хочу сюда!
 

Ольга

39 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «голодомор»

Голодомор: только факты и статистика


Голодомор: только факты и статистика
20:01, 23 листопада 1 14093

В разгар голода Кремль специальной директивой приказал не выпускать крестьян с территории Украины и Кубани в другие районы ... О том, что всех украинцев собирались выселить из Украины, на ХХ съезде КПСС признался Хрущев ...

Настоящей дискуссии относительно геноцидного характера Голодомора нет. И не может быть, потому что для дискуссии нужны факты. А фактов - нет у "конспираторов" Голодомора, которые уже договорились до того, что украинцы сами умирали миллионами (чего история ни разу не фиксировала на территории Украины даже в Средневековье).

А что же говорят факты?

Численность украинцев в СССР по всесоюзным переписям соответсвующих годов составляла:

1926 год - 31 млн 194 тыс 976,

1937 - 26 млн 421 тыс 212,

1939 - 28 млн 111 тыс 007,

1959 (после включения около 7 миллионов галичан, волынян, буковинцев и закарпатцев) - 37 млн 252 тыс 930.

Среднее соотношение населения СССР между переписями 1926 и 1937 годом (без учета пострадавших от голодоморов украинцев и казахов) составило 119,4%, т.е. прирост почти 20%.

Численность украинцев за это же время уменьшилась до 84,7% от численности украинцев в 1926.

То есть по состоянию на 1937 год число украинцев составило всего 70,9% от количества, которое должно быть в случае распространения на Украину общегосударственных тенденций. В таком случае потери Украины от Голодомора составляют 10 миллионов 844 тысячи.

За эту перепись 1937 года ее исполнителей расстреляли.

Дело в том, что Сталин на XVII съезде ВКП (б) уже назвал цифру численности населения СССР на конец 1933 г. - 168 млн. человек. В этих условиях данные переписи 1937 г., показывали гораздо меньшую цифру - 162 млн человек. Цифру решили подправить.

По данным новой переписи 1939 года количество украинцев сократилось с 31,195 миллиона в 1926 году до 28,111 миллиона в 1939, т.е. на 3,084 миллиона человек. За это же время произошел прирост количества русских в СССР на 21,8 миллиона (28%).

Население всего СССР выросло за это время на 23,5 миллиона (16%).

Если бы Голодомора не было, то численность украинцев, при условии распространения на него общесоюзных темпов прироста, в 1939 составила бы 36,19 миллионов, т.е. на 8,075 миллиона человек больше от имеющейся по данным переписи 1939 численности.

Подчеркнем, это заниженные данные, поскольку общесоюзные темпы прироста уже изначально занижены (за счет Украины и Казахстана).

В 1932-1933 годах более половины всех смертей в СССР приходились на Украину, при том, что население Украины составляло лишь пятую часть населения СССР.

В рядовом украинском селе от Голодомора погибло в 2-4 раза больше людей, чем во Второй мировой войне.

Следующая после 1939 перепись населения в СССР была проведена только в 1959 году. С 1926 года, т.е. за 33 года, количество украинцев выросло всего на 1,5 миллиона.

И это при том, что на рубеже 1930-1940-х годов Украина получила значительное вливание населения вследствие вхождения в ее состав Галичины, Закарпатья и Буковины.

Поляки помнят и чтят двадцать тысяч своих соотечественников, которых большевики расстреляли в Катыни.

Однако в Украине на протяжении голодного 1933-ого каждый день была такая "Катынь".

Такой вот союз и такие "общие корни".

Поэтому Голодомор - это именно геноцид украинского народа, а не "общая трагедия народов СССР", тем более, что вожди этих народов десятилетиями отрицали сам факт Голодомора, а некоторые отрицают до сих пор.

Еще в начале ХХ века Украину по скорости роста населения сравнивали с Китаем. А сегодня Украина - № 1 в мире по скорости уменьшения населения.

Сейчас Украина на 7-м месте в мире из 230 стран по скорости уменьшения населения. А среди соразмерных стран - на первом (все сравнительные данные - с СИА World Factbook).

Украинцы - на 6-м месте в мире из 223 стран по смертности на 1 тысячу населения; хуже нас 5 стран - Ангола, Афганистан, Южная Африка, Нигерия и Россия.

Украина на 198 месте по уровню рождаемости из 221 стран (позади нас из соразмерных государств только постиндустриальные Япония, Италия, Германия и Южная Корея).

Украина на 211 месте из 222 по количеству рождений на одну женщину ( из соразмерных государств позади нас только Япония и Южная Корея).

Кроме того, Украина - на первых местах по уровню заболеваемости социальными болезнями и болезнями, быстро распространяющимися в деморализованных обществах.

Это последствия не независимости, а именно СССР.

Депопуляция сельского населения Украины (то есть превышение числа смертей над рождениями) началась еще в 1979 году, и уже тогда стало понятно, что до перехода этой тенденции на город остались считанные годы.

Если посмотреть на статистические данные, то увидим, что лучшие социальные показатели в тех регионах, которые меньше времени были в "союзе".

Как же так случилось, что Украина, которую еще недавно сравнивали с Китаем по скорости роста населения, стала зоной демографической катастрофы? Куда же делись дети из украинских семей, как, например, у режиссера Александра Довженко, где он был четырнадцатый?

Дело в том, что по всему СССР в 1932-1933 годах лишь в Украине применялись военные операции по ограждению, с тем чтобы не дать населению спастись от голодной смерти.

Области Украины, населенные пункты, а также сама граница УССР в 1932-1933 годах были окружены военными отрядами, в столкновениях с которыми погибли многие беглецы. Этому есть масса доказательств, записанных свидетельств уже умерших и свидетельств еще живых людей.

Единственным регионом, кроме Украины, где в 1932-1933 годах были применены вооруженные силы для ограждения территорий после изъятия продовольствия у населения, стала Кубань - единственный регион СССР вне Украины, где в то время преобладало украинское население.

По всему периметру границы Украины, от Житомирщины до Луганщины, расположены многочисленные украинские села, которые вымирали от голода, а в нескольких километрах, за границей Украины, население других республик - России и Беларуси - не вспоминает жертв голодомора.

Только относительно населения Украины было принято постановление, которое ввело изъятие у крестьян не только зерна, а всех без исключения пищевых запасов.

В разгар голода 22 января 1933 Кремль специальной директивой приказал не допускать выезда крестьян с территории Украины и Кубани в другие районы, а "тех, кто пробрался на север" немедленно арестовывать, и, после того, как были выявлены "контрреволюционные элементы", высылать на места предыдущего проживания.

В разгар голодомора, 17 марта 1933 года, было принято постановление, согласно которому выход из колхоза допускался только с разрешения администрации на основе организованного набора рабочей силы.

Поселенцев из других республик и красноармейцев, которые заселялись на место вымерших крестьян, власть обеспечивала продовольствием, а местное население Украины и Кубани - нет. Об этом в Украине и на Кубани есть множество живых свидетельств.

Голодомор проводился параллельно с возобновлением масштабных репрессий против культурной элиты Украины и свертыванием украинизации в Украине и на Кубани.

О Голоде в Поволжье 1921-1922 годов в СССР можно было свободно писать, а о простом воспоминании о Голодоморе в Украине еще в 1980-х годах можно было попасть за решетку. В разгар Голодомора в Украине СССР называл сообщение о нем в мире "грязной клеветой" и продолжал так делать еще много десятилетий.
Во время Голодомора в Украине в 1932-1933 годах СССР экспортировал за границу миллионы тонн зерна и значительные объемы других продуктов, чему есть масса подтверждений в официальной биржевой статистике.

Убийство миллионов украинцев нанесло значительный ущерб экономике СССР. Наиболее уязвимыми к голоду являются дети. Они должны были стать продуктивным населением и основой экономического могущества страны. Однако СССР все равно пошел на их убийство. В украинских селах постоянно рождались люди, воспитанные на украинском языке в украинских традициях. Спасти их от голодной смерти стоило бы копейки по сравнению с тем, что эти люди ежегодно бы зарабатывали для страны. Однако руководство СССР их не спасло.

Наконец, спросим себя: неужели в такой стране, как СССР, где люди часто боялись говорить шепотом под одеялом, могли умирать от голода миллионами на протяжении почти двух лет без ведома и одобрения этого в Москве?

Иностранные дипломаты сообщали о частных заявлениях советских руководителей о том, что в Украине в результате голода "этнографический материал будет изменен".

Интересно, что свидетели разговора Сталина при участии Постышева и Косиора, заявляли, как Сталин похвалил их за отчеты в Москву о количестве умерших от голода в Украине и сказал Постышеву: "Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косиор) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные".

Наконец, Советский Союз осуществил геноцидные действия в виде выселения против ряда народов Крыма и Кавказа. Неужели Сталин больше любил украинцев?

А еще есть материалы съезда КПСС о том, что Сталин решил выселить всех украинцев из Украины: "Украинцы избежали этой участи потому, что их слишком много и некуда было выслать. А то он (Сталин) и их бы выселил".

Эта идея была реализована в приказе народного комиссара внутренних дел СССР Берии и заместителя народного комиссара обороны СССР Жукова от 22 июня 1944 года о выселении всех украинцев в Сибирь.

В своих воспоминаниях советские генералы признались в существовании такого приказа и готовности его выполнить. О том, что всех украинцев собирались выселить из Украины, на ХХ съезде КПСС в 1956 году признался генеральный секретарь КПСС Хрущев.

Читайте также: Причина смерти — украинец: воспоминания тех, кто пережил Голодомор

Вселенський Патріарх провів панахиду за жертвами Голодомору

Вселенський Патріарх провів панахиду за жертвами Голодомору в Україні
21:14, сьогодні 281

Панахида за жертвами Голодомору, Стамбул
Панахида за жертвами Голодомору, Стамбул / ukrinform.com

Божественна літургія та панахида за жертвами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні відбулася у Стамбулі 24 листопада за участю Вселенського Патріарха Варфоломія.

"Ми вшановуємо 86-ті роковини Голодомору і пам'ять жертв цього геноциду з боку сталінського режиму проти українського народу", – сказав Вселенський Патріарх. Про це розповів Укрінформ.

Читайте також: Українські науковці на антарктичній станції вшанували пам'ять жертв Голодомору

Тоді, як висловився Варфоломій, "незліченна кількість українських мирних людей – дітей, чоловіків і жінок – потерпали від голоду і боролися за свою національну ідентичність, мову та культуру". Та й сьогодні "зло продовжує чинити руйнівний вплив на світ".

Вселенський Патріархат вирішив надати автокефалію народу Божому України, щоб він міг організувати своє життя відповідно до основ святих канонів церкви та її традицій, щоб мав повагу до Матері Церкви та був у комунікації з іншими православними церквами,
– наголосив Варфоломій.

Після літургії посол України в Туреччині Андрій Сибіга виступив зі словами про Голодомор: "Це було абсолютне зло: гинули безневинні люди. 25 тисяч щодня. Ми маємо це пам'ятати й поширювати правду: це злочин проти людяності, це – геноцид".

На заході також були генеральні консули Канади, Молдови, Польщі, лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, представникам української та кримськотатарської громад.

2 грудня 2018 року божественна літургія та панахида за жертвами голодоморів за участю Вселенського Патріарха також відбулася у Стамбулі. У вересні 2019 богослужіння у пам'ять про жертви Голодомору та жалобна акція "Запали свічку пам'яті" відбулися в столиці Туреччини – Анкарі.

Не забудемо і не пробачимо!

Львів’яни запалили сотні лампадок в пам’ять про жертв Голодомору 
Львів’яни запалили сотні лампадок в пам’ять про жертв Голодомору, фото: Христина ПроцакЛьвів’яни запалили сотні лампадок в пам’ять про жертв Голодомору, фото: Христина Процак

Львів пам’ятає… На площі навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку представники влади, громадськість та духовенство спільно із львів’янами провели екуменічну панахиду за жертвами Голодомору 1921—1922, 19321933 та 19461947 років в Україні, та згадали пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Опісля — долучились до всеукраїнської акції «Запали свічку пам’яті», запаливши свічки і лампадки на площі.

Львів’яни запалили сотні лампадок в пам’ять про жертв ГолодоморуЛьвів’яни запалили сотні лампадок в пам’ять про жертв Голодомору фото: Христина Процак

Люди, що прийшли на площу, прийняли участь у загальноукраїнської акції «Запали свічку пам’яті». Вони запалили сотні свічок, з яких зокрема виклали три великі свічки, напис «Пам’ятаємо!» та роки трьох Голодоморів.

Сформувавши колону, люди з лампадками вирушили до пам’ятного знаку жертвам Голодомору та політичних репресій.

Львів’яни запалили сотні лампадок в пам’ять про жертв ГолодоморуЛьвів’яни запалили сотні лампадок в пам’ять про жертв Голодомору фото: Христина Процак

«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять заморених Голодом у 1921-22 роках, 1932-33 роках, 1946-47 роках. Ці три Голодомори винищили практично все українське село, весь той генофонд нації, який би мав зробити поступ вперед — до свободи, життя, волі, стояти і боротись за вільну Україну. У селян відібрали все. Ці біси були господарями тоді на українській землі, але той страшний час минув і пам’ять про ці трагічні події описана чорними літерами в українській історії. Сьогодні кожен візьме до рук лампаду, зігріє у своїх руках, запалить свічку, щоб засвідчити, що ми пам’ятаємо, ми будемо живі, будемо боротись за Україні”, — сказав Владика Димитрій, Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ.

Львів’яни запалили сотні лампадок в пам’ять про жертв ГолодоморуЛьвів’яни запалили сотні лампадок в пам’ять про жертв Голодомору фото: Христина Процак

Довідка

Згідно з результатами опитування, яке провела соціологічна група «Рейтинг», 82% громадян вважають, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу. У порівнянні із минулим роком, дещо зросла кількість тих, хто однозначно погоджується із цим твердженням. У регіональному розрізі спостерігаються такі відмінності: твердження про те, що Голодомор є геноцидом, поділяють 95% жителів Заходу, 87% – Центру, 72% – Півдня та 61% – Сходу. 73% опитаних зазначили, що цього року планують запалювати свічку у День пам’яті жертв Голодомору в пам’ять про загиблих від голоду.

Богдан Гордасевич: Не забудемо і не пробачимо! Злочин без терміну давності - геноцид українського народу в СРСР 1921-1991 роки.


Таня Адамс. Плата за свободу.

Плата за свободу

 

Tanya Adams

Иногда нужно встряхиваться.

Поднимать глаза от своей обыденности.

Иногда нужно прийти в Мемориал Памяти Жертв Голодомора и привести туда детей.

Иногда нужно засомневаться в восприятии своей жизни, как чего-то неизменного.

Вот вы живёте с семьей, где-то на Полтавщине, трудитесь, ругаетесь, миритесь, строите планы.

А завтра к вам пришли вооруженные комуняки и выгребли всю пищу в ноль. И у ваших соседей. У всех.

Сложили зерно в разваленную церковь и поставили краснопузого охранять. Зерно там гниёт.

А вы здесь умираете.

И страшнее смерти от голода, наверное, только то, что твои дети умирают раньше тебя.

А ты не можешь ничего, даже сбежать.

Где-то в Москве решили, что ты и твоя семья умрёт.

И ещё 4 миллиона таких как ты.

Зачем? А нас просто дофигища.

Мы самая большая нерусская популяция СССРа. Расстреливать нас долго, вывозить куда-то –вагонов не хватит, а вот голод- самое оно, чтоб тотально сократить численность.

На несколько поколений вперёд.

И привить безусловную покорность.

Потому что нет ничего более унижающего, лишающего всякого достоинства и сводящего с ума, чем вот это медленное беспомощное умирание.

Плата за свободу всегда необыкновенно высока.

А что такое беспомощность, я хорошо поняла летом 14-го.

Летом, которое сделало меня другой.

Теперь я пишу вам.

Оставшимся прежними. Оставшимся в стороне.

Вы ведь способны задуматься о вариантах развития событий?

Вы ведь поняли уже, что «этого не может быть»- НЕ работает?

Ты, десятилетиями ходящий на стабильную работку, ты уверен, что завтра не воткнёшься в амбарный замок, а на Ворк.ua скажут, что ты старый?

Ты, покупающий новую диагональ со скидкой, ты уверен, что через год у тебя останется жилище, где она красиво стоит и показывает футбик?

Ты, сидящий за столом с другом, с хорошим другом, с самым настоящим из друзей, уверен ли, что завтра он не окажется с той стороны прицела?

Ты уверен, что завтра вооруженные люди не засунут тебя в вагон и не увезут в снега за Урал? Этого же не может быть, да?

Ты точно знаешь, что в супермаркете всегда будет хлеб и молоко и кусок мяса?

Спроси у жителей Славянска, что такое когда «не может быть» становится реальностью.

Спроси у своей бабушки, если она жива и если захочет рассказать, как умирали от голода её земляки на Полтавщине, где даже палка, воткнутая в землю, плодоносит.

Умирали, потому что кто-то в Москве решил, что они должны умереть.

У тебя сейчас есть квартира, работа, еда, интернет, идеи, планы, друзья, семья, возможности.

А что у тебя останется, когда у тебя не останется ничего?

************************************************************************

Олексій Захарченко 

Шановний Володимир Зеленський, поясніть будь ласка, навіщо Ви прибрали всі лампадки та квіти, які сьогодні українці поклали до меморіалу пам'яті жертв Голодомору?

Сьогодні зранку ми з однодумцями поклали понад 50 лампадок, корзини та букети квітів, після нас це ж зробили військові, школярі, просто окремі перехожі (це ті, кого я встиг помітити). Натомість під час Вашого з дружиною покладання лампадок до пам'ятника Голодомору, всі лампадки та квіти були зачищені! Як ви це можете пояснити?

Це що означає? Що у нас тепер Президент має ПРИВІЛЕЙОВАНЕ право вшановувати жертв Голодомору? Чи на думку і увагу до цієї події простих українців тепер просто плювати? Чи може вже й свічки у вікнах українці не мали права запалювати, поки Ваша величність це не зробить?

Закликаю Вас вибачитись за неприпустимі та огидні дії вашої команди та протоколу! В демократичних європейських країнах, за подібні "дії" Вас би вже попросили піти...

Прошу однодумців та ЗМІ допомогти із поширенням! Адже тільки разом ми зможемо досягти справедливості!

Вічна пам'ять та шана жертвам Голодоморів та політичних репресій в Україні!

 



Мовчання буває злочинним!

Мовчання буває злочинним: чому історик Грицак має піти з українсько-німецької комісії
ЧЕТВЕР, 24 ЖОВТНЯ 2019, 15:20 — АНДРІЙ МЕЛЬНИК, ПОСОЛ УКРАЇНИ У НІМЕЧЧИНІ
ФОТО УНІАН

21 жовтня у петиційному комітеті Бундестагу відбулися публічні слухання про визнання Німеччиною Голодомору геноцидом українського народу.

А після цього засідання з’явилася жорстка заява посла України у Німеччині Андрія Мельника, який звинуватив українських істориків у бездіяльності, а фактично – у опорі такому визнанню.

"Європейська правда" публікує колонку посла, в якій той обґрунтовує свої звинувачення.

* * * * *

Майже п'ять років тому, у лютому 2015-го, за ініціативою голови Асоціації істориків Німеччини, професора Мюнхенського університету Мартина Шульце Весселя була створена Німецько-українська комісія істориків (DUHK), до якої увійшли по сім науковців з кожної сторони.

З українського боку її очолив професор Ярослав Грицак.

Ще тоді одним із головних напрямів роботи комісія визначила вивчення "історії України у радянський період і теми Голодомору". Завдання, поза сумнівом, важливе, і тим більше актуальне зараз, коли Бундестаг нарешті почав розгляд питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу.

Як відомо, петицію із закликом про таке визнання підписало понад 50 тисяч громадян.

Однак ця комісія, яка мала би робити все для цього історичного рішення, вирішила просто ігнорувати цю тему.

Але достатньо було мені висловити у публічному просторі кілька критичних думок щодо діяльності (хоча, якщо бути більш точним, то радше бездіяльності) Німецько-української комісії істориків, як з’явилася гнівна реакція її співголів – шановних професорів Мартина Шульце Весселя та Ярослава Грицака.

Аж не віриться, що принаймні так мені вдалося вивести з летаргійного сну пана Грицака, який протягом останніх чотирьох із половиною років у згаданій (надзвичайно відповідальній, а не лише почесній!) якості зайняв вельми комфортну для себе позицію стороннього спостерігача стосовно резонансних історичних тем, які жваво обговорюються у німецькому політикумі та суспільстві.

І йдеться не лише про визнання Бундестагом Голодомору як геноциду українського народу.

Про інші деталі – дещо пізніше. Наразі ж хотів би повернутися до витоків, а саме до лютого 2015 року, коли вдалося реалізувати чудову ініціативу голови Німецької асоціації істориків, професора Шульце Весселя (за що йому – особлива повага) і створити Німецько-українську комісію істориків.

Адже дефіцит базових знань про Україну в Німеччині – особливо з початком російської агресії – просто зашкалює.

Цю ідею з ентузіазмом сприйняли у Києві.

Саме тоді міністри закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр і Павло Клімкін погодилися взяти комісію під спільний патронат. Саме тоді я особисто оббивав пороги МЗС Німеччини, причому на найвищих щаблях, щоб домогтися фінансування цього унікального інституту.

Пригадую, як не було меж моїй радості, коли спільними зусиллями нам таки вдалося забезпечити необхідну підтримку DUHK.

Тоді мріялося, що об’єктивне слово істориків потужно зазвучить не лише на закритих наукових колоквіумах, але насамперед у публічному просторі та в мас-медіа. Передовсім у самій Німеччині.

Тоді я і в страшному сні не міг уявити, наскільки ілюзорними є ці очікування.

Більше того, комісія, монополізувавши цю нішу, свідомо чи несвідомо, повністю самоусунулася із суспільного дискурсу, зайняла (даруйте, панове професори, за чесність) страусину позицію.

Поясню, що маю на увазі.

У своєму відкритому листі її співголови рапортують про "великі досягнення", які безумовно заслуговують уваги, зокрема, проведення п'яти щорічних конференцій, виділення щороку п'яти стипендій для юних вчених, а також плани зробити інформаційний портал.

Це все важливо (якщо закрити очі на те, що ледь не єдиною темою згаданих симпозіумів чомусь стала проблематика Другої світової війни та українського колабораціонізму з нацистами). Втім, є одне "але": все це відбувалося і відбувається у власному академічному мікрокосмосі, у комфортному науковому вакуумі, такій собі теплій ванні.

Натомість справжні фундаментальні виклики, які турбують громадськість обох країн, відверто ігнорувалися комісією.

Найбільш разючий випадок – це навіть не визнання Голодомору, а ініційовані нашими друзями у Німеччині – фракцією Партії зелених – публічні дебати у Бундестагу про "історичну відповідальність Німеччини перед Україною". Вони, нагадаю, відбулися ще 19 травня 2017 року на пленарному засіданні німецького парламенту.

Це була справді безпрецедентна подія.

Йшлося про те, що з огляду на непрості сторінки спільної історії, насамперед війну на винищення українців з боку Третього рейху, Берлін мав би визнати відповідальність за підтримку України у майбутньому, особливо на тлі триваючої російської агресії. На жаль, депутатам тоді так і не вдалося ухвалити рішення, а саме питання після бурхливих дебатів формально передали до комітету в закордонних справах.

Хоча якраз ці дебати могли б і мали б стати унікальним шансом для нашої історичної комісії сказати своє вагоме авторитетне слово, вона вирішила не помітити цю – сорі за тавтологію – історичну подію.

Жодного інтересу, жодних публічних звернень, жодних коментарів, жодної реакції, жодних публікацій у німецьких ЗМІ. Нічого! Як на мене, така позиція не має нічого спільного зі справжньою науковою відповідальністю.

На жаль, подібний сценарій повторюється і сьогодні, коли завдяки титанічним зусиллям українських активістів у Німеччині та людям доброї волі з усього світу вдалося зібрати підписи під петицією до Бундестагу про визнання Голодомору геноцидом.

Як вже згадано вище, 21 жовтня відбулося засідання петиційного комітету у Бундестазі. Як раніше, так і під час цієї події у німецькому парламенті неодноразово лунали прямі заклики до комісії надати свою об’єктивну оцінку одного з найбільших злочинів ХХ сторіччя. Але сама комісія чомусь не вважає, що ці заклики її мають зачіпати.

А тепер – найцікавіше.

Як з’ясувалося, вони мовчать свідомо і планують мовчати й далі!

На мій запит вони офіційним листом повідомили, що після обговорення, цитую, "більшість членів комісії схилилися до думки про те, щоб не висловлювати свою позицію" (!).

У листі вони навели також обґрунтування цього дивного рішення.

Одна з двох причин звучить так: "оскільки Голодомор є швидше питанням українсько-російських, ніж українсько-німецьких відносин". Коли я це прочитав, то ледь не впав зі стільця від шоку!

Із таким підходом ми категорично не можемо миритися.

Саме тому комісію з українського боку необхідно перезавантажити! Ця необхідність вже давно перезріла.

Зрештою, дещо дивною виглядає ситуація, коли жоден (!!!) із поважних українських членів DUHK не тільки не володіє німецькою мовою, але й глибоко не займається дослідженнями саме українсько-німецьких взаємин.

Пан Грицак мав би і сам зробити для себе висновок і передати естафету тим науковцям, хто більше не буде мовчати.

Закликаю потужну вітчизняну спільноту науковців-істориків долучитися до оновлення Німецько-української комісії.

P.S.: Вище я навмисне не згадав про другу причину, через яку комісія вирішила не брати участі у дискусіях. Вона звучить так: "бо більшість членів комісії вважає Голодомор радше "злочином проти людяності", ніж "геноцидом" згідно з дефініцією ООН".

У комісії порівну німецьких та українських істориків, а отже, "більшість" означає, що принаймні частина її українських членів також дотримується такої "цікавої" думки щодо Голодомору. Принаймні, так стверджує її німецький співкерівник. Натомість Ярослав Грицак мій лист від 19 вересня проігнорував, не надавши жодної відповіді.

посол України у Федеративній Республіці Німеччина

Чай, вино и голодомор

Николас Купенский, профессор Йельского университета (США), рассказывает, как американские журналисты открывали для западного мира республики Советского Союза. Как некоторые из них теряли объективность, открыто симпатизируя советскому строю и умалчивая о его преступлениях.

Смотрите также:

Декларація ООН про Голодомор

Декларація ООН про Голодомор уперше засудила сталінський режим 

07/12/2018 - 18:47 



38 країн-членів ООН підписали Декларацію до 85-х роковин Голодомору, яка вперше засуджує сталінський режим. Про це повідомив спікер постійного представництва України при ООН Олег Ніколенко, – передає Еспресо. Декларація вперше засуджує сталінський режим, примусову колективізацію та конфіскацію продуктів, що призвело до загибелі великої частини українського народу. Також у ній наголошується на необхідності розкрити архіви для встановлення правди та підвищити обізнаність людей з причин та наслідків Голодомору. “Документ був підготовлений з ініціативи України. Якщо порівнювати з попередніми деклараціями до роковин Голодомору, значно зросла кількість і географія держав, які долучилися до нього у ролі співавторів”, – зазначив Ніколенко. Серед нових підписантів — Чилі, Болгарія, Словенія, Чорногорія, нейтральна Швейцарія, а також Португалія та Нідерланди. Загалом у переліку є країни Близького Сходу, Європи, Північної та Латинської Америки. “Цей документ є нагадуванням державам світу про обов’язок не допустити повторення таких страшних злочинів у майбутньому”, — переконаний Ніколенко.

Источник: https://informator.news/deklaratsiia-oon-pro-holodomor-upershe-zasudyla-stalins-kyy-rezhym/

Голодомор в Україні визнають всі окрім його організаторів у РФ

Ще один штат США визнав Голодомор геноцидом українського народу
Новини » Суспільство    30.11.2018 
Ще один штат США визнав Голодомор геноцидом українського народу
Ілюстративне фото (РБК-Україна)

Род-Айленд став 22 штатом Сполучених Штатів, який визнав Голодомор 1932-1933 років

Штат Род-Айленд (США) визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Про це повідомляє РБК-Україназ посиланням на посаду посольства України в США в Facebook.

"Офіційно штат Род-Айленд визнав Голодомор в Україні 1932-1933 років геноцидом українського народу", - йдеться в повідомленні.

Таким чином, штат Род-Айленд став 22 штатом Сполучених Штатів Америки, який визнав Голодомор в Україні геноцидом.

Відзначимо, рішення про визнання Голодомору геноцидом українського народу в цьому місяці прийняли ще чотири штату США - Коннектикут (21 листопада) і Північна Кароліна (19 листопада), Орегон (15 листопада), Алабама (28 листопада).

Нагадаємо, раніше штат Алабама визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.

Раніше прем'єр-міністр України Володимир Гройсман під час зустрічі з конгресменом Сандером Левіним, який протягом останніх десятиліть був активним лобістом інтересів України, заявив, що Україна цінує внесок США до питання визнання Голодомору геноцидом українського народу.

Голодомор, як невичерпна тема болю і трагедій

Голодомор – це ще одна червона лінія, яка назавжди розділила Україну і Росію
24 Листопад 2018, 23:45

Плакат на воротах Генерального консульства Росії у Львові під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Львів, 25 листопада 2017 року
Плакат на воротах Генерального консульства Росії у Львові під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Львів, 25 листопада 2017 року

Розуміння того, чим був Голодомор – це ще одна червона лінія, яка назавжди розділила Україну і Росію, організаторів голоду і жертв, окупантів і окуповану територію, метрополію і колонію.

Причому не складно зрозуміти, чому цей жахливий злочин стався саме у ХХ столітті, а не за часів імперії Романових. Романови теж були готові до найстрашніших злочинів щодо України – згадаємо Батурин – і все ж для них це була своя, споконвічна земля, рівень звірств стосовно мешканців якої не сильно відрізнявся від звірств, які можна було творити щодо великоросів або поляків. Меньшиков часів Петра І – такий приблизно кат, як Суворов часів Катерини ІІ.

Але більшовики пережили період української незалежності. Їм довелося Україну повертати. Їм довелося українців обманювати. І вони продовжували ставитися до України як до чужої підкореної країни. Країни, в якій потрібно було знищити сам дух прагнення до самостійності – а вони переконалися в 1917–1920 роках, яким сильним був цей дух, якою масовою була підтримка української державності.

Голодомор був не тільки інструментом колективізації і «приборкання» українського селянства, він був перш за все зброєю для знищення цього духу. Духу, який вирішили знищити голодом.

Тому що голод – це шок, це втрата національної пам'яті, це зміна демографічної ситуації у «зачищених» районах. І не можна сказати, що у них не вийшло, у них вийшло, ми і 85 років по тому спокутуємо результати перемоги цієї армії людожерів. І не можна сказати, що це – більшовицька політика, звірства комуністичного режиму.

Ні, це саме імперська політика, дбайливо обгорнута у червоний прапор. Саме тому вони не хочуть визнати правди. Саме тому їм набагато легше сказати, що «нас всіх в Радянському Союзі морили голодом більшовики», ніж визнати, що у Москві вирішили знищити українське село. Так, тому що воно село – теж, але перш за все – тому що воно українське.

Під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Київ, 26 листопада 2011 року
Під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Київ, 26 листопада 2011 року

Україна ніколи не забуде цей Голод

Визнати таке – значить сказати самим собі, що недостатньо просто демонтувати Радянський Союз і комуністичний режим, що важливо ще і відмовитися від імперських амбіцій, визнати злочин керівництва СРСР саме як дію, спрямовану проти іншої країни – України і визнати право цієї країни на існування. І ще визнати свою відповідальність за те, що сталося. І зрозуміти, що спокутування гріхів – це якраз допомогти Україні відбутися як державі, що це – російський борг навіть не перед нами, а перед закатованими українцями. Це якраз той мотив, яким керувалася Німеччина, коли виплачувала гроші Ізраїлю після Другої світової війни. Знищених у таборах і ярах не повернути, але моральний обов’язок – допомогти єврейській державі вижити – це ще і борг перед усіма цими людьми.

Але в Росії ніколи не погодяться з необхідністю оплати такого боргу. У Росії взагалі все роблять з точністю до навпаки: замість того, щоб допомогти країні, яка була ареною замовленого з Москви голоду, вони цю країну добивають. Замість того, щоб визнати етнічний характер Голодомору, вони цей характер заперечують. І це заперечення, ця їхня неготовність до відповідальності рано чи пізно розділить росіян і українців більше ніж кордон, ніж стіна, ніж навіть війна. Україна ніколи не забуде цей Голод, а Росія навряд чи колись захоче зрозуміти, що це було насправді.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

«До московської окупації тут ніколи не було голоду!» – Іван Малкович про геноцид 1932–1933 років

Нищення інтелігенції і духовенства в 1932–33 роках: чому Голодомор є геноцидом

«Люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна!» – історик про причини Голодомору 1932–1933

Голодомор-геноцид 1932–1933 років і нинішній погляд на ворога через приціл

Світ починає розуміти, що політику терору продовжує Путін – генсекретар СКУ про Голодомор

Вселенський патріарх Варфоломій I (в центрі) під час вшанування жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 років. Поруч пам’ятного знаку на Михайлівській площі в Києві, 26 липня 2008 року
Вселенський патріарх Варфоломій I (в центрі) під час вшанування жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 років. Поруч пам’ятного знаку на Михайлівській площі в Києві, 26 липня 2008 року
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
23
предыдущая
следующая