Корови йдуть. Земля і небо чисте.
У срібний сон вкладається полин.
Відцвілий без хвилини ловить листям,
І тінь лелеки падає на тин.
Корови йдуть. Повітря тліє літом.
У літі погляд. Тліє літом путь.
І дух молочний царствує над світом.
Корови йдуть. Корови просто йдуть.
малюнок згенеровано ШІ
Я мовчу. Відзоріло.
Зачепилось за ніч.
Місяць котиться білий
З неба втомлених пліч.
Пахне вітром діброва.
Пахне спокоєм дім.
І чомусь пахне словом
У мовчанні моїм.
малюнок згенерований ШІ
Було це років тому триста,
А може й зовсім не було:
Йшов чоловік із міста в місто,
А може й з міста у село.
Тоді «смірєніє» віталось,
Вкривало сірості плащем,
А чоловікові співалось,
І пританцьовувалось ще.
І сонце сяяло над світом,
І розчинявсь холодний страх,
І розквітали дивні квіти
На тих стежинах і шляхах.
Чомусь на сіре мода знову,
Хоч двадцять перший в панстві вік,
Але і досі кольорово
Отам, де йшов той чоловік.
фото згенероване ШІ
Велике небо зорі сіє,
А попід небом, у красі,
Сидить і слухає Марія
Як тиша ходить по росі.
Як носить у торбині втому
І як торкається чола.
І де та ява – невідомо,
І невідомо чи була.
фото згенероване ШІ
І квітень йшов. Лишалося зелене.
Дивились зорі в темряву хитку.
Уже громи збиралися на сцену
Та підбирали хмари до смаку.
Було садам ще трішечки красиво.
В'язала пам'ять дум останній сніп.
І падав вечір втомлений та синій
У молоді долоні древніх лип.
фото згенероване ШІ
Коли було бузково світу
І кучерявились сади,
Коли хвилини пахли літом
І ніч не знала самоти.
Коли ліси були мов п’яні
Від таїни і солов’їв,
Тоді туман ходив туманом
І білодумно думи мрів.
фото згенероване ШІ
Не для краси людського світу,
Не для бджолиної хвали
Придумав хтось звичайні квіти,
Ну, просто щоб вони були.
Отак ідеш життям побитий
І злим думкам немає меж,
І раптом бачиш – квітнуть квіти,
І сам тихесенько цвітеш.
