Обнаружив в кладовке на полу в щели между коробками ЭТО, я даже испугалась...

  У меня новые жильцы , хоть и старым тесно , ведьма-  весна уговаривает: купите ракушку , айву, смородину , розочку , мимозочку , купите и впихните , заройте и ждите 30 лет и три года . И будет вам счастье. Абра кадабра.  

А весна це дійсно пора кохання?...

З року в рік, віками, століттями, з першим таненням снігу, першими акордами весняних трелей птахів, в душі, на серці і не тільки, починається справжнє бродіння, бурління почуттів...
І, можливо, поки ще і не зрозуміло - чому так чуттєво і ніжно на душі, так приємно знеможнено у тілі... Але, цей вітерець, що шелестить, і пробігає по усій твоїй суті, він же відчувається тільки навесні...
А, пам'ятаєте, що ще він особливо гострим був тоді, в той, зовсім юний, невинно-чистий період. Період наближення до дорослості, коли від випадкового "очі в очі" або легкого торкання рукавів, ти заливався яскравим рум'янцем і очі спалахували пекучим, майже "непристойним" блиском жаги...
Звичайно, багатьом з нас вже набив оскому "розподіл" почуттів і життєвих етапів по віхах, порах року, правда?..
Можливо!!!
Але мені здається, що в моїй чуттєвості з роками тільки додалося відтінків...
І моя жіноча гордість тихесенько так, на вушко, підказує мені - розпрямися, не дивися на кількість пройдених років і прожитих зим, а поглянь на небо - подивися на хмари, що летять! Лєрка, це ж все для тебе!...
Вдихни, наповни себе запахом набряклих бруньок на гілках...
Розітри їх руками, втягни в себе цей неповторний аромат...
І усе це - весна в твоїй душі, і це і є життя, і це і є любов!..
Живіть в радості, з любов'ю, будьте вдячні і зустрічайте Весну і кожну пору року, і... Життя!!!.. Это она, щурясь слегка, спросонок, Смотрит вокруг, хмуря забавно бровь… Рядом мурчит рыжий смешной котёнок… Это она дарит сердцам любовь… Это она воздух пронзит лучами. Вновь озарит мир, что устал от слёз… И побежит, звонко смеясь, ручьями. И на цветы сменит зимы мороз… Птиц позовёт и вдохновит прохожих Верить в себя, верить в других, и жить. Ей же в ответ мир улыбнётся тоже… Мне б у неё радости одолжить. Это она дарит фату каштанам, А по ночам кошкам мешает спать… Звёзды её лечат на сердце раны. Любит она ландыши распускать… Это она крокусы рассыпает, А по ночам с ней говорит луна… Воздух её свежестью опьяняет… Это весна… Это моя весна… Ирина Самарина *heart**heart**heart*

Прогулялась, погода была хорошая, почти безветренно, почти солнечно, почти по-весеннему.

Про мартовского кота

Качается скворешня над балконом,
И моросит почти дождями снег.
А кот сидит, по мартовским законам,
Как и положено, на мартовском окне.

А мимо, шелестя плащами,
Прохожие туда-сюда снуют.
А кот сидит и днями, и ночами,
И птицы ему песенки поют.

Где «до» - сидел бы дома,
и «ре» - крепил свой дух,
А «ми»- мо, на балконе
Фаготят и снуют
Цветастые пичуги,
Приблудный воробей,

Вот были б когти – руки,
Я б показал – кто зверь…

И глазками сверкает,
Усами шевелит…
- А соль мы потеряли,
И время ноте «си….»…
Сидел бы на балконе
И укреплял свой нерв,
По мартовским законам,
По мартовским законам -
На мартовском окне.

Мурлычет кот,
И в такт мурлычет ветка,
Желающая распустить свой нрав,
А на окне по мартовским заветам

Из почки пробивается весна.
Из почки пробивается весна.

(с)Светлана Ножкина

Хмурым пасмурным мартовским днем, в преддверии весны, решила выбраться прогуляться.