Вероніка біжить зеленкою, їй у горлі сухо і вузько.
Вона на бігу зриває зі своєї голови сіру хустку.
Падає поряд із Ним, дістає тремтячими руками ніж,
розрізає Його форму й шепоче: "Не залиш мене, не залиш!"

Затискає Його чорні рани, витирає хусткою Його кров і піт.
"Не смій, – стогне Вероніка, – Тобі не можна, не можна Тобі!
Ти не можеш піти, ніхто із них не вартий Твоєї смерті!
Уся земля не варта Твоєї крові навіть на одному сантиметрі!"

Вона тримає Його рани руками, зубами, пов'язками – будь-чим,
і слухає, як Його серце мовчить, як Його серце мовчить...
І вона розуміє, що пізно, що уже не буде нічого ні завтра, ні потім.
Що ж це за земля, на якій навіть такі, як Він, – двохсоті?!

І ховає своє сіре обличчя у скривавленій плащаниці.
Нас було сорок два мільйони. Хто залишиться? Одиниці...
І вона стає майже прозорою, невагомою, напівзниклою,
наче сонце погасло. Не всюди. Лиш над Ним і над Веронікою.
Як їй вижити? У що вірити? Якщо навіть Він, навіть Він...
Хто залишиться, як закінчиться ця одна з найсвятіших війн?

Вона лягає на Його рани, ставши раптом спокійною й тихою.

І зітхає, ніби прокинувшись. Бо Він дихає! Чуєш? Дихає!

2024
#ольга_криштопа


Ольга Криштопа з фб

Читаю і завжди дивуюсь) Завжди по- простому. Без кимось видуманої глубіни. ))

Віталій Чепінога з фб
На виборах в Угорщині переміг Зеленський.

Я зроду не був прихильником Володимира Олександровича. В другому турі я голосував за Петра Олексійовича, хоч і розумів, що без шансів.

В мене була нагода працювати на цю компанію, на Єрмака. Але я її відхилив. Це - не моя команда.

Діти повиростали, Діма Кулєба був моїм підлеглим свого часу. Ми з Дімою були в Монако і їли зранку лобстерів, а увечері ми з Дімою були на Майдані, в найстрашнішу нашу ніч. Вогнем і мечем... Було холодно і дуже спекотно...

Потім Діма став міністром закордонних справ.

Діма приїхав до Байдена, а Байден йому сказав: царство вам небесне. Діма посивів за одну ніч.

Я бачив всіх президентів. З середини.

Ти там набуваєш, воно тебе звеличує! Ти робишся іншим. Вчора ти був Володька, а сьогодні ти - Президент України! І дивляться тобі в спину Богдан Хмельницький і Іван Мазепа!

Свого часу Росія дуже раділа, що керівником України став директор Южмаша.

А Кучма, раптом, ні з того ні з сього, зробився президентом вільної України!

Отакої!

В мене була своя особиста теорія, що якби не обрали Зеленського, війни б не було. Для Путіна це був знак: народ обрав клоуна, цей народ не вартий суверенітету!

Путін не врахував одної важливої штуки: це - Україна! Не росія!

Ми можемо обрати президентом кого завгодно. Поплавського, Усика і Вєрку Сердючку.

Ми дурні.

Але: душу й тіло ми положим за нашу свободу!

Ніколи ви тут не будете панувати, суки!
В ріднім краї панувати не дамо нікому!

У березні, 2022 року, Ася додзвонилася з Маріуполя до Миколаєва. Для Асі це стало дивом. 

Тоді прорізався зв'язок і Ася набирала всі номери поспіль. Але спрацював лише цей екстрений номер. Найімовірніше, це була служба ДСНС. 

Ася почула: "Оператор..., місто Миколаїв, що у вас трапилося?" 

Ася попросила: "Врятуйте нас, будь ласка! У нас тут все дуже погано. Нас вбивають".

Жінка з Миколаєва уточнила: "Скажіть, де ви знаходитесь. Назвіть вулицю, будинок, район".

То був голос з іншого життя.Точніше, не так. То був голос життя, а Ася була всередині смерті. 

Ася не могла повірити, що десь за цим колом пекла, в якому знаходиться її місто, є місця, де люди відповідають на дзвінки, задають уточнюючі питання і, можливо, прийдуть на допомогу, якщо їх покликати. 

Ася відповіла: "Я телефоную з Маріуполя. Нас бомбять і обстрілюють. Ми постійно в підвалі. Вийти практично неможливо. У нашому підвалі дев'ятеро людей. Поряд з нами мертва сусідка, загорнута в килим. Її убило осколком. Ми не можемо її поховати. Скажіть, що нам робити?" 

Жінка - оператор не відповідала. Ася подумала, що зв'язок обірвався: "Алло, ви чуєте мене? Алло!" 

"Я тут, я чую", - відповіла жінка із Миколаєва. І знову замовкла. Ася зрозуміла, вірніше відчула, що незнайома оператор, із міста на півдні України, плаче. 

Їх відокремлювали півтисячі кілометрів, але насправді їх розділяла нескінченна чорна діра між живим Миколаєвим та мертвим Маріуполем. 

Ася розповідає цю історію і дивується: "Уявляєте, вона плакала. Не я плакала, а вона, ця жінка. Коли про Маріуполь почула, то не могла розмовляти".

Ася теж заплакала б, але їй треба було рятувати дитину. Тому Ася знову уточнила: "Порадьте, що нам робити. Ми ледве до вас додзвонилися! У нас проблеми зі зв'язком, їжею, ліками, життям".

Жінка запитала: "У вас достатньо води?" 

Ася здивувалася: "Води? У нас її немає. Ми її набрали зі старої криниці, але не впевнені, що вона чиста. Та й ця вода закінчується. І знову піти до криниці неможливо. Стріляють жахливо. Ви нам допоможете?"

І знову довга пауза з того боку де життя. А потім уривчасто, через ридання, що стримуються: "Тримайтеся разом. Постарайтеся вижити".  

І все. Більше жінка із Миколаєва нічого не сказала.Чи не змогла.  Перша поклала слухавку. Не кожна людина може витримати таку розмову. 

Ася тоді на неї розлютилася, тому що багато чого не знала. Ася не могла бачити всієї картини жаху, що відбувається у її місті. 

У неї був не весь малюнок пекла, а лише маленький шматочок цього малюнка з чорними будинками та воронками у мерзлій землі. 

Ася виживала на своїй вулиці, у підвалі, без зв'язку та інформації, поряд із людьми, які теж нічого не знали.

Жінка-оператор із Миколаєва знала, що вибратися з Маріуполя практично не можливо. Бути всередині Асіного міста, на той час означало смертний вирок. Яку пораду вона могла дати Асі? Що пообіцяти? 

Люди поряд, хотіли надії та з'ясовували у Асі: "Що вона сказала? Нам допоможуть?" 

Ася відповіла різко, про що досі жалкує: "Сука вона. Нічого не сказала. Ніхто не допоможе".

Вчора я познайомилася з Асею і вона розповіла мені цю історію, а потім запитала: "Цікаво, ця жінка -  оператор із Миколаєва мене пам'ятає?"

Думаю, пам'ятає. Тому й пишу цей допис. Пишу його не для Асі, а для тієї самої  пані з Миколаєва, яка відповідала на Асін дзвінок. 

Я дуже хочу, щоб вона знала, що Ася вижила, врятувала свою дитину і вибралася з Маріуполя.  

Для Асі теж важливо, щоб жінка, яка тоді з нею розмовляла, дізналася, нарешті, що Ася жива. 

Тому що жити з почуттям провини, що ти комусь не допоміг, навіть, якщо це було неможливо - пекло, страшніше за Маріуполь. Ася, я, та інші маріупольці, що вижили, це добре розуміють.

***
Надія Сухорукова з фб

Мабуть не розуміла колись у юності, що відчувала бабуся в «Титаніку» , коли побачила його наяву через 80 років. Тепер знаю.

Може і я колись побачу свій Азов. Приїду така собі кволенька бабця з клятим артритом, що вже зараз капосний дає про себе знати, з внуками напевно. Але педікюр , і манікюр , і укладка сідих кудрів то буде маст хейв. Щодо татуажу брів та макіяжу треба буде подумати, як воно буде у 95.

Хай привезуть мене до Бердянська, мої гарні сильні внуки, з непереборною силою до життя, попри спадковий песимізм)) Погуляємо по Приморці, хильнемо по чарці, закусимо креветками а може й шаурмою та й майнемо у Марік.  

Адже це будуть наші міста. Українські міста. Ніякий хуйло-маніяк ніколи не перепише історію і правду.

Там я знову згадаю все. Мій Леонардо зараз десь відпочиває на хмаринах) 

Найкращі місця світу там, де ти був серцем. Я не хочу бачити ні Парижу, ні Лондона, ні Дубаї, а зараз тим паче))

А чи знаєте ви, чим пахнуть наші міста на Азові? Морем, рибою, силою, правдою, волею, коханням, найкращими парфумами в світі, щастям…

А чи знаєте ви, як полуденна спека накриває мої степи, і сади з вишнями, і безкраї поля з пшеницею, найкращою у світі? Коли буяє мій степ, здається, це сам Бог тут відпочиває. Спека у плюс 40? Це кращий градус на планеті на цій благодатній землі. Завжди чекаю літа, щоб її відчути. 

Я просто хочу додому. І в минуле. А ви тримайтеся.

На забутих блогах -головна тема і всі, хто там відмітився, прошу видаляться самі з моїх друзів.
Поки фронт б'ється , зрадники їдять країну зсередини.
Навіть у цьому болотці:)
Вражає своєю тупістю неповага до держави і піддакування боту з сраного ФСБ.
У мене все.
З новим роком.

«Ой ну знову вона, трясця, хай тобі грець!» – зло крикнув Кондратій, ляснув рукою по клавіатурі,  відро з пивом впало і картопля у баняку теж. – Трясця, - здивовано прошепотів він,- чому це я розмовляю українською?? Це вона винна!»

"Знову вона, набридла, це ж викаблучується 100 відсотків, розказує про своїх міфічних коханих. Це звісно, брехня!  Жінки не можуть кохати, вони тільки зраджують, лишають, сміються, зневажають.

Я ж так до них гарно ставився, дарував цукерки і панчохи, в оборудках 2000 них бути чесним мєнтом здавалося нонсенсом, тому дівчата були завжди «прикормлені». Але чому вони лишали мене потім завжди… Тому що стерви,тому що у них комплекси від матерів, тому що Фройд так казав.

А тепер і вже вісім років (!) ця на бложиках занадто смішна, проста, щира. Дурна.  Звісно, кохання не існує. Вона все видумала. Тепер третього чоловіка. І ця війна. Скакали на Майдані, тепер усі президенти, тепер усі  бомжі.

Колись, коли вона була в окупації, переживав і написав їй листа. Але знаю, що вона товста і з целюлітом, дійсно, мені це неприємно. В моєму ідеальному світі, хай не цьому житті, зустріну ідеальну Богиню, ну  таку, як на аватарках бложиків дівчат у 2008-2009 роках…"

Дякую, дорогенький, завжди допомагаєш відволіктися

Тримайся.

Батл затяжний не обіцяю...

Дрони. ( І до рсні 12 км. 

Звісно, одна надія на ЗСУ.

Сьогодні одна дівчина мене здивувала. Хоч звісно , я не дивуюся нічому вже. Отже, скажу тобі пару слів, знаю, читаєш. Те, що я відмовилася постити якусь хрінь , зразу перестала бути милою Віскі? )) А чого, ти , серухо ,сама не зайдеш знову і не запостиш? Запам'ятай: мене нічого, ніколи, і нікому не можна змусити зробити. Я гадала, що написала те, що зрозуміло. У мене зараз Маріуполь, версія 2.0. ти знаєш, як це виглядає? Живому трупові пропонують сходити на танці. Чи наприклад, повернувшимся вчора хлопцям з полону, пропонують підти на курси кройки і шітья. Вчора міг би повернутись і він. Я іноді думала, мабуть, не хотіла б бачити його понівеченим тілом чи душею. Я взагалі не хочу когось чекати. Я втомилася. Але тепер у мене Костянтинівка.
Обісцятому Кондрі окремий меседж: бабуся Віка стомилася, відчепися.
Моя кішка чиста і доглянута, це ти вже дивися за своєю товстою сракою.
І стань нарешті мужиком. Ставай до війська. Ворошнов в ЗСУ, а ти ниєш.

Хай це побуде тут.  І Слово. І молодь, яка співає його.