хочу сюда!
 

liliya

33 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 33-38 лет

Заметки с меткой «україна»

Олігарх - це гроші, які купують владу

Секретар РНБО назвав критерії, за якими будуть записувати в олігархи
12.05.2021 / 12:45 2529
Секретар РНБО назвав критерії, за якими будуть записувати в олігархи

Сформовані олігархічні групи через інкорпоровані у владу «свої правильні» кадри приватизували сектора вітчизняної економіки: газовий, хімічний, енергетичний, нафтопереробний - і «протягнули свої кігті» до прибуткового аграрному сектору, заявив секретар Ради національної безпеки і оборони (РНБО) Олексій Данилов.

«На мою думку, за попередньою оцінкою, в Україні є 13 осіб, яких можна віднести до категорії олігархів. Основна ознака цієї групи - вплив на владу ... », - написав він у Facebook, коментуючи своє повідомлення напередодні про« впевнено »певних РНБО 13 олігархів.

Данилов зазначив, що поряд з військовою агресією Російської Федерації олігархічна система є однією з основних загроз національній безпеці.

«Країна на довгі роки опинилася надійно замкненими в щільному олігархічному трикутнику - олігархічної економіки, яка породжувала монополії, що призводило до корупції», - підкреслив секретар РНБО.

За його словами, олігархи чинять шалений опір будь-яким системним реформам, які загрожують їх домінуючого положення в економічній сфері і впливу на державні інститути.

«Питання стоїть принципово: держава повинна демонтувати олігархічну економіку і ліквідувати" п'яту колону "як найближчі завдання, які стоять перед нами», - підкреслив Данилов.

За його словами, президент Володимир Зеленський продемонстрував готовність протистояти олігархам і російським «агентам впливу», і саме в цьому контексті слід оцінювати ряд рішень РНБО і останню ініціативу глави держави, який запропонував РНБО і офісу президента разом з Антимонопольним комітетом розробити законопроект про статус олігарха в Україна.

У той же час Данилов не дав іншої додаткової інформації про критерії віднесення бізнесменів до олігархів.

Хто вбив Шеремета і посадив Антоненка?

Хто вбив Шеремета і посадив Антоненка?


"Чорна вдова" Олена Притула і її жертви


Тривалий час не хотів про то писати, аби не зашкодити і далі ви зрозумієте в чому, а тепер подивився розмову в «Антиподах» Сергія Іванова з Андрієм Антоненком-«Riffmaster» і думаю настав час дещо сказати своє. Найперше, то справді є питання з питань: За що? За що арештували і півтора року протримали людину в тюрмі без доказів? На моє переконання, людину можуть і мають заарештувати лише тоді, коли злочин розкрито і доведено, а залишаються тільки юридичні та експертні уточнення. Не навпаки! Ах, є підозра і садимо, а тоді вже розберемося і якщо виявиться не винуватий, то відпустимо і най ще дякує за то, бо «коронка» радянських силовиків: «була б людина, а провину знайдемо», - діє і в сучасному МВСУ. 
Те саме запитання «За що?» діє і щодо загиблого Павла Шеремета, бо абсолютно не ясно, за що його вбили. Чому саме в Києві? І, звичайно, хто замовник і хто виконавець? Основа-основ розслідування будь-якого злочину є визначення мотиву, першопричини, тобто класичне для всіх ситуацій: «А кому це було вигідно?» Ще варто згадати аналогічне: «Шукайте жінку», але пані Олена Притула не з таких, щоб треба було занадто дошукуватись ще з часів загибелі її іншого коханця – Георгія Гонгадзе. Зараз то можна відверто сказати, хоча свічки не тримав в обох-багатьох випадках.



Починати потрібно спочатку – це аксіома, тому я і хочу вияснити найперше ким була жертва злочину? Хто такий був Павло Шеремет і що він робив в Україні? Не буду вдаватися в переказ біографії, а мені вистачає того моменту, коли Павла Шеремета у 1997 році після арешту і суду в Білорусії особисто звільнив з ув’язнення  сам Борис Єльцин – Президент РФ, круто «наїхавши» задля того на впертого  Президента Білорусії Олександра Лукашенка. За звичайного журналіста, який попав під репресії своєї влади, президент іншої країни починає заступатися за дуже поважного наполягання на дуже поважному рівні, а такими є виключно спецслужби. Друга річ, варта уваги, що білорусу, який не просто отримав громадянство РФ, а круто осів у самій Москві на дуже значних посадах тележурналіста – то є межа мрій! Життя вдалося! Проте Павло Шеремет все це раптово кидає, щоб податися в далеко не процвітаючу Україну. Чому так? Дуже і дуже неясно. Хіба що хтось поважний сказав: -Наказую!- і це заодно пояснює, звідки  такий непоганий кар'єрний успіх взагалі і в Україні зокрема був у Павла Шеремета, як і гроші хороші біля нього завжди оберталися. Усе це разом ніяк не применшує, а навпаки, гарно доповнює природну обдарованість Павла Шеремета на красу і розум.



Таким чином якось важко зрозуміти причину і цілі тривалого перебування Павла Шеремети в Україні, як і його дивну закоханість в Олену Притулу, жіночку старшу за нього без особливих фізіологічних принад, хоча у кожного свої смаки, але щодо жіночої краси – це не до пані Притули навіть в часи її молодості. Проте Павлу Шеремету подобалося їздити на машині і на її власниці одночасно – його право. Інше важливо: на момент своєї загибелі Павло Шеремет був, як то кажуть, «широко відомий у вузькому колі», тобто більша частина населення України дізналася про його існування саме через його вбивство, а до того мало хто знав у нас про цього російськомовного журналіста Павла Шеремета. Тому цілком логічною є відповідь Андрія Антоненка, що він взагалі не знав про існування такої людини, як Павло Шеремет. Ось така країна Україна містична, що можуть арештувати і засудити за вбивство людини, про яку ти взагалі поняття не мав і не маєш. І основне від Андрія Антоненка: -А навіщо воно мені? Тобто тема мотиву відсутня взагалі. Для прикладу, вбивство Георгія Гонгадзе має за собою інтригу занапащеного кохання, бо він відбив у Володимира Литвина його тодішню велику любов – Оленочку Притулу, а для на той час керівника Адміністрації Президента України Леоніда Кучми то було дуже боляче і розбите серце вимагало помсти…



 На мій особистий погляд єдиним реальним мотивом могло стати заробітчанство, тобто – кілерство: вбивство на замовлення. Для людини, яка заробляє на продажах футболок, домовлятися про заробіток в якості кіллера є абсурдом. Кіллери взагалі не бувають публічними людьми. Ще більш абсурдним є звинувачення у бажанні «дестабілізувати ситуацію в країні», до якого додумався Антон Геращенко, бо то є гранично тупо:  нащо воно було всій заарештованій Зе-владою трійці зі співака та двох лікарок?  Навіть якби вбили тоді Саакашвіллі чи Тимошенко – нічого значного не відбулося, як на моє переконання, бо я в той час жив і політикою займався активно. До речі, той же пан Зорян разом зі своїм Шкіряком також відпочатку заявляли про «російський слід», а переляк в кулуарах МВСУ був пов'язаний через інший фактор: через можливу провокаційну реакцію з Кремля, бо там захист «російськомовного населення» майже як святиня! Скрепи! Це вам не міфічного хлопчика розіп’яли, а реального російського журналіста підірвали. Тут могло бути галасу всесвітнього неміряно, але щось таке дивне сталося, що в Московії взагалі не помітили вбивство Павла Шеремета – взагалі не помітили! І дотепер повний мовчок. Навіть просто символічно якась тирада з обвинуваченням в бік України не прозвучала. Увага! Дуже промовисте мовчання. Не маю підстав звинувачувати у замовному вбивстві мешканців Кремля, проте активна діяльність Павла Шеремета по вшануванню пам’яті Бориса Немцова там сприймалася однозначно негативно. Наслідки щодо цього не забарилися. І не надто важливо, чи є там послід від білоруського КДБ, чи прямо російського ФСБ – це ж одна контора. На прикладі Павла Гриба то доведено в абсолюті.

На цьому можна і завершити, але маю ще бажання попросити панів з американського посольства в Україні не тиснути так сильно на нашу державну владу, бо серед неї є діти, вони безпорадні, недалекі розумово, тому вимагають все і одразу! А ну вмить розслідувати! Заарештувати хоч когось!- і вже можна відзвітувати послу США в Україні: зроблено! Ми – молодці! Слуги найкращі! А що то повну дурню зроблено, як у випадку з розслідування вбивства Павла Шеремета – це для дітей не є суттєво. Як і для дідусів Авакових. Отож не тисніть, бо навіть на аналізи не назбираєте. Робіть, як всім відомий Шерлок Холмс: розслідував все сам, а тоді готове на стіл до Скотланд-Ярду. У нас на Банковій таке найгарніше проходить і підходить, тому давай, шановне ЦРУ – працюй! Не байдикуй.

11 травня 2021 р.
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Як Зеленський знищує олігархію в Україні


Журнал Forbes оприлюднив список найбільш заможних українців. У 2021 році в трійці лідерів опинилися Рінат Ахметов, Віктор Пінчук і Костянтин Жеваго, пише "Українська правда".  Журнал Forbes назвав імена найбагатших українців: хто увійшов в рейтинг - фото з відкритих джерел Повідомляється, що в цілому за 2020 рік статки сотні найбагатших українців зросла на 42%. Зокрема, Рінат Ахметов збагатився в 2,7 рази з 2,8 млрд доларів до 7,6 млрд доларів. Стан Віктора Пінчука зросла з 1,4 млрд доларів до 2,5 млрд доларів, Жеваго - з 1,1 млрд доларів до 2,4 млрд доларів. В першу десятку  Forbes  також увійшли Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов, Олександр і Галина Герег, Петро Порошенко, Вадим Новінський, Олександр Ярославський та Юрій Косюк.  Повідомляється, що в загальному 76 учасників, що входять в сотню найбільш заможних українців, за минулий рік змогли збільшити стан. Багатство перших 100 осіб зросла на 42%, до 44,5 млрд доларів. 14 українців потрапили в список  Forbes вперше. Їх загальний стан оцінили в більш, ніж 3 млрд доларів. Серед них Віктор Медведчук (620 млн доларів),  Олександр Конотопський (340 млн доларів), Олександр Косован (235 млн доларів), Катерина Костерева (190 млн доларів), Микола Удянського (180 млн доларів) і інші.

Источник: https://society.comments.ua/news/developments/zhurnal-forbes-nazval-imena-samyh-bogatyh-ukraincev-kto-voshel-v-reyting-676470.html
© Comments.ua

Залізничні відеоподорожі 3.1. Україна. Карпатські перевали

Хто ще не в курсі — я полюбляю "їздити" на поїзді через YouTube. smile Рік тому виклав короткі замітки про Нідерланди та Швейцарію — мої улюблені країни в цьому плані. Нарешті прийшов час розповісти про нашу рідну Україну.

Коли дивишся чужі країни, найбільший інтерес становлять красиві природні пейзажі й великі міста. У нас це все є, але не так густо, як деінде. Наша країна після тих же Нідерландів або Японії виглядає малонаселеною. Великих міст по 100 й більше тисяч жителів на більшості території не дуже густо. Щодо краєвидів — особливо заважають спогляданню краси лісосмуги, які свого часу масово насадили. Також є проблема — мала кількість cab view video з України. Якщо в Нідерландах кожен тиждень викладають по парі-трійці нових відео, то в нас менше. Але порівняно зі станом п'ятирічної давнини ситуація налагоджується. Нижче викладу короткий огляд того, що надибав на ютубі. Розповідь поділю на тематичні блоки-дописи.

Одразу попереджаю, що я переглянув не все наявне по Україні відео, але значну частину.

3.1. Карпатські перевали

Без обрАз — це найкрасивіший регіон України (можливо, після південного Криму). Залізниця тут прокладена не дуже густо, але достатньо. Особливо цікавлять високогірні перевали, залізничних маємо три.

Східний перевал — Вороненки (неподалік від Говерли) на шляху з Івано-Франківська до Рахова. Прикарпаття і східну частину Закарпаття добре покрито на каналі Почтальон Печкин. Тут можна навіть упіймати краєвид із Говерлою та Петросом (на 12:35 зліва направо):



У відео вище показано шлях від Рахова до перевалу, на півночі (на інших відео) є ще багато цікавого: Ворохта, Яремче й т. д. Увесь східний залізничний коридор через Карпати — від Івано-Франківська до Рахова — можна побачити в серії відео, початок — тут. На Прикарпатті гірський шлях прокладено уздовж Прута, на Закарпатті — вздовж Чорної Тиси.

Центральний (основний) коридор через Карпати двоколійний, електрифікований і проходить через Воловецький перевал. Далі лінія йде на Мукачево й Чоп, потім розділяється: в Угорщину, Словаччину й до Ужгорода. Через Чоп і Словаччину потрапляє до Європи більшість наших товарів. Фішкою є новий Бескидський тунель, відкритий у 2018 році. Ще недавно цей шлях було представлено на YouTube так-сяк, але Oleh Hudzeliak дещо виправив ситуацію. Його відео з детальними титрами виконано "на рівні світових аналогів". smile



Його відеоподорожі покривають великий простір від Львова до згаданого вище Рахова, але є й аж до Києва.

Є відео й у протилежний бік і влітку, але ще старим Бескидським тунелем.

Нарешті, біля самісінького західного кордону з Польщею є Ужоцький перевал — однопутний, але електрифікований. Гірський серпантин із перепадом висот і тунелями виглядає справді фантастично. Є відео Олега Тоцького, який нам більше знайомий за київськими вилазками:



Залишається чекати на відео повних маршрутів типу Львів – Ужгород.

Ось, наприклад, із Ужгорода майже до Ужоцького перевалу:



Далі буде.

100%, 4 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Правда і кривда до 9 травня

Правда і кривда до 9 травня



Давно мучусь над темою, щодо «правда через кривду», яку народна приказка виражає як: «біда вимучить – біда й виучить». У мене це вийшло як переробка відомого вислову: «дурний вчиться на своїх помилках, а розумний – на чужих» у такий формі: «людина вчиться на чужих помилках, а розумнішає тільки на власних». Скільки б ви не вчились і не знали, але допоки самі не зробите і не отримаєте свій результат – всі знання є просто інформація. То є теорія, а тепер до реалій перейдемо.

Існують дві діаметральні точки зору щодо окупованої частини Донбасу: перша, що віддати і забути, а друга: відвоювати. Перші доводять, що ця частина України – довбане в прямому і переносному сенсах ОРДЛО є як гангрена для здорового тіла і то є чиста правда. Власне тому влада РФ намагається «мирно» повернути ці землі на своїх гангренівських умовах до складу України. Другі ж кажуть, що треба просто зібрати військо і одним раптовим ударом все відвоювати, наводячи за приклад війну під час розвалу Югославії, коли Хорватія відбила свої окуповані землі в Сербії. Хоча аналогія в цілому правильна, проте маємо визнати, що Україна не є Хорватія, а Сербія не є Російська Федерація за військовою потужністю. Власне, керівництво РФ давно підчікує того моменту, щоб показати свою силу на Україні. Ось де немає граматичної суперечки, бо «на» означає саме – НА! РФ хоче на прикладі України показати світу силу свого військового потенціалу, подібно як перед тим пройшлася «вогнем і мечем» по Чечні, а у 2008 році – по Грузії. А нам такого треба? Ясна річ, що ні.

Тому я прихильник третьої точки зору, що Україна не повинна зрікатися жодного клаптика своєї території з Кримом і Керченською протокою включно, але і воювати за то немає чого занадто, бо не є для нас воно важливо, а навіть навпаки. Почнемо з того, що Крим і Донбас завжди були дотаційними регіонами, а не прибутковими, як хтось про то думав: псевдо-годувальники України насправді себе не годні прогодувати. І останні події це яскраво довели, що і Крим, і ОРДЛО існують зараз виключно завдяки значним дотаціям з бюджету РФ, як перед тим смоктали соки з нашого бюджету, але при тому ще люто ненавиділи Україну. Я вважаю, що треба розрізняти антидержавну пропаганду з боку ворогів зовнішніх та внутрішніх, і просто людську дурість, тупість, захланність. Також я перепрошую, але рівень патріотизму на Київський горах не набагато перевищував патріотизм Кримських гір чи Донецької височини, тобто проводити якусь посилену пропаганду у тих регіонах з Києва навіть якось смішно звучить: сама столиця є денаціоналізована. Не раз і не два бував у київській резервації україномовного середовища, що саме заледве виживало, а де вже, щоб агітувало і парадувало. За приклад маєте цьогорічне 28 квітня, де в параді на честь «Дивізії «Галиччина» в Києві вийшло всього кількасот люду, яке і яких засуджує навіть теперішній директор Інституту Національної пам'яті України якийсь там тов. Дробович  на своїй сторінці у Фейсбуці. Ви розумієте рівень українського патріотизму на 7-му році війни? На 30-му році Незалежності України! Після такого в чому винуваті Донбас і Крим, Закарпаття і Луганськ?  Коли Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ цю подію не відзначили – провокацій остерігаються чи ще чогось… Чого? Самих себе?! Ковід лякає, так Інтернет є! Не заразний, якби. Так що там? Нічого. Мене таке становище дико злостить, як колишнього мешканця Донецька, де проживав до 1990 року і переїхав до Львова, яко П'ємонту національного...

Перепрошую, але довідкова література свідчить, що «Після капітуляції Німеччини особовий склад дивізії здався в полон британським військам в Італії. Перевірочні комісії воєнних злочинів за вояками дивізії військ СС «Галичина» не виявили» Які ще можуть бути питання? Той же відомий «Нюрберзький процес над нацизмом» за вояками дивізії «Галиччина»,  як і всіма з УПА (!), жодних «злочинів проти людства» не виявив і ніхто ніде в суді того не довів – що не так? Колаборанти? А українці у військах Червоної армії, що потім переназвали в Радянську – це хто, як не класичні колаборанти! Сам тов. Сталін перемогу у тій війні визнав за «русским народом», то кими були всі інші народи? Гарматним м'ясом і тільки! Колаборантами! Тому для українців 9 травня є святом колаборантів і не більше того. Святкуйте, суки придуркуваті трагедію голодомору «переможців» у 1947-му році по всій Україні. І такого шизонутого антипатріотизму в Україні безліч на всіх рівнях державного керівництва, тому можуть всяку дурню вчинити. А найсумніше: з чим ми прийдемо на визволені території, як свої «підконтрольні Україні» занедбані як ну. І патріотично! І економічно! І соціально! Скрізь тільки одне маємо: «О-о-о-о, зеленоглазое такси, притормози, притормози…»

Мене, правду кажучи, тепер тільки одне хвилює, щоб не сталося як зі складами озброєння у минулі часи, де керівництво з охороною накрало неміряно, а тоді і підірвало все, що лишилося, аби сліди прикрити. Якщо і були диверсії, то для тих Чепіг хіба що червону доріжку з радощів не простеляли. Ось і зараз по-накрадуть і вивезуть, щоб в потрібний момент дати драла, а «війна все спише»…  
І будуть святкувати своє «9-те травня».

 Богдан Гордасевич
4 квітня 2021 р. (7529)
Львів-Рясне

4 травня. "Єслі завтра война"-2.

«...Мир предотвратил вторжение. Пафосно звучит, правда? Но, на самом деле, это именно так. Для адекватного восприятия сегодняшней ситуации нужно осознавать одну вещь. Ту самую печку, от которой и необходимо плясать и строить все остальное. Когда эксперты называют даты вторжения, направления ударов, прогнозы - все это не так.

Еще раз - Путин не действует в парадигме рациональной логики.
Он действует в парадигме логики гопника.
Который, подходя в подворотне к прохожему, сам еще не знает, что он будет делать. Может, ограбит. А может, просто сигаретку стрельнет.
Потому что в этом случае всё зависит от прохожего.
От его реакции. От того, как он себя поведет.
Даст ли он понять гопнику, что отпор последует.
И если да - то гопник пройдет мимо.
А если нет - то останется без телефона.

Когда Путин стягивал войска к Украине - он сам понятия не имел, будет ли вторжение, или нет. Он не знал, что будет делать дальше. У него был только один план. Который называется: «Как пойдет». А давай-ка потыкаем их палкой в брюхо, подойдем с ножичком к фраеру - а там посмотрим.

И если бы пошло не так, как пошло, если бы Запад не выступил единым фронтом, если бы в США сидел Трамп и дальше разлагал бы НАТО и вообще все мировое сообщество, если бы Украина не показала свою готовность к отражению атаки - я вам гарантирую, вторжение уже началось бы.

Впервые с тысяча девятьсот девяносто девятого года Путин получил такой жесткий ответ. Ответ не предельно жесткий, конечно. Можно было бы и жестче. Но принятая вчера резолюция об отключении России от SWIFT, прекращении достройки «Северного Потока» и, самое главное, прекращении покупки российской нефти и газа в случае вторжения - что де факто означает нефтяное эмбарго - это уже действительно серьезно.

Да, это все декларативно, на усмотрение национальных правительств - но посмотрите, как изменилась риторика всего за два месяца.
И дальше будет больше.
Я уверен.

Консолидация Запада произошла. Выработан новый договор Европы. Появилась новая угроза, новый вызов - и Европа его, наконец, осознала и начала, наконец, на него адекватно отвечать.
Изменения происходят сначала в головах.
Потом в действиях.
Эх, так бы в 14-м...

Но расслабляться рано.

В итоге мы имеем типичную ситуацию - поехавший головой Рейх с поехавшим головой кремлёвским фюрером во главе, концлагеря, ГУЛАГ, репрессии, аннексия и оккупация с одной стороны - и просыпающаяся Европа, все это время пытавшаяся умаслить очередного диктатора, но, вроде, уже открывшая глаза, с другой.
Классический расклад.

Я думаю, что война будет. Я думаю, что война все же будет. Вся логика скатывания этой страны в пропасть оставляет мало других вариантов. Я думаю, он все же ударит. Когда совсем уйдет головой в какие-то свои внутренние темные бездны. Война будет.
И - Украина победит в этой войне.
Как часть европейского мира.

И именно с этой победы и начнется настоящее возрождение и независимость страны.
Если, конечно, она до этого не просрет себя сама....»

Гріх спроможні робити як гомосексуалісти, так і гетеросексуали..



Єпископ Римо-Католицької Церкви Віталій Кривицький при побіжному знайомстві демонструє дві історії.

Перша – розриває шаблони. Вона про те, як хлопець з одеської Молдаванки став головним єпископом католиків Київщини (якщо бути точною, його дієцезія включає ще й Житомирську, Чернігівську та Черкаську області) і одним з найавторитетніших духовних лідерів Церкви. І друга – демонструє дуже чіткий кадровий “Божий ліфт” Римо-Католицької Церкви.Бо між двома історіями нашаровується багато інших. Як в радянський та пострадянський час одеський римо-католицький костел став центром мало не для всіх католиків України та Союзу, і де власне таємно проходив свій новіціат (послушництво) владика Віталій. Про те, як одеська банда, яка “пасла” всіх інтелігентних дітей району, яким було що винести з квартири, у випадку Віталія просто відступила (“Я про це нікому не казав, а просто поклав все на волю Господа”).Про те, що перші католицькі монахи в радянській Одесі жили по домівках, але вставали до сходу сонця, по сорок хвилин їхали до костелу і поверталися вночі. Потім семінарія, потім була ще історія, як владика створив цілу мережу молодіжних організацій в Україні. І як сорокап’ятирічного священника Папа Франциск призначив єпископом Київсько-Житомирської дієцезії.По суті біографія єпископа дуже тісно пов’язана зі становленням РКЦ, тож ми говоримо із владикою і про глобальне в Римо-Католицькій Церкві, і про локальне, і про суперечності, і про конфлікти, і про його життя, і про наше.
Далі читати за посиланням: 
https://religionpravda.com.ua/?p=67108&fbclid=IwAR0s-Fy5yGG5fv7CHbJLVx57iUcNT6JS4uQ6l7S42cCvZTtEi3tyX6bCs5k

Гріх спроможні робити як гомосексуалісти, так і гетеросексуали..



Єпископ Римо-Католицької Церкви Віталій Кривицький при побіжному знайомстві демонструє дві історії.

Перша – розриває шаблони. Вона про те, як хлопець з одеської Молдаванки став головним єпископом католиків Київщини (якщо бути точною, його дієцезія включає ще й Житомирську, Чернігівську та Черкаську області) і одним з найавторитетніших духовних лідерів Церкви. І друга – демонструє дуже чіткий кадровий “Божий ліфт” Римо-Католицької Церкви.Бо між двома історіями нашаровується багато інших. Як в радянський та пострадянський час одеський римо-католицький костел став центром мало не для всіх католиків України та Союзу, і де власне таємно проходив свій новіціат (послушництво) владика Віталій. Про те, як одеська банда, яка “пасла” всіх інтелігентних дітей району, яким було що винести з квартири, у випадку Віталія просто відступила (“Я про це нікому не казав, а просто поклав все на волю Господа”).Про те, що перші католицькі монахи в радянській Одесі жили по домівках, але вставали до сходу сонця, по сорок хвилин їхали до костелу і поверталися вночі. Потім семінарія, потім була ще історія, як владика створив цілу мережу молодіжних організацій в Україні. І як сорокап’ятирічного священника Папа Франциск призначив єпископом Київсько-Житомирської дієцезії.По суті біографія єпископа дуже тісно пов’язана зі становленням РКЦ, тож ми говоримо із владикою і про глобальне в Римо-Католицькій Церкві, і про локальне, і про суперечності, і про конфлікти, і про його життя, і про наше.
Далі читати за посиланням: 
https://religionpravda.com.ua/?p=67108&fbclid=IwAR0s-Fy5yGG5fv7CHbJLVx57iUcNT6JS4uQ6l7S42cCvZTtEi3tyX6bCs5k

Дмитро Донцов ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО



Дмитро Донцов
ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО
Чи довго ще буде каратися й мучитися Україна? Питання це раз у раз лунає з газетних статтей, з тужливих голосінь чулих поетів, у прозі... 
Матеріалісти шукатимуть відповіді на це питання у заявах кремлівських "колективних" царів, в "нарадах", червоної Думи боярської або т.зв. "міжнародній констеляції". Я думаю, що тільки виходячи з прийняття примату духовного чинника, можна кинути світло на це питання - чи довго ще буде каратися Україна? 
Перше каралися ті, хто в СССР підносив проти займанця гостру шаблю, або гостре слово. Потім прийшла кара на тих, які займанцеві прислуговувались, що викликало серед них та їх приятелів остовпіння:" За що? За що ж їх?!" 
Та на тім не скінчилося. Прийшла черга і на мільйони тих на Україні, що "сиділи нишком", на масу "невтральних" і "льояльних". Це зовсім збило з пантилику всіх, яким і досі не в гадці, за що катують навіть тих, що "мовчать, бо благоденствують". 
На подібне питання дав дотепну відповідь король Пилип Македонський - еллінським демократам ще перед нашою ерою. Коли він підбивав одну грецьку місто-державу за другою, а він всюди мав в них, як тепер Москва, свою 5-ту колону (тодішніх Мануільських, Затонських, Коцюбинських, Любченків, Димітрових, Паукерів і Нагів). І коли прийшла черга їм теж іти "під стінку", коли вони благали й питали Пилипових посіпак: за що? чи ж така є подяка їм за службу македонцям? - ті відповіли: - коли ви нині зрадили власний край, то завтра можете зрадити і Пилипа, тому й він вам не вірить... Дуже просто й дуже ясно! 
Так думають і московські Пилипи. Тому, чи тепер, чи в четвер, а приходить черга каратися навіть прислужникам Москви, тій другій категорії, що йде під ніж катів. Бо що йде під той ніж перша категорія, та, що встає, щоб "кайдани рвати", - це не вимагає ближчого пояснення. Це зрозуміло кожному. 
Але за що має каратися третя категорія, весь народ, ті мільйони невинних жертв, що з окупантом погодилися і на нього "чесно працюють"? - ось чого не годні воропати чутливі поети і прозаїки. Пилип, король Македонський, і на це питання дав відповідь. Коли деякі з тих невинних еллінів питалися, за що він переслідує їх: - Пилип знає, казали його слуги грекам, скільки кривд, скільки зла завдав він еллінам, тому й думає, що всі вони з цілого серця його неневидять, шукаючи, як йому за ті кривди відплатити (цитую з пам'яти)... Тому й нищив король, про всякий випадок, і масу отих невинних... З тих самих причин проводить своє народовбивство й Москва на Україні. 
Як бачимо, наївно думає дехто, що от, мовляв, як би ріжні "шибайголови" і глупі "романтики" не бунтувалися проти Москви, то не було б і репресій супроти широких верств народу, ні супроти прислужників і лакеїв займанця, які ж "рятують, що можуть"... Наївні ці думки! Бо Пилипи, македонські і московські, мають свою логіку: просту, ясну і безпощадну! 
Найцікавіша є справа з третьою категорією катованих. Чому їх, ту масу, витереблюються навіть тоді, коли сповидно не лишилося в ній навіть одного "козака із мільйона свинопасів"? Коли все нібито обернено в покірливу юрбу? 
Чи справді все? В 1871 році Франція Люї-Наполеона була розгромлена німцями. Цісаря взято в полон, звитяжна пруська армія сунула лавиною на Париж. В цей час, збентежений прем'єр тимчасового уряду Франції, Тієр, питався Бісмарка: Вже ж імперіялістичного уряду Наполеона ІІІ-го немає, з ким же ж це воює Прусія? - З Людовіком XIV-им - була відповідь. 
Прусія воювала здавалось їй, з невмирущим духом старої історії; войовничої, героїчної Франції Людовика XIV, Вобана, Тюрена, - з духом, який, думав Бісмарк, завжди готовий спалахнути знов і який спалахнув ще раз у 1917 році в особі Ж.Клемансо. 
Як Гогенцолернська Прусія, хоч Франція тоді лежала розбита біля її ніг, все ще воювала з Людовіком XIV-им, так і Росія, навіть у початках нагшого століття все ще нищила в нас "мазепинство", героїчний дух старої України, дух Мазепи і Полуботка. Відомо, що в Полуботкові Петро I боявся знайти "другого Мазепу", тому й спротивився виборові його на гетьмана. 
Відомо теж, що за Миколи II увесь тодішній національний рух на Україні був "п'ятнований" ім'ям "мазепинства". Хоч репрезентували його тоді такі постаті, як М.Грушевський, Винниченко, або українські "радикали",- такі ж чужі духові мазепинської України, як і Тієр з товаришами були в 1871 році - чужі духові старої, героїчної Франції. Не думали, певно, росіяни - білі і червоні - що з Грушевського і Винниченка вийде Мазепа, знали їм ціну, як політикам. Але боялися, що мазепинці (духом) можуть знайтися серед тих мільйонів на Україні. 
І не помилилися! Доказ - спонтанний вибух української стихії в рр. 1917-21, з зовсім перед тим не знаними іменами, Ю. та В.Тютюнники, Безручко, Болбочан, Омельянович-Павленко, отамани протибільшовицьких повстань і т.п. Ніхто інший як Винниченнко, в 1920 році писав, що "довелося помічати увесь час на протязі цілої української революції, що іменно вони, ті, які, не вміли навіть говорити як слід по-українськи, вони були найбільш крайніми, запальними, непримеримими націоналістами" - мазепинцями. Чому це було так? Мабуть тому, що хоч і не були вони заторкнуті просвітньою пропагандою народолюбства демо-соціялістичних партій на Україні, але, якраз завдяки тому, не були вони заторкнуті анемічним, антимілітарним, антидержавницьким і пацифістичним москвофільством тих партій. За те ті "непримиримі", через Шевченка, може Руданського, через історичні перекази, пісні, думи, традиції козаччини, через місцеві легенди - хоч явно півзрусифіковані (українькі "ірляндці"). були насичені ще духом нашої історичної давнини. 
Там була Шевченкова "огню іскра великого", що на пожарищі у попелі "тліла", несподівано вибухаючи новим пожаром. Як, де було тієї іскри шукати? Тому й вирішили московські Пилипи, розметати весь попіл, затопити водою - ану ж згаситься тоді й ту чи другу іскру, які десь невидно ще на пожарищі тліли. Звідси - масове винищування українців голодом, концентрати, табори смерти, терор, масові виселення, ціла політика народовбивства Москви на Україні. 
Ідея ця запозичена московськими більшовиками в юдейського царя Ірода: "Ірод дуже розлютився і післав вимордувати всіх немовлят від двох літ і нижче"... Бо "так написано було через пророків", що там має повстати вождь, який визволить нарід з-під влади Ірода ... Може й Іроди на Кремлі теж знають, що саме з України має вийти той, що заб'є московсьького дракона? В кожнім разі політика масового винищування на Україні - не лише ворогів Москви, а й тих "невтральних", дуже добре дасться пояснити тривогою московського Ірода (“Ірод цар стривожився і ввесь Єрусалим за ним") що на тім пожарищі, в яке він обернув Україну, тут і там тліють невидимі "іскри вогню великого", який спaлить варварську імперію. Треба, отже, бити на осліп, вгору, вділ, вправо і вліво, без розбору - активних і покірливих, бунтарів і невтральних - всіх! а ну ж рука ката розтрощить тоді і тих, що були призначені вивести Україну із тьми і неволі? Та ж спротив України, що - в 1941р, коли сотні тисяч вояків українських відмовлялися боронити московську орду, - це як і 1917 рік, був наглий спалах недоглянутих катами іскор! 
Що ж запалює їх, в наших душах, в душах того чи іншого українця? 
Це буває ріжно... Зшиток у якогось сільського дяка заборонених Шевченкових поезій... Музей нашої старовини... Виступ Заньківецької... - в старі часи. Або повна суґестія і невідпертого чару картина Рєпіна - "Гетьман", опертий рукою на гармату, (під яким в "Історії" Тиктора стоїть чомусь підпис "Запорозький отаман")... Або галоп відділу гайдамаків житомирським шосе до Києва, в добу боїв 1919-1920 рр., який вогнем чогось нестримного і величного (щось як "Козацька слава" Мухина), воскреслого видива старої, героїчної України на все життя запалив душу малого дівчура, Лєни Теліги, яка оглядала ту сцену з будинку Київської політехніки... Іноді злітала та іскра навіть з творів ворогів, які з'являлися тут тією силою, що "das Boes willb das Gute scbafft" (Гете)... Знаю бо, що не одного "малороса" зробила українцем "Полтава" Пушкіна, як не одного "русинця" чи галицького москвофіла навернув на українство роман Сєнкевича "Огнєм і мечем": нехай у них зі знаком мінуса, як "дика стихія", з'являлась у тих творах давня Україна, але - всупереч їх намірам, повна непереможної сили, одчайдушного пориву і таємничого чару... 
В одній із новіших совєтських історій російської літератури, одтверто висловлюється - назагал в СССР дуже шанованому А.Пушкіну, - висловлюється догану, як він міг протиставляти Петрові - "Великому" - "ізмєнніка" Мазепу, як рівнорядного володаря і рівновартого противника... 
Дух мазепинства, дух, який досі блукає по Україні, - ось звідси злітають ті "іскри вогню великого" на вражливі душі, яких шукає вбити московський Ірод. Але запалити той вогонь можна тільки в душах, які в стані запалюватись, в сухих, вогнистих, горіючих душах аскетів і героїв, не в мокрих від сліз душах "лакеїв", "рабів" і "фарисеїв" за виразом Шевченка. 
Коли тих останніх число змаліє, а тих перших, не "невтральних", не Іродових прислужників, число збільшиться, тоді лише безсильною стане політика Ірода на Україні. І царство його скінчиться. Благословенством України (або її прокляттям - думають Швейки) - є спадщина колишньої величі старого Києва. Або вона відновиться у давнім блиску, або стерта буде Україна з мапи Європи. 
Вирішать про це, як завжди в історії, не такі чи інші видимі констеляції матеріального світу, а наявність і сила тієї іскри, невидимої під попелом зовнішнього, яка, спалахнувши огнем великим у серцях мільйонів, спалить дощенту, хоч не знати, як сповидно міцне царство насильства і зла. 

Зворотні шляхи. ®

Знайомий дід, що "нєваівал", у Горбачьовскі часи був цілковито на боці демократіі з перебудовою.

А тепер став ватніком та сумує за часами СРСР. Не тому, зрозуміло, що ідейний. Але мабуть тому, що не отримав земного раю - халяви. Бо гадав, що лише варто перейти на рейки капіталізму, то все само собой буде сипатись у шлунок та кишеню.

Але ж ми знаємо з історіі, що було навпаки, як у Вєнєсуелі. До нинішнього марксизму з бійками у черзі по туалетний папір, прийшли з відносно непаганої країни, куди тікали навіть з Колумбіі (зараз навпаки). Мабуть теж гадали, що варто усе що можна, націоналізувати, так опиняться у земному раю.

А зараз багато хто вирішив, що варто з"єднатись з рашкою, так кремлядь їх озолотить..егеж....

Ще один знайомий поміняв щось там у нашій області на Антрацит у "дамбасє". Але ще до російсько-української війни. Точно шкодує.
Звісно ж втік з того пекла ще у перший рік. Потім рік перечекав на з"йомній квартирі у Маріуполі, працював десь там.

Потім перевірив свій дім у Антрациті (чи під Антрацитом). З хати все винесено, шибки вибиті, стіни у дірках від куль. На полу мотлох точно від росіян. Повернувсь, та купив дім десь тут у області. Добре що  спеціальність була непагана, зварник. Скрізь потрібна. Та і рідна земля, як то казали колись у сиву давнину, "не хоче так швидко відпускати". Ототаке.

Ну так. Один був демократом, а став бавовняником. А той що втік з "дамбасу" пройшов зворотній шлях. Так буває.

Ну десь 7 років, як "кормільци всєя України" відокремились, перестали "корміть" Україну і стали у чергу за гуманітаркою.






А тут просто якийсь випадок істеріі звичайної рашистської пропаганди.
Як то кажуть "ум за разум зашол".

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
638
предыдущая
следующая