хочу сюда!
 

Алена

42 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «майдан»

"я знаю цих дівок публічних..."


Якесь прокляття віковічне
Знов тягне край мій в забуття,
В прірву ведуть дівки публічні –
Це уля, педрос й "за жиддя".

Цей люд, на розум небагатий
Готує мстиві каруселі
Підпалює державну хату
Й майданить по містам і селам.

Звикла до зрадницької ренти
Жиріє від офшор бридота
Й ведуть ворожі резиденти
Активну підривну роботу.

Та знайте – шлю"и політичні
Все бачать боги-відьмаки
Й на вас впаде осуд кармічний
На всі прийдешні дні й віки!

А ти, Зеленський – не будь скнарой
Рубати руки прийшов час
Жиддя та педроса – на нари
А улі… не гнівися всує...
І їй безрукість компенсуєш
Як даси в культі, НафтоГаз))))

зі… до речі, я не розумію чому до потопаючого педроса та неудоволеної улі, приліпився Вакарчук?
На мій погляд, Славко робить помилку, дуже серйозну політичну помилку…


...не заперечую проти поширення

8.12.19

"поки не пізно – зупинись!"


Відійшли останні грози
У осіннє небуття
Й консервовані педроси
Поєднались з за-жиддям.

Бо в педроса страх і мари
І панічні варіанти –
Він не хоче йти на нари
Під святковий бій курантів.

Й на Майдан – козу водити
Педрос кличе агентуру
Гомозеків та бандитів
Й агресивну маньку-дуру.

Збуджує злодійські гени
Політичний деградант
Й мріє цей офшорний геній
Закривавити Майдан.

Щоби знов на сніжній піні
Виріс стрій могильних роз...
Та на цій кривавій міні
Підірветься сам педрос…

..поширення не заперечую..

7.12.19

Що заважає дружбі між Україною та ЄС?

Останнім часом в мережі все частіше почали з'являтися історій від українців, в яких наші співвітчизники діляться своїм досвідом поїздок до європейських країн. Багато хто з них відправившись у відпустку чи у відрядження до Європі , зіткнулися із дискримінацією та негативним ставленням з боку європейського населення, причому як пересічних громадян, так і посадових осіб. В більшості випадків приводом для цькування було стереотипне сприйняття українців, як нелегалів-гастарбайтерів, та необґрунтовані звинувачення в нацизмі, який європейці очевидно плутають із націоналізмом. Хвиля скарг буквально захлеснула український сегмент інтернету. Українці, які пережили подібний експірієнс, перебувають у повному шоці і в своїх постах часто пишуть про розчарування в Європі і так званих європейських цінностях.

Наприклад, автор однієї з історій розказує про те, як її разом із чоловіком-ветераном АТО та його фронтовими друзями буквально викинули з ресторану в Німеччині . Причиною стало те, що компанія українців вирішила відсвяткувати за келихом німецького пива День сержанта Збройних Сил України і під час застілля заспівала кілька фронтових пісень. Адміністрація закладу розгледіла в цьому націоналістичний підтекст та поспішила позбутися від "незручних" гостей. Дійшло навіть до відвертих образ на адресу українців із боку персоналу ресторану:

"Чоловік із друзями, звичайно, почали вимагати від нього пояснень, і менеджер сказав, що ми нібито "викрикували націоналістичні гасла" (це він, напевно, про "Слава Україні!") і що це ображає гостей закладу, а потім ще огризнувся, що мовляв вони в Німеччині взагалі не шанують "нацистське сміття""

Ще один постраждалий розказує про те, як просте відрядження до Чехії обернулося для нього справжнім пеклом. Відразу після прибуття вибраний готель відмовив йому у кімнаті: як тільки стало відомо, що новий постоялець - українець, усі кімнати раптом виявилися зайнятими.

"Прибув на місце, мила дівчина на ресепшн попросила мій паспорт, я віддав...Ви б тільки бачили її обличчя у той момент. "Ви з України?", - спитала вона мене з явним невдоволенням і навіть зневагою. "Як бачите", - відповів я. Далі був ну просто цирк: вона почала цікавитися, з якою метою я приїхав до Чехії, чи надовго, чи є в мене дозвіл на роботу в їхній Країні тощо. А потім просто відрапортувала, що кімнат в готелі, на жаль, більше немає"

Однак на цьому історія лихих пригод українця в Чехії не закінчилася. Пізніше йому так само відмовили й в оренді автомобілю, потім протягом всього відрядження через український паспорт до нього проявляли підвищену зацікавленість поліція та співробітники аеропорту. А, мабуть, найбільш кричущий випадок дискримінації стався, коли наш герой потрапив до чеської лікарні з апендицитом:

"Зробив УЗД, черговий лікар визначив, що це апендицит та вирішив різати. Спочатку мене хотіли покласти у платне спеціалізоване відділення (страхування ж є), але поки оформляли документи, звичайно, побачили мій український паспорт та різко передумали. Мене відправили у відділення, де проходять практику студенти медичних факультетів місцевих ЗВО. Сказати, що я був шокований - значить, нічого не сказати. Але сил і часу обурюватися вже не було, тому мене залишалося тільки молитися, щоб ці практиканти мені нічого зайвого не відрізали. Здається, мені пощастило, і нічого крім мішечку апендициту я не позбувся. Правда, виписали мене буквально через пару годин, як тільки я отямився, заявили що "нелегалам тут не місце". Та ще й за виклик празької швидкої допомоги з мене здерли 4000 крон"

Виявилося, що навіть ти, хто має іноземне громадянство та вже давно переїхав в Європу на ПМП, теж не застраховані від дискримінації. Ось так, наприклад, інший потерпілий в своїй історії пише про те, як він піддався справжньому цькуванню через те, що був затятим прихильником та учасником Революції Гідності та не приховував свого патріотизму та любові до України :

"Найбільшим ж розчаруванням у Ганновері цієї миті став досвід спілкування з колегами з м'ясокомбінату, куди я влаштувався. Кпини, різні знущання, зокрема з боку керівництва. Кульмінацією став словесний конфлікт, який переріс у бійку. В розмові я побіжно згадав пару історій з Майдану та пояснив деякі тонкощі волонтерської діяльності, а на мене з кулаками кинувся колега із звинуваченнями у нацизмі. Я потрапив в лікарню з переломами носу та орбітальної кістки. При цьому мене визнали провокатором та змусили звільнитися"

Кожний з цих розказів - це історія сум'яття, образи та приниження, але, що найголовніше, всі вони просякнуті щирим нерозумінням постраждалих українців: за що? Чому населення країн, з якими Україна підтримує міцні дипломатичні стосунки, союзу, частиною якого всі ми мріємо стати, ставляться до нас із такою зневагою та ворожістю? Відповідь багато в чому полягає у волелюбному дусі українського народу та революційному шлясі становлення сучасної української державності. Національна самосвідомість сьогоднішніх українців формувалася в абсолютно особливих і притому достатньо важких умовах соціальної та політичної смути. Наш народ здійснив свого роду "стрибок віри", пожертвувавши горезвісною стабільністю та поставивши на кін усе в надії на краще майбутнє. Українці, яких десятиріччями пригнічувала агресивна російська культурна політика, з боєм повернули собі свою етнічну самобутність та національну гордість. І, безумовно, така активність та рішучість лякає європейські країни, які перебувають у безтурботній млості та вже давно відмовилися від понять "нація" та "національна держава".

Як правильно відзначила автор першого поста, жителі Європи "відмахуються від тих, кому обіцяли захист и допомогу, та таврують "нацистами" людей, які проливали кров за свободу та майбутнє своїх дітей, бо це не вписується в їх ситий та благонадійний спосіб життя". І насправді, Європа вже забула, що значить битися за свою свободу, що таке війна. Нове європейське покоління взагалі ніколи в цьому житті не нюхало пороху. Образ революціонера для них - це символ не свободи, а загрози. Опір - виклик суспільному спокою. Європейці, які звикли до гарного безтурботного життя, бояться за свій комфорт, свої розміряні мирні будні. Сучасні європейці лякаються потрясінь та міцно тримаються за нав'язані владою стереотипи, бо щиро вірять у те, що якщо вони відмежаться від тих, хто, на їхню думку, несе в собі прагнення до змін, зможуть захистити свій затишний рафінований маленький світ.

Звичайно, все це зовсім не значить, що діалог між українською та європейською культурами не є можливим та що євроінтеграція не має сенсу. Однак подібні історії ясно дають нам зрозуміти, що на шляху до "європейської мрії" українцям доведеться зіткнутися із набагато більшими складнощами, ніж здавалося спочатку.

Не живіть чужим розумом…

У столиці, 14 жовтня відбудеться всеукраїнська акція, під час якої, за неперевіреною інформацією у ЗМІ, ймовірні провокації. За окремими повідомленнями, деякі політики готують масові провокації з метою вплинути на президента Володимира Зеленського, збираючи для цього «радикалів» та «провокаторів».

 Мені «подобається», як проросійські ЗМІ трактують інформацію про заплановані заходи, присвячені 14 жовтня.

Адже, у цей день відмічається три важливих свята: Покрова Пресвятої Богородиці, День захисника України й День українського козацтва.


Як і завжди заплановані концерти, віче, зустрічі, ярмарки і т.д., але вражі провокатори намагаються зіпсувати та викривити формат свята: «до Києва прямують сотні розлючених активістів», «у повітрі запахло шинами», «ні капітуляції» і тому подібне. Варто вдуматися, наскільки сильною є пропаганда, маніпулювання свідомістю та підміна понять, як приклад мітингів через погодження так званої «формули Штайнмаєра». Таке відчуття, що ті хто іде на мітинг бачать лише гроші, які їм за це платять (слід замітити не маленькі 1200-1500 гривень в день), не вдумуються в нав’язані гасла і тим більше не хочуть розглянути, проаналізувати ситуацію. Адже ніхто не говорить про капітуляцію. Оскільки, це гасло нав’язане мітингувальникам і вони його повторюють, як мантру.

А слід пам’ятати інше… 

 Хто ми є? Чиї сини і дочки? Якого ми роду? 

І що кожен з нас зробив доброго, світлого та корисного для своєї країни, для своєї родини, для свого блага і процвітання?... 


  Не живіть чужим розумом… Думайте самі!!! 

Настоящий друг Украины - ястреб Волкер

Интернет-сайт "Пліч-о-пліч" - платформа с открытой базой друзей Украины. Согласно информации с сайта, данный проект является независимым объединением журналистов, политологов и простых патриотов, которые хотят представить миру поименно ту часть зарубежной политической элиты, которая помогала и помогает Украине в самые тяжелые для нее времена.

Одним из таких героев, по мнению авторов проекта, является уже бывший спецпредставитель Госдепартамента США по Украине - Курт Волкер. Но вот, что странно, в комментариях под его анкетой масса негатива и почти однозначное мнение, что никакой он не друг Украине. Ребят, вы чего? Как можно человека, который душой болел за нашу страну, который внес неоценимый вклад в укрепление нашего стратегического партнерства с США, который не давал спуску России, постоянно напоминал о преднамеренной оккупации Крыма и Донбасса, который поддерживал семьи политзаключенных и моряков, который за два года более десяти раз посетил Украину, причем не только Киев, но и горячие точки: Авдеевку, Мариуполь, Краматорск, не считать настоящим другом нашей страны и украинского народа?! Лучше, чем Петр Порошенко, о Волкере и его участии в делах Украины не скажешь: "Тревожная новость из Вашингтона - в отставку подал Курт Волкер, специальный представитель США по Украине. Его вклад в укрепление нашего стратегического партнерства с США трудно переоценить. Как трудно переоценить и его твердость и стратегическое видение противодействия российской агрессии. С Куртом нам в Украине чувствовалось увереннее - и за мирное урегулирование, и за прогресс на пути реформ, и за роль США. Ты установил высокий стандарт доверия и эффективного взаимодействия с украинскими властями, это не просто будет превзойти любому преемнику. Искренне тебе благодарен, Курт, за годы плодотворного взаимодействия и веру в Украину".

И все действительно так. Курт Волкер всегда называл вещи своими именами. Например, "минские договоренности", которые, по его мнению, являлись не чем иным, как "соглашением о разделе Украины, навязанные Киеву Германией, Россией и Францией". Антироссийская позиция Волкера всегда была подкреплена конкретными действиями. Так, он являлся сторонником санкций в отношении Москвы, выступал за постоянное их ужесточение. И даже поддержал идею о введении персональных санкций за посещение Крыма, торговлю и бизнес-контакты с этой территорией. Курт Волкер был первым, кто категорически отверг инициативу России о создании миссии ООН для защиты наблюдателей ОБСЕ на линии соприкосновения в Донбассе, заявив, что данный шаг лишь "сохранит существование так называемых народных республик, которым нет места в украинском законодательстве и минских соглашениях".

Заслуги Волкера перед Украиной можно перечислять бесконечно. Нет никаких сомнений в том, что его отставка - это серьезная потеря для нашей страны. Причем, как правильно выразился Павел Климкин, это первая не политическая, а именно реальная потеря. Очень хочется верить, что должность спецпредставителя Госдепартамента США по Украине после ухода Курта Волкера не будет упразднена. И что на смену ему придет такой же открытый, искренний, от всего сердца болеющий за Украину политик, который станет нашим другом и надежным плечом, ведь мы еще не победили агрессора, не восстановили свою территориальную целостность, основная борьба только впереди и без квалифицированной помощи со стороны США нам придется очень туго.

Новий МАЙДАН чи ще почекаємо?

Нове гасло - нового майдану "Заля Геть"!
На мій погляд ранувато для майдану, хоча осінь картоплю зібрали і поки тепло може щось і вийде?



Чому ми програли Майдан? ч. 3

Зрештою, другим з-посеред її позитивних наслідків було названо "підвищення рівня національної свідомості (згуртованості та патріотизму)".

Проте серед її передумов сюжети, пов’язані з розвитком української політичної нації: "конфлікт між різними регіонами України", "нищення національної самобутності" та "незавершеність процесів попередніх революцій", – посіли лише 5-е, 9-е та 10-е місця.

Відповідно лише шостою з версій суті подій Революції виявилася "боротьба між Сходом і Заходом країни".

А як провідні ідеї Музею Майдану так само далекі 7-у, 9-у та 10-у позиції посіли "погляд на події з різних боків барикад", "примирення і консолідація української нації" та "Майдан як національна революція".

Отже, і економічні, і зовнішньополітичні, і національні мотиви, на думку українців, відігравали лише другорядну роль у подіях Революції Гідності.

Як не дивно це звучить для тверезих аналітиків, однак, у сприйнятті Майдану домінують мотиви етичного характеру, пов’язані з проблемами створення справедливого суспільства, визначенням долі та місця в ньому пересічної людини, стосунками між владою і людьми та людей між собою.

Так, 1-ю, 3-ю, 4-ю та 6-ю з передумов Революції опитані вважають "спробу узурпації влади командою В. Януковича", "посилення корупції", "посилення влади олігархів" та "системне порушення громадянських прав і свобод".

 

Першою та третьою причинами виходу людей на Майдан було названо "побиття студентів напередодні" та "бажання усунути В. Януковича і його команду", а найпершою версією суті подій Революції опитані визначили "усвідомлену боротьбу за захист прав".

Відповідно, 1-а, 2-а, 3-а, 6-а і 8-а з бажаних центральних ідей Музею Майдану – це "важливість демократії і прав людини", "героїзм майданівців, зокрема Небесної Сотні", "сила громадянського суспільства", "персональний вибір і соціальна відповідальність" та "важливість набутого досвіду і соціальних практик".

Однак, серед позитивних наслідків Революції з цими мотивами пов’язаний лише один, четвертий – "втеча В. Януковича та розпад його "команди"", відтак Майдан вирішив лише одну, найпростішу з проблем, що зумовили Революцію.

Натомість він приніс і великі негаразди у цьому плані, адже п’ятим негативним наслідком визначено "велику кількість вбитих українців на війні".

Щоб собі не гадали політики та аналітики, Революція Гідності, як й усі попередні Майдани, була рухом за встановлення справедливості у суспільних відносинах та захист базових прав людини – права на життя та гідне існування.

Адже найперший Майдан – Революція на граніті – був виступом проти Радянського Союзу – самого уособлення узурпації влади, офіційної брехні та підміни цінностей.

Другий – акція "Україна без Кучми!" – став відповіддю на безкарне вбивство відомого журналіста, третій – Помаранчеву Революцію – спровокувала спроба фальшувати результати президентських виборів.

Нарешті, на останній Майдан люди вийшли після того, як їх спочатку надурили з підписанням Асоціації з Євросоюзом, а потім брутально відгамселили.

На жаль, наслідком Революції Гідності, так само як і попередніх Майданів, встановлення справедливості не стало.

За такого порядку денного утримання гривні та відновлення армії, очищення банківської системи та отримання безвізу, створення Помісної Церкви та декомунізація, – усе це та безліч інших справжніх досягнень "колективного Порошенка" не мали в очах більшості українців аніякої ваги.

Адже годі пропонувати реформи людям, які прагнуть самої справедливості.

Встановлення справедливості, насамперед, очікують люди й від Володимира Зеленського.

Це переконливо доводять результати опитування, проведеного КМІС напередодні другого туру виборів.

Ось перелік десяти позицій, які набрали понад 5% відповідей на питання про невідкладні кроки, які має зробити наступний Президент у свої перші 100 днів:

–      знизити тарифи на комунальні послуги;

–      подати до парламенту законопроекти про зняття недоторканості з депутатів, суддів, Президента;

–      розпочати або пришвидшити розслідування найбільш резонансних корупційних злочинів;

–      розпочати переговори з Росією;

–      знизити зарплату топ-чиновникам;

–      розпочати переговори з ЄС та США щодо Донбасу і Криму;

–      пришвидшити розслідування злочинів проти Майдану;

–      ініціювати зміну системи парламентських виборів – скасування мажоритарних виборів і перехід до пропорційної системи з відкритими списками;

–      виставити на продаж приміщення, автівки та інші активи Державного управління справами, яке займається забезпеченням Президента;

–      ініціювати перезапуск антикорупційних органів (НАБУ, САП).

Усе це лише про справедливість і людське життя.

 

Адже і комунальні тарифи люди розглядають, насамперед, як "несправедливі", і відкриті списки ввижаються запобіжником від потрапляння до Ради недоброчесних політиків, і переговори з Росією та західними союзниками потрібні для того, щоб на Сході припинили гинути "наші діти, брати та чоловіки".

Таке беззастережне прагнення до справедливості здається наївним у наш раціональний час.

Але свята Тора вчить нас, що всі народи світу мають дотримуватися лише семи заповідей, три з яких стосуються суспільного ладу: не вбивати, не грабувати та встановити справедливий суд.

І душа кожної людини підсвідомо несе в собі це знання, отримане безпосередньо від її вищого джерела.

Однак, аби створити таке суспільство, треба, насамперед, виконувати найпершу заповідь – вірити в єдиного Бога.

Не просто носити хреста, кіпи чи хіджаба, ходити до церкви, синагоги чи мечеті, палко молитися, суворо постувати та справляти численні свята. А повсякчасно пам’ятати про Того, Хто створив цей світ, встановив йому закони та доручив нам його доглядати і виправляти. Не лише президентам – кожному.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
127
предыдущая
следующая