хочу сюди!
 

Ліда

53 роки, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Замітки з міткою «життя»

Дописи з Фейсбуку.

10.10.2019 р.
"Повернутися б назад, у минуле, щоб пережити знову деякі події. Поглинути їх в себе, немов губка воду, і понести в теперішні дні, щоб, як зі скрині, дістати з душі, із себе і займати їх, насолоджуючись відчуттями. Пережити знову і знову ті емоції, що виходом, зливою, грозами і ураганами захоплювали душу і тіло, даруючи неймовірні відчуття. Закутатися б теплими спогадами, немов пледом в морозний вечір, і, заплющивши очі, розчинитися в них, як шматочок цукру в гарячому чаї."

Дописи з Фейсбуку.

Кілька років тому я почала у фейсбуці на своїй сторінці записувати свої думки. Вони часто не давали мені змоги заснути, лізли у мою голову. І щоб позбутися їх, я почала записувати. Після цього засинала швидко, адже голова звільнялася від процесу мислення.
Тому, пропоную вашій увазі нову рубрику з моєї блогової діяльності під назвою "Дописи з Фейсбуку".
Можна коментувати і висловлювати свої думки стосовно цих дописів. Мені буде цікаво почитати ваші роздуми. Кожен допис - це тема на тиждень обговореньpodmig .

30.09.2019 р.
"Правду кажуть, що чужа душа темрява. І, як і правда у кожного своя, так і біль у кожного свій. Інша людина не може твій біль, тому що це твій біль. Навіть якщо вона скаже, що знає, що ти відчуваєш, що розуміє тебе... Це все не правда. Тільки ти можеш відчути те, що відчуваєш. Твій біль - він ТІЛЬКИ ТВІЙ! Ніхто його не знає, адже у кожного він свій. Це тільки слово для всіх одне, загальне, а самі емоції, почуття, стан душі - у кожного різні, свої."

Лютий

Лютий, що триває 2 роки...
2 чи 10 років?
А хочеться таки весни, очищення, відновлення...

Натрапила на фільм - щоб вирішити, чи варто дивитися, пошукала інформацію в інтернеті - знайдене заінтригувало



Це випадковий збіг чи натяк на те, що вони мають зникнути? Рано чи пізно усілякі фантастичні вигадки становляться реальністю ... скоріше б...

Небо Нікополя.

Я люблю дивитися у небо. Воно дарує відчуття простору, якого іноді мало на землі. Я люблю дивитися на птахів у небі. Вони дарують відчуття свободи. А небо над моїм рідним (і незламним нині) містом я люблю найбільше за усе. Воно буває різним і я люблю його таким. А у чора мені вдалося побачити його з такими хмаринками. Я такиого неба ще не бачила.


А ви любите дивитися у небо? Як часто ви підіймаєте очі до нього?

Мій щоденник

Допис з моєї сторінки у Фейсбуці за 16 листопада 2022 року.
"У кожного з нас є ота сама "чуйка", яку ніхто ніколи не слухається, а після - розуміє, що дарма не прислухалася до тієї "чуйки". До чого я?
Так от... Минулого тижня я якраз і не послухалася своєї "чуйки" і поплатилася за це немаленькою сумою (цифру не казатиму, але вона дійсно не маленька).
ПОРАДА Якщо ваша "чуйка" підказує вам щось, або ви маєте якісь сумніви стосовно своїх дій (особливо, якщо дії і інтернет поєднані) - прислухайтеся до голосу "чуйки" або до своїх сумнівів і не робіть того, що збиралися зробити
P.S. Зате тепер я знаю, де найближчий відділок поліції у районі, в якому наразі я проживаю.
Доречі, приємно знати, що у поліції працює дуже багато молодих людей. Країна розвивається, не стоїть на місці і правозахисні органи не "прикормлюють" старих і корумпованих поліціянтів."


Сьогодні 05.02.2024 рік. Я не у Фейсбуці, а тут, але моя "чуйка" зі мною, де б я не була.smile
До чого це? А до того, що цього разу я свою "чуйку" послухалась і, навчена гірким досвідом, який коштував мені майже 4500 грн, я не втрапила у цю халепу знову. Проте, людей у поліцейській формі таки прийняла у себе вдома. Що правда, вже з Нікопольського відділення.podmig
Тож, моя порада залишається незмінна - слухайтеся своєї "чуйки" (вона ж інтуїція. внутрішній голос, здоровий глузд) і не втрапляйте у такі халепи, як я.podmig smile
P.S. Приємно бачити, що в поліції служать молоді люди.

Мій щоденник

Іноді в моїй голові бувають такі вихори думок, що я не знаю, за яку вхопитися. А іноді в цій самій голові буває так порожньо, що, вдаривши по ній, можна почути дзвін. От і зараз приблизно так. Хочеться написати щось розумне і цікаве, але думки пішли у відпустку. Тож, я вирішила дістати зі своїх сховків щось, що я писала у позаминулому році на своїй сторінці у фейсбуці. (Зараз там у мене не дуже цікаво. Принаймні на одній із сторінок.smile )
Отже, мій допис-роздум на тему, яка в той час була дуже популярна, бо усі вірили і сподівалися, що ця війна не триватиме довго. Принаймі не усі такі оптимісти і мрійники були.

"Що ви зробите після Перемоги?"
Таке питання часто можна зустріти у стрічці на фейсбуці. У кожного своя відповідь, свої сподівання, мрії, бажання, плани.
Я також питала себе, що я зроблю після Перемоги. І я знаю, що я зроблю. Я ВИСПЛЮСЯ.
Хтось може сказати, що я егоїстична і окрім себе ні про кого не думаю. Ні, я не егоїстична, я думаю про рідних. Я дуже хочу обійняти усіх своїх рідних, але це просто неможливо, бо вони живуть у різних містах і селах. За один день цього не зробити.
Але я так хочу увечері лягти спати не чуючи сирен, прокинутися вранці і не чути сирен. І коли війна скінчиться, прийде Перемога, я обов'язково ляжу спати з радісною думкою, що на дворі не чути ті кляті "колискові" від яких голова гуде, і чуючи які, думаєш: "Хоч би не прилетіло у наш будинок за ніч." А на ранок прокинуся і моїми першими діями не буде перевірка новин на підтвердження сирен за ніч і на ранок. Я відкрию штори, зроблю собі і чоловікові чаю зі спеціями і ми поп'ємо ранковий чай, не заглядаючи у новини і не прислухаючись до сирен. А вже потім будемо дзвонити рідним.
Ось так буде після Перемоги.
А як буде у вас?"

Мій щоденник

Хоч я і змінила колір волосся, проте душею я залишаюся рудою.smile

У минулому році якось так поганецько було емоційно і психологічно, що захотілося змін. А зміни для мене - це пофарбувати волосся в інший колір, дременути на один день у сусіднє місто для закупівлі матеріалів для рукоділля... Та оскільки зараз не сильно-то швидко й дременеш кудись, то залишилося одне - змінити колір волосся. Так, настрій покращився.smile Тепер я така червоненько-малинова... З першого разу не вдалося отримати такий насичений колір, бо мій руденький колір опирався, не хотів ховатися під червоним. Та сьогодні ми таки отримали бажану насиченість. Тепер я як з аніме - з кольоровим волоссям.lol


Мій щоденник

Бувають нормальні люди, а бувають люди-наркотики.
Навіть коли ти залишаєш їх у минулому, думки про них не полишають. Ти тримаєшся, з усіх сил намагаєшся не звертати уваги на них, запевнюєш себе, що вони тобі не потрібні, ти можеш і без них жити, знаходиш у ваших стосунках щось, що стало для вас поганим і намагаєшся переконати себе, що вони зробили тобі боляче, але... Варто їм написати тобі бодай слово і ти зриваєшся. Ти знову поринаєш у те безумство, намагаєшся вхопити більшу дозу, бо тої дози тобі замало. Ви знову разом і насолоджуєтеся цим. Та одного дня усе повторюється, як колись. Тобі перестають давати навіть малу дозу. І ти починаєш курс лікування заново. Переживаєш усе знову. Ти лікуєшся усіма способами, які тобі доступні, знаходиш нові способи і додаєш їх. Запевнюєш себе, що це було востаннє. що більше це не повториться...
Та проходить час, навіть роки, і ти знову зриваєшся...

Мій щоденник

Привіт.
Я знаю, що більшості людям начхати на інших, на їхнє життя і проблеми, але мені хочеться з кимось поговорити. Оскільки я люблю писати і мені так легше висловлювати свої думки - то говоритиму з вами таким способом.
Хоча й назвала цю замітку "Мій щоденник", це ще не означає, що я тут писатиму свої найпотаємніші бажання і думки. Інтиму теж не чекайте.)))
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
74
попередня
наступна