О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Сьогодні Різдво Пресвятої Богородиці




Вітаю всіх з величним святом - Різдвом Пресвятої Богородиці



Особисто мене дивує, чому це дуже гарне свято в України дотепер відзначають якось скромно і майже непомітно, коли воно заслуговує на значно більшу опінію та поголос. Зокрема давно вже постала ідея оголосити 21 вересня Днем української жінки приурочене саме до Різдва Пресвятої Богородиц. Це було б цілком природне поєднання, подібно до того, як 14-го жовтня відзначають День Українського Війська на вшанування Діви Марії - Пресвятої Покрови.



Мені особисто ця ідея дуже довподоби, але її поширення та обгрунтування залежить від суспільства. Приєднуйтесь і поширюйте цей задум, якщо вам він сподобався.

Богдан Гордасевич, 
м. Львів
11:30 21.09.2017

День Незалежності України в Чикаго

Святкуємо молоду Незалежність!Святкуємо молоду Незалежність!

             26-й День Незалежності нашої Батьківщини  у Чикаґо відзначили одночасно  зі святом Державного Прапора України на Daley Plaza на площі перед мерією. Організовано захід  Генеральним консульством України у Чикаґо та Українським Конгресовим Комітетом Америки (відділ Іллінойс). З’їхалися представники громадських організацій, духовенства, бійці  російсько-української війни на сході України, які знаходяться на лікуванні в Америці, гості та мешканці міста.  

Прикро, що 50 відсотків площі було зайнято під осінню ярмарку з фруктами, овочами, квітами, і високо над сценою висів банер з назвою того, що відбувалося. Та скоро було напнуто на задній стінці сцени полотнище з вітанням з 26-річною Незалежністю України.  Мабуть присутність торгівлі привабила багато американців, бо такого велелюддя ще не було на піднятті Прапора України! Хоча переважала таки наша колористика: барвисті вишиванки, прапорці, віночки, жовто-блакитні кульки, коралі! 

     В час виконання Гімну України, підняли Державний Прапор, і він, на відміну від минулих років, напинався ще внизу; чим вище злітав по флаґштоку, тим твердішим ставало його майоріння!  

    Після невеликого концерту, за трирічною вже традицією, вирушили до Millenium Park , під улюблену дзеркальну квасолину. Розправили великий прапор України перед нею, виконали Гімн України великим хором, а далі співали стрілецьких, народних та безсмертну “Червону руту”. Загрозлива попеляста хмара ледве витримала до кінця урочистостей і пролилася коротким, дуже теплим і радісним дощиком. Дружний хор встиг сховатися під черевцем квасолини і співав-розливався у сховку! А далі - фотографії, інтерв’ю, посиденьки на каві для тих, хто мав вільне післяобіддя у святковий для України день. З Незалежністю, Батьківщино!

http://www.uapost.us/blog/svyatkuemo-molodu-nezalezhnistj/

к

Українські гурти перемогли у конкурсі Сenter Stage

Українці перемогли у конкурсі від Держдепу США



Український гурт KURBASY і молодий синтетичний театр Teatr-Pralnia перемогли у конкурсі престижної американської програми Сenter Stage.

Про це повідомило Посольство США в Україні.

"Ми надзвичайно раді привітати музичний гурт KURBASY зі Львова і Teatr-Pralnia з Києва з перемогою у конкурсі престижної американської програми Сenter Stage", - зазначили у посольстві.

У 2018 році обидва колективи представлять Україну в Америці, протягом місяця подорожуючи і виступаючи в різних містах США.

Center Stage - це ініціатива Державного департаменту США в сфері публічною дипломатії, яка адмініструється Фундацією мистецтв Нової Англії. Починаючи з 2012 року програма представляє в США нові мистецькі голоси, поглиблюючи культурний діалог, розширюючи світ американців і допомагаючи місцевим спільнотам відчути себе у глобальному контексті.

У четвертому сезоні програми крім українських митців беруть участь також артисти з Єгипту.

 Джерело: UAPOST.US

Вагоме слово Президента України Петра Порошенко

7 вересня 2017 року з Щорічним посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України перед народними депутатами виступав Президент України Петро Порошенко.

У виступі Президент України окреслив головні успіхи та невдачі.

«Ми за Вами вибралися із глибокої, смертельно небезпечної прірви - це є наше очевидне досягнення. Ясно й чітко бачимо далеку поки що вершину, яку маємо підкорити, - це наша велика мета. Та ми все ще близько до урвища, можемо схибити і оступитися. Один лише неправильний крок - і ми знову вниз… Це - наш головний ризик. Із-за перевалу над нами нависає хижа орда - це небезпечна і довготривала загроза», - заявив він.

Президент України у виступі поінформував про нові ініціативи України.

"У липні на саміті Україна-ЄС українська сторона внесла на розгляд керівництву Євросоюзу нові ініціативи щодо нашого бачення стратегічного довгострокового співробітництва. Це асоціація з шенгенською зоною, приєднання до Митного союзу ЄС, приєднання до Енергетичного союзу ЄС, вступ у дію спільного авіаційного простору та єдиного цифрового ринку", - зазначив П.Порошенко.

За його словами, "реалізація цих ініціатив фактично перетворить східні кордони України на вже східні кордони Європейського Союзу ще до того, як ми де-юре приєднаємося до Євросоюзу".

"Внаслідок такої стратегії ми максимально маємо наблизитися до критеріїв членства Євросоюзу. Україна буде секторально інтегрована з ЄС, майже як будь-яка інша країна Євросоюзу, - і тоді питання про членство стане лише формальним питанням часу", - заявив він.

Президент України далі у виступі наголосив на розбудові спільно з НАТО нової української армії на натівськими стандартами, яких вона в основному має досягти вже на кінець 2020 року». Він висловив впевненість, що саме армія стане першою державною інституцією, яка відповідатиме критеріям членства в Альянсі. «Без формального схвалення Плану дій щодо членства ми, тим не менше, виконуємо його в односторонньому порядку», - додав Порошенко.

Він повідомив, що ініціює референдум про вступ України до НАТО.

Говорячи про енергетичну незалежність України, П.Порошенко зауважив, що вже два роки, як ми не купуємо газ у Росії. За його словами, «епоха газового шантажу безповоротно залишилася позаду».

Президент України також наголосив, що санкції проти Росії є дуже ефективним інструментом для її стримування.

Найболючішим питанням П.Порошенко назвав боротьбу з корупцією.

Невідкладним завданням, наголосив Президент України, є створення незалежного антикорупційного органу.

Ще одним завданням П.Порошенко назвав відновлення і розширення середнього класу.

Президент закликав депутатів скасувати депутатську недоторканність.

"Закликаю внести і узгодити нарешті зміни до Конституції, які скасовують депутатську недоторканість. Щоб полегшити для вас прийняття цього рішення, щоб у вас не було відчуття, що воно якимось чином спрямоване проти вас, я маю дуже просту пропозицію. Давайте ухвалимо це рішення із введенням його в дію 1 січня 2020 року для депутатів вже нової Верховної Ради", - зазначив він.

П.Порошенко висловив сподівання, що вже наступного пленарного тижня Верховна Рада ухвалить пенсійну реформу.



Зачистка Одеси від сина загиблого Рибака

Поліція виявила у сховку "злодія в законі" в Одесі понад мільйон доларів



В Одесі правоохоронці проводять масштабну операція для покращення ситуації в регіоні. Для цього особовий склад Одеського гарнізону поліції був піднятий по тривозі.

Одним з перших «успіхів» одеських правоохоронців стало виявлення сховку "общака" "злодія в законі", в якому було 1,069 мільйонів доларів, 90 тисяч євро та 500 тисяч гривень. Про це повідомив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Окрім того, з сьогоднішнього дня, 7 вересня, та до особливого розпорядження співробітники поліції працюватимуть в посиленому режимі несення служби, повідомили у відділі комунікації поліції в Одеській області.


Одеські правоохоронці працюватимуть у посиленому режимі

Читайте також: Рекордна партія наркотиків: в Одесі вилучили психотропні речовини на 15 мільйонів доларів

Також оперативно-розшукові заходи на Одещині проводитимуть і правоохоронці з інших регіонів.

Варто зазначити, що по Україні почали вилучати незареєстровану зброю. Масштабна спецоперація "Зброя" почалася з Одеси.


http://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy

Будьмо!

Ось вам відібрав
42 новини за останній тиждень з країни, проти якої здійснюється військова агресія. Це тільки частинка.

Скільки з цих новин ви знали? А скільки з вас не чуло ідіотських істерик про "газовібунти", і проривкордонуМіхо"? Ось так і живемо: різноманітною дурньою забивається ефір, а потім дивуємось, що люди верещать
"дезміни???"

Богдан Карпенко

https://ibigdan.livejournal.com/20848212.html
--------

Наближається 24-й Форум видавців у Львові

Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники


  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Олександра Коваль, президент ГО «Форум видавців», організатор Національного книжкового «Форуму видавців у Львові», громадський діяч
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Іван Малкович, поет, засновник і директор видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Оксана Форостина, директор видавництва Yakaboo Publishing
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Катерина Бабкіна, поетеса, письменниця
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Марія Шубчик, проектний координатор відділу «Інформація та бібліотека» Goethe-Institut в Україні
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
    Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів
  • Український книжковий ринок розвивається стрімко, але не системно – видавці, письменники
Олександра Коваль, президент ГО «Форум видавців», організатор Національного книжкового «Форуму видавців у Львові», громадський діяч
Київ, 06 вересня 2017.

Напередодні 24-го Форуму видавців у Львові представники українського книжкового ринку розповіли в Українському кризовому медіа центрі про реалії та перспективи українського книговидавництва у 21 столітті.

Катерина Бабкіна, поетеса, письменниця, зазначила, що останні п’ять років український книжковий ринок дуже стрімко розвивається. «Ще кілька років тому, я була тією людиною, яка вголос говорила, що книжкового ринку, як системи інституцій, скерованої на налагодження певних процесів, у нас не було. А тепер він є», – вона розповіла. «Частково це зумовлено тим, що менше російських книжок заїжджає в Україну. […] Два-три роки послаблення російської експансії вже дали змогу українським видавцям зекономити якісь гроші і дати їх на купівлю прав», – додав Іван Малкович, поет, засновник і директор видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Він зазначив, що кількість нових видавництв в Україні зростає. «Ці видавці молоді, вони цікаво подають книжку, вони її гарно дизайнують. Книжкова виставка українська уже подібна на європейські чи інші світові виставки», – розповів пан Малкович. І все ж, українському ринку, ще є куди рости. «У нас дуже велика країна і дуже маленький ринок, і це досить таки сумна диспропорція», – підкреслила Оксана Форостина, директор видавництва Yakaboo Publishing.

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, розповів, що в порівнянні з 2015 роком різко зросла кількість перекладеної літератури – на 80%.  «Переважно вони виходять тому, що для перекладів цих книжок є гранти, забезпечені інституціями з тих країн, з яких купуються права», – зазначила Катерина Бабкіна. З’являються також переклади української літератури. Пані Бабкіна розповіла, що цього року Українсько-Канадська фундація створила грант на переклад українських книг на іврит. Грант надаватимуть на регулярній основі. «Це є офіційна українська підтримка ізраїльських перекладачів та ізраїльських видавців», – зазначила Катерина Бабкіна. Марія Шубчик, проектний координатор відділу «Інформація та бібліотека» Goethe-Institut в Україні доодала, що в Україні спостерігається тенденція обміну досвідом між міжнародними та локальними інституціями з підтримки видавців. «Ми дійсно зараз можемо говорити, що ми також можемо навчити», – вона додала.

Олександр Афонін розповів, що зростання грошового обігу на книжковому ринку в Україні в порівнянні з 2015 роком  незначне – 110-112 мільйонів доларів. «У галузі немає капіталів – видавництва існують виключно за рахунок обігових коштів», – він підкреслив. Найбільшим попитом серед українців і надалі користується художня та дитяча література. Водночас, на українському ринку також з’явилась нова ніша – література у жанрі «нон-фікшн».

Однак цей розвиток не є системним. У країні все ще відсутня загальнодержавна стратегія розвитку книжкової сфери. «На сьогодні в Україні немає політики в області книговидання […] – мова йде про кредитну політику, інвестиційну політику, про видання книги як інструменту розвитку особистості на державному  рівні», – підкреслив Олександр Афонін. Він додав, що для того, щоб популяризувати книгу в Україні, цим має зайнятись уся площина, яка пов’язана з гуманітарною політикою, у тому числі профільні міністерства та, особливо, новостворений Інститут книги.

24-й Форум видавців у Львові відбудеться 13-17 вересня. З детальною програмою форуму можна ознайомитись на сайті bookforum.ua.

Книга про «жорстоку любов» США до України

Посол США написав про «жорстоку любов» до України
 
05.09.2017
Микола Бєлєсков 




Стівен Пайфер
  
Поява в США книги, де Україна фігурує одним із головних предметів дослідження є відносною рідкістю.

Навіть незважаючи на значне пожвавлення інтересу до України із початком російської агресії, нові книги губляться на фоні тієї кількості досліджень, які з’являються щодо КНР, військових і економічних питань. Тому книга колишнього посла США в Україні (1998-2000), а нині – директором Інституту Брукінгса - Стівена Пайфера «The Eagle and the Trident. U.S.—Ukraine Relations in Turbulent Times» є унікальною відразу із декількох причин.

По-перше, важко згадати інше дослідження, де докладно аналізуються саме українсько-американські відносини протягом більшої частини їх 25 річної історії. Тим паче, автором цього дослідження є людина, яка впродовж перших 14 років двосторонніх взаємин, була одним із відповідальних за формування і реалізацію політики США щодо України на різних посадах в американському уряді. Тому згадана книга – це в першу чергу можливість заглянути за закриті двері, за якими відбувалися важливі зустрічі і переговори.

Стівен Пайфер присвятив 7 із 8 розділів книги відносинам протягом 1991-2005 років, коли автор перебував на дипломатичній службі і безпосередньо мав справу із офіційним Києвом як представник Вашингтону. Такий підхід є логічним: він дає змогу не тільки повернутися до тих років, які давно відійшли на другий план на фоні останніх подій в Україні і навколо неї, а й зрозуміти, яким чином розвивалися відносини на одному із ключових напрямів національної зовнішньої політики.

По-друге, книга безперечно цікава своїми деталями, які важко знайти зібраними разом в одному джерелі. І в цьому плані книга буде цікава абсолютно для всіх. Однак на певних моментах, які описані в книзі можна зупинитися докладно, оскільки вони гарно контрастують із тим їх сприйняттям, яке сформувалося в Україні.

Перший такий момент стосується відомої промови Джорджа Буша-старшого у Верховній Раді УРСР на початку серпня 1991 року, в якій тодішній Президент США закликав Україну не виходити із складу СРСР. Цей факт згадують, коли критикують загалом політику Вашингтона щодо України. Стівен Пайфер переконує, що США насправді дуже цікавили події, які розгорталися в Україні в той період. Тому на початку 1991 року в Києві було відкрито консульство. Окрім того сама поява Джорджа Буша-старшого в Києві після саміту із Горбачовим була задумана США як спосіб продемонструвати, що американці починають рахуватися із окремими республіками, а не лише з союзним центром. Показовим є і те, що проти візиту Буша-старшого до столиці УРСР була Москва. А тому, виходячи із цієї ситуації, сама присутність тодішнього Президента США вже була позитивом для України, переконує автор. Щоправда, потім сам визнає, що США не були готові до дезінтеграції СРСР і займали більше вичікувальну позицію з цього питання.

Окремий розділ (Розділ №2) займають питання ядерного роззброєння. Для США питання ядерної зброї і її нерозповсюдження були і залишаються одним із головних пріоритетів. У таких умовах Вашингтон не міг допустити, що після краху СРСР кількість офіційних ядерних держав збільшилася б. І тому не дивно, що протягом 1992-1994 років приорітет Вашингтона полягав у вирішенні саме цього питання.

Показовою є деталь, яку наводить Стівен Пайфер в цьому контексті. Коли навесні 1993 року міжвідомча група уряду США розробляла стратегію щодо України, у ній було чітко визначено, що майбутнє відносин має бути поставлене в залежність від успішного ядерного роззброєння. Безперечно, в самій Україні дискусії щодо того, як Київ провів процес ядерного роззброєння, будуть тривати і надалі. Ми ж тепер маємо пояснення іншої сторони.

Не менш цікавий і інший період – 1995-1997 років, який можна назвати золотим часом українсько-американських відносин. Саме в цей час починається активний діалог, оформлений в «Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва» (листопад 1994 року). Цей документ формує широкий порядок денний,  прописується інституціоналізація співпраці на основі створення в 1996 році Комісії Кучма-Гор, підрозділи якої займалися окремими напрямками. Показово, що Україна на той час входила в четвірку країн колишнього СРСР за обсягами фінансової допомоги. Між США і Україною в цей час ведеться активний діалог щодо архітектури безпеки в Європі, результатом чого стало підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО і початок щорічних військових навчань.

Що попереду: політика чи економіка?Не секрет, що українсько-американські відносини стосуються перш за все стратегічних питань (європейської безпеки), при цьому економічна складова значно поступається політичній частині. Так було тоді, так залишається і сьогодні. Лише у 1998 році, як пише Пайфер, американці почали ставити питання щодо вирішення і бізнес-суперечок. Мова йшла про дискримінацію американських компаній в Україні. Однак офіційна влада не поспішала їх врегульовувати. Хоча від цього залежало отримання фінансування у рамках Freedom Support Act (1992) – Конгрес міг заблокувати цей процес, якщо Державний департамент у своїй доповіді не надавав докази успішного вирішення бізнес-суперечок.

Замість цього офіційний Київ, як згадує Стівен Пайфер, попросив у США прийняти так зване «політичне рішення» - тобто закрити очі на ситуацію, зважаючи на загалом важливість України. Це словосполучення було дивним для американського дипломата. Як і ідея що США мають закривати очі на те, що відбувається всередині країни, зважаючи на геополітичну важливість України – коли Вашингтон шантажували можливістю повороту «на Москву». Колишній посол Пайфер згадує щонайменше про два таких приклади – в 1999 році на фоні виборів Президента і під час так званого «Кольчужного скандалу» 2002 року. Хоча таких випадків було точно більше, якщо згадати зовнішньополітичні метання Віктора Януковича.

Попри те, стверджує Пайфер, Вашингтон зберігав позитивні настрої щодо України. Особливо вони були відчутними після виборів Президента в листопаді 1999 році і візиту Леоніда Кучми до США. Дані очікування лише посилилися із призначенням на посаду прем’єр-міністра України Віктора Ющенка, який на той час мав імідж реформатора і позитивно сприймався у Вашингтоні. Однак позитивні очікування США зникли менше, ніж за рік. Вже у жовтні 2000 Стівен Пайфер, залишаючи посаду посла в Україні, пише так зване заключне повідомлення «в центр». І в цьому контексті він згадує, що особливих очікувань на прорив у відносинах із Україною в нього не було аж до періоду, коли Леонід Кучма залишить свою посаду.

У контексті кризи українсько-американських відносин упродовж 2002-2004 року, якою власне і закінчується історична частина книги Стівена Пайфера, цікаво відзначити іще одну деталь. В Україні прийнято вважати, що причиною цієї кризи стало резонансне вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і наростання авторитарних тенденцій в стилі правління тодішнього Президента України. Однак, як можна зробити висновок, для американців принциповими питаннями була невиконана обіцянка, яка була дана Кондолізі Райс під час її візиту до Києва в 2001 році, щодо припинення постачання озброєнь в Македонію. Також свою негативну роль зіграв «кольчужний скандал» - сама можливість постачання радарів до систем ППО ворожій США країні (Іраку).  Тобто, сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх чинників викликала першу глибоку кризу українсько-американських відносин.

Аналітика і рекомендації

Однак книга «The Eagle and the Trident. U.S.—Ukraine Relations in Turbulent Times» була б неповною, якби автор не намагався запропонувати відповідні рекомендації, як США мають вибудовувати в майбутньому політику щодо України. Цьому присвячений розділ №8 «Уроки і політичні рекомендації». Саме з нього, певно, і треба починати читати книгу представникам українського політичного істеблішменту. Оскільки автор ставить доволі невтішний діагноз – в Україні і досі не було жодного керівництва, яке було б повністю готове відставити в сторону власні політичні і економічні інтереси з метою реалізації реформ, що насправді переформують структуру управління країною.

При цьому Стівен Пайфер і далі наполягає на тому, що в інтересах США сприяти трансформації України у державу із функціональною демократією і ринковою економікою. В нинішніх умовах для реалізації цієї цілі Вашингтон постає перед подвійним завданням – допомога Україні у протидії агресії РФ і сприяння внутрішніх перетворенням.

Щодо українсько-російського конфлікту американський експерт говорить про необхідність продовження політики тиску на РФ із метою змусити виконати Мінські угоди. При цьому Україна могла б активно протидіяти звинуваченням у повільній реалізації цих угод прийняттям закону про місцеві вибори в ОРДЛО із усіма відповідними умовами.

Стівен Пайфер не бачить особливого сенсу у відмові від окупованих територій, оскільки, як він дуже влучно зазначає, Кремль цікавить не контроль за Донбасом, а інструментарій постійного тиску на Київ через ці території.

Також Стівен Пайфер акцентує увагу на тому, що не можна забувати про питання окупованого і анексованого РФ Криму, а також не можна допустити визнання факту окупації. При цьому він не бачить, на відміну від Донбасу, як можна було б хоча б гіпотетично вирішити ситуацію із Кримом на основі приписів міжнародного права.

Головним інструментом посилення звязків України із заходом Стівен Пайфер називає Угоду про асоціацію. Це необхідно пам’ятати на фоні вступу в дію цієї Угоди 1 вересня 2017 року, а також необхідності імплементації відповідних норм у національному законодавстві. Цей процес щонайменше займе близько 10 років, і від того, як успішно Україна із цим завданням справиться, буде залежати її майбутнє.

У питаннях відносин Україна-НАТО посол Пайфер радить робити наголос на практичних моментах співпраці, які можуть розглядатися як посилення обороноздатності України. При цьому він нагадує, що Київ уже має аналог ПДЧ, яким є Річна національна програма. А тому питання не в назвах, а в успішній реалізації цієї програми.

Щодо реформ, Стівен Пайфер визнає, що Україна здійснила більше прогресу із 2014 року, ніж до цього часу. Але він вкотре повторює, що цього може виявитися замало. Він рекомендує Вашингтону взяти на озброєння принцип «tough love» (жорстока любов) – поєднання більших вимог щодо прогресу в реформах із готовністю надавати більшу допомогу, в тому числі фінансову. Він визнає, що для успіху необхідним буде подолання існуючих інтересів окремих гравців, а отже - одночасного тиску міжнародних партнерів, реформаторів в Верховній Раді і громадянського суспільства. При цьому для боротьби із корупцією колишній посол США радить використовувати відмову у видачі американських віз і заморозку активів спільно США і країнами ЄС. В іншому випадку він попереджає про «втому від України» - третю в історії українсько-американських відносин.

Цей розділ певною мірою натякає про втрачені можливості і певну циклічність у відносинах Україна-США – ні того, ні іншого не можна допустити в майбутньому. Але не зважаючи на всі проблеми, Стівен Пайфер залишається оптимістом, хоча і визнає, що США мають не лише підтримувати Україну, але і більше тиснути на владу, яка має продовжувати реформи в країні. 

Книгу посла Пайфера розраховано не тільки на американську аудиторію. Вона, скоріше, потрібна нам. Щоб усвідомити прорахунки, які були в минулому - і надалі їх не повторювати. І врешті-решт зруйнувати цю «негативну циклічність». 


Братерство честі

Українці у Польському війську були вірними
 і відважними солдатами – польський історик

05 Вересень 2017, 08:10


Солдати Польського війська, які брали участь у боях 
з гітлерівською Німеччиною у вересні 1939 (зліва направо): 
поляк Влодзімєж Кавчинський, білорус Янка Бриль, 
українець Семен Нагірний (архів Юрія Гжибовського)

Варшава – Понад 100 тисяч українців початок Другої світової війни зустріли на полях битв із німецьким та радянським тоталітаризмами. Українські солдати були другою за чисельністю національною групою у польській армії, яка захищала Польщу від нападу з двох боків – з боку гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР. Тисячі українців під польським прапором воювали проти фашизму аж до переможного завершення війни. Про призабуті сторінки Другої світової Радіо Свобода розповів польський історик Юрій Гжибовський, який вивчає минуле польської армії.

Польський історик білоруського походження Юрій Гжибовський, який досліджує історію Другої світової війни, каже, що участь українців у Польському війську дотепер недостатньо вивчена і описана. За його спостереженнями, про роль українських солдатів у героїчних сторінках польського минулого знають передусім фахівці-історики. Він зазначає, що українці були другою за чисельністю національною групою в польській армії – після поляків, але служити їм довіряли не в усіх родах військ.

Юрій Гжибовський
Юрій Гжибовський

У березні та серпні 1939 року, коли в Польщі провели мобілізацію, в польське військо мобілізували 100

«У березні та серпні 1939 року, коли в Польщі провели мобілізацію, в Польське військо мобілізували 100 тисяч, а деякі дослідники говорять навіть 150 тисяч солдатів української національності. Передусім їх мобілізували в піхоту та кавалерію, рідше – у війська іншого типу – зв’язку, танкові чи авіацію. Це був результат досить складної національної політики у Польському війську, яка була прийнята ще в міжвоєнний період», – розповідає Гжибовський.

Українські солдати проявили відвагу т

Гжибовський наголошує, що українські військові у Польському війську показали себе дуже відданими і сміливими солдатами. «Українські солдати проявили відвагу та жертовність під час боїв і є багато доказів цього. Наприклад, вони відважно захищали Варшаву, проявили себе у славнозвісній в битві над річкою Бзура чи в боях у Померанії. Натомість після поразки у вересні 1939 року їх спіткала доля польської держави, більшість із них потрапила у німецьку та радянську неволю. Вважається, що приблизно 8 тисяч польських солдатів української національності загинули в боях у вересні та жовтні 1939 року», – каже спеціаліст з питань Другої світової.

Історик наголошує, що офіцерів-українців Польського війська, які опинилися у радянській неволі не оминула трагічна доля їхніх польських побратимів, деяких із них розстріляли в сумнозвісній російській Катині.

Дослідник говорить: «У лютому 1940 року в трьох спецтаборах НКВС, тобто в Осташкові, Козельську та Старобільську перебувало кілька десятків українців, тобто тих офіцерів, які вказали українську національність. Можливо, їх було більше, та ця тема поки що не до кінця вивчена. В катинському списку є офіцери українського походження, варто згадати хоча б священика, капелана, майора Польського війська Миколу Ількова, який був душпастирем солдатів греко-католиків. Таких прикладів було більше».

Як розповів Юрій Гжибовський, деякі українські солдати Польського війська, які опинилися в радянському полоні, зголом потрапили в армію генерала Владислава Андерса, яка зароджувалася на території СРСР.

«Разом із цією армією вони вийшли з Радянського Союзу і їх евакуювали в Іран, де розпочалася їхня довга «одіссея» через Близький Схід, Північну Африку, Італію. Відомо, що ці польські формування брали участь у війні з гітлерівцями на італійській частині фронту», – зазначив історик.

У Польському війську були українці, звільнені з ГУЛАГу, колишні полонені та добровольці з Аргентини – Гжибовський

Юрій Гжибовський спробував підрахувати кількість українців, які в роки Другої світової служили у лавах Польських збройних сил на Заході. Він робить припущення: «За моїми підрахунками, в цих Польських збройних силах на Заході служили дві, а той більше тисяч українців. Це були колишні в’язні ГУЛАГу, колишні полонені, але також добровольці з Південної Америки, тобто ті українці, які ще в 1930-ті роки емігрували в Аргентину, Бразилію, чи Парагвай, а потім під час війни подалися в Польські збройні сили на Заході і брали участь у битвах у Західній Європі».

Воєнне кладовище у Монте Кассіно в Італії, де поряд з поляками та білорусами поховані українські солдати польської армії (архів Юрія Гжибовського)
Воєнне кладовище у Монте Кассіно в Італії, де поряд з поляками та білорусами поховані українські солдати польської армії (архів Юрія Гжибовського)
Павло Шандрук
Павло Шандрук

Історик звертає увагу на те, що в лавах Польського війська по-геройськи воювали ветерани Армії Української Народної Республіки. За словами Ґжибовського, ці офіцери не мали обов’язку брати участь у війні, що вибухнула у вересні 1939 року, та вони до кінця були вірними своєму обов’язку перед польською державою.

Серед цих

Дослідник наводить промовистий приклад: «Серед цих офіцерів був Павло Шандрук, який у Польському війську служив підполковником. У вересні 1939 року він прославився акцією виведення з оточення 29-ї піхотної бригади, за що його відзначили орденом Virtuti Militari, тобто найвищою військовою нагородою у Польщі».

Юрій Ґжибовський каже, що про відвагу українських солдатів, які під час Другої світової воювали у Польському війську, є згадки не тільки в багатьох документах, але й тогочасних журналістських матеріалах чи навіть у художній літературі. Скажімо, один із найвідоміших польських публіцистів Мельхіор Ваньковіч у своєму епічному репортажі «Битва за Монте Кассіно» описав винятковий героїзм Івана Савчука – українця родом з Волині.

Польський історик жалкує, що поки що ніхто не написав наукової монографії, яка узагальнювала б участь українців у Польському війську під час Другої світової війни. Він каже, що автор такої монографії мусив би збирати матеріали не лише в польських чи українських архівах, але у США, Великобританії та інших країнах світу.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
84
предыдущая
следующая