хочу сюда!
 

Лилия

46 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Заметки с меткой «україна»

Як немає печер, треба штучна "печера",

або чому люди почали будувати собі житла.

(С) Каталіна Маркуш

Український історик описав найдавніше в степовій зоні Східної Європи наземне житло з верхнього палеоліту, вік якого оцінюють приблизно в 30 тисяч років. Рештки знайденої неподалік Запоріжжя древньої будівлі вказують, що вона мала округлу форму, розділялася на спальну й робочу зони, та могла слугувати осінньо-зимовим прихистком для групи мисливців на місцевих коней. Результатами свого дослідження автор поділився у журналі L’Anthropology.

Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України
Знахідки на місці древнього житла: 1 – фрагмент зуба людини, 2–4 – фрагменти суглобних і трубчастих кісток із гравіюванням, 5 – бурштинова підвіска, 6 – фрагмент вушка голки або намистини, 7 – фрагмент голки, 8-10 – підвіски з перфорованих зубів дрібних хижаків. Інститут археології НАН України


Чому це цікаво?

              Типовим є уявлення, що десятки тисяч років тому люди ще не вміли будувати собі оселі, тому часто жили в печерах. Однак це лише частково правдиво, оскільки вже в період середнього палеоліту, який тривав приблизно від 300 до 30 тисяч років тому, древні люди стали будувати собі житло. Свідчення цьому археологи знаходили в різних місцях Європи, зокрема на неандертальських стоянках у східній її частині. Однак більшого поширення практика набула в період верхнього палеоліту, що тривав приблизно 35-11 тисяч років тому. Рештки жител із кісток мамонтів та деревини, усередині яких розташовувалося багаття, знаходили й на території України. Вік більшості східноєвропейських будівель з верхнього палеоліту датується орієнтовно 12-17 тисячами років, але зараз науковець Вадим Степанчук (Vadim N.Stepanchuk) з Інституту археології Національної академії наук України описав залишки оселі, які наразі є найстарішими у степовій зоні Східної Європи.

Де знайшли древній будинок?

               Знахідку розкопали на глибині майже тринадцяти метрів на стоянці Міра, що розташована приблизно за 15 кілометрів від Запоріжжя. На те, що колись це було житло, вказує низка знайдених артефактів, як-от ями, попіл, рештки багать, кістки та прикраси із бурштину. Радіовуглецевий аналіз показав, що археологічний шар, де знайшли рештки житла, має вік приблизно 31-28 тисяч років. Це могла бути тимчасова осінньо-зимова оселя мисливців на гаремний табун коней Equus latipes.

                Як показали попередні дослідження, тоді група людей прийшла до сучасного місця розкопок восени й пробула там до весни. Будівництво будинку, схоже, почалося із ритуального закопування в невелику яму кінських кісток. Це місце відтак позначили рогами гігантського оленя (Megaloceros giganteus).

Як виглядало саме житло?

               За результатами дослідження, будівля мала округлу форму з діаметром приблизно чотири метри, а загальною площею — 14,5 кв. метрів. На вигляд вказують ями навколо споруди, що залишилися після жердин та невеликих стовпів. Водночас центральна частина житла, скоріше за все, опиралася на масивніші стовпи з діаметром більшим за 8 см. Автори припускають, що матеріалом для будівництва могла бути деревина сосни, оскільки в межах цього шару її рештки є доволі поширеними, а її довгі гладкі стовбури забезпечують легкість фіксації в різних позиціях. Загалом, оселя могла бути схожою на ярангу — сучасне переносне житло народів Північно-Східного Сибіру.

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Ймовірна реконструкція древнього житла. Vadim N. Stepanchuk / L’Anthropology, 2021

Будівля поділялася на дві зони: передню та задню. Передня із входом, що найімовірніше, був орієнтований на схід, була місцем, де відбувалася найбільш інтенсивна й різноманітна активність жителів. Тут було знайдено 19 500 крем'яних лусок та відщепів, що складає 35 відсотків від загального числа знайденого в археологічному шарі локації кременю. Також в межах саме цієї зони археологи знайшли майже всі прикраси із перфорованих зубів лисиць та фрагменти кісток з гравіюванням, понад 70 відсотків зубів хижих тварин та фрагмент людського зуба й прикрасу з бурштину.

Водночас задня, спрямована на захід зона відрізнилася бідністю на артефакти. Автор припускає, що ця частина оселі використовувалася як спальня. А ще він не виключає, що між двома «кімнатами» могла розташовуватися свого роду перегородка, яка відмежовувала спальну зону від робочої.

Цікаво, що науковці не знайшли ознак типового використання вогню в центральній частині будівлі. Її обігрів радше відбувався за допомогою вугілля, що його заносили із вогнища зовні житла. Однак в будівлі виявили кілька димових багать, які могли призначатися для відлякування кровосисних комах.

Нелегка доля квартиранта

Після 5+ років проживання в дешевому, але дико некомфортному житлі (без ванни, гарячої води і опалення), я нарешті вийшов із зони комфорту і звалив на нову хату, змінивши кімнату в приватному буднику на кімнату у двушці вельми патріотичної бабусі. Трошки дорожче, але житло схоже на людське, навіть буває гаряча вода. 

Загалом норм, але, як завжди, є "але". У сусідній кімнаті живе бабуся трошки за 70. Вона ще адекватна, без набридливих старечих маразмів, гарно говорить українською і дивиться по старому, пузатому телевізору виключно телеканал "Прямий", жваво реагуючи на жарти Ганапольського.

Вона давно на пенсії, відповідно, цілий день удома. Але чомусь приготування їжі дуже часто здійснює після 17 00, коли я приходжу додому з роботи. Як і прання. 

Так часто буває, що я, прийшовши в квартиру, чую возню з кухні або полоскання у ванній. Часто ці процеси поєднуються. Так і хочеться сказати: "Шановна бабушка, ну якого хєра ти увесь день робила? Невже тобі не доходить, що в мене після роботи є лише кілька годин (ви ж знаєте, що мені треба лягати рано), щоби переробити купу справ?". 

Але я мовчу, а бабуся продовжує свій неспішний ритм, який, мабуть, року з 2000-го не змінювався ні на хвилину.

Це не завжди так. І справжнім святом є моменти, коли хозяйка ввечері вирушає в магазин. Ходить вона, повільно, тому у мене є близько години  свободи, і за цей час я встигаю приготувати їжу, покупатись і подр**чити; години вистачає, якщо працювати швидко, та, благо, деякі справи з цього важливого списку багато часу не займають. Бува, приготування їжі, коли кухня зайнята увесь вечір, переношу на ранок - прокидаюсь за годину раніше анд мейкінг май брейфаст. Раніше любив ранки, а тепер від них тащусь, однак серце йокає, коли чую рухи з бабиної кімнати і благаю всіх богів на світі, аби ця прекрасна колись панянка спала якомога довше і не відбирала мою годину моєї свободи.

Я - квартирант. Я викручуюсь і пристосовуюсь. Така доля і інакше ніяк. Хоча це той випадок, коли треба порівнювати, адже ще навесні цього року я жив у кімнаті, як уже було сказано, без опалення і взимку спав в одязі (і не один рік), тримаючись за адекватно-мізерну квартплатню, і постійно тримав двері замкненими, бо в будь-який момент міг нагрянути господар-алкаш зі своїми незрозумілими, навіть йому, спічами. Власне, він, а не холод чи інша битовуха, змусив мене піти на доволі болісну спочатку зміну, бо алкоголь зовсім роз'їв ті рештки мозку, які залишились, і він став нести взагалі якийсь бред, намагаючись ввалитись до мене в кімнату і радуючи мій нюх нестерпним запахом гівна і ссанини (навіть зараз із задоволенням уявляю, як він забрідає на поверх, кричить "Ратцінгер! Ратцінгер", а потім помічає замок на дверях моєї кімнати).

Це кінець тексту. Висновку не буде - квартирантське життя триває. Мрію про однушку і величезну зарплату, 10, може навіть 11 тисяч на місяць, от тоді б я зажив... Мріяти не шкідливо, як то кажуть, і я мрію про тишу, ванну без чужого волосся, відкриті двері туалету, ноут без наушників, блукання квартирою в труселях і вільну кухню. Завжди.

Місто - для комфорту, село - на випадок зомбі-апокаліпсису

Я давно став помічати, що, думаючи про яке-небудь явище, не можу сказати для себе чітко: погане воно чи добре. Якщо гарненько поміркувати, то навіть найкрасивіша краса має хиби, а відверта нісенітниця - позитивні моменти.

У всьому є позитивні і негативні сторони. Питання лише в тому, чого більше. І в якій ситуації ці сторони проявляються.

Давній верус "село vs місто" найкраще підходить для ілюстрації, мабуть, всюдисущого і вічного дуалізму.

Місто - це погане повітря, перенаселеність (передусім це спостерігається у великих містах), дороговизна житла і товарно-грошові відносини, які, здається, просотали кожен камінчик середньостатистичного міста-мільйонника. 

Але, з іншого боку, це комфорт. Хто живе в такому місті, як Харків, мене зрозуміє: коли будете йти вулицею свого району, роззирніться. Що ви бачите? Магазинчик, де продається свіже м`ясо, аптека, салон краси, АТБ, заправка, невеликий ринок, знову АТБ, тільки більше. 

І це все в межах кілометра. Мешканець такого району може задовольнити більшість своїх потреб за пару годин, відійшовши від милої серцю хрущівки на якусь сотню метрів. 

Для інших потреб також далеко ходити на варто - у зоні пішої доступності кінотеатр, ресторан, живі квіти, бюро ритуальних послуг і вулканізація. 

Якщо ви працюєте десь неподалік, то ваше життя може цілком комфортно крутиться в межах напханого магазинами гетто, що часто і відбувається.

Робота... Це окремий вогник, який так вабить людей з містечкових і сільських околиць. 

У селах роботи часто немає. 

Від слова "взагалі". 

А влаштуватись охоронцем кафе у сусідньому смт можна лише, маючи гарних знайомих у тому ж таки кафе. 

Хто не виїхав у Польщу, їде у велике місто - там робота є завжди. 

Так, це може бути не за профілем. Вакансії не завжди відрізняються пропозиціями високої зарплати, її взагалі можуть погано платити чи компенсувати продукцією, але така-сяка копійка на пару "Мівін", хліб і пачку сигарет заробити можна. Не забудьте відкласти за аренду. Тут гаманець доведеться вивернути добряче.

Базові блага - величезний плюс міста. Жирний і великий, як емблема гурту "Раммштайн". Хоча воду доведеться добряче економити (змивати тим, що залишилось від купання), а ввечері переміщатись приміщенням з увімкненим ліхтариком телефону. Комуналка, хай її, дорога.

Але і вода, часто навіть гаряча, і опалення (дорого, але гробити спину на рубанні дров не треба) - усе це в місті доступно "за замовчуванням". У селі ж те, що в місті робиться кількома простими рухами, перетворюється в квест. 

Уявіть - звичайна ситуація: зима, початок лютого. Погода має бути теплою, але вулиці ще вкриті тонкою і смертоносною кіркою, яку наморозило вночі. Ви прокинулись і вам треба зробити звичайний ранковий туалет. У місті ви пішли б в спеціальну кімнату, де є спеціальний білий пристрій для однієї справи, інший, блискучий, - для іншої (унітаз і кран). У селі ви ж у такому випадку берете пару відер і фігачите по льоду до колодязя по воду, проявляючи на зворотньому шляху дива еквілібристики. Далі залишаєте відра в хаті і чешете в туалет в кінці двору. Примітка: якщо випав сніг, то перед тим, як пописяти, треба розкидати сніг. 

Так, ми не в Середньовіччі і можна провести в сільську халабуду воду і намутити туалет з ванною та душовою кабінкою. Але питання зараз не зовсім про це, а про те, що подібні блага в місті ідуть за замовчуванням і не є чимось неординарним. Туалет у квартирі, вода сприймаються містянами як звичайна річ і, звісно, потрапляючи в село, у них настає ступор: як, у вас немає гарячої води? а як ви купаєтесь? в тазиках у столовій? а це відро навіщо? ви що туди пис...?

Переваги міста можна перераховувати ще довго. Сюди ж можна віднести розвиненість служб доставки їжі та напоїв, велику кількість культурних і не-дуже заходів (звісно, за умови "зеленої зони"), букет з громадського транспорту (це тобі не стояти на зупинці пів години і думати, доїдеш ти сьогодні до райцентру чи ні, хоча він лише кілометрів за сім), велика кількість людей - знайомся, спілкуйся і так далі.

І тому, означуючи плюси і мінуси села та міста, в останньому кількість переваг значно перевищує недоліки. І це не моя, суб'єктивна думка. Подивіться, скільки народу в Харкові, Києві, скільки людей приїжджають у міста... І будуть приїжджати. Їдуть за роботою, передусім, навчатися, за рухом людського мурашника, гранітним метро, таксі о четвертій після клубу, фонтанами і парками, скверами і бульварами.

Тому що місто - це комфорт, перспектива, місто - це саме життя.

Утім, село не таке погане. По-перше, там тихо і повітря свіже. Коли ви останній раз у своєму місті чули тишу, бодай п'ять хвилин без шуму коліс авто і людських кроків? А де в місті можна на повні груди вдихнути повітря? Парк, ліс? До нього же дістатись треба, а часу немає, тому доведеться чекати вихідних чи взагалі "майських"... Отож.

Так, у селі часто немає елементарних побутових умов. Але інколи ця хиба обертається плюсом, причому доволі значним. 

Відключення життєвоважливих комунікацій у селі краще переноситься: немає газу - ідеш, рубаєш дрова, топиш пічку. Ось тобі тепло, гарячий чайник і неповторна атмосфера, яку створюють відсвіток вогню на стінах і медитативне потріскування дровиняк... Питання поломки водопроводу вирішується уже згаданими відрами і колодязем - це безплатно і, загалом, доступно. Без електрики складніше... На жаль, напругу в мережі компенсувати складно. Як і Інтернет. Так, він є в селах. Дорожчий, ніж у місті, і не такий якісний, але так само життєвоважливий, особливо з настанням пандемії.

Знаєте, так довго можна кидатись плюсами і мінусами й ті, хто дочитали цей великий текст до кінця, уже знемагають і всіма членами жадають висновку, бодай якогось. 

Ось він: місто - це для звичайного життя: робота, сім'я, розваги. Село - відпочити після смогу і шуму свого мільйонника, а також на випадок форс-мажору. 

Ми живемо в країні, яка не відрізняється стабільністю. Та і ще теплиться пам'ять про "лихі 90-ті" з віяловими відключеннями та інфляцією. На жаль, 90-ті досі висять над шиєю дамоклевим мечем, бо реформи - лише на папері, а в посадових кріслах - ті самі люди, нехай і під прикриттям акторів (до речі, відстійних). 

Тому не виключена чергова повномасштабна дупа, з масовим скороченням робочих місць, дорожчанням гречки і доларом по сто, двісті, ваш варіант гривень. 

І тоді міста почнуть пустішати, і довгі каравани містян в чистих спортивних костюмах, знову, як і в 90-х, потягнуться до сіл, містечок чи дачних кооперативів, де все ще стоять сарайчики, дачі чи покояться в чагарях "фазенди", які ще здатні давати картоплю, томати та іншу продукцію, якої вже немає в магазинах або яка є, але коштує як середньостатистична нирка. 

Одним словом, село - гарний варіант для апокаліпсису, малого чи великого, коли зомбі, не важливо, донецькі чи дніпропетровські, вирвуться на вулиці міст, перегризуть електричні дроти і поїдять всю картоплю в АТБ, а люди потягнуться в села, подалі від хаосу, покинутих на вулицях авто, забитих унітазів і переповнених, смердючих смітників. І вже кілометрів за сто, стоячи в темряві і в повній тиші перед своїм двориком, уквітчаним виноградом, видихнуть: нарешті, вирвався, і ну його нафіг те місто...


В Україні неможливий авторитарний режим

Українське громадянське суспільство настільки сильне, вільне й демократичне, що поява «дракона» в Україні неможлива – Президент

3 вересня 2021 року - 09:03

Українське громадянське суспільство настільки сильне, вільне й демократичне, що поява «дракона» в Україні неможлива – Президент

В Україні неможливий авторитарний режим, адже існує сильне громадянське суспільство, яке цього не допустить, заявив Президент Володимир Зеленський під час спілкування з викладачами та експертним середовищем Стенфордського університету в межах візиту до США.

Відповідаючи на запитання, чи не боїться він, убивши «дракона», стати «драконом», Глава держави сказав: «Щодо «вбити дракона», то я Президент України два роки. У ваших знайомих (у Росії. – Ред.) ситуація складніша, але це – внутрішній вибір вашої країни. А українське громадянське суспільство настільки сильне, вільне й демократичне, що хто б що не хотів, хто б собі що не придумав, «дракону» з'явитися в Україні неможливо. Крила підріжуть».

Володимир Зеленський відзначив фільм «Убити дракона» режисера Марка Захарова. Він наголосив, що українці та росіяни мають спільні періоди історії та перемоги, водночас державна політика Російської Федерації відрізняється від української державної політики й спрямована на те, щоб щось забрати, а не дати.

«Ми читали сигнали Російської Федерації – нібито Україна не хоче закінчити війну. Дивно. Війну не ми почали. Ми то із задоволенням хочемо закінчити. Але ми її не починали», – наголосив Президент.


ч.1 http://blog.i.ua/community/662/2334486/

ч.2 http://blog.i.ua/community/662/2335051/

ч.3 http://blog.i.ua/community/662/2338392/


П'ять українських королев

Взагалі, київських князівен, які зайняли трони від Польщі до Данії, від Візантії до Норвегії налічується дванадцять. Кожна з королівен, безумовно, мала цікаву долю. Але особливо виділяється серед цієї дванадцятки «п’ятірка Ярослава» – жіноча родина київського князя.

Королева Польщі Добронега (Доброніга) Володимирівна (1011-1087 рр.), донька Володимира Великого, сестра Ярослава Мудрого



У багатьох іноземних джерелах вона більше відома як Марія Київська – Марія її ім’я у хрещенні. Народилася близько 1011 року у князя Володимира і… про її матір досі точаться суперечки. За одними джерелами, нею була законна дружина Анна, за іншими – матір’ю Доброгніви була наложниця князя. У будь-якому разі, дівчина виховувалася в рівних правах з іншими дітьми Володимира, зокрема, зі старшим братом Ярославом Мудрим. Саме він видав її заміж за польського князя Казимира І Відновителя.Цей шлюб врятував Польщу від розвалу і підпорядкування Священній Римській імперії

Добронега народила королю четверо синів і доньку. Старший син Болеслав II Сміливий після смерті батька зайняв трон і, подейкують, у всьому слухався матір. Решта синів князювали у регіонах Польщі, а донька Святослава стала першою королевою Чехії – дружиною короля Вратислава II.

Добронега прожила 76 років, що у ті часи вважалося довгожительством, і до останніх днів користувалася авторитетом у своїх вже ясновельможних дітей.

Королева Франції Анна Ярославна (1032-1075 рр.), донька Ярослава Мудрого



Її друге ім’я – Агнес, дане дівчинці її матір’ю, другою дружиною Ярослава, шведською принцесою Інгігердою. Анна стала двічі дружиною – спершу французького короля Генріха I, по його смерті – дружиною графа Валуа, лідера опозиції, який завжди протистояв Генріху. І якщо перший шлюб був суто з розрахунку, то другий – через шалене кохання. Граф Валуа навіть покинув заради Анни свою дружину. Через осуд вищого світу вони змушені були покинути Париж, а Анні заради коханого довелося залишити на регента сина Філіпа, який, зрештою, став французьким королем, і сина Гуго, який став вермандуанським графом і одним з керівників Першого Хрестового походу.

Коли пристрасті навколо шлюбу з Валуа стихли, і Філіп у 14 років був коронований на престол, Анна повернулася до Парижа і активно допомагала юнаку правити. Збереглися навіть документи з її підписом «Анна Королева»

Вона знала п’ять мов, привезла до Франції своє придане – Реймське Євангеліє, на якому потім присягали всі королі Франції. Листувалася зі Святим Престолом і мала велику повагу серед знаті. Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі, який зробила своєю резиденцією.

Після смерті графа Валуа, за одними джерелами, повернулася до Києва, за іншими – відійшла від королівських справ, передавши статус першої дами своїй невістці Берті Фрайзінгенській. Довгий час ніхто не знав навіть, де вона похована. Аж поки у XVII сторіччі в церкві Вільєрського абатства поблизу міста Етамп у Франції один з аббатів випадково прочитав на гробниці надпис: «Тут лежить пані Анна, вдова короля Генріха». І дата – 1075 рік.

Королева Норвегії і Данії Олісава (Єлизавета) Ярославівна (1025-1066 рр.),донька Ярослава Мудрого



За переказами, київська князівна (яка вже з народження мала скандинавське коріння – її мати і дружина Ярослава Мудрого Інгігерда була шведською принцесою) познайомилася з майбутнім чоловіком Харальдом III у п’ять років. Йому було 15, і він після братовбивчих війн за норвезько-данський престол втік до Києва шукати притулок у двоюрідної тітки Інгігерди. З роками Харальд очолив військовий «спецназ» русинів і поступово відвойовував скандинавські землі під своє підпорядкування, а Ярославу за підтримку віддячував неймовірною кількістю золота і данини.

Переписи свідчать, що цей сміливий норвежець був закоханий в Олісаву і не раз просився до Ярослава в зяті. Але князь поставив умову: лише, якщо Харальд стане королем.

Харальд таки став королем, перебивши всіх конкурентів на норвезьку корону. Заснував місто Осло – нинішню столицю країни і врешті одружився з донькою Ярослава. Вони «народили» трьох дітей, але кохання тривало не довго.

Харальд був захоплений військовими походами і якось привіз наложницю. Олісава, як християнка, не змирилася з таким варварством і переїхала у монастир, де займалася переписом літописів і вихованням дітей. У 40 років овдовіла – Харальд загинув в бою. І через рік вийшла заміж за його затятого ворога – короля Данії Свена ІІ. Тобто стала королевою країни, про яку двадцять років мріяв її перший чоловік.

Королева Угорщини Анастасія Ярославна (1028-1074 рр.),
наймолодша донька Ярослава Мудрого



Шлюб Анастасії з угорським королем Андрашем I був ще одним дипломатичним союзом її батька Ярослава. Він допоміг Андрашу відвоювати трон і тут же закріпив політичний зв’язок матримоніальним – видавши заміж свою наймолодшу доньку. Її життю літописці не приділяли особливої уваги, відомо лише, що вона народила двох синів і двох доньок.Один із синів Анастасії Соломон І став згодом королем Угорщини

Батьківство однієї з них приписують ворогу Андраша королю Белі І. Він після загибелі законного короля захопив трон і начебто на правах нового господаря зґвалтував Анастасію. Відомо, що вона разом з дітьми втікала від Бели до Німеччини, доки сину Соломону не допомогли повернути угорський трон.

Також відомо, що Анастасія заснувала православні монастирі в Угорщині, сприяла будівництву монастиря на Чернечій горі в Закарпатті. Місце її поховання загубилося у вирі історії, на жаль.

Королева Шотландії Маргарита Шотландська (1045-1093 рр.), онука Ярослава Мудрого



Вона потрапила до цієї країни завдяки батькам: матері, колишній київській князівні Агаті, ще одній донці Ярослава Мудрого, та батькові – англійському королю Едварду Вигнанцю, якого норвезький король витіснив з трону. Вінценосне подружжя попросило притулку у Шотландії, там і зростала Маргарита, яку побачив король-вдівець і зробив пропозицію.

Вони мали вісьмох дітей – шість синів і дві дочки. Молодша Матильда вийшла заміж за короля Англії Генріха I і стала прабабусею славетного Річарда Левове Серце. За описами місцевих джерел, Маргарита була дуже вродливою і розумною.Піклувалася церквою, ченцями, розвивала освіту, підтримувала митців і дбала про бідних – постійно влаштовувала для них безкоштовні обіди. За своє добре серце Папа Інокентій IV додав її до лику святих, її названо покровителькою Шотландії, а її ім”я присвоєно окремій пообідній молитві. Іменем Маргарити названа найдавніша будівля Единбурга, каплиця королівського замку і університетський коледж. Похована поруч із чоловіком у Данфермлинському абатстві.

А взагалі - київські князі мали більше сотні міждинастичних зв’язків із європейськими монархами... Так що - шануймося, бо ми того варті.

Плач Порохобота

Успішне реформування країною "прогресивною" владою з відтінком зеленкуватого, смердючого болота йде повним ходом. 

Нова влада зі старими замашками відразу взяла курс на економічний добробут країни, якого було вирішено досягати скороченням. 

Чиновники, озброївшись великими м'ясними сокирками, без жалю рубають ставки в державних закладах, урізаючи жирні, на їхню думку, хвости пересічних коректорів, викладачів, техперсоналу, залишаючи їм "мінімалку" (6 тис. на місяць для звичайної людини цілком достатньо, адже не треба змінювати дороге авто на ще дорожче і харчуватись телятиною в рябчиках, думає чиновник), а то і взагалі відрубуючи ставку - у країні немає грошей, вибачте і слава Україні.

При цьому, звісно, чиновник себе не чіпає. А всі примазані до теплих місць, зі зв'язками та доларами під подушками, жиє собі спокійно далі і, очевидно, у найближчий час помирати не збирається. 

Система знову виграла, цього разу виграш "сухий" - протестантів-одиночників заткне його ж завжди залякане бюджетне стадо, начальник знайде, як позбавитись болючим для нахаби способом або ж до справи візьметься пара молодиків - кілька тумаків і баночка сірчаної кислоти відіб'ють бажання протестувати у будь-якого, навіть найзатятішого революціонера.

Ну а майданів не буде. Навіть найрадикальніші радикали ховають ножі і розряджають калаші, прекрасно розуміючи, що нестабільність у країні, навіть тимчасово, автоматично відкриє безвіз для російських танків, "Градів" та буряточитинців, які давно готові з улюлюканням бігати затишними українськими містечками, бити, руйнувати і ґвалтувати доньок на очах у батьків, як у старі-добрі часи нащадків скрепників - татар і монголів.

Ситуація складна, але висновки певні є. Головний - ця влада зламалась, несіть нову. Однак, як це часто буває, патріотична спільнота, у який раз зав'язнувши у власних чварах, розпорошиться на десятки кандидатів і домінуючим кольором знову стане блакитний. Єдності проросійського електрорату можна лише позаздрити, хоча секрет простий - "за каво угодно, ліш би только не біндєри". 

Надіємось бодай на повернення на головну посаду Кондитера Всія Русі - ідеальний кандидат, якщо порівнювати з тією людиною, яка чомусь зараз обіймає посаду президента. 

Буде це - невідомо? Адже президент - молодий і красивий, усміхається і вабить приємною хрипкуватістю голосу, не агресивний, не націоналіст, а картинка телевізора така яскрава...

Балто-Чорноморський союз. Не панацея але альтернатива.


Прискіплива хвороблива увага, яку приділили прокремлівські ЗМІ проведенню 23 серпня у м. Київ міжнародного саміту «Кримська платформа» говорить сама за себе. Кремль не чекав такої єдності та одностайності від країн-учасників заходу, який Сергій Лавров, глава МЗС РФ, назвав раніше «шабашем», на якому «Захід буде продовжувати пестити неонацистські, расистські настрої сучасної української влади». Кремль сподівався на те, що «Кримську платформу» проігнорують представники країн-лідерів Західного Світу. Але не так склалося, як бажалося та гадалося…

На установче засідання «Платформи» приїхали урядові делегації США, всіх членів Євросоюзу, Австралії, Великобританії, Грузії, Ісландії, Канади, Молдови, Нової Зеландії, Норвегії, Північної Македонії, Туреччини, Чорногорії, Швеції, і Японії - дев'ять президентів, чотири прем'єри, чотирнадцять глав МЗС і посли відповідних країн в Україні, плюс делегації НАТО, Ради Європи та ГУАМ. Всі вони поставили свої підписи під Декларацією, де, зокрема, зазначено: «Будь-яка зміна статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя як суверенної території України не визнається і не буде визнаватися».

Учасники «Кримської платформи» підтвердили в документі, що засуджують «систематичні необґрунтовані порушення прав людини і основних свобод, з якими стикаються жителі Криму, такі як: право на мирні зібрання, право на свободу вираження поглядів і переконань, релігійних свобод, обмеження можливості знаходити, отримувати і поширювати інформацію, а також втручання і залякування, з якими стикаються журналісти, правозахисники та адвокати в своїй роботі, тривалу мілітаризацію Криму, яка підриває безпеку і стабільність в регіоні Чорного моря, <...> продовження зміни демографічної структури на окупованому півострові шляхом переселення громадян Росії до Криму».

«Крим – не Росія, Крим – Україна»! Саме ці прості слова можуть узагальнити настрій учасників саміту. Західні країни розуміють, що окупація Криму та війна на Донбасі перетворила Україну на «передній край» протистояння світової демократії та імперських намірів Росії. «Зараз Крим - порохова бочка, Росія в три рази збільшила там свою військову присутність, і український курорт перетворився у військову базу», - сказав Президент України Зеленський. Така концентрація військ загарбника на території суверенної країни наводить на роздуми про подальші плани Путіна. Зростає напруга у Чорноморському регіоні, який вже перетворився на територію протистояння двох світоглядів, двох напрямків розвитку світової цивілізації – мирного шляху демократії та загальнолюдських цінностей і шляху імперіалістично-диктаторського, який веде цивілізацію у прірву збройних конфліктів та кривавих війн.

Своїми агресивними діями сучасна влада Росії протиставила себе практично всьому світу. Міжнародний вигнанець, який інформаційними маніпуляціями та відвертою брехнею намагається приховати власну «вовчу» сутність, Кремль постійно бреше всім і вся про якусь уявну загрозу для Росії збоку інших країн. Але такі виверти вже не сприймаються навіть тими країнами, які офіційна Росія вважає своїми стратегічними партнерами.

Наприклад, так званий Віце-прем'єр окупаційного кримського уряду, постійний представник Криму при президенті Росії Георгій Мурадов назвав «неблагородною» позицію Анкари, яка підтримує «американо-київську провокацію» проти територіальної цілісності Росії. «Неблагородна» позиція Туреччини, на думку прокремлівських спікерів, полягає в тому, що остання завжди визнавала виключно українську приналежність Криму. На саміті 23 серпня Глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу наголосив на цьому ще раз. У своїй промові він сказав наступне: «Залишається єдиний спосіб: йти дипломатичним шляхом, але йти потужно. Я вважаю, саміт відкриває сторінку пошуку мирного тривалого повернення Криму до України, тому що Крим - це Україна».

Президент України Володимир Зеленський за підсумками заходів 23 серпня дав оптимістичну оцінку «Кримської платформі»: «Ми провели саміт, на якому була створена потужна міжнародна коаліція для звільнення українського Криму з-під окупації Російської Федерації. Це доказ того, що в нелегкій боротьбі за відновлення територіальної цілісності нашої держави наша Україна має міцну підтримку міжнародної спільноти».

У підсумковому документі - Декларації «Кримської платформи» - країнами –учасниками зафіксовано невизнання приєднання Криму до Російської Федерації та зобов'язання при необхідності розглянути додаткові політичні, дипломатичні, обмежувальні санкції щодо Росії. Країни-учасниці «Кримської платформи» висловили готовність об'єднатися заради безпеки і стабільності в Чорноморському регіоні. Така міжнародна позиція може стати своєрідним місточком до створення Балто-Чорноморського союзу, ідея якого в умовах девальвації Будапештського меморандуму, невиразних прогнозів щодо членства України в ЄС і агресивних дій і намірів Кремля, може знайти друге дихання у міжнародному демократичному суспільстві.
https://m.censor.net/ru/blogs/3285193/baltochornomorskiyi_soyuz_ne_panatseya_ale_alternativa?fbclid=IwAR07rCgCslHAfuztdIIzV3SQpSe_iqZqx9CFd04Qppt2vc0KlOLivcYNg9A

Книга-мартиролог «Нескорена Берегиня»


Дмитро Донцов і Олена Теліга

Книга-мартиролог «Нескорена Берегиня»
Приватно оповім про окремі невідомі деталі у виданні Мартиролога "Нескорена Берегиня": насправді реальною ініціаторкою цього видання була виключно пані Марія Негрич, яка суто особисто вирішила профінансувати підготовчу роботу і видання книги про жінок-героїнь України, що загинули від радянської комуністично-тоталітарної влади. Вона звернулася зі своєю пропозицією до пані Володимири Лучків, що була на той час секретарем Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО), але сам проект йшов цілком самостійно і то я особисто наполіг для більшого пієтету видання зазначити в якості авторитету загальний патронат СФУЖО і, як виявилося, дуже помилився, оскільки через окремі процеси оплати весь тираж забрало до себе правління СФУЖО в діаспору, де і продало цю книгу, яку ми видавали для передачі у всі обласні та вузівські бібліотеки України повністю безкоштовно. З того всього для України залишився невеличкий авторський тираж у 30 примірників Мартиролога "Нескорена Берегиня", що розійшовся суто по Львівщини. Мої сподівання на швидке перевидання Мартиролога «Нескорена Берегиня» не знайшли підтримки ні у видавців, ні у спонсорів як в Україні, так і в діаспорі, тому ось мушу поширювати через Інтернет частинками і прошу робити свої примірники книги за бажанням через принтери або електронним архівом.
Всі опубліковані тут матеріали належать до вільного поширення і використування, а хто спроможний сам зробити перевидання - надам усі матеріали. Братися самому до перевидання я не дуже хочу, але якщо буде хтось як пані Негрич - постараюся поновити працю, яка забрала велику частину життя моєї мами. Коли Галина Гордасевич працювала над відновленням пам’яті про жінок-посестер з політичних репресованих, то почувалася дуже значимою з того і навіть можна сказати, що щасливою. Як і я дуже тішуся, що довів її працю до логічного завершення у вигляді друкованого видання. Шкодую, що до бібліотек України то не дійшло, отже і до маси українського загалу, але на все свій час і потреба. Також шкодую, що залишилося ще чимало напрацювань, які не увійшли до цього видання, бо сподівалися на продовження. І продовжуємо сподіватися.
Богдан Гордасевич
19:23 13.08.2021

ПЕРЕДНЄ  СЛОВО  ВІД  УПОРЯДНИКА
Книга-мартиролог «Нескорена Берегиня» трагічна як за своїм змістом, так і за долею її творення. Дві видатні жінки пішли з життя під час роботи над нею: Ніна Строката-Караванська та Галина Гордасевич. Вічна їм пам’ять і честь.
За своїм змістом книга «Нескорена Берегиня» являє собою такий величезний згусток болю та емоційної напруги, що варто зробити застереження від можливих нервових стресів під час її читання. Трагічні долі 115 жінок-героїнь, які стали жертвами репресивної системи, породженої комуністичною владою під час її панування в Україні, – не можуть не схвилювати кожного, хто має душу і чуття. Але про все це потрібно знати, щоб таке більше ніколи не повторилось.
Всю повну історію створення і процесу роботи над книгою-мартирологом «Нескорена Берегиня» мала написати Галина Гордасевич у своєму вступному слові та, на превеликий жаль, вона не встигла цього зробити. І в даному випадку їй заміни нема. Тому берусь зробити щодо книги всього кілька пояснень виключно технологічного характеру.
Структурно книга поділена на три частини.
Вступну, до якої увійшли передмови та Мартиролог «Нескорена Берегиня». Слово «мартиролог» вжито в його первинному значенні як «перелік мучеників». Світлини в його оформленні без підписів, тому що вони використані в біографічних довідках.
Основна частина «Найкращий цвіт розп’ятого народу» укладена в хронологічному порядку згідно з датою першого арешту кожної з жертв репресій, окрім декількох винятків, які спричинені змістом текстів. Цей підхід «на момент арешту» стосується також прізвищ: дівоче або по чоловікові, якщо після одруження його змінювали. В окремих випадках подано обидва прізвища через дефіс.
Кожен розділ книги починається біографічною довідкою, укладеною згідно з  розробленою Галиною Гордасевич анкетою: 1. Ім’я та прізвище; 2. Дата та місце народження; 3. Імена батьків; 4. Освіта, де навчалась; 5. Заняття до арешту; 
6. Дата і місце арешту; 7. Дата і місце суду; 8. Вирок: стаття, строк; 9. Де відбувала покарання; 10. Час звільнення; 11. Одруження: дата і з ким; 12. Діти: імена і рік народження; 13. Дата смерті і місце; 14. Інші дані: нагороди, підпільні і літературні псевдоніми, репресії проти членів сім’ї тощо.
Особливу увагу приділялось переліку літературних джерел, тому що більшість матеріалів подано в скороченому варіанті або у вигляді уривка з твору.
За своїми літературно-художніми якостями та жанрами всі матеріали дуже й дуже різнопланові і різноманітні, що зумовлено самим завданням книги: відобразити тогочасну епоху. Концепція творення книги полягала в максимальному збереженні авторського варіанту в стилістиці і навіть орфографії.
Значне місце приділено творчому доробку героїнь книги, що значно поглибило її естетичну якість у загальному масиві документально спрощених спогадів та дописів. Також доволі обмеженим був вибір ілюстративного матеріалу, тому деякі світлини використано двічі. Цифрами в тексті позначено місця, до яких є коментарі та доповнення. В кінці основної частини подано словник скорочень.
До третьої частини книги «Нескорена Берегиня» увійшли коментарі та доповнення до основної частини і додаткові матеріали, які за своїм обсягом не могли бути включені в основний текст, але без яких книга не мала б повної ваги свого значення, як книги-свідка, книги-звинувачення тоталітарного московсько-комуністичного режиму. І, без сумніву, як величної Книги-Пам’ятника всім відомим і невідомим героїчним жінкам-політв’язням України. Нехай славляться їхні імена нині, повсякчас і во віки віків. Молімось до Господа, щоб він зглянувся на муки всіх цих жінок, на минулі страждання українського народу і благословив Українську Державу і нас, в ній живущих, на щасливе погідне майбуття. 
Богдан Гордасевич
МАРТИРОЛОГ  «НЕСКОРЕНА  БЕРЕГИНЯ»

Прізвище та ім’я місце арешту рік вирок            

1. Антонів Олена Львів 1986 Загинула трагічно
2. Арабська Оксана Львів 1949 10 років
3. Бабенко Віра Дніпро 1921 Розстріл
4. Бандера-Давидюк Володимира Борислав 1946 10 років
5. Бандера Оксана Тростянець 1941 Пожит. спец.посел.
6. Бандера Марта Тростянець 1941 Пожит. спец.посел.
7. Барвінська Наталя Львів 1948 10 років
8. Бардин Ганна Львів 1945 Спец псих.лікарня
9. Беноні Павліна с. Капустинці 1946 10 років
10. Біднова Любов Дніпро 1929 3 роки умовно
11. Блавацька Олександра Львів 1945 10 років
12. Бондар Євдокія с. Вереміївка 1932 5 років
13. Борисова-Косач Ізідора Київ 1937 8 років 
14. Будник Євдокія Почаїв 1945 10 років
15. Венгрин Марія  с. Бунів 1950 10 років 
16. Вірченко Ніна Київ 1948 10 років
17. Войцехович Омеляна Дрогобич 1949 25 років
18. Воронович Ірина Полтава 1943 10 років 
19. Вульчин Марія с. Бокачеве 1949 10 років
20. Галан-Геник Ганна Харків 1937 розстріл
21. Годяк Ольга Дрогобич 1945 15 років
22. Голояд Галина Львів 1950 25 років
23. Гордасевич Галина Костопіль 1952 10 років
24. Горська Алла Васильків 1970 Загинула трагічно
25. Гошко-Кіт Ганна Івано-Франківськ 1951 25 років
26. Грабець Галина Коломия 1947 25 років
27. Гребенюк Мирослава Львів 1948 25 років
28. Грицина Ірина Львів 1947 25 років 
29. Грушевська Катерина Київ 1938 8 років
30. Гусяк Дарія Львів 1950 25 років
31. Дейнега Тетяна с. Забороль 1949 25 років
32. Дидик Галина Білогорща 1950 25 років
33. Дучимінська Ольга Львів 1949 25 років 
34. Жешко Ганна Харків 1937 8 років
35. Заглада Неоніла Київ 1938 розстріл
36. Зарицька Катерина Ходорів 1948 25 років 
37. Зваричевська Мирослава Львів 1965 8 місяців
38. Ільків Ольга Львів 1950 25 років
39. Кавун-Цимбалюк Марія Крем’янець 1939 8 років
40. Калинець Ірина Львів 1972 6 років
41. Камінська Оксана с. Острів 1945 15 років 
42. Капніс Марія Батумі 1941 10 років
43. Кобрин Володимира Перемишляни 1947 10 років
44. Комар Ліда Львів 1940 5 років
45. Комар Люба Львів 1940 розстріл (не викон.)
46. Корпан Віра с. Бишки 1945 7 років 
47. Костищів Жанет Львів 1950 10 років
48. Котова-Журлива Олена Москва 1939 3 роки
49. Коць Лідія Львів 1950 10 років 
50. Крижанівська Ярослава Львів 1948 25 років
51. Крушельницька Володимира Харків 1935 розстріл
52. Кузнєцова Євгенія Київ 1965 4 роки
53. Кузьменко-Махно Агафія Берлін 1946 8 років
54. Кульженко Поліна Київ 1946 10 років
55. Кушпета Марія с. Засади 1949 25 років 
56. Левчанівська Олена Гродно 1939 пропала безвісті
57. Лемеха Віра Львів 1948 розстріл (замін.25 р.)
58. Лук’яненко Зінаїда Вільнюс 1945 20 років
59. Лядська Ольга Краснодон 1943 15 років
60. Мажак Стефанія с. Кавчий Кут 1950 10 років 
61. Макогон-Дужа Марія Львів 1948 10 років
62. Малільо Софія Львів 1948 10 років 
63. Мартинюк Ганна Варшава 1951 10 років
64. Марунчак Ганна Станіслав 1946 10 років
65. Матусевич Ольга Київ 1980 3 роки
66. Мацелюх Ольга Львів 1952 25 років
67. Менкув Ярослава Львів 1965 25 років
68. Мешко Оксана Київ 1980 5 років
69. Михайленко Ганна Одеса 1980 спец.психлікарня 
70. Міхненко-Махно Олена Берлін 1946 5 років засл.
71. Могилянська Лідія Київ 1937 розстріл
72. Мороз Ольга Пташин 1948 25 років
73. Мошковська Вікторія Умань 1937 розстріл
74. Мудра Надія Львів 1947 10 років
75. Музика Ярослава Львів 1949 25 років
76. Налепинська-Бойчук Софія Київ 1937 розстріл
77. Павловська Марія Львів 1945 10 років 
78. Пальчак Марія Тернопіль 1960 15 років 
79. Петлюра Марина Полтава 1937 розстріл
80. Петлюра Феодосія Полтава 1937 розстріл
81. Петраш Стефанія Івано-Франківськ 1947 10 років
82. Попович Наталія Львів 1949 10 років
83. Попович Оксана Івано-Франківськ 1974 8 років (відб. 10 р.)
84. Потикевич Марія Рівне 1946 10 років
85. Руденко Раїса Київ 1981 5 років
86. Свєнціцька Віра Львів 1948 25 років
87. Світлична Надія Київ 1972 4 роки
88. Северин Олена Івано-Франківськ 1947 25 років
89. Сеник Ірина Львів 1945 10 років
90. Скрентович Марія с. Саджава 1945 15 років
91. Сосюра Марія Київ 1948 10 років
92. Старік Валентина Київ 1946 10 років
93. Степанів Олена Львів 1949 10 років
94. Стец Ольга с. Верба 1944 25 років
95. Стожук Катерина Рівно 1952 25 років
96. Строката Ніна Нальчик 1971 4 роки
97. Суровцева Надія Харків 1927 5 років
98. Тарасенко Марія Київ 1922 розстріл
99. Терещенко Софія Київ 1929 4 роки і дов.заслан.
100. Тулуб Зінаїда Київ 1937 10 років
101. Хоткевич Платоніда Прага 1946 10 років
102. Ченцова Валентина Чернігів 1944 10 років
103. Черняхівська Вероніка Київ 1937 розстріл
104. Черняхівська Людмила Київ 1929 5 років
105. Чорна Валентина Дніпро 1945 10 років
106. Шабатура Стефанія Львів 1972 5 років 
107. Шарандак Галина Одеса 1946 10 років
108. Шишкова Тамара Київ 1945 6 років
109. Шпота Олена Дніпро 1938 1 рік
110. Шульгіна Лідія Київ 1938 розстріл
111. Шухевич Наталія (сестра) Львів 1940 10 років
112. Шухевич Наталія (жінка)   с. Біличі 1945 10 років
113. Ясень Лідія с. Дермань 1944 15 років

Фотопрогулка. Вечер, накануне медового спаса

Вечер накануне праздника выдался не жарким.
Я выбрался на природу...А конкретнее к реке


[ Читать дальше ]

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
643
предыдущая
следующая