Ой, мамо, так нині тоскно... Ой, мамо, дощі та зливи.
Весна тарабанить в вікна. І я, нібито, й щаслива...
Стрічаю між ночі сонце, готую млинці, як в тебе...
Перу, прибираю мотлох, а часом дивлюсь до неба...
А, часом, згадаю ніжність твоїх блякло-млосних
півоній
І стишусь, і розгублюся між світу цього агоній...
І так щось заниє в серці, аж туга зайде до хати...
Ой, мамо, буває плачу. Нема кому рятувати...
Поблякли старі світлини, та пам'ять в душі тримає
сукенку із крепдешину , бо спомини ж не линяють...
І усміх, і тиху вдачу, шитво в кольоровий хрестик —
я все собі зберігаю. Ой, мамо, так важко нині...
Та віриться — десь далеко, між млосно-блідих півоній,
мене бережеш од лиха, як я опускаю долоні.
І світиш у ніч найтемнішу мені золотою зорею.
Ся нитка між нами назавше, допоки ступаю землею...
Ой, мамо, так нині тоскно...
11.05.2025
Людмила Галінська