Этот текст будет по-русски. Для тех, кому “А какая разница”. Для тех, кому “Это была наша страна”. Этот текст про тех, кого нет. Нет, потому что они так и не родились и не выросли.

Недавно стали появляться сообщения о желании попраздновать юбилей -- 100-леттие Рабоче-крестьянской Красной армии (РККА). Аргумент – "Это же наша история". Пришлось у любителей выводить историю от РККА спросить – а чем занималась Красная Армия в 1933? Мало кто отваживается на ответ. Он ужасен – Красная Армия стояла заградотрядами, когда комиссары голодом убивали нас. Красная Армия – каратели, которые штыками довели крестьян до людоедства. Адепты “Это наша страна”, Вам за честь вести историю от убийц?
Почему большевики уничтожали крестьян? Маховик русификации уже был запущен, национальный состав промышленных центров старательно размывался, а пролетарий -- человек, которому неинтересны корни истоков. Крестьяне же напротив были концентратом языка, свободы, независимости, традиций, украинства, кроме того еще и средств, которые могли быть пущены на национально-освободительное движение.
Как присеч сознание крестьянства? Уничтожить на корню -- уморить голодом. И “доблестная” РККА уже в оцеплении территории с пристегнутыми штыками. Это тоже самое, что охрана концлагерей смерти.
Моя бабушка с Луганщины. Прадедушка жил там, где голодная смерть собирала наибольшую жатву. Крестьяне спасали детей, но повезло не всем. Так получилось, что моей бабушке повезло. Трудно себе представить, как свое чадо на глазах тухнет от голода или умирают беременные, что кто-то сходит с ума и ест варево из близкого человека. Этот ужас "Это наша страна”, СИЛОЙ УДЕРЖИВАЛА КРАСНАЯ АРМИЯ. Ну как, отпразднуем юбилей наследственности?

Ныняшняя война -- это попытка России сделать то, что не смог сделать СССР. Красная армия уничтожала нашу страну, действительно нашу, в 1920-м, оккупировав ее. Затем убивали голодом носителей традиций. Затем расстреляли интеллигенцию. Затем использовали как пушечное мясо тех, кто сломался и подчинился. Затем исковеркали историю, сменили акценты в образовании. Тягали по лагерям несломленных. Они убивали Украину с методичностью и изуверством маньяка. Как этих ордынских варваров простить?

Если представить всех умерших и нерожденных и мысленно поселить их вместе, это небольшая европейская страна. Страна мертвых. Когда кто-то пытается говорить “Это не твоя война” или “Нам рано или поздно придется мириться”, то я отвечаю, что не желаю пополнять ряди манкуртов и не желаю прощать злодеяния против моего народа.

Мы все на освободительной войне -- и те, кто в окопах и те, кто в тылу своим трудом продвигает страну к победе. Мы воюем не только за себя сейчас, мы продолжаем борьбу тех, кто сложил голову на длинном пути борьбы с красной чумой ХХ века, за свободу и реальную, а не юридическую независимость Украины. И если мы проиграем, если мы допустим в своих головах возможность мысли, что “Это не твоя война”, если мы будем толерантны к тем, кому “А что такого”, то миллионы погибших нам не простят.
Ненависть? Да. Простить? Нет. Никакие репарации, никакие “Простите” не вернут утрату. У Немцев до сих пор присутствует чувство вины. У России вина несоизмеримо большая, но, к сожалению, менталитет ордынский, а не эвропейский.

Мы не наследники СССР. УССР -- это фикция, обман, муляж. Советская империя сотворила этот муляж в нашев сознании и эта матрица рухнула в 1991 году. И когда с болью и кровью мы возвращаем себе историческое наследие славного украинского рода, нам вдруг начинают сторонники империи втюхивать “А что такое?”.
Вспомните замученых и нерожденных. Вы могли бы быть среди них. Просто Вам повезло. Всем нам повезло выжить. Так вот, за это надо заплатить -- оставить непрощенными твориталей наших бед. Если не ради себя, то ради погибших и нерожденных, ради тех, кто сознательно сопротивлялся оккупантам, всегда ценя свободу выше жизни. Детям и внукам это надо пояснять, что бы избежать повторения истории. А Карфаген должен быть разрушен!

Віталій Гайдукевич.

              Чорноморські новини. - №42. - 17 травня, 2018

Це були часи, коли боги розмовляли як люди і розмовляли з людьми, любили шанування як люди і вимагали його від людей. «… і зроблю нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хто може порахувати пісок земний, то і нащадки твої полічені будуть.» - Так сказав Господь  родоначальнику всіх арабів і євреїв Аврааму. «… встань, пройди по землі цій у довжину і ширину її, бо я дам її тобі і нащадкам твоїм назавжди». 

Цікаво було б знати, що сказав Господь родоначальнику всіх українців? Можливо так: «Для чого земля ваша, якщо у вас немає нащадків? Чуже рало оратиме її згодом, чужий меч захищатиме її від ворогів, але не для вас і не для людей вашої крові». Цінність кожного святого письма у тому, що у ньому завжди закарбований досвід тисячоліть, досвід живої природи, який передається вустами людей наступним поколінням. Сенс існування кожної живої істоти, кожної рослини у тому, щоб залишити після себе собі подібних. Все живе, що нас оточує, це якраз те, що зуміло протягом століть, тисячоліть і мільйонів років зберегти маленьке і унікальне чудо, закарбоване в його генах. Головна наша біда не москалі. За чотири роки війни вони, або їх зброя, вбили лише п’ятнадцять тисяч українців. 

Насправді за цей час українців стало на два мільйони менше. Ми вимираємо з такою швидкістю, що слушно пригадати найтрагічніші часи нашої історії. За останню чверть сторіччя ми втратили стільки ж людей, як за три голодомори двадцятого сторіччя. Якщо на початку дев’яностих років минулого сторіччя нас було 52 мільйони, то тепер за оптимістичними оцінками лише 42 мільйони. За сто років після початку Першої світової війни ми так і не досягли чисельності, що мали тоді і маємо багато шансів її вже не досягнути. Влада держави уникає проведення регулярних переписів населення, щоб не пригнічувати людей справжніми числами наших втрат. Останні, швидше за все, відповідають песимістичним оцінкам. Вимирання – це не лише наша біда. Вимирає вся Європа. Але ми вимираємо особливо швидко. Нищівна поразка націонал-соціалістичної Німеччини та фашистської Італії і менш очевидна але таки поразка всіх інших європейських країн у Другій світовій війні одним з своїх наслідків мала для Європи крутий лівий розворот на її Заході і катастрофічне політичне підсилення Імперії зла – Союзу радянських соціалістичних республік на Сході. З моєї точки зору, шлях до соціалізму в його марксистському розумінні – це шлях в нікуди, точніше до смерті. І от Європа, якій світ зобов’язаний  безпрецедентним в історії людства вибуховим розвитком науки, культури, технологій, вимирає і, одночасно заміщується людьми інших рас. Але ми не повинні розділити долю Європи. Сенс нашої боротьби у тому, щоб вижити тепер у небезпечній війні з Московією, щоб вижити надалі в наших дітях і онуках і примножитися в них. Щоб передати їм дбайливо доглянутий найпрекрасніший на всій земній кулі куточок землі -  нашу Арату-Скіфію-Сарматію-Русь-Україну. Це і є наша національна ідея. Все решта – другорядне і має сенс лише через сприяння реалізації головного нашого призначення.

              Для виживання окремої людини не потрібна жодна абстрактна ідея. Для виживання етносу або нації така ідея потрібна. Силу подібної ідеї легко зрозуміти на прикладі євреїв. Тисячі років  розсіяння всією земною кулею і поза тим на їх історичній батьківщини таки виникла єврейська держава. За формальними ознаками – це маленька держава з маленьким населенням, з маленьким економічним потенціалом. Але розглядаючи стосунки Ізраїля і, наприклад, Сполучених штатів – найбільшої потуги сучасного світу, не так просто відповісти на питання, хто тут головний партнер. «І сказав Господь: чи утаю Я від Авраама, що хочу вчинити! Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі, тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд.» Талмуд зберіг євреїв від зникнення і асиміляції, вірніше зберіг їх той комплекс ідей, що в ньому. І головною з цих ідей була ідея богообраності євреїв. Де наше святе письмо, що забезпечило б нам виживання навіть не у цілому світі, а хоча б на своїй землі. Все двадцяте сторіччя нас нищили фізично наші вороги, а тепер ми продовжуємо нищити себе самі завдяки хибному комплексу чужих світоглядних ідей. Де шукати наші власні засадничі ідеї? Можливо в Зороастризмі - першій світовій монотеїстичній релігії, створеній одним з наших предків скіфського роду Заратустрою? Можливо в Євангеліях, якщо вважати, що в них викладені життя і духовний заповіт людини арійського кореня Ісуса з Галілеї? Але тоді слід користуватись Евангеліями, звільненими від пізніших вставок, що спотворюють їх зміст. Ця титанічна праця вже виконана нашим сучасником -  українським науковцем Ігорем Каганцем. Можливо в ісламі, оскільки кримсько-татарська частина нашого народу, для якої Україна, як і для українців, є історичною батьківщиною, сповідує іслам? Звернімо увагу, що жодний народ ісламського світу не вимирає. І жодний народ світу, що сповідує християнство, не примножується. Якби на одну мить ми уявили собі всю Україну ісламською, проблеми вимирання у нас би не було. Можливо у святому письмі - Магавірі, написаному українцем Левом Силенком для українців у другій половині двадцятого сторіччя? Можливо в аріанстві, що активно і успішно розвивається на сторінках Народного оглядача? Я думаю скрізь, але час вже зараз сформулювати цей комплекс ідей цілком конкретно. Наш історичний ворог переступив поріг нашої хати і не буде чекати, поки ми зліземо з печі.

              Першою такою ідеєю, з моєї точки зору, є ідея неможливості мирного існування незалежної України поряд з Московською імперією. Як писав класик українського націоналізму Юрій Липа: «Україна стане вільною не тоді, коли ми звільнимо Київ, а коли зруйнуємо Москву, як столицю імперії». Мир між Україною і Московією – це не більше, ніж нестійка рівновага потуг, що при невеликому збуренні швидко переходить у стійку, тобто у війну. Знищення Московії, як імперії, як ракової пухлини цілого світу – це історичний обов’язок української нації перед цивілізованим світом і умова нашого власного виживання. Прийнятною для нас і, насправді, благодатною для московитів, є перетворення Московії в типову для Європи переважно моноетнічну державу. Можливо лише так  вдасться досягти тривалого миру. Проте, швидше за все, «Що було, те і буде» - як сказано в біблії. Тобто мир між нами ніколи не буде надто тривалим.

              Друга ідея – це державотворення, націєтворення, зміцнення біологічної основи українського етносу, як керований саме волею української інтелектуальної еліти процес, а не переважно зовнішніми чинниками, таємний задум яких поза нашим розумінням. Такий процес має базуватись на вже існуючих ідеологічних концепціях, які пройшли перевірку часом і виявили свою ефективність. Базовою ідеологією має бути націоналізм але важливо проаналізувати існуючі позитивні досягнення цієї ідеології у різних народів. Націоналізм кожного народу неповторний і є виявом лише одному йому властивого глибинного поклику його власної душі. Жодного сенсу не мають спроби наклеїти ярлик німецького націоналізму у формі націонал-соціалізму, або італійського націоналізму у формі фашизму, або єврейського націоналізму у формі сіонізму якомусь іншому народу. Неможливо повторити чужий шлях. Насправді кожний народ йде своєю національною дорогою, але досвід інших народів надзвичайно важливий. Слід видати українською мовою засадничі праці теоретиків націоналізму інших народів. Це допоможе зрозуміти нам наш власний національний шлях. Нам потрібен націоналізм з українським обличчям. 

Націоналізм – імунітет нації щодо зовнішніх і внутрішніх загроз – це умова нашого виживання, але без його теоретичного осмислення він безплідний, як ідея прогресу, і може реалізуватись лише як вульгарний націоналізм  з його ймовірними руйнівними наслідками. Класичним прикладом глибоко розробленої націоналістичної концепції, звернутої до одного народу, є талмуд. Ефективність цієї концепції довів досвід єврейського народу протягом тисячоліть. На протилежному полюсі націоналізму концепція, спрямована на реалізацію інтересів однієї раси, до якої належить інший народ – це німецький націонал-соціалізм. Гідні подиву досягнення довоєнної Німеччини мали трагічний кінець, ще і досі цілком не подоланий німецьким народом. Яскравий вибух національної енергії, що був, як спалах наднової зірки, тривав лише декілька років. Що і чому пішло не так?

              Третя ідея – це ідея братства європейських народів - наших сусідів. Деякі з них мають подібну до нашої мову. Але всі вони, попри інколи суттєву відмінність мов, є близької нам крові: румуни, угорці, австрійці, німці, або навіть однієї крові: білоруси, поляки, литовці, словаки, чехи, болгари, хорвати. Виключення становлять лише московити, що є швидше азіатами, ніж європейцями, і то у всіх проявах свого національного характеру і своєї фізичної природи. Мови наших сусідів в Україні повинні не роз’єднувати людей, а об’єднувати. В усіх школах України має вивчатись як предмет одна з цих мов. Польську мову мають вивчати не тільки поляки, але і українці, угорську мову мають вивчати не тільки угорці Закарпаття, але і українці всієї Україні. Мову кримських татар мають знати також і інші українці. Українці мають навчитись читати єврейських авторів, починаючи з їх священних книг, в оригіналі. Разом з мовою до України прийде і культура відповідного народу. Вона неодмінно збагатить українську культуру, а українці - носії такої мови і такої культури стануть додатковим містком між Україною і нашими сусідами, нашими потенційними союзниками. Що сьогодні: де кіно наших сусідів, де українські переклади їх книжок, де концертні турне їх виконавців, де інтенсивний науковий обмін, де спільні масштабні проекти? Поки ж культурний обмін між Україною і сусідами полягає у прибиранні українцями вулиць і площ їх міст. Вступаючи до герцю, якщо не хочеш програти, обери собі одного ворога, а не змагайся з багатьма. Покажи іншим, що захищаючи себе, ти захищаєш і їх, зроби їх своїми союзниками, нагадай їм, що Україна є прадавньою Батьківщиною більшості європейських народів, що Україна – це Хартленд.

              Четверта ідея стосується визначення головних світових гравців, що безпосередньо впливають на долю нашої Батьківщини. На жаль, такими гравцями не є ні німці, ні австрійці, що рішуче підтримавши нашу незалежність на початку двадцятого сторіччя, тим самим зробили її можливою у кінці цього сторіччя. Деморалізовані поразками у двох світових війнах, відповідальність за які цілком несправедливо, як на мене, на них же і поклали, вони ще не скоро, а можливо і ніколи не стануть головними світовими політичними потугами. І Західна Європа в цілому зараз перебуває у такому непевному стані, що від завоювання Московією її убезпечує лише санітарний кордон з таких країн як Україна, Польща і країни Балтії, підтримуваний Сполученими штатами. Для найбільшої потуги світу - Сполучених штатів Московія є ворогом але звичним і прийнятним. Московію, як імперію, могли цілком знищити ще на початку двадцятого століття, після використання її в якості гарматного м’яса для перемоги над Німеччиною і Австрією у Першій світовій війні. Але, оскільки ця війна не вирішила всіх глобальних проблем тогочасного світу і потрібна була ще одна війна, то Московії допомогли перефарбуватись у Радянський союз, добре озброїли і знову використали в якості гарматного м’яса вже у Другій світовій війні для чергової, а можливо і остаточної перемоги над Німеччиною і Австрією. Після спустошливих світових війн Європа тепер вже ні для кого не становить небезпеку. Але на Сході Євроазії виникла нова надпотуга – Китай. Китай на шляху дивовижного зростання своєї могутності повторив шлях Радянського союзу у передвоєнні роки. Але необхідний для цього потужний творчий, фінансовий і технологічний імпульс він отримав, на мою думку, вже переважно не із Сполучених штатів, а з Європи. Необхідність балансу сил у світі може знову зробити спокусливою ідею використання Московії, як ефективної противаги вже щодо Китаю. Така спокуса для Сполучених штатів мені здається існує і їх нинішні зусилля спрямовані не на остаточний розподіл Московії, а на зміну режиму в ній на більш передбачуваний і керований. Єдиною країною світу, зацікавленою в утилізації Московії насправді є Китай. Існує багато шансів, що Китай роздавить Московію у дружній обіймах. Є і багато шансів, що Китай переможе Московію на полі бою. Але чи убезпечить Україну заміна російсько-українського кордону на китайсько-український? Загроза зі Сходу для України не зникне в будь-якому разі. Підтримка наших союзників ніколи не буде абсолютною.  Єдиний рецепт нашого виживання - бути сильними на своїй землі і у світі. Ми маємо стати ще одним народом, здатним на це.

http://memorialholodomor.org.ua/news/samara-pirs-pro-svogo-pradida-ta-yogo-istorichni-fotoznimki-z-kharkova-1933-roku/

Наведу тут кілька способів вижити й прогодуватися — за розповідями моїх предків та інших родичів.

Якщо в когось уже забрали скотину, а в Вас іще ні — ріжте й наїдайтеся, бо скоро заберуть.

Оскільки раніше хати були переважно з земляною підлогою, можна було викопувати схованку прямо в хаті. Найкраще місце — на порозі. Але потім кожного разу треба гарно затоптувати, щоб не було помітно. Ховати треба всю їжу, бо забирають усе — не лише зерно.

Також можна зберігати харчі в малій концентрації. Якщо кілька літрів зерна буде розсипано на хаті (на горищі), ніхто не збиратиме по зернинці, окрім Вас.

Якщо Ви бідні, Вам можуть перекинути на зберігання трохи зерна чи борошна багатші сусіди: їх обшукують ретельніше, Вас — не так. Відповідно звідти можна взяти якусь долю собі.

У водоймах водяться риби й жаби (в т. ч .пуголовки), їх можна ловити й їсти.

Якщо неподалік улітку було картопляне поле, взимку можна трохи накопати мерзлої картоплі й виварити з неї крохмаль.

Траву майже всю можна їсти. Наприклад, лободу. Але краще не сиру, бо буде розлад шлунку. Її краще відварити або ж потовкти у ступі, додати жменьку муки (якщо ще є) і зробити коржики.

Різні висушені шкурки кролів тощо дуже корисні: від них можна відрізати шматочки й кидати в каструлю, тоді буде гарний навар зі смаком м'яса.

Зелені яблука на час голоду стають дуже смачними. Влітку взагалі легше вижити — є різні фрукти (наприклад, шовковиці), і трави вдосталь.

Іще можна піти до міста й продати щось дорогоцінне в обмін на хліб або іншу їжу. Заготівельні контори "Торгсин" завжди радо приймали золото-срібло.

Якщо зовсім ніяк, краще втікати в інші регіони або за кордон, поки не пізно.

В Україні й досі живуть свідки однієї з найтрагічніших подій в історії держави - штучного Голодомору 1932-1933 років. Усім їм за 90 років, і на їхніх очах радянські підводи спочатку вивозили харчі, а потім трупи, як дізналися Вісті Ньюс. Історики вже ніколи не назвуть достоту, скільки селян вимерло - даних не лишили. За різними підрахунками, йдеться про мільйонні жертви - від 4 до 10 мільйонів убитих голодом українців. Зачепилівський район Харківщини, а тоді Полтавської губернії, прийняв один із найбільших ударів колективізації й знищення селян. Про вбивчий голод від тих, хто дійсно знає, що це.

Скорботна хода пройшла центром міста, як стало відомо Вісті Ньюс. Близько сотні містян несли прапори з траурними стрічками, хліб і калину. Рух частиною вулиці Сумської перекрили. Колону охороняли правоохоронці та кінологи з собаками. Біля пам'ятника Шевченка хода зупинилася для молебну. Люди йшли мовчки, віддаючи данину пам'яті мільйонам українців, яких радянська влада заморила голодом.