хочу сюда!
 

Vika

49 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 46-50 лет

Заметки с меткой «україна»

Загинув у цей день 1952 року Ніл Хасевич - митець віку



Цей день в історії загинув у бою з російськими окупантами видатний повстанський графік, автор ескізів нагород УПА, бофонів, пропагандистських матеріалів:
Хасевич Ніл Антонович – «Бей», «Джміль», «Зот», «Іван-2», «КВ-37», «Левко», «Н.Панасенко», «Рибак», «Старий», «141», «301», «333», «3-14», «8510» («85-10») (25.11.1905, с. Дюксин Костопільського р-ну Рівненської обл. – 4.03.1952, с. Сухівці Рівненського р-ну Рівненської обл.). Народився у сім’ї диякона-псаломщика. У підлітковому віці втратив ногу. Здобув вищу освіту у Варшавській академії прикладних мистецтв (1926-1935), де був активним діячем студентської громади. У міжвоєнний період роботи Н.Хасевича експонувалися на 35-ти виставках у Львові, Берліні, Празі, Чикаго, Лос-Анджелесі. Нагороджений багатьма міжнародними відзнаками: премією Ватикану (1931), дипломом Варшавської академії прикладних мистецтв (1932), призом міжнародної виставки гравюр у Варшаві (1937). Після закінчення навчання працював учителем у с. Дюксин. Член ОУН із 1930-х рр. У липні 1941 р. переїхав до Рівного, де працював референтом відділу мистецтв окружної управи, ілюстрував газету «Волинь», працював мировим суддею Деражненського р-ну (1.05.1942 – весна 1943). У лавах збройного підпілля із весни 1943 р. Член редколегії пропагандистських видань ОУН і УПА, зокрема, журналів «До зброї», «Український перець», «Хрін» та ін. Співробітник референтури пропаганди крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, а з весни 1948 р. водночас керівник графічної ланки крайового проводу ОУН на ПЗУЗ, провідний графік збройного підпілля ОУН, автор багатьох агітаційних матеріалів, бофонів, ескізів нагород тощо. В умовах підпілля підготував групу фахових граверів. Член УГВР. Відзначений Бронзовим хрестом заслуги (11.10.1945), Срібним хрестом заслуги (6.06.1948), Золотим хрестом заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Загинув в оточений криївці на господарстві Л. Стацюка, застрелився, щоб живим не потрапити в руки ворога.
Біографічна довідка взята із документального збірника Т.27 Нової серії “Літопису УПА” (упорядник Михайло Романюк).


Наближаються Шевченківські дні


Наближаються Шевченківські дні, коли в Україні відзначають майже одночасно роковини народження і смерті нашого Великого Кобзаря - Тараса Шевченка.
Важко передбачити, яким стане цьогорічне вшанування 207-ї річниці дня народження поета 9 березня (1814 рік) та 160-ту річницю його смерті 10-го березня (1861 рік), проте дуже сподіваюся, що то буде аналогічно до видатного ювілею 150-річчя народження Лесі Українки, що пройшов у лютому цього року майже непомітно. За що щиро дякую владі і всім притягнутим до неї. Справді я щиро дякую, тому що немає нічого гіршого, коли вшановують справді видатну особистість різноманітні суки і падлюки.
Давно на ту тему сперечаюся, коли різні патріоти вимагають масовості урочистих заходів, бо навіщо зганяти байдужих - вони тільки ще більше злості наберуть на українські національні святині і що в тому доброго? Значно краще, якщо 10 або 100 чоловік на всю багатомільйону масу населення України тихо і щиро вшанують того, хто їм дорогий як сакральна святиня. Бо оте показове - кому воно потрібне нарочито і бездушно? Пригадуєте, як урочистий великий вінок відповів Януковичу по писку, бо ж його батько служив німцям у поліцаях, а він до могили "Невідомого солдата" приперся з отою московською примарою.
З іншого боку я розумію, що певні урочисті заходи мають місце бути і нехай будуть - воно не зайве, але для мене головним є ставлення пересічного українця, бо колись в усіх сільських хатах за звичай був портрет Тараса Шевченка і його "Кобзар", а зараз то стало унікальним явищем і в місті, і в селі. Чому? Бо навіщо? Всі є патріоти, але дуже і дуже втаємничені...
Одним словом: Будьмо! Нащо довго говорити і когось на щось припрошати? Хто на що гаразд - те і витворить. Про себе скажу наступне: не люблю надмірностей в усьому, а тому є можливість - приймаю участь в спільних заходах, а ні - то якось сам вшановую людей чи події, які мені вагомі своєю сакральністю. Всі свої зустрічі я призначаю виключно коло пам'ятника Тарасу Шевченку, або просто підходжу до нього, коли є поряд. Є можливість - кладу квіти незалежно від дат, а просто так. Якщо 10-го березня не можу поставити лампадки коло самого пам'ятника Тарасу Шевченку, то ставлю її у вікні свого дому. Щось пишу сам про подію. Роблю перепости, або поширюю цікаву інформацію, як ось сьогодні привертаю увагу до дуже цінної, на мій погляд, книги "Життя Тараса Шевченка" Павла Зайцева. Подаю анотацію до книги, де все головне сказано. Шукайте і читайте.
Богдан Гордасевич
15:43 04.03.2021

Крим - це Україна. Дуже сумую за Кримом, але поки там окупанти..

May be an image of просто неба, castle та текст
дуже люблю #Крим, сумую за #Кримом, але поки там російські окупанти, не буду туди їздити.
жила в Криму майже 4 роки, в #Гурзуфі, працювала в дитячому таборі "Артек" - місце таке чудове, клімат, кіпариси, магнолії, лаври, оливи, платани та інші південні рослини, природа, море, лагуна, Ведмідь-гора, скали Близнюки, скала Шаляпіна, Пушкінський грот -- просто казка! #Артек називали королівством без королів і без підданних ... але тепер там російський триколор і #кримнаш :(
тому і не їжджу до Криму вже 8 років :(

7 років неоголошення війни ...

З першого дня весни 2014 року, вже 7 років територія Кримського півострова, частини Донецької і Луганської областей в результаті російської окупації вважаються тимчасово окупованою територією.
В кінці лютого - початку березня 2014 перекинуті з Росії і кримських баз Чорноморського флоту РФ війська без розпізнавальних знаків, скориставшись втечею Януковича, скориставшись моментом зміни влади в Україні, окупували Кримський півострів.
1 березня 2014 члени Ради Федерації РФ офіційно дали дозвіл на введення російських військ на територію України під легендою «нормалізації» ситуації в Україні.
"Сотні тисяч, мільйони наших батьків і матерів, бабусь і дідусів, синів і дочок на передовій і по всій Україні встали на захист своєї землі від російських окупантів".
"Пам'ятаємо хто почав цю війну!" # Япамятаю # Япомню

Крим - це Україна!



7 років тому кремлівська орда захопила наш Крим.

Крим - це Україна! І ми ніколи нікому його не подаруємо. І байдуже скільки треба буде боротися, але ми повернемо в Україну і Крим, і Донбас.




Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Листи Лесі Українки



Увесь минулий рік 2020 я провів за тим, що маже кожен день читав по кілька листів Лесі Українки і того томика вистачило на рік часу, аж я став почуватися як один з членів родини Лесі. Я не маю бажання робити якийсь свій допис щодо відзначення сьогодні 150-річчя Лесі Українки від дня її народження, бо краще приділити увагу чисельним матеріалам в Інтернеті щодо цієї події. Але я буду на протязі цього 2021 року переглядати цей томик листів і свої помітки в ньому, а з того буду робити невеличкі дописи. Так буде і мені цікавіше, і комусь з читачів не стане в зайве напруження. За гасло своєї роботи я беру слова про себе Лесі Українки, де вона не без жалю стверджує про себе під кінець життя: "Почитаемая, но не читаемая" І на сьогодні ця думка дійсна, тому я буду працювати в стилі, що і постійно читаємо, і належно шануємо нашу геніальну Лесю Українку. 



Про життєвий і творчий шлях Лесі Українки


Коротка довідка про життєвий і творчий шлях Лесі Українки

(з книги «Леся Українка. Сюжети з життя: фотокнига»/Автори-упорядники:

Н. Чіп, І Веремєєва. - Київ: ТОВ «Спалах», 2001. – 166 с.)

«Лариса Петрівна Косач-Квітка, велика українська поетеса і драматург, відома світові під іменем Лесі Українки - одна з найвизначніших постатей в історії національної культури. Вона належить до того неширокого кола геніальних особистостей, що своїм талантом і звитяжною працею підносять і звеличують дух народу, до якого належать, відкривають йому ширші горизонти буття, дають поштовх до повноцінного самовідчуття і розвитку.

Народилася Леся Українка 25 (13 за ст. стилем) лютого 1871 р. в місті Новоград-Волинському. Вона була другою дитиною в сім’ї голови повітового з’їзду мирових посередників Петра Антоновича Косача. Мати Лесі, Ольга Петрівна Косач, походила з старовинного роду Драгоманових. Михайло Петрович Драгоманов – видатний український вчений, історик, філософ, фольклорист, громадський діяч - рідний брат Лесиної матері. Леся Українка все життя вважала свого дядька М.П.Драгоманова духовним наставником і вчителем. Сама Ольга Петрівна теж була відомою письменницею (літературний псевдонім – Олена Пчілка), етнографом, видавцем (під її орудою виходили у 1907-1916 рр. українські часописи "Рідний край" і "Молода Україна"). Дитинство Лариси Косач проходило серед мальовничих лісів та озер Волині. Чутлива дівчинка всім єством вбирала красу рідного краю, його пісні та легенди. Через роки ці враження перелилися в поетичні строфи, в безсмертну мелодію "Лісової пісні"...

Першим товаришем Лесі по дитячих іграх став старший брат Михайло (1869 р. нар.). Вони були настільки нерозлучні, що рідні жартома називали їх спільним ім’ям – "Мишелосіє". Дружба ця тривала ціле життя.

У чотири роки Леся навчилася читати, а у вісім – написала першого вірша. Цей вірш, "Надія", сповнений зовсім недитячим сумом, виник через глибокі переживання дівчинки, пов’язані з арештом і засланням Лесиної тітки Олени Антонівни Косач, яка брала участь у політичному русі, спрямованому проти російського самодержавства.

1879 р. у зв’язку з переводом батька на службу до Луцька, туди переїжджає вся родина Косачів, в якій на той час вже було троє дітей (1877 р. народилася Лесина сестра Ольга). Того ж року Петро Антонович придбав землю (близько 500 га) в селі Колодяжному поблизу м.Ковеля, почав розбудову будинків для сім’ї. Колодяжне згодом стало справжнім родинним гніздом Косачів.

На самому початку 1881 р. Леся сильно застудилася. Так почалася тяжка недуга – туберкульоз кісток, яка мучила поетесу все життя, і боротьбу з якою вона сама назвала "тридцятилітньою війною".

Через хворобу Леся Українка ніколи не навчалася ні в гімназії, ні в будь-яких інших навчальних закладах. Спочатку вона опановувала науки разом з братом Михайлом у приватних вчителів (зокрема вивчала грецьку і латинську мови), згодом з допомогою матері оволоділа німецькою і французькою.

Займаючись самостійно, Леся вивчила багато іноземних мов, досконало знала історію, світову літературу, філософію. Вона стала однією з найосвіченіших жінок свого часу.

Хвороба поклала край ще одному захопленню поетеси – серйозному навчанню грі на фортепіано. За думкою рідних, у Лесі були здібності до музики, не менші, ніж до поезії. Проте туберкульозний процес кісток лівої руки, прооперованої у 1883 р., не дав змоги вповні розвинути цей талант.

У листопаді 1884 р. львівський часопис "Зоря" надрукував поезію "Конвалія". Це перший друкований твір юної поетеси Лариси Косач, підписаний іменем "Леся Українка".

За порадою матері Леся і Михайло Косачі перекладають "Вечори на хуторі під Диканькою" М.Гоголя. Згодом у світ вийшла книжка: Гоголь М.

Вечорниці (Оповідання...). Переклад Михайла Обачного (псевдонім М.Косача. – Авт.) й Лесі Українки, під редакцією Олени Пчілки. Львів, 1885.

У червні 1887 р у Львові вийшов з друку альманах "Перший вінок", в якому опубліковано поему Лесі Українки "Русалка" та кілька поезій.

Наприкінці 1880-х – на початку 1890-х рр. Леся Українка бере активну участь в об’єднанні молодих українських літераторів "Плеяда". На засіданнях гуртка обговорювались літературні твори, проводилися конкурси перекладів.

Своїм завданням плеядівці ставили розвиток української літератури в контексті загальноєвропейської. Роботою молодих письменників опікувалися старші товариші – композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький, Олена Пчілка.

На той час Леся Українка – вже сформована творча особистість з ясними цілями та твердими переконаннями. У її доробку чимало досконалих поезій, серед яких є справжні шедеври, прозові твори, переклади з Г.Гейне, А.Міцкевича, Гомера, В.Гюго. Вона пише навіть "Стародавню історію східних народів". Книга ця була створена для допомоги у навчанні молодшим сестрам і брату. (Всього в родині Косачів було шестеро дітей: Михайло, Лариса, Ольга, Оксана - 1882 р.нар., Микола -1884 р.нар., Ізидора – 1888 р.нар.).

Перша поетична збірка Лесі Українки "На крилах пісень" побачила світ у березні 1893 р. Вона була видана у Львові, у підготовці книжки до друку брав участь Іван Франко. В неї ввійшли ранні вірші поетеси, а також поетичні цикли "Сім струн", "Зоряне небо", "Сльози-перли", "Подорож до моря", "Кримські спогади", "В дитячому крузі".

У 1894 р. збулася мрія Лесі побачитися з родиною дядька – М.П.Драгоманова, який ще з 1876 р. перебував в еміграції, і на той час жив у Болгарії, працюючи на посаді професора у Софійському університеті. Більше року прожила Леся Українка в Болгарії. Вона багато працює в дядьковій бібліотеці, спілкується з Михайлом Петровичем, обговорюючи з ним всі проблеми, що її хвилюють. Щирі, приязні стосунки склалися у Лесі з усією родиною Драгоманових. Проте, саме тут поетесі судилося пережити першу тяжку втрату: 8 червня 1895 р. М.П.Драгоманов помер від розриву аорти.

Змученою повертається Леся додому. Стан здоров’я погіршується, загострюється туберкульозний процес на суглобі ноги. Та ніякі фізичні страждання не могли подолати сильної натури поетеси. У найтяжчі часи, наскільки дозволяють обставини, вона продовжує працювати, у стосунках з рідними і друзями намагається ніколи не обтяжувати їх своїми проблемами, зберігаючи видимий спокій та оптимізм.

У 1897 р., перебуваючи на лікуванні в Ялті, Леся Українка знайомиться з Сергієм Костянтиновичем Мержинським, службовцем з Мінська, який у Криму лікувався від сухот. Зустріч ця відіграла важливу роль у житті поетеси.

Варто лише сказати, що шедеври інтимної лірики, неопубліковані за життя Лесі («Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами...", "Все, все покинуть, до тебе полинуть...", "Хотіла б я тебе, мов плющ обняти..." та ін.) присвячені саме Мержинському.

На початку 1899 р. професор Бергман у Берліні прооперував Лесі хворий суглоб правої ноги. Операція пройшла успішно, проте надіям на повне одужання не судилося збутися...

Восени того ж року у Львові виходить друком друга поетична збірка Лесі Українки "Думи і мрії". В книгу ввійшли поетичні цикли "Мелодії", "Невільничі пісні", "Відгуки", "З пропащих років", "Кримські відгуки", поеми "Давня казка" та "Роберт Брюс, король шотландський".

Наприкінці ХІХ ст. Леся Українка починає звертатися до жанру драми.

Першу п’єсу – "Блакитна троянда" – вона написала у 1896 році. Драматична ж поема "Одержима" була створена за одну ніч в січні 1901 р. у Мінську, біля ліжка вже смертельно хворого Сергія Мержинського, якого Леся доглядала до самого кінця... Після смерті друга, яка сталася 3 березня 1901р., Леся виїжджає до Буковини. Вона, мабуть, інтуїтивно відчувала, що нові, сильні враження допоможуть перемогти горе, відновити життєві сили. У Чернівцях на неї чекала письменниця Ольга Кобилянська, з якою у Лесі Українки склалися добрі приятельські стосунки. Пізніше до Лесі у її карпатських подорожах приєднався Климент Васильович Квітка – майбутній чоловік поетеси.

Між тим "тридцятилітня війна" з хворобою вимагає нових жертв: процес поширився на легені. Два роки поспіль (1902-1903) Леся виїжджає на лікування до Італії, консультується зі швейцарськими лікарями.

У квітні 1902 р. у Чернівцях виходить у світ третя збірка поезій Лесі Українки – "Відгуки". До неї ввійшли поетичні цикли "Невольницькі пісні", "Ритми", "Хвилини", "Легенди", драматична поема "Одержима".

Того ж року видано книжку "Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині. Зібрала Л.Косач. Голос записав К.Квітка" (Київ, 1903). Готується до друку київське видання поетичної збірки "На крилах пісень" (із значними поступками цензурі вийшла у 1904 р.). Починаючи з цього часу, більшість творів Лесі Українки у першодруку з’являються на сторінках часопису "Літературно-науковий вісник".

У 1907 р. Леся і К.Квітка взяли шлюб. Подружжя спочатку оселилося в Криму, потім перебралися до Грузії, куди Квітка отримав призначення по службі (за фахом він був юристом, хоча за покликанням – музикознавцем).

Фізично Леся почувається все гірше. З 1908 р. їй вже відомо, що туберкульоз перекинувся на нирки. Три поїздки (у 1909-1913 рр.) на лікування до Єгипту не допомогли. Хвороба перемагала тіло... Та дух Лесі Українки був насправді незламним. За останні десять років життя Слово поетеси досягло довершеності і філософської глибини. Нею був створений цілий новий світ, назва якому - драматургія Лесі Українки. "Кассандра", "У пущі", "Оргія", "Руфін і Прісцилла","Адвокат Мартіан", "Вавілонський полон", "Камінний господар", "Лісова пісня" – так, це цілий світ, світ, який ще чекає на гідне сценічне втілення та осмислення.

1 серпня 1913 року завершився земний шлях Лесі Українки. 1871-1913...

Так мало коротких років... Та життя Поета не вкладається в рамки реального часу та реальних подій. Його втаємничена сутність, непідвладна забуттю і тліну, схована від сторонніх очей і, водночас, відкрита кожному – Творчість.

Найважливіші, найвірніші свідчення про Лесю Українку слід шукати в її поезіях і драмах. Сюжети ж земного буття поетеси – це тільки придорожні знаки, які вказують напрямок, відмічають віхи шляху, яким ми йдемо – шляху пізнання».

Наталія Терехова,

директор Музею видатних діячів української культури

Мистецький проєкт "Леся Українка: 150 імен"

У Києві презентували проєкт «Леся Українка: 150 імен»
У Києві презентували проєкт «Леся Українка: 150 імен»
24.02.2021 21:31
У столичному Українському домі відбувся показ Мистецького проєкту "Леся Українка: 150 імен" до 150-річчя від дня народження видатної драматургині, поетеси, письменниці та громадської діячки Лесі Українки.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

"150 імен – це метафора, у якій втілено 150 подорожей, 150 друзів, 150 героїв її творів. І це сотні людей, які надихалися нею – художники, кінематографісти, театрали, скульптори. Ми говоримо про те, що Леся – це неймовірний імпульс для натхнення та інтерпретації", – розповів куратор проєкту Павло Гудімов.

Він також наголосив, що концепція експозиції полягає у висвітленні Лесі Українки передусім як людини. За його словами, у процесі підготовки виставки було зроблено спробу привідкрити моменти, "які були некомфортні або приховані радянською пропагандою".

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, який також був присутній на презентації, розповів, що мистецький захід було організовано для того, аби розвіяти сформований радянською школою образ поетеси, показати, що Леся Українка – не тільки зображення на двохсотгривневій купюрі.

"Леся – це образ не тільки літераторки, поетеси. Це образ великої людини, яка дуже вплинула на формування свідомості українців", – підкреслив Ткаченко.

Окрім цього, міністр зауважив, що на виставці представлені багато мультимедійних експонатів. За його словами, це було зроблено для того, щоб наблизити проєкт до молоді.

Експозиція складається з кількох експонатних залів.

Перший має назву мистецького проєкту. У ньому представлені всі "150 імен".

Другий називається "Лінії життя". Три лінії (біла – події життя Лесі від народження до смерті; жовта – культурні події, які переплітаються із життям драматургині; вишнева – політичні події) проілюстровані відповідними світлинами.

Третій – "Особисте". Тут можна ознайомитися з листами авторки, серед яких два оригінали, особистими речами, одягом та фотографіями.

Четвертий – "Образ" показує, як художники та скульптори бачили Лесю. Зокрема, представлені два портрети Івана Труша, макет пам‘ятника поетесі, який розробив Петро Кулик, та інші.

Читайте також: У Києві відкрилася виставка «Леся Українка - лицарівна Belle Epoque»

П‘ятий – "Акценти". Цей зал допоможе розтлумачити факти про життя Лесі Українки, наприклад, історію псевдоніму, культ "Лісової пісні", вплив радянської пропаганди на образ авторки тощо.

Шостий – "Ілюстрації". У ньому представлені ілюстрації до творів Українки. "Цей зал показує, як можна зробити музей на одній стіні", – сказав про експозиційний елемент Гудімов.

Окрім цього, на території мистецького майданчика створено інтерактивну зону-гру, під час якої можна перевірити знання, здобуті після ознайомлення з виставкою. Мистецький майданчик можна відвідати безкоштовно, але за попередньою реєстрацією (https://150imenlesi.org), з 26 лютого до 8 березня.

Як повідомлялося, 25 лютого виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки.

29 січня Президент Володимир Зеленський підписав указ про відзначення цієї ювілейної дати.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
634
предыдущая
следующая