хочу сюда!
 

Юлия

37 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «нато»

Зеленский - о вступлении Украины в НАТО: Это не фантастика


Президент Украины Владимир Зеленский считает, что Украина находится на пути к НАТО и полноценное членство в Альянсе является реальной перспективой.

Как передает Укринформ, такое мнение он высказал в интервью на британском шоу BBC HARDtalk.

«А сейчас у нас война, сейчас у нас ненависть, сейчас украинцы не хотят общаться с россиянами, и поэтому - НАТО. Если кто-то говорит, что это фантастика - ну, посмотрим», - отметил Зеленский.

Он добавил, что иностранным государствам, в том числе США и странам Евросоюза, необходимо поддерживать Украину, «если вы не хотите ее потерять», а членство в НАТО - это важнейшая поддержка.



Читайте также: МИД: в договоре с Британией закреплена поддержка стремления Украины присоединиться к ЕС и НАТО

Как сообщал Укринформ, Зеленский 14 сентября утвердил Стратегию национальной безопасности Украины, где отмечается, что членство в НАТО является стратегическим курсом для государства.

Он также призвал страны Альянса предоставить Украине План действий по вступлению в НАТО.

https://www.ukrinform.ru/rubric-polytics/3115945-zelenskij-o-vstuplenii-ukrainy-v-nato-eto-ne-fantastika.html?fbclid=IwAR0VPI3cJoXzr9uk9e9wmT6u9eXZPYepnssGhfONosdpKFVbjmqSqD8b6lI

Росія і Китай атакують світ

У НАТО заявляють про використання Росією та Китаєм технологій для контролю над людьми
ВІДЕО
29.09.2020 19:27
Росія і Китай потужно інвестують у новітні технології, щоб тримати під контролем власних громадян та поширювати свій вплив у світі, що вимагає від НАТО та його партнерів скоординованих дій із протидії таким загрозам, зокрема, у кібернетичній сфері.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, про це заявив заступник генерального секретаря НАТО Мірче Джоане (Mircea Geoan) під час віртуальної конференції CYBERSEC, що відбулася під егідою польського дослідницького Інститут Костюшко (Kosciuszko Institute).

Повний відеозапис виступу представника НАТО можна подивитися на сайті Північноатлантичного Альянсу.

«Нові технології та ті, що розробляються, є ключем до нашої безпеки та до захисту наших фундаментальних цінностей: свободи, демократії та верховенство права. Політичний Захід зараз стикається з авторитарними режимами, які зловживають новими технологіями, щоб дестабілізувати нас, зруйнувати наш устрій та маніпулювати нашим способом життя. Країни, які не поділяють наші цінності, такі як Китай і Росія, вкладають багато інвестицій в технології, які дозволяють їм підвищити контроль над власними громадянами та поширити вплив у світі», - сказав Джоане.

Він зауважив, що відкриті суспільства, де люди поважають закони, мають свободу думок, можливість навчатися та співпрацювати, будуть завжди успішнішими й ефективнішими, ніж закриті суспільства. У підвищенні власних спроможностей у сфері кібернетичної безпеки НАТО активно співпрацює з партнерами по усьому світу, у тому числі – з Євросоюзом, в сфері обміну інформацією, досліджень та проведення спільних навчань.

Заступник генсека наголосив, що НАТО продовжує активно адаптуватися до протидії новим загрозам, що виникають із розвитком технологій, зокрема, у кібернетичній сфері. Він підкреслив, що союзники по НАТО визначили кібернетичний простір як окремий військовий домен, поряд із суходолом, морським та повітряним простором, а також з космосом.

“Ми погодилися, що кібернетичний напад може активувати Статтю 5 нашого основоположного (Вашингтонського – ред.) договору, коли атака проти одного союзника буде вважатися атакою проти всіх», - зауважив Джоане.

Читайте також: Країни ЄС почали навчання з кібербезпеки

Він нагадав, що союзники по НАТО прийняли політичне рішення створити кібернетичний оперативний центр, як важливу складову військового командування Альянсу.

Як вже повідомляв Укрінформ, НАТО розробляє нову концепцію стримування й оборони для Євроатлантичного простору, яка має посилити спроможності Альянсу та зміцнити трансатлантичні зв’язки. Нова концепція буде першим таким всеосяжним документом, який охоплюватиме оборону Альянсу у всіх просторах та на всіх напрямках, включаючи не лише традиційні військові виклики, але також космос, гібридні та кібернетичні загрози, а також майбутні загрози, що можуть бути пов’язані із бурхливим технологічним розвитком

НАТО заморозить допомогу Україні через дискримінацію ЛГБТ?

Цього року ми спостерігаємо чітку картину, як інтереси ЛГБТ-спільноти стали важливішими за проблеми всіх інших соціальних груп в країні: інвалідів, пенсіонерів, дітей-сиріт, ветеранів бойових дій тощо. Наприклад, Уповноважена Верховної ради з прав людини геїв Людмила Денісова неодноразово вставала на захист сексуальних меншин: у травні закликала вибачитися дитячого омбудсмена Миколу Кулебу через негативне висловлювання на адресу ЛГБТ-родин; в липні розкритикувала законопроект щодо "запровадження адміністративної відповідальності за пропаганду гомосексуалізму та трансгендерізму"; у вересні після нападів на прайди засудила радикалів та звинуватила суспільство у недостатній лояльності до ЛГБТ.

Ймовірно, розраховуючи на підтримку з боку Денісової восени про свої вимоги голосно заявили гей-активісти серед військових. Якщо раніше вони на чолі з Віктором Пилипенко групувалися на невеличкій сторінці у Facebook, то зараз ветеран АТО Дмитро Євченко зажадав серйозних законодавчих змін щодо захисту прав квірів у військах та створення для них окремої ветеранської організації . У результаті з'явилися дві петиції з проханням "Законодавчо припинити гомофобію у Збройних силах України". Одна на change.org, друга - на сайті Президента від соратника Євченко Євгена Будовського - інспектора відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Запорізькій області . Її вже підписали більше 50 осіб, тобто петиція має всі шанси стати об'єктом просування як мінімум з боку Людмили Денісової чи інших високопоставлених представників гей-лобі.

Як це звичайно буває з правами ЛГБТ-спільноти, чим більше про цю проблему пишуть в ЗМІ, тим жорсткіше стають її вимоги. Як завжди раптом надійшли рекомендації від наших іноземних партнерів. Після прайдів у Харкові, Одесі та Запоріжжі з'явилась інформація про те, що від вирішення питання стосовно прав ЛГБТ залежить отримання подальшої західної військової допомоги . Начебто НАТО занепокоїлося гомофобними виступами представників "Свободи", С14 та ТіП і не хоче нам допомагати без законодавчого захисту прав ЛГБТ, зокрема у ЗСУ.

На жаль, ЛГБТ-рух та його лобісти у владі зробили все, щоб створити конфлікт у суспільстві та найрадикальнішим способом завдати шкоди традиційним цінностям, наприклад інституту сім'ї чи консервативним підвалинам в армії. З іншого боку, неможна не відзначити вичікувальну позицію націоналістів, які мовчать про прийдешні реформи в ЗСУ та ризик позбутися західної військової допомоги через ЛГБТ-істерію. Невже Білецький, Ярош, Тягнибок, Ходаковський і Карась змирилися зі своєю поразкою у боротьбі з гей-лобі? Скоріше за все, доводити кулаками істину без неприємних наслідків стало практично неможливо, а в кулуарній війні гей-активісти поки перемагають за явною перевагою.

Як руйнують НАТО?

У Брюсселі потихеньку почали зносити стару політичну штаб-квартиру НАТО. "Стару" - це там, де НАТО посідало в Брюсселі з 1967 року (зовсім в'їдливим повідомлю: Перша штаб-квартира Північноатлантичного альянсу була заснована в 1949 році у Лондоні за адресою Белгрейв-сквер, 13.

Згодом центр ухвалення рішень перемістився спочатку в Париж у палац Шайо (1952-1966), а ще пізніше у Брюссель, з 1967 року).

Знаходиться вона відтоді у столиці Бельгії на окраїні міста, на бульварі короля Леопольда Третього.

Як відомо, політична Штаб-квартира НАТО після Парижа опинилася саме у Брюсселі з моменту, коли при Де Голлі Франція призупинила свою військову присутність в альянсі. Місцева брюсельська влада тоді не змогла запропонувати нічого кращого, ніж корпус, побудований для потреб шпиталю.

(Ще НАТО має в Бельгії одну з двох військових штаб-квартир, вона неподалік від валлонського міста Монс, друга військова штаб-квартира знаходиться в США, втім, це деталі).

З 2008 року почалось будівництво нового комплексу альянсу (активні будівельні роботи - з 2010-ого). Причому за тією же адресою, тільки на протилежному боці. Проект дорогий (хоча бюджет у подробицях засекречений), будували нову споруду американські компанії під керівництвом бельгійських військових інженерів. Закінчили формально в 2016 році, а урочисто відкрили в травні 2017 року, точно під час брюсельського саміту альянсу. Як відомо, в НАТО також переїзд прирівнюється до двох пожеж, навіть у тому випадку, якщо секретні папки та комп'ютери треба переносити лише через дорогу.

Стара штаб-Квартира крім шпитальної спадщини була дійсно незручною, хоча б через факт розширення альянсу, в якому зараз вже 30 країн. Нова - красива, немає спору. Але нащо - на це питання у мене також відповіді немає. Як і немає відповіді: а в які країни (хоча б за останні роки, поки Латвія в НАТО) це саме НАТО принесло мир, стабільність та розквіт?

Мені вдалося побувати в столиці Сербії Белграді точно під час 20-річчя бомбардування силами НАТО столиці Югославії і навіть тоді зустрітися з президентом Вучичем. Проте коли ходиш парком неподалік від російської православної церкви, де похований барон Петро Миколайович Врангель, то бачиш, що в цьому парку відкривається страшна історія бомбардувань Белграда, та серби це досі пам'ятають. А в центрі - пам'ятник тодішньому президенту Азербайджанської республіки Гейдару Алієву, він першим надав фінансову допомогу сербам, будучи враженим загибеллю стариків та дітей у 1999 році...

Пам'ятаю, уперше в стару штаб-квартиру я приїхав як журналіст відразу після вступу Латвії до альянсу. Крім іншого, брав інтерв'ю для телебачення у латвійського посла в НАТО, на тій момент Іманта Лієгіса. В очі кинулося, що латвійське посольство в НАТО тоді посідало у морському контейнері, який був більш схожим на будівельну побутівку, ніж дипмісію. А на якихось дерев'яних тимчасових стовпах до вагончику тягнулися дроти - електрика і, скоріше за все, якісь канали суперсекретного зв'язку. У лікарняних корпусах місць більше для латвійських дипломатів не було... І все це - в 2005-ому, задовго до входження до альянсу Північної Македонії та Чорногорії.

Простий смертний вряд чи зможе підійти до воріт та зробити селфі поруч зі входом в НАТО. Сказати, що будинок добре охороняється - не сказати нічого. Але якщо ви дістаєтеся 12-им рейсовим автобусом з Брюсселя в аеропорт "Завентем", сфотографувати з вікна і старий, і новий будинок НАТО можна, поки автобус стоїть на зупинці імені альянсу. Втім, я так і зробив.

А ще всякий раз, проїжджаючи бульваром Леопольда Третього, я не без усмішки згадую зустріч з нинішнім Генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом. Він прийшов до нас у Європарламент у комітет з іноземних справ, і як це буває з ним і досі, залився доволі довгою промовою про нарощування Росією військової потужності, що представляє загрозу країнам НАТО, через те мовляв вони, країни НАТО, мають витрачати на озброєння ще більше грошей. Як відомо, найкраще питання - це те, яке найнаївніше. Раптом голова Елмар Брок надає мені слово, і я Столтенберга запитую: "Вже сьогодні всі країни НАТО витрачають на озброєння в 16 разів більше, ніж Росія. Зараз ви пропонуєте витрачати ще більше. Чи значить це, що Ви визнаєте дві речі: 1) російське озброєння не тільки дешевше, але й ефективніше, ніж у НАТО; 2) сьогоднішні бюджети НАТО успішно "розпилюються" - якщо стільки грошей не вистачає на гідну відповідь "агресивній Росії"? Пам'ятаю, як тоді почервонів та розлютився Столтенберг. Звичайно, нічого по суті не відповів. Лише Калнієте (ми з нею були в одному Комітеті) з місця кричала: "Не слухайте його! Це Кремль!". Я ледве не помер зі сміху.

Наприкінці ще один штришок до питання про "принципову позицію альянсу" щодо Росії. Коли попередній генсек НАТО, данець Андерс Фог Расмуссен став безробітним, він влаштувався у раду латвійського банку "Norvik" до російського олігарха Гусельнікова. Той вже володів банком та згодом успішно довів його до банкротства. Коли мене на прямий ефір "Euronews" запросив дуже відомий журналіст Штефан Гробе (причому це був абсолютно чесний прямий ефір, а не запис) разом з представником фонду Расмуссена під час брюсельського саміту НАТО 2017 року, дідько смикнув мене за язик згадати у прямому ефірі про зарплату Расмуссену "брудними російськими грошима". Бідний чоловік втік зі студії у рекламну паузу та не попрощався.

До чого я все це вам тут розповідаю? А ні до чого. Хотів побажати спокійної ночі та щоб вам не приснилися злі крилаті ракети.

Андрій Мамикін

Депутат Європарламенту від Латвії

Українська мрія про вступ до НАТО так і залишається невиконаною


Щоб уявити собі реальний характер відносин між НАТО і Україною, слід зрозуміти, які цілі кожної зі сторін. На перший погляд все просто. Для українського керівництва вступ до НАТО означає можливість проводити незалежну політику: заохочувати націоналістичні прояви, дискримінувати російське і російськомовне населення, і при цьому не боятися серйозної, можливо, навіть силової реакції з боку Росії. "Закордон нам допоможе!"- такому принципу слід українське керівництво. Аналогічна ситуація складалася і в прибалтійських державах. Латвія, Литва, і Естонія На відміну від України давно вступили в НАТО. І мали такі ж мрії, як і в українців зараз. Але біда в тому, що вступити то вступили, але яку користь від цього отримали? Єдиний плюс-це безкарно продовжувати дискримінувати росіян. Але знову ж таки ніхто до кінця не впевнений, що всім зійде з рук ця Політика тільки через членство в євроатлантичному Союзі. Цей сумнів створює своєю пропагандою НАТО, яка регулярно акцентує увагу на гіпотетичній можливості того, що Росія помститься прибалтам за приниження росіян. Звичайно, не для того, щоб розвинути у них панічні настрої, а виключно з практичних міркувань – для отримання додаткового фінансування для структур НАТО. Головне - якомога більше продавати міфів "електорату". Наприклад, Україна - "це Європа", її тільки й чекають ЄС і НАТО. Захід і з економікою допоможе, і в будь-якій ситуації захистить нас від "агресивної" Росії. Неповних тридцять років досить успішно містифікували. Перший акт був здійснений спільно з НАТО в 1992 році, коли Україна вступила до Ради Північноатлантичного співробітництва, а в 1994 році стала першою країною СНД, яка підписала рамкову угоду з НАТО в рамках Ініціативи "Партнерство заради миру". Наступним "епохальним" роком став 2002 рік, коли був укладений "індивідуальний план партнерства з НАТО". З приходом до влади американського ставленика Віктора Ющенка формат відносин з НАТО став відомий як "прискорений діалог", що нібито стало першим кроком для вступу України до Альянсу. Але як би не називалися всі ці ініціативи, суть їх зводилася до одного: топтання на місці з імітацією бурхливої діяльності, для якої ніякого реального зближення сторін не передбачалося. Це розуміли, мабуть, всі, крім особливо зарозумілого українського електорату. У червні 2017 року Рада внесла зміни до законодавства: членство в НАТО було оголошено одним з пріоритетів зовнішньої політики України. У 2019 році набули чинності конституційні поправки, що закріпили стратегічний курс на отримання повноправного членства України в Європейському Союзі і НАТО на рівні конституційної норми. А в червні 2020 року Північноатлантична рада визнала Україну партнером з розширеними можливостями. Яким чином цей статус відрізняється від усіх попередніх? Неясно. Більш того, в Альянсі спеціально обмовлялося, що це ніяк не вплине на рішення про вступ України в НАТО. Гра в кішки-мишки триває. А реального прогресу немає і не передбачається, так як тверезомислячі західні політики прекрасно розуміють, що Україна є "червоною лінією" і справжнім мінним полем, на яке Альянс не може увійти без дуже серйозної реакції з боку Росії. Захід, звичайно, не може просто відмовитися від українського проекту, створеного як фактор напруженості на південних кордонах Росії, не втративши при цьому свого обличчя. І тому перед українцями висунули нові, явно неприйнятні умови вступу до НАТО. Від України зажадали провести масштабні реформи. Серед цих реформ реалізація закону" Про національну безпеку України", прийнятого у 2018 році. Йдеться про реформу Служби безпеки України, розвідки, а також про реформу оборонно-технічного комплексу та судову реформу. Український уряд не в змозі виконати ці умови, також, як і виконати Мінські домовленості. Але щоб зробити вимоги НАТО до України абсолютно нереальними, було запропоновано організувати "системну боротьбу з корупцією". Якщо корумповане українське керівництво виконає цю вимогу, то нинішня держава Україна просто перестане існувати-зголодніє. Тоді хто ж повинен вступити в НАТО? Залишаються тільки спільні прогулянки по Чорному морю українського, назвемо його умовно, " флоту "з десятком кораблів НАТО в рамках так званих міжнародних навчань"Сі Бриз-2020". Ці навчання, як і інші візити в Чорне море американських військових кораблів і їх поява в українських портах, а також підходи до російських кордонів авіації НАТО, мають розвідувальні, а найчастіше провокаційні цілі. Гра НАТО в кішки-мишки з Україною триває. Адже очевидно, що приймати в Альянс ніхто не збирається, а розбиратися з можливими конфліктами залишать поодинці. Це підтвердив колишній командувач збройними силами США в Європі генерал Бен Ходжес. Він заявив:"якщо будуть військові конфлікти між Україною і будь-якою іншою країною, НАТО не буде втручатися в нього і не підтримає Київ у такій ситуації, тому що Україна не є членом організації". А як же бути із заявами низки західних політиків про впевненість у тому, що Україна обов'язково стане членом НАТО, з її участю в роботі Ради Північноатлантичного співробітництва та в "партнерстві заради миру", з появою" індивідуального плану партнерства з НАТО", за участю в навчаннях" Сі Бриз " тощо? Це просто така сучасна гра, коли гроші заривають на поле дурнів.

США і НАТО створюють з союзників мішені


Останнім часом США і НАТО все частіше заявляють про зростання військових загроз в Чорноморському регіоні, змушуючи союзників все більше витрачати на оборону. При цьому повністю відмовлятися від розміщення своїх контингентів Вашингтон також не має наміру, для чого веде роботу зі створення мережі операційних баз.
Діяльність Збройних сил США за кордоном полягає не тільки в демонстрації своєї могутності для вирішення нагальних геополітичних завдань. Виходячи з того, що застосування військ носить експедиційний характер, американське військове керівництво проводить скрупульозну завчасну роботу зі створення мережі операційних баз або пунктів матеріально-технічного забезпечення.
Так, ще в 2005 році Пентагоном було введено термін «пункти спільної безпеки» (Cooperative Security Locations), в побуті отримав назву «бази на пелюстці лілії» (lily pads). За задумом це пункти з запасами матеріально-технічного забезпечення і мінімальною кількістю військового персоналу або без нього, які дозволяють організувати присутність на території іншої держави і при необхідності моментально розгорнути ударні і логістичні опорні плацдарми армії. Важливою особливістю є і те, що «приймаюча сторона» бере на себе більшу частину забезпечують функцій, скорочуючи логістичну навантаження на американських тиловиків.
Передбачається, що з опорою на ці «пелюстки лілій» у воєнний час можна досить швидко розгорнути підрозділ сил швидкого реагування, а в мирний - використовувати як базу для заходів стратегічного стримування або проведення точкових операцій, наприклад, по боротьбі з тероризмом або наркотрафіком.
Так як закордонне присутність США дуже велике, в даній статті фокус буде направлений тільки на Чорноморській регіон, який представлений Вашингтоном зоною «особливо важливих американських інтересів».
Найбільшу цінність для США в регіоні представляє авіабаза Михайло Когелнічану, яка знаходиться в Румунії, неподалік від прибережного міста Констанца. Вона використовується Пентагоном як опорний пункт для участі американських військ в регіональних коаліційних навчаннях, а також в якості транзитного летовища для перекидання вантажів в Афганістан. На базі знаходиться група тилового забезпечення (Area Support Group - Black Sea) і батальйонна тактична група сухопутних військ на ротаційній основі. Американські військовослужбовці регулярно беруть участь в спільних навчаннях на румунському полігоні «Бабадаг» і болгарському навчально-тренувальному комплексі «Ново село». Також США для виконання завдань часто використовують авіабазу Кимпія-Турзій, на якій в даний час базуються вертольоти Black Hawk. В контексті присутності не варто забувати і про комплекс ПРО наземного базування «Іджіс Ешор» в містечку Девеселу, на озброєнні якого знаходяться протиракети «Стандарт», але це вже інша історія.
В даний час уряд Румунії за власний рахунок веде модернізацію авіабази Когелнічану під стандарти НАТО, припускаючи протягом 20 років вкласти 2,8 млрд доларів.
В останні роки грузинське керівництво активно намагається досягти статусу «кандидата на вступ до НАТО». Вашингтон, не бажаючи витрачати значні зусилля на обхід п'ятої статті альянсу, щоб забезпечити Тбілісі членство, обережно вкладає ресурси в розвиток військової інфраструктури в країні, згадуючи уроки 2008 року. При цьому альтернативи Грузії, як «воріт в Закавказький регіон», поки не передбачається.
У зв'язку з цим Вашингтон і Тбілісі продовжують розвивати відносини, в листопаді минулого року підписав новий договір про співпрацю у військовій сфері на три роки. Незважаючи на те, що подробиць не оприлюднено, в ході підготовки угоди обговорювалося питання про будівництво військових баз (наземної та морської) на території Грузії. Найбільш реальним представляється розміщення пункту спільної безпеки на авіабазі Вазіані, де вже зараз періодично розміщується американський персонал, що забезпечує перекидання вантажів в Афганістан. До того ж місцева навчально-матеріальна база регулярно використовується в ході щорічних навчань Noble Partner і Agile Spirit. А ось морська база представляється зовсім віддаленою перспективою - будівництво глибоководного порту Анаклиа йде з великим скрипом, навіть незважаючи увагу до проекту держсекретаря Майка Помпео.
В Україні Сполучені Штати своїми силами поки розмістили тільки один військовий об'єкт, і то спільного користування - морський операційний центр в місті Очаків. Будівництво здійснювалося силами інженерного батальйону «Морські бджоли» (1 Naval mobile construction battalion - Seabees), причому не без пригод у вигляді затримок фінансування або корупції українських підрядників. За задумом, центр призначений для керівництва спільними морськими операціями НАТО і України, проведення яких відпрацьовується в ході щорічних навчань Sea Breeze.

З огляду на свій невеликий розмір, завчасне зберігання великої кількості озброєння на території об'єкта навряд чи можливо, але ось як опора для проведення розвідувальних операцій - цілком. При цьому, за оцінками американських фахівців, порт Очаків також розглядається НАТО як можливе місце для своєї операційної бази в Чорному морі.
Таким чином, використовуючи концепцію «пелюсток лілій», Пентагон із задіянням мінімальної кількості ресурсів організував постійну військову присутність в Чорноморському регіоні. При цьому на основі двосторонніх військових договорів дані «пункти спільної безпеки» в будь-який момент можуть бути розгорнуті в повноцінні військові бази і можуть стати приводом для подальшої ескалації напруженості в регіоні. Ескалації з далекосяжними негативними наслідками для країн надали свої території збройним силам США. Дії Вашингтона з використанням залежних від нього країн в Чорноморському регіоні не залишаться без реакції Москви, і перетворять ці держави в потенційні мішені для російських ракет.

Украина ему не нужна. А не пошел бы он на...?

Українцям все більш і більш стає очевидним, що ані національної свідомості, ані національної ідентичності у Зеленського нема. Ніякої ідентичності взагалі!

І чим далі, тим більше ця відсутність ідентичності вилазить на поверхню і підриває довіру до президента з боку суспільства.

«Какая разніца», «договоріться посєрєдінє» - це не вигадані його технологами словесні конструкції. Ці вислови давним-давно закладені в свідомості нинішнього президента. Схоже, Зеленський комплексує з приводу того, що йому довелося жити в країні, яка не є передовою економікою світу, а відчайдушно бореться за виживання. Він не пишається, а комплексує з приводу свого єврейського коріння. Аналогічно комплексували деякі діячі більшовицької партії єврейського походження, які записувалися в паспорті як «рускій» і при цьому іноді поводилися як відверті антисеміти.

До речі, Зеленський в номерах «95 кварталу» також підживлював побутовий антисемітизм, доносячи до публіку через комічні сценки меседжі, що буцімто всі євреї хитри й жадібні (така собі форма інформаційного антисемітизму).
То чи варто дивуватися, що теперішній президент порівнював Україну з повією, мешканців Західної України виставляє рагулями, а мешканців Донбасу – бандитами. Пригадується ще одна його сценка про колаборантів з так званих «ДНР/ЛНР», в якій він запустив в ефір меседж про донбасівців «нєчто срєднєє мєжду Украіной і Росієй». Що ж, мабуть Зеленський вважає себе чимось «срєднім» між українцем і росіянином (звідти і переконання, що десь посередині домовимося).

Всі його фрази і дії вказують, що він досі не усвідомлює, що Росія агресор, що для більшості українців справжні герої – це вояки армії УНР, УПА, АТО/ООС, а не Лобановський з Малевичем, що більшість українців хоче в НАТО, а не позаблоковості. Дійсно, яка різниця, з ким воюємо? Яка різниця, якою мовою говоримо і яких героїв вшановуємо? Яка різниця – томос чи «термос»? Яка різниця, хто ти за походженням і громадянином (і не просто громадянином, а президентом!) якої держави ти є? Отака логіка Зеленського.

У мене вже нема ілюзій щодо того, що перед нами Янукович-2. Дії влади вказують, що вона все більше і більше калькує режим Януковича. Політику Офісу Зеленського можна охарактеризувати двома словами – колабораціонізм і капітулянтство. Подібне було і за Януковича. Та чим могло бути інакше – Яник теж не мав національної ідентичності, він вважав себе «донецьким пацаном», чимось «середнім» між українцем і росіянином.

«А нужен нам парєнь донєцкій, которим гордіться страна!» - співали колись прихильники Януковича в 2009 році. Зараз у нас щось схоже – тільки тепер у нас не «парєнь донєцкій», а «парєнь совєцкій». Може цьому «парню» і «какая разніца». Але нам – точно ні. І нам очевидно – такий президент становить небезпеку для існування України. Нам такий «преЗедент» не потрібний!

Сергій Пархоменко, член Координаційної ради Руху Опору Капітуляції

#Ні_капітуляції #РОК

Вижу цель, не вижу преград!

Послушание Грузии перед НАТО

История с заявлением бывшего генсека НАТО Расмуссена о рассмотрении Грузией вопроса вступления в Альянс без Абхазии и Южной Осетии получила продолжение: недавно председатель парламента Талаквадзе заявил, что "партнерство с США, НАТО и Евросоюзом сегодня для Грузии означает больше, чем когда-либо прежде". Президент Зурабишвиили вторит ему высказываниями об "оккупированных территориях, остающихся ежедневным вызовом для государства". Все эти месседжи сводятся к тому, что главный враг и оккупант - Россия, а ключом решения проблемы и панацеей от всех бед является вступление Грузии в НАТО, способное и защитить, и накормить. Умышленно нагнетая обстановку, обществу внушают неизбежность и необходимость интеграции с Североатлантическим альянсом, поскольку идея "прозападного курса" должна быть не только понятна, но и поддерживаться народом.

До недавнего времени тема признания Абхазии и Южной Осетии была необсуждаемой. Более того, официальные власти заявляли исключительно о восстановлении территориальной целостности Грузии. Однако маниакальное стремление правящей элиты в евроатлантические структуры, прописанное даже в конституции, формирует новые подходы к старой проблеме. Такое близкое и одновременно далекое НАТО недвусмысленно сигнализирует о том, что камнем преткновения для вступления в Альянс является нерешенный территориальный конфликт. В результате еще вчера запретная тема признания Абхазии и Южной Осетии постепенно становится предметом для дискуссии. И пусть цена интеграции слишком велика и идет вразрез с государственной идеологией, властная верхушка, как оказалось, готова поступиться интересами собственного народа, дабы удовлетворить запросы западных кураторов.

А чему тут собственно удивляться, когда вся грузинская элита в той или иной степени тесно связана с Западом. Действующий президент Зурабишвили, например, до недавнего времени имела французское гражданство, премьер-министр Гахария в разное время возглавлял дочернюю компанию шведского концерна SFK Group и руководил развитием бизнеса в Lufthansa, глава минобороны Гарибашвили окончил парижский университет Сорбонны. Но факт остается фактом - стремление политической верхушки стать любой ценой частью западного истеблишмента не совпадает с желанием грузинского народа, поэтому во избежание начала массовых протестов власть готовит почву для изменения общественного мнения. Сегодня в грузинских СМИ то и дело появляются статьи, подобные публикации в газете "Хроника+" под громким заголовком "Грузия может отпустить Абхазию" (https://is.gd/loNeg9), в которой аккуратно запускается сама идея признания независимости Абхазии.

Об этом свидетельствует и письмо министра обороны Гарибашвили генсеку НАТО Столтенбергу.


В нем грузинское правительство отчитывается о предпринимаемых мерах для интеграции Грузии в Альянс и сообщает о скорой продаже Ингурской ГЭС, что станет пробным шагом на пути налаживания сотрудничества с Абхазией на межгосударственном уровне. Помимо этого, из письма следует, что власти ищут альтернативные источники поставок электроэнергии в республику. Другими словами, взамен электричества, получаемого от совместной эксплуатации Ингурской ГЭС, руководство страны не исключает закупок электричества у Турции по завышенным ценам, что, в свою очередь, повлечет увеличение тарифов, которое оплатит из своего кармана и без того бедное население.

Как видим, грузинская элита, всеми правдами и неправдами стремящаяся в НАТО, готова на предательство собственного народа, а в случае неудачи сбежит из страны, оставив разоренное государство на произвол судьбы.

А возможно это проверка Украины?


Не так давно произошли трагические события на Ближнем Востоке. Потерпел крушение украинский самолет Boeing 737-800 в Тегеране. В тот же день и примерно в то же время наносились ракетные удары Ираном по военным базам США. Они произведены в ответ на убийство по приказу руководителя всем известной «сверхдержавы» командующего спецподразделением «эль-Кудс» КСИР генерала Сулеймани.

Практический все страны запада хотят обвинить Иран в крушении самолёта. Якобы иранское ПВО сбила лайнер. Но организация гражданской авиации Ирана прокомментировала произошедшую трагедию так: «Поскольку пилоты украинского самолёта пытались вернуться в аэропорт, мы отказались от версии о ракетной атаке по летательному аппарату».

Как при этом доверять громким обвинениям запада, если до сих пор нет фактов, подтверждающих причастие Ирана к крушению самолёта?

А не может ли быть вся эта ситуация проверкой для Украины? Согласится с версией США – больше шансов стать членом НАТО, в противном случае – быть за бортом североатлантического альянса.

Но выбрав запад, кто тогда даст гарантии, что подобная ситуация с убийством генерала Сулеймани не случится и на территории Украины, поддержавшей США?


Влада йде дорогою капітуляції

На вимогу Путіна Рада на рік продовжила дію закону про особливий статус для Донбасу. Путін також вимагає від України амністію бойовикам і вибори. При цьому Росія – країна-агресор жодних зобов‘язань на себе не бере по виведенню своїх військ з Донбасу і передачі контролю за кордоном. Це дорога не до миру, а до повної залежності від Кремля.

Після зустрічі в Парижі у Зеленського, сподіваюся, розвіються ілюзії, що з Путіним можна домовитися. До перемоги і миру нас приведе не запопадливе умиротворення, а смілива гідність і наполеглива боротьба.

Тому Зеленський і міжнародне співтовариство мають не шукати компроміси з агресором там, де їх не можливо знайти, а примусити його до миру. Радикальне посилення санкцій проти країни-агресора, створення широкого міжнародного фронту протидії агресору, активний пошук по всьому світу нових наших союзників, повна економічна ізоляція агресора, найактивніша розбудова за стандартами НАТО української армії – це той єдиний шлях, щоб змусити Путіна до миру. Все інше – або ескалація війни, або капітуляція, або заморожений на десятиліття конфлікт.

Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
17
предыдущая
следующая