Ми – не пасивні спостерігачі у боротьбі за свою Помісну Церкву


Зустріньмо Вселенського патріарха хлібом-сіллю, але не віддаймо ставропігій, що зараз знаходяться під омофором митрополита Київського, поки не допоможемо Матері-Церкві приструнчити успадкованих від Московського патріархату архієреїв, що служать Кремлю, не визнають ПЦУ і ведуть відверто антиукраїнську діяльність!

Як повідомляють обізнані джерела, до плану серпневого візиту Константинопольського патріарха Варфоломія хочуть включити відвідування ним двох історичних ставропігій – Манявського скиту Православної Церкви України (ПЦУ) на Івано-Франківщині, – й Церкви Успіння Пресвятої Богородиці в м. Львові, яка нині також знаходиться в юрисдикції ПЦУ.



Між тим, спочатку візит Його Всесвятості обмежувався тільки Києвом. І це зрозуміло – візит короткий, часті перельоти не так вже дешеві (не повезеш же статусного гостя по наших дорогах, навіть після виділених минулого року на їх ремонт 35 млрд грн з Фонду боротьби з Covid-19 і 61 млн грн, що призначалися на онкодіагностику!). Головне ж – часті подорожі можуть бути надто стомливими для престарілого патріарха. А інакше відвідати в рамках короткого візиту і столицю й Західну Україну не вийде.

Очевидно, що патріарха Варфоломія везуть на Франківщину і Львівщину на «оглядини» церковної нерухомості – тих самих історичних ставропігій, які обіцяв йому від імені України пан Петро Порошенко.

І їхати патріархові потрібно обов’язково самому. Він добре розуміє: що Порошенку, що Зеленському – вибачте, глибоко плювати на православ'я та українську церкву саму по собі, вони переслідують власні скороминущі фінансові й політичні інтереси, а тому не проґавить можливості заощадити на шкоду Матері-Церкви (Матері-Церкви православних українців, але не їхній). Ба більше, вони обіцяли нерухомість у столиці (тому і їхати куди-небудь ще не планувалося), але не здійснили цього. Яка тут може бути віра «на слово»?

Та й сліпо покладатися на своє оточення не слід. Як мовиться, «довіряй, але перевіряй» – якщо не своїх священнослужителів, то хоч би їхні доповіді та висновки. Краще таки своїми очима побачити, про що йдеться «на землі». Так Його Всесвятість може думати. Адже ті константинопольські сановники, хто займається відносинами з Україною, знають нашу мову та реалії – переважно самі мають українське походження, а значить «можуть увійти до змови» з владою або «надто довірливо» поставитися до їхніх запевнень. А тих хто не знає української (як, наприклад, митр. Еммануїл Адамакіс) – легше ввести в оману, а то й просто підкупити (коли вже Преосвященнішому Екзархові не бути патріархом через гей-скандал з приводу його стосунків із єп. Мелітінійським Максимом Пафілісом, як тоді не хотіти хоч би на старості пожити по справжньому спокійно і красиво?).

І справді, якби такі різні й такі єдині у своєму походженні президенти були щирими патріотами та по-справжньому хотіли відновлення Єдиної Помісної Православної Церкви – хіба погодилися б вони віддати святині ПЦУ у той час, коли найбільші ставропігії, зокрема в Києві, зайняті московськими окупантами? Ледве спробували підняти тему звільнення лавр, але в підсумку наша влада не зробила нічого. Побоялися промосковських диванних експертів і пропагандистів, побоялися піти проти олігархів, що стоять за ними, повелися на погрози Кремля, хоч всім і відомо, що рівень підтримки Московського патріархату швидко знижується, а їхні заходи просто проплачуються.

Можна було б сказати, що такої зради ніхто не чекав, але на жаль, після того, як Порошенко аналогічним чином викинув митрополита Макарія з кафедрального собору УАПЦ і передав Андріївську Церкву Константинополю – сказати так вже не можемо.

Чи варто чекати іншого від Зеленського, який постійно підкреслює своє єврейство й так і не визначився з тим, кого ж він шанує, бійців УПА або діда – радянського офіцера, що розстріляв протестувальників на Майдані в Кривому Розі в 1963 році. Чи можемо сподіватися на піклування про церкву від того, хто хвалиться тим, що саме він, єврей, а не українець, перебуває (зусиллями міжнародного злочинця Бені Коломойського) при владі в нашій країні? Питання риторичне. Варто згадати хоча б заяви ставлеників нинішнього президента – пана Олександра Ткаченка та пані Олени Богдан,  яка демонструє абсолютну некомпетентність, – про «міжконфесійний діалог», нібито невідповідність міжнародному праву закону №2662-VIII, що вимагає перейменування УПЦ, а також про необхідність дочекатися «закінчення терміну оренди» Києво-Печерської та інших лавр агентами ФСБ у рясах. Не будучи щирими українцями за самосвідомістю, вони надто бояться за свої власні інтереси, аби відстоювати інтереси Українського Народу, Держави й Церкви. І всі їхні заяви – можливо, навіть щирі, – про рівновіддалену від усіх конфесій політику – у кращому разі напівправда. У ситуації війни з Росією будь-яка віддаленість від українського – це підтримка нашого одвічного ворога.

Крім того, всі ж розуміють, що переважна більшість представників нашого чиновництва так і не виробили в собі бажання працювати на благо України, залишившись пристосованцями. На перший погляд, це непомітно, але по факту в країні стало більше уваги приділятися юдейським релігійним святам, будівництву і відновленню синагог, налагодженню взаємовідносин органів влади з єврейською спільнотою. І все це почалося після того, як президентом стала людина, яка при кожній зручній нагоді підкреслює своє єврейське походження.

Заявляючи про релігійну нейтральність, було б просто дурістю з боку Зеленського справді вірити, що вона досягається виключно «особистим прикладом», а не особливим контролем і суворим припиненням проявів підлабузництва. Але президент таки не дурна людина, принаймні, у жвавості розуму йому важко відмовити. Отже, якщо в цьому напрямку свідомо нічого не зроблено, це означає тільки те, що рівновіддаленість — лише на словах.

Так що єдине, що нам залишається – це самим захищати свою церкву. Ніхто не відстоюватиме інтереси неньки-України окрім самих свідомих українців. Саме ми маємо зустріти патріарха Варфоломія, тому що він є гостем передусім українського народу, а не пана Зеленського.

Ми щиро вдячні Церкві-Матері в особі Його Всесвятості за Томос про автокефалію. Архієпископ Константинополя – Нового Риму, який по праву є центром світового православ'я, стикається з багатьма викликами, і ми маємо бути готові завжди підтримати його. Але водночас, як вірні сини й доньки Київської Церкви ми маємо в першу чергу захищати її та свою країну. І щодо цього патріарх Варфоломій, на жаль, зробив не все необхідне. Зокрема, чому Його Всесвятість дозволяє архієреям Вселенського престолу, що до скасування Томосу 1686 року перебували в юрисдикції Московського патріархату, досі служити в Україні, не тільки працюючи проти Святішої Церкви України, а ще й заперечуючи законну владу і привілеї самого Константинополя? Чому Вселенський патріарх не вживе заходів?

Зеленському та його ставленикам, як і команді Порошенка – байдуже, вони не запитають про це. І рано чи пізно таке ставлення викличе в патріарха Константинопольського сумніви в тому, що Україні справді потрібна власна автокефальна Церква. І, звичайно, це не додасть йому бажання сприяти розвитку ПЦУ і визнанню її автокефалії у православному світі. Тому саме свідома частина Української Нації повинна – зокрема, власною ініціативністю, вимогливістю і готовністю стати на захист справедливих інтересів Святішої Церкви України, – не допустити розчарування патріарха Варфоломія в його місії та в тих воістину історичних рішеннях, що він вже зробив для об'єднання Київської Церкви.

"Канонічна зарозумілість" митр. Олександра Драбинка до УАПЦ

Митрополит Олександр (Драбинко), який у грудні 2019 р. перейшов до ПЦУ, досі вважає, що визнання нової церкви стало можливим винятково завдяки приєднанню до неї ієрархів Московського патріархату з "бездоганною канонічною гідністю" – його та митрополита Симеона (Шостацького). А раніше в приватних розмовах Драбинко висловлював думку про необхідність хоч би негласного перерукоположення ієрархів колишньої УАПЦ. Виходить, що Драбинко досі дотримується московської риторики щодо "українського розколу"? Адже це прибічники РПЦвУ стверджують, ніби хіротонії УАПЦ не були канонічними.

З приводу канонічності наших архіпастирів усі точки над "і" було давно розставлено в численних публікаціях ЗМІ. Співслужіння патріарха Варфоломія з колишнім главою УАПЦ митрополитом Львівським Макарієм (Малетичем) і митрополитом Галицьким Андрієм (Абрамчуком) демонструє впевненість Константинополя в наявності апостольського спадкоємства в єпископів колишньої УАПЦ – усупереч тому, що твердять православні кремлеботи. Чим же пояснити, що в контактах з православним світом ПЦУ робить ставку на Драбинка?

Дійсно, спершу саме Драбинко позиціювався в якості основного перемовника – спочатку УПЦ КП із Константинопольським Патріархатом, а потім ПЦУ з іншими Автокефальними Церквами. Тоді як вихідці з УПЦ КП зустрічалися з ієрархами та священиками Помісних Церков виключно на Фанарі, митрополита Олександра направляють із візитами в Єрусалимський Патріархат, Еладську Церкву. Без якихось явних офіційних повноважень він проводить зустрічі та веде переговори з Патріархом Варфоломієм. Паралельно з єпископами колишньої УПЦ КП він стукається в двері настоятелів Афонських монастирів

Не думаю, що митрополит Епіфаній насправді сумнівається в канонічності митрополита Макарія і його архіпастирів. Але московська пропаганда в Помісних Церквах працює набагато ефективніше за нашу. У цю боротьбу путінським режимом вкладаються великі сили й засоби. А ми, замість того, щоб спростовувати плітки документами і боротися за добре ім'я своїх архіпастирів, потураємо наклепу на них. Адже набагато простіше послати закордон колишнього митрополита РПЦвУ або колишнього архімандрита Православної Церкви Греції, ніж добитися визнання і поваги для справжньо української ієрархії, що вистояла в найважчі для нашої Церкви роки.

Злі язики можуть припустити, що справжньою метою митрополита Олександра як в РПЦвУ, так і в Українській Церкві було і залишається, головним чином, посилення свого впливу. Не хотілося б в це вірити. Але варто згадати, що і в його дисертації 2011 року "Православ'я в посттоталітарній Україні (віхи історії)", і в підготовленому тоді ж за його участю фільмі "Анатомія розколу", заперечувалася ідея української автокефалії, критикувалися ієрархи УПЦ КП і УАПЦ. Чи корисна для єдності Церкви така небратня "ексклюзивність"?

Варто згадати й тих людей, хто стоїть за спиною митрополита Олександра, і те, чим вони займалися і займаються. Ми добре пам'ятаємо інформаційну кампанію проти митрополита Макарія, тоді ще глави УАПЦ, яка була організована кілька років тому: спроби збирати компромат на наших архієреїв, їх шантаж, тиск на Синод. Тоді не було особливим секретом, що окрім сумнозвісного "Фонду пам'яті Блаженнішого митрополита Мефодія" снаряди для цієї війни проти Церкви подавав батько Петро Зуєв - права рука владики Олександра, беззмінний автор його книг, спічрайтер і головний ідеолог. Та і зараз на сайті фонду то розхвалюють книгу Драбинки "Українська церква: шлях до автокефалії", то публікують його проповіді та інтерв'ю.

Можна також згадати й те, що Преображенський собор в Теремках, настоятелем якого є Драбинко, спочатку будувався для УАПЦ, але в 2010 році був переданий меценатом Ігорем Володимировичем Лисовим у користування Драбинка (тоді ще єпископа УПЦ МП) з політичних міркувань. А в травні минулого року владика Олександр пролобіював нагородження Лисова державною нагородою ­- орденом "За заслуги" I ступеня. Чи не боїться владика, що соратник "у боротьбі за Томос" Лисов тепер віддасть храм митрополитові Макарію, скажімо, як компенсацію за Андріївську церкву?

Можна, правда, згадати і позитивне. Ось, наприклад, владика Олександр на молитовних заходах на честь 30-річчя третього відродження УАПЦ, а ось він передає духівникові Фонду пам'яті Митрополита Мефодія о. Роману Будзинському в дар факсимільне видання Пересопницького Євангелія з нагоди 5-ої річниці упокоєння митрополита Мефодія (Кудрякова). При цьому всі такі випадки пов'язані з ім'ям покійного митрополита Мефодія. Адже на відміну від митрополита Макарія покійний митрополит Мефодій вже не може представляти жодної конкуренції "бездоганно канонічному" Драбинку, і демонструвати повагу до його пам'яті - і вигідно, і цілком собі безпечно.

Зазначимо також, що в РПЦвУ митрополит Олександр досі тільки заборонений в служінні, а не вивержений з сану, хоча судячи з репутації Владики, цілком міг би. В обложеному таборі молодої Автокефальної Церкви України він залишається тимчасовим даром і завжди може повернутися до своїх колишніх господарів. Ось тільки чи потрібні нам такі подарунки?

Чого ж насправді хоче Олександр Драбинко?

Прибічники автокефалії єдиної Помісної церкви в Україні з-поміж духовенства і вірян УПЦ МП, що об'єдналися в Мережу Відкритого Православ'я, провели 20-23 серпня круглий стіл на тему "Якої бути Православної Церкви України".

Захід представляється чимось на зразок прелюдії до передбачуваного Помісного собору, на якому, як то кажуть, належить обрати Київського Патріарха. Але думки про те, коли саме має бути скликаний цей собор – чи то до надання Томосу про автокефалію, чи то після нього,– різняться.

На круглому столі були присутніми архімандрит Кирило Говорун і протоієрей Георгій Коваленко – ректор Відкритого православного університету Св. Софії-Премудрості, за ініціативою якого і пройшов захід. Підсумкову заяву підписали близько 38 священнослужителів УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ і навіть УГКЦ, а також 138 мирян з України та зі всього світу.

Однак, такий відомий захисник автокефалії як митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко) участі в заході не взяв. Ба більше, майже місяць по тому Його Високопреосвященство не тільки не підписав заяву круглого столу, але й навіть не висловився з цього приводу.

І це попри те, що згідно з досьє СБУ на Олександра Драбинко священнослужитель УПЦ МП з 2009 року вів переговори й з "розкольниками", й з представниками Фанару про возз'єднання українських церков та їх перехід під юрисдикцію Константинопольського патріархату. Документ можна легко знайти в Інтернеті простим пошуком по відповідному запиту серед чорно-білих зображень за останній рік.


Чому ж зараз він проігнорував таку значну подію? Боїться прещений з боку священоначалія після попередження від Синоду УПЦ, яке він отримав у травні? Або ж він не хоче нервувати своїх друзів з Київського Патріархату, побоюючись, що ті – цілком обґрунтовано,– сприймуть його активність як спробу просування своєї кандидатури на посаду предстоятеля Єдиної Помісної Церкви, замість глави УПЦ КП Філарета (Денисенко)? Адже набагато вигідніше не боротися з конкурентами, а дочекатися поки вони не зазнають провалу, зробивши більшу частину роботи – і вже тоді вийти на сцену і скористатися тим, чого вони встигли досягти.

Такий хід думок є цілком природним для Митрополита Олександра – досвідченого церковного політика і навіть, можна сказати, цинічного інтригана.

Олександра Драбинко давно називали "сірим кардиналом" УПЦ МП, який в останні роки життя Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана) вирішував багато питань церковної політики від його імені. За три роки до кончини свого шефа митрополит намагався створити в УПЦ МП мережу своїх прибічників, які мали були б проголосувати за його кандидатуру на чергових виборах предстоятеля. Для цього Драбинко ділив існуючі єпархії на дрібніші й просував на нові єпископські кафедри молодих і не завжди гідних, але залежних від нього священиків.



Також він зініціював переведення свого опонента – архієпископа Митрофана (Юрчука) з Київської митрополії в Луганську єпархію.



Не гребував Драбинко й користуватися зв'язками та фінансами видатних політиків – зокрема, депутата Віктора Балоги й заступника голови АПУ Ігоря Гриніва.



У досьє СБУ також містяться відомості про те, як митрополит Переяслав-Хмельницький Олександр використовував прес-секретаря Луцько-Волинської єпархії прот. Валентина Марчука для очорнення своїх опонентів у боротьбі за місце предстоятеля УПЦ МП. Цим він спровокував конфлікт Марчука з його митрополитом Ніфонтом (Солодухою). При цьому Олександр Драбинко подумував про те, щоб у разі невдачі на виборах усунути останнього з посади і самому очолити Луцько-Волинську єпархію.



При своїх захмарних амбіціях митрополит Олександр намагається не лізти на рожен, діяти обережно, бажано чужими руками, і при цьому завжди мати "запасний аеродром". Тому поки що важко зрозуміти, що для нього важливіше, бажання стати на чолі об'єднаної української церкви під юрисдикцією Вселенського патріархату, або зв'язки з головою  інформаційного управління УПЦ КП Євстратієм (Зорею), разом з яким він колись навіть мав мережу ресторанів біля Києво-Печерської Лаври.


З іншого боку, зрозуміло, що якщо останній справді непохитно стоїть за патріаршество Філарета, то амбітний і поки що визнаний у православному світі митрополит Драбинко є скоріше загрозою, ніж союзником. Навряд чи спікер УПЦ КП став жертвою маніпуляцій і готовий проміняти Філарета на канонічний статус в юрисдикції Константинополя та під керівництвом Драбинки. Адже раніше митрополит Олександр обіцяв навіть перейти до УПЦ КП, якщо на виборах предстоятеля УПЦ МП переможе "проросійський" кандидат. Проте, досі цього не зробив.


Чи зробить Порошенко ставку на УГКЦ?

15 липня, за два тижні до Хресної ходи з нагоди святкування 1030-річчя Хрещення Русі-України президент Порошенко відвідав прощу греко-католиків у Зарваниці (Тернопільська область). У своїй промові він у черговий раз (хай і без особливого оптимізму) торкнувся теми автокефалії, а також відзначив роль Української греко-католицької церкви в історії України.

Зокрема, П.Порошенко заявив, що УГКЦ була сполучною ланкою із західноєвропейською християнською спільнотою і «створила прообраз українського національного організму у часи, коли Україна була бездержавною і поділеною між сусідами». Президент звернув увагу і на роль Андрія Шептицького, колишнього предстоятеля УГКЦ з 1901 по 1944 роки, у становленні української держави, назвав його «батьком української нації». Втім, Порошенко у черговий раз займається популізмом, граючи на образі зовнішнього ворога у вигляді СРСР/Росії. Постать Шептицького сприяє цьому: у свій час він виступав і проти царської влади і проти більшовиків, прагнучи створити унію у Західній Україні.
Експлуатація історичних особистостей – доволі часте явище для популістів. Зараз, практично напередодні виборів, штаб Порошенко буде активно шукати і використовувати всіх, хто хоч якось виступав проти ворогів України, адже один зі стовпів політики президента це менталітет «обложеної фортеці». Власне, і предстоятель УГКЦ Святослав (Шевчук) на з’їзді «Лицарів Колумба» у США 7 серпня говорив про ворогів.

Пошук історичних патріотів торкнеться і представників інших релігійних конфесій (причому кого завгодно – протестантів, православних, іудеїв, мусульман, кришнаїтів…): Порошенко буде намагатися знайти підхід до них, лише б завоювати побільше голосів.

Однак до католиків у президента особливе ставлення. Паства УГКЦ складає близько 10% від усіх віруючих в Україні, а більше третини українців (37,7%), згідно соціологічному дослідженню Центра Разумкова, підтримують Папу Римського Франциска. Переважна більшість греко-католиків живуть у західній частині країни, де традиційно сильними є націоналістичні (а частіше антипрезидентські) настрої. Тому УГКЦ – один з найважливіших інструментів для привернення виборців.

Правда, план може виявитися глобальнішим. Ситуація з томосом зараз у підвішеному стані. Якщо цей задум із автокефалією провалиться, політичні супротивники Порошенко отримають просто чудовий привід для критики. Фанар міг також вже повідомити Києву про те, що з більшою вірогідністю томос не буде подарований у результаті чого в адміністрації починають шукати запасних шляхів.

Враховуючи проєвропейський курс нашої країни Петро Порошенко може зробити ставку на католиків, аби отримати прихильність Папи Римського і через нього налагодити більш тісні контакти із західними країнами. Президент в цілому не приховує свого теплого ставлення до католиків: у червні під час офіційного візиту в Іспанію він помолився у католицькому соборі, у липні отримав прощу, а 14 серпня стало відомо про передачу будівлі музею народної архітектури у Львові монастирю УГКЦ.

При цьому все-таки маловірогідно, що Банківська вирішить повністю покластися на УГКЦ: все-таки Україна православна країна, і у нас є найчисельніша Церква – УПЦ КП. У випадку відмови Фанара дарувати автокефалію, вірогідно, Порошенко старатиметься створити всеукраїнську церковну організацію на підґрунті Київського патріархату. Якщо із цим варіантом виникнуть складнощі, тоді на перший план і вийдуть відношення із греко-католиками, що так ретельно налагоджуються.

MicrosoftInternetExplorer402DocumentNotSpecified7.8Normal0

На этой неделе Константинополь станет ближе

Вероятно, в скором времени киевляне смогут посещать богослужения Вселенского Патриархата не покидая столицы.

Как и говорил в августе прошлого года Предстоятель УАПЦ митрополит Макарий, в скором времени нас ожидает открытие подворья Вселенского Патриархата. Соответствующее решение может быть принято уже совсем скоро – на ближайшем заседании Константинопольского Священного Синода, которое запланировано на эту неделю.

Уже сейчас на Украине действует благотворительная миссия УПЦ США (Константинопольского Патриархата). Благодаря ей, только за последние полтора года украинские патриоты в США перевели более $ 240 000 на нужды нуждающихся и членов семей раненых и погибших участников АТО.

Значение будущего Константинопольского подворья для украинского православия сложно переоценить. Этим шагом Фанар свидетельствует, что принимает свою ответственность и полномочия как Церковь-Матерь для Киевской Митрополии. Кроме того, константинопольские иерархи ближе познакомятся с нашими церковными реалиями, контакты с ними значительно упростятся. В свою очередь, это не только продемонстрирует всему миру, что Вселенский Патриархат не только не чурается священнослужителей УАПЦ и УПЦ КП, но и приблизит решение о создании единой и автокефальной  украинской православной церкви.

Если это долгожданное событие станет возможным, случится это благодаря упорным усилиям команды Президента. Возможное открытие представительства Вселенского Патриархата  – результат обращения депутатов ВРУ визитов В.Гройсмана, А.Парубия и самого Петра Порошенко на Фанар. Однако вряд ли можно было бы рассчитывать на такой успех без активного участия духовенства и мирян патриотических церквей, которые неустанно обращались к Патриарху Варфоломею с просьбой обратить внимание на судьбу украинского православия.



При этом, довольно неожиданно, лидирующую роль в этом процессе сыграли именно иерархи УАПЦ, а не более заметной и в два раза превышающей ее по численности приходов УПЦ КП. Недавнее обращение Патриарха Филарета к Москве, а также его заявление о неприятии власти Константинополя совсем не вяжутся с ожидаемыми встречными шагами Фанара. Это свидетельствует либо об отсутствии всякого диалога между Филаретом и Патриархом Варфоломеем, либо представляется едва ли не саботажем. И наоборот, участники богословских конференций, члены Самборского православного братства им. Св. Павла Конюшкевича и Львовского братства Св. Ап. Андрея Первозванного вели просветительскую работу на местах, последовательно и аргументированно обращались к Фанару с соответствующими просьбами. Возможно, их аргумент о том, что оставленная на произвол судьбы Украина будет захвачена униатами Святослава Шевчука и Онуфрия (Березовского) и стал решающим.

Долой предрассудки! или Настоящий патриот справляет 40-лет

Ровно 40 лет назад, 4 августа 1977 года в городе Львов родился Андрей Николаевич Мацола.



Юбиляр не стал следовать сомнительной традиции, которой часто оправдывают собственную скупость, и отметил день рождения в кругу многочисленных друзей и партнеров. Праздничный банкет по этому поводу состоялся вчера в столичном отеле Premier Palace. Подавали деликатесные итальянские сыры, инжирный мармелад, утиную грудку с апельсиновым соусом, каре телятины с табуле и гранатовым соусом, изысканные ржаные булочки "Бородино", фирменный лимонад и многое другое. Можно предположить, что мероприятие обошлось не меньше чем в 150 тысяч гривен.
Вообще, нарушать стереотипы и отказываться от предрассудков – отличительная черта смелых и независимых личностей. Именно таким и является Андрей Мацола. Для него поступать так – вполне характерно и естественно. И, несомненно, в этом есть огромная заслуга его родителей.

Еще в 80-х годах прошлого века, пропитавшись духом знаменитых львовских кофеен, семья Мацол твердо выбрала свой собственный путь – утолять жажду людей, производя и распространяя качественные напитки. Освободившись от гнета советской системы и почувствовав воздух свободы, хлынувший на Украину в начале 90-х, они предприимчиво взялись за дело.

С такой же решительностью шел по своему пути и Андрей Мацола: закончил Львовский финансово-кредитный колледж, а затем Тернопольскую академию народного хозяйства. Образование, талант, любовь к Украине и вера в Бога позволили ему стать достойным продолжателем семейных традиций. Взявшись за дело, он в какие-то четыре года вывел свою дистрибьюторскую компанию "Олмар" на лидирующие позиции в регионе. Еще через четыре года была создана "Перша Приватна Броварня", которая благодаря творческому подходу предпринимателя и его стремлению к инновациям стала вершиной семейного бизнеса.

Однако, быть может, главным фактором успеха стала удивительная цельность натуры Андрея Николаевича, его религиозность, честность и ответственность, выраженные в лозунге "Для других как для себя". Именно эти качества позволяют ему не поддаваться сомнениям и не сбиваться с верного пути из-за кажущихся противоречий.
Например, некоторые обвиняют Андрея Мацолу за его бизнес-связи со страной-агрессором. Даже зная о том, что он щедро помогает нашей армии. В голове многих не укладывается, как можно примирить между собой два этих факта. Однако для верующего человека (как известно, в 2012 году патриарх Филарет освятил один из заводов ООО "ППБ", более того, в том же году Андрей Николаевич поступил в Киевскую православную богословскую академию) никакого противоречия здесь нет.

Будучи православными, братья Мацолы ни к кому не питают ненависти, даже к москалям. Им не нужен пиар, а популистские антироссийские законопроекты кажутся излишними. Например, Роман Мацола не принимал участия в голосовании о признании России страной-агрессором. Его брат-предприниматель тоже просто делает свое дело и доверяет промыслу Божьему, согласно которому грешники будут наказаны своей же неправдой.

Действительно, все именно так само собой и получается. "Если хочешь наказать человека – дай ему то, что он хочет", – говорил Б.Шоу. То же относится и к москалям. Если для ватников и колорадов пиво – лишь средство для более быстрого и дешевого приведения себя в излюбленное состояние свинского опьянения и достижения спасительного забытия, а не "напиток монахов", как для цивилизованных людей, – это их проблемы. Буквально на днях представитель РПЦ Владимир Легойда взъелся на рекламу безалкогольного пива, продемонстрировав всем свое знание рынка злачных напитков и подчеркнув масштабы последствий, возникающих из-за неуемной тяги россиян к алкоголю. Обжегшись на молоке, на воду дуют. Так что нужно радоваться тому, как оккупанты упиваются нашим пивом, да еще и платят нам за свою деградацию.

В свою очередь, на вырученные в России деньги Андрей Мацола поддерживает видных иерархов Матери-Церкви, повышает их мотивацию к долгожданному признанию автокефалии украинской церкви, а также консолидирует общество вокруг идеи Единой Поместной Православной Церкви, разъясняя сомневающимся и индиферентным гражданам важность решения этой давно назревшей проблемы. Благодаря этим же средствам он помогает афонским монахам, сохраняющим память о тысячелетней духовной связи Киева и Святой горы, а также обеспечивает все насущные потребности действительно патриотической церкви – Киевского Патриархата.

Возможно, еще одна неотъемлемая черта верующего человека, помогающая Андрею Мацоле сохранять и приумножать достигнутые в бизнесе результаты – это благодарность Богу. Так, именно при участии мецената во Владимирском соборе появился чтимый список чудотворной иконы Божией Матери "Скоропослушница" из афонского монастыря Дохиар. Именно благодаря пожертвованиям Андрея Николаевича удалось провести ремонтно-реставрационные работы в Покровском соборе города Львов.

Разве все это не покрывает с лихвой те проценты, которые предпринимателю приходится платить в качестве налогов? Страшно подумать, что если бы Андрей Мацола следовал предрассудкам и поддался влиянию медийных штампов о "сотрудничестве со страной-агрессором", всего этого не было бы… И, конечно, хочется присоединиться к поздравлениям, озвученным иерерхами Украинской Православной Церкви – Киевского Патриархата на торжественном вечере в честь юбиляра!

Киев готов к компромиссу ради объединения Православия. А Фанар?

Украинско-канадский новостной портал "New Pathway – Новий шлях" напечатал статью "Киев готов к компромиссу ради единой Поместной Православной Церкви. Есть ли такое желание у патриарха Варфоломея?", в которой коснулся вопроса объединения украинского православия и определенных проблем, с этим связанных. Об этом сообщает украинский сайт "Радио Свобода".


Киев готов к компромиссам ради Единой Поместной Православной Церкви. Есть ли такая готовность у Патриарха Варфоломея?
     
    Несмотря на оптимистичные заявления о перспективах создания Единой Поместной Украинской Православной Церкви, распространяемые официальным Киевом, твердых оснований для уверенности в успехе этого проекта все еще нет.
    Как известно, 16 января 2017 г. Св.Синод Вселенского Патриархата заслушал доклад специальной комиссии, созданной для изучения возможности предоставления автокефалии Православной Церкви на Украине после получения обращения украинских парламентариев от 16.06.2016, Св.Синод принял хитрое  и поистине византийское решение: открыто не отказывать Киеву, но и не делать сколько-нибудь серьезных дальнейших шагов.
    Мол, мы – ваша Церковь-Мать, только мы можем решить ваш вопрос, мы всей душой молимся за вас, и ваша мечта когда-нибудь обязательно исполнится – но все в конечном счете все зависит только от вас". Сначала они демонстрируют внимание и участие, а потом ведут себя так, словно ничего не слышали.
    Такие действия фанариотов – не просто пример того, как отличается восточная культура переговоров от западной, здесь мы видим не просто врожденную склонность к пышным и цветистым, но пустым фразам. И это даже не пример византийского искусства "переливания из пустого в порожнее", набивая себе цену и выигрывая время для их их собственной политической игры. Это поведение фанариотов свидетельствует лишь об их циничном и пренебрежительном отношении к не-грекам, включая украинцев. И это несмотря на то, что в самой Турции Вселенского Патриарха Варфоломея считают лишь религиозным лидером ничтожного меньшинства!
    По словам одного из переговорщиков, который знает ситуацию изнутри, Его Всесвятейшество не могло найти возможности ответить в течение полугода с июля 2015 года, когда письмо из Киева было передано лично в руки теперь уже Митрополиту Варфоломею (Самарасу), генеральному секретарю Св.Синода. А потом начался наиболее активный этап подготовки ко Святому и Великому Собору на о. Крит, во время которого украинский вопрос был фактически "сдан"…
    Все это время украинские дипломаты в Стамбуле усердно посещали богослужения (иногда у них было даже по две аудиенции с Патриархом в месяц), поддерживали контакт с архиепископом Иовом (Гечей), в том числе во время Критского Собора… А в марте 2016 года Президент Порошенко сам нанес визит Патриарху.
    В самой Украине, чтобы повысить юридическую грамотность верующих и вооружить их против Московского Патриархата – главного врага украинской автокефалии, – было подготовлено "Практическое руководство для верующих по смене юрисдикции". С невероятными усилиями сопротивление московского лобби было преодолено, и официальное обращение Верховной Рады к Патриарху Варфоломею было подготовлено в кратчайшие сроки. И все же украинский вопрос был отложен в долгий ящик!
    В общей сложности за первые семь месяцев 2016 года украинские чиновники провели не менее 6 встреч с Константинопольским Патриархом в Стамбуле. Именно столько заходов понадобилось, чтобы "выпросить" у Церкви-Матери лишь несколько ни о чем не говорящих ответных визитов – Митрополита Юрия, Архиепископа Иова и Митрополита Никиты. И ни один из них не принес в Киев какую-либо определенность. Стоит ли ожидать большого прогресса в деле объединения украинского Православия от посещения Украины константинопольскими иерархами, при таком отношении Патриархата? Особенно, если некоторых из их духовенства нужно "вытаскивать" с мероприятий Московского Патриархата…
    Однако до недавнего времени в Киеве старались не поддаваться разочарованию и продолжали искать решение проблемы с присущей украинцам изобретательностью, выражая всемерную готовность оказать все необходимое содействие синодальной комиссии Константинопольского Патриархата. Для размещения представительства Матери-Церкви государство даже предложило выкупить здание в историческом центре Киева, стоимость которого оценивается не меньше чем в $10 млн. При поддержке представителей украинского научного сообщества и диаспоры, парламентарии также продолжили свои усилия. Согласно сообщениям СМИ, в результате ноябрьского визита Председателя Верховной Рады А.Парубия на Фанар, Патриарх Варфоломей все-таки принял приглашение посетить Украину. Но когда случится этот визит?! Никто не дает ответа на этот вопрос. Письмо Петра Порошенко Вселенскому Патриарху
от декабря 2016 года, в котором Президент Украины еще раз пригласил Его Всесвятейшество в украинскую столицу и обозначил конкретные действия, которые должны быть приняты для урегулирования религиозной ситуации в стране, также до сих пор остается без ответа.
    И после всего этого специальная комиссия Вселенского Патриархата, возглавляемая Митрополитом Пергамским Иоанном, оставила православных украинцев в том же положении, в каком они были последние 25 лет! Тем не менее, несмотря на явное разочарование и сомнения в желании Фанара прекратить многолетние разделения между православными на Украине, Киев не опускает руки и готов к компромиссу. К очередному витку переговоров также подключился Кабинет министров Украины, председатель которого Владимир Гройсман встретился с Патриархом Варфоломеем 15 марта 2017 г.
    Гройсман известен как очень практический человек. Привнесет ли его вступление в игру некую новую тактику в отношения с Фанаром? Сможет ли команда премьер-министра установить более эффективные взаимоотношения с Константинопольским Патриархатом и добиться от византийцев однозначных решений и конкретных шагов по объединению украинского православия?
    Поживем – увидим…

Перевела Светлана Гойко