хочу сюда!
 

Катя

30 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 31-55 лет

Заметки с меткой «шевченко»

Шевченко - пророк

Автограф датований: «14 декабря 1845, Вьюнища». Вперше поет прочитав послання своїм знайомим і друзям на літературному вечорі у В. В. Тарновського-старшого. М. М. Білозерський згадував: «В. В. Тарновский-отец (ум. 1865) рассказывал мне, что у него в сорокових годах в Киеве бывали литературные вечера, которые посещали Н. И. Костомаров, В. М. Белозерский и другие друзья и знакомые Тарновского, в числе их и Шевченко. Однажды он прочитал только что написанное им „Посланіє до земляків“. Общее содержание этого произведения, и в особенности те места, где говорится о казацких гетманах, которых Шевченко первый понял и выставил в их истинном виде, произвело на всех присутствующих потрясающее впечатление: с этого момента преклонение ясновельможным и представление их героями-рыцарями рушилось... Слово Шевченка низвело их с пьедесталов и поставило на надлежащие места» (Киевская старина.  1882.  № 10.  С. 69).  http://litopys.org.ua/shevchenko/shev140.htm
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ


Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20


Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

...

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. 

...

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

...

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» — «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

...

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

...

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

...

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить, —

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!


Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!


Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

...

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку,

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

...

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

...

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

Білобог, мольфар народжений рабом

Тарас Григорович Шевченко. Мати — Катерина Якимівна Бойко. Батько — Григорій Шевченко. Народився Тарас, кріпосним, у селі Моринці 9 березня 1814 року. Помер Тарас Григорович академіком у столиці Російської імперії 10 березня 1861 року.

Білобог, мольфар що рабом народився, а батьком української правди, творцем української мови і нації помер. Помер, аби воскресати в героях за волю нації. Дріб’язковий до крохоборства Кобзар помер аби керувати процесом відродження України згори, з раю. Вмираючи, Тарас склав свій заповіт у вигляді 12 аркушів паперу скромно помереженому літерами. Малесенькі тексти, грубо пошматовані двома скаженими собаками Російської імперії, цензорами від церкви і імператора (язик не повертається назвати цензора цивільним, бо який цивільний собака мундира носитиме). Але сила духу і знань в тих текстах та обсяг думок творили чудеса.


Назвав Шевченко свій заповіт з ласки цензорів: “Южнорусскій букварь”, вклав у нього всю душу і всі кошти, що виручив з продажу творів, домовився з друзями, хто, як і де розповсюджуватиме, визначив і оплатив видавництво, визначив ціну буквара, аби по силах був він біднякам, у 3 копійки.

Більшого тиражу той буквар ніколи не мав, навіть у “незалежній Україні”. Може тому, що не така вже вона й незалежна. Бо раби керманять нами і дерибанять країну до сьогодні. Раб навряд чи спроможний створити незалежну державу. І суть раба не в гаманці, але у сірій речовині, що наповнює черепну порожнину.

Скільки раз не перечитую тарасові тексти, щоразу вони викликають іншу реакцію, інші думки. Всі партії, всі рухи, знаходять у Шевченка притулок і наводять його як аксіому. А він змінний, як інтернет. Кожен спраглий може знайти у Тараса свою правду. А Кобзар і не приховував, що знає українців: “В кожного своя правда”.

Всі люди на землі мають однакову кількість сірої речовини в голові. Та не всі можуть писати, ніби їм Бог диктує. Так, тексти Тарасові жорстокі, бо правдиві. Правда вона колюча, болюча й незручна.

Чи слухаємо ми нашого філософа, генія, вчителя, творця мови і нації. Чи хто спробував “все розібрати”. Чи хто пробував перечитати Кобзаря? Та навіть буквар, напевно ніхто не прочитав. Оскільки його й не видавали на папері. Найбільшим накладом у багато тисяч його видав сам Тарас. Вмер Шевченко, до виходу буквара з друку. Буквар вийшов у білий Світ і впало кріпосне право! Перелякане суспільство його більше й не видавало. Хіба по кілька сот, пару раз, на початку минулого століття і перед його закінченням, та завжди, перед здобуттям Україною незалежности.

Я що зрозумів?

Що не можна брехати і лінуватися. Щоби навчитися наши правди так складати, аби істина задовольняла всіх. Що заради спільного добра, можна й на жертву піти, але розумно. Що цінувати треба життя наших пацанів, героїв війни, що забезпечують мир людям, ціною власного життя. Що брехню, підлість і зраду пробачати не можна ніколи.


Тарасові

Нам Тарас наш заповів
І славу, і волю
Та народ благословив
На кращую долю.

І дівчатам наказав
Не бути бл*дями:
"Ой, кохайтесь, чорноброви,
Та не з москалями".

Ми, Тарасе, заповіту
Твого не забудем.
Ворогів всіх подолаєм
Та славу здобудем.

І на Тарасовій Горі
У щасливі днини
Низько вклоняться тобі
Діти України

Зарізали прохожого, Вдову задавили

Господь Бог лихих карає —

Душа моя знає.

Встань же, Боже, Твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою Своєю

Сліпе горде око.

Доки, Господи, лукаві

Хваляться, доколи

Неправдою? Твої люди

Во тьмі і неволі

Закували... Добро Твоє

Кров’ю потопили,

Зарізали прохожого,

Вдову задавили

І сказали: «Не зрить Господь,

Ніже теє знає».

Умудрітесь, немудрії,

Хто світ оглядає,

Той і серце ваше знає

І думи лукаві.

Дивітеся ділам Його,

Його вічній славі.

Благо тому, кого Господь

Карає меж нами,

Не допуска, поки злому

Ізриється яма.

Господь любить свої люди,

Любить, не оставить,

Дожидає, поки правда

Перед ними стане.

Хто б спас мене од лукавих

І діющих злая?

Якби не Бог поміг мені,

То душа б живая

Во тьмі ада потонула,

Проклялась на світі.

Ти, Господи, помагаєш

По землі ходити.

Ти радуєш мою душу

І серце врачуєш, 

І пребудет Твоя воля

І труд Твій не всує.

Вловлять душу праведничу,

Кров добру осудять.

Мені Господь пристанище,

Заступником буде,

І воздасть їм за діла їх

Кроваві, лукаві,

Погубить їх, і їх слава

Стане їм в неславу.


Псалом 93 царя Давида

Пророку 203

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля. /349/

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!


Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить /350/

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!


Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані Раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» — «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав’янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слав’янського люду — /351/

Всі знаєте. А своєї

Дас[т]ьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що — не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани /352/

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

Що Синопом, Трапезондом

Галушки варило.

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить, —

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!


Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!


Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку, /353/

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться, /354/

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая