хочу сюда!
 

Юлія

40 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «мої вірші»

Осінній день зачитано до дір...

Осінній день зачитано до дір,

За ясним сонцем скінчена гонитва,

Приносить вечір місячний Псалтир,

І починає бубонить молитву.

Іде печаль на сторону чужу,

Плетуть зірки тихцем магічні сіті,

І все, що я тепер тобі скажу,

Інакше трохи треба розуміти.


А дерева такі стрункі!

А дерева такі стрункі!

А яке в них яскраве листя!

Утікають в ніщо віки,

Тільки тут все давно на місці.

Ясна осене, нумо, тлій!

Днів привітних примножуй сяйво!

Може, я тут хоч трохи свій?

Може, я тут для часу зайвий?



І знову поле – щедрості правиця...

І знову поле – щедрості правиця,

Замріяне в квітучій тишині

Скажи-но, що тобі ночами сниться?

Кого пускаєш в думи потайні?

Яке тобі майбутнє до вподоби?

Що в серці торжествує чи болить?

Чи мариш гострим плугом хлібороба,

Чи від мани тремтиш кровопролить?

 

Ну як оці розлоги не любити...

Ну як оці розлоги не любити,

Де навесні і палиця цвіте?

Пройди-но скільки хочеш цього світу –

Подібне не зустрінеться ніде.

Тут у дощах громи сміються лунко,

Ясніють дні у поглядах калюж,

І ми, чиїсь негадані дарунки,

Мов зернята розкидані довкруж.



У небесах віджуравлило...

У небесах віджуравлило,

Відлопотіло, відійшло,

А де мої поділись крила?

Де втіх бездонне джерело?

Де ті мої із лишком двадцять?

Слова, скажіть хоч щось мені!

Слова мовчать, слова бояться

Навік пропасти у стерні.



А от і осінь, ніжна і невинна...

А от і осінь, ніжна і невинна,

Останній чміль у справах прогудів,

Тримається душа за соломину

Залишених в минулому слідів,

Де кожен ранок теплим був і босим,

Де тільки зріли прогріхів плоди.

Та тихо там, бо все пішло у осінь,

Просту і неціловану. Сюди.



А я на Вас дививсь та був німим...

А я на Вас дививсь та був німим,

Хоча душа моя кричала: - Нумо!

У мене є ще стільки дивних рим!

Я ще не всі пустила в люди думи!

Осіннє листя падало до ніг,

За рогом шлях видзенькував трамвайний,

Я був німим, бо думи – не для всіх,

Вони для Вас і осені, звичайно.



Якби хоч раз задумувались люди...

Якби хоч раз задумувались люди

Чим справа обертається лиха,

То навіть у відомого всім Юди

Напевне б не було його гріха.

Та як нема такого розуміння,

І схильності нема до простоти,

Плати, народе, за свої хотіння,

Собою та нащадками плати.



Над озером осінь...

Над озером осінь,

І день в німоті,

Над озером небо

Блищить сивиною,

Чи я тобі був

У твоєму житті,

І чи залишусь

У тобі хоч луною?

За озером сад,

У саду тихі сни,

За озером яблукам

Падати скоро,

А я іще тут,

Хоч і тонше струни,

А я іще пам’яттю теплою

Хворий.

О, віро моя!

Чом тримаєшся ти?

О, думи мої!

Чом ви й досі гризотні?

Над озером осінь,

І місяць іти

Збирається в ніч

По небесній безодні.



О, осене...

О, осене, моя солодка мріє!

Колиско неповторюваних снів!

Я знаю Вас, як знать ніхто не сміє,

Я навіть Вами дихати зумів.

Вам у весни не позичати вроди.

Вам прикрашати стежку до зими,

Коли украй потомлені городи

Пускають в небо споминів дими.



Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
106
предыдущая
следующая