хочу сюда!
 

Ирина

36 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Заметки с меткой «майдан»

Востаннє перед тим набат Михайлівського бив у 1240 році



Хочу нагадати про молодого священника Івана Сидора, який 11 грудня 2013 року чотири години бив у дзвони Михайлівського Золотоверхого в набат, піднімаючи Київ, коли міліція починала зачистку Майдану. Востаннє перед тим набат Михайлівського бив у 1240 році, коли татари напали на Київ. І пам"ятаю, як 19 лютого 2014, в криваві дні, священики Михайлівського надавали прихисток людям . Тоді силовики боялись навіть близько підходити, ніби чорти боялись ладану. Один росіянин сказав "Лучше поп, чем я!" Тепер розумієте різницю між нашими і їхніми?
www.facebook.com/groups/391347031071095/permalink/740279296177865/

"Патриот, помяни..."

Чотири роки тому я написав патріотичний вірш, присвячений Героям Небесної Сотні. 

Наші словесні фараони-фаріони не оцінили його, а от рашистське ФСБ – "оцінило" відразу)))
Хоча цього вірша написано на російській мові, та після опублікування на СтихиРу, його було видалено російською цензурою і зараз вірш вже не "отображается"… 
Хто прочитає, той зрозуміє, чому…


ПАТРИОТ... ПОМЯНИ, РАСЦЕЛУЙ ОБРАЗА...

Вечная Вам память, храбрые воины украинского народа!


1
Патриот... 
Помяни, расцелуй образа 
Отдай воинам толику дани, 
Не стыдись светлых чувств – 
пусть прольется слеза 
По всем тем, кто погиб на Майдане*...




2
Волны трепетных чувств так легко расплескать 
По векам, по вчера и сегодня 
В глубь бессмертных небес под разрывы гранат
Уходила Небесная Сотня*.
Уходила к Богам, на кровавый четверг* 
И увидев Врата Перехода 
Сотник* выдохнул ввысь, в ослепительный верх 
– Братья, нам ли не видеть восхода?

– На пути стоит враг, 
князь заблеванных шлюх 
Подлый трус и грабитель державный 
Но ему не убить древних ориев* дух, 
Не разрушить святые скрижали. 
Эта жадная нечисть без меры гребла –
Стали главным мерилом экстаза 
Золотые батоны и звон серебра 
Для рабов золотых унитазов.

– И быть может, нас братья, 
ждет песня небес 
И напевная грусть миров тонких, 
Но к утру, хан уйдет -- с головой или без* 
Мы клянемся в том честью потомкам. 
За спиной наших прадедов, слава веков 
Они шли не за мзду в поле брани, 
Да и нам не к лицу, влачить цепи оков
И терпеть сумасбродство тирана.

– Нам осветят дорогу на битву с врагом 
И освятят — вселенские маги...
И несла сотню ввысь к вечной Славе Богов 
Быстрокрылая сила отваги...

3
Патриот... 
Помяни, расцелуй образа 
Отдай воинам толику дани, 
Взгляни ввысь — они там, 
на Святых Небесах…
Не стыдись светлых чувств –
пусть прольется слеза 
По всем тем, кто погиб на Майдане*...

* — "сотник" – командир сотни, Владимир Парасюк... 
* — "ории" – жители древней Орианы, прародины украинцев
* — Небесная Сотня — повстанцы, погибшие на улицах Киева во время революции. По официальным данным на сегодняшний день –103 человека
* — "кровавый четверг" — 20 февраля,2014г
* — "с головой или без" — ультиматум сотника Владимира Парасюка, после которого перепуганный украинский тиран бежал быстрее лани)))
* — Майдан — центральная площадь Киева

20.02.18

ps... оригинал краткой речи сотника Парасюка, перевод на русский — «Мы ни в какой организации, мы простой народ Украины, который приехал отстаивать права. 
Мы не из секторов, не из самооборон, мы просто боевая сотня. И хочу вам сказать, что мы, простые люди, говорим нашим политикам, которые стоят у меня за спиной: 
"Никакой Янукович — никакой! — целый год не будет оставаться президентом. 
Завтра до десяти часов он должен пойти вон"...


Пам'ять...



За непотріб під цим постом буду видаляти ками та банити миттєво.

Не забувайте!

Майдан - це НЕ "йолка"
Майдан - це НЕ пісні на сцені
Майдан - це НЕ балачки у вогнища
Майдан - це боротьба!
Це кров наших людей!
Це віддані життя найкращих українців!
Пом'яніть всіх, хто загинув.
Подякуйте тим, хто вижив.
СЛАВА УКРАЇНІ!


Світлина від Кузьміниха Сергія.

www.facebook.com/photo.php?fbid=1644416032534078&set=pcb.1644416409200707&type=3&theater

Світлина від Кузьміниха Сергія.

Предатели Майдана


Normal 0 false false false EN-US X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0in 5.4pt 0in 5.4pt; mso-para-margin-top:0in; mso-para-margin-right:0in; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0in; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi;}

Начался 2018 год. Люди живут своей привычной жизнью. Учатся, работают, отдыхают и пытаются выжить в нашем любимом государстве. Все ли из нас, украинцев, помнят события четырехлетней давности? Вероятнее всего ответ будет положительным. Нет такого украинца, которого хотя бы косвенно не коснулся Майдан…

Давайте вместе вспомним, как это было… Мы вышли на Майдан. Мы хотели адекватного правительства, хотели быть услышанными и понятыми нашим руководством. Мы отстаивали свои права. Мы боролись за свою свободу. А что получили? Сколько горя и беды принесла нам эта «Революція Гідності»? Что мы приобрели? – ровным счетом ничего. Плохо жили? – стали жить еще хуже. Что мы сейчас имеем? – да тоже нихрена, кругом один бардак. В правительстве сам черт ногу сломит! Кого мы выбрали? Защитника? Так где этот защитник? Порошенко обещал золотые горы, а на деле ничего не дал нашей стране. Он только добивает Украину. Сколько можно это терпеть?

Все началось именно тогда, в конце 2013 года, когда мы захотели изменений. Яценюк, Турчинов, Аваков, Пашинский – вот они «герои» революции достоинства! И это далеко не полный список. Они виноваты. Очень виноваты перед народом. И смерти тех, кто стоял там, на
Майдане – на их совести. Эта боль, которая осталась после Майдана – не угаснет никогда. Те, кто стоял во главе правительства – вы хотя бы чуть-чуть осознаете свою ответственность за то, что натворили? Вы понимаете, что вы не люди?! Вы – подонки и сволочи.

Но чем лучше нынешнее руководство? Да ничем! Все продолжается. С каждым днем становится хуже. Когда уже чиновники нашей несчастной страны поймут, что нельзя быть такими скотами?! Что вы, уважаемые правители, сделали для своего народа? Чем вы помогли обычным людям? В ваших головах какая-то каша! Натворили беспорядок, убили людей, посеяли смуту среди населения, разбили вдребезги все мечты и теперь сидите спокойно в своих многомиллиардных домах, пьете коктейльчики, принимаете джакузи и смеетесь над теми, кто каждый день выживает в Украине.

Вы бы пожили так, как живем сейчас мы! А что? По-моему, интересное предложение. Порошенко, давай на денек махнешься жизнью с какой-нибудь бабулькой из Жмеринки или Синельниково или, например, Ковеля? Давай ты поживешь так, как живет она на 1600 гривен? Попробуй платить за свой старый разваливающийся дом тысячу гривен, а на остальные деньги живи! Что? Не нравится? А ей - бедной, старой, немощной, приходится так жить изо дня в день… Приходится так жить из-за тебя! Из-за того, что творишь ты и твои неадекватные подчиненные.

Вы, чиновники и представители нашего правительства,  совсем уже озверели! Вернитесь с небес на землю и посмотрите вокруг себя! Чем виноваты обычные люди? За что вы обрекли их на никчемное существование? Стыдно должно быть за то, что в нашей, некогда процветающей стране, творится такой бардак! И вся вина за это лежит на вас…

Антимайданне дежавю...


В попередніх постах я вже говорив про те що "мельчает наш народец". Тому що це вже було, це ж ми вже бачили коли Янукович припер до Києва біля 20 тисяч тітушок. 
Тоді це лякало, бо двадцять тисяч безбашених головорізів при підтримці ментів-судів-прокурорів - це дійсно грізна сила.

А зараз, це якась убога пародія на Антимайдан, дурна клоунада яка визиває тільки сатиричні відгуки.
(До речі - дивлячись на цю жалюгідну сотню кавоїдів, які відвертаються від камер, можна зробити висновок що їм було вкрай соромно)


Отож – дежавю якесь новітнє! Знову в столиці два полярні мітинги Майданний та Антимайданний. 
А все отой впертий грузинський характерник Міхо – як же він вже задовбав нашого солоденького гаранта)))




Бо цей непокірний опозиціонер збирає такі мітинги, про які може тільки мріяти наш правлячий шоколадний очільник держави.
Порівнюючи їх, можу з певністю сказати – суспільна підтримка в нашого нинішнього президента, десь там – біля плінтуса…




Напевне він теж дивився на сміховинно мізерну кількість своїх прихильників. Дивився на оцих кавоїдів-халявщиків і плакав від сорому за те, що так бездарно профукав грандіозну підтримку, отриману від українців в 2014році….


Отож, гаранте – грошей в тебе кури не клюють, доля твого попередника тобі відома. І те, що стратегічний розвиток та соціальна справедливість тобі "по барабану" – ти теж чітко показав за попередні роки.

Тож чого чекати той час, коли контужені герої-АТОшники та обмануті майданні активісти почнуть по своєму, чесно й безкомпромісно, відновлювати розтоптану справедливість. 
Ти ж знаєш – оці кляті вуличні протестанти, яких ти так ненавидиш і судиш за те що вони захищали державу – вміють таки тримати в руках зброю.

І нині в цих незламних фронтових лицарів, чомусь дуже загострилися поняття честі та почуття справедливості! 
Такі поняття та почуття, які зовсім відсутні в твоїх паркетних генералів, прокурорів, суддів…..
Отож, стріли накопиченого народного гніву можуть полетіти не в цих головотяпних чинів, а в тебе, гаранте!


Зі… може краще не тягнути час, не стрибати як попередник "по пеньочкам" і не чекати від якогось злого на чиновників бійця, вітального залпу з АТОшного гранатомету? 
Може, від гріха подалі, по тихому втекти кудись на теплі офшорні острови?

зі.зі... істина познається в порівнянні. Перше фото - АТОшний Майдан, друге - кавоїдний Антимайдан


25.12.17р

Проигравшие заранее

… я стоял и смотрел на демонстрантов, идущих десятитысячной колонной по Крещатику.


Я слушал вялые выступления ораторов, пытавшихся воодушевить толпу. Они шли за Саакашвили, требовали отставки президента, говорили о справедливости, а я всё смотрел и спрашивал себя, кто эти люди?.. Те же выражения лиц, что и на «Оранжевом Майдане», что и на «Революции достоинства» — как у обиженных детей. Те же насущные проблемы — отсутствие достойной работы, денег и перспектив. Кто эти люди, которые собираются на политические мессы за Тимошенко, Ляшко, Рабиновича, Саакашвили? Зачем они это делают? Неужели они всерьёз думают, что этот политический секонд-хенд решит их проблемы?..




СМОТРЕТЬ ВИДЕО >>


В 2013-м году толпа уже не ждала прихода к власти кого-то типа Ющенко, было понятно, что это глупо, но она жаждала свержения Януковича и ждала этого, как манны небесной. Сейчас толпы опять собираются, на этот раз — чтобы свергать Порошенко. Но что будет потом? С кем граждане Украины связывают свои чаяния и надежды?.. Ни с кем. Они делают заведомо проигрышную ставку.


Многим активистам и митингующим не платят, они выходят по своему собственному желанию, прекрасно понимая, что ни этот политик, ни другой не сделают их богатыми. Жить не станет легче, сытнее, комфортнее, благодаря БПП, «Народному фронту», Тимошенко, партии «За життя», лазающему по крышам Саакашвили… Толпа это знает, но желание выйти на манифестацию сильнее здравого смысла. Определённая часть людей, среди которых наиболее обездоленные и бедные, пойдут сегодня за любым, кто против действующей власти. Потому что именно с властью, с конкретными личностями, толпа связывает свою неустроенность.


Кто-то потерял работу, кто-то — социальный статус, абсолютно все потеряли деньги, которые постепенно съедает рост цен, тарифы и дешевеющая гривна. Не понимая, что делать с закипающим недовольством, толпа в очередной раз делает бессмысленную ставку на нового мессию. Через некоторое время толпа выйдет свергать и того, кого посадила на трон, потому что людей на самом деле не интересует выигрыш и собственное благополучие. Их интересует свержение, уничтожение. Толпа хочет ВОЗМЕЗДИЯ! Для многих это единственная возможность почувствовать себя живыми.


Я смотрел на митингующих и внезапно понял — эта толпа мертва. Она буквально состоит из «мертвечины»: умер украинский «средний класс», вымерла интеллигенция, умер честный и хорошо зарабатывающий малый и средний бизнес, умерла честная журналистика, бесплатные медицина и доступное качественное образование. Мёртвые не переносят тишины, они проваливаются в пустоту, бездонную и тёмную, беспросветную, как дно колодца. Поэтому мёртвые поднимаются со своих продавленных диванов, кухонных табуреток, встают из-за расшатанных столов и облезлых прилавков и бездумно бредут за тем, кто ПРОТИВ… Их привлекают крики и ажиотаж, и они бредут туда, где смогут хоть как-то ощутить биение жизни, к сценам и помостам с доносящимися с них отупляющими слоганами. Геть! Ганьба!..


Тысячи людей, среди которых и простые работяги, и безработные, и разорившийся малый бизнес, и пенсионеры, и бюджетники, участвует в маршах в поддержку Саакашвили, приходят под здание Печерского суда, под Верховную Раду, где стоят палатки «Михо-Майдана». Решает ли их вопросы Саакашвили? Нет. Более того, он даже не обещает это делать. Цель Саакашвили, о которой он открыто заявляет — импичмент Порошенко. Каковы его шансы на успех? У Саакашвили нет гражданства, а это значит, что его политические перспективы в Украине на данный момент нулевые. Но безнадёга требует выхода, и люди идут туда, где кто-то что-то делает, и Саакашвили в этом плане — настоящая находка.


Что остаётся человеку без работы, социально дезадаптированному, которого государство лишило возможности зарабатывать достаточно для достойной жизни? Если близкие не помогут выбраться, он — живой труп. И вот он идёт на Майдан, окунается в гущу событий, записывается в активисты, добровольцы, куда угодно, лишь бы оказаться подальше от своей опустошённой жизни, от своих же собственных неудач, чтобы хоть где-то почувствовать свою значимость.


Громкие, зрелищные скандалы, сумбурные мысли, громкие заявления, безрезультатные обсуждения, облепившие имя Саакашвили, — всё это создает то, ради чего люди и делают ставку на этого политика. Адреналин.



Balashov.com.ua


Майдан ідентифікував Україну для українців

Юлія Марушевська: Майдан ідентифікував Україну для українців



Юлія Марушевська

Історію, як і сучасність, творять конкретні персоналії. В дні пам’яті Євромайдану та Революції Гідності ми вирішили пригадати події чотирьохрічної давнини й осмислити їх вплив на сьогодення разом з героями тих буремних подій. У циклі інтерв’ю «Народжені на Майдані» шукаємо відповіді на питання – чим став для нас Майдан 2013-14 рр., як він впливає на розвиток нашої країни зараз.

Її називали «обличчям Майдану» та першим новітнім українським реформатором. Вона стала людиною, яка у 26-років кинула виклик бюрократичній системі влади та корупції в Одесі, очоливши тамтешню митницю, і після року безкомпромісної боротьби пішовши з високої посади та української політики. Чи назавжди? Юлія Марушевська розповіла, які можливості та обов’язки дав Україні Майдан, і як вона особисто скористалася ними.

– Чим став Майдан для України? Як особисто Ви сприйняли цю соціально-політичну подію і ті вершини, на які підніс Вас Майдан?

– Для мене, мого покоління та молодших людей, Майдан, у принципі, пояснив – що таке Україна, хто ми такі та ким хочемо стати. Він ідентифікував Україну для українців, дав візію майбутнього. Це ще довго нас надихатиме.

До Майдану я завжди ігнорувала політику. Мені здавалося, що це примітивна справа малоосвічених кримінальних авторитетів, ким тоді були наші політики. Але Майдан змінив мене… Він дав відчуття відповідальності за країну, в якій я живу. Це відчуття, що Україна – не країна «януковичів» чи «порошенків», що це твоя і моя країна! Аналогічні відчуття я бачу і в своїх друзях, знайомих, родині. Кожен з них тепер намагається щось робити, щоб наша країна розвивалася, нехай і маленькими кроками. Майдан дав розуміння, що бути політично активним – нормально, модно і це важливо нашій країні.

Не думаю, що я була чимось особливим. Просто відтоді, в яких обставинах і на якій посаді не опинялася б, намагалася робити максимум, адже відчуття відповідальності переповнювало. Я завжди розуміла, що на цій позиції я опинилася не тому, що це круто, не тому, що я якась особлива – «красива та розумна», а тому що зараз такий історичний момент і в мене є відповідальність перед тими людьми, що вийшли на Майдан, перед їх жертвою.

Мій дядько і хороший друг колись сказав мені: «Йди так далеко, як можеш, і роби це для України». Я завжди намагалася дотримуватися цього принципу та робити все можливе на своєму місці. Адже сила кожної суспільної одиниці, краплини в океані суспільства, дуже важлива.


Юлія Марушевська під час Євромайдану. Фото з архіву Ю.Марушевської
– Чи пам’ятаєте той конкретний момент, день, коли саме прийшло це розуміння, і власне Ви вийшли на Майдан? 

– На Майдані опинилася відразу ж, в перші дні. Основним поштовхом, як і для більшості тодішньої молоді, для мене була відмова Януковича від асоціації з ЄС. Це було певне відчуття розпачу, коли стало зрозуміло, що в тому суспільстві, яке будує Янукович, мені нема місця. Було ясно, що він будує не мою країну. Внутрішньо в мені тоді відбулося якесь «увімкнення», яке не вимикається і дотепер (сміється).


Фото з архіву Ю.Марушевської
– Принципи та цінності, проголошені на Майдані, сьогодні стали черговою утопією, на зразок «свобода, рівність, братерство». Чи вони все ще можуть бути реалізовані?

– Для мене Майдан – це довгострокова програма до виконання. Там було закладено модель майбутньої бажаної країни. Нехай з наскоку, з першого разу це не вийшло реалізувати, але, принаймні, ми знаємо: чого хочемо і куди йдемо.

Майдан – це потужний поштовх для України, це масове зусилля, скупчення правильних ідей в одному місці, що дає багато енергії, але наступний рух є визначальним. Потрібно зберегти цю енергію та рухатися до правильної мети.

– Під час Майдану Ви записали англомовний, кліп адресований іноземцям «I am a Ukrainian». Для тогочасних подій він став певним ідентифікатором України, особливо на Заході. А як звучить ця фраза сьогодні: більш гордо чи якось невпевнено і сором’язливо?

– «Бути українцем/українкою» – це поняття змінило свою конотацію з часів до Майдану, і після нього. Якщо раніше це була якась сіра пляма в міжнародній уяві, то тепер з нами пов’язані чіткі асоціації. Так, Україна асоціюється з корупцією, але тепер – і з боротьбою з нею. Так, Україна асоціюється з російською агресією, але тепер, принаймні, зрозуміло, що Україна і Росія – це різні країни. Розуміння України в світі зростає. Наше завдання – зробити так, щоб побільше позитивних ноток з’являлося в цьому процесі. Багато спілкуючись з іноземцями, я бачу, як їм актуальна і цікава Україна, але разом з тим – все ще не зрозуміла.

– Але ж за ці чотири роки в Україні істотно зріс рівень зовнішніх комунікацій і ставка влади на зовнішньополітичну роботу. Хіба це не працює?

– Погоджуюся, що їх рівень зріс. Але для мене завжди було питання – що комунікувати. Одна справа, коли ми позиціонуємо себе, як сильного міжнародного гравця, а інша – у ролі вічної жертви з корупційними проблемами. Світова комунікація завжди базується на внутрішньому успіху країни. Як тільки ми стаємо сильні внутрішньо, то ззовні ми знайдемо інструменти, як про це розказати світові.

– Повертаючись до Вашого майданівського відео «I am a Ukrainian». Воно нещодавно набуло нового життя, коли було використано під час масових протестів з вимогою незалежності Каталонії для створення подібного відеокліпу-заклику до світу. Як реагуєте на таку творчість?

– Наш Майдан став символом боротьби за свободу по всьому світу. Адже це не перший випадок, коли це відео було використано. Так само відбулося під час протестів в Гонконзі, які здобули назву «Революція парасольок» (вересень-грудень 2014 р. – від ред.). Мені подобається, що тут є асоціація з Україною, яка задає тренд на свободу та демократичні цінності.


Фото з архіву Ю.Марушевської
– Чому після Майдану так багато розчарувань у людей? Чи можливо (і як) їм повернути віру в успіх країни, у зміни, врешті-решт в самих себе?

– Я справді знаю багато українців, які, розчарувавшись після Майдану, виїхали з України. Зараз важливо їх зберегти як ресурс, який має зв’язок з країною. Для них ці успіхи, про які Ви питаєте, надзвичайно важливі, як і для всіх нас. Просто з чинним управлінським класом ми не можемо чекати якогось швидкого успіху, яким би могли пишатися. Але в цій ситуації для мене важливо розділяти: ми і вони – це різні речі. Так, зараз – це тактична перемога кримінально-олігархічно-політичних груп. Але ж Україна сповнена безліччю талановитих людей, з цінностями і принципами, баченням змін. Нехай вони не мають можливості робити ці зміни масштабно, але кожен з них потрохи змінює простір навколо себе. Подивіться, скільки прекрасних ресторанчиків та кав’ярень відкривається навколо, які класні освітні проекти стартують. 

Нещодавно я подорожувала прифронтовою зоною, зустрічалася там з молоддю і дивувалася: які вони там повідкривали творчі простори, як в депресивному постсовковому містечку Костянтинівка показують кіно під відкритим небом, створюють соціальні ініціативи, засновують творчу майстерню у Слов’янську. 

Тому дуже важливо не чекати поки «велика перемога» прийде до нас, а підтримувати оці локальні ініціативи – »маленьких світлячків» довкола нас, щоб зробити їх сильнішими, і вони могли б в певний момент вже робити масштабні зміни довкола. Сьогодні локальні ініціативи будують людей, які мають збудувати нову державу завтра. 

– Свою роботу на Одеській митниці Ви оцінюєте як локальну ініціативу зі змін на краще, чи все-таки глобальну реформу?

– Свою роботу на митниці внутрішньо завжди розуміла, як партизанську роботу всередині системи. Головна мета, яка була озвучена і Президентом, і головою Державної фіскальної служби, коли мене з командою запрошували на цю роботу, була Національна митна реформа. Очевидно, що її не вдалося реалізувати, але вийшло на регіональному рівні показати можливість змін: не брати хабарі, конструктивно перебудовувати систему, заводити в неї нових людей, працювати швидко. Реформа митниці перекриває багато корупційних потоків. Оскільки такого інтересу немає у влади, то реформи будуть тільки імітуватися. Всі нинішні розмови про зміну юридичного статусу митниці, єдині вікна – це окозамилювання. 

– Що сьогодні принципово заважає Україні розвиватися?

– У політологічній термінології існує таке поняття «fragile state» – »держава у крихкому стані». Саме в такому стані сьогодні перебуває Україна. Рухатися вперед їй заважає відсутність якісного державного управління та держапарату.

– Чому зміні такого стану справ не сприяла хвиля молодих реформаторів, до якої належали й Ви, і серед яких було багато фахівців з успішним управлінським іноземним досвідом?

– Дуже класно, що до нас прийшла хвиля міжнародної експертизи і досвіду з найрізноманітніших напрямків, і ми у своєму постсовковому болоті побачили, як можуть виглядати світові моделі та стандарти управління. Було щось вдале, щось невдале, але тепер нам є з чим порівнювати. Айварас (Айварас Абромавичус – литовський підприємець і управлінець, що став міністром економічного розвитку і торгівлі України у 2014-16 рр. – від ред.) показав, як можуть працювати команди. Яресько (Наталія Яресько – українсько-американська громадська діячка і підприємець, що стала міністром фінансів України у 2014-16 рр. – від ред.) показала, як можна чесно працювати з міжнародними організаціями, відстоюючи власну позицію. Грузинська команда показала, як можна переосмислювати діяльність держапаратів, перебудовувати їх структуру. Тобто кожна з цих міжнародних груп принесла своє бачення змін. Зовсім інше питання – як це бачення було втілене в життя, підтримане місцевими управлінцями. 

– Чим займаєтеся зараз?

Зрозуміла для себе, що зараз той час, коли треба набиратися знань, ставати інтелектуально сильнішою. Тому поїхала до США, у Нью-йоркський університет, навчатися за міжнародною програмою державного управління, менеджменту та лідерства. Це можливість опанувати найбільш успішні світові практики перебудови країни. 

– Чи слід розуміти з вищесказаного, що Ви накопичуєте знання, енергію та унікальний досвід, щоб знову повернутися в українську політику і продовжити її змінювати? Чи запрошували Вас вже приєднуватися до нових (а може, й старих) політичних проектів?

– Мене запрошували багато разів, але я відмовилася. В мене є доволі чітке бачення того, як мають будуватися партії та рухи, і я не відчуваю, що зараз в нас є достатньо ресурсів, щоб побудувати справді дієву національну політичну силу.

Я хочу, щоб в Україні все змінилося на краще. Яка буде моя роль в цих процесах – точної відповіді поки не маю. Але точно знаю, що я хочу і можу бути корисною: в громадському секторі, в розумінні світових глобальних процесів і місця України в них. Я хочу впливати на те, щоб наша країна хоча б міліметр за міліметром рухалася по цивілізаційній драбині нагору.

Розмовляв Андрій Сніжко, 
для IA ZIK
 

Біографія

Юлія Марушевська – активістка Євромайдану та Революції Гідності. Стала відомою в лютому 2014 року, записавши під час Євромайдану адресований іноземцям кліп »I am a Ukrainian» (знятий англійським фотографом Гремом Мітчелом, опублікований американським документалістом Беном Мозесом). Ролик мав близько 9 млн переглядів на »YouTube», а її героїню після цього назвали «обличчям Майдану».

Народилася 2 жовтня 1989 року в селі Щербані Вознесенського району Миколаївської області., начальник Одеської митниці з 19 жовтня 2015 року. У 2012 році закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «українська мова та література, німецька мова», потім вступила в аспірантуру. 

Навчалася в низці зарубіжних вишів, зокрема в Гарвардському та Стенфордському університетах, зараз – в Нью-йоркському. Вивчає процеси державного устрою та управління, політичного розвитку, боротьби з корупцією.

Була членом команди голови Одеської області Міхеїла Саакашвілі з 2015 по 2016 рр. У жовтні 2015 року її призначено начальником одеської митниці. Трохи більше, ніж за рік, після тривалих спроб провести реформи на митниці та побороти там корупцію, після протистояння з головою Державної фіскальної служби України Романом Насіровим пішла у відставку. Зараз залишається поза політикою.


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
132
предыдущая
следующая