До 30-ліття Незалежності України
- 23.08.21, 23:50
- Ми любимо тебе, Україно!
До 30-ліття Незалежності України
Якось я в нашому Львові опинився на одному зібранні політв’язнів, бо мама з таких була, а там почув дещо прикру розмову, що той всього рік був у тюрмі і вже щось з себе показує… Мене то зачепило, бо навіть кілька діб, проведених за гратами в радянських умовах було жахом для простої людини, навіть якщо її не катували. І тут мені прийшла думка, яку я озвучив у своєму виступі: -Я тут начебто один з наймолодший, але мій термін ув’язнення чи не найбільший за усіх тут присутніх політв’язнів, бо він понад 30-ть років: я народився у тюрмі 19 червня 1961, а на волю вийшов 24 серпня 1991 року.
Так і є! Життя в СРСР за колоніальної за статусом УРСР було саме як в тюрмі, тому що добровільний виїзд з відси був неможливим по-факту. Зізнаюсь, що я, так само як всі, засуджував втікачів зі СРСР як зрадників Батьківщини, а тільки вже за Незалежної України до мене в свідомості дійшло, яким я і багато хто були дурнями, тому що це просто ідіотизм найвищої стадії, коли в’язні засуджують інших в’язнів, що вдало втекли з тюрми. Заздрити можна було, але засуджувати? Ах! – «предатели Родиньі» Тоді нам усім тюрма була за рідний дім. Так, багато хто там в зоні прижився, обжився і розжився, тому зараз щиро шкодує за тим життям в «соціалістичному таборі». Воно і справді бути вільним досить проблемна річ, бо свобода зобов’язує до важкого самостійного буття в цьому складному Світі. Тому коли чую ностальгічний стогін по Совку-СРСР, то все згадую кадри з відомого радянського фільму «Джентельмени удачі», коли після втечі з промзони герої фільму опинилися в безвихідній ситуації в пустелі без харчів і один з героїв зі смутком каже: - А в тюрмі зараз вечеря: макарони дають. Для сучасної молоді це звучить в іншому варіанті: - Як це ми в сраці і треба звідси вибиратись? Ми вже тут пилюку обтерли, Інтернет сюди провели…
Схоже я думаю про тих, хто починає базікати типу: - А що мені Україна дала? – бо тут навіть не йдеться, а що ти, дорогий товариш, дав Україні, а йдеться про то, що Україна – не курва на роздоріжжі, щоб кожному давати. То вороги все брешуть типу «зовнішнє керування», плутаючи продажність влади та підпанків з волею всього народу. Справжні українці вже довели свою справжність у бажанні до свободи та самостійності і в Революції Помаранчевій, і значно трагічнішій – Гідності, і на фронті в боях з «русоокупантами» на Сході вже 7-й рік героїчно б’ємося. Свобода понад усе! Без свободи не буде України. Амінь.
Свобода і тільки свобода є альфою та омегою досягнення Незалежності України!
Коли людей питають про важливі надбання за 30-ть років, то я не почув ні разу про свободу як головну величину і я розумію чому: а ви цінуєте повітря, яким дихаєте, чи воду, допоки всього повно, бо коли того не стане – ой як одразу захвилюєтесь як про найдорожче. Отож.
Загалом це основне, що хотів оповісти до свята, але ще маю дві теми доволі популярні, а саме: якою має бути Україна і хто має зробити її благодатною країною? Коли всілякі совки-комуняки ниють про убогість сучасного стану України, який завдяки їм же і настав, – це якось не ображає. Але коли різні борці за Самостійну Соборну Українську Державу починають нити, як все убого і не так, як їм намріялося колись – це досить і досить злостить. Одного разу мене прорвало, коли в меморіальному музеї Лесі Українки у Звягелі (Володимир-Волинську) я начувся подібних стогонів у виступах патріотів, аж я не стримався і, коли отримав слово, прямо заявив: - Шановні пані і панове, давайте припинімо страждати за тим, якою Україна не стала згідно вашим уподобанням, бо вона така, яка ось є зараз! Іншої України немає! Тому давайте її просто любити і все! Любити Україну, якою вона є вже! І поки вона є! А ми є в ній. Дякую.
Також багато говорено в стилі незабутнього Дмитра Донцова про необхідний жертовний чин при владі певної посвяченої верстви для розбудови України, досягнення справедливого державного керунку та загальної заможності для народу. В реальності то є панегірик колишнім комуністам-сталіністам або в сучасних реаліях таким є Талібан. Зрозумійте нарешті, що коли людина себе не шкодує, то чого вона буде перейматися долею всіх інших, їх добробутом і благополуччям. Будьте вдячні, що дозволяємо жити! Червоні кхмери з Пол-Потом багатьом життя вкоротили як просто зайвим за їх влади елементам. Тому і саме тому нам в Україні при владі потрібні не жертовні патріоти, а просто нормальні люди, які хочуть жити нормально самі та серед нормальних людей загалом. Що в тому проблемного? Що незрозуміло? Жити і працювати чесно, за вірою і правдою, а не оте майже примусове «круть-верть» чи «не вкрадеш – не проживеш».
Я сам виріс, як вже написав, в тюрмі за злочинної радянської комуністичної влади власне за такими злочинними принципами, які вважав якби нормальними. Тільки у вільному стані я не одразу, але зумів визначити справжню різницю добра і зла, а також, що люди з рабською свідомістю про власну гідність не піклуються. Багато в чому мені було в поміч приклад мого тестя Володимира Процика, який був за свідомістю господарем і тому людиною честі, як і багато хто з українців Західної України, що народилися і виростали до 1939 року з його злим «Золотим вереснем»: возз’єднанням-окупацією військами СРСР. Подальша сталінська колективізація забрала у цих людей все матеріальне, але не духовне. Поясню на прикладі: мій тесть працював у селі на заготзерні й коли закінчував роботу, то ретельно витрушував усе зерно зі своїх кишень та з чобіт, яке туди самочинно залетіло під час праці. То вже не були часи тотальних репресій і можна було навпаки досипати жменю зерна туди-сюди, щоб вдома курей та гусей підгодувати дармовою пшеничкою, але – ні. Саме відчуття себе крадієм навіть жменьки збіжжя було неможливим для мого тестя. І не стільки страх, що люди дізнаються, а суто перед самим собою. Порядність, честь, гідність – це є виключно особисті душевні якості. Від себе свою нікчемність не приховаєш! Мій тесть був взірцем справжнього господаря-українця, що покладався виключно на себе і свою працю. Класичне: чужого не хочу – свого не віддам.
Звичайно, що закликати: давайте всі жити чесно!- є не дуже реалістичним почином, проте розуміння і бажання такого чину варто усвідомити. Пригадую, як у буремні заключні 80-ті минулого століття мали за рушій до перемін гасло «залишимо своїм дітям кращу країну від тої, що дісталась нам» і можу сказати чесно: я задоволений тим, що передаю, бо є Незалежна Україна і вже попри всі зазіхання ворогів з Півночі ми вільні ось ці 30-ть років, а значить мої діти і онуки є народженими вільними. Я сам стільки часу на свободі й радію тому куди більше за всі проблеми й негаразди в житті. Щастя неможливе без свободи! Дякую Господу Богу за все!
Слава Україні! Героям слава!
Вітаю українців з великим світом: Днем Незалежності України!
Богдан Гордасевич
24 серпня 2021 р.
Львів-Рясне
2
Коментарі
Nech sa paci
124.08.21, 00:12
Nech sa paci
224.08.21, 00:16
Сьогодні перед сном "проїжджатиму" неподалік від Вас — від Красного до Львова.
https://www.youtube.com/watch?v=iJRMmpJep18
Богдан Бо
324.08.21, 00:21Відповідь на 2 від Nech sa paci
Дякую. Також люблю подібні мандрівки віртуальні, а цей маршрут багато раз проминав реалістично.
Взаємно вітаю зі Святом Незалежності України.
Nech sa paci
424.08.21, 00:27Відповідь на 3 від Богдан Бо
Я лише раз "проїхався" — на кількасерійному відео Київ — Вінниця — Хмельницький — Тернопіль — Підзамче.
Дякую!
Nech sa paci
524.08.21, 00:28Відповідь на 3 від Богдан Бо
Потім від Підзамче до Львова теж "проїхав" окремо якось.
Богдан Бо
624.08.21, 00:33Відповідь на 5 від Nech sa paci
Підзамче - це частина Львова, близька до центру.
Nech sa paci
724.08.21, 01:12Відповідь на 6 від Богдан Бо
Та я в курсі — просто в тому серіалі до вокзалу не "дотягли".
Богдан Бо
827.08.21, 20:51Відповідь на 7 від Nech sa paci
Бо то ще коло півгодини часу.
Богдан Бо
927.08.21, 20:53Відповідь на 7 від Nech sa paci
Рекомендую переглянути трансляцію урочистого засідання ВРУ, а ще окремо - промову Дмитра Разумкова з 18:11, бо справді дуже важливе сказано.
Nech sa paci
1027.08.21, 22:05Відповідь на 9 від Богдан Бо
А ще більш "важливе" проголосовано — "великий герб" у першому читанні.