хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «мої вірші»

І вечір був. І миготіли зорі...

І вечір був. І миготіли зорі.

І нишком час ішов до таїни.

З бездонної небесної комори

На світ холодний випадали сни.

Була печаль, жива і безіменна.

Варив туман плітки на молоці.

І ще була думок маленька жменя,

І та поволі танула в руці.

малюнок нагло поцуплений в мережі



Дійти

Ниють оголені нерви, мов перфоратором в зуби.
"Де ти, мій істиний Север ?". Холод в повітрі і в людях.
Темно, кружляють снiжинки, легко, мов хвилі у морі,
I сiрниками для жiнки хтось знов запалює зорi.

Він їй підживлює крила і пригощає надієй,
Він надає їй, прекрасній, віру у сонячні мрії.
Щоб до весни і тюльпанів, до сліз щасливих в обіймах
Жінка дійшла, дочекалась. Світла яскравого миру.


Падає сонячний плід...

Падає сонячний плід.

Хмарами миється вічне.

Котиться-котиться світ

У втаємниченість січня.

Хрумкають валянки лід.

Денне поставило кому.

Котиться-котиться світ

В зоряну-зоряну втому.


фото з мережі


Сон-риба

Тільки сонечка не стане

За крайнебом тишини,

У тумани-океани

Вийдуть дивнії човни.

Хтось накришить трохи хліба,

Витре клопоти з чола,

І спіймається сон-риба,

Що за казкою пливла.


фото з мережі



«Никогда и нигде»



Никогда и нигде…
Ни за неба бескрайним покровом, 
Ни в прозрачной воде,
Ни за добрым и ласковым словом,
Ни в огнях под крылом,
Ни за пахнущим влагой туманом,
Не найти мне свой дом,
Скрытый жизнью за самообманом.

Не найти мне тебя,
Не увидеть и даже не вспомнить,
Твои искры огня,
Обещали мне сердце заполнить,
Мои чувства горят,
Тлеют вены в краснеющей коже,
Что-то тихо шипят,
Но теперь это вряд ли поможет.

Я воздвиг этот сад,
В нём годами высаживал вишни,
Тихий ласковый ад,
Та фантазия, где я был лишний,
На границе дождя,
Между капель, где прячутся тени,
Пламя нового дня,
Ставит все наши сны на колени.

Моросит в декабре,
Без какой-то логичной причины,
Фонари во дворе,
Теплым светом рисуют морщины,
Вьётся дым сигарет,
Как стихов позабытые строчки,
Как же много планет,
И лишь здесь живут все одиночки.

© William van Warg

Приходь! Приходь!

Приходь! Приходь! Тебе чекати варто!

Як не у яву, хоч би у думки.

Коли небесні плутаються карти.

Коли цвітуть черешнею сніги.

Коли усе розпука затопила.

Коли підступне лізе через край.

Приходь коли життя уже не миле

І трохи сенсу й кольору додай.


фото з мережі



Залетить знову Бозя...

Залетить знову Бозя

З довгих мандрів сюди.

Посиніють морози.

Побіліють сади.

Подобрішає місто.

Усміхнеться село.

Стане ніжно і чисто,

Як давно не було.


малюнок Ореста Кузіва



Німа зоря і дощик легкокрилий...

Німа зоря і дощик легкокрилий

Вклонились новоявленій добі.

Небесний Хтось нагнівався впівсили,

Вспокоївся і геть пішов собі.

Десь у гіллі поворушилась птиця.

Холодний вітер. Дихання. Роса.

І видиво чудес уже не сниться,

Вони самі грядуть, ті чудеса.



фото з мережі



В небі місяць мармеладою...

В небі місяць мармеладою.

День пропав на стороні.

Тихо осінь листопадає

В листопадовім вікні.

Квітка свічки сіє промені.

Час пішов у таїну.

І поснулі сни за комином

Бачать теплую весну.



малюнок ШІ



Залишиться милість...

і зрушаться гори

і пагорби теж

на попіл пухкий

перетворяться ріки

не стане учора

і завтра

і меж

і більше не буде

ніколи й довіку

не стане морського

й небесного дна

пощезне багате

пощезне убоге

залишиться милість

єдина

одна

залишиться милість

і більше нічого

 

Бо зрушаться гори й холми захитаються, та милість Моя не відійде від тебе (Ісая 54:10)

 фото з мережі

 

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
121
попередня
наступна