хочу сюда!
 

Людмила

42 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 43-55 лет

Заметки с меткой «вірші»

За широким Дунаєм...

За широким Дунаєм

Вдосталь сонця і світу,

За широким Дунаєм

Вчора бачили літо.

І землі з небокраєм

Поцілунок триває

За широким Дунаєм,

За далеким Дунаєм.



Ніч така невіршована...

Ніч така невіршована,

Непрозора, густа,

Плачуть рими пожовані,

Гнуть додолу вуста.

Думи тануть, знеможені,

Не даються мені,

І світи заворожені

Сплять в небеснім човні.



Політ

Фенікс. Політ. Перелік фантазій.
Я улітаю без евтаназій.
Знову лікарня. Світло. Тунелі.
Швидко співають мої менестрелі.

Мозок римує. Всього лише вправа.
Потяг наліво - потяг направо.
Море. І я стою на порозі.
Сонце в дорозі. Щастя в дорозі.

Скільки я слів уже написала.
Буде замало. Сонця замало.
Темрява йде. За нами слідкує.
Горлум, не треба мені поцілуя.

Глечик висить на заборі грузина.
Де полонина - там хуртовина.
Холод. Смереки. Лякають сніги.
Тепло. Будинки. Любов. Пироги.

Може не треба в долину фантазій.
Я улітаю. Без евтаназій.

«На мотив з Міцкевича» Леся Українка

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!

Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Неначе жива твоя постать і кожнеє слово з речей.

Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, –
Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» – чи я б тобі мовила: ні?...



                                                          На честь пам'яті в День народження моєї улюбленої української письменниці і поетеси. 

А десь весна іде за пругом...

А десь весна іде за пругом,

А десь зима ховає гнів,

Моря холодні грають фугу

Неперевершених штормів.

Рука небесна сіє квіти,

І сірість спить у забутті,

Й чомусь так хочеться любити,

Неначе вперше у житті.



...


Женщина лукавая - не лукавь себе,
Взгляды неприступные не идут тебе,
Женщина Прекрасная, будь сама собой,
Доброй, Милой, Ясною, Светлой, Золотой!

Сердце откровенное пусть стучит в груди,
Маленькой тропиночкой в жизненном пути,
Маленькой тропиночкой прибежит любовь
Ей открой, пожалуйста, нежный свой альков...

Утренней тропиночкой - ноги все в росе,
Не томи в пороге, шла она к тебе,
Расчеши ей локоны, да умой в слезах,
Дай ей жить улыбкою на твоих губах.

Приюти под сердцем, приюти любовь...
Пусть разбудит бурю, пусть взыграет кровь,
Пусть увидит небо, то что вижу я,
То что прячешь где-то, даже от себя...

О, царство вигоди і краму!

О, царство вигоди і краму!

Планета золота і див!

Тебе незвичними дарами

Всесильний час нагородив!

Тут замість Бога – телевізор,

Тут слів неміряно води!

А от любові – тільки мізер,

І ту ще спробуй-но знайди.


Непорочно і тихо

Непорочно і тихо.

Перші кроки пітьми.

Небо сипле на стріхи

Біле просо зими.

Триста кроків до раю,

Чути сни де-не-де.

Тільки стежки немає,

Що у весну веде.



Вбивця мрій


Кохання? А що це? Таке почуття?
Не знаю. Не бачила. Може існує.
Якщо я не люблю себе - то не я?
То доля підступна? Це не хвилює.

Всередині порожньо. Пастки надій.
Розставлені марно. Я так обережна.
Я так не потрібна собі. Вбивця мрій.
Самотність мене поглинає. Безмежна.

Як втратила десь я повагу до себе?
Хіба це доречно - кохати нездару?
Так хочу нарешті зробити як треба.
Любити себе і знайти собі пару.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
170
предыдущая
следующая