хочу сюда!
 

Нина

29 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «кучма»

Сегодня Л. Д. Кучма отмечает своё 80-летие.

Я старше его... на 3 месяца. :) 
Эпоха Кучмы: каким люди помнят второго президента


Ялтинский форум Пинчука

14-я встреча Ялтинской европейской стратегии.


Место то же, лица те же, сюжет тот же, и многолетние однообразные доклады мало чем отличаются от прошлогодних. Озабоченность событиями в мире, озабоченность Украиной и рецепты 20-тилетней давности «что делать» от президента, гостей форума и миллирдера Пинчука.


Слушаешь, и возникает сильнейшее дежавю.


Меняются президенты, векторы развития страны, даже политическая карта Украины, а форум Пинчука один и тот же. Поэтому мы видим и экс-президента Польши Квасьневского, и экс-президента Украины Кучму, и Порошенко, и много других вездесущих и вечных политических лиц. На форуме опять крутится министр финансов Яресько и какие-то мутные люди, шепчущие друг другу на ухо деловые предложения. Финансово-политическая тусовка, которая методично разоряет Украину своими действиями или коллективным бездействием. Это те самые люди, которые называют себя элитой и со словами заботы об Украине, обирают страну.


Как бы они не прятались за свой благопристойный вид, как бы не демонстрировали знания английского языка и ораторские способности, выглядят они омерзительно. Потому что весь инвестиционный климат Украины измеряется их капиталами, которые они по большей части хранят в зарубежных банках.


С маской лицемерной озабоченности они продолжают по очереди талдычить одно и то же: Украина должна идти демократическим путём и преобразовываться. Но ни разу на ялтинском форуме эти уважаемые люди не поставили вопрос «как сделать простого украинца богатым?»


Поставим вопрос по-другому. Как вернуть деньги всех этих уважаемых господ из офшоров и европейских государств? Как сделать Украину выгодной для своего же собственного истеблишмента? Без принуждения. Без судебных решений. Чтобы крупные политические игроки сами захотели жить и работать здесь. Чтобы те же Леонид Данилович Кучма, который живёт в Сардинии в неге и роскоши, и его дочь, обитающая в Лондоне, захотели вернуться и вложить свои деньги в украинскую экономику, в украинские банки и недвижимость.


Пока вопрос для них так не стоит. И они продолжают рассматривать Украину как зону своих интересов, территорию, которая безропотно терпит их «управление». А на Ялтинский форум они съезжаются, чтобы решать свои личные вопросы, потусоваться в своей среде, узнать последние сплетни.


Вот такой грустный взгляд на бизнес-политическую тусовку…


И пока проходят ежегодные форумы Пинчука с его приветственным словом и пустыми выступлениями президента Украины о демократии, европейском пути развития, новых технологиях, страна продолжает тихо загибаться, потому что в экономику Украины тупо не идут деньги. Единственным финансовым донором стал Международный валютный фонд, который продолжает поддерживать тонущую Украину на плаву. Главная проблема остаётся нерешённой — повальная нищета граждан, которые с удивлением озираются на шикарные автомобили, припаркованные возле форума и ничего от него не ждут.


Истеблишмент разоряет эту страну не потому что они плохие люди, коварные злодеи со злым планом, а потому что они плывут по течению, не верят в Украину и свой народ, не верят, что могут что-то изменить, и даже не пытаются это делать.



Balashov.com.ua


Важливий чинник у казахстансько-українських відносинах

Радислав Логутов

 

«У 2016 році Казахстан, як і Україна, святкує 25-річчя Незалежності. Це важлива віха в історії будь-якої держави, в той час, це привід для серйозного осмислення шляху, що був пройдений», - так зазначив у передмові до книги «Центральноазійський барс» Леонід Данилович КУЧМА, Президент України у 1994-2005 роках.


Саме таким виваженим аналізом Казахстанського шляху стала книга директора Міждержавного інституту українсько-казахстанських відносин Миколи Степаненка. Видання книги «Центральноазійський барс» стало важливою подією в казахстансько-українських відносинах. У Національній академії наук України на презентацію монографії зібралися видатні науковці, відомі письменники, журналісти, представники бізнесу, знані державні, громадські, культурні діячі, представники казахської діаспори, почесними гостями на заході стали глави дипломатичних місій, акредитованих в Україні.


Модератором заходу виступив член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, доктор наук, голова правління Товариства «Знання» України, президент Університету сучасних знань, заступник директора Міждержавного інституту українсько-казахстанських відносин Василь КУШЕРЕЦЬ.


На презентації виступили: Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Казахстан в Україні і Республіці Молдова Самат ОРДАБАЄВ; Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Туркменістан Нурберди АМАНМУРАДОВ; віце-президент Національної академії наук України Анатолій ЗАГОРОДНІЙ; доктор наук, професор, академік Академії економічних наук України Олександр ПУХКАЛ; доктор наук з державного управління, професор, головний науковий співробітник Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України Оксана ПАРХОМЕНКО-КУЦЕВІЛ; народний депутат України, кандидат наук державного управління Руслан ДЕМЧАК; доктор економічних наук, професор, письменник, член спілки письменників України Юрій КАНИГІН, учений секретар Товариства «Знання» України, поет Василь ВАСИЛАШКО.


Особливо тепло учасники презентації сприйняли виступ Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Казахстан в Україні Самата ОРДАБАЄВА який підкреслив особливу історичну роль казахстанського Лідера, Президента Нурсултана Абішевича НАЗАРБАЄВА в становленні суверенної Республіки Казахстан, у проведенні успішних політичних та економічних реформ, виваженої та відповідальної політики на міжнародній арені. Особливий інтерес аудиторії викликали ключові положення загальнонаціонального проекту «Мгілік ел» та Плану Нації по реалізації п'яти інституційних реформ «100 конкретних кроків».


Глава дипломатичної місії Казахстану висловив особливу подяку Другому Президентові України Леоніду КУЧМІ за його теплі і щирі слова в передмові до книги про Казахстан і його Лідера Н.А.НАЗАРБАЄВА.


Змістовним був виступ почесного голови клубу друзів Казахстану, державного і громадського діяча, поета, перекладача, кіносценариста, драматурга, Героя України Івана ДРАЧА. Він поділився цікавими і маловідомими спогадами про Нурсултана НАЗАРБАЄВА, прочитав баладу про казахстанського бійця, який визволяв Україну від фашистів та привітав автора і прогресивну громадськість наших країн із виходом книги.


Книгу «Центральноазійський барс» високо оцінили в академічних та експертних колах, відзначили її міжнародне значення в поглибленні та зміцненні дружби і співробітництва Казахстану та України.

Презентація видання викликала широкий суспільний резонанс у двох братніх країнах і була висвітлена в 32-х публікаціях засобів масової інформації. Серед яких центральні видання України: «Урядовий кур’єр», «Укрінформ», «Сегодня»; казахстанські центральні ЗМІ: перший цілодобовий інформаційний телеканал «Хабар 24», «портал 365info.kz», «Экспресс К», «ZONA kz». Крім того, повідомлення про подію було викладено на офіційних сайтах: Міністерства закордонних справ Республіки Казахстан, Посольства Республіки Казахстан в Україні.


Найбільш повну і детальну інформацію про захід надала наймасовіша громадська науково-просвітницька організація нашої держави - Товариство «Знання» України. Маючи понад 60-річний досвід роботи, Товариство стало своєрідним неформальним інститутом реалізації інтелектуального потенціалу нації.


З 1999 року Товариство «Знання» України очолює Президент - академік НАН України, президент Національної академії педагогічних наук України КРЕМЕНЬ Василь Григорович. Віце-президентами Товариства є академік НАН України, ректор Національного університету імені Тараса Шевченка ГУБЕРСЬКИЙ Леонід Васильович; член-кореспондент Національної академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України КУШЕРЕЦЬ Василь Іванович і академік НАН України, генеральний директор Національної бібліотеки України імені В.І.ВЕРНАДСЬКОГО – ОНИЩЕНКО Олексій Семенович.

Товариство «Знання» України традиційно займається поширенням наукових знань, висвітленням досягнень культури, дбає про розробку та впровадження нових інформаційно-освітніх технологій, працює над створенням потужної інформаційної бази знань.

Вивчення сучасного стану українсько-казахстанських відносин є досить актуальним, потребує теоретичного осмислення, науково обґрунтованих висновків і рекомендацій, щоб надати можливість для визначення перспектив міждержавних відносин, спираючись на багатий історичний досвід.


Саме тому у 2013 році за ініціативою українських та казахстанських вчених, при безпосередньому сприянні і на базі Товариства «Знання» України, створюється Міждержавний інститут українсько-казахстанських відносин.


У сучасний період Інститут є провідною академічною установою і проводить науково-аналітичні дослідження і виробляє рекомендації щодо реалізації існуючого потенціалу співпраці в сфері політичних, торгово-економічних, науково-технічних, військових, культурно-гуманітарних і спортивних відносин між Україною і Республікою Казахстан.

Серед ініціаторів організації інституту: ВАСИЛАШКО Василь Федорович - учений секретар правління Товариства «Знання» України, заслужений журналіст України, поет, письменник; ДРАЧ Іван Федорович - державний і громадський діяч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, Герой України; КАДЕНЮК Леонід Костянтинович – кандидат технічних наук, віце-президент Аерокосмічного товариства України, перший космонавт України, Герой України, народний депутат IV скликання; КАНИГІН Юрій Михайлович – доктор економічних наук, професор, письменник, член Спілки письменників України; КОНДРАШОВ Олександр Миколайович - доктор наук з державного управління, професор кафедри державного управління та місцевого самоврядування Академії муніципального управління, Заслужений економіст України, Почесний працівник державної податкової служби України; КУЗНЕЦ Олександр Васильович - майстер спорту міжнародного класу з бобслею, майстер спорту міжнародного класу з кікбоксингу, Заслужений тренер України, Генеральний директор Української спортивної федерації «Універсальний бій»; КУШЕРЕЦЬ Василь Іванович, віце-президент Товариства «Знання» України, голова правління Товариства «Знання» України, президент Університету сучасних знань, доктор філософських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України; МАРЧЕНКО Микола Олександрович – голова правління асоціації авіапідприємств України, генеральний директор UM Air (Українсько-Середземноморські Авіалінії), ЧУРЮМОВ Клим Іванович - член-кореспондент НАН України, доктор фізико-математичних наук, професор, Заслужений працівник народної освіти та багато інших видатних людей України. Наукова установа об’єднує більш як 120 вчених з різних куточків країни.


Міждержавний інститут українсько-казахстанських відносин здійснює підготовку наукових публікацій, аналітичних матеріалів для урядових і неурядових організацій, проведення конференцій та круглих столів, бізнес-форумів у взаємодії з українськими та казахстанськими партнерами.

Одним з головних завдань Інституту є створення сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічна підтримка розвитку науково-технічних і торговельних зв'язків між українськими підприємцями та їх казахстанськими партнерами.

Інститут сприяє розширенню гуманітарної співпраці з використанням у повному обсязі людського фактора в міждержавних відносинах, активне залучення широкого кола потенційних партнерів, включаючи бізнес-кола і неурядові організації. Подальший розвиток спільних освітніх, наукових, інформаційних і культурних проектів, а також проектів у сфері охорони здоров'я, молодіжної політики, спорту.

Вперше в історії України і Казахстану вченими Інституту був досліджений вклад Казахстану і казахстанців у справу визволення України від німецько-фашистських загарбників, про внесок казахстанців-трударів тилу в справу Великої Перемоги, про величезну допомогу Казахстану у відродженні звільнених районів України.

Наукова монографія: «Україна-Казахстан: Дружба, загартована полум'ям війни» була презентована вченими інституту в рік 70-річчя Великої Перемоги.


З 2013 року співробітниками інституту опубліковано в ЗМІ України і Казахстану багаточисельні матеріали, присвячені Казахстану в галузі економіки, політики, культури, історії, екології. Регулярними за ці роки стали виступи вчених Інституту по національному телебаченню Республіки Казахстан по вже зазначеним темам.

У 2016 році Міждержавний інститут українсько-казахстанських відносин вперше взяв участь у Міжнародному конкурсі «Казахстан очами зарубіжних ЗМІ», організований Клубом головних редакторів Казахстану і Міністерством закордонних справ Республіки Казахстан. Участь у престижному конкурсі взяли 60 журналістів з 29-ти країн світу. За підсумками цього заходу директор Міждержавного інституту українсько-казахстанських відносин Микола СТЕПАНЕНКО за видатний вклад у розвиток Міжнародного конкурсу «Казахстан очами зарубіжних ЗМІ» нагороджений «Премією передового досвіду» за підписами: Міністра закордонних справ Республіки Казахстан Ерлана ІДРІСОВА та президента клубу головних редакторів Казахстану Бібігула ЖАКСЕНБАЯ.


Важливо відзначити звернення вчених-екологів Міждержавного інституту українсько-казахстанських відносин до Уряду Республіки Казахстан з водно-екологічною пропозицією, підписану віце-президентом Міжнародної Академії Наук екології та безпеки життєдіяльності, асоційованої при ООН, Миколою КУРИЛЮКОМ, ректором Національного університету водного господарства та природокористування, доктором сільськогосподарських наук, професором Віктором МОШИНСЬКИМ, ректором Державної екологічної академії, доктором біологічних наук, професором Олександром БОНДАРЕМ. Пропоновані до застосування в Республіці Казахстан інноваційні технології базуються на тривалих попередніх науково-прикладних дослідженнях (протягом останніх 30-35 років), накопиченому значному досвіді і передових світових досягненнях науки і техніки очищення води і легко можуть бути адаптовані до сучасних умов Казахстану при повсюдно зростаючому дефіциті чистої води.

Значною подією в культурному житті Казахстану і України стала презентація 4 вересня 2015 року Національною академією наук України історико-публіцистичного збірника «На основі взаємної поваги і довіри».


Президент Республіки Казахстан Нурсултан Абішевич НАЗАРБАЄВ у своєму листі подякував автору книги Миколі СТЕПАНЕНКУ і висловив побажання міцного здоров'я, благополуччя та великих творчих успіхів на його адресу: «Як сама назва, так і зміст цього видання досить точно відображають характер взаємовідносин народів наших країн. Вважаю, що книга буде цікава широкій читацькій аудиторії».

Вагомим внеском у зміцнення українсько-казахстанської дружби назвав історико-публіцистичний збірник Валерій ГОРОВИЙ, заступник генерального директора з наукової роботи НБУВ, доктор історичних наук, професор. «Презентований збірник має енциклопедичне значення в контексті представлення сучасного життя Казахстану, ознайомлює з досвідом формування державності, налагодження міжкультурного діалогу, вирішення економічних, культурних і соціальних проблем», – зауважив Валерій ГОРОВИЙ.


Радник-посланник Посольства Республіки Казахстан в Україні і Республіці Молдова Аргин ОСПАНОВ підкреслив глибоку символічність того, що презентоване видання вийшло друком у рік, багатий для Казахстану на події: 550-річчя казахської державності, 20-річчя Конституції Республіки Казахстан та інші. «Збірник є результатом майже десятилітньої праці автора, широко відображає досягнення Казахстану в економічній, політичній, культурній діяльності та в питаннях співробітництва зі світом», – зазначив Радник-посланник Посольства Республіки Казахстан в Україні і Республіці Молдова.


Із виходом у світ книжки привітав державний і громадський діяч, поет і прозаїк, Герой України Іван ДРАЧ, висловивши сподівання, що історико-публіцистичний збірник дасть поштовх для подальших досліджень історії та культури обох держав, обміну інформацією, налагодженню більш тісних контактів.


«Ця книга і справді має бути в усіх, хто займається багатовекторним розвитком відносин між нашими державами», – наголосив Юрій КАНИГІН, доктор економічних наук, професор, письменник, член Спілки письменників України. За його словами, прочитання цієї книжки дає нам усвідомлення того, що ми, на жаль, не використовуємо й десятої частини тих можливостей українсько-казахстанських відносин, які апріорі можливі.

Учасники презентації також обмінялися думками щодо реалій і перспектив у відносинах між Україною та Казахстаном, духовного і культурного розвитку двох народів, входження обох країн до кола провідних країн світу, а також висловили подяку Національній бібліотеці України ім.В.І.Вернадського за її участь у зміцненні мостів дружби між Республікою Казахстан і Україною.


Розповідаючи про роботу, яку проводить Міждержавний інститут українсько-казахстанських відносин ось уже протягом трьох років, важливо зазначити що інститут як наукова організація відбувся і довів важливість своєї діяльності конкретними здобутками. Високою оцінкою діяльності Інституту стало нагородження Указом Президента Республіки Казахстан за особливі заслуги в зміцненні двостороннього співробітництва і дружби між Казахстаном і Україною його директора Миколи СТЕПАНЕНКА урядовою нагородою. У рамках святкування 25-річчя Незалежності Республіки Казахстан 28 грудня 2016 року Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Казахстан в Україні Самат ОРДАБАЄВ від імені Президента Республіки Казахстан Н.А.НАЗАРБАЄВА вручив ювілейну медаль «азастан Республикасыны Туелсіздігіне 25 жыл» Миколі СТЕПАНЕНКУ.

...И, посыпав нафталином...

...И, посыпав нафталином... 7 марта, 0:06
Местонахождение:ankara
IMG_20150306_235115

Группа 'Машина времени' много лет назад пела песенку. В ней были слова
: "Куклу снимутснимут с нитки длинной. И, посыпав нафталином, в виде тряпки солдат в сундуках".
Вот и некий Березовец, в поисках сенсасенсации, вытащил из сундука, пахнущую нафталином историю с плёнками, вроде бы покойного ныне, Гиви Гонгадзе.
Очевидно, идеи генерировать уже не выходит. Вот и нашёл ушат дерьма на помойке новейшей украинской истории.


Хехе
Farid Homeyni

Перемога Порошенко

          Можна сміливо констатувати, що Порошенко увійшов в раж від перемог. 
          Остаточно та безповоротно. 
          Під час першого припинення вогню він позбувся 27 українських патріотів. Потім, створивши декілька "котлів", він знищив вже декілька сотень українських воїнів. Перед цим, різними військовими хитрощами, такими, як ненадання допомоги батальйонам, відмову видавати важку зброю, він героїчно відправив на той світ більше тисячі українців. 
          Для того, щоб його перемоги набули глобального розмаху, він вирішив повернутися до вже перевіреного засобу знищення своїх ворогів, українців-патріотів. 
          Треба, щоб хуй знає хто, підписав хуй знає що, щоб він міг назвати це "постійним припиненням вогню", і вже не зупиняючись та не відволікаючись на ідіотів, що його обрали, а тепер чогось вимагають, законно та постійно косити українців всіма наявними видами зброї, які надав йому колега Путін. 
          Ну, так і сталося. Хуй знає що, хуй знає ким в Мінську підписано.    

          "Порошенко молодець", оголосив колега Путін. 
          "Угу", кивнув ОБСЕ. 
          "Тьфу", сплюнув дядя Сем. 
          І понеслася звізда, тобто ПОПа, по кочкам. 
          Позавчора, о 18-00, почався мир по-порошенко. 
          Терористи, сепаратюги, москальські військові, мирний наказ зрозуміли, та почали переможну ходу свого Головнокомандувача, Петра Олексійовича Порошенко, до нових звитяг, зрівнюючи з землею українські села та міста. 
          Тепер Порошенко вже не зупинити. 
          Тепер він вже здобуде остаточну Перемогу над українським народом, що заважав йому встановити мир, і яка золотими літерами буде вписана в аннали визначних військових баталій.

Чем занимаются Администрации президентов Украины?

При президенте Кравчуке Администрация занималась главным своим вопросом — дискредитацией главы правительства Кучмы, чтобы он не стал президентом. И именно эту задачу Администрация с треском провалила. Кроме того, Администрация президента Кравчука занималась тем, что способствовала распродаже отечественного флота и назначению лояльных себе, как казалось, губернаторов. Именно в те годы появились клановые губернаторы Донецка и Днепропетровска.

Чем занималась Администрация президента Кучмы? Наиглавнейшими делами — интригами среди губернаторов, уничтожением опальных губернаторов, недопущением к выборам реальных кандидатов на пост президента, отбеливанием репутации. А параллельно сам президент Украины торговал трубами зятя в России и занимался приватизационными процессами.

Администрация президента Ющенко вырабатывала ценности. Главным смыслом её работы, кроме развития духовности и культуры в нищей стране, стала борьба с премьер-министром Тимошенко.

Чем занималась Администрация президента Януковича? Контролем денежных потоков. Она была своеобразной опорой и поддержкой для президента. Главное поменьше его беспокоить.




И вот у страны новый президент — Порошенко. Чем будет заниматься его Администрация и насколько успешно, пока непонятно. Но то, о чём они говорят, уже настораживает, потому что в Администрации Порошенко заговорили о самореформировании. Вряд ли господин Ложкин, глава Администрации, будет сильно интриговать со вчерашними спонсорами своего медиахолдинга из Днепропетровска, Донецка, Москвы. Скорее он будет заинтересован в хороших с ними отношениях. Вряд ли господин Косюк, «курочкин» магнат, будет всерьёз заниматься АТО, МВД, армией и СБУ, за которые он отвечает. И я сильно сомневаюсь, что новоназначенный Шимкив, покинувший должность гендиректора Microsoft в Украине, будет эффективен в вопросах социальных и экономических реформ.

Единственное, чем Администрация президента занималась всегда, так это внутренними интригами. Кто дольше всех общается с Президентом? Борьба идёт за каждую минуту. Все следят, кто во сколько зашёл к Президенту и через сколько вышел. Почему того или иного чиновника задержали дольше, чем остальных? Кто имеет доступ к телу? По сути, в этом и заключается основная проблема Администрации президента. Но это не так уж и важно, когда у Президента есть чёткий и глобальный план развития страны.

У Порошенко до сих пор нет стратегической цели. Мы не знаем, какую страну он строит, что он хочет создать на территории Украины. Единственное, что мы знаем — он за мир во всём мире, скорейшее прекращение войны, нормализацию отношений с Россией, хорошие отношения с Америкой, Китаем, Камчаткой… Пока он заявил о том, что он за всё хорошее и против всего плохого.

А тем временем на Донбассе по-прежнему нет хозяина, когда он так нужен. И Ахметов с Тарутой, судя по всему, там уже не хозяева. Днепропетровская команда Коломойского сейчас пользуется колоссальной популярностью среди масс. Группа Лёвочкина-Фирташа сцепилась с днепропетровскими, устроив настоящую медийную войну на глазах у граждан. И всё это разруливать предстоит той самой Администрации с помощью всё тех же методов — интриг, заговоров и подлых подстав. Всё, как всегда.

То, чем должна заниматься Администрация президента, решать только самому президенту. Его семейные отношения, психологическая история, личные особенности и качества будут превращать Администрацию в послушное зеркало его достоинств и недостатков, неспособное как-либо на него влиять. Подхалимаж Администрации к Кравчуку привёл к досрочным президентским выборам и его проигрышу. Подхалимаж к Кучме привёл к международному скандалу с радарными системами «Кольчуга», делу Гонгадзе и Помаранчевой революции. Подхалимаж к Ющенко уничтожил его имидж и подготовил реванш Януковичу. А потворство Администрации и ближайшего окружения последнему привело к позорному бегству из страны всего донецкого клана и человеческим смертям… А о том, какие недостатки у Порошенко, нам только предстоит узнать.


Balashov.com.ua

Евгений Марчук: всё идет по Приднестровскому сценарию

(запись в фейсбуке)


Хорошо, что Россия показала на телеканале Россия-24 хоть один эпизод о так называемых переговорах-крнсультациях. Я бы рекомендовал посмотреть этот материал дважды.

Первый раз посмотреть и послушать этих мудрецов. Особенно обратите внимание на фразу этого главаря террористов Бородая и его сообщника о том, что фиксируется статус кво на передвижение военных в пределах "республики" и никто из противоположного стола, ни Кучма и никто другой не возразил. Это означает, что Луганск, Славянск, а может и Донецк не принадлежат Украине, а этой самозванной республике. Ведь Украина де-факто их не контролирует и ими не управляет. Кто и где проводил эти переговоры? Так они будут заявлять. Что эти террор-переговорщики припишут себе еще можно смело догадываться. То есть статус кво зафиксирован как переговорный ресурс этой банды. Второй важный момент - это выступление посла России Зурабова и , особенно, его реплика о том, что: "Медведчук и Шуфрич в течение всего последующего периода по поручению Президента Порошенко и в координации с российской сотороной (это весьма интересно) осуществляли посредническую миссию, чтобы эта встреча состоялась". Как говорится, без комментариев. Что тут добавишь. Путин определил преговорщиков, похвалил Медведчука и дал указание бандитам встретиться. И в этой связи очень важный второй момент в выступлении Зурабова, когда он говорит: "Сейчас проходят консультации, которые будут предварять переговоры ( и далее, внимание !!!) в случае выполнения целого ряда условий ( и чтобы не сказать словами, чьих условий, Зурабов указывает правой рукой на этого Бородая и его банду) трехсторонней контактной группы, которая усилена теми, кто осуществлял посреднические миссии (Медведчук и Шуфрич) для того, чтобы сегодняшняя работа началась" . Теперь расшифровываем сказанное Зурабовым. Первое: переговоры могут начаться в случае выполнения требований банды Бородая к Киеву и начаться они могут когда Россия посчитает нужным. А второе: контактная, т.е. де-факто переговорная группа будет усиленна Медведчуком и Шуфричем. Это два первых главных месседжа Зурабова. И далее еще более интересное в его выступлении: "Мы ожидаем, что в ближайшее время позиция представителей Донецка и Луганска (т.е. бандитов и террористов, а не легитимной власти) в ближайшее время будет дополнительно доработана (а сам подумал: то, что мы им напишем, то и доработают) и они заявят нам (то есть все будут ждать, пока они соизволят!?) о своей готовности продолжить консультации с тем, чтобы решить две проблемы: первое - это достижение устойчивого перемирия, устойчивого мира, невозобновления огня и второе это запуск интенсивного переговорного процесса". Хочется добавить спич Зурабова : ...преговорного процесса как по Приднестровью. Сейчас там, кажется, формат 3+2, а по Донбасу будет 7+2 или 10+3 и будет там и ОБСЕ, и США, и ЕС , и Россиия. И так лет на 50, а там посмотрим. Так что Зурабов расставил все точки над і. Молодец. Вот только не знаю, действительно ли Царев будет возглавлять эту "республику" или все таки привезут Януковича с Пшонкой? А второй раз, когда будете смотреть этот материал, смотрите только на самую нижнюю бегущую строку. Вы найдете там очень много интересного, касающегося современных украинско-российских отношений. Безусловно, любые преговоры лучше войны, лучше стрельбы. Это аксиома. Но не менее важен и вопрос, куда эти перговоры тебя приведут.
Если после таких шумных интригующих переговоров-консультаций боевики вновь захватили два государственных административных здания ( Госказначейство в Ровеньках и Фельдъегерскую службу в Донецке) и возобновив стрельбу, ранили двух наших силовиков, а об освобождении заложников даже не заикаются, то цена таких переговоров для Украины сразу же становится понятной
.
Но Россия теперь получила козыри. Какие новые сакции? Да вы что ? Мы, Россия вместе с ОБСЕ и представителем Президента Украины Порошенко Кучмой вошли в перговорный процесс с представителями Донецка и Луганска по урегулированию... Президент Путин отменил разрешение Совета федераций на использование войск в Украине ( вроде бы он когда-либо признавал присутствие свох войск и военной техники в Украине). Президент Путин и министр Лавров многократно заявляли, что никаких наших военных и нашу военную технику в Украину мы не напраляли. Выдумки все это. Мы, Россия движемся к миру, а вы все нагнетаете. Какие санкции ?!

 https://www.facebook.com/marchuk.yevgen/posts/670259076386595

Боевой путь ФСБ. Пятая колонна в Украине


Многие россияне и ведать не ведают о том, сколько дел и делишек провернули наши бравые чекисты в соседнем братском государстве. Краткая история деятельности российских спецслужб в Украине. В 91-м году Украина и Россия ликвидировали СССР и стали независимыми государствами. Украина подтвердила свою независимость на референдуме 1 декабря 1991 года и заодно выбрала Леонида Кравчука президентом. Это были первые и последние выборы в Украине, которые прошли без участия спецслужб России. Все последующие годы, наши спецслужбы будут неутомимо перекраивать политический ландшафт Украины. Отношения с Кравчуком у России как-то сразу не заладились. Строптивый, что Москве сильно не нравилось. [ Читать дальше ]
Flag Counter

Як поховані політв'язні кучмівського режиму

В часі приходу до влади Януковича, ще в 2010 році, була спроба поновити репресії на основі "справи 9 березня 2001 року" щодо Андрія Шкіля. Тоді ГПУ активно почала викликати на допити політв’язнів цієї справи.

Декого опитали, а дехто, як мій брат Микола Ляхович, не зважаючи на тиск і погрози, навіть не приймав виклики. Зрештою, коли інформація просочилася у ЗМІ, запал прокуратури зменшився, і справу офіційно так і не поновили.
Проте, в ГПУ тим політв’язням, які відвідали їх, повідомили, що частина наших посправників уже померла.
У списку померлих були імена Дениса Андрусенка й Андрія Косенка із Золотоноші та Василя Назара із Львівської області. У 2011-му від тяжкої хвороби помер іще й Руслан Зайченко, що походив із Черкас.
Про обставини і час смерті Андрія Косенка нам було достеменно відомо і без ГПУ, адже майже до останніх днів він спілкувався з моїм братом. А от щодо скромного нашого посправника Дениса Андрусенка і художника Василя Назара жодних відомостей ніхто не мав.


 Григорій і Микола Ляховичі під час суду над фігурантами "справи 9 березня" в київському кінотеатрі "Загреб". 2002 рік

Ми з Миколою вирішили обов’язково розшукати, де поховані наші посправники, і допомогти їхнім сім’ям у випадку такої необхідності. Я взяв на себе черкащан (Андрусенка, Косенка і Зайченка), а Микола взявся за пошук Василя Назара з Львівщини.
Не зважаючи на розвиток сучасних комунікацій, це було не так просто. Адже деякі політв’язні, пройшовши репресії, фактично дали обіцянки своїм рідним, що більше не створюватимуть їм подібних проблем, і обірвали зв’язки з громадсько-політичним життям.
Протягом декілька місяців ми не могли додзвонитись у сільраду, де останній час був прописаний Василь Назар. Там просто ніколи не брали слухавку. Зрештою, знайшли номер мобільного сільського голови, і з’ясувалось, що Василь Назар живий!
Голова дав номер телефону Василя, і з ним Микола поговорив особисто. Щоб розвіяти остаточно всякі сумніви, Василя Назара відвідав інший наш львівський посправник Сергій Гальчик.
Сергій Гальчик (ліворуч) і Василь Назар. 2013 рік
Приємно було дізнатися і нам, і Василю, що чутки про його смерть передчасні і перебільшені. В житті у Василя теж усе гаразд, живе з батьками і отримує пенсію по інвалідності. Нагадаємо, що на момент ув’язнення, Василь Назар вже був інвалідом другої групи, що не врятувало його від репресій.
З часом, завдяки доньці Руслана Зайченка Марині, вдалося отримати фото могил політв’язнів "справи 9 березня", що поховані на Черкащині. Найгарніший, на мою думку, пам’ятник у Руслана Зайченка і його сина Євгена, який трагічно загинув трохи раніше.
Пам’ятник споруджений коштом і зусиллями родичів Зайченків. А Євген Зайченко був теж активним учасником антикучмівських протестів, патріотом і дуже скромним та чуйним юнаком.
 Могила Руслана і Євгена Зайченків
Саме таким Євген запам’ятався нашим батькам, коли деякий час разом з сестрою Маринкою гостював у наших батьків, коли ми з Русланом перебували ще в ув’язненні. Хто не побував в шкурі родичів політв’язнів, навіть не може уявити, наскільки складно було дружині Руслана Петровича Вірі - з двома неповнолітніми дітьми і ув’язненим чоловіком.
Могила Андрія Косенка, на цвинтарі у Золотоноші, теж виявилась доглянутою. Але надгробок нічим не виказує, що тут похований один з учасників відомої політичної розправи.
Андрій Косенко, помер від зупинки серця прямо на очах своїх рідних 22 травня 2009 року, не доживши навіть до 30-ти років. "Загострення ішемічної хвороби", - сказали мамі Андрія Косенка лікарі "швидкої".
 Могила Андрія Косенка
Безсумнівно, що ця трагедія сталась і через втрату здоров’я під час кучмівських репресій у 2001-2003 рр. Коли суддя Іван Волік, володіючи повною інформацією про тяжкий стан здоров’я політв’язнів, під надуманими приводами відмовлявся звільнити їх на підписку.
Звільнив лише одного Дениса Андрусенка, і то під шаленим тиском депутатів БЮТ, а також через насмішки представників ЗМІ. Кепкували з Воліка тому, що Денис був не лише дуже юним, але й мав невеликий зріст, через що його навіть розгледіти в клітці не завжди було можливим.
Пригадую випадок, коли суддя Волік щось запитав у Дениса. Денис устав і почав відповідати. Волік рознервувався, і як закричить:
- Андрусенко, коли відповідаєте суду, треба вставати!
- А я і стою - тихо відповів Денис.
Через свій невеликий зріст Денис - навіть стоячи - був майже в рівень посправникам, які поруч сиділи, тому нешанований суддя Іван Волік, не розгледівши, в черговий раз осоромився.
Листівка з закликом підтримати політв'язнів у "залі суду" кінотеатру "Загреб". Косенко і Андрусенко - крайні праворуч
Звільнив Дениса Волік іще у 2002 році, але хлопець залишався на підписці про невиїзд і змушений був ледь не щодня відвідувати судові засідання.
Наскільки це тяжко, я знаю на власному досвіді, адже сам довгий час перебував на підписці по цій справі, і щодня відвідував судилище у кінотеатрі "Загреб". А щоб мати за що жити, вночі працював на будівництві, а з часом влаштувався нічним сторожем в один з офісів.
Денису, як і мені, тоді було 19 років, і його десь прилаштували працювати побратими по боротьбі.
Коли ми отримали фото могили Дениса на новому цвинтарі у Золотоноші, то були неприємно вражені. На табличці навіть ім’я було написане з помилками. Похований Денис був поруч із могилою батька, який загинув від нещасного випадку на виробництві ще на початку 90-х.
Побачивши фото могили, ми з Миколою прийняли рішення, негайно поставити новий пам’ятний знак. Микола взявся за проект, і домовленості з майстрами, а я вирішив спробувати знайти жертводавців.
Старий хрест на могилі Дениса Андрусенка
Перший же народний депутат від БЮТ, до якого я звернувся, Олександр Бригинець одразу пожертвував тисячу гривень. За той час Микола дізнався, що комерційна ціна хреста з табличкою, який ми вирішили встановити на могилу Дениса, складає 2800 грн. Разом із матеріалами для встановлення потрібно було мінімум 3000 грн.
Я пригадав, що якось мені особисто (як політв’язню) пропонував допомогу народний депутат від БЮТ Андрій Павловський. Я допомоги не потребував, і тоді відмовився. А тепер звернувся з проханням допомогти на встановлення пам’ятника на могилу Дениса.
Павловський пожертвував 2000 грн на хрест Андрусенкові і ще стільки ж на допомогу дітям померлих політв’язнів справи "9 березня 2001року". Таких дітей четверо, вийшло по 500 грн на кожну дитину.
Варто зазначити, що батько Андрія Павловського, світлої пам’яті Михайло Антонович Павловський, будучи народним депутатом БЮТ, майже ніколи не пропускав судових засідань по "справі 9 березня 2001 року", і завжди намагався особистою участю підтримати батьків політв’язнів.
За той час Микола через благодійну ініціативу "Героїка" домовився з майстром із Корсунь-Шевченківського Олегом Собченком, який виготовляє хрести для могил і пам'ятних знаків воїнам Армії УНР і УПА.
Коли майстер дізнався, для кого треба виготовляти пам’ятник, то відразу відмовився від власного гонорару за роботу. Так само від свого гонорару відмовився художник Сергій Моргунов, який виготовляв табличку з портретом. Ба більше, Олег Собченко погодився довезти пам’ятник в Золотоношу і власноруч встановити.
Встановлення хреста на могилі Дениса Андрусенка
Тому виготовлення і встановлення хреста обійшлося всього в 2400 грн., а решту ми вирішили віддати рідним Дениса. Сам хрест був встановлений 18 квітня, куди ми приїхали з Миколою, щоб допомогти майстру.
Поки встановлювали хреста, Микола записав на відео розповідь мами Дениса Тетяни Миколаївни.
З розповіді ми дізналися, що 5 жовтня 2006 року, Дениса Андрусенка знайшли мертвим на вулиці у Вишневому, під Києвом. За офіційною версією, смерть настала через серцеву недостатність. Проте рідні підозрюють, що Денис міг померти після побиття під час грабунку, позаяк в той день він отримав зарплатню у фармацевтичній компанії, де працював комірником.
Тетяна Миколаївна також розповіла, що Денис був одружений. Людмила Денисенко в той час була вагітною - і народила сина Дмитра через місяць після смерті батька. Не має нічого дивного, що таке тяжке горе під час вагітності відбилось і на дитині.
 Табличка на хресті
Коли Дмитрик почав підростати, виявилось, що він хворий на ДЦП. Людмилі пропонували віддати сина у спеціалізований дитячий будинок, проте материнське серце не змогло залишити дитину. Пенсію по інвалідності на Дмитрика Людмила почала отримувати лише нещодавно, а йому потрібна операція, щоб він міг хоча б сидіти. Ось тут - розповідь удови Дениса Людмили.
Мама Дениса також має певні фінансові труднощі. Адже коли ув’язнили Дениса, вона продала квартиру, щоб звільнивши сина з в’язниці, виїхати з кучмівської України у Росію до родичів. Проте Тетяну Миколаївну пограбували, і вона лишилася ні з чим. Проживає наразі мама політв’язня в одному з гуртожитків Золотоноші і працює сторожем в інтернаті.
Порадившись із мамою Дениса, відкриття і освячення нового хреста призначили на 2 травня 2013 року - в день, коли Денису мало виповнитися 32.
Коли настоятель Свято-Успенського собору УПЦ МП в місті Золотоноша отець Ярослав побачив, кому освячує хрест на могилі – то теж відмовився від пожертви за його освячення.
Наразі бачимо ще одну невідкладну справу – це допомога в зборі коштів на операцію для сина Дениса Андрусенка, хворого на ДЦП. Маємо надію, що й на цю шляхетну справу вони будуть знайдені найближчим часом.
[Якщо у вас є можливість допомогти, пишіть на istpravda@gmail.com, сконтактуємо з автором матеріалу - ІП]

Григорій Ляхович
Політв'язень у "справі 9 березня"

Фанатичный президент

Безыдейный президент порождает безыдейную номенклатуру. Самое худшее, что может случиться на выборах 2015 года – это приход к власти очередного безыдейного президента. Он не будет делать ничего нового, будет консервировать старое, подстраиваясь и потакая, с одной стороны, народу, с другой – номенклатуре.

Вспоминая прошлых Президентов Украины, мы видим, что все они были безыдейными. Это люди, которые случайным образом дорвались до власти и сделали это не для того, чтобы творить историю, а чтобы занять пост и удерживаться на нём как можно дольше.

Вдумайтесь, какая идея была у Леонида Кравчука? Партийный идеолог просто подстроился под ситуацию и получил большинство голосов. Не имел идеологии и Леонид Кучма, кроме идеи «Дайте мне больше полномочий». За два срока правления он так и не сформулировал, зачем они ему, трубами торговать и коррупционную систему строить? Казалось бы, Виктор Ющенко на Оранжевом Майдане олицетворял какую-то идею, но сегодня люди не могут точно сказать, какую именно идею они продвигали на Майдане, кроме личности самого Ющенко. Я помню эту женщину с лицом на весь экран, которая всё время повторяла: «Ющенко!» и «Ющенко так!». Так же не было идеи и у кандидата в Президенты Юлии Тимошенко, кроме одной – удерживаться у власти, быть при власти. Виктор Янукович, выигравший выборы, никогда не говорил об идее, её просто нет. А раз нет идеи, нет идеологии. Нет идеологии, не формируются кадры под её осуществления. Не формируются кадры…

Общая идея проста – занять должность на кормление. Отсюда идеология –  занял должность, тихонько тащи и молчи, соответственно этой цели подбираются и кадры «профессионалов». Изображайте «покращення» и профессионально выкачивайте ресурсы из страны.




Но если мы пройдёмся по кандидатам от оппозиции, то увидим, что, пожалуй, только у одного из них есть нечто наподобие идеи. Это агрессивный махровый национализм Олега Тягнибока, не имеющий ничего общего с названием «Свобода». Понятно, что если Тягнибок станет Президентом Украины, он сформирует такие кадры, чтобы заставить всех граждан страны говорить на украинском языке, а патриотизм станет национальной религией. И заметьте, ни слова об улучшении благосостояния населения.

У Виталия Кличко нет никакой идеи, кроме одной – самого Кличко. Но это так похоже на «идеи» Ющенко и Тимошенко… Соответственно кадры от Кличко – это те, кто на всех углах проповедует о Кличко, говорит и думает о Кличко. И у Арсения Яценюка никакой идеи, потому что идея выпустить Тимошенко из тюрьмы не тянет на национальную. У него тот же подход самопиара без конкретных предложений – Яценюк как Президент, и больше ничего. И ему нет никакой разницы, кто в союзниках – Тягнибок с национализмом и Кличко с боксёрами всей страны, главное для него во всём этом – сам Яценюк.

Самое худшее, что может быть для Украины – это безыдейные президенты. Потому что если придёт безыдейный президент, это значит, что существующая система нищеты и отсутствия перспектив замораживается ещё на несколько лет – те же налоги, та же коррупция, только во главе стоит очередной безыдейный глава государства. В той же порочной системе он будет расставлять свои кадры, повторяя болезненный для народа опыт предыдущих властей.

Украине нужен президент-фанатик с моноидеей процветания страны. И если к власти придёт человек с идеей, например, безналогового государства, он будет подбирать кадры, которые будут решать ему задачи открытия границ, отмены налогов, введения чётких правил налоговой системы. Потому что это его идея, и он заставит всю страну идти путём обретения финансовой независимости.

Украина устала от безыдейных лидеров. Подумайте сами и сформулируйте для себя. Какая идея у Януковича? Какая идея у Кличко? Какая идея у Яценюка? Какая идея у Тягнибока? Об этом стоит подумать, чтобы выбирать не людей, а идеи.

Граждане Украины должны влюбиться в классную идею богатства и процветания, поверить в то, что они из бомжей Европы могут превратиться в состоятельнейший народ мира. И сделать это исключительно с помощью безналогового государства, открытых границ, беспошлинной торговли и свободного хождения валют. Это настоящая свобода, а не декларативная. Это свобода зарабатывать деньги на своей территории для себя и своих семей. Боже спаси нас от безыдейного президента, потому что он не будет ничего менять!

У граждан Украины появилась идея безналогового государства и формируется идеология, значит, будут и кадры, которые будут создавать условия процветания с помощью 5.10.


www.balashov.com.ua
Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая