І ніч, і холодно, проте

І ніч, і холод – все минає,

За чорним роком рік іде,

Якому імені немає.

Якого розповідь – німа,

Якого думи – невідомі,

І пише світ велику кому,

І ніч, і холодно. Зима.

Сонечко скік та скік,

День потихеньку в’яне,

Спить у березах сік,

Соку іти ще рано.

Котиться час униз,

Сивий крадеться грудень,

Тільки весна колись

Ще неодмінно буде.

Буде інакший рік,

Будуть думки бездонні,

Буде з берези сік

Капати у долоню.

Біле-біле поле,

Тишини бенкет,

Білі-білі бджоли

Носять білий мед.

Біле буйноцвіття,

Біле – на коні

В білім-білім світі,

В білім-білім сні.

Все до небокраю

Білим замело.

Чорного – немає,

Вогненні сни. Криваві дати.

Думок заплутаний клубок:

Не помсти, Господи, - відплати

За кожен звук, за кожен крок.

Хай не спасуться лиходії.

Нехай розкажуть все німі.

Не помсти, Господи, - надії,

А решту… решту ми самі.

Залистопадило. Пусте.

Заговорило мокрим духом.

У вікнах тихо ніч росте,

І бубонить годинник глухо.

Дрімота зборює кота,

В кутку куняє тінь ледача,

І спить у думах суєта

Неполохливим сном дитячим.

Мій милий гостю з Тау Андромеди,

Чи ще якої, може, далини,

Навіщо Ви свої топтали кеди,

Невже у вас немає тишини?

Що привело Вас з нетрів небокраю

У землі ці, де царствує руде?

Невже на небі осені немає

І ліс востаннє жовтим не цвіте?

Невже у вас, поспільства богорівних,

Не ходять світом потаємні сни?

Ну що ж, присядьте, нині буде дивно,

Як тільки може бути восени.

І буде сніг додому йти,

І морозець несмілий,

І будуть хмари з висоти

Дивитися на біле.

Село потоне у димах

В рожевощокий вечір,

Де заєць пише у полях

Історії про втечу.

Не жди брехні в моїй любові,

І злого підступу не жди,

В моїй любові малиновій

Мовчання кришаться льоди.

Вона сьогодні сміє бути,

Коли здається все пустим,

Там весна навіть в зими люті,

І небо з поглядом твоїм.

Останньолистяно мені,

Осінньотихо,

Дрімають хмари вдалині

І марять снігом.

Пускає дума у теплі душевнім

Парость:

Якщо є святість на землі,

То тут і зараз.

У тій порі, де погляди невинні,

Де сонце мов осиротілий птах,

Де тихо плачуть ночі горобинні

У голубих, по маківки, садах,

Де зваблюють бджолу останні квіти,

Де зорі небо переходять вбрід,

Сідає час, нарешті, відпочити,

І мовчки подивляється на світ.