Звання “Ворог української культури” присвоюється фізичним особам за дії, спрямовані проти закладів культури, пам’яток історії та культури, інших об’єктів культури та культурного ландшафту України.

Представлення кандидатів на отримання звання Ворога української культури відбувається на сайті www.cultura.net.ua на підставі пропозицій від культурної громадськості. До розгляду приймаються пропозиції, які містять описи конкретних дій, спрямованих проти культури, та доказову базу – копії документів або свідчення людей, які доводять такі дії, а також опис наслідків та шкоди, яку завдали ці дії.

Присвоєння кандидатам звання Ворога української культури відбувається під час Надзвичайних Зборів “Україна – зона культурного лиха” або шляхом голосування на сайті www.cultura.net.ua Вороги української культури заносяться до Чорного списку, який розміщено на сайті www.cultura.net.ua

Виключення з Чорного списку та позбавлення звання Ворога української культури відбувається на підставі особистої заяви фізичної особи, яка носить це звання, рішенням Надзвичайних зборів або голосуванням на сайті www.cultura.net.ua Заява має свідчити про те, що Ворог української культури розкаявся та містити докази того, що він вжив заходів для подолання наслідків своїх дій проти української культури, а якщо це з якихось причин неможливо – зробив щось корисне для розвитку і збереження української культури, причому масштаб зробленого має перевищувати масштаб завданої шкоди.

Звання Ворога української культури не може бути надане посмертно, водночас смерть людини, що вже отримала це звання, не є підставою для виключення з Чорного списку.

Звання Ворога української культури вживається разом з іменем особи, що його носить, на рівні з іншими званнями – науковими, державними, почесними та ін. Наприклад: Доктор історичних наук, професор, заслужений діяч мистецтв, ворог української культури і т.д.

Усім представникам культурної громади України рекомендується ставитися до Ворогів української культури як до своїх особистих ворогів. Не рекомендується тиснути їм руку, бажати здоров’я, вітати зі святами, спілкуватися на неслужбові теми тощо. Заохочуються усі інші способи прояву громадського осуду по відношенню до цих людей.

Пропонується вживати звання Ворог української культури у всіх публікаціях, інтерв’ю, некрологах та т. ін. поруч з іменем людини, що його носить.

Підтримується найширше інформування громадськості про присвоєння звання Ворога української культури, повідомлення про це громаді за місцем проживання, колективу за місцем роботи, у випадку участі у політичних кампаніях – інформування керівництва політичних організацій та усіх виборців.

Державним органам, політичним та громадським організаціям не рекомендується призначати осіб, відзначених званням Ворог української культури на посади, пов’язані з культурною сферою та зі спілкуванням з громадськістю.

http://www.cultura.net.ua/

Напишіть їх тут, у своїх коментарях. А ми всі разом дамо оцінку і визначимо найкращий.

Служба безпеки України в процесі перевірки інформації колишнього керівника головного управління секретаріату Президента з питань діяльності правоохоронних органів Валерія Гелетея попередила вчинення групою осіб замаху на прем’єр-міністра, лідера БЮТ Юлію Тимошенко, який планувалося здійснити під час виборчої кампанії 2007 року.

Про це сьогодні на прес-конференції у Києві, відповідаючи на запитання журналістів, повідомила начальник прес-служби СБУ Марина Остапенко.

"Таким чином, злочинні наміри були зірвані, але головний підозрюваний (хто саме, не уточнюється) перебуває за кордоном. Наразі Юлії Тимошенко нічого не загрожує", - сказала вона.

Як повідомлялося, 11 травня 2007 року на той час керівник головного управління секретаріату Президента з питань діяльності правоохоронних органів Валерій Гелетей повідомив, що секретаріат глави держави має матеріали, в яких розписані схеми дестабілізації в суспільстві і схеми замахів на відомих українських політиків, зокрема, на лідера БЮТ Юлію Тимошенко, лідера громадянського руху “Народна самооборона” Юрія Луценка та інших.

24 травня прес-центр СБУ повідомив, що Служба безпеки порушила кримінальну справу за результатами перевірки інформації В.Гелетея про підготовку замахів на політиків.

Майдан.

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко звинувачує президента Віктора Ющенка в розвалі демократичної коаліції.

Про це вона заявила на прес-конференції у середу, коментуючи заяву Ігоря Кріля про можливість створення коаліції з Партією регіонів.

"Це не будь-який депутат НУНС заявив, а цілий Кріль. Це серйозна заява. Кріль – не просто Кріль, а глашатай Віктора Івановича Балоги і президента. І сьогодні нарешті, оприлюднено чітка позиція, що НУНС на чолі з президентом готується створювати коаліцію з ПР", - зазначила Тимошенко.

Вона нагадала, що коли Балога витягнув двох депутатів з коаліції, "двох своїх друзів Рибакова і Бута", то виникло питання правового сенсу: чи є коаліція, чи нема.

"Насправді, конституція вже визначилась, що тільки фракція може увійти чи вийти (із коаліції). Тому ніякі депутати не можуть собі самотужки вийти й залишити в коаліції 225 депутатів", - наголосила Тимошенко.

Втім, відзначила Тимошенко, Партія регіонів зробила подання до КС із приводу існування коаліції. Найбільше здивування прем’єра викликало, що на дебатах в КС представник ПР Олена Лукаш і представник президента Марина Ставнійчук обрали однакову позицію "і доводили, що коаліції немає".

"Те, що представник президент під стенограму трактувала, що коаліції немає, це є ще одним свідченням того, що коаліцію демократичну розвалює персонально президент", - поскаржилась Тимошенко.

Вона нагадала, що з 18 членів КС шість прийшли туди при владі Партії регіонів, а ще шість обрані за квотою президента. Відтак ці судді мають більшість, щоб ухвалити необхідне рішення.

"Є велика загроза того, що за сприяння президента і Партії регіонів буде ухвалено рішення, що коаліції не існує", - заявила Тимошенко.

Від себе Тимошенко пообіцяла "до останнього берегти демократичну коаліцію".

"Будь-який політик на моєму місці вже б емоційно відреагував, але я кожне слово зважую, щоб якимись емоціями чи діями не дати руйнувати демократичну коаліцію", - сказала прем’єр.

Вона підозрює, що звинувачення в національній зраді з'явились, щоб було чим аргументувати створення коаліції з Партією регіонів.

"Мені прикро, що так відбувається", - зауважила вона.

Майдан.

Інтернет-опитування, яке знаходиться тут: http://tarastokar.blogspot.com/

Запрошую взяти участь в опитуванні. Для голосування реєстрація не обов’язкова.

Секретарь Совбеза Украины Раиса Богатырева, находящаяся в эти дни с визитом в США, получит от американцев инструкции относительно позиции по конфликту вокруг Грузии, сообщает Новый Регион.

«Речь будет идти о том, в каких пределах Украина может вмешаться в этот конфликт, как именно она может вмешаться и каковыми будут ее дальнейшие действия, согласованные с США», - заявил в интервью изданию политолог Дмитрий Выдрин.

Кроме того, Раисе Богатыревой, несмотря на свою принадлежность к Партии регионов, не избежать темы предоставления Украине права на присоединение к Плану действий по членству (ПДЧ) в НАТО, которое может состояться уже в декабре 2008 года.

Источник, ссылаясь Совбез, также утверждает, что поездку Богатыревой в США можно
расценивать как своего рода смотрины. «В Белом доме любят хранить яйца в разных корзинах. Потому решили познакомиться с секретарем нашего Совбеза, которую иногда расценивают как возможную альтернативу Юлии Тимошенко», - говорит представитель Совбеза. Как ожидается, Богатырева вернется на Украину 30 августа.

Такого опитування ще не було. За себе відповім - українською.

Опитування: А якою мовою Ви розмовляєте по мобільному телефону?

Вже не один раз у коментарях я  зустрічала думку, що питання української мови в нашій державі – то спірне питання. Скажу відверто, мене взагалі дивує така постановка цього питання  – розмовляти українською в Україні є спірним питанням. (?????????????......)

Та розміркувавши трохи, я зрозуміла, що нічого дивного в подібних висловлюваннях немає… Адже прищеплення непристижності та другорядності української мови починається в Україні  зі школи, де  виховують у дітей українофобію. Чомусь українська мова завжди  вважалась непристижною, другорядною, другосортною. Педагоги з української у школі, зазвичай, були дивакуваті та трохи  помішані на класичних творах... На противагу російськомовним вчителям, які пропагували Великую Русскую Культуру и Классику...

Взяти б, приміром, сучасний шкільний буквар. Здається, що укладачі цього підручника зупинилися десь у минулому, бо постійно наголошують на поле, лан, гай, річку, вербу та хату під стріхою… Чи то в селі вони бували давно й не знають, що хати під стріхою вийшли із моди ще у позаминулому сторіччі, і зустріти  їх можна під відкритим небом хіба що в селі Пирогово в Музеї української архітектури та побуту, чи то вже геть заклопотані навчальним процесом, зациклюючись на тій освітянській ниві, що й не бачать, що більшість школярів давно перебралась із села до міста, а в селі займають місця за партою лише п*ять-шість учнів на клас… Така відстороненість від сучасного життя, як мені здається, створює ще один аспект непристижності всього, що пов*язано з Україною та українським.

Ще одна хиба, на мій погляд, навчального процесу, що створює враження другорядності української мови. З програми  української літератури для загальноосвітньої школи виходить, що значні літературні процеси зупинилися в Україні  десь наприкінці 19 сторіччя, ну, може, в середині 20, а далі все проходить на зразок  Шевченкових  та Малишкових віршів… Тільки не подумайте, що мені не подобається Шевченко чи Малишко, якраз навпаки… Та хочеться наголосити, що в українській літературі, так само, як і в будь-якій світовій літературі, відбуваються процеси, що давно вивели її із рамок провінційності на світову арену, показавши світові такі постаті, як В.Шевчук, Л.Костенко, В.Стус, І. Малкович та інші. В нашій літературі уже встигли посивіти БУ-БА-Бісти, що вели літературний перед впродовж двох десятиліть, їм на зміну прийшов з потужним словотвором Сергій Жадан… Давним-давно хиткий фемінізм Марка Вовчка встигли змінити «ґендерні студії пані Забужко» та творчі експерименти таких літераторок, як Н. Білоцерківець, Г. Пагутяк, Г.Осадко тощо.

Слід сказати, що й український живопис  давно вже визнаний за межами нашої держави і не пасе задніх. Варто лише пригадати імена таких Майстрів, як          І. Марчук, А. Буртовий, В. Франчук та багато інших.

Та й кіно українське - давно не таке, як його хочуть нам показати - піф-паф та цьом-цьом...

А про успіхи українського спорту годі й казати, наперекір безгрошів’ю та організаційним негараздам українські спортсмени на Олімпіаді в Китаї посіли Україні 11 місце, показавши світові, що ми фізкультурно розвинена та спортивно спроможна нація.

Тому хочу ще раз наголосити – нам, українцям, є чим пишатися, а усім тим, хто не сприймає України та української мови, ще раз пораджу – придивіться ближче до країни, в якій ви живете, усвідомте, що то країна потужних традицій та самобутньої культури. Якщо не полюбіть її, то бодай прийміть...

А нам, свідомим, як у товаристві висловлюються деякі автори, бажаю пишатися своїм, українським, бо зазвичай поважають того, хто сам себе поважає.

Отож, ШАНУЙМОСЯ!

К богатству тем и сюжетов летнего политического сезона, добавилось еще одно событие, которое невозможно обойти вниманием.

Работники архива Службы безопасности Украины опубликовали на своем сайте давно обещанный список работников НКВД-ГПУ, причастных к организации Голодомора и политических репрессий в Украине 1932-1933 годов.

Скажу сразу: сенсации не получилось. Фамилии работников советских спецорганов с начала 90-х годов уже не раз публиковались в различных печатных изданиях. Ничего нового, кроме специфической компиляции данных, из которых следует, что главные виновники украинской трагедии - Сталин, русские, балтийцы и преимущественно евреи.

Там, где еврейство некоторых лиц не явно выражено, работники архива СБУ особенно постарались и дали необходимые разъяснения в скобках возле фамилий. Подобные вещи в истории уже были.

Во-первых, в фашистской Германии, когда нацисты обвиняли евреев во всех грехах. Тогда в нацистских средствах массовой информации печатались фамилии и имена будущих жертв, а в скобках – указание на их еврейское происхождение.

Когда в 1941-1942 годах гитлеровцы оккупировали Украину, они вели активную антисемитскую пропаганду среди населения, обвиняя "еврейское НКВД"  в Голодоморе на Украине. Вот один из фашистских опусов, напечатанный в лживой колоборантской газетенке:

"Каганович, самый подлый
Красный сталинский нарком.
В тридцать третий год голодный
Украинцев ел живьем.
Целых восемь миллионов
Умертвил своих рабов,
Без попов, крестов, без звонов
Их зарыли без гробов…
Опустел и край казачий,
Заросли травой поля,
Над станицей ворон крячет,
Зажурились тополя…
Все забрали: плуг и скрыню,
Свиту, сало и плоды,
Превратили край в пустыню
Коммисары и жиды".

Во-вторых - в сталинском Советском Союзе во времена пресловутой войны с "космополитизмом" и "дела врачей".

В те дни чуть ли не ежедневно газета "Правда" публиковала статьи под общей рубрикой "Убийцы в белых халатах". "Вот они, позорные убийцы и отравители" – гласил редакторский текст. "Под фамилией профессора Белова скрывается некий Вайсман, под истинно русской фамилией "Зеленин" – вражеский агент Гринбаум, а фамилию профессора Сахарова носит убийца и вредитель Цукерман".

На явные этно-идеологические акценты в работе тех, кто готовил "списки СБУ", указывает наличие в них людей, которые не могли иметь реального отношения к организации Голодомора.

Вот, скажем, упоминается руководитель учетно-статистического отдела ДПУ УССР. В силу своих служебных обязанностей такой работник мог только обобщать полученные документы.

Никакие указания на арест, отбор хлеба или репрессии он, конечно, давать не мог. Как не мог являться и организатором террора указанным в списке исполняющий обязанности секретно-политического отдела ДПУ УССР, потому что это ведомство занималось внешней разведкой.

Фамилии уполномоченных работников ДПУ по Крыму никак  с общим списком не вяжутся и, как говорится, "притянуты за уши". Крым в это время входил в состав Российской Федерации, и, по утверждению некоторых недобросовестных историков, голода там вообще не было.

Не вызывает сомнений, что трагедия 1932-1933гг. была общей трагедией для всех народов Украины. Вместе с украинскими крестьянами, попавшими под молох сталинского террора, погибли сотни тысяч представителей других национальностей: русские, немцы, поляки, евреи, молдаване, болгары, греки и др.

Для нынешних и будущих любителей поэксплуатировать еврейскую тему в сложных политических буднях нынешней Украины скажу: господа, никакого политического капитала вы таким способом не накопите! И политических дивидентов не получите.

Почему произошел Голодомор в Украине, и кто его виновники, давно известно. Голод 1932-1933 был вызван политикой "большего сталинского прыжка" в социализм.

Денег на индустриализацию не было. Запад никогда бы не стал инвестировать в Советский Союз. Тогда валютой стало зерно, а крестьянство – в первую очередь украинское – заложником политики сталинизма. Началась битва за хлеб, битва за власть с собственным народом.

В 1933-м едущий через Украину на отдых Сталин резко отреагировал на мольбы о помощи голодающих: "Они против советской власти. Пусть подыхают…"

Не осталось в стороне и руководство Советской Украины. Пламенный сталинист, руководитель украинских коммунистов Косиор заявлял: "Крестьяне саботируют хлебозаготовки. Они хотят обречь на голод рабочий класс… Мы им покажем, что такое голод…"

20 ноября 1931 года вышло специальное постановление совета народных комиссаров Советской Украины, подписанное его руководителем Власом Чубарем "О мероприятиях по усилению хлебозаготовок", которое давало зеленый свет советским партийным правоохранительным органам на откровенный грабеж крестьян и использование репрессий против всех тех, кто не выполняет распоряжения Советской власти.

В документе подчеркивалось: "… Натуральные штрафы  и другие репрессивные мероприятия должны обеспечить выполнения планов хлебозаготовки."

6 декабря 1932 года теперь уже в совместном постановлении Совнаркома Украины и ЦК КП(б)У, подписанным Чубарем и Косиором, говорилось о занесении на "черную доску" сел, которые злостно саботируют хлебозаготовки.

Этим постановлением высший исполнительный орган Советской Украины вместе с руководителем компартии Украины фактически вводили в сельской местности "товарную репрессию". Согласно документу, это означало: "…немедленный вывоз всех товаров из деревни, запрет торговли с крестьянами, которые не сдают государству хлеб и массовые аресты среди колхозников".

Это постановление и стало первой страницей в страшной истории украинского Голодомора. Заместитель народного комиссара юстиции и Генерального прокурора Украины Приходько 25 ноября 1932 года своим распоряжением "о мероприятиях по усилению хлебозаготовок" ориентировал прокуроров всех уровней на "обеспечение самой эффективной репрессии в области хлебозаготовок".

Есть еще две темы, неудобные для тех, кто пытается исказить историю и переложить ответственность за Голодомор на представителей не титульной нации.

Во-первых, (раз уж "историки-спецслужбисты" затронули эту тему) то это национальный состав руководящих органов НКВД-ГПУ в 30-е годы.

По подсчетам историков, он выглядит следующим образом: 15 570 (65%) русских, 2 509 (10,5 %) украинцев, 1 776 (7,4 %) евреев, 980 (4,1%) белорусов, далее идут представители других национальностей.

Во-вторых – активная роль в раскулачивании или грабеже односельчан Комитетов Незаможных Селян.

Никто кроме местных жителей не мог знать, как живет та или иная семья, где прячут от продотрядов посевной, спасительный хлеб. Комнезамовцы, то есть "свои", были самыми страшными грабителями на селе.

Были случаи, когда раскулаченная семья просила их: "Зерно забирайте. А картошку оставьте. У нас же дети!" В ответ – грязная ругань и насмешки. "Ничего вам не поможет. Все равно подохните, кулацкая сволочь." С награбленного комнезамы получали мзду от государства 10%.

Трагедию Голодомора пережили еврейские национальные аграрные регионы: Сталиндорфский, Калининдорфский, Новозлатопольский, еврейские местечки Подолья и Волыни.

Например, в еврейском аграрном районе, названном в честь Сталина, местные активисты обнаружили типичную для того времени картину - умирающую семью колхозника Браверманна.

В стадии физического разложения находились четверо его детей в возрасте от пяти до десяти лет.  По всей Украине, особенно там, где были еврейские местечки, на кладбищах сохранились надгробные камни со скорбной датой – 1933 годом.

На Волыни жертвами Голодомора стали межнациональные колхозы, где национальный состав селян выглядел таким: 50% украинцев, 30% поляков и 20% евреев.

На страницах советской печати 30-х годов неоднократно публиковались материалы о занесенных на "черную доску" еврейских колхозах и сообщения об аресте их руководителей за укрывательство хлеба.

Кстати, при подходе немцев к Киеву в конце лета 1941 года в Лукьяновской тюрьме находилась большая группа евреев, приговоренных к смертной казни и отбывающих сроки заключения по пресловутому "закону о пяти колосках" от 7.8.1932.

Исследования межнационального аспекта Голодомора в Украине 1932-1933 годов только начинаются. Но почему-то вместо объединения представителей всех национальностей вокруг темы Голодомора и памяти жертв, которые понесли все вместе и каждый в отдельности – мы имеем дело с тенденциозностью и каким-то подстрекательством.

Остается надеяться, разве что, на неумышленный характер подобных "исторических изысканий" и на то, что СБУ в своей дальнейшей работе будет более объективной. 



Александр Фельдман, президент "Украинского Еврейского Комитета"

Українська правда.

Опитування шляхом голосування:

Кравчук, Кучма, Ющенко: кого можна назвати кращим Президентом?