "Дзеркало тижня", 18.05 .1996). Щось в цьому було, чи не так?

Наостанок слід зазначити, що за Конституцією механізм призначення референдуму повністю перебуває в руках президента. Це ще один "подарунок собі" Кучми, який успадкував Ющенко. Було б вкрай неправильно не використати його на добру справу - зміцнення країни.

Заява Ющенка про те, що "як глава держави" він "зобов'язаний зупинити і, безумовно, зупинить цей хаос" дає певні підстави сподіватися, що так воно і буде.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
172
предыдущая
следующая